Судова форма захисту прав людини у соціальній державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судова форма захисту прав людини у соціальній державі. Судова практика



Судова практика захисту прав людини в соціальній державі

Одним з найбільш актуальних питань упродовж усього існування людства залишається питання прав людини, можливість їх реалізації та захисту. Утвердження, забезпечення, реалізація прав людини є важливим показником, що вказує на демократичність та соціальність держави, а також на те, що така держава є правовою.

Соціальна держава це соціально орієнтована держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, у суспільстві.

Поняття «соціальної держави» було висунуто 1929 р. німецьким державознавцем Г. Геллером і згодом поширилося в Європі. (Хоча автором поняття «соціальна держава» вважається Лоренцо фон Штейн, який ввів його 1850 року). У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. У статті 20 Конституції ФРН 1949 р. зазначається про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою Соціальна держава. .

Соціальна держава означає, насамперед, обов'язок законодавця бути соціально активним в ім'я згладжування суперечних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства, її мета за допомогою соціальної політики забезпечити рівність та умови політичної співучасті об'єднати населення, стабілізувати соціальну (зокрема, правову) й економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки:

соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямі до громадянського суспільства соціальної демократії;

вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави;

проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвиненого соціального законодавства; судовий спір захист свобода

соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві;

утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.

Відповідно, права людини, гарантовані Конституцією та міжнародними угодами нашої країни, мають бути реалізовані.

Так, у Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини та громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно зі статтею 22 Основного Закону держави права і свободи людини та громадянина, закріплені Конституцією, вони не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. У частині 3 ст. 22 Конституції України зазначається, що за прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина 2 статті 3 Конституції України зазначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Зокрема, стаття 55 Конституції України передбачає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Для забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина Конституція і законодавство України передбачають можливість здійснення громадянами певних дій, а також утворення системи органів держави, призначенням якої є допомога громадянам у реалізації і захисті їх прав.

Конституція України передбачає можливість здійснення громадянами дій, спрямованих на захист їх прав і свобод, такі як:

захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань;

об'єднуватися в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод;

проводити збори, мітинги та демонстрації;

направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади;

захищати в суді свої права і свободи;

звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ або органів.

Можливість здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав і свобод та системи органів, які захищають і забезпечують ці права та свободи, утворюють юридичний механізм захисту прав людини.

Юридичний механізм захисту прав людини це можливість здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав та свобод.

Основною ефективною формою захисту прав і свобод є судовий захист. Потреба у судовому захисті закономірно випливає з ускладнення характеру структури економічних відносин, зростанні конфліктності і соціальних протиріч у суспільному житті.

Конституцією України передбачається ряд гарантій прав людини і громадянина, однією з яких є право судового захисту, що встановлено статтею 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Важливо знати, що право на судовий захист має лише та особа, права і свободи чи інтереси якої порушуються.

Для того щоб людині було надано судовий захист, суд повинен встановити, чи в дійсності ця особа має права і свободи чи інтереси, про захист яких вона просить.

Право на судовий захист у суді реалізується у двох формах:

особисто самим учасником за допомогою наданих йому процесуальними нормами прав;

захисником адвокатом.

Кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (стаття 59 Конституції України).

Для реалізації конституційного права на захист прав людини шляхом забезпечення рівного доступу до правосуддя представників соціально вразливих груп, територіальних громад та спільнот функціонує система безоплатної правової допомоги.

Система безоплатної правової допомоги є гарантом захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина і є незалежною складовою системи юстиції, діяльність якої не залежить від інших державних органів, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб. Рішення про надання безоплатної правової допомоги ухвалюється відповідно до закону.

Завдяки системі безоплатної правової допомоги абсолютно кожен, незалежно від місця проживання, може отримати консультації та роз'яснення з правових питань.

Безоплатна правова допомога у суді надається тим, хто цього потребує найбільше, це:

малозабезпечені особи;

люди з інвалідністю;

учасники АТО / ООС;

внутрішньо переміщені особи;

діти;

особи, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

а також інші вразливі категорії населення.

Отже, система надання безоплатної правової допомоги працює для того, щоб кожна людина мала можливість захистити свої права. Тому у разі виникнення питань чи проблем правового характеру можна завітати до одного з наших центрів чи бюро, що діють по всій території України, інформацію про які можна знайти на сайтах системи безоплатної правової допомоги.

Сьогодні в Україні сформувалося декілька видів закріплених процесуальними кодексами процедур здійснення судової влади, а саме: цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство.

У кожній формі судочинства закріплене конституційне право людини і громадянина на судовий захист порушених прав та свобод. Зазначені процедури здійснення судової влади відрізняються тільки сферою законодавства, під яку підпадають правовідносини, в яких виникло порушення.

Крім того, реалізацією права особи на судовий захист є також можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина.

Закон прямо не передбачає здійснення захисту прав людини Конституційним Судом, але це випливає із його завдань: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави, здійснюючи контроль за відповідністю Основному Закону законів та інших правових актів.

Крім судової форми захисту прав і свобод людини, в соціальній державі обов'язково діють й інші юридичні механізми, функціонування яких також забезпечується державою.

Так, діяльність з посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладено на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазначена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури з вирішення заяв і звернень громадян, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб.

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого інституту, як адвокатура. Адвокат зобов'язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності Права людини та механізм їх захисту. .

Однією з найбільш поширених категорій спорів, які виникають між громадянами та суб'єктами владних повноважень, є спори з приводу призначення та перерахунок пенсії.

Згідно з даними судової статистики лише в Тернопільському окружному адміністративному суді станом на 1 вересня 2020 року в провадженні було близько 600 таких судових справ. При цьому більше ніж 95 % таких спорів вирішено ТОАС на користь громадян.

Ще однією із найбільш поширених категорій справ, які виникають між громадянами та органами пенсійного фонду, є спори щодо повернення безпідставно сплачених коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна вперше.

Розглядаючи означену категорію справ, суди, поновлюючи порушені права громадян, вказують, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Керуючись наведеною правовою позицією, уже згаданий вище Тернопільський окружний адміністративний суд у 95 % з розглянутих справ сформував стабільну судову практику на користь громадян, права яких були порушені.

Не менш важливою категорією судових справ, які розглянуті судами впродовж останнього року, є справи за позовами про нарахування та виплату грошового забезпечення індексації військовослужбовцям, які звільнені в запас. Вирішуючи вказану категорію справ, суди неодноразово у судових рішеннях констатували те, що право щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суб'єкт владних повноважень повинен керуватися і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, у цьому випадку щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця. Враховуючи наведену правову позицію, судами у майже всіх розглянутих справах прийнято рішення на користь позивачів та відновлено порушені права військовослужбовців, яким неправомірно не здійснювалась індексація грошового забезпечення.

У контексті судових справ за позовами військовослужбовців, які є учасниками АТО, принагідно згадати справи за позовами таких осіб щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки. Розглядаючи цю категорію справ, суд у переважній кількості розглянутих справ задовольняв позовні вимоги військовослужбовців, зазначаючи, що у випадку звільнення таких осіб з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, зокрема за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Підсумовуючи, варто зазначити, що людина є основною соціальною цінністю, а захист прав людини в демократичному суспільстві є мірилом правової держави. Органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов'язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачати заходи, які будуть застосовані у конкретних правовідносинах. На підставі наведеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат і відчувати себе захищеною ТОАС забезпечує дотримання гарантій соціального захисту прав людини..

Безумовно, на одному з перших місць серед численних звернень осіб за судовим захистом своїх оспорюваних чи невизнаних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів є позови про визнання правочинів недійсними, серед яких виділяються здебільшого правочини, що порушують публічний порядок у нашій соціальній державі, оскільки їх основною рисою є саме антисоціальний зарактер.

Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Цією ж статтею 228 ЦК України визначені правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті:

по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;

по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема:

правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України);

правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 Постанова Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 61528цс15..

Аналогічного висновку дійшов КЦС ВС під час розгляду справи № 760/19047/16-ц, що знайшло своє відображення у відповідній Постанові від 17.03.2021 у справі, де зазначив:

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири вчинений під час дії арешту, тобто відбулося відчуження майна, яке набуло правового режиму, обмеженого в цивільному обороті, що порушує публічний порядок та згідно з положеннями статей 203, 215, 228 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі. Необізнаність сторін правочину про арешт майна не є перешкодою у визнанні правочину недійсним на підставі статті 228 ЦК України.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін у разі виконання правочину обома сторонами у дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в однієї із сторін усе одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 наведено такі ж висновки щодо застосування норм права Постанова від 17.03.2021 КЦС ВС у справі № 760/19047/16-ц..

Спори, що виникають із правовідносин у сфері захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб

Як окрема підкатегорія «внутрішньо переміщених осіб» з'явилася відповідно до Загального класифікатора спеціалізації суддів та категорій справ, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 21 грудня 2018 року № 622, який набрав чинності 1 січня 2019 року.

Варто зазначити, що, здійснюючи огляд судової практики КАС ВС, правове управління аналізувало рішення, внесені до ЄДРСР, застосовуючи також контекстний пошук рішень, що стосуються внутрішньо переміщених осіб. За результатами роботи виявлено, що часто позови у сфері захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб зареєстровані в Реєстрі за загальними категоріями спорів, зокрема такими, як:

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів:

загальнообов'язкового державного соціального страхування;

загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування);

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування), сімей з дітьми;

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:

соціального захисту;

соціального захисту та зайнятості інвалідів;

соціальних послуг;

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування,зокрема:

загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби);

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, з них:

загальнообов'язкового державного соціального страхування;

загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо: управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, з них:

загальнообов'язкового державного соціального страхування;

загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

Справи з приводу:

регулювання містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері;

державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (зокрема, прав на земельні ділянки); та інші.

Зазначене свідчить про те, що наразі статистичні дані щодо розгляду судами спорів зазначеної категорії важко вважати коректними.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказано, що, утверджуючи і забезпечуючи права та свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов 'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах:

Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року;

Європейській соціальній хартії (переглянутій) від 3 травня 1996 року,

Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 року;

рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, зокрема, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Про це, зокрема, у своїй постанові зазначила Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи рішення в зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі Постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження № 11-644асі18). .

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України. Так, аналіз судової практики показав, що в подальшому, розглядаючи адміністративні спори щодо поновлення виплати, призначення, перерахунку пенсії, судді Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС неодноразово посилалися в своїх рішеннях на зазначені в постанові ВП ВС положення. Найбільшу кількість справ, у яких застосовуються норми Хартії, нараховують спори в категорії справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів:

загальнообов'язкового державного соціального страхування;

загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Частина рішень стосуються правовідносин у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб (постанови Верховного Суду):

від 12 грудня 2018 року у справі № 243/4547/17;

від 31 січня 2019 року у справі №425/1477/17;

від 21 лютого 2019 року у справі № 243/6746/17;

від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17 (2-а/204/121/17);

від 25 квітня 2019 року у справі №219/3516/17;

від 26 червня 2019 року у справі № 235/4013/17;

від 6 серпня року у справі № 433/172/16-а;

від 22 серпня 2019 року у справі № 636/3447/16-а;

від 22 серпня 2019 року у справі № 235/3908/17;

від 22 серпня 2019 року у справі № 243/5474/17;

від 22 серпня 2019 року у справі № 646/2035/17;

від 22 серпня 2019 року у справі № 243/6955/17;

від 24 грудня 2019 року у справі № 826/11829/16;

від 23 січня 2020 року у справі № 636/3448/16-а;

від 16 квітня 2020 року у справі № 212/4165/17 (2-а/212/162/17).

Деякі справи стосувалися правовідносин щодо пенсійного забезпечення осіб, які проживають за кордоном постанови Верховного суду:

від 6 березня 2019 року у справі № 522/753/17;

від 14 березня 2019 року у справі № 761/6781/14-а;

від 21 березня 2019 року у справі № 522/6280/17;

від 1 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18;

від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а;

від 31 березня 2020 року у справі № 826/14837/16;

від 30 квітня 2020 року у справі № 805/153/18-а;

від 6 травня 2020 року у справі № 766/4587/16-а.

Та інші справи щодо поновлення виплати та призначення пенсій у зв'язку з іншими обставинами (постанова Верховного Суду):

від 21 лютого 2020 року у справі № 628/3028/16-а;

від 25 березня 2020 року у справі справа №752/18396/16-а.

Колегії суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС часто у своїх рішеннях наводять положення статті 12 Хартії про те, що держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо. Суд зауважив, що, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна у процесі виконання своїх соціальних обов'язків уживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами. Детальніше із цим можна ознайомитися в таких судових рішеннях:

постанова ВП ВС від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18 (провадження Пз/9901/23/18) (зразкова справа щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця);

постанови КАС ВС:

від 31 жовтня 2018 року у справі № 425/1622/17;

від 31 жовтня 2018 року у справі № 235/3001/17;

від 31 жовтня 2018 року у справі № 336/2243/17

(2-а/336/228/2017);

від 31 жовтня 2018 року у справі № 243/7611/17;

від 31 жовтня 2018 року у справі № 233/2678/17;

від 31 жовтня 2018 року у справі № 263/4121/17;

від 31 жовтня 2018 року у справі № 243/7615/17;

від 20 лютого 2019 року у справі № 415/4312/17;

від 6 березня 2019 року у справі № 243/7025/17.

Предметом позову у зазначених справах були вимоги про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії, визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов'язання управління Пенсійного фонду поновити нарахування та виплату пенсії позивачам внутрішньо переміщеним особам.

Такого ж висновку, зокрема, дійшла колегія суддів у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 про визнання протиправними дій пенсійного органу щодо обмеження граничним розміром пенсії при здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу.

Відповідно до пункту 4 статті 2 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливі умови праці Сторони зобов'язуються усунути ризики, що властиві роботам з небезпечними або шкідливими для здоров'я умовами праці, а у випадках, коли усунути або достатньою мірою зменшити такі ризики ще неможливо, установити для працівників, зайнятих на таких роботах, скорочену тривалість робочого часу або додаткові оплачувані відпустки.

Згідно зі статтею 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються:

започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування;

підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;

докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;

вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:

а) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;

б) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Відповідно до статті 23 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права осіб похилого віку на соціальний захист Сторони зобов'язуються самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема для: надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які дозволяли б їм жити на задовільному рівні і брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті.

Обґрунтовуючи позицію щодо законності задоволення позовних вимог, колегія суддів вказувала зазначені вище положення Хартії в таких постановах:

від 31 жовтня 2018 року у справі № 227/4223/16-а (щодо призначення пенсії особі, яка переїхала за кордон);

від 19 грудня 2019 року у справі № 442/8041/15-а (щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2);

від 10 лютого 2020 року у справі № 826/10950/16 (щодо

поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі);

від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 (щодо

призначення пенсії за віком);

від 30 липня 2020 року у справі № 295/3897/17;

від 22 вересня 2020 року у справі № 1540/4041/18;

від 22 вересня 2020 року у справі № 440/1658/19 (щодо перерахунку пенсії військовослужбовцям).

Отже, аналіз судової практики показав, що судді Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС застосовують Європейську соціальну хартію (переглянуту) від 3 травня 1996 року під час перегляду судових рішень у спорах, що виникають із пенсійних правовідносин.

Однією з найбільш поширених категорій спорів, які виникають між громадянами та суб'єктами владних повноважень, є спори з приводу призначення і перерахунок пенсії. Пенсійні правовідносини, які є особливою формою здійснення права на пенсію, водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів. Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер. Судді Верховного Суду неодноразово наголошували на тому, що право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

Правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Отже, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження Огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у спорах, що виникають із правовідносин у сфері захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб та практики щодо застосування положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року. Рішення, внесені до ЄДРСР за період з 01.01.2018 по 01.10.2020. Київ, 2020. 51 с..

Національна стратегія України у сфері прав людини

У 2020 році завершив свою дію План дій на реалізацію Національної стратегії у сфері прав людини (схваленої Президентом України 2015 року), у зв'язку зі зміною суспільно-політичної ситуації потребувала змін і сама Стратегія. Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021 затверджено оновлену Національну стратегію у сфері прав людини.

Цій події передувало засідання Уряду 23 листопада, на якому було розглянуто та схвалено, з доопрацюванням, проєкт змін до Указу Президента «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини: Указ Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021.

Це стратегічний документ Держави, основна мета якого забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні. Ця мета має досягатись шляхом розв'язання основних системних проблем у сфері забезпечення, реалізації та захисту прав і свобод людини в умовах нових викликів. Документ затверджено на заміну попередньої Стратегії, яка втратила свою актуальність разом із завершенням реалізації Плану дій до неї в кінці минулого року. Досягнення поставлених Стратегією цілей має відбуватись шляхом виконання конкретних кроків, затверджених Планом дій, що прийматиметься кожні три роки.

Стратегію у сфері прав людини підготовлено за координації Міністерства юстиції України із залученням громадськості 2020 року. Участь неурядових національних та міжнародних організацій, активістів, експертів та науковців у процесі розробки Стратегії має надзвичайно важливе значення, обумовлене можливістю ведення конструктивного діалогу між Урядом, з одного боку, та громадськістю з іншого.

«Національна стратегія прав людини засадничий документ, в якому держава артикулює пріоритетні напрями у забезпеченні прав людини через посилення координації між органами державної влади, залученість громадянського суспільства. Порядок денний прав людини стосується не лише виконання Україною зобов'язань за національним правом і міжнародно-правовими актами, але й приділяє належну увагу подоланню негативних наслідків збройного конфлікту, спричиненого збройною агресією РФ» Україна отримала оновлену Національну стратегію у сфері прав людини: матеріал підготовлений за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. .

Ключові зміни, внесені до Стратегії.

Збільшено загальний обсяг, оскільки документ доповнений новими розділами (новими правами людини, які, на думку ініціаторів цих розділів, потребують концентрованої уваги держави):

забезпечення екологічних прав;

забезпечення дотримання прав людини в процесі ведення господарської діяльності.

З урахуванням змін у ставленні держави до ситуації збройної агресії Російської Федерації проти України більш чітко артикульовані потреби захисту прав людини в умовах збройної агресії, а саме оновлені розділи щодо:

забезпечення та захист прав осіб, що проживають у населених пунктах у безпосередній близькості до лінії розмежування;

забезпечення прав осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та членів їх сімей;

подолання наслідків збройного конфлікту, спричиненого збройною агресією Російської Федерації.

Стратегія стала «вимірюваним» документом: крім очікуваних результатів, у тематичних напрямах зазначені показники, за якими здійснюватиметься оцінка реалізації Стратегії. Показники не є вичерпними. Як показав досвід, часто потребують доопрацювання. Проте саме це перетворює «абстрактний» документ «про наміри» на реально діючий інструмент забезпечення виконання міжнародних зобов'язань держави Україна у сфері прав людини з алгоритмами вимірювання прогресу.

Плани дій на реалізацію Стратегії будуть затверджуватись не на 5 років, а на 3 роки.

Оновлено механізм контролю за виконанням Стратегії: Кабінетом Міністрів України утворюється міжвідомча робоча група з проведення оцінки прогресу реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, до складу якої входять, зокрема, представники громадських об'єднань, наукових установ та міжнародних організацій в Україні Україна отримала оновлену Національну стратегію у сфері прав людини: матеріал підготовлений за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. .

Стратегія визначає такі важливі завдання, спрямовані на впровадження державної політики захисту прав людини в умовах збройної агресії РФ:

розробити, відповідно до міжнародних стандартів, комплексну політику щодо соціального, правового захисту осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

створити ефективний механізм доступу до правосуддя осіб, постраждалих внаслідок збройного конфлікту;

створити з урахуванням фінансових можливостей держави ефективний механізм відшкодування шкоди життю та здоров'ю, завданої збройним конфліктом;

створити з урахуванням фінансових можливостей держави ефективний механізм виплати компенсацій за майно, що було пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту;

запровадити національну модель перехідного правосуддя;

здійснювати систематичне документування фактів, які стосуються обставин виникнення, ходу та наслідків збройного конфлікту, зокрема фактів порушень прав та основоположних свобод;

забезпечити ефективне розслідування кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території України, та притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб.

Україна десятиліттями жила без дорожньої карти у сфері прав людини. Лише 2014 року завдяки чималим зусиллям УГСПЛ і нашій кооперації з державою ситуація почала змінюватися. «УГСПЛ разом з Омбудсменом В. Лутковською були ініціаторами розроблення Національної стратегії у сфері прав людини у 2014-2015 роках. Також ми були у витоків створення Громадської платформи моніторингу імплементації Стратегії. Отже, нами супроводжувався весь процес: розроблення Стратегії 2015 року та Плану дій з її реалізації, здійснення моніторингу імплементації Стратегії і Плану, 2020 року брали участь у розробленні змін і до Плану дій, і до Стратегії. Якщо порівнювати процеси роботи над проєктом Стратегії, а потім її імплементації, то відмітимо професійну роботу Міністерства юстиції і тоді, і зараз, на всіх етапах роботи (від розроблення Стратегії до її імплементації). Останнім часом все більше неурядових організацій долучалися до підготовки змін до Стратегії і Плану дій, що, на нашу думку, підвищує суспільне значення цих документів», зазначає виконавчий директор УГСПЛ О. Павліченко Україна отримала оновлену Національну стратегію у сфері прав людини: матеріал підготовлений за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. .

Результатом реалізації цієї Стратегії має стати запровадження системного підходу до забезпечення прав і свобод людини, узгодженості дій органів державної влади та місцевого самоврядування, громадянського суспільства й бізнесу та створення у нашій країні ефективного механізму реалізації і захисту прав та свобод людини.

Також реалізація цієї Стратегії має забезпечити прогрес у виконанні міжнародних договорів України у сфері прав людини, зокрема, Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Крім того, ця Стратегія сприятиме реалізації Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, а також поліпшенню позицій нашої країни у міжнародних рейтингах з прав людини.

Окремі проблемні питання застосування норм процесуального законодавства свідчать про проблеми сприйняття юристами-практиками окремих доктринальних засад інститутів цивільного процесуального права Тут і далі частково використані та знайшли свій подальший розвиток результати авторського дослідження, відображені у науковій публікації: Рябченко Ю. Ю. Цивільний процесуальний статус як наукова категорія: перспективи впровадження у правотворчість та правозастосування. Часопис Київського університету права. 2021. № 2. С. 163-169..

Цивільний процесуальний статус сьогодні сприймається здебільшого як сукупність визначених Цивільним процесуальним кодексом України цивільних процесуальних прав та цивільних процесуальних обов'язків або повноважень Курс цивільного процесу: підруч. / Комаров В. В. та ін.; за ред. В. В. Комарова. Х.: Право, 2011. С. 295, 309, 341; Бичкова С. С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: монографія. К.: Атіка, 2011. С. 371; Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: монографія / В. В. Комаров та ін.; за ред В. В. Комарова. Х.: Право, 2016. С. 241, 283; Цивільний процес України: підруч. / за ред. В. О. Кучера. ЛьвДУВС, 2016. С. 96-98, 116, 128, 132-134, 138, 162, 163; Рябченко Ю. Ю. Суб'єкт цивільного процесуального права у сучасній парадигмі права: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків, 2019. С. 83..

Схильність до позитивістського, часто навіть буквального способу тлумачення норм процесуального права призводить до скасування рішень суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, а отже, не сприяє сталості судової практики Про часткове задоволення касаційної скарги: постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 439/1347/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. Про задоволення касаційних скарг: постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц. ЛІГАЗАКОН. Про часткове задоволення касаційної скарги: постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц / Єдиний державний реєстр судових рішень. Про часткове задоволення касаційної скарги: постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 466/5766/13-ц / Єдиний державний реєстр судових рішень. .

Відповідно до ст. 3 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96ВР (далі Конституція України) Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 (із змінами). права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ст. 22 Конституції України вказує про невичерпність прав людини і громадянина як за переліком, так і за змістом. У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950. Офіційний вісник України. Офіційне видання. 1998. № 13. 16 квітня, 2006. № 32. С. 270. 23 серпня; Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР. Офіційний вісник України. Офіційне видання. 1997-1997. № 29. С. 11. Код акта 2134/1997. зазначається про право на справедливий суд. Заслуговують на під тримку висновки Т. А. Цувіної про необхідність розглядати це право як: 1) еквівалент, транспозицію принципу верховенства права у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах; 2) притаманність цьому праву надімперативного характеру як норми міжнародного права «jus cogens» Цувіна Т. А. Право на суд у цивільному судочинстві: монографія. Х.: Слово, 2015. С. 279.. Така позиція відповідає положенням права на справедливий судовий розгляд, що викладені у Контрольному переліку питань для оцінки дотримання верховенства права, прийнятому Венеціанською комісією на 106-му Пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 р.). Значна частина цих критеріїв є оціночною: відсутність невиправданої затримки під час відкриття проваджень у справі та винесення судового рішення; своєчасність доступу сторін до судових документів; чи належно обґрунтовані судження Rule Of Law Checklist, adopted by the Venice Commission at its 106th Plenary Session (Venice, 11-12 March 2016) / офіційний сайт «Venice Commission: Council of Europe». С. 26. . Усунення порушень права на своєчасний розгляд справи мають відбуватись у межах того процесу, в якому виникають ці порушення Compilation of Venice Commission opinions and reports concerning courts and judges (Strasbourg, 11 December 2019) / офіційний сайт «Venice Commission: Council of Europe». С. 83-84. . Такі висновки відповідають вихідним позиціям Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема щодо пріоритетності приватноправового аспекту правових явищ над публічно-правовим. Зокрема, таку позицію висловлено стосовно сутності соціального захисту особи у контексті права на справедливий судовий розгляд Law of the European Convention on Human Rights / David Harris, Michael O'Boyle, Ed Bates, and Carla Buckley. 4th ed. Oxford: Oxford University Press, 2018. lxv, 986, [385] р.; Case of Feldbrugge v. the Netherlands, 12 October 1984, no. 8562/79 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of Deumeland v. Germany, 29 May 1986, no. 9384/81 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database».. Отже, зміст категорії цивільного процесуального статусу, як наукової, має не обмежуватись змістом позитивно визначених цивільних процесуальних прав та цивільних процесуальних обов'язків, а враховувати й зміст положень права на справедливий суд, подекуди оціночних.

Результати сучасних наукових досліджень підтверджують актуальність розвитку широкого розуміння цивільного процесуального статусу як наукової категорії. Так, Я. Я. Мельник вказує про необхідність побудови належної процедури реалізації позитивно визначених цивільних процесуальних прав та обов'язків, забезпечення безперешкодності їх реалізації, визначення ступеня деструктивності чи конфліктності конкретної процесуальної ситуації, забезпечення принципу пропорційності Мельник Я. Я. Безпека цивільного процесу: теоретико-правове дослідження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.01. Ін-т законодавства Верхов. Ради України. Київ, 2019. С. 4, 10-11.. С. В. Невестюк вказує на розвиток теорії процесуально-правових засобів у контексті системи «людина суспільство право держава». У складі механізму цивільного процесуального регулювання виділяються не тільки норми цивільного процесуального права як процесуально-правові засоби, але й цивільна процесуальна правова культура та цивільна процесуальна правосвідомість. При цьому правосвідомість розглядається саме як індивідуальна: сприйняття процесуально-правових засобів механізму цивільного процесуального регулювання як специфічної форми цивільної процесуальної дійсності конкретною особою Невестюк С. В. Механізм цивільного процесуального регулювання: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва ім. Ф. Г. Бурчака. Київ, 2017. С. 6, 13, 14..

...