Судова форма захисту прав людини у соціальній державі

Отже, у межах широкого розуміння категорії цивільного процесуального статусу як наукової є актуальним розвиток засад принципу верховенства права, засад природного права, причому, не тільки тих, що реалізуються у межах національної правової системи, але й тих, що отримали широке застосування на міжнародному рівні, зокрема у практиці ЄСПЛ. Це спрямовуватиме подальші наукові дослідження, сприятиме виконанню Україною своїх міжнародних зобов'язань щодо розвитку верховенства закону, однією з умов якого є чіткість закону Compilation of Venice Commission opinions and reports on law-making procedures and the quality of the law (Strasbourg, 29 March 2021) / офіційний сайт «Venice Commission: Council of Europe». С. 7. . Така точка зору відповідає наднаціональному розумінню справедливого судового розгляду як такого, що утверджує принцип верховенства права основу побудови сучасного демократичного суспільства Dovydas Vitkauskas, Grigoriy Dikov. Protecting the right to a fair trial under the European Convention On Human Rights. A handbook for legal practitioners 2nd edition prepared by Dovydas Vitkauskas. Council of Europe, 2nd edition September 2017 / офіційний сайт «Council of Europe». Р. 11. .

Проблематиці сутності категорії «цивільний процесуальний статус» та її нормативного закріплення протягом останніх років безпосередньо приділяли увагу С. С. Бичкова Бичкова С. С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: монографія. К.: Атіка, 2011. 420 с., Ю. А. Прут Прут Ю. А. Цивільно-процесуальний статус осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03. Івано-Франків. ун-т права ім. Данила Галицького. Івано-Франківськ, 2016. 20 с. та інші вчені дослідники цивільного процесуального статусу конкретних категорій учасників цивільного судового процесу (В. І. Бобрик, О. В. Бобровник, І. Е. Берестова, Ж. В. Васильєва-Шаламова, Д. Г. Глушкова, К. В. Гусаров, Х. А. Джавадов, Л. В.Діденко, І. О. Журба, О. О. Кармаза, О. В. Колісник, С. О. Короєд, Л. М. Косовський, О. О. Лабань, Р. Я. Лемик, О. Ю. Русин, Г. О. Світлична та деякі інші.). З них окремо необхідно відмітити дисертаційні дослідження у дотичних сферах суспільних відносин: ефективність цивільного судочинства (С. О. Короєд, 2014 р.; Х. А. Джавадов, 2018 р.) Короєд С. О. Процесуальне забезпечення ефективності цивільного судочинства: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра юрид. наук: 12.00.03. Нац. акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва ім. Ф. Г. Бурчака. Київ, 2014. 41 с.; Джавадов Х. А. Теоретичні проблеми ефективності цивільного судочинства: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.03. НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Київ, 2018. 40 с.; захист публічних інтересів учасників цивільних відносин у контексті взаємозв'язку цивільного судочинства та конституційного провадження (І. Е. Берестова, 2019 р.) Берестова І. Е. Захист публічних інтересів учасників цивільних відносин: взаємозв'язок цивільного судочинства та конституційного провадження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.02, 12.00.03 / Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2019. 40 с.; цивільно-процесуальні правовідносини як інститут цивільно-процесуального права України (Л. В. Діденко, 2019 р.) Діденко Л. В. Цивільно-процесуальні правовідносини як інститут цивільнопроцесуального права України: концептуальні положення: автореф. дис. на здоб. наук. ступ д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Міжнар. гуманітар. ун-т. Одеса, 2019. 41 с..

Тому є актуальним розкриття теоретичних засад широкого сенсу категорії «цивільний процесуальний статус» як наукової, а також визначення на цій основі перспектив її впровадження у правозастосування, а також правотворчість.

Філософія права досліджує декілька зрізів будь-якої правової сфери: онтологічний, антропологічний, аксіологічний, гносеологічний, історичний (історія філософії права), а також праксеологічний. Філософія правосуддя передбачає виділення різних смислів правосуддя: як форма здійснення судової влади (владний смисл); як судове правозастосування (правореалізаційний смисл); як судовий захист (правозахисний смисл); як судове вирішення конфлікту (резолютивний смисл); як судове балансування (балансуючий смисл). Можуть виділятись й інші смисли правосуддя. Незалежно від конкретного концептуального підходу необхідно встановити співвідношення двох основних парадигм сприйняття будь-якого правового явища: природно-правової та позитивно-правової Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Х.: Право, 2017. Т. 2: Філософія права / редкол.: С. І. Максимов (голова) та ін. С. 685, 928-929, 932-933, 990.. Ці положення є вихідними при формулюванні подальшого наукового підходу.

У теорії права актуальне розуміння правового статусу суб'єкта права характеризується певною проблемністю. З одного боку, суб'єкт права розглядається у межах правовідносин як сукупність суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, законних інтересів суб'єкта права. З іншого виділяється категорія прав людини як основних можливостей, необхідних для існування та розвитку особи, які є універсальними, невід'ємними та рівними для кожного і мають гарантуватись державою в обсязі міжнародних стандартів. Перспективним є підхід С. І. Архипова щодо характеристики людини як суб'єкта права, розкриття таких її властивостей у правовому полі, як: індивідуалізація; правова воля; сукупність правових відносин та правових зв'язків;

правова свідомість; активний характер «творення» і застосування права; соціально-правова цінність; правосуб'єктність. Людина творить як зовнішню правову реальність, так і власну правову індивідуальність Рябченко Ю. Ю. Суб'єкт цивільного процесуального права у сучасній парадигмі права: автореф. дис. на зобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.03. Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків, 2019. С. 24..

Упродовж достатньо тривалого часу у предметі науки цивільного процесуального права виділяється міждисциплінарний аспект: предмет, співвідношення з іншими юридичними науками, соціальні функції Проблемы науки гражданского процессуального права / В. В. Комаров и др.; под ред. В. В. Комарова. Х.: Право, 2002. С. 45; Курс цивільного процесу: підруч. / Комаров В. В. та ін; за ред. В. В. Комарова. Х.: Право, 2011. С. 106, 107; Васильєв С. В. Енциклопедія цивільного судочинства: основні інститути та теоретичні засади. Київ: Алерта, 2021. С. 266.. Зв'язок категоріального апарату цивільного процесуального права як галузі права із основоположними цінностями прав людини простежується з позицій В. В. Комарова, який характеризує завдання цивільного судочинства як гарантування та забезпечення реалізації права на суд Комаров В. Вчення про предмет цивільного процесуального права. Право України. 2017. № 5. С. 102.. Це обумовлює застосування міждисциплінарного підходу під час дослідження поняття цивільного процесуального статусу у сучасній науці цивільного процесуального права, зокрема визначення співвідношення у ньому позитивного та природного права. У науці цивільного права відповідним питанням приділялась значна увага, наслідком чого є достатньо усталені наукові положення у різних видах цивільних правовідносин Цивільне право України: підручник / за ред. проф. Р. Б. Шишки. Київ: Ліра-К, 2018. Ч. 2: Особлива / Р. Б. Шишка (керівник авт. кол.) та ін. 994 с..

Щодо сучасної філософії правосуддя справедливість та належний зміст судового процесу тісно пов'язані із рівнем забезпеченості законних прав та інтересів його учасників. Справедливість, верховенство права безпосередньо виявляються у процесі реалізації суб'єктивних прав та здійсненні обов'язків у конкретних випадках. Зі свого боку правовий статус учасників судового процесу безпосередньо втілюється у його принципах. Філософія правосуддя розглядає також стан правосвідомості та правової культури особи як невід'ємну частину її становища у судовому процесі. Хоча викладене стосується кримінального процесу Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Х.: Право, 2017. Т. 2: Філософія права / редкол.: С. І. Максимов (голова) та ін. С. 992-995; Гураленко Н. А. Ціннісно-смислові константи суддівського пізнання: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Нац. ун-т «Львівська політехніка». Львів, 2017. С. 24. але, на нашу думку, повністю актуальне й щодо цивільного судочинства.

Розгляд цивільного процесуального статусу виключно у межах процесуальних прав та процесуальних обов'язків не дозволяє врахувати окреслений зв'язок, що знаходить безпосередній вияв у актуальній судовій практиці. Так, частково задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд вказав про помилку суду апеляційної інстанції у частині застосування буквального тлумачення ч. 3 ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV (далі ЦПК України) Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV. Офіційний вісник України. Офіційне видання. 2004. № 16. С. 11, 1088, код акта 28609/2004., що призвело до помилкового висновку, що вжиття заходів зустрічного забезпечення є обов'язком суду незалежно від майнового стану відповідача Про часткове задоволення касаційної скарги: постанова Верховного Суду (Касаційний цивільний суд) від 17.03.2021 у справі № 439/1347/19 / Єдиний державний реєстр судових рішень. .

ЄСПЛ у своїх рішеннях у таких справах, як: Niderost-Huber v. Switzerland, H. v. Belgium, Golder v. the United Kingdom, Brumarescu v. Romania, Airey v. Ireland, Case of Indayeva and Sultanov v. Russia, Case of Aslan Ismayilov v. Azerbaijan Посібник Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд, цивільна частина) / офіційний сайт «European Court of Human Rights». С. 36, 37. Огляд рішень Європейського суду з прав людини за період з 10.03.2020 по 13.03.2020 / офіційний вебпортал «Судова влада України». С. 2, 14. Case of Niderost-Huber v. Switzerland, 18 February 1997, no. 18990/91 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of H. v. Belgium, 30 November 1987, no. 8950/80 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of Golder v. the United Kingdom, 21 February 1975, no. 4451/70 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Сase of Brumarescu v. Romania, 23 January 2001, no. 28342/95 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of Airey v. Ireland, 09 October 1979, no. 6289/73 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of Indayeva and Sultanov v. Russia, 10 March 2020, no. 58821/08, 18360/13 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of Aslan Ismayilov v. Azerbaijan, 12 March 2020, no. 18498/15 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». вказує про вихідний характер засад верховенства права у визначенні становища особи у судовому процесі. Наприклад, у рішеннях у справах: Brumarescu v. Romania, Nejdet §ahin and Perihan Sahin v. Turkey верховенство права визнається визначальним критерієм права на справедливий судовий розгляд Огляд рішень Європейського суду з прав людини за період з 10.03.2020 по 13.03.2020 / офіційний вебпортал «Судова влада України». С. 2, 14. Сase of Brumarescu v. Romania, 23 January 2001, no. 28342/95 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». Case of Nejdet §ahin and Perihan §ahin v. Turkey, 20 October 2011, no. 13279/05 / офіційний сайт «European Court of Human Rights HUDOC database». . Вказане необхідно сприймати з урахуванням положень щодо типової процедури тлумачення ЄСПЛ положень Конвенції: спочатку суд з'ясовує значення певних положень стосовно справи загалом, а потім щодо конкретних фактів справи Pieter van Dijk, Godefridus J. H. Hoof, G. J. H. Van Hoof. Theory and Practice of the European Convention on Human Rights. Martinus Nijhoff Publishers, 1998. 850, [71] р.. Історично функції ЄСПЛ у європейському правовому просторі сформувалися за зразком типових функцій конституційного суду в межах конкретної держави Dirk Ehlers, Ulrich Becker, Et al. European Fundamental Rights and Freedoms. Berlin: Walter de Gruyter, 2011. Р. 23.. Тому розвиток поняття цивільного процесуального статусу є необхідною передумовою належного тлумачення практики ЄСПЛ.

Як слідує з матеріалів діяльності міжнародних організацій, зокрема Венеціанської комісії, є випадки, коли окремі держави ставлять питання про суперечність своїх зобов'язань за Конвенцією (у сенсі, констатованому ЄСПЛ) у конституційному правопорядку та відмовляються виконувати рішення ЄСПЛ International Conference on «Enhancing National Mechanisms for Effective Implementation of the European Convention on Human Rights». Saint-Petersburg, Russian Federation. 22-23 October 2015 / офіційний сайт «Council of Europe». Р. 11-17, 111. . У практиці національних судів подібних випадків виявлено не було, що узгоджується із положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. Офіційний вісник України. 2006. № 12. Ст. 792. 5 квітня. щодо обов'язковості застосування рішення ЄСПЛ відповідно до ст. 46 Конвенції як джерела права (ч. 1 ст. 2, ст. 17 вказаного Закону). Можливо лише зазначити про поодинокі наукові та практичні джерела, в яких констатується наявність неоднакових позицій ЄСПЛ з окремих вузьких питань (допит свідків у кримінальному судочинстві Допит свідків при перегляді виправдувального вироку: ЄСПЛ ухвалив суперечливе рішення // Практика ЄСПЛ. Український аспект. , право на тендерну ідентичність Гербут В. Право на тендерну ідентичність в практиці Європейського суду з прав людини. Прикарпатський юридичний вісник. 2018. № 1(22). Том 2. . Варто погодитись із Т. Нешатаєвою про первинний характер доктрини субсидіарності: вирішення питань місцевого значення переважно місцевою владою та застосування влади вищого рівня тільки у разі необхідності застосування вищого рівня узагальнення для вирішення проблеми. З іншого боку, одним з принципів сучасного міжнародного права є можливість обмеження суверенітету держави з метою ефективного захисту прав людини у конкретному випадку Neshataeva Т. The European Convention and the integration of integrations: the role of courts in overcoming the fragmentation of international law International Conference on «Enhancing National Mechanisms for Effective Implementation of the European Convention on Human Rights». Saint-Petersburg, Russian Federation. 22-23 October 2015 // Офіційний сайт «Council of Europe».. З урахуванням цього Інтерлакенською декларацією від 19.02.2010, а також Деклараціями, ухваленими на Конференціях високого рівня у м. Ізмір (26-27.04.2011) та у м. Брайтон (19-20.04.2012) передбачено засади застосування правових позицій ЄСПЛ державами-членами. Так, відповідно до п. 4 Інтерлакенської декларації держави-члени зобов'язуються, з одного боку, розвивати національні засоби захисту прав людини, а з іншого повністю виконувати рішення ЄСПЛ та вживати заходів щодо недопущення порушень, констатованих ЄСПЛ у майбутньому International Conference on “Enhancing National Mechanisms for Effective Implementation of the European Convention on Human Rights“. Saint-Petersburg, Russian Federation. 22-23 October 2015 // Офіційний сайт «Council of Europe». с. 113; High Level Conference on the Future of the European Court of Human Rights. Interlaken Declaration. 19 February 2010 // Офіційний сайт «European Court of Human Rights». р. 3; Інтерлакенська декларація від 19.02.2010 // Офіційний сайт «Верховна Рада України. Законодавство України». High Level Conference on the Future of the European Court of Human Rights. Declaration. 26-27 April 2011. IZMIR, Turkey //. Офіційний сайт «European Court of Human Rights». р. 34; Декларація про майбутнє Європейського суду з прав людини від 27.04.2011 // Офіційний сайт «Верховна Рада України. Законодавство України». High Level Conference on the Future of the European Court of Human Rights Brighton Declaration. 19-20.04.2012 // Офіційний сайт «European Court of Human Rights». .

Роль позитивістського підходу у методі цивільного процесуального права розкривається в актуальних наукових положеннях щодо методу регулювання цивільних процесуальних правовідносин. Так, характеризуючи диспозитивний аспект методу цивільного процесуального права, вчені вказують про встановлення цивільними процесуальними нормами цивільних процесуальних прав учасників судового процесу, а також меж їх реалізації Цивільне процесуальне право України: підручник: у 2 т. / за заг. ред. М. М. Ясинка. Київ: Алерта, 2021. Т. 1. С. 26.. С. В. Васильєв, розкриваючи диспозитивні засади методу цивільного процесуального права, вказує про залежність розвитку процесу у конкретній справі, зокрема від волі заінтересованих осіб Васильєв С. В. Енциклопедія цивільного судочинства: основні інститути та теоретичні засади. Київ: Алерта, 2021. С. 622-623.. Тому погоджуємось із твердженням, що формування прав та обов'язків учасників судового процесу є характерною рисою методу правового регулювання у цивільному процесуальному праві Курс цивільного процесу: підруч. / Комаров В. В. та ін; за ред. В. В. Комарова. Х.: Право, 2011. С. 93.. Такі виражені позитивістські засади правового закріплення цивільного процесуального статусу зумовлені його специфічним галузевим призначенням, а також публічно-правовою природою цивільних процесуальних правовідносин, необхідністю існування та реалізації цивільної процесуальної форми здійснення правосуддя Кройтор В. А. Система принципів цивільного процесуального права. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2008. Вип. 42. С. 20; Рябченко Ю. Ю. Суб'єкт цивільного процесуального права у сучасній парадигмі права: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків, 2019. С. 23. Огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (актуальна практика) від 30.04.2021 // ЛІГА-ЗАКОН. Про задоволення касаційних скарг: постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц // ЛІГА-ЗАКОН. . Природне ж право визначає сутність цивільного процесуального статусу і впливає на всі аспекти його реалізації (п. 10.4 Огляду судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (актуальна практика) від 30.04.2021)5.

Природно-правові підходи визначають зміст правових явищ, зумовлений ідеальними першоосновами права, а позитивне право закріплює їх форму у кожному конкретному випадку Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Х.: Право, 2017. Т. 2: Філософія права / голов. редкол. Максимов С. І. та ін. Х.: Право, 2017. С. 928-929.. Тому, порівняно із цивільно-правовими засадами захисту суб'єктивних приватних прав, свобод, законних інтересів Штефан А. C., Зеров К. О. Припинення порушень авторського права і суміжних прав у мережі «Інтернет»: огляд законодавчих новел. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2017. № 3. С. 18-26. , співвідношення засад природного права та позитивного права щодо визначення поняття цивільного процесуального статусу має ґрунтуватись на: 1) визнаних національною доктриною та ЄСПЛ положеннях природного права, зокрема щодо поняття людини у праві та прав людини; 2) базовому значенні принципу верховенства права щодо визначення цивільного процесуального статусу суб'єкта цивільного процесуального права Рябченко Ю. Ю. Суб'єкт цивільного процесуального права у сучасній парадигмі права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків, 2019. С. 11, 23.. При цьому міждисциплінарний характер прав людини задає розвиток не тільки цивільного процесуального права, але й інших суміжних галузей права, зокрема судоустрою, що безпосередньо впливає на рівень забезпеченості цивільних процесуальних прав. Так, Венеціанська комісія вказує про необхідність наділення вищого суду або безпосередньо Верховного Суду спеціальними компенсаторними чи прискорюючими повноваженнями (засобами) проти надмірного затягування розгляду справи з метою забезпечення права на справедливий суд Compilation of Venice Commission opinions and reports concerning courts and judges (Strasbourg, 11 December 2019) / офіційний сайт «Venice Commission: Council of Europe». С. 83. .

Врахування властивостей людини як суб'єкта права (індивідуалізація; правова воля; сукупність правових відносин та правових зв'язків; правова свідомість; активний характер «творення» і застосування права; соціально-правова цінність; правосуб'єктність) у змісті поняття «цивільний процесуальний статус» надає підстави для висновків, що розвиток гарантій реалізації суб'єктивних процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків є головним вектором подальшого розвитку цивільного процесуального права Рябченко Ю. Ю. Суб'єкт цивільного процесуального права у сучасній парадигмі права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.03. Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків, 2019. С. 23., навіть на етапі, коли безпосереднього звернення до суду ще немає. Конкретним прикладом цього є визначення права на доступ до суду складовою принципу верховенства права у сфері судочинства, хоча окремі гарантії цього права (територіальне наближення суду до населення; інформованість громадськості про місцезнаходження та компетенцію суду, про порядок звернення до суду та порядок захисту своїх інтересів) реалізуються ще до виникнення цивільних процесуальних правовідносин Васильєв С. В. Енциклопедія цивільного судочинства: основні інститути та теоретичні засади. Київ: Алерта, 2021. С. 117, 367-368; Rule Of Law Checklist, adopted by the Venice Commission at its 106th Plenary Session (Venice, 11-12 March 2016) / офіційний сайт «Venice Commission: Council of Europe». С. 25. .

Явище рецепції природно-правових засад до права на судовий захист (ч. 1 ст. 55 Конституції України) через логічний ряд: права людини «jus cogens» транснаціональне «право на суд» право на судовий захист дозволяє підтримати твердження В. В. Комарова про гарантування цивільним судочинством не тільки права на судовий захист, але права на суд Комаров В. Вчення про предмет цивільного процесуального права. Право України. 2017. № 5. С. 102.. Зокрема, сьогодні виділяються права людини та певні правові засади як складові принципу верховенства права у цивільному судочинстві: правова визначеність, заборона на свавілля, право на ефективні заходи правового захисту; право на справедливий судовий розгляд Васильєв С. В. Енциклопедія цивільного судочинства: основні інститути та теоретичні засади. Київ: Алерта, 2021. С. 368-369.. Зміст зазначених прав та засад має транснаціональні витоки, виходить за межі суто позитивного регулювання, але безпосередньо впливає на становище особи у судовому процесі не тільки на рівні правотворення, але й правозастосування.

У сучасній національній правовій системі суб'єктивні цивільні процесуальні права та суб'єктивні цивільні процесуальні обов'язки постають динамічною категорію, зміст якої має розвиватись з урахуванням її загальносоціального значення та міжгалузевих зв'язків.

Проведене дослідження надає підстави для таких висновків. Поперше, категорія цивільного процесуального статусу може сприйматись як у вузькому, так і у широкому сенсах. У вузькому сенсі ним є закріплена цивільним процесуальним законодавством сукупність цивільних процесуальних прав та цивільних процесуальних обов'язків. У широкому ним охоплюються також положення щодо прав людини jus cogens, актуальні засади принципу верховенства права у цивільному судочинстві. По-друге, зміст поняття цивільного процесуального статусу має вихідне значення щодо подальшого розвитку гарантій реалізації цивільних процесуальних прав та цивільних процесуальних обов'язків (у правотворчому контексті), а також тлумачення судом змісту вказаних прав та обов'язків у конкретних ситуаціях (у правозастосовному контексті) Рябченко Ю. Ю. Цивільний процесуальний статус як наукова категорія: перспективи впровадження у правотворчість та правозастосування. Часопис Київського університету права. 2021. № 2. С. 163-169..

Іншою актуальною проблемою є категорія стандарту доказування Тут і далі частково використані та знайшли свій подальший розвиток результати авторського дослідження, відображені у науковій публікації: Рябченко Ю. Ю. Стандарт доказування в цивільному процесуальному праві: постановка проблеми. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 2. С. 136-139.

Розвиток принципу змагальності в сучасному цивільному процесі, зокрема таких його засад, як керівна роль сторін у визначенні предмета доказування, а також необхідність вдосконалення засобів оперативності та ефективності судового захисту, зумовлює актуалізацію проблематики стандартів доказування як одного з таких засобів. У світовій практиці стандарти доказування виступають невід'ємною частиною змагального судового процесу, що забезпечує його ефективність, оскільки позбавляє суд та учасників справи від зайвих витрат часу та зусиль за рахунок встановлення певних меж, у разі досягнення яких важливі для справи обставини мають вважатись встановленими. Втім у національній процесуальній доктрині це поняття віднайшло закріплення переважно у сфері кримінального процесуального права, в якому отримав законодавче закріплення стандарт доказування «поза розумним сумнівом» стосовно питання вини особи у скоєнні злочину Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. Офіційний вісник України. 2012. № 37. Ст. 1370. 25 травня.. Останніми змінами до Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України від 06 листопада 1991 р. № 1798-XII Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56. 11 лютого. (відповідно до Закону України від 20 вересня 2019 р. № 132-IX) Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні: Закон України від 20 вересня 2019 р. № 132IX. Офіційний вісник України. 2019. № 82. Ст. 2791. 25 жовтня. запроваджено нові підходи суду до оцінки доказів: наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК України). Фактично зазначене положення нагадує стандарт доказування «баланс вірогідностей», відомий з права Великої Британії, відповідно до якого слід довести, що факт швидше був, ніж не був, тобто суб'єктивна впевненість може бути виміряна як така, що дорівнює 51 % і вище1. Проте, на відміну від стандарту «поза розумним сумнівом» зазначене положення не привернуло широкої уваги на сторінках наукової літератури.

З огляду на недостатність наукових досліджень у сфері цивільного процесуального права необхідно частково спиратись на дослідження у сфері кримінального процесуального права. Тому потрібно вказати на роботи таких авторів, як В. П. Вапнярчук, І. В. Гловюк, В. Г. Крет, А. С. Степаненко, Х. Р. Слюсарчук та ін. У сфері цивільного процесуального права треба відзначити розробки таких науковців, як Т. В. Руда, М. М. Ясинок, а також окремі дослідження в сфері доказування, що побічно торкаються цього питання. Варто розглянути праці окремих зарубіжних учених, що мають базовий характер у цьому напрямі: С. Л. Будилін, М. К. Треушніков, А. Г. Карапєтов, О. Т. Боннер, С. В. Курильов, Г. М. Рєзнік.

Тому актуальною є оцінка існуючих умов запровадження стандартів доказування в цивільному судовому процесі, доцільності їх запровадження, окреслення найближчих перспектив їх запровадження.

У доктрині цивільного процесуального права не існує усталеного єдиного поняття стандарту доказування. Про це вказує, зокрема, А. С. Степаненко за результатами дослідження стандарту доказування «поза розумним сумнівом» у кримінальному судочинстві. Науковець виділяє такі основні риси й елементи, що характеризують та складають її зміст:

існують різні види стандартів доказування;

стандарт доказування пов'язаний із тягарем (обов'язком) доказування; Іларіон Томаров. Стандарт доказування: внутрішнє переконання чи баланс вірогідностей. Юридична газета online.

він є певним критерієм (порогом) прийняття рішення і встановлює певну міру, ступінь доведеності (переконання / впевненості), з досягненням якої факт вважається встановленим Степаненко А. С. Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» у кримінальному провадженні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09; Національний ун-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2017. 8 с..

Х. Р. Слюсарчук під стандартами доказування в кримінальному провадженні розуміє закріплені у кримінальному процесуальному законодавстві і правових позиціях вищих судових інстанцій правила, що охоплюють кількісну та якісну складову доказування, виконання яких стороною обвинувачення (в окремих випадках також стороною захисту) забезпечує рівень переконання (переконаності), придатний для ухвалення процесуальних рішень, що обмежують права та свободи особи в кримінальному провадженні. Стандарти доказування визначені узагальненням і водночас основою всіх правил доказування на відповідному етапі їхнього застосування під час кримінального провадження. Встановлюється, що стандарти доказування можна розглядати у двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому значенні зміст стандартів доказування охоплює собою переконання (переконаність) всіх уповноважених законом державних органів та осіб, які ведуть кримінальне провадження, на прийняття необхідного рішення (судді, присяжних, сторони обвинувачення). Зі свого боку у вузькому значенні стандарти доказування зводяться лише до так званого «судового» переконання (переконаності), яке формується за результатами судового розгляду лише в судді та/або присяжних з дотриманням принципу змагальності в кримінальному провадженні Слюсарчук Х. Р. Стандарти доказування у кримінальному провадженні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09; Львівський національний ун-т ім. І. Франка. Львів, 2017. 19 с. Стандарт доказування та оцінка доказів судом. І,;тВоок.опііпс..

У цивільних справах стандарт доказування розуміється як сукупність критеріїв, на підставі яких суд ухвалює рішення у справі3; ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Йдеться про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Можна зробити два висновки. По-перше, зазначене поняття отримало більший розвиток у межах доктрини кримінального процесуального права, ніж у цивілістичних галузях процесуального права. По-друге, як у доктрині кримінального процесу, так і у сфері цивільного судочинства відсутні єдині методологічні засади сприйняття цієї категорії. Втім, можна вважати певну усталеність у сприйнятті призначення стандарту доказування: уніфікація критеріїв прийняття судом рішення у конкретній справі.

Необхідно погодитись із окремими ученими стосовно витоків поняття «стандарт доказування», зокрема щодо доктрини цивільного процесуального права. Це поняття з'явилось з огляду на розмежування об'єктивної та законної (неформальної) істини як загальної мети доказування. У радянському судовому цивільному процесі об'єктом пізнання була об'єктивна істина, і був лише один «стандарт доказування» внутрішнє переконання судді. Це логічно, оскільки у тогочасному слідчому процесі суддя самостійно вживав усіх необхідних заходів для встановлення об'єктивної істини і був відповідальним за її повне та вичерпне встановлення. З переходом до «формальної» істини та появою у зв'язку із цим штучних обмежень у доказовій діяльності з'явилась необхідність і у закріпленні «стандартів доказування».

Сучасний цивільний процес можна впевнено характеризувати як змагальний, а також орієнтований на надання стороні правничої допомоги саме на професійній основі. Але варто погодитися з Д. Д. Луспеником в тому, що основним стандартом доказової діяльності в цивільному судовому процесі, як і раніше, виступає переконання суду, що фактично застосовується як стандарт доказування, тобто є його аналогом Луспеник Д. Д. Доказування у цивільному процесі: що нового у ЦПК та чому суд наділений правом витребування доказів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області.. Водночас учений наводить прийняті в різних державах та галузях процесуального права стандарти доказування: «поза розумним сумнівом», «баланс імовірностей» (balance of probabilities), «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «чіткі та переконливі докази» (clear and convincing evidence).

Сьогодні у судовій практиці спостерігаються підходи суддів до вирішення окремих процесуальних питань, які суперечать загальним засадам доказування. Так, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2018 року, залишеною без змін Апеляційним судом Одеської області, задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на транспортний засіб. Підставою стала, за твердженням суду, імовірність ухилення відповідача від виконання судового рішення, що унеможливить його виконання. Висновку про наявність такої імовірності суд дійшов з огляду на відсутність відповіді відповідача на заяву позивача про досудове врегулювання спору. Зокрема, суд погодився із твердженнями позивача, що небажання фермерського господарства (далі ФГ) «Промінь» спілкуватись з позивачем щодо заявлених ним позовних вимог, укладати мирову угоду не виключає подальшого ухилення ФГ «Промінь» від виконання рішення суду Про задоволення заяви: ухвала від 23 квітня 2018 р. № 521/1700/18 / Єдиний державний реєстр судових рішень. ; Про часткове задоволення апеляційної скарги: Постанова апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2018 р. № 521/1700/18 / Єдиний державний реєстр судових рішень. Отже, на підставі відсутності відповіді на конкретне звернення суд фактично зробив висновок не тільки про недобросовісність поведінки відповідача в минулому, але й про існування імовірності недобросовісної його поведінки у майбутньому стосовно виконання рішення суду. Не заперечуючи проти такого рішення щодо вимог пропорційності (ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу (далі ЦПК) України), необхідно вказати на його спірність з таких позицій. По-перше, відсутні прямі докази недобросовісної поведінки відповідача стосовно, власне, відшкодування шкоди. По-друге, відсутні прямі докази щодо достатньо високої імовірності ухилення відповідача від виконання рішення суду у майбутньому. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу (далі ЦК) України від 16 січня 2003 р. № 435-IV Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Офіційний вісник України. 2003. № 11. Ст. 461. 28 березня. однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, у розглядуваному випадку висновки суду щодо наявності достатньо високої імовірності ухилення посідають нехай на обґрунтованих, але припущеннях. Зазначений приклад свідчить про те, що усталені «стандарти доказування» не можуть бути застосовані повною мірою в окремих випадках, а отже необхідно розвивати існуючу систему таких стандартів.

Треба вказати на виділення в сучасній науковій літературі значного різноманіття стандартів доказування. Так, крім наведених, виділяються: «внутрішнє переконання», «обґрунтована підозра» Гловюк І. В., Степаненко А. С. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» у кримінальному провадженні. Правова позиція. 2018. №1 (20). С. 13-20. , «достатня підстава» або «ймовірна причина», «переконання за більшої вірогідності», «вагоме переконання», «зрозумілі та переконливі докази» Крет В. Г. Класифікація міжнародних правових стандартів доказування у доктрині кримінального процесу. Порівняльно-аналітичне право. 2018. № 6. С. 414417. . В. Г. Крет вказує про формування в доктрині кримінального процесу класифікації стандартів доказування за такими критеріями: за галуззю застосування; за завданнями кримінального процесуального доказування; за ступенем тяжкості (інтенсивністю) вчиненого злочину; за стадією кримінального провадження; за способами формування доказів і критеріями їх допустимості, а також наводить значну кількість інших критеріїв. Через те, що зазначені стандарти виділяються в рамках кримінального судочинства, вони представляють інтерес і стосовно цивілістичних процесуальних галузей права.

Щодо використання стандартів доказування в сучасній вітчизняній судовій практиці, то необхідно, по-перше, закріпити законодавчо, на рівні ЦПК України, можливість застосування різних стандартів доказування: «поза розумним сумнівом», «баланс імовірностей» тощо. Для досягнення цієї мети мають бути внесені зміни, передусім, до ч. 4 ст. 89 ЦПК України. По-друге, необхідно конкретно визначити, які стандарти доказування в у яких випадках застосовуються, принаймні на рівні мінімального переліку. Наприклад, у наведеному вище випадку забезпечення позову для встановлення можливості ухилення відповідача від виконання рішення суду є доцільним взяти за основу стандарт доказування «баланс імовірностей», що передбачає перспективу встановлення імовірності недобросовісної поведінки

відповідача на підставі того, що докази такої поведінки є більш переконливими, ніж докази протилежного.

Підходи Європейського суду з прав людини стосовно оцінки доказів мають певне значення щодо розроблення стандартів доказування у вітчизняному судовому процесі. Так, першочерговому врахуванню підлягають такі позиції:

якщо суди відхиляють запити про виклик свідків, вони повинні надавати достатні причини, і відмова не може бути пов'язана із самоправством (Вержбицький проти Польщі);

надані підстави повинні давати змогу сторонам використати право на апеляцію (Хірвісаарі проти Фінляндії);

при розгляді процесуальних питань суди повинні взяти до уваги основні аргументи сторони (Бузеску проти Румунії), а також заяви, що стосуються прав і свобод, які гарантуються Конвенцією і її протоколами: національні суди повинні розглядати такі справи з особливою суворістю і ретельністю (Вагнер і J.M. W.L. проти Люксембургу) Практичний посібник зі статті 6 цивільна частина. ECHR CaseLaw / вебсайт. .

У юридичних публікаціях зустрічаються пропозиції науковців щодо закріплення окремих стандартів доказування в окремих ситуаціях. Але деякі з них є спірними. Так, Т. В. Руда пропонує застосовувати різні стандарти доказування залежно від того, чи вирішується, власне, справа або ж певне процесуальне питання у ході розгляду справи. Зокрема, дослідниця вказує, що за попередньою оцінкою доказів стандарт має бути нижчим, ніж за остаточної оцінки. Під час вирішення процесуальних питань суд може використовувати стандарт імовірності, який не вимагає, щоб докази переконували в існуванні або відсутності певної обставини, а лише дозволяли припустити певний висновок Руда Т. В. Критерій достатності при оцінці доказів у цивільному судочинстві України і США: порівняльно-правовий аналіз. Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2011. № 88. С. 109.. Виникає питання щодо припустимості застосування такого стандарту доказування при вирішенні питань стосовно пропуску процесуальних строків, зокрема при встановленні обставин, які б свідчили про існування поважних причин пропуску. Пом'якшення стандарту доказування має відбуватись надзвичайно обережно, оскільки це впливає на вирішення інших ключових процесуальних питань: відкриття провадження у справі, поновлення строку подання доказів у справі і перенесення у зв'язку з цим судового засідання тощо.

Размещено на Allbest.ru