Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основні законодавчі акти та нормативна база охорони праці

Основою правової бази з охорони праці є Конституція України. Основній закон проголошує "пріоритет життя, здоров'я, честь та гідність людини" (ст. 2). В Конституції декларується право на охорону здоров'я (ст.), безпечні умови праці, захист навколишнього середовища, відшкодування заподіяної шкоди та інші.

Декларовані права та свободи закріплюються законами та кодексами. В галузі охорони праці основними законами є закон "Про охорону праці" та "Кодекс законів про працю України" (КзпП). В першому законі сформовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці, права та гарантії працюючих, обов'язки роботодавців, системи організації державного управління охороною праці та організації роботи з охорони праці в Україні.

Основні законодавчі акти з охорони праці доповнюють закони “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційні захисти", "Про забезпечення санітарного та, епідемічного благополуччя населення" та інші. Крім законів законодавча база з охороні пращ містить відповідні постанови Кабінету Міністрів України, положення яких доповнюють та роз'яснюють відповідні статі законів, а також нормативні акти: Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП), державні стандарти, санітарні та інші норми, правила та інструкції з техніки безпеки на робочому місці.

На цій час в галузі охорони праці діють таки нормативні акти: державні нормативні акти з охорони праці ДНАОП, державні стандарти України -ДСТУ, державні санітарні норми - ДСН, державні санітарні правила - ДСП, галузеві нормативні акти - НАОП, будівельні норми і правила - БН і П, міждержавні стандарти - ГОСТи та інші документи, яким надано чинність правових норм. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти є обов'язковими для виконання у окремих виробництвах, також в сфері трудового і професійного навчання молоді.

Державні галузеві нормативні акти затверджуються відповідними міністерствами і розробляються, також як і ДНАОП за участю фахівців Держгірпромнагляду, Держатомнагляду, органів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ, органів Державного пожежного нагляду (МВС). НАОП є обов'язковими для дотримання і виконання у відповідних галузях народного господарства. Ці акти кодуються і реєструються.

2. Закон України „Про охорону праці”, структура, основні положення

Закон був прийнятий 14 жовтня 1992 року. Він складається з восьми розділів.

РОЗДІЛ І. Загальні положення.

В цьому розділу визначається поняття «охорона праці», сфера дії закону та основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

РОЗДІЛ ІІ. "Гарантії прав на охорону праці".

В розділі розглянути права працівників на охорону праці при укладанні трудового договору, під час роботи, права на пільги і компенсації за важки умови праці, право на відшкодування шкоди пов'язаної з виконанням трудових обов'язків.

РОЗДІЛ III. "Організація охорони праці",

Цій розділ містить вимоги до управління охороною праці на виробництві, створення служби охорони праці та інших структур з контролю та управління охороною праці. Розглянути питання фінансування охорони праці, вимоги до основних напрямків роботи з охорони праці: навчання, організація методичних оглядів для певних категорій працівників, розслідування та облік нещасних випадків, інформація та звітність про стан охорони праці, питання додержання вимог охорони праці при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств.

РОЗДІЛ ІV. "Стимулювання охорони праці".

Розділ присвячений питанням економічного стимулювання охорони праці, яке здійснюється за рахунок відшкодування шкоди заподіяної як працівникам, так і іншими підприємствами громадянам, державі; застосування штрафних санкцій до підприємств, організації та установ.

РОЗДІЛ V. "Нормативно-правові акти з охорони праці".

Законом передбачаються такі нормативні акти про охорону праці: державні міжгалузеві та галузеві правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші. В розділі формулюється порядок опрацювання, прийняття та скасування нормативних актів, поширення цих нормативних актів на сферу трудового і професійного навчання молоді.

РОЗДІЛ УІ. "Державне управління охороною праці."

В розділі закріплюються основи структури державного управління охороною праці, затверджуються компетенції та повноваження суб'єктів управління, розкривається система організації наукових досліджень з проблем охорони праці.

РОЗДІЛ УІІ. "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці".

Визначає органи державного нагляду та їх повноваження і права. Громадський контроль згідно до закону здійснюють трудові колективи та професійні спілки їх повноваження і права.

РОЗДІЛ УШ. "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці"

В розділі закріплюється за порушення вимог охорони праці адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність.

РОЗДІЛ ІХ. „Прикінцеві положення"

В розділі встановлюється термін початку дії закону та порядок його введення в дію.

3. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці

Пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки; комплексне розв'язування завдань охорони праці; соціальний захист працівників; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності; адаптація трудових процесів до можливостей працівника; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці; забезпечення координації діяльності з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

4. Державне управління охороною праці

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини під час праці. Система управління охороною праці (СУОП) с складовою частиною загальної системи керування господарством, в цілому підприємством.

Метою системи управління є безпека праці, яка досягається за рахунок забезпечення безаварійності, попередження травматизму, збереження здоров'я, підвищення працездатності та якості праці.

Виконання функції управління спрямоване на вирішення таких завдань:

- відповідна підготовка кадрів: навчання працівників з охорони праці, пропаганда питань охорони праці, професійний добір працівників окремих професій;

- забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель, споруд;

- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

- організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

- професійний добір працівників з окремих професій;

- удосконалення нормативної бази з охорони праці.

Система управління охороною праці в Україні складається з державного управління та СУОП підприємств. Державна система управління утворена за адміністративно-галузевим принципом і складається з галузевих та регіональних систем управління:

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Безпосередньо керівництво роботою по управлінню охороною праці здійснюють відповідні керівники від Кабінету Міністрів до майстра на підприємстві. Адміністративна вертикаль державного управління містить обласні, районні та місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

5. Організація охорони праці на виробництві

Роботодавець (керівник, головний інженер) аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення, спрямовані па підвищення рівня безпеки праці. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства (виконавчий орган СУОП), що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (управляючому органу). Зовнішнім збурюючим чинником для СУОП на рівні підприємства є зміни технологічного процесу, обладнання, умов праці, нещасні випадки, травми, захворювання тощо.

До основних функцій управління охороною праці належать:

прогнозування і планування робіт;

організація та координація робіт;

облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;

стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

При цьому треба врахувати, що очолює роботу з управління охороною праці та несе безпосередню відповідальність за її функціонування в цілому на підприємстві роботодавець (керівник підприємства), а у цехах, службах, на дільницях - керівники відповідних підрозділів і служб, відповідальні за стан умов та безпеку праці у підпорядкованих їм підрозділах.

З метою забезпечення оперативного впливу на виробничу діяльність працівники служби охорони праці мають такі права:

Ш видавати керівникам підприємств та їх підрозділам обов'язкові для виконання приписів щодо усунення недоліків з охорони праці;

Ш надавати посадовим особам подання про усунення від робіт працівників, які не пройшли медогляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці чи не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці;

Ш надсилають керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги охорони праці;

Ш тимчасово зупиняти роботу в тому разі якщо її продовження може привести до нещасного випадку чи аварії.

Припис спеціаліста служби охорони праці може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці.

Працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

6. Права громадян на охорону праці під час роботи

Згідно Закону " Про охорону праці" та " Кодексу законів про працю України" працівники мають права і гарантії та обов'язки з охорони праці.

Гарантії громадянам під час прийому на роботу. При укладанні трудового договору умови договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам. також громадянин має бути проінформований власниками під розписку про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів, про пільги та компенсації. Забороняється укладання трудового договору з громадянами яким по медичним висновкам протипоказана робота за станом здоров'я. В першу чергу ця вимога відноситься до неповнолітніх, професій зі шкідливими та небезпечними умовами праці.

Під час роботи умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів на інші об'єкти, засоби захисту повинні відповідати вимогам нормативних актів з охорони праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла або існує небезпека для його життя, життя інших людей та навколишнього середовища.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавств про охорону праці, умови колективного договору.

Працівника, якій за станом здоров'я потребує надання іншої роботи, власник повинен перевести, за його згодою, на таку роботу тимчасовим або без обмеження строку.

Працівники, які працюють на роботах з важкими та шкідливими умовами праці мають право на пільги та компенсації:

лікувально-профілактичне харчування;

оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення:

скорочення тривалості робочого часу (скорочений робочий тиждень складає - 36 годин або 6 годин на добу, звичайний робочий тиждень - 41 година);

додаткову оплачувану відпуску;

оплату праці у підвищеному розмірі, а також інші пільги (наприклад пільги пенсії), передбачені законодавством.

Власник може за свої кошти додатково встановлювати пільги і компенсації, а також зобов'язаний своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та пільгах і компенсації.

7. Навчання з питань охорони праці працівників підприємств

В Україні діє система безперервної освіти в галузі охорони праці, яка охоплює все населення від вихованців в дошкільних заходах до пенсіонерів. Система безперервної освіти побудована на таких науково-методичних принципах:

наступність і безперервність навчання усіх вікових категорій;

відповідність сучасним вимогам;

ступневість навчання.

Таке навчання проводиться з усіма працівниками закладу, установи 1 раз на 3 роки (якщо працівники зайняті на посадах, пов'язаних із виконанням робіт підвищеної небезпеки, - 1 раз на рік).

В навчальному закладі навчання працівників з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності проводиться у вигляді складової частини навчання з безпеки життєдіяльності. Заняття організовуються згідно до типових програм з урахуванням специфіки професії та виробництва. Згідно з чинним Положенням заняття з працівниками проводяться безпосередньо в установах та закладах освіти, їх структурних підрозділах за місцем роботи. Усі працівники закладу проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності обсягом не менше 20 годин.

Перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності працівників закладу проводить комісія, склад якої затверджується наказом директора. Комісія вважається правочинною, якщо до її складу входять не менше трьох осіб. Головує комісією заступник керівника підприємства.

Працівники яких приймають на роботу, що є в “Переліку робіт з підвищеною небезпекою” та “Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі” проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в формі екзамену, а потім періодично, не рідше одного разу на рік, повторні перевірки знань.

Інші посадові особи і спеціалісти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов'язків, до початку роботи з періодичністю раз на три роки безпосередньо на підприємстві.

8. Інструктажі з питань охорони праці

Працівники всіх установ, підприємств і організацій під час прийняття на роботу та періодично повинні проходити інструктажі з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності, навчання щодо надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих. Мета інструктажів - навчити працівників правильно і безпечно для себе і навколишнього середовища виконувати свої трудові обов'язки.

За часом і характером проведення інструктажі поділяються на вступні, первинні, повторні, позапланові та цільові.

Вступний інструктаж з охорони праці проводиться з працівниками:

які приймаються на постійну або тимчасову роботу незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

які прибули до установи чи закладу освіти і беруть безпосередню участь у навчально-виховному та виробничому процесі або виконують інші роботи для цієї установи чи закладу освіти.

Вступний інструктаж проводиться відповідно до наказу (розпорядження) керівника спеціалістом служби охорони праці або іншою особою, на яку покладається цей обов'язок і яка в установленому цим Положенням порядку пройшла навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Первинний інструктаж з охорони праці проводиться безпосередньо керівником робіт до початку роботи на робочому місці з працівниками.

Повторний інструктаж з охорони праці проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником, з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Позаплановий інструктаж з працівниками проводиться на робочому місці або в кабінеті охорони праці. Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж з охорони праці з працівниками проводиться у разі організації позанавчальних заходів (олімпіади, турніри з предметів, екскурсії, туристичні походи, спортивні змагання тощо), під час проведення громадських, позанавчальних робіт (прибирання територій, приміщень, науково-дослідна робота на навчально-дослідній ділянці тощо).

Інструктажі з працівниками безпосередньо проводять закріплені наказом по підприємству керівники виробничих підрозділів. Відповідно до орієнтовної тематики вони передбачають в планах роботи підрозділів проведення інструктажів відповідно до досвіду і потреб працівників. Розробляють тексти інструктажів з попередження виробничого травматизму (розробку інструктажів можна визначати в плані роботи служби охорони праці підприємства), погоджують із заступником, складають перелік всього комплекту на календарний рік і формують в окрему папку.

Тексти всіх інструктажів повинен погодити заступник керівника підприємства. В правому верхньому кутку зазначається «Погоджено», прізвище, ініціали та підпис посадової особи. Завіряти підпис печаткою підприємства не обов'язково.

Інструкція з попередження виробничого травматизму може мати таку структуру:

назва;

мета;

обладнання;

епіграф;

викладення навчального матеріалу (хід інструктажу);

запитання для обговорення або закріплення;

підсумок.

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін.

9. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Законодавством про працю визначені такі види відповідальності:

- дисциплінарна (від догани до звільнення з займаної посади);

- адміністративна (як правило штрафі):

- матеріальна (відшкодування збитків, які виниклі внаслідок порушення з охорони праці);

- кримінальна.

Відповідність розповсюджується на винних в порушенні законодавства про працю: службових осіб, установи, організації або громадян, які є суб'єктом підприємницької діяльності. Вид покарання визначається у відповідність до виду та наслідків порушення.

Дисциплінарні стягнення накладають керівником установи або підприємства на основі подання керівником підрозділів, інженера з охорони праці, представників профспілки або інших уповноважених осіб. Законодавством передбачені таки стягнення як догана, тимчасовий перевід на роботу, яка оплачується менше, звільнення. Порядок накладання дисциплінарних стягнень реалізується чинним законодавством.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони праці передбачає накладання штрафів. Штрафи накладаються державними інспекторами або іншими посадовими особами органів спеціально уповноваженими в галузі охорони праці. Максимальний розмір штрафу може бути до десятьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Рішення про матеріальну відповідальність вирішує суд за поданням відповідних органів або фізичних осіб.

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці передбачає, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'я потерпілого, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, якщо порушення спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. - карається виправними роботами до двох років або обмеженням волі до п'яти років або позбавлення волі на строк до семи років. Більш сурове покарання передбачені за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвішеною безпекою, вибухонебезпечних підприємствах, а також порушення правил ядерної або радіаційної безпеки. Максимальне покарання - позбавлення волі на строк до дванадцяти років.

10. Гарантії охорони праці жінок та неповнолітніх

Згідно до законодавства про працю забороняється застосування праці жінок та неповнолітніх (до 18 років) на важких роботах і на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, відповідно до "Переліку робіт з підвищеною небезпекою".

Для молоді і жінок встановлені обмежені норми перенесення вантажів. Для жінок: 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг - при періодичному, сумарна вага вантажу який переміщується протягом змін не повинна перевищувати 175 кг (з підлоги) або 350 кг (з робочої поверхні). Для юнаків та дівчат 16... 17 років складає відповідно 16,4 кг та 10,25 кг. Заборонено залучати неповнолітніх до робіт, які складаються лише з переносу вантажів вагою більш 4,1 кг.

Робота жінок обмежується в нічний час. Вагітні жінки і ті що мають дітей віком до 3 років не залучаються до роботи в нічні часи, к понаднормованим роботам і роботам у вихідні дні, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей від 3 до і: років або дітей - інвалідів не залучаються до понаднормованих робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок з дітьми віком до 3 років можуть, за їх бажанням, перевести на більш легку роботу зі збереженням середнемісячного заробітку.

Законодавством встановлені пільги вагітним і по родах: відпустка - 70 календарних днів дородових і 56 післяродових, до 2 років по догляду за дитиною (виплата по соцстраху), до 3 років - без збереження заробітної плати. За медичним висновком відпустка по догляду за дитиною може бути до 6 років. Усі перераховані відпустки зараховуються в загальний і професійний стаж роботи.

Вагітність жінки та її діти не можуть бути причиною звільнення або відмови прийняття на роботу. Жінки, які мають дітей до 14 років, мають право на позачергове забезпечення путівками до санаторію і надання матеріальної допомоги.

Праця неповнолітніх регулюється такими же законами, нормами і правилами що й повнолітні, зокрема, що до охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці мають пільги.

На роботу дозволяється приймати молодь віком не менш 16 років, у виняткових випадках, за погодженням з профспілками, - 15 років.

З метою трудового та професійного навчання допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання робіт в вільний від навчання час за згодою батьків.

Усі неповнолітні приймаються на роботу після попередженого медичного огляду і в подальшому передбачається щорічний медичний огляд до досягнення 21 року.

Законодавством заборонено використовувати неповнолітніх для нічних, понаднормованих робіт і робіт в вихідні дні. Робочий час складає 36 годин на тиждень (16... 18 років) та 24 години на тиждень (15... 16 років) і для учнів 14... 15 років під час канікул).

Виробниче навчання неповнолітніх і підвищення кваліфікації проводиться індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Навчання може бути здійснюватися в робочий час. За час навчання виплачується заробітна плата.

Для здачі вступних іспитів до вищих навчальних закладів працююча молодь має право на відпустку: 15 календарних днів (при вступі в ВЗО ІУ ступені), 10 календарних днів (при вступі в ВЗО II та ПІ ступені акредитації).

Молодь, що вчиться; має право на один вільний день на тиждень без збереження заробітної плати, також пільги мають студенти заочних та вечірніх відділень ВОЗ.

11. Відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я

Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, шляхом визнання виробничого статусу отриманої працівником травми або визнання набутого захворювання як професійного.

Відшкодування шкоди включає:

втрачений заробіток;

одноразову допомогу;

- витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду та інші види медичної і соціальної допомоги.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснює потерпілим такі передбачені законодавством виплати: одноразову, щомісячні виплати і матеріальну компенсацію за моральну шкоду.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором. Якщо встановлена стійка втрата працездатності, допомога повинна бути не менш суми визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку за кожен процент втрати їм працездатності. У разі смерті потерпілого розмір допомоги складає не менше п'ятирічного заробітку та однорічної заробітної плати на кожного утриманця. Розмір допомоги може бути зменшено до 50%, якщо нещасний випадок трапився з вини потерпілого. Процент вини потерпілого узгоджується з профспілкою і трудовим колективом.

За працівниками, які втратили працездатність у наслідку нещасних випадків на виробництві, зберігається місце роботи. Час перебування на лікуванні або інвалідності зараховується до стажу роботи для призначення пенсії.

Законодавством передбачено право на відшкодування моральної шкоди. Під моральною шкодою вважаються страждання або позбавлення можливостей реалізації потерпілим своїх навичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми.

Розміри одноразової допомоги (ОД), щомісячних виплат (ЩВ) і моральної шкоди (МШ) за наслідками виробничої травми визначаються за:

відсотком втрати людиною працездатності (Ввп);

середнім розміром заробітної плати працівника (Зср);

відсотком вини потерпілого (Вв);

величиною призначеної пенсії внаслідок інвалідності (Рп);

величиною мінімальної заробітної плати (Змин);

відсотком відшкодування за рішенням суду (Врс).

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується Фондом соціального страхування від тимчасової непрацездатності в розмірі встановлених КЗпП відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

12. Державний нагляд за охороною праці

З метою забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського контролю з цих питань. Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснюють:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд);

спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки (Комітет ядерного регулювання Міністерства охорони природною середовища);

спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки (Департамент пожежної безпеки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (Головний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я).

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність кожного органу державного нагляду за охороною праці регулюється відповідним законом України, а само: «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку». «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення* та іншими документами, що затверджується Президентом України або Кабінетом Міністрі» України.

Свою роботу по нагляду за охороною праці Держгірпромнагляд проводить через територіальні (обласні) управління, галузеві державні інспекції охорони праці та експертно-технічні центри.

Інспектори Держгірпромнагляду мають право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства, (об'єкти), виробництва, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з охорони праці;

одержувати пояснення, висновки обстежень, аудитів, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

видавати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків а галузі охорони праці;

забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію виробництв, робочих місць, будівель, устаткування, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовий, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

Аналогічними повноваженнями наділені також інші органи державного нагляду за охороною праці.

Відомчий контроль покладається па адміністрацію підприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці міністерств, Державних комітетів, об'єднань підприємств і ін. Посадові особи цих організацій мають адміністративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення законодавства, НПАОП.

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці в певному регіоні.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників (уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт па період, необхідний для усунення такої загрози.

Права та обов'язки державних інспекторів з охорони праці.

13. Ступеневий та громадський контроль за охороною праці на виробництві

Громадський контроль здійснюється профспілками. Зокрема громадський контроль можуть здійснювати уповноважений з питань охорони праці трудових колективів, які обираються зборами трудових колективів. Осанні повинні пройти навчання з питань охорони праці. Представники профспілок та уповноважені з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику подання про виявлення порушення і вносити пропозиції щодо покращення умов праці та інші. Вимагати від власника виконання прийнятих програм, планів, заходів з охорони праці і пояснення з цих питань.

Безпосередньо на підприємствах та закладах освіти здійснюється адміністративно-громадський ступеневий контроль. Зазвичай це триступеневий контроль за такою схемою:

1 ступінь. Контроль здійснюється на кожному робочому місці щодня, майстром, бригадиром, вчителем або іншою відповідною особою, громадськім інспектором з охорони праці.

2 ступінь. Не менше 1 разу на тиждень контролюють кожен структурний підрозділ. Контроль здійснює начальник підрозділу (цеху, відділу, дільниці, замісник директора школи) і громадський інспектор профспілки підприємства або уповноважений трудового колективу.

3 ступінь. Не менше 1 разу на місяць усі робочі місця підприємства перевіряє керівництво (власник, головний інженер, директор), інженер з охорони праці(в школі -- завуч), громадські інспектори з охорони праці (уповноважені трудовими колективами).

Виявлені при контролі порушення усуваються, а якщо це неможливо зробити силами перевіряючи, то недоліки занотовуються до відповідного журналу адміністративно-громадського контролю та доповідаються керівництву. При перевірці проглядаються журнали відповідних ступенів контролю, які зберігаються у відповідних ступеню контролю підрозділах.

Результати контролю ІІІ ступені обговорюються на технічних нарадах або інших оперативних нарадах, які проводяться на підприємстві.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників (уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт па період, необхідний для усунення такої загрози.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці та об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень НПАОП.

Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених з охорони праці - їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені з охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв.

14 Профілактика травматизму та професійних захворювань

Нещасний випадок на виробництві - це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, унаслідок яких заподіяна шкода здоров'ю або настала смерть.

Професійне захворювання - це патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників.

Характерним для нещасного випадку є миттєвість дії небезпечного виробничого чинника, тоді як професійне захворювання спричиняє тривала дія небезпечного виробничого чинника.

Виробнича травма - це порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій унаслідок впливу виробничих чинників,

Травми залежно від характеру дії небезпечного виробничого чинника бувають:

механічні (забите місце, переломи);

термічні (опіки, обмороження);

хімічні (отруєння, опіки);

електричні,(електричні опіки, електричні мітки, електроофтальмія, фібриляція серця, електричний шок тощо);

психічні (переляк, шок).

Явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві, називається виробничим травматизмом.

Явище, що характеризується сукупністю професійних захворювань, називається професійною захворюваністю.

Інциденти та невідповідності. Одним з головних критеріїв для кваліфікації нещасного випадку як такого, що стався на виробництві, є місце, де він стався, тобто територія підприємства - ділянка землі за генеральним планом з усіма розташованими на ній виробничими, допоміжними приміщеннями та службами підприємства.

Нещасний випадок, який стався за межами території або на не чітко визначеній території виробництва, може розглядатись як такий, що стався на виробництві, якщо він стався під час виконання працівником своїх службових обов'язків, або якщо працівник діяв в інтересах виробництва. Зрозуміло, що нещасний випадок, який стався зі сторонніми особами, до цієї категорії не належить

Порушення вимог охорони праці, недисциплінованість, особиста необережність потерпілого під час виконання ним трудових обов'язків не можуть бути підставою для кваліфікації нещасного випадку як не пов'язаного з виробництвом.

Відповідно до Положення про організацію роботи з охорони праці - керівник підприємства організовує профілактичну роботу щодо попередження нещасних випадків і професійних захворювань. З цією метою здійснюється організація роботи, аналіз, моніторинг виникнення нещасних випадків на виробництві.

В організаціях і на підприємствах повинна діяти ефективна система проведення профілактичної роботи з попередження нещасних випадків. Профілактика травматизму розглядається як цілісна система роботи (бесіди з попередження травматизму, інструктажі з охорони праці тощо) спрямована не тільки на первинні причини виробничого травматизму, а й на чинники розвитку травмонебезпечних ситуацій, спрямованих на збереження життя і здоров'я працівників, які повинні вміти прогнозувати, передбачати небезпечні ситуації та приймати правильні рішення щодо виходу з них.

Відповідальними за організацію профілактичної роботи з охорони праці серед працівників є заступник керівника підприємства або особа, на яку покладено обов'язки з вищезазначеного питання, чи сам керівник закладу.

З метою розробки заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно-гігієнічні.

Організаційні: порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного і застарілого обладнання.

Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту; конструктивні недоліки обладнання.

Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності.

Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації; несприятливі метеорологічні умови; підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; наявність різних випромінювань вище допустимих значень; недостатнє або нераціональне освітлення; порушення правил особистої гігієни та інше.

Розподіл травм за ступенем тяжкості. Залежно від тяжкості наслідку втрата працездатності може бути:

тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулася на роботу;

постійно-тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулася на роботу, але залишились наслідки травми (втратила палець або кульгає внаслідок перелому);

* постійна - постійна втрата працездатності (інвалідність І групи).

Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.

Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.

Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.

15. Гігієнічна класифікація умов праці

Для визначення видів і розмірів пільг та компенсацій за шкідливі умови праці застосовується гігієнічна класифікація умов праці, які діляться на 4 класи -- оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

клас -- ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

клас - ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство у найближчому і віддаленому періодах.

клас -- ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

4 клас - НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі обліку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що піднімається і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеню нахилу корпусу, переміщень в просторі.

Оцінка напруженості трудовою процесу здійснюється на підставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Згідно гігієнічної класифікації робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 та 4 клас умов праці) може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) дозволяється лишне з метою ліквідації аварій або проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах з несприятливими умовами (забруднення, низка температура та інші), працівникам, працівникам видається безкоштовно спецодяг, взуття, засоби захисту, змивні та знешкоджуючі засоби.

16. Загальні заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату.

Робоча зона для одного працівника включає ділянку виробничого приміщення площею не менше 4,5 м² об'ємом не менше 15 м² Мікроклімат виробничого середовища (температура,°С; швидкість руху повітря, м/с: вологість, %; теплове випромінюване, Вт/м².) впливають на протікання життєвих процесів в організмі людини і є важливою характеристикою гігієнічних умов праці. Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію і визначають самопочуття.

Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції. Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Зокрема для більшості шкільних приміщень за санітарними правилами і нормами (ДСанПіН 5.5.2.008-01) температура повітря повинна бути 17...20°С, вологость - 40...60%, рухомість повітря -до 0,1 м/с.

Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає.

Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних - це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування.

Заходи захисту від теплових випромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла;

б) захищення від тепловипромінювання;

в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;

г) індивідуальний захист від теплового впливу.

Для зменшення вологості в виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизовано, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати апарати для кондиціювання повітря.

Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.

Основними методами регулювання параметрів мікроклімату є опалення, вентиляція та кондиціювання.

Опалення дозволяє в холодний період року підтримувати нормативну температуру при цьому звичайно зменшується вологість повітря. В навчальних приміщеннях використовують водяне опалення, як найбільш гігієнічне.

Вентиляція - процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Метою вентиляції є зменшення в повітрі робочої зони концентрації шкідливих домішок, надлишкового тепла та забезпечення подачі погрібної для життєдіяльності людини кількості свіжого повітря.

Кондиціювання - це найбільш вдалий метод регулювання мікроклімату, при якому в робочу зону подається повітря відповідаючи нормам.

17. Вентиляція виробничих приміщень, види вентиляції

Вентиляцією називають організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. Задачею вентиляції г забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, механічної і змішаної вентиляції. Головним параметром вентиляції є повітрообмін, тобто обсяг повітря, що видаляється (L_в) або надходить у приміщення (L_п).

Система вентиляції, переміщення повітря при якій здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків усередині і зовні приміщення, називається природною вентиляцією. Різниця тисків обумовлена різницею щільності зовнішнього і внутрішнього повітря і вітровим напором, що діє на будову.

При дії вітру на поверхнях будинку з навітряної сторони утвориться надлишковий тиск, на підвітряній стороні -- розрядження.

Неорганізована природна вентиляція - інфільтрація (природне провітрювання) -- здійснюється зміною повітря п приміщеннях через нещільності в елементах будівельних конструкцій завдяки різниці тиску зовні й усередині приміщення.

Для постійного повітрообміну необхідна організована вентиляція. Організована природна вентиляція може бути витяжна без організованого припливу повітря (канальна) і припливна - витяжка з організованим припливом повітря (канальна і безканальна аерація). Канальна природна витяжна вентиляція без організованого припливу повітря широко застосовується в житлових і адміністративних будинках.

Вентиляція, за допомогою якої повітря подається в приміщення чи видаляється з них з використанням механічних побудників руху повітря, називається механічною вентиляцією.

Якщо система механічної вентиляції призначена для подачі повітря, то вона називається припливною, якщо ж вона призначена для видалення повітря - витяжною. Можлива організація повітрообміну з одночасною подачею і видаленням повітря - припливно-витяжна вентиляція. В окремих випадках для скорочення експлуатаційних витрат на нагрівання повітря застосовують, системи вентиляції а частковою рециркуляцією (до свіжого повітря підмішується повітря, вилучене із приміщення),

По місцю дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою, При загальнообмінній вентиляції необхідні параметри повітря підтримуються у всьому об'ємі приміщення. Таку систему доцільно застосовувати, коли шкідливі речовини виділяються рівномірно по всьому приміщенню.

Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м³/год) може бути визначений різними методами в належності від конкретних умов.

При нормальному мікрокліматі і відсутності шкідливих речовин баланс повітрообміну може бути визначений по формулі:

L= n*L”

де n - число працюючих;

L”- витрата повітря па одного працюючого, прийнята у залежності від об'ему приміщення, що приходиться на одного працюючого V, м³ (при V < 20 м³ L”= 30м³/год;

при V= 20...40 м³ L” = 20 м³/год; при V > 40 м³ і при наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); при відсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) L”=60 м³/год).

...