Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці

При виділенні шкідливих речовин з приміщення необхідний повітрообмін визначається, виходячи з їхнього розведення до допустимих концентрацій.

Для орієнтованого визначення повітрообміну (L, м³/год) застосовується розрахунок по кратності повітрообміну. Кратність повітрообміну (К) показує, скількох разів за годину міняється повітря у всьому об'ємі приміщення (V, м³):

L=К*V,

де К - коефіцієнт кратності повітрообміну (К = 1…10).

18. Природне освітлення, види, нормування, експлуатація

Природне освітлення - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях. Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природне освітлення по своєму спектральному складу найбільш сприятливе, а його рівень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО). Це відношення природної освітленості всередині приміщення (Е_в) до зовнішньої горизонтальної освітленості (Е_зов) в %.

Всі зорові роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів. Наприклад, для ІІ розряду зорових робіт об'єкти розрізнення мають розміри до 0,3 мм, що потребує освітлення 500 лк, при КПО 2,5%. Для ІІІ розряду зорових робіт об'єкти розрізнення мають розміри до 0,5 мм, що потребує освітлення 300 лк, при КПО 1,5%. Для районів м. Харкова, м. Полтави за БНіП мінімальне значення КПО для навчальних приміщень складає 1,5% (ІІІ розряд зорових робіт), а для кабінетів креслення -- 2,5% (ІІ розряд зорових робіт). Крім цього показника, в будівництві широко використовують поняття світлового коефіцієнту (СК) - це відношення площі вікон (S_вік) до площі підлоги (S_під) і виражається у вигляді простого дробу.

Для навчальних приміщень він повинен бути більше 1/4.

Метою розрахунку є визначення площі вікон для заданого приміщення. Це можна зробити наступними способами:

по величині світлового коефіцієнту;

по величині КПО.

Ретельний і регулярний догляд за устаткуванням природного освітлення має важливе значення для створення раціональних умов освітлення, а саме, - забезпечення потрібних величин освітленості без додаткових витрат електроенергії. Терміни чищення віконного скла в залежності під рівня пилу та газів у повітряному середовищі передбачаються діючими нормами (для віконного скла від двох до чотирьох разів на рік). Після чищення скла необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних точках не рідше одного разу на рік. Фактично отримана освітленість повниш бути більшою або дорівнювати нормативній освітленості а урахуванням коефіцієнта запасу.

19. Штучне освітлення, види, джерела світла для навчальних приміщень, нормування

Штучне освітлення здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення. Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загального рівномірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Лише одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях заборонене.

Суміщене освітлення одночасно поєднує природне і штучне освітлення.

За функціональним призначенням виробниче освітлення класифікується на робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.

Чергове освітлення - знижений рівень освітлення, що передбачається у неробочий час, при цьому використовують частину світильників інших видів освітлення.

Аварійне освітлення вмикається при вимиканні робочого освітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела і повинні забезпечувати освітленість не менше 5% величини робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення вмикається для евакуації людей з приміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадських та допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можуть знаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленність у приміщеннях має бути 0,5 лк, поза приміщенням - 0,2 лк.

Охоронне освітлення передбачається поздовж границь територій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

Ретельний і регулярний догляд за устаткуванням штучного освітлення має важливе значення для створення раціональних умов освітлення, а саме, - забезпечення потрібних величин освітленості без додаткових витрат електроенергії. В приладах з газорозрядними лампами необхідно слідкувати за належним станом схем вмикання та пускорегулюючих апаратів, про несправність яких свідчить значним шум дроселів та блимання світла. Терміни чищення світильників в залежності під рівня пилу та газів у повітряному середовищі передбачаються діючими нормами (для світильників - від чотирьох до дванадцяти раз на рік). Своєчасно повинна проводитися заміна несправних ламп та ламп, що відпрацювали робочий строк. Після заміни ламп та чищення світильників необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних точках не рідше одного разу на рік. Фактично отримана освітленість повниш бути більшою або дорівнювати нормативній освітленості а урахуванням коефіцієнта запасу.

Головними джерелами світла для промислового освітлення є лампи розжарювання та газорозрядні лампи різноманітних типів. Кожен із типів ламп має свої недоліки та переваги. Лампи розжарювання (ЛР) належать до джерел світла теплового випромінювання, їх світлова віддача складає 10...15 лм/Вт. На підприємствах для освітлення застосовують різноманітні види ламп розжарювання: вакуумні (В), газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та ін.

Газорозрядні лампи (люмінесцентні, ртутні, високого тиску дугові типу ДРЛ та ін.) випромінюють світло, близьке до природного, поверхня колби цих ламп холодна, вони більш економні, дозволяють створювати високу освітленість. Люмінесцентні лампи в 2,5...3 рази економніші від ламп розжарювання, працюють протягом 5-10 тис. годин, їх світловіддача становить 30...80 лм/Вт.

Розрахунок освітлювальної установки може бути виконано різними способами, які базуються на двох основних методах розрахунків: за світловим потоком і точковий.

Важливою характеристикою штучного освітлення є освітленість. Мінімальне її значення встановлено санітарними нормами за розрядами зорових робіт.

20. Шум, його параметри, дія на людину, нормування, методи та засоби захисту

Шум - це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров'ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору - це хвильові коливання пружного середовища, що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

За частотою звукові коливання, які ми чуємо лежать в діапазоні від 20 до 20000 Гц. Найбільша чутність звуку людиною відбувається в діапазоні від 800 до 4000Гц. Найменша - в діапазоні 20-100 Гц. Реакція на сприйняття шуму людиною залежить також від тривалості дії звукових хвиль.

Джерелами звукових хвиль можуть бути коливання конструкцій або їх частин, явища в газоподібних і рідких середовищах Джерело шуму характеризується звуковою потужністю, яка вимірюється у Ваттах (Вт). Рівень інтенсивності шуму (звукового тиску) визначають за звуковим тиском у відносних одиницях - децибелах (дБ) від 0 до 140 Дб. Нуль децібел відповідає нижньому порогу чутливості, поріг больових відчуттів - 140 дБ.

Негативний вплив шуму на організм людини характеризується підвищенням втомлюваності, загальною слабкістю, роздратуванням, апатією, послабленням пам'яті та ін. Високий рівень шуму обумовлює зниження продуктивності праці, сприяє виникненню нещасних випадків та аварій.

За походженням шуми бувають природні, техногенні, біологічні і соціальні. Характер шуму визначається звуковим тиском, частотою, тривалістю його дії. Спектр шуму визначається залежністю рівня інтенсивності від частоти звукових хвиль За часовими характеристиками шуми поділяються на такі класи:

- постійні шуми, рівень звуку яких за восьмигодинний робочий день змінюється в часі не більш ніж на 5 дБА;

- непостійні шуми характеризуються зміною рівня звуку упродовж робочого дня більш ніж на 5 дБА;

- імпульсні шуми проявляються у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймається людським вухом як окремі удари.

У виробничих умовах, коли шум має непостійний характер застосовують середню величину - еквівалентний рівень звуку, що характеризує середнє значення енергії звуку в дБА, який вимірюється шумоміром.

Способи боротьби з шумом механічного походження є такими:

1. Технічні заходи:

зниження вібрації в джерелі її виникнення (вибір на стадії проектування кінематичних і технологічних схем, які знижують динамічні навантаження в устаткуванні);

зниження діючої вібрації на шляху розповсюдження від джерела виникнення (вібропоглинання, віброгасіння, віброізоляція);

зменшення шкідливої дії вібрації застосуванням індивідуальних засобів захисту (віброізолюючі рукавиці, взуття з пружними віброзахистними прокладками) та запровадженням раціональних режимів праці і відпочинку.

2. До організаційних заходів відносять:

Ш організаційно-технічні (своєчасний ремонт та обслуговування обладнання за технологічним регламентом, контроль вібрації, дистанційне керування вібронебезпечним обладнанням);

Ш організаційно-режимні (режим праці та відпочинку, заборону залучення до вібраційних робіт осіб молодших 18 років, тощо);

3. До лікувально-профілактичних заходів відносяться:

- медичний огляд;

- лікувальні процедури (фізіологічні процедури, вітаміно- та фітотерапія).

Одним з економічних і доступних способів зниження шуму є застосування методів звукоізоляції та звукопоглинання.

Звукова ізоляція від повітряного шуму здійснюється за допомогою кожухів, екранів, перетинок, виготовлених із щільних твердих матеріалів, здатних запобігати розповсюдженню звукових хвиль (метал, пластмаса, цегла, скло, ДСП, бетон та ін.). Заукоізолюючі перепони відбивають звукову хвилю і тим самим перешкоджають розповсюдженню шуму. Звукоізолюючі екрани бувають одношарові та багатошарові.

З метою додаткового зниження звукової енергії, що відбивається від поверхонь приміщення, використовують звукопоглинаючі конструкції і матеріали. Пористі та волокнисті конструкції та матеріали, здатні поглинати падаючу на них енергію звукових хвиль, яка в цьому випадку витрачається на приведення в рух повітря в масі конструкції або на деформацію волокон. Звукопоглинаючими матеріалами є поліуретан, мінеральна вата, супертонке скловолокно, пористий бетон, перфоровані гіпсові плити та ін. Звукопоглинаючі та звукоізолюючі матеріали зазвичай використовують разом.

21. Інфразвук та ультразвук

Інфразвук - це механічні коливання пружного середовища, що мають однакову із шумом фізичну природу, але різняться частотою коливань, яка не перевищує 20 Гц. У повітрі інфразвук поглинається незначно. У зв'язку з цим він здатний поширюватися на великі відстані.

Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м²), частотою коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфразвуку та інфразвукового тиску визначаються в дБ.

У виробничих умовах інфразвук утворюється при роботі тихохідних великогабаритних машин та механізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин.

Багато природних явищ - землетруси, виверження вулканів, морські бурі і т. п. - супроводжуються випромінюванням інфразвукових коливань.

Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.

Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150 дБ, людина не в змозі перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою 2...15 Гц у зв'язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з б-ритмом біотоків мозку.

Завдяки малому затуханню хвилі інфразвуку поширюється в атмосфері на великі відстані. Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на шляху його поширення. Неефективні також засоби індивідуального захисту. У відповідності до санітарних норм рівні звукового тиску інфразвуку в октавних смугах із середньо-геометричними частотами 2; 4; 8 та 16 Гц не повинні перевищувати 105 дБ, а в діапазоні частот 32 Гц - 102 дБ.

Боротьба з несприятливим впливом інфразвуку ведеться в тих самих напрямках, що і боротьба з шумом. Найдоцільніше зменшувати інтенсивність інфразвукових коливань на стадії проектування машин та агрегатів, зниженням рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. Серед таких заходів можна виділити внесення конструктивних змін в будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань в область звукових наприклад, за рахунок збільшення частот обертання валів обладнання до 20 і більше обертів на секунду; підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів; усунення низькочастотних вібрацій. В цьому випадку зниження шуму може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання.

Ультразвук - це механічні коливання пружного середовища, що мають однакову із шумом фізичну природу, але різняться частотою коливань, яка перевищує 20000 Гц. Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1,12*10⁴ до 10⁵ Гц), що розповсюджуються повітряним і контактним шляхом, та високочастотні коливання (від 10⁵ до 10⁹ Гц), що розповсюджуються тільки контактним шляхом. Ультразвук, як і звук, характеризується ультразвуковим тиском (Па), рівнем звукового тиску (дБ), інтенсивністю (Вт/м²) та частотою коливань (Гц).

Ультразвук широко застосовується в техниці для диспергування рідин, очищення частин, зварювання пластмасс, дефектоскопії матеріалів, медичній діагностиці.

При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища.

Джерелами ультразвуку можуть бути різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них - магнітострикційний перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання з частотою понад 20 кГц.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях звукових та ультразвукових коливань, що поширюються повітряним шляхом, не повинні перевищувати від 80 дБ при частоті коливань 12000 Гц до 110 дБ частоті 100000 Гц.

Для зниження шкідливого вітливу підвищених рівнів ультразвуку зменшують шкідливе випромінювання звукової енергії у джерелі, локалізують дію ультразвуку за допомогою конструктивних та планувальних рішень, здійснюють організаційно-профілактичні заходи. З метою підвищення безпеки людини слід застосовувати ультразвук більш високих частот, які більш безпечні, передбачати дистанційне управління і системи блокування. Ультразвукові установки повинні мати кожухи або екрани із органічного скла або сталевих листів, що оброблені протишумною мастикою, гумовим покриттям.

Організаційно-профілактичні заходи включають інструктаж про характер дії підвищених рівнів ультразвуку та про засоби захисту від нього, а також організацію раціонального режиму праці та відпочинку

Як засіб індивідуального захисту від ультразвуку що розповсюджується через повітря використовують протишуми. При обслуговуванні установок, що випромінюють ультразвук, слід застосовувати спеціальні рукавички з багатошарового матеріалу (гума, тканина) та захоплювачі-маніпулятори, що виключають безпосередній контакт людини з вібруючим обладнанням.

22. Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону

Одним з небезпечним фактором прийнятним до умов навчальних закладів є електромагнітне випромінювання, джерелом якого є комп'ютерна техніка, мобільний телефон, мікрохвильові печі та інше електрообладнання. Особливу небезпеку представляють випромінюючи елементи антен радіо та телепередавачі, радіолокатори (випромінювання надзвичайно високої частоти НВЧ), потужні високовольтні лінії електропередач (випромінювання промислової частоти).

Електромагнітні випромінювання з частотою від 3 до 3 10¹² Гц належать до радіочастотного діапазону. Номенклатура діапазонів частот ЕМП: низькі частоти (3 Гц - 30000 Гц), високі частоти (30 кГц - 30 МГц), ультрависокі частоти (30 -300 МГц), надвисокі частоти (300 МГц - 300 ГГц).

Електромагнітні поля діапазону частот 30 кГц - 300 ГГц поширюються у просторі без наявності провідника із струмом зі швидкістю, близькою до швидкості світла (300000 км/с).

Під впливом електромагнітного випромінювання на організм людини електрони молекули крові та рідкі складові тканин орієнтуються в напрямку розповсюдження електромагнітного поля, це викликає послаблення біохімічної активності клітин, порушує функції тканин, особливо це небезпечно для тканин, які виконують функції мембран. Внаслідок порушується обмін речовин, виникає інтоксикація організму. Електромагнітне випромінювання викликає теплову, біологічну та мутагенну дію на організм людини, має властивість накопичення наслідків дії і є небезпечним для людини навіть при інтенсивному та тривалому опромінюванні.

Санітарними нормами передбачається обмеження інтенсивності електромагнітного випромінювання на робочих місцях до допустимих рівнів щільності потоку енергії (до 10 Вт/м²⁾. Рівні ЕМП необхідно контролювати не рідше 1 разу на рік. Якщо вводиться в дію новий об'єкт або здійснюється реконструкція старих об'єктів, то заміри рівня електромагнітних випромінювань проводяться перед введенням їх в експлуатацію. Для вимірювання інтенсивності ЕМВ застосовують вимірювачі напруженості електромагнітних полів.

Для захисту від електромагнітного випромінювання використовують організаційні (виключення джерела, захист відстанню та часом) та технічні заходи (екранування електроприладів або робочого місця), а також в окремих випадках індивідуальні засоби захисту (спецодяг з металізованої тканини, захисні екрани та окуляри зі спеціальним напиленням).

Відповідно до санітарних норм час використання мобільного телефону слід обмежувати 2...4 години за добу в залежності від марки (потужності випромінювача) телефону.

Не слід працювати на електронних приладах зі знятими захисними корпусами. Вони містять у своєї конструкції екрани (звичайно алюмінієва фольга).

Слід дотримуватися ергономічних рекомендацій до організації робочого місця та гігієнічних рекомендацій до режиму праці (технологічні перерви тривалістю 10... 15 хвилин на 1 годину праці на комп'ютері для дорослої людини).

Санітарними нормативами встановлені захисні зони поблизу ліній електропередач в залежності від їхньої напруги: 20 м для ліній напругою 330 кВ, 30 м з напругою 500 кВ і 55 м для ліній з напругою 1150 кВ.

23. Іонізуюче випромінювання

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними.

Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках атомів, і має довжину хвилі (1000-1)10^-12м. Рентгенівські промені проходять тканини людини наскрізь.

Гамма (г)-випромінювання виникають при збудженні ядер атомів або елементарних частинок. Довжина хвилі (1000 - 1) 10^-15 м. г-випромінювання проникає крізь великі товщі речовини. Поширюється воно зі швидкістю світла і використовується в медицині для стерилізації приміщень, апаратури, продуктів харчування.

Альфа (б)-випромінювання - іонізуюче випромінювання, що складається з б-частинок (ядер гелію), які утворюються при ядерних перетвореннях і рухаються зі швидкістю близько до 20000 км/с. Вони затримуються аркушем паперу, практично нездатні проникати крізь шкіряний покрив. Тому б-частинки не несуть серйозної небезпеки доти, доки вони не потраплять всередину організму через відкриту рану або через кишково-шлунковий тракт разом із їжею. (б-частинки проникають у повітря на 10-11 см від джерела, а в біологічних тканинах на 30-40 мкм.

Бета в-випромінювання - це електронне та позитронне іонізуюче випромінювання з безперервним енергетичним спектром, що виникає при ядерних перетвореннях. Швидкість в-частинок близька до швидкості світла. Вони мають меншу іонізуючу і більшу проникаючу здатність у порівнянні з б -частинками. в-частинки проникають у тканини організму на глибину до 1-2 см, а в повітрі - на декілька метрів. Вони повністю затримуються шаром грунту товщиною 3 см.

Потоки нейтронів та протонів виникають при ядерних реакціях, їх дія залежить від енергії цих частинок.

Енергія іонізуючого випромінювання при проходженні через біологічну тканину передається атомам і молекулам. Це приводить до утворення іонів і збуджених молекул. Наступний акт - хімічний етап ураження клітини.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини, в першу чергу, залежить від поглинутої енергії випромінювання. Поглинута доза випромінювання (Д) - це фізична величина, яка дорівнює співвідношенню середньої енергії, переданої випромінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, до маси речовини в ньому. Одиниця вимірювання поглинутої зони - грей (Гр.); 1 Гр = 1 Дж/кг. Застосовується також позасистемна одиниця - рад. 1 рад = 0,01 Гр.

НРБУ-97 введено поняття еквівалентної дози в органі або тканині (Н_т), величина якої визначається як добуток поглинутої дози в окремому органі або тканині (Д_т) на радіаційний зважуючий фактор W, величина якого залежить від відносної біологічної ефективності іонізуючого випромінювання, тобто

Н_т= Д_т W

Одиниця еквівалентної дози в системі СІ - зіверт (Зв). Позасистемна одиниця еквівалентної дози - бер - біологічний еквівалент рада. 1Зв=100бер.

Щоб уникнути шкідливої дії іонізуючих випромінювань, необхідно створити умови, що виключають опромінення організму дозами вище граничне допустимих і зменшують вміст радіоактивних речовин у повітрі, воді, їжі і т.д. до концентрацій нижче гранично допустимих.

Гранично допустима доза опромінення - це найбільша доза, дія якої на організм не викликає в ньому утворення незворотних соматичних і генетичних змін, що виявляються сучасними методами дослідження.

Комплекс захисних заходів при роботі з відкритими джерелами повинен забезпечувати захист людей не тільки від зовнішнього, але й від внутрішнього опромінення, запобігати радіоактивному забрудненню повітря і поверхні робочого приміщення, шкірних покровів і одежі персоналу, а також об'єктів зовнішнього середовища: повітря, води, грунту, рослинності та ін.

До основних профілактичних заходів при роботі з відкритими джерелами відносяться правильний вибір планування приміщень, обладнання, опорядження приміщень, технологічних режимів, раціональна організація робочих місць і дотримання правил особистої гігієни працюючих, раціональні режими вентиляції, організація захисту від внутрішнього і зовнішнього опромінення, збирання і видалення радіоактивних відходів.

При роботі з радіоактивними речовинами у відкритому виді необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту - це одяг, взуття, різні прилади і пристрої (респіратори, пневмокостюми, протигази), які використовуються індивідуально і забезпечують захист працюючого від шкідливих факторів зовнішнього середовища. При роботі з радіоактивними речовинами ЗІЗ оберігають людину від їх проникнення в органи дихання, шлунок і безпосередньо на шкіру.

24. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом

В загальному обсягу травм електротравми становлять близько 2,4%, однак по тяжкості наслідків випереджають усі інші (летальність близько 80%).

Електричний струм проходячи скрізь тіло людини викликає термічну, хімічну, біологічну та механічну дії. Термічна дія виявляється в вигляді місцевих опіків.

Дія електричного струму має особистості:

- раптовість;

- рефлекторність (біологічна та хімічна дія розповсюджується на весь організм людини, а не тільки по шляху проходження струму);

- прихованість: 2/3 площі опіків припадає на внутрішні тканини; виникає явище "відстроченої смерті (через добу може виникати отек легень або нирок);

- дистанційність: враження електричною дугою, кроковою напругою;

- наслідки травми залежать від співвідношення швидкості, яка подавляє функції організму та швидкість реакції людини.

За тяжкістю електротравми поділяють на такі ступені:

I ступінь - без втрати свідомості (опіки, електричний удар);

II ступінь - зі коротчасною втратою свідомості (дихання та робота серця не порушуються);

III ступінь -- порушується серцева діяльність (фиброляція), дихання не порушується;

IV ступінь - електрошок: зупинка роботи серця та дихання (смерть).

Тяжкість електротравм залежить в кінцевому від кількості енергії, яка виділилась при проходженні електричного струму (це сила струму, напруга потоку, електричний опір тіла людини та ас дії), а також від індивідуальних особистостей людини, шляху проходження струму, умов навколишнього середовища) умов, які сприяють виникненню замкнутого кола: джерело -людина - земля або інше джерело струму.

На тяжкість враження впливають фактори, які зніжують загальну опірність організму: втома, хвороба, алкоголь, наркотичні речовини та інші. Поряд з цим очикувається можливість враження струмом зменшує наслідки елетротравм.

Дослідження показали, що для людини більшої маси тяжкість враження є меншою, в порівнянні з небезпекою для жінок і підлітків, для яких струм є більше небезпечним.

Суттєво впливають на силу струму умови довкілля. В загальному випадку до електричного опору людини слід додавати опір контактів: джерело напруги - шкіра (контактний опір та опір одягу) та опір шкіра - заземлювач (опір взуття, одягу, підлоги, інших конструкцій, які з'єднані з землею). Відчутний вплив на ці опори надають також параметри мікроклімату, особливо підвищена температура, вологість повітря, наявність електричних полів та агресивних середовищ. У залежності від наявності перерахованих факторів всі приміщення розрізняють на приміщення без підвищеної небезпеки, з підвищеною небезпекою та особливо небезпечні.

Класифікація приміщень по небезпеки враження електричним струмом

1. Без підвищеної небезпеки -- Мікроклімат відповідає допустимим нормам, підлога не проводить струм, відсутні інші заземлювачі (трубопроводи та інше)

2. 3 підвищеною небезпекою -- Підвищена температура (більше 35°С) та вологість повітря (ц>60%), струмопровідна підлога, вірогідність доступу до електроприладу та заземлювача, наявність значних заземлених мас.

3. Особливо небезпечні-- Сирість (ц=100%), наявність струмопровидного пилу, або агресивного середовища, наявність одночасно двох умов підвищення небезпеки.

25. Система засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок

Захисні заходи при ураженні електричним струмом можна розділити на дві групи:

1. Заходи безпеки у нормальному режимі.

2. Заходи безпеки в аварійному режимі.

До першої групи відносяться:

? забезпечення недоступності струмовідних частин;

? застосування електричної ізоляції;

? застосування понижених напруги (менше 42 В змінного струму).

До другої:

? застосування подвійної ізоляції;

? захисне заземлення;

? захисне занулення;

? захисне відключення;

? використання роз'єднувальних трансформаторів;

? вирівнювання потенціалів.

Захисне заземлення має своєю метою понизити напругу дотику у випадку пробою ізоляції в обладнанні. Воно полягає у сполученні корпуса з землею через контур заземлення. Величина опору захисного заземлення для пристроїв напругою до 1000 В не повинна перевищувати 4 Ом.

Занулення застосовується у чотирьох провідних мережах напругою нижче 1000 В. При зануленні корпус установки з'єднується з нейтральним (нульовим) дротом, а перед електроприладом розміщують запобіжники. В аварійної ситуації, коли на корпусі електроприладу виникає напруга, утворюється коротке замкнення через нульовий дріт внаслідок чого спрацьовує запобіжник тій фази, в якій виникле пошкодження ізоляції. Запобіжники повинні спрацьовувати раніше виникнення небезпечної напруги для людини. Досягають цього правильним підбором запобіжників.

До окремої групи слід віднести використання індивідуальних засобів захисту, які використовуються в обох випадках, та організаційні заходи (навчання, інструктажі, знаки безпеки, контроль за станом електрообладнання, електромереж та інші).

Індивідуальні електрозахисні засоби: ізолювальні (штанги, кліщі, накладки, діелектричні рукавички тощо), огороджувальні (огородження, щитки, ширми, плакати) та запобіжні (окуляри, каски, запобіжні пояси, рукавиці для захисту рук). Випробування захисних засобів.

Для періодичного контролю стану ізоляції електроприладів застосовується пристрій -- мегомметр. Він дозволяє вимірювати значні опори ізоляції у мегомах або у кілоомах. Вимірювання опору ізоляції в установках з напругою до 1000 В здійснюється з такою періодичністю:

1) переносний електроінструмент -- 1 раз на місяць;

2) електромережі та апарати вторинного ланцюга -- 1 раз у 3 роки;

3) верстати та інше стаціонарне обладнання -- 1 раз на рік.

Система безпечної експлуатації електроустановок: створення електротехнічної служби, навчання та інструктування з електробезпеки, додержання правил використання електроприладів, використання системи знаків безпеки, забезпечення безпечної відстані до струмовідних частин, організація безпечного виконання електротехнічних робіт, опосвідчення стану безпеки електроустановок, експертиза електроустановок.

26. Класифікація виробництв за пожежо-вибухонебезпечністю

охорона праця травматизм

Горіння - хімічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням енергії у вигляді тепла, диму та полум'я. Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників - горючої речовини, окисника та джерела запалювання. При цьому горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції та забезпечувати здатність самостійного горіння після видалення джерела запалювання.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин:

негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження;

- важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення;

- горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до 30 с) дії джерела запалювання низької енергії.

Основні показники пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які використовуються при визначенні категорій вибухонебезпеки приміщень та вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон в приміщеннях і поза ними:

- t_сп - температура спалаху - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння, тобто має місце тільки спалах - швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів;

- t_займ - температура займання - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування - початок стійкого полум'яного горіння;

- t_сзайм - температура самозаймання -- це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення полум'яного горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я;

Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються, з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.

Відповідно до ОНТП 24-86, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск, який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

До категорії А (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із застосуванням газів з нижньою межею займистості 10% і нижче до об'єму повітря; рідин, що мають температуру спалаху парів до 28 °С включно, за умови, що далі рідини і гази можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші в об'ємі, який перевищує 5% об'єму приміщення, при спалахуванні яких розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа; речовин і матеріалів, здатних вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним. До цієї категорії належать склади балонів з горючими газами, склади бензину та ін

До категорії Б (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із використанням або наявністю пальних газів з нижньою межею займистості більше 10% до об'єму повітря і рідин з температурою спалаху парів вище 28...61 °С включно, створюючи розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу або волокон, нижня межа займистості яких 65 г/м³ і менше до об'єму повітря, за умови, що далі гази, рідини і пил можуть утворювати із повітрям вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5% об'єму приміщення. До цієї категорії належать компресорні станції, цехи, що виготовляють вугільний пил і деревинне борошно, мазутні господарства та ін.

До категорії В (пожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані з використанням рідин з температурою спалаху парів вище 61°С і горючого пилу, нижня межа вибуху якого більше 65 г/м³ до об'єму повітря; речовин, здатних горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним; твердих спалимих матеріалів і речовин. До цієї категорії належать склади паливно-мастильних матеріалів, столярні майстерні та ін.

До категорії Г відносять виробництва, пов'язані із обробкою неспалимих речовин і матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, які супроводжуються виділенням променевого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До цієї категорії належать ливарні цехи, кузні, котельні та ін приміщення.

До категорії Д відносять виробництва із технологічними процесами із застосуванням неспалимих речовин і матеріалів в холодному стані. Це цехи холодної обробки металів, інструментальні цехи, навчальні приміщення та ін..

Для забезпечення конструктивної відповідності електротехнічних виробів правилам, ПУЗ-85 виділяє пожежо- і вибухонебезпечні зони.

Пожежонебезпечні зони -- простори в приміщенні або поза ним, де знаходяться горючі речовини як при нормальному протіканні технологічного процесу, так і при його порушенні. Зони поділяються на:

П-І - приміщення, в яких наявні горючі рідини з температурою спалаху парів понад 61 °С.

П-ІІ - приміщення, в яких виділяються горючі пили у нижніх концентраційних межах запалюваності > 65г/м³.

П-ІІа - приміщення, в яких наявні тверді горючі речовини.

П-Ш - пожежонебезпечна зона поза приміщенням, в якій наявні горючі рідини з температурою спалаху понад 61 °С або горючі пили з нижньою концентраційною межею запалюваності > 65г/м³.

Вибухонебезпечні зони - приміщення або його частина поза приміщенням, де утворюються вибухонебезпечні суміші як при нормальному протіканні технологічного процесу, так і в аварійних ситуаціях. Зони поділяються на:

В-І - приміщення, в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в нормальному режимі роботи.

В-Іа - приміщення, в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в аварійному режимі роботи.

В-Іб - зони, аналогічні до В-Іа, але процес утворення вибухонебезпечних сумішей у невеликих кількостях і робота з ними здійснюється без відкритого джерела вогню.

В-Ів - зони, аналогічні до В-І, але процес утворення вибухонебезпечних сумішей у невеликих кількостях і робота з ними здійснюється без відкритого джерела вогню.

В-Іг - зони поза приміщенням (навколо зовнішніх ел. установок), в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в аварійному режимі роботи.

В-ІІ - вибухонебезпечна зона, що виникає при здійсненні операцій технологічного процесу при виділенні горючих сумішей парів при нормальному режимі роботи.

В-ІІа - вибухонебезпечна зона, що виникає при здійсненні операцій технологічного процесу при виділенні горючих сумішей парів при аварійному режимі роботи.

27. Суть і складові системи попередження пожеж

Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами.

Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні. Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі.

Система попередження вибухів і пожеж має за мету не допустити виникнення вибухів і пожеж. Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):

пожежа (вибух) можливі за наявності 3-х чинників: горючої речовини, окислювача і джерела запалювання;

за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його визначального параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до:

попередження утворення горючого середовища;

попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.

Попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись загальними заходами або їх комбінаціями, наведеними в ГОСТ 12.1.007-91. Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі. Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна майже неможлива. Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам.

28. Суть і складові системи пожежного захисту

Метою пожежної безпеки об'єкта є, у випадку виникнення пожежі, - обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою, так би мовити, другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі. Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій; використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі; використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні; локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення пожежі визначаються кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів будівлі.

Одним із найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані (розриви), представлені в таблиці 1, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення, створюють протипожежні перешкоди - це будівельні конструкції, інженерні споруда чи технічні засоби, що мають унормовану межу вогнестійкості і перешкоджають поширенню вогню.

29. Способи і засоби гасіння пожежі

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87, поділяються на відповідні класи та підкласи:

клас А - горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

клас В - горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;

клас С - горіння газів;

клас Д - горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);

клас Е - горіння електроустановок під напругою.

Пожежегасінням називається комплекс заходів із ліквідації пожежі, що виникла. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння одним з таких способів:

- спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється;

- спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях);

- спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше);

- спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється;

- спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу;

- спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні склади, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища - діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища - піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

Повітряно-пінні вогнегасники (ВПП) застосовуються для гасіння різних речовин і матеріалів, за виключенням: а) електроустановок, що знаходяться під напругою, б) лужних металів, в) речовин і матеріалів, які не можна гасити водою (наприклад: металоорганічні сполуки) і які горять без доступу повітря.

Вуглецево-кислотні вогнегасники (ВК) застосовують для гасіння небільших осередків горіння, хімічних речовин і матеріалів за виключенням речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. Вогнегасники можуть бути використані для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою не вище 10 кВ. У ролі вогнегасного засобу у вогнегасниках знаходиться під тиском диоксид вуглецю. У порівнянні з іншими вогнегасними засобами диоксид вуглецю має ряд переваг: не проводить струм, не чинить ніякого залишкового впливу на навколишні предмети.

Порошок порошкового вогнегасника (ВП) потрапляє на осередок займання, ізолює поверхню від кисню повітря. Крім цього, порошок містить речовини, які під дією теплоти розкладуються з утворенням вуглекислого газу, а також хімічні речовини, яки гальмують реакції горіння. В залежності від марки порошку вогнегасники можуть гасити як звичайні матеріали (деревина, пластмаси, ЛЗР інші), а також лужні метали, газ, електрообладнання під напругою до 6 кВ. Відмітимо, що для гасіння пожеж в звичайних електромережах (до 380 В) можливо використовувати будь-який тип порошків. При роботі з вогнегасником слід запобігати потрапляння порошку в органи дихання та очі.

Догляд за вогнегасником полягає в періодичному (1 раз на півроку, рік) перевірці якості порошку та наявності газу в балончику.

На підприємствах застосовують автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння, які складаються з постійно встановлених апаратів, де зберігається вогнегасна речовина, і пристроїв, пов'язаних з системою трубопроводів, подання вогнегасних речовин до об'єкта. Спринклерні установки призначаються для гасіння місцевого (локального) загоряння на окремих ділянках вибухобезпечних приміщень, а дренчерні - для загального гасіння пожеж на всій площині приміщень, які відносяться до вибухонебезпечних.

30. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки людини.

Для характеристики ефективності роботи з охорони праці використовують наступні показники:

- показник частоти нещасних випадків:

- показник важкості нещасних випадків:

- кількість людино-днів непрацездатності:

...