Размещено на http://www.allbest.ru

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ Правові та організаційні питання охорони праці

1.1 Законодавча та нормативна база України про охорону праці

Законодавство України про охорону праці - це система взаємопов'язаних нормативних актів, що регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. охорона праця санітарія пожежний

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів: Конституції України, Закону „Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України, а також інструкцій міністерств та відомств.

У Конституції України в статті 4 зокрема записано: „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом”.

У Законі України „Про охорону праці” визначено головні положення щодо реалізації конституційного права людей на охорону їхнього життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, відрегульовано за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища й обумовлено єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У пункті г статті 6. Право на охорону здоров'я зазначено: „Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку”.

Закон України „Про освіту”, стаття 26. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання: „Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у закладах освіти покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника закладу освіти”.

Закон Україна „Про пожежну безпеку” констатує, що гарантування пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи гарантування пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду її діяльності та форм власності.

У статті 2. Забезпечення пожежної безпеки наголошено, що забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та організацій; гарантування пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їхніх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

У статті 5. Обов'язки підприємств, установ та організацій щодо і забезпечення пожежної безпеки, зокрема, що власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі - власники), а також орендарі зобов'язані:

– розробляти комплексні заходи щодо гарантування пожежної безпеки;

– відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, проводити постійний контроль за їхнім дотриманням;

– забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

– організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їхнього забезпечення;

– утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регульовані підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

До нормативно-правових актів з охорони праці належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

1.2 Гарантії прав на охорону праці

Законодавство України передбачає гарантії, що стосуються охорони праці. Зокрема, у Кодексі законів про працю України записано таке.

Стаття 29. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов праці

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Стаття 158. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

1.3 Відшкодування у разі ушкодження здоров'я працівників або в разі їхньої смерті

Відшкодування шкоди, завданої працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті працівника, забезпечує Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” .

У Законі передбачено, що Фонд:

– повністю відшкодовує збитки, завдані працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сім'ї одноразову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію в разі часткової втрати працездатності, пенсію у разі смерті потерпілого, організовує похорон померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;

– організовує лікування потерпілих, їхню перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

– надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, організовує їхню участь у громадському житті тощо.

Фонд соціального страхування вживає заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників, зокрема:

– надає допомогу підприємствам і організаціям у створенні та реалізації ефективної системи керування охороною праці;

– перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах;

– бере участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань; розробленні та реалізації національної і галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища; у здійсненні наукових досліджень у галузі охорони та медицини праці, організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників, виконує інші роботи.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

– проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих небезпечних виробничих чинників, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих;

– відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

– відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхнім сімей.

1.4 Організація охорони праці

Згідно зі Статтею 13 Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотриманням вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Для цього роботодавець забезпечує функціонування системи керування охороною праці. Ця система передбачає існування відповідних організаційних структур, планування робіт з охорони праці, виконання заходів контролю за станом охорони праці, процедур покарання за невиконання законодавства та нормативних актів про охорону праці.

Служба охорони праці

Згідно з Законом України „Про охорону праці” службу охорони праці створює роботодавець на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їхньої діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.

Роботодавець з урахуванням специфіки виробництва опрацьовує та затверджує Положення про службу охорони праці підприємства (установи, організації), керуючись Типовим положенням Держнаглядохоронпраці.

Служба охорони праці підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства. Залежно від кількості працівників вона може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Службу охорони праці формують зі спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше трьох років.

Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їхніх структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків.

Служба охорони праці, зокрема, вирішує такі завдання:

– гарантування безпеки виробничих процесів, устаткування;

– забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

– професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;

– вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працівників.

Планування охорони праці

Роботодавець спільно зі службою охорони праці планує роботи, які стосуються охорони праці. Загалом планування передбачає розроблення таких планів: довготермінових - на декілька років; річних - розділів „Охорона праці” колективного договору і комплексних заходів, які додають до нього; оперативних (квартальних, місячних) планів по підрозділах.

Початковими для розроблення проекту довготермінового плану і комплексних заходів з охорони праці є результати паспортизації та атестації умов праці на робочих місцях і в цехах, результати вивчення причини травматизму і цільових перевірок стану охорони праці, матеріали аналізу виконання попередніх планів, пропозицій робітників і службовців, матеріали прогнозування та цільових програм з охорони праці.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з охорони праці.

У колективному договорі (угоді) сторони передбачають надання працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому від передбаченого законодавством, обумовлюють їхні обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища підвищення рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Оперативний план на квартал і місяць складають для вирішення повсякденних актуальних завдань, усунення виявлених недоліків і вжиття заходів для усунення причин нещасних випадків.

Контроль і нагляд за станом охорони праці

Контроль і нагляд за станом охорони праці на підприємстві спрямовані на виявлення відхилень від вимог правил, норм, стандартів, інструкцій та законодавства з охорони праці для вжиття відповідних заходів з їхнього усунення. Цей контроль і нагляд проводять керівники підприємства і підрозділів, робітники, а також відомчі, профспілкові та державні органи і прокуратура.

На підприємствах стан охорони праці контролюють директор, його заступники, головний інженер, інженер з охорони праці, головні спеціалісти, начальники цехів, ділянок, змін, майстри, бригадири, робітники. Головними видами контролю за станом охорони праці на підприємстві є:

– повсякденний оперативний контроль з боку керівників робіт, підрозділів та інших посадових осіб;

– адміністративно-громадський (триступеневий) контроль;

– контроль, здійснюваний службою охорони праці на підприємстві;

– паспортизація умов праці та санітарно-гігієнічних умов у цехах і на дільницях;

– нагляд з боку державних інспекцій.

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства проводять згідно з затвердженими посадовими обов'язками.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють:

– трудові колективи через обраних ними уповноважених;

– професійні спілки в особі виборних органів і представників.

Державний нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці провадять:

– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади нагляду за охороною праці;

– спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

– спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

– спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

1.5 Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Законодавством України регламентуються обов'язки щодо додержання вимог охорони праці, а також відповідальність щодо порушення законодавства про охорону праці.

Обов'язки працівників щодо додержання вимог охорони праці виписані в Статті 14 Закону України „Про охорону праці” та Статті 159 Кодексу Законів про Працю.

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

„Працівник зобов'язаний:

– дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

– знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

– проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог”.

Стаття 159. Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці

„Працівник зобов'язаний:

– знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

– додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

– проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

– співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних та нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу”.

Працівники, винні в порушенні законодавства та інших нормативних актів з охорони праці, невиконанні зобов'язань колдоговорів, посадових обов'язків, розпорядження органів державного нагляду за охороною праці та представників професійних спілок, притягаються до матеріальної, дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством.

Отже, за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб і державного нагляду та представників професійних спілок винних працівників, згідно з законодавством, притягають до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної і кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність. До дисциплінарної відповідальності притягують працівника у разі невиконання ним внутрішнього розпорядку, ухилення від проходження обов'язкового медичного огляду тощо. Дисциплінарну відповідальність накладають у вигляді догани, звільнення з роботи. Дисциплінарне стягнення не можна накладати пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Адміністративна відповідальність. До адміністративних порушень можна зачислити протиправні дії чи бездіяльність, спрямовані на створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок. Адміністративну відповідальність реалізують у вигляді накладання штрафів на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб.

Матеріальна відповідальність. Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямої шкоди, вина працівника (у формі умислу або необережності), протиправні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність причинного зв'язку між виною, протиправними діями (бездіяльністю) працівника та завданою шкодою. Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, якими завдано шкоду, не звільняє його від матеріальної відповідальності. Законодавством передбачено різні види матеріальної відповідальності залежно від того, чи є в діях працівника, яким порушено правила охорони праці, ознаки кримінального злочину. За наявності в його діях ознак злочину на працівника може бути накладено повну матеріальну відповідальність, а якщо таких ознак нема, то на працівника накладають обмежену відповідальність у межах його середнього місячного заробітку. Працівника звільняють як від кримінальної, так і від матеріальної відповідальності, якщо ним завдано шкоду в стані крайньої необхідності або ж у стані необхідної оборони.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці. Поняття „порушення правил охорони праці” охоплює недотримання загальнодержавних, галузевих та локальних для конкретного підприємства правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин. Суб'єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян.

Кримінальна відповідальність настає за умов, викладених у статтях, Кримінального кодексу України, зокрема у Статті 271.

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці

„Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на й самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого”.

Розділ 2

Гігієна праці та виробнича санітарія

2.1 Небезпечні та шкідливі виробничі чинники

Одним із важливих напрямів забезпечення охорони праці є підтримка відповідного рівня гігієни праці та виробничої санітарії у виробничому середовищі та робочій зоні працівника.

Виробниче середовище - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних чинників, що діють на людину в процесі її трудової діяльності.

Робоча зона - це простір, у якому розміщені робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівника.

Показником рівня гігієнічних умов є ступінь наявності у виробничому середовищі небезпечних чи шкідливих виробничих чинників.

Небезпечні і шкідливі виробничі чинники згідно з Держстандартом 12.0.003-74 „Небезпечні і шкідливі виробничі чинники” поділяють на такі групи:

– фізичні (рухомі машини і механізми, вироби, предмети, що падають, підвищене або знижене значення температури, вологості, швидкості, іонізації повітря, барометричного тиску, підвищений рівень шуму, вібрації, іонізуючих, лазерних, електромагнітних, інфрачервоних, світлових, ультрафіолетових випромінювань, електричний струм, гострі краї обладнання, робота на висоті тощо);

– хімічні (хімічні речовини);

– біологічні (бактерії, віруси, гриби);

– психофізіологічні (фізичні перевантаження - статичні, динамічні та нервовопсихічні перевантаження - розумове перевантаження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

2.2 Гігієнічні класи умов праці

Для гігієнічної оцінки умов і характеру праці на робочих місцях розроблена й діє „Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”. Гігієнічна класифікація ґрунтується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визнаних рівнів чинників виробничого середовища (показники мікроклімату, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони, рівні шуму, вібрації, інфразвуку та ультразвуку, рівні електромагнітних випромінювань, освітленості тощо) і трудового процесу (показники важкості праці - фізичне навантаження, піднімання та переміщення вантажів, стереотипні рухи за зміну, статичне навантаження, робоча поза, нахил корпусу, переміщення в просторі та напруженості праці; інтелектуальні навантаження, сенсорні навантаження, емоційні навантаження, монотонність навантажень, режим праці) порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом їх на стан здоров'я працівників. Відповідно до Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, умови праці поділяють на 4 класи:

Клас 1 - оптимальні умови праці - такі умови, за яких не лише зберігають здоров'я працівників, а й створюють передумови для підтримування високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих чинників визначені для мікрокліматичних параметрів і чинників трудового процесу. Для інших чинників за оптимальні умовно приймають такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих як безпечні для населення.

Клас 2 - допустимі умови праці - передбачають такі рівні чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують визначених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працівників і їхнє потомство в найближчому та віддаленому періоді.

Клас 3 - шкідливі умови праці - у цьому разі наявні шкідливі виробничі чинники, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працівників поділяють на чотири ступені.

Ступінь 1 (3.1) - умови праці, що передбачають такі відхилення від гігієнічних нормативів, які, як звичайно, зумовлюють функціональні зміни, виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Ступінь 2 (3.2) - умови праці, що передбачають такі рівні чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинити стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології.

Ступінь 3 (3.3) - умови праці, що передбачають такі рівні шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до підвищення рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та розвитку, як звичайно, початкових стадій професійних захворювань.

Ступінь 4 (3.4) - умови праці, що передбачають такі рівні чинників виробничого середовища, які здатні призводити до розвитку виражених форм професійних захворювань, значного зростання хронічних патологій та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Клас 4 - небезпечні (екстремальні) умови праці - це такі рівні чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

2.3 Метеорологічні умови виробничого середовища

Сукупність таких показників виробничого середовища, як температура повітря (°С); відносна вологість (%); швидкість руху повітря (м/с); інтенсивність теплового випромінювання (Вт/м², ккал/м² год); барометричний тиск (мм рт.ст.), називають метеорологічними умовами, або мікрокліматом.

На виробництві зазначені показники діють на людину найчастіше сумарно, взаємно посилюючи або послаблюючи один одного. Наприклад, збільшення швидкості руху повітря посилює ефект низької температури і, навпаки, послаблює дію підвищеної температури на організм людини. Підвищене значення волості погіршує самопочуття людини як при зниженій, так і за підвищеної температури. Отже, поєднання метеорологічних параметрів виробничого середовища може бути сприятливим або несприятливим для самопочуття людини.

Вологість повітря значно впливає на самопочуття людини і працездатність. Вона повітря буває абсолютною і відносною.

Абсолютна вологість - це кількість вологи (г), що міститься в 1 м³ повітря за даною температури (г/м³).

Відносна вологість - це процентне співвідношення абсолютної кількості водяної пари у повітрі до її максимально можливої кількості за цієї температури.

Якщо температура навколишнього середовища підвищується до 25° С і вище, а відносна вологість становить понад 75%, тоді теплообмін людини з навколишнім середовищем порушується, і підвищується температура тіла. Наслідком цього є порушення водно-сольового і вітамінного обміну в організмі людини, виникнення слабості, біль голови, шум у вухах, нудота. Дихання і пульс стають частішими, артеріальний тиск підвищується, а потім знижується. У важких випадках настає тепловий удар, який класифікується як нещасний випадок. Можливе виникнення також судомної хвороби: якщо людина втрачає 20% води, настає смерть.

Робота за низьких температур може призвести до переохолодження організму людини. Якщо температура тіла знижується до 34°С, людина відчуває слабість, а при температурах 25-26°С настає смерть. Обмороження теж класифікують як нещасний випадок.

Швидкість руху повітря впливає на теплообмін організму з навколишнім середовищем так: за високої температури збільшення швидкості руху повітря позитивно впливає на організм людини, а за малої - негативно. Дуже малі швидкості повітря, до 0,2 м/с, негативно впливають на самопочуття людини, особливо під час виконання одноманітної, монотонної роботи. Людина швидко втомлюється, втрачає працездатність. Різкі перепади температур, зазвичай, супроводжуються простудними захворюваннями.

Згідно з Державним стандартом оптимальні й допустимі метеорологічні умови на робочому місці нормуються.

Допустимими називають такі параметри мікроклімату, які в разі тривалої і систематичної дії на людину можуть спичинювати перехідні, і такі, що швидко нормалізуються, зміни теплового стану організму, які супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції, але не виходять за межі фізіологічних пристосувань. У цьому разі не виникає пошкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть простежуватися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності.

Оптимальними називають такі параметри мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони дають відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

Оптимальне поєднання метереологічних умов виробничого середовища називають комфортністю.

Нормують показники метеорологічних умов щодо таких параметрів:

– сезону року;

– категорії важкості виконуваної роботи;

– категорії приміщень.

Розрізняють два сезони року: теплий період року - сезон, з середньодобовою температурою зовнішнього повітря +10 °С і вище, та холодний, з середньодобовою температурою зовнішнього повітря нижче +10°С.

Усі роботи за ступенем важкості поділять на три категорії: легка, середньої важкості та важка.

До легких фізичних робіт (категорія І) належать види діяльності з енергозатратами до 150 ккал/год (175 Вт). Легкі фізичні роботи поділяють на категорію Іа і І6.

До категорії Іа належать роботи, які проводять сидячи із незначним фізичним напруженням, енергозатратами 90-120 ккал/год (105-140 Вт).

До категорії І6 належать роботи, які проводяться сидячи, стоячи або які пов'язані з ходьбою і супроводжуються деяким фізичним напруженням, з енергозатратами 121-150 ккал/год (141-175 Вт).

До середньої важкості фізичних робіт (категорія II) належить діяльність з затратами енергії в межах; 151-250 ккал/год (176-290 Вт). Середньої важкості фізичні роботи поділяють на категорії ІІа і ІІб.

До категорії ІІа належать роботи, пов'язані з постійною ходьбою, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні сидячи або стоячи, і які потребують певного фізичного напруження, з енергозатратами від 151 до 200 ккал/год (176-232 Вт).

До категорії ІІб належать роботи, пов'язані з ходьбою, переміщенням і перенесенням вантажів до 10 кг, що супроводжуються помірним фізичним напруженням, з затратами енергії 201-250 ккал/год (233-290 Вт).

До важких фізичних робіт (категорія III) належать види діяльності з затратами енергії 251-300 ккал/год (291-349 Вт). До категорії III належать роботи, пов'язані з постійними пересуваннями, переміщенням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і які потребують великих фізичних зусиль.

Усі виробничі приміщення залежно від теплонадлишків поділяють на дві категорії:

– категорія І - приміщення з незначними надлишками тепла до 20 ккал/м2 * год;

– категорія II - приміщення з суттєвими надлишками тепла понад 20 ккал/м2 * год.

Оптимальна температура повітря робочої зони може коливатися залежно від сезону року і важкості виконуваної роботи від 16 до 25 °С, допустима - від 12 до 30 °С.

Оптимальна відносна вологість становить 40-60%. Допустима відносна вологість - 75%.

Оптимальна швидкість руху повітря коливається від 0,2 до 0,5 м/с, а в приміщеннях з надлишком тепла збільшується до 1 м/с.

У навчальних приміщеннях оптимальними є такі метеорологічні умови:

– у холодний період температура повітря повинна становити 22-24 °С, швидкість руху повітря - 0,1 м/с, відносна вологість - 40-60%

– у теплий період температура повітря повинна становити 23-25 °С, швидкість руху повітря - 0,1 м/с, відносна вологість - 40-60%.

2.4 Способи забезпечення нормальних метеорологічних умов

Для забезпечення нормальних метеорологічних умов у виробничому середовищі з підвищеним виділенням тепла застосовують:

– вентиляцію природну або механічну. У разі застосування природної загальнообмінної вентиляції (аерації) рух повітряних мас відбувається під впливом теплового напору або дії вітру. У разі застосування механічної загальнообмінної вентиляції обмін повітря відбувається внаслідок різниці тисків, що створюють вентилятори. Повітря, яке подають, підігріте, охолоджене, зволожене або підсушене;

– теплоізоляцію нагрітого обладнання. Поверхні обладнання, що нагріваються, теплоізолюють так, щоб їхня температура не перевищувала +45 °С;

– екранування джерел теплового випромінювання. Обладнання, яке випромінює тепло, відокремлюють від робочої зони екранами. Екрани для захисту від теплового випромінювання поділяють на тепловідбивні і теплопоглинальні;

– архітектурно-планувальні заходи. Все обладнання, що виділяє тепло, розміщують в одному приміщенні;

– засоби індивідуального захисту. Для захисту від теплового випромінювання використовують спецодяг та екрани;

– обмежене перебування людей у зоні з підвищеною температурою. Якщо температура сягає 60 °С, людині не можна перебувати в такому приміщенні. Для працівників, які перебувають у приміщеннях зі значним тепловим випромінюванням, запроваджено додаткові перерви 10-15 хв. через кожну годину та спецхарчування: видають газовану питну воду з розрахунку 4-5 л/на одну людину за зміну, молоко.

2.5 Забруднення повітря робочої зони

На самопочуття і здоров'я людини в процесі праці значно впливає чистота повітря. До забруднення повітря виробничих приміщень можна зачислити як зміну його складу, так і внесення в повітря невластивих йому компонентів, які називають шкідливими речовинами. І те, й інше призводить до різноманітних захворювань, травм або ж до смерті. Атмосферне повітря містить 78,1% азоту, 20,9% кисню, 0,93% аргону, 0,03% вуглекислого газу та в незначних кількостях водяну пару, озон тощо. Критерієм ступеня чистоти повітряного середовища закритих приміщень слугує вміст вуглекислого газу. Вміст 1-2% вуглекислого газу в повітрі не може завдати шкоди організмові, однак він є досить чутливим непрямим показником забруднення повітря приміщень, оскільки зі збільшенням його вмісту простежується збільшення у повітрі таких токсичних речовин, як індол, меркаптан та ін. Зменшення вмісту кисню до 9% призводить до кисневого голодування тканин організму (аноксемії), втрати свідомості. Зі зростанням вмісту азоту до 83% відчувається задуха, а при 93% настає смерть від нестачі кисню.

Шкідливі хімічні речовини, які проникають в організм, зокрема з повітря робочої зони, навіть у порівняно невеликих кількостях, і спричиняють порушення нормальної життєдіяльності, називають отрутами, або токсичними речовинами.

Концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, які в разі роботи кожного дня протягом 8 год. і всього робочого стажу не можуть спричинити у працівників захворювань або відхилень у стані здоров'я, називають граничнодопустимими концентраціями (ГДК). Якщо концентрація перевищує ГДК, можуть виникати професійні захворювання або отруєння.

Згідно з державним стандартом системи безпеки праці 12.1.007-76 „Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки”, усі шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

– надзвичайно небезпечні речовини (ГДК < 0,1 мг/м3);

– особливо небезпечні речовини (ГДК від 0,1 до 1,0 мг/м3);

– помірно небезпечні речовини (ГДК від 1,0 до 10 мг/м3);

– мало небезпечні речовини (ГДК > 10 мг/м³).

Усі гази і пари, які можуть бути в повітрі, за дією на організм людини можна умовно розподілити на дев'ять груп за токсичністю:

група 1 - такі, що припікають і подразнюють шкіру та слизові поверхні (неорганічні кислоти, луги, деякі органічні кислоти, ангідриди та ін.), вражають шкіру з утворенням наривів, виразок;

група 2 - подразнювальні (хлор, двоокис сірки, аміак, фосген, окиси азоту, тумани кислот, ароматичні вуглеводи та ін.) - вражають верхні і глибокі дихальні шляхи;

група 3 - кров'яні (окис вуглецю, свинець і його неорганічні сполуки, ароматичні смоли, толуол, бензол та ін.) - взаємодіють з гемоглобіном;

група 4 - нервові (вуглеводні, спирти, анілін, тетраетилсвинець,

сірководень, аміак, фосфорорганічні речовини та ін.) - спричиняють розлад функцій нервової системи, судому м'язів, параліч;

група 5 - ферментні (солі ртуті, арсен і його сполуки, синильна кислота і її солі, фосфорорганічні сполуки) - порушують структуру ферментів, інактивують їх;

група 6 - печінкові (хлоровані вуглеводні, фосфор, бромбензол, селен) - спричиняють структурні зміни тканин печінки;

група 7 - мутагени (окис етилену, етиленамін, хлоровані вуглеводні, сполуки свинцю, ртуті та ін.) - впливають на генетичний апарат клітини;

група 8 - алергени (алкалоїди, деякі сполуки нікелю, похідні піридину, органічні сполуки природного походження: кофеїн, хінін, ефедрин, атропін) - спричиняють зміни в реактивній здатності організму;

група 9 - канцерогени (кам'яновугільна смола, ароматичні аміни, азо- і діазосполуки та ін.) - призводять утворення злоякісних пухлин.

Окрім шкідливих газів і пари, у повітрі може бути і пил.

Пил - це тонкодисперсні частинки, які утворюються внаслідок різних процесах - дроблення, розмеленя і обробки твердих тіл, просіювання і транспортування сипких матеріалів.

Пил у виробничих приміщеннях може бути у вигляді аерозолю або аерогелю.

Аерозоль - найдрібніші частинки, які перебувають у повітрі в завислому стані. Частинки розміром понад 10³ см належать, до пилу, а частинки розміром 10^-5-10^-3 см - це туман.

Аерогель - це частинки, які осідають на стінах, виступах приміщень.

Пил має хімічний склад, розміри і форму, густину, електричні, магнітні та інші властивості.

Залежно від хімічного складу пил поділяють на:

– органічний (дерево, шкіра, бавовна);

– неорганічний (цемент, кварц);

– змішаний (органічний та неорганічний).

Пил гігієнічно шкідливий. Чим дрібніший пил, тим він небезпечніший для людини. Найбільш небезпечними для людини вважають частинки і від 3 до 10 мкм, які, потрапляючи в легені, під час дихання, затримуються в них і, накопичившись, можуть призвести до захворювання. Частинки розміром до 3 мкм видихають, а понад 10 мкм затримуються в носі та горлі.

Залежно від дії на організм людини пил поділяють на:

– токсичний, який розчиняється в біологічному середовищі організму і спричиняє отруєння;

– нетоксичний - діє на організм, подразнює шкіру, слизові поверхні, кон'юктиву очей, а проникаючи в легені, спричинює професійне захворювання пневмоконіоз - органічні зміни в легенях і зниження їхньої функціональної здатності, що призводить до кисневого голодування всього організму.

Нетоксичний пил може адсорбувати токсичні або радіоактивні речовини, набувати певного електричного заряду, що збільшує його шкідливу дію.

Для пилу також визначають ГДК, які коливаються від 1 до 10 мг/м³.

Заходами захисту від пилу є:

– вентиляція (місцева і загальнообмінна);

– герметизація джерел пилу разом з аспірацією (місцеве відсмоктування);

– зволоження пилоподібних матеріалів;

– брекетування і гранулювання пилоподібних матеріалів;

– засоби індивідуального захисту - респіратори, протигази, комбінезони, захисні окуляри.

2.6 Вентиляція робочої зони

Для підтримання в приміщеннях робочої зони нормальних параметрів повітряного середовища, яке відповідає санітарно-гігієнічним і технологічним вимогам, влаштовують вентиляцію.

Вентиляція - це організований і регульований обмін повітря, який забезпечує видалення з приміщень повітря, забрудненого шкідливими речовинами (гази, пари, пил), а також поліпшує метеорологічні умови у приміщеннях.

Санітарно-гігієнічне призначення вентиляції полягає у підтриманні в приміщеннях передбачених стандартом параметрів повітряного середовища. Технологічне призначення вентиляції полягає в забезпеченні чистоти, температури, відносної вологості, швидкості руху повітря залежно від особливостей технологічного процесу й умов зберігання предметів, апаратів, приладів.

Вентиляцію класифікують за різними ознаками.

За способом подачі у приміщення свіжого повітря і вилучення забрудненого системи вентиляції поділяють на:

– природну - повітря переміщується під впливом природних чинників - теплового напору або дії вітру;

– механічну - повітря переміщують механічними пристроями - вентиляторами, ежекторами та ін.

– змішану - поєднання природної і механічної вентиляції.

Повітрообмін у разі природній вентиляції відбувається внаслідок різниці температур повітря в приміщенні і зовнішнього повітря, а також у результаті дії вітру.

Природну вентиляцію поділяють на організовану і неорганізовану. У разі неорганізованої природної вентиляції надходження і вилучення повітря відбувається через нещільності і пори зовнішніх огороджень (інфільтрація), через вікна, кватирки, спеціальні отвори (провітрювання).

Оскільки вітрові потоки, а також тепловиділення в приміщеннях можуть змінюватися, природна вентиляція є неорганізованою системою.

Організований природний повітрообмін (аерація) відбувається в наперед розрахованих об'ємах і регулюється відповідно до зовнішніх метеорологічних умов. Аерацію застосовують у приміщеннях зі значними тепловиділеннями, якщо концентрація пилу і шкідливих газів у припливному повітрі не перевищує 30% ГДК у робочій зоні.

Механічна вентиляція забезпечує підтримання постійного повітря незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. Повітря, яке надходить у приміщення, у разі потреби підігрівають або охолоджують, зволожують, осушують або очищують від пилу.

Механічна вентиляція може бути припливна, витяжна і припливно-витяжна.

Припливна вентиляційна система нагнітає чисте повітря в приміщення, витісняючи забруднене повітря через двері, вікна, щілини будівельних конструкцій тощо.

Витяжна вентиляційна система вилучає забруднене повітря в атмосферу. Чисте повітря потрапляє в приміщення через вікна, двері, щілини у конструкціях.

У системі припливно-витяжної вентиляції подане повітря у приміщення забезпечує припливна вентиляція, а вилучення витяжноа вентиляція, які працюють одночасно.

За характером охоплення приміщення розрізняють загальнообмінну і місцеву вентиляцію.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує обмін повітря у всьому приміщенні.

Місцеву вентиляцію використовують для видалення забрудненого повітря безпосередньо з місця утворення шкідливих речовин і недопущення їх поширення по всьому приміщенню. Вона може бути припливною або витяжною.

У разі значного надходження шкідливих речовин у повітря робочої зони застосовують комбіновані системи - загальнообмінну і місцеву.

У виробничих приміщеннях, у яких можливе раптове надходження в повітря робочої зони великих кількостей шкідливих парів і газів, крім робочої, передбачена аварійна вентиляція. Вона призначена для швидкого вилучення з виробничих приміщень значних об'ємів повітря з високими концентраціями токсичних і вибухонебезпечних речовин, які виникають у разі порушення технологічного процесу та аварій. Аварійну вентиляцію завжди влаштовують тільки витяжною без компенсації витяжки припливом повітря, щоб запобігти надходженню шкідливих речовин до сусідніх приміщень.

Кондиціонування повітря - це створення й автоматичне підтримання в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов, постійних або таких, що змінюються за заданою програмою, параметрів повітря: температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря, які є сприятливими для людей або необхідні для нормального технологічного процесу.

2.7 Показники освітлення робочої зони

Через органи зору людина одержує 80% від загального обсягу інформації. Якість інформації, що надходить, залежить від освітлення робочої зони. Незадовільна кількість або якість не тільки втомлює зір, й спричинює втому організму загалом. Нераціональне освітлення може бути причиною травматизму. Часте пристосування очей, різкі тіні, освітлення надто яскравим світлом втомлюють очі, знижують їхню захисну реакцію, очі втрачають контрастну чутливість і гостроту зору.

Збереження зору людини, стан її центральної нервової системи і безпека на виробництві значно залежать від умов освітлення.

Частина електромагнітного спектра оптичного діапазону - це випромінювання у межах довжини хвилі (l) 770-380 нм, що викликає світлові і колірні відчуття у людини: від фіолетового (l=400 нм) до червоного (l=750 нм). Найбільшою є чутливість до випромінювань з довжиною хвилі 555 нм - жовто-зелений колір, найнижча - на межі видимого світла.

Освітлення характеризують кількісними і якісними показниками. До кількісних показників належать: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість.

Світловий потік - потужність променевої енергії, яку оцінюють за світловим відчуттям, що його сприймає око людини. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм).

Усі джерела світла, у тому числі й освітлювальні прилади, випромінюють світловий потік у простір нерівномірно, тому введена величина просторово-кутової густини світлового потоку - сила світла - це відношення світлового потоку, що поширюється від джерела всередині елементарного тілесного кута до цього тілесного кута. За одиницю сили світла прийнята кандела (кд).

Освітленість - це відношення світлового потоку, який падає на елемент поверхні, до площі цього елемента. За одиницю освітленості прийнято люкс (лк).

Яскравість - це відношення сили світла елемента поверхні до проекції, що перпендикулярна до напряму, який розглядають. Яскравість вимірюють у канделах на метр квадратний (кд/м²).

Рівень освітлення визначають ступенем точності зорової роботи. Однак для створення задовільного освітлення на робочому місці необхідно забезпечити не тільки достатню освітленість, а і якісні показники освітлення.

До якісних характеристик освітлення належать рівномірність розподілу світлового потоку, показник осліпленості і дискомфорту, коефіцієнт пульсації, спектральний склад світла. Для оцінки умов зорової роботи є такі характеристики, як тло, контраст об'єкта з тлом, видимість об'єкта.

Показник осліпленості - критерій оцінки засліплювальної дії освітлювального пристрою, який визначають через відношення видимостей об'єкта спостереження відповідно в разі екранування і за наявності відблискових джерел світла в полі зору.

Показник дискомфорту - критерій оцінки дискомфортної відблисковості, яка спричинює неприємні відчуття в разі нерівномірного розподілу яскравостей у полі зору.

Коефіцієнт пульсації освітленості характеризує відносну глибину коливань освітленості внаслідок змін у часі світлового потоку.

Контраст об'єкта з тлом - це відношення абсолютної величини різниці між яскравістю об'єкта і тла до яскравості тла.

2.8 Види освітлення

Розрізняють освітлення природне і штучне.

Природне освітлення - це освітлення приміщень прямим або відбитим світлом неба, яке проникає через світлові прорізи у зовнішніх конструкціях будівлі. Для природного освітлення характерна висока дифузність (розсіяність) світла, яка позитивно впливає на роботу органів зору.

Природне освітлення поділяють на бокове, верхнє і комбіноване. Бокове проходить через світлові прорізи в зовнішніх стінах; верхнє через світлові прорізи в покритті, а також через прорізи в стінах у місцях перепаду висот будівлі; комбіноване - це поєднання верхнього і бокового освітлень. Оскільки природне освітлення приміщень змінюється залежно від широти місцевості, пори року і часу дня, а також погоди, то головною величиною для розрахунку і нормування природного освітлення всередині приміщення прийнято коефіцієнт природної освітленості.

...