Цивільний захист

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

”КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЙ ЕКОНОМІКИ

Д. В. Зеркалов

Цивільний захист

Конспект лекцій

для напряму підготовки 6.030503 «Міжнародна економіка»

для підготовки магістрів за спеціальністю:

8.03050301 - «міжнародна економіка»

Київ - 2011

Лекції № 1. Загальна підготовка

1.1 Терміни «Цивільна оборона» і «Цивільний захист»

Виникнення цивільної оборони, як системи, відбулося у 1931 р. З ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижу «Асоціацію Женевських зон» - «зон безпеки» для створення за допомогою двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки у всіх країнах. Згодом Асоціація була перетворена в Міжнародну організацію цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO). У 1972 р. ICDO одержала статус міжурядової організації.

Цивільна оборона (ЦО) у міжнародному гуманітарному праві (МГП) розглядається як комплекс мір, що приймаються в межах МГП з метою обмежити збитки і страждання, заподіяні цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів ведення війни. Вона вписується в загальну систему мер обережності, які визначаються в Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських Конвенцій 1949 р. щодо захисту цивільного населення від наслідків війни. Уже в четвертій Женевській Конвенції про захист цивільного населення під час війни зустрічаються положення, відповідно до яких організаціям цивільної оборони та їх персоналу надається - так само, як і Червоному Хресту й Червоному Півмісяцю, - право продовжувати свою діяльність на окупованих територіях. Протокол I розвиває положення, що стосуються цивільної оборони. Він забезпечує захист, яким користуються ці організації й їхній персонал при виконанні завдань цивільної оборони, поширюючи її дію на всі ситуації міжнародного збройного конфлікту, і передбачає відмітний знак для впізнавання цивільної оборони.

Україна після розпаду СРСР для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров'я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу на підставі Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію Цивільної оборони України» (1992 р.) 3 лютого 1993 р. прийняла Закон України «Про Цивільну оборону України» (із змінами протягом наступних років). Згідно ст.1 Закону, «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру». Цивільна оборона України «створюється як складова частина загальної оборони України і державної системи попередження надзвичайних ситуацій та дій у разі їх виникнення…».

У напрямку цивільної оборони була розроблена законодавча і нормативна база, до складу якої увійшли також Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Цивільну оборону України» (1994 р.) і Закон України «Про війська Цивільної оборони України» (1999 р.).

Такій підхід відповідав чинному законодавству України. Так, у Законі України «Про оборону України» (1991 р.) із змінами до 2008 р. било визначено, що «особливий період - період функціонування органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів місцевого самоврядування, органів управління у справах цивільної оборони і сил цивільної оборони, а також галузей національної економіки, підприємств, установ та організацій, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні, або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій». Стаття 2. «Основи оборони України» цього Закону визначає, що «оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони».

Цивільна оборона існує в багатьох країнах світу: США, Росії, Нимеччині, Великій Британії, Франції, Ізраїлю і т.д. Вона є важливою складовою діяльності воєнно-політичного блоку НАТО.

Цивільна оборона - це важлива складова загальнодержавних оборонних заходів будь-якої держави, що проводяться в мирний та воєнний часи. Вони спрямовані на вирішення трьох основних завдань: захист населення від уражаючих факторів, які викликаються стихійними лихами, техногенними аваріями (катастрофами), а також від дії сучасних засобів ураження в ході воєнних конфліктів; забезпечення стійкої роботи (живучість) економіки в надзвичайних ситуаціях; проведення рятувальних і невідкладних аварійних робіт з метою ліквідації викликаних ними наслідків.

Закінчення періоду «холодної війни» внаслідок розпаду світової системи соціалістичної співдружності не стало основою для зникнення загрози війн та побудови мирної системи співіснування в світі. Більш того, нова епоха співіснування стала менш передбачуваною, ніж це було в період протистояння двох протиборчих систем, що мали на озброєнні міцну ядерну зброю. З 1990 р. у війнах загинуло майже 4 млн. людей, 90 % з них - некомбатанти.

Разом з тим, світове співтовариство зштовхується з новими загрозами, що мають більш диверсифікований, і менше передбачуваний характер: тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, регіональна нестабільність, фіаско державності, організована злочинність, залежність від енергетичних і продуктових ресурсів і т.п. Ні одна з цих загроз, на відмінність від явної, масованої загрози часів «холодної війни», не має безпосередньо воєнного характеру і не піддається ліквідації суто військовими засобами. Однак, наслідком відбуття кожної із загроз може стати загибель великої кількості населення планети.

У цих умовах значимість системи цивільної оборони зростає і вимагає знаходження її в постійній готовності до дій за призначенням.

При цьому, існуючий рівень розвитку цивілізації поряд із значними можливостями (із тим або іншим успіхом) протидіяти багатьом традиційним небезпекам і загрозам природного й соціального характеру, не завжди забезпечує спроможність своєчасно й ефективно реагувати на високі темпи розвитку техногенної сфери, посилення соціальних протиріч, зростання споживання й залежності від техногенної інфраструктури, що, у свою чергу, стає причинами аварій і катастроф, найчастіше порівнянними за наслідками з природними катаклізмами й локальними війнами.

У таких умовах необхідним стало застосування системного підходу, який передбачає врахування зв'язків і взаємозв'язків явищ і процесів, вжиття дієвих заходів одночасно по низці існуючих проблемних ситуацій і проблем. Це стало однією з передумов створення в світі єдиних державних систем попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій.

Ця тенденція притаманна також і Україні, у наслідок чого було створене Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. У зв'язку з цим був прийнятий і Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р.). Закон «визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту». При цьому під цивільним захистом розуміється «система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період».

Одним з документів, покладених у правову основу цивільного захисту згідно статті 2 Закону, є Закон України «Про Цивільну оборону України». Таким чином, була зроблена поки ще безпідставна спроба формально «поглотити» термін «цивільна оборона», який присутній у інших законодавчих актах та світовій практиці, і замінити його на термін «цивільний захист» без висвітлення механізмів виконання завдань цивільної оборони та її особливостей.

При цьому слід відмітити, що термін «цивільний захист» не має чіткого трактування у практиці його використання. Цивільний захист ґрунтується на допомозі людям у здійсненні їхнього бажання бути почутими, цивільний захист виявляється тісно пов'язаним із принципами соціальної справедливості, цивільними правами й правами людини. Існує декілька моделей цивільного захисту: цивільний захист приватної особи, юридичний цивільний захист, цивільний захист за кошти.

Визначення цивільного захисту з позиції захисту від надзвичайних ситуацій використовує у своєму змісті словосполучення «…запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій… у мирний час і в особливий період». Треба відмітити, що не тільки в Законі України «Про правові засади цивільного захисту», але і в інших літературних джерелах досить часто використовується словосполучення «надзвичайні ситуації мирного і воєнного характеру». Таке формулювання означає тільки те, що надзвичайні ситуації можуть відбуватися як у мирний час, так і в умовах ведення бойових дій, а захист населення від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій повинний здійснюватися й у тих випадках, коли вони викликаються впливом зброї або інших засобів противника. Захист же від небезпек, безпосередньо пов'язаних із веденням воєнних дій, відповідно до світової практики, покладений на цивільну оборону.

На теперішній час триває дискусія стосовно змісту терміну «цивільний захист» та сфери його застосування. Є намагання об'єднати дві сфери діяльності в одну - у сфері захисту від наслідків надзвичайних ситуацій і в сфері цивільної оборони, - яке передбачає виникнення можливого позитивного ефекту внаслідок схожості заходів, що визначені для виконання у відповідних ситуаціях. В іншому випадку пропонується в межах визначення цивільного захисту замінити словосполучення «надзвичайна ситуація» на «кризова ситуація», що вимагає тоді розповсюдити цивільний захист і на кризові ситуації політичного, соціального та економічного характеру, які розрізняються між собою. Є пропозиції розглядати цивільний захист, в одному випадку, як комплекс заходів, а в іншому випадку, як систему заходів.

Законодавство деяких республік СНД також використовує термінологію «цивільна оборона» і «цивільний захист».

У законі Республіки Казахстан «Про цивільний захист», наприклад, вказуються такі основні поняття: «цивільний захист» - загальнодержавний комплекс заходів, що здійснюються в мирний та воєнний час, спрямованих на забезпечення захисту населення, об'єктів господарювання і території, який включає в себе заходи Цивільної оборони, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі ті, що викликані терористичними актами, забезпечення пожежної і промислової безпеки, формування, зберігання і використання державного матеріального резерву; «цивільна оборона» - комплекс заходів, що здійснюються в мирний та воєнний час з метою захисту населення, об'єктів господарювання і території країни від дії уражаючих (руйнуючих) факторів сучасних засобів ураження.

У федеральному законі РФ «Про цивільну оборону» наведено таке визначення: «цивільна оборона» - система заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, матеріальних і культурних цінностей на території Російсько ї Федерації від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або в наслідку цих дій.

У понятійно-термінологічному словнику «Цивільний захист» під загальною редакцією Ю.Л. Вороб'єва наведені визначення для цивільної оборони і цивільного захисту: «цивільний захист» - комплекс заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, земельного, водного й повітряного простору, матеріальних і культурних цінностей у НС природного й техногенного характеру, а також від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій; «цивільна оборона» - система заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, матеріальних і культурних цінностей на території держави від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій.

На жаль, що Україна в площині законодавства зробила у 2008 р. кроки, які не можна вважати як спробу інтегруватися в міжнародні структури. Цивільна оборона, як від особливої діяльності під час війни, був замінений терміном «цивільний захист», який не має однозначного трактування в юриспруденції. Підтвердженням цьому стало внесення змін у 2008 р. у Закон «Про оборону України», у результаті чого термін «цивільна оборона», як такий, був безпідставно виключений із юридичного та практичного використання. Як наслідок - створена правова дихотомія: паралельно існують два Закони України «Про Цивільну оборону Україну» і «Про правові засади цивільного захисту». Це є підтвердженням проблематичності існуючого законодавства, штучно створеного в 2008 р., і штучної «законності» щодо знищення військ цивільної оборони, як таких, взагалі.

Щодо використання термінів «цивільна оборона» і «цивільний захист» у міжнародному праві, зарубіжних країнах та українському законодавстві слід зробити такі висновки:

- «цивільна оборона» є визначальним терміном, який був запропонований для використання ще у ХХ ст., а термін «цивільний захист» є похідним у наслідок зменшення глобальної воєнної небезпеки в світі на прикінці ХХ ст. - початку ХХІ ст. і зростання кількості й складності надзвичайних ситуацій у мирний час;

- термін «цивільний захист» не має однозначного трактування в державній і світовій юриспруденції, що створює умови для розмиття його змісту;

- на початку ХХ ст. створена і функціонує на правах міжурядової організації (1972 р.) Міжнародна організація цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO), до складу якої входять десятки країн світу;

- започаткована тенденція щодо знаходження підстав і умов для об'єднання «цивільної оборони» і «цивільного захисту»;

- у літературних джерелах існують різні визначення для «цивільної оборони» і «цивільного захисту», враховуючи наявність змістовної схожості;

- цивільна оборона визначалась як складова частина загальної оборони України;

- цивільна оборона, як складова оборони держави, починається, як свідчить світовий досвід, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну;

- цивільний захист реалізується протягом всього часу існування України;

- порушена гармонізація чинного законодавства після прийняття у 2004 р. Закону України «Про правові засади цивільного захисту» та змін 2008 р.

З урахуванням чинного законодавства України, наявності в переліку спеціальностей ВАК спеціальності 21.02.03 «Цивільна оборона» запропоновано за участю вчених Національного університету оборони України паспорт спеціальності з військових і технічних наук.

Паспорт спеціальності 21.02.03 - цивільна оборона

1. Формула спеціальності

Цивільна оборона - галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

2. Напрямок наукових досліджень

Створення й розвиток теоретичних, експериментальних, методологічних, технічних, технологічних основ Цивільної оборони. Обґрунтування основ оцінок ризику в повсякденній діяльності людей на окремому об'єкті або регіоні з метою мінімальної можливості виникнення надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф та інших небезпечних явищ.

Розробка та створення систем державного та регіонального моніторингу надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру.

Удосконалення існуючих та створення нових методів прогнозів і попередження надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру, небезпечних природних явищ, в тому числі епідемій, епізоотій, епіфітотій.

Розробка математичних моделей надзвичайних ситуацій, створення оптимальних алгоритмів ліквідації наслідків аварій та катастроф, в тому числі пошук і рятування людей на воді.

Оптимізація існуючих та розробка нових методів прогнозів і оцінка збитків, в тому числі матеріального внаслідок аварій, катастроф і надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Розробка та створення біотехнічних систем, запобігання й ліквідація наслідків аварійних і надзвичайних ситуацій на транспортних засобах та об'єктах підвищеної небезпечності.

3. Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені: технічні науки.

1.2 Роль, місце і завдання цивільного захисту в структурі заходів щодо забезпечення життєдіяльності населення України

Відповідно до Закону України, прийнятого в лютому 1993 року, і Положення про Цивільну оборону, Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року і Додаткових Протоколів від 8 червня 1977 року громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків катастроф, стихійних лих і можуть вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади гарантій щодо забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права утворює систему органів управління, сил і заходів, способів і дій, об'єднаних і визначених як Цивільна оборона України.

До комплексу дій держави і суб'єктів щодо попередження надзвичайних ситуацій належать відслідковування передумов і вплив можливих подій на їх розвиток, а в разі виникнення надзвичайної ситуації збір, опрацювання, аналіз і передача у встановленому порядку інформації, підготування проектів і прийняття відповідних невідкладних рішень, термінові дії з локалізації і ліквідації надзвичайної ситуації; ослаблення й ліквідація наслідків надзвичайної ситуації; організація компенсації втрат населенню.

Для вирішення цих завдань створена Постійна урядова комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

Для оперативного реагування на надзвичайні ситуації або їх загрозу відповідно до наказу Міністерства надзвичайних ситуацій України діє оперативна мобільна група (ОМГ).

У 1997 році почалася робота над створенням Кризового центру МНС.

Кризовий центр забезпечує вирішення питань реагування на надзвичайні ситуації техногенного, природного й інших походжень. Він є осередком і центральним елементом Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань концентрації інформації.

Кризовий центр - це перший серйозний крок до організації інформаційно-аналітичної системи. З появою надзвичайної ситуації він стає головним штабом міністерства, що оцінює кризову ситуацію й оперативно втручається у вирішення проблеми, приймає всі ключові рішення, спрямовані на зменшення масштабів лиха, на подолання наслідків НС, насамперед - на порятунок людей, захист навколишнього середовища, зберігання матеріальних цінностей. Зараз цією системою охоплено три міністерства і відомства, які мають найбільше відношення до техногенної екологічної безпеки. Після дослідження системи до неї підключаться урядові підрозділи та інші спеціальні підрозділи. Зрештою інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій зросте до масштабів загальнонаціональної.

Кризовий центр забезпечує інформаційну підтримку прийняття обґрунтованих рішень членами Постійної урядової комісії з питань техногенно-екологічної безпеки (ТЕБ) і НС.

Інспекція цивільної оборони України. Для вирішення завдань у галузі запобігання виникнення надзвичайних ситуацій створюється Інспекція цивільної оборони України, на яку покладається контроль:

за експлуатацією діючих підприємств, споруд і потенційно небезпечних об'єктів, включаючи контроль за наявністю засобів колективного й індивідуального захисту, майна цивільної оборони, систем контролю й оповіщення;

збереженням, транспортуванням, використанням, знешкодженням і похованням сильнодіючих отруйних, радіоактивних і вибухонебезпечних речовин, а також здійснення заходів щодо запобігання їх аварійних викидів;

дотриманням будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони, а також техногенної безпеки на хімічно, пожежо- і вибухонебезпечних об'єктах.

Положення про Інспекцію цивільної оборони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Цивільна оборона України - державна система органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного й військового характерів.

Із вищесказаного випливає, що основне призначення Цивільної оборони:

у мирний час - забезпечення надійного захисту населення й народного господарства від наслідків значних виробничих аварій, катастроф, стихійних лих і створення умов для їх швидкої ліквідації;

воєнний час - разом із Збройними силами й іншими формуваннями та при активній участі всього населення захистити тил країни від впливу сучасних засобів ураження і забезпечити його стійку роботу.

Організаційна структура ЦЗ України визначається її призначенням, роллю і місцем у загальних оборонних заходах країни, а також системою загальнодержавного устрою, структурою органів управління.

Цивільна оборона організована за територіально-виробничим принципом на всій території держави.

Загальне керівництво ЦЗ відповідно до принципу її організації здійснює Кабінет Міністрів України, уряд Криму, центральні, місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.

У містах, районах, селищах, селах керівництво здійснюють виконкоми відповідних місцевих рад.

Начальником ЦЗ України є прем'єр-міністр України. На інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальника ЦЗ виконують керівники відповідних органів державної виконавчої влади, голови виконкомів місцевих рад.

У міністерствах, відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях і на об'єктах господарської діяльності (ОГД) начальником ЦЗ є керівник.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань ЦЗ поклада^ ється на штаби цивільної оборони, спеціальні підрозділи мініс-терстр й інших центральних органів державної виконавчої влади, що залучаються для виконання завдань із захисту населення та надання йому допомоги в надзвичайних ситуаціях, а також співробітників ЦЗ підприємств, установ й організацій, чисельний склад яких визначається відповідно до Положення про ЦЗ України.

Для проведення заходів органи управління ЦЗ на підприємствах, установах і в організаціях розробляють плани:

розвитку й удосконалення ЦЗ;

дії органів управління й сил ЦЗ в разі надзвичайних ситуацій.

Для надійного і стійкого керування процесами захисту населення в НС і виконання інших функцій застосовується державна система пунктів управління (ПУ):

на державному рівні - захищений ПУ, обладнаний засобами зв'язку, системою життєзабезпечення з цілодобовим чергуванням, розташований поблизу місця дислокації адміністрації Президента, запасний ПУ в заміській зоні (за рахунок держбюджету);

рівні міністерств та інших центральних органів державної влади - запасні ПУ в заміській зоні (за рахунок міністерств, відомств);

обласному рівні й у Республіці Крим - по два запасні ПУ: один у місті, інший - у заміській зоні. Ці пункти обладнуються засобами зв'язку й оповіщення, системами життєзабезпечення;

інших адміністративних рівнях ПУ створюються за місцем дислокації органу, що здійснює керівництво ЦЗ наданому об'єкті, в одному з укриттів ОГД.

При обласних і міських радах утворені постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки й надзвичайних ситуацій, які очолюють заступники голів виконкомів.

Рішення постійної комісії (ПК) є обов'язковими для всіх без винятку підприємств, установ і органів управління, розташованих на території підвідомчої ради, при якій створена ПК. Робота постійної комісії організується разом з органами МВС, СБУ, військкоматів й ін.

Постійна комісія має право:

приймати рішення щодо проведення екстрених заходів для захисту населення;

брати участь у підготовці висновків щодо доцільності розміщення потенційно небезпечних об'єктів, здійснювати контроль за їх діяльністю;

залучати до роботи матеріальні, людські та інші ресурси для запобігання аварій, катастроф і ліквідації наслідків НС.

У разі виникнення НС на ПК покладаються основні завдання:

приведення в готовність підпорядкованих органів управління, сил і засобів ЦЗ;

оцінка обстановки й прогнозування можливих наслідків НС;

прийняття екстрених заходів для життєзабезпечення населення, зниження екологічних й матеріальних збитків.

Цивільна оборона в сучасних умовах

Цивільна оборона у своїй практичній діяльності спирається на людські й матеріальні ресурси всієї країни. Вона є не лише частиною системи соціальних і оборонних заходів, але й всенародною справою.

1. Завдання цивільної оборони:

1. Попередження населення про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження й вживання заходів щодо зменшення збитків у разі аварій, катастроф, значних пожеж і стихійних лих.

2. Оповіщення населення в ході ліквідації наслідків НС, постійне його інформування про обстановку, що складається.

Для виконання цього завдання створена автоматизована система оповіщення й інформаційного забезпечення на базі загальнодержавної мережі зв'язку й радіомовлення, яка поділяється на державну й регіональну.

3. Захист населення від наслідків стихійних лих НС.

З метою виконання цього завдання здійснюється комплекс заходів, що забезпечують укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний захист, а також захист від біологічних засобів ураження.

Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є показники стану довкілля в разі НС і відповідне рішення ПК.

Штаби ЦЗ беруть участь у плануванні евакозаходів і всебічно сприяють підготовці евакоорганів до їх роботи.

4. Організація й проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах надзвичайних ситуацій та осередках ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків НС, а також:

розвідуванні осередків ураження й визначенні меж цих осередків;

проведенні робіт, пов'язаних із пошуком і порятунком людей;

наданні допомоги потерпілим;

евакуації населення з осередків масових уражень;

забезпеченні громадського порядку в зонах аварій, катастроф;

здійсненні заходів життєзабезпечення населення;

здійсненні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів тощо.

5. Створення систем аналізу, прогнозування, керування, оповіщення і зв'язку, спостереження й контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх у готовності для стійкого функціонування в умовах НС мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є Міністерство України з питань НС, основними виконавцями - Держкомгідромет, Міністерство охорони здоров'я й інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи й організації, що входять у сферу його управління.

Спеціальні підрозділи названих центральних органів державної виконавчої влади цілодобово й у встановлені терміни інформують штаб ЦЗ України про стан навколишнього природного середовища, подають відомості щодо прогнозів на найближчий час. Про загрозливі явища штаб ЦЗ інформує негайно.

6. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійних лих і у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними й місцевими органами державної влади, адміністраціями областей, міст, районів, установ і організацій завчасно, а також у разі виникнення НС з метою створення умов для виживання населення, що може виявитися (виявилося) в осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімальних потреб громадян, що постраждали від наслідків НС, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є:

тимчасове розселення громадян у безпечні місця;

організація харчування населення в зонах НС;

організація забезпечення потерпілого населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідемічного нагляду в місцях тимчасового розселення.

7. Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу ЦЗ, її органів управління і сил, навчання населення вміння застосовувати індивідуальні засоби захисту (ІЗЗ) і діяти в умовах НС. Населення проходить підготовку за групами:

учні середніх шкіл - за програмами під керівництвом учителів;

студенти - за спеціальними програмами.

Особи, не зайняті у сфері виробництва й обслуговування, навчаються вміння застосовувати засоби захисту і діяти в умовах НС за допомогою пам'яток і засобів масової інформації, а також під час загальнодержавного навчання з ЦЗ, яке проводиться за рішенням уряду України.

Сили і засоби цивільного захисту України, їх характеристика і призначення

З метою удосконалення системи попередження й ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, раціонального використання бюджетних коштів, а також наявних сил і засобів різноманітних міністерств і відомств Указом Президента України за № 1005/96 від 28 жовтня 1996 року в Україні створено Міністерство з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України). Цьому Міністерству підпорядкована вся система ЦЗ України, а в разі виникнення НС воно координує діяльність міністерств й інших центральних органів виконавчої влади з вирішення питань щодо захисту населення і територій від НС і ліквідації їх наслідків.

Для цього МНС України залучає не лише сили і засоби медичної служби ЦЗ, але й бригади екстреної медичної допомоги, створені при Міністерстві охорони здоров'я, сили і засоби медичних служб Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Прикордонних військ, Міністерства транспорту України й інших міністерств і відомств.

Завдання військ цивільного захисту - захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, військових дій, проведення рятувальних та інших невідкладних заходів.

Порядок повсякденного функціонування військ цивільного захисту і їх дії в надзвичайних ситуаціях визначаються Законом України "Про Цивільну оборону України" і Статутом військ ЦЗ МНС, їх ще називають "війська не для війни".

Сьогодні війська ЦЗ МНС у своєму складі містять:

окремі механізовані бригади (3 одиниці);

окрему навчальну бригаду;

окремі мобільні механізовані полки (4 одиниці);

окремі аварійно-рятувальні батальйони (3 одиниці);

об'єднаний загін оперативного реагування;

районний рятувальний координаційний центр;

частини чи підрозділи (3 одиниці).

В Україні війська ЦЗ МНС представлені 14 військовими частинами і 2 підрозділами, що розташовані в містах: Києві; Донецьку; Вінниці; Кіровограді; Керчі; Переяслав-Хмельницькому; Дрогобичі; Мерефі; Краснознаменці; Мелітополі; Верховцеві; Ромнах; Лоскутовці; Мазанці, а також: спеціалізований воєнізований загін швидкого реагування (у Дніпропетровську), державне воєнізоване спеціалізоване аварійно-рятувальне підприємство (у Запоріжжі), спеціалізована воєнізована аварійно-рятувальна частина (у Полтаві).

Спеціалістів для військ ЦЗ готують військові кафедри Київського державного технічного університету будівництва й архітектури, Севастопольського інституту ядерної енергетики й промисловості, інженерного факультету Подільської державної аграрно-технічної академії.

Відповідно до наказу Міністра МНС за № 23 від 3 лютого 1997 року в разі виникнення надзвичайних ситуацій спеціалізованими формуваннями ЦЗ, їх завданнями й зонами відповідальності вважають:

спеціальну воєнізовану аварійно-рятувальну частину (м. Полтава) - проведення аварійно-рятувальних робіт з ліквідації нафто - і газогорючих фонтанів, фонтанів, що не горять, а також наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру на території України;

спеціальний воєнізований загін швидкого реагування (м. Дніпропетровськ) - проведення аварійно-рятувальних робіт із ліквідації великих виробничих аварій на об'єктах, що виробляють і зберігають сильнодіючі отруйні речовини, а також наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру на території України;

державне воєнізоване спеціалізоване аварійно-рятувальне підприємство (м. Запоріжжя) - проведення локалізації і спеціальних робіт на хімічно-небезпечних об'єктах, нафтопродуктопроводах і спеціальних робіт у разі надзвичайних ситуацій природного характеру на території Запорізької області й інших регіонів України;

центральний воєнізований спеціалізований аварійно-рятувальний загін (м. Київ) - проведення аварійно-рятувальних робіт у разі НС на території України.

Невоєнізовані формування ЦЗ - це основна складова частина всієї ЦЗ, вони створюються в разі виникнення НС в областях, районах, а також на підприємствах, що продовжують свою роботу під час НС.

Комплектування невоєнізованих формувань установлюється законодавчим порядком, з урахуванням завдань штабів ЦЗ.

Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його матеріального і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання в мирний час визначають обласні, Київська і Севастопольська міські адміністрації.

Функціональні обов'язки посадових осіб цивільної оборони викладені в Положенні про Цивільну оборону України і в керівних документах по ЦЗ.

Медичних працівників понад усе цікавить у системі ЦЗ її медична служба.

Медична служба цивільної оборони (МС ЦЗ) - спеціальна служба в системі охорони здоров'я, призначена для медичного забезпечення населення в зонах стихійних лих, а також в осередках ураження за умови застосування у воєнний час зброї масового ураження. Підрозділи МС ЦЗ формуються установами Міністерства охорони здоров'я України. В областях -це управління охорони здоров'я, у міських районах - медичні НДІ, лікувальні заклади, СЕС, СП тощо, а в сільській місцевості - ЦРЛ, СЕС.

Силами МС ЦЗ є медичні формування і медичні заклади. Формування МС ЦЗ - рухомі сили служби. Це санітарні пости, санітарні дружини, загони першої медичної допомоги (ЗМП), рухомі протиепідемічні загони (РПЕЗ), бригади спеціалізованої медичної допомоги (БСМД), загони спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД), спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ), інфекційні рухомі госпіталі (ІРГ), групи епідеміологічної розвідки (ГЕР).

За підпорядкованістю формування МС ЦЗ підрозділяються на об'єктові (СП, СД) і територіальні (всі інші формування МС ЦЗ).

До закладів МС ЦЗ належать: головні лікарні, багатопрофільні лікарні, профільні лікарні (травматологічні, терапевтичні, інфекційні тощо). Крім того, до роботи в системі МС ЦЗ залучаються СЕС, заклади служби крові.

Сили і засоби МС ЦЗ в Харківській області представлені 66 загонами першої медичної допомоги, 21 рухомим протиепідемічним загоном і 7 автосанітарними підрозділами. Медичне майно МС ЦЗ зберігається на 6 складах, розосереджених по території області.

Усі формування та заклади МС ЦЗ оснащуються майном і технікою відповідно до Табеля оснащення.

Цивільна оборона зарубіжних країн. Міжнародне співробітництво у сфері цивільної оборони

Законом України передбачене співробітництво з іншими державами у сфері ЦЗ з питань обміну досвідом роботи, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, створення й оснащення сил ЦЗ, спільних дій у випадку транскордонних НС.

Аналіз висновків і практичної діяльності різноманітних органів ЦЗ зарубіжних країн свідчить про перспективність висновку "щодо подвійного призначення" ЦЗ, тобто про захист населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

В Україні як незалежній суверенній державі створена своя система ЦЗ.

Проведено додаткові наукові дослідження з оцінки небезпеки для життєдіяльності населення можливих техногенних і природних катастроф на території України й суміжних з нею держав.

Від техногенних аварій, катастроф, стихійних лих у світі в середньому держави втрачають від 2 до 4% національного валового продукту. Все це обумовлює необхідність тісної міжнародної взаємодії з питань захисту населення в НС.

7 липня 1997 року об'єднаний аварійно-рятувальний загін Дрогобицької окремої мобільної механізованої бригади МНС, фахові рятувальники з Полтавської спеціалізованої воєнізованої частини, шляховики, гідротехніки, комунальники й медики з Львівської області - усього понад 250 осіб - допомагали Опольскому воєводству (Польща) під час боротьби з повінню (рівень води досягав 777 см).

У Росії створене Міністерство в справах ЦЗ, НС і ліквідації наслідків стихійних лих (3 управління, найголовніше з них націлене на забезпечення захисту населення в НС як мирного, так і воєнного часу). Управління системного аналізу призначене для координації робіт, створення і розвитку системи попередження і дії в умовах НС.

З огляду на велику територію Росії і необхідність оперативного реагування на можливі НС там створено 9 регіональних центрів (у Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові, Самарі, Новосибірську, Читі й ін.) для координації дій територіальних органів ЦЗ. Регіональним центрам надані великі повноваження.

У країнах ближнього зарубіжжя ЦЗ побудована за принципом колишнього СРСР.

У країнах дальнього зарубіжжя ЦЗ давно склалася, функціонує й координується Головним комітетом НАТО по розробці планів ЦЗ в надзвичайних ситуаціях. У його склад входить 8 комітетів: планування людських і матеріальних ресурсів, промислових ресурсів, постачання ГММ, морських перевезень й ін.

Представники країн блоку проходять підготовку і широко залучаються для ліквідації НС, навчань, симпозіумів тощо.

27-30 серпня 1997 року на полігоні МО Широкий Лан у Миколаївській області відбулися спільні українсько-американські навчання "Сі Бриз-97".

Організаційна структура ЦЗ НАТО здебільшого однакова. Загальне керівництво діяльністю ЦЗ виведене на визначені міністерства. Організація систем керування ЦЗ передбачає розподіл території країн на округи, підокруги, зони і райони ЦЗ.

У США - 10 округів (від 4 до 8 штатів в одному), Канаді - за кількістю провінцій, ФРН - за кількістю земель, Великобританії - 10 округів, 17 підокругів, 3 зони і 8 районів ЦЗ.

Найбільші системи ЦЗ створені у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Ізраїлі. У цих країнах добре налагоджене навчання персоналу і населення, виділяються значні асигнування й засоби.

Усебічне міжнародне співробітництво, що намітилося, виявилося в створенні багатьох міжнародних органів для взаємодії систем ЦЗ європейських держав для ліквідації наслідків глобальних надзвичайних ситуацій.

Існує Міжнародна організація цивільної оборони (МО ЦЗ), створена 1959 року, куди входить 42 держави. Сформульовано завдання щодо підвищення захисту людей у НС. Остання конференція закріпила наміри 22 держав співробітничати як на двосторонній, так і на регіональній основі, прийняла Конвенцію про скоординовану допомогу в НС.

Вирішуючи проблеми захисту населення України, необхідно враховувати транскордонні катастрофи, наслідки яких поширюються на декілька держав. Транскордонні надзвичайні ситуації можуть створювати підприємства, АЕС, хімічні та інші об'єкти, розміщені в прикордонних з Україною районах Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Польщі й інших державах. У разі можливих там аварій і катастроф імовірні їх наслідки й ушкодження території України.

З іншого боку, аварії на деяких об'єктах України (АЕС, хімічних об'єктах) можуть мати наслідки на території суміжних із нею держав.

Підготовка сил і засобів ЦЗ для дії під час НС - необхідна умова безпеки населення.

Відповідно до закону співробітництво з іншими державами у сфері ЦЗ здійснює Президент і Кабінет Міністрів України. Прийнято рішення про участь України в Міжнародній організації ЦЗ й в операціях європейських держав у питаннях надання допомоги в разі стихійних лих.

У сфері розвитку міжнародного співробітництва Україна віддає перевагу реалізації заходів, передбачених програмою "Партнерство заради миру" в розрізі запобігання катастроф, зменшення їх наслідків, реагування і створення можливостей для участі в пошуково-рятувальних і гуманітарних операціях за межами країни.

В Ісландії представницька група спеціалістів МНС України взяла участь у навчаннях, що відбулися на військовій базі НАТО в Кефлавіці в межах програми "Партнерство заради миру" під назвою "Кооперейтив Сейфгард-97". Мета навчань - виробити взаємодію міжнародних сил, що залучаються на рівні частин і штабів із комбінованим використанням спецтехніки і засобів зв'язку під час пошуково-рятувальної операції разом із Цивільною обороною й урядом Ісландії. У цьому відношенні показовими були міжнародні навчання "Сі Бриз-97" на території України за участю формувань МНС. Це міністерство одночасно проводило міжнародний семінар: "Аеромедична евакуація й рятувальні операції в надзвичайних ситуаціях". Ці заходи дуже збагатили національний і міжнародний досвід в організації і проведенні рятувальних операцій, переконали нас у слушності обраної стратегії у сфері міжнародного співробітництва.

МНС України вважає за доцільне продовжити взаємодію в межах "Чотиристороннього комітету ООН з міжнародного співробітництва по Чорнобилю". Для інтеграції України в загальноєвропейські структури особливе значення має співробітництво в межах програм Ради Європи, Європейської Комісії, Центральноєвропейської ініціативи. Значні можливості відкриваються перед МНС завдяки підписанню Президентом Указу "Про приєднання України до Частково відкритої угоди Ради Європи". Невід'ємною часткою співробітництва з ЧВУ РЄ стало створення під егідою МНС України Європейського центру техногенної безпеки ТЕ8ЕС у Києві. Виходячи з економічної доцільності, продовжується робота з Міжнародною радою з надзвичайних ситуацій СНД, Радою з проблем соціального захисту СНД.

Лекції № 2. Основи цивільного захисту населення

захист цивільний оборона україна

План

Надзвичайні ситуації в Україні та їх класифікація.

Цивільна оборона та цивільний захист України - основа безпеки від надзвичайних ситуацій.

Організація цивільного захисту на підприємстві, в установі, організації.

Надзвичайні ситуації в Україні та їх класифікація

Характерною рисою розвитку земної цивілізації є збільшення небезпеки її загибелі. Сьогодні на нашій планеті посилюється глобальна системна криза, яка проявляється у погіршенні екології, зміні кліматичнихумов, збільшенні кількості і масштабів природних і техногенних катастроф, терористичних актів та інших соціальних і політичних небезпек.

Тільки за останні 20 років від стихійних лих, промислових аварій і катастроф постраждало у всьому світі понад 1 млрд. людей, в т.ч. 5 млн. загинуло, а матеріальний збиток становить трильйони доларів.

За останні роки щороку в Україні стається в середньому 350 надзвичайних ситуацій.

Від надзвичайних ситуацій (НС) щорічно в Україні гине більше 70 тис. осіб, населення і держава зазнають значних матеріальних збитків. Так, наприклад, у 2008 році внаслідок НС техногенного та природного характеру державі було завдано збитків на суму понад 4,7 млрд. грн, що у 5,7 раз перевищує показники 2007 року і майже в 11 разів втрати від НС 2006 -го. При цьому понад 4,6 млрд. грн. складають збитки від НС природного характеру.

Надзвичайні ситуації класифікують за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат і матеріальних збитків.

Згідно зі змінами, які вносяться в Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001, затверджений наказом Держстандарту України від 19.11.01 р. № 552, уточнені види надзвичайних ситуацій та їх зміст.

Види надзвичайних ситуацій (залежно від характеру походження, що можуть зумовити виникнення НС на території України)

техногенного характеру	природного характеру	соціального характеру	воєнного характеру

Надзвичайна ситуація техногенного характеру - це порушення нормальних умов життя і діяльності Порушення нормальних умов життєдіяльності - це відсутність питного водопостачання, водовідведення, електро-, газо- і теплопостачання (в осінньо-зимовий період) та/або така зміна технічного стану житлового будинку (приміщення), внаслідок якої він став аварійним або не придатним до експлуатації, та/або зміна території (об'єкта), внаслідок якої проживання населення і провадження господарської діяльності на території (об'єкті) є неможливим. людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті внаслідок транспортної аварії (катастрофи) пожежі, вибуху, аварії з викиданням (загрозою викидання) небезпечних хімічних, радіоактивних та біологічно небезпечних речовин, раптового руйнування споруд; аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах телекомунікацій, на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу, гідродинамічних аварій тощо.

Надзвичайна ситуація природного характеру - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, повязане з небезпечним геофізичним, геологічним чи гідрологічним явищем, деградацією грунтів чи надр, пожежею у природних екологічних системах, зміною стану повітряного басейну, інфекційноюзахворюваністю та отруєнням людей, інфекційним захворюванням свійських тварин, масовою загибеллю диких тварин, ураженням сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками тощо.

Надзвичайна ситуація соціального характеру - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті спричинене протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, або пов'язане із зникненням (викраденням) зброї та небезпечних речовин, нещасними випадками з людьми тощо.

Надзвичайна ситуація воєнного характеру - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті спричинене застосуванням звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення, що визначаються окремими нормативними документами.

Рівні надзвичайних ситуацій (НС)

Згідно з Порядком класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.04 № 368 залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, кількості постраждалих і загиблих, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначають такі рівні надзвичайних ситуацій

державний регіональний місцевий об'єктовий

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями здійснюється для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідвацією їх наслідків.

Для визначення рівня НС розглядаються слідуючі фактори:

- територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації наслідків НС;

- кількість людей, які загинули або постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;

- розмір заподіяних (очікуваних) збитків (розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідківа НС техногенного і природного характеру, затвердженої постановою КМУ від 15.02.2002 р. № 175);

Надзвичайна ситуація державного рівня - це ситуація:

- яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;

- яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1% від обсягу видатків відповідних бюджетів (НС державного рівня за територіальним поширенням);

- яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела НС завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);

- внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;

- збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

- яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня - це така ситуація:

- яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1% обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС регіонального рівня за територіальним поширенням);

- яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

- збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня - це така ситуація:

- яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;

...