Цивільний захист

Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зведені відомості про номенклатуру і рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву є державною таємницею, розголошення якої тягне за собою відповідальність у встановленому законом порядку.

Використання матеріальних ресурсів з державного, оперативного, регіонального та місцевого резерву

Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:

у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;

у порядку тимчасового позичання;

у порядку розбронювання;

для надання гуманітарної допомоги;

для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

у разі настання особливого періоду.

Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.

Якщо відпуск матеріальних цінностей з державного резерву провадиться у порядку позичання, одержувач (позичальник) - підприємство, установа або організація на основі контракту (договору) подає гарантійне зобов'язання про повернення матеріальних цінностей до державного резерву. В контракті (договорі) повинно бути передбачено спосіб забезпечення зобов'язання одержувача (позичальника) у вигляді застави або банківської гарантії.

За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.

Реалізація матеріальних цінностей з державного резерву, що підлягають розбронюванню, здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відпуск матеріальних цінностей із державного резерву для надання гуманітарної допомоги здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Верховною Радою України.

Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій провадиться центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, за поданням міністерств, інших органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на які покладено функції щодо координації робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Витрати на відпуск цих матеріальних цінностей, враховуючи

їх вартість, відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на ці цілі Державним бюджетом України.

Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в разі настання особливого періоду провадиться згідно з Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Координація організації торгівлі продуктами харчування і товарами першочергового вжитку для постраждалого населення

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади забезпечують відповідно до затверджених положень про них виконання функцій щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Мінагропром, Держкомрибгосп

Організація і здійснення заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - надзвичайні ситуації) на об'єктах, які входять до складу галузі.

Здійснення контролю за забрудненням угідь радіоактивними і токсичними речовинами. Забезпечення раціонального ведення сільськогосподарського виробництва на забруднених територіях.

Забезпечення безпеки харчової сировини і готової продукції.

Організація і координація роботи з епізоотичного, фітопатологічного і токсикологічного контролю, ліквідації епізоотій і епіфітотій.

Забезпечення оперативного одержання інформації про надзвичайні ситуації, її опрацювання і оповіщення суб'єктів господарської діяльності про небезпеку.

Організація виробництва кондиційних продуктів харчування для постачання постраждалому населенню.

Забезпечення участі сил і засобів (у межах їх тактико-технічних можливостей) у проведенні аварійно/пошуково/-рятувальних та інших невідкладних робіт у районі виникнення надзвичайної ситуації.

Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - єдина державна система):

захист сільськогосподарських тварин і рослин;

сили і засоби запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах агропромислового комплексу, рибного господарства;

створення резервів продовольчих і кормових ресурсів.

Мінекономіки, Мінфін, МЗЕЗторг, Держкомрезерв, Укрстрахнагляд

Координація роботи з розміщення об'єктів на території України з урахуванням вимог техногенної безпеки (Мінекономіки).

Забезпечення в установленому порядку фінансування робіт із запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, надання допомоги постраждалому населенню в межах асигнувань, що передбачаються на цю мету у Державному бюджеті України (Мінфін, Мінекономіки).

Створення страхових і резервних фондів, запасів матеріальних засобів, а також незнижуваних ресурсів продуктів харчування та непродовольчих товарів першочергового вжитку, необхідних для реагування на надзвичайні ситуації.

Координація організації торгівлі продуктами харчування і товарами першочергового вжитку для постраждалого населення (МЗЕЗторг).

Прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій (Мінекономіки).

Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем єдиної державної системи:

забезпечення цільових видів страхування, страхових резервів (Укрстрахнагляд, Мінфін, Мінекономіки);

створення фінансових резервів (Мінфін, Мінекономіки);

створення резервів матеріальних ресурсів (Держкомрезерв, Мінекономіки).

Порядок підготовки матеріалів, на підставі яких надається експертний висновок щодо рівня НС

Експертний висновок про рівень надзвичайної ситуації вважається підставою для здійснення відповідних заходів щодо реагування на надзвичайні події. Він є сукупністю процедур аналізу надзвичайної події, ідентифікації причин її виникнення, визначення масштабів її наслідків та економічних збитків. Експертний висновок є обґрунтовуючим матеріалом (документом), який готує МНС України (територіальні органи з питань цивільного захисту) і подає Мінекономіки (уповноваженому місцевому органу) для підготовки розпорядження Кабінету Міністрів України (голови державної адміністрації) про виділення коштів з резервного фонду державного (місцевого) бюджету для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Експертний висновок щодо оцінки збитків, завданих сільськогосподарським товаровиробникам, та необхідних для їх відшкодування коштів здійснюється Мінагрополітики.

Рекомендований Порядок підготовки матеріалів, на підставі яких надається експертний висновок щодо рівня надзвичайної ситуації, визначає процедуру підготовки центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтувань щодо обсягів економічних збитків від надзвичайних ситуацій для підготовки експертного висновку про рівень надзвичайної ситуації, яка сталася.

Порядок розроблений на підставі вимог постанов Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. N 140 "Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків", від 15 лютого 2002 р. N 175 "Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", від 29 березня 2002 р. N 415 "Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету" від 25 жовтня 2002 року N 1591 "Про внесення зміни до Порядку створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків", від 24 березня 2004 р. N 368 "Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями", від 27 липня 2005 р. N 647 "Про внесення змін до Порядку використання коштів резервного фонду бюджету", інших нормативно-правових актів.

Економіка катастроф

В останні роки з'явилася економічна теорія, відповідно до якої стихійні лиха де-факто позитивно впливають на стан економіки країни, що постраждала. Логіка економістів, що підтримують цю теорію, ґрунтується на простому припущенні: якщо якесь стихійне лихо привело до руйнувань, це неминуче стає причиною початку «будівельного буму» у постраждалому районі.

Нині ця теорія одержала продовження: нове дослідження показало, що катастрофи «отупляють» економіку постраждалої країни.

Перше серйозне дослідження, автори якого виявили сприятливий вплив катастроф на економіку, було опубліковано в 2005 році економістами з Університету Вісконсіна (США) і Міського Університету Нагої (Японія) - книга називається «економічний Розвиток і Вплив Природних Катастроф». Автори книги доводили, що найменші втрати від природних катаклізмів несуть держави, що мають більш освічене і заможне населення, відкриту економіку, складну фінансову систему та невеликі державні витрати.

Наявність цих якостей дозволяє мінімізувати збиток від катастроф і розподілити його по всіх жителях країни: наприклад, за рахунок страхових виплат потерпілим або отриманих ними пільгових кредитів і дотацій. При цьому, катастрофи приводять до кількох позитивних наслідків: вони збільшують продуктивність праці і підстьобують темпи зростання економіки, більше того, постраждалі країни і регіони більш охоче використовують передові технології.

Таким чином, катаклізми фактично виконують функції «творчого руйнівника» (економічна теорія «творчого руйнування» говорить, що іноді бізнес виступає в ролі руйнівника - наприклад, зносячи квартал старих будинків - що приводить до позитивних наслідків: пожвавлення ділової активності, появи більш сучасних будинків, поліпшення житлових умов для населення і т.п.).

Вивчення даних по декількох десятках держав, що страждали від посух, повеней, землетрусів, вивержень та ін. показало, що від катастроф виграють тільки високорозвинені країни - малорозвинені тільки програють. Малорозвинені держави, що стали жертвами катастроф, різко скорочують імпорт високих технологій та їхній технологічний розвиток сповільнюється.

За даними вчених, катастрофи відносно незначно впливають на темпи зростання ВВП - вони пояснюють це тим, що влада, бізнес і населення звичайно готові пережити подібне нещастя, оскільки їхня країна, наприклад, знаходиться в сейсмонебезпечній зоні. Однак реального зростання ВВП також не відбувається.

Справа в тому, що навіть якщо темпи економічного зростання прискорюються, рівень життя населення щонайменше не росте, а іноді й знижується. Подібне відбувалося з багатьма країнами світу. Наприклад, під час Другої Світової війни ВВП США ріс украй швидко, але американці не стали жити краще, у порівнянні з епохою Великої Депресії - випущені американськими заводами танки, літаки і патрони не впливали на їхній добробут.

Структура бізнес-плану інвестиційного проекту

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційне проектування - це розробка комплексу технічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування (проектне креслення, пояснювальні записки, бізнес-план інвестиційного проекту й інші матеріали), а також докладний кошторис, що визначає вартість всього інвестиційного проекту. Будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку: передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:

аналіз інвестиційних можливостей,

аналіз альтернатив проекту та попереднє визначення,

попереднє ТЕО,

бізнес-план.

Бізнес-план - це документ, що описує всі основні аспекти майбутньої діяльності підприємства, в тому числі і інвестиційної, аналізує всі проблеми, які можуть виникнути, а також визначає способи розв'язання цих проблем. Бізнес-план вважається інструментом для отримання кредиту, але він виконує функції набагато глибші:

виявлення завдань бізнесу,

сприяння виробленню стратегії та оперативної тактики для досягнення цілей бізнесу,

створення системи вимірювання результатів діяльності,

надання інструментів для управління бізнесом,

виявлення альтернативних напрямків розвитку.

У бізнес-плані повинні бути відображені наступні питання:

1) загальна характеристика підприємства: активи і основний капітал, форма власності, ступінь самостійності, наявність збутових підприємств, дочірніх підприємств та філій, рівень сертифікації продукції;

2) науково-технічний потенціал підприємства, характеристика основного технологічного обладнання та технологій;

3) характеристика допоміжних виробництв (складське, транспортне);

4) організація управління, праці, професіонально-кваліфікаційний склад;

5) фінансове забезпечення, основні результати фінансової діяльності попереднього року, оцінка сучасного стану, проектна модель фінансового забезпечення;

6) досвід зовнішньоекономічної діяльності, включаючи експортні поставки;

7) у висновках до проекту робляться основні висновки, вказуються його недоліки, оцінюється ймовірність здійснення та оцінюється ефективність проекту, що оцінюється.

Підходи до розробки та викладення бізнес-плану диференціюються залежно від характеру інвестиційного проекту.

Структура бізнес-плану:

1. Резюме (коротка характеристика інвестиційного проекту). Із цього розділу інвестор повинен зробити висновок про відповідність проекту його інвестиційній діяльності та інвестиційній стратегії, а також потенціалу наявних інвестиційних ресурсів; чи влаштовує його проект за періодом реалізації та термінами повернення вкладеного капіталу.

Резюме повинно включати: викладення концепції інвестиційного проекту; ступінь розробки інвестиційного проекту; необхідну суму інвестиційних ресурсів у національній валюті на момент розробки бізнес-плану; період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об'єкта; період окупності об'єкта, що проектується; для іноземних інвесторів повинні викладатися основні положення державного та правового регулювання даного бізнесу в Україні.

2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект: відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту завданням структурної перебудови економіки України; тенденції розвитку попиту на продукцію галузі; рівень розвитку ринкових відносин у галузі; середній рівень прибутковості капіталу в галузі.

3. Характеристика продукту (послуг): особливості та привабливість для споживачів (клієнтів); достоїнства та переваги порівняно з іншими продуктами (послугами); оцінка конкурентоспроможності за основними якісними ознаками, рівнем цін, гарантіями та послугами після продажу; - прогнозований загальний період життєвого циклу продукту та можливість його подальшого удосконалення; - за окремими, принципово новими продуктами необхідно обумовити необхідну форму правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).

4. Розміщення об'єкта: дозволить оцінити інвестиційну привабливість регіону; розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження з позицій наближення до факторів виробництва або ринків збуту; ринкова оцінка земельного наділу, на якій знаходиться об'єкт, і територій, що до нього прилягають.

5. Аналіз ринку (найбільш складний розділ при розробці бізнес-плану). Охоплює не тільки поточний, але і прогнозований стан даного ринку: характеристика потенційних покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливості та можлива чисельність у рамках даного регіону, оцінка нинішнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку; з урахуванням чисельності оптових і роздрібних покупців та характеристики сучасного стану попиту прогнозується можливий обсяг продаж у межах інвестиційного проекту, що розглядається; оцінка рівня та динаміки цін на продукцію; оцінка сучасного та прогнозного рівня конкуренції на внутрішньому ринку.

6. Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здійснення послуг): обґрунтовується загальний обсяг випуску продукції (надання послуг) у середньому за рік при виході об'єкта інвестування на проекту потужність; проводяться розрахунки за окремими асортиментними групами продукту (послуги); запланований обсяг та структура виробництва продукції (послуг) розраховується: у кількості одиниць (або інших одиницях виміру).

7. Забезпечення випуску продукції (послуг) основними факторами виробництва: забезпечення випуску продукції (послуг) основними видами сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів; забезпечення випуску продукції (послуг) сучасною технологією; забезпечення випуску продукції (послуг) сучасним обладнанням; забезпечення випуску продукції (послуг) відповідними виробничими приміщеннями та об'єктами виробничої інфраструктури; аналіз забезпечення випуску продукції (послуг) кадрами відповідної кваліфікації.

8. Стратегія маркетингу. Розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках: при виході на ринок з принципово новим видом продукції (послуг); при впровадженні на інших регіональних ринках; при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку (ринку послуг) даного регіону.

9. Управління реалізацією інвестиційного проекту: визначається організаційно-правова форма реалізації проекту. Бажано представити схему організаційної структури управління об'єктом на стадії його експлуатації (у випадку, якщо проект пов'язаний із створенням нової компанії); можливість реалізації інвестиційного проекту самостійно чи необхідність залучення підрядника чи субпідрядника; у випадку залучення підрядника чи субпідрядника в бізнес-плані відображаються його характеристики: наявність досвіду роботи в даній галузі та з аналогічними інвестиційними проектами, рівень технологічного і кадрового забезпечення, ділова та фінансова репутація.

10. Оцінка ризиків та їх страхування. Розглядаються наступні ризики: затримки початку реалізації проекту; несвоєчасного закінчення будівельно-монтажних робіт за проектом; суттєвого збільшення кошторисної вартості проекту; невиходу на заплановані показники зовнішньоекономічної діяльності у зв'язку із зміною експортної політики держави; зниження запланованого рівня ефективності діяльності та збільшення періоду окупності капіталу у зв'язку з державним регулюванням рівня цін, посиленням податкового регулювання. Відповідно до оцінки рівня окремого ризику викладають найбільш доцільні форми їх страхування: розробка відповідних профілактичних заходів для їх запобігання; розподіл негативних фінансових наслідків ризиків серед інвесторів та учасників, що залучені до реалізації проекту; створення відповідних резервних фондів; зовнішнє страхування найбільш суттєвих ризиків; отримання документальних гарантій захисту від окремих видів ризиків від місцевих органів самоуправління.

11. Фінансовий план. Це найбільш важливий розділ бізнес-плану, головний критерій прийняття інвестиційного проекту до реалізації. Складається із декількох етапів. Для оцінки фінансової спроможності проекту необхідно спрогнозувати обсяг продаж, порівняти його з витратами за проектом та визначити джерела покриття можливих витрат. Під час прогнозування обсягів реалізації враховується: час на збут - середній час між закінченням виробництва продукту і відвантаженням у днях; затримка платежів - середній час між відвантаженням та оплатою товару в днях; частину продажів за фактом - показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою за фактом відвантаження; частину продажу у кредит - показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою в кредит; - частину продажів з авансом - показує, який процент від суми реалізації продається з передоплатою. Фінансовий план включає наступні відносно самостійні розділи (модулі): план прибутку; податковий план; баланс грошових потоків; прогноз бухгалтерського балансу; розрахунок показників ліквідності і рентабельності; розрахунок показників ефективності проекту.

Размещено на Allbest.ru