Захист та охорона праці на будівництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА

ТА АРХІТЕКТУРИ»

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОЇ ТА ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Контрольна робота

з курсу

«Охорона праці в будівельній галузі»

Виконала:

ст.. гр.. ПЦБз15-2с

Шувалова А.І.

Перевірив:

професор Беліков А.С.

Дніпропетровськ - 2015

Які послуги та виплати здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Основи охорони праці - КЕРБ Л. П.:4.8. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Абсолютної безпеки в житті людини не існує. Тому не розумно було б стверджувати повне виключення виробничого травматизму. Але ставити питання про вжиття заходів щодо зведення до мінімуму впливу об'єктивно існуючих виробничих небезпек є правомірним. Прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» повинно посилити практичну роботу щодо профілактики нещасних випадків на виробництві. Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):

· вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

· відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

· відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання щодо вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві. Закон узаконює низку конкретних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, зумовленим обставинами виробничого середовища.

Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст. 5) є:

· паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

· своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;

· обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності;

· надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

· обов'язковість оплати страхувальником страхових внесків;

· диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

· формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

· економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

· цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Дія вказаного закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, у фізичних осіб, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності. Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібні його згода або заява. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування (ст. 15). Управління ним здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців (ст. 16).

Головними завданнями Фонду є:

· компенсація працівникові (або членам його родини) шкоди, заподіяної каліцтвом або ушкодженням здоров'я. Фонд виплачує йому або членам його сім'ї одноразову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію при частковій втраті працездатності, пенсію у разі смерті потерпілого; організовує похорон померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;

· вжиття необхідних заходів щодо відновлення працездатності потерпілого. Фонд організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

· створення умов для перекваліфікації інвалідів;

· вжиття заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві, профзахворюванням.

· Основна мета Фонду соціального страхування -- сприяння керівництву підприємств у проведенні роботи щодо профілактики травматизму. Якщо ж керівництво нехтуватиме його порадами, рекомендаціями, вимогами, то Фонд (страхові експерти), наділений контрольними функціями (тобто маючи право перевіряти стан охорони праці на свій розсуд), має можливість застосувати до підприємства санкції у вигляді зміни страхового тарифу, притягнення до відповідальності посадових осіб, заборони експлуатувати устаткування тощо. Першочергове, пріоритетне завдання Фонду соціального страхування -- адресне і вчасне розрахування з потерпілими.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому страхові виплати (ст. 28). Грошові суми цих виплат складаються із:

· страхової виплати втраченого заробітку (або його відповідної частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

· страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні потерпілого);

· страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

· страхової виплати пенсії у зв'язку з утратою годувальника;

· страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві та професійного захворювання її матері під час вагітності;

· страхових виплат на медичну й соціальну допомогу.

За наявністю факту заподіяння моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду. Класифікація підприємств за класами страхових внесків здійснюється з урахуванням характеру травмонебезпечності підприємства, можливості нещасного випадку, умов праці та стану техніки безпеки. До класу тарифу страхових внесків на соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань підприємства відносяться на підставі висновку органу державного нагляду за охороною праці за участю інших заінтересованих сторін. Відповідно до класів професійного ризику виробництва встановлені такі страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності:

Для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва встановлені такі страхові тарифи:



Підсобно-допоміжні виробництва (підрозділи) підприємств, які займаються незалежно від спеціалізації іншими видами виробничої діяльності та знаходяться на самостійному балансі і є у зв'язку з цим самостійними обліковими одиницями, при визначенні розмірів страхових внесків відносяться до галузей економіки, яким відповідає їх діяльність.

Для бюджетних установ та організацій, які фінансуються або дотуються з бюджету, страхові тарифи встановлюються в розмірі 0,2 відсотка від сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі. Вони визначаються Законом України «Про оплату праці» та підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

· внесків роботодавців;

· капіталізованих платежів, що надішли у випадках ліквідації страхувальників;

· прибутків, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств;

· добровільних внесків та інших надходжень.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань

Загальнообов'язковим є державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Під час здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань. У разі ушкодження їх здоров'я власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств. Розв'язати ці проблеми можливо лише шляхом створення системи соціального страхування від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Урядовий кур'єр. - 1998. - 19 лютого) та Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Урядовий кур'єр. - 1999. - 17 листопада). Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року. Відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація будуть провадитися Фондом соціального страхування від нещасних випадків - некомерційною самоврядованою організацією, що діє на підставі статуту, має права юридичної особи (ст. 15).

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. фонд соціального страхування від нещасного випадку є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. За даним видом соціального страхування страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків сплачують тільки роботодавці. Нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону). Таким чином, об'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві є життя застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність. Законом визначено дві форми страхування: обов'язкова та добровільна. В обов'язковому порядку страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); учні, студенти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, професійного навчання, виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємстві та особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть страхуватися священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, суб'єкти підприємницької діяльності.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний (ст. 21 Закону):

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні:

- допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до встановлення працездатності або встановлення інвалідності;

- щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

- допомогу дитині, що народилася інвалідом, внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час вагітності;

2) організувати поховання, відшкодувати вартість ритуальних послуг;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому, його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати лікування у власних спеціалізованих або інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;

6) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим;

7) відповідно до висновку ЛКК або МСЕК проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого;

8) організувати робочі місця для інвалідів;

9) сплачувати за потерпілими внески на медичне та пенсійне страхування.

Крім вище перелічених соціальних послуг та виплат, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві здійснюватиме заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Виконання цих функцій покладається на страхових експертів з охорони праці (ст.23 Закону).

Серед основних принципів страхування від нещасного випадку необхідно виділити економічну зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці, диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві.

Наведіть вимоги, які висуваються до засобів підмащування

Засоби підмощування - вид допоміжного устаткування, використовуваного для розміщення робітників і матеріалів при виконанні будівельних і ремонтних робіт на висоті. Вимоги до таких пристроїв випливають із розмаїтості технологічних умов, геометричних параметрів будівельного простору, роду застосовуваних при зведенні будинків і споруд конструкцій і матеріалів. Засоби підмощування відповідно ГОСТ 24258-88 класифікують за типами конструкції, за способом установки, за наявністю й типом приводу, можливістю переміщення робочого місця на висоті, несучій здатності. За конструкцією всі засоби підмощування діляться на будівельні риштування, вишки, люльки, підмости, площадки.

Риштування будівельні - багатоярусна конструкція, що дозволяє організувати робочі місця на різних горизонтальних площинах. Стоєчні риштування за конструкцією вузлових з'єднань елементів (при їхньому монтажі й демонтажі) поділяються на такі основні типи:

- хомутові будівельні риштування;

- штирьові будівельні риштування;

- клинові будівельні риштування;

- рамні будівельні риштування;

Приставні риштування з хомутовими з'єднаннями являють собою просторову систему, змонтовану із трубчастих елементів: стійок, поперечок, поздовжніх і діагональних зв'язок, які з'єднуються між собою за допомогою вузлових з'єднань хомутів. Кріплення риштувань до стіни виконується за допомогою металевих пробок, що саморозклинюються, і які закладають в отвори, що пробивають у стінах. Стійки, що є основними, несучими елементами каркаса у вертикальній площині, установлюються на опорні башмаки й стикуються між собою за допомогою патрубків, уварених у їхні верхні кінці.



Приставні риштування з хомутовими з'єднаннями: 1 - стійка; 2 - поздовжня горизонтальна зв'язка; 3 - неповоротний хомут; 4 - діагональна зв'язка; 5 - огородження; 6 - драбина; 7 - настил; 8 - відбійний брус; 9 - блискавко захист; 10 - башмак; 11 - поворотний хомут; 12 - поперечна горизонтальна зв'язка; 13 - пробка.

Зв'язки (поздовжні) є основними несучими елементами риштувань у горизонтальній площині. Вони кріпляться до стійок за допо могою хомутів, забезпечуючи при цьому жорсткість каркаса.

Башмак сприймає всі навантаження риштувань і передає їх на ґрунт через дерев'яні підкладки. Пробки, що саморозклинюються, закладають у отвори, що просвердлюють в стіні й вгвинчуванням гака в конічну муфту проводиться їх закріплення.

Поперечна горизонтальна зв'язка кріпиться за допомогою хомутів (рис. 2.3, б) до стійки риштувань, забезпечуючи при цьому жорсткість каркаса. Для з'єднання стійок з діагональними зв'язками під гострим або тупим кутом застосовуються поворотні хомути, а для з'єднання елементів риштувань під прямим кутом - неповоротні хомути.

На поздовжні зв'язки перпендикулярно до стіни укладається щитовий дерев'яний настил. Над під'їздами будинків установлюється захисний козирок, що захищає людей від можливих травм. Застосування поворотних і глухих хомутів дає можливість змінювати конструкцію каркаса зв'язків з обрисами споруди. І хоч риштування з хомутовими з'єднаннями найбільш дорогі, вони мають ряд переваг. По-перше - це простота конструкції. По-друге - хомути можна закріпляти в необхідному місці профілю, що дозволяє вільно міняти відстань між вертикальними стійками, висоту та ширину ярусів.

Штирьові (ригельні) будівельні риштування приставні являють собою каркасну просторову систему, що складається зі стійок і ригелів, з'єднаних між собою штирями і провушинами без застосування болтів. Стики стійок уздовж стін повинні бути розташовані «врозбіг». На верхньому кінці стійки є патрубок, на який при нарощуванні по висоті надягають нижнім кінцем наступну стійку. Нижні стійки спирають на башмаки, встановлені на дерев'яні підкладки, які укладають під дві стійки перпендикулярно стіні.Через кожен метр по висоті на стійках є патрубки, що служать для кріплення ригелів, огороджень та зв'язок. Ригелі виготовлені із труб, до кінців яких приварені штирі із круглої сталі. При зборці гаки входять у патрубки стійок. По ригелях перпендикулярно стіні укладають щитовий настил з дощок. Жорсткість риштувань у плані забезпечується установкою горизонтальних діагональних зв'язків.

Драбини для підйому людей на риштування встановлюють через кожні 40-60 м. Верхній кінець їх підвішують до поперечного ригеля, а нижній - спирають на щити настилу. У всіх проміжних площадках сходової клітки із трьох сторін установлюють огородження. Нормативне навантаження штирьових будівельних риштувань досягає 250 кг на квадратний метр, що дозволяє застосовувати їх для усіх видів обробних робіт.



Штирьові будівельні риштування: а - риштування; б - вузол з'єднання

Клинові будівельні риштування є жорсткою каркасною конструкцією, яка за рахунок клинового кріплення досить швидко монтується та демонтується, а також відрізняється високою універсальністю, міцністю та надійністю при дії високих навантажень. Максимальна висота конструкції клинових будівельних риштувань складає 100 м.

Рис. Елементи кріплення риштувань: а - клинові (RINGLOCK); б - хомути і хомутові риштування; в - “чашечний” замок (CUPLOCK); г - замок для клиново-хомутових риштувань

Рамні будівельні риштування складаються з вертикальних несучих рам, що з'єднуються між собою за допомогою горизонтальних та діагональних зв'язків в жорсткий просторовий металевий каркас. Рамні будівельні риштування найчастіше використовуються при проведенні різних ремонтних та обробних робіт фасадів будівель.

Рамні будівельні риштування, на відміну від інших типів, монтуються набагато швидше, і для цього не потрібна висока кваліфікація робітників - усі геометричні параметри виходять самі і не вимагають додаткового вивіряння.

Прапорцевий замок для рамних будівельних риштувань служить для фіксації горизонтальних елементів конструкції. Нормативне навантаження на рамні будівельних риштування до 200 кг/м2.

Для захисту людей від можливих атмосферних електричних розрядів риштування обладнають заземленням.

Риштування мають власну стійкість й у робочому положенні при висоті до 20 м не вимагають кріплення їх до несучих конструкцій будинків і споруд.

Підмости будівельні - одноярусна конструкція, призначена для виконання робіт, що вимагають переміщення робочих місць по фронту. Підмости, що установлюються на перекриттях, можна поділити на три основні групи:

1. Підмости, що складаються з окремих елементів, у число яких входять опори у вигляді стійок або рам, прогони або поперечки, що перекривають прольоти між опорами, і щити настилу, що укладають по прогонах. Ці конструкції риштування в основному застосовують при виконанні опоряджувальних робіт. Вони витримують навантаження до 2000 Па.

2. Підмости, що складаються з укрупнених блоків (великопанельні), в основному застосовують при виробництві кам'яних робіт. Вони витримують навантаження 2500 Па.

3. Підмости портативні (різні столики), легкі складні переносні конструкції, застосовують при виробництві оздоблювальних і монтажних робіт. Вони витримують навантаження до 1000 Па.

Підмости складаються з наступних основних вузлів:

настилу 2, опор 1, вставок 3, канатних фіксаторів 8, кріплення. Настил дерев'яний, решта вузлів металічні.На опори 1 за допомогою вставок 3, шпильок 5 встановлюється дерев'яний настил 2.

Підмости мають два експлуатаційних положення, що забезпечують рівень настилу відносно перекриття 900 мм (1 положення) та 1800 (2 положення). В 1 положенні опори повинні бути притягнуті до настилу канатними фіксаторами 8. При повороті опор на 90 градусів навколо вісі пальців 4 підмости встановлюються в 2-ге експлуатаційне положення. Опори закріплюються скобами 7. Піднімання підмостей здійснюється за кільця 6.

Підмости збірно-розбірні (вишки-тури) - збірнорозбірні металічні конструкції, застосовуються для ремонтно оздоблювальних, реставраційних, монтажних робіт як всередині, так і ззовні споруд. Вишки тури легко збираються та розбираються, а також мають високу стійкість та мобільність для виконання опоряджувальних робіт. Підмости складаються із двох рам (опорних і верхньої), опор, зв'язків, настилу й огородження. Підмости являють собою просторові металеві ґрати, виконані у вигляді трубчастої шарнірної системи, що дозволяє їх складати в пакет. Опорна рама встановлюється на пересувні опори, обладнані колесами з гальмами. Для збільшення жорсткості риштування передбачені зв'язки. На опорній і верхній рамах встановлено настили. Існують декілька типорозмірів риштування.

Переносні столики являють собою нерозбірну конструкцію, виготовлену із труб й листа з алюмінієвих сплавів, із двома допоміжними сходинками. Столики використовують для організації робіт на висоті до 3 м у стиснутих умовах або при невеликому обсязі будівельно-монтажних робіт. Ширина столиків дозволяє проносити їх через дверні пройми, а жорсткість конструкції забезпечує надійну роботу робітників на висоті з необхідним інструментом і матеріалами.

Підмости самохідні з переміщуваним робочим місцем застосовують для виконання кам'яних робіт на висоті при зведенні сільськогосподарських і промислових будинків. Підмости складаються з наступних основних частин: ходової частини із чотирма ходовими колесами із пневматичними шинами, заднім привідним мостом, переднім керованим мостом і чотирма гвинтовими аутригерами, вежі, що складає з окремих секцій і служить напрямним елементом, по якому переміщається нагору й униз платформа;

Для підйому робочих, будівельних матеріалів та інструменту на більші висоти застосовуються будівельні люльки (фасадні підйомники) з електроприводом.

Люлька будівельна електрична ЛЕ 150-120 (рис. 2.8) - призначена для підйому робочого, будівельних матеріалів та інструменту загальною вагою до 120 кг до робочого місця для виконання зовнішніх обробних робіт житлових будинків, промислових будівель і споруд висотою до 150 м.

Підйом, опускання люльки будівельної (фасадного підйомника) забезпечують фрикційно-барабанні лебідки: дві лебідки для двомісних та одна лебідка для одномісної. У робочому положенні фасадний підйомник підвішений на двох запобіжних і двох вантажних канатах, (одномісний фасадний підйомник - на одному запобіжному і одному вантажному) закріплених на консолях. Відповідно до вимог безпеки ДСТУ 27372-87 «Люльки для будівельно-монтажних робіт» кожна лебідка обладнана двома гальмами, а також ручний привід для можливого спуску люльки будівельної (фасадного підйомника) при раптовому відключенні електроенергії.

Встановлені на люльці відцентрові вловлювачі забезпечують безпеку ведення робіт. При збільшенні швидкості спуску (падінні) люлька автоматично стопориться, тобто підвішується на запобіжних канатах. Управління переміщенням колиски проводиться з переносного пульта встановленого на стінці каркаса. Електросхема люльки дозволяє управляти нею, як з безпосередньо зсередини, так і з землі, провівши відповідні переключення штепсельних роз'ємів.

Наведіть основні заходи безпеки при газовому зварюванні і різанні металу. Особливості використання балонного ацетилену і карбіду кальцію. Причини травматизму

Техніка безпеки при зварювальних роботах

Згідно ГОСТ 12.0.002-74:

"Техніка безпеки - це система організаційних і технічних заходів і засобів, що запобігають вплив на працюючих небезпечних виробничих факторів".

"Охорона праці - це система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, технічних і гігієнічних і організаційних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці".

Всі методи зварювання вимагають дотримання певного комплексу правил техніки безпеки та охорони праці. На зварювальника під час зварювання плавленням в тій чи іншій мірі існує можливість небезпечних впливів в зв'язку з наступними факторами:

1) ураження електричним струмом при дотику до струмоведучих частин електричного кола;

2) ураження променями електричної дуги очей і відкритої поверхні шкіри;

3) опіки від крапель металу і шлаку при зварюванні;

4) отруєння шкідливими газами, що виділяються при зварюванні і при забрудненні приміщень пилом і випарами різних речовин;

5) вибухи через неправильне поводження з балонами стисненого газу або через виробництво зварювання в ємностях з-під горючих речовин, або виконання зварювання поблизу легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин;

6) пожежі від розплавленого металу і шлаку в процесі зварювання;

7) травми різного роду механічного характеру при підготовці важких виробів до зварювання і в процесі зварювання.

Як показують статистичні дані, 80% травм зварників пов'язано з транспортними операціями важких металевих виробів.

Для запобігання небезпеки ураження електричним струмом необхідно, щоб джерела живлення мали автоматичні пристрої, що відключають їх при обриві дуги протягом не більше 0,5 с. Враховуючи непостійну величину електричного опору людського тіла, безпечним вважають напругу не вище 12 В (переносне освітлення). З метою зменшення небезпеки ураження електричним струмом зварювальнику слід дотримуватися наступних заходів:

1) надійна ізоляція всіх, проводів, пов'язаних з живленням джерела струму і зварювальної дуги, пристрій геометрично закритих включаючих пристроїв, заземлення корпусів зварювальних апаратів (заземленню підлягають: корпуса джерел живлення, апаратного ящика, допоміжне електричне обладнання; перетин заземлюючих проводів повинен бути не менше 25 мм2);

2) застосування в джерелах живлення автоматичних вимикачів високої напруги, які в момент холостого ходу розривають зварювальний ланцюг і подають на тримач напругу 12 В;

3) надійний пристрій електродотримача з гарною ізоляцією, яка гарантує, що не буде випадкового контакту струмоведучих частин електродотримача зі зварним виробом або руками зварника (ГОСТ 14651-69);

4) робота у справно-сухому спецодязі і рукавицях. При роботі в тісних відсіках і замкнутих просторах обов'язкове використання гумових калош і килимків, джерел освітлення з напругою не більше 6-12 В;

5) при роботі на електронно-променевих установках запобігання небезпеки ураження променями жорсткого рентгенівського поглинання шкідливих випромінювань, пов'язаних з горінням дуги (особливу небезпеку в сенсі ураження очей представляє світловий промінь квантових генераторів (лазерів) так, як навіть відбиті промені лазера можуть викликати важке пошкодження очей та шкіри).

Захисне скло, вставлене в щитки й маски, зовні закривається простим склом для оберігання його від бризок розплавленого металу. Щитки виготовляють з ізоляційного металу - фібри, фанери і за формою і розмірами вони повинні повністю захищати обличчя та голову зварника (ГОСТ 1361-69).

Для ослаблення різкого контрасту між яскравістю дуги і малою яскравістю темних стін (кабіни) останні повинні бути пофарбовані у світлі тони (сірий, блакитний, жовтий) з додаванням у фарбу окису цинку з метою зменшення відображення ультрафіолетових променів дуги, що падають на стіни.

При роботі поза кабіною для захисту зору зварювальників, що працюють і допоміжних робітників повинні застосовуватися переносні щити й ширми.

Для запобігання небезпеки ураження бризками розплавленого металу і шлаку використовують спецодяг (брюки, куртку і рукавиці) з брезентової або спеціальної тканини. Куртки при роботі не слід вправляти у штани, а взуття повинне мати гладкий верх, щоб бризки розплавленого металу не потрапляли всередину одягу, так як в цьому випадку можливі важкі опіки.

Для захисту від зіткнення з вологою, холодною землею і снігом, а також з холодним металом при зовнішніх роботах і в приміщенні зварювальники повинні забезпечуватися теплими підстилками, матами, підколінника і підлокітниками з вогнестійких матеріалів з еластичним прошарком.

Висока температура дуги (6000-8000°С) неминуче призводить до того, що частина зварювального дроту, покриттів, флюсів переходить в пароподібний стан. Ці пари, потрапляючи в атмосферу цеху, конденсуються і перетворюються на аерозоль конденсації, частинки якої по дисперсності наближаються до димам і легко потрапляють в дихальну систему зварювальників. Ці аерозолі становлять головну професійну небезпеку праці зварювальників. Кількість пилу в зоні дихання зварника залежить головним чином від способу зварювання і зварювальних матеріалів, але певною мірою визначається і типом конструкцій. Хімічний склад електрозварювального пилу залежить від способів зварювання та видів основних і зварювальних матеріалів. Поряд з пилом при дуговому зварюванні також утворюються і виділяються газоподібні продукти - оксиди азоту, окис вуглецю; при зварюванні електродом з покриттям "Б" і під флюсами - фтористі з'єднання. Запобігання небезпеки ураження променями електричної дуги. Зварювальна дуга є джерелом світлових променів, яскравість яких може викликати опік незахищених очей при опроміненні їх протягом всього 10-15 с.

Більш тривалий вплив випромінювання дуги може привести до пошкодження кришталика ока і втрати зору. Ультрафіолетове випромінювання викликає опіки очей та шкіри, інфрачервоне може викликати помутніння кришталика ока.

У зоні дихання зварювальників концентрація цих газів може досягати (мг/л): N2O5 0,009-0,018; SiF4, HF до 0,004 кожного, СО до 0,46. При зварюванні кольорових металів і їх сплавів в зоні дихання зварника можуть спостерігатися такі шкідливі газоподібні сполуки як наприклад, ZnO, SnO2, MnO2, SiO2 і т.д.

Найбільш небезпечні для здоров'я зварювальників аерозолі марганцю, так як отруєння марганцем може викликати тривале і стійке ураження центральної нервової системи аж до паралічів. Гострі отруєння парами цинку і свинцю можуть викликати ливарну лихоманку, а отруєння хромовим ангідридом - бронхіальну астму.

Тривале відкладання пилу в легенях може викликати пневмоконікози.

Всі зазначені ураження можуть виникнути, якщо зварювання виконують з грубим порушенням правил техніки безпеки та охорони праці, що стосуються забезпечення загальної та місцевої вентиляції, застосування індивідуальних засобів захисту (масок, респіраторів), особливо при зварюванні кольорових металів і їх сплавів, а також при зварюванні в тісних, замкнутих відсіках при недостатній вентиляції і т. п.

Існують суворі вимоги в області вентиляції при зварювальних роботах. Для уловлювання зварювального аерозолю на стаціонарних постах, а де це можливо, і на нестаціонарних потрібно встановлювати місцеві відсмоктувачі у вигляді витяжної шафи вертикальної та ін. При автоматичному зварюванні під флюсом, в захисних газах, електрошлакового зварювання застосовують пристрої з місцевим відсмоктуванням газів.

При використанні балонів із стисненими газами необхідно дотримуватися встановлених заходів безпеки:

не кидати балони, не встановлювати їх поблизу нагрівальних приладів, не зберігати разом балони з киснем та горючими газами, балони зберігати у вертикальному положенні. При замерзанні вологи в редукторі балона з СО2

відігрівати його тільки через спеціальний електричний обігрівач або обкладаючи ганчірками, намоченими в гарячій воді. Категорично забороняється відігрівати будь балони із стисненими газами відкритим полум'ям, тому що це майже неминуче призводить до вибуху балона.

При виробництві зварювальних робіт на ємностях, раніше використаних, потрібно з'ясувати тип продукту, що зберігався і наявність його залишків. Обов'язкове ретельне очищення судини від залишків продуктів і 2-3-кратна промивка 10%-вим розчином лугів, необхідне також подальше продування стисненим повітрям для видалення запаху, який може шкідливо діяти на зварювальника.

Категорично забороняється продувати ємності киснем, тому що в цьому випадку потрапляння кисню на одяг і шкіру зварювальника за будь-якому відкритому джерелі вогню викликає інтенсивне загорання одягу і призводить до опіків зі смертельним результатом.

Вибухонебезпечність існує і при виконанні робіт в приміщеннях, що мають велику кількість пилоподібних органічних речовин (харчового борошна, торфу, кам'яного вугілля). Цей пил при певній концентрації може давати вибухи великої сили. Крім ретельної вентиляції для виробництва зварювальних робіт у таких приміщеннях потрібно спеціальний дозвіл пожежної охорони.

Небезпека виникнення пожеж від розплавленого металу і шлаку існує в тих випадках, коли зварювання виконують по металу, що закриває дерево або горючі матеріали, на дерев'яних лісах, поблизу легкозаймистих матеріалів тощо.

Для запобігання травм, пов'язаних зі складальними і транспортними операціями (травми механічного характеру) важливе значення має впровадження комплексної механізації та автоматизації.

Основними причинами травматизму при зборці і зварюванні є:

відсутність транспортних засобів для транспортування важких деталей та виробів;

несправність транспортних засобів;

несправність такелажних пристроїв;

несправний інструмент: кувалди, молотки, гайкові ключі, зубила і т. п.;

відсутність захисних окулярів під час очищення швів від шлаку;

відсутність спецодягу та інших захисних засобів.

В такому випадку застосовують наступні заходи захисту:

всі зазначені засоби та інструменти слід періодично перевіряти;

такелажні роботи повинні проводити особи, які пройшли спеціальний інструктаж;

від робочих необхідно вимагати дотримання всіх правил з техніки безпеки, включаючи роботу в спецодязі, рукавицях;

використання засобів індивідуального вентиляції (де це необхідно) і т. д.

Важливе значення має впровадження комплексної механізації та автоматизації, що значно зменшує небезпеку травм такого роду.

План кабіни зварювальника

“Санітарні правила при зварюванні, наплавленні і різанні металів” Міністерства охорони здоров'я України. Відповідно до трудового законодавства до зварювальних робіт допускаються особи не молодше 18 років; зварники мають додаткову відпустку тривалістю дог 12 робочих днів; при роботі всередині судиний робочий день зварювальника обмежений до шести годин. Кожний зварювальник повинен у досконалості знати правила техніки безпеки, проходити інструктаж перед допуском до роботи, здавати відповідні іспити. При виконанні зварювальних робіт можуть відбуватися нещасні випадки по наступних причинах:

? поразка електричним струмом;

? шкідливий вплив світлового випромінювання електричної дуги;

? опіки від бризів розплавленого металу і шлаку;

? забруднення повітря продуктами горіння зварювальної дуги;

? вибухи судин і вибухонебезпечних речовин;

? недотримання протипожежних правил.



При ручному дуговому зварюванні дрібних виробів робоче місце зварника і збирача: кабіна 2x2 або 2х3 м з рухомою брезентової фіранкою. Кабіна обладнується поворотним столом (1), робочими місцями збирача (2) і зварника (3), зварювальним апаратом (4), стелажем для деталей (5), помостом для готових виробів (6).

Робоче місце зварювальника в багатьох випадках виконують у вигляді маніпулятора, що дозволяє зварювальнику легко повертати виріб у зручне для зварювання положення. Кабіна повинна мати місцеву вентиляцію. У кабіні повинен бути комплект інструмента зварювальника і запас електродів. Корпус зварювального апарата заземлюється, всі дроти ретельно ізолюються і захищаються від механічних пошкоджень.

Зварювальник повинен працювати в спецодязі і рукавицях і користуватися захисною маскою. При дуговому зварюванні у монтажних умовах особливу увагу потрібно звертати на ретельну ізоляцію струмоведучих проводів, при зварюванні всередині металевих конструкцій - на хорошу вентиляцію місця зварювання. Зварювальники повинні користуватися гумовою підстилкою, хорошим спецодягом. При роботі в тісних місцях, погано провітрюваних, зварювальники повинні періодично виходити з відсіку для відпочинку, їх перебування у відсіку має підстраховуватися підручними.

У монтажних умовах доцільно розміщення зварювального обладнання в комплекті, в спеціальних контейнерах, розташованих ближче до місця проведення робіт і кранами, які легко транспортуються, при зміні місця роботи. Доцільна також установка обладнання на стаціонарних енергоплощах з дистанційним управлінням.

Ці заходи знижують непродуктивні втрати часу на різні переходи і зменшують небезпеку виробничого травматизму.

При механізованих процесах зварювання повинні дотримуватися всі правила, зазначені раніше. Крім того, необхідно забезпечити зручні та безпечні умови праці зварювальників:

1) складання та зварювання великогабаритних секцій слід виконувати на спеціалізованих місцях, ліжках, стендах, при цьому повинні бути забезпечені достатні проходи з кожного боку конструкції;

2) все обладнання, яке при несправному стані може опинитися під напругою, повинно мати індивідуальне заземлення з висновком до загального захисного заземлення;

3) усі зварювальні установки повинні перебувати під наглядом наладчика-монтера, виправляти дефекти електрозварювального устаткування має право тільки монтер-наладчик;

4) при зварюванні великогабаритних виробів слід застосовувати захисні щити-ширми, які огороджують місце зварювання з боку загальних проходів.

При електрошлаковому зварюванні заходи техніки безпеки загальні, пов'язані з використанням електроенергії та виділенням шкідливих газів, але замість щитка достатньо користуватися захисними окулярами для захисту від яскравого світла шлакової ванни, а також від виплеск шлаку і відскакування шматочків шлакової кірки. Необхідний також ретельний контроль всіх водяних комунікацій повзуна, оскільки щонайменше попадання вологи в жужільну ванну з миттєвим паротворенням може привести до бурхливих виплеску шлаку і тяжких опіків оператора.

При зварюванні в захисних газах, крім дотримань заходів, спільних для всіх способів зварювання, необхідно враховувати, що вуглекислий газ і аргон в 1,5-2 рази важчий за повітря. Ці гази можуть накопичуватися в нижній частині відсіку, приміщення, у зв'язку з чим пристрою витяжної вентиляції потрібно встановлювати не тільки в зоні дихання зварника, але і в нижній частині приміщення. Викидати повітря потрібно за межі робочих зон. Потужність витяжної вентиляції на 1 кг наплавленого металу не менше 150 м3 / ч.

При зварюванні міді та її сплавів, для зменшення кількості шкідливих аерозолів і газів, у всіх випадках, де це доцільно, зварювання рекомендується вести електродами, які неплавляться.

При електронно-променевому зварюванні основна небезпека пов'язана з виникненням рентгенівського випромінювання при гальмуванні пучка електронів на виробі. Воно виникає при прискорюючій напрузі понад 20 кВ, але пристрій камер з товщиною стінок 15-20 мм і застосування свинцевого скла у вікнах спостерігача усуває цю небезпеку.

Технологічна карта, що розробляється на зварювальні роботи, що виконуються будь-якими методами зварювання, повинна містити і вказівки заходів з охорони праці, які враховують загальносоюзні постанови і правила, що діють в даній галузі промисловості, безпосередньо для даного зварювального процесу.

Захист від враження електричним струмом

Електричний струм уражає нервову систему людини або викликають опіки. Ступінь враження залежить від сили струму, його напруги й опору тіла людини. Величина струму до 0,002А не представляє небезпеки, про м 0,002 до 0,05 А небезпечна, може викликати болючі відчуття, сприяє різкому скороченню м'язів, а вище 0,05 А може привести до смертельного результату. У сухих приміщеннях безпечним вважається напруга до 36А, а в сирих - до 12 А, що необхідно враховувати при проводці ліній для освітлювальних цілей. Чим нижчий опір тіла людини, тим сильніше поразка струмом. У сою чергу, опір тіла людини знижується (підсилюється ступінь поразки) при вологій шкірі, у період сп'яніння, хвороби, перевтоми. Хворі люди й у стані сп'яніння до зварювання не допускаються. Зварник постійно стикається із струмоведучими елементами зварювального ланцюга, що мають напругу до 90 А і трохи вище, а також із зварювальним устаткуванням, що одержує харчування від електричної мережі напругою 220, 380 і 500 А. Випадкове порушення (або відсутність) заземлення або несправність устаткування призводить до поразки електричним струмом. Щоб уникнути поразки струмом при виконанні зварювальних робіт, необхідно:

1. Надійно заземлювати корпуса зварювальної апаратури і джерел харчування.

2. Застосовувати рубильники і перемикачі закритого типу.3. Забезпечувати надійну ізоляцію всіх проводів харчування (трансформаторів, перетворювачів, випрямителей і т. д.).

4. Не доторкатися незахищеними руками до електропровідників, користуватися сухим спецодягом і брезентовими рукавицями, у сирих місцях надягати гумові рукавиці і чоботи, застосовувати ізолюючі коврики.

5. Надійно ізолювати рукоятку електротримачів і закріплюючих пристроїв, а при використанні зварювальних струмів вище 600 А електропровідник провід підключати безпосередньо до електротримача, крім електропровідника через ізольовану рукоятку.

6. При зварюванні внутрішніх швів резервуарів, казанів, труб і інших подібних закритих конструкцій користуватися гумовими (рукавичками) ковриками або підстилкою з ізольованого матеріалу. Гумовим головним убором (шоломом) і діелектричними галошами, переносною лампою напругою не більше 12А; зварювання в середині закритих конструкцій вести в присутності чергового підручного, котрий повинен знаходитися поза конструкцією, мати вільний доступ до рубильника для відключення струму, добре знати, що йому потрібно робити у випадку враження зварювальника електричним струмом.

7. При виявлені напруги на корпусі апаратури, устаткування або на захисних кожухах негайно робити зупинку роботи, викликати електромонтера або довести до відома майстра.

8. Зварювальні провідники надійно з'єднують механічними затискачами (муфтами), зварюванням або паянням з наступною надійною ізоляцією місць з'єднання, не допускати застосування різних навивок, структур і ін.

При виконанні зварювання у важких умовах (зварювання в закритих конструкціях, у сирих місцях і т. д.) застосовувати пристрій, що знижує напругу холостого ходу джерел живлення. Для підключення однофазних трансформаторів застосовували тільки трьохжильний гнучкий шланговий кабель, у якому третю жилу використовували для заземлення (один кінець жили підключити до болта корпуса, що заземлює трансформатора, другий - до корпуса рубильника). Щодня перед початком зварювання перевіряти справність апаратури, джерел живлення, струмоведучих проводів і надійність заземлення. При роботі на відкритих площадках і на монтажі джерела зварювального струму захищати від атмосферних опадів брезентом або будь-якими іншими засобами, що забезпечують вологонепроникненість. Запобігати можливим механічним ушкодженням струмоведучих проводів при кантуванні зварювальних конструкцій, складуванні заготовок, при русі рейкового й іншого транспорту. Допускати до обслуговування зварювального устаткування тільки кваліфікованих електромонтерів (не нижче ІІІ групи), що мають право на обслуговування електроустановок напругою до 1000 В. Викликати електромонтера для усунення несправності зварювальної апаратури і джерел живлення, для підключення їх до силової мережі, а також для їхнього відключення від силової мережі, для проведення всіх інших робіт, зв'язаних з дотриманням загальних правил монтажу й експлуатації електротехнічних силових установок. При дотриманні правил техніки безпеки ведення зварювальних робіт враження зварювальників струмом цілком виключено. У випадку враження струмом необхідно терміново прийняти наступні міри:

1) Якщо уражений струмом тримається за провід або яку небудь металеву деталь, що знаходиться під напругою, необхідно, не доторкуючись потерпілого, виключити струм будь-яким способом (виключити рубильник, перебити провід сокирою із сухою рукоядкою, зняти запобіжник, створити коротке замикання проводів, при якому перегорять запобіжники). Якщо це швидко здійснити не можливо, то звільнити потерпілого від проводів, строго дотримуючись наступних правил:

? не доторкатись до тіла потерпілого незахищеними руками;

? допускається брати потерпілого за кінці одягу, якщо він сухий, або надягти гумові рукавички;? якщо потерпілий уражений струмом від проводу, що обірвався, відкинути провід ударом сухої дерев'яної рейки, а у випадку судорожного зчеплення руки з проводом надягнути гумові рукавички і, стоячи на ізолюючій підстилці, обережно по одному відгинати пальці потерпілого.

2) Після звільнення потерпілого від дії електричного струму:

? при виявленні подиху і пульсу обережно перенести його в тихе і спокійне місце, укласти на суху підстилку, розстебнути одяг, що здавлює, забезпечити догляд свіжого повітря і викликати медичну допомогу;

якщо потерпілий не виявляє ознак життя, негайно почати робити йому штучне дихання, що продовжувати беззупинно робочий час - (іноді кілька годин) і припиняти тільки по висновку лікаря. З кожним роком підсилюються вимоги до виконання правил техніки безпеки, у результаті чого враження зварювальників електричним струмом у даний час - виключно рідкісне явище.

Захист від променів електричної дуги

Промені електричної дуги шкідливо впливають на зварювальників і людей, які знаходяться поруч з ними. За своїми властивостями вони поділяються на видимі і невидимі. До видимих відносять світлові промені електричної дуги, які осліплююче діють на очі. При довгочасному опромінені послаблюється зір. До невидимих відносять ультрафіолетові і інфрачервоні промені, які визивають запалення очей і опіки шкіри. Ультрафіолетові промені шкідливо діють на сітчатку і рогівку очей. Якщо на протязі декількох хвилин дивитись на світло дуги без захисних засобів, то через деякий час появляється світлобоязкість, сльозоточивість та сильні болі в очах. Складається враження, що очі забруднені піском. Невеликі запалення очей проходять через кілька годин. Інфрачервоні промені при тривалій дії викликають захворювання очей, сприяють загальній утраті зору (катаракта хрусталика). Крім того, світло дуги викликає на відкритих частинах тіла опіки такі ж, як сонячні. При зварюванні відкритою дугою (ручне зварювання, напівавтоматичному й автоматичному в середовищі захисних газів) небезпечно дивитися не тільки на дугу, але і на відображення світла від стін, небезпечне висвітлення дугою особи людини в профіль. В останньому випадку начебто людина і не дивиться на дугу, але в цей час він може одержати опромінення очей, достатнє для порушення запального процесу. Для запобігання осіб, що працюють поруч з палаючою зварювальною дугою і зварювальників застосовують загальні і індивідуальні засоби захисту. До загальних засобів захисту відносяться кабіни з двер, виконаними у виді брезентових фіранок, переносні щити в ширми, коли робота на якомусь місці носить тимчасовий характер.

Захист від бризг, продуктів горіння і попередження вибухів

Захист від бризг, крім опіків від електричної дуги при зварюванні можуть бути опіки від бризів розплавленого металу і шлаку. Для попередження опіків зварників необхідно:

1. Мати спецодяг із брезенту або щільного сукна.

2. Не заправляти куртку в штани, а штани в чоботи, не робити на спецодязі відкриті кишені.

3. Прикривати голову беретом або будь-яким головним убором без козирка.

4. Працювати в рукавицях.

Забезпечувати мінімальне розбризкування металу шляхом відповідного підбора режимів зварювання. Захист від продуктів горіння зварювальної дуги. Будь-які способи дугового зварювання в тім або іншому ступені забруднюють повітря домішками, що можуть викликати отруєння, поразку легень і призвести до легеневих захворювань. При зварюванні всіх металів у тім або іншому ступені утвориться окис азоту, а також аміак, що відноситься до токсичних газів. При зварюванні під флюсом виділяються фтористі з'єднання, а при ручному зварюванні марганцеві, також шкідливі для організму людини, тому у флюсах і обмазках електродів обмежують застосування фтористих з'єднань і марганцю. Виключено, наприклад, електроди марки ЦМ-7, в обмазку яких входить 30% феромарганцю. Небезпечні не тільки токсичні гази, але і нетоксичні, якщо вони знижують процентний уміст кисню в повітрі. Перед зварюванням отворів у газопроводах обов'язково продути газопровід повітрям. Вибух може відбутися в тому випадку, якщо чистий кисень стикається з мастилом і різними жирами. При цьому відбувається якби процес самозаймання. Необхідно стежити, щоб мастило не потрапило на балони з киснем, кисневі шланги, різаки і зварювальні пальники.

...