Інструктажі з безпеки життєдіяльності

Якщо потерпілий притомний, його кладуть у зручне положення, накривають теплим покривалом (ковдрою, пальтом, тілогрійкою тощо і залишають у стані спокою до прибуття лікаря, стежачи за станом дихання) пульсу.

При втраті потерпілим пам'яті, але збереженні стійкого дихання і пульсу, слід покласти під нього підстилку, забезпечивши приплив свіжого повітря, давати нюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно або в нього відсутні ознаки життя (дихання, серцебиття, пульс), роблять штучне дихання і масаж серця до прибуття лікаря.

3.10. Втрата свідомості.

Втрата свідомості (ВС) - це стан, коли людина не реагує ні на що, нерухома, не відповідає на запитання.

Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані з ураженням центру свідомості - мозку (при травмах, нестачі кисню, замерзанні, тощо).

Ознаки ВС виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, непритомності й закінчуючи станом клінічної смерті. При ВС велику небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до її закупорювання.

Допомога. Передусім потерпілого потрібно винести з місця події, потім вивільнити дихальні шляхи, покласти на бік. У разі зупинення дихання і серцебиття треба розпочати оживлення методом штучного дихання і масажу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна намагатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці.

3.11. Штучне дихання і зовнішній масаж серця.

Перш ніж приступити до проведення штучного дихання, необхідно в якомога короткий строк підготувати потерпілого. Для цього його швидко звільняють від одягу, що стискає дихання (розстібають комір, послаблюють або знімають ремінь брюк, розв'язують шарф, галстук тощо), звільняють рота від сторонніх предметів (якщо є штучні щелепи, їх видаляють) і слизу (протирають порожнину рота хусточкою, марлею або кінцем сорочки). Якщо рот потерпілого міцно стиснутий, слід його розкрити. Для цього вказівними пальцями беруть за кути нижньої щелепи, і упираючись великими пальцями у верхню щелепу, висуваючи нижню щелепу вперед і утримуючи її в цьому положенні, швидко переводять пальці на підборіддя, відтягуючи його вниз, розкривають рот потерпілому.

Найбільш ефективним способом штучного дихання, що знайшов широке застосування, є спосіб “з рота в рот” або “з рота в ніс”.

Вдування повітря з рота людини, що надає допомогу, проводять через марлю, носову хусточку або через тверду трубку в рот потерпілому. При вдуванні повітря в рот потерпілому затискають ніс, а при вдуванні в ніс закривають його рот.

Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпілому ніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12-15 разів на хвилину.

Так само роблять штучне дихання способом "рот до носа", тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів.

Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання, очищенні рота і глотки та саме проведення штучного дихання показано на мал. 1-5.

Мал. 1. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання.

Мал. 2. Очищення рота і глотки.

Мал. 3. Виконання штучного дихання способом "рот в рот".

Мал. 4. Проведення штучного дихання способом "з рота в ніс".

Мал. 5. Способи штучного дихання.

Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне дихання з "легенів у легені" неможливо. В цих випадках слід скористатися одним із способів: І - за Сильвестром, II - за Нільсеном, III - за Шефером, IV - за Калістовим.

Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1…2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1 -1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники.

Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1-2 хвилини особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.

При тяжких ушкодженнях часом припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ - синюшні. Через 5-6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніше як через 4-5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожна втрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку:

- впевнитися у відсутності пульсу на сонній артерії;

- звільнити грудну клітку від одягу та розстібнути пояс;

- прикрити двома пальцями клиновидний відросток;

- нанести різкий удар кулаком по грудині;

- перевірити, з'явився пульс чи ні. Якщо пульс відсутній, удар можна повторити.

Якщо після вказаних вище дій пульс не прослуховується, негайно приступити до виконання штучного дихання та непрямого масажу серця.

При відсутності у потерпілого дихання і пульсу одночасно з штучним диханням негайно приступити до виконання непрямого масажу серця.

Підготовка потерпілого до проведення зовнішнього масажу серця аналогічна підготовці до проведення штучного дихання. Додатково слід оголити тільки груди потерпілого. Людина, що надає допомогу, повинна знаходитись у безпосередній близькості від потерпілого, збоку від нього, і з таким розрахунком, щоб було зручно здійснювати почергово нахил і піднімання над тілом потерпілого.

Зовнішній масаж серця здійснюється ритмічним стисненням передньої стінки грудної клітки, при натисканні на нижню ділянку грудини, за якою розташоване серце. Спочатку визначають нижню третину грудини, яка є місцем прикладання зусиль. Людина, що надає допомогу, кладе на це місце верхній край долоні розігнутої до відказу руки, на неї накладає, другу руку і натискає на грудну клітку, потерпілого, допомагаючи собі при цьому нахилом тулуба. При натисканні нижня ділянка грудини повинна опускатися на 3 - 4 см, а в повних людей - на 5 - 6 см. У інтервалах між натисканнями руки з грудної клітки знімають, щоб дати можливість їм випростатись.

Як вже зазначалось, закритий масаж серця проводять одночасно з штучним диханням. При цьому вдування проводять у проміжках між натисканням, якщо це не вдається - роблять спеціальну паузу між 4-6 натисканнями. У практиці зустрічаються випадки, коли закритий масаж серця і штучне дихання доводиться робити одній людини. У такій ситуації операції чергуються: після 2-3 вдувань повітря роблять 2-5 натискань на грудну клітку. Для перевірки появи пульсу масаж припиняють на 2 - 3 секунди.

Роблячи непрямий масаж серця, потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорогу і т. ін.). Той, хто надає допомогу, стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині грудини, робить енергійний поштовх, натискаючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4-5 см у напрямі хребта. При цьому стискається серце між грудиною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину.

Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масаж серця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частоту поштовхів треба збільшити до 100-120 разів на хвилину.

У разі відсутності дихання непрямий масаж серця поєднують із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Тому бажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавало двоє людей, одна робить непрямий масаж серця, друга - штучне дихання. Після кожного вдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискають на грудину. Під час вдування повітря не можна стискати грудну клітку.

Непрямий масаж серця і штучне дихання зазвичай може робити й одна людина (мал. 6). У такому разі після кожного вдування повітря в рот або в ніс натискають чотири рази на грудину.

Мал. 6. Виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Показником ефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порозовіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній) пульсових поштовхів синхронно натисканню на грудину і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття.

Непрямий масаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. При цьому необхідно не втрачати пильність та не забувати про можливість нової зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити цей момент, необхідно стежити за зіницями, кольором шкіри, диханням, перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Положення людини, яка надає допомогу, місце розташування її рук при виконанні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу по сонній артерії показано на мал. 7 -10.

Мал. 7. Положення того, хто надає допомогу під час виконання зовнішнього масажу серця.

Мал. 8. Місце розташування рук під час виконання зовнішнього масажу серця.

Мал. 9. Правильне положення рук під час виконання зовнішнього масажу серця і визначенні пульсу сонної артерії (пунктиром).

Мал. 10. Проведення штучного дихання та зовнішнього масажу серця двома особами.

Коли ці дії не дають ефекту, то їх припиняють, однак тільки після огляду потерпілого медичним працівником.

3.12. Шок.

Причини - сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, в наслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Ознаки - блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості (знепритомніння), посилені дихання і пульс, зниження артеріального тиску. Під час важкого шоку - блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення.

Допомога. Запобігання розвитку шоку є своєчасна ефективна допомога, яка надається при будь-якому пораненні. Якщо шок посилився, потрібно надати допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи, тощо). Потім потерпілого треба закутати у ковдру, покласти в горизонтальне положення з дещо опущеною головою. У разі спраги, коли немає пошкоджень внутрішніх органів, дають пити воду. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тиша, тепло (але не перегрівання), зменшення болю, пиття рідини.

3.13. Гіпоксія (кисневе голодування).

Головною причиною виникнення розладів діяльності організму є зниження напруги кисню у крові - гіпоксія.

Виникає в усіх випадках, коли є зниження парціального тиску кисню у дихальному середовищі (внаслідок герметизації кабіни літака в горах), а також під час запалення легень, інших порушень легеневої тканини, редукції гемоглобіну внаслідок отруєння чадним газом. Гостра гіпоксія може виникнути внаслідок тривалої затримки дихання під час пірнання, внаслідок інтенсивного фізичного навантаження. Ознаки - виявляються залежно від швидкості падіння парціального тиску кисню у дихальній суміші. Розрізняють чотири стадії: І - збільшення легеневої вентиляції, прискорення пульсу, легкі запаморочення, підвищення артеріального тиску; II - послаблення мислення, дихання й пульс часті, стукіт у скронях, запаморочення, інколи настає періодичне дихання; ІІІ - посиніння шкіряних покривів, сплутаність мислення, нудота, блювання, клінічні судоми, знепритомніння; IV - знепритомніння, можливе зупинення дихання, після чого на деякий час серце продовжує скорочуватись. Відсутність чітких ознак кисневого голодування робить його особливо небезпечним.

Допомога. Максимально швидко забезпечують умови для нормального дихання атмосферним повітрям, за можливістю дають вдихати чистий кисень. Якщо гіпоксія супроводжується втратою свідомості і зупинкою дихання, роблять штучне дихання, непрямий масаж серця. Після успішного здійснення реанімаційних заходів створюють спокій, зігрівають потерпілого.

За встановлення ознак життя треба негайно розпочати надавання допомоги. Але навіть і за відсутності перелічених ознак доти, доки немає певної впевненості у смерті потерпілого, треба надавати йому допомогу в певному обсязі. Смерть має дві фази - клінічну і біологічну. Клінічна смерть триває 5...7 хв., але незворотні явища в організмі ще відсутні. У цей період, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити. Перші ознаки біологічної смерті - це помутніння рогівки, деформація зіниці під час здавлювання, трупне задубіння, трупні синюваті плями.

5. Транспортування потерпілого.

Транспортування - один із важливих елементів надання першої меддопомоги. Для перенесення потерпілого використовують стандартні медичні носилки або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, східці, намет, плащ, ковдра).

При перенесенні потерпілого слід вживати заходів, щоб не завдати йому болю.

Правила переносу і транспортування потерпілого.

1. Положення потерпілого на носилках на спині повинно бути з піднятою головою.

2. При пораненнях грудної клітки потерпілий повинен знаходитися в напівсидячому положенні.

3. При ушкодженнях хребта і нижніх кінцівок - лежачи на спині на жорсткій основі (щит, дошка, фанера тощо).

4. При ушкодженнях кісток тазу - на спині зі зігнутими в колінах ногами (валик під колінами з ковдри тощо).

5. При ушкодженнях верхніх кінцівок - сидячи з підвішеною на косинці або бинті рукою.

6. При переломах кісток кінцівок необхідно обов'язково накласти шину. З метою створення для них максимального спокою не рекомендується перекладати потерпілого з одних носилок на інші.

Якщо хворого переносять на руках дві людини, то можна використовувати такі способи перенесення:

- „на замку” - носії стають поруч і з'єднують руки так, щоб утворилося сидіння („замок”). Якщо треба підтримувати потерпілого, то замок роблять із трьох або чотирьох рук. На „замку” з чотирьох рук хворий сам тримається за шиї носіїв;

- „один за одним” - один із носіїв підходить до хворого з боку голови та підхоплює його під пахви зігнутими в ліктях руками, інший стає під ногами хворого спиною до нього, охоплює ноги хворого під коліньми. Перший носій не повинен з'єднувати свої руки на грудях потерпілого, щоб не утруднювати йому дихання. Обоє носіїв одночасно піднімають і переносять хворого;

- у положенні лежачи - носії підходять до нього зі здорового боку й опускаються на одне коліно. Той, хто стоїть біля голови, підсуває під спину одну руку, а другу - під поперек, другий носій підсуває свої руки під стегна та гомілки хворого, потерпілий охоплює руками шию першого носія;

- за допомогою лямки, складеної „вісімкою”, - два носії стають поруч, надягають на себе лямку, складену „вісімкою” так, щоби перехрест ременя лямки виявився між ними на рівні тазостегнових суглобів, а петлі були перекинуті з одного носія через праве, у другого через ліве плече. Потім носії опускаються один на праве, а другий - на ліве коліно, піднімають транспортованого та кладуть його на свої зімкнуті коліна, підводять лямку під сідниці хворого й одночасно встають на ноги;

Якщо хворого переносять три людини, всі стають зі здорового боку потерпілого й опускаються на одне коліно. Перший носій підводить руки під голову та лопатки, другий під поперек і хрестець, третій - під стегна та гомілки.

При перенесенні хворого на невелику відстань використовують різні підручні засоби для творення сидіння: рушники, ціпки, поясні ремені, стільці та ін. Можна переносити хворих за допомогою тканини, простирадла тканини, простирадла та мотузки, ковдри. Ноші можна виготовити з підручних матеріалів: із двох жердин, з'єднаних дерев'яними розпірками та переплетених лямками (мотузкою, ременем), з мішків і жердин тощо. У будь-якому разі хворому слід забезпечити зручне положення, особливо постраждалій частині тіла, та використовувати ті засоби перенесення, що не збільшують травми.

При різних видах переломів транспортування потерпілого має свої особливості.

Особливо небезпечні травми хребта. У таких випадках необхідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо. Якщо під руками немає нічого твердого, то у крайньому випадку можна транспортувати потерпілого у звичайних м'яких ношах обличчям донизу.

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху.

При ушкодженні тазу необхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші (щит, широку дошку), надавши йому пози „жаби”.

У разі травми голови необхідно покласти потерпілого, зробити йому на голову охолоджувальний компрес. Щоб запобігти задушенню потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас, його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута вбік. Рот потерпілого, у разі необхідності. швидко і обережно звільняють від блювотних мас, висовують вперед нижню щелепу, витягують язик. При першій можливості потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу при потребі оживлення. Транспортують потерпілого на спині з трохи піднятою на подушці головою.

Найкраще транспортувати, переносити потерпілого слід на носилках (ношах). При цьому можна використовувати підручні засоби: дошки, одяг тощо. Можна переносити потерпілого на руках. Передусім потерпілого слід покласти на носилки, які застеляють ковдрою, одягом тощо. Ставлять носилки з того боку потерпілого, де є ушкодження. Якщо тих, хто надає допомогу, двоє, вони повинні стати з іншого боку носилок. Один підводить руки під голову і грудину, інший -- під крижі і коліна потерпілого. Одночасно без поштовхів його обережно піднімають, підтримуючи ушкоджену частину тіла, й опускають на носилки. Слід накрити потерпілого тим, що є під руками, -- одягом, ковдрою. Якщо є підозра на перелом хребта, потерпілого кладуть обличчям догори на тверді ноші (щит, двері). За відсутністю цього можна використати ковдру, пальто. В такому разі потерпілого кладуть на живіт.

При переломі хребта або нижньої щелепи, якщо потерпілий задихається, його кладуть на носилки обличчям донизу.

При транспортуванні потерпілого на носилках по горизонтальній поверхні його слід нести вперед ногами, а при підійманні в гору або по сходах - уперед головою. Для того, щоб не гойдати носилки, ті, що несуть, повинні йти в ногу з трохи зігнутими колінами і, по можливості, менше піднімати ноги, щоб запобігти поштовхам.

Знімання потерпілого з носилок слід проводити так само, як і при підніманні його для укладання на носилки.

При перенесенні носилок на велику відстань, ті, що несуть, повинні нести їх на лямках, прив'язаних до ручок носилок, перекинувши лямки через плече. електроприлад безпечний поведінка пожежа

При перевезенні тяжко потерпілого краще, якщо це можливо, покласти його (не перекладаючи) в машину на тих же носилках. Везти потерпілого слід обережно, уникаючи тряски.

По матеріалам Інтернет.

Інженер з охорони праці В.В. Шаповаленко

Размещено на Allbest.ru