Безпека та охорона праці

У системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце посідає Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Положення, що мають пряме відношення до захисту здоров'я робітників та службовців, найбільш повно висвітлені в ст. 7 "Обов'язки підприємств, установ та організацій". Ця стаття передбачає розробку та здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів; здійснення в необхідних випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих чинників виробничого середовища; інформування органів та установ державної санепідеміологічної служби при надзвичайній події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.

Відповідно до вищезазначеного Закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

- гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних чинників навколишнього та виробничого середовища;

- державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об'єктів і обумовлених ними небезпечних чинників на відповідність вимогам санітарних норм;

- включенням вимог безпеки щодо здоров'я та життя в державні стандарти та іншу нормативну документацію;

- ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

- пред'явленням гігієнічно обґрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій; до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та технологій тощо;

- обов'язковими медичними оглядами певних категорій населення та ін.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці важливе місце посідають заходи щодо запобіжного і поточного санітарних наглядів. На етапі запобіжного санітарного нагляду можна досягти значного покращення умов і безпеки, праці шляхом заборони виробництва і використання на підприємствах усіх форм власності високотоксичних речовин та матеріалів, недосконалого з гігієнічної та ергономічної точок зору обладнання та технологічних процесів, впровадження найбільш досконалих процесів, виробничого устаткування, засобів захисту.

Поточний санітарний нагляд полягає у контролі за дотриманням чинних санітарних правил та норм при експлуатації різних об'єктів, у тому числі й промислових підприємств.

Державний санітарний нагляд (запобіжний і поточний) здійснюють установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України.



42. Електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання, їх вплив на працівників

Електромагнітні поля та випромінювання поділяються на: 1)природні(електричне, магнітне, електромагнітне поля Землі).2) Антропогенні(радіохвилі ВЧ та УВЧ діапазону, НВЧ випромінювання, світлові промені, лазерне випромінювання).

Заходи зниження впливу ЕМВ на працівників:Організаційні. Інженерно - технічні. Лікувально - профілактичні.

Електромагнітні поля негативно впливають на організм людини, яка безпосередньо працює з джерелом випромінювання, а також на населення, яке мешкає поблизу джерел випромінювання. Встановлено, що переважна частина населення знаходиться в умовах підвищеної активності ЕМП. Можна вважати, що в діапазоні промислових частот (у тому числі 50 Гц) допустимо розглядати вплив на біологічний об'єкт електричної і магнітної складових поля роздільно (нарізно). В будь-якій точці ЕМП промислової частоти енергія магнітної складової поля, яка поглинається тілом людини, майже в 50 разів менша від енергії електричної складової цього поля, що поглинається тілом. Це дає змогу зробити висновок, що в діапазоні промислових частот дією магнітної складової поля на біологічний об'єкт можна знехтувати, а негативний вплив на організм обумовлений електричною складовою поля.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини взагалі залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру опромінення, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, яке опромінюється, та індивідуальних особливостей організму.

У результаті дії ЕМП на людину можливі гострі та хронічні форми порушення фізіологічних функцій організму. Ці порушення виникають в результаті дії електричної складової ЕМП на нервову систему, а також на структуру кори головного та спинного мозку, серцево-судинної системи.

У більшості випадків такі зміни в діяльності нервової та серцево-судинної системи мають зворотній характер, але в результаті тривалої дії вони накопичуються, підсилюються з плином часу, але, як правило, зменшуються та зникають при виключенні впливу та поліпшенні умов праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких порушень та захворювань.

43. Система управління охороною праці підприємства

Система управління охороною праці (СУОП) -- це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність органа (суб'єкта) та об'єкта управління, що зв'язані між собою каналами передачі Інформації. Суб'єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник (головний інженер), а в цехах, на виробничих дільницях і в службах -- керівники відповідних структурних підрозділів і служб. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку \, правлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праців структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Об'єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, цехах та підприємства в цілому.

Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці.

До основних функцій управління охороною праці належать:

-- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

-- організація та координація робіт;

-- облік показників стану умов і безпеки праці;

-- аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

-- контроль за функціонуванням СУОП;

-- стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

-- навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда

питань охорони праці;

-- забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого

устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

-- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

-- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

-- організація лікувально-профілактичного обслуговування;

-- професійний добір працівників з окремих професій.



44. Фінансування охорони праці

Заходи з охорони праці повинні бути забезпечені проектно-кошторисно-конструкторською та іншою технічною документацією, фінансуванням і матеріальними ресурсами.

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону праці? фінансування охорони праці на підприємстві здійснюється його власником.

На підприємствах, у галузях і на державному рівні створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди створюються органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

У державні, галузеві та регіональні фонди охорони праці направляються кошти з державного і місцевого бюджетів та відрахування підприємств (у розмірі 1 % обсягу реалізації продукції, виконаних робіт, надання послуг), а також кошти, отримані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до підприємств.

Державний комітет України з нагляду за охороною праці наказом від 19.08.1996 р. № 138 затвердив „Перелік заходів, спрямованих на доведення умови безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві, виконання яких може здійснюватися за рахунок коштів фондів охорони праці?.

На підприємстві фінансування заходів з охорони праці може здійснюватися за рахунок:

- витрат виробництва (матеріальні витрати на удосконалення технології та організації виробництва, підтримка основних виробничих фондів у робочому стані, утримання засобів колективного захисту і ін.);

- амортизації основних фондів;

- капіталовкладень;

- банківського кредиту;

- бюджетних витрат організації;

- фонду охорони праці (тільки за виконання колективних заходів, спрямованих на досягнення встановлених нормативів з охорони праці в умовах діючого виробництва).

45. Види виробничого освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє - через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна становити 5 % від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись понад 100 осіб; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює понад 50 осіб. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках - не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час; при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

46. Закон України про охорону праці

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон України „Про охорону праці". Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Основоположним законодавчим документом щодо реалізації вказаних прав громадян є Закон України "Про охорону праці" (Закон у новій редакції набрав чинності з 17 грудня 2002 р.). Цей Закон містить преамбулу та дев'ять розділів: І -- "Загальні положення", II -- "Гарантії прав на охорону праці", III - "Організація охорони праці", IV -"Стимулювання охорони праці", V -- "Нормативно-правові акти з охорони праці", VI -- "Державне управління охороною праці", VII -- "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці", VIII " Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці".

47. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях

Вентиляція - процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря.

Система вентиляції являє собою комплекс пристроїв, що забезпечують повітрообмін у приміщенні, тобто видалення з приміщення забрудненого, нагрітого, вологого повітря і подача в приміщення свіжого, чистого повітря.

За призначенням вентиляція буває загально обмінна, при якій повітрообмін охоплює все приміщення, і місцева, при якій обмін повітря здійснюється на обмеженій ділянці приміщення.

За способом переміщення повітря з приміщення в приміщення вентиляція розділяється на природну і механічну.

При природній вентиляції повітрообмін здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків зовні і в середині будинку. Різниця тисків обумовлена насамперед тепловим напором, що виникає через те, що більш тепле повітря в приміщенні має меншу щільність, чим більш холодне повітря зовні приміщення. У результаті більш тепле повітря приміщення піднімається вгору і видаляється з приміщення через витяжні труби, а його місце займає свіже, більш прохолодне і чисте повітря, що надходить у приміщення через вікна, двері, кватирки, фрамуги, щілини.

Механічнавентиляція - вентиляція, в якій повітря подається в приміщення і видаляється з нього в системах вентиляційних каналів з використанням спеціальних механічних побудників - вентиляторів. Механічна вентиляція може бути:

1) приточною, при якій повітря вентилятором подається в приміщення;

2) витяжною, при якій повітря видаляється з приміщення;

3) приточно-витяжна, при якій свіже повітря подається в приміщення, а забруднене повітря віддаляється з приміщення.

Механічна вентиляція буває загальнообмінною та місцевою. Загальнообмінна вентиляція

призначається для створення і підтримки необхідних параметрів повітряного середовища у всьому обсязі робочої зони приміщень.

Місцева вентиляція характеризується тим, що з її допомогою забруднене повітря віддаляється безпосередньо з зони виділення шкідливих речовин.

Кратність повітрообміну показує інтенсивність вентилювання даного приміщення, тобто кількість обмінів повітря у приміщенні, яке подається або витягується протягом однієї години.При відсутності надлишків теплоти, вологи, виділення парів, газів та пилу необхідна кількість вентиляційного повітря визначається санітарними нормами СН 245-71 в залежності від об'єму приміщення, що припадає на одного робітника, тобто під питомого об'єму приміщення. Якщо цей об'єм менше 20 м³, подачу зовнішнього повітря належить передбачати у кількості не менше 30 м³/год на кожного робітника, а при питомому об'ємі приміщення більше 20 м³ - не менше 20 м³ /год. на кожного робітника. У випадку відсутності у приміщенні чи на окремих його ділянках природної вентиляції механічна вентиляція повинна забезпечувати подачу зовнішнього повітря у кількості не менше 60 м³/год на одного робітника. При цьому мінімальна кратність повітрообміну всього об'єму приміщення - 1 раз за годину.

48. Умови ураження людини електричним струмом

Ураження неізольованої від землі людини електричним струмом може виникати тоді, коли вона:

· доторкнулася до однієї або двох фаз електроустановки під напругою; - наблизилась на небезпечну відстань до неізольованих струмоведучих частин електроустановки під напругою; - доторкнулася до металевих корпусів електрообладнання, що перебуває під напругою внаслідок пошкодження електричної ізоляції; - потрапила під крокову напругу, що виникає в місцях розтікання струму в землі і ін..

Основними причинами електротравматизму є:- порушення правил техніки безпеки при експлуатації електричного устаткування; - незадовільне огородження струмопровідних частин установки при випадковому до них доторканні; - незадовільне заземлення електроустановок та незадовільна ізоляція струмоведучих частин; невідповідність машин, інструментів, кабелів і провідників умовами їх експлуатації; - робота машин біля ЛЕП, що перебувають під напругою; - низький рівень кваліфікації обслуговуючого персоналу, незнання правил безпеки, відсутність належних засобів захисту.

49. Основні принципи організації охорони праці на підприємстві

Виробничі та допоміжні приміщення повинні бути обладнані опалювальними та вентиляційними системами, що забезпечують нормами роботи. У виробничих приміщеннях повинна підтримуватися температура 18-22 ⁰ С.

Робочі місця, проходи всередині цехів не повинні захаращуватися кроєм, напівфабрикатами або готовими виробами. Всі робочі місця повинні бути добре освітлені природним або штучним світлом.

Процеси, пов'язані із застосуванням клеїв, високих температур, тисків (склеювання, пресування, дублювання та ін), повинні бути організовані в окремих приміщеннях або ізольованих ділянках і повинні бути обладнані системами загальної припливноївентиляції, а місця освіти парою і газів - місцевими витяжними установками .

Підприємство повинно бути забезпечено подачею води: для санітарно-гігієнічних та господарсько-питних потреб, для виробничо-технічних потреб згідно з технологічним процесом, а також для потреб пожежної безпеки.

На території підприємства повинні бути встановлені сигналізують пристрої, попереджувальні робочих про небезпеку (світлові, звукові і т.д.), а також попереджувальні написи, що нагадують робочим про дотримання правил техніки безпеки з яскравими малюнками.

50. Заходи з охорони праці при експлуатації об'єктів та систем, які працюють під тиском

На підприємствах широко використовуються системи з судинами, що працюють під тиском: газові і водогрійні котли, компресорні установки, автоклави, паро-і газопроводи, газові балони, цистерни та бочки для транспортування та зберігання.

Посудини, що працюють під тиском, представляють потенційну небезпеку тому внаслідок порушення режиму експлуатації і дефектів можуть відбуватися вибухи з руйнуванням будівель, споруд, обладнання та загибелі людей через вивільнення при руйнуванні судини величезної енергії.

Для управління роботою і забезпечення нормальних умов експлуатації посудини, що працюють під тиском мають бути оснащені:

- запірними або запірно-захисними клапанами, що встановлюються на технологічних трубопроводах і що перекривають прохід газу при недопустимих змінах його тиску, а також застосовуються різні типи запобіжних, редукційних і зворотних клапанів;

- манометрами для визначення тиску в системах;

- приладами для виміру температури оснащуються посудини, що працюють при змінній температурі стінок для контролю швидкості і рівномірності прогрівання по довжині і висоті посудини;

- запобіжними пристроями для уникнення підвищеного тиску, тобто більше допустимих значень.

До них відносяться: пружинні, важелє-вантажні запобіжні клапани, запобіжні пристрої з мембранами, що руйнуються; - показниками рівня рідин для контролю рівня рідин, які мають межу розділу середовища. Також можуть встановлюватися звукові, світлові та інші сигналізатори і пристрої блокування рівня рідин

51. Ультразвук та інфразвук, їх вплив на працівників

Інфразвук - це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Основними джерелами інфразвуку на виробництві є тихохідні масивні установки та механізми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, електроприводи та ін.), що здійснюють обертові та зворотно-поступальні рухи з повторенням циклу менше, ніж 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.

Хоча людина і не чує інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи його рівень чутності практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що зумовлює передчасне втомлення, запаморочення, біль голови, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу відчуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини.

Ультразвук -- це механічні пружні коливання і хвилі, які відрізняються від звуку вищою частотою коливань (понад 20 кГц) і не сприймаються вухом людини.

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очищення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін.

Ультразвук, так само як і інфразвук, орган слуху людини не сприймає, однак він може спричиняти біль голови, загальну втому, розлади серцево-судинної та нервової систем.

За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на: повітряний (передається через повітря) та контактний (передається на руки людини, що працює через тверде чи рідинне середовище).

За спектром ультразвук поділяють на: низькочастотний (коливання частотою від 1,2 o 104 до 1,0 o 106 Гц передаються людині повітряним чи контактним шляхом) та високочастотний (коливання частотою від 1,0 * 105 до 1,0 o 109 Гц передаються людині тільки контактним шляхом).

Для унеможливлення впливу контактного ультразвуку роботи з коливними рідинними середовищами (завантаження, вивантаження) необхідно проводити при вимкненому джерелі ультразвуку або використовувати для цього спеціальні інструменти, що мають ручки з еластичним покриттям, наприклад, гумовим.

Як засоби індивідуального захисту використовують протишумові навушники (дія через повітря) та двошарові рукавички із зовнішнім гумовим шаром (контактна дія).

52. Конституція України про охорону праці

В Основному Законі -- Конституції України (ст. 43) зазначено: "Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом"; "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється". "Кожен, хто працює, має право на відпочинок" (ст. 45). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також щорічної оплачуваної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. Громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Зазначені права реалізуються шляхом виконання вимог, викладених у Кодексі законів про працю, а також Законах: "Про охорону праці", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про колективні договори і угоди", "Про дорожній рух", "Про поводження з радіоактивними відходами". Положення цих Законів конкретизуються у відповідних правилах, стандартах, нормах, інструкціях та інших нормативно-правових актах, перелік яких наведений в "Державному реєстрі нормативних актів з охорони праці".

53. Пожежна сигналізація. Види сповіщувачів

Головною умовою для успішної ліквідації пожежі є швидке повідомлення пожежно-рятувальної служби про виникнення загоряння.

Для виклику пожежної команди на кожному об'єкті має бути телефонний або радіозв'язок.

Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє займання на початковій стадії, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.

Є ручні пожежні системи, де людина сповіщує про пожежу, та автоматичні.

До автоматичних систем пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;

· Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.

· Димові сповіщувачі реагують на появу диму.

· Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.

· Світлові (пожежні) сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум'я.

Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від оптимального добору їх типу, установки та умов експлуатації.

Кожну точку приміщення, яка потребує захисту від пожежі, має контролювати не менш як два автоматичних пожежних сповіщувачів.

Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:

· теплових -- 9 м;

· димових -- 12 м;

· комбінованих -- 20 м;

· світлових -- 30м.

Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:

· теплові -- один раз на рік;

· димові і комбіновані -- один раз на місяць.

54. Особливості праці неповнолітніх, нормування їх праці

Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників

Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку.

Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

55. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання

Існує відповідний закон. Цей Закон відповідно до "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"( далі ОЗУпЗОДС) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.

Витяги з ОЗУпЗОДС

Стаття 1. Поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Стаття 2. Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та його завдання

Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.

56. Організація пожежної безпеки підприємства

Пожемжна безпемка -- стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю відкидається можливість виникнення та розвиток пожежі, і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

Забезпечення пожежної безпеки -- невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища. Відповідно до статті 4 Закону України „Про пожежну безпеку"(втратив чинність у 2013р) державні органи виконавчої влади та органи самоврядування усіх рівнів в межах своєї компетенції організовують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.

Згідно діючого законодавства відповідальність за утримання промислового підприємства у належному протипожежному стані покладається безпосередньо на керівника (власника).

Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані:

-- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

-- відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють в межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

-- забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

-- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

-- утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

-- створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

-- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

-- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

-- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;

-- проводити службові розслідування випадків пожеж.

Відповідно до статті 6 Закону громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України зобов'язані:

-- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;

-- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вжити заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

57. Джерела іонізуючого випромінювання, методи та засоби захисту

Іонізуюче випромінювання - це випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини та елементи (уран, радій, цезій, стронцій та ін.). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування) та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з'єднань, визначення рівня агресивних середовищ у замкнутих об'ємах, боротьби з розрядами статичної електрики і т. ін.).

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

-- використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

--скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

--віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;

-- екранування джерела іонізуючого випромінюванн.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання

Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.

З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним -- з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких_матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.



58. Виробничий травматизм і його причини

Виробнича травма - це травма, яка отримана працівником на виробництві і викликана недотриманням вимог безпеки праці. Сукупність виробничих травм називають виробничим травматизмом. Причини виробничого травматизму поділяються на : організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

59. Несправність виробничого устаткування

Технічні причини: несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

60. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин

Пожежонебезпека речовин і матеріалів - сукупність їх властивостей,

характеризують їх здатність до виникнення і розповсюдження горіння. Наслідком горіння може бути пожежа і вибух.

Горючість (спалимість) -- це здатність речовини або матеріалу до горіння. За показником горючості всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі. Показниками, що характеризують пожежо-вибухово небезпечні речовини є:

Група горючості

Температура спалаху

температура займання

температура самозаймання

Концентраційні межі запалення

Температурні межі запалення

самозаймання

Мінімальна енергія запалювання

Здатність вибухати і горіти при взаємодії з водою, О2 та ін. речовинами

Швидкість поширення полум'я

швидкість вигоряння

Мінімальна вибухонебезпечне вміст кисню

Максимальний тиск вибуху

Швидкість наростання тиску



61. Методи і показники аналізу травматизму та професійної захворюваності на виробництві

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. методи аналізу травматизму поділяють на дві групи: імовірнісно-статистичні та детерміністичні.

Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що вже сталися. Їх подоліють на статистичий, груповий та топографічний.

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н1, журналами реєстрації тощо.

При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками: за професіями, характером роботи, стажем та віком працівників, характером одержаних травм, джерелами травмування тощо. Обробка та аналіз одержаних результатів дозволяє визначити прогресії, види робіт, устаткування, механізми.

Топографічний метод полягає в тому, що на плані цеху позначають місця, де сталися нещасні випадки.

Детерміністичні методи дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму. Поділяється на монографічний, моделювання причин зв'язку, анктування, економічний, експертних оцінок.

Монографічний метод поляг. в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих чинників, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу.

Метод моделювання причинних зв'язків застосовується при аналізі випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.

Метод анкетування передбачає розроблення анкети для робітників.

Для аналізу профзахворюваності можуть застосовуватись ті ж методи, що й для аналізу травматизму.

Основними показниками, що характеризують професійну захворюваність на підприємстві є коефіцієнти частоти та тяжкості профзахворюваності, які визначаються аналогічно до коефіцієнтів травматизму.

Тому важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань.

На основі всіх порахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.

62. Класифікація вантажів. Маркування вантажів

За ваговими властивостями вони поділяються на три категорії:

І - вантажі вагою одного місця до 80 кг, а також сипучі, штучні, що перевозяться навалом;

ІІ - вантажі вагою одного місця від 80 до 500 кг;

ІІІ - вантажі вагою одного місця понад 500 кг.

За ступенем небезпеки при навантажуванні, розвантажуванні вантажі поділяються на сім груп:

- вантажні мало небезпечні;

- горючі вантажні;

- пилові і горючі;

- балони зі стиснутим газом;

- обпікаючі рідини;

- вантажні небезпечні за своїми розмірами;

- вантажні особливо небезпечні.

Кожен вантаж має своє маркування, що дозволяє вибирати способи складування,зберігання і переміщення, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.

Безпека вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі на транспортних засобах.

Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати дозвіл від ДАІ.

Транспортування нафтопродуктів являє собою певну небезпеку.

Транспортні засоби повинні мати іскрогасники, а при наливі і зливі заземлення. Основною умовою при їх транспортуванні - не переповнювати рідиною ємності і забезпечувати їх герметичність.

Для безпечної організації робіт важливе значення має правильний вибір вантажопідйомних механізмів, транспортних засобів та пристосувань.

Способи складування вантажів залежать від їх призначення, методів строповки, методів монтажу і т. ін.

При влаштуванні зон складування встановлюють відповідні проходи між штабелями, але вони мають бути не меншими за шириною як 1 м.

Підвищені вимоги безпеки стосуються зберігання отруйних, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин. Дозволяється їх зберігання тільки в окремих приміщеннях, віддалених від житла.

Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах зобов'язані проходити попередні і періодичні медичні огляди у відповідності з чинним законодавством.

Особи, допущені до навантаження і розвантаження небезпечних і особливо небезпечних вантажів, проходять спеціальне навчання з наступною атестацією.

63. Захист від шуму та вібрації

Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні, причому останні застосовуються лише тоді, коли заходами та засобами колективного захисту не вдається знизити рівні шуму на робочих місцях до допустимих значень. Призначення засобів індивідуального захисту (313) від шуму - перекрити найбільш чутливі канали проникнення звуку в організм - вуха. Тим самим різко послаблюються рівні звуків, що діють на барабанну перетинку, а відтак - і коливання чутливих елементів внутрішнього вуха. Такі засоби дозволяють одночасно попередити розлад і всієї нервової системи від дії інтенсивного подразника, яким є шум.

До 313 від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумозаглушувальні шоломи (див. п. 2.12). Вибір 313 обумовлюється видом та характеристикою шуму на робочому місці, зручністю використання засобу при виконанні даної робочої операції та конкретними кліматичними умовами.

Засоби колективного захисту від шуму подібно до віброзахисту (див. рис. 2.24) поділяються за такими напрямками:

- зменшення шуму в самому джерелі;

- зменшення шуму на шляху його поширення;

- організаційно-технічні заходи;

- лікувально-профілактичні заходи.

Зменшення шуму в самому джерелі - найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Досвід показує, що ефективність заходів щодо зниження шуму устаткування, що вже працює, досить невисока, тому необхідно прагнути до максимального зниження шуму в джерелі ще на стадії проектування устаткування. Це досягається за допомогою наступних заходів та засобів: удосконалення кінематичних схем та конструкцій устаткування; проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударяються, та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми); чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування; зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться, і т. ін. У табл. 2.11 наведено показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі.

Організаційно-технічні засоби захисту від шуму передбачають: застосування малошумних технологічних процесів та устаткування, оснащення шумного устаткування засобами дистанційного керування, дотримання правил технічної експлуатації, проведення планово-попереджувальних оглядів та ремонтів.

До заходів лікувально-профілактичного характеру належать попередній та періодичні медогляди, використання раціональних режимів праці та відпочинку для працівників шумних дільниць та цехів, допуск до шумних робіт з 18 років тощо.

64. Охорона праці неповнолітніх

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зок-рема, в ст. 43 Конституції України. Законом України "Про охорону праці" забороня-ється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також? на підземних роботах.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення ре- чей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми пі-діймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені МОЗ України від 22. 03. 1996р. №59 (табл. 1.1).

Та б л и ця 1.1

Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше від шістнадцяти років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи молодше від вісімнадцяти років_приймають-ся на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений 36-годин-ний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних -- 24-годинний. Заробітна плата працівникам молодше від вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

65. Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві

До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом трьох діб:

=обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

...