Охорона праці в галузі

У виробничих приміщеннях, в яких на робочих місцях неможливо забезпечити регламентовані інтенсивності теплового опромінення працюючих через технологічні вимоги, технічну недосяжність або економічно обґрунтовану недоцільність, можна використовувати обдування, повітряне душування, водоповітряне душування та ін.

У разі теплового опромінення від 140 до 350 Вт/м ² необхідно на постійних робочих місцях збільшувати швидкість руху повітря на 0,2 м/с щодо нормованої величини; у разі теплового опромінення, що перевищує 350 Вт/м ², доцільно застосовувати повітряне душування робочих місць (ДНАОП 0.03-1.23?82), охолодження стелі, підлоги, вживати підсолену воду (водний розчин 0,5 % NaCl), застосовувати раціональний питний режим, гідропроцедури.

Захист від УФ випромінювань. Захист від УФ випромінювань досягають такими методами:

§ певною відстанню;

§ екрануванням робочих місць;

§ засобами індивідуального захисту;

§ спеціальним фарбуванням приміщень і раціональним розташуванням робочих місць.

Визначаючи захисну відстань від джерел УФ випромінювання, використовують дані безпосередніх вимірів у конкретних виробничих умовах. Найраціональніший метод захисту ? екранування джерел випромінювання за допомогою різноманітних матеріалів і світлофільтрів. Екрани виконують у вигляді щитів, ширм, кабін. Повний захист від УФ випромінювання всіх ділянок спектра забезпечує флінтглас (скло, яке вміщує оксид свинцю).

Як ЗІЗ використовують: спецодяг (куртки, брюки, рукавички, фартухи), виготовлені зі спеціальних тканин, що не пропускають УФ випромінювання (лляні, бавовняні, поплін); захисні окуляри та щитки із світлофільтрами. Для захисту рук застосовують мазі із вмістом спеціальних речовин, що слугують світлофільтрами (салол, саліцилово-метиловий ефір та. ін.).

Захист від електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону. Засоби та заходи захисту від ЕМ випромінювань радіочастотного діапазону поділяються на індивідуальні та колективні. Останні можна підрозділити на організаційні, технічні та лікувально-профілактичні.

До організаційних заходів колективного захисту належать:

- розміщення об'єктів, які випромінюють ЕМП таким чином, щоб звести до мінімуму можливе опромінення людей;

- "захист часом" - перебування персоналу в зоні дії ЕМП обмежується мінімально необхідним для проведення робіт часом;

- "захист відстанню" - віддалення робочих місць на максимально допустиму відстань від джерел ЕМП;

- "захист кількістю" - потужність джерел випромінювання повинна бути мінімально необхідною;

- виділення зон випромінювання ЕМП відповідними знаками безпеки.

Технічні засоби колективного захисту передбачають:

- екранування джерел випромінювання ЕМП;

- екранування робочих місць;

- дистанційне керування установками, до складу яких входять джерела ЕМП;

- застосування попереджувальної сигналізації.

До лікувально-профілактичних заходів колективного захисту належать:

- попередній та періодичні медогляди;

- надання додаткової оплачуваної відпустки та скорочення тривалості робочої зміни;

- допуск до роботи з джерелами ЕМП осіб, вік яких становить не менше 18 років, а також таких, що не мають протипоказів за етаном здоров'я.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) варто використовувати у тих випадках, коли застосування інших способів запобігання впливу ЕМВ неможливе. Як ЗІЗ застосовують радіозахисний одяг та окуляри. У якості матеріалу для радіозахисного одягу застосовують спеціальну радіотехнічну тканину, що побудована за принципом сітчастого екрана і яка є бавовняною тканиною з мікродротом. У структурі такої тканини тонкий мідний дріт скручено з бавовняними нитками, які захищають його від зовнішніх впливів і водночас є ізоляцією. Ослаблення ЕМП поля цією тканиною в діапазоні частот 600…10000 МГц становить від 40 до 20 дБ.

Із захисної бавовняної тканини з мікродротом виготовляють такі засоби індивідуального захисту, як радіозахисний капюшон (шолом), радіозахисний халат, радіозахисний комбінезон та. ін. На середніх частотах НВЧ діапазону такі індивідуальні засоби захисту забезпечують загальне ослаблення 25…30 дБ, на крайніх частотах НВЧ діапазону їхні захисні властивості знижуються.

При інтенсивному опроміненні обличчя ЕМП застосовуються радіозахисні окуляри, які використовуються окремо або вшиті в шолом костюма Це можуть бути сітчасті окуляри, які мають конструкцію напівмасок з мідною або латунної сітки, або ОРЗ-5, у яких застосовується спеціальне радіозахисне скло, яке вкрите двооксидом олова. Захисні властивості таких окулярів оцінюються на підставі даних про загальне послаблення застосованого скла, яке, як правило, знаходиться в межах 25-35 дБ.

Захист персоналу під час роботи з ОКГ. Експлуатація ОКГ супроводжується цілим комплексом шкідливих і небезпечних факторів. Крім дії лазерного променю (прямого, дзеркально та дифузно відбитого), це:

§ висока напруга зарядних пристроїв, що живлять батарею конденсаторів великої ємності;

§ забруднення повітряного середовища хімічними речовинами, що утворюються під час накачки ОКГ (озон, оксид азоту) та під час випаровування матеріалу мішені (оксид вуглецю, оксиди металів і т. ін.);

§ УФ випромінювання імпульсних ламп і газорозрядних трубок (супутнє);

§ світлове випромінювання під час роботи ламп накачування;

§ рентгенівське випромінювання (супутнє вторинне);

§ утворення часток високих енергій під час опромінення мішені;

§ іонізуюче випромінювання, яке використовують для накачки ОКГ;

§ ЕМП, що утворюються під час роботи ВЧ генераторів;

§ шуми під час роботи механічних затворів, насосів, шум ударних хвиль;

§ токсичні рідини (робоче тіло в рідинних ОКГ), наприклад,

оксиди хлору, фосфору і т. ін.

Таким чином, експлуатація лазерів потребує впровадження цілого комплексу різноманітних захисних заходів.

Діючі ОКГ потрібно розміщувати в окремих, спеціально виділених приміщеннях, які не повинні мати дзеркальних поверхонь. Поверхні приміщень повинні мати коефіцієнт відбивання не більш 0,4. Стіни, стеля і підлога повинні мати матову поверхню. У приміщенні повинна бути висока освітленість (КПО > 1,5 %, Е_заг > 150 лк). Приміщення необхідно облаштовувати загальнообмінною вентиляцією та місцевими всмоктувачами. Забороняється проводити орієнтацію променю на вікна та двері. Суворо обмежується доступ сторонніх осіб до ОКГ. Установлюються попереджувальні знаки та система сигналізації про роботу ОКГ. Застосовують різні типи екранів (металеві, пластмасові) для запобігання виходу променю в місця перебування персоналу. Вивішують відповідні знаки в місцях розташування безпечних і небезпечних зон (ГОСТ 12.4.026-76). Для запобігання ураженню органів зору застосовують ЗІЗ - спеціальні окуляри зі світлофільтрами.

У протилазерних окулярах використовують:

§ поглинальне скло і пластмаси;

§ відбивні діелектричні плівки, що відбивають 90…95 % падаючої світлової енергії (оксиди титану та ін.);

§ комбінації з поглинальних і відбивних матеріалів.

Світлофільтри повинні мати високу вибірковість положення і відбивання, а також велику термостійкість. Щодо цього найкращі показники мають багатошарові світлофільтри. Для них граничне значення пробою може досягати 10¹⁵ Вт/м ². Для кожної довжини хвилі ОКГ необхідно підбирати окуляри з відповідними характеристиками. Наприклад, окуляри типу СЗС-22 мають максимальну ефективність у діапазоні л = 0,69…1,6 нм).

Поряд із захисними окулярами в лабораторіях з використанням ОКГ необхідно використовувати і захисний одяг для унеможливлення потрапляння лазерного випромінювання на відкриті ділянки шкіри. За густини потоку енергії 50 Дж/см ² у людини вже спостерігаються великі ушкодження відкритих ділянок шкіри. Для захисту шкіри застосовують фетровий одяг, шкіряні рукавички.

Для зменшення густини потоку відбитої енергії ЛВ необхідно підбирати відповідний колір фарбування стін робочого приміщення. Так, темно-синя олійна фарба відбиває 16 % випромінювання в разі використання ОКГ з довжиною хвилі 1,06 мкм і 12 % - за використання ОКГ з довжиною хвилі 0,69 мкм. Темно-зелене фарбування стін у разі використання ОКГ з довжиною хвилі 0,69 мкм відбиває 15 % випромінювання. Для створення екрануючих штор рекомендують використовувати чорні щільні тканини, які мають максимальне поглинання ЛВ у діапазоні довжин хвиль 1,06-0,69 мкм.

Лекція 6. Принципи створення та використання засобів захисту від шуму, вібрації та ультразвуку

6.1 Заходи та засоби захисту від шуму

Питання боротьби із шумом потрібно починати вирішувати вже на етапі проектування підприємства, робочого місця, устаткування. Для цього, зазвичай, використовують організаційні, технічні та медично-профілактичні заходи.

До організаційних заходів належать раціональне розташування виробничих ділянок, устаткування робочих місць, постійний контроль режиму праці та відпочинку працівників, обмеження у використанні обладнання та робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

Технічні заходи дають змогу зменшити вплив шуму на працівників і поділяються на заходи, що використовуються в джерелі виникнення (конструктивні та технологічні), на шляху розповсюдження (звукоізоляція, звукопоглинання, глушники шуму, звукоізоляційні укриття) та в у зоні сприйняття (засоби колективного та індивідуального захисту).

Захист від шуму необхідно забезпечувати, передусім, за рахунок використання шумобезпечнoї техніки, і тільки в разі неможливості вирішення цього питання, за рахунок використання заходів і засобів колективного та індивідуального захисту.

Для зниження шуму необхідно використовувати конструктивні та технологічні методи зниження шуму у самому джерелі походження звуку. Надзвичайно ефективним методом зниження шуму в джерелі його виникнення в деяких випадках може стати зміна технологій, наприклад, за допомогою заміни ударної взаємодії на безударну (заміна клепання зварюванням, кування - штампуванням, літерного методу друку - лазерним, тощо). Під час конструювання механічного обладнання, слід намагатися зменшити рівень коливань конструкції або її елементів.

Для зниження шуму механічного походження у вузлах, в яких здійснюють ударні процеси, необхідно зменшувати сили збурення, та час контакту елементів, що взаємодіють між собою, збільшувати внутрішні втрати в коливальних системах, зменшувати площу випромінювання звуку та ін. Це можна досягти:

- заміною зворотно - поступального переміщення обертовим;

- підвищенням якості балансування обертових деталей;

- підвищенням класу точності виготовлення деталей;

- поліпшенням змащування;

- заміною підшипників кочення на підшипники ковзання;

- використовуванням негучних матеріалів (наприклад, пластмаси);

- використовуванням вібродемпфувальних матеріалів (мастики);

- здійснюванням віброізоляції машин від фундаменту;

- використанням гнучких сполучень;

- використанням зубчастих передач із спеціальним профілем або їх заміною на малошумні -передачі (клиноремінну, гідравлічну).

Джерелами аеродинамічного шуму можуть бути нестаціонарні явища у разі течії газів і рідин. Засобами боротьби з аеродинамічним шумом у джерелі його виникнення досягають:

- зменшення швидкості руху газів;

- згладжування гідроударних явищ за рахунок збільшення часу відкриття затворів;

- зменшення вихорів у струменях за рахунок вибору профілів тіл, що обтікаються;

- дроблення струменів за допомогою насадок;

- використання ежекторів, що знижують випромінювання шуму на межі "струмінь - довкілля".

Джерелами електромагнітного шуму є механічні коливання електротехнічних пристроїв або їх частин, які збуджуються змінними магнітними та електричними полями. До методів боротьби з цим шумом належать: застосування феромагнітних матеріалів з малою магнітострикцією, зменшення щільності магнітних потоків у електричних машинах за рахунок належного вибору їх параметрів, добру затяжку пакетів пластин в осереддях трансформаторів, дроселів, якорів двигунів тощо; косі пази для обмоток у статорах і роторах електричних машин, які зменшують імпульси сил взаємодії обмоток і розтягують ці імпульси в часі.

Якщо рівень шуму у джерелі все-таки високий, застосовують акустичні методи зниження шуму на шляху розповсюдження, передусім метод звукоізоляції джерела чи робочого місця.

Шум може розповсюджуватися через повітря в приміщення безпосередньо від джерела його утворення. Також він може проникати з сусіднього приміщення або будівлі, де знаходиться джерело шуму, трьома напрямками: через перегородку, яка під впливом змінного тиску падаючої хвилі коливається, випромінюючи в сусіднє приміщення шум; безпосередньо по повітрю через щілини та отвори; завдяки вібрації, що утворюється в будівельних конструкціях. У першому та другому випадку виникають звуки, які розповсюджуються по повітрю (повітряний шум). У третьому випадку енергія виникає і розповсюджується під час пружних коливань конструкцій (стіни, перекриття, трубопроводи), такі коливання називають ще структурними або ударними звуками.

Звукову ізоляцію від повітряного шуму здійснюють за допомогою кожухів, екранів, перегородок. Звукоізолювальні перепони відбивають звукову хвилю і тим перешкоджають розповсюдженню шуму. Вони бувають одно- і та багатошарові.

Звукоізоляція будь-якої конструкції (перепони, стіни, вікна, тощо) як фізична величина дорівнює ослабленню інтенсивності звуку під час проходження його через цю конструкцію:

, (6.1.1)

де R - фізичне значення звукоізоляції конструкції, дБ;

- інтенсивність звукової хвилі, яка падає на конструкцію, дБ;

- інтенсивність звукової хвилі, яка пройшла через конструкцію, дБ.

Звукоізоляція одношарової перегородки без повітряних проміжків можна визначити за формулою:

, (6.1.2)

де G - поверхнева маса, кг/м ²;

f - частота, Гц.

3 формули 2.30 видно: звукоізолювальна здатність одношарової перегородки тим вища, що більша її маса та вища частота звуку. Варто зауважити, що ця формула придатна лише для орієнтовних розрахунків. Зазвичай, на низьких і високих частотах виникають резонансні явища, які знижують величину звукоізоляції.

Підвищення звукоізоляції огородження за збереження незмінною його маси досягають:

- застосуванням огороджень, які складаються з двох і більше прошарків, розділених повітряними проміжками або прошарком легкого волокнистого матеріалу;

- зміною її жорсткості підвищенням внутрішнього тертя у конструкції завдяки використанню відповідного матеріалу огородження, або нанесенням вібродемпфувального шару, що дає змогу зменшити вплив резонансних коливань в конструкції.

Зниження передачі звуку через перегородки здійснюють також:

ліквідацією усякого роду нещільностей і щілин, особливо в дверях і вікнах, а також у місцях з'єднання різних конструкцій (наприклад, примикання перекриття до стіни);

ущільненням притворів, подвійним і потрійним заскленням, влаштуванням тамбурів біля дверей тощо, тобто старанною звукоізоляцією "слабкої ланки" огороджень - вікон, дверей;

зменшенням непрямої передачі звуку (вибір відповідних будівельних конструкцій, встановленням пружних елементів та елементів, що поглинають вібрації на шляху передачі звуку, раціональним розташуванням конструкцій з малою та великою масою, шарнірною закладкою конструкцій замість жорсткої там, де це допустимо, тощо).

Щоб захистити від шуму обслуговуючий персонал на виробничих ділянках з гучними технологічними процесами або з особливо гучним устаткуванням влаштовують спеціальні кабіни для спостереження і дистанційного керування. Їх виготовляють зі звичайних будівельних матеріалів у вигляді ізольованих приміщень, обладнаних вентиляцією, оглядовими вікнами, дверми з щільними притворами та віброізоляторами для запобігання проникнення в кабіни структурного шуму. Нерідко в кабінах стелю або частину стелі облицьовують звукопоглинальними матеріалами. Особливу увагу звертають на замазування щілин та отворів у місцях пролягання комунікацій.

Найбільш простим і дешевим засобом зниження шуму у виробничих приміщеннях є використання звукоізолювальних кожухів, які повністю закривають найбільш гучні агрегати. Суттєва перевага цього засобу - це можливість зниження шуму на відчутну величину. Кожухи можуть бути такими, що знімаються, або розбірними, мати оглядові вікна, функціонуючі дверці та отвори для введення комунікацій. Виготовляють їх із сталі, дюралюмінію, фанери тощо. З внутрішнього боку кожухи необхідно облицьовувати звукопоглинальними матеріалами завтовшки 30-50 мм.

Звyкoiзoлювальнa властивість огородження залежить від його розмірів, форми, розташування, матеріалу і може досягати 60 дБ.

Звукоізоляцію від повітряного шуму забезпечують за допомогою звичайних будівельних матеріалів - цегли, бетону та залізобетону, металу, фанери, плит із деревних стружок, скла тощо.

Як звукоізолювальні матеріал які застосовують у конструкціях перекриттів для зниження передачі структурного (ударного) звуку переважно в житлових і громадських будівлях, використовують мати та плити зі скляного волокна, м'які плити з деревних стружок, картон, гуму, металеві пружини, утеплений лінолеум тощо.

Якщо необхідно додатково знизити звукову енергію, що відбивається від внутрішніх поверхонь приміщення, використовують звукопоглинальні конструкції та матеріали. Це, зазвичай, конструкції, складені зі шпаристих матеріалів. У шпаринах таких матеріалів енергія звукових хвиль переходить у теплову енергію. Звукопоглинальні матеріалі застосовують у вигляді облицювання внутрішніх поверхонь приміщень або ж у вигляді самостійних конструкцій - штучних поглиначів, які підвішують до стелі. Як штучні поглиначі використовують також драпування, м'які крісла тощо.

Поверхня звукопоглинального облицювання характеризується коефіцієнтом звукопоглинання б, який дорівнює відношенню інтенсивності поглинутого звуку до інтенсивності звуку, що падає на поверхню цього облицювання:

. (2.31)

Коефіцієнт звукопоглинання б залежить від виду матеріалу, його товщини, шпаристості, величини зерен або діаметра волокон, частоти та кута падіння звуку, розмірів конструкцій звукопоглинання, а також від наявності за шаром матеріалу повітряного зазору тощо. Для відкритого вікна б = 1.

Використання звукопоглинальних конструкцій може дати ефект зниження шуму на 12…15 дБА поблизу цих конструкцій. Поблизу джерела шуму ефект зниження шуму не перевищує 2…5 дБА. Однак за рахунок зміни структури звукового поля знижуються дискомфортні акустичні умови і поліпшується слухова адаптація людини в приміщенні.

Метод зниження шуму звукопоглинанням застосовують, якщо неможливо забезпечити нормальних акустичних умов методами зниження шуму в джерелі випромінювання та звукоізоляції. Цей метод доцільно застосовувати, якщо у приміщенні частка прямого та відбитого звуку майже дорівнюють один одному (дифузне акустичне поле) та є можливість облицювання звукопоглинальним матеріалом майже 60 % поверхонь.

Для зниження шуму газодинамічного обладнання найчастіше використовують глушники шуму. Глушники є обов'язковим складником установок з двигунами внутрішнього згоряння, газотурбінними і пневматичними двигунами, вентиляторних та компресорних установок, аеродинамічних пристроїв тощо. Розрізняють глушники із звукопоглинальним матеріалом (активні), які поглинають звукову енергію, та без звукопоглинального матеріалу (реактивні), які відбивають звукову енергію назад до джерела. Глушники з поглинальними матеріалами (трубчасті, пластинчасті, екранні) використовують у компресорних і вентиляційних установках. На високих частотах їх ефективність може досягати 10…25 дБ. Глушники без звукопоглинального матеріалу (з розширювальними камерами, резонансні) використовують переважно в поршневих машинах, пневматичних і ротаційних, двигунах внутрішнього згоряння. Ці конструкції настроюють на окремі частотні смуги, які мають найбільшу енергію випромінювання і ефект зниження шуму до 30 дБ.

У деяких випадках можливе також зниження рівня суб'єктивного сприйняття шуму за рахунок зсуву частотного спектра в зону низьких частот або в недоступну для людського слуху ультразвукову зону.

Використання засобів індивідуального захисту від шуму здійснюють у випадках, якщо інші (конструктивні та колективні) методи захисту не забезпечують допустимих рівнів звуку. Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) дають змогу знизити рівні звукового тиску на 7…45 дБ. Найчастіше використовують вкладишні ЗІЗ у вигляді тампонів, які встромляються у слуховий канал, та протишумові навушники, які закривають вушну раковину зовні, а також шоломи та каски. Наприклад, для зниження середніх і високочастотних шумів найдоцільніше використовувати навушники типу "Беруши" або типу "Грибок".

6.2 Захист від ультра- та інфразвуку

Ультразвук застосовують у найрізноманітніших галузях виробництва. Наприклад, у техніці його використовують для диспергування рідин, очищення поверхонь, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищення газів від шкідливих домішок та ін.

Згідно з ДСН 3.3.6.037-99 ультразвуковий частотний діапазон поділяють на низькочастотний (від 1,12^.10⁴ до 1,0^.10⁵ Гц), коли ультразвукові коливання поширюються і повітряним, і контактним способом, і високочастотний (від 1,0^.10⁵ до 1,0^.10⁹ Гц), коли ультразвукові коливання поширюються лише контактним способом.

Для зниження шкідливого впливу підвищених рівнів ультразвуку зменшують шкідливе випромінювання звукової енергії у джерелі, а також локалізують дію ультразвуку за допомогою конструктивних і планувальних рішень, здійснюють організаційно-профілактичні заходи. Зменшення шкідливого випромінювання у джерелі можна досягати, наприклад, підвищенням номінальних робочих частот джерел ультразвуку та виключенням паразитного випромінювання звукової енергії. Для локалізації дії ультразвуку конструктивними та планувальними рішеннями використовують: звукоізолювальні кожухи, напівкожухи, екрани; окремі приміщення та кабіни, де розміщують ультразвукове обладнання; блокування, що відключає генератор ультразвуку в разі порушення звукоізоляції; дистанційне керування; облицювання приміщень і кaбін звукопоглинальними матеріалами. Організаційно-профілактичні заходи включають інструктаж про характер дії підвищених рівнів ультразвуку та про засоби захисту від нього, а також організацію раціонального режиму праці та відпочинку.

Для індивідуального захисту від ультразвуку, зазвичай, використовують подвійні рукавиці с повітряним прошарком, які частково відбивають ультразвук шаром повітря, а також протишуми, для захисту від ультразвуку, який поширюється повітряним способом.

Вимоги щодо безпеки праці за використанні ультразвукового обладнання регламентуються ГОСТ 12.2.051-80 "ССБТ. Оборудование технологическое ультразвуковое. Требования безопасности".

Інфразвук є одним із найбільш несприятливих факторів виробничого середовища. Він характеризується високою проникною та біологічною здатністю. За рівнів звукового тиску більш як 110…120 дБ існує дуже негативний його вплив на стан і здоров'я людини.

На виробництві коливання інфразвукових частот виникають під час роботи компресорів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху локомотивів та автомобілів.

Завдяки дуже малому затуханню інфразвуку в повітрі він поширюється на чималі відстані. Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на шляху його поширення. Неефективні також засоби індивідуального захисту. Дієвим засобом захисту є тільки зниження рівня інфразвуку в самому джерелі його випромінювання. Це, зокрема, внесення конструктивних змін у будову джерел, що дає змогу перейти зі сфери інфразвукових коливань у сферу звукових, наприклад, за рахунок збільшення частот обертання валів до 20 та більше обертів на секунду; підвищення жорсткості конструкцій; усунення причин низькочастотних вібрацій і резонансних явищ; застосування звукоізоляції та звукопоглинання; зниження інтенсивності аеродинамічних процесів; зменшення швидкості витікання в атмосферу робочих тіл та ін.

6.3 Методи та засоби захисту від вібрацій на робочих місцях

Основні заходи щодо захисту людини від шкідливої дії вібрації у виробничих умовах можна бути поділити на технічні, організаційні і лікувально-профілактичні, а також колективні та індивідуальні.

До технічних заходів належать:

зниження вібрації в джерелі її виникнення (вибір на стадії проектування кінематичних i технологічних схем, які знижують динамічні навантаження в устаткуванні та ін.);

зниження діючої вібрації на шляху розповсюдження від джерела виникнення (вібропоглинання, віброгасіння, віброізоляція).

До організаційних заходів належать:

організаційно-технічні (своєчасний ремонт та обслуговування обладнання за технологічним регламентом, контроль допустимих рівнів вібрації, дистанційне керування вібронебезпечним обладнанням);

організаційно-режимні (забезпечення відповідного режиму праці та відпочинку, заборону залучення до вібраційних робіт ociб молодших 18 років, тощо);

До лікувально-профілактичних заходів належать:

періодичні медичні огляди;

лікувальні процедури (фізіологічні процедури, вітамінно- та фітотерапія).

Найважливіший напрямом захисту від вібрації - застосування конструктивних методів зниження вібраційної активності машин та механізмів, наприклад, за рахунок зменшення діючих змінних сил у конструкції та зміні її параметрів (жорсткості, приведеної маси, сили тертя, використання демпферних пристроїв).

Основними методами боротьби з вібрацією на шляху їх розповсюдження є:

- зниження вібрації у джерелі виникнення за рахунок зменшення діючих змінних сил (F_m) (наприклад, за рахунок врівноваження мас, заміни ударних технологій на безударні, використання спеціальних видів зчеплення у приводах машин та ін.);

- відстроювання від резонансних режимів за рахунок раціонального вибору приведеної маси m (за > ₀) або жорсткості q (за < ₀) системи або зміна частоти збуджувальної сили ();

- вібродемпфування - збільшення механічних втрат (м) за коливаннь поблизу режимів резонансу, наприклад, за рахунок використання у конструкціях матеріалів з великим внутрішнім тертям - пластмас, сплавів марганцю та міді, нанесення на вібрувальні поверхні шару пружно в'язких матеріалів та iн.;

- динамічне гасіння - введення в коливальну систему додаткових мас та зміна її жорсткості, що дає змогу кріплення на вібруючому об'єкті, додаткової коливальної системи, яка рухається в "протифазі" з коливаннями самого об'єкту.

- метод віброізоляції, який полягає у введенні в коливальну систему додаткового пружного зв'язку, який послаблює передавання вібрації об'єкта, що підлягає захисту. Для віброізоляції машин з вертикальною збуджувальною силою використовують віброізолювальні опори у вигляді пружин, пружних прокладок, наприклад гума, та їх комбінації. У низці випадків можуть застосуватися також і пневматичні або гідравлічні віброізолятори.

Віброізоляцію людини можна забезпечити, наприклад, за допомогою віброзахисних крісел, віброізоляційних кабін та платформ. Для захисту від низькочастотних вібрацій використовують пружини 4, які забезпечують необхідну величину статичного стискання та низьку власну резонансну частоту системи. Амортизатор 1 вносить тертя у коливальну систему i пом'якшує передачу поштовхів та ударів завдяки забезпеченню в ньому нелінійної залежності сили тертя від швидкості деформації. Для забезпечення комфорту та захисту людини від високочастотної вiбpaцiї застосовуються м'яке сидіння 2 та спинку 3.

Ефективною додатковою мірою захисту, наприклад для трактористів, є віброізолятори, що встановлюються між кабіною та рамою, а також між органами керування та кабіною.

Насосний агрегат монтують на залізобетонній плиті завтовшки 100…250 мм, яка збільшує масу установки, що, своє чергою, призводить до зниження її власної резонансної частоти, а отже, i до зменшення рівня вібрації самого агрегату. Плиту необхідно встановлювати на віброізолятори. Фундамент не є обов'язковим - невеликі агрегати можна встановлювати прямо на підлогу або перекриття. Гнучкі вставки використовують для зменшення передачі вібрацій комунікаціями (у цьому разі трубопроводами), а також для роз'єднання в силовому відношенні насосної установки та приєднаних до неї трубопроводів. Гнучкі вставки є обов'язковим складником частиною віброізоляції установки будь-якого розміру. В місцях прокладання трубопроводів через конструкції огородження будинків необхідно передбачати їх додаткову віброізоляцію від цих конструкцій. Також треба передбачати додаткову віброізоляцію трубопроводів від підвісок на стелі за допомогою пружних прокладок.

Якщо технічними засобами не вдається зменшити рівень вібрації до норми, передбачають забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) можна застосовувати і для всього тіла людини, так i окремо для ніг і рук. Як такі засоби використовують віброізолювальні рукавиці і віброізолювальне взуття, які мають пружні прокладки, що захищають працівника від впливу високочастотної місцевої вібрації. Ефективність таких рукавиць і взуття не дуже висока, бо товщина таких прокладок не може бути дуже великою. Через це вони не дають відчутного зменшення вібрацій на низьких частотах, а на високих (більш 100 Гц) їх ефективність зменшується за рахунок хвильових властивостей тканин людського тіла. Засоби індивідуального захисту від шкідливого впливу загальної та локальної вібрації (взуття, рукавиці та ін.) повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.4.024-76. "ССТБ. Обувь специальная виброзащитная" та ГОСТ 12.4.002-74 "ССБТ Средства индивидуальной защиты рук от вибрации. Общие технические требования". Для зниження впливу локальної вібрації, що діє під час роботи з перфораторами та відбійними молотками, використовують спеціальні пристрої до органів керування. Це можуть бути пристрої з елементами пружності, які згинаються, стискуються або скручуються, або пристрої з телескопічними або шарнірними елементами.

Лекція 7. Вимоги безпеки до технологічного обладнання і процесів. Заходи електробезпеки на підприємствах галузі

7.1 Загальні вимоги виробничої безпеки

Безпека праці на виробництві охоплює такі три складники:

- безпеку виробничого обладнання;

- безпеку технологічних процесів;

- безпеку виконання робіт.

Безпека виробничого обладнання (за винятком обладнання, що є джерелом іонізуючих випромінювань) регламентується ГОСТ 12.2.003-91. ССБТ. "Оборудование производственное. Общие требования безопасности".

Безпеку виробничого обладнання забезпечують такими методами:

- добором принципів дії, джерел енергії та параметрів робочих процесів;

- мінімізацією кількості енергії, що споживається чи накопичується;

- застосуванням вмонтованих у конструкцію засобів захисту та інформації про можливі небезпечні ситуації;

- застосуванням засобів автоматизації, дистанційного керування та контролю;

- дотриманням ергономічних вимог, обмеженням фізичних і нервово-психологічних навантажень на працівників.

Виробниче обладнання під час роботи, самостійно чи у складі технологічних комплексів, повинно відповідати вимогам безпеки впродовж усього періоду експлуатації. Матеріали конструкції виробничого обладнання не повинні зумовлювати утворення небезпечних чи шкідливих факторів щодо дії на організм працівників, а навантаження, що виникають під час роботи в окремих елементах обладнання, не повинні сягати небезпечних величин. У разі неможливості реалізації останньої вимоги у конструкції обладнання необхідно передбачити спеціальні засоби захисту (огородження, блоківки та ін.).

Небезпечні зони виробничого обладнання (рухомі вузли, елементи з високою температурою тощо), як потенційні джерела травмонебезпеки, повинні бути огороджені (відповідно до ГОСТ 12.2.062-81), теплоізольовані або розміщені у недосяжних місцях.

Допоміжні пристрої (затискачі, вантажозахоплювальні та вантажопідіймальні пристрої) повинні унеможливити виникнення небезпеки під час раптового вимкнення енергії, а також самовільну зміну стану цих пристроїв після відновлення енергоживлення.

Виробниче обладнання повинно бути пожежовибухобезпечним у передбачених умовах експлуатації та не накопичувати зарядів статичної електрики у небезпечних для працівників кількостях.

Виробниче обладнання, робота якого супроводжується виділенням шкідливих речовин чи організмів або пожежо- та вибухонебезпечних речовин, повинно включати вмонтовані пристрої для локалізації цих виділень. За відсутності таких пристроїв у конструкції обладнання мають бути передбачені місця для підключення автономних пристроїв локалізації виділень.

Якщо виробниче обладнання є джерелом шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, виробничих випромінювань (електромагнітних, лазерних тощо), то його треба виконувати таким чином, щоб параметри перелічених шкідливих виробничих факторів не перевищували меж, встановлених відповідними чинними нормативами.

Виробниче обладнання повинно бути забезпечене місцевим освітленням, виконаним відповідно до вимог чинних нормативів, якщо його відсутність може спричинювати перевантаження органів зору або інші небезпеки, пов'язані з експлуатацією цього обладнання.

Система управління виробничим обладнанням має забезпечувати надійне і безпечне його функціонування на всіх режимах роботи, а також у разі зовнішніх впливів. На робочих місцях повинні бути написи, схеми та інші засоби інформації щодо послідовності керуючих дій. Конструкція і розміщення засобів попередження про небезпечні ситуації повинні забезпечувати безпомилкове, достовірне і швидке сприйняття цієї інформації.

Центральний пульт управління технологічним комплексом обладнується сигналізацією, мнемосхемою або іншими засобами відображення інформації про порушення нормального режиму функціонування кожної одиниці виробничого обладнання, засобами аварійної зупинки всього комплексу або окремих його одиниць, якщо це не призведе до подальшого розвитку аварійної ситуації. Пуск виробничого обладнання у роботу, а також повторний пуск після його зупинки, незалежно від причини, має бути можливим тільки через маніпулювання органами управління пуском. Органи аварійної зупинки після спрацювання повинні залишатися у положенні зупинки до їх повернення у вихідне положення обслуговуючими працівниками. Повернення органів аварійної зупинки у вихідне положення не повинно призводити до пуску обладнання.

Засоби захисту, що входять у конструкцію виробничого обладнання, повинні:

- забезпечувати можливість контролю їх функціонування;

виконувати своє призначення безперервно у процесі роботи обладнання;

- діяти до повної нормалізації відповідного небезпечного чи шкідливого фактору, що спричинив спрацювання захисту;

- зберігати функціонування у випадку виходу з ладу інших засобів захисту.

За необхідності включення засобів захисту до початку роботи виробничого обладнання схемою управління повинні передбачатися відповідні блокування.

Виробниче обладнання, під час монтажу, ремонту, транспортування та зберігання якого застосовуються вантажопідіймальні засоби, повинно мати відповідні конструктивні елементи або позначені місця для приєднання вантажозахоплювальних пристроїв із зазначенням маси обладнання. Обладнання, переміщення якого передбачено вручну, повинно мати відповідні елементи або форму для захоплення рукою.

Безпека виробничих процесів регламентується ГОСТ 12.3.002-75 ССБТ. "Процессы производственные. Общие требования безопасности", який визначає загальні вимоги безпеки до виробничих процесів.

Безпека виробничого процесу визначається передусім урахуванням вимог безпеки до конкретного обладнання на етапі розробки проекту, випуску та випробуваннях випробного зразка та передачі його у серійне виробництво.

Основні вимоги безпеки до технологічних процесів:

- усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, що можуть бути вірогідними чинниками небезпек;

- заміна технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких ці фактори відсутні або характеризуються меншою інтенсивністю;

- комплексна механізація та автоматизація виробництва, застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями за наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

- герметизація обладнання;

- застосування засобів колективного захисту працівників;

- раціональна організація праці та відпочинку задля профілактики монотонності праці, гіподинамії, а також обмеження важкості праці;

- своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях (системи отримання цієї інформації потрібно виконувати за принципом пристроїв автоматичної дії з виведенням на системи попереджувальної сигналізації);

- впровадження систем контролю та керування технологічним процесом, що забезпечують захист працівників та аварійне відключення виробничого обладнання;

- своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, що є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

- забезпечення пожежної і вибухової безпеки.

Для визначення необхідних засобів захисту потрібно керуватися вказівками відповідних стандартів ССБТ за видами виробничих процесів і групами виробничого обладнання, що використовуються у цих процесах. Перелік чинних стандартів подано у покажчиках Держстандарту, що видаються щорічно. Вимоги безпеки під час проведення технологічного процесу повинні передбачатися в технологічній документації. Контроль повноти викладення цих вимог здійснюється відповідно до вказівок РД 50-134-78.

Виробничі будівлі та споруди, залежно від вибраного архітектурно-будівельного та об'ємно-планувального вирішення, можуть впливати на формування умов праці: освітлення, шуму, мікроклімату, загазованості та запиленості повітряного середовища виробничих випромінювань. Крім того, неправильне кольорове або архітектурне вирішення інтер'єра призводить до несприятливого психологічного впливу на працівників.

У виробничому приміщенні умови праці залежать від таких факторів, як розташування технологічного обладнання, організація робочого місця, сировина, заготовки та готова продукція. У кожному конкретному випадку вимоги безпеки до виробничих приміщень і площадок формуються, виходячи з вимог чинних будівельних норм і правил.

Рівні небезпечних і шкідливих виробничих факторів на робочих місцях повинні відповідати вимогам нормативних документів безпеки за видами небезпечних і шкідливих факторів. Робочі місця повинні мати рівні та показники освітленості, встановлені чинними Державними будівельними нормами України ДБН В.2.5-28-2006 "Природне і штучне освітлення" [2.15].

Розташування виробничого обладнання, вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва у виробничих приміщеннях і на робочих місцях не повинно становити небезпеку для працівників. Відстані між одиницями обладнання, а також між обладнанням та стінами виробничих приміщень, будівель і споруд мають відповідати вимогам чинних норм технологічного проектування, будівельним нормам і правилам.

Зберігання вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва потребує системи заходів, що унеможливлюють виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів; використання безпечних пристроїв для зберігання; механізації та автоматизації навантажувально-розвантажувальних робіт тощо.

Для транспортування вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва необхідно застосовувати безпечні транспортні комунікації і засоби пересування вантажів, що унеможливлюють виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів; механізацію та автоматизацію перевезення з урахуванням вимог ГОСТ 12.2.022-80 ССБТ. "Конвейеры. Общие требования безопасности" та ГОСТ 12.3.020-80 ССБТ. "Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности".

Безпека виконання робіт включає застосування раціональних методів технології та організацію виробництва. Зокрема велику роль відіграє зміст праці, форми побудови трудових процесів, ступінь спеціалізації працівників, вибір режимів праці та відпочинку, дисципліна праці, психологічний клімат у колективі, організація санітарного та побутового забезпечення праці (відповідно до СНіП II-92-76).

У формуванні безпечних умов праці також велике значення має врахування медичних протипоказань до використання працівників в окремих технологічних процесах, а також навчання й інструктажі з безпечних методів проведення робіт.

До осіб, допущених до участі у виробничому процесі, висувають вимоги щодо відповідності їх фізичних, психофізичних і, в окремих випадках, антропометричних даних характеру роботи. Перевірка стану здоров'я працівників має проводитися і перед допуском їх до роботи, і періодично у процесі роботи згідно з чинними нормативами. Періодичність контролю стану їх здоров'я визначають залежно від небезпечних і шкідливих факторів виробничого процесу у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я.

Особи, яких допускають до участі у виробничому процесі, повинні мати професійну підготовку (у тому числі і з безпеки праці), що відповідає характеру робіт. Навчання працівників щодо охорони праці проводять на усіх підприємствах і в організаціях незалежно від характеру та ступеня небезпеки виробництва відповідно до ДНАОП 0.00-4.12-99 (розділ 1).

Основними напрямами убезпечення праці має бути комплексна механізація й автоматизація виробництва, що є передумовою докорінного поліпшення умов праці, зростання продуктивності праці та якості продукції, сприяє ліквідації відмінності між розумовою і фізичною працею. Однак за автоматизації необхідно враховувати психічні та фізіологічні чинники, тобто узгоджувати функції автоматичних пристроїв з діяльністю людини-оператора. Зокрема необхідно враховувати антропометричні дані останньої та її можливості до сприйняття інформації.

У автоматизованому виробництві необхідне також суворе виконання вимог безпеки під час ремонту й налагодження автоматичних машин і систем. Один із перспективних напрямів комплексної автоматизації виробничих процесів - використання промислових роботів. У цьому разі між людиною та машиною (технологічним обладнанням) з'являється проміжна ланка - промисловий робот, і система набуває такої структури: людина-промисловий робот-машина. Тобто людину виводять із сфери постійного безпосереднього контакту з виробничим обладнанням.

Основними керівними матеріалами щодо безпеки роботизованих технологічних комплексів є ГОСТ 12.2.072-82 ССБТ. "Роботы промышленные, роботизированные технологические комплексы и участки. Общие требования безопасности", у якому наведено вимоги безпеки до конструкції промислових роботизованих виробничих систем.

7.2 Безпека експлуатації електроустановок

7.2.1 Загальна характеристика електроустановок

Електроустановка (ЕУ) - це установка, в якій виробляється, перетворюється, передається, розподіляється та споживається (перетворюється в інші види) електрична енергія.

За видами струму ЕУ поділяють на установки змінного та постійного струму. Найбільше розповсюдження мають ЕУ змінного струму з частотою 50 Гц. Тому у цьому підрозділі, коли мова йтиме про ЕУ змінного струму, треба сприймати інформацію щодо ЕУ з частотою 50 Гц.

ЕУ змінного струму поділяють на однофазні і трифазні. Однофазні електричні мережі (ЕМ) - це мережі, які живляться від окремої обмотки джерела живлення (генератора чи трансформатора, ДЖ), яка не має електричних з'єднань з іншими обмотками. Такі ЕМ застосовують вкрай зрідка. В абсолютній більшості випадків застосовуються трифазні ЕМ і трифазні споживачі. Трифазні ЕМ живляться від трьох обмоток і мають певні електричні з'єднання між собою (рис. 7.1). Трифазні ЕМ напругою понад 1 кВ мають три фазні провідники (позначаються L1, L2, L3), а напругою до 1 кВ - п'ять чи чотири провідники, у т.ч. три фазні, один нейтральний (для отримання фазної напруги - N) і один захисний (для убезпечення експлуатації ЕУ - РЕ), якщо ЕМ п'ятипровідникова, або один суміщений провідник (поєднує функції нейтрального і захисного - РЕN), якщо ЕМ чотирипровідникова.

Споживачі електричної енергії можуть бути трифазні, які живляться від усіх трьох фаз, найчастіше - це електродвигуни. Рідше в умовах виробництва трапляються однофазні споживачі, які живляться від одного фазного і нейтрального (N) проводів. В умовах виробництва це, в основному, освітлювальні установки чи ЕУ невеликої потужності, у т.ч. і ПЕОМ. Однофазні ЕУ найчастіше застосовують у побуті. Хоча ці ЕУ й однофазні, але живляться вони не від однофазних мереж, а від трифазних. Тому у вирішенні питань безпеки треба вважати, що вони отримують живлення від трифазної ЕМ як її частина, і на них розповсюджуються усі положення щодо трифазних ЕМ.

Трифазні мережі мають дві напруги: фазну (U_ф) між фазним і нейтральним провідниками та лінійну (U_л) між двома фазними провідниками. Лінійна напруга у більша фазної. Найчастіше U_ф=220 В, а U_л =380 В. Трифазні споживачі мають обидві напруги, а однофазні - лише 220 В.

Щодо величини напруги ЕУ підрозділяють на установки напругою до 1 кВ (включно за діючою величиною) і понад 1 кВ. Для ЕУ напругою до 1 кВ прийнято вказувати обидві напруги - лінійну і фазну, а понад 1 кВ - тільки лінійну напругу. Стандартними напругами до 1 кВ є: 220/127, 380/220 та 660/380 В. Найбільш розповсюдженими є ЕУ з напругою 380/220 В (трифазні споживачі) чи 220 В (однофазні споживачі). Стандартними напругами понад 1 кВ є: 6, 10, 35, 110, 150, 220, 330, 400, 500 і 750 кВ.

Щодо заходів електронебезпеки (і режиму нейтралі ДЖ відносно землі) ЕУ поділяють на такі класи:

напругою до 1 кВ в ЕМ із глухозаземленою нейтраллю;

напругою до 1 кВ в ЕМ з ізольованою нейтраллю;

напругою понад 1 кВ в ЕМ з ізольованою, компенсованою або (і) заземленою через резистор нейтраллю;

напругою понад 1 кВ в ЕМ із глухозаземленою або ефективно заземленою нейтраллю.

На рис. 3.1 приведена ЕМ напругою 10 кВ з ізольованою від землі нейтраллю і 380/220 В - з глухозаземленою нейтраллю. В ЕУ напругою до 1 кВ зазвичай застосовую глухозаземлену нейтраль ДЖ (крім шахт, кар'єрів та ін.), а понад 1 кВ: ізольовану, компенсовану або (і) заземлену через резистор нейтраль в ЕУ напругою 6, 10 і 35 кВ, а вище - глухозаземлену або ефективно заземлену.

Рис. 7.1. Схема живлення ЕУ від трифазної ЕМ із заземленою нейтраллю: ДЖ - джерело живлення; ФЗ - функціональне заземлення; ЕУ-1 - трифазний споживач (наприклад, двигун); ЕУ-2, ЕУ-3 - однофазні споживачі

ЕУ мають такі наступні основні конструктивні елементи:

? провідна частина - будь яка частина, яка має властивість проводити електричний струм;

? провідник - провідна частина, призначена для проведення електричного струму певного значення;

? лінійний (фазний) провідник (L) - провідник, який у нормальному режимі роботи ЕУ перебуває під напругою і використовується для передавання і розподілу електричної енергії, але не є провідником середньої точки або нейтральним провідником;

? нейтральний провідник (N-провідник) - провідник в ЕУ напругою до 1 кВ, електрично з'єднаний з нейтральною точкою ДЖ, що використовується для розподілу електричної енергії;

? нейтральна точка - спільна точка з'єднаної у зірку багатофазної системи або заземлена точка однофазної системи;

? провідник середньої точки (М-провідник) - провідник в ЕУ напругою до 1 кВ, який електрично з'єднаний з середньою точкою ДЖ і використовується для розподілення електричної енергії;

? захисний провідник - провідник призначений для забезпечення електробезпеки;

? РЕ-провідник - захисний провідник в ЕУ напругою до 1кВ, призначений для захисту від ураження електричним струмом;

? PEN-провідник - провідник в ЕУ напругою до 1 кВ, який поєднує функції нейтрального (N-) і захисного (РЕ-) провідників;

? струмовідна частина - провідник або провідна частина, що перебуває у процесі нормальної роботи ЕУ під напругою, включаючи нейтральний (N-) провідник, але не (РЕ-) провідник;

? відкрита провідна частина - провідна частина ЕУ, доступна для дотику, яка у процесі роботи не перебуває під робочою напругою, але може опинитися під напругою у разі ушкодження ізоляції струмовідних частин (наприклад, корпуса ЕУ);

? стороння провідна частина - провідна частина, яка не є частиною ЕУ, здатна виносити електричний потенціал, зазвичай, електричний потенціал локальної землі (наприклад, рейки під'їзних колій, будівельні металоконструкції, металеві труби та оболонки комунікацій тощо.

7.2.2 Характеристика нормативних документів щодо елекробезпеки

Основні нормативні документи щодо електробезпеки в Україні:

Правила устройства электроустановок (ПУЭ-84). Дія ПУЭ розповсюджується на ЕУ напругою до 500 кВ, що споруджуються чи реконструюються. ПУЭ-86 встановлюють загальні вимоги до будови ЕУ, каналізації (передачі) електроенергії, захисту і автоматики, розподільних пристроїв і підстанцій, електросилових установок, електричного освітлення та до електрообладнання спеціальних установок.

ДНАОП 0.00-1.32-01. Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. Цей документ затверджений Мінпраці України і включає деякі питання електричного освітлення та обладнання спеціальних установок зі змінами і доповненнями відповідно до чинних в Україні і міжнародних нормативних актів.

Правила улаштування електроустановок. Розділ 1. Загальні правила. Гл. 1.7. Заземлення і захисні заходи безпеки. (ПУЕ-2006). Глава ПУЕ 1.7, запроваджена з 1 січня 2007 року. Вимоги глави поширюються на ЕУ змінного і постійного струмів, які проектуються, будуються або реконстуюються і містять загальні вимоги до їх електробезпеки. Вимоги цієї глави можуть також застосовуватися до діючих ЕУ.

НПАОП 40.1-1.01-97 (ДНАОП 1.1.10-1.01-97). Правила безпечної експлуатації електроустановок - галузевий нормативний документ (енергетика). Дія його розповсюджується на ЕУ енергетичної галузі напругою до 500 кВ. Він встановлює вимоги щодо безпечної експлуатації ЕУ.

ДНАОП 0.00-1.21-98. Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів - міжгалузевий НА, що визначає вимоги з безпечної експлуатації електроустановок споживачів, дія його розповсюджується на електроустановки напругою до 220 кВ.

Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів - установлюють основні організаційні і технічні вимоги до експлуатації ЕУ споживачів і поширюються на діючі ЕУ напругою до 150 кВ включно.

...