Охорона праці в галузі

ДНАОП 1.1.10-1.07-01. Правила експлуатації електрозахисних засобів - НА, що встановлює вимоги до необхідного переліку електрозахисних засобів залежно від конкретних умов, до зберігання, випробування, перевірки стану та користування електрозахисними засобами.

ДНАОП 0.00-8.19-99. Порядок проведення опосвідчення електроустановок споживачів.

ДНАОП 0.00-8.20-99. Порядок проведення експертизи електроустановок споживачів.

Розроблені на основі НПАОП (ДНАОП) галузеві нормативні акти щодо електробезпеки для енергетичної галузі та підприємств інших галузей.

7.2.3 Класифікація методів безпечної експлуатації електроустановок

Безпечна експлуатація ЕУ забезпечується такими трьома методами:

? застосуванням стаціонарних конструктивних і схемних заходів захисту;

? використанням засобів захисту, у тому числі електрозахисних;

? дотриманням захисних заходів під час виконання робіт в ЕУ.

Конструктивні та схемні заходи захисту є невід'ємною частиною ЕУ і убезпечують її експлуатацію увесь час, доки ЕУ знаходиться під напругою. Згідно з ПУЕ-2006 їх поділяють на дві групи:

? заходи захисту від прямого дотику в нормальному режимі роботи ЕУ;

? заходи захисту в разі непрямого дотику у випадку одиничного пошкодження.

Засіб захисту (ЗЗ) ? це засіб, призначений для запобігання або зменшення виливу на працівника небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів.

Засіб електрозахисний ? це засіб, призначений для забезпечення електробезпеки (це інструменти і пристосування для безпечного виконання робіт в ЕУ: ізолювальні штанги, кліщі, покажчики напруги та ін.), а також діелектричний одяг та взуття (рукавички, ботики, калоші та ін.).

Захисні заходи під час виконання робіт в ЕУ ? це комплекс вимог до працівників і до порядку виконання робіт для убезпечення експлуатації ЕУ.

7.2.4 Заходи захисту від прямого дотику в нормальному режимі роботи електроустановок

Загальні положення:

1. Струмовідні частини ЕУ не повинні бути доступні для випадкового прямого дотику до них, а доступні для дотику відкриті і сторонні провідні частини не повинні перебувати під напругою, що становить небезпеку ураження електричним струмом в нормальному режимі роботи і в разі пошкодження ізоляції.

2. Для запобігання ураженню електричним струмом у нормальному режимі роботи потрібно застосувати окремо або у поєднанні такі заходи захисту від прямого дотику:

? основна ізоляція струмовідних частин;

? огорожі та оболонки в ЕУ;

? бар'єри в ЕУ;

? розміщення струмовідних частин поза зоною досяжності;

? розміщення струмовідних частин на недосяжній висоті чи у недоступному місці;

? блоківки безпеки в ЕУ

? орієнтація в ЕУ.

3. Захист від прямого дотику не вимагається, якщо номінальна напруга ЕУ не перевищує:

? 25 В змінного або 60 В постійного струму в разі застосування системи БННН (система безпечної наднизької напруги), якщо електричне обладнання експлуатується у сухих приміщеннях;

? 25 В змінного і 60 В постійного струму в разі застосування системи ЗННН (система захисної наднизької напруги), якщо обладнання перебуває у зоні дії зрівнювання потенціалів і експлуатується тільки у сухих приміщеннях;

? 6 В змінного або 15 В постійного струму в усіх інших випадках.

7.2.5 Електрична ізоляція в електроустановках

Ізоляція ? це шар діелектрика або конструкція, виконана з діелектрика, за допомогою яких струмовідні частини відокремлюються одна від одної чи від інших конструктивних елементів обладнання. ЕУ передусім мають робочу ізоляцію - ізоляцію, яка забезпечує протікання струму потрібним шляхом і безпечну експлуатацію обладнання, тобто ізолює струмовідні частини від корпусів.

Щодо захисних заходів передусім враховують основну ізоляцію, тобто ізоляцію струмовідних частин в ЕУ напругою до 1 кВ, яка забезпечує захист від прямого дотику.

Вимоги до основної ізоляції:

? має повністю покривати струмовідні частини;

? повинна витримувати механічні, електричні, хімічні, теплові та інші впливи у процесі експлуатації;

? усунення ізоляції повинно бути можливим тільки через її руйнування;

? у разі забезпечення її повітряним проміжком (так звана зовнішня ізоляція) захист від прямого дотику або наближення до струмовідних частин на небезпечну відстань, у тому числі в ЕУ напругою понад 1 кВ, повинен здійснюватися за допомогою інших заходів (оболонок, огорож, бар'єрів або розміщення поза зоною досяжності).

Захисна дія ізоляції полягає в обмеженні величини струму, що протікає через ізоляцію і, відповідно, через людину, яка доторкується до ізоляції. Це відбувається через великий електричний опір ізоляції.

Крім основної в ЕУ, застосовують такі види електричної ізоляції:

? додаткова ізоляція - це самостійна ізоляція, передбачена як додаткова до основної ізоляції в ЕУ напругою до 1 кВ і призначена для забезпечення захисту від ураження електричним струмом у разі ушкодження основної ізоляції;

? подвійна ізоляція - ізоляція в ЕУ напругою до 1кВ, яка складається з основної і додаткової ізоляції;

? посилена ізоляція - єдина система ізоляції струмовідних частин в ЕУ напругою до 1 кВ, яка забезпечує такий самий ступінь захисту від ураження електричним струмом, як і подвійна ізоляція.

7.2.6 Огорожі та оболонки в електроустановках

Огорожа - це частина, яка забезпечує захист від прямого дотику з боку можливого доступу. Оболонка - огорожа внутрішніх частин обладнання, яка запобігає доступу до струмовідних частин з будь-якого напрямку, тобто оболонка повністю огороджує ЕУ.

Вимоги до огорож і оболонок:

? огорожі та оболонки повинні забезпечувати ступінь захисту ІР 2Х згідно ГОСТ 14254 (а саме захист від проникнення у середину пальців чи предметів завдовжки більш як 80 мм або твердих тіл розміром більш як 12 мм);

? якщо для нормальної роботи обладнання необхідно мати збільшені зазори, потрібно вживати інші заходи для запобігання ненавмисному дотику до струмовідних частин;

? вхід за огорожу або розкриття оболонки повинні бути можливими тільки за допомогою спеціального ключа чи інструменту.

Огорожі виконують:

? суцільними (в ЕУ напругою до 1 кВ);

? сітчастими (в ЕУ напругою до і понад 1 кВ).

Огорожі і оболонки розмішують на певних відстанях від струмовідних частин у залежності від напруги (згідно з ПУЕ).

7.2.7 Бар'єри в ЕУ

Бар'єр ? це частина, яка запобігає ненавмисному прямому дотику, але не перешкоджає навмисному прямому дотику. Це конструктивна частина, яка перегороджує вільний підхід до ЕУ.

Вимоги до бар'єрів:

? бар'єри повинні захищати від випадкового дотику до струмовідних частин в ЕУ напругою до 1 кВ або наближення на небезпечну відстань в ЕУ напругою понад 1 кВ;

? для зняття бар'єрів не потрібно застосовувати ключ або інструмент, але їх потрібно закріплювати так, щоб неможливо було усунути ненавмисне;

? бар'єри слід виготовляти з ізоляційного матеріалу.

7.2.8 Розміщення струмовідних частин поза зоною досяжності

Розміщення струмовідних частин на недосяжній висоті чи у недоступному місці стосується проводів ПЛ чи шин та обладнання на підстанціях. Висота розміщення проводів залежить від напруги лінії та місцевості, якою вона походить. Наприклад, висота розміщення проводів ПЛ напругою до 110 кВ включно у населеній місцевості повинна бути не менш як 7 м над місцевістю (землею).

Розміщення струмовідних частин у недосяжному місці стосується КЛ чи проводів у приміщенні. КЛ прокладають у землі у траншеях чи спорудах на глибині більш як 0,6 м. Проводку у приміщенні прокладають під шаром штукатурки або під підлогою.

7.2.9 Блоківки безпеки в ЕУ

Блоківки безпеки в ЕУ - це пристрої, які запобігають ураженню людини електричним струмом у разі помилкових дій. За принципом дії їх поділяють на:

Механічні у вигляді заскочок чи стопорів, які фіксують поворотну частину механізму у вимкненому стані; на підстанціях застосовують блок-замки, за допомогою яких блокують рухомі частини вимикача чи роз'єднувача; блок-замки одного приєднання повинні мати один секрет і додається один ключ; наприклад, щоб вимкнути роз'єднувач, треба спочатку вимкнути вимикач, вийняти ключ із замка на вимикачі (вимикач може бути увімкнений, якщо ключ знаходиться у його замку) і лише потім, вставивши ключ у замок роз'єднувача, вимкнути роз'єднувач.

Електромагнітні у вигляді електромагнітних замків - мають котушку з осердям, приводяться в дію після подачі оперативної напруги на відповідну розетку.

Електричні - блокування дверей - застосовують у випробних ЕУ, поєднуються з магнітним пускачем обладнання. ЕУ можна ввімкнути лише тоді, коли двері огорожі ЕУ замкнені. Якщо двері огорожі відкриті, то ввімкнути ЕУ неможливо, бо блокувальний контакт БК розмикає коло живлення котушки KM магнітного пускача. Якщо ЕУ буде ввімкнена і в цей час відкрити двері огорожі, то ЕУ автоматично відключиться через знеструмлення котушки КМ. У разі повторного закриття дверей ЕУ автоматично не ввімкнеться. Для запуску ЕУ у цьому разі слід знову натиснути кнопку Пуск.

Не рекомендовано блокувати з дверима силові контакти, тому що у разі відкриття дверей напруга з ЕУ вимкнеться, після випадкового їх закривання знову автоматично з'явиться на ЕУ.

7.2.10 Орієнтація в ЕУ

Методи орієнтації дають змогу працівникам орієнтуватися під час виконання робіт і застерігають їх від неправильних дій.

Методами орієнтації слугують:

* Маркування частин електрообладнання - призначено для розпізнавання належності і призначення обладнання. Виконується за допомогою умовних позначок: літеро-змістовних і цифрових (наприклад, вимикач - В і номер). Ці позначення наносять на корпуси ЕУ і вони повинні відповідати позначенням на схемах сполучень. Усі елементи одного приєднання повинні мати одне цифрове позначення, а апарати двох поєднань - подвійний номер.

* Знак безпеки Обережно! Електрична напруга (рис. 3.13) - тло жовте або кольору інтер'єра, сторони і стріла - червоний (чорний). Наносять або прикріплюють на корпусах ЕУ, на дверях входу в електричні приміщення та на опорах ПЛ.



Рис. 3.13. Знак безпеки Обережно! Електрична напруга

* Відповідне розташування і забарвлення струмовідних частин:

? для змінного струму: фаза L1 - верхня, ліва, найбільш віддалена, забарвлення жовте; фаза L2 ? середня, забарвлення зелене; фаза L3 ? нижня, права, забарвлення червоне; нейтраль N ? ізольована ? блакитне; заземлена ? поздовжні смуги жовтого і зеленого кольору;

? для постійного струму: позитивний полюс L+, нижній, ближній, правий, забарвлення червоне; негативний полюс L?, середній, забарвлення синє; нейтраль М ? верхня, ліва, дальня, блакитне.

* Світлова сигналізація - вказує на увімкнений чи вимкнений стан ЕУ за допомогою сигнальних ламп.

Лекція 8. Заходи електробезпеки на підприємствах галузі. Вимоги охорони праці до виробничих і допоміжних приміщень. Організація робочих місць

8.1 Заходи захисту у разі непрямого дотику в електроустановках. Захисне вирівнювання потенціалів

Загальні відомості. Захист у разі непрямого дотику - захист, який запобігає ураженню людини електричним струмом у разі одиничного ушкодження.

Для запобігання ураження струмом у разі ушкодження ізоляції слід застосовувати окремо або у поєднанні такі засоби захисту в разі непрямого дотику:

? захисне заземлення;

? автоматичне вимикання живлення;

? захисні зрівнювання (вирівнювання) потенціалів;

? ізолювальні (непровідні) приміщення, зони, площадки;

? системи наднизької (малої) напруги;

? обладнання класу ІІ або з рівноцінною ізоляцією.

Захист у разі непрямого дотику слід виконувати в усіх випадках, якщо номінальна напруга ЕУ перевищує 50 В змінного і 120 В постійного струму.

У приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних і зовнішніх установках виконання такого захисту може знадобитися за нижчих напруг, наприклад: 25 В змінного та 60 В постійного струмів або 12 В змінного і 30 В постійного струму - за наявності вимог відповідних глав ПУЕ та інших нормативних документів.

Захисне заземлення. Захисне заземлення - це навмисне електричне з`єднання з землею або з її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою.

Заземлення - умисне сполучення з землею або її еквівалентом металевих частин ЕУ. Якщо з землею з'єднані струмопровідні частини - це робоче заземлення.

Призначення захисного заземлення: захист від напруги дотику, тобто від напруги на корпусі електроустановки (при пошкодженні робочої ізоляції і переході напруги металевому корпусі) відносно землі.

Розглянемо принципи захисту захисного заземлення.

1-й випадок - у мережах з ізольованою нейтраллю:

Рис. 7.4. Принципи захисту захисного заземлення у мережах з ізольованою нейтраллю

Uк= IззRз; Iзз залежить тільки від r і не залежить від Rз:

- залежить від R_З, тобто можна вибрати таку величину R_З (достатньо малу), що при існуючому Iзз Uк і Iлд будуть безпечними.

Умова безпеки:

Uк= IззRз? Uдот.доп.

Iлд без заземлення корпуса - Iлд =Uф/(Rлд+r/3)

Iлд з заземленняv корпуса - Iлд =Uф/(Rлд+r/3+(rRлд /3Rз))

Таким чином:

- захисне заземлення є ефективною мірою захисту у мережах з ізольованою нетраллю при напрузі і до і вищій 1кВ;

- захисна дія заземлення у мережах з ізольованою нетраллю полягає у зменшенні напруги дотику за рахунок малої величини Rз в ЕУ з малими Iзз.

2-й випадок - ЗЗ у мережах із заземленою нейтраллю:

Рис. 7.5. Принципи захисту захисного заземлення у мережах із заземленою нейтраллю:

Uк= IззRз; Iзз = Uф/(Rр+Rз);

;

Rр=Rз, Uк= 0.5Uф;

Rр>Rз,Uк> 0.5Uф;

тобто зменшенням Rз не можна суттєво зменшити Uк.

Таким чином:

- ЗЗ є ефективною мірою захисту у мережах з заземленою нейтраллю тільки при напрузі більшій 1кВ;

- захисна дія заземлення у мережах з заземленою нейтралью полягає у перетворенні замикання фази на корпус ЕУ у однофазне КЗ, від струму якого спрацьовує МСЗ і вимикає пошкоджену ЕУ;

- умова безпеки ЗЗ у мережах з заземленою нейтралью напругою вище 1кВ;

- Uк= IззRз? Uдот.доп.(tс)

Конструктивно заземлюючі пристрої являють сукупність заземлювача і заземлюючих провідників.

Заземлювач - це металоконструкція, яка розміщена в ґрунті і має з ним хороший електроконтакт.

Заземлюючий провідник - це провідник, що з'єднує корпус електро-приймача з заземлювачем. Заземлюючий провідник, що має 2 або більше відгалужень, називається магістраллю заземлення.

Заземлювачі поділяються на натуральні та штучні.

Натуральні заземлювачі - це металоконструкції в ґрунті, які мають з ним гарний контакт, виконують будівельні або технологічні функції і паралельно зазтосовуються для заземлення.

ПУЭ передбачає в першу чергу використовувати натуральні заземлювачі.

За взаємним розташуванням заземлювачів і заземлюваного обладнання заземлення поділяється на виносні і контурні.

Заземлювачі виносних заземлень розташовується на деякій відстані від заземлюваного обладнання, часто за межами зони розтікання струму замикання на землю, а заземлювачі контурних заземлень безпосередньо біля обладнання або під територією майданчика, на якому розміщене це обладнання.

Умова безпеки:

Таким чином, виносні заземлення можуть застосовуватись тільки у мережах з ізольованою нейтраллю при невеликих IЗЗ, а при великих(у мережах з ефежктивно заземленою нейтраллю напругою вище 1 кВ) - контурні заземлення.

Таким чином, контурне заземлення "дозволяє підвищити" потенціал поверхні майданчика по відношенню до території, що примикає. На території майданчика та будуть набагато меншими, ніж при виносному заземленні або при поодинокому заземлювачі, а в деяких точках, навіть, дорівнюватимуть нулю.

Однак за межами майданчика, що охоплюється заземлювачем, крива розподілу потенціалів "йде круто" і виявляється достатньо великою. Для зменшення за межами майданчика, у поперек подовжньої осі проходу і проїзду на деякій глибині вкладаються металеві смуги, не з'єднані з основним заземлювачем і між собою. Це дозволяє "замінити" ктруту криву розподілу потенціалу більш похилою ламаною кривою, в результаті чого зменшується. Умова безпеки:

Занулення. Визначення, схема, принцип захисту. В мережах напругою до 1 кВ з глухозаземленою нейтраллю захисне заземлення не є ефективною мірою захисту. В таких мережах використовують занулення - з'єднання корпусів ЕУ з нульовим проводом трьохфазної мережі з глухозаземленою нейтраллю, з заземленим полюсом в однофазних мережах і з заземленою середньою точку в мережах постійного струму.



Рис. 7.6. Схема занулення

Принцип захисту: перетворення замикання фази на корпус в однофазне коротке замикання, від струму якого спрацьовує МСЗ і селективно вимикає пошкоджену ЕУ.

Призначення елементів схеми. Нульовий провід в мережах може бути робочим (для отримання UСР), захисним (для захисту) і суміщеним. Нульовий провід захисний чи суміщений (у схемі занулення) служить для перетворення замикання фази на корпус в однофазне коротке замикання.

МСЗ служить для вимкнення аварійної ЕУ.

Робоче заземлення нейтралі зменшує напругу нульового проводу і корпусів ЕУ по відношенню до землі за час протікання струму КЗ.

Повторне заземлення нульового проводу, що виконується на певній відстані від п/ст, дозволяє ще більше знизити напругу нульового проводу по відношенню до землі при справній мережі і забезпечити деякий ступень захисту при обриві нульового проводу між точкою з`єднання корпуса і трансформатора.

Вимоги до занулення:

- щодо кратності струму КЗ - провідники занулення повинні вибиратись так, щоб при замиканні на нульовий провід чи приєднані до нього корпуси ЕУ виникав струм 1-фазного КЗ, який перевищує не менше ніж в 3 рази номінальний струм найближчої плавкої вставки запобіжника чи автомата з тепловим розчеплювачем; при захисті мережі автомати з електромагнітними розчеплювачами кратність струму повинна бути не менше 1.1, а при відсутності паспортних даних на автомат - 1.4, для автоматів з номінальним струмом до 100А і 1.25 для інших;

- щодо провідності нульового проводу - провідність нульового проводу повинна бути не менше 50 % провідності фазних проводів;

- щодо неперервності нульового проводу - має забезпечуватись неперервність нульового проводу від кожного корпусу до нейтралі джерела струму; у зв`язку з цим всі з`єднання нульового проводу повинні біти виконані нероз`ємними, у нульовий провід не дозволяється вмонтовувати пристрої МСЗ і комутуючі пристрої; допускається вмонтовувати комутуючі пристрої, які одночасно з розривом нульового проводу розривають і всі фазні;

- щодо опору робочого заземлення - опір струму розтікання робочого заземлення не повинен перевищувати значень наведених в таблиці;

Методика розрахунку занулення. Вихідні данні розрахунку:

- напруга мережі;

- конструктивні дані мережі: вид, матеріал, довжина і площа перерізу ділянок;

- дані про пристрої МСЗ (вид, ІНОМ);

- дані про трансформатор живлення (напруга вища/нижча, тип, схема з`єднання обмоток, опір).

Контроль занулення

Включає: огляд кола, вимірювання петлі фаза-нуль, розрахунок І_КЗ і співставлення його з І_НОММСЗ, вимірювання опору R_P та R_H.

Виконується: приймально-здавальний та періодичний; при капітальних ремонтах і не рідше 1 разу у 5 років. У міжремонтні строки контроль, пов'язаний з визначенням К_С виконується для ЕУ найбільш потужних, найбільш віддалених від джерела живлення і не менше ніж для 10 % від їх загальної кількості.

Вимірювання опору петлі фаза-нуль виконують по схемі А-V (з відключенням усієї мережі чи з відключенням ЕУ від мережі) або із застосуванням вимірювача М-417.

Після вимірювання опору петлі (Z_n) визначають І_КЗ за формулою:

і К_С.

Захисне вимикання. Це - система захисту, яка забезпечує автоматичне відключення пошкодженого електроустаткування чи ділянки мережі при виникненні в них небезпеки ураження людини електричним струмом.

Схема ПЗВ складається з:

- датчиків, які реагують на зміни параметру чи режиму мережі;

- виконавчих елементів (комутуючі пристрої і т. п.).

В основу класифікації ПЗВ покладено принцип зміни параметра мережі чи ЕУ, що виникає при пошкоджені:

- на напрузі на корпусі відносно землі;

- на струмі замикання на землю;

- на напрузі фази відносно землі (в мережах з ізольованою нейтраллю);

- на напрузі нульової послідовності (в мережах з ізольованою нейтраллю);

- на струмі нульової послідовності (застосовуються фільтри НП);

- вентильні схеми (для контролю ізоляції в мережах шахт та кар'єрів);

- схеми на оперативному струмі (змінному чи постійному);

- комбіновані схеми (мають декілька датчиків і реагують на зміну декількох параметрів).

Вимоги до ПЗВ:

- достатня чутливість, що забезпечує безпеку;

- достатня швидкодія;

- надійність;

- наявність самоконтролю чи ручного контролю справності;

- конструктивні вимоги.

Схеми ПЗВ можуть застосовуватись як єдина міра захисту (тоді в них має бути самоконтроль) або у доповнення до захисного заземлення чи занулення (тоді достатньо ручного контролю справності).

Схема ПЗВ на напрузі на корпусі відносно землі чи на струмі замикання на землю. Може застосуватись для ЕУ, де неможливо чи не доцільно виконувати захисне заземлення з опором, який вимагають в ПУЭ: для пересувних ЕУ та ЕУ на ґрунтах з великим с. Достоїнство - простота, недолік - схема "працює" при обриві в колі заземлення.

Захисне автоматичне вимикання (ЗАВЖ) - це автоматичне розмикання одного або кількох лінійних провідників і, у разі потреби, нейтрального провідника, яке виконується з метою електробезпеки.

Для убезпечення експлуатації ЕУ ЗАВЖ має виконуватися захист у таких випадках:

? глухих чи неповних замикань на землю або корпус ЕУ;

? з'явлення небезпечних струмів витоку;

? переходу напруги з вищого боку на нижчий;

? інші випадки.

Захисне зрівнювання потенціалів - це досягнення рівності потенціалів провідних частин через електричне з'єднання їх між собою.

Захисне вирівнювання потенціалів - це зниження напруги дотику і (або) кроку укладенням у землю чи у підлогу або на їх поверхні провідних частин, приєднаних до заземленого пристрою, або спеціальним покриттям землі чи підлоги.

Щодо безпеки ці заходи найчастіше застосовують сполученням опорної поверхні ніг людини із струмовідною чи струмопровідною частиною обладнання, до яких людина доторкається під час виконання робіт в ЕУ (рис. 7.2), а також у конструкціях контурних захисних заземлень.

Рис. 7.2. Схеми захисного зрівнювання (а) і вирівнювання (б) потенціалів: а - у разі виконання робіт на струмовідних частинах (проводах); б - у разі виконання робіт на струмопровідних частинах (корпусах ЕУ)

У разі виконання робіт із захисним зрівнюванням потенціалів на струмовідних частинах (рис. 7.2., а) на місці робіт влаштовують ізольовану від землі підставку. На верхній частині цієї підставки є робочий майданчик з металевими підлогою та огорожею. Працівник піднімається на цю площадку, а потім за допомогою ізолювальної штанги накладає перемичку між металоконструкцією площадки і проводом. Цим "переносить" потенціал провода на металоконструкцію площадки, тобто виконує "зрівнювання" їх потенціалів. Після цього можна доторкатись рукою чи інструментом до провода. Струм через людину проходити не буде, оскільки немає різниці потенціалів між проводом під напругою і площадкою.

Так можна працювати за напруги на проводі до 110 кВ. Як показано на рис. 7.2., а, існують ємності між проводом і землею, проводом і людиною, людиною і землею. Через ці ємності будуть протікати на землю струми, особливо під час накладання і зняття перемички. За напруги на проводі більш як 110 кВ ці струми стають відчутними. Для того щоб виконувати роботи на ПЛ напругою понад 110 кВ, можна застосувати таку технологію: людину розміщують у екрануючій конструкції (тоді ці ємності будуть не між людиною, а між екраном); людина накладає перемичку, перебуваючи всередині екрануючої конструкції; потім відкриває відповідне вікно і виконує потрібну роботу; після закінчення роботи вікно закривається і знімається перемичка.

У разі виконання робіт із захисним вирівнюванням потенціалів на струмопровідних частинах (корпусах) ЕУ (рис. 7.2., б) біля корпусу ЕУ на землю кладеться металевий лист або сітка. Працівник заходить на цю металоконструкцію і (за допомогою ізолювальної штанги) накладає перемичку між металоконструкцією і корпусом ЕУ. Таке вирівнювання потенціалів захищає працівника від непрямого дотику до корпусу у разі пошкодження ізоляції (до речі, у будь-якій ЕУ підстанції) і появі напруги на корпусах усіх ЕУ підстанцій. Знімається перемичка у такому порядку - спочатку від корпусу ЕУ, а потім працівник може сходити з металоконструкції.

Захисне (електричне) відділення (електричний поділ кіл) - це відділення одного електричного кола від інших в ЕУ напругою до 1 кВ за допомогою подвійної ізоляції або основної ізоляції та захисного екрана або посиленої ізоляції.

Практично це розподіл протяжної або розгалуженої електричної мережі з ізольованою нейтраллю на окремі електрично не пов'язані одна з одною ділянки, за допомогою розділового трансформатора.

Розділовий трансформатор - це трансформатор, вторинні обмотки якого відділені від первинної обмотки за допомогою захисного електричного поділу кіл.

З погляду небезпеки електричний поділ кіл "дає змогу" зменшити силу струму, що протікатиме через людину у разі однофазних прямих дотиків і силу струму замикання на землю (тобто "зменшити" напруги непрямого дотику до корпусу і кроку) на ділянці ЕМ поза трансформатором. Відбувається це завдяки тому, що розділові трансформатори здійснюють розділення електричної мережі з ізольованою нейтраллю ДЖ на окремі ділянки, які мають більші опори витоку r? порівняно з опорами витоку усієї мережі r і менші власні ємності С? порівняно з ємністю усієї мережі С

r'=r·n,

С' = С/n;

де n - кількість ділянок, на які поділяється загальна мережа). Таким чином, опір кожної ділянки мережі відносно землі збільшується в n разів, а сили струмів через людину і замикання на землю зменшується майже в n разів.

Реально це схема живлення одного споживача від окремого розділового трансформатора. У цьому разі нейтраль мережі з первинного боку може бути ізольованою або заземленою, а з вторинного боку - обов'язково ізольованою.

Ізолювальні (непровідні) приміщення, зони, площадки - це приміщення, зони чи площадки, в яких (на яких) захист від непрямого дотику забезпечується високим опором підлоги і стін і в яких відсутні заземлені провідні частини.

Захисна дія цих конструкцій полягає у великому опорі їх відносно землі, що обмежує силу струму, який може протікати через людину, яка доторкнулася до частини ЕУ під напругою.

Ці конструкції, як захід захисту від непрямого дотику, дозволяється застосовувати в ЕУ напругою до 1 кВ, що доступні тільки для кваліфікованих працівників, які обслуговують ці ЕУ.

Опір ізольованої підлоги і стін таких приміщень, зон чи площадок у будь-якій точці відносно локальної зони повинен бути не нижче:

? 50 кОм - для ЕУ номінальною напругою до 500 В включно;

? 100 кОм ? для ЕУ номінальною напругою понад 500 В.

Системи наднизької (малої) напруги можна застосовувати для захисту від ураження електричним струмом у разі непрямого дотику і у разі випадку прямого дотику в ЕУ напругою до 1 кВ, особливо у приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних.

8.2 Загальні вимоги до систем наднизької напруги. Обладнання класу ІІ

Наднизька (мала) напруга - це напруга між будь-якими провідниками або будь-яким провідником і землею, яка не перевищує 50 В змінного струму і 120 В постійного струму.

Наднизька напруга убезпечує працівників від ураження електричним струмом завдяки таким двом положенням:

? у разі наднизької напруги через будь-який опір (у т.ч. і тіло людини) протікатиме відповідно і струм "наднизької сили":

;

? опір тіла людини обернено залежить від напруги на тілі людини:; тобто, якщо напруга наднизька, то опір тіла людини буде набагато більше 1 кОм.

Наднизьку напругу застосовують трьох систем:

1 - система БННН - система безпечної наднизької напруги, в якій струмовідні частини системи БННН електрично відділені від інших кіл вищої напруги за допомогою захисного електричного поділу кіл;

2 - система ЗННН - система захисної наднизької напруги, становить собою систему БННН у разі заземлення її кола;

3 - система ФННН - це система функціональної наднизької напруги, в якій за умовами експлуатації для живлення електроприймачів використовуєть наднизьку напругу, але у цьому разі не можна виконати умови щодо БННН і ЗННН або в їх застосуванні немає потреби, а для захисту від ураження електричним струмом у колі наднизької напруги використовують додаткові захисні заходи (огорожі або ізоляція, яка відповідає ізоляції первинного кола, та автоматичне вимикання живлення).

Для отримання наднизької напруги можна застосовувати різні джерела: гальванічні елементи, акумулятори, перетворювачі, але найчастіше застосовують безпечні розділові трансформатори.

Загальні вимоги до систем наднизької напруги:

? вилки для кіл систем БННН, ЗННН і ФННН не повинні входити у штепсельні розетки вищої напруги, а штепсельні розетки систем не повинні допускати вмикання вилок іншої напруги;

? штепсельні розетки кіл системи БННН не повинні мати захисного контакту, а системи ФННН повинні мати контакт для приєднання захисного провідника.

Обладнання класу ІІ. До класу ІІ належать електричні вироби, що мають подвійну або посилену ізоляцію і не мають елементів для заземлення.

8.3 Вимоги до виробничих і допоміжних приміщень і будівель

Вибір типу приміщення визначається технологічним процесом і можливістю боротьби з шумом, вібрацією і забрудненням повітря. Виробничі приміщення відповідно до вимог чинних нормативів мають бути забезпечені достатнім природним освітленням. Обов'язковим є також улаштування ефективної за екологічними і санітарно-гігієнічними показниками вентиляції.

Висота виробничих приміщень повинна бути не менше 3,2 м, а об'єм і площа - 15 м ³ та 4,5 м ² відповідно на кожного працівника (для користувачів комп'ютерів згідно з ДСанПіН 3.3.2-007-98 "Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин" на одного працівника повинно бути не менше: площі - 6 м ² і об'єму - 20 м ³).

Приміщення чи дільниці виробництв з надлишками тепла, а також зі надмірними виділеннями шкідливих газів, пару чи пилу доцільно розміщувати біля зовнішніх стін будівель, а у багатоповерхових будівлях - на верхніх поверхах.

Підлога на робочих місцях має бути рівною, теплою, щільною та стійкою до ударів, мати неслизьку та зручну для очищення поверхню; бути стійкою до дії хімічних речовин і не вбирати їх.

Стіни виробничих і побутових приміщень мають відповідати вимогам шумо- і теплозахисту; легко піддаватися прибиранню та миттю; мати покриття, що унеможливлює поглинення чи осадження отруйних речовин (керамічна плитка, олійна фарба).

Приміщення, де розміщено виробництва з виділенням шкідливих та агресивних речовин (кислоти, луги, ртуть, бензол, сполуки свинцю та ін.), повинні мати стіни, стелю та конструкції, виконані й оздоблені так, щоб не відбувалася сорбція цих речовин і забезпечувалася можливість очищення та миття цих поверхонь.

У приміщеннях з великим виділенням пилу (шліфування, заточування тощо) потрібно передбачити прибирання за допомогою пилососів чи гідрозмивання.

Колір інтер'єрів приміщень має відповідати вимогам технічної естетики.

До допоміжних належать приміщення та будівлі адміністративні, санітарно-побутові, громадського харчування, охорони здоров'я, культурного обслуговування, конструкторських бюро, для навчальних занять і громадських організацій.

Допоміжні приміщення різного призначення варто розміщувати в одній будівлі з виробничими приміщеннями або прибудовах до них у місцях з найменшим впливом шкідливих факторів, а якщо таке розміщення неможливе, то їх можна розміщувати і в окремих будівлях.

Висота поверхів окремих будівель, прибудов чи вбудов має бути не меншою 3,3 м, висота від підлоги до низу перекрить - 2,2 м, а у місцях нерегулярного переходу людей - 1,8 м. Висота допоміжних приміщень, розміщених у виробничих будівлях, має бути не меншою 2,4 м.

Площа допоміжних приміщень має бути не меншою 4 м ² на одне робоче місце у кімнаті управлінь і 6 м ² - у конструкторських бюро; 0,9 м ² на одне місце в залі нарад; 0,27 м ² на одного співробітника у вестибюлях та гардеробних.

До групи санітарно-побутових приміщень входять: гардеробні, душові, туалети, кімнати для вмивання та паління, приміщення для знешкодження, сушіння і знепилювання робочого одягу, приміщення для особистої гігієни жінок та годування немовлят, приміщення для обігрівання працівників. У санітарно-побутових приміщеннях підлоги мають бути вологостійкими, з неслизькою поверхнею, світлих тонів, стіни та перегородки - облицьовані вологостійким, світлих тонів матеріалами на висоту 1,8 м.

У гардеробних приміщеннях для зберігання одягу мають бути шафи розмірами: висота 1650 мм, ширина 250...400 мм, глибина 300 мм. Кількість шаф має відповідати спискові кількості працівників.

8.4 Технічна естетика виробничих приміщень

Науково встановлено, що колір навколишніх предметів і предметних ансамблів впливає на емоції (позитивні чи негативні), тобто на настрій людей: одні кольори діють заспокійливо, інші - подразнюючи, збуджуючи.

Так, наприклад, червоний колір - збуджувальний, гарячий, енергійний. Жовтогарячий колір зігріває, бадьорить, стимулює до активної діяльності. Жовтий - теплий, веселий, привертає до хорошого настрою. Зелений - колір спокою і свіжості, заспокоює нервову систему, у поєднанні з жовтим набуває м'яких тонів і позитивно впливає на настрій. Блакитний і синій кольори нагадують про далечінь, воду, холод, вони свіжі та прозорі, здаються легкими і повітряними, під час їх дії зменшується фізичне навантаження, вони можуть регулювати ритм дихання, заспокоювати пульс. Білий колір - холодний, одноманітний, здатний викликати апатію. Чорний - похмурий, важкий, різко погіршує настрій. Сірий - діловий, сумний, похмурий, у виробничих умовах застосовувати його не рекомендується.

Виходячи з цього, загальна схема використання кольору чи групи кольорів для зменшення втоми працівників така: якщо виробничий процес чи фактори довкілля впливають на працівників збудливо, варто застосовувати заспокійливі кольори, а якщо на працівників діють будь-які гнітючі фактори, то їм має протиставлятися збудливе кольорове середовище.

Проектування кольорового рішення інтер'єра виробничих приміщень варто виконувати відповідно до СН 181-70 ("Указания по проектированию цветовой отделки интерьеров производственных зданий промышленных предприятий"). Так, під час роботи, що потребує зосередженості, рекомендується вибирати неяскраві, мало контрастні відтінки, які не розпорошували б увагу, а під час роботи, що потребує інтенсивного фізичного чи розумового навантаження, рекомендуються відтінки теплих кольорів, що збуджують активність.

Таке оформлення інтер'єрів виробничих приміщень сприяє послабленню відчуття стомленості, підвищенню працездатності та зменшенню травматизму.

8.5 Організація праці на робочому місці. Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку

Організація праці на робочому місці - це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.

Робоче місце - це зона, оснащена технічними засобами, в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.

Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку.

Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню втоми та збереженню працездатності працівника. Робоча поза може бути вільною або заданою Вільна поза роботи означає можливість працювати позмінно сидячи і стоячи. Це найзручніша поза, бо дає змогу чергувати завантаження м'язів і зменшує загальну втому.

Задані робочі пози - сидячи або стоячи. Робоча поза "сидячи" найзручніша, вона може застосовуватися для робіт з невеликими фізичними зусиллями, з помірним темпом, що потребують великої точності. Поза "стоячи" є найтяжча, бо потребує витрачання енергії на виконання роботи, на підтримку тіла у вертикальному чи нахиленому положенні.

Система робочих рухів. Основним принципом у виборі системи робочих рухів є принцип "економії рухів", який сприяє підвищенню продуктивності праці і, водночас зменшенню стомлюваності, кількості помилок і травматизму.

Принципи "економії рухів" полягають у такому: обидві руки повинні починати і закінчувати рух одночасно; руки не повинні бути бездіяльними, окрім періодів відпочинку; рухи рук повинні виконуватися одночасно у протилежних і симетричних напрямках; найкращою є така послідовність дій, яка вміщує найменше число елементарних рухів; руки треба звільняти від усякої роботи, яка може успішно виконуватися ногами чи іншими частинами тіла; за змоги об'єкт праці має закріплюватися за допомогою спеціальних пристроїв, щоб руки були вільні для виконання операцій.

Робота має організовуватися так, щоб ритм робочих операцій був, за змоги, чітким і природним, а послідовність рухів такою, щоб один рух легко переходив у інші. Рух менш стомлювальний, якщо він відбувається у напрямку, що збігається з напрямком сили тяжіння. Різкі коливання швидкості та невеликі перерви в русі мають бути виключені.

Варто також враховувати низку положень щодо швидкості руху рук людини: там, де потрібна швидка реакція, треба використовувати рух "до себе"; швидкість руху зліва направо для правої руки більша, ніж у зворотному напрямку; обертові рухи у 1,5 разу швидші, а ніж поступальні; плавні криволінійні рухи рук швидші, а ніж прямолінійні з миттєвою зміною напрямку; рухи з великим розмахом швидші; рухи, орієнтовані механізмами, швидші, а ніж рухи, орієнтовані "на око"; рухи слід обмежувати обмежувачами скрізь, де це можливо. Треба також уникати рухів, метою яких є точне встановлення вручну, наприклад, збіг двох рисок мікрометра; вільні ненапружені рухи виконуються швидше, легше і точніше, а ніж вимушені рухи, що визначаються певними обмежувачами; точні рухи краще виконувати сидячи, а ніж стоячи. Максимальна частота рухів руки (під час згинання та розгинання) - близько 80; ноги - 45, корпусу - 30 раз на хвилину, а пальця - 6 раз і долоні - 3 рази на секунду.

Оснащення робочого місця. Оснащення та обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі).

Безпосередньо на робочому місці потрібно передбачати інформаційне устаткування та органи управління, а також технологічне оснащення (опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні головки, настільні бункери і касети з гніздами тощо); додаткове обладнання (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні конвеєри тощо.); пристрої для укладення матеріалів, заготовок, готових виробів; засоби сигналізації; засоби безпеки.

Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Кожне робоче місце повинно:

* бути обладнано необхідними засобами колективного захисту;

укомплектовано необхідними ЗІЗ;

мати достатнє природне та штучне освітлення;

мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм;

мати вентиляцію.

Під час роботи від працівника вимагається підвищена увага, певна швидкість виконання окремих технологічних операцій, швидка переробка отриманої інформації, точна координація рухів і ін., що може викликати перевантаження і перевтому організму та зниження працездатності. До таких же наслідків призводить і монотонна робота під час виконання спрощених одноманітних операцій у примусовому режимі та заданій позі (наприклад, під час робіт на конвеєрах чи поточно-механізованих лініях). Таку перевтому можна зменшити створенням оптимального режиму праці і відпочинку.

Під оптимальним режимом праці і відпочинку розуміють таке чергування періодів праці і відпочинку, за якого досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хороший стан її здоров'я. Оптимальний режим праці і відпочинку досягається: паузами та перервами в роботі (для приймання їжі, обігрівання, охолодження), зміною форми роботи (наприклад, розумової і фізичної), зміною умов довкілля (наприклад, роботою за низьких і нормальних температур), усуненням монотонності в роботі, відпочинком у спеціальних кімнатах психологічного розвантаження, використанням психічного впливу музики.

Чергування праці і відпочинку встановлюють залежно від зміни працездатності людини впродовж робочого дня (рис. 2.6). На початку зміни завжди існує стадія "входження у робочий ритм" або щораз більшої працездатності (1), коли відбувається відновлення робочих навичок. Тривалість цього періоду 0,5...1,5 години залежно від характеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі. Швидкість і точність дій у цей період невеликі. Потім настає стадія високої стійкої працездатності (2) тривалістю до 3 годин залежно від характеру роботи, ступеня підготовки та стану працівника. Після цього настає стадія зменшення працездатності або стадія розвитку втоми (3), рухи сповільнюються і увага розсіюється, сприйняття притупляється. У цей час, звичайно, роблять обідню перерву.

Після обідньої перерви опрацьовування настає швидко - за 10...15 хвилин, бо робочі навички не втрачено. Працездатність у другій половині дня трохи нижча, ніж до обіду, і становить 80...90 % дообіднього рівня. Через 2,5...3 години після обідньої перерви працездатність зменшується і наприкінці робочого дня приблизно сягає рівня, який був на початку робочого дня.

Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви в роботі у періоди, що передують зменшенню працездатності. Так, при тяжкій фізичної праці рекомендують часті (через 2...2,5 години) короткі перерви (по 5...10 хвилин), а за розумової праці ефективні довгі перерви на відпочинок і переключення на фізичну працю.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.6. Зміна працездатності (продуктивності праці) впродовж робочого дня: 1 - стадія входження в трудовий процес (щораз більшої працездатності); 2 - стадія високої стабільної працездатності; 3 - стадія зменшення працездатності (розвитку втоми)

Зараз, при дефіциті м'язових зусиль (рухова недостатність) з одночасним збільшенням нервової напруги така форма відпочинку, як спокій, не може задовольнити потреби організму. Тому під час перерв у роботі рекомендують активний відпочинок, наприклад, спеціально розроблені комплекси виробничої гімнастики.

Лекція 9. Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об'єктах

9.1 Схема і алгоритм забезпечення П Б об'єкта

Пожежна безпека (див. схему) забезпечується системами попередження пожежі, протипожежного захисту та організаційно-технічними заходами.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 9.1. Схема забезпечення П Б об'єкта

Для розробки комплексу конкретних технічних і організаційних рішень та заходів, які здатні забезпечити необхідну ступінь безпеки, необхідно попередньо визначити рівень пожежної небезпеки об'єкту.

Законодавча та нормативна база ПБ є нормативною і методичною основою для аналізу стану пожежної небезпеки і формування системи забезпечення ПБ об'єкту.

Аналізуючи за допомогою показників вибухопожежонебезпеки речовини і матеріали, що використовуються, обертаються і зберігаються на об'єкті з урахуванням їх фактичної кількості і особливості виробництва, оцінюються вибухопожежонебезпечність об'єкту, яка являє собою прогноз виникнення пожежі і його наслідків, тобто від чого, що і як може зайнятися і до чого це може призвести. Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки умов формування горючого середовища, потенційних і фактичних джерел запалювання, умов виникнення контакту горючого середовища з джерелом запалювання, умов і причин розповсюдження вогню у випадку виникнення пожежі, масштабу можливої пожежі, наявності загрози життю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям.

Необхідність об'єктивної оцінки вибухопожежонебезпеки потребує чітких критеріїв. Існують два підходи до питань нормування і визначення пожежної небезпеки: імовірнісний і детермінований.

Імовірнісний підхід базується на концепції ризику, що допускається, вірогідність якого не повинна перевищувати згідно з ГОСТ 12.1.004-91 10-6 впливу небезпечних факторів пожежі на одну людину в рік. Цей показник закладено в концепцію формування пожежної безпеки.

Детермінований підхід базується на розподілі об'єктів по ступеню небезпеки, що визначається параметром, який характеризує наслідки пожежі, на категорії і класи з конкретним визначенням кількісних меж розмежування.

9.2 Система попередження вибухів і пожеж

Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):

- пожежа (вибух) можливі при наявності 3-х чинників: горючої речовини, окислювача і джерела запалювання;

- при відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його визначаючого параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до:

- попередження утворення горючого середовища;

- попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання.

Згідно з ГОСТ 12.1.004. -91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись наступними загальними заходами або їх комбінаціями:

- максимально можливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих;

- максимально можливе за умови технології та будівництва обмеження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш безпечні способи їх розміщення;

- ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсіків, камер, кабін, тощо);

- підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до норм і правил безпеки;

- достатня концентрація флегматизатора в повітрі захищуваного об'єму (його складової частини);

- підтримання відповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум'я виключається,

- максимальна механізація та автоматизація технологічних процесів, пов'язаних з обертанням та використанням горючих речовин;

- установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках;

- застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, встановлення пристроїв, що відключають, відсікають, тощо;

- видаленням пожежонебезпечних відходів виробництва;

- заміною легкозаймистих та горючих рідин на пожежобезпечні технічні миючі засоби.

Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі.

Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна практично неможлива.

Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам.

До основних груп джерел запалювання відносять: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв електричної енергії, тепловий прояв механічної енергії, тепловий прояв хімічної реакції, тепловий прояв сонячної, ядерної енергії та інші джерела запалювання.

Попередження утворення в горючому середовищі джерел запалювання може забезпечуватись наступними засобами або їх комбінаціями:

- використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, при експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;

- використання швидкодіючих засобів захисного відключення можливих джерел запалювання;

- улаштування блискавкозахисту і захисного заземлення будівель, споруд та устаткування;

- використання технологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки;

- підтримання температури нагріву поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна перевищувати 80 % температури самозаймання горючого середовища;

- виключення можливості появлення іскрового розряду в горючому середовищі з енергією, яка дорівнює або вище мінімальної енергії запалювання;

- використання інструменту, при роботі якого з легкозаймистими речовинами та горючими газами не виникає іскор;

- ліквідація умов теплового, хімічного, мікробіологічного самозаймання речовин та матеріалів, що обертаються, виробів і конструкцій, виключення їх контакту з відкритим полум'ям;

- зменшення розміру горючого середовища, яке є визначальним, нижче гранично допустимого за горючістю;

- усунення контакту з повітрям пірофорних речовин;

- виконання вимог чинних стандартів, норм та правил пожежної безпеки;

- використання електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.

Вимоги щодо виконання електрообладнання для пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних електроустановок".

...