Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрями поліпшення умов праці на підприємстві (на прикладі ЗАТ "Київобленерго")

Вступ

1. Теоретико-методологічні засади дослідження умов праці

1.1 Класифікація умов праці та їх вплив на працездатність людини Умови праці - це умови, які складаються в процесі праці людини - головної продуктивної сили суспільства

1.3 Вплив держави на стан умов праці на підприємстві

Кожний громадянин має конституційне право на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Ці питання регулюються відповідними нормами КЗпП, Законом України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р., іншим законодавством України та колективним договором. Зокрема, КЗпП (ст. 153), передбачає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях мають створюватись безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов покладається на роботодавця.

Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні і здорові умови праці. А ст. 5 цих Основ зобов'язує державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації, посадових осіб і громадян забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб [8, c. 32].

З урахуванням правового закріплення необхідності створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, норми трудового права, спрямовані на врегулювання відносин в цій сфері, виокремленні в спеціальний інститут «охорона праці».

Надбанням у галузі правового регулювання охорони праці є Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, значення якого полягає в тому, що він:

1) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності;

2) регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни та виробничого середовища;

3) встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні на всіх підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, господарювання чи відомчої належності.

Визначаючи основні правові особливості Закону України «Про охорону праці», необхідно звернути увагу на те, що цей Закон, крім загальних положень, включає систему правових норм про:

1) гарантії права на охорону праці;

2) організацію охорони праці;

3) стимулювання охорони праці;

4) нормативно-правові акти з охорони праці;

5) державне управління охороною праці;

6) державний нагляд і громадський контроль за охороною праці;

7) відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Зазначені положення свідчать, що охорона праці - явище багатоаспектне, оскільки включає охорону життя і здоров'я працівників у процесі праці незалежно від того, де виконується робота: у військовій частині, в підрозділах органів внутрішніх справ, в навчальних закладах, у виправно-трудових чи виховних установах тощо. Охорона праці в найширшому розумінні її поняття спрямована на сприяння забезпеченню здорових і безпечних умов праці [8, c. 59].

Інакше кажучи, охорона праці в широкому розумінні включає цілий комплекс заходів щодо її забезпечення, зокрема, - це система правових, соціально-економічних, соціально-технічних, медичних, реабілітаційних й інших заходів. Лише в тісній взаємодії зазначених заходів охорона праці в її широкому розумінні набуває дійсної реальності щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці, бо якщо одна зі складових (правова, економічна чи інша) недостатньо забезпечується, то і вся охорона праці не матиме реального забезпечення. Наприклад, при порушенні соціально-економічного аспекту охорони праці, тобто коли не будуть визначені і вкладені необхідні кошти, цей факт стане причиною незабезпечення працівників запобіжними заходами, не будуть замінюватися зношені машини, устаткування, тощо. А це має важливе значення сьогодні, коли в гонитві за прибутками не рідко роботодавці економлять на охороні праці, що веде до ускладнень, до створення небезпечних для життя і здоров'я умов виробничої праці. Тому всебічна охорона праці матиме реальне забезпечення лише при дотриманні всіх її складових, що стосуються широкого розуміння поняття охорони праці [15, ст. 287].

Невід'ємним складовим елементом широкого поняття охорони праці є і правовий аспект, тобто правове забезпечення охорони праці. Тому поняття охорони праці в правовому сенсі має вузький характер, оскільки є складовою частиною комплексного (широкого) поняття охорони праці. Легальне визначення охорони праці вироблено законодавчим органом України і закріплено в ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, де, зокрема, записано, що «охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці». Дане визначення включає цілий комплекс взаємообумовлених заходів та засобів, спрямованих на забезпечення безпечних і здорових умов трудової діяльності працівникам.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки [8, c. 63].

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях права відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці [6, c. 91].

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Багатоаспектність законодавчого визначення поняття охорони праці не знайшла одностайного сприйняття в юридичній літературі. Одні обмежуються лише Конституцією, другі - пропонують замінити його терміном «охорона здоров'я працівників на виробництві», а треті, обмежуються, після наведення законодавчого визначення охорони праці, визначенням, що таке здоров'я, не мотивуючи його призначення.

Безперечно, подане легальне визначення поняття охорони праці небезспірне. Проте це питання науки.

Система правових норм з охорони праці становить самостійний інститут особливої частини українського трудового права, що спрямований на забезпечення здорових і безпечних умов працівникові в процесі його трудової діяльності, до яких, зокрема, належить система правових норм, що визначають:

а) основні принципи державної політики в галузі охорони праці (це пріоритет життя і здоров'я працівників, соціальний захист працівників, комплексне розв'язання завдань охорони праці й інше (ст. 4 Закону України «Про охорону праці»);

б ) гарантії працівників на охорону праці;

в) організація охорони праці безпосередньо на виробництві;

г) чинність правових норм міжгалузевого і галузевого характеру про охорону праці (правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи);

д) органи, що здійснюють державне управління охороною праці;

е) спеціальні правила охорони праці жінок, молоді і працівників з пониженою працездатністю;

є) повноваження органів щодо здійснення державного нагляду і громадського контролю за охороною праці [8, ст. 69].

Взаємообумовленість цієї системи правових норм полягає і в тому, що вона поєднує як загальні, так і спеціальні норми з охорони праці, повнота яких і буде предметом подальшого їх розкриття.

Значення охорони праці як комплексного і самостійного інституту Особливої частини трудового права визначається в двох аспектах: правовому і соціально-економічному.

Значення охорони праці в правовому аспекті полягає в тому, що система правових норм спрямована на:

1) сприяння працівникам працювати за своїми здібностями, враховуючи не лише умови праці, а й фізіологічні особливості жіночого організму та його материнські функції, а також специфіку розвитку неповнолітніх працівників та осіб зі зниженою працездатністю;

2) забезпечення права працівників на охорону праці і юридичних гарантій цього права як у процесі трудової діяльності, так і при реалізації права на працю працівниками, які потребують підвищеного захисту безпосередньо при прийнятті на роботу. Наприклад, не допускається прийняття жінок, неповнолітніх на протипоказану для них за медичними висновками роботу;

3) врахування взаємообумовлених інтересів з питань охорони праці профспілкових органів, трудових колективів з інтересами власників (роботодавців), а також соціально-партнерських відносин у колективних угодах на республіканському, галузевому, регіональному рівнях, у колективних договорах на локальному рівні, а також у трудовому договорі між роботодавцем і працівником. Значення охорони праці в соціально-економічному аспекті полягає перш за все в тому, щоб :

4) оберігати життя і здоров'я працівників від впливу можливих виробничих шкідливих факторів;

5) зберігати працездатність і трудове довголіття працівників;

6) сприяти культурно-технічному зростанню людини праці, оскільки надмірна стомленість працівника від роботи в загазованих, засмічених виробничих приміщеннях не можуть сприяти всебічному розвитку працівника після робочого дня (зміни) - зайняття спортом, підвищення своєї кваліфікації тощо[3, c. 73]. Сприяє охорона праці і гуманізації трудової діяльності, зростанню продуктивності праці, виробництва, економіки, скороченню втрат робочого часу, зниженню виробничого травматизму, професійних захворювань тощо.

2. Аналіз умов праці на ЗАТ «Київобленерго»

2.1 Аналіз витрат робочого часу працівників

праця соціальний управління

Вивчення витрат робочого часу має велике значення, тому що виходячи з інформації, одержуваної в його результаті вирішується більшість завдань, пов'язаних з організацією праці та його нормуванням.

Дослідження проводяться з метою визначення структури операцій, витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і методів праці, виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про фактори, що впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення інших завдань.

Дослідження трудового процесу передбачає аналіз усіх його характеристик, які впливають на затрати праці та ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються технологічні параметри обладнання, його відповідність ергономічним вимогам, умови праці, застосовувана технологія, організація і обслуговування робочого місця, а також професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні, соціальні характеристики працівників та інші фактори. Методи отримання і обробки інформації вибираються виходячи з цілей дослідження. Оптимальним є мінімум сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації і її подальшим використанням [15, ст. 8].

Найбільше значення має вирішення двох завдань, пов'язаних з дослідженням трудових процесів. Перша пов'язана з визначенням фактичних витрат часу на виконання елементів операцій. Друга - з встановленням структури витрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Аналіз використання робочого часу проводиться у двох напрямках:

-виявлення втрат робочого часу;

-виявлення непродуктивного використання робочого часу.

Для аналізу використання робочого часу використовують показники календарного, номінального, реального, максимального фонду робочого часу, їх співвідношення, визначають ефективність використання робочого часу, а також аналізують невідпрацьований час, який поділяють на неявки з поважних причин та втрати робочого часу.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, кращого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Календарний фонд робочого часу залежить від кількості календарних днів у році, а також середньооблікової чисельності працівників. Протягом аналізованого періоду КФРЧ на 1 працівника за кожен рік становив 365 днів.

Номінальний фонд робочого часу враховує вихідні та святкові дні. Згідно з листів Міністерства соціальної політики в 2009-2010 рр. було по 10 святкових та 104 вихідних дні та 105 вихідних днів у 2011 р. Реальний (ефективний) фонд робочого часу ґрунтується на номінальному за винятком невідпрацьованого часу. А максимально можливий фонд робочого часу - це ефективний робочий час при якому працівники не беруть відпусток.

Загалом робочий час за кожним із показників має виключно позитивну тенденцію як в абсолютному так і відносному вимірі. Але такі зміни передусім обумовлені зростанням середньооблікової чисельності персоналу (рис.2.1).

Таблиця 2.3 Коефіцієнти використання фонду робочого часу

Відповідно до таблиці на 2011 рік календарний фонд використовується на 60,8%. Номінальний фонд робочого часу ЗАТ «Київобленерго» станом на 2011 рік використовується на 85,6%. Максимально можливий фонд робочого часу використовується, станом на 2011 рік на 90,8%.

Порівняння фактичних з аналогічними показниками минулих періодів дозволяє виявити втрати робочого часу в абсолютних одиницях і відсотках. Але для аналізу робочого часу тільки цих показників є недостатньо. Тому, важливо, визначити фактори, які спричинили такі зміни. Зміна ефективного фонду робочого часу (?ЕФРЧ=ЕФРЧ1-ЕФРЧ0) може бути викликана такими факторами (показниками):

1.      Зміною чисельності працівників (?Ч=Ч1 -Ч0): 2. Зміною кількості днів, які відпрацював у середньому один працівник за рік (?Д= Д1- Д0): 2.  Зміною середньої тривалості робочої зміни (?Т= Т1- Т0):

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи на роботу з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки), кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних та святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв`язку з навчанням або доглядом за дитиною тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежать від таких факторів: величина нормативно встановленого робочого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповного робочого часу (скорочений робочий день, тиждень); часу інших скорочень робочого дня (зміни), передбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків) [15, ст. 14].

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень.

Для проведення факторного аналізу необхідно визначити спершу середню тривалість робочого року, яка становить: у 2009-2010 рр. 251 день, а у 2011р. - 250 днів. Ефективний фонд робочого часу в людино-годинах та середньооблікову чисельність наведено в звітах підприємства про використання робочого часу відповідного року (додаток 1.1, 1.2, таб.2.1). Загалом кожен із факторів рівнозначно впливає на фонд робочого часу, але найвагомішим чинником на ЗАТ «Київобленерго» є середньооблікова чисельність персоналу, зростання якої в період з 2010 до 2011 рр. на 250 осіб призвело до збільшення ефективного фонду робочого часу на 451423,5 людино-години. Загалом абсолютний вимір фонду робочого часу використовують для подальшого аналізу, розраховуючи показники ефективності його використання та втрат робочого часу.

До втрат робочого часу відносять простої, прогули, неявки з дозволу адміністрації,та масові невиходи на роботу (страйки).

Отже, аналіз витрат фонду робочого часу є досить важливим аспектом в управлінні організацією. Він дозволяє виявити непродуктивні затрати робочого часу, його втрати та резерви підвищення продуктивності праці. На ЗАТ «Київобленерго» впродовж аналізованого періоду щороку зростав як фонд робочого часу, так і відповідно відпрацьований і невідпрацьований робочий час, але основною причиною такого зростання було збільшення середньооблікової чисельності працівників. Загалом важливо зазначити, що на ФРЧ мали вплив 3 складові, вплив яких ми визначили. Окрім середньооблікової чисельності працівників на нього впливають середня тривалість робочого року та середня тривалість робочої зміни. Також слід зазначити, що іншим резервом збільшення продуктивності праці є зниження втрат робочого часу. А саме необхідно зменшити простої, при цьому важливо проаналізувати їх причини, а також зменшити рівень прогулів.

2.2 Аналіз травматизму на підприємстві

Під суспільно нормальною інтенсивністю праці слід розуміти такий рівень напруженості праці, який забезпечує раціональне використання психофізіологічних здібностей людини при збереженні високої продуктивності праці і здоров'я. Вона забезпечує тривалий період високої працездатності і, отже, високу продуктивність праці. Якщо інтенсивність праці вища суспільно нормальної, то через деякий час знижується продуктивність праці, зростають втрати робочого часу, травматизм, брак.

Забезпечення реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності на належні, безпечні і здорові умови праці є невід'ємною частиною та одним з пріоритетних напрямків діяльності Міністерства палива та енергетики України, підприємств паливно-енергетичного комплексу у сфері охорони праці та пожежної безпеки [16, ст. 18].

Необхідно зазначити, що цілковито небезпечних та нешкідливих умов праці не існує. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність деяких шкідливостей і небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він не тільки завдає багато горя і страждань конкретним людям, їх рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу.

За даними Міжнародної організації праці, щороку у світі фіксується приблизно 125 млн нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогодні зареєстровано близько 60-150 млн випадків захворювань, пов'язаних з працею, 60 млн працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн працівників не працездатні з причин невідповідності стану умов і безпеки праці санітарним вимогам.

Аналізуючи нещасні випадки на ЗАТ «Київобленерго» в 2010 році, зареєстровано 3 нещасні випадки, один з яких зі смертельним наслідком. Класифікуючи ці нещасні випадки за видами подій слід сказати, що мали місце падіння з висоти, випадок викликаний дією предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються, а також випадок, який привів до смерті працівника - ураження електричним струмом. При чому, важливо, що усі нещасні випадки трапилися із організаційних причин, а саме 2 випадки, один з яких смертельний - і-за порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів, а також один випадок стався через невикористання або відсутність засобів індивідуального захисту.

Порівняно з 2010 у 2011 році кількість нещасних випадків збільшилась але не було смертельних випадків. Протягом 2011 року трапилася 1 транспортна пригода, 2 випадки падіння, 1 випадок ураження електричним струмом, 2 випадки ушкодження внаслідок контакту з тваринами, комахами та іншими представниками флори та фауни, а також 1 випадок, який відхиляється від прийнятої класифікації. Щодо причин, то знову ж таки більшість випадків пов'язані з організаційними причинами, а саме: невикористання або відсутність засобів індивідуального захисту (2 випадки), порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів (2 випадки), порушення трудової і виробничої дисципліни (2 випадки). 1 випадок належить до категорії інші причини, які не пов'язані ні з організаційними, ні з технічними ні психофізіологічними причинами.

Загалом можна зазначити, що частота травматизму в 2010 році у розрахунку на 1000 працівників становила 1,12 випадок, аналогічний показник 2011 року є значно більший і становить 2,39. Коефіцієнт частоти травматизму у 2011 році є на 113,39 % вищий, аніж аналогічний у 2010 році. Окрім частоти слід звернути увагу на тяжкість травматизму. У 2010 році на 1 нещасний випадок припадало 23,67 днів непрацездатності у 2011 році цей показник зріс на 5,76 днів і сягнув в середньому 29,43 дні на один випадок, що перевищує коефіцієнт 2010 року на 24,33 %. Загалом в 2010 році на 1000 працівників припадало 26,70 людино-діб непрацездатності, що на 43,64 людино-діб менше, ніж в 2011 році, коли на 1000 осіб припало 70,34 людино-діб непрацездатності. Як бачимо загальний коефіцієнт травматизму зріс на 163,45%.

Загалом аналіз травматизму на ЗАТ «Київобленерго» свідчить про зміни в сторону збільшення нещасних випадків, їх тяжкості. Для обґрунтованих висновків варто оцінити витрати на охорону праці.

3. Проект покращення умов праці на підприємстві

Аналіз показав, що служба охорони праці ЗАТ «Київобленерго» забезпечена такими нормативно-правовими актами: Закон України «Про охорону праці», Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Типове положення про службу охорони праці, Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, Положення про навчання з питань охорони праці, Перелік робіт з підвищеною небезпекою, Граничні нормами піднімання та переміщення важких речей жінками, Положення про медичний огляд працівників певних категорій, Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.

Для покращення умов праці на ЗАТ «Київобленерго» необхідно:

- установити сучасні ефективні автоматичні системи пожежної сигналізації та пожежогасіння у випадках, передбачених вимогами чинних нормативних документів;

- застосувати у засобах пожежогасіння м'які плівкоутворюючі піноутворювачі, у тому числі на синтетичній основі;

- мати у наявності системи запобігання вибухам і пожежам у оливонаповнених трансформаторах великої потужності;

- суворо дотримуватись вимог щодо технічних характеристик олив, які застосовуються в обладнанні, мати у наявності на них технічних умов, сертифікатів відповідності, своєчасного проведення аналізів їх характеристик, дотримання регламентів заміни олив тощо;

- дотримуватись регламентів проведення оглядів, поточних і планових ремонтів обладнання, його модернізації, заміни застарілого та зношеного обладнання;