Художня реалізація теми духовенства в прозі Івана Нечуя-Левицького

Автор видихає з самої своєї душі: «Нема де вам дітись у світі, хоч світ і широкий», «Ніде дітись: треба вчиняти волю божу» [29, c. 375]. - і посилає свою героїню в старці під монастир, аби вже її очима глянути на те все дійство з усіма його радощами, смутком, людською добротою, лукавістю та злістю. Там вона зустрічає каліку, більш схожого на живий шматок тіла чи на живу колодку з головою, з чорними безтямними каламутними очима й з ротом, що здавався чорною діркою в довбанку з товстої липи, видрооких дідів і бабів, сільський натовп, від якого «аж свічки гасли» [29, c. 378] та інших специфічно колоритних персонажів.

І ось там, під монастирем Галецька бачить справжнє обличчя усіх цих старців, для яких така «праця» є не бідою, а звичайним способом заробітку. Коли прочани полились, ніби річкою, в галерею до Печер, старцівський гомін та лайка одразу вщухли. Старці з синіми носами одразу збіднились, посмирнішали, позгорблювались, посхиляли спини й голови й одразу неначе поменшали й знемощіли. Усі старці ніби «занявчали й застогнали жалібними голосами» [29, c. 379], просячи милостині. Руки попростягались вздовж довжелезних рядів. У деяких старців голови на поскручуваних в'язах затрусились неначе в пропасниці.

Нещасна героїня, для якої таке заняття - сором і мука, стає об'єктом агресії здоровенних червонопиких дідуганів через те, що прочани частіше подавали їй милостиню. Вона намагається знайти для себе місце, але усюди своєрідна «конкуренція». Галецька вирішила стати біля сліпця, сподіваючись, що він не буде чіплятися. Але як тільки вона примостилась, сліпець почутив, що хтось став коло його, й одразу розплющив очі. Він був зовсім видющий і тільки удавав з себе сліпого. То був гулящий урядовець: він збирав тоді гроші на театр. Йому заманулось піти в оперу й послухати якогось приїжджого артиста. Він вилаяв капітаншшу і вдарив її у бік.

У перший же день Галецька зустрічає Мокрієвську - збіднілу пані-марнотратницю, що спилась до решти і тягне героїню у «свій зелений рай» [29, c. 391] - до шинку.

Ще один з прохачів - Кміта. Він розповідає здивованій Галецькій, що служив в канцелярії за п'ятнадцять карбованців місячної плати, але в прохацтві більший заробіток, тому він не кається. Він уміє зовнішньо перетворюватися - до гостей виходить у чистенькому піджачку, причесаний, прибраний, в чистих лиснючих чоботях, тонкий станом та рівний, з розчесаною русявою борідкою і зовсім несхожий на переднішого старця Кміту, замлілого, заниділого, ще й сутулуватого. Тобто, замість «старця-загниби» [29, c. 400] з'являється панок. Але професія залишається беззмінною.

Одриває його від такого мерзенного ремесла тільки заміжжя доньки Уляни за службовцем Літостанським, що його запрохав до себе в гості сам оцей Кміта.

Чар «Київських прохачів» полягає в тому, що дає змогу сучасному українцеві побачити і відчути Київ межі століть в усій повноті побуту, кольорів, звичаїв, настроїв [20].

Мова твору емоційно насичена, багата тропами: «гроші подівались. Так і розтали, наче сніг на теплому вітрі», «Дуріть вже кого дурнішого од мене», «вітром розвіяло, пилом розсіяло», «Як бог дасть, то й у вікно подасть», «Вам смішки з бабиної кішки», «Я бачу, що ви не ймете віри, бо ви такі неймовірні», «спитав пошептом», «несамохіть», «От вже в церкві й шапкобрання».

І. Нечуй-Левицький змальовує щасливу розв'язку, у яку важко повірити. Загалом, письменникові вдалося намалювати повнокровну, художню картину київського буття на самому людському дні.

В усіх творах письменник показує могутність свого ретельного прозового мислення, яке дозволяє йому художньо, вартісно освоювати дійсність у всій її розмаїтості. Але ми можемо бачити, що в «Старосвітських батюшках...» гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях -- «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами», «Київські прохачі» -- на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм. Так у романі «Поміж ворогами» зображується прагматизм та кар'єризм представників духовенства, їх надмірне зацікавлення мирським життям. Хоча в оповіданні «Київські прохачі» письменник взагалі зображує церкву останнім оплотом для тих, хто потерпає в злиднях і не має власної домівки. Проте він негативно і в саркастичній формі описує тих представників київського «дна», які свідомо проміняли активну соціальну позицію на злидарство й обрали жебрацтво єдиним способом заробітку. Незважаючи на те, що в цьому творі тема духовенства не займає центральної позиції в сюжеті, можна відчути вплив християнської моралі на дії та думки головних героїв.

Висновки

Протягом дослідження ми з'ясували, що тема духовенства репрезентована у творчості цілого пантеону письменників XIX ст., зокрема Панаса Мирного, І. Франка, С. Руданського, А. Свидницького. Антиклерикальні мотиви характерні й для доробку І. Нечуя-Левицького. Такі твори, як «Старосвітські батюшки та матушки», «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами», «Київські прохачі» репрезентують погляди письменника на місце церкви та духовенства в українському суспільстві .

У повісті «Старосвітські батюшки та матушки» І. Нечуй-Левицький цілеспрямовано показав формування в духовному середовищі антидуховних рис - егоїзму та злості, безпосередньо пов'язаних із втратою особистістю гуманістичної суті. Письменник болісно шукає причини, що призвели до моральної руїни: неволя національна, кріпацтво, відсутність українського культурного простору, освіти й будь-якої можливості самореалізації.

Письменник сам визначив ідейну сутність повісті як антиклерикальну і висловив думку, що інфантильність «молодого» духівництва спричинила появу в Україні шкідливого для православної віри сектантства. І. Нечуй-Левицький відобразив усю глибину психологічної перспективи загублення у чужій культурі. Варто відмітити структуру тексту «Старосвітських батюшок та матушок». В основі твору покладена вертепна драма, де герої розігрують типові ситуації з життя українців ХІХ ст. Тут різні прийоми, характерні для вертепу: парадокси, пародії, жарти, кепкування. Найбільшої схожості з інтермедіями набувають епізоди весілля Онисі Прокопівни з Харитоном Моссаковським та хрестини їхньої дитини.

У горішній частині І. Левицький подав характеристику двох родин, на нижньому ярусі - щоденні розваги батюшок, які виходили далеко за межі «героїчного»: пиятику, жарти, танці тощо. Зовнішня «безтурботність» твору приховує гірку іронію знаменитих «Енеїди» чи «Конотопської відьми», бо життя духовенства наповнене скупістю, лицемірством, хабарництвом, прихованими під удаваною святістю.

Письменник майстерно додає у картини життя і побуту духівництва гумористичні новели, комічні сцени й епізоди. Такими, приміром, є «гарбузування» Онисі стосовно Балабухи, коли за його возом з підв'язаними гарбузами біжать свині, наче собаки; смішною є картина пиятики батюшок, після якої вони повипадали із саней по дорозі і їх довелось потім визбирувати тощо.

Малюючи своїх персонажів, Нечуй-Левицький майстерно використовує засіб контрасту. На відміну від привабливого стрункого Харитона, Марко незграбний і вайлуватий. Також письменник зіставляє не лише женихів Онисі - Харитона Моссаковського і Марка Балабуху, - за принципом контрасту змальовані й портрети самої стрункої красуні Онисі й огрядного Марка.

Варто відзначити, що письменник більше симпатизує духівництву «старосвітському», однак про жодну ідеалізацію не йдеться - ці персонажі змальовані Нечуєм-Левицьким у плані доброзичливого гумору, особливо у перших розділах повісті. Безсумнівно, що й тут виразно присутній момент висміювання. Зображуючи «новітнє» духівництво, письменник вдається до сатири. Автору не імпонувала псевдовченість «академіста» Балабухи, його приземлені, суто меркантильні інтереси, його байдужість до парафіян, для яких він не став (та й не збирався ставати) справжнім духовним пастирем.

Саме тому образ Балабухи є одним із найбільше сатирично насичених, хоча й цей герой не позбавлений авторського співчуття. Глибокий реаліст і водночас великий гуманіст, Нечуй-Левицький водночас показує Балабуху як типового сина свого часу, позначеного дивовижною здатністю робити людей нещасливими. Немає сумніву, що такі священослужителі, як Балабуха, більш освічені, але незмірно віддалені від парафіян, байдужі до їх інтересів і потреб.

Можна розглядати образ Марка Балабухи як трагікомічний (як, приміром, Калитку зі «Ста тисяч» чи Пузиря із «Хазяїна» Івана Тобілевича). Свої обов'язки духовного пастиря він виконує суто формально, дивлячись на них як на ремесло, що приносить гроші, а, отже, виявляючи до нього повну байдужість. Ясна річ, це не робить його щасливим, однак «вченість» дає змогу зробити йому досить успішну кар'єру. Безконечні ж фліртування його дружини Олесі роблять Марка глибоко нещасливою людиною, зрадженим чоловіком, якому тільки й лишається, що записувати у своєму діаріуші то вигадану історію про Дафніса і Хлою (флірт Олесі з Ломачевським), то невеселі вірші.

І. Нечуй-Левицький доводить свій талант створення комічних сцен та епізодів при змалюванні життя і побуту родини Моссаковських. Вони життєво і психологічно переконливі, адже продиктовані логікою розвитку характерів персонажів.

Детально зображена деградація особистості Харитона Моссаковського. Попри наявність симпатій автора до Моссаковських з їхнім щирим демократизмом, повістяр далекий від ідеалізації «старосвітського» духівництва. Чітко показано у повісті побут священиків, які позбавлені повноцінної освіти, а відтак і помітного впливу на духовний розвиток пастви. Автору вдалося реалістично зобразити спосіб життя і «старосвітських», і «новітніх» батюшок і матушок, «суєту суєт» їхнього існування, гонитву за фальшивими цінностями. В умовах, які їм диктує спосіб існування їхнього суспільного стану, немає і не може бути мови про якісь вищі духовні інтереси й цілі.

В оповіданні «Афонський пройдисвіт» І. Нечуй-Левицький зобразив із їдкою сатирою побут київських ченців. Він засвідчив всю гнилизну духовенства. Письменник зірвав лицемірну маску із монастирських святенників, які більше грішили, ніж прості прихожани. У такій поведінці покликаних служити Богові автор бачить причину розповсюдження гріха на землі серед звичайних людей.

Письменник довів, що житейська суєта, прагнення нагромадження грошей не поминули не лише панотців, а навіть монахів. І. Нечуй-Левицький сміливо викриває лицемірство, грошолюбство, аморальність, кар'єризм. Головоними героями твору є пройдисвіт Копронідос та четверо чорноризців: отець Паладій, отець Ісакій, отець Єремія та отець Тарасій.

Можемо стверджувати, що в оповіданні «Афонський пройдисвіт» власне п'ять пройдисвітів, а не лише один Копронідос. Але з єдиною відмінністю. Якщо шахрайство Копронідоса розкривається перед читачем відразу, то в лицемірних ченців воно приховане за зовнішньою святістю. І перш за все лицемірство виявляється у прихованій зацікавленості процентами на позичені гроші.

У той же час, відчутне суголосся «простака-ошуканця» з «Афонського пройдисвіта» з політичною імплікацією притчі Г. Сковороди «Убогий жайворонок»: у філософа тетерваків (українців) заполонює ловець з Росії, що, напевно, символізувало реальний процес загарбання України у другій половині XVIII ст. І. Нечуй-Левицький, в свою чергу, вважав, що зло в Україну здебільшого «імпортується» ззовні. Втім, обидва митці художньо пророкують: якщо українці житимуть розумно й морально, з ними товаришуватимуть Істина та Благо, коли ж деградують духовно, тоді неодмінно стануть легкою здобиччю «ловця» - російського, чужоземного, будь-якого. Також в оповіданні відчувається вплив роману Марко Вовчок «Записки причетника», де замальовується монастирське життя і підкреслюються риси фанатизму та відлюдкуватості ченців та свавілля ігуменів.

У назві твору «Поміж ворогами» закладена метафора бездумної ворожнечі поміж людьми однієї нації і однієї крові. Амбіції, гординя, емоції взаємознищують обидві сторони конфлікту. І кожен, хто має здоровий глузд, стаючи поміж ворогами, спалюється дотла, не маючи від того жадного пожитку. На думку письменника основною зброєю «поміж ворогами» є слово, яким можна творити дійсніть.

І. Нечуй-Левицький протестує проти духовного зубожіння душепастирів, які замість опіки над душами займаються збагаченням за рахунок парафіян. Письменник викриває кар'єризм о. Артемія, його користолюбство, скнарість. Артемію присутні риси, яких не має бути у справжнього служителя церкви.

Автор вважає, що у старовину, ще були в житті духовенства риси, що могли підкупати художника істиною, простотою й безпосередністю стосунків, цілістю вдачі, але все це зникло. О. Артемій, що політичної науки набірається з «Московских Вдомостей», виступає своєкористливим до такої міри, що приймає до уваги лише свої особисті вигоди й інтереси та, водночас, одірваним від народу егоїстом і кар'єристом. І. Нечуй-Левицький виразно і правдиво репрезентував процес народження та пишного розцвіту рясофорного чиновництва.

Сам автор визначає жанр твору як оповідання, але також його можна назвати повістю, чи навіть коротким романом, тому що там чимало героїв і вони протягом твору динамічно розвиваються.

В оповіданні «Київські прохачі» розкриваються зовсім інші проблеми. У цьому творі представники духовенства повністю відрізняються від попів, описаних у попередніх творах. Так отець Онуфрій насправді переймається бідами стражденних, наділений доброю душею і уособлює образ справжнього безкорисливого духовника, який прагне допомогти людям, полегшити їхні страждання і який дарує надію.

Але центральне місце в оповіданні відводиться образам прохачів. І. Нечуй-Левицький сатирично зображує псевдоубогих представників київського «дна».

Письменник змальовує щасливий кінець, в який важко повірити, але перед тим йому вдається намалювати повноціну художню картину київського буття стику віків.

В усіх творах письменник доводить могутність свого прозового мислення, яке дозволяє йому художньо освоювати дійсність у всій її розмаїтості. В той же час ми можемо бачити, що в «Старосвітських батюшках...» гумор і сатира поєднані з легким сумом, а в наступних повістях і оповіданнях -- «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами», «Київські прохачі» -- на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм. Так у романі «Поміж ворогами» зображується прагматизм та кар'єризм представників духовенства, їх надмірне зацікавлення мирським життям. Але в оповіданні «Київські прохачі» письменник взагалі зображує церкву останнім оплотом для тих, хто потерпає в злиднях і не має власної домівки, негативно та в саркастичній формі описує тих представників київського «дна», які свідомо проміняли активну соціальну позицію на злидарство. Хоча в цьому творі поблема духовенства відходить на другий план, протягом усього розгортання сюжетної дії, як і в інших проаналізованих творах, відчувається вплив християнської моралі на вчинки головних героїв.

Отже, І. Нечуй-Левицький приділив належну увагу темі духовенства у своїх творчості.

Список використаних джерел

1. Амбіцька А. С. Трансформація особистості духовної в бездуховну в повісті І. Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки». Архетип Тіні [Електронний ресурс] / Анна Амбіцька // Серія : філологічні науки. - 2009. - № 85. - С. 34-40. - Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nz/Fil/2009_85/statty/04.pdf

2. Белинский В. Г. О русской повести и повестях Гоголя. У 13-ти т. Т.1 / В. Г. Белинский.-- М. : Правда, 1973.-- 315 с.

3. Білецький О. І. Зібр. Праць. У 5 т. Т. 2 / О. І. Білецький. - К. : Наук. думка, 1985. - С. 317-367.

4. Білецький О. І. Іван Семенович Левицький (Нечуй) / Білецький О. І. // Від давнини до сучасності. - К. : Держлітвидав УРСР, 1980. -- С. 321-358.

5. Вишенський І. От святое Афонское горы скитствующих / Іван Вишенський. - К. : В-во худ. літ., 1979. - 270 с.

6. Власенко В. К. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького / В. К. Власенко. - К. : Рад. школа, 1989. - С. 133 - 142.

7. Вовчок М. Оповідання. Казка. Повісті. Роман / Марко Вовчок. - К. : Наукова думка, 1983. - 638 с.

8. Войтович В. С. Українська міфологія / В. Войтович. - К. : Либідь, 2005. - 664 с.

9. Гаврилів Т. Н. Форма і фігура. Ідентичність у художньому просторі / Т. Н. Гаврилів. - Львів : ВНТЛ-Класика, 2009. - 480 с.

10. Дністровий А. Т. Спостереження / А. Дністровий. -- Київ : Нова дегенерація, 1999. -- 68 с.

11. Єфремов С. І. Іван Левицький-Нечуй [Електронний ресурс] / Сергій Єфремов. - Торонто : Електронне видання видавництва МОСТИ, 2000. - Режим доступу :

http://www.utoronto.ca/elul/Nechui/Iefremov.html

12. Єфремов С. І. Історія українського письменства / С. Єфремов. - К. : Femina, 1995. - 608 с.

13. Зборовська Н. Т. Український світ у творчості Нечуя-Левицького: гендерний підхід / Н. Т. Зборовська // Українська мова та література в середніх школах, колегіумах, гімназіях. - 2000.- № 5. - С. 54-66.

14. Історія української літератури ХІХ століття (70-90-ті роки) : У 2 кн. Кн. 1 / За ред. О. Д. Гнідан. - К. : Вища школа, 2002. - 575 с.

15. Камінський В. Л. Свято Паски в селі Косареве Дубенського уїзду Волинської губернії / В. Л. Камінський // Український історичний журнал.-- 1997.-- № 3.-- С. 45.

16. Козлов А. В. Духовність як літературознавча категорія : Монографія / А. В. Козлов. - К. : Акцент, 2005. - 272 с.

17. Кониський О. Я. Український націоналізм / О. Я. Кониський. - К. : Наукова думка, 1990. - 640 с.

18. Крутікова Н. Є. Творчість І. С. Нечуя-Левицького (Статті і матеріали) / Н. Є. Крутікова. - К. : Вид-во АН УРСР, 1971. - 248 c.

19. Кухарук Р. П. Літепло Прози [Електронний ресурс] / Р. Кухарук // Літературний форум. - 2009. - Режим доступу :

http://www.litforum.org/index.php?r=18&a=2957

20. Кухарук Р. П. Смалкі вітри [Електронний ресурс] / Р. Кухарук // Літературний форум. - 2009. - Режим доступу :

http://www.litforum.org/index.php?r=18&a=2961

21. Лепкий Д. О. Вода в людовой вере / Д. Лепкий // Український історичний журнал.-- 1997.-- № 3.-- С. 53.

22. Лепкий Д. О. Про вовкулаків і знахарів: Збірка прозових творів різних авторів (Н. Кобринська, О. Кобилянська, Л. Мартович та ін. 1880 - 1901 рр.) / Д. Лепкий // Український історичний журнал.-- 1997. -- № 3. -- С. 21.

23. Лимаренко А. Л. Наратив сатиричних творів І. С. Нечуя-Левицького [Електронний ресурс] / А. Л. Лимаренко // Науковий вісник Миколаївського державного університету. - 2008. - С. 118-122. - Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvmdu/Fil/2009_22/18.pdf

24. Міщук Р. С. Деякі аспекти розвитку жанру повісті в українській літературі другої половини ХІХ ст. / Р. С. Міщук // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ - початку ХХ ст. - К. : Наук. думка, 1986. - С. 89- 99.

25. Міщук Р. С. Співець душі народної: До 150-річчя від дня народження І. С. Нечуя-Левицького. - К. : Знання, 1987. - 48 с.

26. Міщук Р. С. Уроки історії - уроки моральності / Р. С. Міщук // Нечуй-Левицький І. С. Князь Єремія Вишневецький; Гетьман Іван Виговський: Іст. романи: Для ст. шк. віку. - К. : Веселка, 1996. - С. 5-20.

27. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів : У 3-х т. Т. 2 / І. С. Нечуй-Левицький. - К. : Дніпро, 1988. - 463 с.

28. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів : У десяти томах. Т. 6 / І. С. Нечуй-Левицький. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 140-300.

29. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів : У десяти томах. Т. 7 / І. С. Нечуй-Левицький. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 359-447.

30. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів : У 10 т. Т. 10 / І. С. Нечуй-Левицький. -- К. : Наукова думка, 1988.-- 394 с.

31. Нечуй-Левицький І. С. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / І. С. Нечуй-Левицький. - К. : Обереги, 1993. - 141 с.

32. Нечуй-Левицький І. C. Старосвітські батюшки та матушки / І. С. Нечуй-Левицький. - К. : Дніпро, 1977. - 292 с.

33. Процюк С. В. Тотем / С. В. Процюк. - Івано-Франківськ : Тіповіт, 2005. - 190 с.

34. Середа В. Т. Витоки стильової манери видатного прозаїка / В. Т. Середа // Радянське літературознавство. - 1988. -- №11. - С. 43-48.

35. Cивкова І. М. Гумор і сатира у повісті Івана Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки» [Електронний ресурс] / І. Сивкова // Рік Івана Нечуя-Левицького. - 2008. - С. 24-36 - Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vchu/n138/n138p024-036.pdf

36. Сковорода Г. С. Убогий жайворонок / Г. С. Сковорода. - К. : Дніпро, 1977. - 32 с.

37. Скуратівський В. Л. Нечуй-Левицький (Проспект до майбутньої монографії) / В. Скуратівський // Дивослово. - 1998. - № 12. - С. 49.

38. Стефаник В. С. Твори / В. Стефаник. - К. : Дніпро, 1974. - 358 с.

39. Стороженко О. П. Твори : В 2 т. Т.1 / Олекса Стороженко. -- К. : Наукова думка, 1977. -- Т. 1. - 296 с.

40. Ткачук О. Т. Наративна перспектива та дистанція в модерністичному дискурсі кінця ХІХ - початку ХХ століття / О. Ткачук // Слово і час. - 2003. - №11. - С. 17-22.

41. Ткачук О. Т. Наратологічний словник / О. Ткачук. - Тернопіль : Астон, 2002. - 300 с.

42. Українка Л. Твори : У 12 т. Т. 8 / Леся Українка. - К. : Наук. думка, 1977. -567 с.

43. Франко І. Я. Зібрання творів : у 50 т. Т. 30 / І. Я. Франко. -- К. : Наукова думка, 1982. - 397 с.

44. Франко І. Я. Зібрання творів : у 50 т. Т. 41. / І. Я. Франко. -- К. : Наукова думка, 1982. - 397 с.

45. Хализев В. Р. Теория литературы / В. Хализев. - М. : Высш. школа, 1999. - 395 с.

46. Хоткевич Г. М. Твори: У 2 т. Т.1 / Г. М. Хотцкевич. - К. : Дніпро, 1976. - 536 с.

47. Хропко П. Н. Романи І. Нечуя-Левицького з життя інтелігенції / П. Хропко // Українська мова і література в школі. - 1988. - № 11. - С. 3-10.

48. Черемшина М. Твори: У 2 т. Т. 2 / Марко Черемшина. - К. : Наукова думка, 1974. - 415 с.

49. Чижевський Д. І. Нариси з історії філософії на Україні / Д. Чижевський - К. : Орій, 1992. - 230 с.

50. Юнг К. Г. Архетип и символ / К. Г. Юнг. - М. : Ренессанс, 1991. - 304 с.

51. Юркевич П. Д. Історія філософії; Філософія права; Філософський щоденник / П. Юркевич -- К. : Ред.журн. «Український світ», 1999. ?756 с.

52. Яновська Л. О. Щоденник / Л. О. Яновська. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2010. - 210 с.

Размещено на Allbest.ru