Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст.: проблеми естетики і поетики

Перебіг процесів, які відбуваються в психіці героя, у творах М. Коцюбинського виступає на передній план, а відтак зумовлює й імпресіоністичні художні засоби світлотінь, мерехтіння кольорів (вібрація), несподівані ракурси і т. ін.

Характерним прикладом є експозиційний пейзаж. Тут усе зображуване подається під кутом зору головної героїні, крізь призму її сприйняття, тобто як її особисті враження актуальний хронотоп. Специфіка психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського в тому, що внутрішній світ персонажів зображується в перебігу його психічних процесів внутрішнє через внутрішнє. На цьому новому етапі свого стильового розвитку письменник, як і раніше, показує особистість у складних стосунках зі світом природного, соціального, навіть космічного, та світом внутрішнього, але обидві ці сфери подаються через психічний світ людини і саме там набувають суб'єктивної гармонії та дисгармонії; колористика ще ширше залучається для відтворення внутрішніх психодуховних процесів в їх актуальній формі.

Характерним прикладом цієї нової форми психологічного імпресіонізму і одним із найоригінальніших творів європейської літератури є новела “Intermezzo”. На перший погляд, це майже суцільний пейзаж опис природи в її різноманітних проявах. Насправді ж, образи квітів, рослин, птахів, тварин це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. І письменник дає читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають “дійові особи” “ниви у червні”, “сонце”, “зозуля”, “жайворонки” та інші образи. Йдеться про об'єкти, які не тільки є частиною природного світу, а й увійшли до життєвого простору героя. В цьому розумінні “сцена” в “Intermezzo” це і є той внутрішній життєвий простір, у якому розгортаються події. У понятті “сцена” чи не найголовніший шлях до розуміння психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського в цьому творі.

Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) письменник вдається до сюжету внутрішнього, що його складають зіткнення різних переживань. Роздвоєння особистості героя на межі норми і божевілля, якому в багатьох новелах М. Коцюбинський приділяє значну увагу (“В дорозі”, “Невідомий”, “Коні не винні” та ін.), стає тим важливим чинником, якому підпорядковується імпресіоністична концепція кольорів. Якщо в живописі імпресіоністичний ефект вібрації створюється завдяки пленерності, баченню об'єктів крізь рух повітря, то в М. Коцюбинського ту саму функцію виконує кут зору героя, зображення навколишнього крізь призму його сприйняття. Динаміка, перебіг процесів у психічному світі героя, роздвоєння його свідомості зумовлюють чергування вражень, поєднання контрастних відчуттів і кольорів. У новелі “Цвіт яблуні” це світло і тінь, що передає роздвоєне “Я” героя, в “Іntermezzo” це образи природи й внутрішні відчуття, насамперед сонце й утома. Поперемінні мазки світлого й темного, чергування сонця і хмар у читацькому сприйнятті створюють неоднозначну, вібруючу картину довкілля.

Простір смислу буття відчуття відповідальності за себе, своє минуле і майбутнє, в імпресіонізмі гранично звузився до переживання миті, коли вирішується: жити чи не жити. В. Франкл, услід за B. Штраусом, називає такий стан “існуванням у цю мить”, тобто “повною відмовою від будь-якого спрямування в житті”, йдеться, отже, про “поведінку, що не керується ні опертям на минуле, ані прагненням до майбутнього, а пов'язана тільки з “чистим” позаісторичним теперішнім”. Для зображення цього психологічного феномена найбільшою мірою і надається саме імпресіоністична поетика.

У новелах М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”, “Intermezzo”, “Невідомий” та деяких інших знайшов свій вияв тип імпресіонізму, дуже близький до імпресіонізму К. Гамсуна, творами якого захоплювався український письменник. Це помітно передовсім у новому типі концепції особистості. На передній план виходить людина стражденна, бунтівна (навіть агресивна), рефлектуюча, втомлена (аж до депресії), тобто з цілісним внутрішнім життям, яке перебуває в трагічній суперечності із зовнішнім світом. У реалістичній літературі XIX ст. цього не було. Самотність, роздвоєння спільні для М. Коцюбинського і К. Гамсуна проблеми. Спільні й загальні принципи поетики: суб'єктивний кут зору, актуальний хронотоп, імпресіоністична концепція кольору тощо. Можна назвати деякі конкретні художні засоби, до яких охоче вдаються і М. Коцюбинський, і К. Гамсун, спираючись на імпресіоністичне світобачення, загальну імпресіоністичну настанову. Зокрема, дуже подібні в них способи передачі переживання героїв “мовою природи”.

Таким чином, хоча творчість Коцюбинського і формувалася на ґрунті традиції літератури ХІХ ст. під впливом європейської літератури, письменник вийшов за її межі, започаткувавши новий стиль художнього письма в українській літературі психологічний імпресіонізм. Справді, концепція людини у творах М. Коцюбинського значно різниться з концепцією людини в літературі ХІХ ст. Детермінованість характерів виявляється не в прямій, а в опосередкованій формі, мотивація поведінки героїв стає складнішою до уваги береться весь комплекс внутрішніх факторів, що впливають на той чи той вчинок. Середовище, соціум представлений у творах письменника здебільшого не відокремлено від героя, а у формі внутрішніх соціальних установок і моральних орієнтацій. Психічний світ особистості постає як процес, як багатошарова структура у взаємодії свідомості, підсвідомості й самосвідомості, як внутрішній конфлікт. Зображення внутрішнього життя людини не так через зовнішні вияви, як через саме це внутрішнє, головний момент у розумінні психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського. Імпресіоністична поетика М. Коцюбинського визначила й синтетичний характер його прози. Використання прийомів живопису, музики, по суті, випередило багато які здобутки кіномистецтва; функції кольору, світлотіні, мікрообразів природи, симфонізм і поліфонія, ракурс, монтаж тощо стали важливими складовими естетизму прози письменника. Імпресіоністична композиція і внутрішні сюжет зумовили особливий сугестивний ефект його творів. У стилі М. Коцюбинського імпресіонізм часом поєднується з елементами символізму (“З глибини”, “Intermezzo”, “Невідомий”, “На острові”), іноді з елементами неоромантизму (“Тіні забутих предків”, “На острові”, “На камені” та ін.), іноді натуралізму (“Лист”, почасти “Fata morgana”), але стильовою домінантою, що характеризує специфічне світобачення й творчі прийоми письменника, без сумніву, є імпресіонізм, рідкісний навіть для європейської літератури за своїм викінченим естетизмом і глибиною психологічного аналізу. Відійшовши від реалістичної літератури ХІХ ст., М. Коцюбинський започаткував на ґрунті нових стильових тенденцій (поезії в прозі, сповідальна проза) цілком оригінальний стиль. Порівняно зі сповідальною прозою цей стиль мав нову якість, що її визначаємо як актуальний хронотоп. За своїми головними ознаками часово-просторовою концепцією, концепцією кольору, концепцією людини, її психодуховності, кутом зору оповідача цей стиль співвідноситься з європейським психологічним імпресіонізмом гамсунівського типу, а також з імпресіонізмом А. Шніцлера, братів Ґонкурів, російським імпресіонізмом (І. Бунін, А. Чехов, О. Купрін).

У другому підрозділі “Імпресіонізм як “розлите” стильове явище” відзначається, що в українській літературі межі XIXXX ст. спостерігається синкретизм стилів. Дисертант погоджується з Т. Гундоровою і Н. Шумило, які, розмірковуючи про тенденції розвитку літератури цього періоду, пишуть, що в ній поєднувалися неоромантизм, символізм та імпресіонізм (О. Кобилянська), імпресіонізм, неоромантизм і натуралізм (М. Коцюбинський), символізм та імпресіонізм (М. Вороний), романтизм і реалізм, імпресіонізм і символізм (М. Чернявський), неоромантизм та імпресіонізм (C. Васильченко) і т. ін. У зв'язку з цим пропонується розглядати імпресіонізм в українській літературі як своєрідне “розлите” явище, певні відблиски якого помітні в прозаїків із різними стильовими домінантами. Взагалі імпресіонізм один із найбільш синкретичних стилів, який легко поєднується з багатьма іншими новітніми стилями, особливо символізмом.

Виходячи з того, що ядром психологічного імпресіонізму є насамперед зображення цілісного процесу переживання, розглядаємо твори відповідно до того, в якій художній формі втілене це переживання. Серед моделей, наближених до імпресіонізму, ми вирізнили дві, які умовно назвали: 1) потік чуттєвого світосприймання; 2) потік свідомості. Типовими творами потоку світосприймання є новели М. Коцюбинського, роман К. Гамсуна “Голод”. Характерною їх ознакою є те, що переживання в них виражаються не у вербальній формі, а найчастіше через зорові, слухові образи (враження), що виникають перед очима героя. “Потік свідомості”, навпаки, є вербальною формою вираження емоцій. Вона відмінна від структури раціонального мислення, оскільки слова в цій системі пов'язуються не за законами логічного міркування, а як наслідок певних емоцій, що їх вони вербалізують. Характерним прикладом такої форми вираження (наче хаотичний потік думок) є оповідання А. Шніцлера “Лейтенант Густль” (1900). Тут не мається на увазі “потік свідомості” як ознака певного жанру (на взірець прози М. Пруста, Дж. Джойса та ін.). Вичленувані два типи художніх (поетичних) форм мають риси, спільні з імпресіоністичною поетикою. По-перше, у творах, що належать до цих двох типів, головним структуротвірним елементом є переживання. По-друге, переважній їх більшості властивий актуальний хронотоп, панівним є кут зору героя. Третя особливість психологічна й філософська проблематика. Отже, в обох типах поетичних форм простежується фундаментальний зв'язок із імпресіонізмом, тому вони розглядаються як різновиди психологічного імпресіонізму.

У річищі художніх форм потоку світосприймання розглядаються твори М. Яцкова “У наймах” (1894), “Недоумна” (1900) і “Красуня” (1907) як приклад взаємопроникнення символічного й імпресіоністичного стилів.

Дещо інакшим є поєднання символізму й імпресіонізму у М. Вороного. Так, поезія в прозі “Дівча на коні” (1910) містить суто імпресіоністичну картину, котра є не зображенням реального, а постає як абстрактний символ, навіть алегорія. Це класичний взірець імпресіоністичної поетики: актуальний хронотоп, фрагментарний незвичайний синтаксис, мінливі кольори, що відтворюють вібрацію повітря і становлять, власне, враження героя від вечірнього міського пейзажу, відображають його кут зору, все, крім однієї деталі. Дівчина на коні, яка з'являється на тлі цього пейзажу, постать уявна. Вся імпресіоністична картина орієнтована на те, щоб створити символ незбагненності життя. Символізм тут асимілюється з імпресіонізмом і неоромантизмом.

Такого типу синкретизм знаходимо і у творах С. Васильченка. Характерний етюд “На хуторі”, подібний до поезій у прозі “На крилах пісні” М. Коцюбинського і “Дівча на коні” М. Вороного. Як і М. Вороний, С. Васильченко в оповіданні “На хуторі” малює картину імпресіоністичними мазками. Картина всуціль зіткана з колористичних і звукових вражень. Та на відміну від твору Вороного “Дівча на коні”, це картина не уявна, а реальна, хоча й подається під своєрідним кутом зору, таким, що його З. Фрейд назвав би “сон наяву”. Проте чиї враження передає автор? Як і в мініатюрі М. Вороного, деяких творах Г. Хоткевича (зокрема, “Гірські акварелі”), це враження оповідача. В усіх названих творах бачимо тип оповідача, характерний для прози XIX ст., “всезнаючий”. Його настрій, почування відтворено, щоправда, за допомогою імпресіоністичних прийомів. Такий тип імпресіонізму ближчий до ґонкурівського, аніж до гамсунівського. Звідси й відмінність імпресіонізму С. Васильченка від психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського. Останній, заломлюючи зображуване крізь призму сприйняття героя, тобто передаючи враження героя, а не оповідача, досягає глибинного розкриття внутрішнього світу персонажа, його переживань.

Характерним для творів, написаних в імпресіоністичній манері у формі потоку світосприймання, є зосередженість на певному почутті героя, яке висвітлюється різними художніми засобами, серед яких чи не найважливіші образи природи. Так, М. Яцків в оповіданні “У наймах” досліджує “анатомію” мрії, М. Чернявський в новелі “Сніг” “анатомію” хіті, М. Коцюбинський в “Intermezzo” утоми, “Він іде” страху, в “Fata morgana” примарної мрії. Домінантне почуття героя стає, як правило, структуротвірним визначає атмосферу, пафос і внутрішній сюжет твору. І ця традиція йде, безперечно, від поезій у прозі. Водночас це почуття постає як об'єкт художнього анатомування й узагальнення (особливо у М. Коцюбинського), як компонент процесу переживання в його психологічному (свідомість підсвідомість) й духовному (сенс буття) вимірах.

Цікавими, з цього погляду, є спроби і К. Сроковського, зокрема, його новела “В лісі” (1901), дуже близька за способом зображення до “Intermezzo” М. Коцюбинського. Предмет художнього дослідження у К. Сроковського почуття болю. Аналіз почуттів героя в критичній ситуації посідає центральне місце в новелі, і автор робить це з точністю, яка відповідає сучасним науковим уявленням про такі психічні явища. Так, Є. Чорносвітов та А. Курашов дійшли висновку, що “біль-феномен... утворює свій, больовий ряд, який деструктурує свідомість”. Дослідники простежують такий ряд переживань за ступенем зростання: напруження (тривога), страх, депресія, біль, смерть. Саме зображення цих явищ покладено в основу градації новели на певні періоди (те саме, що в М. Коцюбинського “кільця психічного процесу”). К. Сроковський простежує різні стани героя марення, галюцинації, гарячку, втрату свідомості й, нарешті, депресію через імпресіоністичне враження від явищ природи.

Іншу оповідну форму, близьку до імпресіоністичної стилістики, визначаємо як потік свідомості. Назва ця досить умовна з двох причин. По-перше, не йдеться про жанрове оформлення творів подібного типу оповіді. По-друге, таку назву зумовлює панівний підхід письменника до відображення потоку переживань. Домінантним аспектом психіки героя тут є вербальна сфера потік думок, асоціацій, вражень, спогадів тощо, пов'язаний насамперед з перебігом переживань. Структуротвірним моментом такого зображення є актуальність “зрізу” роботи свідомості (актуальний хронотоп). Навіть заглиблення героя в спогади чи мрії про майбутнє відображає те, що він переживає саме в цю мить, і пов'язане з його сприйняттям дійсності або діями наступної миті. Така головна відмінність потоку свідомості від сповіді, яка є осмисленням минулого. Спроби “оброблювати сюжети” на кшталт потоку свідомості спостерігаємо майже в усіх письменників, які вдавалися й до оповіді у формі потоку світосприймання. Крім уже згаданих вище прозаїків, розглядаються також твори А. Крушельницького, Г. Хоткевича, А. Кримського, В. Стефаника, О. Авдиковича, М. Дерлиці, С. Коваліва.

Навіть у європейській літературі мало творів, у яких потік раціоналістичної свідомості представлений у “чистому” вигляді. Здебільшого це твори, де потік свідомості є панівним, але, сказати б, доповнюється потоком світосприймання. Одним з небагатьох прикладів зображення потоку раціоналістичної свідомості в чистому вигляді є новела А. Шніцлера “Лейтенант Густль”. До речі, М. Коцюбинський захоплювався цим твором, він мав певний вплив на українського прозаїка. Взагалі в кінці XIX на початку XX ст. посилився вплив європейської літератури на українське письменство. О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Стефаник були в захваті від таких зарубіжних майстрів слова, як Е. Золя, Ґі де Мопассан, Г. Ібсен, А. Стріндберґ, Г. Гауптман, М. Метерлінк, К. Гамсун, А. Шніцлер та ін. Інтерес цей був викликаний насамперед пошуками нових способів зображення внутрішнього світу, поглиблення художнього психологізму. Адже і в зарубіжній, і в українській літературі на зламі століть складається психологічна течія, коли з'являються численні твори, для яких характерною є зосередженість на внутрішньому світі особистості, на її духовному й душевному житті, яке переломлює об'єктивний зміст дійсності (романи і повісті Г. Джеймса, проза і драматургія А. Шніцлера, ранні романи К. Гамсуна, лірична проза І. Буніна та М. Коцюбинського). Зображення внутрішнього світу, переживань людини за допомогою потоку свідомості також формується під значним впливом європейської літератури.

Характерною для творів імпресіоністичної стильової течії є увага насамперед до внутрішнього світу так званої маленької, простої людини, утвердження її невичерпної, самоцінної, неповторної особистості. Значний внесок у розвиток цієї традиції в українській літературі зробив В. Стефаник, творчість якого загалом розвивалася не в річищі імпресіонізму, проте в окремих його новелах експресіонізм поєднується з елементами імпресіоністичної поетики. Так, до екзистенційної проблеми (смерть старої селянки) В. Стефаник звертається в новелі “Сама-саміська”. З твору насамперед постає проблема вселенської самотності людини. Майстерність Стефаника в тому, що він показав, а не описав “роботу” свідомості (“ефект присутності”, читач переживає разом з героєм його страждання). Досягає цього письменник несподіваною зміною авторського кута зору на кут зору героя. Новела розімкнена в часі. Стара ніби каралася, як грішниця “від початку світа та до суду-віку”. У стражданнях старої всі переживання людини від початку і до кінця світу, всі болі беззахисної істоти, яка існує на землі задля мук, немов у пеклі. У невеличкій новелі завдяки прийому потоку свідомості В. Стефаник зображує глибинні екзистенційні проблеми.

Життя і смерть, психологія самогубства, психологія вбивства до таких і подібних соціально-психологічних феноменів часто звертаються письменники цієї доби, і для відтворення цих явищ вельми плідною виявилась саме оповідь у формі потоку свідомості (“Стріл” М. Могилянського, 1912). І якщо новела потоку свідомості лише ледь торкалася соціальних рефлексій особи, та й то опосередковано, у віддзеркаленому вигляді, в жанрі роману письменники пішли значно далі. Як приклад розглядаються твори А. Кримського “Андрій Лаговський” і А. Крушельницького “Буденний хліб”.

літературний імпресіонізм український проза

ВИСНОВКИ

У “висновках” підкреслюється, що наприкінці XIX на початку XX ст. в українську літературу входить нове покоління прозаїків, яке розширює ідейно-тематичні обрії літератури, масштаби порушених проблем, збагачує стильовий діапазон. “Нова” школа, як охрестив її І. Франко, знаменувала зміну літературних поколінь, а відтак формування нового способу художнього мислення (“способу оброблювання сюжетів”, за словами М. Коцюбинського), відмінного від художнього мислення старших майстрів слова. Вже із самого початку молоді письменники (М. Вороний, М. Коцюбинський, М. Чернявський, “молодомузівці”, “хатяни”) проголошують і утверджують своєю художньою практикою нові підходи до зображення людини, життя, суспільства. Вони з особливою гостротою усвідомлюють два найважливіші питання, які постають перед кожним митцем: про що писати і як писати і кожен із них шукає свою відповідь. Попри широке розмаїття творчих пошуків та індивідуальних стильових манер молодих письменників в їхній художній практиці загалом спостерігаються певні спільні тенденції, подібні підходи до осмислення життя, до самовираження і впливу на читацьку аудиторію. Однією з них є імпресіоністична тенденція, яка досить широко представлена у прозі митців різних творчих і світоглядних уподобань.

На відміну від традиційного реалістичного письма прозаїків старшого покоління, в молодих письменників, котрі віддають перевагу імпресіоністичній стильовій манері, спостерігаємо зміну художнього мислення в головних його параметрах: новий зміст і художня форма, певні особливості творчого процесу, розширення читацької аудиторії та специфічний вплив на неї. Якщо в творчому процесі реалістів переважає раціональне начало, він базується на узагальненні (типізації) явищ життя людини і суспільства, то в імпресіоністів почуттєве (інтуїтивне) начало, яке ґрунтується на процесі самоспостереження: спостереження себе в іншому й іншого в собі. Індивідуальне та індивідуалістичне “Я” стають у них не тільки предметом художньої обсервації, а й способом зображення людини. Звідси увага до таких проблем, як самотність, протиставленість людини і світу (природного й урбаністичного, соціального і внутрішнього). По суті, в імпресіоністичній літературі змінюється концепція людини. Пошук єдності й гармонії зі світом стає далекою мрією (це ріднить імпресіонізм із романтизмом і неоромантизмом), натомість у літературу входить герой стражденний і бунтівний, з рефлексіями й комплексами, втомлений і водночас агресивний. Творам, написаним в імпресіоністичній манері, притаманні заглибленість у внутрішній психодуховний світ індивідуума, лірична сугестія, тонкий естетизм.

Імпресіонізм як нове художнє явище виникає передусім з усвідомлення письменниками молодого покоління необхідності змін в українській літературі кінця XIX початку XX ст. Прискорені темпи науково-технічного прогресу, урбанізація, формування прошарку української інтелігенції як національної еліти все це підштовхує молоду генерацію письменників на пошуки нових підходів до зображення нового статусу людини у світі. У своїх творчих пошуках вони спиралися передусім на здобутки таких письменників, як Г. Ібсен, Е. Золя, Ф. Достоєвський; безперечно, відчутне й звертання до національної традиції. Безпосередньо на формування імпресіоністичної поетики справляють вплив скандинавські письменники (найбільшою мірою К. Гамсун), австрійські (А. Шніцлер), французькі (Е. Золя, Ґі де Мопассан), російські (А. Чехов, О. Купрін, І. Бунін).

Сама українська ментальність, зокрема притаманні їй індивідуалізм та ліричність, сприяла виникненню імпресіоністичного світобачення в національній літературі, живописі, музиці. Пейзажна традиція в літературі, що живилася ліричним талантом українських письменників, надає українському імпресіонізму своєрідності й неповторності. В українській літературі національний пейзаж стає органічною формою вияву імпресіоністичного світовідчуття героя, отож і посідає таке помітне місце, як у жодній європейській літературі.

Витоки українського імпресіонізму сягають окремих жанрових форм і стильових тенденцій національної літератури кінця XIX ст. Поезія у прозі та її різновиди (етюди, ескізи, ліричні мініатюри, власне поезії у прозі), що виникають на ґрунті національної ліричної і пейзажної традиції, на відміну від розвитку цього жанру в європейській літературі, зберігають своєрідність, стають важливою “школою” для письменників-імпресіоністів та й не тільки для них. Особливості цього жанру вже мали багато спільних рис з поетикою імпресіонізму: панування кута зору героя, заглибленість у філософсько-медитативну сферу переживань людини, емоційно-почуттєва структурність (Д. Наливайко), “симфонізм” (І. Денисюк) як синтез засобів різних мистецтв, фрагментарність зображення, ліричність оповіді та ін. У цьому жанрі відточує свій стиль більшість письменників молодої генерації О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, М. Вороний, М. Чернявський, Дніпрова Чайка, Грицько Григоренко, Л. Яновська, Н. Романович-Ткаченко, Я. Жарко, Г. Комарівна, С. Васильченко та багато інших митців, чия індивідуальна манера позначена рисами імпресіонізму.

Твори сповідального (спогадувального) характеру також стають своєрідною формою переходу до імпресіоністичного зображення життя. Як і поезії в прозі, головне, що їх відрізняє від традиційних реалістичних творів, це зануреність у внутрішній світ героя (звідси безсюжетність), увага до необмеженої духовної сфери життя людини. Н. Кобринська, О. Кобилянська, іноді М. Коцюбинський вдаються до такої художньої манери (хоч і неоднаковою мірою) з метою показати історію душі людини чи, принаймні, якогось періоду її душевних переживань. При цьому духовний вимір людини постає у граничних масштабах як осмислення сенсу буття, розв'язування героєм для себе вирішальних питань буття і перестворення свого психічного й духовного світу. Сповідальна художня форма відрізнялася від поезій у прозі насамперед хронотопом. Якщо поезії у прозі мали актуальний хронотоп (те, що відбувається тут і нині), то хронотоп сповідальної прози обернений в минуле й майбутнє (характерний приклад “Дух часу” Н. Кобринської), у ньому немає тієї актуальності, сюхвилинності, яка властива імпресіоністичним творам. У цьому розумінні імпресіоністична стилістика наче вбирає в себе особливості обох художніх форм.

Імпресіонізм як явище в українській літературі кінця XIX початку XX ст. доволі відчутний як стильова течія. Втім, і в європейських літературах бачимо тільки окремих митців, твори яких належать до яскраво вираженого імпресіоністичного стилю. У стилістиці українських письменників “нової” школи імпресіонізм виявляється різною мірою. Власне, тільки в М. Коцюбинського він став органічною формою світобачення і простежується протягом усієї зрілої творчості.

У прозі М. Коцюбинського загальні принципи імпресіоністичної поетики втілені найвиразніше. Переважання кута зору героя (чи героїв), актуальний хронотоп, безсюжетність і фрагментарність, символіка кольорів і ефект вібрації атмосфери провідні її ознаки. Стильова манера М. Коцюбинського має найбільше спільних типологічних рис з психологічним імпресіонізмом К. Гамсуна. Орієнтуючись на зображення глибинного переживання людини, український митець передає внутрішній світ героя у двох важливих вимірах психологічному й духовному. Ставлячи, як правило, героя у незвичну або критичну ситуацію, письменник простежує перебіг його переживань від піднесення до найбільшого напруження й спаду. У цьому процесі герой осмислює своє ставлення до світу і самого себе своє “Я”. Самотність, відчуження індивіда, життя і смерть, відповідальність за своє існування ці та інші проблеми постають у творах М. Коцюбинського в їх екзистенційному значенні. І в новелах, і у ширших прозових творах письменник дотримується загальних принципів психологічного імпресіонізму, що відрізняється від тих, які втілені в романних формах Е. і Ж. Ґонкурів, О. Вайлда, Т. Манна та ін. Спираючись на національну ліричну традицію, М. Коцюбинський відтворює потік світосприймання, що надає його прозі унікальної мальовничості й музичності.

В інших письменників “нової” школи імпресіонізм не завжди є стильовою домінантою, проте його елементи простежуються в окремих творах та у творчості в цілому. Психологічний імпресіонізм типу потоку світосприймання помітний у новелістиці О. Кобилянської, М. Яцкова, М. Чернявського, С. Васильченка і меншою мірою у прозі М. Вороного, В. Стефаника, М. Могилянського, К. Сроковського. Подібно до М. Коцюбинського вони теж використовують пейзаж, потік вражень від навколишнього світу для передачі психодуховного процесу переживань героя, порушуючи екзистенційні проблеми життя людини. Іншим підвидом імпресіонізму є твори, написані у своєрідних формах потоку свідомості (маємо на увазі прозу М. Чернявського, А. Крушельницького, почасти О. Авдиковича, інколи В. Стефаника, М. Дерлиці). Вербалізація переживань у таких творах набуває форм внутрішнього мовлення, проте не позбавляє їх імпресіоністичної структурності й психологічної глибини. Цим вони нагадують деякі імпресіоністичні твори А. Шніцлера. Імпресіонізм у названих прозаїків легко поєднується з іншими художніми стилями, особливо неоромантизмом, символізмом, експресіонізмом, іноді натуралізмом. Це своєрідне “розлите” стильове явище, яке в розвитку української літератури кінця XIX початку XX ст. становить досить відчутну стильову течію.

“Школа” Коцюбинського, а кажучи ширше імпресіоністична стильова течія, здобуває своє продовження і на наступному етапі розвитку літератури, хоча її зміст, проблематика і тип героя після суспільно-економічних катаклізмів 1917 р. істотно змінюються. Покоління українських письменників, які входять у літературу в цей час, А. Головко, М. Івченко, В. Підмогильний, Григорій Косинка, почасти Микола Хвильовий, багато в чому продовжують традицію психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського і “нової” школи, суголосної тенденціям розвитку європейських літератур XX ст.

Імпресіонізм в українській літературі був явищем перехідним від реалізму до пошуку нових художніх форм. Зображення людини в реалістичному мистецтві відтворюється через явища об'єктивного світу (природного, культурного, соціального), в імпресіоністичному творі світ постає заломленим крізь суб'єктивну сферу людини (враження, чуття), в суб'єктивних формах: враження зливаються в єдиний процес перебігу почувань, “снів наяву” (З. Фрейд), снів, уяви, утоми, марень, галюцинацій і т. п. Митці прагнуть до гармонізації відтворення таких явищ і досягають її завдяки ритмізації, музичності, живописності прози. Завдяки новому способу зображення відкривається такий психодуховний вимір людини, який дає змогу збагнути й інші проблеми, що не посідали помітного місця в реалістичній прозі (зокрема, сенсу буття), в їх, так би мовити, живому, трепетному вигляді, а не у формі авторського коментаря чи раціоналістичного монологу героя (на взірець “бути чи не бути?”).

Український імпресіонізм, як і європейський, знаменує відхід од реалістичної традиції на шляху до започаткування нових принципів зображення людини, він був суголосний тим напрямам розвитку, що їх прокладали М. Пруст, Ф. Кафка, Р. Музіль, Дж. Джойс, У. Фолкнер та багато інших письменників, чия проза визначила обличчя світової літератури XX ст.

ЛІТЕРАТУРА

Список опублікованих праць за темою дисертації. Основні теоретичні положення, методи дослідження та висновки дисертації викладено у наступних працях автора:

Основні публікації:

1. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ поч. ХХ ст.: проблеми естетики і поетики. К.: Зодіак-ЕКО, 1995. 303 с. (12,3 д.а.)

Рецензії:

Ненько І. Я. Барви українського імпресіонізму // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1997. № 4. С. 1112 (0,17 д.а.)

Хропко П. Як ностальгійний спалах мрії про гармонію // Слово і час. 1997. № 56. С. 8588 (0,2 д.а.)

2. Кузнецов Ю. Б. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в школі. К.: Рад. школа, 1990. 208 с. (У співавторстві з П. І. Орликом) (8,45 д.а. (авторові 4,2 д.а.))

3. Кузнецов Ю. Б. Естетика імпресіонізму (Живопис і література). К.: Педагогічна преса, 2003. 80 с. (4,5 д.а.)

4. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм у творах Головка // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2003. № 6. С. 180195 (1,11 д.а.)

5. Кузнецов Ю. Б. Мистецтво, відкрите у майбутнє (Імпресіонізм у живописі та літературі) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2002. № 2. С. 187191 (0,38 д.а.)

6. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм в українській та світовій прозі початку ХХ сторіччя // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2000. № 3. С. 5660 (0,33 д.а.)

7. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм як мрія про гармонію (На прикладі новели М. Коцюбинського “Intermezzo”) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 1999. № 2. С. 7884 (0,34 д.а.)

8. Кузнецов Ю. Б. Відтворення “історії душі” (Сповідальна проза Н. Кобринської) // Слово і час. 1995. № 56. С. 2830 (0,18 д.а.)

9. Кузнецов Ю. Б. Розвиток психологізму в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст. // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1991. С. 221-250 (2,016 д.а.)

10. Кузнецов Ю. Б. Психологізм української прози поч. ХХ ст. // Українська мова і література в школі. 1991. № 2. С. 3035 (0,39 д.а.)

11. Кузнецов Ю. Б. Поняття імпресіонізму у зарубіжному термінологічному просторі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2004. № 2. С. 4853 (0,86 д.а.)

12. Кузнецов Ю. Б. Поезії в прозі витоки імпресіонізму // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2004. № 1. С. 185193 (0,81 д.а.)

13. Кузнецов Ю. Б. “Естетична революція” імпресіонізму // Іноземні мови в навчальних закладах. 2004. № 1. С. 154160 (0,39 д.а.)

14. Кузнецов Ю. Б. Актуальний хронотоп (художній простір і художній час) та кут зору оповідача в імпресіоністичному творі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2004. № 3. С. 4853 (1,1 д. а.)

15. Кузнецов Ю. Б. “Напоєний соками багатющої землі своєї...” (Творчість Михайла Коцюбинського в контексті європейського імпресіонізму) // Українська мова й література в середніх школах, ліцеях, гімназіях та колегіумах. 2001. № 5. С. 2540 (1,17 д.а.)

16. Кузнецов Ю. Б. Літературний імпресіонізм Кнута Гамсуна // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1998. № 9. С. 5456 (0,36 д.а.)

17. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм як явище світового мистецтва // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1998. № 2. С. 4650 (0,67 д.а.)

18. Кузнецов Ю. Б. Підручник це твір мистецтва // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 1999. № 2. С. 1012 (0,12 д.а.)

19. Кузнецов Ю. Б. Філософія підручника // Іноземні мови в навчальних закладах. 2003. № 3. С. 410 (0,5 д.а.)

20. Кузнецов Ю. Б. Іван Франко і світова культура // Радянське літературознавство. 1987. № 2. С. 3138 (0,76 д.а.)

21. Кузнецов Ю. Б. “Intermezzo” М. Коцюбинського (Спроба проблемного підходу до вивчення твору) // Українська мова й література в школі. 1989. № 2. С. 3741 (0,46 д.а.)

22. Кузнецов Ю. Б. До проблеми вивчення стилю М. Коцюбинського // Радянське літературознавство. 1988. № 3. С. 4052 (1,4 д.а.)

23. Кузнецов Ю. Б. Художня деталь як стильова ознака новел М. Коцюбинського // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1987. С. 233?262 (1,76 д.а.)

24. Кузнецов Ю. Б. Міжнародний симпозіум “Іван Франко і світова культура” // Українська мова й література в школі. 1986. № 12. С. 7475 (0,4 д.а.)

25. Кузнецов Ю. Б. Художня деталь // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 1999. № 1. С. 3135 (0,23 д.а.)

Додаткові публікації:

26. Кузнецов Ю. Б. Художня деталь у М. М. Коцюбинського (На прикладі новели “На камені”) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2002. № 2. С. 5862 (0,34 д.а.)

27. Кузнецов Ю. Б. Діалог і монолог внутрішні. Українська літературна енциклопедія в 5 т. Т. 2. К.: “Українська радянська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1990. С. 64 (0,045 д.а.)

28. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм А. Головка та М. Коцюбинського. К.: Педагогічна преса, 2003. 32 с. (1,6 д.а.)

29. Кузнецов Ю. Б. Художня майстерність О. Кобилянської // В неділю рано зілля копала: Повість. Оповідання / О. Кобилянська. К.: Рад. школа, 1986. С. 451461 (0,9 д.а.)

30. Кузнецов Ю. Б. Кобилянський Юліан. Українська літературна енциклопедія в 5 т. Т. 2. К.: “Українська радянська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1990. С. 505 (0,015 д.а.)

31. Кузнецов Ю. Б. Коцюбинський Михайло. Українська літературна енциклопедія в 5 т. Т. 3. К.: “Українська радянська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1995. С. 3234 (у співавторстві з Н. Калениченко) (0,26 д.а. (авторові 0,12 д.а.))

32. Кузнецов Ю. Б. “Мистецтво для мистецтва”. Українська літературна енциклопедія в 5 т. Т. 3. К.: “Українська радянська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1995. С. 361363 (у співавторстві з М. Ігнатенком) (0,31 д.а. (авторові 0,15 д.а.))

33. Kuznetsov Y. Monologische und dialogische Struktur des Geschichtsbuchs und das Lernziel Demokratie // International Schulebuchforschung. Hannover, 1998. № 4. С. 404406 (0,64 д.а.)

34. Кузнецов Ю. Б. До питання про поетику прози Івана Франка. Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО “Іван Франко і світова культура” (Львів, 1115 вересня 1986 р.). Т. 1. К.: Наукова думка, 1990. С. 196199 (1,17 д.а.)

Размещено на Allbest.ru