Творчість Станіслава Виспянського та українська література кінця XIX – початку XX століття: рецепція і типологія

Водночас порівняльна типологія творчості Станіслава Виспянського та українських поетiв-“молодомузівців” ще більше вияскравлює міжнаціональний контекст художніх явищ, скажімо, таких, як образно-стильові та композиційні структури. Зрештою, такий компаративістський підхід до аналізу ліричних творів польського й українського письменників дає підстави для всебічного вивчення кожного з них, а також для аргументованого визначення внеску Станіслава Виспянського у польський, а Петра Карманського, Богдана Лепкого в український літературний процес.

У Висновках узагальнено головні результати дослідження особливостей рецепції та типології творчості польського письменника Станіслава Виспянського в координатах української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. Використовуючи теоретико-методологічні засади сучасної компаративістики, зважаючи на актуальні завдання нинішнього вітчизняного літературознавства, а також розвиваючи цілий ряд положень і висновків, що їх висунули під час розробки названих проблем українськi дослiдники, у науковій праці вперше систематизуємо і комплексно розглядаємо контактно-генетичні зв'язки та порівняльно-типологічні збіжності драматичних і ліричних творів близькосусідніх слов'янських художників слова означеного періоду. Тому в дисертаційному дослідженні основну увагу зосереджено, з одного боку, на сприйнятті творчості Станіслава Виспянського польськими та українськими критиками, істориками й теоретиками літератури, а також на виявленні наших національних елементів в його біографії і п'єсах, з іншого ж, - на зіставленні більш чи менш схожих ідейно-естетичних категорій (змістових і формотворчих), моделей образного мислення і структур авторської свідомості, засобів поетики.

Літературознавчі концепції польських і українських дослідників творчості Станіслава Виспянського, незважаючи на кількісну неспівмірність та різноаспектність їхніх студій, на неоднакову інтенсивність в осмисленні спадщини драматурга, поета і театрального діяча, здебільшого ґрунтувалися на теоретичних основах, відповідно до умов розвитку літературного процесу як у Польщі, так і в Україні. Тут наявні естетичний і соціологічний підходи до драм і лірики письменника, їх проблемно-тематичний, образно-характерологічний, фольклорно-міфологічний і архетипний аналізи. Щоправда, вітчизняні науковці частіше приділяли увагу історико-порівняльним дослідженням драматургії Станіслава Виспянського з національно-українськими відповідниками кінця ХІХ - початку ХХ століття, як і загалом українсько-польським літературно-мистецьким взаєминам.

Однак, незважаючи на рiзницю в iнтенсивностi та рiзноплановостi лiтературознавчих дослiджень польських й українських авторiв про Станіслава Виспянського, подаємо їхні основні наукові положення, які визначають типологічну спорідненість і відмінність особливостей праць на його батьківщині та за її межами.

Застосувавши контактно-генетичнi пiдходи, дисертант з'ясувала, що топос України переважно спостерiгався у бiографiчнiй сферi i меншою мiрою у творчостi Cтаніслава Виспянського. Він стосувався лише так званих галицьких трагедiй, використання певних фольклорних традицiй (мотивiв, характерiв, образiв, сюжетiв) й мiфопоетики українського народу. такі контактно-генетичні зв'язки, як доводимо у дисертацiї, посутньо розширюють наші уявлення не лише про життєпис, а й про художнє світовідчуття і світовідтворення польського автора, поглиблюють процес впливу не тільки Станіслава Виспянського на українське культурно-духовне буття на зламі минулих століть, а й навпаки - української історії, мистецтва, фольклору на його твори чи й взагалі людську особистість.

Порівняльно-типологічна характеристика творчості Станіслава Виспянського й представників нашого національного письменства (Лесі Українки, Василя Пачовського, Петра Карманського, Богдана Лепкого, Олександра Олеся) дала всі підстави для ствердження думки про те, що для польського й українських авторiв постійними були художні пошуки вираження, запровадження в структуру драми і лірики нових форм ідейно-естетичної образності, модифікованих засобів поетики, а в минувшині вони знаходили відповіді на пекучі проблеми їхнього сьогодення. Це здійснювалося навіть тоді, коли вони зверталися до античних міфологем, трансформації християнсько-біблійних та екзистенційних мотивів, образів, характерів та сюжетів.

Типологічне зіставлення цілого ряду творів дало змогу обґрунтувати модернізм художнього мислення як Станіслава Виспянського, так і українських драматургів та поетів, що повністю відповідає загальноєвропейському літературно-мистецькому контексту кінця ХІХ - початку ХХ століття. Серед подібних рис символізму творів польського й українських письменників типологічно-спорідненою, навіть більше, домінантною, є національне спрямування, усвідомлення через символи і форми безпосереднього зв'язку національного та естетичного. Цей зв'язок був глибоко закорінений у традиціях романтизму.

У зовнішній і внутрішній структурі організації художніх текстів Станіслав Виспянський та українські автори використовували різні моделі мислення (романтичну, символістську, неоромантичну, реалістичну, експресіоністську), тому-то їх твори переважно вміщують у собі ознаки кількох стилів, більш або менш інтегрованих як окремий компонент у загальну будову їхнього світовідчуття.

У результаті порівняльно-типологічних зіставлень творчості Станіслава Виспянського і письменників української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття виокремлено кілька рівнів їх характеристики: тематичний, образний, фольклорно-міфологічний, сюжетно-композиційний, жанрово-стильовий та архетипний, а також окреслено використану ними систему поетикальних засобів, що властиві “Молодій Польщі” та “Молодій Музі”, помітними представниками яких були відповідно Станіслав Виспянський й адепти галицької модерни Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, якi за типом авторської художньої свiдомостi найближчi до польського поета.

У дисертації превалюють спроби встановлення типологічної близькості творів польського й українських авторів, проте водночас вирізняємо самобутність кожного із них. Тож поглиблене вивчення драматичної й поетичної спадщини Станіслава Виспянського в координатах української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття послужить творчим iмпульсом для наступних дослідників (скажімо, центральними можуть бути проблеми інтертекстуальності, перекладознавства та ін.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Полісемія міфологеми “Chochoі” у драмі “Весілля” Станіслава Виспянського // Семантика мови і тексту. Збірник статей VI Міжнародної конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С.608-612.

2. Фольклорно-міфологічна основа драм “Легенда“ Станіслава Виспянського і “Лісова пісня” Лесі Українки // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002. - №2. - С.33-37.

3. Художнє мислення С.Виспянського-поета: філософія смерті // Вісник Київського національного університету ім.Т.Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - Вип. 12. - 2002. - С.40-44.

4. Художня рецепція і трансформація античної “Мойри” в драматургії Станіслава Виспянського та Лесі Українки // Романтизм: між Україною та Польщею. Київські полоністичні студії. - Том V. - Київ, 2003. - С.398-409.

5. Творчість Станіслава Виспянського в літературознавчих концепціях Ярослава Гординського // Вісник Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. - Філологія. - Вип. VІІІ. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. -С.142-148.

6. Художня інтерпретація біблійних мотивів та образів у творчості Станіслава Виспянського та Лесі Українки // Українознавчі студії. - 2002-2003. - №4-5. - С.153-162.

7. Парадигма України у творчості Станіслава Виспянського // “Українська школа” в лiтературi та культурi українсько-польського пограниччя: Зб. наук. праць. - Т.7. - Київські полоністичні студії. - 2005. - С.423-433.

Размещено на Allbest.ru