Специфіка авторського самопізнання в прозі Зощенка

Усвідомлюючи проблемність ситуації, він міг сформулювати суть питання. Головним таким питанням у той період було розв'язання суперечностей між вимогами нової радянської літератури і можливостями письменника; між його потребою “бути собою” і бажанням “пристосуватися до життя”. Письменник чітко визначав для себе ті завдання, у процесі вирішення яких зазначені протиріччя можна було усунути. Свою особисту проблему М. Зощенко вирішував глобально, замислюючись над долею літератури взагалі. “Завдання” письменника полягало в аналізі літератури, що перебуває у кризовому стані, у переоцінці культурних здобутків, осмисленні феномена нового “бідного” читача, вимог літератури відповідно до духу того часу. Почувши музику “вуличних слів і виразів” (О. Ремізов), “практичну мову” (В. Маяковський), відчувши своєчасність нових інтонацій у блоківській поемі “Двенадцать”, М. Зощенко став вивчати ці “нові звуки”. 1920 рік проходить під знаком пошуку стилю. Про те, що “ключ” знайдений, він уперше повідомив своїй сестрі Валентині: “Я нашел способ передать на бумаге человеческую речь”.

Досліджуючи мову зощенківських персонажів, багато літературознавців звертають увагу на “багатоголосся стильових потоків” (Н. Попова) у сатиричній новелістиці М. Зощенка. Під цим мовним феноменом, так само як і під іншими лексико-синтаксичними явищами (навмисне використання тавтологій, синонімічних повторів слів та словосполучень, асоціативних стрибків, недоречних вступних слів), які властиві персонажам зощенківської прози, розуміється принцип творчої діяльності письменника, котрий умів виділяти, класифікувати, а потім синтезувати різні мовні шари. Завдяки цьому М. Зощенко майстерно змалював психологію свого героя, не звертаючись до прямих авторських оцінок або описовості. Об'єктом художнього опрацювання письменника стало мислення героя, крізь призму якого автор відображав реальну дійсність. Мовна недосконалість персонажів М. Зощенка зумовлена їхньою інтелектуальною й духовною неспроможністю і заочно компенсована особистісними якостями їхнього творця. Пошуки письменника стосовно нових тем і мови були перевірені ним у перших друкованих творах і отримали найвищу оцінку читачів і визнання критиків. Отже, розв'язання “завдання” М. Зощенка щодо віднайдення “свого стилю у безстильовій ситуації” (М. Чудакова), пройшовши всі відповідні етапи (вивчення умов, визначення проблеми, постановка питання, пошук, створення версій, перевірка), було блискуче здійснено.

Поряд із темами “старого світу”, які поступово відходили на другий план, у зощенківській новелістиці активно розроблялися теми безглуздості “сьогодення”, нівелювання загальнолюдських цінностей, виокремлювалися, аналізувалися й узагальнювалися явища соціального й особистого життя сучасника. У цьому полягає глибинний змістовний взаємозв'язок творчості М. Зощенка 1920-х, 1930-х, 1940-х років.

Підрозділ 2.2 “Своєрідність авторської концепції у повісті “Возвращённая молодость”. Із метою осмислення специфіки “Возвращённой молодости” як новаторського твору для свого часу і за формою, і за змістом у цьому підрозділі проаналізовано реалії соціально-культурного життя кінця 1920-х - початку 1930-х років у співвіднесенні з особистим досвідом письменника, його інтересами, системою цінностей, ідейно-естетичними шуканнями. Загострення психоневрозу, страх перед смертю змушують М. Зощенка шукати рецепт “повернення молодості”, що спонукує його звернутися до науки. Ретельне вивчення робіт із психофізіології вплинуло на світоглядні позиції письменника в той час. Факти свідчать про те, що в період роботи над книгою він виявляв себе як активний матеріаліст, що не могло не позначитися на авторській концепції твору. У “Возвращённой молодости” переважає активна авторська свідомість. М. Зощенко “доручає” текстовому авторові розкрити художню ідею: пізнати себе - означає опанувати собою, організувати своє життя на розумних началах. Згідно з цим інтерпретуються та оцінюються певні життєві явища. Однак упродовж реалізації ідеї у творі спостерігається наближення героя-автора до письменника. Це зумовлено проникненням М. Зощенка у досліджувану тему, зануренням у науковий матеріал, тепер уже філософського та психологічного ґатунку. Проте, звертаючись до науки, М. Зощенко не може відкинути і тему духовного життя людини. Ця проблематика постійно виникає у тексті твору, “витікаючи із надр душі письменника” (метафора К.Г. Юнга), визначаючи підтекст, однак внаслідок багатьох причин залишається невирішеною. Щодо підходу до теми автор писав: “Я знаю, что я до чрезвычайности опростил, так сказать, огрубил всю предложенную схему жизни, здоровья и смерти. Подозреваю, что кое-что значительно сложнее и кое-что просто непонятно моему воображению…”. Композиційний прийом “повість у повісті” і зміст “внутрішньої повісті” про професора Волосатова (“людини, що зуміла повернути свою молодість”) мають сатиричний характер, що підтверджується і формальними особливостями: іменами та портретами героїв, особливою організацією художньої мови, використанням прийомів гротеску тощо.

Частина книги “Комментарии и статьи к повести “Возвращённая молодость” претендує на науковий стиль, про що свідчать різні компоненти тексту (заголовки, посилання, авторські примітки, довідки, коментарі), які розкривають авторську суб'єктивність. Активно використовується наукова фразеологія. У змісті також відбулися кардинальні зміни: історію про життя професора-обивателя заступили історії про великих людей, зникло комічне, з'явилися природничо-наукові теми. Іншим постає тепер і образ автора: це людина допитлива, мисляча, яка прагне навчити себе та інших “жити правильно”. Однак, попри різницю між повістю й коментарями до неї, незважаючи на монтажність побудови частин твору, їх дискретність, розбитість на окремі розділи й параграфи, вони змістовно об'єднані, причому набагато глибше, аніж це здається на перший погляд. Вони “змонтовані енергією авторської думки” (В. Халізєв). Якщо не поділяти “Возвращённую молодость” на складові, як це роблять зазвичай критики, а сприймати як єдине ціле, ми побачимо найширший спектр героїв: від типово зощенківських персонажів-міщан до філософів, письменників, великих учених різних часів і народів. Ці герої, зібрані в один твір, об'єднані цілісністю задуму автора. Домінантними особливостями “Возвращённой молодости” як цілого є звернення до глибинних людських бажань та прагнень, що визначають спосіб життя, вчинки та поведінку. Такими загальнолюдськими бажаннями від Канта і Ґете до Каретникова й Кашкіна є, на думку письменника, фізичне і розумове здоров'я, тілесна бадьорість і молодість. Детальний аналіз твору засвідчив, що проблематика, за розробку якої взявся письменник, має ноогенну природу, пов'язану із втратою або відсутністю сенсу життя, ціннісними конфліктами. Таким чином, авторська концепція самопізнання у цьому творі виявилася, щонайменше, неповною. Вирішення зазначеної проблематики не задовольнило, в першу чергу, самого письменника, про що свідчать його коментарі у пресі та виступи на диспутах, присвячених книзі.

Одна з провідних ідей “Возвращённой молодости” (що неодноразово відзначалося дослідниками) - популяризація наукових знань, викладення їх у доступній масовому читачеві формі. Жанр, що поєднує розважальне оповідання й документальний матеріал, з одного боку, більш переконливий, з іншого боку - “мотивує” читача, підтримує його інтерес до читання. Крім того, М. Зощенко діє у руслі своєї декларативної боротьби з психологізмом, стверджуючи своїм твором новаторську тенденцію у радянській літературі: синтез науки, мистецтва, соціальної педагогіки. Насправді у “Возвращённой молодости”, безсумнівно, присутній психологізм, що набував інших, відмінних від класичної російської літератури, форм. Автор не звертається безпосередньо до проблем внутрішнього світу людини, у прозі Зощенка ми не знайдемо детальних і глибоких зображень почуттів, думок і переживань героїв. Однак у цій повісті, як і в наступних, подано відповіді на екзистенціальні питання, пов'язані з пізнанням різних складових “я”. Така ідейна проблематика зумовлює специфіку психологізму, що певною мірою є відображенням авторської психології. Це втілюється у філолофсько-іронічних інтонаціях, що звучать у повісті про професора Волосатова (на наш погляд, вони розкривають ставлення М. Зощенка до рецепту повернутої молодості, що використовував головний герой); у логічних висновках (наукові коментарі); у влучних авторських спостереженнях, у прагненні пізнання, інтересі до людини як унікального й суперечливого явища; у питаннях дослідницького характеру (“Здесь следует сделать такое сравнение - мозг здоровый, нормальный и мозг больной, истощённый. Какая же разница в их работе? И в чём именно эта разница”).

Підрозділ 2.3 “Специфіка авторської рефлексії в “Голубой книге” присвячений аналізу соціальної, культурної й історичної рефлексії автора та її художньому вираженню в повісті “Голубая книга”. Розв'язання цих проблем дає можливість визначити роль і місце твору у доробку письменника, в еволюції його головної імпліцитної теми - самопізнання.

Авторська рефлексія нами розуміється як принцип мислення автора твору, що направляє його на усвідомлення й оцінку того, що відбувається з ним, і критичний аналіз того, як це відбивається на творчій діяльності. Зрозуміло, що не все піддається рефлексії, саме тому при осмисленні впливу авторської рефлексії на зміст та структуру твору виявлялися й приховані, неусвідомлені мотиви творчості.

На підставі аналізу твору, вивчення історії його створення, соціально-культурного контексту, світоглядних засад та особистісних прагнень автора встановлено, що об'єктом пізнання в “Голубой книге” є не “генеалогічне древо міщанина” (О. Старков), а людина з її земними потребами й покаліченою духовністю, з проблемами у громадському й особистому житті. Зображення предметного світу в “Голубой книге” майже відсутнє. Психолого-художнє дослідження автора присвячене суперечливій людській природі як онтологічному явищу. Основним завданням письменника став розгляд людської схильності до пристрастей як “по горизонталі” (одвічність теми, незмінність у часі), так і “по вертикалі” (незалежність від станів та соціально-економічних формацій). Через аналіз людських стосунків у “великому” й “малому” історичному часі (історичні новели та розповіді про наші дні) автор відзначає втрату людьми духовних цінностей: любові, вміння прощати, взаєморозуміння, поваги, чесності. У прагненні до земних благ герої М.Зощенка хочуть якнайбільше одержати їх від життя (про це, по суті, йдеться в усіх творах письменника). Життєва нісенітниця, зображена в книзі як універсальна характеристика буття, наповнює, на думку митця, світ неправдою й несправедливістю. Автор прагне пізнати процес розвитку людини у суспільстві. “У чому зміст буття?”, “Як, незважаючи ні на що, залишитися людиною?”, “Як навчитися поважати, любити і прощати ближнього” - ось коло питань, що звучать у підтексті твору. Прагнучи навернути на правильний шлях “шановних громадян”, письменник не міг не звернутися до власного буття, оскільки без пізнання самого себе пізнання і зцілення іншого неможливе. Звертаючись до універсальних тем (грошей, любові, підступництва, життєвих невдач), письменник осмислював насамперед свій життєвий досвід. У творчості М. Зощенка знайшла відбиток авторська екзистенція.

Аналіз літературознавчих досліджень “Голубой книги” (С.Антонова, А. Гурштейна, О. Димшиця, Д. Молдавського, О. Старкова, І.Сухих, М. Чудакової, Ю. Щеглова) дає право констатувати, що критики здебільшого звертають увагу на роздвоєння звичного зощенківського героя (на оповідача й розповідача), збагачення його новими, незвичайними психологічними рисами. На нашу думку, в “Голубой книге” автор-оповідач і розповідач не роздвоюються, а навпаки, зливаються в одне ціле. Оповідач задає тон, рухає філософську ідею, тобто виконує завдання, недосяжне для “міщанина, обивателя”. А традиційний герой-розповідач своїм розмовним монологом допомагає, у свою чергу, інтелігентному авторові реалізувати його справжні почуття. У підрозділі простежується складна художня взаємодія між образами оповідача й розповідача.

Оповідання побудоване таким чином, що численні персонажі різних частин твору (“історичних новел” і “розповідей про сучасність”) один із одним аж ніяк не стикаються. Предметні, просторово-часові й причинно-наслідкові “зчеплення” між ними відсутні. Однак вони пов'язані внутрішньо, змонтовані емоційно-смисловими зв'язками. Із зіставлення історії та сучасності випливає авторский висновок про те, що людські стосунки залишаються незмінними. За своїм внутрішнім звучанням, глибинною змістовною домінантою “Голубая книга” сприймається як проповідь, мета якої - спонукати пересічного читача замислитися над сенсом життя, звернутися до внутрішнього світу, а також дати людям надію на майбутнє. Історична рефлексія автора неминуче призводить його до саморефлексії, і проповідь логічно змінюється сповіддю з усіма притаманними їй стильовими ознаками.

У підрозділі 2.4 “Сповідь як спосіб авторського самопізнання у повісті М. Зощенка “Перед восходом солнца” досліджується природа сповідального у творі. Духовна еволюція письменника привела М.Зощенка до “головної книги” його життя - “Перед восходом солнца”. Саме тут художник сподівався пройти через катарсис і позбутися “гнітючого” стану, що випливає з “Возвращённой молодости” та “Голубой книги” і залежить не тільки від фізичного здоров'я й соціальних умов, але, безсумнівно, від чогось більшого, суто особистого, інтимного. Саме це “суто особисте” і стає предметом творчого пізнання письменника в його підсумковому творі.

Потреба звільнення від психологічних проблем шляхом “промовляння” їх у художньому тексті визначила тему та ідею твору. За експліцитною темою перемоги розуму над стражданнями, старістю і смертю, прихована тема страждань, старості, смерті, страху перед ними. Сповідь як метод самопізнання стала своєрідним способом самопсихотерапії, у процесі якої письменник здійснив спробу глибше зрозуміти й “відреагувати” на власні хворобливі симптоми й психотравми. Всепоглинаючий інтерес письменника до власного “Я”, прагнення самопізнання дозволяє віднести “Перед восходом солнца” до класичної сповідальної літератури (М. Монтень, Ж.-Ж. Руссо, Л. Толстой та ін.). У книзі є всі жанрові ознаки сповіді в літературі: розповідь від першої особи, наповнена особистими одкровеннями історія, прагнення зрозуміти “кінцеву істину” про себе на тлі широкої та яскравої історико-культурної панорами. Письменник неодноразово підкреслював, що його книга - не автобіографія. У повісті представлена інтробіографія письменника, у якій аналізуються не так факти “зовнішньої” біографії, як факти життя “внутрішнього”: почуття, емоції, психічні стани, бажання, прагнення, мотиви вчинків. Монтажна композиція твору побудована на хронологічних зсувах. Автор вільно переходить від одних подій свого життя до інших, більш ранніх, далеких, потім знову повертається в сьогодення, розмірковує про майбутнє, намагаючись зрозуміти й відрефлексувати “істину про себе”. Усе це свідчить про неухильне прагнення М. Зощенка художньо осмислити психологічні феномени власного життя, знаходячи їм відповідне підтвердження у долях інших людей. “Промовляючи” у художньому тексті не тільки свої, але й чужі страхи, М. Зощенко намагається раціонально осмислити їх, щоб звільнитися від них. Крім того, автор передбачав, що і читач може виявитися об'єктом “літературного лікування” за умови аналогічного психічного складу особистості (“Я утверждаю только то, что относится лично ко мне и отчасти к людям искусства”).

Третій розділ “Концептуальна єдність повістей “Возвращённая молодость”, “Голубая книга”, “Перед восходом солнца” присвячений осмисленню обраних для аналізу творів як художнього цілого, розкриттю єдності авторського задуму.

Ідейний задум творів пов'язаний із системою цінностей автора. У інтерв'ю, у висловлюваннях на диспутах, у листах М. Зощенко говорив про різні для кожного твору завдання відповідно до літературних настанов історичного моменту: у “Возвращённой молодости” - це вміння фізіологічно правильно організувати своє життя; у “Голубой книге” - створення “сатири позитивної”, викриття міщанства в історичному масштабі; у повісті “Перед восходом солнца” - боротьба з фашизмом. Однак, як було показано в другому розділі дисертації, зміст кожного твору набагато ширший за визначені М. Зощенком завдання. Усім творам притаманна багатоплановість, наявністю глибоко особистісного, прагнення розібратися з життєво важливими проблемами. Основна думка автора зосереджена у підтексті. Специфіка трилогії М.Зощенка у тому, що саме підтекст як композиційний засіб, “прийом виразності” (О. Жолковський, Ю. Щеглов) є одним із об'єднувальних компонентів трилогії. Так, у “Возвращённой молодости” у підтексті розкрито зміст, пов'язаний із духовними аспектами людського життя, без звернення до яких осмислення теми фізичного здоров'я та довголіття неможливе. У “Голубой книге” - це історичні й соціально-політичні алюзії. У повісті “Перед восходом солнца” - у підтексті прихована історія “безпричинної туги” митця.

Твори поєднує і відсутність деталізованого зображення. Художньо відтворювана предметність позбавлена значних описів інтер'єрів, пейзажів. Винятком є лише яскраві портретні характеристики. Так, наприклад, портретному описові професора Волосатова в “Возвращённой молодости” присвячений окремий підзаголовок “Его наружность и нравственные качества”, у назві якого, на наш погляд, міститься пояснення М. Зощенком цього художнього опису. Мета автора - через зображення рис портрету “зовнішньої людини” розкрити “людину внутрішню”, тобто наблизитися до імпліцитного завдання всієї трилогії. Непряме (наприклад, через відображення мислення героїв) освоєння внутрішнього світу персонажів характерне для зощенківського психологізму загалом.

Важливим структурним елементом трилогії є новела з притаманним їй особливим підтекстом. Новела “має наслідувальний, реставраційний характер і сприймається іронічно, як усвідомлення неможливості повної творчості” (Б. Грифцов). Нескладний динамічний сюжет, захоплюючи читача, відводить його від болючих проблем і горя. Однак, розважаючи читача, автор разом із тим широко використовує підтекст. За формою “історичного анекдоту” прихований актуальний і хворобливий “внутрішній зміст”.

Загальною рисою всіх трьох книг є авторська спрямованість до науки. Такий письменницький хід відповідав вимогам часу, був актуальним у розмові про людину у всіх її іпостасях (індивід/біологічне - “Возвращённая молодость”; особистість/соціальне - “Голубая книга”; індивідуальність/психологічне - “Перед восходом солнца”). Однак протиріччя у світогляді автора, неможливість відкритого вираження своїх ідей знайшли відбиток у його творах, викликали у письменника почуття провини (“как свинья, забрел в чужой огород”, “как слесарь, который, поковыряв замок, так и не открыл его в силу своей малой квалификации”).

У роботі відзначено інтенцію творчого процесу М. Зощенка на велику авторську відкритість, на екстерналізацію, коли творчість постає понад соціальними й політичними настановами письменника. Від однієї частини трилогії до іншої екзистенціальні творчі переживання автора виражаються дедалі більше відкрито. Це виявляється в більшому наближенні оповідача до автора, аж до повного ототожнення їх у повісті “Перед восходом солнца”, у посиленні психологізму; у перенесенні просторово-часових координат на внутрішній план - авторську саморефлексію. Характерно, що такі зміни відбуваються паралельно з ускладненням проблематики трилогії: від пошуку рецепту повернення молодості до проблеми пошуку умов позитивного функціонування людської свідомості.

Спільним для всіх творів трилогії є спосіб побудови - монтаж. Твори немов “розбиті” на “шматки” (Л. Кулішов). У “Возвращённой молодости” - сатирична повість і науковий коментар; у “Голубой книге” - “новели з минулого” та “розповіді про наші дні”; сповідальна й наукова частини в повісті “Перед восходом солнца”. Зовнішні просторово-часові та причинно-наслідкові зв'язки як між фрагментами творів, так і між самими повістями вкрай слабкі, проте все зображуване ґрунтовно поєднано внутрішньою темою та ідеєю, “змонтовано енергією авторської думки”, що пов'язана з особистісними, прихованими проблемами автора.

Весь зміст трилогії акцентований у кількох темах, що мають як універсальне, так й індивідуальне значення, надто важливе для самого письменника. Це теми грошей з перевагою мотиву страху перед зубожінням, кохання й підступництва з мотивом страждання через відсутність справжньої любові, щирих взаємин. Спроба осмислення цихтем з наукових позицій, розкриття тем у біографічному й історичному часі скріплює всі частини трилогії, визначаючи її специфіку. Кожна з частин трилогії по-своєму висвітлює художню концепцію автора, спрямовану на усвідомлення й відтворення буттєвої сутності, першооснова якої - прагнення до самопізнання.

У висновках підбиті підсумки й узагальнені результати дослідження.

Авторське самопізнання - духовна, емоційно-вольова й інтелектуальна активність художника, спрямована на усвідомлення власної індивідуальності, на осмислення унікальності свого біографічного досвіду (“людини внутрішньої”) за допомогою різних форм і засобів художньої творчості.

Самопізнання складає одну зі змістовних основ художнього психологізму, у цьому виявляється їх глибинний взаємозв'язок. Психологізм є способом розкриття внутрішнього світу не тільки персонажів, а передусім самого автора, хоча й опосередковано. Розвиток і вдосконалення психологізму в літературі відбувається в міру заглиблення самопізнання письменника через рефлексію у творчій діяльності. Ідейно-художній зміст творів так чи інакше відбиває життєву позицію автора, його духовні шукання, питання, пов'язані з проблемами “власного я”.

Ідея самопізнання не обов'язково реалізується у творі як самоціль, творчість може екстеріоризуватися, перетворюючи суб'єкта на об'єкт, що вимагає від письменника самовтілення у творчому акті й таким чином направляє його на шлях самопізнання. Авторське самопізнання й художня творчість (через яке воно й реалізується) - це сукупність процесів, що утворюють специфічну взаємопроникаючу та взаємозумовлену діяльність.

У текстах, присвячених самопізнанню (прямо або опосредковано), простежується тенденція до протистояння теоцентричного й антропоцентричного підходів щодо розуміння сутності самопізнання. Вибір одного з них визначає ідейну спрямованість творчості письменника, впливає на пошук методів та засобів художнього зображення.

У боротьбі теоцентричної й антропоцентричної свідомості формувалася особистість письменника М. Зощенка, що врешті-решт обрав у творчій діяльності антропоцентричний підхід.

Інтробіографія - етапи внутрішнього життя людини, її духовний шлях. Для інтробіографії важливими є ті події, які відіграють особливу роль у духовному становленні особистості письменника і є психологічно інформативними для її осмислення.

М. Зощенко - письменник-дослідник. Перехід автора від сатиричної новелістики до науково-художньої прози є не “раптовим”, як стверджувалося раніше у зощенкознавстві, а послідовним і закономірним.

Аналіз культурно-історичних реалій і світоглядних позицій М. Зощенка на початку 1930-х років дав можливість краще осмислити антропологічну концепцію митця та специфіку її втілення (синтез науки та літератури) у повісті “Возвращённая молодость”. У цілому концепція самопізнання у творі полягає у пізнанні своєї фізіології й детермінованої нею психіки, принципів саморегуляції. Екзистенціальним, світоглядним аспектам протиставляється “яскраво окреслена філософія життя”, заснована на розумному ставленні до неї й самоконтролі. Типізовано головне для письменника, те, що є предметом його дослідження, - глибинні бажання й прагнення, які багато в чому визначають вчинки та поведінку людей. Проблеми, за вирішення яких брався письменник, мають ноогенну природу, пов'язану зі втратою або відсутністю сенсу життя, ціннісними конфліктами й особистими проблемами (рос. “больными предметами”) автора.

Під авторською рефлексією розуміється принцип мислення художника, що направляє його на усвідомлення й оцінку того, що відбувається з ним, і критичний аналіз того, як це позначається на творчій діяльності.

Об'єкт психолого-художнього дослідження М. Зощенка в “Голубой книге” - суперечлива людська природа як онтологічне явище. За своїм внутрішнім звучанням, глибинною змістовною домінантою “Голубая книга” може розглядатися як проповідь, мета якої - змусити масового читача замислитися над сенсом життя, привернути увагу до внутрішнього світу людини, дати надію на майбутнє.

Історична рефлексія автора неминуче спричиняє його саморефлексію, і проповідь логічно змінюється сповіддю. Від осмислення універсальних та культурно-історичних тем (“Сентиментальные повести”, “Голубая книга”, “Возвращённая молодость”) письменник переходить до рефлексії особистого життя, використовуючи метод публічної сповіді у повісті “Перед восходом солнца”.

Пізнавальний інтерес автора до феноменів людської свідомості (і підсвідомості) зумовлений прагненням М. Зощенка до самопізнання, що є провідним мотивом трилогії. Інтерес до усвідомлення фізіологічного, психологічного й соціального в людині, спроба осмислення “індивідуального” й “колективного” у її психіці визначили антропологічну спрямованість трилогії.

Пошук синтезу наукового й художнього начал, прийоми монтажності, підтекст, особливості психологізму та просторово-часової організації тексту визначили спільні риси поетики повістей. Творчість письменника відображає складний процес самопізнання, що знаходить відбиток на всіх рівнях трилогії як художнього цілого (тематика, проблематика, образна система, сюжетно-композиційні особливості, жанр, стиль, мова).

Список опублікованих праць з теми дисертації