Генеза і трансформація міфопоетичних парадигм у російській прозі 30-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.161.1. 343:06

Генеза і трансформація міфопоетичних парадигм у російській прозі 30_х років ХХ століття

10. 01. 02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Корнієнко Оксана Олександрівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 27 квітня 2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 24 березня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська

міфологічний російський проза

АНОТАЦІЯ

Корнієнко О.О. Генеза і трансформація міфопоетичних парадигм у російській прозі 30_х років ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

У дисертації вперше системно висвітлено семантико-структурну і функціональну специфіку, стратегії та тенденції міфологізування на базі комплексного вивчення зрізів багатовекторних міфотворчих потоків прози метрополії та діаспори 30_х років ХХ ст. Запропоновано класифікацію базових міфопоетичних моделей, яка враховує різноманітні критерії їх систематизації.

У співвідношенні з динамікою стильових пошуків, які спостерігаються в мистецтві цього періоду, охарактеризовано основні комплекси домінантно-репрезентативних міфопоетичних моделей, їх структурно-семантичні модифікації та трансформації. На основі усвідомлення технології та поетики креацій міфологізованої текстової дійсності розширено уяву про специфіку міфотворчого космогенезу як у літературі розглянутого періоду в цілому, так і в створюваних індивідуально-авторських системах зокрема. Виявлено подібності та відмінності векторів і орієнтирів міфологізування у літературі метрополії та зарубіжжя 1930_х років. Доведено функціонування міфопоетичних структур і принципів моделювання, які досі не висвітлювалися в науковій рецепції творчості конкретних авторів (специфіка моделювання семантики можливих світів в прозі А.П.Платонова і М.А.Булгакова, структуротворча функція Кітезького міфокомплексу у романі-міфі Платонова, певні спостереження над міфопоетичною символікою у романі-міфі Булгакова, художнє усвідомлення атомної теорії в “Распаде атома” Г.В.Іванова, послідовна деконструкция моделі перетворення в романі В.С.Яновського, втілення і трансформація ніцшеанського міфокомплексу у прозі Б.Ю.Поплавського тощо).

Базуючись на аналізі художніх структур у поєднанні з розглядом аксіологічних проекцій авторських інтенцій, запропоновано корекції та нові інтерпретації певних ідейно-естетичних контекстів творів. Описано міфологічний код російської прози 30_х років ХХ ст.

Ключові слова: міф, неоміфологізм, міфопоетична парадигма, модель, генезис, трансформація, модифікація, індивідуально-авторський міф.

АННОТАЦИЯ

Корниенко О.А. Генезис и трансформация мифопоэтических парадигм в русской прозе 30-х годов ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

В диссертации впервые системно исследована семантико-структурная и функциональная специфика, стратегии и тенденции мифологизирования на основе комплексного изучения срезов разновекторных мифотворческих потоков прозы метрополии и диаспоры 30_х годов ХХ столетия. Предложена классификация мифопоэтических моделей, учитывающая различные критерии их систематизации.

В соотношении с динамикой эстетических поисков, наблюдаемых в искусстве 30_х годов ХХ века, охарактеризованы основные комплексы доминантно-репрезентативных мифопоэтических моделей, их генезис, структурно-семантические модификации и трансформации в литературе реализма и модернизма.

На основе осмысления технологии и поэтики креации мифологизированной текстовой действительности, расширено представление о специфике мифотворческого космогенеза как в литературе рассматриваемого периода в целом, так и в создаваемых индивидуально-авторских системах в частности. Выявлены сходства и различия векторов и ориентиров мифологизирования в литературе метрополии и зарубежья рассматриваемого периода. Доказано функционирование определенных мифопоэтических структур и принципов моделирования, ранее не освещавшихся в научной рецепции творчества конкретных авторов (специфика моделирования семантики возможных миров в прозе М.А.Булгакова и А.П.Платонова 1930_х годов, конкретные наблюдения над мифопоэтической символикой в романе-мифе Булгакова, структурирующая функция китежского мифокомплекса в романе-мифе Платонова, художественное переосмысление атомарной теории в “Распаде атома” Г.В.Иванова, последовательная деконструкция модели преображения в романе В.С.Яновского, переосмысление ницшеанского мифокомплекса в прозе Б.Ю.Поплавского и т.д.). Исходя из текстологического анализа художественных структур, сопряженного с рассмотрением аксиологической проекции авторской интенциональности, предложены некоторые уточнения и корректировки интерпретаций, касающихся определенных идейно-эстетических контекстов произведений, бытующих в научной рецепции. Выявлен мифологический код русской прозы 30_х годов ХХ века.

Исследованные тенденции мифологизирования позволили обобщить основные сходства и отличия эстетически разнонаправленных потоков русской прозы 30_х годов ХХ века. Если в социалистически ориентированной литературе метрополии доминантное положение обретает мифопоэтический комплекс рая на земле, то в произведениях А.П.Платонова, М.А.Булгакова, писателей русского зарубежья нередко акцентирована модель земного ада. Если соцреалистический канон сакрализирует будущее и секуляризирует прошлое (за исключением пантеона своих героев), то литература русской эмиграции сакральным статусом наделяет именно прошлое. Однако сближаются обе позиции в мысли о необратимости времени, безвозвратной утрате прошлого. Модель возвращения, непродуктивная в прозе социалистической направленности, особо плодотворно функционирует в литературе изгнания, являя философское осмысление - возвращение к вечным универсальным духовным ценностям человеческого бытия. Подобную семантизацию модели возвращения репрезентирует проза 1930_х годов А.П.Платонова и М.А.Шолохова.

Объединяет мифопоэтические сферы прозы русского зарубежья и метрополии вне соцреалистического канона также нередкая апелляция к мифопоэтической модели дисгармонии (нередко хаоса) мира и изображение антинонимичного человеческого сознания. Сильную позицию занимают мотивы: опустошенности индивидуума в результате потери истинного существования (М.Горький, А.П.Платонов, Г.В.Иванов, В.С.Яновский и др.); пустоты мира (Платонов и рассмотренные произведения писателей экзистенциального типа); пути (в вариациях): блуждания, странствия-скитальчества, странствия - духовного поиска, хождения по мукам и т.д. (в том или ином варианте практически у всех авторов).

В разных семантических контекстах выступает мифологема Дома у А.П.Платонова, М.А.Булгакова, М.А.Шолохова, Б.Ю.Поплавского и др. В литературе диаспоры и метрополии вне соцреалистического канона зачастую фиксируется ситуация временного приюта - Антидома, бесприютности, отсутствия Дома, что объединяет мифопоэтические миры эстетически разнонаправленных писателей и репрезентирует художественное переживание трагедии человека в катастрофичном ХХ веке, нередко осмысленной в контексте изгнаннической (писатели русского зарубежья), национальной (Шолохов, художники диаспоры), общечеловеческой судьбы (М.А.Алданов, Г.В.Иванов, В.С.Яновский и др.).

Актуализация в прозе 1930_х годов метрополии и русской эмиграции полигенетичных, геторогенных, метакультурных мифпоэтических структур и комплексов, их модификации и трансформации являют тенденцию усложнения различных типов художественного сознания и наглядно демонстрируют многовекторность эстетических поисков в динамике развития художественной литературы ХХ века.

Ключевые слова: миф, неомифологизм, мифопоэтическая парадигма, модель, генезис, трансформация, модификация, индивидуально-авторский миф.

SUMMARY

Korniienko О.А. The Genesis and Transformation of mytho-poetical Paradigms in Russian Prose during the 1930s. - Manuscript.

Thesis for the Degree of a Doctor of Science in Philology in the specialty 10.01.02 - Russian literature. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2007.

The present dissertation highlights, for the first time, the semantic-structural and functional specifics, strategies and tendencies of the mythologization on the basis of a complex investigation into the layers of the multi-vectorial myth-making streams of the metropolitan and diaspora prose of the 1930s. In the present thesis, there is also offered a classification of mytho-poetical models, in view of different criteria of their systematization.

In correlation with dynamics of aesthetic searches, observable in the arts of the third decade of 20th century, the basic complexes of dominating-representative mytho-poetical models, as well as their genesis, and structurally-semantic modifications and transformations in the literature of realism and modernism are being characterized.

On the basis of a consideration of the procedure and poetics of the creation of the mythological text-reality, a conception of the specifics of the mytho-creative genesis is developed for both the literature of the examined period, on the whole, and the created individually-author's systems, in particular. Similarities and distinctions of the vectors and reference points of mythologization in the literature of Russia and emigration of the examined period are demonstrated. It is proven that there operated certain mytho-poetical structures and principles of modelling, which had not been highlighted in the scholarly reception of the artistic output of certain authors (the specific of the modelling of the semantics of possible worlds in the prose of M.A.Bulgakov and A.P.Platonov of the 1930s, concrete observations of the mytho-poetical symbolism in the novel-myth of Bulgakov, the structuring function of the “Kitezh” mytho-complex in the novel-myth of Platonov, the artistic re-interpretation of the atomic theory in “Decay of the Atom” by G.V.Ivanov, the consistent deconstruction of the transformation in the novel of V.S.Yanovsky, the rethinking of the Nietzschean mytho-complex in the prose of B.Yu.Poplavsky etc).

Based on textual analysis of artistic structures, combined with an examination of the axiological projection of the author's intentionality, some clarifications and corrections are proposed of interpretations that refer to certain ideological-aesthetic contexts of these works that are present in scholarly reception. The mythological code of Russian prose of the 1930s is identified.

Key words: myth, neo-mythologism, mytho-poetical paradigm, model, genesis, transformation, modification, author's myth.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасне літературознавство, активно осмислюючи досягнення художньої словесності ХХ ст., демонструє широкий спектр досліджуваних проблем і аспектів їх висвітлення. Провідними векторами наукових пошуків, присвячених російській літературі минулого століття, є такі розробки: теоретичних моделей (Н.Л. Лейдерман, М.Н. Липовецький, Л.П. Кременцов, М.М. Голубков, Ю.І. Мінералов, Л.І. Шевченко та ін.); художніх систем і окремих періодів у контексті перехідних культурних епох (В.А. Келдиш, Г.Ю. Мережинська, І.І. Московкіна, О.В. Червінська, В.І. Силантьєва та ін.); типів естетичної свідомості, що виявилися у російській літературі на цьому етапі (В.І. Тюпа, С.Г. Семенова, В.В. Заманська та ін.); жанрово-стильового розвитку (Н.Д. Тамарченко, Є.Б. Скороспєлова, Г.Л. Нефагіна, І.С. Скоропанова, Ю.І. Корзов, О.М. Ніколенко, Л.К. Оляндер, К. Кларк, Х. Гюнтер, Д. Браун, Е. Сімонс та ін.); типологічних зв'язків зі світовою та національними літературами, фольклором (І.П. Смирнов, Л.Ф. Кисельова, Д.С. Наливайко, А.Є. Нямцу, О.В. Кеба, В.Д. Нарівська, І.С. Заярна та ін.). Проблему функціонування міфопоетичної парадигми російської літератури означеного періоду не можна вважати детально вивченою сферою, тому вона лишається полем наукових пошуків.

Однією з характерних рис літератури ХХ ст. виявляється посилення міфотворчого імпульсу, що дозволяє науковцям вбачати у мистецтві художнього слова феномен неоміфологізму (Є.М. Мелетинський, З.Г. Мінц, Ю.М. Лотман та ін.). З-поміж причин, що спонукають активне міфологізування, найчастіше називаються такі: розхитування базових онтологічних та епістемологічних уявлень (Є.М. Мелетинський), посилення ідеологізації суспільної свідомості (Р. Барт), спроби осмислення перехідних епох через звернення до стійких вічних універсалій (Г.Ю. Мережинська), пошуки опори у традиційних образах і орієнтирах (А.Є. Нямцу). Грандіозна зміна картини світу, що відбулась у минулому столітті, багато в чому зумовила апеляцію до універсальних парадигм людської культури, активізацію міфотворчих процесів, поєднаних з іманентними законами розвитку мистецтва, періодичною актуалізацією художнього та світоглядного досвіду попередніх епох, динамікою стилів. Безумовно, необхідно говорити про комплекс факторів, що спричинили активне міфологізування, проте його особливості та складові досі вивчені недостатньо.

Враховуючи діалектику всезагального і національного у розвитку культури, поділяючи думку, що “…власне національна специфічність конкретної версії загальновідомого матеріалу глибше та різноманітніше виявляє його універсальний контекст, дозволяє побачити у конкретному всезагальне і навпаки”, вважаємо, що дослідження стратегій і тенденцій міфологізування у російській літературі ХХ ст. сприяє, з одного боку, осмисленню проблем функціонування міфологічного модусу у світовій культурі загалом, з іншого ж боку, дає змогу поглибити уявлення про характерні особливості розвитку міфопоетичного в історії національної літератури, відповідно, розширює усвідомлення її своєрідності.

За спостереженням Є.М. Мелетинського, пафос міфологізму ХХ ст. полягає “у виявленні деяких незмінних, вічних начал, які проглядають крізь потік емпіричного побуту та історичних змін”. Поділяючи думку Г.Ю. Мережинської, що у російській літературі минулої доби тяжіння до міфу виявляє себе як на початку ХХ ст., так і у 30-60_ті роки, наприкінці століття, “при цьому кожен період набуває власної специфіки, віддзеркалює власні грані міфоцентричності”, вважаємо актуальним саме вивчення процесів міфологізування, чільних саме у 1930_ті роки, - на одному із найдраматичніших етапів розвитку художнього слова. Він позначений: посиленням тенденцій розмежувань у розвитку літератури метрополії та зарубіжжя; протиставленням “офіційної” та “неофіційної”, “забороненої” літератур; неспівпадінням естетичних настанов соцреалізму та модернізму, а також реалізму, зорієнтованого на класичні взірці; зміною літературних поколінь та ін. Проте водночас література досліджуваного періоду являє собою єдність, зцементовану спільними тенденціями, з-поміж яких міфологізування постає однією з домінант, що моделює цілісність літературного розвитку та характеризує творчі пошуки письменників різних ідеологічних, естетичних, світоглядних уподобань. У зв'язку з цим міфологізування може стати критерієм розгляду літературного процесу.

Оскільки найбільш кризові моменти суспільно-історичного розвитку стимулюють звернення до універсального досвіду духовної практики людства, що контамінований в міфі, постільки інтерес до вивчення процесів міфологізування в літературі саме 1930-х років виступає абсолютно закономірним.

Актуальність роботи викликана необхідністю:

комплексного і цілісного дослідження міфопоетичного модусу російської літератури метрополії та діаспори 1930_х років;

усвідомлення багатовекторних процесів міфологізування в їхній динаміці. Крім того, актуальність також зумовлена:

потребою перегляду літературних явищ, які ще до недавнього часу розглядалися з вузько ідеологічних позицій; доцільністю використання естетичного підходу до аналізу літературної спадщини;

відсутністю в русистиці спеціальних праць, присвячених цілеспрямованому вивченню особливостей міфоцентричності, генези і трансформацій міфопоетичних парадигм у російській прозі метрополії та діаспори 30_х років ХХ ст.;

необхідністю виявлення семантики і структури міфокомплексів соціалістично зорієнтованої літератури і творів, що представляють модерністський і реалістичний типи творчості;

потребою визначення основних стратегій і тенденцій міфологізування в прозі означеного періоду в контексті літературного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної тематики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації” (06 БФ 044-01).

Мета дисертації - комплексне висвітлення генези і трансформацій міфопоетичних парадигм у багатовекторних естетичних потоках російської прози 30_х років ХХ ст., які демонструють феномен міфоцентризму. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) узагальнюючи і систематизуючи різноманітні підходи літературознавчої та філософської думки:

- окреслити ключові фактори, які зумовлюють в історії мистецтва континуальність міфу та невичерпність міфотворчості;

- виявити основні типологічні моделі усвідомлення проблеми функціонування міфологічного модусу в динаміці культури;

- запропонувати комплексну класифікацію базових міфопоетичних моделей, враховуючи різноманітні критерії їх виділення та систематизації;

2) розглянути закономірності функціонування та своєрідність міфопоетичного модусу російської прози 30_х років ХХ ст. в контексті міфоцентричних тенденцій та неоміфологізму культури в цілому;

3) визначити міфологічний код російської прози аналізованої доби у метрополії та діаспорі;

4) на основі вивчення різноспрямованих міфологізованих потоків російської прози встановити основні стратегії і тенденції міфологізування, що відбивають одну із граней специфіки художнього розвитку літератури означеного періоду;

5) дослідити характерні домінантно-репрезентативні міфопоетичні моделі, окреслити їх генезис і динаміку: семантико-структурні модифікації і трансформації у співвідношенні з естетичними пошуками літератури 1930_х років;

6) простежуючи семантику і структуру міфопоетичних парадигм різних рівнів (сюжетів, мотивів, символів, архетипних комплексів, модельованого простору та ін.), охарактеризувати технологію креації індивідуально-авторських міфів, специфіку міфотворчості письменників;

7) описати поетику міфологізування, спираючись на ретельний аналіз міфокомплексів прозових творів митців різної естетичної орієнтації;

8) на засадах літературознавчого аналізу художніх структур, виявляючи аксіологічну систему авторської інтенціональності, запропонувати деякі уточнення і корекції інтерпретацій конкретних ідейно-естетичних контекстів творів.

Об'єкт дослідження - явища міфоцентричності в літературі, генезис і модифікації міфопоетичної парадигми, стратегії і тенденції міфологізування у російській прозі метрополії та діаспори, які розглядаються у найбільш репрезентативних зрізах різноспрямованих стильових потоків та естетичних пошуках письменників 30_х років ХХ ст., що переконливо демонструють процеси міфотворчого космогенезу, зокрема, у творах А.П. Платонова, М.А. Булгакова, Г.В. Іванова, М.О. Алданова, В.С. Яновського, Б.Ю. Поплавського. Для виявлення загальних тенденцій міфологізування автор реферованої дисертації звертається також до творчості М. Горького, М.О. Шолохова, К.Г. Паустовського, І.О. Буніна, О.І. Купріна, Б.К. Зайцева, І.С. Шмельова, В.В. Набокова, Г.І. Газданова та ін.

Предмет дослідження - семантика і структура репрезентативних міфопоетичних моделей та їхні трансформації, механізм креації та сутність індивідуально-авторських міфів, функціонування архетипних домінант, міфопоетичних мотивів і образів, просторових і часових парадигм, які простежуються у безпосередньому співвідношенні з аксіологічними системами авторських інтенцій.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовано методологічний принцип, який ґрунтується на синтезі генетичного, порівняльно-історичного, структурно-семіотичного і типологічного підходів, що дає змогу комплексного осмислення функціонування міфопоетичної парадигми у художній літературі.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці: а) з теорії міфу - Є.М. Мелетинського, М. Еліаде, О.М. Фрейденберг, О.Ф. Лосєва, С.С. Авєрінцева та ін.; б) з історичної поетики - О.М. Веселовського, О.О. Потебні, Ф.І. Буслаєва та ін.; в) з проблем міфопоетики - В.М. Топорова, А.Є. Нямцу, В.Д. Нарівської, О.С. Киченка, І.М. Зварича, О.Б. Холодова та ін.; г) праці з семіотики культури Ю.М. Лотмана; д) історико-літературні й теоретичні студії, присвячені російській літературі ХХ ст., - З.Г. Мінц, С.Г. Семенової, Є.Б. Скороспєлової, Г.Ю. Мережинської, Л.І. Шевченко та ін.

Наукова новизна дисертації зумовлена актуальністю, метою, завданнями дослідження і полягає в тому, що в ній вперше:

1) досліджено семантико-структурну і функціональну специфіку, стратегії і тенденції міфологізування на базі комплексного вивчення шарів багатовекторних міфотворчих потоків прози метрополії та діаспори 30_х років ХХ ст., що, в свою чергу, дозволило поглибити знання про художню своєрідність літератури означеного періоду в динаміці її розвитку. У дослідженнях попередників ця проблема цілісно і комплексно не вивчалася: або розглядалася передусім у контексті аналізу окремих елементів міфопоетичних явищ, що модифікувалися у творчості того чи іншого автора, або окреслювалася у широкому контексті проблеми міфоцентричності культури всієї доби ХХ ст. загалом, або обмежувалася фіксацією факторів міфологізування у певній стильовій системі;

2) запропоновано класифікацію базових міфопоетичних моделей, яка враховує різноманітні критерії їх систематизації;

3) у співвідношенні з динамікою стильових пошуків, які простежуються в мистецтві аналізованої доби, системно охарактеризовано основні комплекси домінантно-репрезентативних міфопоетичних моделей, їхні структурно-семантичні модифікації і трансформації;

4) на основі усвідомлення технології та поетики креації міфологізованої текстової дійсності розширено уявлення про специфіку міфотворчого космогенезу як у літературі розглянутого періоду в цілому, так і у змодельованих індивідуально-авторських системах зокрема;

5) виявлено подібності та відмінності векторів і орієнтирів міфологізування у літературі метрополії та зарубіжжя 30_х років ХХ ст.;

6) доведено функціонування певних міфопоетичних структур і принципів моделювання, які досі не висвітлювалися в науковій рецепції творчості конкретних авторів (специфіка моделювання семантики можливих світів у прозі А.П. Платонова і М.А. Булгакова, структуротворча функція кітезького міфокомплексу в романі-міфі А.П. Платонова, певні спостереження над міфопоетичною символікою в романі-міфі М.А. Булгакова, художнє усвідомлення атомарної теорії в “Распаде атома” Г.В. Іванова, послідовна деконструкція моделі перетворення в романі В.С. Яновського, художнє переосмислення ніцшеанського міфокомплексу в прозі Б.Ю. Поплавського та ін.);

7) ґрунтуючись на аналізі художніх структур у поєднанні з розглядом аксіологічної проекції авторської інтенціональності, запропоновано корекції та нові інтерпретації певних ідейно-естетичних контекстів творів;

8) виявлено ключові параметри міфологічного коду російської прози 30_х років ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання в історико-літературних і теоретичних дослідженнях міфопоетичних процесів у літературі, а також у процесі викладання загальних і спеціальних лекційних курсів з історії російської літератури ХХ ст., проведенні спецсемінарів, підготовці дипломних і курсових робіт, написанні посібників, присвячених вивченню міфоцентричності літератури та міфотворчості конкретних письменників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Отримані результати і висновки сформульовані безпосередньо автором.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основну концепцію, теоретичні положення і результати дисертації було апробовано на міжнародних конференціях: “Російська література на межі третього тисячоліття. Підсумки розвитку і перспективи вивчення” (Київ, 2000); “ХХ століття у дзеркалі літератури і культури” (Херсон, 2001); “Лев Толстой і проблеми світової культури” (Київ, 2003); “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2004; 2005); “Християнство і література: Проблеми взаємодії у загальнокультурному контексті” (Херсон, 2004); “Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (Харків, 2004); “Філологія в Київському університеті: історія та сучасність (до 200-річчя від дня народження М.О. Максимовича)” (Київ, 2004); “Мови та література народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005); “Літературна герменевтика та рецептивна теорія у сучасному науковому контексті” (Чернівці, 2006); Звітно-наукових конференціях Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, 2004, 2007); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Російська мова і література: проблеми вивчення і викладання в школі і вузі” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації відбито у монографії “Мифопоэтическая парадигма русской прозы 30_х годов ХХ века: Векторы эстетического поиска в литературе метрополии и зарубежья” (К., 2006. - 332 с.), а також у статтях (понад 20), опублікованих у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (460 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 410 сторінок, із яких 365 - основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, виділено об'єкт і предмет розгляду, окреслено основний термінологічний апарат дисертації, сформульовано її наукову новизну, теоретико-методологічну базу і практичне значення роботи.

Розділ перший - “Основні підходи до вивчення міфологічного модусу в динаміці культури” - присвячено аналізу функціонування міфу у “постміфічні” епохи та виявленню типологічних схем осмислення його ролі у розвитку культури, зокрема, літератури.

I.1. “Генеза та функціонування міфологічного модусу в діахронному і синхронному аспектах розвитку культури”.

Вивчення філософської та літературознавчої думки, що є дотичною до проблеми міфу, дозволило авторові дисертації зафіксувати схеми лінеарного і циклічного типу в осмисленні буття міфологічного модусу в динаміці культури.

Концепції лінеарного типу, що спираються на ідеї еволюції і прогресу, відносять міф до безнадійно минулої стадії людського розвитку (марксистські постулати), до “пережитків” (Е.Тайлор і послідовники). У контексті лінеаризму літературний процес постає поступовою зміною епох, напрямів, форм, де на зміну ранньому міфологізованому періоду приходить період деміфологізації.

Відповідно до циклічної схеми філософії історії та культури, яка ґрунтується на ідеї круговороту і відтворенні явищ (у ХХ ст. не без впливу ідеї Ф. Ніцше про “вічне повернення”), все більшого поширення набуває ідея циклічної повторюваності у мистецтві, яку співвідносять із побутуванням гомерівського та біблійного стилів (Е. Ауербах), поперемінним чергуванням натуралістичного і анти_натуралістичного начал (А. Хаузер), міметичним (зображальним) і не_міметичим, або семіоміметичним (виражальним) стилями (Д.В. Затонський). У контексті циклічної схеми розвитку буття міфа у динаміці літературного процесу (ширше - культури) тлумачиться як навперемінна зміна періодів “підйомів” - реміфологізації та “спадів” - деміфологізації (Є.М. Мелетинський та ін.).

Враховуючи сутнісний характер процесу деміфологізації (який вбачається в апеляції до міфу і його кардинальному переосмислені), не відкидаючи досвіду сучасної літературознавчої науки, що відкриває потужний міфологічний імпульс у творах “деміфологізованих” періодів, вважаємо, що застосування лінеарних або циклічних схем для розгляду побутування міфу в культурі створює певним чином одномірне уявлення, що не відображає специфіку чільних глибинних процесів.

В осмисленні літератури як складної художньої системи, що розвивається під перехресним впливом соціально детермінуючих та іманентних факторів, автор реферованої дисертації виходить із рецепції міфу як універсального семантико-структурного “коду” культури, в якому акумульовано духовний досвід людства, у зв'язку з чим вбачає постійне буття міфологічного модусу впродовж всієї її історії та виокремлює основні фактори, що зумовлюють континуальність міфу і невичерпність міфотворчості (природа і потенціал самого міфу з його універсалізмом, концептуванням буття і людської сутності, поліфункціональністю; специфіка культурної ментальності, людського мислення; генетична “пам'ять” культури, що зберігає творчі зв'язки з власними витоками і продовжує традиції; зрештою, типологічна спорідненість міфу і літератури, чия глибинна конвергенція простежується не лише у зближенні окремих семантико-структурних елементів, але виявляє співвідношення і на рівні функціональності (епістемологічна, аксіологічна та ін.)).

Трансформація міфологічного модусу у “постміфічні” епохи являє зміну функціонального формату міфу, який стає універсальним естетичним феноменом кодифікації культурного сенсу, інтегруючи попередній духовний досвід людства, творчо переплавляючи традицію.

Перспектива розв'язання проблеми побутування міфу в літературному процесі вбачається у дослідженні сутності та механізму трансформацій міфологічного модусу в конкретних культурних епохах, поетичних системах, творчості авторів, завдяки аналізу міфопоетичної парадигматики художніх текстів.

Основу механізму трансформацій міфопоетичного модусу репрезентують одночасні і взаємопов'язані процеси:

1) “асиміляції” (як віддалених, так і наближених) міфопоетичних традицій;

2) деконструкції “відстояних” міфологічних комплексів;

3) креації нових моделей, аж до створення нових міфів.

Таким чином, вважаємо, що принципи реконструкції і деконструкції становлять глибинну сутність самої трансформації у синхронічному аспекті осмислення міфотворчих явищ у літературі.

I.2. “Специфіка міфоцентричності літератури ХХ століття і проблема неоміфологізму”

Узагальнивши накопичений досвід літературознавчої думки (праці Є.М. Мелетинського, В.М. Топорова, Ю.М. Лотмана, З.Г. Мінц, О.Л. Григор'єва, Н.О. Молчанової, О.В. Лаврова, Н.В. Бєляєвої та ін.), автор дисертації окреслює основні особливості міфотворчих тенденцій невіддаленої традиції - літератури межі XIX - ХХ століть - у контексті неоміфологічних спрямувань культури.

Як відомо, певні епохи в історії літератури і стильові системи (наприклад, романтизму, модернізму та ін.) демонструють актуалізацію естетичного переосмислення міфу та посилення міфотворчого “космогенезу”, що зумовлено комплексом екстра- й інтраестетичних факторів (розпадом універсальної картини світу та прагненням подолання катастрофічності буття через апеляцію до “цілісного” світовідчуття міфу, його позачасового духовного досвіду; напруженим пошуком художньою системою адекватних форм для вираження змінного світосприйняття та ін.).

З особливою силою неоміфологічні тенденції проявляються наприкінці XIX ст. і зберігають своє значення для світової культури всього ХХ ст. Вони супроводжуються і зумовлені “культурним вибухом” (Н.Л. Лейдерман): інтелектуалізацією людського буття, розвитком науки, філософської думки, стрімким ростом технічного прогресу і водночас посиленням усвідомлення кризовості цивілізації, стану світу в цілому, нерідко сприйнятого як дезорганізованого, хаотичного, сповненого різноманітних конфліктів. Міфотворчі тенденції активно поширюються в філософії і мистецтві при помітному зближенні та взаємовпливі цих галузей духовної діяльності (філософія Ф. Ніцше, В.С. Соловйова, А. Камю, теорії З. Фрейда, К._Г. Юнга та ін.). Спостерігається також зростання інтересу науки до міфу: розвиток етнографії, фольклористики, лінгвістики, психології, літературознавства.

Ментальне потрясіння, “зміщення” (рос. - “сдвиг”) сприяють становленню “некласичного” або модерністського типу художньої свідомості й естетики, яка в різних її проявах (у російській літературі на межі XIX-ХХ століть - символізм, акмеїзм, футуризм) провідну роль відводить міфотворчості та власне міфу, нерідко переосмислюючи статус останнього.

У дисертаційній праці окреслено й систематизовано накопичені наукою знання про передумови становлення неоміфологізму ХХ ст., його характерні риси, основні відмінності від романтичного неоміфологізму (багатосвіття, уявлення про безмежність істин, плюралістичність точок зору і багатогранність поглядів на світ, втілених у символі та ін.), особливу увагу приділено виявленій дослідниками сутності неоміфологічного тексту, в якому “міф виступає в функції мови-інтерпретатора історії та сучасності”, а також конструктивним принципам його поетики: полігенетичності (термін В.М.Жирмунського), гетерогенності образів і сюжету, усвідомленій полікультурності, металітературності (метакультурності). Специфіку основних форм вияву інтересу до міфу у літературі ХХ ст. науковці, як правило, вбачають у використанні міфологічних образів і сюжетів, створенні “романів-міфів” та настанові на “авторський міф” (Ю.М. Лотман, З.Г. Мінц, Є.М. Мелетинський та ін.).

В аспекті динаміки неоміфологічних стратегій ХХ ст. дисертант підходить до вивчення міфотворчих тенденцій російської прози 1930_х років.

Розділ другий - “Модифікації міфопоетичних моделей у контексті естетичних пошуків російської прози метрополії 30_х років ХХ століття” - присвячено як класифікації типів міфопоетичних моделей у всій повноті їхніх диференційованих складових, так і дослідженню домінантних моделей, їхніх семантико-структурних трансформацій і модифікацій, тенденцій і стратегій міфологізування, що простежені у співвідношенні з розвитком різновекторних естетичних шукань прози метрополії.

II.1. “Критерії класифікації базових міфопоетичних моделей”.

Осмисленню специфіки глибинних міфологічних структур літератури сприяють, вважаємо, класифікаційно-типологічні системи базових міфопоетичних моделей, запропоновані у дисертаційній роботі, бо вони враховують генетичний, онтологічний, структурно-семантичний критерії виокремлення. Так, генетична типологія (I система класифікації) міфопоетичних моделей засновується на виокремленні:

1) суб'єкта креації - a) традиційно-універсальні моделі, що походять з міфів, продукованих колективною свідомістю; б) персональні міфопоетичні моделі, що структурують індивідуально-авторські міфи;

2) генетичної основи формування “каркаса” міфопоетичних моделей: а) архаїчні моделі; б) ритуально-міфологічні моделі (наприклад, модель ініціації); в) класичні: античні, християнські та ін. моделі; г) моделі, сполучені з “низовою”, народною міфологією та демонологією; д) культурно-історичні і е) культурно-літературні моделі.

Персональні моделі, що базуються на творчому переосмисленні, трансформації та модифікації традиційно-універсальних, створюють індивідуально-авторський міф про світ, який, у свою чергу, кореспондує до глобальної моделі світу, виявляючи різні системи відношень (тяжіння, відштовхування та ін.), що в підсумку сприяє креаційному розвитку культури. Окрім того, в глибинній структурі різноманітних типів моделей виявляються архетипні комплекси, що становлять своєрідні трансісторичні і транскультурні метамоделі.

Складні кореляції являє система моделей, виділених за принципом культурно-історичного розвитку. Виокремлення тієї чи іншої моделі в художньому творі ускладнено трансмісійним кодом культури, який містить трансформації та модифікації, в цілому забезпечуючи зберігання та неухильне збагачення традицій.

Окрім генетичного, суттєвим вбачається онтологічний критерій, на засажах якого вибудовується II система класифікації, виділяються міфопоетичні моделі, що характеризують:

а) етапи розвитку буття як такого - моделі Хаосу і Космосу, креаційні моделі Початку (походження та виникнення будь-якого явища чи сутності - етіологічні, космогонічні, антропогонічні моделі) і моделі Кінця (есхатологічна, апокаліптична і т. ін.), модель Вічності;

б) структуру універсуму:

- за характером його складових - модель світу, а також антропоморфні, демонологічні, зооморфні, вегетативні (наприклад, світове дерево) моделі, що в комплексі відтворюють глобальну картину універсуму;

- за організацією його компонентів - моделі дуальні, тривимірні (наприклад, вертикальна просторова модель), чотиривимірні (просторова горизонтальна модель) та ін.;

в) взаємовідношення людини та універсуму - особистісні моделі, зорієнтовані на зображення:

- місця людини в універсумі - злиття, нероздільності людини і світу (умовно - модель гармонії), або ж моделюючі усамітнення людини у ворожому їй світі (модель дисгармонії);

- ролі людини в універсумі - міфопоетичні моделі, що виявляють трансформації та модифікації протоміфологічних комплексів культурних героїв, деміургів, трикстерів, богів та ін.;

г) динаміку буття, процесуальність - моделі циклічні, повернення, блукання по світах, Початку і Кінця у процесі його плинності та ін.;

д) характер модельованої картини світу - сакральна, секуляризована (“профанічна”).

Не менш важливою постає система класифікації III типу, що враховує принципи конструювання міфопоетичного модусу:

структурно-семантичний - міфопоетичні моделі сюжетів, мотивів, часу і простору та ін.;

стратегій та механізмів моделювання - моделі креації (що виходять з міфопоетичного космогенезу), моделі деструкції (деконструкції) міфів.

Складне художнє ціле літературного твору вбирає в себе чисельні комплекси різноманітних міфопоетичних моделей, представляючи феномен поліструктурного синтезу у формації органічної художньо-текстової єдності. Осмислення міфопоетичного континууму як окремого твору, так і літератури загалом, вбачається плідним завдяки інтегрованому дослідженню, заснованому на застосуванні різноманітних класифікаційних систем моделей, тобто з урахуванням різних диференційних ознак і специфіки їхніх кореляцій. Характеристика як творчості окремого автора, так і певного літературного періоду не виключає можливості або принаймні спроби виділення домінантних міфопоетичних моделей при всій умовності подібного вичленування (у зв'язку з синкретизмом полікультурного міфопоетичного шару) та узагальнення основних стратегій міфологізування.

У II.2. “Стратегії формування і розвитку радянської ідеоміфологічної системи” та II.2.1. “Домінантні міфопоетичні моделі, їх модифікації та динаміка в літературі соціалістичної орієнтації: ранній етап розвитку і 30_ті роки ХХ століття” проаналізовано міфокомплекси, відображені у творах соціалістичного вибору та виявлені у творчості естетично різноспрямованих авторів.

Міфологізований характер соцреалістичного мистецтва привертає увагу дослідників (К. Кларк, Х. Гюнтер, Є.Б. Скороспєлова, М.А. Чегодаєва та ін.). Робляться спроби накреслити міфологічну домінанту соцреалізму (наприклад, ключовим міфом соцреалістичного роману К. Кларк називає міф про “велику сім'ю”; розвиваючи цю ж концепцію, Х. Гюнтер виділяє чотири архетипи радянської культури: героя (авіатор, полярник, революціонер та ін.), ворога (з обов'язковою наявністю в його образі демонічних рис), батька (Сталіна) і матері (Батьківщини).

У реферованому підрозділі дисертації розглянуто комплекси міфологічних констант, виявлених в літературі 1930_х років, яка відобразила актуальні ідеологічні настанови часу і ширше - характерні ідеї епохи. Окрім цього, міфопоетичні парадигми, що стверджувалися соцреалістичним мистецтвом прослідковано в динаміці розвитку: окреслено їхню генезу і трансформації у порівнянні з попереднім та наступними десятиліттями.

Проведене дослідження показало, що метод соцреалізму (в самій назві якого відбито зв'язок ідеології з мистецтвом) виявляє модифікації традиційних міфологічних схем.

Домінантну структуру радянської ідеоміфологічної системи складає міф про перетворення світу, секуляризоване переосмислення есхатологічних і космогонічних моделей, що продукує міфи про Абсолютний Кінець Старого світу й Історії, сотворіння Нового світу, що намічає настання Ери блаженства, персоніфіковану моделлю Раю на землі та ін. При цьому міфологічні структури зазнають певних функціонально-семантичних змін, актуальних і характерних для певного часу і періоду.

У 20-ті роки ХХ ст. провідне місце посідає есхатоцентрична тенденція. Проглядається перервність традиційної циклічної схеми та заміщення її лінеарною (націленість на світло майбуття та скасування перспективи майбутнього воскресіння, повернення “гріховного” Старого світу, остаточно приреченого на загибель). Старий світ - Хаос позбавлений життєдайного начала і невзмозі породити новий світ, тобто, позбавлений космогонічної функції.

Початок історії та її сьогодення знаменує боротьба за знищення Старого світу, Кінець історії в майбутньому імпліцитно співвіднесено з реалізацією міфопоетичного комплексу соціалістичного раю на землі, Кінець часів - із настанням Золотого віку, який, на відміну від традиційної схеми, пов'язаний виключно з майбутнім, а не зі втраченим минулим. Література соціалістичного вибору 19З0-х років нерідко переносить риси світлого майбутнього у план теперішнього, надаючи їм статусу реальності. В обох десятиліттях непродуктивною стає модель повернення, заперечується можливість вороття до “темного” минулого. Функціональністю наділено лише героїчне минуле, пантеон героїв якого сакралізовано.

І у 20_ті, і в 30_ті роки ХХ ст. сакрального статусу набуває боротьба. Руйнування Старого світу постає як героїчне бойовище, де битва героїв із “невірними” набуває апокаліптичних рис змагання світла і темряви, добра і зла, від результатів якої залежить стан світу. У 1920-ті роки актуальною є міфологема героїчного “останнього” двобою зі “звіром” - ворожим світом, як правило, зображеним у гранично узагальненій формі. У 1930_ті роки образ ворога, персоніфікований одиничними “уламками” Старого світу, конкретизований шкідниками та шпигунами, котрі провадять приховану деструктивну діяльність.

Концепт боротьби в літературі соціалістичної орієнтації все частіше набуває обрисів трудової борні (трудовий фронт, боротьба за створення колгоспів, битва за врожай).

Міфологізується подвиг, поетизується ідея самопожертви в ім'я “світлого” ідеалу. Причому, якщо у традиційному есхатологічному міфокомплексі інтенціональність жертовності зумовлена бажанням відтермінувати катастрофу, то у соціалістично орієнтованій літературі, присвяченій темі революції та громадянської війни, подвиг самопожертви покликаний наблизити кінець Старого світу, і сам вчинок нерідко забарвлено героїко-романтичним пафосом.

У літературі 1930_х років особливу роль відведено самопожертві у праці (мотив, що простежується у романі Л.М.Леонова “Соть”, М.О.Островського “Как закалялась сталь” та ін.).

Розробляється також мотив будівничої жертви (нерідко - смерть дитини, принесена в жертву новому світоустрою). Література соціалістичної орієнтації ХХ ст., виокреслюючи семантичне поле цнотливості (дитина), акцентує увагу на героїзмі доби, демонструючи, що майбутнє дається нелегким шляхом, ціною боротьби та людських жертв (“Соть” Л.М.Леонова; інше осмислення - в “Чевенгуре”, “Котловане” А.П.Платонова).

У 1930_ті роки спостерігається посилення позицій космоцентричної тенденції, скерованої на гармонізацію буття і людського існування. На перший план висувається сам процес творчого діяння. Активізується модель будівництва (“великих строек”) (“Гидроцентраль” М.С.Шагінян та ін.).

Формуються міфи про створення нової людини, перетворювальну силу праці, колективу, популярною стає тема виховання (А.С.Макаренко “Педагогическая поэма”, “Флаги на башнях” та ін.).

Розробляється міф про людину-творця, деміурга нового Космосу (причини антропоцентричної міфологізації співвідносні з переосмисленням у ХХ ст. місця і ролі людини в універсумі, ідеєю всесилля творчо-перевтілювального людського розуму, яка позначилась на філософії російського космізму, а в літературі вплинула на розвиток фантастичних жанрів).

Мистецтво 1930_х років відображає міф про перемогу людини над Часом і Простором. Останнє реалізовувалося в ідеї перетворення земних рельєфів, створенні нових ландшафтів (“райських садів”) завдяки героїчній праці колективу. Популяризується міф про перемогу над Природою, стихії якої ворожі і протистоять людині, проте зрештою підпорядковуються організованій волі людей. Спостерігається переакцентування міфопоетичної образності: якщо у 1920-ті роки реміфологізація стихій (буревію, вітру, віхоли, заметілі, урагану) і есхатологічних катастроф (всесвітнього потопу та пожежі) наділялася не тільки деструктивною, але й креаційною семантикою, позначаючи глобальні процеси кардинальних змін у житті країни, презентуючи зміну картини світу (при концентрації умовно-метафоричних значень довкола семантичних полів: динамізму (змін), природності того, що відбувається, моці й сили, глобальності масштабу та значень “очищувального” характеру), то у 1930_ті роки відбувається їх кардинальне переосмислення. У контексті творчо-креативного акту, скерованого свідомою волею людей, неорганізовані стихії стають персоніфікацією деструктивних сил Хаосу, який згодом буде приборкано та космізовано.

Деміургічну роль креації, гармонізації, створення “земель обітованих” (“багатої радянської землі”) виконує колектив. Міф про перемогу над часом, простором, природою виявляє свою стабільність як у літературі соціалістичної орієнтації, так і поза її естетичним каноном (роман В.П.Катаєва “Время, вперед!”, повісті К.Г.Паустовського “Кара-Бугаз”, “Колхида” та ін.).

У 1930_ті роки та подальші десятиліття ідеоміфологічна система у метрополії розробляє міфи про радянський народ, який здійснив прорив у майбутнє, і Батьківщину - Союз Радянських Соціалістичних Республік, де люди здобули рівність, свободу, братерство. Названі міфи стають особливо продуктивними у 1940_ві роки і на новому історичному матеріалі розширюють свою семантику, посилюється міфопоетичний концепт народу-захисника, сина Матері-Батьківщини-Землі. Превалююче у 1930_ті роки посилення чоловічого начала (Радянський Союз, “батько” народів - Сталін), у 1940_ві роки не зникає, але в аксіологічному контексті поступається першою позицією жіночому - Батьківщині-Матері. У міфопоетичному ключі синтез жіночого і чоловічого начал (Батьківщина - СРСР, Матір та її сини-захисники) націлений на актуалізацію вітального начала та необхідність збереження Космосу від деструктивних сил Хаосу. У літературі воєнних років ідеалізується довоєнне мирне минуле, наділене рисами безтурботної гармонії, куди підступно вдерся ворог. Підготований попереднім періодом, у 1940-ві роки конкретизується образ ворога (зовнішнього - фашизму, внутрішнього - зрадника, запроданця). Як і раніше, сакральним статусом наділена боротьба, битва, проте помітно підсилюється тенденція розширення ціннісно-онтологічної семантики (бій - “заради життя на землі”). Глобалізується функція радянського народу - захисника миру, що успішно використовується радянською ідеоміфологічною системою у подальші роки.

Поновлюючи домінантні міфокомплекси відповідно до життєвого матеріалу, література, що пропагує соціалістичний ідеал, у своїй функціональній ролі скерована на виховання мас, зіграла неабияку роль в утвердженні колективно-міфологічної свідомості.

У 1930_ті роки спостерігається тенденція міфологізування функціональної ролі самої літератури, яка стає деміургом соцреалістичного естетичного канону, в межах якого текст неодмінно орієнтований на відтворення характерних ідеологічних міфів. Підтримуючи настанову на “творче перетворення реальності силами мистецтва”, література соціалістичного вибору напрацьовує стратегію художнього перетворення дійсності, співвідносну зі специфічною естетикою фантастичного, де елементи майбутнього привнесені у сьогодення, бажаний ідеал видається за дійсний (“настоящее прекрасно, будущее - еще лучше”), створюється умовний світ, у якому кордони правдоподібності інколи нерозрізнимі.

Окрім розвитку міфологічної системи, що спирається на колективну форму свідомості, з її нормативним набором основних міфів, тиражованих “офіційним” мистецтвом, у літературі 30_х років ХХ ст. спостерігається цікавий феномен активізації індивідуально-авторської міфотворчості, створення персональних міфоцентричних художніх систем, що вбачається імпліцитною формою опозиційного дистанціювання письменників від соцреалістичного канону, творчим продовженням традицій модерністської класики та духовної спадщини всієї російської літератури.

У підрозділі II.3. - “Тенденції естетичного та полікультурного синтезу, технологія і поетика креації індивідуально-авторських міфологічних моделей у прозі модерністської класики (А.П.Платонов та М.А.Булгаков)” - аналіз міфопоетичної парадигми виявив тенденцію синтезу основних форм неоміфологізму: використання міфологічних образів і сюжетів, створення “романів-міфів” та найяскравіші приклади креації індивідуально-авторських міфів.

Особливості міфотворчості письменників багато в чому визначає специфіка функціонування стратегій міфологізування, їхні синтагматичні й парадигматичні комплекси.

Структуру II.3.1. “Стратегії міфотворчості Андрія Платонова” визначають: II.3.1.1. “Технологія міфологізування”, II.3.1.2. “Особливості художнього простору: трансформації моделі центру”, II.3.1.3. “Індивідуально-авторський міф Платонова: функціонування архетипних домінант”, II.3.1.4. “Модифікації національних міфопоетичних комплексів у художньому світі Платонова”, в яких досліджено різні аспекти поетики міфологізованої прози письменника 1930_х років.

...