Письменницький Епістолярій у системі літературних жанрів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 82.1/9

Письменницький Епістолярій у системі літературних жанрів

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Морозова Людмила Іванівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “23“ березня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “_23_ “ __02______ 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Ткаченко

Анотація

Морозова Л.І. Письменницький епістолярій у системі літературних жанрів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології. - Київ, 2006.

Дисертація присвячена вивченню листа, який функціонує в побутовій сфері, та генетично спорідненої з ним епістолярної форми як феномену художньої літератури. На основі жанрової концепції М. Бахтіна обґрунтовується провідна роль концепції адресата в процесі формування його жанрових домінант та становленні його структури, вказується на специфічні риси письменницького епістолярію порівняно з кореспонденціями інших дописувачів. Шляхом вивчення листа в діахронічному аспекті встановлюються етапи конституювання та розвитку цього жанру, простежується динаміка його жанрових домінант і структурно-стилістичних рис. На матеріалі письменницьких епістоляріїв (Томас і Генріх Манни, Р.М. Рільке, С. Цвейг, Ф. Шилер, Й.-В. Гете та ін.) наводиться типологія письменницького листа, встановлюються його жанрові модифікації та аналізуються їхні специфічні ознаки.

Спираючись на жанрову модель М. Лейдермана та поняття про родо-жанрову домінанту (М. Гіршман) уточнюється поняття “епістолярна форма” та аналізується жанрова специфіка творів з вміщеною епістолярною формою.

На прикладі творів німецької літератури виокремлюються різновиди епістолярної форми та демонструються їхні можливості в плані композиційної побудови художніх творів. Шляхом простеження еволюції епістолярної літератури відтворюється концепція теоретичного життя жанрів епістолярної літератури.

Ключові слова: епістолярій, лист-рецензія, лист-авторецензія, відкритий лист, епістолярна форма, стилізований лист, епістолярна мікроформа, стилізована записка, епістолярна оповідь.

Аннотация

Морозова Л.И. Писательский эпистолярий в системе литературных жанров. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт филологии. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена изучению бытового письма и генетически родственной ему эпистолярной формы как феномена художественной литературы. Исследование жанровой природы бытового письма дает основание определить эпистолярий как особый жанр, который возник как средство опосредованного общения, характеризуется наличием специфических жанровых доминант (персонифицированность адресации, четкая структурированность, дейктическая проекция) и имеет культурно-историческое значение, если его автором является выдающаяся историческая личность, общественный деятель или художник.

Исходя из ориентированности на полиадресата и эстетической организованности материала как жанровых критериев документальной литературы делается вывод о дифференциации ее жанров на собственно документальные жанры (письмо, записная книжка, дневник), в основе которых - исторический документ, не предназначенный для публикации, и художественно-документальные жанры (мемуары, литературный портрет, очерк, биография, автобиография, документальная повесть, документальный роман), в которых исторический документ является объектом художественного осмысления.

На материале эпистоляриев братьев Манн, Р.М. Рильке, С. Цвейга, Ф. Шиллера, Й.-В. Гете и др. систематизируются жанровые модификации письма писателя, приводятся их дефиниции и конкретизируются основные черты их лингвостилистики. Литературоведческая направленность исследования обуславливает особый интерес к эпистолярной литературной критике, представленной письмом-рецензией, которое в зависимости от обоснованности высказанных суждений и оценок реализуется в форме эпистолярной критической реплики, эпистолярной рецензии-записок, эпистолярной рецензии-эссе. На основе анализа писем писателя, в которых наличествует авторский комментарий к произведению, констатируется существование эпистолярной литературной автокритики, репрезентованной письмом-авторецензией, содержащей сообщение о замысле художественного произведения и ходе работы над ним, и письмом-авторецензией с авторским комментарием и авторской оценкой завершенного произведения.

Путем изучения жанра письма в диахроническом аспекте устанавливаются этапы его становления и развития, указывается на то, что на рубеже ХVIII - XIX вв., вследствие переакцентуации жанровой системы, письмо приобрело статус самостоятельного жанра, имеющего культурно-историческое значение.

Опираясь на жанровую модель Н. Лейдермана и понятие о родо-жанровой доминанте (М. Гиршман) анализируется влияние эпистолярной формы на план восприятия, план структуры и план содержания жанра и делается вывод о том, что эпистолярная форма - это специфический композиционный прием, суть которого заключается в художественном воссоздании письма или его структурных компонентов от имени героя произведения, что обуславливает введение героя-рассказчика с присущей ему индивидуальной словесной манерой, синтез содержания эпического (изображение произошедших событий) и лирического (непосредственная передача героем-рассказчиком мыслей, чувств, впечатлений, настроений по поводу произошедших событий) родов, моделирование художественного мира в соответствии с хронотопом биографического времени. На примере произведений немецкой литературы выделяются разновидности эпистолярной формы (стилизованное письмо, стилизованная записка, эпистолярная микроформа, эпистолярное повествование) и демонстрируются их возможности в плане композиционного построения литературного произведения.

На основе изучения эволюции жанров эпистолярной литературы утверждается, что античность является периодом их становления и образования жанровой матрицы, этап их канонизации и расцвета - эпоха Просвещения, на рубеже ХVIII - XIX вв. происходит их мнемонизация, в результате которой жанры эпистолярной литературы сохраняют формализованные признаки плана структуры (эпистолярная форма) и типический жанровый пафос (исповедальность), что делает возможным их актуализацию в современном литературном процессе.

Ключевые слова: эпистолярий, письмо-рецензия, письмо-авторецензия, “открытое письмо”, эпистолярная форма, стилизованное письмо, эпистолярная микроформа, стилизованная записка, эпистолярное повествование.

Annotation

Morozova L.I. Writer's epistles in the system of literary genres. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology, speciality 10.01.06 - Theory of Literature. - Kyiv National University by Taras Shevchenko (The Taras Shevchenko Kyiv National University), Institute for philology, Kyiv, 2006.

Thesis is devoted to the analysis of the epistle functioning as an everyday occurrence genetically related to the epistolary form as a phenomenon of belles-lettres. On the basis of M.Bakhtin's theory of genres the author substantiates the leading role of the addressee's conception in the act of forming of its genre dominants and of making its structure; singles out the peculiar features of writer's epistles in comparison with works by other correspondents. By way of diachronic investigation of the epistle the author defines the stages of constitution and development of the genre, traces the dynamics of its genre dominants and structural-stylistic peculiarities. On the material of epistles by German writers (Thomas and Henry Mann, R.M. Rilke, S. Zweig, F. Schiller, J.W. Goethe) the typology of writer's epistles is presented in accordance with its essential features, along with the analysis of its genre modifications and their peculiarities. On the basis of M. Leiderman's model for genre and the concept of generic-genre dominant (M.Girshman) “epistolary form” is given a more precise definition; specificity of literary works with “epistolary form” insertions is investigated. Different types of “epistolary form” with regard to their potential for compositional structuring of literary works are illustrated by the examples of German fiction. The concept of the theoretical life of genres of epistolary literature is reconstructed through tracing the stages in its evolution.

Key words: epistles, epistolary form, review letter, self- review letter, open letter, stylized letter, stylized memo, epistolary microform.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасне суспільство, розчароване розповсюдженням неправдивої інформації про життя видатних особистостей, віддає перевагу першоджерелам, особливе місце серед яких посідають письменницькі епістолярії, цінні як автентичне джерело відомостей біографічного характеру, але й цікаві з погляду використання художнього слова: через необов'язковість оприлюднення письменники відчувають себе нескутими законами художньої умовності, тому оповідальна манера їхніх листів, на противагу оповіді художнього твору, стає більш вільною, невимушеною. З огляду на це, важливо не тільки те, про що йдеться в листі, але й те, як саме про це розповідає його автор, що дає підстави розглядати письменницькі епістолярії в їхніх кращих зразках як своєрідну метапрозу з властивим їй пафосом сповідальності.

Актуальні філологічні роботи (С. Антоненко, О. Братаніч та ін.) присвячені вивченню лінгвостилістики листа або мають історико-літературне спрямування (В. Кузьменко, М. Коцюбинська та ін.), залишаючи поза увагою природу цього жанрового утворення; дослідники епістолярної форми (Т. Міллер, Г. Єліна та ін.) обмежуються її стилістичним аналізом та встановленням її ролі в композиції певного художнього твору, що не прояснює жанрову специфіку твору. Таким чином, вивчення побутового листа як жанру та епістолярної форми, що виникла внаслідок його засвоєння художньою літературою, набуває актуальності, зважаючи на те, що недостатньо вивченими є специфічні особливості письменницького листа порівняно з листами інших адресантів, як і ступінь його співвіднесеності з літературно-критичними жанрами, впорядкування вимагають наявні типології письменницького листа, побудовані без урахування передвизначеності стилю листа взаємодією його конститутивних ознак; малодослідженими є зрушення в жанровій природі листа в процесі його засвоєння художньою літературою, що необхідно для з'ясування впливу епістолярної форми на жанрову своєрідність художніх творів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з комплексною темою кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов “Аналітика художнього твору: теоретичний, історичний та діалогічний аспекти”, її проблематика погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (протокол № 2 від 17 травня 2005 року).

Мета і завдання дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті дати цілісне уявлення про письменницький епістолярій як особливу жанрову структуру та встановити його жанрові модифікації залежно від його конститутивних ознак, тоді як аналіз епістолярної форми має вказати на її генетичну спорідненість з листом як первинним мовленнєвим жанром, дозволить встановити її різновиди, які використовуються в художніх творах, і сприятиме вивченню її впливу на жанрові особливості творів у цілому.

Визначення такої мети дисертації передбачає необхідність розв'язання ряду конкретних завдань: з'ясувати ступінь вивченості жанру листа та встановити коло проблем, які вимагають вирішення; вивчити теоретичні засади письменницького епістолярію, визначити його жанрові домінанти та структурні компоненти; розробити типологію письменницького листа, дати дефініцію і характеристику його жанрових модифікацій; простежити трансформації конститутивних ознак листа при становленні епістолярної форми; охарактеризувати різновиди епістолярної форми та конкретизувати їхні функції в плані композиційної побудови творів; вивчити жанрову специфіку художніх творів з вміщеною епістолярною формою.

Об'єкт дослідження - лист як первинний мовленнєвий жанр та епістолярна форма, яка виникла внаслідок його засвоєння художньою літературою. Предмет дослідження - листи німецьких письменників ІІ половини XVIII - І половини ХХ ст., а також художні твори німецької літератури (епічні та драматичні), які містять епістолярну форму та є показовими щодо специфіки її структури та функціонування. Вибір матеріалу дослідження зумовлений провідною роллю німецької літератури кінця XVIII - початку ХІХ ст. в становленні індивідуально-авторської епохи, на початок якої припадають розквіт жанру листа та конституювання епістолярної літературної критики, що є актуальним в історико-літературному та теоретико-літературному аспектах.

Принциповими для розуміння концептуальної основи дослідження є роботи “філософів діалогу” (М. Бахтін, М. Бубер та ін.), його методологічні та теоретичні принципи ґрунтуються на роботах, присвячених жанровій проблематиці, при розробці типології письменницького листа були враховані досягнення сучасної лінгвістики, при простеженні еволюції листа в світовій літературі були залучені генологічні аспекти (М. Малкова, С. Аверінцев тощо). Вивчення письменницького епістолярію зумовило використання широкого спектру прийомів, аналізів і методів: системного аналізу для цілісної характеристики письменницького епістолярію як історико-літературного джерела; методу комплексного дослідження для з'ясування жанрової природи листа; методу систематизації і класифікації для впорядкування жанрових модифікацій письменницького листа. Провідними методами дослідження епістолярної форми стали: контекстуальне вивчення для простеження шляхів засвоєння епістолярної форми художньою літературою; метод зіставлення епістолярної форми з іншими категоріями художнього тексту для вивчення її впливу на жанрову своєрідність художніх творів; іманентний розгляд для встановлення різновидів епістолярної форми та для з'ясування їхніх функцій в композиції художнього твору. Розмаїття використаних методів дослідження пов'язане з необхідністю паралельного розгляду відмінних за своєю природою явищ - листа як лінгвістичного феномену та епістолярної форми як явища художньої літератури, оскільки нівелювання вивчення природи листа не дозволяє вповні розкрити специфіку генетично спорідненої з ним епістолярної форми.

Наукова новизна одержаних результатів витікає із здійсненої в дисертації спроби поєднання суміжних галузей сучасної філології, що дозволило визначити жанрові домінанти листа відповідно до його конститутивних ознак і уточнити поняття “епістолярій”, охарактеризувати основні етапи еволюції жанру листа, розробити розгалужену типологію письменницького листа на основі перехресного принципу класифікації при врахуванні його конститутивних ознак, обґрунтувати приналежність письменницького епістолярію до власне документальних жанрів у рамках жанрової системи документальної літератури. На основі жанрової моделі М. Лейдермана і поняття про родо-жанрову домінанту (М. Гіршман) було вивчено жанрову специфіку творів епістолярної літератури, уточнено поняття “епістолярна форма”, виділено її різновиди та охарактеризовано їхні можливості в композиційній побудові твору, як і її вплив на його стилістику, тоді як вивчення жанрів епістолярної літератури в діахронічному аспекті з залученням матеріалу античної та візантійської літератур дозволило встановити закономірності їхньої еволюції відповідно до концепції теоретичного життя жанру (Б. Іванюк).

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього використання при проведенні історико-літературних досліджень на матеріалі інших національних літератур, а також у навчальному процесі вищої школи, в рамках вивчення таких дисциплін, як: “Вступ до літературознавства”, “Теорія літератури”, “Історія світової літератури”, “Історія німецької літератури”, “Сучасна література Німеччини”, “Аналіз художнього тексту”, “Літературна критика” тощо. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці до спецсемінарів, при написанні бакалаврських і магістерських робіт, впорядкуванні навчальних посібників і т.і.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційної роботи було викладено у формі доповідей та повідомлень на міжнародних і міжрегіональних конференціях (“Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002); VII Гоголівські читання, міжнародна конференція, присвячена 195-річчю від дня народження М. Гоголя (Полтава, 2004); міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам'янець-Подільськ, 2004); міжнародна конференція “Східно-слов'янська філологія: Від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006). За темою дослідження опубліковано 7 статей (в тому числі в фахових виданнях - 4), тез доповідей - 4. Повний текст дисертації обговорено та схвалено на засіданні кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (протокол №8 від 1 березня 2006 року).

Структура дисертаційного дослідження визначена його метою та завданнями та складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких ділиться на підрозділи, висновків, списку використаної літератури, до якого входять 196 позицій найменувань джерел, і трьох додатків, уміщених на 7 сторінках. Загальний обсяг роботи - 223 сторінки, основний текст - 196 сторінок.

епістолярний композиційний письменницький лист

2. Основний зміст роботи

Огляд робіт, наведений у І розділі “Основні етапи вивчення жанру листа”, засвідчує наявність трьох основних підходів до розуміння жанру листа: прибічники першого (Л. Щерба, Г. Винокур, Л. Кецба та ін.) тлумачать його як різновид функціонального стилю; другий (І. Гальперін, А. Акішина, Т. Зоріна та ін.) бере початок від концепції мовленнєвих жанрів М. Бахтіна; представники третього (О. Цицаріна, О. Москальська, Н. Бєлунова та ін.) вважають його різновидом типу (жанру, сорту) тексту. У новітніх літературознавчих роботах поширився термін “епістолярій”, під яким розуміються “художні, публіцистичні, політичні та приватні листи видатних митців, історичних осіб і громадських діячів, з яких постає достовірна картина особистого життя цих непересічних постатей, поглиблюються наші знання про ту чи іншу епоху, про розвиток художньої думки”. Таке тлумачення видається нам неоднозначним з огляду на те, що автори художніх і публіцистичних творів наперед враховують їхнє оприлюднення і орієнтуються на поліадресата, тоді як автор листа адресує його конкретній особі та не передбачає наперед його публікацію, тобто в один ряд поставлені відмінні за жанровою природою явища.

Також і термін “епістолярна форма” не має загальновизнаного потрактування: Ю. Борев визначив її як форму приватного листа, що написана літературним стилем та призначена для публікації; В. Кузьменко дефініював її як “художні твори різних жанрів, написані у вигляді листування персонажів між собою або у яких форма листа чи послання використовується як творчий прийом”3. Однак у першому випадку незрозуміло, що саме мається на увазі під літературним стилем, друга з вищенаведених дефініцій є вмотивованою в рамках історико-літературного дослідження, проте залишає нез'ясованим питання про вплив епістолярної форми на жанрову своєрідність художніх творів.

У ІІ розділі “Лист як особлива жанрова структура. Типологія письменницького листа” зазначено: за започаткованою в античні часи традицією письменницький епістолярій розглядався в межах епістолографії, розвиток документальної літератури поставив його в один ряд з мемуарами, щоденником, письменницькими нотатками, біографією, автобіографією, сповіддю, нарисом і документальним романом, що викликало неоднозначну реакцію в літературознавчих колах (П. Палієвський, Г. Цвайг та ін). Впродовж 70-80-их років ХХ ст. переважав підхід, запропонований В. Сметаніним: лист як історичне джерело має вивчати епістологія, тоді як художні твори, написані у формі листа, відносяться до епістолографії.

Поштовхом до переосмислення теоретичних засад листа стали жанрова теорія М. Бахтіна та концепція документальної літератури Л. Гінзбург, згідно якої серед її жанрів простежується поступовий ріст естетичності від листів і щоденників до біографії та мемуарів, а від мемуарів до повісті та роману. Це дає підстави класифікувати жанри документальної літератури на власне документальні жанри (лист, нотатки та щоденник), в основі яких - історичний документ, який первісно не призначався для оприлюднення, і художньо-документальні жанри (мемуари, літературний портрет, нарис, біографія, автобіографія, документальна повість і документальний роман), в яких історичний документ є об'єктом художнього осмислення. Таким чином, письменницький епістолярій належить до жанрової системи документальної літератури.

Лист виник як засіб опосередкованого спілкування та еволюціонував у окремий жанр з притаманними йому конститутивними ознаками завершеного цілісного висловлення (концепція адресата, предметно-тематична змістовність, тип модальності) та жанровими домінантами (персоніфікованість адресації, чітка структурованість, дейктична проекція).

Особистісний збіг адресата висловлення з тим, кому це висловлення відповідає, є провідною жанровою домінантою листа: автор листа, намагаючись визначити можливе розуміння своїх думок і почуттів, орієнтується на апперцептивний фон сприйняття мовлення, серед чинників якого вирізняють психологічні (вік, характер мислення, тип нервової системи, настрій) і соціальні (походження, рівень освіти, коло інтересів, соціальний стан, політичні переконання, професійна приналежність, рівень обізнаності з ситуацією). Взаємодія цих складових зумовлює стиль листа, тому їхнє комплексне врахування набуває особливої ваги для дослідників епістолярію письменника, майстра художнього слова.

Лист відрізняється від інших жанрів чіткою структурованістю, тобто наявністю усталеної структури, що в канонічному варіанті передбачає наявність таких компонентів, як: привітання, що включає звертання як його першоелемент, домагання прихильності, розповідь, прохання, закінчення-прощання, підпис. Привітання та закінчення-прощання служать зміні мовленнєвих суб'єктів, завдяки чому досягається завершена цілісність висловлення та уможливлюється відповідь на попередній лист. З початку ХVІІ ст. значення набули дата та місце відправки, ім'я й адреса одержувача, проте вони персоніфікують дописувачів і конкретизують місце й час написання листа, тому вважаються його формальними компонентами.

Опосередкованість листування спричиняє появу дейктичної проекції: відлік часу та простору в листі ведеться стосовно його автора та характеризується наявністю класичної дейктичної тріади “Я - ТУТ - ЗАРАЗ”, проте часова точка відліку “ЗАРАЗ” і просторова точка відліку “ТУТ” не є однаковими для тих, хто листується. З огляду на дейктичну проекцію значущими є дата та місце відправки листа, тому що заявлена дата написання - це точка відліку для розташування подій на часовій вісі, тоді як місце написання визначає їхнє просторове розгортання. Привітання, звертання і підпис як дейктичні засоби уможливлюють ідентифікацію соціального контексту листування.

Враховуючи вищевикладене, пропонуємо визначити епістолярій як особливе жанрове утворення, що виникло як засіб опосередкованого спілкування, характеризується наявністю специфічних жанрових домінант (персоніфікованість адресації, чітка структурованість, дейктична проекція) та має культурно-історичне значення, якщо дописувачами виступають видатні митці, історичні особи або громадські діячі.

Концепція адресата, провідна конститутивна ознака жанру листа, відбиває міжособистісні стосунки дописувачів, відповідно до яких обирається предметно-тематична змістовність і суб'єктивно-авторська модальність. Також вона є ключем до розуміння шляхів засвоєння листа художньою літературою: значущість думок і красномовство, властиві письменницькому епістолярію, розширили коло адресатів і вивели лист з приватної в публічну сферу. Через це письменники почали рахуватися з можливістю оприлюднення їхніх листів, що вплинуло на дбайливе ставлення до їхнього написання, тому стилістика листа набула ознак авторського ідіостилю. З іншого боку, митці побачили в листі не тільки зображувальне, але й зображене слово, тому почали засвоювати його в художній літературі, внаслідок чого виникла епістолярна форма.

За концепцією адресата можна вирізнити такі жанрові модифікації письменницького листа: лист до члена родини, лист до друга, лист до того, з ким автор має спільну сферу професійної діяльності.

Кількісно найбільшу частину епістолярної спадщини письменників становлять листи до члена родини через регулярність такого листування і завдяки дбайливому ставленню до збереження кореспонденцій відомого родича, але внаслідок акцентуації на побутових моментах вони цікаві винятково як джерело відомостей про повсякдення дописувачів, хоча в них об'єктивно відбиваються настрої певної історичної доби, як наприклад, листи Т. Манна до матері та сестер, Ф. Шилера до дружини Шарлотти, С. Цвейга до Ф. Цвейг.

Вирізнення листа до друга бере початок з античних часів, коли дружня привітність вважалася єдино припустимим типом модальності автора листа, з часом необхідною передумовою його написання стала наявність дружніх стосунків. Теми дружніх послань торкаються сфери професійної діяльності, фактів суспільно-політичного та культурного життя, долі особисто знайомих людей, а щирість є основним типом авторської модальності, що спостерігається у листах Т. Манна до К. Кереньї, С. Цвейга до Р. Роллана, Г. Манна до подружжя Ліпсів.

Групу офіційних листів утворюють листи до тих, з ким автор має спільну сферу професійної діяльності, в ній, залежно від типу відносин дописувачів, можна виділити офіційно-діловий лист та фамільярно-діловий лист. Адресат офіційно-ділового листа має інший, ніж його автор, соціальний статус, тому предметно-тематична змістовність такого типу листа характеризується тенденцією до граничної вичерпаності через необхідність розв'язання конкретних завдань, в його стилістиці відсутні прояви творчого моменту, що зумовлено сталими вимогами мовного етикету та нульовою експресивністю по відношенню особисто до адресата. Прикладом офіційно-ділового листа є листи Т. Манна до Г. Девескові або Г. Манна до Й.- Р. Бехера. Адресата фамільярно-ділового листа пов'язують з автором спільні професійні інтереси, завдяки чому з'являється відвертість. Поєднання в концепції адресата особистісних і соціальних характеристик розширює предметно-тематичну змістовність листа: від вирішення практичних проблем до обговорення широкого кола питань щодо сфери творчості та до знайомства з подробицями повсякдення, що властиве кореспонденціям С. Цвейга до М. Горького, Т. Манна до Л. Маццуккетті або до Б. Вальтера.

За предметно-тематичною змістовністю письменницькі листи поділяються на монотематичні та політематичні залежно від кількості наявних тематичних домінант. В свою чергу монотематичні листи представлені такими групами, як: епістолярна література критика, листи з тематичним центром “актуальні події суспільно-політичного життя”, листи з тематичною домінантою “приватне життя”.

Предметно-тематична змістовність листів письменників корелює з літературно-художньою творчістю, сферою їхньої професійної діяльності, тому Л. Вашків запропонувала позначати літературно-критичні висловлювання, вміщені в письменницьких листах, терміном “епістолярна літературна критика”. Провідною жанровою модифікацією епістолярної літературної критики є лист-рецензія, тобто розгляд і оцінка художнього твору або окремого етапу творчості, вміщені в письменницькому листі. Його основні стильові ознаки - фрагментарність композиційної побудови, зумовлена довільністю звернення до тем, з приводу яких наводяться судження; наявність елементів ідіостилю внаслідок суб'єктивізму розгляду й оцінок з боку автора листа; використання невиваженої науковим досвідом літературознавчої термінології, крім випадків, коли автор листа-рецензії професійно займається літературно-критичною діяльністю. Лист-рецензія, відповідно до розгорнутості й обґрунтованості викладених думок і оцінок, може реалізуватися у формі епістолярної критичної репліки, епістолярної рецензії-нотаток або епістолярної рецензії-есе.

Епістолярна критична репліка - це нерозгорнута характеристика одного, найсуттєвішого на погляд автора листа, моменту прочитаного ним твору або його загальна немотивована оцінка, вміщена в листі письменника. Вона характеризується декларативністю позиції автора листа при її слабкій аргументованості або навіть за відсутності такої. Наприклад, Г. Манн у листі до Й.- Г. Бехера від 20 березня 1938 року дав високу оцінку збірці віршів свого адресата “Шукач щастя та його сім тягарів”: “Ваші вірші заслуговують на найвищу повагу і захоплення. Ви робите чисту поезію з реальних фактів часу. Варто було б порівняти мову Платена з Вашою, і тоді можна було б побачити, що спроба нового наповнення класичної форми виявилася вдалою”. Цю надзвичайну стислість оцінки він пояснив роботою над дилогією про Генріха IV і необхідністю допомоги журналу “Вельтбюне”, але разом з листом надіслав літературно-критичну статтю, присвячену цій збірці віршів.

Епістолярна рецензія-нотатки - це вміщені в листі письменника стислі міркування щодо прочитаного ним твору, які мають форму вільних за композицією і стилем нотаток. Її специфічною ознакою є переважання фактографічного типу композиційної побудови: предметно-тематична змістовність розкривається, спираючись на послідовний аналіз художніх явищ, подібно до “блоків”, кожен такий “блок” - це своєрідна інтерпретація автором листа рецензованого твору. Так, лист Р.М. Рільке до С. Шиль від 16 лютого 1903 року містить розгорнутий коментар двох творів російських авторів - “Чайки” А.П. Чехова та “Воскресіння” Л.М. Толстого. Сучасність російського драматурга автор листа вбачав в його прагненні “художньо втілити трагедії повсякденного життя в їхній банальній широті, за якими виростають дивні катастрофи”, що відповідало основній тенденції тогочасної західноєвропейської драматургії. Основним недоліком п'єси він вважав зображення життя “в повсякденному темпі, без художнього переосмислення”, на його погляд, монотонність повсякдення слід відтворювати “лише тими, у вищій мірі цікавими моментами, в яких ознаки нудьги наявні в конденсованому вигляді”. Тому динамізм розвитку сюжету та відмежування часу зображуваної та зображеної дії є необхідними передумовами успішної драми: “Епізод на сцені в жодній мірі не має відповідати за своєю тривалістю тому епізоду в реальному житті, який був його прообразом, і не має викликати в публіці відчуття дійсності, оскільки дійсність і так добре знайома кожному”. Австрійський поет відкинув типові на той час натуралістичні риси в зображенні дійсності, тому протиставив п'єсу А. Чехова “Воскресінню” Л. Толстого, в якому максимально згущений темп зображуваних подій створює ілюзію людських переживань епохального значення: “І, наприклад, “Воскресіння” виявляється таким дивним твором саме тому, що за одну годину на етапі або в тюрмі ми встигаємо оглянути обриси багатьох днів і завдяки характеру згаданих подій (зайві завжди відсутні), мимоволі думаємо, що переживаємо століття людського розвитку”. Таким чином, Р.М. Рільке вбачав завдання письменника у відтворенні навколишньої дійсності в максимально концентрованому вигляді, щоб показати поетапний процес розвитку духовності в людині. Отже, наявне у вищепроцитованому листі протиставлення двох аналітичних блоків, присвячених рисам поетики А. Чехова та Л. Толстого, дозволило автору листа викласти свій погляд на ті аспекти художньої творчості, які хвилювали його на момент написання листа.

Епістолярна рецензія-есе - це наведені в письменницькому листі виразно індивідуалізовані, вільні за своєю композиційною побудовою роздуми щодо прочитаного художнього твору, які не претендують на вичерпність його літературно-критичного розгляду. Її характерною ознакою є домінування авторської суб'єктивності над науковою обґрунтованістю висновків і оцінок, що спричиняє появу суб'єктивно-ліричного типу композиційної побудови (“рух авторського почуття”) з притаманною йому експресивністю. Епістолярним свідоцтвом розбіжностей між братами Манн періоду першої світової війни став лист Т. Манна до Г. Манна від 5 грудня 1903 року, автор якого відкрито висловив несхвалення роману свого адресата “Гонитва за коханням”. Т. Манн вказав на такі недоліки цього твору, як гіперболізм, гротескність, надмірна психологізація, пишномовність: “Усе в спотвореному, кричущому, перебільшеному вигляді, всюди пишномовність, буфонада, отже, романтика в поганому розумінні, знов тут як тут фальшиві жести представників християнства з “Богинь” і, відповідно, згущені фарби розхожої психології…”. Малоприйнятною він вважав і величезну кількість сексуальних сцен, що було поширеним у творах письменників початку ХХ ст.: “Але повна моральна безтурботність, з якою твої персонажі, щойно їхні руки торкаються одне одного, падають і роблять l'amore, не може припасти до смаку людині порядній. Ця постійна в'яла хіть, цей безперервний запах плоті втомлюють, викликають відразу”. Подібний осуд сексуальності пов'язаний з мистецьким відчуттям різниці між еротикою та сексуальністю: “Адже сексуальність - не еротика. Еротика - це поезія, це те, що йде з глибин, те, що не піддається називанню, що вносить у все на світі трепет, чарівливість і таємницю”. Ці ідейно-художні прорахунки відбилися на стилістиці роману, тому автор листа наголосив на відсутності єдиного стилю оповіді та вказав на причини цього: “Але я не бачу ніякої суворості, ніякої цільності, ніякої позиції в мові. Поряд з галіцизмами - австрійсько-баварські діалектизми. Поряд з манірним “Ах! Ах!” - щось зовсім вульгарне типу “пальцем в небо!”. Все, що ефектно, вживається, незалежно від доречності. Прийом лейтмотиву не до речі. Препозитивні генитиви скандинавського походження не до речі. І медично точні описи хвороб, доречні в будь-якому реалістичному романі, в цій книзі видаються, взагалі-то, стилістичною нісенітницею”. Порівнюючи новий роман з хворобою, яку нещодавно переніс Г. Манн, він досить різко зауважив на тому, що новий роман - це результат невірного розвитку й жаги виливу, тому запропонував перейменувати його на “Гонитву за виливом”. Таким чином, негативна оцінка роману Г. Манна “Гонитва за коханням”, висловлена у вищепроцитованому листі, зумовлена відмінностями в ідейно-естетичних поглядах братів Манн і відсутністю толерантності до літературного опонента.

Поява епістолярної літературної автокритики зумовлена необхідністю власне авторського коментарю художнього твору, її провідною жанровою модифікацією є лист-авторецензія, тобто виклад поглядів письменника на свій твір або полеміка з його тлумаченням, вміщені в його листі. Лист-авторецензія представлений двома видами: лист письменника, який містить повідомлення про задум майбутнього твору та хід роботи над ним, і лист письменника, який містить авторську оцінку і тлумачення власного завершеного художнього твору.

Прикладом листа-авторецензії, який містить повідомлення про задум майбутнього твору та хід роботи над ним, є лист Т. Манна до Ю. Баба від 25 лютого 1934 року, автор якого розповів про роботу над черговим романом тетралогії про Йосифа. На початку листа, після традиційної епістолярної формули висловлення вдячності за отриману кореспонденцію, Т. Манн дав нерозгорнуту оцінку свого твору та вказав на його незавершеність: “Я особливо радий тому, що і цей другий том захопив Вас. Він йде спочатку трохи важко, але потім у ньому, як мені здається, багато цікавого й захоплюючого. До речі, його ніяк, взагалі-то, не можна вважати самостійним томом. Пізніше він має скласти одне ціле з першим і весь роман буде двотомний”. Запитання про долю Лії, яке стало поштовхом до написання листа, змусило автора тетралогії про Йосифа пояснити причини неуваги до героїні, головною з яких є її незначущість для подальшого перебігу подій: “У мене було таке відчуття, що після того, як “неправедна” повністю зіграла свою роль, і було до того ж згадано, що вона, “з червоними своїми очима”, знехтувана, завжди сиділа в шатрі, оповідь може мовчати про неї і не торкатися її подальшої долі, яка вже не має значення”. Зображення смерті Лії він вважав більш безсердечним, ніж її замовчування: “Повідомлення про її смерть просто не мало б сенсу, чисто з оповідального погляду, і якщо читач сприймає це як недолік, то маю прийняти цей докір, а на доказ можу лише зауважити, що холодний звіт про смерть Лії видавався б на тлі звіту про кончину Рахілі, можливо, більш безсердечним, ніж повна мовчанка”. Відповідаючи на зроблені адресатом зауваження, він висловив незадоволення тим, що для прочитання йому запропонували чорнову редакцію: “Я зовсім незадоволений тим, що Вам дали прочитати “Юного Йосифа” в гранках; вони, не кажучи вже про друкарські помилки, ще зовсім не давали вірної картини книги. Згодом був знятий цілий розділ, який виявився зайвим, також з заголовками окремих частин не все було до ладу, а вони для загальної картини дуже важливі”. Отже, авторський коментар чорнового варіанту другої частини тетралогії про Йосифа, вміщений у вищепроцитованому листі, дає змогу прояснити позицію Т. Манна щодо тих моментів твору, які викликали неоднозначну реакцію читача.

До листа-авторецензії, який містить авторську оцінку й тлумачення власного завершеного художнього твору, належить лист Р.М. Рільке до М. Цвєтаєвої від 17 травня 1926 року, автор якого поділився спогадами про часи написання “Дуїнських елегій” та “Сонетів до Орфея”. Цей творчий процес він сприйняв як пристрасне виверження і швидке проростання: “…у 1921-му, в перший рік мого самотнього перебування в Мюзо, коли в природі моєї свідомості, сповільненій через різні причини, почалось нечувано швидке проростання спочатку “Орфея” (кожна частина - за три дні!), а потім “Елегій”, за декілька тижнів вірші досягли повноти дозрівання, нестримно, майже руйнуючи мене…”. Австрійський поет наголосив на природності та гармонійності окремих віршів і збірок у цілому: “… кожен (ти подумай!) з рядків, що виник раніше, зміг заповнити собою той простір, в якому він був природнім ступенем і голосом серед інших голосів. І попереднє, що трохи постаріло в місцях розриву, настільки щільно прилягло до того, що горіло й знову розгорялось від нескінченної близькості та сусідства, загоїлося так, що не залишилося жодного шва”. Свій піднесений стан він пояснив почуттям задоволення від того, що “здійснено вже все, навіть вище межі, занадто багато”, тому сприйняв його як винагороду за успішну творчу діяльність, сповнену високої мети: “… наша велика робота, яка захоплює, зовсім не мстива, і навіть якщо вона вихоплює нас з самих себе, то відпускає не змарнілими й спустошеними, а винагородженими безмірно”. Для цієї перемоги Р.М. Рільке був необхідний “надлишок самотності в усій своїй вбивчій силі”, що невдовзі призвело до загострення його хвороби, в чому він зізнався адресатці, проте М. Цвєтаєва сприйняла висловлене поетом прохання писати за відсутності його листів як незацікавленість в подальшому спілкуванні, тому припинила листуватися з ним. Домінувальна у вищезгаданому листі відверта емоційність контрастує з глибоко прихованою експресією віршів Рільке, поет довіряє думки та почуття колезі, здатному зрозуміти важкість творчої перемоги та розділити радість від неї. Таким чином, лист-авторецензія відтворює емоційно-психологічний стан автора в період роботи над художнім твором і тому є автентичним джерелом вивчення психології художньої творчості.

Письменницькі листи з тематичною домінантою “актуальні події суспільно-політичного життя” відбивають основні етапи формування й еволюції світогляду їхніх авторів. Наявність конкретно означених автором листа роздумів про сенс буття, про безсмертя художників і т.і. дозволяє вирізняти серед них лист-роздум про актуальні події суспільно-політичного життя і лист-роздум з онтологічною тематичною домінантою як жанрові модифікації цієї групи.

Лист-роздум про актуальні події суспільно-політичного життя - це жанрова модифікація письменницького листа, автор якої повідомляє про перебіг актуальних подій суспільно-політичного життя свого часу, аналізує й оцінює їх, виходячи з власних політичних поглядів і переконань. Його характерні риси - оперативність внаслідок часової актуальності суспільно-політичних подій, відтворених у листі, що зумовлює, на рівні стилістики, поєднання фактографічного та суб'єктивно-ліричного типів композиційної побудови, як наприклад листи Т. Манна до А. Ейнштейна від 15 травня 1933 року, С. Цвейга до Р. Роллана від 23 жовтня 1914 року, С. Цвейга до Г. Броха від 7 травня 1939 року. Лист-роздум з онтологічною тематичною домінантою - це жанрова модифікація листа письменника, автор якого розмірковує про основи буття і його сенс, щоб визначити або віднайти своє місце в навколишній дійсності, зокрема листи Ф. Шилера до Й.-В. Гете від 31 серпня 1794 року і від 18 серпня 1802 року, лист Г. Манна до К. Лемке від 10 грудня 1948 року. Його типові стилістичні риси - суб'єктивно-ліричний тип композиційної побудови, високий ступінь узагальнення висновків, струнка організованість висловлення в цілому.

За традицією в межах цієї групи вирізняють “відкритий лист”, в якому означена автором персоніфікованість адресата протистоїть фактичній установці на поліадресата через обов'язковість оприлюднення. Це дає підстави розглядати “відкритий лист” як публіцистичний твір, жанрова специфіка якого зумовлена первісною орієнтацією на поліадресата та характеризується використанням епістолярної форми, домінуванням суспільно-політичної тематики, часовою актуальністю згаданих подій і наявністю ознак авторського ідіостилю. Прикладами “відкритого листа” є лист Т. Манна до “Джерменік ревью” від 29 березня 1950 року або лист Г. Манна до М. Гардена, опублікований під назвою “Писанина” (1906).

Відтворений у монотематичному листі з домінантою “приватне життя” образ його автора допомагає зрозуміти його життєві орієнтири та осягнути їхнє значення для майбутніх поколінь. Провідні жанрові модифікації цієї групи - лист-повідомлення про факти приватного життя, лист-спогади про факти приватного життя. Лист-повідомлення про факти приватного життя - це жанрова модифікація листа письменника, автор якого інформує про окремі факти свого приватного життя, як-то: листи Й.-В. Гете до Ф. Шилера від 21 червня 1798 року, Р.М. Рільке до М. Цвєтаєвої від 10 травня 1926 року, Т. Манна до Л. Маццуккетті від 10 серпня 1955 року. Лист-спогади про факти приватного життя - це жанрова модифікація листа письменника, автор якого коментує окремі події зі свого приватного життя, пов'язані зі сферою його професійних інтересів, що засвідчують листи Р.М. Рільке до С. Шиль від 20 травня 1900 року або лист цього ж автора до Лу Андреас Саломе, написаний останнього дня червня 1903 року.

Ускладнення соціального життя наприкінці ХVIII - початку ХІХ ст. призвело до якісно нового сприйняття письменників - як творців художніх творів і в той же час як цікавих особистостей з власними переконаннями, що спричинило появу багатовимірної концепції адресата листа. Таким чином виник політематичний лист з властивими йому розгорнутістю висловлення та мозаїчністю композиційної побудови як наслідком асоціативної довільності при зверненні до різних тем. Серед політематичних письменницьких листів можна вирізнити такі жанрові модифікації: лист, в якому факти приватного життя поєднані зі сферою професійної діяльності, лист, в якому до подій приватного життя додаються роздуми про актуальні події суспільно-політичного життя, лист, в якому повідомлення про факти приватного життя поєднані з інформацією щодо сфери професійної діяльності та з роздумами щодо останніх суспільно-політичних подій.

Лист, в якому факти приватного життя його автора поєднані зі сферою його професійної діяльності - жанрова модифікація листа письменника, автор якого поєднує інформацію щодо сфери своєї професійної діяльності з повідомленням про окремі факти свого приватного життя. Такий лист адресований колезі, з яким автор має фамільярні стосунки, тому за наявності щирості спостерігається тематична обмеженість через свідоме неврахування одного з чинників концепції адресата (наприклад, політичні переконання) або знанням про розбіжності в цій сфері та небажання переривати листування, оскільки адресат як людина спільної професійної компетенції не втратив своєї привабливості. В інших випадках це спричинено існуванням зовнішньої цензури, яка унеможливлює відверті міркування з приводу актуальних подій, як наприклад, листи Р.М. Рільке до С. Шиль від 5 березня 1900 року, Т. Манна до Ю. Баба від 24 березня 1950 року, Ф. Шилера до Й.-В. Гете від 19 липня 1799 року.

Адресатом листа, в якому до подій приватного життя його автора додаються роздуми про актуальні події суспільно-політичного життя, може бути член родини, друг або колега, з яким автор перебуває у фамільярних стосунках, зокрема листи Й.-В. Гете до Ф. Шилера від 22 липня 1796 року, Т. Манна до Г. Блюме від 5 липня 1919 року, Г. Манна до Еви та Юліуса Ліпсів від 29 березня 1945 року. Цій жанровій модифікації притаманна більшість ознак листа-роздуму про актуальні події суспільно-політичного життя, відмінність полягає в наявності інформації особистого характеру, що зумовлено традицією епістолярного етикету (відповідь на епістолярну формулу “запитання про стан справ”) і надає неофіційності тону та невимушеності викладу.

Лист, в якому повідомлення про факти приватного життя його автора поєднані з інформацією щодо сфери його професійної діяльності та з роздумами щодо актуальних суспільно-політичних подій, є жанровою модифікацією листа письменника, автор якого висвітлює факти приватного життя на тлі актуальних суспільно-політичних подій з урахуванням нагальних питань, пов'язаних зі сферою професійної діяльності. Адресатом такого листа постає родич або близький друг, тому в ньому спостерігається максимальне розширення предметно-тематичної змістовності за наявності відвертості як типу суб'єктивно-авторської модальності, що засвідчують листи Ф. Шилера до Й.- В. Гете від 6 жовтня 1797 року, М. Цвєтаєвої до Р. М. Рільке від 14 травня 1926 року, Т. Манна до Агнес Е. Мейер від 30 серпня 1950 року.

Аналіз письменницьких епістоляріїв щодо суб'єктивно-авторської модальності дозволив вирізнити такі її основні типи: дидактичність (Просвітництво), яка ґрунтується на принципі протиставлення за умови підпорядкування різних позицій авторитетній позиції-основі; емоційність висловлення (доба романтизму), що має за основу принцип контрастного виділення суб'єктивно-оціночної модальності на фоні інших оцінок при домінувальній авторській позиції; аналітичність (І половина ХХ ст.), яка сформувалася внаслідок аналізу різних сторін об'єкту та різних його оцінок різними суб'єктами шляхом зіставлення або порівняння позиції автора листа з позиціями інших суб'єктів.

Отже, простеження взаємодії конститутивних ознак листа сприяє цілісному вивченню письменницького епістолярію як специфічного жанрового утворення.

Автори античних трактатів, присвячених епістолярному стилю (Цицерон, Ю. Віктор та ін.), розробили певну структуру композиційної побудови листа та конкретизували лінгвостилістичні засоби її реалізації, оперуючи поняттям “епістолярного стилю”, тобто певної жанрово-стильової системи з притаманною їй сукупністю композиційних прийомів. Таке уявлення про лист успадкували візантійські епістолографи (В. Кесарійський, Ф. Студіт та ін.), які намагалися розвинути традиції епістолярної спадщини античності в плані змісту та в плані форми, внаслідок чого сформувалися нові риси епістолярного стилю. Епістолярії часів середньовіччя і Відродження свідчать про суттєвий вплив античної традиції, що виявило себе в свідомому виборі латини як мови листування, орієнтації на поліадресата, пов'язаної з публічно-риторичним характером тогочасної жанрової системи, та в збереженні дружньої привітності як типу суб'єктивно-авторської модальності. Якісні зрушення торкнулися предметно-тематичної змістовності листів, яка характеризувалася суспільно-політичною значущістю й актуальністю проблематики. Проте найбільш суттєвим для подальшого розвитку жанру листа став кінець XVIII - початок ХІХ ст., коли на зламі двох культурно-історичних епох (традиціоналістичної та індивідуально-авторської) внаслідок переакцентуації жанрово-стильової системи відбулося його якісно нове сприйняття - як самостійного жанру, що має історико-культурне значення. Задекларований окремими дослідниками погляд щодо занепаду жанру листа на сучасному етапі видається невиправданим, зважаючи на його подальшу еволюцію в електронних засобах інформації.

Принциповим для розуміння теоретичних положень, викладених у ІІІ розділі “Про використання епістолярної форми в художніх творах”, є жанрова концепція М. Лейдермана та твердження про нерозривний зв'язок родо-жанрової домінанти зі стильовою цілісністю, тому що в індивідуально-авторську епоху жанри взаємодіють і взаємозбагачують одне одного, що трансформує жанрові традиції і створює систему поліжанрових взаємозв'язків, у якій жанрове дорівнює родовому, а рід виявляє себе в особистісно-індивідуальній жанровій унікальності.

У плані сприйняття основне завдання жанрів епістолярної літератури (до якої зараховуємо винятково художні твори, при написанні яких використана епістолярна форма в будь-якому з її різновидів), полягає в свідомому руйнуванні дистанції між художнім світом і читачем, що зумовлено авторським прагненням максимально наблизити читача до реальності. Першим кроком на цьому шляху стає художнє засвоєння іншого, відомого з повсякдення жанру - побутового листа, внаслідок чого конкретність адресата змінюється на поліадресацію.