Югославський "воєнний" роман 70-80-х рр. ХХ ст.: засоби моделювання та парадигма історичної пам’яті

Становлення та історичний розвиток концепцій югославського "воєнного" роману. Визначення змісту та обсягу категорії "історична пам'ять" та її застосування в літературі. Феномен романів В. Драшковича та М. Божича. Системні категорії "воєнної" прози.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.10.2013
Размер файла 48,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 82-311.6(497.11) (497.13)

Югославський “воєнний” роман 70-80-х рр. ХХ ст.: засоби моделювання та парадигма історичної пам'яті

10.01.03 - література слов'янських народів

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Пастух Світлана Михайлівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “11” грудня 2007 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.39 із захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеціімені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “9” листопада 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська

АНОТАЦІЯ

Пастух С.М. Югославський “воєнний” роман 70-80-х років ХХ ст.: засоби моделювання та парадигма історичної пам'яті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.03 - література слов'янських народів. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, 2007).

Дисертацію присвячено дослідженню югославської (сербської та хорватської) “воєнної” прози 70-80-х рр. ХХ ст. на матеріалі романів “Ніж”, “Молитва” В.Драшковича та “Бомба”, “Пан полковник”, “Тіла і душі” М.Божича. До наукового обігу введено новий літературний матеріал, який осмислено й систематизовано, вміщено у контекст югославського літературного процесу та масиву літератури про Другу світову війну в літературах інших країн.

Уперше в українському слов'янознавстві здійснено спробу висвітлити характер і особливості югославського роману про війну на одному з кульмінаційних етапів його еволюції, розкрити причини і головні напрямки її якісного “стрибка”, який відбувся на рубежі 70-80-х рр. і пов'язаний, насамперед, з утвердженням погляду на події війни та народно-визвольної боротьби як на невід'ємну складову історичного минулого нації.

Увагу зосереджено на проблемах історичної пам'яті, зв'язку сюжетних часів у рамках оповідної структури твору, нової ідентичності головного героя як основи для пошуку нової міжетнічної та міжконфесійної єдності, а також на морально-етичних аспектах “воєнної” теми та наслідках остаточної відмови літератури від принципу позитивності героя як обов'язкового атрибуту “своїх” учасників НВБ.

Ключові слова: “воєнний” роман, еволюція, новий етап, морально-етична проблематика, моделювання, дегероїзація, історична пам'ять, нова ідентичність, зв'язок часів.

АННОТАЦИЯ

Пастух С.М. Югославский “военный” роман 70-80-х гг. ХХ века: средства моделирования и парадигма исторической памяти. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.03 - литература славянских народов. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко (Киев, 2007).

Диссертация посвящена исследованию югославской (сербской и хорватской) “военной” прозы 70-80-х гг. ХХ в. на материале романов “Нож”, “Молитва” В.Драшковича и “Бомба”, “Колонелло”, “Тела и души” М.Божича. В научное обращение введен новый литературный материал, который осмыслен, систематизирован, вмещен в контекст югославского литературного процесса и массива литературы о Второй мировой войне ряда других стран.

Впервые в украинском славяноведении осуществлена попытка показать характер и особенности югославского романа о войне на одном из кульминационных этапов его эволюции на рубеже 70-80-х гг., который связан, прежде всего, с утверждением взгляда на события войны и народно-освободительной борьбы как на неотъемлемую составную исторического прошлого нации.

Внимание сосредоточено на проблемах исторической памяти, связи сюжетных времен в рамках повествовательной структуры произведения, новой идентичности главного героя как основы поиска нового межэтнического и межконфессионального единства, а также на морально-этических аспектах “военной” темы и следствия окончательного отказа литературы от принципа позитивности героя как обязательного атрибута “своих” участников НОБ.

Период, открывающий вторую половину 70-х - начало 80-х гг. ХХ в., рассматривается в диссертации как этап перехода к новому качеству прозы о войне и революции. После преимущественно описательно-событийного подхода к военным событиям в 1940-е - начале 1950-х гг. и последовавшего за ним, начиная с середины 1950-х, углубленного конфликтного, сосредоточенного, с одной стороны, на личности героя-участника НОБ во всей ее сложности и противоречивости, с другой, - на представлении трагизма военно-революционного времени взгляда, - проза о войне открывает новые пласты военной действительности, выводит на передний план ее морально-этическое содержание.

Новое поколение югославских писателей начинает рассматривать НОБ не как катастрофу всемирного масштаба и глобальных последствий, “выламывающуюся” из естественного хода событий, а как одно из ярких и крайне важных событий национальной истории. Особое место при этом приобретает проблема исторической памяти. Также актуализируется проблема новой идентичности героя, крайне важная в контексте общественно-политических процессов, происходивших в Югославии в 1960-1980-е гг.

М.Божич в своих произведениях, посвященных НОБ, представляет широкий круг персонажей-участников военных действий. Главным при этом становится принцип дегероизации, характерный в 1970-е гг. для целого ряда хорватских авторов. Моделируя исходные ситуации романов “Бомба” и “Колонелло”, писатель достигает максимальной чистоты “эксперимента”, направленного на вычленение тех краеугольных императивов морально-этического плана, на основе которых должна была формироваться мораль нового времени.

В.Драшкович обращается к материалу военного времени в поисках своего рода отправной точки для поиска ответов на целый ряд принципиально важных вопросов, волнующих его современников. Его художественный анализ прошлого направлен, в первую очередь, на определение тех факторов и обстоятельств, которые могут быть использованы для объединения на новом историческом этапе частей югославского общества, оказавшихся разделенными в ходе исторического развития и трагических событий войны. Акцент при этом делается на достижении новой общности внутри сербского общества путем реабилитации четнического движения и его участников.

Ключевые слова: “военный” роман, эволюция, новый этап, морально-этическая проблематика, моделирование, дегероизация, историческая память, новая идентичность, связь времен.

SUMMARY

Pastukh S.M. Yugoslav “military” novel of seventies - eighties of XX century: patterning means and paradigm of historical memory. - Manuscript.

Theses for the degree of candidate of philological science majoring in Slav literature (10.01.03). - Kyiv National University named after Taras Shevchenko (Kyiv, 2007).

Theses is devoted to research into Yugoslav (both Serbian and Croatian) “military” prose of seventies - eighties of XX century based on novels “Nizh” (in English - “Knife”), “Molytva” (in English - “Bede”) by V. Drashkovych and “Bomba” (in English - “Bomb”), “Pan Polkovnyk” (in English - “Mr. Colonel”), “Tila i dushi” (in English - “Bodies and Souls”) by M.Bozhych. New literary material has been introduced. This material has been comprehended, systemized and put in the context of Yugoslav literature process and other European countries prose devoted to the Second World War.

This is the first time when an attempt has been made in Ukrainian Slavic studies to ascertain the nature and peculiarities of Yugoslav war novel on the highlight of its evolution, to reveal reasons and mainstreams of its “jump” at the turn of seventies - eighties, which was, in the first place, connected with strengthening of believe that events of the war and liberation movement is inalienable part of the people past.

The main emphasis is on the problems of the historical memory, the interrelation of story times within the framework of a particular structure of a paper, the problems of new identity of the main character as the basis for finding new interethnic and interreligious unity, as well as on moral and ethical aspects of “war” themes and on the results of the final refusal from the principle of a positive character as the mandatory attribute in the literature.

Key words: “military” novel, literary evolution, new stage, moral and ethical problems, patterning, deglorification, historical memory, new identity, continuity.

югославський роман воєнний проза

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Література народів Югославії є одним із самобутніх явищ світової літератури ХХ ст. Її розвиток протягом усього часу існування - 1918-1992 рр. - відбувався за загальносвітовими законами і закономірностями, спільними для переважної більшості національних літератур. Разом з тим, у ній виявлялися риси, зумовлені національною своєрідністю як югославського життєвого та літературного матеріалу, так і характеру й особливостей його художнього освоєння.

Діалектика загального та національно-своєрідного знаходить своє виявлення у багатьох явищах, зокрема - у розробці теми війни, яка є невід'ємним елементом європейського літературного процесу другої половини ХХ ст., а також в еволюції цієї теми. У літературах народів Югославії темі війни (або - як її ще називають з огляду на специфіку історичних подій 1941-1945 рр. на югославських теренах - темі “народно-визвольної боротьби” (НВБ) належить особливе місце. Вона протягом тривалого часу посідала в югославській літературі провідне або одне з провідних місць. “Гегемонія теми війни і революції” небезпідставно вважалася однією з її прикметних особливостей (М.Юркович). “Тематика, пов'язана з НВБ та окупацією”, разом з реалістичним методом та соціальною ангажованістю, була, на думку Й.Деретича, покладена в основу “нової моделі літератури”, яка почала утверджуватися в Югославії після 1945 р.

У перші повоєнні роки увагу й творчу енергію літератури було зосереджено переважно на описі історичних подій і випробувань часу НВБ. Багато чого, написаного одразу по війні (1945 р. - початок 1950-х рр.), несло на собі відбиток публіцистики, мемуаристики, документалістики з акцентом на описі фактів і подій. Помітними були певний схематизм у змалюванні характерів, а також одноплощинність та психологічна збідненість. Такий публіцистично-документальний, подієво-описовий підхід у висвітленні “воєнної” теми було швидко подолано. Значною мірою цьому сприяла літературна дискусія 1949-1951 рр. Вже на початку 1950-х рр. з'явився ряд творів принципово іншого характеру й змісту як з художнього, так і зі світоглядного погляду: “Сонце далеко” (1951) Д. Чосича, “Весілля” (1950) М. Лалича, “Пісня” (1952) О. Давичо, “Прорив” (1952) Б. Чопича. У руслі загального процесу вивільнення югославської словесності від догматизму і вульгарного, заідеологізованого соціологізму ці твори розмаїттям своїх художніх граней ознаменували початок якісно нового етапу розробки трагічних колізій часу НВБ.

У наступні роки тема вогненних воєнних випробувань продовжувала панувати в югославському літературному процесі як за кількістю написаних творів, так і за рівнем філософсько-естетичного осмислення і художнього виконання. Цілісність концепції, уміння зіставити окремі факти з життєвими закономірностями, висока культура психологічного аналізу, невпинні пошуки свіжих, оригінальних форм природно розглядалися критикою як головні критерії ідейної та естетичної зрілості. Поступово інтерес до неї почав згасати, що пояснювалося як суто літературними, так і позалітературними факторами. На рубежі 70-80-х рр. ХХ ст. відбувається “реабілітація” теми війни та НВБ. З'являється низка оригінальних, яскравих творів, їй присвячених. Пропонуються нові підходи і рішення. У 1990-ті роки вона відсувається на другий план, втрачаючи характер розгорнутого літературного руху. У цей час країну охоплюють нові конфлікти, які дають поштовх до переосмислення воєнної тематики.

“Література народів Югославії” є, справді, унікальним явищем духовного життя ряду балканських народів, що органічно поєднує сербську, хорватську та словенську писемності. Передумови для її виникнення склалися протягом ХІХ ст., визріла вона на початку ХХ ст., а остаточно сформувалася після 1918 р. у зв'язку зі створенням спільної держави югослов'ян - Королівства сербів, хорватів та словенців. Існування цієї літератури триває до початку 90-х рр. ХХ ст., і припиняється внаслідок дезінтеграції єдиної державної території СФР Югославії й утворення на її місці кількох окремих суверенних держав (СР Югославії, Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії та Герцеговини, згодом - Сербії та Чорногорії). До кола літератур народів Югославії прийнято зараховувати сербську, хорватську, словенську, чорногорську, македонську (після 1945р.), а також літератури національних меншин (угорську, словацьку, румунську, албанську, русинську, українську).

Після 1945 р., протягом щонайменше 20 років, тема НВБ разом з темою історичного минулого посідають у літературному процесі провідні позиції. Це характерно не лише для Югославії, але й для інших європейських країн. Так, у Східній Європі естетизація воєнних випробувань тривалий час була присутня у тій чи іншій конкретно-історичній формі. У Західній та Північній Європі існувала “література Опору”, багато в чому співвідносна з “воєнною”.

Незважаючи на показові прикмети спільного розвитку, у сербській та хорватській літературах тема НВБ має певну специфіку. Це пов'язано з історичними умовами, які склалися у цих країнах під час Другої світової війни та після неї. Принципове значення мають події, пов'язані з конфліктом “Тіто-Сталін” (1948 р.), коли югославська література відмовилася від догматизму та заангажованості, характерних для тогочасного радянського письменства. Після М. Лалича, Д. Чосича, Б. Чопича, О. Давичо постала ціла шерега письменників, кожен з яких привніс щось неповторне в її висвітлення. Серед них - В. Калеб, Б. Зупанич, Ц. Космач, Й. Хорват, Д. Михайлович, А. Ісакович, М. Божич, В. Драшкович, В. Лубарда, Й. Радулович, Ж. Комашин та ін.

У 1980-ті рр. тема НВБ остаточно трансформується в історичну. У зв'язку з цим змінюється й підхід до змалювання трагічних колізій, що, в свою чергу, відкриває нові можливості відтворення складної діалектики почуттів, часом навіть “трагічного щастя”. Дві показові тенденції розвитку цієї теми: філософізація (творчість В. Драшковича), принцип моделювання ймовірного у поєднанні з акцентом на моральному етосі (творчість М. Божича).

Актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, збереженням інтересу до теми війни і НВБ як до унікального феномену, з іншого, - вагомим значенням творчості В. Драшковича та М. Божича, а також естетичною роллю їхніх творів у переході югославської “воєнної” прози на новий етап розвитку. Варто зазначити, що в Україні творчість цих письменників маловідома й не достатньо досліджена; відсутні її комплексні дослідження на ідейно-тематичному, образному, жанровому, стильовому рівнях.

Мета дослідження полягає у вивченні югославського “воєнного” роману другої половини ХХ ст., визначенні основних етапів його еволюції та її особливостей, аналізі “воєнних” романів В. Драшковича та М. Божича 1970-1980-х рр. у контексті сербської та хорватської прози про війну та НВБ у цілому.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

окреслити в діахронічно-синхронічному аспекті становлення та історичний розвиток концепцій югославського “воєнного” роману;

визначити зміст та обсяг категорії “історична пам'ять” та її застосування в літературі;

презентувати феномен романів В. Драшковича та М. Божича як багатоаспектне явище, синтез різноманітних функцій;

дослідити системні категорії “воєнної” прози й такі її текстові характеристики, як сюжетність, композиційність, система персонажів, наративність, жанрова специфіка;

вирізнити аспекти стильового розмаїття романів В. Драшковича та М. Божича.

Методологічну основу дослідження становить описовий метод, доповнений елементами біографічного, структурного, історико-літературного, порівняльно-генетичного. У роботі також використано системний підхід. Для вирішення практичних завдань застосовувався семантичний аналіз образів, тем, мотивів творчості авторів.

Теоретико-методологічні засади. Дослідник спирається на праці вітчизняних і зарубіжних учених з теорії діалогічності та рецептивної естетики (М. Бахтін, Р. Гром'як, Г. Ізер, Р. Інгарден, Е. Касперський, Г. Вервес, П. Рікер, Г. Яусс), герменевтики (Г. Гадамер, В. Гумбольдт, Е. Гуссерль, В. Дільтей, Ф. Шлейєрмахер), порівняльного літературознавства (В. Жирмунський, А. Діма, Д. Дюришин, Д. Наливайко), структурно-семіотичної естетики (праці Ч. Пірса, Ч. Морріса, Р. Якобсона, К. Леві-Стросса, Р. Барта, Ю. Лотмана, О. Астаф'єва), класифікаційну систему художніх образів (О. Гостєва, В. Рубахіна); використано дослідження філософів (Б. Расела, М. Бердяєва, М. Хайдеггера, А. Бергсона, Р. Коллінгвуда, В. Горського, С. Кримського), істориків (М. Блока, К. Ясперса, А. Гуревича, В. Ярового, К. Нікіфорова), психологів (К. Юнга, Л. Виготського). Враховано результати досліджень югославського роману другої половини ХХ ст. (М. Бандича, Й. Деретича, Д. Єремича, Р. Таутовича, М. Юрковича, В. Глігорича, М. Пантича, М. Радуловича, А. Єркова, М. Єгерича, І. Секулич, Й. Милосавлєвича, М. Шіцела, З. Чрні, Я. Мукаржовського) та розвитку “воєнної” теми (П. Палавестри, Р. Трифковича, Р. Івановича, П. Джаджича, З. Констатиновича, Д. Стояновича, Н. Милошевича, В. Хорєва, Г. Ільїної, М. Вагапової, І. Радволіної, В. Вєдіної, Т. Посудневської, Г. Творонович, П. Рудякова, Н. Яковлєвої, Н. Непорожньої).

Об'єктом дисертаційного дослідження є романи В. Драшковича “Ніж” (1982), “Молитва” (1985) та М. Божича “Пан полковник” (1975), “Бомба” (1976), “Тіла і душі” (1980) й інші зразки югославської “воєнної” прози.

Предмет дослідження - естетичні механізми історичної пам'яті в югославському романі про війну (70-80-х рр. ХХ ст.), “пам'ять жанру”, яка об'єднує сюжетно-композиційні, наративні, стилістичні, архаїчно-жанрові компоненти.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає у комплексному аналізі “воєнних” романів В. Драшковича та М. Божича у контексті їх суспільно-політичних та естетичних поглядів, а також у здійсненні спроби нової оцінки закономірностей і тенденцій розвитку прози про війну та НВБ у 70-80-ті рр. ХХ ст. Важливим елементом новизни слід також вважати систематизацію, класифікацію, узагальнення нового для українського літературознавства інонаціонального літературного матеріалу. У дослідженні вперше описано концепти та моделі югославського “воєнного” роману як системи, конститутивними категоріями якої є сюжетність, композиційність, наративність, жанрова специфіка, суб'єктність етносу та індивіда; визначено зміст та обсяг поняття “історична пам'ять”; охарактеризовано сюжетно-композиційні домінанти творів та вплив на них історичних і політичних трансформацій.

Теоретичне значення дисертації. Проаналізований матеріал, одержані результати і висновки відкривають нові можливості вивчення історії югославського “воєнного” роману, зокрема, домінантної ролі “історичної пам'яті” в утворенні смислу та організації тексту, видозміни його основних конститутивних категорій. Матеріали й висновки роботи сприятимуть розробці цілісної концепції сучасної прози Югославії.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів у розробці нормативних та спеціальних курсів для використання у навчальному процесі, а також для подальшого поглибленого наукового освоєння сербської та хорватської літератур.

Особистий внесок дисертанта. Висновки та сформульовані концепції, експозиція термінів, рівень їх структурно-системних зв'язків, дисциплінарної та парадигмальної атрибуції належать автору дослідження. Будь-які форми використання результатів досліджень інших науковців зазначені у відповідних посиланнях.

Зв'язок з науковими програмами і темами. Тема дисертаційної роботи пов'язана з науковою роботою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України й виконувалась у рамках комплексного плану “Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (06 БФ 044-01) та підтеми “Українсько-слов'янський мовно-літературний дискурс”, яка реалізується кафедрою слов'янської філології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у виступах на наукових конференціях: Славістичні читання пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, 2001); Міжнародна наукова конференція “Слов'янський світ на початку ХХІ ст.” (Нікшич, Югославія, 2001); Міжнародна наукова конференція “Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція “Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 2005); Міжнародна наукова конференція “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005); Міжнародна наукова славістична конференція, присвячена десятиріччю викладання хорватської мови у Львівському університеті (Львів, 2006); Перша конференція молодих українських сербістів (Київ, 2006); VІІ Славістичні читання пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, 2006); ХV Міжнародний славістичний колоквіум, присвячений пам'яті слов'янських просвітників святих Кирила і Мефодія (Львів, 2006); VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006); Всеукраїнська наукова конференція “Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність” (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено у п'яти публікаціях автора у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаної літератури. Її загальний обсяг становить 201 сторінку. Список використаної літератури має 370 позицій. Текстова частина викладена на 175 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, підкреслено її новизну та актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено методологічний апарат, вказано практичне й теоретичне значення роботи, її зв'язок з науковими програмами кафедри, наведено відомості щодо апробації отриманих результатів.

У першому розділі “Еволюція югославського “воєнного” роману у 50-90-х рр. ХХ ст.” визначено основні концепти “воєнної” прози, простежено її еволюцію. Акцент зроблено на розкритті ключового елементу цієї еволюції: переходу від спрощено-одноманітної лінійності ідейно-образного змісту творів до “нелінійного” змалювання подій НВБ у максимальній повноті й глибині їх виявлення на індивідуальному, колективному, національному рівнях. Виявлено особливості моделювання семантики художніх творів на основі етнокультурного розмаїття й поліцентризму.

“Воєнна” тема з'являється як самостійний сегмент літературного процесу ще в роки НВБ. Протягом 1943-1945 рр. її розробка має специфіку, зумовлену особливими обставинами літературного процесу в ході війни. Саме у “воєнному” романі, за словами П.Палавестри, “були випробувані й застосовані оновлені реалістичні критерії”, завдяки чому в літературах народів Югославії було подолано домінування вульгарно-соціологізованого реалізму, утверджено новий - “антидогматичний” - творчий метод, котрий поєднав у собі кращі особливості реалізму та “модерної” літератури.

У перші повоєнні роки (1945-1950 рр.) висвітлення цієї теми в літературах народів Югославії зосереджується на увічненні подвигу захисників Батьківщини, вшануванні пам'яті героїв та жертв війни, максимально наближеному до документального представлення усіх тих подій, які мали місце протягом буремних років збройного протистояння агресору. Внаслідок дії як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів головний акцент робився на змістовій та ідейній стороні зображуваного. Власне художній, естетичний бік свідомо відсувався на другий план.

Специфіка концептуалізації “воєнної” теми полягала в тому, що на теренах Югославії боротьба проти іноземних загарбників хронологічно збігається зі зміною державного устрою і суспільного ладу. З початком Другої світової війни конкуренція соціалістичного руху з правлячим на той час королівським режимом вступила у вирішальну стадію. У ході НВБ на території Югославії не було чітко визнаного бінарного протистояння “своїх” і “чужих”. Кожному з її “суб'єктів” доводилося воювати одразу на декілька “фронтів”: як проти окупантів, так і одне проти одного. Після капітуляції югославської королівської армії, у перші ж дні після вторгнення Німеччини до Королівства Югославії, до активної участі у подіях долучилися сербські четники, хорватські та боснійсько-мусульманські усташі, інтернаціоналізовані з огляду на свій склад та ідеологію партизани, а також дрібніші угруповання. Крім зовнішньої інтервенції, національних та соціальних конфліктів, мали місце конфлікти на релігійній основі.

Характер, напрямок і особливості еволюції “воєнної” теми в літературах Центральної і Східної Європи багато в чому подібні. У загальних рисах збігаються й основні її етапи. Для творів, написаних у період з 1945 р. до початку 1950-х рр., характерний “чорно-білий” погляд на події воєнного часу, “описовий” підхід у змалюванні дійсності, орієнтація на так званого “фальшивого” (вислів П.Палавестри) - схематизованого та ідеологізованого - головного героя. Усе це випливало з розуміння літератури як одного з інструментів ідеологічної боротьби, спиралося на процедури схематизму та ідеалізації, на специфічну систему концептів і смислів, не “конфліктуючи” з поясненням, а “вплітаючись” у нього.

Прагнення подолати поверхове уявлення про війну й людину на війні, розкрити багатоманітність і внутрішню складність зв'язків особистості зі світом в екстремальних умовах зумовило перенесення основної уваги митців з опису подій на розкриття їхнього відображення у свідомості героїв, сфокусувавши людину як учасника війни та її суб'єкта. Війна перетворилася на “символ людського нещастя” та екзистенційного “зла”, надавши творам про неї універсального, філософського звучання. Так розпочалося оформлення наративних концепцій, у межах яких виникала потреба вибору моделі пояснення, нового тематично-проблемного “ключа”, переходу до нелінійної подачі матеріалу. Однією з перших спроб такого плану став роман хорватського письменника В. Калеба “Чарівність пилу” (1954).

На початку 1950-х рр. роман про НВБ “переживає відродження”, яке водночас, на думку багатьох дослідників, стає початком відродження югославського роману в цілому. У такий спосіб один із сегментів літературного процесу “витягує” на якісно новий рівень увесь цей літературний процес.

Принципове значення для оновлення прози про НВБ мав роман сербського прозаїка Д.Чосича “Сонце далеко”. Використавши модель пояснення з наголосом на кореляції морально-етичних, філософських цінностей та ідеологічних домінант в умовах ведення партизанської боротьби, автор відмовився від обов'язкової орієнтації на безумовний пріоритет ідеології. Певний локальний епізод початкового етапу партизанського руху постав внаслідок цього перед читачем зовсім по-іншому. Перед багато в чому подібними суперечностями поставили своїх героїв М. Лалич у романі “Весілля”, О. Давичо в “Пісні”, Б. Чопич у “Прориві”. Зосередивши увагу на внутрішніх аспектах партизанського життя, ці твори відкрили нове бачення воєнної дійсності. З їхньою появою тема війни та революції отримала в югославській літературі нову проекцію.

Твори про війну наступного періоду (початок 1950-х рр. - середина 1960-х рр.) відзначаються загостреною увагою до морально-етичної проблематики. На перший план висувається особистість, людина в умовах всесвітньо-історичних потрясінь. Змінюється характер центрального конфлікту.

На думку дисертанта, окремо варто виділити роман про війну кінця 70-х рр. - початку 80-х рр. ХХ ст., поетика якого виявляє риси “розгалуження” перспективних траєкторій минулого. Саме в цей період виявляються риси, які дають підстави говорити про новий етап художнього освоєння теми. Це - етап художнього осмислення воєнних інцидентів, синтезу відомостей, накопичених літературою протягом післявоєнних років. Інтерес до долі людини поєднується з інтересом до епохи. Події подаються через сприйняття їх учасників, герої змальовуються у контексті зовнішніх обставин і реальних подій. З'являються й утверджуються нові проблеми та мотиви. Здійснюються перші спроби встановити зв'язок між воєнними подіями, осмисленими як історичне минуле, та сучасністю, простежити “зв'язок часів”. Література цього періоду уважніше вдивляється у національну історію, шукаючи симетрію між минулим і майбутнім, глибше досліджує людську психологію у контексті суспільних рухів та політичних катаклізмів, гостріше оцінює як вчинки персонажів, так і їхню мотивацію, прагне дати загальний погляд на те, що відбувалося в роки Другої світової війни, осмислює значення воєнного минулого для національної історії в цілому.

У другій половині 80-х рр. ХХ ст. кількість творів про НВБ зменшується. Письменники здебільшого воліють “перекладати” трагічні воєнні колізії на мову пояснювальних категорій. Їх цікавить уже не так сама подія, як її філософське осмислення або етична інтерпретація. Разом з тим виходять друком воєнні хроніки, щоденники, документальні твори. Та все ж більшість нових книг будується на сюжетах, які лише побічно відносяться до війни, однак спонукають уважніше дослідити проблематику особистого вибору та деяких інших проблем.

1980-ті рр., на думку ряду югославських учених, можна вважати початком нового етапу висвітлення теми НВБ. Після смерті Й.-Б.Тіто в югославській федерації загострилися як економічні, так і міжнаціональні та міжконфесійні суперечності. Істотне напруження почало відчуватися на всіх рівнях життя суспільства. Активно розгорнувся процес переосмислення національної історії, в тому числі - воєнних подій. Література у цей час частіше апелює до прихованих шарів історичної пам'яті, шукає нові ракурси бачення вогненних років.

У 1990-ті рр. творів про Другу світову війну з'являється дуже мало, буквально одиниці. Ту “стару” війну починають порівнювати з “новою” громадянською війною 90-х рр. Популярним прийомом стає пряме поєднання в межах одного романного простору певних подій, які починаються ще в роки Другої світової війни, та подій кінця століття. Спираючись на досвід історії, деякі автори намагаються відповісти на гострі питання сьогодення, переосмислити радикалізм воєнного часу, хоча б постфактум примирити колись непримиренних ворогів.

Отже, югославський роман про війну 50-90-х рр. ХХ ст. еволюціонував від розуміння війни як історичної події до усвідомлення її впливу на людську долю та долю народу, осмислення життя й боротьби як єдиного, нерозривного цілого. Поглиблювалася національна своєрідність сербської та хорватської літератур у розумінні війни та її значення. Здобутки “воєнного” роману виступали вагомим фактором поступального розвитку всієї прози.

У другому розділі “Новаторство “воєнної” романістики Мирка Божича” дисертант детальніше розглядає логіку розвитку югославської “воєнної” прози 1970-х рр. у напрямку поліфонічності, нелінійності й багатомірності, звертає увагу на принцип художнього моделювання М. Божича, співвідношення між жанровими формами його романів “Пан полковник” і “Бомба” і самою дійсністю. Спеціальний акцент зроблено на новаторстві останнього з “воєнних” творів М. Божича - романі “Тіла і душі”.

М.Божич належить до покоління югославських (хорватських) письменників, які включилися в літературний процес ще до початку Другої світової війни та втягування до участі в ній Королівства Югославії (1941 р.). Та частина мистецького покоління, до якої він належав, формувалася за умов домінування реалістичного методу, його абсолютизації та “ідеологізації”, тобто активного використання в якості одного з важливих інструментів ідеологічної боротьби.

У романах “Пан полковник” та “Бомба” М. Божич не відмовляється від типізації. Усі його персонажі презентують певні типи: “класово свідомий герой-партизан”, “герой, який вагається з вибором свого місця у НВБ”, “герой, який після вагань усе-таки приєднався до партизанів”, “герой-ворог” тощо, - цікавлячи письменника насамперед саме під таким кутом зору. Разом з тим, митець послідовно й наполегливо реалізує інший принцип - принцип дегероїзації, - за рахунок якого досягає ефекту звільнення ідейно-образного змісту своїх творів від “клішеїзації” та притаманної для зразків “догматичного” реалізму штучної пафосності.

М. Божич заперечує головний постулат літератури про НВБ періоду “догматичного” реалізму 1940-1950-х рр. - беззастережне визнання позитивним будь-якого персонажа, який брав участь у подіях НВБ на боці майбутніх переможців. Позитивність героїв його “воєнних” романів не зумовлена їхньою приналежністю до партизанського табору. Уявлення про цю позитивність з'являється на надособистісному рівні. У М. Божича кожен окремо взятий персонаж, який представляє партизанів, звичайний і приземлений. У той же час колективний образ партизанського загону зображується в яскраво позитивному ключі. Цей колективний образ складається з певної суми образів окремих персонажів та “чогось ще”. Саме це “щось” і робить зі звичайних, нічим, здавалося б, непримітних людей героїв-патріотів.

Дегероїзація зі збереженням нової, практично непов'язаної з місцем кожного з персонажів у збройній боротьбі, позитивності, запропонована М.Божичем, у наступний період - друга половина 1970-х рр.-1980-ті рр. - перетворилася на стійку тенденцію, характерну для більшості романів про НВБ.

Як у романі “Пан полковник”, так і у “Бомбі”, письменник вибудовує вихідну модель одного й того самого типу. У вкрай складній для себе ситуації партизани завдяки сприятливому збігові обставин отримують шанс поліпшити свої справи, проте втрачають його. В обох випадках втрата відбувається не з провини партизан, а знову-таки внаслідок збігу зовнішніх обставин. Втрачаючи випадковий шанс, якому автор свідомо надає ознак останнього й вирішального, партизани виграють в іншому. Нічого не здобуваючи на матеріальному рівні, вони одержують перевагу над ворогом у значно важливішій, на думку автора, площині - царині духу. Духовна перевага осмислюється як вирішальний фактор у військовому протистоянні. Саме вона відкриває перспективу здобуття не лише локального успіху, а й загальної перемоги. Митець свідомо акцентує дихотомію: “локальний, тактичний успіх” - “загальна перемога”, - виводячи ідею безумовного пріоритету останньої на рівень головного концептуального постулату ідейно-образного змісту творів.

Принцип моделювання у романах М. Божича відіграє важливу роль. Письменник не йде звичним для югославського “воєнного” роману шляхом побудови оповіді на основі ситуації, безпосередньо взятої з реальних подій. Він конструює вихідну ситуацію, виходячи з тих цілей і завдань, що їх перед собою ставить. Й у “Панові полковнику”, й у “Бомбі” ці ситуації мають виразне авантюрно-пригодницьке звучання. У поєднанні зі зміщенням акценту зображення на проблеми морально-етичного плану ця особливість надає творам М. Божича оригінального, новаторського характеру.

Героями творів М. Божича є партизани. Усі вони - прості люди з далматинської “глибинки”, ані освітній рівень, ані суспільний статус яких аж ніяк не дає підстав розглядати когось з них як типового представника нації, виразника її думок і прагнень. В умовах війни вони продовжують жити простим, можливо, навіть примітивним, життям. Кожен з них мріє насамперед про хороший обід, зручне взуття, теплу постіль, гарну жінку. Проте поступово з'ясовується, що є ще щось украй важливе, для чого вони не знають назви. Це “щось” тримає їх далеко від домівок і змушує ризикувати життям. Це - перемога над ворогом, яка потрібна не лише комусь там, в обласному центрі чи в столиці, а кожному з них окремо й усім їм разом. Перемога заради такої спільної цінності, як свобода. В образах Пипи, Чоли, Луки, Мартина, Павла та інших членів партизанського загону, який діяв на околицях провінційного містечка Медовець, М. Божич втілює такі риси селянина й партизана, як, з одного боку, практичність, індивідуалізм, побутовий егоїзм, зосередженість на повсякденному, а з іншого, - висока моральність, готовність до самопожертви, гуманізм.

М. Божич піднімає важливі й актуальні філософські проблеми добра та зла, честі та лицемірства, справжньої звитяги та демагогії, намагається вирішити ряд проблем, пов'язаних із жертовною кризою. Він досліджує “природу” страху та безстрашності, вірності та зради, використовуючи як модель аналіз психограми людини у ситуації “життя чи смерть”. Автора цікавить передусім ступінь внутрішнього “зрощення” ідей та почуттів, моралі та сумління.

Моральна необхідність максималізму розкривається при дослідженні феномену довіри як основи справжніх людських відносин. У роки війни ця якість посідає одне з перших місць. Пипа керується нею у своєму виборі, йому не треба напівдовіри, йому подавай її повну. Він думає не про сьогоднішню невдачу, а про майбутню перемогу. Адже, порушивши слово тепер, навряд чи йому будуть довіряти навіть його підлеглі, в той час як він хоче, щоб йому довіряв навіть ворог.

Експериментальний характер сюжету творів М. Божича має на меті одне завдання - показати і розглянути моральну безкомпромісність вибору. Вибір має моральну цінність, хоч сам він є результатом духовних, моральних та соціальних поглядів людини. Література пов'язує вибір з тим, що можна назвати моральним стрижнем героя. Ситуація морального вибору - підґрунтя його “моделей дійсності”.

Важлива віха у розвитку югославського роману про війну - роман М. Божича “Тіла і душі” (1980). У ньому задіяні персонажі, які відрізняються один від одного складним та суперечливим характером. При цьому ступінь суперечливості ніяк не корелює з приналежністю до того чи іншого табору: позитивними у М.Божича можуть бути як “свої”, так і “чужі”. У такий спосіб розкриваючи внутрішній світ героїв, письменник змальовує збірний образ учасника НВБ, використовує панорамний принцип відображення дійсності.

Відомо, що індивідуально-колективний тип конфлікту був у 50-60-ті рр. ХХ ст. панівним в югославській прозі про НВБ. У 1970-ті рр. він наповнюється новим змістом, стає багатоплановим. Основна увага зосереджувалася на висвітленні зіткнення індивідуальностей з протилежних таборів, доповненого й поглибленого суперечностями іншого плану. З'являється новий тип конфлікту, що відбиває внутрішні суперечності у свідомості особистості. Його можна назвати внутрішньо-колективним. Модифікація конфлікту вдосконалила принципи образотворення: виникла необхідність розкрити причини деяких вчинків героїв, щоб спрогнозувати їхню поведінку в майбутньому.

У “Тілах і душах” кілька конфліктних вузлів. Кожна з колізій колективного типу асоціюється з “розірваною” свідомістю героїв. Ці колективні конфлікти розв'язуються хронологічно. Перший відбиває події збройної боротьби партизанів з окупантами, які насуваються на звільнену територію у районі гори Камешниці (колективний тип конфлікту). Другий - суперечка під час суду партизанів з полоненим німецьким офіцером (колективно-індивідуальний тип). Третій - боротьба двох сил всередині партизанського загону, коли група бійців, родичів та близьких, яких вбили фашисти, намагається вчинити розправу над полоненими домобранами (внутрішньо-колективний тип). На кожен із цих конфліктів нашаровуються суперечності, які виникають у свідомості окремих героїв: Андрії Курлана, Луйо Матана, Арміна фон Хацтфельдта, Гари та інших.

Однією з основних у романі “Тіла і душі” виступає проблема об'єктивної та суб'єктивної відповідальності. М.Божич у кожній сцені підкреслює елементи трагедійності. НВБ є трагедією не тільки для кожного її учасника, але й для всього народу загалом. Суб'єктивна, внутрішня трагедійність базується на особистій відповідальності людини за все, що відбувається навколо. Саме це стає основним мірилом особистості у цьому романі.

Образ Андрії Курлана можна вважати художнім відкриттям М.Божича. Уперше в югославській прозі про війну позитивний образ учасника НВБ подано як образ трагічного героя, який є істотою, в долі якої суспільство усвідомлює вищий сенс існування. Цей образ характеризується особливою піднесеністю. Він - нетиповий, виступає мірилом людських доль.

Привертає увагу образ Сильвестра, старійшини роду “нижніх” Курланів. По-перше, він втілює авторське визнання життя народу за вищий критерій усіх перетворень. По-друге, є носієм народної мудрості, яка має в романі велике значення. Найвагоміша функція образу - уособлення нерозривного зв'язку НВБ з національною традицією, історичною пам'яттю і з невичерпним духом народу.

У третьому розділі “Історичний модус художнього світу Вука Драшковича” дисертант аналізує югославську прозу 1980-1990-х рр., визначає жанрові особливості романів В.Драшковича “Ніж” і “Молитва”; розглядає проблеми історичної пам'яті, нової ідентичності, психологічний комплекс зрадництва та ін.

В.Драшкович прагне постфактум “примирити” сили, які у воєнній круговерті протистояли одна одній. Він один з перших в Югославії торкнувся забороненої теми “четництва”, з одного боку, використавши переважно новий матеріал, з іншого, знявши останні “табу” з тих гострих моментів воєнних подій, на які звертали увагу його попередники. Письменник використав багато документальних фактів. Рефлексії про війну стають у нього відправною точкою осмислення складних ідеологічних, політичних, філософських та морально-етичних проблем, спільних для воєнного минулого й сучасності. Це осмислення здійснюється з виразним акцентом не на продовженні ворожнечі, а на пошуку підґрунтя для примирення та нового синтезу.

Югославські письменники 1980-х рр. охоче апелюють до історичної пам'яті. Апеляція до пам'яті - своєрідний художній прийом співвіднесення різних часів, встановлення зв'язку між ними. Поняття “пам'яті” наповнилося новим змістом, перетворилося на найважливішу категорію суспільної свідомості. Пам'ять як історична основа культури і особистості має багато аспектів, серед яких етичний - головний. Взаємопроникнення часових пластів робить можливим отримання узагальненого досвіду епохи для пошуку духовних та моральних істин. Важливо відзначити активний підхід літератури до проблематики Другої світової війни, її прагнення оперативно втрутитися у хід сучасності та запобігти “помилкам короткої пам'яті”.

Образ Алі Османовича з його пошуками нової ідентичності у романі є символом історичної єдності двох гілок сербського народу різного віросповідання - православних християн та мусульман. Історія цього героя виходить за межі одного життя. Це узагальнений образ епохи та повоєнного покоління як її суб'єкта. Особистість Алі відтворена В.Драшковичем поліфонічно, в різних вимірах: художньо-естетичному, філософському, побутовому. Важливим є й символічний аспект образу.

Романи В.Драшковича привернули до себе увагу читачів та критиків завдяки зверненню до “забороненої” теми - участь у НВБ четників, які воювали як проти німців, так і проти партизанів, та їх реабілітація. Письменник вперше в сербській літературі змальовує четників, партизанів та усташів у новому ракурсі. Проблема громадянської активності чи пасивності людини в роки війни, вибору нею власного місця по той чи інший бік барикад історії поглиблено розробляється письменником. В.Драшкович найбільше симпатизує саме четникам. Вони, на його думку, були справжніми патріотами Сербії. Їхня поразка призвела до негативних для Сербії та сербів наслідків на рубежі 1970-1980-х рр.

Сучасні письменники часто дошукуються причин зрадництва. В.Драшкович не є винятком. Дія романів відбувається у роки війни, які ставили людину перед дилемою: залишатися патріотом своєї батьківщини, ризикуючи своїм добробутом, а то й життям, або ж ціною зради, пристосування чи вбивства забезпечити собі ситість та відносний спокій.

Перехід із одного табору в інший не завжди приносив бажаного результату. Адже, за словами Хакії (героя роману “Молитва”), коли змінюєш воюючий табір, то повинен доводити свою вірність, і щодня вони будуть вимагати від тебе нових доказів. Всі, хто насильно був змушений змінити віру, спочатку думають, що вони у виграші, але це не завжди так, тому що вони вже стали зрадниками для своїх, але не стануть своїми серед нових “товаришів” та “однодумців”. Яскравий приклад героя-зрадника - Атиф Танович (“Ніж”). Вижити, забезпечити особисту безпеку - така програма примушувала його холоднокровно будувати свої взаємини зі світом, погодившись співпрацювати з усташами. Розрахунок, користь, вигода замінили йому те, що зазвичай називається совістю.

Для В.Драшковича “пограничні” ситуації війни служать свого роду моделями для вирішення складних моральних проблем сучасності, причому він намагається у своїх романах відвертіше змалювати типові життєві конфлікти та показати шляхи їх вирішення; пояснити структуру людських відносин, розкрити механізм взаємодії об'єктивних та суб'єктивних факторів.

Автор керується бажанням не тільки достовірно передати конкретно-історичний фон - воєнну та політичну обстановку, - але й відтворити її психологічну атмосферу, прослідкувати моральні витоки тої чи іншої поведінки людини. Важлива і в усі часи актуальна проблема особистої відповідальності людини перед собою та суспільством за свій вибір переноситься у сферу моралі.

Деякі з етичних проблем, які вирішували екзистенціоналісти, майстерно розвинув В. Драшкович. Серед них - відповідальність та необхідність вибору героя у пограничній ситуації. Зацікавлення письменника цими проблемами є не тільки наслідком впливу філософії екзистенціалізму. Саме життя висувало важливі питання, пов'язані з буттям особистості. Факти минулого, трагічні події війни та окупації свідчили про те, що деякі ситуації інколи важко оцінити з точки зору моралі, багато що залежить від індивідуальних рішень. Доля людини, її внутрішнє “я” аналізується письменником з більшою увагою.

Людина та історія - ця проблема, названа у філософії екзистенціалізму трагічною невідповідністю, під пером В.Драшковича набуває ясності щодо історичної перспективи. Автор намагається показати, як відбивається рух історії на людях, не приховуючи драматизму, а то й трагізму цього явища. Письменник відмовляється від характерного для багатьох його попередників перенесення відповідальності людини за зроблений вибір на вимоги історичного моменту. Його герої несуть повну особисту відповідальність за те, що та як роблять.

Воєнне минуле дозволяє героям В.Драшковича повніше, глибше, точніше осягнути й зрозуміти такі поняття та категорії як життя і смерть, добро і зло, любов і ненависть, вірність і зрада, совість і безчестя. Думки та міркування, висловлювані персонажами або автором-оповідачем, суто сучасні, невіддільні від сьогодення. Розуміння цих категорій письменник бере не тільки з філософської точки зору, але й з самого життя, хоча ці трактування не дуже відрізняються.

Ілля Югович має цілісний, сформований характер, є людиною, що знає чого хоче та як і задля чого прожити своє життя. Пройшов час вагань та невизначеності. Доля героя уособлює долю сербського народу, а композиційно він виступає організаційним центром романів. Змалювання інших персонажів допомагає розкрити етапи ідейного становлення героя.

Увага до внутрішнього світу персонажа дозволяє письменникові показати сферу вибору індивідом своєї долі, історичну обумовленість цього вибору та те особисте, що характеризує та визначає будь-який вибір, зроблений людиною. І навіть конфлікт з владою та суспільством не зупиняє його; він впевнено крокує вперед до своєї мети. Не зупиняє його ні вбивство друга, ні в'язниця, ні втрата матеріальних та духовних цінностей. Ілля твердо вірить, що прийде час, коли суспільство зміниться. Художнє осмислення досвіду НВБ чітко зорієнтоване на тривалі моральні цінності. Воно йде від проблеми “людина на війні” до осягнення конфлікту в масштабі “людське та війна”. Об'єднання двох часових пластів робить тему війни більшою та значимішою. Це дозволяє розкрити незвичайні духовні глибини людини. Сам задум - показати, як пам'ять минулого, сувора правда війни, прояснює аморальність будь-яких компромісів та погоджень з совістю у теперішньому часі, як вона вимагає максимальної порядності та мужності на сьогоднішній день, - типовий та принципово важливий для “воєнної” теми в сучасній літературі.

У висновках викладено результати дослідження.

На рубежі 70-х рр. та 80-х рр. ХХ ст. для теми НВБ у літературах народів Югославії настає новий етап розвитку. Основними його ознаками є: поєднання “воєнної” теми з темою історичного минулого, дегероїзація, перенесення акценту на пошуки нової ідентичності героя, підвищена увага до морально-етичних аспектів, моделювання вихідних ситуацій.

Розглядаючи події періоду НВБ як складову національної історії, чимало югославських письменників концентрується в цей період на виявленні того спільного, що об'єднує різні історичні епохи. В якості головного об'єднуючого фактора, який забезпечує стійкість загальної системи і сталість її розвитку протягом століть, пропонується національна ідентичність.

Для “воєнної” прози того часу характерні: підвищений інтерес до внутрішнього світу особистості; схильність до аналізу причин, мотивів та наслідків дій персонажів; відхід від опису; активне використання художнього експерименту; зміщення акценту від епічного відтворення подій в їхньому повсякденному перебігові до змалювання експериментальних ситуацій; прагнення до об'єднання, порівняння та взаємоперевірки минулого та сучасності, співвіднесеності духовного досвіду особистості з досвідом історії; об'єднанні емоційного, образно-пластичного та раціонального начал, реалістичного та символічного пластів змалювання. Характерне для “воєнного” роману й тяжіння до двоплановості, до масштабного філософського осмислення подій. Все органічніше стає “включення” філософських, етичних, аксіологічних та аналітичних елементів. Розширюються функції образу оповідача (авторського “суду”).

Югославська “воєнна” проза 70-80-х рр. ХХ ст. уважніше “вдивляється” у минуле, переосмислює деякі його моменти, глибше досліджує психологію та рівні мотивації дій персонажів, гостріше ставить проблему особистої відповідальності як ключової морально-етичної категорії. Саме через особисту відповідальність героїв розкриваються в багатьох випадках моральні, історичні, політичні та етнонаціональні проблеми. Поглиблюється психологічне начало, досягається новий рівень філософського осмислення буття.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.