Давньоримські мотиви в творчості Миколи Зерова

Напевно, недарма М. Зеров у цьому вірші звертає увагу на храм Артеміди. Адже досліджуючи античність, а особливо VІІ-VІ ст. до н.е., час, коли на узбережжі Чорного моря виникають еллінські поселення, він, можливо, саме там шукав суголосся своїм думкам. І храм, споруджений на честь Артеміди, був ключем до розуміння суспільного життя. Так, Артеміда була не тільки богинею полювання, а й втіленням дівочої чистоти та помічницею жінок під час пологів. Можливо, і неокласик, звертаючи увагу сучасників на історичні образи, чекав від них розуміння, чистоти та порядності як у літературній, так і громадській роботі.

М. Зерову в одному сонеті вдалося подати фрагменти вікової історії розвитку еллінської культури. Згадує поет ім'я доньки царя Агамемнона, яку той приніс у жертву богині Артеміді заради Троянського походу (поет розкриває різноплановість образних систем). Використовуючи ці образи, поет проходить із своїми героями процес своєрідного духовного очищення від ідеологічного бруду, в який М. Зерова намагалася затоптати ортодоксальна критика. А звідси, можливо, й античні герої, чиї вчинки й нині часто лишаються незрозумілими, а нерідко й неприйнятними для сучасного читача.

Проте культура минулого - це нерозкрита таїна, яку можуть з`ясувати і дослідити лише справжні романтики. Тільки в їхній багатій уяві виринатимуть «Ахейські весла та низькі човни» [19, 23], образи-символи, здатні дарувати справжнім митцям натхнення й силу у протистоянні опонентам, що відповідатимуть на їх співучі сни: «Крізь зуби витисненим: «Трубадури!..» [19, 23]».

Микола Зеров зазначав своє зачарування ІV-ою піснею "Одіссеї". Він закоханий в образ Єлени, в якій злилися воєдино «дозріла краса, гієратична повага, матірна добрість - і втаємничення в єгипетську науку[19, 802]» :

Мов смерч, краса її промчала між людей,

Жага і пристрасті владали в світі нею -

Хто згодяний не зна, що важить Діонея,

Хто віджене її від крицевих грудей? [19, 27].

Для Зерова-поета образ Єлени - ідеал жінки, який не втрачає своєї актуальності.

Отже, ремінісценції в оригінальному доробку Зерова репрезентують міфологічні уявлення людей античних часів. Як наслідок, твори митця-неокласика здійснюють подвійну трансформацію: 1) античної літератури в українську літературу модернізму 20 - 30-х рр. ХХ ст., 2) української літератури у світову культуру.

Створюючи нові сюжети, М. Зерову вдавалося наповнювати їх живими образними системами, що несли в собі весь потенціал естетичної та суспільної думки. Переосмислюючи античність, письменник тонко відчуває сучасність. Знання латини та античної культури допомагало М. Зерову у виробленні творчих засобів, що сприяли більшим можливостям у відтворенні власних думок та почуттів. У творчому потенціалі поета відчутний великий запас традиційних образів і форм, взятих із античної культури: Артеміда, Орест, Іфігенія, Пілад, або ж "давня грецька сага", "партеніт", "ахейські весла" тощо. Антична міфологія, даруючи М. Зерову ціле ґроно "вічних образів", сприяє у відтворенні тонкощів емоційного стану, що, в свою чергу, висвітлюють сутність ліричного героя.

Образи античних, зокрема грецьких міфів у творчості М. Зерова, зазнають деякої трансформації. Для поета античні міфологічні герої були лінзою, крізь яку неокласик відстежував сучасність. Підтвердженням цієї думки може слугувати цикл сонетів, названих автором "Мотиви "Одіссеї". У цих творах, написаних за мотивами Гомерової "Одіссеї", спостерігаємо синтез образних систем античності та сучасності.

Завдяки авторським коментарям чітко та виразно виділяється культурно-історичне та історико-літературне значення використаних в оригінальній поезії міфологічних сюжетів та образів. Погляд митця на античність позбавлений романтичної ідеалізації. М. Зеров часто підкреслює характерні особливості суспільного устрою тієї пори. Це вкотре демонструє бажання поета довести нерозривність минулого і сучасного.

Античність поет сприймає як цілісне, але неоднорідне явище. Звертаючись до античності, М. Зеров пропагував культурні досягнення тієї епохи. Так, прославляючи, з однієї сторони, міфологічну базу античності, поет наголошував і на темних сторінках тієї епохи. Сонет "Oi triakonta" відтворює усі жахи панування "тридцяти тиранів".

І поряд з цим спостерігаємо чіткі паралелі між часами античності й сучасними поету подіями, пов'язаними з приходом нової ідеології. Поет у пошуках відповіді на питання звертається до античності:

А ми? Де ж заступ нам на нашу гич,

І сапка на бур`ян, і лік на рани?

Дитяча сліпота? Сократів бич?

Чи невтишимий сміх Арістофана? [19, 62].

Негаразди демонструються через промовисті образи: гич, бур'ян, рани. Вони підносяться до рівня символів. Завдяки їм відбувається потужний вплив на свідомість реципієнта. Посиленню впливу слугує група питальних речень з використанням імен митців античності, чиї постаті стали етапними у розвитку світової культури.

Давньогрецькі мотиви наповнюють поезію М. Зерова особливими, неповторними картинами. Звернути увагу, на наш погляд, доречно на сонет "Олександрія". В першому катрені постає дивовижний світ, що чекає на мандрівника:

Згасає день, і море вечоріє,

Пасатий вітер нам вітрило рве,

І чорний корабель спішить - пливе

До портових огнів Олександрії [19, 60].

Пейзажна замальовка репрезентує місце та час дії твору. Епітет "пасатий вітер" доповнює барвистість морської картини. А займенник "нам" наближає реципієнта до основоположної глибини авторської думки. Кожен рядок твору цілеспрямовано проектує процес зростання психологічних переживань, пов'язаних з поверненням до рідних берегів. Метафора "вітрило рве" відтворює не тільки нестримність бажань ліричного героя, а й нетерплячість та хвилювання. Цікавим, на наш погляд, є образ корабля, який завдяки епітету "чорний" та попередньому змісту набуває символічного значення. Адже його можна трактувати як символ далеких морських походів, від яких деревина, що слугувала матеріалом для будівництва корабля, почорніла, а також втому мореплавців. У той же час можемо інтерпретувати цей образ як складову дивовижної пейзажної замальовки, подарованої вечоровою порою. Наступний рядок є логічним завершенням цієї картини, коли берегова лінія вже покрита мороком ночі, а море ще деякий час відсвічуватиме залишками сонячного дня. Цю мить і закарбував у рядках сонета М. Зеров, показавши з однієї сторони "чорний корабель", з іншої - "портові огні Олександрії".

Весь мікросвіт, що оточує митця, перебуває в очікуванні дива, яке має з`явитися за лічені хвилини. І вже наступний катрен ніби вибухає ось тим чарівним, античним дивосвітом:

Он в сутіні велике місто мріє,

Двигтить і дихає, немов живе [19, 60].

Саме таким постає місто міфів, легенд, образів-героїв. І не дивно, що, вималювавши його в своїй уяві, поет не в силі стримати захоплюючі вигуки:

О серце світу, муз житло нове,

Наш Геліконе, наша Пієріє! [19, 60].

Так, вважає М. Зеров, вітали місто давньогрецькі мореплавці, що після тривалих скитань поверталися додому. Таким перед ними поставав древній маяк на острові Форос та відкривався перед очима Гептастадіємський мол.

Проте почуття людини, яка повернулася на рідну землю, не заважають поету бачити реальність, і він, вже вкотре, виступає суворим аналітиком минулої і сучасної йому пори. Неокласик не намагається ідеалізувати античність. Він сприймає та трактує минуле з позицій історичної перспективи культурних та технічних цінностей, часто в світі античності знаходячи витоки сучасних проблемних питань.

Зразковим із цієї групи творів є, на наш погляд, сонетоїд "Арістарх", в якому М. Зеров вимальовує реальну картину літературних баталій, прозоро і точно, через античні образи, репрезентуючи реальність свого часу. Так, угодні ідеологічній системі мистецькі пошуки сучасників неокласик трактує як "торжище ідей", а носіїв червоної ідеї, що впроваджували політичні заклики в літературі, зображає як "олександрійських муз нащадків і по-слідків". Використовуючи дієслово "роїлися", М. Зеров кепкує з їхньої гонитви за швидкоплинною літературною модою, відстоюючи деідеологізацію літературного життя з проекцією на справжню, перевірену віками, творчу працю, визначає справжні літературні орієнтири:

І був один куток, де їх невтомний галас

Безсило замовкав: самотній кабінет,

Де мудрий Арістарх, філолог і естет,

Для нових поколінь, на глум зухвалій моді,

Заглиблювався в текст Гомерових рапсодій [19, 82].

Неважко відчути симпатії М. Зерова до зваженої та мудрої поведінки Арістарха, який, будучи незрозумілим для сучасників, творив для майбутніх поколінь. Маємо відзначити цілий ряд рис, що є спільними для цих двох митців: а) повага до вивірених часом здобутків літератури; б) відчуття та розуміння справедливості власних поглядів; в) нерозуміння, а то й невизнання суспільством їхнього таланту; г) ігнорування вимог щодо фанфарної творчості тощо.

Давньогрецькі мотиви у творчості М. Зерова вказують не тільки на глибину його знань, а й підводять до висновку про роль і значення класичної культури в особливому, зеровському способі мислення. Давня Греція з її світом міфів та легенд знаходить у творчості М. Зерова найбільш важливе функціональне застосування. Варто відзначити майстерне використання давньогрецьких мотивів та образів у циклі "Мотиви", "Одіссей", "Олександрійські вірші" тощо. Антична тема утвердилася у поезії митця тільки завдяки неослабному інтересу до історії та культури Греції.

Досліджуючи зразки мистецької досконалості, М. Зеров відкрив для себе античну культуру, що виділяється своєю глибиною, красою і неповторністю. Неокласик шукав і знаходив у цій літературі відповіді на власні запитання, а міфологічні образи нерідко ставали художньою основою для зображення українського життя 20-30-х років ХХ століття. Використовуючи в своїх творах античні духовні ідеали, М. Зеров намагався сприяти формуванню світобачення молодого покоління українських літераторів.

Висновки

Творчість п'ятьох київських поетів-неокласиків, інтертекстуально пов'язана з усіма культурними епохами людства, найбільш всотала в себе античний культурний код. Однак декларована багатьма дослідниками їхньої спадщини спорідненість з античністю спостерігається не тільки на сюжетному рівнях, вона закорінена значно глибше.

Поезія неокласиків живиться ідеями античної філософії, образами й мотивами давньогрецької міфології та римської історії, йде від використання міфологічних ремінісценцій до трансформації античних образів і сюжетів, авторської міфотворчості, у межах традиційних жанрів пізнішого походження (зокрема, сонета) переймає структуру античної елегії та епіграми (антитетична й градаційна побудова).

Загальною є тенденція руху лірики неокласиків від жанрової стилізації (найчастіше це карнавально-пародійна інтерпретація античних жанрових моделей) у їхній ранній творчості до повноцінної рецепції та трансформації в процесі еволюції поетичної творчості.

Аналіз поезії неокласиків засвідчив наявність таких напрямків трансформації жанрів античної літератури у їхній творчості:

- стилізація (ода);

- карнавально-сміхова стилізація та пародія (епітафія, елегія);

- наслідування (епіталама, сколій, мім, буколіка);

- архаїзуючі інновації - поєднання античної жанрової домінанти з “молодшими” жанрами сонета (у випадку елегії) та сонетоїда (епіграма);

- інтерсеміотична інтерпретація жанрів - включення нелітературних дискурсів (архітектурного, скульптурного тощо) у тканину літературного твору (екфрасис).

Елегійна та ідилічна жанрові моделі трансформуються М. Зеровим, Юрієм Кленом і М. Рильським у кількох напрямках - тематичному (актуалізація старих тем і мотивів, уведення модерних), стильовому (імпресіоністичне забарвлення ідилічних творів і філософське - елегійних), хронотопному (руйнування часових меж і кордонів, універсалізація часопростору), композиційному (перехід від антитетичного й градаційного, паралельного типів побудови до притчевого). Унаслідок таких зрушень у жанровому коді елегії та ідилії названі вище поети прийшли до створення неокласичного варіанту цих давніх жанрів, що дозволяє говорити не тільки про талановите наслідування давніх жанрових традицій, а й про жанротворчість неокласиків.

Неокласична поетика в її найвищих проявах у творчості провідних неокласиків М. Зерова та М. Рильського реципіювала і цілий ряд версифікаційних досягнень античних майстрів: метри та строфіку (гекзаметр, елегійний дистих, сапфічна строфа, логаеди), окремі особливості античного віршування (епізація лірики, міжрядкові та міжстрофні переноси, лексико-синтаксичні конструкції тощо).

Основоположником неокласичної школи поетів став М. Зеров. Ключовим у його поезії став античний інтертекст, що зазнавав трансформації протягом усього творчого шляху поета, основою якого була перекладацька діяльність (переклади українською й російською 21 давньоримського автора класичної доби та пізнього періоду більш, ніж утричі, перевищують його власну поетичну спадщину).

У творчому доробку М. Зерова виділено два етапи його творчого шляху: на першому етапі (1912 - 1923 рр.) творчість поета розмаїта жанрово й строфічно (елегія, станси, ода, застільна пісня, децима, секстина, олександрійський вірш), проте це все ж поезія “на випадок”, в якій наскрізними є прийоми стилізації та карнавалізації; під час другого періоду (1923 - 1935 рр.) митець досягає високого рівня в перекладацькій і літературознавчій діяльності, що позначилося й на його власній поетичній творчості. Остання стовідсотково представлена канонічними жанрами сонета, елегії, олександрійського вірша й сонетоїдів, які зазнають архаїзуючих інновацій і на рівні жанрової домінанти (елегійна, ідилічна, патетична, легендарна, іронічна тощо).

У 1920 році вийшла в світ його "Антологія римської поезії" - переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія й Марціала, 1922 року видано книжку "Сонети і елегії", у 1924 році ? збірку елітарної поезії "Камена", які є найкращими зразками античної поезії.

«Камена» складається з трьох розділів: 1)"Самотній Мед" (окрім чотирьох перекладів з Ередіа та одного Буніна, сюди ввійшли одинадцять сонетів Зерова); 2)"Media in barbara" (посеред варварів) - вісім оригінальних олександрійських віршів; 3)"Римляни" - переклади з Вергілія, Горація, Тибулла, Овідія, Марціала.

Ліричний герой Зерова - мисляча людина, котра шукає смисл буття, намагається з'єднати розірвані ланцюги культурних епох, найбільше за все цінує Красу і прагне духовної гармонії. Так, у дослідженому сонеті "Саломея" письменник протиставляє злу й насильству ідеал чистоти й любові. У своїй творчості автор звертається до біблійного образу Саломеї. Біблійна асоціація набуває сучасного змісту. Зеров намагається осмислити світ, сповнений крові і смерті. У першому катрені розгортається основна тема: "все в крові".

У віршах М. Зерова можна виокремити такі основні мотиви та проблеми:

- туга і біль за свою вітчизну, звучить у підтексті вірша «Навсикая»;

- мотив пошуку істини й божественної любові, які можуть привести людину до духовного відродження, показати їй шлях до чарівного світу Краси й Гармонії, втілений в образі Вергілія та Петрарки. М. Зеров стверджує, що Краса зцілює людину, позбавляє її від горя й страждань (образ Навсикаї у сонеті «Навсикая»);

- порушує проблему духовних зв'язків між людьми (образ Тезея та Аріадни);

- мотив туги за долю рідної культури, у якому лунає заклик повернути в Україну світові надбання (сонет «Класики»);

- неодноразово М. Зеров порушує тему осмислення свого творчого доробку, шляху в мистецтві, яка втілюється в образі античного поета Овідія («Овідій», «Безсмертність»). Письменник показує трагедію митця у світі насильства, і разом з тим утверджує невмирущість духовних цінностей, силу мистецтва, яке сильніше за смерть;

- в період тоталітаризму поет нагадував про високі ідеали ("Орфей і Еврідіка", "Філемон і Бавкида" та ін.) і про моральну відповідальність митця перед суспільством ("Життя поетове" Овідія та ін.);

- чільне місце у поезії М. Зерова посідає образ «утраченого раю». Туга за "втраченим раєм" - це стан душі поета в умовах дискомфорту сталінських часів («Двері у стіні»);

- у поетичному творі «Чернігів» звучить мотив козацького духу українського народу, який незважаючи на тяжкі (і навіть трагічні!) часи, репресивні умови 20 - 30-х років ХХ ст., кує собі краще майбутнє (образ Гефеста - бога вогню і бога-коваля);

- великої уваги у творчості М. Зерова приділено образу Єлени - ідеалу жінки, в якій злилися воєдино «дозріла краса, гієратична повага, матірна добрість - і втаємничення в єгипетську науку».

Отже, поезія Миколи Зерова несе в собі приховану інформацію про тогочасну дійсність. Античні мотиви є своєрідною "завісою", за якою часто вбачається гостра критика суспільства 20 - 30-х рр. ХХ ст. Неокласик не намагається ідеалізувати античність. Він сприймає та трактує минуле з позицій історичної перспективи культурних та технічних цінностей, часто в світі античності знаходячи витоки сучасних проблемних питань.

Список використаної літератури

1. Анічкіе Л. Голгофа Миколи Зерова / Л. Анічкіе // Дзеркало тижня. - 2006. - 21 січня. - С. 21.

2. Базилевський В. Микола Зеров (1890?1937). Метеоричний слід / В. Базилевський // Слово Просвіти. - 2012. - 1?7 березня. - С. 8 ? 9.

3. Башманівський В. І. Микола Зеров / В.І. Башманівський // Українська література: імена і долі письменників. - К. : „Бібліотека українця”, 2001. -С. 187 ? 196.

4. Башманівський В. І. Образи античної літератури в сонетах М. Зерова / В. І. Башманівський // Вісник Житомирського педуніверситету. - 2004. - № 14. - С. 41 - 43.

5. Башманівський В. І. Художня природа „неокласичного” в поетичній творчості М. Зерова : автореферат дис. канд. філол. наук : 10.01.01 / В. І. Башманівський ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Київ. - 2004. - 20 с.

6. Безносик А. Закоханий в Елладу і поетів Риму… : (Микола Зеров) / А. Безносик // Зарубіжна література. - 2004. ? № 18. - С. 4 ? 5.

7. Білецький О. М. Зеров. Камена / О. Білецький // Літературно-критичні статті. - К, 1990. - С. 45 ? 47.

8. Білик Г. «Камена» Микола Зеров : Спроба наближення до смислів / Г. Білик // Слово і час. - 1999. ? № 8. - С. 82 ? 85.

9. Борецький М. Функції астральних образів у поетичному світі М. Зерова / М. Борецький // Вісн. Черкаського ун-ту. Сер. Філологічні науки. - Черкаси, 1998. - Вип. 7. - С. 129 - 133.

10. Брюховецький В. Микола Зеров. Літературно-критичний нарис / В. Брюховецький. - К. : Радянський письменник, 1990. - 308 с.

11. Гальчук О. Світ античності в рецепції Миколи Зерова / О. Гальчук // Вісник КІСу, випуск 3. - К., 1999. - С. 29 ? 41.

12. Гозенпуд А. Микола Зеров / А. Гозенпуд // Критика. - 2004. ? № 5. - С. 30 ? 32.

13. Горецький П. Микола Зеров. 120-ліття від дня народженя / П. Горецький // Літературна Україна. - 2010. - 22 квітня. - С. 6.

14. Гречанюк С. У гроні янтарнім - перший : Життєвий і творчий шлях М. Зерова / С. Гречанюк // Урок української літератури. - К. : Основи, 2003. - № 3. - С. 44 ? 50.

15. Дунай П. Київські неоклассики та їх лідер, поет Микола Зеров / П. Дунай // Укр. Мова та література. - 1997. ? № 35. - С. 1 ? 3.

16. Зварич В. Художня рецепція літературних героїв у поезії М. Зерова / В. З. Зварич // Знак. Символ. Образ. Вип. 2. - Черкаси, 1997. - С. 22.

17. Зеров М. Антологія римської поезії / М. К. Зеров. - К. : Час, 1990. - 64 с.

18. Зеров М. Камена / М. К. Зеров. - К. : Час, 1990. - 80 с.

19. Зеров М. Твори : В 2 т. - К. : Дніпро, 1990. - Т.1. : Поезії. Переклади / Упорядн. Г. П. Кочур, Д. В. Павличко. - К. : Дніпро, 1990. - 843 с.

20. Іванюха Т. Трансформація жанрів античної літератури у творчості неокласиків : автореферат дис. канд. філол. наук : 10.01.01 / Т. В. Іванюха ; Кіровоградський держ. педагог. унів. ім. В. Винниченка. - Кіровоград. - 2007. - 23 с.

21. Кравець Л. Словесно-художні образи поезії М. Зерова / Л. Кравець // Дивослово. - 1996. ? № 7. - С. 14 ? 17.

22. Москаленко М. Микола Зеров : доля і доробок / М. Москаленко // Зеров М. Українське письменство. - К. : Основи, 2003. - С. 441 ? 443.

23. Москалець К. Зеров і публіка / К. Москалець // Критика. - 2004. ? № 5. - С. 27 ? 29.

24. Ніколенко О. Античні мотиви в поезії М. Зерова і О. Мандельштама / О. Ніколенко // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2000. ? № 8. - С. 52 - 58.

25. Петров В. Неоклассики / В. Петров // Київські неокласики. - К. : Факт, 2003. - С. 65 ? 83.

26. Синьоок Г. Античні мотиви в оригінальній поезії М. Зерова / Г. Синьоок // Вісн. Черкаського ун-ту. Сер. Філологічні науки. - Черкаси, 2003. - Вип. 47. - С. 119 - 125.

27. Солодько П. Ремінісценції з грецької та латини в оригінальній поезії Миколи Зерова / П. Солодько // Дивослово. - 1994. ? № 12. - С. 9?11.

28. Таран Л. Неоклассики Микола Зеров і Максим Рильський / Л. Таран // Сучасність. - 1995. ? № 3. - С. 107 ? 116.

29. Филипович О. Златопільські роки в житті М. К. Зерова / О. Филиппович // Київські неоклассики. - К., 2003. - С. 131 ? 136.

30. Хропко П. Український неокласицизм : орієнтація на тисячолітній розвиток європейської культури / П. Хропко // Укр. мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2000. - № 3. - С. 37 ? 46.

31. Шерех Ю. Поезія Миколи Зерова / Ю. Шерех // Пороги і запоріжжя. - Т. 1. - Харків, 1998. - С. 103 ? 121.

Размещено на Allbest.ru