Особливості та етапи еволюції американського романтизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості та етапи еволюції американського романтизму

Зміст

американський романтизм ірвінг по

Розділ 1. Особливості періодизації американського романтизму

1.1 Основні концепції поділу періоду американського романтизму на етапи

1.1.1 Умовність історико-літературної періодизації

1.1.2 Концепція "трьохетапної" періодизації

1.1.3 Основні представники "трьохетапної концепції" в американській літературній науці

1.1.4 Концепції з "проблемним" періодом

1.2 Особливості "зрілого" ("проблемного") періоду американського романтизму

1.2.1 Поняття "американського ренесансу"

1.2.2 Модифікація категорії "американський ренесанс"

1.2.3 Національні особливості американського Відродження

1.3 Культурні традиції американського романтизму на різних етапах розвитку

1.3.1 Національна своєрідність американського романтизму

1.3.2 Естетика американського романтизму

1.3.3 Поетизація природи у представників американського романтизму різних періодів

Розділ 2. Еволюція американського романтизму крізь призму творчого методу його представників

2.1 Творчість Вашингтона Ірвінга як представника раннього романтизму

2.1.1 Основні етапи та характерні риси творчості Ірвінга

2.1.2 Особливості ранньої романтики Ірвінга (на основі твору "Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії")

2.1.3 "Альгамбра" ? синтез сучасного, історичного та легендарного

2.2 Творчість Едгара По як проміжна ланка між раннім та "фінальним" періодом американського романтизму

2.2.1 Взаємодія американської та світової літератур

2.2.2 Еволюція творчості Едгара По

2.2.3 Композиційні та стильові особливості художньої мови Едгара По

2.2.4 Специфіка американського детективного жанру в період романтизму

2.3 Особливості американського романтизму "фінального" етапу (Германа Мелвілл)

2.3.1 Загальні риси творчості представника "фінального" етапу (Германа Мелвілла)

2.3.2 Види символізму та їх значення

2.3.3 Стильові елементи у творчості Германа Мелвілла

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

У цій кваліфікаційній роботі досліджується періодизація та етапи розвитку американського романтизму.

Детальному дослідженню етапів та творчості основних представників американського романтизму неодноразово присвячувалися літературознавчі роботи [3, 21, 25, 30, 32, 34]. Однак лише поодинокі роботи подають інформацію з точки зору сучасної літературної науки [4, 8, 24]. Періодизація та характеристика американського романтизму відкривають перспективи їх розгляду із застосуванням інноваційних підходів та переосмисленням в умовах сучасності.

Актуальність роботи зумовлюється наявністю стандартних підходів та обмеженої кількості праць з неординарним розглядом обраної теми. Вивчення американського романтизму, представники якої вплинули на розвиток світової культури, є одним з найважливіших етапів на шляху до розуміння специфіки американської ментальності та формування національної літератури, що є вагомою віхою в теоретико-літературному аспекті.

Мета дослідження ? встановлення основних характеристик етапів американської романтичної літератури, розкриття особливостей художньої мови американських романтиків та формування національної літератури, визначення взаємодії американського та європейського романтизму. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

опрацювати теоретичні джерела та вибрати основні критерії поділу американського романтизму на періоди;

виявити умовність історико-літературних періодизацій;

проаналізувати стилістичні засоби, які використовуються представниками різних етапів американського романтизму;

визначити основні положення естетики американського романтизму; дослідити вплив романтизму на формування американської національної літератури;

визначити вплив європейської культури на розвиток американського романтизму;

висвітлити значення творчості представників американської літератури в глобальному масштабі.

Об'єктом дослідження є американський романтизм. Предметом дослідження є особливості етапів американського романтизму та стильові особливості представників цих етапів.

Матеріалом дослідження є праці та критичні відгуки вітчизняних і зарубіжних літературознавців, які висвітлили у своїх роботах основні риси та проблеми різних аспектів американського романтизму.

Вирішення визначених завдань вимагало використання таких методів дослідження: історико-генетичного і типологічного, які дали змогу визначити основні етапи романтизму в літературі США, а також виокремити стильові особливості представників цих етапів.

Теоретичне значення дослідження полягає у внеску, який воно робить у вивченні специфіки етапів та естетики американського романтизму. Дослідження поняття "американський ренесанс" як літературного стилю та як історико-культурного періоду становить теоретичний інтерес при дослідженні розвитку американського романтизму.

Практичне значення роботи зумовлено доцільністю використання її основних положень та висновків під час викладання курсу з історії зарубіжної літератури. Матеріали дослідження можуть бути використанні для підготовки спецкурсів з проблем теорії літератури, при написанні підручників та посібників з американістики.

Структура роботи. Робота містить вступ, два розділи з висновками до кожного з них, загальні висновки, список використаної літератури.

У вступі розглядається питання актуальності теми роботи, формулюються мета та завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, методи дослідження, з'ясовуються теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі викладені основні концепції поділу періоду американського романтизму на етапи. Також висвітлюється специфіка формування національної літератури та естетики цього напряму в американській літературі.

У другому розділі роботи аналізуються твори представників кожного періоду, визначаються стильові особливості творів письменників, їх внесок у формування американської та світової літератури.

У загальних висновках підсумовуються результати роботи.

Загальний обсяг роботи ? 45 сторінок. Обсяг тексту роботи ? 41 сторінки.

Розділ 1. Особливості періодизації американського романтизму

1.1 Основні концепції поділу періоду американського романтизму на етапи

1.1.1 Умовність історико-літературної періодизації

Створення національної літератури США, а отже, формування національної літературної классики і, відповідно, традиції припало на добу романтизму. "Митці того часу…фіксували сам момент усвідомлення американцями своєї незалежності й унікальності" [8, 90]. Як наслідок, відбувається постійне ревізування цього відтінку національної історії літератури, що найчастіше умовно хронологізується 1810 - 1860 роками. Попри висловлене свого часу Ю. Ковальовим твердження, що "періодизація американського романтизму не становить особливих труднощів" [13, 42], вона залишається вельми дискусійною.

Необхідно усвідомлювати умовність історико-літературних періодизацій, хоч вони і вважаються ефективними та дієвими як організаційні принципи навчальних курсів. Їх слід вдосконалювати, "таким чином стверджуючи й унаочнюючи конкретність, місцеві відмінності, різнорідність і конфліктність категорій, яким нині надається перевага в осмисленні певного моменту минулого" [28, 55]. Це особливо стосується сформованих у радянський час і успадкованих пострадянською американістикою двох найпоширеніших концепцій періодизації американської романтичної літератури.

1.1.2 Концепція "трьохетапної" періодизації

Згідно з найпоширенішою концепцією пропонується виокремлення трьох періодів у розвитку романтизму: ранній - 20-30-ті роки, період "нативізму", "зрілий" або "перехідний" - кінець 30-х - середина 50-х років, до якого зараховують Е. По, і "фінальний" - від середини 50-х років до початку Громадянської війни, що характеризується як "доба кризи романтичної свідомості і романтичної естетики", свідченням чого слугують твори В. Ірвінга, Н. Готорна, Г. Мелвілла, Г. Лонгфелло та ін. [15, 552] цього часу. В основу цієї періодизації покладена динаміка ідеологічних характеристик, зафіксованих романтичною літературою на настроєвому рівні: "переконаність у здоровій основі американської демократії" змінилась "трагічним відкриттям", що "соціальне зло... закорінене в самій природі американської буржуазної демократії", завершенням чого стало усвідомлення неспроможності "романтичної свідомості опанувати матеріал суспільного життя", "дати ключі до пояснення його загадок і вказати шляхи до усунення його суперечностей" [15, 552]. Водночас саме остання теза цілковито збігається з основним принципом діяльності американських літераторів 1850-1860-х років, які прагнули, а дехто й домігся, активного втручання в суспільне життя і на практиці довели спроможність художнього слова впливати на життя соціуму.

1.1.3 Основні представники "трьохетапної концепції" в американській літературній науці

В. Л. Паррінгтон у праці "Основні течії американської думки" (1927-1930) запропонував виокремити в історії американської думки три періоди розвитку. В основу поділу Паррінгтон поклав протиставлення двох абсолютних начал - добра і зла - як вирішальних чинників формування ціннісних сторін світосприйняття - оптимізму та песимізму, що визначили рух американської думки від "кальвіністського песимізму" (І період) через "романтичний оптимізм" (II період) до "песимізму" (III період) [9] як свідчення втрати волі та утопічних обіцянок стосовно аграрного життя першопоселенців.

Важливо підкреслити, що суттєва відмінність між творами, написаних у 20-30-х роках , і тими, які з'явилися пізніше полягає у їх загальному настрої. Оптимізм був притаманний ранньому романтизму. Він обумовлювався історичними змінами - розбудовою нової незалежної держави, процесом її становлення, коли недоліки здаються випадковими і такими, які легко виправити. Але згодом оптимізм поступово змінюється критичним спостереженням. Дійсність вимальовується не такою як очікувалося, недосконалість людини - одна з причин [21, 381]. Це призводить до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі (як у Гортона або Мелвілла). Пізній Купер став непримиримим критиком вад суспільства. Едгар По писав про страшну суперечність між намірами і вчинками людей, використовував сатиричні прийоми зображення американської дійсності.

Спенкерен зазначає, що у становленні американського романтизму простежується три етапи. Перший етап ? ранній американський романтизм (1830-і роки). Його безпосереднім попередником був предромантизм, що розвивався ще в рамках просвітницької літератури (творчість Ф. Френо в поезії, Ч. Брокден Брауна у жанрі роману й ін.). Найвідоміші письменники раннього романтизму в США ? В. Ірвінг, Д. Ф. Купер, Д. П. Кеннеді й ін. Із проявом їхніх здобутків американська література вперше одержує міжнародне визнання. Починається процес взаємодії американського і європейського романтизму. Ведеться інтенсивний пошук національних художніх традицій, окреслюються основні теми й проблематика (війна за незалежність, освоєння континенту, життя індіанців і ін.). "У світогляді провідних письменників цього періоду переважають оптимістичні тони, пов'язані з героїчним часом війни за незалежність і грандіозні перспективи, що відкривалися перед молодою республікою" [33, 329]. Показово, що й Ірвінг і Купер беруть активну участь у суспільно-політичному житті країни, прагнучи вплинути на її розвиток.

Другий етап ? зрілий американський романтизм (1850-і роки). До цього періоду належить творчість Н. Готорна, Э. А. По, Г. Мелвілла, Г. У. Лонгфелло, У. Г. Сіммса, письменників-трансценденталістів Р. У. Емерсона й Г. Д. Торо. "У зрілому американському романтизмі переважають драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недосконалості світу й людини (Н. Готорн), туги (Э. По), свідомість трагізму людського буття (Г. Мелвілл)" [33, 330]. З'являється герой з роздвоєною психікою, що несе у своїй душі клеймо приреченості.

Третій етап ? пізній американський романтизм (60-і роки), період кризових явищ у літературі та політичному житті США. Романтизм виявляється не в змозі відбити нову реальність. У смугу важкої творчої кризи вступають ті письменники попереднього етапу, хто ще продовжував свій шлях у літературі. Найбільш яскравий приклад ? духовна самоізоляція Мелвілла.

Романтичний напрямок у літературі США не відразу після закінчення Громадянської війни змінюється реалізмом. Складним сплавом романтичних і реалістичних елементів є творчість найбільшого американського поета Волта Вітмена. Романтичні мотиви органічно входять у творчий метод Ф. Брет Гарту, М. Твена, А. Бірса, Д. Лондона й інших письменників США кінця XIX ? початку XX сторіччя. А тому "глибоко помилковим є антагоністичне протиставлення художніх напрямів і стилів, зокрема романтизму і реалізму" [34, 3], про що свідчить перехідний період, в якому поєднувались ознаки обох напрямів.

1.1.4 Концепції з "проблемним" періодом

Прихильники іншої концепції виокремлюють два періоди: ранній романтизм (1810-ті та рубіж 1830-1840-х років, коли з'явились твори Емерсона "Довіра до себе" і "Американський вчений"), та пізній романтизм. О. Зверев, справедливо зазначав, що вони сповіщали "не тільки про появу трансценденталізму, а й про те, що склався романтичний напрям із його рельєфно виявленими національними особливостями". Він також стверджує, що до "справжнього розквіту" ще пройшло майже десятиліття - проміжний етап між завершенням раннього та апогеєм пізнього романтизму.

Українські науковці вирізняють "…в романтизмі США два етапи - ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий чи пізній - його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл" [21, 380]. Але у праці Д. Наливайко зазначається, що це досить умовний розподіл, адже приналежність По до пізнього романтизму є дискусійним питанням. Його творчість припадає на 30-ті-40-ві роки XIX ст., коли ще продовжувалася літературна діяльність Ірвінга і Купера. Згідно цієї точки зору американський романтизм можна поділити на три періоди. В цьому випадку творчість По слід було б віднести до другого - перехідного періоду, а Готорна і Мелвілла - до третього періоду.

Існує також періодизація, запропонована науковцем Ладигіним, яка відрізняється від інших концепцій тим, що складається з чотирьох періодів. Він виділяє одним з етапів формування американського романтизму передромантичний період, який тривав з 1774 (початок визвольної війни в США) по 1807 роки (поява альманаху В. Ірвінга "Салмагунді") [16, 93]. Представниками другого періоду (1807 - 1820-і рр.), який подається під назвою "ранній американський романтизм", були поет Ф. Френо та романіст Ч. Б. Браун. Зрілий американський романтизм (20-40-і роки) характеризується появою творів таких американських романтиків як Д. Ф. Купер, Е. По, Н. Готорн. І останній четвертий період (50-60-і роки) - пізній американський романтизм, після якого по закінченню Громадянської війни романтизм перестає бути провідним напрямком в американській літературі.

Але у будь-якому разі в періодизації залишається "проблемний період", приблизно середина 1830-х - середина 1850-х років, який не вписується у вироблені концепції. Одним із варіантів вирішення проблеми може бути використання поняття "американський ренесанс" для позначення періоду, що став кульмінацією духовно-естетичних шукань і здобутків американських романтиків.

1.2 Особливості "зрілого" ("проблемного") періоду американського романтизму

1.2.1 Поняття "американського ренесансу"

У радянській та пострадянській літературі фігурує термін "американський ренесанс". Висловлювання С. Павличко: "Френсіс Отто Маттіссен назвав період з 1850 по 1855 рік американським ренесансом", ? [26, 20] достатньо репрезентативне в цьому плані. Велику увагу цьому феномену приділив Ю. Ковальов, який запропонував назву "зрілий етап в історії американського романтизму", але він охоплював період з 30-х по 50-і роки XIX століття. Цей етап він схарактеризував терміном романтичний гуманізм, закцентувавши при цьому його відмінність від гуманізму ренесансного. Її Ю. Ковальов убачав у звуженості спектра романтичного гуманізму, що виявляється в нестачі інтересу до людини як цілості, "зосередженості на людській особистості, її свідомості", "художньому освоєнні людської особистості в її інтелектуальних, моральних та емоційних виявах" [13, 48]. Він наголошував на зацікавленості американських романтиків не свідомістю взагалі, а свідомістю американця середини XIX ст.

Запропонована Ю. Ковальовим концепція не прижилась, попри його подальший виважений аналіз творчості Готорна, По, Мелвілла та Вітмена крізь призму романтичного гуманізму. Можливо, це пояснюється тим, що гуманізм традиційно трактується у вузькому сенсі - як характерне відгалуження культурного руху доби європейського Відродження. Відповідно й романтичний гуманізм як категорія, що сприяє "вивченню сучасної американської свідомості" [13, 49], сприймається як складник ширшого поняття - романтизму як культурного руху, а не лише літературного стилю. Тобто запропоноване Ю. Ковальовим поняття є органічним компонентом американського ренесансу - і як категорії, і як певного історико-культурного періоду.

1.2.2 Модифікація категорії "американський ренесанс"

Американські науковці кінця XX ст. модифікацію категорії пов'язують перш за все з розширенням її хронології. Розширення хронологічного простору викликало намагання презентувати американський ренесанс як цілісний культурний рух, що характеризується радикальними змінами в суспільному, духовному та науковому житті.

Провідна роль у цьому процесі належала Р. В. Емерсону, філософу, теоретику і практику мистецтва, ідеї якого формували інтелектуальні та художні уявлення американського суспільства. "Пошуки національних мотивів, колізій, поетичних ходів, вироблення власної художньої мови" найчастіше "були продовженням емерсонівських концепцій" [12, 40]. За словами В. Вітмена, Америка майбутнього... не знайде нікого, щоби можна було поставити поруч з цією людиною, з якої почався цілий процес. Як категорично підсумував Д. Донох'ю, "канон американської літератури є емерсоніанським" [36, 20]. Емерсон стоїть біля витоків і становлення Вітмена і Готорна, який, своєю чергою, веде до Мелвілла. Отож, його ідеї безпосередньо чи опосередковано позначилось на формуванні цілком певних прикмет національної літератури.

З творчістю Емерсона пов'язане формування: 1) нової концепції природи як майстерні Творця, як утілення божественного духу, гармонія яка необхідна для відновлення втраченої триєдиної цілісності людини (вся природа служить метафорою душі людини); 2) формування нової концепції пізнання, в якій акцентується пріоритет уяви як його вищої форми - наслідку органічного синтезу логічного та містичного, раціонального та інтуїтивного, що привело до 3) виникнення нової концепції мистецтва, універсально-метафоричний характер якої мав бути адекватним аналогом універсально-метафоричного характеру буття.

Формування нової концепції людини також пов'язано з Емерсоном. Він писав: "…у всіх своїх лекціях я вчив одному: доктрині безмежності людської особистості". Сформована ним концепція "довіри (віри, покладання) до себе (self-reliance)", схарактеризована В. Л. Паррінгтоном як "апофеоз індивідуалізму" [27, 453], з одного боку, утверджувала віру у власні сили, а з другого - стала надійним підґрунтям для формування власної національної культури. Відомий афоризм Емерсона - "Слідуй тільки собі, нічого не копіюй" підтверджує розвиток індивідуалізму в американській суспільній свідомості.

Власну версію американського ренесансу запропонувала Дж. Томпкінс, шостий розділ книжки якої ("Sensational Designs", 1985) промовисто називається "Інший американський ренесанс" [41, 147-185]. Предмет уваги дослідниці - сентиментальна література. "The Sensational Designs" імплікує "почуттєвість", яку автор вважає недооціненою, а причини цього вбачає у "маскулінних" пріоритетах формування канону).

1.2.3 Національні особливості американського Відродження

Американський ренесанс володіє рядом національних особливостей, що відрізняють його від європейського.

О. Лосєв вважає прикметними для естетики європейського Відродження, такі риси: 1) ренесансний індивідуалізм, проявлений у стихійному самоствердженні людини [18, 609] і навіть "індивідуалістичний протестантизм, міцно зв'язаний з приватнопідприємницьким духом буржуазії, що зміцнюється" [18, 58]; 2) антропоцентричний неоплатонізм та гуманізм, що вплинули на "...розуміння природи, пройнятої божественними силами, вічно живої... вічно прекрасної і художньо творчої" [18, 607]. Американський ренесанс навпаки характеризувався критикою буржуазних цінностей. Хоча "…идея божественности человеческого сознания, или, в терминологии Эмерсона, "души", которая есть частица мировой души, или "сверхдуши" [14, 567] має місце серед трансценденталістів, але все-таки у романтичному світосприйнятті природа розглядається більше як живий чарівний і таємничий світ, аніж божественна категорія.

Одна із спільних тем періоду ренесансу в американській та європейській культурах найголовніших тем індіанська тема. Але "індіанці в Америці із самого початку були не умовним абстрактним поняттям, що фігурувало часом у європейському романтизмі, а повсякденною реальністю, з якої був зв'язаний складний психологічний комплекс ? замилування й страху, ворожості й почуття провини" [33, 330]. Безсумнівною заслугою американських романтиків був щирий інтерес і глибока повага до індіанського народу, його своєрідному світовідчуванню, культурі, фольклору.

Схожим у американському та європейському ренесансі є те, що "взволнованный лиризм делает творчество романтиков индивидуалистически окрашенным" [3, 6], але все ж головним мотивом для американської ренесансної літератури є розвиток загальнонаціональних естетичних цінностей.

Доба американського ренесансу була періодом інтелектуального злету американського суспільства, об'єднаного загальним прагненням до створення виразно національного американського за суттю та формою мистецтва. Романтизм, який узяв за вихідну основу творчості "…національні художні джерела і традиції" [20, 200], в американському варіанті набув імперативної форми національної ідентичності.

Термін американський ренесанс все ж має право на існування, адже набув статусу загальнонаціонального культурного напряму і як європейський має характерні риси та особливості, які проявляються у силовому полі американського романтизму.

1.3 Культурні традиції американського романтизму на різних етапах розвитку

1.3.1 Національна своєрідність американського романтизму

Вона визначається багатьма факторами: історичними, соціальними, культурними. Шлях молодої республіки був, безумовно, незвичайним. Америка не знала феодалізму: після Війни за незалежність відкрилися можливості інтенсивного, бурхливого економічного зросту. Однак рабство залишалося не тільки плямою на молодий заокеанській демократії, але й гальмувало її розвиток. Не було в США власних глибоких культурних традицій. На відміну від багатьох європейців американцям був чужим розпач у зв'язку з катастрофою просвітительських ідеалів і віри у настання "царства розуму", що обернулося торжеством вульгарності й появою нових хазяїв життя. Не знали вони ностальгії за безповоротно загубленим минулим, песимізму, "світової скорботи" [7, 46]. Американских романтиків, особливо на ранньому етапі, у цілому відрізняли оптимізм, віра в підбадьорюючі перспективи молодої держави.

США хронологічно відставали від Європи у літературному розвитку. Американський романтизм заявив про себе пізніше європейського. Та й тривав він довше. Його представники, так званих "традицій благопристойності", були у центрі уваги ще на результаті XIX ст. Багато творів було створено в 1840-і роки, вони досягли апогею у 1850-і, які й отримали назву "американський Ренесанс".

Інша національна особливість романтизму стосується художньо-естетичної сфери. Для творчості багатьох європейських романтиків (Гофман, Гельдерлин, Блейк, Шеллі й ін.) характерними є могутнє поле фантазії, казкові елементи. Поетика їх американських колег здається більше "приземленою", "матеріальною", "прозаїчною". Американському художньому менталітету в основному були далекі від абстрактних філософічності, метафізичності, його відрізняло тяжіння до конкретності, деталей і подробиць [7, 46]. На цю обставину звернув увагу Ф.М.Достоєвський, характеризуючи Е.По й порівнюючи його з Гофманом.

Отож, романтизм можна визначити як літературний напрям, що виник наприкінці XIII століття в Німеччині та існував у літературі ряду європейських країн і США у першій половині XIX ст. [6, 2]. "Основна увага приділялася не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному" [6, 3]. Для романтиків є характерним ігнорування матеріального світу, якому вони протиставляють абстрактний.

Національна своєрідність американської літератури відображається й у естетиці американського романтизму.

1.3.2 Естетика американського романтизму

Ніколюкін А. Н. характеризує розвиток естетизму американського романтизму відповідно до трьох етапів його розвитку.

У першому передромантичному, який характеризується наявністю класицистських тенденцій, зароджуються перші паростки романтизму. Однією з найвидатніших фігур цього періоду став Філіпп Френо. "Его статья "Совет сочинителям" ? первый литературный манифест американского романтизма" [35, 9]. Попередниками і сучасниками Френо були, як зазначає вчений, Франклін і Томас Пейн. "Воззрения этих выдающихся писателей-публицистов и мыслителей оказали существенное воздействие на зарождающуюся эстетическую мысль молодой американской республики". Передромантичний період відноситься до епохи війни за незалежність.

У 20-30-і роки американський романтизм виходить на міжнародну арену і у мистецтві відбувається новий підйом. Романтизм того часу відкидав класичні літературні канони, а тому вступав у протистояння з консервативними європейськими традиціями. "Особенность возникновения и становления эстетической мысли в США заключается в том, что первоначально она сосредоточилась исключительно на проблемах национальной литературы" [35, 10]. Ці питання залишалися провідними і на завершальний етапі романтичної естетики США, який розпочався у 40-50-х роках і тривав аж до Громадянської війни.

Для американських романтиків ідеї захисту національної самобутності є типовими. Саме вони боролися за незалежність американської літератури від європейської, особливо англійської [9, 91]. Американські романтики закладали фундамент розвитку національної літератури.

У 1820 році з'явилася стаття Джеймса Керка Полдінга, в якій він описав американську національну драму. До неї автор відносив не ті твори, які були написані американцями, а ті, які безпосередньо зверталися до національних почуттів та до вітчизняних подій і фактів. Це стало причиною "деанглізації" ? боротьби проти використання штампів англійської літератури, яка не мала ніякого відношення до американської природи. Яскравим прикладом такого процесу є критика "пташиних" образів (зокрема солов'я та жайворонка) Брайентом, Лонгфелло та Торо. Згідно їх тверджень краще описувати американських вільшанок, аніж далеких англійських жайворонків. Основна суть подібних висловів полягала у тому, що потрібно розвивати національну літературу, а не наслідувати англійську.

Причина наслідування англійських образів у американській літературі полягала в тому, "…що в Новому Світі не було мальовничих руїн, пам'ятників старовини, древніх переказів і легенд, навіть просто багатьох реалій життя, за яких уже закріпилися стійкі романтичні асоціації, таких, наприклад, як англійські замки й шотландські гори, тюльпани Голландії й троянди Італії" [33, 332]. Але американські романтики прагнули "…стати не епігонами європейських традицій, а створити власні самобутні пам'ятники мистецтва" [8, 90]. Тому поступово в книгах Ірвінга й Купера, Лонгфелло й Мелвілла, Готорна й Торо явища американської природи, й факти історії, географії здобувають "американський" романтичний колорит.

Для американських романтиків усіх періодів і для трансценденталістів характерним був протест проти буржуазії. "Лоза, из плодов которой выжимается вино романтизма, растёт на простой обычной земле," ? зазначав Паррінгтон [27, 8]. Тобто одним із витоків романтичного сприйняття світу було розчарування у буржуазній революції в США 1775?1783 рр. [9, 90]. Війну за незалежність, плоди якої дісталися торгашам та промисловцям, описана у творі Фенімора Купера "Осада Бостона".

Американські романтики критикують життєвий практицизм і цинізм, а також the almighty dollar - "всемогутній долар" (вислів, який впершe був ужитий в іронічному сенсі Вашінгтоном Ірвінгом у 1836 році у журналі The Knickerbocker Magazine) [23, 92]. Їх відштовхує наростаюча хвиля влади "голого чистогану", корупції, егоїзму, морального й духовного збідніння. Вони шукають альтернативу буржуазному укладу й знаходять її в романтично ідеалізованому житті американського Заходу (цикл романів Ф. Купера про Шкіряну Панчоху, "Подорож у прерію" В. Ірвінга), героїці Війни за незалежність ("Шпигун" Ф. Купера), вільної морської стихії ("морські" романи Ф. Купера), патріархальному минулому країни ("Історія Нью-Йорка" і оповідання В. Ірвінга), у багатій і барвистій європейській історії ("Альгамбра" В. Ірвінга, трилогія про середньовічну Європу Купера) [33,330]. Ранні американські романтики із тривогою спостерігають перекручування й забуття високих ідеалів, проголошених при народженні республіки.

Складна й суперечлива реальність Америки цих років обумовила помітні розходження у світовідчуванні й естетичної позиції романтиків 50-х років. Більшість письменників цього періоду випробовують глибоке невдоволення ходом розвитку країни. "У США зберігається рабство на Півдні, на Заході поруч з героїзмом першопрохідників знаходиться варварське знищення корінного населення материка ? індіанців і хижацьке розгарбування природних багатств. Республіка переживає економічну кризу 1830-х років, втрату довіри до корупційного уряду, зовнішні і внутрішньополітичні конфлікти" [33, 330]. Хоча сутністю романтики є мрія, за допомогою якої людина намагається подолати зовнішні сили - природні та соціальні [11, 22], розрив між дійсністю й романтичним ідеалом заглиблюється, перетворюється в прірву. Напевно саме тому серед романтиків зрілого періоду так багато невизнаних митців, відсунутих на задній план буржуазною Америкою: По, Мелвілл, Торо, поетеса Э. Дікінсон.

Отож, їх протест мав естетичний, моральний та соціо-політичний характер, тому вони часто зображали спустошення серця людини, коли нею заволодівав сухий практицизм. Романтики почали шукати свій ідеал поза реальним життям, стали схильними протиставляти буржуазному світові уявний світ.

1.3.3 Поетизація природи у представників американського романтизму різних періодів

У художню мову зрілого американського романтизму проникає символіка, що рідко зустрічалася в романтиків попереднього покоління. По, Мелвілл, Готорн у своїх здобутках створили символічні образи великої глибини [33, 330]. Помітну роль у їхніх утворах починають грати надприродні сили, підсилюються містичні мотиви.

У творах американських романтиків простежується абстрагування та протиставлення "прекрасного" та "огидного", "доброго" та "злого". Позитивне стає піднесеним, а негативне навпаки згущається [3, 8]. Контрастні протиставлення та гіперболічно підкреслена сила стихії займають чимале місце. Наприклад, Едгар По "Падіння будинку Ашерів", де фантоми населяють старовинний дім Ашерів, письменник змушує ніби на власні очі бачити страхітливий напівзруйнований будинок із тріщиною на фасаді, який справляє безумовно гнітюче враження [1, 18]. Фенімору Куперу властива поетизація природи. Із захватом описував морську стихію. Але "…в ещё большей степени романтичное восхищение природой проявилось у писателя в его романах о Кожаном Чулке, в которых романист создал удивительно лиричные и одновременно величественные картины лесов, озёр, воспел красоту и гармонию природы США" [16, 97]. У творах Н. Гортона присутні "мотивы магии, смерти (увядания), оживления/ преображения неодушевленного предмета ("Песнь торжествующей любви" / "Дочь Рапачини")…", а также образы "тусклого света" ("Косморама" / "Эксперимент доктора Хайдеггера"), потустороннего мира/заколдованного пространства ("Вий" / "Долина трех холмов" и "Молодой Браун")" [24, 13]. Метою використання протиставлень, контрастів, ідеалізації оточуючого світу було викриття потворності життя, створеного буржуазією [23, 88]. Поетизація природи вітчизни виконує роль збудника патріотичних почуттів.

Твердження національної самобутності й незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру проходять через все мистецтво американського романтизму. "Письменники-романтики у своїх книгах із захопленням подорожують разом зі своїми героями й читачами по морських просторах, гладі Великих Озер, дрімучим лісам, могутнім рікам, безкрайнім преріям" [33, 330]. У світовому романтизмі природа завжди виступає як альтернатива антигуманної цивілізації. У творчості романтиків США цей мотив підкріплюється тим, що недоторкана цивілізацією природа починається в американців буквально за порогом будинку.

Для романтизму характерне особливе значення зображення природи у ліричному, символічному, алегоричному плані, а не лише як місця дії творів. "Существует таинственная связь между миром природы и миром человеческой души" [10, 363]. Вона є предметом захоплення американських письменників, а тому часто стає не лише фоном, віддаленим пейзажем, але й часто стає одним із персонажів, що діє на рівні з іншими героями. "Своєрідність картин природи (у Ірвінга, Купера чи Мелвілла) полягає насамперед у тому, що це природа ще маловідомого континенту чи екзотичних островів (як у Мелвілла). Головний персонаж в пейзажах Купера -- ліс, Мелвілла -- океан, Ірвінга -- міські околиці. Готорн уміє передати атмосферу старовинного міста, наділяючи будинки чи вулиці доброю або злою душею. Ліс у Купера -- це місце, де живуть його герої, він для них і дім, і захисник, і годувальник" [21, 384]. Однак у ньому може ховатися і щось страшне, містичне. Він пов'язаний з людьми своїми вітами та корінням і так само, як його мешканці, страждає від безжалісного наступу цивілізації. Природа в творах американських романтиків часто виступає як одвічна могутня сила, байдужа до радощів і страждань людей, як втілення божественного начала, що вище за людину. Це в першу чергу типове для Мелвілла, його зображень морської стихії.

Висновки до розділу

1. Існує декілька концепцій періодизації американського романтизму, але найбільш ревалентною є концепція, згідно якої виділяють три етапи розвитку романтизму ? ранній - 20-30-ті роки, "зрілий" або "перехідний" - кінець 30-х - середина 50-х років, і "фінальний" - від середини 50-х років до початку Громадянської війни.

2. Ранній етап розвитку романтизму характеризується початком підйому національної свідомості та прагненням створити самобутню американську літературу зі специфічними, притаманними їй рисами, які б відрізняли її від європейської. На першому етапі спостерігається превалювання оптимістичних настроїв у літературі.

3. Зрілий етап розвитку романтизму є найбільш дискусійним у літературознавчій науці. Деякі науковці ототожнюють цей період з поняттям "американський ренесанс", або американського відродження.

Для другого періоду розвитку романтизму характерним є активний протест проти буржуазії, появою драматичних та трагічних тонів, зміною оптимістичного світосприйняття на песимістичне.

4. Третій етап характеризується посиленням песимістичних тенденцій, а також поступового переходу від романтичного до реалістичного світосприйняття, що зумовлено історичним розвитком країни.

5. Для всіх етапів розвитку американського романтизму характерним є поетизація природи, що використовується як альтернатива буржуазному суспільству та цивілізації.

Розділ 2. Еволюція американського романтизму крізь призму творчого методу його представників

2.1 Творчість Вашингтона Ірвінга як представника раннього романтизму

2.1.1 Основні етапи та характерні риси творчості Ірвінга

Творчість Ірвінга поділяється на два етапи - ранній та пізній. До раннього періоду належать: твір "Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії" (1809), новела "Ріп Ван Вікль" (1819), збірник новел "Книга ескізів" (1819), збірник "Брейсбридж Холл" (1822) та "Розповіді мандрівника" , твір "Завоювання Гренади" (1829). До пізнього періоду відносяться: "Альгамбра" (1832), "Мандрівка у прерію" (1835), "Асторія" (1836), "Пригоди капітана Бонвіля у Скелястих горах і на Далекому Заході" (1837). У 40?50-x pp. Ірвінг писав книги біографічного характеру.

Характерні риси новелістики Ірвінґа:

· цікавість і гострота сюжету;

· принцип романтичного двоїстості світу - романтики стверджують думку про недосконалість реального світу і протиставляють реальний світ фантастичному;

· фольклорні мотиви країн Європи, опис природи, звичаїв, життя різних країн ("Ріп-Ван Вінкль", "Альгамбра");

· синтез сучасного, історичного та легендарного;

· протест проти непривабливій буржуазної дійсності ("Історія Нью-Йорка");

· інтерес до пригодницького жанру;

· поєднання м'якої іронії, гумору, пародії, гротескності і сатири на сучасне буття Америки

· зниження романтичного стилю твору.

Отож, талант письменника проявлявся у здатності шукати й знаходити літературні пригоди, мистецьки їх обробляти й наділяти національною своєрідністю [8, 308]. "Ирвинг обнаружил легенду и национальную литературу", "открыл жанр, которому литература США была обязана своей будущей славой, ? новеллу" [1, 8]. Таким чином, можна зробити висновок і про те, що Ірвінг "подарував" Америці новелу, що відрізняється жвавістю оповідання, цікавістю фабули в сполученні з іронією.

Звертаючись до старовини, фольклору, а саме до німецьких народних казок та іспанських легенд [40, 25], Ірвінг розробляв національну тему й з'явився провісником критико-реалістичної тенденції в американській літературі.

2.1.2 Особливості ранньої романтики Ірвінга (на основі твору "Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії")

У 1809 р. Ірвінг опублікував "Історію Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії", приписавши її вченому-історикові Дідріху Нікербокеру, ексцентричному джентльменові в оксамитових штанях, перуці з косою й трикутному капелюху. Чоловік нібито раптово зник, залишивши після себе лише скриньку з рукописом.

Книга справляє враження гумористичного та добродушного твору, але насправді в ній криється гостра сатира та критика буржуазії. Письменник ще в молодості розірвав стосунки з буржуазією через те, що не міг змиритися з її руйнівним впливом на суспільство [12, 275]. "В его "Истории Нью-Йорка", иронической летописи старих времён…с явным сарказмом говорится и о пресловутой американской демократии, оборачивающейся жестокими преследованиями "неверующих", и об опасной жажде наживы" [1, 6]. Письменник відзначав жорстокість поселенців по відношенню до індійців.

Твір є блискучою сатирою на сучасне авторові життя суспільства. Критика суспільства була подана у вигляді ретельно підготовленої містифікації, де центральне місце займають "образы трёх голландских губернаторов - это сатира на трёх первых президентов США" [16, 94]. Пародія охоплює найрізноманітніші теми: від наївних понять про життя ранніх голландських поселенців до державної політики Томаса Джеферсона, від історичних творів до поем Вальтера Скотта, якими захоплювалися американці. Часовий простір охоплює період від "створення світу" до кінця XVII ст., але по суті "Історія Нью-Йорка" ? книга про сучасність, написана для сучасників.

Проаналізувавши цей твір, що належить до раннього періоду творчості письменника, можна виділити такі головні риси:

· перенасичення алюзіями на сучасність;

· пародія на романтичне розуміння історії;

· протиставлення ідеалізованої картини минулого сучасному авторові життю;

· використання гострої сатири та іронії;

· гіперболізація;

· зниження стилю героїчних подій.

2.1.3 "Альгамбра" ? синтез сучасного, історичного та легендарного

У творі "Альгамбра" В. Ірвінг розповідає про подорож до Іспанії, у древню арабську фортецю Альгамбру. Нариси автора являють собою суміш трьох ліній оповідання ? сучасної автору, історичної і легендарної. Докладно мова про них піде далі.

1) Альгамбра сучасна (18 століття). Автор кілька глав приділяє опису життя фортеці. Вони слугують своєрідною преамбулою до оповідання, надають відомості про історію фортеці, країни, мешканців. Також ця частина історії показує "зв'язок часів" між бурхливим минулим і спокійним сьогоденням.

2) Альгамбра історична. У декількох главах автор робить екскурс в епоху мавританського панування на Піренеях. Розповідається про будівництво Альгамбри, підкорення більшої частини Іспанії, про відносини між мусульманськими й християнськими королівствами. Інформація справляє дещо наївне враження, правителі багато в чому ідеалізовані, погляд на лицарство досить романтичний. Подібні фрагменти вдало доповнюють казкову атмосферу книги.

3) Альгамбра легендарна. Основна частина роману присвячена саме легендарному й казковому минулому, коріння якого сягають часів правління маврів. Арабський антураж присутній у всіх казках, а сама "Альгамбра" вражає специфічним колоритом загадкового Сходу.

Деякі глави схожі за стилем, і можна сказати, що "Легенда про Розу Амальгамбри" нагадує сюжет легенди про трьох принцес, але вже зі щасливим кінцем: дівчина виходить заміж і стає щасливою [14,103]. Обидві легенди характеризуються пошуком головних героїнь радості та любові.

Отож, можна стверджувати,що письменника цікавили легенди, у яких розкривалися вдачі, звичаї, вірування, інтереси, спосіб життя й образ мислителів минулих поколінь [2,12], так як Альгамбра є пам'яткою минулої епохи, де фантазія місцевих жителів у поєднанні з уявою Ірвінга породжує таємничі образи, що занурюють читачів у світ Сходу, а час у фортеці ніби зупиняється.

2.2 Творчість Едгара По як проміжна ланка між раннім та "фінальним" періодом американського романтизму

2.2.1 Взаємодія американської та світової літератур

Із загальної системи романтизму виділяється творчість Едгара По, який не був гідно оцінений сучасниками. Вони воліли бачити в ньому алкоголіка та наркомана, звинувачували у відсутності національної основи в його творах [1, 16]. Французи "відкрили" його світу, а співвітчизники (Брукс Ван Вік, Паррінгтон та ін..) стверджували, що цей автор залишився осторонь від основних течій американської думки. [27, 78]. Але насправді здавалося б непов'язані з реальним життям фантоми напівзруйнованих замків та химер були відповіддю на меркантильну дійсність. В основі "примарних" образів лежить гостра і навіть певною мірою хвороблива критика Америка, яка виражається у складній системі алегорій.

Різні літературні школи наслідували його стиль і "заимствовали у него отдельные положення и приноравливали к собственным потребностям. Вот почему Эдгар По оказался "отцом символистов", "прародителем импрессионизма и футуризма" [3, 141]. Хоча О. Блок стверджував, що "произведения По созданы как будто в наше время, при этом захват его творчества так широк, что едва ли правильно считать его родоначальником "символизма" [25, 227]. Тобто творчість Е. По була настільки широкомасштабною, що мала вплив на різні літературні течії, а світосприйняття письменника виявилося близьким письменникам XX століття.

Е. По нерідко відносять до родоначальників символізму, який визначається як "своеобразная форма иносказания, позволяющая через словесный образ передать многозначную жизненно универсальную идею, не поддающуюся отвлеченно ? логическому выражению" [19, 5]. Міхіна виділяє такі риси творчості Е. По, які знайшли своє відображення у французькому символізмі:

· використання зовнішнього знаку як символу глибинних процесів, внутрішнього змісту (поезії "Сон", "Країна сновидінь")

· музикальність поетичного слова, ритмічна організація тексту

· зображення душевних переживань героя в імпресіоністичній манері

· розкриття зв'язку людини з потойбічними силами

· зображення конечності земного буття

· використання мотивів відчаю, безрадісності

· тема краси є несумісною з мораллю та диктатизмом

· відчуття хиткості навколишнього світу

Отож, творчість Е. По стала могутнім стимулом для розвитку французької літератури.

2.2.2 Еволюція творчості Едгара По

У творчості Едгара По за часовою ознакою виділяють два періоди:

1) 20-30-і роки (відноситься до раннього романтизму)

2) 40-і роки (відноситься до зрілого романтизму)

Перший період характеризується створенням "розповідей жаху" ? пародіюванням жахів німецьких романтиків. Наприклад, твір "Метценгерштейн" имел первоначально подзаголовок: "В подражание немецкому, который затем был снят" [25, 192]. Автор за допомогою вибраного жанру та відповідних прийомів (гротеску, іронії, пародії) передає відчуття страху та пригніченості, що оволодівають людиною, а також абсурдності нагромадження жахів.

Окрім цього Е. По у своїх новелах гармонійно поєднував "безудержную фантастику с гармоничными деталями" [16, 100]. Він описував механічне та самодовільне життя людини, а також наслідки такої поведінки ("Система доктора Смоля та професора Перо"). Фантастика та подробиці внутрішнього стану людини вводились для того, щоб розкрити трагізм долі та положення людини у химерному світі. Розум людини, на думку Е. По, підтримуються саме силою уяви та фантастикою. А проблемою суспільства є діляцтво, котре поневолює талановитих людей ("Падіння будинку Ашерів").

Другий період розпочинається після смерті дружини Е. По і характеризується підсиленням мотиву трагізму в його творчості. Особливо це проявилось у поезії ("Колокола", "Ворон", "Енебель Лі"), де зображується невідповідність ідеалу та дійсності.

У новелістиці Е. По звертається до аналізу розуму та психіки людини, який американський дослідник Лоренс порівняв з хімічним аналізом душі та свідомості [37, 70], що вдало використовувався письменником у детективних творах ("Золотий Жук", "Вбивство на вулиці Морг", "Чорний кіт").

Отож, Е. По збагатив жанр американської новели, а також детектив та наукову фантастику, удосконалив способи розкриття психологічного стану людини.

2.2.3 Композиційні та стильові особливості художньої мови Едгара По

Е. По був першим американським критиком, у працях якого естетична теорія набула вигляду цілісної концепції. Свої теоретичні судження Е. По виклав у працях "Філософія композиції" та "Поетичний принцип", а також у різноманітних рецензіях та статтях про Готорна та Лонгфелло. "Особенно подчёркивал По неразрывную связь литературной практики с теорией, утверждая, что художественные неудачи, связаны с несовершенством последней" [35, 12]. Новеліст протестував проти композиційної розпливчатості романів та зазначав, що художня форма повністю залежить від основного замислу твору. Головний принцип композиції полягає у тому, що вона повинна слугувати для створення основного ефекту, моменту кульмінації, який По називав "totality effect".

"Totality effect" підпорядковуються музичне забарвлення вірша (the force of monotone), винайдена поетом рима, що повторюється, як відлуння, таким чином створюючи своєрідну магію вірша, та віршований рефрен, що за словами поета, "підсилює звучання і думку" [3, 141]. Яскравим прикладом віршованого рефрену є повторення поетичного слова "Nevermore", що наповнило поезію "Ворон" водночас скорбною та возвеличенню тональністю.

Об'єму По надавав першорядного значення та акцентував увагу на тому, що новела повинна бути прочитана за один раз, а тому "довгий вірш не мав права на існування"; "довгий вірш - це парадокс" [3, 141]. За уявленнями письменника, ідеальним може вважатися, лише той вірш, обсяг якого не перевищує сотні строк, адже довгота вірша руйнує поетичний ефект.

Також Е. По приділяв величезну увагу тону твору - він повинен неухильно наростати: "от внутренней сосредоточенности, которая и допускает возможность анализа, ? к бесконтрольным, на грани безумия, эмоциональным извержениям" [1, 18]. Бовсунівська зазначає, Е. По був найвиразнішим майстром передачі гротескності світобудови, створення дивовижних каскадів світів та істот серед митців США [4, 35]. "Гротеск - самое свободное и прихотливое сочетание различных образов и мотивов, самое дерзостное игнорирование рассудочности и правдоподобия" [22, 208]. Для його новел завдяки використання гротеску характерним є потужній напір відчуттів, постійна готовність до емоційного вибуху ("Лігейя", "Падіння будинку Ашерів", "Криниця та маятник" та ін.).

2.2.4 Специфіка американського детективного жанру в період романтизму

Альтернативною реального повсякдення для По стала уява, яка слугує незримим фоном новел, та тісно переплітається з гротеском. Саме сила уяви, як стверджує Ніколюкін, є тою рисою, яка відрізняє творчість Е. По від інших письменників. Коли людина намагається створити певний образ, то зазвичай в її уяві виникає загальна картина, а "…в повестях По если и есть фантастичность, то какая-то материальная…" [25, 227]. Тобто сила уяви у Е. По гармонічно поєднується з силою подробиць. Письменник здатний настільки детально передати уявні образи чи події, що вони оживають, а втілення їх у реальність здається можливим.

Поєднання "матеріальної фантастичності", аналітичного холоду та раціоналістичного мислення призвело до появи детективних сюжетів, з якими в чималій мірі пов'язана всесвітня слава письменника [1, 18]. По був родоначальником детективного жанру в європейській та американській літературах, під впливом його творчості опинилася низка відомих письменників - Конан Дойл, Стівенсон, Веллс, Фолкнер, а також Жюль Верн, який написав закінчення до повісті "Пригоди Гордона Піма". Тобто світова детективна література була породжена аналітичними здібностями письменника, які втілилися в образі Ш. Огюста Дюпена, героя трьох "логічних розповідей": "Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже", "Вкрадений лист" [25, 229]. Брукс Ван Вік стверджує, що По втілював свої потаємні бажання та аналітичні здібності у своїх персонажах [5, 16]. Окрім притаманних автору характеристик, Дюпен синтезує в собі риси персонажів раннього періоду творчості По - від Ганса Пфаллі до розповідача з "Людини натовпу".

Детективний жанр та герої цього жанру у По відрізняються від аналогів XX ст. низкою характеристик.

С. С. Дінамов віділяє такі основні риси європейського (буржуазного) детективного жанру:

· утвердження та виправдання дійсності;

· причини розгортання дії - захист приватної власності та буржуазного порядку;

...