Художні описи в творах Джека Лондона
Теоретичні аспекти дослідження пейзажних описів в художній літературі, особливості функціонування. Проблеми пейзажу в художній літературі. Лінгво-когнитивні аспекти образності в пейзажних описах в творах Джека Лондона, на прикладі роману "Мартін Іден".
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.01.2014 |
| Размер файла | 60,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження пейзажних описів в художній літературі
1.1 Дослідження пейзажних описів
1.2 Проблеми пейзажу в художній літературі
1.3 Функції пейзажного опису
Розділ 2. Лінгво-когнитивні аспекти образності в пейзажних описах в творах Джека Лондона
2.1 Творчість Джека Лондона
2.2 Образність в пейзажних описах роману Джека Лондона «Мартін Іден»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність роботи зумовлена когнітивним і антропоцентричним підходом до аналізу художнього твору. У цей час особливе місце в лінгвістиці тексту приділяється вивченню художнього тексту й одиниць складових його, у числі яких виступає пейзажний опис. Словесно-художній пейзаж є предметом вивчення великої кількості робіт у літературознавстві (Є. М. Апенко, М. Ф. Вазіна, Б. Є. Галанов, Н. Д. Іванова, Г. Н. Толова, І. О. Шайтанів, Н. А. Шогенцукова й ін.) і в лінгвістиці (В. А. Кухаренко, І. М Вознесенська, Ю. Б. Курасовська, Г. І. Лушнікова, О. А. Нечаєва, У. Н Рябова, Н. В. Ситяніна й ін.). Однак не можна назвати тему вичерпаною, оскільки окремі аспекти проблематики словесного пейзажу були освітлені головним чином у синхронії. Пейзажний опис, будучи важливим функціонально навантаженим компонентом тексту, як будь-який інший зображувально-виразний елемент «світу художнього твору» (термін Д. С. Ліхачова), із часом має тенденцію еволюціонувати.
Актуальність обраної теми визначається:
назрілою необхідністю еволюційного підходу до вивчення пейзажного опису;
зростаючим інтересом до досліджень, орієнтованим на комплексний філологічний підхід до аналізу художнього тексту;
інтенсивністю розвитку сучасних лінгвістичних досліджень, спрямованих на виявлення факторів, що забезпечують цілісність і зв'язаність художнього тексту, що припускає розгляд окремих текстових елементів, зокрема, пейзажних описів.
Наукова новизна роботи полягає в тім, що вперше на матеріалі зарубіжної літератури проводиться багатоаспектний аналіз пейзажних описів, робиться спроба простежити еволюцію форм і функцій пейзажних описів.
У багатьох лінгвістичних дослідженнях, присвячених вивченню даної проблематики, словесний пейзаж розглядається в рамках індивідуального стилю одного автора як представника певної епохи в літературі. У курсовій роботі почата спроба вивчити становлення форм і способів опису природи в творах Джека Лондона. Мовностилістичний опис закономірностей розвитку «пейзажної одиниці» тексту із залученням даних літературознавства й історичної поетики дає можливість визначення оптимальних шляхів зміни й становлення не тільки пейзажного опису, як значимого елемента тексту, але й тексту в цілому.
Метою роботи є виокремлення художнього і текстового концепту «пейзаж» в творах Джека Лондона, його опис, виділення характерних ознак та визначення специфічної кваліфікації.
Дослідження поставленої мети здійснювалось через постановку і вирішення наступних задач:
з'ясувати теоретичний аспект проблеми - пейзаж як елемент композиції художнього твору;
проаналізувати особливості функціонування пейзажних описів;
охарактеризувати лінгво-когнитивні аспекти образності в пейзажних описах в творах Джека Лондона.
Об'єктом дослідження є образність в пейзажних описах художніх творів.
Предметом дослідження є художні описи в творах Джека Лондона
Методи дослідження: аналіз тексту, методи мовностилістичного й літературознавчого аналізу, контекстологічний аналіз, порівняльний аналіз.
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження пейзажних описів в художній літературі
1.1 Дослідження пейзажних описів
пейзажний опис джек лондон
Різновид однієї з композиційно-мовленнєвих форм художнього твору «опису» - опис природи, є типовим вербальним репрезентантом концепту «пейзаж». Текстові концепти є як художнім відображенням природи і виразом світосприйняття письменника, так і взаємодією індивідуально-творчої майстерності з художніми методами та літературними течіями свого часу. В сучасній лінгвістиці існує багато підходів до вивчення концептів, які можна звести до лінгвокогнітивних і лінгвокультурологічних сутностей. Загальновідома багатовимірність текстових концептів, які охоплюють ціннісний, образний і понятійний компоненти, тому концептуалізація дійсності здійснюється як визначення, вираження та опис. Визначення - це виділення актуального для певної лінгвокультури. Опис фрагмента оточуючого нас географічного середовища може мати різні ступені точності. Наприклад:
1) стандартний;
2) генералізуючий;
3) уточнюючий;
4) спеціально уточнюючий.
Пейзаж « (фр. paysage, від pays - місцевість, країна) в літературі - це словесне зображення природи - поля, лісу, села, міста, гір, ріки, моря, неба... «.
Пейзаж - це:
1. Загальний вигляд якоїсь місцевості, картина природи, краєвид.
2. Опис, зображення природи в літературі.
Своєю чергою, природа - це «сукупність особливостей рослинного й тваринного світу, кліматичних умов, рельєфу та будь-якої місцевості, країни; навколишнє географічне середовище... «.
При зіставленні наведених конкретних визначень з різних мов неминуче констатується наявність певного мисленнєвого конструкту, який об'єднує ці лексеми, а також специфічна різниця у формі, яка прив'язує ідею до реальності. Так проявляється своєрідність позначення і засобів номінації, унікальна сукупність яких свідчить про особливості менталітету різних народів.
«Пейзаж - це один із компонентів композиції художнього твору. За змістом він є описом природи будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу».
Будь-який опис (портрет, пейзаж, інтер'єр, опис окремих речей) становить «конкретно-уявлюване, картинне зображення зовнішнього вигляду дійових осіб, предметів, явищ, місцевості». Пейзаж як різновид літературного опису відтворює не лише зовнішній вигляд місцевості, явища, але також і звуки, рухи, запахи. Описи природи надають творам більшої художньої виразності, захоплюють читача своєю красою і величчю. Крім того, пейзажі допомагають наочніше уявити, де й коли відбуваються події, зображенні письменником, в яких умовах живуть персонажі, і дозволяють заглибитись у їх внутрішній світ. Це і є найважливішою функцією пейзажу - те, що він виступає у творі як додатковий, опосередкований засіб характеристики окреслюваних у ньому героїв.
Як правило, відношення пейзаж - людина в художньому творі будується на принципах так званого психологічного паралелізму - контрастного протиставлення або зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом людини: «Природа акомпанує людським переживанням. Вона акомпанує так тонко, немовби вона не природа а душа; іноді її акомпанемент побудований на консонансах (гроза в душі і на небі), іноді на дисонансах (душевна гроза під синім небом) …». Інколи пейзаж символічно узагальнює, емоційно виражає наслідки тих чи інших духовних пошуків героїв художнього твору, найчастіше виступаючи в ролі емоційно значущого фіналу твору, або, навпаки, задає емоційний тон «відкриваючи» собою твір.
Отже, пейзаж, як образ природного оточення персонажів та їх дій, опис картин природи у творі, має велике значення в його загальній змістовій організації.
Особливого значення і звучання набуває пейзаж у романтизмі. Природа набуває самостійної естетичної ваги особливо в ліриці. Зазначимо, що ліричний опис природи у вірші не є елементом композиції твору. Він є самодостатнім. Але обминати цілий пласт пейзажної лірики при осмисленні значення та ролі власне пейзажу не можна.
Романтичні описи живої природи переважно екзотичні (тобто незвичайні, дивовижні) : високі гори, бездонні ущелини, густі ліси, широкі степи, безкрайнє море. Природа найчастіше зображується в момент бушування стихій: бурі, грози, повені, урагану тощо. Нерідко уява письменника переносить читача на лоно південної чи східної природи, в незвичайні умови: дія відбувається в циганському таборі або на безлюдному острові чи в стані розбійників, уночі або на світанку. Мова романтичного пейзажу яскрава, надзвичайно емоційна, піднесена, часом поетична, багата на тропи та стилістичні фігури.
У романтиків природа - своєрідне дзеркало, що відображає душу митця, ліричного героя. Часто пейзаж стає формою вираження волелюбних прагнень персонажів. Особливо ця функція опису живої природи спостерігається у творах Т. Г. Шевченка (ранніх), П. Куліша («Орися», «Чорна рада»), Ю. Федьковича. Композиція романтичного пейзажу спрямована на створення живописного настрою. Розповідь про події межує з описами, які або пришвидшують, або гальмують темп дії. Між ними і подіями в житті природи встановлюється деякий зовнішній паралелізм. Але крім цього зовнішнього зв'язку, можливий і внутрішній. Описові картини вводяться письменником у кульмінаційні моменти наближення героїв до критичної точки їх переживань. Читач іще не знає, як далі розгортатимуться події, але за характером зображеної картини природи, може відчути їх внутрішній процес. Доволі часто цілям такого символічного паралелізму служить опис грози, що символізує душевну боротьбу ліричного героя. Ще романтики користувалися і таким пейзажним фоном: опис ранкової зорі і сходу сонця весь час супроводжує розповідь, надаючи настроєві героя світлої безтурботності, життєрадісності.
Близьким до романтичного є імпресіоністичний опис природи. Але якщо романтичний пейзаж створює настрій, то імпресіоністичний - враження. Гру кольору, звуку, руху в імпресіоністичному пейзажі дуже важко передати словами. Можна говорити лише про цілісне враження, яке вона справляє. Представники цього напрямку змальовували світ таким, яким він видавався в процесі перцепції. «Ставилося за мету передати те, яким видавався світ у даний момент через призму суб'єктивного сприйняття». Це зумовило функціональні й композиційні зміни пейзажу: опис став епізодичним, фрагментарним, суб'єктивним. Майстром імпресіоністичного пейзажу в українській літературі є Михайло Коцюбинський.
«Створюючи імпресіоністичний пейзаж, Коцюбинський вдається до таких же зображальних прийомів (тональність, фон, ракурс та ін.) і виражальних засобів (символіка), як і Нечуй-Левицький та Панас Мирний, проте, іде далі. В зображальному плані Коцюбинський досягає миттєвості малювання, передачі актуальної картини, а також розмитості лінії, переважання окремого мазка барви, він створює єдині тональності кольорів протягом усього твору або якоїсь його значної частини, мінливості самих картин природи («Intermezzo»), у виражальному плані цей же (а не інший, як у Нечуя-Левицького) пейзаж передає настрій, переживання, глибокі душевні зрушення й злами в душі героя як єдиний психічний процес, що було пов'язано з концепцією розуміння людини Коцюбинським», - вважає Ю. Кузнецов.
Реалістичний опис природи стає більш строгим і деталізованим. «Його головним завданням є створення не настрою чи враження, а відтворення виду». Література стає засобом пізнання людиною себе і навколишнього світу. «У пейзажах зображується дійсно існуюча природа в різноманітних проявах - без підкреслення в ній нищівних стихійних сил (як у романтиків) і без навмисної елегійності (як у сентименталістів) «.
У своїй праці «Зображення живої та мертвої природи», академік О. Білецький вводить поняття «власне поетичного пейзажу». Таке персоніфіковане змалювання природи найчастіше зустрічається у романтичних творах. Це епізоди, де поет розмовляє із хмарами, або небо постає в образі циклопа з густою сивиною, над чолом якого нависають хмари. Серед найяскравіших представників цього напрямку літературознавець називає Тіка і Новаліса - у німецькій поезії, Шеллі та Байрона - в англійській, Ламартіна і Гюго - у французькій, Тютчева - у російській. В українській літературі майстром поетичного пейзажу можна було б назвати «непривітаного співця» Я. Щоголіва. Цей напрямок у вітчизняній літературі розвивався в поезії і прозі ще і у XX столітті.
Хоча все-таки, які б картини не малювала уява поета, ми, читачі, побачимо перед собою зовсім не те, що він хоче, і навіть не те, що ми прагнемо побачити, а тільки те, що ми можемо створити із скарбниці своїх вражень, які зберегла наша пам'ять.
І все ж становище не є безнадійним, бо кожен письменник, орієнтується на певне коло читачів, тому він завжди може розраховувати, що у них є той запас уявлень, з якого вони легко можуть створити ті картини природи, про які він пише.
У літературознавстві опис живої природи розглядається в декількох аспектах. Ми описали деякі особливості пейзажу в творах, що належать до класицизму, сентименталізму, романтизму та реалізму. Розрізняють також пейзажі за своєю темою - степовий, лісовий, мариністичний (опис морських просторів), урбаністичний (опис міста, його вулиць, площ), індустріальний (опис заводів, фабрик, шахт тощо).
Ксенія Степанова виділяє ще два типи описів, що розташовуються опозиційними парами:
статичний та динамічний;
романтичний та реалістичний.
Статичні пейзажі зображають природу спокійною, непорушною, врівноваженою. Майстрами такого типу опису живої природи є І. Нечуй- Левицький та Панас Мирний. Прикладом може послужити опис яру, в якому розкинулося село Семигори:
«Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади…».
Мовні засоби творення статичного пейзажу такі:
концентрація в тексті означальних та обставинних конструкцій;
домінування однотипної структури речень;
єдиний часовий план опису;
вживання іменників з конкретно-предметним значенням;
використовування дієслів статики і стану;
уповільнений ритм оповіді.
Наприклад:
«Курява стояла над селом, тільки потік сріблистою водою шумів собі, як звичайно, і старий величезний Сторож при вході в тухольську тіснину стояв понуро, опущений, сумовитий, немов жаліючи своїх дітей, що покинули цю гарну долину, немов похиляючись у сторону тіснини, щоб своїм величезним кам'яним тілом заставити їм дорогу. Засумувалась і стара липа на копнім майдані за селом, а ревучий водопад, переливаючись у кармазинових променях заходового сонця, непорушним кровавим стовпом стояв над опустілою тухольською кітловиною. «
В опозиції до статичного опису картин живої природи перебуває динамічний опис. Він передає вирування стихійних сил. Предмети і природні явища зображенні в русі, переміщенні. Головними мовними засобами вираження динамізму є дієслова руху, звучання, зміни форм, активної дії. Серед граматичних структур динамічності описові надають перечислювальні ряди з безсполучниковим зв'язком, або короткі двоскладові речення. Ритм динамічного опису швидкий, часто змінюється.
Наприклад:
«Однак краю плавням не було. Комиші, озерця, єрики… І знов комиші, і знов вода, і знов той самий згук розміреного, однотонного прибою морської хвилі. Надвечір їй почувся дим, і вона зраділа - значить близько люди… «.
Друга опозиційна пара видів описів за класифікацією Ксенії Степанової пов'язана з еволюцією пейзажу. Попри спільність складу пейзажу стилістика і образна структура цих стилів дещо відрізняються.
Романтичний пейзаж різко суб'єктивний, а реалістичний - описовий. Але і романтичний і реалістичний пейзаж могли би бути символічними.
Потрібно відзначити і той факт, що у творах різних родів та жанрів пейзаж займає не однаковий обсяг. У малих епічних жанрах пейзажі, як і інші види описів, дуже стислі, а нерідко й зовсім відсутні.
У ліриці основним способом викладу є роздуми. Тому навіть у пейзажній ліриці опис не є самоціллю. У ньому виразно проступають переживання людини.
Отже, пейзажна лірика завжди антропоцентрична. Показовими в цьому плані є вірші «Гаї шумлять», «Арфами, арфами» П. Тичини, «Дівчина» М. Рильського, «Важкі вітри не випили роси» А. Малишка, «Осінній день» Л. Костенко.
Таким чином, ми визначили головні аспекти дослідження пейзажу та з'ясували основні етапи його розвитку в історії літератури.
1.2 Проблеми пейзажу в художній літературі
Визначними майстрами пейзажних описів в українській літературі є І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Є. Гуцало та ін.
При зображенні речей і картин ці автори використовували та використовують водночас і зорові образи, і слухові, часом смакові і нюхові. Малюючи картини природи, вони мобілізують слова, що передають найрізноманітніші відчуття. Але такі складні описові форми, до яких звик читач і які вважаються вищим досягненням в літературі, виникли не одразу. Як відзначає академік О. Білецький, «насправді таких вищих досягнень в мистецтві немає, є різні манери зображення і ставлення до зображуваного, і в кожний конкретний момент найбільш досконалою є та, яка найбільш задовольняє читача». Техніка та природа літературного пейзажу значною мірою визначається його еволюцією.
Зовнішній світ, тобто світ живої природи, що нас оточує, так як і світ мертвої природи, нами створеної, ми пізнаємо за допомогою п'яти відчуттів і все, що ми відчуваємо, описуємо словами. Тому найпримітивніші, на наш погляд, описи древніх часів представленні зоровими і слуховими образами. Саме з цих відчуттів починається свідоме сприйняття зовнішнього світу, до них ми найчастіше звертаємося з метою його пізнання. Проте передати ці відчуття словами не так уже й просто. «Якщо брати до уваги слова, що означають колір, то здається, що деякі, навіть висококультурні народи виявляють шокуючу сліпоту: у їх мові, достатньо високорозвинутій, не вистачає слів для означення дуже простих, на наш погляд, кольорів». Приміром, греки, як далі зазначає академік Олександр Іванович Білецький, не мали конкретних слів для означення синього і зеленого кольорів, у такій же ситуації були древні представники індійської цивілізації. Основними були три кольори - червоний, чорний і білий. Наприклад в поезії Гомера червоною є кров, веселка, хмари і морські хвилі. Веселку кольорів, розлиту у природі людина бачила і відчувала, але сказати про неї не вміла.
Але часи мінялися, і поступово від примітивної трьохтонової кольорової гамми мистецтво слова ішло до удосконалення і збільшення кольорів, а також до розрізнення їх відтінків.
Ці епітети виникали і розвивалися в європейській літературі, можна сказати на очах істориків літератури. Так, ще у XVII столітті про пейзаж достатньо було сказати, що він «приємний» або «неприємний». Епітети, що ставали постійними, не дозволяли що-небудь змінити. Ліс, наприклад, був тільки «чорним та мовчазним». Тільки з кінця XVIII століття відбувається розвиток кольористики в напрямку урізноманітнення кольорових епітетів або інтенсифікації кольорів. Поезія конкурувала з живописом, вчилася у нього, а подекуди й сама його вчила. «Завиден жребий художника-живописца; он счастливее тех, которые, ставя каракули на бумаге, думают, что срисовывают словами природу; он проживет месяц в Боржоме, а вывезет воспоминаний на целый век…» - писав відомий діяч XIX століття. Зрештою практика показала, що власне завдяки поєднанню зорових вражень з іншими (а не тільки розширенню кількості епітетів чи метафор) література може досягнути належної наочності, образності.
Зорові відчуття напряму пов'язані з уявленнями про форму, рух, а нерідко і з відчуттями слуховими. Тому поезію зближували не лише з живописом, а й з музикою, світом звуків. Коріння цього зближення заховані у глибокій давнині, коли людина наслідувала звуки природи, що врешті-решт призвело до того, що вона сама стала відкликатися звуками на усі явища зовнішнього світу. Тому роль акустично-звукових елементів у поезії також надзвичайно важлива. Створення за допомогою слова звукових вражень в пейзажі особливо характерно для лірики. У сучасній науці розроблена навіть своєрідна звукова символіка. Поєднання в описі природи звукових й зорових вражень дає змогу пожвавити картину, зробити її об'ємною, динамічною.
У історії розвитку літератури деякі дослідники виділяють епоху, коли усе мистецтво програмувалось ціллю «облагородить поезию до высоты музыки».
Причому, чим складнішими були звукові відчуття, тим простішим виявлявся засіб їх передачі: «ніяких звуконаслідувань, порівнянь і складних метафор; образи звуку трансформуються в образи світла і руху, і стисло відмічається лише настрій, який вони створюють». І це тоді, як кольорове враження може тривати, лишатися незмінним; тому й складніше закріпити його в слові, ніж звукове відчуття, яке з'явилося і завмерло, згасло.
Отже, по-перше, поетична наочність швидше досягається порівнянням одних відчуттів з іншими і їх взаємозаміною, а по-друге, чим простішим є відчуття, тим важче його словесно оформити. Підтвердженням останнього є відтворення у поезії смакових і нюхових відчуттів.
Для передачі перших у мові є, хоч і невеликий запас специфічних означень, стосовно ж інших - більшість з них передає або смакові, або термічні відчуття, що так чи інакше пов'язані з нюховими відчуттями.
У згадуваній праці академік Білецький зазначав, що «Довший час європейська поезія, дійсно, була дуже скупою у описі смакових і особливо нюхових відчуттів …Зовсім інше ми маємо на Сході». Дійсно, як говорить історія, леткі аромати прийшли у Європу зі Сходу і саме вони спонукали поетів Заходу зацікавитися світом пахощів.
Аромат діє як музика: він звертається до підсвідомості, викликає у нашій уяві мрії і спогади, і володіє надзвичайною силою самонавіювання.
Таким чином, передаючи стан своєї свідомості, викликаний подразненням нервових центрів, література змушена вдаватися до їх синкретизації. По суті, це цілком зрозуміло, оскільки у реальному житті ми рідко відчуваємо якесь одне відчуття, найчастіше різноманіття зовнішнього світу відбивається у нашій свідомості цілим рядом близьких йому асоціацій. Так і поет, зображуючи речі і обставини, він користується одночасно зоровими образами, що передають вагу і форму, інколи нюховими; зображуючи світ живої природи, він мобілізує слова, що передають найрізноманітніші відчуття.
Описувати зовнішній світ - це означає описувати живу природу. Тому як не одразу досягли значного успіху у переданні найпростіших, елементарних вражень від зовнішнього світу, так і не одразу у літературі були напрацьовані ті складні описові форми, до яких ми звикли і які сьогодні вважаємо найвищими досягненнями поезії. Еволюція пейзажу ішла в ногу із літературним процесом, який поступово розвивався, нагромаджуючи нові форми, стилі та літературні течії.
Отже, цікавим буде визначитися з тим, які вимоги ставили до своїх описів художники різних тематичних стилів.
Білецький О. Вказує на невизначеність того, коли була відкрита природа як естетичний феномен - чи в епоху занепаду античності, чи на межі середніх віків та Відродження, чи у XVIII столітті у Франції.
Дискусійним є і питання про те, чи знайоме почуття природи народній поезії, і чи люди епохи класицизму могли насолоджуватися красою природи без думки про її практичне значення. Означені проблеми стосуються також і української літератури. Давня література, за винятком хіба що «Слова про Ігорів похід» практично не знала такого композиційного прийому, як пейзаж, що, напевне, було зумовлене жанровими особливостями творів цього періоду історії літератури, особливо такого жанру, як «життя» - біографічні оповідання про святих. Хоча елементи пейзажу, описи картин природи все-таки можна знайти і у цих творах, особливо якщо вони, були написані після XVI століття.
Стосовно ж народної творчості, слід зазначити, що естетичне сприйняття природи не властиве і українському фольклору. Хоча пісні, казки, думи багаті на переживання первісного анімізму, рослинну та небесну символіку. Можна знайти українські народні пісні, які мають на собі відбиток сентименталізму, хоча природа все ж таки залишається у ролі першого члена паралелі: природа - людина. Анімістичне світобачення примітивної епохи виключає можливість естетичного сприйняття природи, але не виключає можливості її літературного зображення - у вигляді самостійних динамічних картин чи під видом психологічного паралелізму, де також переважає персоніфікація природи. У древніх піснях і казках, і навіть у «Слові про Ігорів похід» природа є діючою особою. Це інстинктивне зображення природи як дійової особи значно пізніше трансформується у майстерний поетичний прийом.
На основі цього ж анімістичного мислення з'явилося явище психічного паралелізму. У більшості народних ліричних пісень, природа, як і раніше, зображувалася першим членом паралелі, людина ж констатує факти її життя, які паралельні фактам свого. Людина стоїть обличчям до природи, бачить її перед собою, розуміючу, співчутливу до її печалі. Пройде багато часу і людина, відокремившись, відведе природі лиш роль декоративного фону.
Здобутки пейзажу у ліричних піснях згодом ще більше зможуть розвинутися у сентименталізмі, де опис живої природи дуже посилить свої позиції. Він стає одним із важливих засобів відтворення душевного стану героя, поглиблення відповідного настрою у творі. Даний напрямок визначав і характер описів - пейзажі переважно сільські, зокрема описи тих місць, що викликають у людей сильні переживання, меланхолійний настрій (кладовища, руїни, потаємні мальовничі куточки тощо). Так, Г. Квітка-Основ'яненко широко використовує багатства народної поетики. При зображенні картин природи письменник інтенсивно використовував уснопоетичні прийоми та лексику. Виклад позначений елегійністю та меланхолійністю. Таким чином, письменник, малюючи людей на тлі пейзажу, увиразнював їх особистісні риси, надавав їм більшої рельєфності.
Отже, у часи сентименталізму пейзаж став засобом відтінення персонажів, виокремлення їх особистостей, відображення їх душевного стану.
Повторення процесів природи в людській свідомості є не що інше, як процес міфологізації. Пейзаж є один з видів міфологічної творчості, що виражає у формах художнього образу природи ідею людського духу. Кожний письменник у своїй творчості відображає дійсність і, зокрема, природу, пропускаючи її крізь призму національних, культурних, літературних традицій, а також власних ціннісних орієнтирів та естетичних поглядів. Тим самим він створює власний міф про природу, свій ментальний простір, свою концептосферу.
Існують загальні для культур пейзажні образи, які в національній свідомості доведені до рівня міфологем. Це місяць, сад, пори року, вітер, вода. Їхній аналіз дозволяє побачити подібне й відмінне в національних картинах світу.
Аналіз пейзажних замальовок у творах письменників, безумовно, має проводитися з урахуванням традицій зображення природи, що існували в літературі. Так, для письменника-класициста мірою прекрасного є сфера чистих ідей і понять, що додає строкатій, невпорядкованій дійсності логічної ясності, стрункого порядку математичних формул і креслень, схематизує буття за зразком ідеального чи розумного. Сентименталістський пейзаж - це пейзаж повсякденний, невибагливий, мірилом прекрасного в ньому є спокій, м'якість, ніжність, дружелюбність стосовно людини. При всьому цьому сентименталістський пейзаж так само далекий від реальної природи, як і класицистичний: він являє собою ідеалізовану природу, позбавлену протиріч, стихій, повноти життя. У творах романтичної епохи пейзажі, забарвлені, як правило, людськими емоціями, набували особливого підтекстового змісту. Для посилення емоційної забарвленості письменники-романтики часто малювали найекзотичніші та неймовірні картини природи на основі романтичного контрасту: ідеальне переважає над реальним, піднесене над повсякденним, поетичне над прозаїчним. У реалістичному пейзажі реальна природа зображується правдиво, точно, у властивих для її об'єктів формах, розмірах, взаєморозташуванні, кольорі, особливостях поверхонь природного матеріалу, тобто так, як малює художник на живописному полотні. Реалістичний пейзаж може бути об'єктивно-реалістичним, тобто зображеним нейтральним спостерігачем ніби «збоку», і суб'єктивним, тобто пропущеним через внутрішній світ персонажа чи автора.
У літературознавстві традиційно виділяють такі основні функції пейзажу:
пояснення часу і місця подій (функція тла) ;
пояснення стану, настрою героя за допомогою прийому психологічної паралелі чи протиставлення (психологічна функція) ;
створення певного емоційного тону (ліричного, драматичного, трагічного, героїчного), пов'язаного в творі з характером подій і їхнім фіналом;
вираження філософських, соціальних, естетичних, етичних ідей;
сюжетно-композиційна функція.
Описи природи можуть бути і нефункціональними, тобто «самостійними» - важливими самі по собі, що подають природу в розмаїтті її життя як самостійний персонаж твору.
Виконуючи зазначені функції, пейзаж відображає також національно-культурну приналежність письменника, тому необхідно проаналізувати символіку ключових пейзажних образів та основних засобів зображення картин природи.
1.3 Функції пейзажного опису
У процесі свого розвитку, побутуючи у різних жанрах, пейзаж став стійким художнім елементом літературного твору. Тому необхідно визначити, які ж функції виконує опис живої природи у художньому творі і для яких стилів вони є характерними.
Пейзаж в багатьох творах виконує надзвичайно важливу ідейно-композиційну функцію. Безперечно, вона проявляється не у тих творах, де природа є безпосереднім предметом зображення і в такій якості розглядається у внутрішньому співвідношенні з ідейно-моральними та естетичними поглядами письменника. До таких творів належить, наприклад, «Лось» Є. Гуцала та «Подорож до зубра» Б. Харчука. Йдеться про художні твори, в яких пейзажі мають службове призначення і поряд з іншими засобами творення прекрасного беруть участь у розкритті ідейного задуму письменника.
Пейзаж як «декоративний фон» (О. Білецький) є майже неминучим у будь-якій повісті чи романі XIX століття. У ролі декоративного фону опис живої природи займає службове становище і види цього службового становища потрібно розрізняти. Оскільки на цьому фоні завжди виступає людська фігура, то у даному випадку пейзаж стає засобом надання образові персонажа більшої виразності, засобом підкреслення якихось особливостей, а значить і їх характеристики.
Характеризуючий фон або доповнює і підсилює фарби людського портрету, або виділяє їх шляхом контрасту: на фоні невиразного пейзажу - могутні фігури богатирів, чи навпаки, деякі герої настільки прекрасні, що і оточуюча їх природа не може не бути красивою.
Порівняно рідко фон служить тільки для прикраси літературного тексту. Декоративний фон може бути прикріпленим до певних місць оповіді, а може подаватися уривками в різних місцях художнього твору.
Деколи пейзаж вводиться зі спеціальною метою того чи іншого впливу на читача. Наприклад, опис може інтригувати або бути символічним натяком, який не підлягає логічному трактуванню. Таким чином, читач інтуїтивно готується до зміни розвитку подій у художньому творі.
Отже, пейзаж в одних випадках пов'язаний із сюжетом тільки зовнішньо - служить фоном, на якому розгортаються події. В інших - зв'язок глибший, органічніший, опис природи може виступати як паралель до думок і переживань самого автора («Журба» Л. Глібова, «Хмари» М. Коцюбинського) чи когось із дійових осіб («Бур'ян» А. Головка) ; може контрастувати з настроєм автора («Intermezzo» М. Коцюбинського) або героїв (у деяких епізодах повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»).
Пейзажі бувають співзвучними або контрастними до зображуваних подій: славнозвісний осінній пейзаж з повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського відіграє роль прелюдії до тих важких і сумних епізодів з селянського життя, які зображуються далі. У повісті О. Кобилянської «Земля» літній пейзаж контрастує з подіями, що розгортаються на його фоні (незгоди в сім'ї, братовбивство тощо).
Пейзажні замальовки можуть бути в будь-якій частині твору. Іноді розгорнутий малюнок живої природи виконує роль пролога («Кармелюк» Марка Вовчка). Часто пейзаж доповнює, уточнює дані експозиції, вказуючи на час і місце подій. Наприклад, прекрасний опис природи на початку повісті І. Нечуя-Левицького « Микола Джеря « оповіщає читачеві, що події відбуваються літньої днини у сільській місцевості десь на Київщині. У деяких творах опис природних явищ може сприяти виникненню зав'язки: в новелі М. Коцюбинського «Лялечка» жахлива літня гроза, описана досить докладно, спричинила до виникнення дружніх стосунків між учителькою та священиком Василієм, якого вона раніше підкреслено ігнорувала.
Як вже зазначалося, пейзаж може не тільки пришвидшувати розвиток подій, але і гальмувати дію, коли письменник хоче зосередити увагу читача на якомусь описаному, важливому для подальшого розуміння сюжетної лінії, епізоді (опис південного степу після розправи бурлаків над паном у повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря») або підготувати до сприймання зображуваного далі (опис завірюхи у поемі «Катерина» Т. Шевченка). Іноді пейзаж обумовлює поворот дії або посилює напруження, загострює конфлікт, прискорює розгортання подій (вигляд річки змушує Гриця Летючого якнайшвидше здійснити намір - потопити дітей - «Новина» В. Стефаника). Пейзаж може замінити розв'язку (в оповіданні М. Коцюбинського «Дорогою ціною» після кульмінації - сутички з турками - подано короткий опис річки з двома човнами: один з Остапом і турками швидко віддаляється, другий - порожній (Соломіїн) - погойдується на хвилях). Пейзаж може виступати і як епілог.
Функції пейзажу досить різноманітні. Але треба наголосити, що та чи інша функція пейзажу обумовлена індивідуальним стилем письменника, художнім напрямком, до якого належить твір, його жанром. Так, зображальне призначення пейзажу характерне для творів реалістичних. Це можна спостерігати в реалістичних романах чи повістях. У творах приналежних до романтизму чи неоромантизму, імпресіонізму чи експресіонізму де «об'єктивна авторська споглядальність позбавлена якихось спеціальних емоційних акцентів», не характерна. У творах малих форм (як новела), пейзажі - це досить лаконічні частини тексту, не перенасичені пейзажними мікрообразами. Це скоріше пейзажні штрихи, які розкидані по всьому тексту. Саме у такого типу описах їх змістовий план супроводжується настроями, почуттями (а подекуди - відчуттями), які опосередковано або безпосередньо пов'язані зі сприйняттям природи людиною. Пейзаж психологізується, він стає засобом сконденсованої образної «матеріалізації» внутрішніх переживань героїв художнього твору. Опис природи може подаватися не тільки від імені автора чи оповідача, а і через призму сприйняття персонажа. Цей прийом широко використовувався у романтичній прозі М. В. Гоголя, зокрема у повісті «Тарас Бульба». «Персонаж з його оцінками виникає в авторській уяві; його особистісна позиція не просто «враховується» розповідачем, але власне кут зору діючої особи, її ставлення, емоційна оцінка пейзажу, оточуючого середовища, визначає всю оповідь, проникає в авторське слово». Усі функції пейзажу, починаючи від власне зображальної і закінчуючи психологізуючою, завжди спрямовані на розкриття ідейного змісту твору. З особливою силою ця головна функція пейзажу виступає в громадянській ліриці і психологічній прозі. В художньому творі всі прийоми і засоби доцільні, хоч ця доцільність часом не усвідомлюється самим письменником і дуже часто неуважним читачем.
Отже, пейзаж це дуже важливий елемент композиції художнього твору, який увиразнює його структуру, дозволяє краще зорієнтуватися у змісті, допомагає зрозуміти внутрішню суть героїв, їх душевні поривання і життєві розчарування.
Розділ 2. Лінгво-когнитивні аспекти образності в пейзажних описах в творах Джека Лондона
2.1 Творчість Джека Лондона
Народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. При народженні одержав ім'я Джон Чейні, але вісім місяців по тому, коли мати вийшла заміж, став Джоном Гріффітом Лондоном. Мати письменника - Флора Уеллман - походила із заможної уельської родини, була розумною і начитаною дівчиною, яка закінчила коледж, училася музиці, але мала нервовий характер зі швидко мінливим настроєм. У двадцять років вона перехворіла на тиф і після хвороби, як говорили, у неї залишилося деяке «сум'яття в голові». Це призвело до того, що все своє життя Флора була дуже своєрідною жінкою, захоплювалась гаданням, спіритизмом і не приділяла належної уваги вихованню сина. Материнські обов'язки були Флорі не до душі. Їй ніколи було стежити за хлопчиком, який почав хворіти. За порадою лікаря родина переїхала в сільський район. Флора зайнялася пошуками годувальниці. Нею стала негритянка Дженні Прентіс, яка нещодавно втратила дитину. Вона стала для Джека не тільки годувальницею, а й прийомною матір'ю і всю свою невитрачену любов перенесла на маленького білого хлопчика. Лондон завжди з теплотою і ніжністю згадував свою чорну матір.
Дитинство Лондона пройшло в Сан-Франциско. Він багато читав, уявляючи себе героєм пригодницьких романів. Джек став постійним відвідувачем місцевої публічної бібліотеки. Кожну книгу він буквально проковтував. Він читав уночі, читав ранком, читав, коли йшов до школи, читав по дорозі додому й знову йшов до бібліотеки за новою книгою.
У школі щоранку учні співали хором. Одного разу, помітивши, що Джек мовчить, учителька відправила його до директора. Була довга і серйозна розмова, в результаті якої директор відіслав хлопчика назад до класу з запискою, у якій говорилося, що можна звільнити учня Лондона від співу, але замість того Джек повинен був писати твори щоранку протягом того часу, поки інші учні співали хором. Пізніше Джек Лондон приписував цьому покаранню свою здатність писати щоранку тисячу слів.
У 13 років Лондон закінчив початкову школу, але до середньої школи ходити не міг: у родині не було грошей, щоб платити за навчання. А вже у 15 років Джек мав іти на фабрику, щоб матеріально забезпечити родину, бо його вітчим потрапив під потяг і став калікою. Постійне недосипання, втома й бажання хоч одного ранку відпочити і не піти на остогидлу роботу через роки спонукає всесвітньовідомого письменника на створення пронизливого і сильного оповідання «Відступник», герой якого після місяців тяжкої праці, що перетворила його майже на тварину, бунтує і замість димного цеху йде у поле, лягає у траву й вперше за довгий час зустрічає схід сонця (дитяче бажання автора реалізується у літературному персонажі).
Юність Лондона припала на часи економічної депресії і безробіття, матеріальне становище родини все гіршало. До двадцяти трьох років він перемінив безліч занять: був «устричним піратом» (браконьєром) ; інспектором рибальського патруля; матросом на шхуні «Софі Сазерленд», де брав участь у полюванні на морських котиків; робітником на джутовій фабриці; заарештовувався за бродяжництво (брав участь у поході безробітних на Вашингтон) ; був старателем на Алясці під час «золотої лихоманки». Це були роки змужніння і набуття життєвого досвіду, що так знадобився Лондону у подальшій літературній діяльності.
У 1893 році Джек Лондон узяв участь у літературному конкурсі газети «Сан-Франциско колл». Його нарис «Тайфун біля берегів Японії» зайняв перше місце й приніс авторові перший гонорар - 25 доларів (знаменно, що друге й третє місця отримали студенти Каліфорнійського та Стенфордського університетів). Це спонукало Лондона серйозно задуматися над подальшими перспективами. Життєвий досвід підказував, що людині фізичної праці важко, а інколи зовсім неможливо досягти успіху в житті, на противагу людині розумової праці, яка з роками не виснажується, а набуває розквіту, духовного розвитку. І Джек Лондон усвідомлено вирішує стати письменником. Для цього він займається самоосвітою, складає вступні іспити до Каліфорнійського університету й навіть успішно вчиться упродовж одного семестру (на більше не вистачало коштів).
Подальше життя талановитого юнака пов'язане з інтенсивною самоосвітою і нещадною творчою роботою, спрямованою на опанування тяжкої письменницької діяльності, вироблення особистого стилю. Цей період життя письменника дуже яскраво змальовано Лондоном у автобіографічному романі «Мартін Іден» (1909). 1896 рік круто змінив життя Джека Лондона: на Алясці знайдено золото, починається так звана золота лихоманка, в якій бере участь і молодий письменник. Йому так і не судилося знайти золото після кількох років виснажливої праці, але справжнім скарбом для Лондона стають особисті враження і досвід цього своєрідного краю, що отримав назву в подальших творах - « Біла Безмовність». Аляска, стає літературним Клондайком письменника: він створює особистий, ні з чим незрівнянний світ важких випробувань, суворих природних умов, міцної людської дружби і любові, які долають будь-які перешкоди. Так звані північні оповідання принесли славу молодому автору.
У 1900 році виходить перша збірка оповідань «Син вовка», потім друга - «Бог його батьків» (1901) і, нарешті, - роман «Дочка снігів» (1902). Джек Лондон стає всесвітньовідомим письменником зі своїм особливим стилем, неповторною манерою письма, оригінальною проблематикою. У наступні сімнадцять років він випускав по дві, навіть по три книги на рік. Секрет надзвичайної популярності Джека Лондона полягає, за словами відомого американського літературознавця Вана Віка Брукса, у тій «свіжій, життєствердній інтонації» його творів, що «так контрастувала з загальною сентиментальною спрямованістю тодішньої американської літератури» і була прямим викликом «ретельно процідженому, підсолодженому молочку життєвих ілюзій», яким пригощали публіку автори масової белетристики.
Захопившись ідеями К. Маркса і Ф. Енгельса (освоєння яких збіглося з особистою зацікавленістю письменника проблемами соціальної справедливості), Лондон у 1901 році вступає до соціалістичної партії. На той же час письменник захоплюється працями Г. Спенсера і Ф. Ніцше. Відголос уподобань Лондона тих часів можна побачити на сторінках роману «Мартін Іден» (1909), насичених політичними, філософськими та літературними дискусіями.
Літературний і життєвий шлях Джека Лондона був складним. Він був одним з найвизначніших соціалістів Сполучених Штатів початку XX століття і залишався в той же час переконаним індивідуалістом. Він створив образи простих мужніх людей і водночас не був далекий від «своєрідної кіплінгівської пихатості», оспівував стійкість «білих золотошукачів» у сутичках з «Білою Безмовністю» Аляски. Його перу належать і насичені справжнім подихом життя романи і повісті, і ремісницькі вироби, недалекі та, іноді з присмаком расистських теорій. І все ж спостереження Лондона того періоду свідчать про глибоке розуміння творчої своєрідності різних письменників, про уміння поцінувати загальний стан сучасної американської літератури.
Джек Лондон був одним з засновників анімалістичної традиції не тільки в американській, але і у світовій літературі. Зображення диких та домашніх тварин у Лондона позначається не тільки великою любов'ю до «братів наших менших», але й знанням світу тварин, їх поведінки і повадок. Найкращими серед анімалістичних творів, безумовно, були «Поклик предків» (1903), «Біле ікло» (1906), «Джеррі-островитянин» (1917), «Майкл, брат Джеррі» (1917). Саме собаки та вовки є найулюбленішими тваринами Джека Лондона (свій великий будинок у Місячній долині письменник назвав «Будинком Вовка»).
Значним явищем американської літератури початку XX століття став роман Лондона «Морський вовк» (1904), що, з одного боку, розкриває зацікавленість письменника «сильною особистістю» (яким є капітан Вульф Ларсен), з другого боку, є найвиразнішою критикою і розкриттям згубності самої ідеї «сильної особистості» як антисоціальної.
Результатом активної громадянської позиції і соціалістичних уподобань Джека Лондона була знаменита «Залізна п'ята» (1907) - роман-утопія, роман-попередження. Написаний у формі рукопису, знайденого у п'ятому віці «Ери Братства людей» і присвяченого подіям 1912-1932 років (періоду повної перемоги соціалізму). Головний герой - Ернест Евергард - все та ж сама сильна, мужня, вольова людина, як і герої «північних оповідань», але з революційними прагненнями й демократичними ідеями. У романі автор виступає з прямим попередженням можливого фашистського майбутнього людства.
Одним з найкращих творів Джека Лондона вважається роман «Мартін Іден» (1909), присвячений долі талановитої особистості в буржуазному суспільстві. Автобіографічний образ Мартіна Їдена стає прикладом великих здібностей людини з народу. Простий матрос, завдяки надлюдській наполегливості й природному таланту, стає відомим письменником. Роман став своєрідним гімном творчим можливостям людини.
Проблеми спрощення, втечі з міст - носіїв соціальних конфліктів, повернення до землі, до сільськогосподарської праці набувають сили й художнього відтворення у найкращому романі пізнього періоду «Місячна долина» (1913).
Наприкінці життя Лондон тяжко хворіє на уремію і для зменшення болів приймає морфій, кожного разу підвищуючи дозу. У ніч на 22 листопада 1916 року він був знайдений мертвим у своєму кабінеті в маєтку в Глен-Еллен (штат Каліфорнія). На нічному столику було знайдено ліки й папірець з розрахунками нової, більш сильної дози морфію, яка виявилась смертельною. Що це було - трагічна випадковість чи усвідомлений крок тяжко хворої людини - залишилось невідомо. Але якщо згадати роман «Мартін Іден» і останній вчинок головного героя, можна з великою долею впевненості говорити про самогубство великого американського письменника.
2.2 Образність в пейзажних описах роману Джека Лондона «Мартін Іден»
Роман Джека Лондона «Мартін Іден» (1909) починається з опису першого візиту головного героя у респектабельний буржуазний будинок сімейства Морзів, де він познайомився із сестрою студента Артура (якого він нещодавно врятував у вуличній бійці), також студенткою університету Руф'ю. Ця «бліда, невагома істота з великими одухотвореними блакитними очима, з масою золотого волосся» з першої ж хвилини справила незабутнє враження на Мартіна, і не тільки своєю зовнішністю, але й гарним знанням поезії, умінням легко й вільно викладати свої думки, зі знанням справи говорити про мистецтво та літературу. Її гра на роялі приголомшила Мартіна. Знайомство з Руф'ю і всім сімейством Морзів знаменувало важливий поворот в особистому та громадському житті Мартіна їдена.
Ми вже говорили про автобіографічний характер твору, писати який Лондон розпочав під час своєї подорожі південними морями на шхуні «Снарк» разом з другою дружиною Чарміан Кіттредж (з першою дружинною - Елізабет Маддерн - він розлучився, залишивши двох дочок - Джоан і Бессі, розлука з якими постійно мучила письменника).
Роман спочатку друкувався з продовженням у журналі «Тихоокеанський щомісячник», а у вересні 1909 року вийшов окремим виданням, ставши двадцять першою книгою Джека Лондона.
Дія роману розвивається у двох взаємозалежних планах: особистому (любов Мартіна до Руфі, їхні стосунки, завзяті заняття Мартіна самоосвітою) і соціальному (боротьба Мартіна їдена за місце у буржуазному суспільстві, за те, щоб це суспільство визнало його талант письменника). Слід зазначити, що спочатку боротьба ця велася в ім'я «блідої, як лілея, дівчини», тобто мети сугубо особистої, індивідуальної. Глибока, вразлива, яка тягнеться до краси, натура Мартіна саме в образі вихованої красивої Руфі побачила «те, заради чого варто жити, чого варто домагатися, через що варто боротися і заради чого варто вмерти... «.
Образ Руфі, безумовно, навіяний двома знайомими Джека Лондона, якими він захоплювався в юності - Мейбл Епплгарт і Ганною Струнською. Уся зовнішня сторона знайомства Мартіна із сімейством Морзів і розвиток його відносин з Руф'ю близькі до історії відносин самого письменника з Мейбл Епплгарт.
Кохання до Руфі змінює Мартіна їдена і внутрішньо, і духовно. Щоб стати врівень з коханою, він починає активно працювати над самовдосконаленням і за дуже короткий термін стає не тільки на рівень знань самої Руфі та людей її кола, але й перевищує їх. Йому стають явними лицемірство й брехня Морзів, їх пихатість, самовпевненість. Через деякий час кохана зраджує Мартіна в найскрутніший період його життя. А він, поставивши мету стати відомим письменником, попри всілякі труднощі, досягає своєї мети, але втрачає сенс буття і кінчає життя самогубством.
Для ілюстрації проведемо мовностилістичний аналіз деяких текстових концептів «опис природи» з роману Джека Лондона «Мартін Іден». Лише шість пейзажів, дуже похмурих, переривають авторську оповідь про винахід і подальші події з життя головного герою з цього твору. Письменник чудово обізнаний з проблемами своєї епохи, однак він розриває рамки сьогодення в пошуках виходу з глухого кута, в який потрапило людство. Д. Лондон вказує на неможливість спокійного сучасного життя без турботи про майбутнє, підкреслює любов Мартіна до Руфі. Бажання вирішити нагальні питання змушує письменника залишатися в сучасній реальності, разом із виходом поза її межі при спробі віднайти причину тієї чи іншої події.
Розглядаючи художній твір як форму соціальної свідомості, недостатньо усвідомлювати значення слів і лише уявляти їх семантичний рівень, доцільно наблизитись, зрозуміти і розшифрувати задум автора. Детальне вивчення описів природи дає підстави стверджувати, що вираженням концепту є всі мовні і немовні засоби, які прямо чи опосередковано ілюструють, конкретизують і розвивають його зміст. Стосовно текстового концепту «пейзаж» у романі Джека Лондона, то він репрезентує інтерпретацію взаємодії природного і надприродного, яке є нагадуванням про те, що природа і людина керуються законами вічності чи нескінченною боротьбою між добром і злом.
Опис природи і персонажа стає обертоном для подальшої оповіді, оскільки він розміщений на початку розділу. Д. Лондон свідомо зосереджує увагу на фактах, а не на подіях (перерахування обставин; паралельні конструкції; дієприкметникові словосполучення). Письменник робить спробу відтворити характер погодних умов і змалювати образ персонажа в їхньому конкретному відчутті і наглядності, якими вони постають в його уяві, використовуючи різноманітні лексико-стилістичні засоби. У романі немає вербального позначення концепту, про який йдеться, проте наявні ситуативні характеристики, що розкривають його зміст. Як вже зазначено, основною категоріальною сутністю поняття «концепт» є провідна думка, ідея, смисл, конструкт, закладені в свідомості комунікантів. Однак зауважимо, що текстовий концепт не лише репрезентує достовірну картину реальної дійсності, а й сфокусований на почуттях, переживаннях і реакціях, які викликає об'єкт чи явище географічного середовища.
Опис текстового концепта представляє багато особливих дослідницьких процедур для тлумачення значення його назви і найближчих визначень, таких як дефініювання, контекстуальний, етимологічний та пареміологічний аналіз. Так, при дефініюванні концепту «пейзаж» виділяються смислові ознаки: категоріальний статус - «простір», тематична конкретизація - «сукупність особливостей рослинного й тваринного світу, кліматичних умов, рельєфу тощо якоїсь місцевості. «, константні і домінантні характеристики - «опис, зображення природи в літературі». Отож, домінантною ознакою пейзажу є просторові характеристики географічного середовища, а саме: погодні особливості дня.
...Подобные документы
Краткий очерк жизни, личностного и творческого становления Джека Лондона как известного американского писателя. Анализ произведения Лондона о Кише, особенности и источники образа мальчика. Особенности отношения героя к матери и факторы, на него влияющие.
презентация [951,9 K], добавлен 22.10.2013Рассмотрение проблемы взаимоотношений главного героя романа Джека Лондона "Мартин Иден" с представителями буржуазного общества. Убеждения и мировоззрение Д. Лондона. Особенности индивидуализма главного героя. Приемы и способы формирования образа.
курсовая работа [49,5 K], добавлен 16.06.2012Джек Лондон как талантливый художник и трагическая личность, краткий биографический очерк его жизни. Творчество Джека Лондона, этапы его пути к роману-исповеди "Мартин Иден" как к истории взлета и трагедии художника, главного конфликта его души.
контрольная работа [25,0 K], добавлен 29.09.2011Особливості авторського самовираження відомого українського поета Миколи Вінграновського. Специфіка вираження художньої образності в поезії даного автора. Патріотична лірика, її тональність. Образно-емоційний світ у пейзажних та інтимних творах митця.
курсовая работа [43,7 K], добавлен 31.01.2014Биография Джека Лондона. "Сын Волка" - жестокая книга о жестокой борьбе человека за существование с "белым безмолвием" природы, пытающейся "доказать человеку его ничтожество", с первобытной яростью зверя. Анализ произведения "Межзвездный скиталец".
реферат [44,8 K], добавлен 05.05.2010Тематика, персонажи, пейзаж и композиционные особенности "Северных рассказов" Джека Лондона. Художественный образ и речевая характеристика героев "Северных рассказов" Д. Лондона. Человек как центральный компонент повествования цикла "Северные рассказы".
курсовая работа [25,4 K], добавлен 10.01.2018Мировоззрение и эстетические взгляды писателя-ницшенианца Джека Лондона. Остросовременное содержание и тема искусства в романе "Мартин Иден". Образ главного персонажа и раскрытие бесконечно повторяющейся драмы. Трагедия художника в окружающем мире.
курсовая работа [38,8 K], добавлен 11.03.2011Методологія дослідження оповідань Дж. Лондона, жанрово-стилістичні особливості проблематики його творів. Морські фразеологічні звороти в оповіданнях. Вивчення творів англійських письменників на уроках та позакласних заходах з англійської мови (5-8 класи).
дипломная работа [63,8 K], добавлен 08.09.2010Дитячі мрії Р. Стівенсона - поштовх до написання пригодницьких романів. Художні особливості створення роману "Острів скарбів": відсутність описів природи, розповідь від першої особи. Аналіз творчості Стівенсона як прояву неоромантизму в літературі.
реферат [26,9 K], добавлен 07.10.2010Тематика, персонажи, пейзаж, интерьер, портреты, традиционность и композиционные особенности "Северных рассказов" Джека Лондона. Человек как центр повествования цикла "Северные рассказы". Роль предметов, системы персонажей и элементов поэтики в рассказах.
дипломная работа [48,9 K], добавлен 25.02.2012Особливості вживання символів як складової частини англомовних художніх творів. Роль символу як важливого елемента при розумінні ідейної спрямованості й авторського задуму художнього твору. Аналіз портретних та пейзажних символів в романі У. Голдінга.
статья [20,0 K], добавлен 31.08.2017Психологізм як метод образно-логічного осягнення соціально-психологічної суті людини в художній творчості. Форми втілення психологізму в українській літературі. Сублімація авторської психології в художні образи. Постать Коцюбинського в рецепції критиків.
дипломная работа [140,2 K], добавлен 21.08.2012Видіння під час сну і марень з медичної точки зору. Сновидіння та марення в художніх творах. Особливості сучасної прози. Особливості будови, змісту та функції сновидінь у творах Ю.І. Андруховича. Монологічна та діалогічна оповідь від імені героя.
курсовая работа [75,9 K], добавлен 17.04.2014Поняття абстрактної лексики та основні аспекти її дослідження в українській мові. Класифікація абстрактних слів. Категорія абстрактності та проблеми її визначення. Абстрактне слово у поетичних творах Василя Стуса як ознака індивідуально-авторського стилю.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 21.06.2015Світоглядні й суспільно-політичні чинники виникнення романтизму в літературі. Поняття "оповіді" в епічному тексті. Історія створення роману "Франкенштейн", його композиційна організація. Жанр роману, його особливості в англійській літературі XVIII–XIX ст.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 27.05.2014Вогонь як символ жертовності, беззавітного служіння людям, як основа відновлення, початку нового. Образ вогню-руйнування, нищення, лиха. Смислове навантаження образу-символу вогню у творах української художньої літератури, використання образу в Біблії.
научная работа [57,2 K], добавлен 03.02.2015Змалювання теми кохання у творах німецьких письменників кінця ХІХ-середини XX ст. Кохання в англійській літературі та особливості літературної манери Р. Кіплінга. Тема кохання в російській літературі. О. Купрін–яскравий представник російської літератури.
дипломная работа [150,6 K], добавлен 01.11.2010Сущность и отличительные особенности направления романтизма в литературе, история и этапы его становления и развития, яркие представители. Характерные черты романтического героя. Анализ известных произведений Купера и Джека Лондона, их главных героев.
реферат [11,2 K], добавлен 08.12.2009Використання неповних речень в художніх творах українського письменника Ю.М. Мушкетика. Поняття та класифікація неповних речень. Контекстуальні та ситуативні неповні речення в романі "Яса". Специфіка еліптичних неповних речень в творах Юрія Мушкетика.
курсовая работа [33,7 K], добавлен 26.05.2008Творчество Джека Лондона. Предпосылки написания романа "Морской волк". Идейная и художественная составляющие образа Волка Ларсена и самого произведения. Действительность как объект психологического и философского осмысления человеческого существования.
курсовая работа [44,5 K], добавлен 25.10.2013
