Українська фольклористика у німецькомовних джерелах кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 398 (=161.2) (430) “18/19“

УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА У НІМЕЦЬКОМОВНИХ ДЖЕРЕЛАХ

КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10.01.07 - фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВОВЧАК Андрій Степанович

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української фольклористики

імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент ЧОРНОПИСКИЙ Михайло Гнатович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри української фольклористики

Офіційні опоненти:академік НАН України, доктор філологічних наук, професор МУШИНКА Микола Іванович, Пряшівський університет (Словаччина), професор

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник СОКІЛ Василь Васильович, Інститут народознавства НАН України, старший науковий співробітник відділу фольклористики

Провідна установа -Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України, відділ фольклористики, м. Київ

Захист відбудеться 23 березня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001 м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 22 лютого 2001 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент В.М.Івашків

АНОТАЦІЯ

Вовчак А.С. Українська фольклористика у німецькомовних джерелах кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2001.

Дисертація - перше комплексне монографічне історико-фольклористичне дослідження процесу рецепції українського фольклору та фольклористики у німецькомовних джерелах кінця ХІХ - початку ХХ ст., яке вводить у науковий обіг значний обсяг мало або цілком невивченого матеріалу до історії розвитку контактів української та європейської фольклористики. народознавство фольклор рецепція література

Дослідження досить повно охоплює факти рецепції українського фольклору та фольклористики у фаховій німецькомовній народознавчій літературі на межі ХІХ-ХХ ст., виявляє певні закономірності появи та резонансу цієї рецепції у зв'язку з розвитком народознавчих наук того періоду, простежує еволюцію теоретичної думки українських фольклористів у контексті європейського народознавства, систематизує за публікаціями фахових народознавчих видань Австрії та Німеччини великий історико-фольклористичний фактаж для виповнення прогалин в історіографії розвитку української фольклористики.

Ключові слова: німецькомовна народознавча україніка, фольклористична рецепція, фольклористичні видання, народознавчі інституції, фольклорні криптадії.

АННОТАЦИЯ

Вовчак А.С. Украинская фольклористика в немецкоязычных источниках конца ХІХ - начала ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2001.

Диссертация - первое комплексное историко-фольклористическое исследование процесса рецепции украинского фольклора и фольклористики в немецкоязычных источниках конца ХІХ - начала ХХ в., которое вводит в научный оборот значительный объём мало или целиком неизученного материала к истории развития контактов украинской и европейской фольклористики.

Исследование достаточно полно охватывает факты рецепции украинского фольклора и фольклористики в профессиональной немецкоязычной народоведческой литературе на рубеже ХІХ-ХХ в., проявляет определённые закономерности появления и резонанса этой рецепции в связи с развитием народоведческих наук того периода, прослеживает эволюцию теоретической мысли украинских фольклористов в контексте европейского народоведения, систематизирует за публикациями профессиональных народоведческих изданий Австрии и Германии большой историко-фольклористический фактаж для исполнения пробелов в историографии развития украинской фольклористики.

Ключевые слова: немецкоязычная народоведческая украиника, фольклористическая рецепция, фольклористические издания, народоведческие институции, фольклорные крыптадии.

ANNOTATION

Dissertation for the acquisition of the academic degree at the specialty 10.01.07 - Folklore Studies. - Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2001.

The dissertation is the first comprehensive monographic historical and folklore research of Ukrainian folklore and folklore studies reception process in German-language sources of the late XIXth-early XXth century. The research brings into the academic circulation a considerable range of information on the history of Ukrainian and European folklore studies' contacts that has been little researched or not researched at all.

The research encompasses in quite a comprehensive way the facts on the reception of Ukrainian folklore in professional German-language literature on folklore studies at the border-line of XIX-XX centuries. It also discovers certain patterns of the occurrence and resonance of this reception related to the development of the study of folklore at the given period and traces the evolution of the theoretical thought of Ukrainian folklore researchers in the context of the European ethnology. The research systematizes a large number of historical and folklore facts based on the publications of Austrian and German professional periodicals in order to fill in the gaps in the historiography of Ukrainian folklore studies development.

The object of the research are Austrian, German and European folklore studies publications in German of the late XIXth-early XXth century that provided information on the Ukrainian folklore and its research, as well as manuscript sources. The source base for the research are professional folklore studies publications of the late XIXth-early XXth century: "Zeitschrift des Vereins fьr Volkskunde" (Berlin), "Zeitschrift fьr цsterreichische Volkskunde" (Vienna-Prague), "Archiv fьr slavische Philologie" (Berlin), "Am Ur-Quell. Monatschrift fьr Volkskunde" (Hamburg), "Anthropophyteia. Jahrbьcher fьr Folkloristische Erhebungen und Forschungen zur Entwicklungsgeschihte der geschlechtlichen Moral" (Leipzig), "Mitteilungen der Anthropologischen Gesellschaft in Wien" (Vienna), "Globus. Illustrierte Zeitschrift fьr Lдnder- und Vцlkerkunde" (Braunschweig).

The dissertation consists of the introduction, three chapters, conclusions, bibliography and the supplement "Bibliography of Publication and Periodicals Published in German on the Ukrainian Folklore and Ethnography (1876-1918)".

The first chapter "Historical Basis of the interest in Ukrainian Studies in the German-speaking Community" sheds light in a retrospective review on the almost thousand-years-long history of the contacts of the Ukrainian people with the German-speaking community of the Western Europe and its reflection in contemporary historical and literary German sources. The main emphasis is made on clarification of the image of Ukrainian folk life in general and verbal poetical creative works that the Austrians and Germans had created by the middle of XIX century. This image to a large extent became the foundation of the academic interest of Austrian and German folk researchers for the realia of Ukrainian folk creative works of the second half of XX century. It also became the basis of Ukrainian ethnographers and folk researchers' cooperation with the folk researchers of Austria and Germany.

The second chapter of the dissertation "Ukrainian folk studies' reception in the professional German-language ethnology (1876-1918)" brings to light Ukrainian folklore specialists' contacts with folklore researchers of Austria and Germany in the process of contemporary European folklore studies development. Most attention is paid to the activity of outstanding folklore researchers and folklore studies institutions and their publications that have played the primary role in establishing cooperation in the field of ethnography and folklore studies. These were V.Yagich's German-language Slavonic periodical "Archiv fьr slavische Philologie", the leading centers of folklore studies process in Austria and Germany - Verein fьr Volkskunde and Verein fьr цsterreichische Volkskunde and their periodicals "Zeitschrift des Vereins fьr Volkskunde" and "Zeitschrift fьr цsterreichische Volkskunde".

The cooperation of Ukrainian, Austrian and German folklore specialists resulted in a considerable amount of Ukrainian folklore studies literature published in German, which reflected the most important periods of Ukrainian folklore studies development history, showed understanding of Ukrainian folklore studies as a separate academic field singling out from the ethnology complex, outlined theoretical understanding of the national specifics, regional peculiarities, genre structure, methodology of Ukrainian folklore research. The cooperation also indicated the academic level of the publications of Ukrainian folklore's genre and thematic frameworks in the general Slavonic and Western European context.

The third chapter "Ukrainian Cryptadia in European Publications and Research" exposes the history of monumental structure of Ukrainian cryptadia folklore establishment "Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes" (Leipzig, 1909-1912), collected and published by Volodymyr Hnatyuk's selfless efforts. The researcher's work at collecting and research of the folklore cryptadia is exposed in the context of European folklore studies of this folk literature's layer. The emphasis is made on the analysis of Hnatyuk's theoretical summaries and thoughts on Ukrainian cryptadia folklore, the principles of its collection and systematization that compile an important result of Ukrainian ethnologic academic thought in the understanding of folklore cryptadia.

Key words: ethnologic Ukrainian studies published in German, folklore reception, folklore publications, source material, ethnographic institutions, cryptadia folklore.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Західні регіони України (Галичина, Буковина, Закарпаття) з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. перебували під окупацією Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії. З огляду на такі обставини національно-культурне життя українців цих регіонів у той час безпосередньо контактувало з суспільно-культурним життям метрополії, а українські народознавчі зацікавлення, видання, дослідження (фольклористичні, етнографічні, етнологічні) часто резонували у німецькомовному світі - у працях австрійських і німецьких учених, у періодичних фахових виданнях, у листуванні, що зберігається в архівах, та в інших рукописних матеріалах народознавців. Цим шляхом українська народознавча наука не тільки з підавстрійської займанщини, а й з підросійської мала вихід на тогочасні європейські наукові осередки, центри, інституції і через контакт з ними отримувала інформацію про зміст досліджень та модерну наукову методологію західноєвропейського народознавства.

До розпаду Австро-Угорської монархії українсько-австрійські та українсько-німецькі народознавчі контакти були досить часті і безпосередні, українські фольклористи та етнографи систематично робили огляди німецькомовних видань з українськими матеріалами (І.Франко, З.Кузеля, В.Гнатюк, М.Кордуба та ін.), але в умовах радянського часу, з москвоцентричним переорієнтуванням фольклористики та ідеологічним неприйняттям "буржуазного заходу", ця співпраця і контакти були повністю забуті. Наслідком цього в історії розвитку української фольклористики кінця ХІХ - початку ХХ ст. - її своєрідного "золотого віку" - досі залишається суттєва прогалина, оскільки саме цей період у європейській науці знаменує новий етап осягнення модерної наукової методології етнокультури, інтенсивної консолідації українознавців на засадах національної ідеї. В результаті цього могутній і багатий фольклор поневоленої України, праці корифеїв української фольклористики, як бачимо з нарису Дж.Коккьяра "История фольклористики в Европе" (Москва, 1960), цілком випали з європейського народознавства. Тільки тепер, у незалежній Україні, відкрилась можливість для об'єктивного і ґрунтовного вивчення німецькомовних народознавчих фондів того періоду в архівах України, Австрії та Німеччини. Дане дисертаційне дослідження є першим кроком аналітичного осягнення багатого і розмаїтого джерельного матеріалу до історії розвитку української фольклористики в європейському контексті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема "Українська фольклористика у німецькомовних джерелах кінця ХІХ - початку ХХ ст." є складовою комплексного дослідження "Актуальні проблеми теорії фольклору та історії української фольклористики" кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка та її навчальних програм. Тема дисертації схвалена Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка та погоджена з Науково-координаційною радою НАН України в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського.

Мета роботи - ввести в науковий обіг нові та маловідомі факти і джерела, необхідні для сучасної реконструкції європейського історичного контексту розвитку української фольклористики, що свого часу засвідчили рівень ознайомлення європейської наукової громадськості з українською етнокультурою через посередництво німецькомовних народознавчих видань.

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

по можливості максимально охопити факти рецепції українського фольклору й фольклористики у фаховій німецькомовній народознавчій літературі на переході ХІХ - ХХ ст.;

виявити певні закономірності появи та резонансу цієї рецепції у зв'язку з розвитком народознавчих наук того періоду;

простежити еволюцію теоретичної думки українських фольклористів у контексті європейського народознавства;

систематизувати за окремими публікаціями фахових періодичних видань, раритетними матеріалами архівних фондів наукових бібліотек України, Австрії та Німеччини історико-фольклористичний фактаж для виповнення прогалин в історіографії розвитку науки про українську народну словесність.

Об'єктом дослідження є австрійські, німецькі та німецькомовні періодичні і неперіодичні європейські фахові народознавчі видання кінця ХІХ - початку ХХ ст., що публікували матеріали про український фольклор та його дослідження, а також архівні рукописні джерела, які були необхідні для з'ясування окремих проблем історії розвитку української фольклористики даного періоду.

Предметом дослідження є публікації творів українського фольклору, фольклористичні студії, статті, відгуки, рецензії, бібліографічні огляди та інші види рецепцій української фольклористики, друковані на сторінках австрійських, німецьких та німецькомовних періодичних і неперіодичних європейських фахових народознавчих видань кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Методи дослідження: систематизація, якісний аналіз публікованого матеріалу, виявлення зв'язків і детермінованості досліджуваних явищ у фольклористичному, етнологічному та культурологічному контексті європейського народознавства хронологічно окресленого періоду.

Джерельною базою роботи є фахові народознавчі видання кінця ХІХ - початку ХХ ст.: "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde" (Орган Берлінського народознавчого товариства, Берлін), "Zeitschrift fur цsterreichische Volkskunde" (?рган Австрійського народознавчого товариства, Відень-Прага), "Archiv fur slavische Philologie" (Славістичний часопис за редакцією В.Яґіча, Берлін), "Am Ur-Quell. Monatschrift fur Volkskunde" (Орган товариства шанувальників німецької традиційної культури, Гамбурґ), "Anthropophyteia. Jahrbucher fьr Folkloristische Erhebungen und Forschungen zur Entwicklungsgeschichte der geschlechtlichen Moral" (Етнологічний часопис за редакцією Ф.Краусса, Ляйпціґ), "Mitteilungen der Anthropologischen Gesellschaft in Wien" (Орган Віденського антропологічного товариства, Відень), "Globus. Illustrierte Zeitschrift fur Lдnder- und Vцlkerkunde" (?тнологічний часопис К.Андрее, Брауншвайґ); німецькомовні славістичні часописи першої половини та середини ХІХ ст.: "Ost und West. Blдtter fьr Kunst, Literatur und geselliges Leben" (?рага), "Jahrbucher fьr slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft" (?лавістичний часопис за редакцією Я.П.Йордана, Ляйпціґ), "Slavische Bibliothek oder Beitrage zur slavischen Philologie und Geschichte" (Славістичний науковий збірник за редакцією Ф.Міклошича, Відень), "Jahrbucher fьr slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft" (?лавістичний часопис за редакцією Я.А.Смолєра, Будишин); фонди рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника (інші опрацьовані джерела подані у бібліографічному додатку до дисертації).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше комплексне монографічне історико-фольклористичне дослідження процесу рецепції українського фольклору та фольклористики у німецькомовних джерелах кінця ХІХ - початку ХХ ст., яке вводить у науковий обіг значний обсяг мало або цілком невивченого матеріалу до історії розвитку контактів української та європейської фольклористики, систематизує великий чужомовний історіографічний та бібліографічний фактаж.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження виповнюють і збагачують навчальний курс з дисципліни "Історія української фольклористики" профільних кафедр вищих навчальних закладів, необхідні викладачам, магістрантам і студентам для спецкурсів та спецсемінарів зі спеціальності "фольклористика", а також для написання відповідних навчальних підручників і посібників. Вони розширюють науковий кругозір фольклористів, етнологів, можуть служити підґрунтям для організації конференцій, симпозіумів, присвячених вивченню міжнародних наукових контактів і зв'язків. Зібрана і систематизована бібліографія німецькомовних фахових видань з матеріалами про український фольклор і фольклористику, подана в додатку до дисертації, містить інформацію, яка не відображена у бібліографічних покажчиках з української фольклористики і є необхідна дослідникам та бібліографам.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були висвітлені на річних звітних наукових конференціях кафедр Львівського національного університету імені Івана Франка, на Наукових читаннях на пошану Теофіля Комаринця (Львів, 1997), на Міжнародній конференції, присвяченій 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998), на Всеукраїнських Гнатюківських читаннях "Українська мова: історія, сучасний стан, перспективи розвитку" (Тернопіль, 1999), на IV Міжнародній конференції молодих учених "Етнічна історія народів Європи" (Київ, 1999), на Міжнародних науково-практичних читаннях, присвячених пам'яті М.Пазяка "Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі століть" (Київ, 2000), на засіданнях науково-методологічного семінару кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси, а також у лекційних і практичних заняттях з курсу українського фольклору для студентів філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. За темою дослідження опубліковано шість статей.

Структура дисертації. Дослідження складається зі "Вступу", трьох розділів (Розділ І. "Історичне підґрунтя українознавчих зацікавлень у німецькомовному світі", Розділ ІІ. "Рецепція української фольклористики у німецькому фаховому народознавстві (1876-1918)", Розділ ІІІ. Українські криптадії у європейських виданнях та дослідженнях"), "Висновків", списку використаних джерел (291 позиція) та додатку "Бібліографія німецькомовних видань і публікацій про український фольклор та етнографію (1876-1918)" (191 позиція). Повний обсяг дисертації - 254 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено історію її вивчення, визначено мету та завдання дисертації, з'ясовано об'єкт і предмет аналізу, названо джерела, методи їх опрацювання та наукову новизну роботи. Висвітлено також зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами і темами кафедри, подано рекомендації практичного застосування одержаних результатів, перелік наукових конференцій, де були апробовані результати дослідження, і відомості про публікації основного змісту дисертації.

У першому розділі "Історичне підґрунтя українознавчих зацікавлень у німецькомовному світі" в загальних рисах окреслено майже тисячолітню (з кінця Х до середини ХІХ ст.) історію контактів українського народу з німецькомовним світом Західної Європи та її рефлексію у тогочасних історико-літературних джерелах німецькою мовою. При цьому головний акцент зроблено на специфіці формування уявлень та знань австрійців і німців про традиційну культуру, звичаєвість, побут українців і зокрема про українську уснопоетичну творчість. Розвиток німецькомовної народознавчої україніки цього періоду висвітлюється як тривалий, послідовний і поетапний процес, зі своїми особливостями перебігу. Цей процес протікав у прямій залежності від суспільно-політичних, культурних явищ і подій у житті українського народу та світоглядної, політичної, релігійної думки у німецькомовних країнах, а також у залежності від рівня духовної культури інших країн Західної Європи. Принципово важливим при аналізі процесу рецепції й осмислення явищ і реалій традиційної культури українців у німецькомовних писемних джерелах є вияснення того образу, який складався про українське народне життя й зокрема про уснопоетичну творчість в австрійців та німців упродовж століть і особливо в останні десятиліття ХVIII - початку ХІХ ст. Цей образ значною мірою став основою, на якій уже у другій половині ХІХ ст. сформувалося наукове зацікавлення австрійських і німецьких народознавців до реалій української народної творчості та почала розгортатися продуктивніша співпраця українських етнографів та фольклористів з ученими-народознавцями Австрії і Німеччини.

Українсько-німецькі та українсько-австрійські культурні взаємини, а отже і процес рецепції української традиційної культури у німецькомовному середовищі, мають довгу і складну історію - вони такі ж давні, як і давнім є прагнення людини до пізнання культури, життя, побуту і звичаїв інших народів.

Перші документальні свідчення про інтерес германського світу до України та безпосереднє знайомство з нею припадають на кінець Х ст. - період утвердження Київської Русі. Це перше державно-політичне утворення українського народу мало визначальний вплив на всю подальшу його історичну долю і, зрозуміло, на характер міжетнічних стосунків. Могутня держава, прирівняна за своєю роллю у тогочасному політичному житті Європи до імперії Карла Великого, Київська Русь викликала чималий інтерес не лише у сусідів, а й у таких віддалених країнах, як Австрія та Німеччина. Це зацікавлення знайшло своє відображення у німецьких історико-літературних джерелах того часу. Подані тут відомості про Україну ще досить скупі, однак у них уже можемо відчитати ранні етнічні характеристики давніх українців, особливості їхнього побуту, звичаїв, обрядів (писання Бруно з Кверфурта, хроніки Дітмара Мерзебурзького). З них довідуємося і про високий рівень давньоукраїнського фольклору, відгомін якого знаходимо у зразках німецького героїчного епосу ("Пісня про Нібелунгів", сага про Дітриха Бернського).

Дальший розвиток культурних зв'язків українського народу з германським світом був фактично повністю перерваний монголо-татарською навалою, через що Україна на тривалий час випала з орбіти європейського цивілізаційного процесу.

Новий етап ознайомлення австрійців та німців з Україною та українцями розпочинається з XVI ст., коли розгорнули свою військово-політичну діяльність козаки, коли під їхнім захистом в Україні почала відроджуватися культура, наука, освіта. Козацтво у той час відіграло важливу роль не лише у пробудженні інтересу до України, але й стало тим фактором, що суттєво поглибив цей процес, спричинившись до становлення у західноєвропейському суспільстві розуміння українців як окремої етнокультурної та історичної реальності. Це особливо виявилося в етнографічних елементах пам'яток т.зв. "літератури факту" - подорожніх нотатках, описах, мемуарах, реляціях, що їх залишили "люди-практики" епохи Відродження й Нового часу - численні мандрівники, купці, дипломати, військові, які, подорожуючи широкими просторами східної слов'янщини, чітко вирізняли з неї українсько-руський народ, акцентуючи на характерних рисах його культури, побуту, звичаїв (твори З.Герберштайна, Л.Мюллєра, Е.Ляссоти).

Істотним збільшенням кількості німецькомовної україніки позначені такі важливі віхи в історії Козацької України, як розгортання широкомасштабної боротьби проти турецько-татарської агресії, що загрожувала країнам Західної Європи XV-XVІ ст. Особливий резонанс мала визвольна війна українського народу за свою незалежність, а також відчайдушна спроба гетьмана І.Мазепи вирвати Україну з-під московської зверхності. Ці події спричинились до істотної зміни політичної карти тогочасної Європи. Хоч основна маса німецькомовних пам'яток тієї доби належить до документальної літератури й має виразний суспільно-політичний характер (щоденники, мемуари, описи місій, реляції, трактати дипломатів, референтів, військових), у ній помітне зростання уваги і до культурних явищ українського народу, особливо до національних прикмет його побуту, звичаїв, промислів, архітектури. У той час державно-політичні стосунки спонукали зважати і на етнокультурні особливості партнерів. Натрапляємо тут і на перші відгуки про український фольклор та обрядовість (записки К.Гільдебрандта, У.Вердума, Е.Франціска, Е.Максиміляна, Х.Манштайна).

Цей інтерес особливо пожвавлюється у XVIII ст., коли - навіть при обмеженій формі державної організації Гетьманщини - українському народові вдалося розвинути найкращі успіхи свого духовного життя й досягти такого рівня просвіти і культури, який сміливо дозволяє поставити Гетьманщину за т.зв. "золотої доби" гетьмана І.Мазепи поряд із найбільш освіченими країнами Західної Європи. Саме з того часу походять німецькомовні історико-літературні пам'ятки (Ю.Юста, Ф.Вебера), сповнені захоплення, а то й здивування високим загальним рівнем освіченості народних мас, шкільництвом, архітектурою. Тогочасні свідчення про українців як поетичний народ, закоханий у пісню і музику, на довгі роки залишалися найяскравішими, а по втраті української державності, почасти і єдиними репрезентантами українців перед австрійцями та німцями.

Упродовж другої половини XVIIІ ст. іноземні загарбники поступово знищили в Україні ті рештки власної державної організації, які ще існували на Лівобережжі під назвою Гетьманщини. Із колись активного суб'єкта міжнародної політики Козацька держава перетворилася на об'єкт загарбницьких планів сусідів, і, врешті, на кінець XVIIІ ст. українські землі потрапили під владу двох тоді панівних у Східній Європі імперій - Австрійської та Російської. Наслідком цього поступово затратилася й ідентифікація України як етноісторичної реальності у тогочасних західноєвропейських історико-літературних джерелах.

Разом з тим, на цей же час припадає початок доби безпосередніх і найбільш активних взаємин українства, насамперед Галичини, Буковини та Закарпаття, з німецькомовним світом. "Українсько-руське питання" із розгортанням у кінці XVIII - на початку ХІХ ст. загальноукраїнського національно-культурного відродження набувало все більшого резонансу й ваги в Австрійській імперії, ставало відомим і в Німеччині. Виникли передумови для постання нової хвилі зацікавлення німецькомовного світу Україною, тепер вже як провінцією австрійської метрополії. Щоправда, українцями найперше цікавилася державна адміністрація з виключно практичною метою: для ефективного освоєння новопридбаних земель в імперських структурах австрійський уряд потребував принаймні елементарних знань про поневолений народ. Наслідком таких потреб була поява чималої краєзнавчої літератури про Україну, що містить цікаві спостереження і над реаліями духовної та матеріальної культури (праці австрійських урядовців, учених, військових - Ґ.Сплені, Е.Кортума, Ф.Краттера, Б.Гакета, а також німецьких науковців, що перебували на службі в Російській імперії - С.Ґмеліна, Й.Ґільденштедта, Й.Мйоллєра, В.Гаммарда, Б.Кампенгаузена, Й.Ґеорґі та ін.). Вона - цінне історико-фактологічне джерело для студій української етнографії.

З кінця XVIII ст., окрім інтересу суто практичного, в освічених колах Австрії та Німеччини значно жвавішає культурологічне зацікавлення українцями. Було це зумовлене процесом поширення у просвітницькому середовищі Західної Європи тої доби ідей народності, а ще більше з розгортанням у німецьких землях антинаполеонівського руху (1805-1813 рр.), який згодом переріс у національно-визвольну війну, покликавши до життя ідеї національної єдності, романтичне возвеличення ідеалів боротьби за свободу людини й незалежність нації. Австрійські та німецькі історики звертаються до України як давньої колиски актуальних на початку XIX ст. демократичних засад братерства та свободи, як символу волі, рівності й невтомної боротьби з гнобителями (історичні праці К.Гаммерсдорфера, Ф. фон Гретцміллєрн, Й.Х.Енгеля).

Проте визначальним чинником налагодження постійного інтересу німецькомовного світу до українців, їх культури й історії стало національне піднесення та культурне відродження в самій Україні. Одне з головних місць у духовному порухові доби романтизму зайняли досліди на полі традиційної духовної та матеріальної культури українського народу. Вже перші здобутки українських учених у цій галузі, сягнувши рівня кращих зразків тогочасної народознавчої науки, викликали помітний інтерес серед західноєвропейської культурної громадськості. Публікації з поля українського фольклору та етнографії М.Максимовича, І.Срезневського, П.Лукашевича, Вацлава з Олеська та ін. тривалий час були для ще сповненої романтичного захоплення народністю Європи популярним джерелом задоволення звичайної цікавості до малознаних земель і народів. Вони також давали підставу і для серйозних фахових роздумів над культурою та історією українців (праці Я.П.Йордана, Т.Робінзон, Г.Трітена).

Початком 20-х років XIX ст. датується поява перших публікацій українського фольклору в австрійській і німецькій періодиці. У цей же час особливо популярними стають антології та збірки перекладів і переспівів українських народних пісень німецькою мовою Й.Венціґа, І.Мінсберґа, А.Мауріціуса, В.Вальдбрюля, Ф.Боденштедта. З середини 30-х років у німецькій та австрійській пресі з'являються і перші повідомлення про розвій народознавчих студій в Україні. Загальний огляд українознавчих матеріалів засвідчує, що поза увагою німецькомовної періодики першої половини XIX ст. не пройшло жодне більше видання з поля українського народознавства. Однак розпорошеність цієї інформації в різних часописах на просторах земель Австрії та Німеччини практично унеможливлювало формування чітких уявлень про розвиток української народознавчої науки й загалом про культурний розвій українців. Не кращим був рівень ознайомлення німецькомовного світу з культурним життям й інших слов'янських народів. Саме це підштовхнуло слов'янських діячів до створення спеціальних періодичних видань німецькою мовою, які мали б цілеспрямовано й систематично інформувати австрійську, німецьку, а через них і загалом європейську громадськість про духовне буття слов'янства.

1837 року Р.Глазер та Я.Самбс заснували у Празі часопис "Ost und West. Blater fьr Kunst, Literatur und geselliges Leben", ?оловною ідеєю якого проголосили духовне й культурне зближення та порозуміння слов'янства з німецькомовним світом. У 1843 р. відомий діяч серболужицького відродження Я.П.Йордан суттєво розширив поле культурних взаємин слов'ян з австрійцями і німцями, розпочавши видання славістичного наукового журналу "Jahrbucher fьr slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft". З діяльністю цих часописів пов'язана цікава, але на сьогодні ще мало відома сторінка історії рецепції в Австрії та Німеччині української національної культури й зокрема культури традиційної. Аналізуючи поміщену на їхніх сторінках народознавчу україніку, спостерігаємо поглиблення науковості змісту матеріалів: переклади і переспіви народних пісень, романтично-етнографічні есеї та нариси (домінують у часописі "Ost und West") поступаються місцем науковим розробкам народознавчих питань (дослідження традиційної культури українців П.Й.Шафарика, А.Міцкевича, Я.П.Йордана, І.Срезневського, Я.Головацького, друковані на сторінках "Jahrbucher").

Ще більше ця тенденція виявляється у діяльності часописів, які поновили вихід або були створені після постреволюційної кризи 50-х років XIX ст. ("Slavische Bibliothek oder Beitrдge zur slavischen Philologie und Geschichte" ?.Миклошича, "Jahrbucher fьr slavische Literatur, Kunst und Wissenschaft" ?.А.Смолєра). Віддавши питання суспільно-політичного, культурно-мистецького життя в компетенцію щоденної преси, ці часописи зосередили увагу на наукових дослідженнях в галузях слов'янської філології, історії, виділивши окремим напрямом своєї діяльності вивчення традиційної духовної та матеріальної культури слов'янщини (Л.Штур, Я.А.Смолєр).

Таким чином, на час створення у Німеччині й Австрії перших науково-дослідних народознавчих інституцій: "Verein fur Volkskunde" (Берлін, 1890) і "Verein fur цsterreichische Volkskunde" (?ідень, 1894) та появи перших фахових народознавчих видань: "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde" (1891) і "Zeitschrift fur цsterreichische Volkskunde" (1895) ?країнська народознавча думка була належно представлена у німецькомовних наукових колах, що власне й допомогло дуже швидко налагодити тісну співпрацю між українськими та австро-німецькими народознавцями. Однією з найважливіших ланок такої співпраці і стала публікація досліджень з українського фольклору й етнографії у німецькомовній періодиці кінця XIX - початку XX ст.

Другий розділ дисертації "Рецепція української фольклористики у німецькомовному фаховому народознавстві (1876-1918)" висвітлює контакти українських фольклористів з фольклористами Австрії і Німеччини в процесі розвитку європейського народознавства того періоду. Найбільше уваги звернено на діяльність найвизначніших народознавців та на народознавчі інституції, об'єднання, їхні видання, які відіграли провідну роль у налагодженні співпраці на полі етнографії і фольклористики (за німецькою термінологією - Volkskunde). Досить сприятливі передумови для розгортання такої співпраці склалися вже в кінці 60 - на початку 70 р. ХІХ ст., коли у країнах Західної Європи і зокрема в Австрії та Німеччині відбувався процес інституалізації етнології (Volkerkunde, Ethnologie) як окремої наукової дисципліни. Саме в той час вийшли у світ класичні дослідження у цій галузі, були вироблені загальні концепції опрацювання етнологічних фактів, у Берліні та Відні зорганізувалися фахові осередки молодої науки - етнологічні товариства, які заснували фахові видання. Крім вивчення культури т.зв. примітивних заокеанських народів вчені-етнологи частіше звертали увагу і на традиційну культуру народів цивілізованої Європи.

Подібний процес інституалізації народознавчої науки проходив у цей час і в Україні й був пов'язаний з утворенням та діяльністю Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Києві. Його члени провели низку системних експедиційних досліджень українських земель і в доволі скрутних умовах змогли видати ґрунтовний корпус українських фольклорно-етнографічних матеріалів, наукова вартість яких була високо оцінена і в тогочасному західноєвропейському народознавстві. За сприятливої суспільно-політичної ситуації в Україні цілком реально можна було б сподіватися на успішний вихід цього першого українського наукового осередку на рівень кращих досягнень тогочасного європейського народознавства.

І, нарешті, третім не менш важливим фактором для встановлення контактів українських фольклористів з народознавцями Австрії та Німеччини була поява у 1876 р. німецькомовного славістичного часопису В.Яґіча "Archiv fur slavische Philologie". Йому судилося стати своєрідним "координатором" у цьому процесі. Бо, з одного боку, через певні суспільно-політичні та історико-культурні причини австрійські і німецькі народознавчі кола ще не були готові самостійно зробити помітні кроки до пізнання слов'ян і конкретно українців та подолати ідеологічні, мовні бар'єри, зорієнтуватися в етнічній строкатості поліетнічного слов'янства. З іншого боку, українська народознавча наука, розвиваючись під тиском постійних переслідувань та заборон з боку російського уряду, змушена була усі сили віддавати боротьбі за виживання. За таких умов питання світової репрезентації національних досягнень, зрозуміло, не було ще першорядним. У цій ситуації часопис В.Яґіча створював вельми сприятливий ґрунт для вирішення згаданих проблем - українські фольклористи та етнографи отримали можливість для пропагування культури рідного народу та своїх досліджень на цьому полі, а їхні австрійські та німецькі колеги змогли знайомитися і засвоювати у доступній (німецькою мовою) формі цей матеріал.

Важливість "Archiv fur slavische Philologie" для налагодження контактів українства з європейським науковим світом ще більше зросла після ганебного царського указу 1876 р. про заборону української мови. Наслідком цієї заборони була ліквідація Південно-Західного відділу у Києві і втрата будь-якої перспективи науково-дослідної праці та міжнародних контактів. Упродовж тривалого часу Яґічів часопис для українських народознавців був чи не єдиною трибуною для ознайомлення європейців з результатами своїх студій. Цьому сприяло також широке розуміння Яґічем самого предмету слов'янської філології, що мала обіймати всі сторони духовного життя слов'янських народів в усій повноті цивілізаційного контексту. У такий контекст хорватський учений залучав, крім живої мови з усіма її діалектними відмінами, писемної літератури, і усну поетичну творчість, а також допоміжні дисципліни слов'янської філології - міфологію, етнографію. Закономірно, отже, що народознавча україніка часопису (до 1916 р.) є досить широкого діапазону (обіймає 44 бібліографічні позиції) і охоплює добірки фольклорного матеріалу, етнографічно-фольклористичні розвідки, численні критико-бібліографічні публікації таких відомих дослідників, як В.Яґіч, П.Житецький, І.Франко, А.Брюкнер, М.Грушевський, О.Петров, Ї.Полівка, М.Мурко, З.Кузеля, М.Тершаковець, Е.Калужняцький, К.Ганкевич.

Якісно та кількісно іншого характеру набрав процес рецепції української фольклористики у німецькомовних джерелах з початком 90-х рр. ХІХ ст., що дає підстави вважати як початок його нового етапу. Найперше, німецькомовна народознавча україніка стала значно багатшою й різноманітнішою. Це було спричинене небувалою до того часу в українській науці активізацією народознавчої праці, пов'язаною з діяльністю Наукового товариства імені Т.Шевченка, з його найпродуктивнішою і найрезультативнішою Етнографічною комісією, яка поставила дослідження традиційної культури українського народу в ранг кращих тогочасних європейських народознавчих шкіл.

Водночас, збільшився обсяг німецькомовної народознавчої україніки, її поява стала більш систематичною, що відповідало змінам, які відбулися на початку 1890-х рр. у австрійському та німецькому народознавстві (Volkskunde). Результатом цих змін була організація фахових центрів та періодичних видань, орієнтованих, що важливо, на широку наукову співпрацю з народознавчими осередками інших країн. До Яґічевого "Archiv fur slavische Philologie", який до початку 1890-х р. залишався практично єдиним носієм систематичної інформації про розвій українського народознавства, приєднався 1890 року часопис "Am Ur-Quell. Monatschrift fur Volkskunde". Це видання невеликого товариства шанувальників німецької традиційної культури в Гамбурзі, пожвавлене діяльністю його редактора - австрійського етнолога Ф.Краусса (почесного громадянина міста Борислава), стало важливою трибуною української народознавчої думки в Європі початку 1890-х р. Ф.Краусс підтримував жваві контакти з українськими фольклористами. Народознавча україніка "Am Ur-Quell" нараховує 34 позиції і охоплює публікації та розвідки з поля українського фольклору й етнографії І.Франка, Хв.Вовка, В.Щурата, Г.Купчанка, Р.Ф.Кайндля. У цей час цінні матеріали Р.Ф.Кайндля до етнографії галичан і буковинців друкували етнологічні часописи "Mitteilungen der Anthropologischen Gesellschaft in Wien" (Відень) та "Globus. Illustrierte Zeitschrift fur Lдnder- und Vцlkerkunde" (?рауншвайґ). Ознайомленню широкої австрійської громадськості з традиційною культурою західних українців сприяли також розгорнуті народознавчі нариси О.Барвінського, Р.Ф.Кайндля та Г.Купчанка в монументальному науково-популярному виданні "Die Osterreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild", яке у 24 томах охопило усі народи Габсбурґської імперії. Австрійці вважають його прологом до власне наукового народознавства.

І все ж таки визначальна роль у налагодженні контактів з українською фольклористикою належить у той час двом провідним осередкам народознавчої праці в Австрії та Німеччині - Verein fur Volkskunde (Берлін, 1890) та Verein fur цsterreichische Volkskunde (?ідень, 1894). Утвердження у тогочасній європейській науці порівняльного народознавства (vergleichende Volkskunde) як основного методу наукової обробки фольклорно-етнографічного матеріалу вимагало і від дослідника традиційної культури австрійців та німців широких порівняльних зіставлень із залученням міжнародного фактажу. Як наслідок, німецькі народознавці, поставивши своїм головним завданням вивчення традиційної культури германського світу, заявили зі сторінок центрального періодичного органу "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde" (Берлін, 1891) про конечну необхідність ефективної співпраці з народознавцями інших країн для осягнення своєї мети. Результатом такої співпраці з українською фольклористикою та етнографією була чимала народознавча україніка у "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde (нараховує 37 бібліографічних позицій), репрезентована публікаціями та розвідками І.Франка, Ю.Яворського, Р.Ф.Кайндля, А.Брюкнера, Ї.Полівки, В.Нерінга, Й.Полєка, М.Ляуе, К.Вайнгольда, О.Денгардта, А.Аарне.

В суто порівняльному аспекті мислили собі дослідження традиційної культури багатонаціональної Австрійської імперії також і австрійські народознавці. Чималі успіхи тогочасної української науки про народ, звісно, не могли пройти повз їхню увагу, і вже з перших років існування товариства Verein fur цsterreichische Volkskunde ?ого члени не лише налагодили особисті контакти з українськими ученими, але зреалізували з ними ряд спільних проектів через НТШ (Етнографічна експедиція на Бойківщину, праця довкола формування та поповнення етнографічних експозицій Музею НТШ та Австрійського народознавчого музею). І, безперечно, найважливішим результатом такої співпраці були численні різноманітні публікації про український фольклор та етнографію на сторінках "Zeitschrift fur цsterreichische Volkskunde" (46 ?озицій) таких дослідників, як І.Франко, З.Кузеля, Ю.Яворський, Р.Ф.Кайндль, М.Габерляндт, Ї.Полівка, В.Буґель, Й.Полєк, А.Кохановська.

З великого обсягу німецькомовної україніки, друкованої на сторінках названих видань відповідно до профілю нашого дослідження було вибрано й проаналізовано три основні групи: 1) публікації творів українського фольклору, 2) фольклористичні студії на матеріалі української народної словесності та 3) критико-бібліографічні розвідки.

На підставі аналізу можемо констатувати:

1. Публікації творів українського фольклору становлять кількісно найменшу групу у німецькомовній народознавчій україніці, а їх обсяг є незначним і не дає якогось цілісного уявлення про специфіку української уснопоетичної творчості. Причиною цього, вважаємо, була складність перекладу фольклорних творів. Їх дослідники подавали у мінімальному обсязі, тільки як ілюстративний матеріал. Виняток складає капітальне видання українського сороміцького фольклору В.Гнатюка "Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes" (Ляпціґ, 1909-1912) у транскрипції та перекладі.

2. Зміст другої групи публікацій - фольклористичні студії на матеріалі української народної словесності - в основному зосереджені на проблемах порівняльного казкознавства (Ї.Полівка, А.Аарне, О.Денгардт), генези фольклорних тем і мотивів (І.Франко, В.Яґіч, Е.Калужняцький), міжетнічних фольклорних контактів (М.Тершаковець).

3. Критично-бібліографічні публікації займають найбільший обсяг у німецькомовній фольклористичній україніці. Їх жанрово-тематичний діапазон охоплює різноманітні бібліографічні покажчики й огляди, часто з розгорнутим критичним розбором окремих праць, а також повідомлення, відгуки та рецензії на праці українських фольклористів і етнографів.

За масштабністю охоплення й висвітлення народознавчої праці в Україні зазначені критико-бібліографічні публікації умовно розділені на три виразні групи. До першої належать загальні бібліографічні огляди (bibliographische Ubersichte) чи бібліографії (Bibliographien). Вони містять великий обсяг інформації про різноманітні напрями фольклористично-етнографічних досліджень, обіймають тривалі періоди розвитку науки (В.Яґіч, В.Нерінґ). Різновидом цих публікацій є періодичні бібліографічні огляди, своєрідні бібліографічні хроніки, що висвітлюють щорічні новини народознавчої праці (А.Брюкнер, Ї.Полівка, Р.Ф.Кайндль, Й.Полєк, В.Буґель). Форма подачі бібліографічної інформації теж різна - від сухих анотованих списків праць до описової манери викладу з розгорнутими критичними оцінками окремих досліджень, з аналізом умов розвитку галузі тощо. Другу групу критико-бібліографічних публікацій складають огляди змісту періодичних народознавчих видань (В.Яґіч, А.Брюкнер, М.Грушевський). А третю - відгуки та рецензії на конкретні фольклористично-етнографічні праці (46 позицій).

Критико-бібліографічні публікації - цінне джерело для досліду особливостей рецепції української фольклористичної думки у німецькомовному фаховому народознавстві кінця ХІХ - початку ХХ ст. Вони дають реальну інформацію про те, які саме праці, дослідження чи матеріали українських народознавців були відомі іноземним дослідникам, а отже, цілком ймовірно, могли бути використані у їхніх народознавчих студіях. У дисертації зведено відомості з опрацьованих бібліографічних інформацій, критичних оглядів, відгуків та рецензій і на їхній основі узагальнено особливості процесу розвитку української народознавчої думки та її рефлексії на сторінках німецькомовних наукових видань.

Узагальнений аналіз усього проблемно-тематичного розмаїття критико-бібліографічних публікацій німецькомовної народознавчої україніки дає підставу твердити, що у німецькомовній періодиці:

- віддзеркалились найважливіші етапи історії розвитку української фольклористики: етап діяльності окремих ентузіастів-збирачів, виникнення об'єднань та осередків, організація наукових центрів на засадах модерних у Європі академічних інституцій;

- відбилось розуміння української фольклористики як окремої галузі знань, що вирізнювалася з народознавчого комплексу (стосовно етнології, етнографії, краєзнавства, міфології тощо);

- намітилось теоретичне осмислення національної специфіки, регіональних особливостей, жанрової структури, методології наукових досліджень українського фольклору тощо;

- відзначено науковий рівень видань жанрово-тематичних корпусів українського фольклору в загальнослов'янському та західноєвропейському контексті.

У третьому розділі "Українські криптадії у європейських виданнях та дослідженнях" розкривається історія створення монументального корпусу українського криптадійного фольклору "Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes" (Ляпціґ, 1909-1912), зібраного і виданого подвижницькими зусиллями Володимира Гнатюка. Праця вченого над збиранням та дослідженням фольклорних криптадій аналізується в контексті європейських фольклористичних студій цього пласту народної словесності. Водночас простежено історію публікації та теоретичного осмислення криптадій в Україні від ранніх записів, позначених принагідністю, коли криптадійний фольклор ще не був об'єктом спеціальних студій (записи і видання М.Максимовича, Я.Головацького, П.Чубинського, М.Дикаріва), до формування наукового погляду на художнє відображення статевих відносин як важливої сфери народного життя. Підхід до криптадій як марґінального пласту фольклорної творчості, не вартого уваги, серйозних наукових студій, як вважала певна частина науковців, в українській фольклористиці було радикально переглянуто в кінці ХІХ ст. у значній мірі з ініціативи визначних українських учених. Певним чином цьому сприяло і пожвавлення інтересу до такого ж фольклору у західноєвропейському народознавстві.

Відзначено важливу роль концепції Хв.Вовка розглядати народну словесність як цілісний культурний масив, без вилучення з нього будь-яких елементів, що значимі у з'ясуванні самої генетично-історичної сутності етнокультури. Цьому невтомному українському антропологові й етнологові належать перші закордонні видання українського криптадійного фольклору, а також перші наукові досліди на цьому матеріалі. Ідучи за найновішими досягненнями європейської науки, Хв. Вовк розширив межі українознавчих студій, спрямувавши їх на видання і систематизування матеріалів дотичних до анатомо-фізіологічних відмін, етнічного складу, давнього і теперішнього побуту, звичаїв, вірувань, знання і громадського укладу українців у зв'язках з іншими народами. Свою мету вчений значною мірою зреалізував у першому українському етнологічному виданні - "Матеріалах до українсько-руської етнології", де, зокрема, побачила світ і перша українська спеціальна публікація криптадійного фольклору. Під впливом Хв.Вовка й у тісній співпраці з ним та І.Франком формувався науковий підхід до вивчення українського криптадійного фольклору й у Володимира Гнатюка.