Еволюція художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі ХVІІ-ХХ століть

Размещено на http://allbest.ru

Запорізький державний університет

УДК: 82.091 “16/19”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬОЇ РЕЦЕПЦІЇ ОБРАЗУ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИВ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХVІІ-ХХ СТОЛІТЬ

Спеціальність 10.01.01. - українська література

Тарасова Олена Володимирівна

Запоріжжя - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Центрі українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Конончук Михайло Миколайович доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуляк Анатолій Борисович професор Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

кандидат філологічних наук, доцент Ткаченко Олена Григорівна доцент, завідувач кафедри української та зарубіжної філології Сумського державного університету

Провідна установа: Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова,кафедра української літератури

Захист відбудеться 12.04.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 2, філологічний факультет, аудиторія 230)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 2)

Автореферат розіслано 11.03.2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Т.В.Хом'як

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Гетьманування Мазепи стало добою політичного, економічного та культурного відродження країни, його діяльність була спрямована на об'єднання українських земель. Завдяки гнучкій політиці він зміцнив свою владу й позиції в Україні й за кордоном. Талант мудрого дипломата допоміг йому підтримувати дружні стосунки з Петром І, одночасно вести переговори зі Станіславом Лещинським і Карлом ХІІ, вирішуючи долю незалежності України.

Гетьман Іван Мазепа (20.03.1639-22.08.1709) був людиною високої освіти й культури, багато подорожував, володів кількома іноземними мовами, сучасники визнавали його надзвичайний дар причаровувати до себе людей.

Державник європейського масштабу, талановитий політик, меценат, освічена особистість, людина трагічної долі й складного характеру - таким увійшов гетьман Мазепа в історію та художню літературу. Особистість гетьмана стала невичерпним джерелом для художників, музикантів, письменників різних часів і народів. До постаті гетьмана Мазепи зверталися представники літератур різних країн - англійці й французи, німці й поляки, росіяни й українці, починаючи ще за його життя й до наших днів. Отже, актуальність нашої роботи полягає у недослідженості проблеми еволюції образу гетьмана Мазепи в українській літературі й потребі з'ясування співвідношення історичної та художньої правди; по-друге, у важливості переоцінки історичних творів про гетьмана Мазепу, а також у необхідності впровадження в активний літературний обіг тих творів, що через ідеологічні причини не розглядалися; по-третє, у необхідності піднесення національної свідомості народу незалежної України, про свободу якої завжди дбав Іван Мазепа; по-четверте, у значущості постаті гетьмана Мазепи для історії українського народу.

Ступінь наукової розробки проблеми. До постаті Івана Мазепи протягом століть звертались як історики, так і літератори, по-різному оцінюючи його діяльність. Історіографічну мазепіану класифікуємо таким чином: дисертації ; монографії як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, присвячені гетьманові Мазепі; історичні праці, гетьманування Мазепи у яких розглядається як частина історико-політичного процесу розвитку суспільства; збірники, присвячені Мазепі; окремі дослідження, що розглядають певний період біографії Мазепи

Мета нашої роботи спрямована на встановлення етапів еволюції художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи на тлі історико-літературного процесу ХVІІ - ХХ ст. в Україні. У дослідженні здійснена спроба переосмислення постаті гетьмана Мазепи в контексті українознавства. Поставлена мета передбачає розв'язання завдань: провести бібліографічну роботу щодо виявлення художніх творів української та зарубіжної літератури, присвячених гетьманові Мазепі; провести архівну роботу з метою пошуку невідомих рукописів художніх творів про І.Мазепу; з'ясувати теоретичні питання, пов'язані з функціонуванням традиційного літературного образу в літературі; виявити особливості трансформації історичної правди в художню, визначити роль і місце домислу і вимислу в процесі осмислення письменниками історичного матеріалу; дослідити етапи еволюції традиційного образу Мазепи в українській та зарубіжній літературах ХVІІ - ХХ ст.; розкрити постать І.Мазепи в контексті історії України кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст. ст.

Методологічну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців, зокрема, розробки теорії традиційного образу А.Волкова, А.Нямцу, О.Червінської, М.Шевчук та ін.; дослідження питання трансформації історичної правди в художню М.Ільницького, Б.Мельничука, В.Полтавчука; студії з історії та теорії літератури О.Білецького, Д.Донцова, С.Єфремова, М.Жулинського, Г.Клочека, М.Наєнка, А.Ткаченка, Д.Чижевського. Для встановлення біографії гетьмана Мазепи та суспільно-політичної ситуації, яка склалася в Україні у другій половині ХVІІ - на початку ХVІІІ ст.ст., застосовуються праці істориків О.Апанович, М.Аркаса, О.Оглобліна, В.Смолія, О.Субтельного, Н.Яковенко.

Специфіка дісліджуваної проблеми вимагає застосування синтетичного методу дослідження художнього масиву української та зарубіжної літератури про гетьмана І.Мазепу. У роботі використовуються методи історико-літературного та жанрово-стилістичного аналізу, елементи біографічного, а також порівняльний метод при дослідженні рецепції художнього образу гетьмана.

Об'єктом дослідження обираємо історичні документи та джерела, монографії; художні тексти давньої літератури; української літератури ХІХ ст., як відомі, так і недруковані або вилучені з активного літературного процесу; архівні та рукописні матеріали; твори представників новітньої літератури.

Предметом дослідження є проблема еволюції художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в контексті української та світової літератури ХVІІ - ХХ ст.

Новизна роботи полягає у тому, що постать гетьмана Івана Мазепи вперше розглядається як традиційний образ української й світової літератури. У роботі здійснено аналіз художньої мазепіани, виявлено етапи еволюції художньої рецепції образу Мазепи на тлі літературного процесу ХVІІ-ХХст.

Зв'язок з науковими планами, програмами, темами. Дослідження виконано у рамках програми Центру українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націотворчих концепцій”.

Практична значимість одержаних результатів Основні положення роботи можуть бути використаними у подальшому осмисленні діяльності видатних історичних осіб; для викладання курсів історії української і світової літератур, спецкурсів та семінарів викладачами шкіл та вузів; студентами під час написання курсових і дипломних робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися автором на щорічних звітних конференціях Інституту Українознавства; на міжнародних наукових конференціях: “Україна, українці, українознавство ХХ ст. у джерелах і документах” (22-23 жовтня 1998 р., Київ), “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть” (14-15 жовтня 1999 р., Київ); “Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії” (26-27 квітня 2001 р., Луганськ); наукових конференціях філологічного факультету Київського університету: “Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру” (19 листопада 1999 р., Київ), “Перша наукова шевченківська конференція викладачів та студентів філологічного факультету” (9 березня 2000 р., Київ); всеукраїнських конференціях: науковій “Поетика художнього твору” (12-14 жовтня 2000 р., Запоріжжя); науково-практичній “Українознавство в системі вищої освіти: стан і перспективи” (2-3 березня 2001 р., Київ); науково-теоретичній “Українська література в контексті світової літератури” (21-23 травня 2001 р., Одеса); лекції студентам-філологам у рамках спецкурсу наукового керівника. Дисертацію було обговорено на засіданні Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Результати досліджуваної проблеми відображені у 9 статтях

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та бібліографії. Обсяг роботи - 188 сторінок, із них 165 сторінок основного тексту, бібліографія складається з 312 позиції і подана на 23 сторінках.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається мета, завдання та методи дослідження, його предмет та об'єкт, окреслюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається сфера практичного використання роботи, подається інформація про апробацію та публікації результатів дослідження.

У розділі 1 “Гетьман Іван Мазепа як традиційний образ української і світової літератури” розглянуто історію та теорію питання. Літературознавчі студії, що досліджували художній образ Мазепи, торкалися в основному окремих аспектів або присвячені аналізу певного твору про гетьмана.

Ґрунтовним дослідженням трактування образу українського гетьмана в німецьких, австрійських, швейцарських, французьких, англійських, шведських періодичних виданнях, спогадах сучасників, звітах дипломатів є монографія Т. Мацьківа “Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах (1687-1709)”. Комплексний аналіз і класифікацію міфів та легенд про життя й діяльність Івана Мазепи здійснив С.Павленко.

Відзначається мазепіана і галереєю історико-публіцистичних портретів (І.Борщака, В.Будзиновського, М.Костомарова, Є.Маланюка та інших), які переважно характеризували суспільно-політичну діяльність гетьмана.

Дослідженням трактування образу Мазепи в західноєвропейській літературі займалися, наприклад, А. Волков, А. Господин, Д.Донцов, О.Мішуков, В.Матвіїшин. Образ гетьмана Мазепи в українській художній літературі висвітлено у численних статтях (наприклад, В.Марочкіна, В.Шевчука), рецензіях на окремі твори, присвячені Мазепі (наприклад, С.Гальченка, П.Киричка). Відомі й дослідження функціонування образу гетьмана Мазепи у фольклорі (В.Каллаша, С.Щеглової).

Перша спроба комплексного аналізу образу гетьмана Мазепи здійснена М.Коноваловою. У дослідженні зібрано чимало фактографічного матеріалу, акцент зроблено на дослідженні фольклорного образу гетьмана, який протиставляється образу Семена Палія.

У другій частині розділу простежено етапи становлення теорії традиційних образів. Літературні взаємозв'язки й взаємодії здійснюються у найрізноманітніших умовах і формах, серед яких - традиційні мотиви, сюжети і образи. До повторюваних сюжетів вперше звернувся Арістотель, який називав інтерпретацію міфологічних фабул передумовою мистецької якості твору. У цьому ж напрямку працювали Горацій, Н.Буало, Г.Е.Лессінг, останній підійшов до традиційних сюжетів з теоретичної точки зору.

Розробка теорії у ХІХ ст. відбувалася внаслідок порівняння фольклору та середньовічної літератури. (у дослідженнях Т.Бенфея,Ф.Буслаєва, братів Грімм, В.Міллера,О.Пипіна).

Нові кроки на шляху розробки теорії традиційних сюжетів зроблені вже на початку ХХ ст. (30-ті рр.) з виникненням у російському літературознавстві історико-типологічної школи. Прихильники цієї школи (В.Жирмунський, Є.Мелетинський, В.Пропп) виходили зі спільних закономірностей суспільного розвитку різних країн, з типології культури, побуту й народної творчості. Зв'язки й типологічні подібності простежувалися в сюжетах, жанрах, образах.

Теоретичні розробки функціонування й рецепції традиційних структур дозволяють у ХХ ст. оформитися самостійному розділу літературознавства (у працях А.Волкова, І.Нусінова та інших). Якщо раніше дослідження традиційних образів базувалося на розгляді специфіки трансформації окремого образу в окремому, конкретному творі, то у ХХ ст. виникла необхідність системного аналізу функціонування традиційних образів. Значний внесок у розвиток теорії традиційних образів зробили науковці Чернівецького університету (В.Антофійчук, Б.Бунчук, А.Волков, Ю.Гречанюк, А.Нямцу, О.В.Червінська та інші).

У розділі 2 “ Образ гетьмана Мазепи в контексті української літератури ХVІІ - ХVІІІ ст.” розглянуто історичний образ гетьмана Івана Мазепи та його художню рецепцію в українській та зарубіжній літературах. В означений період простежуємо два паралельні шляхи еволюції образу гетьмана Мазепи.

Відображення постаті гетьмана Мазепи в художньому творі почалося за його життя з панегіриків на честь роду, доброчинної діяльності "зиждителя храмів і скарбів духовних", військової звитяги.

Першим виступив вже через рік після отримання Мазепою булави І. Орновський з книгою “Муза роксоланська про тріумфальну славу та фортуну з гербових знаків пана І.Мазепи” (1688). Панегіричний твір, написаний польською мовою з домішками латинських цитат і віршів “Скарбниці дорогого каміння” вийшов 1693 р. у Чернігові, присвячений небожу Мазепи Івану Обідовському. Ці твори стали невід'ємною частиною загальнолітературного процесу ХVІІ - ХVІІІ ст.

Темою віршу “Куди, місяцю, роги ти сунеш, скажений!" (1689) Ст. Яворського є другий кримський похід російсько-українського війська на чолі з В.Голіциним та І.Мазепою. Ст. Яворський возвеличує гетьмана Мазепу, його силу і славу: “Сам Іван-бо під сонцем правічним панує, Що його зоря славна вождя знаменує, Додає до звитяжства великої сили, І турецькій він гідрі насипле могили”. Автор бажає успішного закінчення другого походу, оспівує герб Мазепи і його військові перемоги над турками й татарами: “До звитяжного Криму, гнізда, войовниче Хай гербова, наш вожде, зоря тебе кличе, Хай сприяє учасно, нехай же так стане, Як тобі буде в волі, вельможний гетьмане”. Ст. Яворський називає Мазепу "вождем", "вельможним гетьманом", захоплюється його звитягою й силою, що свідчить про позитивне ставлення до історичної особи.

Не претендуємо на вичерпність інформації про похвальні вірші І.Мазепі, було їх більше, але основну тенденцію виділити можемо: гетьмана славили як полководця, мецената, мудрого керівника української держави. Віршів, у яких засуджуються дії Мазепи за цей період не знаємо.

Початок XVІІІ ст. означений змінами у розташуванні сил на політичній арені. Полтавська битва принесла перемогу Петрові І й поразку українсько-шведському союзу, крах волелюбним прагненням Мазепи. Вчорашні прибічники гетьмана, серед яких Ст.Яворський, Ф.Прокопович, таврують його клеймом "зрадник" й стають апологетами царя. За іронією долі анафему гетьманові виголошує Ст.Яворський. Треба віддати належне Ст.Яворському за те, що він згадує в "Слові" гетьманову доброчинність. Та, надаючи гетьманові другорядну роль, ("…гетман в малой России была то денница, сияющая на российском небе. Государь - солнце, гетман - денница" називає його "изменником", "Іудою", "перекидчиком", "явственным вором". Двадцять років Мазепа був вірним слугою Петра, його вассалом ("…Изменник нынешний был у государя своего якоже зенница ока, назирающего прадедного его государства достояние, - был якоже рука, кормило малыя России, управляющая, - был якоже нога, на нейже тело российское подтверждающее…", а коли вирішив здобути незалежність для свого народу, став ворогом і вигнанцем.

Іванові Мазепі присвячено й драму "Володимир" (1705) Ф. Прокоповича (1681-1736). Трагедокомедія була поставлена на сцені 3 липня 1705 р. на честь відвідин Мазепою Києво-Могилянської академії. Мазепі присвячено і "Пролог к слушателям", де Прокопович називає гетьмана хранителем традицій Володимира, володарем "дому", тобто академії, яка була спадкоємницею ідей великого князя: Фінал драми - панегірик на честь Івана Мазепи, та інших визначних діячів доби (київського митрополита В.Ясинського, С.Яворського), відзначається звеличенням гетьмана як великого полководця, вказує на його заслуги перед академією, на опікування гетьманом Києво-Печерською Лаврою.

Національна ідея, виразником якої був гетьман Мазепа, знайшла вияв у козацько-старшинських літописах, найкращими серед яких є твори Г.Грабянки, Самовидця, С.Величка.

Найповніше образ гетьмана Мазепи представлено у літописному зображенні С. Величка. Поряд з біографічними даними та легендами літопис містить авторську оцінку особи гетьмана Мазепи, його державної політики. С.Величко спостерігав внутрішню політику в Україні за часів гетьманування Мазепи зсередини, бо служив 15 років у В.Кочубея (з 1690 р.), а до 1708 р. - у військовій канцелярії. Відтінок зневаги є у характеристиці Мазепи: "бойовий невістюх і макіавель", проте гетьман у літописі - мудрий політик. Він не байдужий до накопичення матеріальних цінностей, але щедро роздарював маєтки і скарби, чим забезпечував старшині певне положення у суспільстві. Віддає належне С.Величко й розумовим здібностям й освіченості Мазепи: "Вислухавши раніше в Києві риторику, відійшов до Польщі, де так само скінчив філософію …, через свою моторність та умілість був невзабарі поставлений Дорошенком ротмістром … усе виконував він вірно, охоче й справно, як людина розумна і вдатна у всіляких ділах".

Західноєвропейська література ХVІІІ ст., паралельно з українською, творить власний образ України, її історії, найяскравіших діячів політики й культури, серед яких - Іван Степанович Мазепа. Одним з перших висвітлив постать Мазепи Д.Дефо у публіцистичних творах “Історія війн Карла ХІІ” (1715) та “Неупережена історія Петра Олексійовича” (1723).

У зарубіжній літературі ХVІІІ ст. творення образу України та її гетьмана Мазепи базується здебільшого на художньому вимислі. Започаткував традицію змалювання романтичної пригоди з юнацьких років Мазепи Вольтер, переповівши в “Історії Карла ХІІ” пригоду, описану Пасеком. Він першим увів образ Мазепи до системи романтичних образів західноєвропейської літератури.

Український літературний процес ХVІІ - ХVІІІ ст. не був роз'єднаним із західноєвропейським, проте розвивався своїм шляхом, набуваючи національного характеру. Художня рецепція образу гетьмана протягом означеного періоду відбувалася у двох напрямках - позитивному й негативному. Панегірики (П.Орлика, Д.Туптала, Ст.Яворського), написані за життя гетьмана, вихваляли його доброчинну діяльність на користь церков і навчальних закладів, возвеличували Мазепу як начальника війська за Кримські походи, славили його рід і герб. Ганебні вірші цього періоду невідомі.

Після Полтавської битви літератори, слідом за царським урядом, причепили до імені гетьмана тавро “зрадник” й розпочали “змагання” у кількості й якості обурливих і лайливих епітетів на його адресу. Першим назвав “зрадником” Мазепу Ст.Яворський, який виголосив промову перед обрядом анафемування. Наступні аноніми й відомі літератори використовували гнівні тиради зі “Слова” колишнього апологета Мазепи й Петрових універсалів. Представники давньої літератури, які одночасно були громадськими діячами, змушені були звіряти свою творчість із суспільною ідеологією, часто на передній план висуваючи повчальну функцію літератури.

Творячи образи гетьманів, серед яких і Мазепа, літописці використовують документи доби, універсали гетьманів, народні перекази, літературні твори, власні спогади. Оцінки діяльності й особи І.Мазепи не однозначні, зібрані з різних джерел, тяжіють до всебічного висвітлення.

Розділ 3 “Постать Івана Мазепи на історико-літературному тлі ХІХ ст.” присвячено встановленню етапів еволюції образу гетьмана у новій українській літературі. В українській й зарубіжній літературах ХІХ ст. паралельно формувалися дві тенденції зображення історичної постаті гетьмана Мазепи. Обидві романтичні, але з різним ідейним наповненням.

Традицію зображення України та українського героя в західноєвропейській літературі продовжив Байрон. За основу англійський лірик узяв фрагмент з “Історії Карла ХІІ” Вольтера й створив поему “Мазепа” (1818). Образ Мазепи вибудуваний відповідно до романтичних канонів - ідеалізований герой, що перемагає труднощі, палкий коханець, “вродливий красень”. Сюжетною основою твору є сповідь Мазепи шведському королю про пригоди в юнацькі роки. Образна система поеми базується на трьох китах - дикий кінь, Україна, Мазепа, “скажений рух” навмання, крізь хащі, по степах й лісах безмежної країни є відправною точкою й основою твору.

На ідеологічних засадах базуються твори представників російської літератури (поема “Войнаровський” (1825) К.Рилєєва, “Полтава” О.Пушкіна).Романтичним є образ Мазепи у драмі польського письменника Ю.Словацького “Мазепа” (1840), твір представляє нам дві іпостасі майбутнього гетьмана - авантюрний коханець і лицар. Історичний образ гетьмана-патріота, який прагнув незалежності для своєї країни, створив П.Меріме у дослідженні “Українські козаки та їхні останні гетьмани” (1854). Псевдоісторичними, цікавими як факт звернення іноземців до української історії є твори Р.Готтшаля, Е.М.де Вогює, Д.Г.Пейна та ін.

Інтерес до постаті гетьмана Мазепи у ХІХ ст. зменшується, причин тому є кілька: віддаленість подій його гетьманування у часі, переслідування волелюбних прагнень народу, планомірне знищення навіть самої згадки про гетьмана. Проте постать Мазепи продовжує привертати увагу українських письменників, художній образ історичної особи зазнає певних модифікацій у порівнянні з давньою літературою .

Цікавим за ідейним задумом і композиційним втіленням є анонімний твір початку ХІХ ст. "Вопль Мазепи". Метою створення "Вопля" є зняття з Мазепи прокляття в ім'я християнської ідеї. Автор не виправдовує політичні кроки Мазепи, проте визнає за ним право, як і за будь-якою людиною, отримати прощення й спокій після смерті. Саме нетрадиційне звернення до теми, до постаті опального гетьмана, явне вказування на неправомірні дії Петра були революційними на той час.

У творчості Т.Шевченка не знаходимо ні позитивної, ні негативної оцінки гетьмана, лише декілька згадок в контексті подій. До постаті гетьмана вперше звернувся Т.Шевченко під час співробітництва в Археологічній комісії (вересень - початок жовтня 1845 - квітень 1846), в яку його запросили як досвідченого художника й знавця фольклору та етнографії. Подорожуючи містами й селами України, Т.Шевченко описував архітектурні споруди й предмети побуту, серед яких немало знаходилося пов'язаних з іменем гетьмана Мазепи. У творчому доробку вперше ім'я Мазепи з'являється у поемі-містерії “Великий льох”(1845). Т.Шевченко розмірковує над сучасним і минулим України, в алегоричній формі розкриває трагедію славного Батурина і засуджує колонізаторську політику Петра І. Події часів гетьманування Мазепи обертаються навколо нього, але не торкаються безпосередньо. Поема “Іржавець” (1847) - перший твір з написаних на засланні на тему історичного минулого України. В основу його покладені події 1708 - 1709 років (зокрема, перехід Мазепи і Гордієнка до шведів, Полтавська битва, руйнування Січі). Оповідаючи про поразку в Полтавській битві, поет підкреслює, що одностайність у боротьбі за волю стала б запорукою перемоги: ” ...якби були Одностайне стали Та з фастівським полковником Гетьмана єднали...”. У вірші “Сон” (“Гори мої високії...”) (1847) звучить мотив туги за козацькою волею, поруйнованою царями. Гнівом сповнені звернення до гетьманів, які допустили царську сваволю на українській землі. Згадка про гетьмана Мазепу лише у рядках про Вознесенський собор (1695- 1700), про який писав Т.Шевченко в “Археологических заметках”(автор називає його мазепиним). У поемі ”Чернець” (1847) Т.Шевченко використовує відомі факти відходу запорожців від мирського життя й створює поетичний образ Семена Палія. Звичайно, доля “ченця” Палія трагічна, поет співчуває йому, а Мазепа в поемі - лише привід, мара, “сивий гетьман”. Звертається до постаті Мазепи Т.Шевченко й у російських повістях “Музыкант”(1854-1855), ”Близнецы”(1855-1856), але, знову ж таки, побіжно, лише у контексті певної історичної епохи.

Образ Мазепи як "визначного державного діяча й політика того часу " створив С.Руданський (1834-1874) в історичній поемі "Мазепа, гетьман український" (1860). Три частини поеми з різних боків розкривають його характер, зосереджуючи увагу на політичних подіях останніх років гетьманування. Використавши літературні та фольклорні джерела, С.Руданський створив історично достовірний, романтизований образ гетьмана Мазепи. Поет возвеличив патріота, який своє життя поклав за здобуття незалежності для своєї батьківщини й народу.

Фабулу історичної драми західноукраїнського письменника й композитора С. Воробкевича (1836-1903) складає донос і страта генерального судді Василя Кочубея. Протиставлення двох персонажів - Мазепи і Кочубея - винесено вже у заголовок. Неодноразово звертається автор до “Полтави” Пушкіна (з твору взято епіграф, за інформацією про страту Кочубея читачі відсилаються до згаданої поеми). Драма “Кочубей і Мазепа” написана 1891 р., відома нам лише у рукописному варіанті.

Мазепа змальований традиційно - “хитра й лукава птиця”, “хитрий як лис”, “его ненавидить так генеральна, так і полкова старшина”, “он майстер на обман і хитрощі і запеклий ворог народних змагань” . На доказ народної нелюбові до гетьмана Кочубей ставить у приклад численні доноси на Мазепу. С.Воробкевич посилається на джерела інформації - Д.Бантиш-Каменський, М.Костомаров, О.Пушкін, що дозволяє зрозуміти тенденційність зображення образу Мазепи - хитрого, підступного, здатного на будь-який злочин заради своєї користі. До того ж - ідея втілена не у наймайстернішій формі. Твір цікавий як невідома сторінка творчої спадщини С.Воробкевича та української мазепіани.

Гнівом й викривальними епітетами сповнений вірш П.Куліша (1819-1897) "До Мазепи, прочитавши його біографію" (вперше надруковано 1893 р.). Джерелом, на яке вказує автор у назві, є монографія М.Костомарова "Мазепа" (1882). П.Куліш пройнявся настроєм історичної праці й переніс ідеологічне тавро до свого твору. Мазепа в нього - "зрадник", "ублюдок можновладства".

Близькою до кулішівської є концепція творення образу Мазепи Д.Мордовця (1830-1905). Народному герою Палію протиставляє письменник гетьмана в історичному оповіданні "Палій, воскреситель Правобережної України " (1896-1897). Історичний роман “Цар і гетьман” дублює у своєму складі оповідь про Палія , використовує ту саму ідею негативної оцінки гетьмана й принцип побудови образу Мазепи - у протиставленні, щоправда, цього разу - із Петром І. Концепція творення образу гетьмана не така вже однозначна, як вдається на перший погляд. Мазепа - лукавий, нещирий, зрадливий, наскрізь пропахлий “лядським ладаном”, водночас - дуже самотня й нещасна людина, яка не має ні рідних, ні друзів. Негативні нотки звучать у характеристиці майбутнього гетьмана й в оповіданні "Крымская неволя" (1885). Інформацію про щаблі кар'єри Мазепи (дія відбувається 1672 р.) автор узяв з літопису С.Величка (на який навіть декілька разів посилається). мазепа гетьман український література

Розвиток театрального мистецтва створив передумови для виникнення цілої низки творів, найчастіше перероблених з відомих авторів, присвячених гетьманові Мазепі. Найчастіше це - варіації на тему Мазепиного донжуанства або протиставлення народного героя Палія можновладцю гетьману. До таких творів належить драма “Мазепа” актора з трупи М.Старицького і автора кількох п'єс Ю. Касиненка (1857 - ?). У рукописному варіанті драми (друкований нам невідомий) чітко простежується оригінал, взятий автором для переробки - роман Ф.Булгаріна “Мазепа” (написаний 1857 р.). Ю.Касиненко узяв той самий сюжет, навіть тих самих другорядних, вигаданих персонажів (Огневік, Оксана, коханка Мазепи Марія). Історичні відомості, факти, картини лишилися поза увагою, основний акцент зроблено на авантюрному сюжеті - захоплення Палієм замку Дольських, кохання Палієвого сотника з вихованкою Мазепи. Використовує Ю.Касиненко й традиційну антитезу - Палій-Мазепа, наголошуючи на зрадництві й хитрощах як провідних рисах характеру гетьмана.

Період історії України від ХVІІ ст. до 30-х років ХІХ ст. охоплює роман-дилогія "Молодість Мазепи" (1898) та "Руїна" (1899) М.Старицького. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. Головною діючою особою є майбутній гетьман Іван Мазепа. У романі "Молодість Мазепи" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руїна" - репрезентує Мазепу на службі у гетьмана Дорошенка.

Події життя Мазепи зображує автор історично вірно, додаючи вигадані подробиці, чого вимагає жанр пригодницького роману. Бачимо Мазепу в різних ситуаціях, в розмові з козаками на Січі, з Дорошенком, Самойловичем, Брюховецьким і завжди він привертає до себе людей, ніби причаровує всіх, хто з ним спілкується. Дорошенко призначає його спочатку підчашим, потім ротмістром надвірної команди. Мазепа стає прихильником ідеї Дорошенка про з'єднання Лівобережної й Правобережної частин України. У розмовах і міркуваннях Мазепи бачимо закладання підвалин майбутнього державотворця, який розуміє, що у політиці не можна іти напролом, мислити прямо. Звичайно, Старицький ідеалізує Мазепу, зображуючи його лише позитивно, у світлих тонах, надаючи його образу святості.

У романі "Руїна" розвиваються сюжетні лінії, започатковані в першій частині дилогії. Мазепу бачимо вже не молодим, переповненим почуттями, а розсудливим чоловіком на державній службі (обіймає посаду генерального писаря у гетьмана Дорошенка).

Традиція творення образу гетьмана Івана Мазепи у західноєвропейській літературі ХІХ ст. розвивалася у двох напрямках. Перший - романтичний, започаткований Байроном, який спопуляризував і опоетизував любовну пригоду юного пажа при дворі Яна Казимира й покарання ображеним чоловіком, описані сучасником і ворогом Мазепи Яном Хризостомом Пасеком. Другий - ідеологічний, з'являється у Пушкіна, який вводить нові сюжетні лінії Мазепа - Мотря, Мазепа - Петро, творить образ “изменника русского царя”, що відповідає тогочасній імперській політиці. Тема кохання Мазепи і Мотрі висувається на перший план у Готтшаля, Ф.Булгаріна, відтісняючи пригоду з диким конем. Проте, в західноєвропейській літературі затвердився й набув поширення саме романтичний образ покараного вигнанця, який, подолавши на своєму шляху всі перешкоди, отримав булаву. У загальній масі твори західноєвропейських митців привертають увагу саме своїм інтересом до України і її гетьмана. Романтична традиція виявилася настільки сильною, що перед нею не могли встояти вітчизняні письменники, раз у раз повертаючись до любовної пригоди гетьмана в юнацькі роки.

Використовуючи легенду про пригоди Мазепи, а також її літературні інтерпретації, українські письменники ХІХ ст. виробили власну традицію - зображення образу гетьмана-патріота. У виробленні тенденції романтизації історичної постаті не останню роль зіграло національне відродження кінця ХІХ ст., яке викликало нову хвилю зацікавлень історичним минулим України, сприяло виникненню нових жанрів, таких як історична поема, історичний роман. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об'єктивно висвітлювати постать “злочинного” гетьмана. Першим заявив про Мазепу як патріота, як борця за незалежність України М.Гоголь. Т.Шевченко обережно ставився до зображення образу гетьмана Мазепу, звернув увагу лише на заслуги перед національною культурою й освітою. Історично достовірний, романтизований образ гетьмана-патріота створив С.Руданський. Пригодницько-історичний роман-дилогію написав М.Старицький, намагаючись з різних поглядів висвітлити характер й політичну діяльність Мазепи.

У розділі 4 “Акценти трактування історичного образу Івана Мазепи в сучасній українській літературі” простежено еволюцію художньої рецепції образу гетьмана Мазепи в українській (як материковій, так і діаспорній) літературі ХХ ст.

Історична тема в українській літературі ХХ ст. розвивається двома шляхами - вальтерскоттівський роман, у якому головний герой створений уявою автора, й реалістичний, основою якого є історична достовірність, а художньому домислу відводиться вторинна роль.

Образ гетьмана Мазепи як символу волі й незалежності створили представники так званої “упівської поезії”. В основі її - мотиви опору та національно-визвольної ідеї, нескореного духу. Гетьманові Мазепі присвячено поетичну драму “Офіра” (1927) Ю.Липи (1900-1944). Відомо також, що 1917 року в Одесі вийшов життєпис “Гетьман Іван Мазепа”. Обізнаність з історичними матеріалами, їх творче переосмислення стало поштовхом для створення художнього образу гетьмана Наскрізною в драмі є ідея жертовності - офірування в ім'я інших людей і Вітчизни, яке стало мірою вартості буття патріота. В уста Мазепи Ю.Липа вклав слова про святість нашої землі та нації. Жертвуючи собою, своїми особистими почуттями, гетьман свято вірить у перемогу України й те, що світ ще згадає ім'я Мазепи.

Під враженням тривожних повідомлень з України у 30-х роках, звертається до історичної пам'яті свого народу, до витоків державності О. Олесь (1878-1944). Поезія “Мазепа ... Що літа, - віки” позначена датою 8 вересня 1934 року, коли відзначалася 225 річниця смерті гетьмана. Олесь не створює історичного образу, для нього Мазепа - символ, уособлення вільної України для нащадків, які прагнуть завершення розпочатої справи. Крім цього вірша Олесь мав задум написати сценарій фільму “Мазепа”, чернетка якого була створена 1940 року. Фільм призначався для популяризації української історії взагалі й постаті гетьмана Мазепи зокрема, тому автор не заглиблювався у психологію героя, не виводив трагедію Мазепи й України, а акцентував увагу на традиційних моментах біографії гетьмана.

Цикл поезій “Маєстат” Яра Славутича містить окремі вірші, написані в різні роки, з незакінченої поеми “Мазепа”, об'єднана ідеєю визволення України й ліричним героєм Іваном Мазепою. Поезії невеликі за розміром і представляють окремі епізоди життя гетьмана. “Нескореному Мазепі” присвятив письменник і журналіст Л. Полтава (1921-1990) два твори: поему “Нескінчений бій” (1957) та роман “Тисяча сімсот дев'ять” (1961). Змальовуючи постать гетьмана Мазепи, Л. Полтава йде за історичними фактами, але вирішальні моменти залишає на розсуд долі. Мазепа й Полтавська битва є в поемі символом свободи, символом народження держави в майбутньому. В історичному романі “Тисяча сімсот дев'ять” (1957-1961) основною метою стало відтворення суспільства, епохи гетьмана Мазепи. Дія розгортається двома сюжетними лініями: перша, в центрі якої Іван Мазепа, заснована на документальних фактах, друга, що оповідає про родину Гармашів, є художнім вимислом.

Для письменників, які воювали в лавах УПА, які свого часу теж зазнали поразки у створенні незалежної країни, постать Мазепи стала символом нескореності й вічного прагнення до волі, світлим ідеалом у боротьбі за волю України. Тому й зобразили вони гетьмана саме в героїко-патріотичному ключі, не розбираючи по кістках його життя, не полемізуючи з російськими істориками й митцями на тему його зради, а возвеличуючи саму ідею про свободу для українського народу.

Літературний процес кінця XІX - початку ХХ ст. означений “зустріччю поколінь”- плідно працюють класики (І.Франко, П.Мирний, Б.Грінченко), водночас на літературному небосхилі з'являється талановита молодь (М.Коцюбинський, Г.Хоткевич, О.Кобилянська). Характерними рисами творчості останніх стають психологічний аналіз індивідуальних характерів, суб'єктивність, інтуїтивізм. Однією з особливостей творчої майстерні означеного періоду є поєднання літературних шкіл - реалізму з натуралізмом, імпресіонізмом чи сентименталізмом. Сформувалися дві тенденції розвитку художньої літератури - оновлена традиційна та модерністська. В руслі останньої творив Г. Хоткевич (1877-1938). 1917 р. вийшла друком його науково-популярна розвідка “Гетьман Іван Мазепа”. За часів гетьманування Мазепи вбачає автор останні сплески боротьби за незалежність України. Г.Хоткевич викладає події в хронологічному порядку, йдучи за історичними фактами й документами.

Серед творів, присвячених Мазепі, чільне місце посідає трилогія “Мазепа” Б. Лепкого. Образ Мазепи апологетизований Б.Лепким, він - державний діяч, політик, патріот, освічена особистість й людина зі своїми почуттями і стражданнями. Своєю діяльністю він готував фундамент під державну будівлю, бо “найвищий закон - добро вітчизни, говорили старіші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, там горе!”. Його життя було підпорядковане вищій меті - боротьбі за досягнення незалежності України. Б.Лепкий розкрив складну поведінку Мазепи, який змушений був ховати свої заміри від усіх й шукати шляхів звільнення від московського ярма.

Політична сфера життя гетьмана пов'язана з епізодами життя особистого. Лінія Мазепа-Мотря розвивається з тонким ліризмом, психологічно й історично достовірно.

Іван Мазепа постає у трагедії “Іван Мазепа” (1927) Л.Старицької-Черняхівської поважним державним діячем, який весь час намагається здобути волю, який все життя ладен віддати за Україну, Письменниця створила образ Мазепи-патріота, який все життя прагнув до з'єднання України й її волі. Авторка показала різні грані характеру гетьмана - його освіченість, меценатство, мудрість, почуття. Вона не робила з нього зрадника, не зводила кохання до примітивного донжуанства, намагалася показати складність й багатогранність людського характеру.

Початок ХХ ст. висуває на перший план історичне оповідання, тематичні обшири якого творяться у 3 вимірах: твори на тему національного минулого, історичне життя без зв'язку з Україною й оповіді про митців минулого. У руслі першого виміру працював український письменник й драматург О. Островський, який видав протягом 1917-1918 рр. низку популяризаційних творів, присвячених гетьманові Мазепі: історичні оповідання “Руйнування Батурина”(1913), “Полтава”(1917), драма “Гетьман Іван Мазепа”(1918). Беручи за основу окрему історичну подію, Островський, за законом жанру, відтворював епоху, суспільство, а не історичну постать гетьмана.

В поемі “Мазепа”(1929, 1959-1960) В. Сосюра намагається крізь призму особистості гетьмана піднести ідею незалежності України, даючи майже через 150 років відповідь Пушкіну: “О Пушкін, я тебе люблю, Та істину люблю ще дужче! Я серцем хочу показать Страшну трагедію Мазепи І в ній, в той час страшний незгоди, Трагедію мого народу “ Події розгортаються на історичному тлі, але поема орієнтована на сучасність. Поет полемізує з Пушкіним й, зіставляючи Мазепу та Петра І, доводить, що гетьман був патріотом України (“Любив Вкраїну він душею І зрадником не був для неї”). Розмірковуючи над трагічною долею Мазепи, поет висловлює думку про те, що гетьмана не зрозумів народ. Мазепа був паном, а народ завжди з недовірою ставився до представників верхівки суспільства. Трагедія гетьмана в тому, що він не зумів донести до простих людей свою ідею - ідею незалежності України. Сумом та вболіванням за долю України та її гетьмана пройнятий епілог поеми. Сосюра розповідає про смерть Мазепи та про ставлення до нього на Україні: “Такий кінець, Мазепо, твій, Герою нещасливий мій … Мазепа спить на дні Дунаю ... А десь далеко рідний край В церквах вигнанця проклинає “ Сосюра творить, насамперед, художній образ, а не політичний портрет гетьмана. Характер Мазепи об'ємний, цілісний, не дивлячись на тридцятирічну перерву у написанні твору.

Не втрачають інтересу до подій минулого й митці 90-х років ХХ ст. До часів гетьманування Мазепи звертається у своїй поемі “Сполоханий гомін” (1997) А. Королів. Твір розкриває трагічний образ Мазепи в “химерному бароковому стилі”. Частини поеми, присвячені окремим епізодам того часу, мозаїчно складаються в єдину картину втрачений надій, туги за волею й ненависті до ворогів.

“Яскравий зразок роману химерного” являє собою псалом Р.Іваничука “Орда” (1989-1991). Всі події твору показані крізь призму світосприйняття улюбленця й сповідника Мазепи Єпіфанія. Часопростір, думки, почуття, люди - все у творі рухливе й непостійне. Образ Мазепи створюється опосередковано - через події, першопричиною й учасником яких він є, через сприйняття дійових осіб. Іван Мазепа у Р.Іваничука - символ “віри й самоусвідомлення свого роду” , першим кроком національного самоусвідомлення стало зняття анафеми з його імені.

Оригінальним є трактування образу Івана Мазепи в романі Г. Колісника “Мазепа-гетьман”(1988-1989). Ретроспективне розгортання сюжету дозволяє побачити щаблі кар'єри крізь спогади самого гетьмана. В художню канву історичних екскурсів письменник майстерно вплітає історичні факти (які стосуються , наприклад, періоду гетьманування Многогрішного, Самойловича, врятування майбутнього гетьмана кошовим отаманом Сірком) та легенди, які відомі не менше, але не мають під собою джерельної бази (донос на Самойловича, хабар за обрання гетьманом).

Історична тематика є провідною у творчості Ю. Хорунжуго. Опублікований у 1997 р. у журналі “Дніпро” роман “Любов маєш - маєш згоду” є монументальним історичним полотном, що розкриває одну з найтрагічніших сторінок минувщини України. Назва роману - перефразовані слова з “Думи” Івана Мазепи: “Не маш любви, Не маш згоди!”, але сам гетьман не є головною діючою особою твору. Переплітаючись одна з одною, розвиваються 3 сюжетні лінії - Мазепи, кошового отамана Костя Гордієнка й Петрика. Мазепа й Гордієнко завжди протистояли один одному, бо були представниками різних верств населення - козацької старшини й січових козаків. Правда історична майстерно переплітається у романі з художнім вимислом, Ю.Хорунжий додає до документів доби народні легенди й перекази. Не уникнув він спокуси змалювати гетьмана “звідником жінок”. Трагедія Мазепи для Ю.Хорунжого не особиста, це трагедія й поразка національна.

З'явилося кілька творів, присвячених гетьманові Мазепі, й в зарубіжній літературі ХХ ст. 1909 р. побачила світ монографія популяризатора української культури у Швеції, вченого, поета і перекладача, дійсного члена наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка А. Єнсена (1859-1921) “Мазепа”. Автор не відзначався особливим розумінням подій в Україні на зламі ХVІІ - ХVІІІ ст., можливо через те, що літератури про гетьманування Мазепи було обмаль, джерелами інформації сам Єнсен називав монографію Костомарова, “Історію Карла ХІІ” Вольтера, щоденники Крмана. Сам автор у передньому слові акцентує увагу на тому, що твір не належить до наукової літератури, а призначений широкому загалу.

Із сучасної мазепіани виділимо два твори. Перший, “Балада про Мазепу” (1955) Б.Брехта (переклад українською здійснив Л.Череватенко) - варіація на романтичну байронівську тему. Б.Брехта цікавить тільки мотив руху коня, сама ця дія, а не її причини, мета. Другий, історичний роман І. Стецик “Мазепа, гетьман України” (1981) , цікавий з двох поглядів. По-перше, бельгійська письменниця - єдина жінка на терені західноєвропейської літератури, яка звернулася до постаті Мазепи, по-друге оригінальною є концепція творення образу. Оповідь ведеться від першої особи - Марії Кочубей, усі події показані крізь призму її сприйняття у хронологічно зворотному напрямку. Образ Мазепи багатовимірний, у житті гетьмана тісно пов'язані дві долі - України і Мотрі, але треба обирати одну з них. Як справжній державний діяч, політик, отруєний владою, Мазепа робить вибір на користь країни.

У творах західноєвропейської літератури ХХ ст., присвячених гетьманові Мазепі, простежуємо рецепцію двох традицій. Перша, витворена Байроном, - романтична, тенденційно зображує легенду про покарання Мазепи-юнака на коні за адюльтер; друга, зворотна, відбиває проросійські ідеологічні впливи щодо трактування постаті гетьмана-зрадника (особливо це помітно у монографії А.Єнсена).

Інтерес до подій минулого України у вітчизняному літературному процесі ХХ ст. можна назвати хвилеподібним, зростаючим у моменти спроб створити незалежну державу й майже зникаючим у часи репресій. На початку століття спостерігається підвищений попит на національного героя. Таким для багатьох митців став гетьман Іван Мазепа. Символом прагнення до волі, незалежності є ця постать для письменників, що працюють в еміграції (Г.Вишневий, М.Мандрика, О.Олесь, О.Островський), особливо - для колишніх вояків УПА, котрі зазнали поразки у створенні держави й змушені були тікати за кордон, як колись Мазепа (Ю.Липа, Л.Полтава, Яр Славутич).

В історичній романістиці набуває сили тенденція до всебічного, багатопланового й об'єктивного висвітлення образу історичної постаті. До створення саме такого, об'єктивно-психологічного образу Мазепи одним з перших долучився Б.Лепкий, який писав свою трилогію “Мазепа” на позиціях патріотизму. Цілісність ліричного героя, прототипом якого слугував Мазепа, бачимо на сторінках поеми В.Сосюри. Поет працював над твором багато років, пропустивши крізь серце події сивої давнини, порівнявши їх із сучасністю. Майстерне переплетення історичної правди з художнім вимислом спостерігаємо у романі Г.Колісника. Для Ю.Хорунжого трагедія особистості Мазепи стала трагедією національною. Химерний роман Р.Іваничука й драма В.Шевчука допомагають зазирнути у душу гетьмана, побачити бурі, які там вирують, пропустити його думки через свою свідомість.

Твори різняться за жанром (поема, есе, оповідання, повісті, романи, драми, навіть псалом) й концепцією побудови образу (інколи - опосередковано, через сприйняття інших героїв), але всі вони об'єднані об'єктивністю, психологізмом, творенням цілісного історичного образу Мазепи. Письменники звертають увагу на позитивні й негативні сторони політики гетьмана, залучають до роботи історичні документи, факти, легенди й художню уяву. Митці, які будували образ Мазепи з урахуванням тогочасної політичної ситуації (Г.Колісник, Б.Лепкий, В.Сосюра, Ю.Хорунжий) явили світу зразки якісного історичного роману.

ВИСНОВКИ

У Висновках проаналізовано етапи еволюції художньої рецепції образу гетьмана Мазепи в українській та західноєвропейській літературах, виокремлено особливості співвідношення історичної та художньої правди у творах про гетьмана Мазепу.

Численну мазепіану, що створюється вже протягом більше 300 років й охоплює періодику, історіографію, художню літературу, музичні й малярські твори, неможливо осягнути повністю. Метою нашого дослідження не був аналіз усіх творів, присвячених Мазепі, більше уваги зверталося на маловідомі або нові твори, на такі, що позначені певними особливостями, що дозволяють виділити загальну тенденцію або є етапними на шляху еволюції образу гетьмана Мазепи на історико-літературному тлі ХVІІ - ХХ ст.

Мазепіану, проаналізовану у даному дослідженні, вважається за можливе класифікувати таким чином: кількісно вона складає 85 художніх творів; за жанрами: вірш, панеґірик, поема, діалог, прошення, драма, трагедокомедія, літопис, псалом, містерія, оповідання, повість, роман; за географією письменників: Україна, Росія, Німеччина, Бельгія, Франція, Англія, Швеція, Америка; за оцінкою постаті гетьмана: негативні (“зрадник”), позитивні (патріот).

У західноєвропейській літературі виділяємо три напрямки творення образу гетьмана Івана Мазепи: романтичний, ідеологічний, об'єктивно-історичний. Байрон започаткував романтичний, створивши образ юного закоханого пажа, покараного ображеним чоловіком. Мотив покарання на коні, описаний у мемуарах Яна Хризостома Пасека, опоетизував і популяризував Байрон, цей образ тією чи іншою мірою використовують усі письменники, що писали про Мазепу(Байрон, Брехт, Гюго, Д'Орвіле).

Образ гетьмана Івана Мазепи пройшов складну еволюцію на тлі історико-літературного процесу ХVІІІ - ХХ ст. - від позитивного за часів гетьманування (вихваляння за доброчинну й меценатську діяльність) через негативне після Полтавської битви (як “зрадник” Петра І й України) до героя у періоди піднесення національної свідомості у ХІХ - на початку ХХ ст. й до об'єктивно-історичного, об'єктивно-психологічного образу людини й історичного діяча у ХХ ст.

Навіть позитивні характеристики Мазепи різні в західноєвропейській і в українській літературах. Європейська література зображувала постать гетьмана Мазепи ідеалізовано, відповідно романтичним канонам - вродливий, палкий коханець, герой, що перемагає усі труднощі, прагне вперед до будь-якої мети, вічний “неспокій духу” рухає його вчинками. В українській літературі Мазепа - романтично налаштований патріот, що виборює конкретно окреслену мету - незалежність для своєї країни.

Літературний образ гетьмана Мазепи найчастіше творився у залежності від пануючої у суспільстві ідеології. Незважаючи на складність й багатогранність характеру гетьмана, найчастіше використовувались два моменти його біографії - любовна пригода в юнацькі роки й покарання на коні (спопуляризована Байроном) і перехід на бік Карла ХІІ. При вирішенні питання співвідношення історичної та художньої правди переважає перша, якщо стосовно описуваних письменниками фактів існує достатньо джерел та матеріалів; відсутність інформації про певні події життя й діяльності гетьмана Мазепи митці замінюють художнім вимислом і домислом, фантазіями за мотивами біографії історичної постаті.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Образ гетьмана Івана Мазепи в історичній драмі Людмили Старицької-Черняхівської // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць.- Вип.5.- К.: Твім інтер, 1998. - С.141-147.

2.Іван Мазепа і Марія Кочубей: літературні версії // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць. - Вип.6. - К.: Твім інтер, 1999. - С.143-149.

3.Образ гетьмана Мазепи в літературі (до проблеми історичної правди) // Україна, українці, українознавство ХХ ст. у джерелах і документах: Збірник наукових праць: У 2-х частинах. - К.: НВЦ “Наша культура і наука”, 1999. - Ч.2. - С.427-433.

4.Інтерпретація образу гетьмана Мазепи в шкільному курсі української літератури // Українська мова та література в школі. - 1999. - листопад - Число 42. - С.6-7.

5.Поетичне висвітлення образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі (на матеріалі “упівської” поезії) // Українознавство в системі вищої освіти: Збірник наукових праць. - К.: ВГІ НАОУ, 2001. - С. 317-325.