Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури (172 найменування). Загальний обсяг дисертації складає 175 сторінок.

У другому розділі дисертації “ Творча історія і сюжетно-образна структура поеми” відновлена творча історія, аналізуються сюжет і образи “Думи про Опанаса”. Безсумнівною знахідкою для дослідника є авторське свідчення про той момент, починаючи з якого його задум почав матеріалізуватися, втілюючись у художню форму, тобто про початок відліку життя твору. Е. Багрицький згадував: “Ходишь часами по городу, бродишь с собакой и ружьём по лесу -- ничего не получается. Но вот под ноги подвернулся камень. Ты спотыкаешься -- и цепь ассоциаций начинает работать. Первый образ возникает случайно, как выстрел из-за угла, а машина задвигалась. Начинается творчество… “Камнем” была украинская песня, которую мне спела жена. До “Опанаса” была написана “Песня об Устине” -- вариант песни, спетой мне женой. Это было 120-строчное размышление о бедной казачке, утопившей сына. Но размер был тот же, что в “Опанасе”. Мне и показалось, что таким размером лучше всего можно написать поэму о гражданской войне” Багрицкий Э. Записки писателя // День поэзии. 1966.-- Л.: Советский писатель, 1966.-- С. 66.

Однак у “Пісні про Устину” (1925-1926) поет уже не вперше звертався до української народної образності, фольклорної манери оповіді і народно-пісенних інтонацій, що видно вже з його ростинських віршів, присвячених розгрому Врангеля, поезій “Жовтень” (1922), “Урожай” (1922), “АМРСР” (1924), “Укразія” (1924), першої редакції “України” (1922). Появі “Думи про Опанаса” передувало ще й завершення чергового, якісно нового етапу в процесі осмислення поетом вражень про громадянську війну.

Важливими в контексті історії створення поеми є спілкування Е. Багрицького з О. Козачинським, згодом - автором “Зеленого фургона”, а також листування із З. Шишовою, членом одеського “Колективу поетів”, яка деякий час сама знаходилася у продзагоні. На момент написання “Думи про Опанаса” у її автора вже був багатий досвід роботи в жанрі поеми. У 1920-1921 рр. в Одесі Е. Багрицький написав основний, ранній варіант поеми “Трактир”, у 1921 р. з'являється поема “Чортові ляльки”, восени 1922 р. він створив “Сказання про море, матросів і Летючого Голландця”. У 1922-1923 рр. в Одесі були написані майже всі уривки з поеми “Тіль Уленшпігель”. Вірші “Звільнення” (“Звільнення-1” (1923), “Звільнення -2” (1921)), “Від'їзд” (1922) і “Місто” (1924) з “Більшовиків” мають підзаголовок “Уривок із поеми”. Тому тривала робота Е. Багрицького в цьому жанрі також чималою мірою обумовила зрілість і вивіреність написаного поетом у “Думі про Опанаса”.

Розкриваючи образ головного героя, Е. Багрицький дуже відверто, не ховаючи гіркоти, розповів про життя селянства в роки громадянської війни на Україні. Втеча Опанаса з продзагону з метою працювати на Штоля розглядається автором зовсім не як “помилка”, яка спричинила ланцюг інших, котрі й привели хлопця до загибелі. В оповіді цей епізод використаний як одна з реалій того часу, тому що гасло переджовтневого періоду “Земля - селянам!” не знайшло свого практичного втілення. А робота на колоніста була на той час єдино можливим способом реалізації прагнення Опанаса працювати на землі. У поемі Е. Багрицький закарбував і збір продрозкладки на Україні вже після того, як вона була скасована, що є історично достовірним фактом. Її скасували 15 березня 1921 р. на X з'їзді РКП (б), а в “Думі” зображені картини літнього пейзажу, коли “по откосам виноградник // Хлопочет листвою”, “репухи кусают ногу”, “свищет житом пажить”, “солнце боевое // Кукурузу сушит” тощо. Крім того, в історії громадянської війни на Україні точно зазначена дата, коли Н. Махно перейшов на територію, контрольовану Румунією. Це 28 серпня 1921 р.

А хліб, як показано в поемі, забирали вже влітку, але ще до того, як “батьку” вдалося втекти від котовців. Таким чином, втеча Опанаса з продзагону - це його протест проти насильства, несправедливості державної політики у ставленні до селянства, а не вибір на користь “дрібновласницьких інтересів”. Як очевидець подій, що відбувалися, Е. Багрицький, безумовно, знав, що хліб забирали в і без того голодуючого півдня України, і теж розповів про це в “Думі про Опанаса”. Тому небажання Опанаса силою забирати останнє у знедолених людей більше ніж зрозуміло. Долю головного героя поеми робить ще більш трагічною і сам характер війни. Він через обставини опиняється по черзі в зовсім протилежних таборах, не розуміє, навіщо і проти кого воює, а потім безглуздо гине, розплачуючись за неможливість жити без війни.

Образ Н. Махна в поемі - негативний, якщо судити за наявними на сьогодні історичними дослідженнями і матеріалами - перекручений, і разом з тим Е. Багрицькому не можна дорікнути в упередженості або зловмисності. Негативне ставлення Е. Багрицького до Гуляйпільського “батька” сформувалося ще до написання поеми, що видно з його віршів “Матросу” (1923), “Фронт” (1923), “Укразія” (1924), “АМРСР” (1924). Крім того, з часу громадянської війни до написання поеми пройшло досить багато часу, коли вже забулося, що Н. Махно близько півроку командував третьою бригадою Першої Задніпровської дивізії, що успішно воювала проти білогвардійців у Приазов'ї. Забулися численні похвали на адресу комбрига Н. Махна, що висловлювалися газетами “Коммунист”, “Вести”, “Правда”, а також О. Коллонтай, П. Дибенком, В. Антоновим-Овсієнком, Л. Каменєвим і багатьма іншими. Забулося й те, що сам рух став активно розвиватися у період розгортання повстанської боротьби українських селян проти німецьких і австро-угорських окупантів і їхнього ставленика гетьмана Скоропадського, що революційні повстанці Н. Махна взяли активну участь у відновленні Радянської влади на Україні в першій половині 1919 року, зіграли помітну роль у розгромі Денікіна (за власним визнанням О. Денікіна), а потім і Врангеля. Але це було перекреслено наступними подіями. Тому в пам'яті залишилося те, що Н. Махно воював фактично з усіма політичними режимами. Це додавало його діям відтінку нелогічності і невиправданості. Повстанці самі забезпечували себе зброєю і продовольством, не мали можливості лікувати важко поранених. Тому й у “Думі про Опанаса” Н. Махно з'являється як безсердечний грабіжник і розбійник. Його конфлікти з центральною владою закінчилися тим, що “батька” визнали бандитом, а після його втечі за кордон ще й карним злочинцем. Саме таким представив його в “Думі про Опанаса” й Е. Багрицький. На поемі позначилося й те, що ниці вчинки окремих людей з повстанського руху часто приписувалися самому Н. Махну, чи розумілися як ним санкціоновані. Поет зобразив Н. Махна як антисеміта, приписав йому вбивства священнослужителів, що насправді було не так. Подібні докори різко і переконливо спростовані в спогадах і виступах самого Н. Махна, П. Аршинова (Марина) і навіть В. Антонова-Овсієнка, сучасних роботах з історії.

Молодецтво Г. Котовського в поемі передано дуже близько до багатьох збережених до наших днів спогадів очевидців громадянської війни. І подібно до того, як у поета склалася власна думка про Гуляйпільського “батька” ще до написання поеми, так само очевидне і його захоплення подвигами червоноармійців з віршів, датованих 1920-1925 рр. Замилування Е. Багрицького героїчними вчинками Г. Котовського, яким одесити особливо пишалися, змусило поета прикрасити становище у Червоній Армії наприкінці громадянської війни. Він не просто приховав невтішні картини побуту червоноармійців, але й порівняв забезпечення армії з часами Миколи II. У лібрето це порівняння також наявне, але там, на відміну від поеми, Е. Багрицький згадає про типову в лавах червоноармійців ситуацію, коли солдати відмовлялися воювати під впливом листів з дому, у яких повідомлялося про голод, розруху і загибель родичів. Припустити, що поет не знав деталей армійського побуту чи що не можна було про це писати, не виявляється можливим. Про це свідчать більш ранні його твори, у яких дуже реалістично показані будні червоноармійців. Це “Фронт” (1923), “Пушкін (...И Пушкин падает в голубоватый...)” (1923), “Фронтовик” (1924). Імовірно, у “Думі про Опанаса” Е. Г. Багрицький просто не хотів прямо протиставляти статок у загоні Н. Махна невтішним замальовкам армійського побуту у червоноармійців, адже це принизило б людей, які, на його думку, були справжніми героями.

Що стосується образу Й. Когана, критики неодноразово сходилися в думці, що автором він був недорозкритий. Однак, як нам видається, у більшій його конкретизації не було необхідності. По-перше, комісар Коган і Опанас не протиставляються. Деталізація цього образу могла б істотно порушити значеннєвий баланс твору і перетворити “Думу про Опанаса” в агітаційну за своєю суттю поему, як її і намагалися представити багато вчених, цитуючи останню строфу твору. Крім того, важко не помітити, що образ виписаний майже у повній відповідності до тих прийомів, якими користувалася радянська пропаганда. Комісар молодий, безстрашний, рішучий, являє собою приклад і гідно представляє всіх продзагонівців країни. Суспільні інтереси для Когана мають першочергове значення, він не втрачає оптимізму в критичній ситуації. Однак метою подібного зображення була аж ніяк не пропаганда. Коган, як і Опанас, -- жертва, заручник часу, авторові щиро його шкода. Метою Е. Багрицького було гранично лаконічно описати людину, за якою б угадувалися тисячі, і показати, як безглуздо люди вбивали один одного, позбавляючи один раз даного людині життя заради неясних ідеалів.

Уся важкість становища, в якому опинилися люди під час громадянської війни, підкреслена й у сюжеті поеми. Е. Багрицький будує сюжет так, що більша частина зустрічей-зіткнень героїв, у яких чітко позначена переслідувана ними мета, закінчуються або повною розбіжністю намірів героїв з кінцевим результатом, або станом, у якому персонаж залишається не на колишній позиції, а “відсувається” значно далі від мети, аніж він знаходився раніше. Рішення поета оголити прагнення героїв, зробити їх у кожній ситуації максимально ясними, прозорими, а потім із всією очевидністю показати, як руйнуються плани цих людей, є однією з найбільш вдалих авторських знахідок у цьому творі.

Ефект від окремих сцен Е. Багрицький підсилює ще й особливостями просторової організації відбитого у поемі світу. Поет використовує швидке чергування загальних і великих планів, показуючи, як раптово, часто проти своєї волі, герої постають обличчям один до одного. Цей же прийом допомагає йому передати масштаби братовбивства, коли погляд оповідача, звернений спочатку на учасників окремої сцени, швидко змінює свій напрямок, і у полі його зору з'являється вже вся Україна. Особливого значення набуває те, закритим чи відкритим є простір, у якому опиняються герої “Думи”. Трагічний фінал випереджається в поемі “ефектом пастки”. Він досягається зображенням персонажів незадовго до їхньої смерті у закритому просторі, коли людину нібито впіймали. Таким чином, поет вдається у своєму творі до різних прийомів з одною метою - показати, як війна скалічила долі всіх героїв поеми.

У третьому розділі “Дійсність 1920-1926 рр. у сприйнятті Е. Багрицького” проаналізовано ліро-епічні твори поета 1920-1926 рр. у контексті історичних подій того часу. Це дозволило простежити, як Е. Багрицький приходить до того, щоб закарбувати в “Думі про Опанаса” негативні риси політики більшовиків у ставленні до селянства. Вірші і поеми періоду 1920-1921 рр., серед яких “Знаки” (1920), “Розсипаним ланцюгом” (1920), перша редакція “Трактиру” (1920-1921), другий варіант “Звільнення” (1921), “Чортові ляльки” (1921), “Олександрові Блоку” (1921), присвячені революційним подіям. У них чітко простежується переконаність автора в необхідності революції, у правильності кроку, зробленого країною. Поет поки що не концентрує свою увагу на наслідках згубної політики “воєнного комунізму”, вірить, що в житті країни незабаром настануть поліпшення, про що свідчать і вірші, які з'явилися вже в наступному 1922 р. Це “Більшовики” (1922), “П'ятдесят перша” (1922), “Росія” (1922), “Відродження” (1922), “Україна” (1922) та ін. Тому, коли партія більшовиків на чолі з Леніним вирішила виправляти допущені у керуванні країною грубі помилки за допомогою непу, це було сприйнято поетом як належне.

Вважаючи неп одним із найбільших ленінських прозрінь, шансом для країни, який вона не використала, ми намагалися показати, з якою хворобливістю країна переходила до нового курсу, представити докази супротивників реформ, адже в сукупності ці фактори могли вплинути на громадську позицію поета. Однак Е. Багрицький не піддався занепадницьким настроям і, не втративши віри у свого вождя, продовжував з оптимізмом дивитися у майбутнє. У вірші “Перше травня”, написаному до святкових урочистостей 1923р., він говорив:

И в эту ночь,

Последнюю в апреле,

Наполненную звёздами и ветром,

Благословляю шумное былое

И в светлое грядущее гляжу.

“Перше травня” (1923)

“Вірші про поета і романтику” (1925)

З цього часу його світосприйняття кардинально міняється. З'являються повні занепадницьких настроїв “Вірші про поета і романтику” (1925), “Вірші про солов'я і поета” (1925), “Колишнє” (1925). Ще раз підкреслимо, що ознаки ідейної кризи виявилися в творах поета не з моменту переходу країни до нової економічної політики і не як реакція на тимчасове повернення до капіталізму, про що неодноразово писали в загальних замітках про творчість Е. Багрицького. Розпач проступає тоді, коли і ця політика все частіше визнавалася вищим політичним керівництвом країни як малоефективна, яка вже себе вичерпала і не змінить життя людей на краще у майбутньому. Після революції, громадянської війни, голоду ще одна невдача в управлінні країною змусила Е. Багрицького переосмислити події післяреволюційного періоду, тому що в необхідності самої революції він ніколи не сумнівався. Намагаючись розібратися в причинах і меті громадянської війни, визначити роль окремих політичних фігур в історичному процесі, Е. Багрицький прагне максимально об'єктивно відобразити дійсність тих років. Саме тому в “Думі про Опанаса” відбито багато історичних фактів, про які пізніше намагалися не згадувати. Це ріднить “Думу” з іншими поемами 1920-х рр., серед яких “Сількор Циганок” (1924) П. Орєшина, “Майстер Яків” (1924) О. Жарова, “Улялаєвщина” (1924) І. Сельвінського, “Пісня про великий похід” (1924), “Анна Снєгіна” (1925) С. Єсеніна, “Вира” (1927) М. Тихонова та ін.

У четвертому розділі роботи “Лібрето опери “Дума про Опанаса” розглянуті особливості драматургії цього твору, схарактеризовані стилеутворюючі джерела, проаналізована його ідейно-образна структура. Особлива увага приділена розгляду прийомів і засобів художнього зображення, використаних поетом для відтворення образу України і її народу в поемі і лібрето.

У лібрето “Дума про Опанаса”, як того й вимагає драматургія подібних творів, відсутні несуттєві епізоди, що не розкривають характери, другорядні дійові особи. Вперше з'являються тільки Павла, Раїса і Кобзар, яких не було в поемі.

Поява в лібрето опери нареченої Опанаса - Павли - є одним зі шляхів надання народності літературному творові. Включення цього образу в лібрето обумовлено характерною для українського фольклору закономірністю: коли козак на війні, вдома на нього повинна чекати його мила, за якою він дуже нудьгує. Образ Павли розкритий поетом відповідно до традиційного в нашій культурі поняття про гідну дівчину. Зовні вона зображена схематично, з урахуванням народних уявлень про красу як зовнішнє свідчення здоров'я і працьовитості. Для передачі душевного стану Павли, духовної краси цієї дівчини Е. Багрицький звертається до асоціативного переносу явищ природи на людину, що також властиве народній поезії. При цьому Е. Багрицький не перевантажує оповідь різними тропами, як того вимагають закони жанру. Відповідно до основних рис національного характеру малоросійської дівчини, Е. Багрицький підкреслює в Павлі мрійливість, неквапливість, відданість у любові. Милий для неї дорожче батька й матері. Заради нього вона, як про це й свідчить поведінка Павли, готова піти на будь-які жертви, віддати життя.

Образові Раїси в лібрето також приділено досить багато уваги. Вона не має нічого спільного з дівчиною-воїном, яка в українській народній творчості бере в руки зброю, щоб захистити людей від ворогів, а також дуже часто символізує готовність матері, що не має сина, послати дочку на боротьбу зі злом. У роботі зроблене припущення, що прообразом Раїси була енергійна і жорстока
М. Никифорова, під керівництвом якої спочатку діяли анархічні загони. Про цю жінку раніше розповів І. Сельвінський у поемі “Улялаєвщина” (підотаманша Маруська). Образ підотаманші Маруськи розкривається І. Сельвінським так само детально, як і образ Раїси в лібрето опери “Дума про Опанаса”. В “Улялаєвщині” поет підкреслив, що Маруська владна і незалежна, хоробрістю не поступається чоловікам. Те ж саме можна сказати і про Раїсу. У лібрето Раїса є людиною, наближеною до Н. Махна. Маруська - один із командирів Улялаєва, в якому вгадується Гуляйпільский “батько”. Створюючи образ головного героя, І. Сельвінський розповів про звички Н. Махна, що були притчею во язицех. У поемі, як і в спогадах очевидців громадянської війни, немає єдиного опису зовнішності “батька”, зроблено акцент на тому, що державна політика тих років змушувала селян поповнювати лави повстанців. І. Сельвінський також підкреслив, що наприкінці існування руху революційних повстанців там залишались не найкращі люди. Так само, як і Е. Багрицький у лібрето, автор “Улялаєвщини” не зрозумів ролі Н. Махна в громадянській війні і назвав його куркульським ватажком. Смерть Улялаєва, що, здавалося б, повинна була відбутися, але все-таки не відбулася, нагадує втечу Н. Махна в Румунію. Без підтримки селян, з величезними втратами, важко поранений, він повинен був умерти, але якимось дивом залишається живим. Неймовірність того, що сталося, підкреслено і в самій структурі “Улялаєвщини”, адже фінальний XIII розділ складається лише з одного речення.

Ось епізод, яким І. Сельвінський закінчує поему:

И вынули топор, чёрный от опоя,

И дали помолиться, ежели горазд,

И Кирьяка свет Михайлыча

тут же,

в поле,

Голову на колесо, - и раз!

Глава ХIII

Но говорят, что это был не Улялаев.

Вважаючи І. Сельвінського своїм учителем, Е. Багрицький переніс з “Улялаєвщини” в лібрето опери “Дума про Опанаса” навіть деякі звороти мови, наприклад:

(в обох випадках з метою пограбування)

І навіть ім'я по батькові Гуляйпільського ватажка в “Улялаєвщині” і в лібрето опери “Дума про Опанаса” однакове -- Михайлыч у І. Сельвінського і Михалыч у Е. Багрицького.

Тому не випадково, що й образ Раїси в лібрето опери перегукується з образом підотаманші Маруськи з “Улялаєвщини”. Арія Раїси, як того і вимагає драматургія лібрето, значною мірою допомагає створити цілісний і закінчений негативний образ героїні.

Ще один новий образ -- Кобзаря - органічно вписується в лібрето, адже кобзарство притаманне саме українській культурі. Звернення до цього образу є також однією з найбільших авторських знахідок у лібрето. Це пояснюється тим, що фігура резонера, який висловлює думки автора, на відміну від драматичного театру, в опері є небажаною. А кобзарі, як відомо, завжди відігравали дуже важливу роль у духовному житті українців, нагадували народу його власну історію. Тому міркування Е. Багрицького про життя України, тривога про її подальшу долю, звучать цілком природньо з вуст Кобзаря. Однак слід зазначити, що з 1918 р. вже уряд більшовиків повів боротьбу з кобзарством як явищем, звинувачуючи кобзарів у контрреволюційній агітації, фальсифікуючи створені ними в період революції твори. Тому поява цього персонажа в лібрето - це виклик владі, а також одна з причин того, що твір був забутий.

При зображенні Опанаса Е. Багрицький підкреслює, наскільки природа є важливим фактором для підтримання фізичного і духовного здоров'я простого селянина. У діалозі Опанаса з Коганом на самому початку твору Е. Багрицький показує одну з найбільш характерних властивостей оперного лібрето, яка полягає в тім, що зустрічі-зіткнення героїв повинні бути максимально драматично напружені. Поет дотримується законів жанру й одночасно наближає лібрето до творів усної народної творчості, тому що велика напруга характерна для манери оповіді в українських народних піснях. Мотивуючи бажання Опанаса тікати додому, де його чекає наречена, Е. Багрицький відтворює характерну для українського фольклору сцену, коли парубок проситься у свого гетьмана додому, але так само, як і Опанас, одержує відмову. Образ головного героя знижений у порівнянні з поемою, що пояснюється особливостями твору 30-х рр., до якого висувалися вже інші вимоги як до засобу пропаганди комуністичних ідей.

У лібрето Е. Багрицький ототожнює повстанців Н. Махна з гайдамацьким рухом, який у його розумінні також одержав негативну оцінку. Поет помітив, що обидва ці рухи утворилися, як хвиля активної протидії владі, що вони повністю переходили на тактику партизанської боротьби, хоробро воювали, проводили подібну політику на звільнених землях. Твори української художньої літератури, усної народної творчості, де про гайдамаків розповідається з надзвичайною теплотою і симпатією, а також роботи українських історіографів були Е. Багрицькому недоступні. Тому, негативна оцінка гайдамаків у більшості російських і польських, тоді доступних, джерелах підтвердила власні спостереження Е. Багрицького.

Образ Когана в лібрето опери “Дума про Опанаса” поданий поетом схематично. Йому властивий оптимізм, надзвичайна енергія, спрямована на подолання труднощів, відданість усеохоплюючій меті. Так сталося, що комісар продзагону цілком відповідає вимогам до ідеального літературного героя 30-х рр., які були офіційно сформульовані вже після появи лібрето. Оперні постановки 30-х рр., присвячені революційним і післяреволюційним подіям, відрізняла тенденція максимально наближати сценічну мову до реальної мовної ситуації післяжовтневого періоду. У сцені, коли Коган переконує Опанаса в правильності і необхідності справи Леніна, пояснює роль простої людини в цьому процесі, Е. Багрицький звертається до політичної відозви, яка була однією з основних форм здійснення різного роду агітації і пропаганди. Вона складає органічну частину лібрето, природна з вуст Когана. Через те, що опера не була поставлена, залишається неясним, чи був би схематично представлений Коган сприйнятий глядачем як трагічний персонаж, чи викликав би теоретичний жаль лише як до однієї з рушійних сил історичного процесу, що часто буває з подібними образами в оперних творах.

Заборона постановки опери викликана, на наш погляд, декількома причинами. Офіційно було оголошено, що таке рішення обумовлене домінуванням у творі “негативного” елемента, “недостатньою” увагою автора до образу Когана і підвищеним - до “негативного” Опанаса. Серед імовірних причин такої постанови можна виділити наявність в опері образу Кобзаря, перенесені з поеми свідчення недотепного господарювання на землі, примусу простого люду, численні українізми в мові героїв, а також нові вимоги до літературного героя, відповідно до яких дійових осіб уже закінченого твору почали оцінювати з нових позицій. У результаті Опанас був визнаний негативним героєм, а образ Когана - надміру схематичним.

У двох “Думах про Опанаса” Е. Багрицькому вдалося відібрати найяскравіші образи, які дають певне уявлення про Україну представникам інших націй. При зображенні флори і фауни нашої землі поет користується традиційною для українського фольклору символікою, зберігаючи на образах звичне значеннєве навантаження. Тому, як і в творах усної народної творчості, у двох “Думах про Опанаса” образи-символи живої природи завжди сприяють розкриттю ситуації і допомагають зрозуміти внутрішній стан героя, передбачити його подальшу долю. Знання Е. Багрицьким особливостей національного характеру дозволило створити типові для нашої культури характери, правильно передати статус жінки в українському суспільстві, підкреслити відданість українця рідній землі. У лібрето поет спроектував окремі ситуації, характерні для українського фольклору, і представив типові в таких випадках моделі поведінки, властиві учасникам процесу комунікації, що також підкреслює народність цього твору. “Наталка Полтавка” І. Котляревського при створенні лібрето послужила Е. Багрицькому орієнтиром у мистецтві передавати особливу атмосферу рідної землі. Можна припустити, що саме цей твір, спадщина Т. Шевченка а також народні поеми, допомогли поету органічно вплітати в оповідь окремі рядки з народних пісень, прислів'я, приказки, ввести набагато більше, у порівнянні з поемою, українізмів, використовувати різні пісенні прийоми і дотримуватися законів українського народного віршування. Крім того, авторові вдається в обох “Думах” подати величезну кількість інформації “між рядками”, що робить ці невеликі за обсягом твори дуже змістовними. Іноді лише згадка про страву, яка здавна на Україні вважалася ласощами, запропонована комісарові простими мужиками, допомагає зрозуміти, наскільки вони намагалися догодити гостю. Або ж зазначення того, що Штоль загинув “за углом от хаты” підказує читачеві, обізнаному в питаннях типового планування дворів того часу в зазначеному регіоні, що колоніст загинув біля сараю, де було заховане жито. Епітет “дебёлые”, вжитий стосовно господарств колоністів, викликає ланцюг асоціацій про появу німців на Україні і про ті успіхи, яких цим людям удалося досягти на її землі.

Характерний для української народної пісенної традиції короткий рядок якнайкраще підходить для лібрето, чим і скористався Е. Багрицький. Короткий рядок у лібрето обумовлений тим, що в опері будь-яка репліка, у порівнянні з драматичним театром, вимагає значно більше часу.

Е. Багрицький включає в лібрето окремі рядки з українських народних пісень (“Гей, да зозуля закуковала”), використовує характерні пісенні епітети: “шлях просторный”, “тихий порог”, “садик вишнёвый”, народні порівняння: “Коган волком рыщет,// Чтобы хлопцы из-под шапок коршуньём глядели”; повтори: “Украина! Мать родная! Жито молодое! Украина! Мать родная! Молодое жито!”, “Гей, вскочу я, полечу я // Да в родимые края”; паралелізми: “На тихие воды, // На ясные зори”; єдинопочаток: “Где ты, садик мой вишневый, // Где волик рогатый, // Где подсолнух мой высокий, // Расцветший у хаты?”. Як і в піснях, у лібрето опери особливого значення набуває мотив дороги: “Павла, горькая невеста,// Рыдай неустанно:// Заросла моя дорога// Кустами бурьяна!”; “У тебя теперь, братишка,// Дорога другая; У тебя дорога вышла// Бедовать со мною”; “Больше на село дороги// Мне, убийце, нету”. Поет вводить також багато епітетів і порівнянь, з нею пов'язаних: “Всё-таки отец порубан//-Не пес придорожный”; “Нечего стоять под солнцем// Придорожным камнем”. М. В. Гоголь зазначав, що в народних піснях ніде не можна знайти подібної фрази: був вечір; але замість цього говориться про те, що буває ввечері, наприклад:

Шли коровы из дубровы, а овечки с поля,

Выплакала кари очи, край милого стоя Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений в XV Т. Том VIII. Статьи. - М.-Л.: Акад. Наук СССР, 1952. - С.94.

Цей же прийом використовує Е. Багрицький у лібрето опери: “Подумай, Панько, куда идешь, // Что тебя дальше ждет.// Бахча погибнет,// Засохнет рожь,// Последний вол падет”.

Крім того, численні українізми, прислів'я (“Бог не выдаст, свинья не съест”), сталі вислови (“до чёртиков напился”; “и в хвост и в гриву”; “рваный да пьяный”) роблять мову персонажів живою і яскравою.

ВИСНОВКИ

Поема “Дума про Опанаса” -- вершинний твір у творчості Е. Багрицького. На момент його написання у поета вже був великий досвід роботи в жанрі поеми, він удосконалював свою майстерність у роботі з “українським” матеріалом. На “Думі про Опанаса” позначилося і те, що вже з 1925 р. Е. Багрицький почав по-новому оцінювати післяреволюційні події, роль окремих політичних фігур в історичному процесі першої чверті XX ст. В результаті дослідження було зроблено висновок, що ознаки духовної кризи з`являються у творах поета не внаслідок переходу країни до нової економічної політики, як це вважалося раніше. Відчай проступає тоді, коли і ця політика все частіше визнавалася державним керівництвом неефективною, такою, що вже себе вичерпала і не покращить життя людей надалі. Це примусило Е. Багрицького переосмислити події післяреволюційного періоду, а саме громадянської війни, адже він ніколи не мав сумнівів щодо необхідності революції. Намагаючись розібратися у минулому, Е. Багрицький має за мету максимально об'єктивно зобразити дійсність тих років у своїй поемі.

Реальні історичні події введені в оповідь не просто як тло, на якому розгортається дія твору. Вони багато в чому сприяють створенню цілісних образів, пояснюють поведінку героїв поеми. Розповідаючи про долю головного героя “Думи про Опанаса”, Е. Багрицький розкриває зневажливе ставлення влади до селянства, закарбовує збір продрозкладки на Україні після того, як вона була відмінена. До того ж хліб забирали у голодуючого півдня країни, що пояснює відмову Опанаса позбавляти людей останнього. Е. Багрицький показує, що гасло ще дожовтневого періоду “Земля - селянам!” так і не було втілено у життя, тому Опанас змушений був іти працювати на Штоля. Поет співчуває Опанасу, який прагне працювати на своїй землі і не має такої можливості у буремні 20-ті роки.

Спираючись на конкретні історичні факти, Е. Багрицький виявляє своє негативне ставлення до Н. Махна і створює цілісний образ його як лиходія. Однак звинуватити автора в упередженості або зловмисності не можна. Оскільки вчинки окремих людей з повстанського руху приписувалися самому “батьку” чи ж розумілися як ним санкціоновані, поет зобразив Н. Махна як антисеміта, приписав йому вбивства священнослужителів. Крім того, безапеляційно негативний образ Н. Махна в поемі - результат того, що “Дума про Опанаса” була написана, коли вже забулися заслуги “батька” перед радянською владою, а самого його оголосили карним злочинцем.

У роботі показано, що, створюючи образ Когана, автор використав майже всі існуючі прийоми героїзації особистості. Але зроблено це в поемі не з метою агітації або пропаганди комуністичних ідей. Поет намагався максимально лаконічно зобразити людину, за якою б угадувалися тисячі, показати масштаби братовбивства заради примарних ідеалів. Захоплення Е. Багрицького героїчними вчинками Г. Котовського, який насправді воював з Н. Махном, обумовило появу в поемі славетного комбрига та ідеалізованого образу Червоної Армії, де немає нестатків і жодних сумнівів у душах бійців.

Сюжет поеми розгортається так, що зустрічі-зіткнення героїв, у яких чітко визначена переслідувана ними мета, закінчуються або ж повною розбіжністю між прогнозом персонажа і фактичним результатом, або ж станом, у якому героєві ще важче здійснити свої мрії, ніж було раніше. Показуючи, що такі зіткнення, як у Опанаса з Махном чи в Опанаса з Коганом були розповсюдженими по всій країні, Е. Багрицький швидко чергує зображення окремої сцени з більш загальним планом, коли погляд оповідача сягає всієї України. Поет використовує також “ефект пастки”, коли герой незадовго до своєї смерті опиняється у замкненому просторі, ніби його вже піймали, що посилює дію слів автора на читача.

У лібрето Е. Багрицький суворо дотримується законів нового для нього жанру, що вимагає від лібретиста введення якомога меншої кількості персонажів, стислості їхніх реплік, гранично ясної сюжетної інтриги, максимальної драматичної напруги в оповіді, відсутності героїв, які резонерствують, самодостатніх арій, які б не розкривали характерів, перевантаженості мови діючих осіб тропами. Образи Павли, Кобзаря, Опанаса виписані відповідно до найбільш характерних для українського фольклору прийомів відтворення зовнішності, моделей поведінки, особливостей національного характеру. Введення в твір 1930-х рр. образу Кобзаря - це виклик владі, яка з 1918 р. активно переслідувала і кобзарів, і тих, хто їх слухав. Прообразом Раїси з лібрето “Дума про Опанаса” була, на наш погляд, М. Никифорова, під проводом якої спочатку діяли анархічні загони. Ця реальна історична особа була втілена раніше І. Сельвінським у поемі “Улялаєвщина” в образі підотаманші Маруськи. Вважаючи І. Сельвінського своїм учителем і захоплюючись “Улялаєвщиною”, Е. Багрицький переніс із поеми в лібрето окремі вислови і мовні звороти, розкрив характери Н. Махна, Раїси, Ад'ютанта подібно до того, як це зробив І. Сельвінський, створюючи образи Улялаєва, Маруськи, теоретика Куца. Коган у лібрето виписаний яскравіше, у порівнянні з поемою, хоча теж схематично. Його образ відповідає вимогам до ідеального літературного героя, що були офіційно сформульовані у 1934 р., вже через рік після написання твору. У лібрето Е. Багрицький, спираючись на свої спостереження і знання історії, вже не вперше ототожнює повстанців Н. Махна і гайдамацький рух, який у його розумінні також одержав негативну оцінку. Роботи польських і російських істориків, доступні на той час, зміцнили поета в його думці про соціальну значимість і роль цих двох рухів в історичному процесі. Можна припустити, що офіційно оголошена причина заборони постановки опери була не єдиною. Включення в текст лібрето численних українізмів, украй небажаного образу Кобзаря, відбиті в творі протиправні дії влади щодо селянства теж мали неабияке значення у винесенні подібного рішення.

У двох “Думах” Е. Багрицький подав багато інформації про історію нашого народу, його вірування і традиції, флору і фауну України. Це досягається включенням в оповідь творів найбільш характерних для українського фольклору образів зі збереженням на них звичного значеннєвого навантаження, розкриттям зв'язку людини з природою, що характерно для нашої культури, відтворенням типових для українців особливостей національного характеру, побуту, закріплених у суспільстві соціальних ролей. Значною мірою у цьому Е. Багрицькому допомогла спадщина Т. Г. Шевченка, однак немає підстав говорити про близкість творчих методів обох поетів. Дотримання законів українського віршування, наявність у мові героїв українізмів, а в лібрето ще й прислів'їв, приказок, уривків з народних пісень робить ці твори органічною частиною української культури.