Міфічний квест у літературній спадщині Дж.Р.Р. Толкіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 821.111 - 3.09

МІФІЧНИЙ КВЕСТ

У ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ ДЖ.Р.Р.ТОЛКІНА

Спеціальність 10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ТИХОМИРОВА Олена Володимирівна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор ВИСОЦЬКА Наталія Олександрівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра теорії та історії світової літератури, професор

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор ПОТНІЦЕВА Тетяна Миколаївна, Дніпропетровський національний університет, кафедра зарубіжної літератури, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник РЯЗАНЦЕВА Тетяна Миколаївна, Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, відділ компаративістики, вчений секретар

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра зарубіжної літератури, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “04”грудня 2003 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.054.03 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ - 150, вул. Червоноармійська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету

Автореферат розісланий “03”листопада 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.С.Бакіна

АНОТАЦІЯ

Тихомирова О. В. Міфічний квест у літературній спадщині Дж. Р. Р. Толкіна. - Рукопис. міфологія квест фантастичний сюжетний

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2003.

У дисертації досліджується функціонування міфічного квесту в авторській міфології, створеній Дж. Р. Р. Толкіном. В аналізі світу Арди, змальованого Толкіном, реалізується ставлення до усієї сукупності різних за жанром творів письменника як до “партитури текстів”, на інтертекстуальних зв'язках між якими вибудовується міфологічний континуум. Характер міфології Толкіна визначається як “альтернативна міфологія” - реконструкція діалогу кельтської і англосаксонської епічних традицій, який міг би відбутися, якби не Нормандське завоювання 1066 року.

Поняття “міфічного квесту” визначається в роботі як певна сюжетна єдність, що містить у собі мотиви пошуку, подорожі, подвигу, і в процесі розв'язання суб'єктно-об'єктних відносин якої відбувається актуалізація хронотопу фантастичного світоландшафту. Для позначення загальних для народів Арди способів залучення до міфоісторичного руху, вводиться поняття метаквесту (квесту, що об'єднує цілий народ або охоплює епоху чи кілька епох). Об'єктна частина метаквесту представлена артефактами, що несуть інформацію про сакральні часи першотворення; у якості суб'єктів розглядається низка героїв Арди. Предикативний зв'язок між суб'єктами та об'єктами метаквесту знаходить вираження в образі Дороги, якій немає кінця, і на якій кожен з героїв (від міфічних до низькоміметичних) має знайти своє місце.

Ключові слова: міфологія, квест, метаквест, світоландшафт, структура, опозиція, синтагма, хронотоп.

АННОТАЦИЯ

Тихомирова Е. В. Мифический квест в литературном наследии Дж. Р. Р. Толкина. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2003.

В диссертации исследуется функционирование мифического квеста в авторской мифологии, созданной Дж. Р. Р. Толкином. В анализе мира Арды, изображенного Толкином, реализуется отношение ко всей совокупности разных по жанру произведений писателя как к “партитуре текстов”, на интертекстуальных связях между которыми выстраивается целостный мифологический континуум. Характер мифологии Толкина определяется как “альтернативная мифология” - реконструкция диалога кельтской и англосаксонской эпических традиций, который мог бы произойти, если бы не Нормандское завоевание 1066 года.

Понятие мифического квеста определяется в работе как некое сюжетное единство, которое содержит мотивы поиска, путешествия, подвига, и в процессе развязывания субъектно-объектных отношений которой происходит актуализация хронотопа фантастического мироландшафта. Для обозначения общих для народов Арды способов вхождения в мифоисторическое движение, вводится понятие метаквеста (квеста, объединяющего целый народ или охватывающий эпоху или несколько эпох). Объектная составляющая метаквеста представлена артефактами, несущими информацию о сакральных временах первотворения; в качестве субъектов рассматривается ряд героев Арды. Предикативная связь между составляющими метаквеста выражается в образе Дороги без конца, на которой каждый из героев (от мифических до низкомиметических) должен найти свое место.

Ключевые слова: мифология, квест, метаквест, мироландшафт, структура, оппозиция, синтагма, хронотоп.

RESUME

Tykhomyrova O. V. Mythical quest in J.R.R.Tolkien's literary heritage. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.01.04 - literature of foreign countries. - Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2003.

The thesis focuses on the mythical quest as an integral part of the mythological system created by J.R.R. Tolkien. The analysis of the writer's fantastic world of Arda comprises not only well-known “Hobbit” and “The Lord of the Rings” but all the multitude of the texts that constitute the discourse of Middle-earth (including “Unfinished Tales”, “History of Middle-earth” series, etc). The character of Tolkien's sub-creation is specified as `alternative mythology”, that is, a hypothetical reconstruction of a dialogue between Celtic and Old English epic traditions that could have happened if it had not been for the Norman Conquest of 1066. Mythical quest is viewed as a mediator in this philological experiment termed `asterisk-reality' by T.Shippey.

Proceeding from N. Frye's definition the notion of `quest' is treated in the research as a syntagmatic unity that includes the motives of search, journey and feat and enables the actualization of the fantastic worldscape. The opposition of Aman and Middle-earth that dominates the structure of the worldscape of Arda determines directions of the general historical movement within the mythology. This movement is marked by the destruction of primeval symmetry, departure from the sacred space, loss of memory. To define the involvement of the peoples of Arda in this movement the term `metaquest' is introduced. The common metaquest of the peoples of Elves and Men includes such stages as preserving the sacred nucleus of knowledge and memory and maintaining the fellowship between these two races, as well as between themselves and the Valar (`gods' of Tolkien's mythology). The race of Elves acts as the beginners, as “the first”, while Men are destined to become the followers and fulfillers of the quest strategies, the center of the relationship between the two peoples being the opposition of mortality and immortality.

The object part of the metaquest is represented by magical artifacts that retain their connection with the sacred times of the first creation. The research shows that unique `curiously wrought' artefacts of Arda can demonstrate considerable activity as well as externalize certain powers which can be easily turned to evil (as illustrated by One Ring). The Silmarils as the object of the metaquest of the First Age secure the involvement of the entire population of Middle-earth into a major epic conflict.

Numerous heroes of Arda, the subject part of the metaquest, realize their quest strategies in accordance with their national interests; the addition of `chivalrous excess', however, complicates and enriches their patterns of behaviour. Mythic, high mimetic Elves tend to seek escape from immortality, their quests therefore are often represented as hopeless. The quests of Men, who remain on a high mimetic level, include the theme of romantic love, which shows significant differences from the concept of `courteous' love of medieval romance. The quest of Aragorn, the culmination of the metaquest of the Ring, aims at the restoration of the royal line of the Dъnedain (People of the West) and, therefore, the hero's task includes proving his sacred rights to the throne, renewing the memory of older days, amending the `epic errors' of his predecessors, `collecting' the symbolic artefacts and resisting the temptation of greater power that he is entitled to. Hobbits, being low mimetic heroes, enter the metaquest to break their national exclusion and participate in the fellowship of free peoples necessary to resist the mythical threat of Sauron.

The metaquest is symbolized in Tolkien's texts by a Road that goes on and on, whereon each hero has to find his / her own path. The general reward to the heroes represented by renewal and healing of the land is often contrasted to the impossibility for a hero to return after his part in the great story has ended. “Arthurian' ending of the cycle creates images of departures to the sacred West, massive `fading' of Elves, the total end of all that is mythical before the civilization of `middle men' (men with vague and confused memories of older days) dominates the worldscape.

The thesis shows that J.R.R.Tolkien's mythology structured like a line in an Old English verse round two major segments (Quest of the Silmarils and Quest of the Ring) reveals profound integrity, structural symmetry and richness of mythological patterns. Further development of the metaquest approach to the studies of Arda can generate detailed analyses of different characters and loci of Middle-earth, as well as elucidate the nature of intertexual links within Tolkien's prolific literary heritage.

Key words: mythology, quest, metaquest, worldscape, structure, opposition, syntagm, chrontopos.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню міфотворчої діяльності англійського письменника і філолога Дж.Р.Р.Толкіна (1892 - 1973). Мовні експерименти Толкіна (розробка штучних мов згідно з принципом “лінгвістичної насолоди”) лягли в основу створення фантастичного світу “Арда”, в якому мешкають міфічні носії цих мов. Літературна спадщина письменника складається з величезної кількості різноманітних текстів, жанрове різнобарв'я яких вражає: міфологічний цикл про Арду представлений романами, казками, сагами, оповіданнями, нарисами, листами, алітераційними і віршованими поемами, віршами, есе тощо. Події багатовікової міфоісторії Арди стосуються переважно континенту Середзем'я (Middle-earth), семантичного центру перетину толкінівської міфології з традиційними міфологічними системами півночі і заходу Європи. Літературний експеримент Толкіна, який перекидає місток між ХХ століттям і середньовічною культурою, не має аналогів і заслуговує на всебічне дослідження.

Міфічний квест (англ. quest, подорож-пошук героя з певною метою) є, за Х. Борхесом, однією з чотирьох історій, що люди будуть одвічно переповідати у безлічі варіантів. Архетипними, структурними, символічними вимірами квесту цікавилися Є. Мелетинський, А. Михайлов, Дж. Кемпбелл, Н. Фрай, Дж.Метьюз та інші. Авторська міфологія Толкіна великою мірою завдячує своєю динамічністю творчому використанню синтагматичних і смислових потенцій міфічного квесту, який може бути справжнім ключем до інтерпретації текстів письменника. Проте західні дослідники, які займалися проблемою квесту у творчості Толкіна (У.Х. Оден, Е. Петті, У. Беттрідж, Л. Якобсон), як правило, обмежувалися матеріалом найвідоміших романів автора “Володар Перснів” і “Хобіт”, залишаючи поза увагою великий масив текстів, що торкаються міфології Арди.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю пошуку адекватних шляхів інтерпретації такого самобутнього й складного феномену, яким є міфотворчість Дж.Р.Р.Толкіна. Твори письменника користуються в Україні великою популярністю, проте серйозні дослідження з'явилися поки що лише в галузі когнітивної лінгвістики (Д.Павкін, О.Колесник). Літературознавчі студії творчості Толкіна представлені у вітчизняній науці розвідками В.Бойніцького, які виконані на високому теоретичному рівні, але, на жаль, беруть до уваги лише текст “Володаря Перснів”.

Зосередженість критиків лише на так званому “каноні” та ігнорування значущості усього доробку письменника досі є однією з тенденцій зарубіжних студій міфотворчості Толкіна, які тривають вже понад півстоліття: кількість відповідних монографій, розвідок, статей вилічується сотнями. Дослідники звертаються до релігійних і міфологічних аспектів творчості Толкіна (С.Кальдекотт, Дж. Чанс), вдаються до її фройдівського або юнгіанського аналізу (Х. Кінан, Р. Хелмз), розглядають середньовічні джерела натхнення автора (Т. Шиппі, Дж. Еванс, Г. Клер, Г. Кларк), аналізують мовні експерименти Толкіна (К. Хостеттер, П.Уінн, А.Сміт). Часто з'являються збірки есе, присвячених творчості Толкіна, з яких на особливу увагу заслуговує нова збірка “Легендаріум Толкіна: Есе з “Історії Середзем'я” (2000) під редакцією В.Флігер та К.Хостеттера. Це видання підкреслило філологічну цінність усього масиву надрукованих текстів Толкіна та необхідність їх академічного вивчення. Найважливіші здобутки згаданих дослідників, майже невідомих в Україні, широко застосовуються у реферованій дисертації.

У СРСР літературна критика звернулася до постаті Толкіна у 1980-ті роки, коли вийшов перший том “Володаря Перснів” у скороченому перекладі російською мовою. Більшість статей цього періоду мали скоріше апологетичний характер, оскільки метою їх написання була загальна підготовка публіки до сприйняття творчості Толкіна та своєрідний захист її “несхожості” з усім, з чим був знайомий радянський читач (А.Зеркалов, В.Скороденко, В.Гаков, В.Сабінін). Серйозними академічними дослідженнями творчості письменника займалися за радянських часів С. Кошелєв, Р. Кабаков, О. Апенко, дисертаційні роботи яких демонструють глибокий рівень осмислення жанрової специфіки текстів Толкіна та механізмів їх об'єднання у послідовну міфологію. Традиції згаданих радянських критиків продовжуюсь сучасні російські дослідники Н.Прохорова, С.Лузіна, С.Лихачова, М.Штейман, для розвідок яких характерне широке використання надбань медієвістики, міфокритики, поєднання літературознавчого та лінгвістичного підходів. Проте функціонування міфічного квесту в творчості Толкіна не знайшло в цих роботах повного відображення.

Окремим розділом у толкінознавстві стоїть питання про адекватний переклад творів Толкіна. На жаль, українські переклади “Володаря Перснів”, які щойно з'явилися (2002 - 2003 рр.), не спромоглися уникнути головних пасток, розставлених Толкіном для своїх перекладачів: адже його тексти є складною лінгвістичною грою на багатьох рівнях. Отже, будь-які філологічні дослідження творчості письменника актуальні в Україні ще й тому, що вони можуть допомогти адекватно відтворити рідною мовою неповторний дискурс фантастичного світу, створеного Толкіном.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету в межах науково-дослідної теми “Актуальні проблеми теорії та історії української та зарубіжної літератур”.

Мета роботи - дослідити механізми актуалізації фантастичного світоландшафту Арди у межах міфології, створеної Дж.Р.Р.Толкіном, та визначити роль міфічного квесту у цьому процесі.

Для досягнення поставленої мети необхідне розв'язання наступних завдань:

дати визначення поняттю “міфічний квест”, встановити межі його міфологічних, літературних, структурних можливостей;

виявити характер “авторської міфології” Толкіна, окреслити її зв'язки з традиційними міфологічними системами і визначити роль міфічного квесту в цих зв'язках;

розглянути структурні опозиції, закладені в основу світоландшафту Арди, простежити шляхи опанування фантастичного часопростору народами Середзем'я;

з'ясувати особливості механізмів перетворення представників народів Середзем'я на героїв квестів;

провести структурний аналіз суб'єктів та об'єктів квесту як складових мовної синтагми з метою виявлення специфіки їх взаємодії.

Об'єктом дослідження є художньо-міфологічна система, створена Толкіном.

Предметом вивчення є мовні, текстуальні та інтертекстуальні засоби функціонування міфічного квесту в цій системі.

Матеріал дослідження охоплює всю сукупність текстів, що належать до циклу про Арду (“Хобіт”, “Володар Перснів”, “Сильмариліон”, “Незавершені оповідання”, “Історія Середзем'я”, листи та есе письменника тощо).

Теоретичну і методологічну основу дисертації складають фундаментальні положення класичної та сучасної гуманітарної науки про природу міфотворчості, про закономірності існування художніх світів. Робота грунтується на дослідженнях М. Бахтіна, Є. Мелетинського, Ю. Лотмана, В.Топорова, Н. Фрая, К.Леві-Стросса, Р. Барта, У. Еко, М. Еліаде. Для вивчення структурних особливостей фантастичних образів міфології використовуються надбання групи російських дослідників на чолі з Є. Мелетинським, які розвинули методологію вивчення чарівної казки, запропоновану В. Проппом. Для розкриття глибинного зв'язку текстів Толкіна з середньовічними джерелами використовуються дослідження з медієвістики М. Стеблін-Каменського, А. Гуревича, О. Смирницької, А. Михайлова, О. Мельнікової, Т.Топорової, Т. Михайлової, А. і Б. Ріс, Ж. Ле Гоффа, М. Годдена, Дж. Кері, К.О'Кіффі, П.Уормальда та інших. Основні закономірності міфотворчості Толкіна розкриватимуться за допомогою досліджень Т. Шиппі, а також із залученням деяких теоретичних положень, висунутих у роботах Р. Кабакова, С.Лихачової тощо.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснюється аналіз міфічного квесту не лише в межах одного тексту, а як елемента цілісної міфологічної системи. Новим підходом в толкінознавстві є відмова від героєцентричності вивчення квесту: у центрі уваги завжди залишається світоландшафт Арди, а не шляхи окремих героїв у ньому. Для позначення квесту, який охоплює кілька епох міфоісторії Середзем'я та залучає в якості суб'єктів велику кількість героїв, вводиться термін “метаквест”, який детермінує кожну окрему міфічну подорож чи пошук. Крім того, в дисертації конкретизується характер “авторської міфології” Толкіна: доробок письменника отримує визначення “альтернативна міфологія”, що дозволяє розглядати зв'язок текстів про Середзем'я з середньовічними джерелами у новому світлі.

Теоретична цінність роботи полягає в тому, що в ній робиться внесок до розв'язання проблеми дефініції і позиціонування міфології Толкіна у контексті сучасної міфотворчості, а також демонструється можливість інтерпретації різних актуалізацій одного міфу-інваріанту з урахуванням інтертекстуальних зв'язків усередині системи. В дисертації розроблена методика структурного аналізу квесту, його суб'єктів та об'єктів і предикативного зв'язку між ними, а також створена єдина основа для вивчення інших міфологем, що функціонують у межах метаквесту.

Практична цінність роботи зумовлюється можливістю використання основних положень та результатів дослідження під час викладання курсу лекцій з історії літератури (середньовічна література, література ХХ століття, англійська література), спецкурсів з медієвістики, сучасної літературної міфотворчості, літератури жанру фентезі тощо, при укладанні навчальних посібників з теорії та історії зарубіжної літератури, а також у подальшому вивченні творчості Дж. Р. Р Толкіна і перекладі його текстів.

Апробація основних положень роботи була здійснена на міжнародній науковій конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), міжнародній науковій конференції “Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства і мистецтвознавства” (Севастополь, 2001), науковій конференції “Мова - освіта - культура: наукові парадигми і сучасний світ” (Київ, 2001), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002), Третьому Толкінівському семінарі, присвяченому ювілею Толкіна (Санкт-Петербург, 2003), науково-практичній конференції “Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003).

Основні положення дисертації викладені у чотирьох статтях у наукових журналах та одних тезах конференції.

Структура дисертації зумовлена загальною концепцією і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (205 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі на основі загального аналізу міфотворчості Дж. Р. Р. Толкіна та її висвітлення у критиці формулюється наукова задача, розкриваються мета і завдання роботи, окреслюються предмет, об'єкт та матеріал дослідження, обгрунтовується його актуальність і наукова новизна, доцільність вибору методів дослідження, показується теоретичне і практичне значення роботи.

У розділі 1 - “Теоретичні аспекти інтерпретації міфічного квесту як структурного елементу альтернативної міфології Дж.Р.Р.Толкіна” увага зосереджується на понятті міфічного квесту. Англійське слово quest, запозичене ще у Середньовіччя з французької мови, пов'язане, перш за все, з лицарським романом (romance) і означає “подорож лицаря з метою здобуття певного об'єкту чи здійснення подвигу”. Поєднуючи у собі семантику понять “подорожі”, “пошуку”, “подвигу”, слово quest не зберігає свого повного смислового навантаження при традиційному перекладі “пошук”. Російські та українські дослідники вдавалися до різноманітних спроб вирішити цю проблему, перекладаючи quest як “лицарський пошук”, “богатирський пошук”, “надзавдання”, “небезпечна подорож”, “звитяга” тощо, інколи додаючи у дужках англійське слово (Є. Мелетинський, Т. Топорова). Для уникнення неточностей видається доцільним використовувати транслітеровану форму квест.

Для визначення поняття “квест” використовується положення Н. Фрая з роботи “Анатомія критики”, де автор називає успішний квест довершеною формою лицарського роману (romance) та виокремлює три основні стадії квесту: 1) небезпечна подорож або попередні пригоди, 2) головний двобій і 3) “піднесення” героя. Дефініція Фрая значно розширюється завдяки синтагматичному накладанню квесту на світоландшафт фантастичного світу, за рахунок чого синтезуються два провідні тлумачення квесту (як мотиву і як структурного прийому). Таким чином, квест розуміється як певна сюжетна єдність, що містить у собі мотиви пошуку, подорожі та подвигу, і в процесі розв'язання суб'єктно-об'єктних відносин якої відбувається актуалізація хронотопу міфологічного світу.

Аналіз розвідок, присвячених темі квесту в творчості Толкіна, показує, що місце міфічного квесту у фантастичному світі Арди залишається не визначеним. Автори цих розвідок (У. Оден, Е. Петті, У. Беттрідж, Л. Якобсон) не тільки свідомо обмежували матеріал дослідження текстами “Хобіта” та “Володаря Перснів”, але й не намагалися визначити часопросторову роль квесту у світобудові Середзем'я навіть у межах цих романів. Спільною рисою цих досліджень є застосування структурно-психоаналітичної парадигми (з поєднанням положень В. Проппа і Дж.Кемпбелла, інколи також Н. Фрая і К.Леві-Стросса). Такий аналіз лишається суто героєцентричним, а квест героя неодмінно постає як духовна ініціація, портрет психіки індивіду на його шляху до зрілості, його “зустрічі з богинею”, “примирення з батьком” та “здобуття вищої винагороди” (терміни Кемпбелла). Самобутність кожного окремого тексту нівелюється, а світоландшафт Арди постає лише декорацією для становлення героя.

Для адекватного розгляду міфічного квесту доцільно використовувати комплексний структуральний підхід, що базується на ідеях К.Леві-Стросса про необхідність аналізу міфу в усій сукупності його варіантів, а також про ставлення до міфу як “мовної істоти”. Виводиться основна синтагма, яка прикладатиметься до квесту: суб'єкт - предикат - об'єкт. Екстраполюючи термінологію Леві-Стросса на квест, можна стверджувати, що квест має свій суб'єкт і об'єкт, пов'язані між собою будь-яким предикатом, хоча останній (власне, квест у вузькому значенні) підпорядковується характеру світоландшафту в першу чергу, а по-друге, характерові суб'єкта та об'єкта. Цю синтагму, подібно до речення у мові, можуть наповнювати будь-які другорядні члени, і процес цього наповнення є процесом актуалізації хронотопу створеного світу. Метаоповідь Арди має особливі причини бути прочитаною саме так, адже величезний масив літературної спадщини Толкіна містить у собі такі семіотичні системи міфологічного світу, які дають змогу подивитись на нього в синхронії і діахронії, встановити зв'язки між структурними елементами для виявлення “партитури” цілого і розглянути квести героїв у сукупності їх інтертекстуальних зв'язків у межах єдиного циклу, а не лише у межах окремого твору.

Для вирішення такого глобального завдання необхідно уточнити характер авторської міфології, створеної Толкіном. З біографії письменника відомо, що він вважав Нормандське завоювання 1066 року необоротною трагедією для англійського народу, його культури, зокрема, для англосаксонської епічної поезії. У пошуках “втраченого” він вивчав діалекти англійської мови, що найменш піддалися впливу французької мовної експансії, цікавився алітераційним відродженням XIV ст., експериментував з поєднанням артурівської тематики і германської поетики (незавершена поема “Падіння Артура”). Проте “артурівський” універсум не зміг надати міфологічні час і простір для оживлення англосаксонської традиції, адже він не задовольняв Толкіна у багатьох аспектах: неанглійськість його походження, ворожість його героїв щодо англійців; абстрактність і хронотопічна розмитість, надто невизначені контури чарівного; штучне накладання християнської ідеології на стародавні міфи.

Натомість Толкін проектує своєрідну “міфічну неперервність” англосаксонської традиції, її перехід в уявну просторово-часову сферу, альтернативну реальність, де поразки при Гастінгсі ніколи не було, і, відповідно, не було й Нормандського завоювання. Але слід уточнити, що створена письменником міфологія розгортається не в уявний історичний момент (тобто в просторі альтернативної історії), а у міфологічному просторі, який міг би утворитися у колективному підсвідомому англосаксів цього уявного історичного моменту (тобто альтернативна міфологія). Таке визначення перегукується з положенням Т. Шиппі про поняття “реальності астериску” (asterisk-reality) або “світу астериску” (asterisk-world), тобто ймовірної або реконструйованої філологічної реальності. Між традиційними міфологічними системами і альтернативною міфологію Толкіна існує “зона діалогу”: відносно невелика, але семантично насичена сфера перетину цих світів, де важливу роль відіграє міфічний квест, медіатор, завдяки якому відбувається альтернативне вирішення “кельтського питання” в англосаксонській культурі, “літературизація” міфології Арди, а також оформлення героїчного світу “благодійних язичників” (термін Т. Шиппі).

Здійснення задуму створити альтернативну міфологію для Англії вимагало від автора відновлення первинного кельтського субстрату і розбудови розвинених романних форм (romance) без французького втручання з метою реконструювати гіпотетичний кельто-германський діалог. Фантастичність, невід'ємний атрибут кельтської складової західноєвропейського архаїчного епосу, втілюється насамперед в уявленнях про чарівну країну, Феєрі (Faery), Інший світ (Otherworld). Інший світ, протиставлений хронотопу реального світу фантастичний хронотоп, - це локус, до якого тяжіють міфічні квести героїв. Контакт смертного героя з Іншим світом виступає як подія виняткова, вона відбувається у лімінальних зонах і у сакральний час. Ірландські міфи про сіди (пагорби та їхні мешканці) мають своєрідну подвійну перспективу: з одного боку, Інший світ є прототипом країни фей/ельфів європейської низької міфології, а з іншого - він поринає корінням в архаїчні міфи заселення Ірландії, особливо - у “четверту хвилю заселення” Племенем богині Дану (Tuatha De Danann). Специфіка Феєрі має глибокі архетипові коріння, пов'язані з кельтськими міфами захоплення Британських островів, ядром яких є ландшафтна етіологія, квестова комунікація з Іншим світом і дихотомія роду людей з фантастичним народом-мешканцями сідів.

Ірландська традиція Іншого світу справила на оформлення фантастичної складової Арди великий вплив. Ельфи Толкіна виявляють багато спільного з Племенем богині Дану: їхня доля переплетена з долею фантастичного світоландшафту часів його становлення і первинних змін, проте вони мають з часом поступитися смертним, “згаснути”, відправитися за західне море. Кельтська міфологічна спадщина дала загальній європейській традиції образи чарівних західних островів, їх пошуків, мотиви туги людей-переможців за переможеним фантастичним народом і прагнення знайти його, відплиття героїв до островів блаженства, пошуків зцілення, вічної молодості тощо. Міфологія Толкіна реконструює “праміф” західних островів, надає їм чітко окресленого сакрального статусу, хронотопної визначеності. Уявлення про Інший світ як джерело знання, як “локус, що акумулює ментальну діяльність” (визначення Т.Топорової), були притаманні й давньогерманській міфопоетичній картині світу, що забезпечувало підгрунтя для синтезу традицій в альтернативній міфології.

Мотив маргіналізації ельфів і приходу натомість людей тісно переплетений у Толкіна з іншим запозиченим з первинного світу архетиповим конфліктом, що виражається в опозиції природи і культури. Питання про сумісність в межах одного світоландшафту ельфів, “природних істот” за Толкіном, та “неприродних” людей, що обрали шлях прогресу і підкорення довкілля, стає вирішальним для Арди. Ельфи Середзем'я підтримують свій зв'язок з природою, перетворюючи його на своєрідне мистецтво, яке люди схильні називати магією. Мудрість, таємне знання ельфів, спрямовані на збереження природи, протиставляються прагненню людей до знання, спрямованого на підкорення природи, науці, позбавленої мудрості. Наступ цивілізації людей, технічний прогрес видається безупинним, а знесилення ельфів (і відповідно природи) - невідворотним, хоча і дуже прикрим процесом, що збіднює людство.

Опозиція природа/культура актуалізується на терені Середзем'я за допомогою ще одного кельтського архаїчного мотиву, а саме, одухотвореності природних об'єктів, перш за все - дерев. Дерева Арди тісно пов'язані з окремими локусами, вони можуть знаходитися в їхніх центрах (і фактично ставати символами цих локусів: Два Древа Валінора; Біле Древо Нуменора) або охороняти їхні кордони (Старий Ліс, Фангорн). Гілка, саджанець, квітка певного дерева несуть у собі інформацію про відповідний локус, а також можливість подовжити його на новій території (саджанець Німлоту; зерна мелорну). У міфології Арди відновлюється віра у чарівні властивості дерев, втрачена за століття літературної раціоналізації і деміфологізації, насамперед, їхня сакральність, функції охорони і спроможність активного включення в доместикацію чарівного світоландшафту.

Укоріненою в кельтській спадщині є надзвичайно важлива для фантастичного світу Арди опозиція смертності і безсмертя, яка супроводжує розгортання конфлікту між світом людей (смертних) та Іншим світом сідів / ельфів (безсмертних). Час плине для мешканців Іншого світу за своїми законами; якщо люди мріють уникнути надто швидких змін і втекти від смерті, у чарівній країні панує “транстемпоральна вічність” (за висловом Дж. Кері). Переконання Толкіна, яке він висловлює в есе “Про чарівні казки”, що людські історії про ельфів - це історії про втечу від безсмертя, зумовлює інверсовані квестові стратегії представників двох народів (ельфів і людей).

Введення описаного кельтського субстрату в англосаксонський героїчний світ здійснювалося Толкіном у протилежному напрямку, порівняно з використанням аналогічного міфологемного ядра у французькому лицарському романі. Замість відкриття “внутрішньої людині” в героєві квесту і оформлення наднаціонального інституту лицарства в альтернативній міфології відбувається посилення національного пафосу подій і етнічної своєрідності героїв. Народи ельфів і людей, а також інші (енти, карлики тощо) є носіями різних мов та унікальних культурних традицій, і кожний герой чітко усвідомлює свою приналежність до того чи того народу, узгоджуючи з цим свій вибір вчинку. Таким чином, квести на терені Арди ніколи не є квестами індивідуальними, їх скоріше можна назвати метаквестами окремих народів, які супроводжуються опануванням міфологічного простору і актуалізацією однієї з можливостей розв'язання опозицій природи і культури, смертності і безсмертя.

Прихована у творчості Толкіна полеміка з куртуазним французьким романом не виключає запозичення з артурівського циклу певних мотивів не у “протокельтському” вигляді, а з розвинених романних форм. Серед таких мотивів вирізняються, насамперед, тема духовної співдружності, її становлення і розпаду, а також мотив інтронізації короля. Запозичення останнього мотиву відбувається у потроєному вигляді: первинна інтронізація, детронізація і повторна інтронізація (повернення короля).

Запозичення, трансформація і актуалізація в альтернативному хронотопі елементів германського героїко-епічного світу, їхні перетини і комбінування з описаним вище кельтським міфологемним субстратом відбувається у творчості Толкіна за допомогою звернення до концепції “північної мужності”, забезпечення героїв адекватними антагоністами. Набуває надзвичайної масштабності епічний конфлікт, світ героїв і світ їхніх противників виразно поляризовані, “естетика жаху” розповсюджується як на головного ворога людей і ельфів - демонічного Мелькора, так і на усіх істот, що гуртуються навколо нього (балрогів, орків, драконів тощо).

Розгортання епічного конфлікту відбувається на тлі щільного, насиченого, “картографічного” простору Середзем'я, позбавленого дискретності простору англосаксонської поезії. Проте саме епічність фантастичного простору полягає у тому, що над щільним мереживом географічних подробиць здіймаються певні локуси, у яких концентруються початкові та кінцеві пункти квестів героїв (як правило, королівські двори). Категорія часу так само проходить крізь процес ущільнення та конкретизації, що унаочнюється у ретельно розроблених хронологіях, календарях, генеалогіях світу Арди. Хронологізація і лінійне випрямлення міфоісторичного часу Арди, його спрямування до “дня останньої битви” перетворює його на головну цементуючу силу альтернативної міфології Толкіна.

Крім того, міфологія Арди висуває альтернативні перспективи розвитку еддичних моделей, зокрема пропонує інший варіант розпаду міфологічного і його переходу у героїчне. М. Стеблін-Каменський називає міфічного та епічного героїв двома послідовними ланками у розвитку уявлень про особистість, причому цей перехід здійснюється через послаблення взаємодії героя із світом речей. У світі Арди не тільки не відбувається втрати магічності речей і зведення їх до декорації, а навпаки, світ фантастичних речей у ньому відновлює всі свої міфологічні властивості, що коріняться в міфах про першотворення і культурних героїв.

Якщо світ об'єктів у альтернативній міфології робить крок назад, до архаїчних моделей, то світ суб'єкту квесту, тобто світ героя, проходить у мотиваційній сфері не тільки еддичний шлях від міфологічного до героїчного, але й робить крок у напрямку куртуазного. Під “куртуазністю” (chivalry), яку у даному випадку ще можна назвати “лицарством”, “лицарською звитягою”, мається на увазі надмірність (excess) деяких дій героїв, їхня невідповідність справжньому героїзмові. На прикладі англосаксонського вірша “Битва при Мелдоні” Толкін показує, як Беорхтнот припускає надмірність (“помилку благородних”), коли тільки заради почуття гідності погоджується на умови ворожого війська, що стає причиною поразки у битві при Мелдоні. Справжній героїзм при цьому виявляють його воїни, які мужньо б'ються поруч зі своїм ватажком, зберігаючи вірність і любов до нього. Протиставлення куртуазної і героїчної поведінки унаочнюється у безлічі варіантів на сторінках текстів про Арду, хоча розв'язання цього конфлікту і не лежить на поверхні. Світ Арди не знає самого інституту лицарства з його “кодексом честі”, і тому описані ситуації найкраще інтерпретуються у “зоні діалогу”.

“Зона діалогу” альтернативної міфології Толкіна з епічною традицією була унаочнена письменником у кількох незавершених легендах-обрамленнях, які можна знайти лише в “Історії Середзем'я”. У легендах про мореплавця Еріола проступають “шви” зрощення кельтської та англосаксонської традицій: Толкін обробляє ірландський сюжет іммрами і реконструює у зв'язку з ним образ “першопредка” Скева (чий нащадок Скільд Скевінг з'являється на початку поеми “Беовульф”). Кілька версій обрамлення легенди про затонулий Нуменор створюють образ Еріола (Ельфвіне, Альбойна), наратора Арди, її перекладача і коментатора, але він, як носій культури цього світу, не впливає на Інший світ Арди. Навпаки, взаємозв'язок двох світів побудований таким чином, що читач постійно відчуває вплив Арди на свій світ, помічає у знайомому оточенні відлуння Іншого світу. До того ж концепція наратора зовні поступово зникає з міфології Толкіна, натомість виникають виключно внутрішні наратори, перекладачі, коментатори Арди. Усі більш-менш унаочнені зв'язки між двома світами максимально редукуються, і світ Арди замикається у своїй самодостатності, а згадані кельтський і англосаксонський субстрати розчинюються у якісно новому міфологічному циклі, вартому уваги внаслідок своїх структурних і змістових особливостей.

У розділі 2 “Міфологія Толкіна крізь квести її героїв” міститься аналіз квестових стратегій народів Арди, проведений на матеріалі багатьох текстів Толкіна. Перш за все розглядається розгортання світоландшафту Арди, яке відбувається за допомогою поступового введення у метаоповідь певних територій і локусів. Міфологія Арди характеризується постійною трансформацією головних часопросторових координат світу, що надає їй динамічного характеру. Початок міфології знаменується активною ландшафтотворчою діяльністю божественних істот валар, які зобов'язані своїм існуванням єдиному богові Еру Ілуватору. Основним прагненням валар стає освітлення землі, упорядкування світла і темряви, їхнє симетричне розташування по відношенню до континентальних обріїв; первинним актам творення притаманний “свідомий цілеспрямований творчий характер”. Первинна діяльність Мелькора є також цілеспрямованою, хоча й з протилежним знаком: креативні акти у його виконанні перетворюються на акти первинної руйнації, через що світоландшафт Арди стає “знівеченим” від початку, і первинний задум Творця викривлюється.

У космогонічній діяльності божеств поступово вибудовується головна територіальна опозиція Арди - це опозиція Аману, західної землі, де розташована країна валар Валінор, та Середзем'я, континенту людей, причому між ними знаходиться великий водний простір. Назва “Середзем'я” (Middle-earth) є своєрідним концептуальним центром перетину альтернативної міфології Толкіна з германською міфологією. Ця назва є прямою модернізацією середньоанглійського middel-erde (серединна земля), що, у свою чергу, є модифікацією давньоанглійського middan-geard (серединний огороджений простір), назви території “між морями”, заселеної людьми. Сприйняття Валінору нараторами Арди, його локалізація і зіставлення з Середзем'ям маркірує зміни у світогляді протягом епох.

Після епохи первинного космогенезу і війн з Мелькором хронотоп Валінору Незатьмареного можна визначити як відносно статичний; це перша вдала спроба валар утримати світ у гармонії і симетрії протягом тривалого періоду. Саме цей період стане для подальшої міфоісторії Арди “золотим віком” або, за виразом М. Еліаде, “Великим Часом”, ностальгія за яким і пам'ять про який стануть ознаками наступних епох. Переважна кількість нараторів Середзем'я, які оповідають про Валінор Незатьмарений, уявляють весь світ того періоду плоским і симетричним: з Валінором на заході, Середзем'ям у центрі та Краєм Сонця на сході, причому Середзем'я на заході й на сході відокремлюється морями. плоскість землі на первинному етапі міфоісторії робить можливим прямий зв'язок з безсмертною землею для мешканців Середзем'я, який пізніше буде втрачено.

Головне змістовне значення епохи Валінору Незатьмареного - це створення первинного ядра сакрального знання та творчого вміння (далі - просто “сакральне ядро”), безпосередніми одержувачами якого є ельфи, точніше ті з них, що відгукнулись на заклик валар, прийшли до Валінору і оселилися у світлі Двох Древ. Квінтесенцією або матеріальним символом цього ядра стають три Сильмарилі, створені Феанором, і тому саме з ними пов'язане порушення симетрії і гармонії цієї епохи: Затьмарення Валінору. За допомогою хтонічного чудовиська (гігантського павука Унголіант) Мелькор руйнує Два Древа, викрадає Сильмарилі і тікає до Середзем'я. Таким чином, у Валінор проникають темрява і смерть, а в Середзем'я - частина безсмертя і сакральності Валінору. Історія отримує первинний імпульс, і порушений баланс системи змушує її частини рухатися і змінюватися. Саме в момент Затьмарення Валінору розпочинається метаквест Середзем'я, а конфігурація світу змінюється.

Перша Епоха Середзем'я починається зі створення сонця і місяця з останніх квітки і плоду зруйнованих Двох Древ. Аман ще лишається у фізичному світі, але відтепер він стає майже повністю недоступним через те, що валар відмежовуються від вигнанців-ельфів. Таким чином, плавання до Аману перетворюється на складне, майже неможливе завдання, що пізніше доведеться здійснити героєві у ході квесту. Середзем'я Першої Епохи стає ареною багатої на події історії, у центрі якої війна ельфів із Мелькором. Там тепер взаємодіють народи ельфів, людей, карликів; вони мандрують, утворюють поселення, закладають будівлі, формують королівства. Валінор і Середзем'я утворюють виразну опозицію: вічність у Валінорі триває, відтепер це край непорушного спокою, незмінності, відмови від втручання у війни; Середзем'я - це постійні зміни, зростання, неспокій, а також безперервні війни і смерть.

Друга Епоха Середзем'я вводить тернарну опозицію Валінор / Нуменор / Середзем'я, де Нуменор - це острівна країна посеред моря, яке розділяє Валінор і Середзем'я. Центр міфоісторії цього періоду, Нуменор, виступає землею-подарунком від валар трьом родам людей, які допомагали у боротьбі з Мелькором під час Війни Гніву (остаточна битва Першої Епохи). Образ острову Нуменор сприймається як “людський рай на землі”, а Середзем'я повністю змінює свої контури: під час Війні Гніву вся західна частина континенту уходить під воду: тобто доместикований діяльністю ельфів у Першу Епоху ландшафт зникає. Територія “оновлюється” для нового витку міфоісторії. Актуалізація хронотопу Нуменору відбувається за допомогою оповіді про падіння людей, які, прагнучи здобути безсмертя, порушують заборону валар. Доля цього краю - бути втраченим назавжди, проте його значення полягає у створенні сакрального ядра для людей. Це ядро буде принесене у Середзем'я після загибелі Нуменору тими, хто виживе, воно перетвориться на базис для створення королівств людей на заході Середзем'я. Таким чином хронотоп Нуменору гратиме роль втраченого “центру”, “золотого віку” в процесі актуалізації Середзем'я Третьої Епохи.

Затоплення Нуменору наприкінці Другої Епохи призводить до наступної трансформації світу, що у традиції ельфів подається як найбільш значуща: це Приховання Валінору, тобто переміщення його поза межі світу, доступного людям. Таким чином, опозиція Аман/Середзем'я дещо наближується до протиставлення Цей світ / Інший світ (принаймні, з точки зору смертних), що підсилюється загальнопоширеним у Третю Епоху мотивом відпливу ельфів на захід. Відтепер Арда уявляється нараторам кулею, і плавання на захід неодмінно призведе до повернення у вихідну точку. Перетворення світу на кулю знаменує завершення “міфологічного часу” Арди і кінець усього первинно-міфологічного у ній. Третя Епоха - це епоха початку домінування людей і розповсюдження їхньої цивілізації, яка витісняє все інше, надаючи йому статус “позаприродного”. Остання “міфологічна загроза” Середзем'я - це агресія Саурона і Війна Персня, яка вимагає від людей об'єднання з іншими народами, останнього міфологічного оновлення і відродження світоландшафту.

Для системи народів Середзем'я, що характеризується культурною поліфонічністю і неантропоцентризмом, ключовою є опозиція двох народів: безсмертних ельфів і смертних людей. Ельфи, головні герої Першої Епохи, пов'язані з категорією початку. Вони - Старші діти Еру Єдиного, або першонароджені (Firstborn); вони першими прокидаються у темряві Середзем'я за часів Валінору Незатьмареного, вони стають одержувачами першого сакрального ядра у міфоісторії Арди; вони першими у Середзем'ї дають наймення речам, звідки їхня самоназва квенді (ельф. “ті, що розмовляють”). По відношенню до категорії часу ельфи не втрачають зв'язку з “початком”, вони - носії пам'яті Арди; по відношенню до категорії простору вони наділені унікальною властивістю утворювати “Інший світ”, простір підвищеної чарівності, там, де вони мешкають. Підкреслено творча діяльність ельфів спрямована на збереження пам'яті (пісенна традиція ельфів) і зцілення ран землі; ситуація зустрічі ельфа і смертного утворює атмосферу дива, парадоксальності присутності безсмертної краси у смертному світі.

Проте головна міфологічна відмінність ельфів від інших народів, їхня потенційна безсмертність, зумовлює неспокій цього народу, пошуки втечі від прикутості до світу (концептуально безсмертність ельфів пояснюється тим, що доля ельфів “прикута” до світу Арди, де їхні душі мають лишатися стільки, скільки існує сама Арда). Саме втеча від безсмертя, точніше, підсвідоме прагнення до неї, є основною рушійною силою квестового руху історії ельфів, початком якого стає розрив співдружності ельфів і валар. Цей мотив первинного розбрату богів та дітей світу імпліцитно проходить крізь усю міфологію Толкіна, певним чином він є наслідком чи віддзеркаленням первинного розбрату між самим богами: Мелькор проти усіх інших.

Люди займають у міфології Толкіна позицію других, послідовників, причому вони часто сприймаються як щось неприродне, непізнанне, незрозуміле. Смертність людей та їхнє ставлення до смерті посідають центральне місце у міфологічному малюнку народу. Найцікавішим текстом, присвяченим перцепції смерті людьми та ельфами, є “Атрабет Фінрод ах Андрет” - філософський диспут короля ельфів та мудрої жінки, в якому зіштовхуються дві концепції смерті: ельфійська і людська. У фіналі розмови обидва її учасники модифікують свої вихідні концепції і доходять висновку, що треба сподіватися і вірити в нову Арду, Арду Зцілену (Arda Healed), причому саме людям належатиме у зціленні вирішальна роль, а у цій новій Арді ельфи будуть вже гостями, що потрапили туди лише завдяки людям. Отже, люди, які спочатку змальовані як другі, послідовники, у міфології Толкіна мають також перспективу стати нащадками, продовжувачами, тими, хто виконує і завершує (навіть перевершує) первинний задум, що лежить в основі міфологічної долі світу.

Одним із шляхів переплетення долі двох народів є важливий для міфології Толкіна мотив генеалогічного зв'язку ельфів та людей. Шлюби між представниками двох народів завжди подаються у міфоісторї Арди як події надзвичайні, скеровані фатумом, і тому вони співпадають з піками квестового руху на терені Середзем'я. Завдяки додаванню крові ельфів у представниках людського роду виправляються такі вади, як погана пам'ять, хибна перцепція, швидка втома від сприйняття, віддаленість від сакрального центру. Проте навіть це може лише трохи уповільнити загальний рух історії у напрямку зменшення міфологічності, і більшість рас людей у Середзем'ї перетворюється на “середніх людей”, героїв “кінця епохи”, для яких усе міфологічне починає перетворюватися на “бабусині казки”.

“Гомерівські каталоги” таких людей варіюються у текстах Толкіна від підвищено героїчних (збір військ Гондору) до кумедно знижених (збір сімей хобітів на бенкет Більбо). Хобіти, одна з рас “середніх людей” Середзем'я, відіграють важливу роль у міфології: з ними відбувається ситуація Дон Кіхота навпаки: “дорослі” і повні здорового глузду (“hobbit sense”), вони виходять за межі свого краю і потрапляють у світ, ще повний міфологічності (первинної загрози і первинної краси), світ, де ще спрацьовують героїчні цінності. Таким чином долається анти-квестовість народу хобітів і водночас анти-квестовість і скептицизм сучасної людини-читача, який, за слушним твердженням Т. Шиппі, не може ставитися до героїв без іронії.

Отже, метаквест ельфів і людей (спільний квест цих двох народів) охоплює такі етапи, як вихід із замкненого простору з метою його збереження, рятування сакрального ядра, протистояння надто швидким змінам (прагнення до змін гармонійних та поступових), запобігання деформації, пошкодження, старіння світу, створення співдружності двох народів (символічно відтворюючи сакральну співдружність з валар), збереження світоландшафту, назв і мов у вигляді, максимально наближеному до вихідних взірців, збереження пам'яті. Перспектива метаквесту - це здійснення надії на зцілення Арди. Ця перспектива зміщена у майбутнє, і її реалізація виходить за межі міфології Арди. У “зоні діалогу” вона є, по суті, “передчуттям” християнства, насамперед, приходу Єдиного Бога у світ людей з метою його врятувати.

Представники інших народів (карлики, енти) підходять впритул до родів ельфів і людей, Дітей Ілуватара, і отримують змогу стати героями метаквесту, а не лише “помічниками” таких героїв. Проте ця потенційна можливість не реалізується сповна, і роль карликів та ентів у міфоісторії Арди залишається другорядною. Хтонічні істоти (орки, тролі, дракони тощо), образи яких неодмінно містять ознаки спотворення, псування первинного задуму, викривлення, є, перш за все, “шкідниками” або ж антагоністами по відношенню до героїв квестів.