Творчість Наталени Королевої в контексті розвитку української літератури першої половини ХХ століття

Контекстуально збірка “Во дні они” перегукується передусім із “Давнішими оповіданнями” К.Гриневичевої. Однак цей перегук є частковим; проведене зіставлення згаданих збірок дало можливість простежити та виділити різні рівні звучання ідейного змісту, відмінності в ракурсах сприймання, у художніх принципах. Усе це дає право визнати самобутнім й оригінальним творчий підхід Н.Королевої до вирішення євангельської теми.

Більшою своєрідністю сприйняття християнських традицій стосовно збірки “Во дні они” позначена книжка екзотичних оповідань Наталени Королевої “Інакший світ” (1936 р.). Друга з названих збірок відрізняється від першої і за принципами укладання, і за способами відтворення християнських мотивів. Порівняльний аналіз цих книжок дає підстави стверджувати, що “Во дні они” безпосередньо забазовувалася на Євангеліях, а нова збірка пов'язана із Св. Письмом опосередкованіше.

Оскільки збірка в цілому вельми різнопланова й за жанровою специфікою її складових, і за змістом, твори “Інакшого світу” згруповано за кількома ознаками. За жанровою своєрідністю переважну більшість із них можна умовно віднести до оповідань християнсько-повчального спрямування, окрім легенди “Чайка”. Складові книжки характеризуються й наявністю або відсутністю фантастичного елементу. Так ірреальність певним чином виокремлює твори “На бездоріжжі”, “Стіна”, “Мати”, “Молитовник”, “Покута”, “Вітраж”, “Майовий акорд”, “Спокуса”, “Дідусь”, “Чайка”.

Проте найбільш прийнятною, очевидно, слід вважати класифікацію творів за способами реалізації в них гео-етнографічної специфіки. За цією ознакою виділено оповідання “давньоримські” (“Центуріон”, “Дев'ята”, “Зустріч”), “кавказькі” (“На бездоріжжі”, “Стіна”, “Мати”, “Християнин”), “піренейські” (“Молитовник”, “Покута”, “Вітраж”, “Майовий акорд”, “Спокуса”), оповідання з екзильного життя українців (“Дідусь”, “Ґудзики”). В основі твору “Мати” - трагічна доля вірменської емігрантки, про яку забули власні діти; проте тут домінує алегорично-символічний образ матері-батьківщини, котрої також цураються невдячні сини й дочки, що дає право віднести твір до “кавказької” групи. Поза часо-просторовими характеристиками знаходиться легенда “Чайка”, - це й відповідає специфіці жанру.

Така класифікація обґрунтована письменницьким композиційним задумом, бо майже всі твори (крім оповідання “Дідусь”) розміщені в книжці саме за вказаним принципом. Отже, є всі підстави говорити про свідоме авторське компонування текстів, спрямоване на поступове зростання дидактично-моралізаторського елементу.

Назви різнопланових творів збірки мають функціональну значимість. Для письменниці “інакший світ” - це й потойбічний, ірреальний, загадковий прояв екзистенційного буття, і водночас життя незнайомих пересічному українцеві людей з їх особливими звичаями, традиціями й віруваннями. Тому в підзаголовку до книжки вказано “екзотичні оповідання”, адже їх майже нічого не пов'язує з Україною, хіба що ностальгічні спогади Петруся (“Дідусь”) і Марії (“Ґудзики”) та ікони карпатського ченця (“Майовий акорд”).

Отже, збірка “Інакший світ” має мозаїчну структуру. Головна ідея християнської моральності своєрідно “цементує” мозаїчно розмаїті за темами, героями і навіть гео-етнографічними ознаками твори в єдине ціле, - і в цьому виявилася ще одна грань літературного таланту Наталени Королевої. “Інакший світ” позначений не композиційною розпорошеністю, а продуманою внутрішньою організацією, зорієнтованою на поступове сприймання. Саме така структура збірки й посилює її дидактично-моралізаторське звучання. Майстерно продумана мозаїчність збільшує загальний вплив на читачів, примушує їх замислитися над сенсом буття, а також виразно закликає повернутися до споконвічних цінностей. У кожному з творів автор послідовно повертається до важливої думки: без моралі, без духовності людство не має права на існування.

Серед творів вище означеної групи окремо було виділено оповідання “Свята Христина (її життя та діла)” (1930 р.). Тематично твір підпорядкований справі народної просвіти, а його жанрова специфіка визначена синкретичним поєднанням форми оповідання з деякими елементами житія. У цьому оповіданні простежено інші тенденції в творчості белетристки - з одного боку, розвиток традицій давньолітературної агіографії: за способом відбору матеріалу, лапідарністю, за специфікою творення образів та елементами поетики. З іншого, жанрова форма “Святої Христини” в цілому відповідає законам сучасного оповідання, в мотивах якого синкретично поєднані житійні, євангельські та фольклорні елементи.

Окреме місце в дисертаційному дослідженні займає аналіз повісті “Quid est veritas?” (“Що є істина?”), бо тут християнські світоглядні позиції письменниці відбилися найповніше. Наталена Королева творчо опрацювала досить об'ємний матеріал, оригінально синтезувала євангельські та апокрифічні мотиви, фольклорно-етнографічну спадщину різних народів Європи й Азії, історико-археологічний матеріал з власними спостереженнями й знаннями, набутими в численних подорожах та експедиціях.

З літературознавчої точки зору найбільша цінність твору виявляється в цьому органічному переплетенні розмаїтих компонентів в естетично повновартісну цілісність. Синтез різнопланових елементів дозволяє автору відтворити колорит і специфіку існування різних народів; крім того, таке поєднання правдиво відтворює яскраву та неординарну епоху кардинальних змін у житті всього людства.

З усього літературного контексту на цю тему можна виділити тільки незавершений роман Л.Мосендза “Останній пророк”. Порівняльний аналіз вказаних творів показав їхню спільність у способах моделювання історичної епохи, у принципах компонування образної системи. Проте повість Наталени Королевої має іншу специфіку, бо цей твір космополітичний за своїм духом, спрямований на християнську мораль і загальнолюдські цінності. Серед провідних ідей “Quid est veritas?” варто виділити проголошення універсальності християнської релігії, адже в ученні Ісуса письменниця вбачає глибинну основу, здатну згуртувати все людство.

У творі відбилася ще одна прикметна риса, характерна для всіх історичних повістей Н.Королевої (“Сон тіні”, “1313”, “Предок”) - багатоплановість поставлених проблем. Як і Леся Українка, письменниця намагалася вийти за вузькі обмежувальні рамки зображення певного історичного періоду і прагнула зробити проекції в сучасність. Проте Наталена Королева більш зорієнтована на загальнолюдські й позачасові питання.

У повісті письменниця не просто розвинула новозавітну тематику, традиційну для української літератури від самих її початків, а й своєрідно “осучаснила” євангельських героїв, наповнила хрестоматійні протосхеми новим змістом. Самобутня авторська концепція образу Понтія Пілата вирізняє “Quid est veritas?” серед інших творів на цю тему.

Аналізовані в першому розділі твори можна розглянути в контексті, бо художня автобіографістика була актуальною в українській літературі 30-40-х років ХХ століття. Християнсько-моралізаторська проблематика виявилася занадто специфічною для тогочасної вітчизняної прози, і цим пояснюється відсутність широкого контексту. Але й зіставлення з наявними творами дозволяє зробити висновок про особливу заслугу письменниці в розробленні самобутньої жанрової системи прози християнського спрямування.

Неординарні здобутки повістярки у царині християнської літератури - яскраве підтвердження невичерпності біблійної теми у світовому літературному процесі. Своїми мистецькими пошуками й знахідками Наталена Королева збагатила вітчизняну християнську прозу оригінальними стилістичними засобами і прийомами, розширила її жанрову систему, модернізувала манеру викладу, презентувала новітні трактування хрестоматійних персонажів.

У загальних висновках підсумовуються результати дослідження. системний аналіз художньо-автобіографічної та християнсько-моралізаторської прози Наталени Королевої показав, що белетристка у своїй творчості спиралася на плідні традиції давньоукраїнського письменства та модерної літератури.

Спостереження за розвитком і збагаченням індивідуального стилю Н.Королевої, дослідження її основних жанрових форм, образів, конфліктів підтвердили вагомість внеску автора в розвиток українського епосу. Особлива заслуга белетристки виявилася в новаторському ставленні до малої та середньої прози. Синкретизм форми, реалізований у всьому творчому набутку, - характерна риса її письменницької манери. Так, прикмети своєрідної жанрової дифузії відбилися в белетризованій автобіографії, у мемуарному нарисі, в ескізі до літературного портрета, в оповіданні з рисами агіографії, у легенді з притчовими й новелістичними елементами, у повісті з прикметами апокрифічної легенди.

Сучасний підхід до архітектоніки прозаїчних творів, зокрема оповідання та повісті - одна з найбільших заслуг Наталени Королевої. Письменниця презентує своєрідні варіанти внутрішньої структури оповідання, пов'язані з переосмисленням ролі експозиції в сюжетній організації. Авторське новаторство в композиційній структурі повістей виявилося у використанні оновлених вставних новел, у застосуванні наскрізних образів, оронімів, містичних епізодів, а також моментів, пов'язаних із підсвідомим у людському житті (марення, сновидіння). Важливе змістове навантаження покладено й на примітки, котрі переростають вузькі межі звичайних доповнень і стають обов'язковим елементом композиції.

В автобіографічній та християнсько-моралізаторській спадщині Н.Королева по-новому осмислила значущі психологічні, морально-етичні та філософські проблеми. Так, в художньо-християнських творах естетично реалізувалися питання природи людської гріховності та неминучої відповідальності кожного за здійснені вчинки; загальнолюдська, екзистенційна проблематика автобіографічного та мемуарного набутку втілилася в зображенні трагічної самотності людини в сучасному світі. В авторському ставленні до взаємодії глобального й окремого теж виявилося новаторство, адже повістярка робила акцент не на історії взагалі, а на позиції людини в цій історії. Це дає підстави говорити про письменницький антропоцентризм.

Серед характерних ознак епосу Наталени Королевої - розробка інонаціональної тематики, а також долання літературного українського герметизму. Тематичне розмаїття не є самоціллю, воно тісно прив'язане до ідейного задуму. Автор послідовно проголошує ідею рівноправності народів. Вустами героя оповідання “Лік” сформульовано письменницьке кредо: “Є тільки цей єдиний спосіб: забути, що вони - самаряни, юдеї, римляни, лихвярі, вязничники чи якісь подібні інші. Хай будуть - тільки люди, і край”.

Тематичне новаторство повістярки міцно ґрунтується й на кляшторному вихованні та християнському світогляді (римського обряду) - звідси виразна католицька тенденційність її прози. Важливе місце в усій її творчості відведено саме священикам, котрі, власне, виступають єднальною ланкою між людиною та Богом, і цим пояснюється особлива увага, яку автор проявляє до образів Господніх слуг. Як правило, Н.Королева в позитивному дусі відтворює постаті католицьких пастирів, проте в її набутку представлені й персонажі - православні священики. Отже, на перший план письменниця висуває не обрядову сторону, а відповідність слуги Господнього своєму високому покликанню.

Однак необхідно відзначити, що письменниця, ставлячись із глибоким пієтетом до суті душпастирства, особливо критично зображує тих священиків, що не варті цього високого звання. Таким чином, у критичному відтворенні існуючих прогалин у церковному житті відбилася активна авторська позиція, адже саме через сатиричне викриття белетристка намагалася викоренити існуючі викривлення.

Аналіз образної системи виявив особливу значимість постаті нової жінки, і на цьому рівні Наталена Королева продовжила кращі традиції Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Кожен небуденний жіночий образ уособлює в собі право на свободу вибору: Ноель, Естрельїта, Ізі, Колумба, Марія Магдалина, Наталена, Олеся-Роксолана має силу податися у плавання розбурханим морем життя, виборюючи свій власний шлях. У натурах цих персонажів простежено грані автобіографізму.

Наталена Королева майстерно трансформувала й новозавітну образну систему, свідченням чого стала своєрідна галерея “осучаснених” євангельських персонажів. Оригінальне авторське трактування світових образів: Ісуса Христа, Понтія Пілата, Йосифа Ариматейського, Марії Магдалини, Юди Іскаріотського, апостола Петра - підтверджує невичерпний потенціал Св. Письма й для новітньої літератури.

Багатоманітність стильових засобів, використовуваних Наталеною Королевою в її художній прозі, ускладнює виділення якоїсь домінанти. В основу внутрішньої побудови творів Н.Королевої покладено засади романтизму з виразними ознаками психологізму та реалізму, тоді як у зовнішній організації спостерігається оптимальне поєднання романтичних принципів відтворення з імпресіоністичними. Образна система ґрунтується на романтично-психологічних принципах; у мовностилістичній специфіці переплелися романтичні засоби з імпресіоністичними. Тому одна домінанта виокремлюється в мовностильовій манері, інша - у внутрішній структурі творів тощо. Тож проведений аналіз дає право стверджувати, що письменниця застосовувала романтичні прийоми й засоби відтворення, які органічно сплітаються з імпресіоністичними, реалістичними та психологічними.

Відзначене розмаїття художньої спадщині Н.Королевої є закономірним для її літературного хисту, бо розглянуті вище твори дають право стверджувати, що белетристка володіла даром доречно застосовувати різні прийоми, засоби чи жанрові форми. Перевага кожного з них зумовлена авторським ідейним задумом, відтак можна говорити про змінність домінанти в конкретному творі. Оптимальне використання різнопланових прийомів і засобів у гармонічному поєднанні з багатогранністю стилю є основою неповторної мистецької манери письменниці.

Таким чином, художні пошуки й відкриття Наталени Королевої збагатили вітчизняну автобіографічну й християнську прозу своєрідними стилістичними прийомами й засобами, реалізували нову тематику, модернізували манеру викладу, відтворили образи емансипованих героїв. Тому постать Н.Королевої та її спадщина посідають одне з чільних місць у вітчизняному літературному процесі І половини ХХ століття.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях