Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті

Займенник ви вживається, як правило, для вираження узагальненого адресата і стає засобом інтимізації, коли узагальнення набуває інклюзивного характеру (В.В.Хімік): "Ви тільки уявіть таку панораму, що Чубенко лежить на печі, крутиться на всі боки"… (Ю. Яновський).

Третій тип художнього інтеракту персоніфікований персонажний наратор / образ читача випливає з ситуації присутності наратора в ролі персонажа твору й експлікується через опозицію наративних форм 1-а особа / 1-а особа 1й 1-а особа / 2-а особа. У лінгвістичних опозиціях це виражається як протиставлення займенників я / я і я / ти, які є найбільш спеціалізованими засобами діалогізації і функціонують у даному разі як дейктики. Опозиція за особами при інтимізації викладу є надзвичайно важливим моментом, оскільки в оповіді, яка організується за допомогою дієслів минулого часу, - це єдина можливість позначити автора, суб'єктивізувати авторське мовлення: "Я, этот сильный человек, который никогда не плакал, который никогда ничего не боялся, - я стоял перед нею и дрожал" (Л. Андреев). З цього прикладу видно, як знижується однозначність особового займенника я, що репрезентує не реального письменника, а наратора, який є персонажем / оповідачем (рос. рассказчиком).

Окремим типом художнього інтеракту вважається авторська адресованість у широкому і вузькому розумінні, що створюється за допомогою інтимізуючих звертань (Л.А.Булаховський).

Інтимізуючі звертання як художній інтеракт (ситуація апеляції) і звертання як мовний матеріал, що забезпечує цей художній інтеракт, диференціюються в контексті. Основною формою інтимізуючого звертання в ситуації апеляції є нейтральна лексема укр. читач, рос. читатель, що вживається без будь-яких характеризуючих прикметників, набуваючи тим самим суто узагальненого значення: "Но неужели, читатель, неужели вы и в самом деле до того легковерны, что воображаете, будто я это всё напечатаю, да ещё дам вам читать" (Ф.Достоевский). На тлі цієї лексеми виділяються такі форми, як укр. мої панове, голубе мій та рос. друг мой, сударь мой тощо: "А я, мої панове, їхав з моїм контрабандистом Семеном Пустуном до кордону" (В.Винниченко); "Нет-с, сударь мой, русская слава вещь хитрая!…" (И.Бунин). Вони стилістично обмежують оповідь, знімають той офіційний відтінок, властивий лексемі укр. читач, рос. читатель, і скорочують у такий спосіб дистанцію між читачем і автором.

Інтимізуючі звертання як мовний матеріал - це численні дієслівні форми, які інтимізують розповідь і запрошують читача стати активним її учасником, поділити думки й почуття автора. Це слова-сигнали контактовстановлення і контактопідтримки типу укр. уявіть собі, знаєте, кажу вам, треба вам сказати, пам'ятаю, можеш собі уявити, самі бачите, повірте мені, завважте, слухайте, пам'ятаєш, знаєш; рос. гляньте, заметьте, вообразите, перечитайте, повторяю, можете себе представить, представьте же, поверьте-с, помнишь: "Повторяю, князь был ужасно необразован. Я даже повернулся с досады на диване, хоть и не совсем был согласен с Версиловым" (Ф.Достоевский).

Інтимізуючі слова-сигнали стають стилістично маркованими в ІТ насамперед тоді, коли функціонують як вставні, виражаючи суб'єктивно-модальне значення: "І, завважте собі, вона скрізь завжди сміялась, ця дівчина з волоссям, як положена бурею золотиста пшениця!" (В. Винниченко).

Розділ ІV. Типи художньої інформації як складники наративних кодів інтимізації.

У загальному інформаційному комплексі ІТ як сегментованих фрагментів художнього тексту виділяються такі типи інформації: концептуальна, комунікативно-прагматична, фактуальна, імпресивна, естетична, які є субкодами лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації. Ці типи інформації виражають план змісту і в ситуціях інтимізації передаються експліцитно та імпліцитно. До того ж кожний тип інформації зумовлюється не лише ситуаціями інтимізації, а й інстанціями учасників художнього інтеракту. Ступінь інформативності визначається хронотопним континуумом, що забезпечує вербалізовану організацію знань, їхнє осмислення, передавання й декодування читачем.

Концептуальний хронотопно-континуумний субкод інтимізації ґрунтується на екстралінгвальній основі і виражається через передтекстові пресупозиції, назву твору, концептуальне протиставлення свого / чужого та асоціативну когезію, яка актуалізує глибинний смисл художнього твору завдяки здатності мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення.

Комунікативно-прагматична художня інформація формується в процесі наративно-діяльнісної співпраці читача відповідно до ЕН автора і ґрунтується на системно-мовній основі. В структурі художнього тексту вона виявляється як стильова когезія за допомогою інтимізуючих актуалізаторів: ефектів напруження, обманутого очікування, зображувальної актуалізації, конвергенції стилістичних прийомів (далі СП). Ефекти напруження й обманутого очікування здійснюються засобами діалогізації. В ефекті напруження діалогізація виявляється в перериванні загального наратива твору за допомогою вживання риторичних запитань з відповідями і катехізичних єдностей. Ефект обманутого очікування створюється через редукований діалог. Останній репрезентується комплексом СП, які маніфестуються за принципом одиничного напруження, що розв'язується в кінці твору несподівано для читача. Прийом зображувальної актуалізації створюється за допомогою інтимізуючих займенників, еґоцентричних часток та автореферентних слів. Зображувальна актуалізація характерна для представників необмеженої наративної перспективи (далі ННП) - гетеродієгетичної розповіді від 3-ї особи, які для більшої виразності стилю вдавалися до транспозиції видо-часових форм та введення суб'єктивного я, причому не завжди прямо, а через різні типи означено-особових, узагальнено-особових та безособових речень: "Місяць жарить. Курява високо зводиться і пудрує поля. Пісні, гармонія… Спати в таку ніч - не заснеш (слова автора про себе, про свої роздуми). Тисячі дум лізуть в голову, крають мізок. Як страшно, як неймовірно страшно, хочеться жити й рости" (У.Самчук). В ІТ функціонально значущою є форма минулого часу, адже минулий час є значно ближчим і зрозумілішим, ніж майбутній. Це пояснюється здатністю свідомості сприймати минулі події, факти, положення як уже відомі; минулий час, на відміну від майбутнього, не викликає почуття схвильованості, невпевненості.

На тлі розповіді в минулому часі будь-яке часове відхилення в авторському художньому мовленні сприймається як актуалізоване. Це дає можливість автору створити "живу" картину, багатопланову в часовому відношенні: вона сприймається як така, що відбувається в момент мовлення і як дія, здійснювана щоразу, протягом тривалого часу: "На ходу она держит шею гусаком, высоко подымает голову, точно что-то разглядывает на небе (таких лошадей зовут в кавалерии звездочетами)" (А.Куприн). Цей ІТ заслуговує на увагу насамперед через наявність парантези з абстрактним теперішнім часом, а часова співвіднесеність тут загалом відсутня; дієслово позначає дію без обмежень у часі. Це зауваження для читача, прямо до нього не звернене, але зроблене на основі життєвих спостережень автора (теперішній типовий чи константний).

Конвергенція стилістичних прийомів (поодиноких та однотипних) також може бути способом створення інтимізованого наратива. Як правило, поодинокі прийоми є маркованими і виконують конкретне прагмастилістичне завдання розкриття художньо-естетичного смислу наратива на певному рівні. Кожний поодинокий прийом, маркований на тлі нейтральної розповіді, спрямовується на розкриття однієї з основних тем та ідей твору. Однотипні прийоми розглядаються як сукупність поодиноких, які сприяють зв'язності тексту на поверхневому рівні. До однотипного прийому залучаються передусім стилістико-синтаксичні засоби. Основна функція поодиноких прийомів в ІТ - затримати увагу читача на естетично значимих фрагментах розповіді, щоб донести нову художню інформацію: "В жаркое послеобеденное время, по глухому переулку, в тени у заборов шли два обывателя. Первый был известный читателю Прохор Порфирыч, другой самоварщик Кузька, воспитанник Пелагеи Петровны Балкановой" (Г.Успенский). СП в цьому разі виступають уже в ролі інтеграційних засобів.

Конвергенція СП допомагає розмежувати наративний код від лінгвопоетичного (зображувально-виражального поля) і використовується письменником свідомо навіть тоді, коли створюється ніби інтуїтивно. При повторному уважному прочитанні "мовна гра" СП миттєво виявляється. До того ж принциповим для структури й художньо-естетичного смислу ІТ є зауваження про те, що конвергенція створює систему, яка складається з комплексу експресивних засобів, читацьке декодування яких в основному збігатиметься з авторським поглядом.

Отже, конвергенція СП є потужним засобом формування комунікативно-прагматичної художньої інформації. Це пов'язане з тим, що конвергенція фокусує СП на будь-якому образі, в тому числі, що концептуально важливо, і на фігурі наратора, виражаючи авторську оцінку. У зв'язку з цим комуніктивно-прагматичні стратегії автора, націлені на інтимізацію розповіді, стають впливовішими, а відтак, змодельований адресат в художньому тексті полегшує потенційному читачеві декодування художньої інформації.

Фактуальна інформація культурного субкоду інтимізації як продукт когнітивної діяльності автора й читача передає реалії позамовної дійсності: факти, події, обставини тощо. Під центральними структурними елементами конкретних модусів репрезентації подій і фактів розуміються герой, наратор і читач, що виконують такі функці в ІТ: герой постає як предмет мовлення, читач відображає адресовану спрямованість ІТ, а наратор виражає концептуальні погляди письменника.

Функціональна позиція героя в авторській наративній структурі достатньо точно характеризує стан як української, так і російської імпресіоністичної художньої прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть.

Використання інтимізації як засобу співчуття герою спостерігається в авторській наративній структурі зрідка і передається через характеристику героя: "Раїса сиділа мовчки, а рясні сльози тихо котилися по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки. Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивилися кудись у простір…" (М.Коцюбинський); "Возле Оперы я вышел на свет божий. Добродетельные греки были правы: небо, солнце, воздух - высшая радость смертных, трижды несчастны тени, населяющие широковратное царство Гадеса. Бедная Тереза Анжелика Обри, бедная Богиня Разума! Как бы это получше уяснить себе разумом, почему и за что уже сто лет гниёт в земле "сe chefd'oeuvre de la Nature?" (И.Бунин).

В українській художній прозі характеристика героя може бути позитивною і негативною: "Антип, що й казати, хороший хлопець, кучерявий, мрійний…" (В.Винниченко); "Горбата Анфіса сидить уже в крамниці поміж образами, лиха, надута, чимсь невдоволена, немов павук той, заснована вся павутинням злості, і стежить недобрим оком за ворогами" (М.Коцюбинський) і найчастіше супроводжується емоційно-оцінним епітетом, виражаючи авторську оцінку. В російській літературі переважає непряме звертання до героїв, подане як згадка про них у формі особових та присвійних займенників: "Мой друг, граф Корнеев, сидел за столом на складном решётчатом стуле и пил чай" (А.Чехов); "Кстати, о романе. Глянем правде в глаза. Его никто не читал. Не мог читать, ибо исчез Рудольфи, явно не успев распространить книжку. А мой друг, которому я презентовал экземпляр, и он не читал. Уверяю вас" (М.Булгаков).

Основне призначення позиції героя в авторському художньому мовленні - пожвавити розповідь і надати авторську оцінку герою. На мовному рівні - це лексема герой/героиня з присвійним займенником: "Вулицю, що на ній живе мій симпатичний герой, названо ім'ям Томаса Мора…" (М.Хвильовий); "Время было уже близко к жаркому и душному полудню, однако это не помешало моей героине нарядиться в чёрное шёлковое платье…" (А.Чехов).

Функціональна позиція читача простежується й виявляється в усіх типах ІТ і виконує складне прагмастилістичне завдання: від безпосереднього звертання до читача (за допомогою нейтральної лексеми читач) до таких опосередкованих прийомів, як запрошення читача активно залучитися до дії, оцінити поведінку героїв або позицію наратора, пояснення читачеві дій, подій та вчинків героїв. З цією метою активно вживаються інтимізуючі присвійні займенники, дієслова наказового способу, вставні слова і парантези.

Запрошення читача залучитися до дії - найпоширеніший прийом інтимізації, проте включення читача в авторську розповідь пов'язане з розвитком сюжету: така позиція читача зумовлюється наративною програмою автора. Залучення до дії реалізується у формі порад, рекомендацій, побажань, застережень, повідомлень: "Щоб їй не трапилось, вона перш усього сміялась, ніби була утворена зовсім по другому методу, ніж усі люди. Немов Бог пробував на ній, чи не краще було б, якби люди так реагували на все. І хай проститься мені дерзновенність моя, я радив би, кому слід, взяти під серйозну розвагу цей новий метод" (В.Винниченко); "Предупреждаю читателя, что к сочинению этих записок не имею никакого отношения и достались они мне при весьма странных и печальных обстоятельствах. Как раз в день самоубийства Сергея Леонтьевича Максудова, которое произошло в Киеве весною прошлого года, я получил посланную самоубийцей заблаговременную толстейшую бандероль и письмо" (М.Булгаков); "Теперь второе: сообщаю читателю, что самоубийца никакого отношения ни к драматургии, ни к театрам никогда в жизни не имел… " (М.Булгаков).

Інтимізація може використовуватися з іншою метою - додумати читачеві кінець твору самостійно, зробити висновок, підготовлений усією розповіддю (короткі оповідання М.Коцюбинського, М.Хвильового, А.Чехова, І.Буніна, О.І.Купріна): "Я кончил. Быть может, читатель ещё спросит:

И она ушла от мужа?

Да, ушла… в другую комнату" (А.Чехов).

Прийоми інтимізації естетично дуже вагомі тоді, коли вони виражають інтимні думки автора, які він хоче розділити з читачем, звертаючись не просто до життєвого досвіду читача, а й до певних моральних норм, на яких ґрунтується милосердя, щирість, доброта: "И, наконец, почему мы знаем? - может быть, безумцы иногда счастливее нас, здоровых людей?" (А.Куприн).

Функціональна позиція автора залежить від наративної перспективи твору: ННП, КНП, КомНП. Суб'єктивізація авторських наративних структур здійснюється через введення авторського я в нейтральну розповідь, яка внаслідок цього стає КНП і КомНП. Основними маркерами суб'єктивізації є 1) модифікація наративних форм 1-ї особи, 2) трансформація наративних форм у 2-у особу, 3) ускладнення наратива за допомогою вставних слів і парантез. Найбільш специфікованим прийомом виявлення функціональної позиції наратора є широке вживання узагальнено-особових речень. Для українського інтимізованого наратива характерною є граматична структура цих речень з дієсловом у формі 3-ї особи множини, а для російського - у формі 2-ї особи множини. Широке використання способів суб'єктивізації дозволяє стверджувати, що в імпресіоністичній прозі утвердився новий тип наратора. З одного боку, наратив стає більш об'єктивним, а з іншого, - більш психологізованим, гуманізованим й індивідуалізованим. Художні тексти досліджуваного періоду при всій об'єктивності стають більш суб'єктивізованими.

Імпресивна інформація культурного субкоду створюється за допомогою виражальних засобів залежно від оцінки автором усіх складників конкретної ситуації. В основу виділення різновидів авторської оцінки покладено здатність автора й читача розрізнювати позитивне / негативне, етичне / неетичне, корисне / шкідливе. В ІТ у межах денотативного й конотативного значень слів авторські оцінки розподіляються за двома типами: раціональні й емоційні. Раціональні оцінки є проміжною формою між об'єктивною й суб'єктивною модальністю, оскільки маркують категорію істинності. В авторській наративній структурі вони виражаються такими засобами авторської модальності, як слова-речення укр. Так / Ні, рос. Да / Нет, різноманітними формами заперечення, модальними й вставними словами впевненого/невпевненого знання (епістемічна модальність), а також якісними характерологічними прикметниками та словами категорії стану. Авторські емоційні оцінки за своїм характером є абсолютними й поділяються на: 1) порівняльні, що виражаються через опозиції краще / гірше, добре / погано та 2) індиферентні типу байдуже. Ці авторські оцінки маркуються за допомогою окличних речень, специфічного лексико-семантичного наповнення якісних прикметників, а також присвійних займенників, які реалізують ефект співпереживання та враження від зображуваного (див. схему).

Символічно-образний субкод інтимізації базується на естетичній інформації, яка асоціюється з естетичною функцією і є ускладненням попередніх типів інформації. Естетична інформація апелює до емоційної сфери психіки, а через неї - до свідомості, у зв'язку з чим у читача створюється власне сприйняття і розуміння прочитаного. Характер естетичного сприйняття зумовлюється образним вживанням слова в системі авторської моделі світу. Спостереження над характером слововживання в різних типах ІТ свідчить про те, що всі слова підлягають естетичному перетворенню і стають компонентами образотворчого ладу, впливаючи таким способом на естетичну рецепцію читача.

Простежимо, як здійснюється конкретно-чуттєве збагачення образних утворень, їхніх асоціативних можливостей в авторській наративній структурі, яка за походженням є ІТ-ІА: "Стояв уже вечір надворі. Сонце котилось за гору червоно-червоно, немов обпилось тієї крові, що була пролита за день. Село, наморене то бійкою, то дивовижею, втихомирилось; ніде ні крику, ні гуку. Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо, наче несли туди людські сльози, прокльони, молитви… У печах палало полум'я, варилася вечеря; людські тіні снували повз його, й на хвилину-другу закривали його собою, немов якою запоною. Мороз дужчав; зорі грали; захід сонця жеврів кров'яно-красною зорею […]" (П.Мирний).

Село ввечері. Образ надвечірнього сонця і образ вечірнього села. Екстрадієгетичний наратор уводить константні пейзажні ключові слова однієї тематичної групи: сонце, гора, небо, зорі, мороз, верхи-димарі, дим, полум'я печі, вечеря. Проте образні номінації кров, сльози, прокльони, молитви, крик, бійка не можуть продовжити верхній пейзажний тематичний ряд. Саме вони спрямовують цей ІТ-ІА в контекст соціального функціонування. З них починає створюватися елементарний художній образ, адже ці іменники-номінації є виразними сладниками СП: сонце…мов обпилося цієї крові (пролитої за день); стовпи диму несли сльози, прокльони, молитви (людські). У дужках виділено ті подразники, які впливають на почуття читача і спрямовують його свідомість до активних асоціативних пошуків саме в стереотипному плані. Конкретно-чуттєве уявлення, бачене й чуте в зв'язку з авторським зображенням, збагачується читацьким стереотипним досвідом сприйняття, зворушує образи в його свідомості.

Основними маркерами сумного настрою в цьому ІТ-ІА є згадка про кров, пролиту за день, і сонце, що обпилося цієї крові; сумом віє також від людських сліз та прокльонів і молитв. Саме тут виникає картина реального й уявного, яка відбиває лінгвопоетичний код інтимізації. Через конкретність автор виявляє імпліцитний смисл слів, робить його джерелом уяви читача, виражає своє ставлення до людських тіней, розраховуючи на відповідну реакцію.

Розділ V. Типологічна характеристика лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації української та російської художньої прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть.

Модифікація наративу в українській і російській літературі другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть пов'язується передусім зі змінами змісту й проблематики творів, що потребували нових наративних форм викладу. Новаторство авторської моделі полягає, по-перше, у включенні до розповіді фігури наратора (прагнення письменників досліджуваного напряму до імпліцитності титульного автора в творі), а по-друге, в формуванні образу читача як системно-структурного компонента розповіді. Руйнація літературного етикету (літературного амплуа) і зростання індивідуально-авторського "начала" поступово призводили до більшої конкретизації й індивідуалізації образу читача, хоча проза досліджуваного періоду все-таки орієнтується ще на традиційно-умовні та узагальнено-абстрактні образи читачів попередніх періодів. На це вказують, наприклад, інтимізуючі звертання до "прихильного", "люб'язного" і т.п. читачів, що закріпилися в художніх творах як традиційні стилістичні формули. Стійкість традиційно-умовних читацьких образів пояснюється нормативністю художнього мислення письменників, що передбачали в читача набір заданих властивостей як конструктів образу читача за ідеальним зразком.

Однак традиційні стилістичні формули, що служили знаками інтимізації "бесіди" чи "розмови" автора з читачем, характеризуються тут уже більш конкретним емоційним змістом. Образ читача наділявся - при всій його умовності - певними особистісними рисами. Зближення автора з читачем призводило до діалогізації авторського мовлення і поширення способів і прийомів інтимізації.

Ознакою авторського мовлення в ситуаціях інтимізації стала розмовність, яка значно вплинула на формування лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації та визначила їхню специфіку. Динаміка розмовних конструкцій в авторському мовленні відбувалася в три етапи: 1) імітація розмовного мовлення, 2) невласне-пряме мовлення і 3) нейтралізація розмовних конструкцій. Перший і другий етапи характерні для гомодієгетичної оповіді другої половини-кінця ХІХ ст. Третій етап властивий гетеродієгетичному наративу початку-середини ХХ століття.

Наративні коди інтимізації відбивають передусім жанрову специфіку творів. У малих жанрах - новелах та оповіданнях - засоби інтимізації є експліцитними. В авторському мовленні вони функціонують як СП, що створюються за допомогою особових і присвійних займенників, вказівних часток, модальних і вставних слів, дієслів у формі 2-ї особи дійсного й наказового способів, окличних, номінативних та узагальнено-особових речень, а головне, інтимізуючих звертань, які сприяли більшої виразності авторської позиції та залученню до взаємодії читача. При цьому важливо, що в таких звертаннях уже простежується тенденція врахувати й структурувати в тексті особистісну позицію читача. Присутність читача в тексті, підкреслена звертаннями до нього й інших художніх засобів, не завжди свідчила про діалогізацію авторської наративної структури, про діалогічну взаємодію автора і читача в цій структурі. Але ця присутність демонструвала особливості розвитку художньої прози, естетичне самовизначення якої було неможливо без усвідомлення структурної ролі читача.

Засоби інтимізації повісті тяжіють до імпліцитного вираження художньо-естетичного смислу. СП розчинюються в авторському мовленні на тлі ширшої розповіді, що підсилює роль підтексту і функціональну позицію наратора. При цьому дуже важливими є параметри глибинної структури повістей (наприклад, у А.Чехова "Степь"), адже в них численні смислові зв'язки засновані на різних асоціаціях.

Система засобів інтимізації роману виконує функцію суто діалогізації авторського мовлення. Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації роману відображає індивідуально-авторські й стильові особливості творчої манери письменника. Індивідуальність виявляється в способах реалізації інтимізованого значення, а специфіка стилю відбиває загальний стан літературних тенденцій другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть, про що свідчать такі засоби діалогізації авторського мовлення, як конструкції експресивного і розмовного синтаксису в українській прозі й різноманітні варіанти невласне-прямого мовлення - в російській.

Наративні коди вирізнюються за гомодієгетичною і гетеродієгетичною наративними формами. Об'єктивізована гетеродієгетична розповідь розмежовується відповідно до екстрадієгетичного та інтрадієгетичного нараторів, у зв'язку з чим постає опозиція: наратор / розповідач поза хронотопним континуумом / наратор / розповідач у структурі хронотопу. Представниками найбільш об'єктивізованої ННП є Панас Мирний ("Повія"), М.Коцюбинський, Ю.Яновський ("Чотири шаблі"), У.Самчук (романи), В.Підмогильний, А. Чехов зрілого періоду творчості (дослідники Чудаков 1971, 1988, Лакшин 1993 визначають його як 2-й - 3-й періоди), Л.Андрєєв та ін..

Однак переважна більшість досліджуваних творів характеризується гомодієгетичним суб'єктивізованим розгортанням наратива (КНП) з центральним наратором. Це майже всі прозові жанри як малі, так і великі, що окреслюють творчий почерк Ф.Достоєвського, І.Буніна, В.Винниченка, М.Хвильового, А.Чехова (раннього періоду), Ю.Яновського (мала проза - оповідання). І це є невипадковим явищем, до якого найчастіше вдавалися письменики, оскільки основне призначення першоособової наративної форми полягає в тому, щоб розкрити внутрішній світ того персонажа, якого письменник обрав своєю головною дійовою особою.

Місце периферійного наратора спричиняється жанровими особливостями творів. Це, наприклад, жанр утопії, центральне місце в якому займає не будь-яка особа, а ідеальний лад суспільства (роман Л.Андрєєва "Дневник Сатаны", "Сонячна машина" В.Винниченка). Так само в подорожних нарисах, як і в решті нарисів Ф. Достоєвського "Записки из мёртвого дома", "Зимние заметки о летних впечатлениях", у центрі уваги перебуває не суб'єкт, а об'єкт опису. З інших причин, проте таких, що випливають також із завдання жанру, наратором виявляється найчастіше не той, хто веде розслідування, не злочинець і не жертва, а сторонній спостерігач (А.Чехов "Драма на охоте", Л.Андрєєв "Мысль", І.Бунін "Дело корнета Елагина"), що психологічно виправдовує і несвоєчасне надходження інформації, і хибний її аналіз.

Перехідні значення гомодієгетичної наративної форми з наратором-свідком і наратором-ретранслятором зустрічаються в досліджуваному матеріалі також серед малих жанрів. До них наближаються деякі перехідні твори, написані в третьоособовій наративній формі (В.Винниченко "Дим (різдвяна казка)", А.Чехов "Наивный леший"). У першому, написаному в третьоособовій наративній формі, автор розповідає про події, в яких сам не брав участі, навіть не був свідком, і, хоча місцями він переказує з чужих слів, все ж не передає вести розповідь наратору. У другому - автор віддав свое слово іншій особі - лісовику. На перший погляд, особистісний емоційний характер наративу в "Димі" виражений сильніше, ніж у "Наивном лешем", і лише глибинно-структурний аналіз показує, що в другому випадку фіксується актуалізований незбіг наратора й автора, тоді як у першому є лише автор.

Специфіка наративних форм вираження авторської моделі світу полягає в особливостях видо-часових форм, які супроводжують категорію особи в авторському мовленні. Для такого наратива характерне тяжіння до імперфективної розповіді, що виявляється в перевазі форм недоконаного виду над формами доконаного. У свою чергу імперфективне оповідання ведеться в теперішньому часі, що спричиняє неоднозначну інтерпретацію - вихідною позицією може бути момент мовлення (час автора) і текстовий час. Останній інтерпретується як час розповідача і як час наратора-персонажа, що й засвідчує специфіку наративних форм розповіді.

Ієрархічна організація лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації характеризується поєднанням експліцитних та імпліцитних засобів суб'єктивізації хронотопного континууму. До експліцитних засобів належать особові займенники в називному і непрямих відмінках, пряме і непряме звертання до читача (відображення авторського голосу), цитування окремих елементів мовлення персонажів тощо. Імпліцитні засоби інтимізації - це конструкції "рубаного синтаксису" в українській художній прозі і конструкції з невласне-прямим мовленням - у російській.

З композиційної точки зору ІТ призначені для діалогізації й сегментації всього тексту, актуалізації й автосемантизації тих елементів розповіді, які є важливими для коректного декодування читачем художньої інформації.

Висновки

1. Лінгвопоетичний і наративний коди маніфестуються в ситуаціях інтимізації, експлікуючи концептуальну, комунікативно-прагматичну, фактуальну, імпресивну та естетичну інформацію, і віддзеркалюють переважно спільні тенденції в еволюції образу автора й читача та історії розвитку наративних форм української і російської художньої прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. Це пояснюється тим, що українська і російська художня проза досліджуваної доби розвивалися в контексті єдиного світового літературного процесу, результатом якого стало формування загальних оповідних струтур. Намагаючись віднайти самостійний шлях розвитку та показати самобутність й індивідуальність авторського коду, українські та російські письменники вдаються до інтимізації розповіді, способи і прийоми якої в кожній з літератур не завжди збігаються.

2. Установлено, що всі письменники цього періоду користуються спільним методом кодування - специфічним прийомом, пов'язаним з позицією наратора / оповідача / розповідача, який виконує роль повноправного персонажа конкретного твору. Спостереження за функціями наратора засвідчують тенденцію зникнення автора як ідеологічної фігури твору. Це супроводжується виникненням двох наративних форм авторської оповіді / розповіді. Перший тип - гомодієгетична наративна форма фіксує КНП, в якій наратор виявляється в специфічних полях як персонаж-учасник подій і перехідних значеннях як персонаж, що не бере безпосередньої участі в описуваних подіях. Гомодієгетична наративна форма, використана в специфічних значеннях, є визначальною для авторського наративного коду з автодієгетичним персоніфікованим центральним і периферійним наратором. Авторський наративний код, в якому гомодієгетична наративна форма має перехідні значення, характеризується автодієгетичним персоніфікованим наратором-свідком і наратором-ретранслятором. Другий тип - гетеродієгетична наративна форма від 3-ї особи ілюструє ННП, де наратор виявляється через неперсоніфікованого гетеродієгетичного розповідача, який може перебувати в структурі хронотопного континууму, а також знаходитись поза хронотопним континуумом. Показовим у цьому плані є авторський наративний код з розгортанням КомНП, яка утворюється внаслідок ієрархії гомодієгетичної і гетеродієгетичної наративних форм. Це спостерігається в тих творах, де на одному текстовому матеріалі співнаявні кілька авторських моделей (наприклад, у М.Булгакова "Мастер і Маргарита").

3. Наративна форма залежить також від функціональної позиції читача. Присутність читача простежується в авторському художньому мовленні і є важливою ознакою адресованості твору, орієнтованості його на певне сприйняття. Ця присутність виявляється шляхом інтимізації - процесуальної текстової гіперкатегорії, що актуалізується в процесі читання твору експліцитно (через прямі звертання до читача, посилання на читацьку уяву і досвід, передбачення реакції читача і т.п) та імпліцитно (через підтекст, асоціативну когезію, передтекстові пресупозиції тощо).

4. З позицій квантитативно-прагматичної сегментації художнього тексту авторське художнє мовлення визначається як інтимізований текст (ІТ) -тематично єдиний фрагмент тексту з особливою організацією в ньому фактуальної інформації і відповідним способом організації мовних засобів.

5. Контекстуально-інтерпретаційний аналіз ІТ показав, що інтимізація виконує як основну, так і допоміжну функцію при декодуванні читачем художньої інформації. Основною є естетична функція інтимізації, сутність якої полягає у вираженні авторської концепції. Допоміжна, чи композиційна, функція інтимізації маніфестується в ініціальній та фінальній частинах твору, в організації їх як цілого.

6. У структурі художніх текстів української та російської літератур інтимізація здебільшого має польову організацію з двома способами реалізації ядра і периферії, від яких залежить тип естетичного ефекту. Ефект безпосереднього спілкування автора з читачем засновується на сильних засобах діалогізації, які становлять ядро інтимізованого значення. В українській художній прозі засобами діалогізації авторського мовлення слугують моделі "рубаного синтаксису": розмовні, парцельовані й сегментовані конструкції, еліптичні речення, називний уявлення тощо. У російській художній прозі для діалогізації авторського художнього мовлення включаються різноманітні варіанти структур із невласне-прямим мовленням, що створюють суцільну неперевну тканину авторської оповіді. Ефект вираження внутрішнього я пов'язується з прийомами і способами суб'єктивізації розповіді. Найсильнішими способами суб'єктивізації авторської розповіді є інтимізуючі звертання й особові займенники, які використовуються для встановлення, налагодження та підтримки контакту з читачем, стимулюючи розгортання художнього інтеракту. Реакція читача спрямована на інтимізоване спілкування. В гомодієгетичній наративній формі суб'єктивізація оповіді реалізується через категорію суб'єктивно-оцінної модальності (характерологічні якісні прикметники, заперечні / стверджувальні речення, слова категорії стану, окличні та риторичні речення). В гетеродієгетичній наративній формі суб'єктивізація досягається за допомогою вставних слів і парантез, які розкривають авторське ставлення до зображуваного, виражають експресивну реакцію автора, вказують на джерело інформації, виділяють значущі фрагменти наратива.

7. У художній прозі досліджуваного періоду феномен інтимізації авторського мовлення простежується на всіх рівнях системно-структурної організації тексту. Конкретні способи реалізації інтимізації на кожному рівні визначаються ЕН автора, позицією наратора, наративною формою авторського мовлення і комунікативною ситуацією. Тут виявляються дві перехресні тенденції. З одного боку, розширюються й поглиблюються способи вираження внутрішнього я автора, переданого засобами інтимізації, а з іншого, - в особливих художніх ситуаціях авторське художнє мовлення, діалогізуючись, набуває ознак усного мовлення, відтворюючи ефект інтимізованого спілкування автора з читачем.

Основні положення дисертації відображено в публікаціях автора

1. Типологія наративних кодів інтимізації в художньому тексті. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. - 267с.

2. Конструкції розмовного мовлення як специфічні засоби інтимізації у мові художньої прози другої половини ХІХ століття (на прикладах творів І.О.Гончарова) // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівськ. зб. наук. ст. - Київ. - Вип.3: Лінгвістика і літературознавство. - 1997. - С. 219 - 223.

3. Функції імпліцитних засобів інтимізації у творчості Ф.Достоєвського // Сучасна інтерпретація художніх творів Ф.М.Достоєвського: Міжвузівськ. зб. наук. пр. - Київ - Бердянськ, 1998. - С.85 - 88.

4. Експлікація поетичних структур у повісті О.С.Пушкіна "Станционный смотритель" // Наукові записки Харківськ. держ пед. ун-ту ім. Г.С.Сковороди. Серія "Літературознавство". Вип. 3. - Харків, 1999. - С. 15 - 18.

5. Функціонально-синтаксичний аспект мовних засобів інтимізації у художній творчості Б.Грінченка // Мови й культура народів Приазов'я: Зб. ст. Бердянськ. держ. пед. ін-ту. - Бердянськ, 1999. - С. 67 - 72.

6. Синтаксичні засоби інтимізованого мовлення у контрастивному аспекті (на матеріалі української та російської художньої прози) // Проблеми зіставної семантики / Відп. ред. Кочерган М.П.. - К.: КДЛУ, 1999. - С. 307 - 311.

7. Взаємодія тропів і реалій в інтимізованих текстах // Знак. Символ. Образ: Зб ст. Черкаськ. держ. ун-ту імені Богдана Хмельницького. - Черкаси: "Брама-Ісуеп", 1999. - С. 190 - 195.

8. Лінгвопоетика як діалог мовної і поетичної структур // Вісник Київськ. лінгвіст. ун-ту. - К.: КНЛУ, 1999. - Т. 3. - № 1. - С. 45 - 52.

9. Аспекти зіставлення інтимізованих текстів // Наукові записки Кіровоградськ. держ. пед. ун-ту. - Серія "Філогічні науки" (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка. - Вип. 22. Частина ІІ. - 2000. - С. 3 - 9.

10. Інтимізація як спосіб реалізації комунікативно-естетичного наміру автора // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. - Вип. 3 / Відп. ред. Н.М.Корбозерова. - К.: КДЛУ, 2000. - С 133 - 139.

11. Синтагматичні й парадигматичні відношення в інтимізованих структурах художніх творів Федора Достоєвського й Панаса Мирного // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Національн. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. - Вип.1. - Ч. 3. - К.: Логос, 2000. - С. 241 - 251.

12. Лінгвопоетичні напрями в контексті досліджень мови художньої літератури // Ученые записки Симферопольск. гос. ун-та. - 2000. - С. 173 - 177.

13. Образність слова у структурі інтимізованого художнього мовлення // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київськ. держ. лінгвіст. ун-ту. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Київ: КДЛУ. - 2000. - Вип.1. - С. 181 - 189.

14. Художній твір як цілісний образ // Вісник Черкаськ. держ. ун-ту. Серія "Філологічні науки". - Вип. 15. - Черкаси, 2000. - С. 102 - 108.

15. Інтимізовані засоби художнього впливу й естетичного сприйняття у творчій системі психологічного імпресіонізму // Семантика мови і тексту: Зб. ст. Прикарпатськ. ун-ту ім В.Стефаника. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 255 - 260.

16. Перспектива адресованості в інтимізованій розповіді // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. - Вип. 5 / Відп. ред. Кочерган М.П. - К.: КНЛУ, 2001. - С. 326 - 331.

17. Принципи виділення інтимізованих текстів та формування в них комплексу інформації // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. Вип. 7/ Відп. ред. Н.М.Корбозерова. - К.: КНЛУ, 2001. - С. 131 - 136.

18. Прийоми й способи введення авторського я до художньої розповіді // Філологічні науки: Зб. наук. пр. - Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2001. - С. 107 - 115.

19. Структура художнього інтеракту в інтимізованому наративі // Вісник Київськ. лінгв. ун-ту. Серія Філологія. - 2001. - Т.4. - № 2. - С. 59 - 73.

20. Типологія художнього інтимізованого наратива // Владимир Иванович Даль и современные филологические исследования: Сб. науч. работ. - Киев: Издательско-полиграфический центр "Київський університет", 2002. - С. 326 - 329.

21. Комунікативно-прагматичний аспект категорії оцінки в інтимізованих текстах // Рідний край. - Вип. 5. - № 2. - 2001. - С. 51 - 57.

22. Наратор як аналог мовця в інтимізованій розповіді // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - № 6. - К.: "Прайм-М", 2002. - С. 242 - 249.

23. Аналог слухача/читача в інтимізованому наративі // Форма, значение и функции единиц языка и речи: В 3-ч. - Мн.: МГЛУ, 2002. - Ч.2. - С. 165 - 167.

24. Генеративна поетика як спосіб моделювання художньо-естетичного смислу // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київськ. нац. лінгвіст. ун-ту. Філологія. Педагогіка. Психологія. - 2002. - Вип. 6. - С. 248 - 254.

25. Комунікативно-прагматичні стратегії автора як основні чинники інтимізованої художньої інформації // Вісник Київськ. національн. лінгвіст. ун-ту. Серія Філологія. - 2002. - Т. 5. - № 2. - С. 62 - 75.

26. Просторово-часові координати авторської моделі світу в художніх та публіцистичних текстах // Вісник Київськ. міжн. ун-ту. Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. - Вип.1. - К.: КиМУ, 2002. - С. 189 - 200.

27. Рецептивне протиставлення свого й чужого в інтимізованому художньому мовленні автора // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - Вип. 2/ Відп. ред. Н.М.Корбозерова. - К.: ВПЦ "Київський університет, 2003. - С.196 - 207.

28. Концептуальна художня інформація в ситуаціях інтимізації // Слов'янський вісник: Зб. наук. пр. Серія "Філологічні науки" Рівненськ. ін-ту слов'янознавства Київськ. славістичн. ун-ту. - Вип. 4. - Рівне: РІСКСУ, 2003. - С.101 - 106.

29. Конструктивна роль читача в ситуаціях інтимізації // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. - Вип. 6 / Відп. ред. Кочерган М.П. - К.: КНЛУ, 2003. - С. 360 - 364.

Анотація

Корольова А.В. Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальностями 10.02.01. - українська мова, 10.02.02 - російська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

У дисертації пропонується новий інтегрований підхід до вивчення інтимізації художнього мовлення. Спираючись на теорію лінгвістики наратива, в дослідженні представлено цілісну картину конструювання й функціонування інтимізації української та російської художньої розповіді другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть і здійснено аналітичний зріз цього періоду в розвитку наративних форм художнього мовлення.

Основна увага в роботі приділяється розкриттю механізмів лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації крізь призму антропоцентризму та текстоцентризму. Така позиція дозволила визначити базову одиницю дослідження - інтимізований текст - ієрархічно організований сегмент авторського художнього мовлення, у різних типах якого міститься концептуальна, комунікативно-прагматична, фактуальна, імпресивна та естетична інформація. Специфіка наповнення художньої інформації відображує індивідуальні особливості авторської моделі світу. Остання зумовлюється наративною формою, фокалізацією і позицією наратора. Спостереження за функціями наратора засвідчили тенденцію до імпліцитності автора твору в історико-типологічній перспективі розвитку української та російської художніх літератур. Способи і прийоми інтимізації залежать від наративної форми і визначаються фокалізацією. Гетеродієгетична наративна форма супроводжується імпліцитними засобами інтимізації, зокрема підтекстом, асоціативною когезією, передтекстовими пресупозиціями, а в гомодієгетичній оповіді авторська модель трансформується через експліцитний інтимізуючий потенціал фігури наратора.

Вперше застосований лінгвопоетичний аналіз-інтерпретація інтимізованих текстів допоміг установити типологію авторських наративних структур і визначити їх функції в наративній структурі цілого твору.

Ключові слова: лінгвопоетичний код, наративний код, індивідуально-авторська модель, інтимізація, хронотопний континуум, інтимізований текст, наративна форма, авторська наративна структура, наратор.

Аннотация

Королёва А.В. Лингвопоэтический и нарративный коды интимизации в художественном тексте (на материале украинской и русской прозы второй половины ХІХ - первой половины ХХ веков). - Рукопись.

Дисертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальностям 10.02.01. - украинский язык, 10.02.02 - русский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

В диссертации предлагается новый интегрированный подход к изучению интимизации художественной речи. Опираясь на теорию лингвистики нарратива, в исследовании представлена целостная картина конструирования и функционирования интимизации украинского и русского художественного повествования второй половины ХІХ - первой половины ХХ веков и осуществлён аналитический срез этого периода в развитии нарративных форм художественной речи.

Основное внимание в работе уделяется раскрытию механизмов лингвопоэтического и нарративного кодов интимизации сквозь призму антропоцентризма и текстоцентризма. Такая позиция позволила определить базовую единицу исследования - интимизированный текст - иерархически организованный сегмент авторской художественной речи, в разных типах которого содержится концептуальная, коммуникативно-прагматическая, фактуальная, импрессивная и эстетическая информация. Специфика наполнения художественной информации отражает индивидуальные особенности авторской модели мира. Последняя обусловливается нарративной формой, фокализацией и позицией нарратора. Наблюдения за функциями нарратора свидетельствуют о тенденции к имплицитности автора произведения в историко-типологической перспективе развития как украинской, так и русской художественной литературы. Способы и приёмы интимизации зависят от типа повествования, т.е от нарративной формы, и от фокализации, которая может быть экстрадиегетической (фигура нарратора находится вне хронотопного континуума) и интрадиегетической (нарратор фигурирует в центре хронотопного континуума). Гетеродиегетическая нарративная форма сопровождается имплицитними средствами интимизации, в частности подтекстом, ассоциативной когезией, предтекстовыми пресуппозициями, а в гомодиегетическом повествовании авторская модель трансформируется через эксплицитный интимизирующий потенциал фигуры нарратора.

Впервые примененный лингвопоетический анализ-интерпретация интимизированных текстов, рассчитанный на модель адресата как близкого к интимному миру субъекта художественного интеракта, помог установить типологию авторских нарративних структур и определить их функции в нарративной структуре всего произведения.

Этот инновационный метод позволил также выявить главную особенность интимизации художественного повествования второй половини ХІХ - первой половины ХХ веков, отличающую её от фамильяризации, которая была присуща предшествующей литературе, и проявляющуюся в сокращении дистанции субъектно-адресатных отношений.

Контекстуально-интерпретационный анализ интимизированных текстов показал, что интимизация выполняет как основную, так и вспомогательную функцию при декодировании читателем художественной информации. Основной является эстетическая функция интимизации, суть которой состоит в выражении авторской концепции. Вспомогательная, композиционная, функция интимизации манифестируется в инициальной и финальной частях произведения, в организации их как целого.

В результате исследования установлено, что интимизация преимущественно организуется по методу функционально-семантического поля с двумя способами реализации ядра и периферии, от которых зависит тип эстетического эффекта. Эффект непосредственного общения автора с читателем основывается на сильных средствах диалогизации авторской художественной речи, составляющих ядро интимизирующего значення. Эффект выражения внутреннего я автора связывается с приёмами и способами субъективизациии повествования. Наиболее сильными способами субъективизациии авторского повествования являются интимизирующие обращения и личные местоимения, использующиеся для установления и поддержки контакта с читателем и стимулирующие развитие художественного интеракта. Реакция читателя при этом направлена на интимизирующее общение.

Ключевые слова: лингвопоэтический код, нарративний код, индивидуально-авторская модель, интимизация, хронотопный континуум, интимизированный текст, нарративная форма, авторская нарративная структура, нарратор.

Resume

Korolyova A.V. Linguopoetic and Narrative Codes of Intimization in Belles-lettres Text (on the material of Ukrainian and Russian Prose of the II half of the XIX-th - the I half of the XX-th centuries).

Theses for Doctor Degree in Philology. Speciality 10.02.01. - Ukrainian language, 10.02.02. - Russian language. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2003.

The dissertation presents a new integrated approach to the study of literary speech intimization. The research based upon the linguistic theory of a narrative reveals a complete picture of construction and functioning of the Ukrainian and Russian narration of the II half of the XIX-th - the I half of the XX-th century. The analytical shear of the given period in the development of [literary] forms of literary speech has been carried out.

Special emphasis has been laid upon the mechanisms of linguopoetic and narrative codes of intimization through anthropocentric and textocentric principles. The above approach contributes to the definition of the basic unit of the research - an intimized text - a hierarchic organized segment of an author's literary speech, different types of which contain conceptual, communicative and pragmatic, factual, impressive and aesthetic information. The specific character of literary information filling reflects individual peculiarities of an author's model of the world. The latter is predetermined by the narrative form, focalization and a narrator's position. The observation of a narrator's functions has testified to the tendency of an author's implication in the historical and typological perspective of the development of Ukrainian and Russian literature. The means and methods of intimization depend upon the narrative form and are defined through focalization. The heterodiegetic narrative form is accompanied by the following implicit means of intimization: implication, associative cohesion, pre-text presupposition. The author's model is transformed through the explicit intimized potential figure of a narrator in heterodiegetic narration.

The linguopoetic analysis and interpretation of the intimized texts applied for the first time in linguistic research contributed to the construction the typology of authors' narrative structures and to define their functions in the narrative structure of the whole literary work.

Key words: linguopoetic code, narrative code, author's individual model, intimization, chronotop continuum, intimized text, narrative form, author's narrative structure, narrator.

Размещено на Allbest.ru