Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Особливості сприйняття

творчості М.В. ГОГОЛя В ІРАНІ

Мотамед Пуне

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Андрущенко Олена Анатоліївна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Зарва Вікторія Анатоліївна,

Бердянський державний педагогічний університет, директор Інституту філології кандидат філологічних наук

Конончук Оксана Михайлівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистент кафедри Близького Сходу

Захист відбудеться 1 липня 2008 р. о 14 ⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий «28» травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Глушко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Рецепція російської літератури в Ірані має свою історію. Незважаючи на численні політичні ускладнення між країнами, дві культури взаємозбагачувалися впродовж століть. Справжнім початком творчої рецепції російської літератури в Ірані слід вважати ХХ ст. Перші переклади творів російської класичної літератури перською мовою припадають на початок сторіччя, коли було перекладено «Горе от ума» О.С. Грибоєдова (1900), оповідання Л.М. Толстого (1907), «Ревизор» М.В. Гоголя (1912). Розквіт друкарської справи в Ірані, що припав лише на 1940-і рр., а також становлення демократичних рухів сприяли більш широкому розповсюдженню творів революційно-демократичного напряму: статей В. Бєлінського, потім - А. Луначарського, І. Еренбурга, які друкувалися в огляді «Книга тижня» та часописі лівого напряму «Нова звістка». Піднесення інтересу до російської літератури в Ірані припадає на середину ХХ ст., коли перською мовою перекладені твори Пушкіна, Крилова, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Л. Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Чехова, Горького, Шолохова. Зараз спостерігається підвищена увага іранських перекладачів, літераторів і читачів до творчості поетів «срібного віку», а також М. Булгакова, В. Набокова, Б. Пастернака, М. Шолохова, О. Солженіцина, Й. Бродського. Рецепція Гоголя - невід'ємна частина сприйняття російської літератури в Ірані і займає важливе місце в цьому процесі. Гоголь належить до низки письменників, твори яких найчастіше перекладаються, йому присвячена велика кількість статей, його спадщину внесено до навчального курсу, що його слухають студенти Тегеранського університету.

Незважаючи на велике значення, яке творча і теоретична рецепція Гоголя має для розвитку персько-російських літературних контактів і взаємозв'язків, донині немає праці, яка б дала більш-менш повне розв'язання цієї проблеми. У працях українських вчених-літературознавців Л.В. Грицик, І.Я. Заславського, В.Д. Затонського, О.В. Кеби, О.М. Конончук, Д.С. Нали-вайко, А.Є. Нямцу, Н.П. Лебеденко, Т.С. Шевчук, а також закордонних дослідників М. Алексєєва, І. Брагінського, В. Жирмунського, А. Діма, Д. Дюришева, Х. Когорли, Д. Комісарова, М. Конрада, А. Розенфельд, М. Цвєткова, М. Шнейдера закладені теоретичні засади і подані широкі можливості порівняльного вивчення літератур, а в дослідженнях Ю. Левіна, А. Лейтеса, Н. Лобікова, Є. Еткінда реалізовані плідні підходи до вивчення творчої рецепції в перекладах, які ми врахували під час роботи над дисертацією. Втім у жодному з існуючих досліджень проблема рецепції Гоголя в Ірані не висувалась і не розв'язувалась різнобічно і повноцінно.

Проте сприйняття творчості Гоголя в інонаціональній культурі дозволяє дійти висновків щодо того, які з досягнень класика є універсальними та доступними для розуміння іншою культурною ментальністю. Трагедія «маленької» людини, опора на національний фольклор, типологічно близький до перського, сатиричне зображення дійсності, художні пошуки письменника стали надбанням іранської літератури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках реалізації планів науково-дослідницької роботи кафедри російської і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити своєрідність рецепції творчості Гоголя в Ірані.

Відповідно до поставленої мети в дисертації розв'язуються наступні завдання:

– встановити ступінь вивчення проблеми в українській і закордонній компаративістиці;

– виявити особливості розповсюдження творів Гоголя в Ірані;

– проаналізувати основні принципи творчої рецепції Гоголя в перекладах перською мовою;

– пояснити особливості перської національної адаптації творів Гоголя;

– дати всебічну характеристику теоретичної рецепції Гоголя в працях іранських літературознавців та істориків літератури;

– визначити місце і роль Гоголя в естетичному дискурсі іранської культури ХХ ст.

Предмет дослідження: творча і теоретична рецепція Гоголя в перській літературі.

Об'єкт дослідження: переклади творів Гоголя перською мовою, виконані Г. Агасі, Р. Азарахші, М. Асімом, М. Данешвар, Х. Дейхімі, А. Насірі, К. Сімоньяном, Ф. Маджлесі, М. Мохаррером Хомамі, К. Тагаї, М. Фарзане та Ф. Шафайї , а також праці літературознавців та істориків перської літератури ХХ ст. Р. Азарахші, М. Асіма, К. Афрухте, М. Дагігі, Дж. Данайї, М. Данешвар, Х. Дейхімі, Ш. Зарандара, А. Косарі, Дж. Мірсадегі, А. Пурі, С. Сахамі, М. Соуджі, К. Сімоньяна, Ф. Тахері, П. Фарохзада, Ф. Шафайї, А. Шекібапура.

Методологія дослідження базується на поєднанні порівняльного, описового, генетичного й типологічного методів. У дисертації використовуються загальнотеоретичні висновки вітчизняної й закордонної компаративістики.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у ньому вперше здійснений цілісний аналіз художньо-естетичної і теоретичної рецепції творчості Гоголя в перській літературі ХХ ст. Вперше зібрані, систематизовані й осмислені відомості про переклади творів письменника перською мовою і їх національну адаптацію, про особливості їх розповсюдження в Ірані, подано цілісну характеристику творчої рецепції його спадщини, визначено специфіку усвідомлення конкретних творів та образів Гоголя, проаналізовано маловідомі праці іранських літераторів, присвячені письменникові, у науковий обіг введено рідкісні переклади творів Гоголя перською мовою; значно уточнено відомості про персько-російські літературні контакти та взаємозв'язки у ХХ ст.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета й завдання роботи, визначаються об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна й практична цінність одержаних результатів, а також методи аналізу.

Перший розділ дисертації - «Історія вивчення проблеми» - складається з двох підрозділів, в яких встановлюється ступінь вивченості проблеми у вітчизняній і закордонній компаративістиці, здійснено огляд наукових пошуків в галузі ірансько-російських літературних зв'язків та розглядаються загальні проблеми перекладу на перську мову. Зазначається, що особливості сприйняття творчості М.В. Гоголя в Ірані - важлива і складна наукова проблема, втім історію її вивчення репрезентують лише декілька статей, написаних впродовж останньої третини ХХ ст. Прикладом вивчення рецепції творчості Гоголя в національних літературах є збірки «Гоголь і азербайджанська література» (1952), «Гоголь і література народів СРСР» (1984), «Гоголь і література народів Радянського Союзу» (1986). Втім однією з перших спроб спеціального дослідження рецепції творчої спадщини Гоголя в іноземній культурі є дисертація Л.І. Цвєткова «Проблеми опанування гоголівських традицій у болгарській літературі» (1963). Статті А.З. Розенфельд та Д.С. Комісарова є першими працями про сприйняття російської літератури в Ірані. Матеріал, який подано в дослідженнях, є цінним і важливим для досягнення нашої мети, проте впродовж роботи він постійно уточнювався, перевірявся, а часом й переглядався. У статті доцента Тегеранського університету М. Ях'япура «Про процес розвитку і значення перекладу російської літератури в Ірані» (2005) відтворюється історія кафедри російської мови і літератури в Тегеранському університеті, характеризуються навчальні програми. Автор зосередився на сприйнятті в Ірані творчості Л. Толстого і А. Чехова.

Для досягнення мети і розв'язання завдань, поставлених у дисертації, цінними й важливими є праці українських та закордонних компаративістів, у яких сформульовані важливі методологічні принципи, враховані нами при вивченні рецепції творчості Гоголя в національній культурі Ірану. Йдеться про праці О. Веселовського, А. Діми, А. Нямцу, В. Жирмунського, М. Конрада, М. Шнейдера та інш. щодо теорії мотиву та сюжету, тексту-посередника, національної адаптації та переробки, прямих контактів, одночасного протікання процесів, а також класифікації перекладів за ступенем їхньої точності.

Розв'язуючи питання про особливості перекладу і розповсюдження творів Гоголя в Ірані, враховано особливості каталогізації і збереження літератури, завдяки яким книги, особливо стародавні, втрачені або зберігаються лише в приватних зібраннях. Суспільно-політичні катаклізми ХХ ст. - війни, революція 1979 р., внутрішні протиріччя між верствами суспільства та ін., - негативно впливали на заклади культури, насамперед на бібліотеки. Проблеми розповсюдження і сприйняття творів Гоголя в Ірані пов'язані також із соціокультурною ситуацією впродовж різних періодів розвитку країни, а також із структурою суспільства, в якому існує величезний розрив між невеликим прошарком освічених людей і людей неосвічених, з іранською культурною ментальністю в цілому. Серед тих, хто цікавиться історією російської літератури, значна частина отримала освіту в СРСР, у Росії, в Україні та в країнах Західної Європи. Твори Гоголя проникали до Ірану з колишнього Радянського Союзу та Європи, до того ж в останньому випадку - європейськими мовами, що вплинуло на якість наступного перекладу перською мовою. Значну роль у рецепції відігравали тексти-посередники, які не завжди адекватно передавали ментальні, культурні, а інколи й змістові елементи вихідного тексту. За умови його перекладу наступною мовою відбувалося накладання нової інтерпретації на попередню. Встановлення особливостей розповсюдження гоголівських творів в Ірані вимагає також розв'язання питання про причини їхньої популярності. Відповідаючи на це питання, авторка дисертації встановила, що читачеві виявився близьким, перш за все, народнопоетичний світ ранніх творів Гоголя, пов'язаний з українським фольклором, який має типологічні відповідності в усній народній творчості Ірану, що виявляється на рівні мотивів, образів, у прийомах створення пейзажів, опису простору.

Наголошено, що зіставлення повістей Гоголя з іранською міфологією та фольклором є важливим для розуміння причин підвищеного інтересу до творчості письменника, а також сприяє виявленню паралельного протікання процесів у різних національних літературах на різних етапах їхнього розвитку. У підрозділі розглядаються випадки співпадіння мотивів ранньої творчості Гоголя із мотивами перського фольклору. Перегуки на рівні мотивів, образів розглядаються як відбиття паралельного руху процесів у різних національних культурах, свідчать, що на різних територіях різні народи подібно один до одного сприймали явища природи, усвідомлювали через подібні образи невідоме, незнане. Пізнаючи в персонажах Гоголя знайомі за власним фольклором риси, добре розуміючи традиції проведення народних свят, приймаючи умови розповіді про таємничі сили, незвіданий, незнаний простір, читач іншої культури відчуває твори письменника близькими собі та цілком зрозумілими.

Розділ II «Твори М.В. Гоголя в перських перекладах» складається з п'яти підрозділів. Встановлено, що перший і єдиний переклад «Ревизора» Гоголя був зроблений у 1912 р., проте він утрачений. Під час розшуків доведено, що існував ще один переклад комедії Д. Моаддабіяна (1952), який також не зберігся. Втрачені два видання перекладу «Мертвых душ» (1952, 1967), переклад повісті «Тарас Бульба», виконаний Ш. Мадані (б. р.), а також «Майская ночь» у перекладі А. Хейдарі (1950) і «Потерянная грамота» (перек. А. Хейдар, 1961). Аналіз наявних перекладів дає змогу стверджувати,

що іранський читач, достатньо обізнаний у творчості Гоголя, має уяву про його місце в історії російської та світової літератури: перською мовою перекладено його ранні повісті, повісті 1835-1848 рр., «Мертвые души», «Игроки». Звичайно, не все обиралося для перекладу, що пояснюється багатьма причинами. Найважливіші серед них - авторитет твору на батьківщині письменника, естетичні смаки перекладача, ідеологічні та суспільні запити в його країні, походження оригіналу, наявність авторитетної для перекладача наукової літератури про нього, тощо.

У підрозділі 2.1. докладно аналізується історія та особливості перекладів на перську мову «Вечеров на хуторе близ Диканьки». Встановлено, що вперше вони перекладені Ф. Шафайї під назвою «Пригодницькі ночі на хуторі поблизу Диканьки» (1985). Виявлено особливості перекладу, продемонстровані алюзії на відомі в Ірані суспільні типи людей (луті), порівняння із відомими історичними рисами (оселедець - «чілка, як у Чингізхана»). Відтворюючи жіночу красу, Ф. Шафайї використовує образні кліше «мигдальні очі», «чорні дуги з'єднаних брів», створюючи традиційний іранський образ жіночої краси. Проаналізовано змістовий переклад М. Мохаррера Хомамі (1993), який також насичений численними алюзіями. Перекладач обдаровує образ пасічника Рудого Панька рисами широко відомих в Ірані писарів мірзабенвіс, які, зазвичай, були малописьменними, але на замовлення неграмотних сусідів, односельців вони писали листи до рідних, ділові папери, давали поради, виписували рецепти ліків.

Книга «Вечера на хуторе близ Диканьки» перекладається з 1990 р. не повністю. У збірку «”Шинель” та інші оповідання Миколи Гоголя» (1990) М. Данешвар додала повість «Іван Федорович Шпонька и его тетушка», решта ж повістей належить до петербурзького циклу творів письменника. М. Данешвар - одна із найталановитіших письменниць і перекладачок в Ірані. Її переклади - це високохудожні твори письменниці: вона дуже тонко відчувала світ творів Гоголя, його гумор, володіла майстерністю його передачі рідною мовою. Переклади М. Данешвар належать, на нашу думку, до перекладів змістових, її діяльність - вершина перекладів творів Гоголя перською мовою. На відміну від М. Данешвар, відомий фахівець з історії російської літератури Х. Дейхімі перекладав не з французької, а з російської мови, яку він добре знає, проте усе ж він не письменник, а професійний перекладач і літературознавець, і це вплинуло на його переклади. М. Данешвар створювала образи, прагнула передати дух твору, Х. Дейхімі - зміст. Відмінна риса перекладів Х. Дейхімі - це звільнення тексту від прямої мови, яка впродовж перекладеного тексту замінена невласне прямою мовою, що де в чому змінює будову твору, тож його переклади ми визначаємо як найбільш точні.

Книга «Миргород» у повному обсязі не перекладалася жодного разу. Найбільш популярною є повість «Тарас Бульба», яка тричі перекладалась перською мовою і стала основою національної адаптації. «Старосветские помещики» перекладені один раз, двічі - «Повесть о том, как поссорились Иван Иванович с Иваном Никифоровичем»; на її основі також написаний твір-адаптація. Повість «Вий» перською мовою не перекладалась жодного разу, напевно тому, що центральні події в ній відбуваються в православній церкві, головний герой - богослов, а сам твір пронизаний містикою.

Встановлено, що на переклад «Старосветских помещиков» Х. Дейхімі вплинули його знання з історії російської літератури (стаття В. Бєлінського, концепція Г. Гуковського), що зумовило змістову трансформацію: Х. Дейхімі переповідає давньогрецький міф про Філемона й Бавкіда, сприймаючи гоголівських героїв як символи доброти й вірності між подружжям, освяченої богами. Як відомо, таку концепцію заперечує сучасний гоголезнавець Ю. Манн, який у монографії «Поэтика Гоголя» назвав її «перевищенням» змісту гоголівського твору. Х. Дейхімі висуває на перший план саме цей аспект гоголівської повісті, його знання з історії російського гоголезнавства накладаються на його інтерпретацію. «Повесть о том, как поссорились…» перекладена М. Данешвар та Х. Дейхімі. Порівнюючи ці переклади, визначаємо переклад Х. Дейхімі як точний, а переклад М. Данешвар - змістовий, якому притаманна виразна художність.

Рання творчість Гоголя, як уже зазначалося, виявилася цікавою іранському читачеві перш за все тому, що в творах він зустрівся з елементами близького собі українського фольклору. Зацікавлення повістю «Тарас Бульба» має інші причини. По-перше, на батьківщині письменника вона вважається одним із його шедеврів. По-друге, перекладачів захоплював пафос національно-визвольної боротьби, яка була зрозумілою й близькою з досвіду власної історії, яскраві характери героїв із народу, а також трагічна любовна історія, характерна для східної традиції. Перший переклад-переповідання повісті виконаний у 1955 р. К. Симоньяном з французького тексту-посередника, що зумовило суттєве зниження художніх достоїнств перекладу. Його мета полягала в тому, щоб познайомити читачів із змістом твору, але К. Симоньяну не вдалися образи Андрія і Наталі, не зумів він передати й авторське ставлення до персонажів. У 1986 р. «Тараса Бульбу» переклав Ф. Шафайї, який опоетизував подвиг українських козаків, їхню смерть подано урочистим стилем, що зворушує читача. Крім того, йому вдалося адекватно відтворити інонаціональні ментальні особливості, відокремити український світ від перського. З цією метою він використав мотиви національної боротьби, а також універсальний для світової літератури мотив забороненого кохання. Ф. Шафайї здійснив якісний змістовий переклад.

Останній переклад «Тараса Бульбы» був виконаний у 1989 р. А. Насірі. Його відрізняє сучасна перська мова та відсутність архаїзмів, наявних у перших перекладах повісті. А. Насірі інтерпретує гоголівський текст, створюючи власну концепцію. Герої не відповідають за свої вчинки, кожен із них виправданий: Тарас - умовами часу, Остап - вихованням, Андрій із Наталією - коханням, жид Янкель - національною приналежністю.

У підрозділі 2.2. аналізуються перські переклади повістей Гоголя 1835-1842 рр. Встановлено, що повість «Нос» перекладалась тричі, «Невський проспект», «Портрет», «Коляска» - один раз, «Шинель» - чотири рази, «Записки сумасшедшего» - два. Переклади здійснювалися в різні роки різними перекладачами і належать до різних типів, проте кожен з них надає можливість дійти висновків щодо ідейних та художніх уподобань перекладача, а також загальних тенденцій творчої рецепції твору. Докладно аналізується точний переклад «Невского проспекта» Х. Дейхімі («Проспект Невського»), який усвідомлюється як значний крок уперед у творчій рецепції Гоголя в Ірані: він знайомив читачів іще з однією стороною обдарування Гоголя, відкрив йому світ як російської столиці, так і столиці будь-якої держави, де центральна вулиця відбиває протиріччя між офіційним блиском і справжнім буденним життям звичайних людей.

Повість «Нос» вперше перекладена перською мовою в 1950 р. М. Фарзане із скороченнями, з явними втратами, що відбилося у внутрішніх протиріччях між фрагментами; деякі частини тексту об'єднувались між собою, пряма мова була замінена описами. Ми відносимо цей текст до різновиду перекладів-переповідань, оскільки текст оригіналу передається близько до тексту, опускається значна кількість фрагментів, вони вільно пов'язані між собою за змістом, тобто переказуються. Переклад М. Данешвар (1980) можна назвати кращою спробою перекладу повісті. Він виконаний більш сучасною мовою, письменниця відчуває тонкий гумор Гоголя і створює високоякісний змістовий переклад. Вона подає розгорнуту передмову і коментарі, в яких враховується етнопсихологічний бар'єр, що існував між читачами і цим російським твором. М. Данешвар перекладала «Нос» як твір реалістичний, у якому, незважаючи на винятковість події, зображуються типові герої. Сучасний переклад повісті виконав й Х. Дейхімі (2-е вид. 2003). Цей переклад, як і інші, що йому належать, позначений високою точністю наслідування гоголівському слову, прагненням максимально наблизитися до оригіналу.

«Портрет» перекладений перською мовою лише один раз, у 1951 р., Р. Азарахші (2 вид. 1969). Перекладач дотримувався архаїчних поглядів на мову і культуру, у його перекладі також виявилися і його ідеологічні переконання. Р. Азарахші підсилив лише один із аспектів оригіналу, що відповідає особливостям його світогляду і запиту, сформованому іранським суспільством у ті роки. Переклад Р. Азарахші належить до перекладів-переказів, у якому з використанням лексики оригіналу вільно викладається основний зміст твору. М. Фарзане в ті ж роки здійснив переклад-переказ повісті «Шинель». Передаючи власними словами зміст повісті Гоголя, перекладач спирається на лексику оригіналу, проте неправильне розуміння первинного змісту інколи стає причиною комічних нісенітниць. У 1956 р. «Шинель» переклав М. Асім, який, висуваючи на перший план зображення розбещеної атмосфери чиновницько-бюрократичної системи і казенної установи, прагнув загострити соціальні протиріччя між героєм та заможними співробітниками установи, обираючи стилістично забарвлені слова й вирази. Цей змістовий переклад звернений до соціального почуття читача. «Шинель» також перекладена М. Данешвар (1990), і це кращий змістовий переклад повісті, в якому підсилений не соціологічний, а психологічний аспект оригіналу. Переклад Х. Дейхімі, який ми визначаємо як точний, містить більш нейтральний текст, проте перекладач краще відчуває трагічне, аніж комічне. Його «Шинель» - це трагедія маленьких мешканців Петербурга, у житті яких немає нічого безглуздого і смішного. Х. Дейхімі - єдиний іранський перекладач, який переклав повість «Коляска» (1997, 2-е вид. 2003) живою сучасною мовою, причому, на відміну від попередніх перекладів, він прагне бути ближче до духу, аніж до слова оригіналу. Переклад «Коляски» засвідчує творче зростання Х. Дейхімі, а його переклад може бути кваліфікований як змістовий.

Порівняння перекладів «Записок сумасшедшего» М. Данешвар і Х. Дейхімі свідчить, що назва, використана М. Данешвар - «Спогади божевільного», - дещо змінює зміст вихідної назви, адже спогади пишуться по пам'яті. У неї вийшла гумористична повість, написана доброю літературною мовою, із використанням перських прислів'їв і приказок, тобто це переклад змістовий. Переклад М. Данешвар - це цікавий і яскравий твір, який має безсумнівні достоїнства й вади. Їх прагнув запобігти Х. Дейхімі, який правильно передає назву твору, точніше ставиться до тексту оригіналу, ніде не огрублюючи його і не перебільшуючи емоцій героя. Тож його переклад ми відносимо до точних.

У підрозділі 2.3. йдеться про особливості творчої рецепції «Мертвых душ». Єдиний переклад поеми перською мовою, що зберігся, належить Ф. Маджлесі. Перший переклад твору К. Ансарі, виконаний у 1952 р., а також його друге видання втрачені. Ми не в змозі ані поцінувати його достоїнства, переваги, ані зробити висновки щодо вихідного тексту, з якого виконувався переклад. Єдине, що впевнено можна стверджувати, - перекладач чітко розумів зміст назви гоголівської поеми: «Мертві нафс». Слово «нафс» у перекладі українською мовою означає один із трьох станів людської душі: нафс, дух і душа. Переклад Ф. Маджлесі виконаний у 1991 р. з англійського тексту-посередника 1961 р. Е. Мак-Ендрю («Dead Souls»), однак Ф. Маджлесі з наміром перекладає назву як «Мертві раби (кріпаки)», щоб читачеві було краще зрозуміло, про що йдеться, зберігає імена, дуже точно подає описи, характеристики героїв, а також канву подій. Ф. Маджлесі використовував перські прислів'я і фразеологічні вирази, деталі побуту, проте ним створена все ж не перська, а саме російська картина життя. У перекладі виявилася також східна ментальна риса: перекладач прагнув знайти в поемі Гоголя позитивного героя, і хоча текст не дає такої можливості, він збільшує фігуру Чичикова, наділяє його внутрішньою мовою навіть тоді, коли в оригіналі це мова оповідача. Таким чином, у героя з'являється внутрішній світ і він якось вивищується над поміщиками, внаслідок чого стає більш глибоким, думаючим персонажем, аналізуючим російське життя. Типи, відтворені у перекладі, є універсальними, сприймаються як добре знайомі, звичні для перського читача типи людей взагалі з однією переважною рисою, що легко впізнаються у будь-якій культурі.

Підрозділ 2.4. присвячений аналізу творчої рецепції драматургії Гоголя. Встановлено, що вона репрезентована в Ірані чотирма перекладами - двома перекладами «Ревизора» (1912, 1952), що не збереглися, і двома перекладами «Игроков». Перший з них, «Гравці, п'єса на 1 штору», належить К. Афрухте. На жаль, відомостей про перше видання цього перекладу не збереглося, але, спираючись на особливості перського слововживання, можна припустити, що він зроблений на початку ХХ ст. Переклад витримав декілька видань (2-е - 1956, 3-є - 1970). Паралельно з ним функціонував переклад «Игроков» (1954) А. Оміда.

«Игроки» К. Афрухте - цікаве свідчення рецепції інонаціонального твору засобами архаїчної перської мови. Особливості перекладу багато чим пояснюються англійським текстом-посередником, що зумовило деякі втрати. Тож він належить до розряду змістових. Мова персонажів у «Игроках» К. Афрухте не індивідуалізована, адже у традиціях перського театру будь-який текст, що виголошується на сцені, повинен відповідати усім нормам літературної мови. Оскільки переклад К. Афрухте належить до ранніх, коли мова була архаїчною, його форма особливо незграбна, широко вживана. Переклад А. Оміда виконаний живою, сучасною перською мовою, із використанням розмовних слів, виразів, інтонації. А. Омід запропонував читачеві більш вдалий і сучасний варіант змістового перекладу, створив живу картину запальної гри. Проте ця картина чужа, незнайома читачеві, оскільки у східній традиції картярська гра не розповсюджена, як у Росії в середині ХІХ ст. Обидва перекладачі відтворювали певною мірою екзотичний сюжет, повний гумору, звернений не до типового явища, а до випадку цікавого, оригінального, проте чужого.

Однією з форм творчої рецепції є національна адаптація, особливостям якої присвячений підрозділ 2.5. Національна адаптація не є перекладом у точному значенні цього слова, але з перекладом тісно пов'язана. Як «репродукування у творчості письменника одного народу змісту і мотивів твору, створеного письменником іншого народу» (М.Є. Шнейдер), національна адаптація розповсюджена в Ірані, і не тільки стосовно творчості Гоголя. Вона існувала паралельно і водночас з перекладом, але усвідомлюється нами як окрема форма проникнення творів Гоголя в іранську літературу.

До національної адаптації відносимо два твори, виконані на основі повістей Гоголя: повість «Як розійшлись Хаджи Хасан і Хаджи Хусейн» (Пригода сварки Івана Івановича з Іваном Никифоровичем)» К. Тагаї, і «Тарас Бульба» Г. Агасі. У першому творі відтворюється зміст і мотиви гоголівської «Повести о том, как поссорились…», змінені імена героїв, проте вони так само співзвучні між собою, як імена гоголівських персонажів. К. Тагаї переносить події в Іран і відтворює світ невеличкого містечка, у якому базар є центром життя, і звістка про сварку друзів примушує хвилюватися всіх. Зберігаючи персонажі, він наділяє їх новими іменами і національними рисами характеру. Суспільство, у якому живуть герої, також має риси того народу, до якого належить К. Тагаї. У твір вводяться національні предмети побуту, традиції і звички, змальовуються типові для перської ментальності стосунки й манера поведінки. гоголь іран рецепція адаптація

У «Тарасі Бульбі» Г. Агасі зберігає сюжет і мотиви гоголівської повісті. Місце дії повісті схоже на Україну, протидіючі сили - поляки й українські козаки, але ж герої типові для перської літератури, їх стосунки відповідні до норм східного етикету. Автор збільшує фігуру Андрія, відсуваючи на другий план образ Тараса, жорстокого, кровожерливого батька. Його образ створюється з використанням східних образних кліше, що відповідають традиції зображення жорстоких язичників - монголів, які нещадно поневолюють інші народи. Особливості характеру героя підкреслені мовною характеристикою. Використані образні кліше зумовили втрату художньої індивідуальності і національної своєрідності образу. Морально-етична проблема, яку в гоголівській повісті вирішує Андрій, у повісті Г. Агасі розв'язується однозначно: кохання виправдовує зраду. В іранській ментальності дуже важливо мати позитивне виправдання вчинкам, навіть непривабливим, і облога міста, у якому від голоду вмирають старі і діти, є виправданням зради. Г. Агасі використовує східні тематичні й образні кліше, що значно збіднює зміст повісті та її поетику: із «Тараса Бульби» вилучена патріотична ідея та національно-визвольна думка.

Особливостям теоретичної рецепції творчості Гоголя в Ірані присвячений розділ III дисертації «М.В. Гоголь в іранській критиці, літературознавстві та естетичній думці». Теоретична рецепція безпосередньо пов'язана з творчою інтерпретацією і є наступним кроком у сприйнятті творчості письменника. У розділі проаналізовані всі наявні статті, дослідження, окремі згадки про Гоголя. Аналіз свідчить, що його спадщина спонукала іранських спеціалістів з літератури вивчати чужий досвід, який використовувався у перській літературі лише частково. Найбільш поширені форми теоретичного тлумачення його творів - вступні статті до перекладів творів, які, зазвичай, написані самими перекладачами. Це зумовило і характер таких статей, і особливість викладення матеріалу.

У розділі докладно аналізуються вступні статті Р. Азахарші до перекладу повісті «Портрет» (1951) та К. Симоньяна до повісті «Тарас Бульба» (1955), в яких подано загальний огляд біографії Гоголя та розвитку його творчості. У 50-ті рр. ХХ ст. в іранському літературознавстві збільшився інтерес до жанру короткого оповідання («міні-оповідання» за дослівним перекладом), який в іранській літературі зародився на початку сторіччя. Одним з його зразків для іранських письменників була чеховська новела, втім цілеспрямоване вивчення російської літератури подавало приклади розвитку жанру й у творчості Гоголя. Міні-оповідання надавали змогу висвітлити одну проблему, один життєвий сюжет стисло, афористично та повчально. Саме цим визначається зацікавленість Дж. Мірсадегі гоголівською повістю «Шинель», яка порівнюється з творами Тургенєва, Мопассана, Чехова і Д. Джойса.

70-ті рр. ХХ ст. є періодом сплеску зацікавлення спадщиною Гоголя та зміни підходів до її інтерпретації. Цей час багатий на перекладні статті про російську літературу: Н. Моадзен переклав статтю К. Зелинського «Лист Бєлінського до Гоголя», Е. Юнесі - «Історію російської літератури» Д.С. Мірського та інш. Проаналізовано згадки про Гоголя у працях про літературу і мистецтво М. Аминмоаеда «Естетика мистецтва» (1978), у передмові до перекладу п'єс Сухово-Кобиліна З. Форушані;у праці М. Соджуді «Творче розмаїття в жанрах Пушкіна» (1977). Відразу ж після революції 1979 р. три роки в Ірані були зачинені всі університети: цей час прийнято називати «очищенням». Впродовж року після революції країна активно боролася із залишками царського режиму, у пресу потекли статті, які викривали зловживання чиновників. У вивченні творів Гоголя превалював соціологічний аспект, внаслідок чого цінними і важливими уявлялись суспільно-політичні аспекти, які пов'язувалися зі змінами в суспільній ситуації в Ірані, що призвела до революції 1979 р. (передмова до 3 вид. перекладу «Игроков» (1970) К. Афрухте).

У 1979 р., спираючись на втрачений сьогодні переклад К. Ансарі «Мертвих душ», Дж. Данайї написав статтю «Розкриття “Мертвих душ”», єдине свідчення про переклад К. Ансарі. Напевно, він надавав можливості авторові статті робити висновки щодо позиції Гоголя у літературній і суспільній боротьбі свого часу. На думку автора, творчість Гоголя належить до критичного реалізму, але письменник був непослідовним і суперечливим, а тому ніяк не міг визначитися зі своїм ставленням до власного соціального стану. Стаття Дж. Данайї просякнута соціологічним пафосом, прагненням шукати в російській літературі борців із царським режимом і розчаруванням від того, що Гоголь ним не був. Встановлено, що полемічною відносно такого підходу була стаття М. Асіма «Погляд на спадщину Гоголя» (1973). Її автор наполягав на необхідності проводити аналіз змісту твору у взаємозв'язку з його формою і стилем. З цього приводу найбільш показовою дослідник вважає комедію «Ревизор», яка не тільки увібрала в себе кращі традиції російського театру, але й визначила логіку розвитку комедії аж до самого Чехова. Соціологічний підхід виявився переважним й у статті Дж. Данайї «Мистецтво в повісті М.В. Гоголя “Портрет”» (1979). Історію мистецтв він називає «економічною потребою», а витвори мистецтва - «результатом потреби економічного характеру», доводить, що митець, який не бере участі в господарській діяльності свого тотема, обслуговує потреби правлячого класу. Використовуючи марксистський за своєю суттю підхід, автор статті й характеризує творчість Гоголя.

Зміни в суспільних настроях, які відбувалися в іранському суспільстві до середини 1980-х рр., вплинули і на особливості теоретичного тлумачення творів Гоголя. У передмові А. Шекібапура до перекладу «Бедных людей» Достоєвського (1984) вже відчувається увага не до проблематики, а до поетики творів письменника. Прикладом зміни кута зору є й стаття Ф. Шафайї (1985): він ставить питання про своєрідність поетики Гоголя. Упродовж 1990-х років кількість перекладів гоголівських творів збільшується, змінюється і якість вступних статей до них. Це були вже не огляди біографії і творчості, а повноцінні літературознавчі дослідження, які спиралися на значний обсяг зібраного матеріалу. Х. Дейхімі саме в цей час здійснив спробу у низці власних праць узагальнити наукові досягнення щодо вивчення творчості Гоголя. Звертаючись до «Выбранных мест из переписки с друзьями», дослідник першим заговорив про цей твір як про створений «у внутрішній боротьбі між релігійною ідеологією і власними творчими спрямуваннями». У розділі аналізується внесок М. Данешвар у теоретичне осмислення спадщини Гоголя. Встановлено, що вона протиставляє український світ, у якому письменник виріс і сформувався, світові столиці, куди він переїхав із намірами послужити своєму народу, подає розгорнутий аналіз низки творів письменника. Цінність її статті вбачається в тому, що М. Данешвар спирається у своїх висновках на новітні досягнення світового літературознавства, і творчість Гоголя постає в її інтерпретації явищем світовим і універсальним, набуває загальнолюдського значення.

Книга Х. Дейхімі «Микола Гоголь» (1993) є першою монографією, присвяченою Гоголю. Автор спирається на багаторічний досвід інтерпретації гоголівської творчості в Ірані, а також залучає різноманітний матеріал, який міститься в російських і закордонних дослідженнях. На жаль, наукова традиція цитування «чужих» текстів в Ірані не склалася, і автор монографії не посилається на джерела, якими він користувався. На обкладинці його книги вказано, що вона створена «за допомогою» дослідження Р. Ейметлава, проте власних ідей Дейхімі ніде не відокремлює від тих, на які спирається. Багато в чому ця монографія - результат компіляції, що в цілому притаманне науковій традиції Ірану. Але володіння Х. Дейхімі російською мовою дозволило йому глибше, аніж інші спеціалісти, зрозуміти особливості розвитку російської літератури, співвідношення в ній різних тенденцій. Підтвердженням цього може бути також його статті «Тарас Шевченко», «Микола Михайлович Язиков», «Російські письменники».

Результати дослідження узагальнено у висновках.

Література Ірану, яка має багатовікову художню практику і визначні досягнення, завдяки чому вона справедливо посідає важливе місце серед світових літератур, активно сприймає досвід інших національних літератур, бере участь у процесі міжлітературних контактів і взаємозв'язків. Досягнення російської літератури стали частиною цієї національної культури через складний і суперечливий процес її сприйняття, переробки й адаптації. Іранська література затребувала і творчо сприйняла саме ті зразки російської літератури, які відповідали ідеологічним та естетичним запитам на певних етапах її розвитку.

Творчість Гоголя майже сторіччя відповідала різноманітним запитам іранської культури. Рецепція його творчості відбувалася декількома шляхами. Переклади творів перською мовою, а також їхня національна адаптація - це приклади творчої рецепції. Аналіз перекладів засвідчує, що в середині ХХ ст. у зв'язку з особливостями суспільно-політичної ситуації перекладачі добирали ті твори і висували на перший план ті аспекти, які дозволяли втілити алюзії на сучасну їм дійсність, - повісті «Портрет», «Нос», «Шинель», поему «Мертвые души», в яких підсилено соціологічний аспект, несправедливість суспільного ладу, бездушний механізм державно-бюрократичного устрою. М. Ферзане, Р. Азарахші та М. Асім, які дотримувалися подібних поглядів на суспільний лад, дали відповідь на ідеологічний запит свого часу. Активний розвиток лівих поглядів у суспільстві спонукав у спадщині письменника шукати авторитетний матеріал у країні-носійниці відповідної ідеології і пристосовувати його до власного національного ґрунту, що зумовило деякі втрати при перекладі.

За ступенем точності всі наявні переклади охарактеризовані як переклади-переповідання, переклади-перекази, змістові переклади й точні. До розряду точних належать переклади Ф. Шафайї, Х. Дейхімі, А. Насирі, Ф. Маджлесі та К. Афрухте; до змістових - М. Мохаррера Хомамі, М. Данешвар, М. Асіма, А. Оміда. Переклади-переповідання виконані К. Симоньяном і М. Фарзане, до типу перекладів-переказів належать переклади Р. Азарахші, М. Фарзане. Переклади відобразили ментальні культурні особливості перекладачів, які виявилися перш за все у замінах, зроблених при передачі не властивих або не прийнятних для Ірану форм поведінки, мовних особливостей, вчинків, елементів обряду і традицій. Спільним для всіх перекладів є прагнення внести до тексту елементи фольклору, прислів'я, приказки і фразеологізми, наситити його прикметами перського національного побуту, традицій.

Окремою формою творчого сприйняття та наступним за перекладом етапом є національна адаптація творів Гоголя, яка базується на творчому переосмислюванні і засвоюванні особливостей оригіналу, його сюжету і мотивів. За умови національної адаптації повістей Гоголя «Повесть о том, как поссорились…» і «Тарас Бульба» на перший план висуваються і підсилюються універсальні, загальнозрозумілі для читачів будь-якої ментальності проблеми, представлені як національні. Осмислення особливостей рецепції художнього доробку Гоголя в Ірані дозволяє визначити близькість окремих сторін творчості письменника до літературних, естетичних та ідеологічних уподобань істориків літератури, до суспільних запитів їхніх читачів. Показовим також є відштовхування деяких елементів спадщини письменника, а саме неприйняття його духовних і релігійно-містичних шукань. Навіть у сучасній монографії Х. Дейхімі «Выбраные места из переписки с друзьями» інтерпретуються як результат духовного занепаду і особиста поразка письменника. Упродовж 1990-х рр. гоголівська творчість вивчається у контексті розвитку жанру короткого оповідання (міні-оповідання), яке отримало в Ірані широке розповсюдження.

Гоголь усвідомлюється його засновником, творцем зразка для міні-оповідань у світі.

Дослідження, присвячені Гоголю, стали складовою частиною вивчення російської літератури в цілому. У сучасному іранському літературознавстві сформована цілісна картина розвитку літературного процесу в Росії ХІХ-ХХ ст., у якій засновниками є Пушкін і його найближчий учень Гоголь, вершинами усвідомлюються Достоєвський, Тургенєв, Толстой і Чехов. Якщо до творчості Пушкіна зберігається науковий інтерес, то до спадщини його нащадків виявляється інтерес безпосередній, пов'язаний з усвідомленням російської літератури як світової.

Сприйняття Гоголя - це частина рецепції російської літератури, яка розсувала межі національної культури, надавала можливості літературі перській брати участь у світовому процесі через літературні контакти і взаємодію. Спадщина Гоголя увійшла до іранської культури, незважаючи на те, що вона творчо переосмислювалася, інколи трансформувалися відповідно до завдань, які ставили перед собою автори перекладів чи адаптацій. Перекладачі і літературознавці переносили на іранський ґрунт частину духовного досвіду російської літератури, знайомили читачів з проблемами, які знаходили в ній художнє вирішення. З'ясовувалося, що цей досвід є не вузько національним, специфічним, характерним тільки для Росії, але й універсальним, загальнолюдським. Окремою проблемою вважаємо вивчення відповідностей оригінальної художньої творчості перських прозаїків художнім досягненням Гоголя, але ця важлива тема потребує спеціального дослідження, є наступним етапом вивчення особливостей сприйняття його спадщини в Ірані. У сучасному світі існують глибокі протиріччя між представниками відмінних культур, особливо східної й західної, що загострилися останніми роками. На нашу думку, одним із завдань сучасного порівняльного літературознавства повинно стати вивчення європейсько-східних та східноєвропейських літературних контактів і взаємозв'язків, які можуть сприяти кращому взаєморозумінню між представниками різних народів, культур, релігій, ментальностей.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

Мотамед П. Особливості сприйняття творчості М.В. Гоголя в Ірані. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2008.

У дисертації розглядаються особливості творчої та теоретичної рецепції творчості М.В. Гоголя в Ірані. Встановлено, що його творчість майже сторіччя відповідала різноманітним запитам іранської культури, а рецепція відбувалася декількома шляхами: через переклад, національну адаптацію та теоретичне осмислення. Аналіз перекладів засвідчив, що в середині ХХ ст. у зв'язку з особливостями суспільно-політичної ситуації перекладачі добирали твори і висували на перший план аспекти, які дозволяли втілити алюзії на сучасну їм дійсність. Активний розвиток лівих поглядів у суспільстві спонукав у спадщині письменника шукати авторитетний матеріал у країні-носійниці відповідної ідеології і пристосовувати його до власного національного ґрунту, що зумовило деякі втрати при перекладі. Сучасні переклади свідчать про зміну куту зору, необхідність відповісти на естетичні запити суспільства. Окремою формою творчої рецепції та наступним за перекладом етапом визначено національну адаптацію творів Гоголя, яка базується на творчому переосмислюванні і засвоюванні особливостей оригіналу, його сюжету і мотивів. За умови національної адаптації повістей Гоголя «Повесть о том, как поссорились…» і «Тарас Бульба» на перший план висуваються і підсилюються універсальні, загальнозрозумілі для читачів будь-якої ментальності проблеми, представлені як національні.

Особливості теоретичного осмислення дозволили визначити близькість окремих сторін творчості письменника до літературних, естетичних та ідеологічних уподобань істориків літератури, до суспільних запитів їхніх читачів. Показовим також є відштовхування деяких елементів спадщини письменника, а саме, неприйняття його духовних і релігійно-містичних шукань. Встановлено, що упродовж 1990-х рр. гоголівська творчість вивчається у контексті розвитку жанру короткого оповідання (мініоповідання), яке отримало в Ірані широке розповсюдження. Гоголь усвідомлюється його засновником, творцем зразка для міні-оповідань у світі.

Ключові слова: рецепція, контакти, взаємодія, переклад, національна адаптація.

АННОТАЦИЯ

Мотамед П. Особенности восприятия творчества Н.В. Гоголя в Иране. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2008.

В диссертации рассматриваются особенности восприятия творчества Н.В. Гоголя в Иране. Установлено, что его наследие принадлежит к числу тех образцов инонациональной литературы, которые на протяжении почти столетия отвечали разнообразным запросам иранской культуры. Начиная с 1940-х гг. рецепция творчества Гоголя шла несколькими путями. Переводы его произведений на персидский язык, а также их национальная адаптация являются примерами творческой рецепции. Показано, что значительным фактом в персидской литературе творчество Гоголя стало к середине ХХ в., когда были переведены повести писателя, комедии «Ревизор» и «Игроки», поэма «Мертвые души». Каждое десятилетие, вплоть до наших дней, ознаменовано выходом в свет нескольких переводов произведений. По степени популярности у иранского читателя Гоголь уступает лишь Достоевскому, Чехову, Толстому и Тургеневу. В середине ХХ в. в связи с особенностями общественно-политической ситуации переводчики выбирали для перевода те произведения и выдвигали на первый план те их аспекты, которые давали возможность показать аллюзии на современную переводчикам иранскую действительность. Это были петербургские повести писателя «Портрет», «Нос», «Шинель», а также «Мертвые души», в которых усиливался социологический аспект, раскрывались несправедливость общественного устройства, показывался бездушный механизм государственно-бюрократического устройства. Они ответили на идеологический запрос своего времени: активное развитие левых взглядов в обществе побуждало в наследии инонационального писателя искать материал, авторитетный в стране-носительнице соответствующей идеологии, и приспосабливать его к собственной национальной почве. Наиболее выдающимися переводчиками произведений Гоголя на персидский язык являются М. Данешвар и Х. Дейхими, которые выполнили большинство существующих переводов и являются авторами специальных исследований о писателе. Отмечается, что переводы отразили и ментальные культурные особенности переводчиков, проявившиеся в заменах, производимых при передаче не свойственных или не принятых в Иране форм поведения, речевых особенностей, поступков, элементов обряда и традиций. Общим для всех переводов является стремление внести в текст элементы национального устного народного творчества, пословицы, поговорки и фразеологизмы, насытить его приметами персидского национального быта, традиций.