Художнє зображення образу демонічної жінки в творчості Володимира Даниленка

У повісті «Тіні в маєтку Тарновських» автор також згадує про працелюбність героїні: «Алла працювала в Інституті фольклору та етнографії, і на час одруження захистила дисертацію про поховальні обряди на Волині. Грошей на проживання не вистачало, і вона вела колонку в жіночому журналі» [20, 88]. Протягом усього твору автор наголошує на багатому світові глибоко інтимних переживань Алли:

1.«Вона була не з тих жінок, які шукають розваг, щоб компенсувати пісне інтимне життя» [20 ,94].

2.«Вона вміла стримувати свої бажання, бо знала значно гіршого чоловіка…» [20 ,95].

3.«Як більшість жінок, вона боялася самотності, старості, безгрошів'я, хвороб, молодих і нахабних жінок…» [20 ,95].

Алла прожила непросте життя, сповнене розчарувань від першого шлюбу, невпевненості в собі, заздрості і образ, які полонили її в дитинстві. Це розкривається за допомогою самохарактеристики героїні:

1.«Я дивилась, як пристрасно цілуються чоловік з жінкою <…> Я відчула, як ворухнулось у мені якесь незрозуміле почуття, схоже на заздрість чи образу» [20 ,99].

2. «Батьки виховували мене за старосвітськими звичаями у суворій любові. Але розкішним моє дитинство важко назвати» [20 ,102].

3. «Але мене так залякала тоді мама, що я боялась піддатись своїм почуттям <…> тому я душила у собі всі інстинкти, навіть коли вони рвались на волю, розпираючи шкільну сукню, під якою вже налились цілком жіночі форми» [20, 103]. Автор, зображаючи дві цілковито різні сім'ї, зауважує, що мотив зради обов'язково присутній в історії родини.

Так, Алла згадує: «За все життя я не пам'ятаю, щоб батько підвищив на мене голос. З матір'ю було по-різному. У неї важкий характер. Вона влаштовувала скандали за найменшу провину» [20, 111] і додає : «Всі проблеми вирішувала вдома мати <…>, тому складалося враження, ніби всім керує вона» [20, 111].

З дитинства Алла довіряла більше батькові, а матері боялася ? у свідомості дівчинки вона була пов'язана зі зрадою: «Це була не мати, а зовсім чужа молода жінка. Побачене в конюшні отруїло мені життя» [20, 131]. Цей комплекс згодом переріс у головної героїні в неконтрольовану заздрість і страх перед жінками, «для яких немає «чужих чоловіків». Важливу роль у розкритті характеру героїні грає підсвідомість, яка диктує людині правила поведінки, яких вона навіть не очікує. За К. Г. Юнгом, «…підсвідомість - набагато глибша, самодостатня «структура», що найсуттєвіше, функціонує не тільки за рахунок витиснутих зі свідомості, несумісних із морально-етичними правилами поведінки бажань, а «має в собі самій певні важелі впливу на свідомість» [61, 248].

Таким чином, зовнішній світ переживань Алли розуміється нею лише як проекція її внутрішнього світу: жінка бачить і сприймає тільки те, що відповідає її внутрішньому, заданому змісту. Проте В. Шнайдер стверджує, що «ця жінка, здавалося б, цілком звичайна, земна, без найменших ознак демонізму» [58, 176] репрезентує свою незвичайність пристрасним бажанням кохати і бути коханою.

Узагальнюючи вищезазначене, слід сказати, що симпатії В. Даниленка знаходяться на стороні добропорядних, гарно вихованих жінок із традиційним поглядом на сімейні цінності. Незважаючи на різне вирішення питань шлюбу (до Лілі чоловік повертається, а до Алли ? ні), автор малює суперечності подружнього життя, які не можна контролювати свідомо. В одному з інтерв'ю письменник говорить так: «Найбільші загадки людської душі криються у взаємостосунках між чоловіком і жінкою, тому тема любові піднімає завісу над людською суттю. Людина створена для любові, і всі її нещастя тягнуться від нестатку любові, від самотності» [15, 46]. Т. Николюк коментує це по-своєму: «Напрошується висновок: вічне кохання існує, але воно може бути там, де партнери ідеально підходять одне одному. Початок же таких стосунків, безумовно, - пристрасть, емоційність, а не холодний розрахунок чи страх перед самотністю» [42, 4].

Окремо постає образ нахабної дівчини в обох повістях. В. Даниленко неодноразово наголошує, що саме «розпусні дівчата» надихають чоловіків на непередбачувані вчинки. У повісті «Сонечко моє, чорне і волохате» з'являється образ Ії: «Вона зірок із неба не хапала і не була схожою на відмінниць із мого класу Ірену Популяк чи Оксану Джигуль, але Ія трималася незалежно і завжди говорила те, що думала» [20, 57]. Славко зауважує: «Мені було легко з Ією, що трималася, наче доросла жінка» [20, 57].

Образ нахабної дівчини також реалізовано в особі Любові Дєньги, яка стала приводом до сімейних чвар. Усвідомлення такої жінки Славко проводить крізь мотив засудження: «Ще в консерваторії я зауважив усю безцеремонність цієї дівки, а в кав'ярні Дєньга просто нависала над батьком своїми великими настовбурченими грудьми» [20, 38]. Надалі автор вдається до негативної оцінки: «Дєньга доторкнулася до батькової руки, ніби її найбільше цікавив Горовиць, а насправді безцеремонно до нього клеїлася. Здавалось: ще трохи - ця штучка сяде йому на коліна» [20, 39].

У повісті «Тіні в маєтку Тарновських» головного героя твору, Тадея Швагуляка, завжди «тягнуло до гріховних дівчат» [20, 107]. Пізніше автор додає, що йому подобались «сміливі і нахабні дівчатка, які могли порушувати закони, встановлені дорослими» [20, 106]. До таких епізодів зараховуємо зустріч з дівчинкою з військового гарнізону, яка «вдоволено кинула обгортку в річку і <…> з викликом глянула мені просто в очі» [20, 107].

Мотив зради також оформлено крізь низку образів «нижчого ґатунку» ? дівчат і жінок, що ведуть себе розпусно, порушують встановлені норми поведінки (Ія, Любов Дєньга, Аліса Цицалюк з повісті «Сонечко моє, чорне і волохате» та незнайомка з лемківського села, мати Алли з повісті «Тіні в маєтку Тарновських»). Прикметно, що вустами одного зі своїх героїв автор промовисто натякає: «Зіпсованість - це те, що з'явилося згодом, гріховність - те, що було спочатку. В природі жінки» [20, 107].

До того ж, автор послідовно реалізує «принцип клаптикових ковдр», де, за висловом О. Гриценка, все будується «із шматочків, уламків, фрагментів створювати щось нове й цілісне» [36, 132]. Фрагментарне внесення в площину повісті промовистих деталей про життя героїв і їхніх батьків, випадкових зустрічей, сновидінь і мрій свідчить про реалізацію прозаїком нового підходу до літератури, метою якого, за І. Давиденком, є «збільшення експресивності творів і посилення психологізму зображуваного» [14, 102].

Інші жінки повісті «Сонечко моє, чорне і волохате» реалізують у собі принцип невлаштованого життя, самотності, духовної порожнечі. Зокрема автор змальовує Алісу Цицалюк як жінку, що «любить спостерігати за руйнуванням родини» [20, 32] і додає: «Вона була незаміжня і не сприймала сімейного життя, хоча чоловіки їй подобались» [20, 32], «У свої тридцять п'ять років вона не мала особистого життя, тому любила дивитися телесеріали, які замінювали їй чоловіків, дітей та інші клопоти, що бувають у дорослих жінок» [20, 54]. В. Шнайдер трактує окреслені образи наступним чином: «Вони хочуть, але не можуть любити, бо нічим не можуть заповнити порожнечі, що охопила їх» [59, 185]. Зображення самотніх, невдоволених життям жінок є одним з ключових аспектів тем обох повістей В. Даниленка.

Концепт самотності, презентований автором, виражається в утраті надій героїнь на подальшу щасливу долю, можливість успішної самореалізації себе як жінки. Зокрема Алла згадує: «Це тільки збоку здається, що в нас із Тадеєм ідеальна сім'я. Насправді він і я глибоко нещасні. Ми не можемо розлучитись і не можемо бути щасливими» [20, 132], тобто своє життя вона мислить як простір духовної порожнечі, кризи кохання. Інша героїня, Аліса Цицалюк з повісті «Сонечко моє, чорне і волохате», розмірковує наступним чином: «Кохання в сучасному прояві - це розв'язання проблеми самотності. Воно зводиться до сексу і гострих переживань. А після вгамування інтимного голоду виявляються всі розбіжності між чоловіком і жінкою» [20, 53]. Сам автор у статті «Туга за втраченим смислом» коментує: «Часто внутрішня криза, пов'язана з проблемою любові, сприймається людиною як фатум. Людина тоді відчуває, що її життя позбавлене сенсу, а дорога, якою вона рухається, згубна, але не може перебороти своєї пристрасті» [21, 42].

Е. Фромм підсумовує: «Людина почуває себе самотньо через те, що вона пропонує себе в якості товару і відчуває, що її вартість залежить від здатності продавати себе, а також від схвалення її іншими людьми…Вона визначається тим, як людина може продати ці якості або завдяки їм досягти успіху і визнання іншими» [54, 119] і додає: «Свою значущість можна також довести вибором надійного партнера» [54, 120].

Інша особливість створення жіночих характерів у В. Даниленка - це усвідомлення власної сильної особистості героїнями обох творів. Автор розмірковує над долями вольових, самодостатніх дружин відомих представників мистецтва. У повісті «Сонечко моє, чорне і волохате» звертаємо увагу на такі слова: «? А це правда, що Горовиць не приймав ніяких рішень, а все вирішувала його дружина? - Ванда Тосканіні своє життя посвятила кар'єрі Горовиця. Вона була скандалісткою і мала деспотичний характер» [20, 40]. Автор подає своє трактування життя «рокової жінки»: на його думку, вона «шукає серед чоловіків неординарну особистість і, зачарована талантом, готова бути з ним до кінця. Хоча, мушу зауважити, деякі з них бувають колючими, гострими на язик, із складним характером. Донні одержимий талантом чоловік важливіший, ніж просто чоловік, від якого вона може народити дітей» [20, 77], що виразно підкреслює опозиційність до буденності, «звичайності» таких жінок.

Прикметно, що в «Тінях в маєтку Тарновських» проблема кохання і звички постає так же яскраво, як і в попередніх, проте В. Даниленко звертає особливу увагу читача на психологічний стан головних героїв. Його розповідь насичена роздумами, філософськими сентенціями, підтвердженими життям: «Теоретично будь-хто з нас може написати симфонію краще за Гайдна. Але практично у нас дуже мало часу на творчість, бо ж треба якось заробляти гроші, якось виживати…» [20, 48] або «Вже тоді я зрозуміла, що українським селянам інтелігенція ближча, ніж робітничий клас, який швидко втрачав звґязок із своїми національними традиціями і ставав чужим» [20, 91]. М. Карасьов, аналізуючи стильову своєрідність оповіді В. Даниленка, зауважує: «Іноді таке поєднання, що трапляється і в інших епізодах, додає тексту філософсь кого звучання, окреслюючи психологічний стан героїні» [31, 4].

Наприклад, фраза «Вони їхали мовчки порожнім трактом. У вікна автомобіля зазирали пожовклі дерева. У прочинене вікно вповзав дим горілого картоплиння і нагадував, що краща пора року й життя закінчилась» [20, 84] свідчить про світ душевних переживань жінки, яка не знає, чи є якесь щасливе продовження в її шлюбі. У цьому принципова відмінність творів письменника: крізь призму начебто випадкових епізодів читач має змогу аналізувати і власне життя.

Класичне осягнення проблеми екзистенційної порожнечі для сучасної людини знаходить у В. Даниленка новий розвиток: по-перше, людині складно реалізувати власні таланти, знайти гарну роботу і заробляти на хліб «сродною» працею, по-друге, на тлі кризи любові і загальної зневіри, а також стереотипних поглядів, настанов батьків, героям складно віднайти секрет успішного шлюбу, де задовольняються всі аспекти буття. Тому і з'являються конфлікти героїв з собою і оточенням. П. Білоус слушно зазначає: «Тонке психологічне письмо, яким володіє Володимир Даниленко, здатне давати саме художній текст - кількарівневий, образний, ритмічно заданий, з широким діапазоном підтексту» [5, 6]. Невеликий за обсягом текст широко і глибоко розкриває проблеми головних та другорядних персонажів, читач встигає у всьому розібратися, паралельно рефлексуючи над своїм власним життєвим досвідом. Говорячи про особливий стиль майстра, В. Терлецький виокремлює внутрішню емоційність та образну насиченість творів, додаючи при цьому: «Ущільнена концентрація подій і персонажів призводить до високого напруження дії, яка, наче пружина, б'є у заданому напрямку» [50, 136].

Події з життя подружжя Луньо та Швагуляків розгортаються по-різному, цих людей зовнішньо нічого не об'єднує. І. Богдан-Терещенко зазначає, що у другій повісті за право бути вільним від шлюбу і рутини подружнього кохання «змагається заможна київська родина (вона -- кандидат мистецтвознавства, він -- успішний політик» [6, 4], але саме тут і реалізується авторська думка про те, що проблеми в сім'ї можуть з'явитися незалежно від її статків, майна чи суспільного положення.

І. Бабич говорить про те, що «В. Даниленко не обмежується тільки зображенням реальності, особливо у стресових ситуаціях, хоча це теж є необхідною умовою художньої правди. Яскравий хист новеліста допомагає йому поєднувати конкретність із прагненням дослідити певні універсальні моделі подружнього співіснування» [3, 80].

Авторська концепція шастя перегукується зі світом героїв Валерія Шевчука ( «Горбунка Зоя», «Чортиця», «Місяцева зозулька»), де також панує світ зневіри, відсутності справжньої краси (духовної) і надії.

Жіночі образи письменника схожі з демонічними героїнями творів В. Даниленка у містичному впливі на чоловіків, їх характеризують фатальність, мотив містицизму, адже традиційно посягання жінки на владність, самостійність сприймається чоловіцтвом як небезпечний мотив втрати контролю. Однак варто вказати і відмінності, що різнять концепти зображення жіноцтва у цих авторів.

Вал. Шевчук відомий з багатьма легендами й переказами про міфологічні перетворення жінок, зокрема, в одній із бесід про ґендерний аспект своєї творчості і про феномен демонічної жіночності він зазначає, що "жінка в українських умовах має специфічну історію" [39, 12], згадуючи при цьому прадавню жіночу цивілізацію на території сучасної України. Н. Зборовська додає: «Обробляючи традиційні у народній демонології мотиви (оповідання з роману «Дім на горі» -- «Відьма», «Чорна кума», «Свічення», «Перевізник», «Панна сотниківна» та ін.), Вал. Шевчук актуалізує моделі міфологічних і казкових сюжетів, що дають змогу виявити приховані бажання чоловічого суб'єкта» [28, 391]. Але якщо автор «Горбунки Зої» акцентує свою увагу на необарокових, містичних елементах, то В. Даниленко у збірці «Тіні в маєтку Тарновських» відійшов від цієї концепції, зосередившись на питаннях психологічної єдності партнерів.

На думку К. Ломазової, «Вал. Шевчук «оживлює» історичний, побутовий, літературний матеріал минулих і давноминулих часів» [36, 132], а В. Даниленко пропонує читачеві розв'язання проблем сучасності. Порівнюючи дві моделі зображення жіноцтва у прозаїків, зазначимо: спільним для них є розуміння того, що жінка може вдовольняти виключно свої запити, роблячи чоловіка при цьому залежним; однак у творах В. Даниленка часто реалізується мотив психологічної травми, після якого героїні ведуть себе неадекватно («Людина громів», «Далекий голос саксофона», «Поцілунок Анжели»). Героїні «Тіней в маєтку Тарновських» є самобутніми, з міцним українським минулим, що заховане у підсвідомості. Цей аспект суттєво відрізняє між собою твори письменників. Говорячи про єдність концепту демонічного у їхній творчості, не можна забувати про ряд характерологічних деталей, що суттєво відрізняють образи жінок.

Отже, багатогранні жіночі характери, які подає нам автор «Сну із дзьоба стрижа», творяться за допомогою ряду особливостей: самохарактеристики героїнь, їхніх діалогів з родиною, психологічних переживань і літературної деталі, що робить твори В. Даниленка багаторівневими структурами з можливістю різного трактування. Жіночі образи творів письменника переконують читача в надзвичайно актуальних проблемах стосунків між партнерами, відсутності розуміння, терпіння, духовності як головного чинника проблем між людьми.

На цьому тлі митець зображує демонічну жінку, владну, інколи жорстоку, поведінка якої часто шокує представників добропорядних родин. Вивченню особливостей творення вищезазначеного образу у збірці В. Даниленка «Тіні в маєтку Тарновських» присвячено наступний підрозділ дипломної роботи.

2.2 Демонічна жінка в повісті «тіні в маєтку Тарновських»

Структура жіночих образів повісті «Тіні в маєтку Тарновських» досить розмаїта: головним чином, Володимир Даниленко зосередив увагу на подружжі Алли і Тадея Швагуляків, поступово виводячи на передній план образи Дениса Пуленка та Ольги Фафлей - тих осіб, які змінюють життя подружжя. Повість насичена епізодами, деталями, спогадами, за допомогою яких читач знайомиться з особистим світом головних героїв (В. Даниленко згадує про батьків Алли і Тадея, промовисто розкриває потаємні вподобання і зради подружжя). Осібно стоїть образ Марка Вовчка, історію якої автор розкодовує в контексті демонічної жіночності. Автор послідовно розкодовує мотив пошуку демонічної жінки, яка є для чоловіка джерелом нових переживань у житті. В. Даниленко створює багатогранний образ демонічної жінки за допогою ряду характеристик: по-перше, він показує, як мислить сильна жінка, як вона себе поводить у компанії з друзями і знайомими, за допогою промовистого натяку автор дає змогу зрозуміти читачеві світ інтимних переживань героїні, до того ж, елементи іронії і неоднозначної оцінки сучасників завершують концепт демонічності.

Окремо постає мотив пошуку демонічної жінки, який митець по-своєму розцінює: історії подружніх зрад підштовхують головних героїв до висновку, що життя не може бути пісним, а шлюб не булується на розрахунку. Головний герой повісті був «із греко-католицької родини, де шанували сімейні цінності. Йому потрібна була інтелігентна жінка з традиційної української сім'ї без радянських рудиментів» [ ,90]. Фраза «потрібна була» якнайкраще підкреслює споживацьке ставлення до жінки, яке розвинулось в головного героя через комплекси і страхи в дитинстві: «Я <…> в усьому мав бути кращим за інших. Моя сім'я з міцними національними традиціями не могла дозволити собі мати неуспішну дитину» [ ,106]. З погляду психоаналізу, «патріархально-центрована» модель виховання в сім'ї забезпечила страх перед жінкою як повноцінною, «рівною чоловіку» істотою, отже це неодмінно мало призвести до кризи в подальшому подружньому житті Тадея. Саме тому йому набрид зовнішньо успішний шлюб з Аллою, головного героя часто «тягнуло до гріховних дівчат» [ , 107].

В. Даниленко неодноразово вводить епізоди, з яких стає очевидно, що Тадею завжди не вистачало чогось «недозволеного»: у дитинстві йому подобались «сміливі і нахабні дівчатка, які могли порушувати закони, встановлені дорослими» [ ,106]. До таких зустрічей зараховуємо зустріч з дівчинкою з військового гарнізону, яка «вдоволено кинула обгортку в річку і <…> з викликом глянула мені просто в очі» [ , 107]. Тадей вже тоді зрозумів, що йому подобаються «зіпсовані дівчата»; одна з них назавжди запам'яталася йому, це була дівчина, що вкрала ляльку. Головний герой зауважує про Оксану Дронь: «Я подивився в її темні очі, й побачив там стільки гріха, що мене аж заціпило. Раніше я ніколи не звертав на неї увагу. Ця крадіжка підняла її в моїх очах. Для мене вона була жінкою, що порушила закон» [, 134] і додає: «мене захопило те, що вона зневажила сором і страх» [, 135].

Автор реалізує мотив пошуку демонічної жінки і пов'язує з цим відчуття захоплення життям, задоволення, незвичності шлюбу. Так, вустами Тадея він говорить, що саме приваблює його в демонічності: «У ній я бачив вільну жінку, яка ні перед чим не зупиниться. Все життя я відчував, як мене пригнічує релігійний, сімейний, культурний гніт, що обмежував у поведінці…» [, 135]. Концепція побудови оповіді у «Тінях з маєтку Тарновських» відповідає системі «розкручування» й загострення сюжету: так, з кожним новим сеансом у психотерапевта Менделя члени сім'ї розповідають давні таємниці, про які воліли б не згадувати. Послідовно читач дізнається майже все про світ прихованих бажань Тадея і Алли, про їхні страхи в дитинстві і настанови батьків. Це допомагає автору тримати читача у певному психологічному напруженні аж до розв'язки повісті.

Важливим для розкодування мотиву пошуку демонічної жінки є ситуація зізнання, яка створює ауру правдивості головних героїв: так, Тадей говорить: «Мене завжди вабили розпусні, злі, аморальні жінки, але мій розум і виховання не дозволяли мені в цьому зізнатись» [, 136], а через декілька рядків чоловік зізнається психоаналітику: «Я хочу шалену жінку, яка вміє це приховувати. Про таку жінку я мріяв усе життя, добропорядну в сім'ї і розпусну в ліжку» [, 136]. Головний герой послідовно продовжує свої роздуми, згадуючи про дружину: «Та пісна вона мені! Така у всьому правильна, аж нецікава!» [, 137]. Мотив пошуку демонічної жінки реалізується у випадковій зустрічі головного героя з лемківською дівчиною: «Він відчув нестримний потяг до цієї жінки, яка випромінювала грубу сексуальну енергію…» [ , 96], а пізніше зауважив, що вона «назавжди зруйнувала їхню з Аллою сімейну ідилію» [ , 97]. На думку Е. Фромма, «Чоловік, якому здається, що він повен сил і енергії для сексуальних витівок, а сексуальна привабливість жінок провокує його, насправді підвладний своїм марнославством: він хоче довести свою перевагу над іншими чоловіками» [, 123] і додає: «Сексуальні стосунки - це часто найкоротший шлях стати ближче одне для одного, але цей шлях вкрай оманливий» [, 123].

Пошук ідеального партнера виливається в поштовх до набуття певних особистих якостей, долання перешкод, тобто підстави запропонувати себе як надійного партнера, повноцінного товариша, який реалізується Тадеєм у втечі від буденності з Аллою до демонічної жінки Ольги.

Уперше автор згадує про неї під час бенкету в маєтку Тарновських: підкреслимо, що згадка подається опосередковано, жінка танцює у величезній пружині: «Зелена пружина нагадувала велику гусінь. А те, що виробляла ця гусінь,було просто дивовижним. Розтягуючись, вона зав'язувалась вузлами, оберталася навколо своєї осі, здіймалася вгору…» [, 143], а згодом додає: «танець напівоголеної жінки на маленькій металевій скрині був найекзотичнішим явищем бенкету. Вона так рухалась, вигиналась і скручувалась, ніби в її тілі не було кісток» [, 143].

В. Даниленко пов'язує появу демонічної жінки із всезагальним захопленням: «…кожен чоловік, який хоч раз побачив її танець, думав про одне: що вона може виробляти в ліжку» [, 144], роблячи акцент на тілесності, відчутті такту: «Обличчя молодої жінки було емоційним і виразним, вона переживала кожну музичну фразу і відтворювала її своїми рухами» [, 144]. Р. Мюшамбле трактує зображення демонізму із зрушеннями суспільної моралі; як правило, такою жінкою захоплюються, але водночас громадська думка засуджує її поведінку, саме це і робить її бальш привабливою для чоловіків: «Це можна інтерпретувати як спосіб ототожнити нестримну жіночу сексуальність із демонічним, як метафору, що уподібнює «маленьку смерть» із болем, посиленим вічними пекельними муками» [Мюшамбле, 42].

Відповідно до концепту демонічної жінки, Ольга Фафлей репрезентує образ «недолюбленої дитини», їй притаманна пристрасність, однак образ її не віддає ні загадковістю, ні вишуканістю, ні недоступністю, які характерні для демонічних жінок. Потяг до такої жінки Ролло Мей трактує як «прагнення кожної істоти до самоствердження, розмноження та увіковічнення» [ Ролло Мей, 116]. В'ячеслав Шнайдер трактує образ Фафлей як жінки, «яка поєднує в собі і риси російської дівчинки з військового гарнізону <…>, і Оксану Дронь, яка вкрала в крамниці ляльку, і всіх розпусних жінок, що їх Тадей бачив у фільмах» [Шнайдер_ДК, 174].

Психологічно автор надає Ользі Фафлей ознак безсоромності, ця жінка «обернулась до Алли й зміряла її безсоромним поглядом, від якого Алла знітилась, і відчула, як у її серці вперше за останні роки ворухнулася забута ревність» [, 145]. Історично вважалося, що жінка «має коритися, страждати і не скаржитися на життя» [Мюшамбле, 92], адже релігійні та моральні норми, правила пристойності та патріархальне право визначали будь-які тілесні надмірності як непрощенний гріх, але Ольга Фафлей виступає опозиційно до традиційної поведінки, вона зневажає суспільні норми моралі.

Так, автор зауважує: «Фафлей не любила довгих прелюдій і відразу перейшла на ти: ? Як ти ставишся до кохання втрьох?» [, 150], на що вихований у суворій моралі Швагуляк «вдавився риб'ячою кісткою і довго кашляв» [, 150]. Історично цінність шлюбу навіть не обговорювалася, подружнє життя існувало як явище, яке не можна піддавати сумнівам: «осердя класичного шлюбу існувало як базова одиниця, поле зустрічі індивідуального та норм, єдиним середовищем, де вираження сексуальності було дозволене» [Мюшамбле, 35], а Ольга Фафлей зневажає нормативність шлюбу, а зраду не вважає поганим вчинком (в одному з діалогів читач дізнається, що жінка вже тричі була заміжньою, нечуваний гріх з погляду християнської моралі). Тілесне задоволення для Фафлей стає визначальним під час спілкування з чоловіками, до того ж, не останнім фактором у виборі партнера постає його заможність, суспільне положення, важливі зв'язки - це ще одна деталь, за допомогою якої автор зображує кризу шлюбу.

Класичне «демонічне» підкоряє і знищує свою жертву, є архетипом Аніми, що за К. Юнгом, «втілює в собі всю повноту несвідомого душевного життя» [Юнг ,284], крізь який проявляється інстинкт самозбереження жінки. На думку В.Даниленка, «у демонічній природі таїться сила Еросу, чаші життєвої енергії, адже демонічне протистоїть буденності, нудьзі та пісному шлюбу» [ДЖ, 24]. Образи, які виступають посередниками між свідомою і несвідомою природою людини, К. Юнг називає «Анімою» і «Анімусом» [Юнг,].

Аніма -- архетип невизначеного жіночого образу, носія материнства, захисту, родючості, а також -- заряд небезпечного, злого. Аніма та Анімус (чоловічий відповідник) -- компоненти світобудови. Аніма зберігає незмінну якість позачасовості: вона звичайно виглядає молодою. Цей архетип також має два аспекти - темний і світлий, може відрізнятися благочестям, а може реалізовуватися через зраду і спокусу.

К. Юнг вважає Аніму душею чоловіка. Відбиваючи на собі жіночі якості чоловіка, Аніма виражає також настрій людини, його передчуття і емоційні спалахи. Людина, якою править Аніма, «може вести себе неконтрольовано і емоційно» [Юнг, ].

Ще один мотив розкодування образу демонічної жінки подає Еріх Нойманн, продовжуючи традиції К. Г. Юнга аналізу емоційної сторони людини, її Аніми. У праці «Страх фемінінного» [Нойманн/Юнг] Е.Нойманн говорить, що «усвідомлення Аніми і «визволення» її ? необхідний крок до цілісності індивідууму, при цьому вимоги культурного канону можуть суперечити індивідуальним вподобанням. Тому адаптація до патріархальної культури призводить до уникнення трансформуючого аспекту фемінінного» [інтернет, ]. Також психоаналітик вказує на важливу роль батьків, які у ситуації виховання дитини відіграють ключове значення. Поділяючи цю думку, В. Даниленко у повісті «Сонечко моє, чорне й волохате» стверджує: «У батьків має бути трохи егоїзму, щоб його вистачало на особисте життя. Інакше вони задушать у любові своїх дітей» [, 49].

Будь-яка любовна інтрига, розповідь про кохання будуються на основі моделі знаходження Аніми чи Анімуса. Партнер може виявитися облудним (Ольга Фафлей, Марко Вовчок), і тоді він неусвідомлено малюється письменником як такий, що має більш чи менш демонічні якості представника Пітьми. Втеча Тадея від побуту реалізує його підсвідоме бажання «позбуватися принципу реальності, втікати в ілюзійний світ, як небезпечна психологічна тенденція, яка не дає змоги реально оцінити ситуацію і приводить до фемінізації мужності та фальшивої жіночості» [Збор_код, 98].

Прикметно, що в «Тінях з маєтку Тарновських» детально описано подружні стосунки батьків сім'ї Швагуляків, як з боку чоловіка, так і жінки. У В. Даниленка ця модель по-новому осмислена: історії життя і зрад батьків допомагають зрозуміти краще світ комплексів самих Тадея і Алли. Витоки концепту пошуку демонічної жінки автор вбачає у поведінці батьків.

Зрада у родині Тадея відбувалася з боку матері, і малий хлопчик «від незрозумілих почуттів плакав, довго лежав і здригався від плачу на матраці…» [ ;121]. Патріархально-центрована модель виховання в родині неабияк вплинула на психічний розвиток Тадея, з часом йому стали подобатися «зіпсовані дівчата».

Доросліючи, герої знаходять собі друга або подругу, сексуального партнера чи супутника життя, що залежить від рівня культури, носієм якої вони є. Почуття необхідності пошуку і знаходження «своєї половинки» укорінюється в психіці людини в певних протоідеях або протообразах, які детально аналізував К. Г. Юнг. Якщо прообрази Матері і Батька оточують дитину з самого малечку і допомагають у всьому, так би мовити, «без причини», то закодовані в особах інших партнерів, жінки й чоловіки відчуваються дитиною як «піклування і захист, які ще потрібно заслужити, здобути через переборювання» [Юнг,121]. Якщо мати любить дитину за сам факт існування, то любов і прихильність партнера вибіркові, оцінюючі, критичні, з певними потребами: так, Ольга Фафлей потребує від Тадея певного вибору, вона не готова прийняти його таким, яким він є.

Демонічна натура, за В. Даниленком, може проявлятися і в іншому: у повісті «Сонечко моє, чорне й волохате» автор говорить про архетип донни: «Донна? жінка шляхетна, створена для чоловіка художнього типу. Як ювелір, що може відрізнити діамант від підробки, донна відразу відрізняє талановитого чоловіка від звичайного. Вона шукає серед чоловіків неординарну особистість і, зачарована талантом, готова бути з ним до кінця. Хоча, мушу зауважити, деякі з них бувають колючими, гострими на язик, із складним характером. Донні одержимий талантом чоловік важливіший, ніж просто чоловік, від якого вона може народити дітей…» [, 56]. В архетипі донни органічно втілюються риси демонічної жінки з вірною, відданою нареченою.

Осібно стоїть образ Марка Вовчка: цю жінку Володимир Даниленко описує як владну, непересічну особистість. Особа Марії Вілінської викликає дискусії і в наш час. Про те, що вона була відомою спокусницею, руйнувала чужі сім'ї і закохувала в себе чоловіків, відомо давно. Однак, міф про те, що Опанас Маркович писав літературні тексти за неї, неоднозначний.

Ростислав Чопик у праці «Вовчок» [Чопик] згадує зв'язок відомої українки з письменниками ближнього і дальнього зарубіжжя, а В. Петров-Домонтович наводить цитату з листа Пантелеймона Куліша: "Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помилився, приложивши такий псевдонім: сей бо вовчок, той, що росте диким пагінцем на плодючому дереві, висисав так само живі соки з людей, що держали його на світі" [Домонтович, 190 ].

Перші сумніви щодо справжності авторства багатьох творів Марка Вовчка виказали О. Огоновський, Олена Пчілка, згодом підтримали цю думку дослідники Марія Загірня, Ганна Барвінок, І.Стешенко, В.Гнатюк. І хоча І.Франко, В.Доманицький, М.Зеров доводили протилежне, рецидиви давнього сумніву іноді зринають досі. Модерністське тлумачення постаті Марка Вовчка вперше здійснив В. Петров-Домонтович, проаналізувавши любовні інтриги [Петров_романи Куліша] відомої українки та у задумі біографії «Мовчуще божество» [Мовчуще_бож]. Серед останніх досліджень на цю тему варто викоремити праці В. Агеєвої [Агеєва_чол_псевдонім], С. Павличко [Три долі], Н. Зборовської [код] та ін., які звертають увагу на емансипаційний принцип письма і життєвої позиції Марка Вовчка.

С. Павличко відзначала: «Безперечно, найцікавіший бік творчості Марка Вовчка -- феміністичний» [Павлич_три долі, 22]. Цю тенденцію дослідження підтримала В. Агеєва у статті «Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність» [агеєва_незнайома], акцентуючи увагу на спорідненості Марка Вовчка із позицією Жорж Санд [агеєва,незнайома, 16]; аналізуючи причини складного і неоднозначного характеру письменниці, зауважила: «Однак невдовзі Марія Маркович починає руйнувати, сказати б, горизонт сподівань тих непересічних чоловіків, в оточенні яких перебувала, порушувати норми, обов'язкові для «доброчесної» жінки, нехай хоч і тричі талановитої» [Агеєва_незнай_, 32].

Постать Марка Вовчка в українській і зарубіжній літературі цікава ще й тим, що вона чи не найперша торувала шлях літературі іншого типу й іншого спрямування - на відміну від захоплено-народницького стилю до драматично-модерністського. На думку В. Агеєвої, «Сама ця переорієнтація з любовної колізії на перипетії становлення митця прикметна для модерної прози. Ha відміну від класичної літератури (зрештою, як романтичних, так і реалістичних сюжетів XIX століття), жінка починає діяти поза родинними рамками, і коло сильних почуттів, могутніх пристрастей уже не обмежується для неї лишe коханням та материнством» [Агеєва_незн, 35].

Аналізуючи неоднозначну постать в історії літератури, зазначимо, що тенденція зображення життя відомої українки трактується В. Даниленком з погляду сучасності, автор цілком зосереджується на непересічній особистості Марії Вілінської і не торкається у повісті художніх особливостей письма останньої.

Відповідно до мотиву пошуку демонічної жінки, автор переосмислює суспільну ролі, яку відігравала свого часу Марко Вовчок; він підтримує відомий міф про нахабність письменниці для яскравішого виокремлення типу жінки, що є самодостатньою. Прикметно, що Тадей з повісті «Тіні у маєтку Тарновських» захоплюється владною жінкою, проте образ Ольги Фафлей неможливо порівняти з Марією Вілінською: якщо є певна якість демонічності у першій, то друга вся підкорена «роковій долі». На думку Н. Зборовської, «Батьківські» інтроекції Марка Вовчка ведуть її в три літератури, де жадібність імперської жінки проявляє себе через імітацію різнонаціональної чоловічої творчості» [код, 115].

“Літературний образ жінки ХIХ століття - “покритки”, “бурлачки”, “повії”, що були квінтесенцією горя, нещастя й немочі, відступив перед “царівною” і “одержимою духом”. В українській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним і феміністична ідея”, - писала Соломія Павличко [СП_Марко Вовчок, 23].

В. Даниленко не вдається до детального трактування творчості української письменниці, за читачем він залишає право подальшого аналізу. Проте автор вкладає в уста Романа Бея думки про моральну зіпсованість Марка Вовчка: режисер згадує, що вона у свої п'ятнадцять років «вже була досвідченою спокусницею, здатною закрутити голову будь-якому чоловіку» [, 85] і додає: «вона добивалася визнання найдоступнішим для жінок методом - через впливових чоловіків» [, 86].

Ще одну лінію зв'язку назви повісті із долею Марка Вовчка простежуємо в репліці:«Коли молодшому Тарновському було сімнадцять років, економ застав його в ліжку зі своєю дружиною. Цим економом виявився Опанас Маркович, а його невірною дружиною - Марко Вовчок» [, 84]. Автор, згадуючи демонічну жінку, згадує її згубний вплив на чоловіків: «Від кожного вона брала все, що хотіла, а коли його вичерпувала, переходила до іншого. Від Опанаса Марковича вона взяла літературний хист і завдяки йому стала письменницею. Всі її українські твори в пориві почуттів були написані Марковичем» [, 84].

Олександр Євтушок, аналізуючи зв'язок родини Тарновських і Швагуляків, зауважує: «одні ? маючи чималі гроші, хороші будинки та винні бутіки, все одно поводяться наче ті пани Тарновські, які спустили усі статки на гостей, бали, наряди і яства, або в крайньому разі на курорти та матеріальні витвори мистецтва, які можна буде коли-небудь продати. Але длубаються у собі так само, як другі - ті, хто «виживає» [інтернет].

Таким чином, Володимир Даниленко, розбудовуючи образ Марка Вовчка, репрезентує в образі відомої письменниці архетип жіночої зради, який можна вважати ознакою демонічної жіночності. До класичних прийомів зображення демонічного входить мотив страху чоловіка перед жінкою, перед її чарами: „Вона - сирена, чиї пісні заворожували моряків і кидали на рифи. Вона - Цирцея, котра перетворює своїх коханців у тварин; русалка, котра затягує рибалок на дно озер. Чоловік, бранець її чарів, позбувається волі, не має жодних помислів, майбутнього” [Бовуар,176], - характеризує С. де Бовуар стосунки чоловіка і жінки. Це означає, що демонічне поєднує в собі страхи чоловіка за те, що його роль витіснять, але водночас він не може жити без демонічної жінки, тому що вона ні з ким не радиться про власні рішення, живе вільно і презентує в собі всю повноту і самостійність душевного життя індивіда. Ніла Зборовська дотримується подібної думки: « Руїнне начало переможного чоловічого духу вимагає жінки-жертви <...> Сексуальна неконтактність на тлі духовної відчуженості <...>, любовний потяг жінки (рух до єдності) змінюється на агресивний руйнівний смерч <...>, що звучить в унісон представленому чоловічому демонізмові” [Збор_карнавал мертвих, 115].

Демонічне ? це будь-яка природна функція, що має здатність цілком підкоряти собі особистість. Демонічне може бути як створюючим, так і деструктивним, і, як правило, є і тим і іншим одночасно. У В. Даниленка концепт демонічності частково втілений в образі Ольги Фафлей, частково - через зображення Марка Вовчка, автор надає образу письменниці ознак фатальності: «Маркович писав твори від імені своєї дружини, яка все життя мріяла про літературну славу, і помер від туберкульозу, яким вона його заразила» [, 85].

Відомо, коли одна з функцій демонічного зазнає змін і один елемент отримує владу над усією особистістю, це перетворюється на "одержимість демоном", що є традиційним історичним трактуванням психозу. Демон ? це не обов'язково жива істота; під ним слід розуміти фундаментальну, архетипну функцію людських переживань, екзистенційну реальність людини, якій вона не знаходить логічного пояснення. Тому в «Тінях в маєтку Тарновських» немає міфотворчих елементів, перевтілень магічного характеру, тієї «демонічості», яка наявна у Вал. Шевчука (образи змієногої діви, горбунки Зої). Хоча, варто зауважити, що тема потойбічного, містичного кохання вже згадувалася майстром у творах «Посмішка Савула», «Поцілунок Анжели», «Далекий голос саксофона» зі збірки «Сон із дзьоба стрижа». Так, І. Давиденко вважає, що «сучасний український прозаїк, вдавшись до репарації відомого міфологічного сюжету, обрав центральним персонажем не слабкого чоловіка, а сильну жінку, здатну на рішучий крок» [Давиденко, 105]. Демонічне стає злом, коли воно цілком підпорядковує собі Я людини, не дивлячись ні на цілісність цього Я, ні на унікальність форм життя інших істот і їх потребу в об'єднанні.

В. Даниленко так коментує демонічність Марка Вовчка: «Її терпіли, доки морочила голови страшим чоловікам, та коли вона взялася за молодших, що за віком годились їй у сини, і ці почали через неї стрілятись, труїтись, вішатись, проти неї збунтувались усі інтелігентні жінки Російської імперії» [, 159]. Ж.Лакан стверджує: «любов, якою обдаровує жінка свого чоловіка, має предметом своїм не індивіда, навіть ідеалізованого, ? небезпека так званого спільного життя в тому і полягає, що вона, ідеалізація ця, її іспиту не витримує, ? а істоту іншу, потойбічну» [Лакан, 38], тобто у поведінці Марка Вовчка прочитаємо мотив пошуку ідеалізованої фігури батька.

Коли демонічне не знаходить «виходу», воно проявляється як агресивність, ворожість, жорстокість ? те, що людина намагається в собі приховати, але інколи проектує на інших; це один бік демонічного, інший полягає у самовпевненості індивіда, яка дає йому творчі сили. Так, Ольга Фафлей мала не один роман з чоловіком, була впевненою щодо власної зваблюючої здатності, вела себе хтиво і розпусно, тобто репрезентувала негативні риси демонічної жіночності. Пошук такої жінки, на думку В. Шнайдера, підкреслює «сексуально відкритий шлюб» [Шнайдер, 174] Швагуляків.

Потяг до демонічної жінки в «Тінях з маєтку Тарновських», з погляду психоаналізу, пояснюється не так її власними якостями, як кризою у психіці її «жертв», відповідно до якої у хлопчиків формувався страх перед жінкою, що в дорослому віці трансформувався у підсвідоме бажання підкорятися психологічно сильній особі: «Надміру великий страх фемінінного як страх жінки і світу робить чоловіка нездатним конкурувати чи проявляти свою маскулінність » [Нойманн; 85]. З іншого боку, чоловіка традиційно асоціювали із силою, чистотою, небом, Богом. Натомість жінку - із слабкістю, нечистотою, водою, землею, дияволом. Панівна культура визначає природну схильність жіноцтва до надмірної тілесності як неприйнятну норму поведінки всередині соціальної групи. Це дає змогу чоловікам, на думку Р. Мюшамбле, «жити за подвійними сексуальним стандартами та вважати легкою здобиччю всіх, кого не захищає й не контролює чоловік» [Мюшамбле, 108].

Тадей Швагуляк, який отримав у дитинстві недостатньо любові, здатен вбачати в демонічній жінці те, чого йому так не вистачало у власній матері. Коли він дивиться на Ольгу Фафлей, йому здається, що вона найкраще йому підходить, бо вона отримує над ним таку ж владу, як мати над своєю дитиною. Жінка, котра уособлює в собі матір, «витягає на поверхню» чоловіка його дитячі фантазії, мрії, страхи. Демонічна жінка багато розпитує його і таким чином провокує на довір'я і відкритість. Чоловік перетворюється на дорослу дитину, однак часто починає деградувати як дорослий, втрачає самостійність і надає головну роль у сім'ї жінці, тобто відбуваються певні психологічні зрушення в поведінці головного героя. Вольовій, психологічно сильній жінці не притаманне сумування поряд з партнером, вона не зможе постійно виконувати функцію матері, тому що відчуває слабкість чоловіка, вона буде «безкінечно гратися» цим і коли натішиться, залишить чоловіка.

Проте ці якості швидше свідчать про негативний вияв демонічності, що міг сформуватися у жінки внаслідок важкого дитинства, несправедливого ставлення до неї чоловіків тощо. Окремо автор вводить у тканину повісті згадки про Розалію Лівшиць, яка « була мудрою жінкою. Вона водила дівчат до Винниченка, Винниченко з ними кохався, але залишався з Розалією Лівшиць» [, 149], тобто презентувала свою сімейну роль більше у вияві матері, ніж коханки. Жіноча сексуальність для патріархально-центрованої свідомості вважається злом, прокляттям, вона втілюється в образі повії, розпусної жінки, відьми. Насправді, на думку Еріки Джонг, “жодна з цих ролей” - ані Матері, ані Відьми - “не обіймає жіночого буття цілком”, відтак суспільство накладає на жінку “подвійні пута, разом і моральної, і фізичної якості” [Джонг, с.190].

Еріх Нойман говорить про те, що «першопочаткові взаємозв'язки з матір'ю - це не тільки перші стосунки, але також образ і прототип стосунків в цілому » [ Нойманн, 86]. З плином часу хлопчик повинен відділитися від матері - першої особи, що гарантувала йому спокій і безпеку, і цей символічний акт переходу власного его до нової стадії розвитку не може переживатися спокійно, він реалізується в комплексах і страхах. Якщо особі не вдається повністю відділитися від архетипічної фігури матері, розвиток его застигає на стадії псевдо-єдності з матір'ю (Тадей шукав замінник вольової, сильної матері). Саме тому, коли герой зустрічає жінку, чимось схожу на матір, у нього народжується відчуття впевненості у стосунках, задоволення і захоплення жінкою. Ця ситуація варіюється відповідано до індивідуальних особливостей розвитку людини і може бути представленою по-різному.

Варіативність зображення поведінки демонічної жінки може мати різні смислові навантаження, виконувати різні стилістичні функції. Однією з форм вираження концепту демонічної жінки у В. Даниленка є зображення її психологічної недосяжності: вона є самодостатньою і незалежною; потяг до такої жінки трактується автором як втеча від втоми, пошук ідеального партнера, який уособлює в собі архетипні якості Матері (згадаємо, що Н. Зборовська аналізувала українську літературу саме з боку впливів патріархальної і матріархальної традицій [Збор_канон]).

З погляду психоаналізу, майже кожний художній текст приховує в собі архетипну модель, наприклад, наближення шляхом долання перешкод до Матері чи Батька. Оскільки архетипів усього декілька і вони -- аморфні, чітко в психіці не окреслені, здатні перетікати один в одного, пошук ідеального партнера і в житті, і в тексті може набувати вираження перенесення на ідеального партнера архетипних якостей Батька чи Матері. Материнське в архетипному контексті майже завжди пов'язане з виявами матеріального, фізичного піклування. Так, у В. Даниленка архетип Матері реалізується у спогадах Алли: «Вона вискочила <…> і простягла мені маленькі черевички, червоні, в білий горох <…>. Саме з цих черевиків у мені прокинулась свідомість маленької жінки…» [, 100]. Батьківське -- абстраговано-духовне -- здобування знань, якостей сміливості, вірності, відданості, мужності, відповідальності: «Пізніше я не раз згадувала цей випадок, коли батько врятував всіх, хто їхав в автобусі на весілля» [, 113].

Митець слова надає особливу роль літературній деталі: так, описуючи душевний стан героїв автор поперемінно пояснює зміст людських переживань, то серйозно, то з іронічною посмішкою. Одна з головних деталей оповіді сконденсована в архетипі тіні. Тінь -- те, що людина воліє забути чи приховати, це прориви її підсвідомого. Стан пітьми реалізується через картини Пимоненка, роздивляючись які, один з героїв говорить: «Сутінки - це перехід, який розкриває все темне й світле в людині» [, 157].

Символізм назви «Тіні в маєтку Тарновських» репрезентовано також у тому, що головні герої однойменної повісті - Алла і Тадей Швагуляки - хотіли приховати власні комплекси, страхи за маскою щасливого подружнього життя, але їм це не вдалося (Подібно до самих Тарновських, концепцію життя яких автор розгортає в ключі розкішного, заможного, але далеко не щасливого життя): «вони звикли одне до одного, але їхні глибоко сховані бажання з цим не погоджувалися» [, 122]. Проблема шлюбу, коли кожен герої усвідомлює свою роль, але розуміє, що це нічого не змінить у стосунках, виразно окреслена майстром у мотиві пошуку іншого партнера, з яким можливо бути щасливим. Я. Поліщук коментує особливість письма прозаїка: «історії, що їх оповідає В. Даниленко, належать до буденних житейських пригод, із якими зіштовхується практично кожен. Кохання і зрада, ревнощі й родинні чвари - це звичне коло, в межах якого відбуваються сюжетні ігри Даниленкових повістей» [інтернет], проте у цьому символічному «колі пригод» відбуваються значні психологічні трансформації героїв. Так, причина того, що Тадей і Алла досі разом, пояснюється автором у вигляді почуття провини героїв: «ми жаліємо одне одного і воліємо повернути хоча б те, що єднало нас на початку знайомства, бо не хочемо, щоб про Настусю в школі говорили, як про Зосю Бобелю» [, 132].

На сьогоднішній день чоловіки і жінки користуються значно більшою сексуальною свободою, ніж цього можна було очікувати за радянських часів. Проте постійне блукання від партнера до партнера не додасть людині щастя, цю думку легко прочитати у повісті «Сонечко моє, чорне і волохате». Натомість у «Тінях з маєтку Тарновських» автор вдається до іншого роз'вязання конфлікту: Алла знаходить ідеал романтичного чоловіка, а Тадей - розпусну жінку, з якою відчує пристрасть. На думку В. Шнайдера, герої В. Даниленка рухаються до «відкритого шлюбу» [Шн, 176]. Головні герої все своє життя перебували в тіні, не дозволяючи собі насолодитися життям через батьківські настанови і спільну дитину, проте фінал митець залишає відкритим - це символічний вихід у світло. Головна героїня «хотіла нарешті кудись приїхати, де ніщо не зв'язує її з минулим та безрадісними ночами, коли вона слухала, як відвернувшись до стіни, спить чоловік» [, 158], а зустрівши Дениса Пуленка, «не могла пояснити,чому так легко й вільно стало на душі, ніби з неї звалилась гора, що притискувала її всі роки, відколи стала дорослою» [, 159]. Хоча Алла фактично свідомо обрала собі іншого чоловіка, нехтуючи старосвітськими нормами поведінки, авторські симпатії знаходяться на боці цієї жінки; концепт знаходження щастя є вирішальним під час аналізу характеру головної героїні. Тому демонічність Алли відходить на інший план порівняно з поведінкою, що нам її репрезентує Ольга Фафлей. Прозаїк навмисне не розкриває продовження стосунків Алли і Тадея, апелюючи до читацької свідомості у розкодуванні цього мотиву.

Отже, демонічність жінки в повісті «Тіні в маєтку Тарновських» виконує ряд функцій:

1. Характерологічну (так, ми дізнаємося про сутність жіночого характеру Марка Вовчка);

2. Стилістичну (демонічність, якої насичені епізоди бенкету в маєтку Тарновських, додає тексту романтизованого елементу);

3. Оцінну (автор приходить до висновку, що демонічне в його позитивному прояві допомагає партнерам під час складних життєвих переживань, промовистий приклад - поведінка Розалії Лівшиць, натомість поведінку Марка Вовчка В. Даниленко трактує як розпусну);

4. Сюжетотворчу (на трактуванні норм поведінки демонічної жінки базується основна інтрига твору);

5. Конфліктологічну (поведінка Марії Вілінської викликає ряд суперечностей, зіставлення яких є прикметною ознакою стилю В. Даниленка );

6. Націєтвірну (демонічність зображується майстром і в ключі специфіки української жіночності).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність // Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої половини XX -- поч. XXI ст. Авторський проект В. Габора. -- Львів, 2005. -- С. 16.

Аналітична психологія: Минуле і нинішнє /К.Г. Юнг, Еге.Семюелс, У. Одайник, Дж.Хаббек; Сост. В.В. Зеленський, А.М.Руткевич. - М.:Мартис, 2010. -320с. - (Класики зарубіжної психології).

Бабич І. Над передсмертним ложем імперії (Сатира В. Даниленка в контексті ідеології вісімдесятництва) // Слово і час. - 2007. ? № 10. - С.79-82.

Бовуар Сімона де. Друга стать / Перекл. з французької Н.Воробйової, П.Воробйова, Я.Собко: В 2 т. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - 390 с.