Іван Франко - літературний критик

Роман Гром`як підкреслює, що, очевидно, не варто сприймати це спостереження І. Франка як категоричне твердження. Проблематично, чи може автор (навіть критик) «цілком щезнути за своїм твором». Само собою зрозуміло, що йдеться про міру авторської присутності в «чужій свідомості», про способи передачі і вираження авторської позиції, образу автора у тексті твору. Одна справа, коли всезнаючий епічний автор постійно коментує вчинки своїх персонажів, навіть їх внутрішній світ, інша, коли він «представляє» читачеві живих людей, дає можливість їм «виговоритися», а сам немовби щезає поза ними, власну позицію виражає дуже опосередковано, композиційними засобами. Інакше постає проблема перед літературним критиком, особливо -- істориком літератури.

Франко жив і творив за австро-угорських часів, коли польський і український народи були розділені між двома імперіями і прагнення провідних верств кожного з них фокусувалося на створенні чи відновленні самостійних держав. Дослідник не міг обминути цієї дразливо-політичної проблеми. Письменники, які відтворювали ці процеси, критики, які інтерпретували їх твори, стикалися з людьми різних типів: одні, належачи до різних етносів, мирно жили по сусідству, спільно обробляли землю, одружувалися, навзаєм переймали одні в одних мову; інші стихійно трималися спільного кореня, розбудовували великі патріархальні однонаціональні сім'ї, не уникаючи, одначе, чварів і сварок, зумовлених не тільки соціяльними, а й морально-психічними причинами. Приклад сформованих націй з розвинутим політично-державним устроєм не міг не впливати на національне пробудження тих етносів, які опинялися в залежності від перших. Поставала свідома верства будителів національної самосвідомості, які і вели просвітницько-організаційну роботу, отже, начебто «збурювали» спокій і мирне співжиття багатоетнічних спільнот. До них належав І. Франко -- критик, публіцист, митець. Він досліджував реальні явища гетерогенної культури, в якій національні елементи мали різну вагу, а в житті кожної особистості, сім'ї, реґіону відігравали неоднакові ролі. Ключа до осягнення і розуміння цих питань він шукав у характері міжнаціональних стосунків, у відношенні -- «особа -- нація -- держава». Тому І. Франко, пройшовши звивистий шлях у пошуках соціяльної справедливості для свого народу, випробовуючи на цьому шляху соціяльно-економічні і просвітньо-культурницькідороги, переконався, що борці за соціяльну справедливість і за повноправну культуру українців повинні почуватися «наперед українцями», а вже потім -- радикалами, соціялістами, демократами.

ВИСНОВКИ

Найвищим досягненням думки літературознавства в Україні сталі теоретико-літературні й літературно-критичні роботи Франка. У працях ученого питання літературної критики в кінці XIX ст. починають розглядатися з точки зору її теорії. Специфіка критики аналізується їм як галузь суспільної діяльності, завданням якої є формування естетичних смаків читачів. Наукову діяльність, поетичну й літературно-критичну творчість Франко розуміє як спробу сугестувати, вселяти свої думки іншим. Літературний критик, на відміну від ученого або письменника, сугестує свої думки іншим, даючи первинну оцінку твору й мистецтву.

Згадані думки Франка сьогодні значно ширше трактують сучасні теорії літературознавства. Специфіка літературно-критичних думок полягає в тому, що аналіз і оцінка художнього твору здійснюється в процесі діалогу автора з читачем, вона не існує без реципієнта. Апеляція до читача - обов'язковий сюжетотворчий елемент критичного дискурсу. У критичних статтях Франка відбувається синтез наукового й художнього типу мислення. Критик пропонує читачеві проблемну ситуацію, яка вирішується в єдності та взаємодії зазначених компонентів.

На рубежі ХIХ-ХХ ст. Франко бачив завдання літературної критики в трактуванні «відносин штуки до дійсності». Для літературного критика важливо виявити причини задоволення в людській душі, показати як даний автор викликає це естетичне задоволення в душі читачів або слухачів.

Відійшовши в 90-х роках XIX - початку ХХ ст. від позицій «реальної критики», Франко в працях « Із секретів поетичної творчості», « З останніх десятиліть XIX століття», «Старе й нове в українській літературі», «Принципи і безпринципність» розбудовує ідеї естопсихології (наукової критики).

Літературно-художня критика перелому XIX-ХХ ст. яскраво вписується в дискурс наукового мислення європейського літературознавства того часу. Завдання критики, які сформульовані Франко, передбачали застосування трьох видів аналізу - естетичного, психологічного, соціологічного. В 90-х роках він не відкидав жодного з них, тільки висував на перший план естетичний аналіз.

На думку І. Франка, літературна критика повинна показати особистість автора, його світогляд, його образ, відчуття внутрішнього й зовнішнього миру. Таке критичне вивчення добутку веде до пізнання реципієнтом автора і його часу, а звідси й того суспільства, яке його виховало. Франко вважав, що завданням критики є вираження авторської індивідуальності в його добутках.

І. Франко вважав, що тріумф індивідуалізму у творчості є одночасно проявом соціального значення художнього твору. Адже в художніх творах навіть тих письменників, які тікають від соціальних тем, соціальних проблем, як не крути, не уникнути.

Літературний критик, по переконанню Франка, повинен пояснювати хід думок творців художніх явищ. Саме Франко вперше в українській науці про літературу звернув увагу на специфіку критики. З одного боку вона має риси наукової студії, а з іншого - своїми спостереженнями наближається до художнього узагальнення, тобто має риси чисто художнього явища. Франко критик значну увагу приділяв естетичним проблемам, він усе наполегливіше проводив аналіз структури художнього мислення як факту національної свідомості. Саме І. Франко аналізує літературні факти як процес цілісного явища культури, розумової діяльності на естетичному рівні.

Франко вважав, що літературна критика, з одного боку, є науковою дисципліною, яка використовує засоби чисто наукового аналізу, а з іншого, подібно прозі, поезії, драматургії, є галуззю літературної творчості . Однак Франко акцентує увагу саме на науковому характері критики. На думку українського вченого, чим більше науковими будуть аргументи критика, тем кращими будуть остаточні наслідки його діяльності.

Літературна критика наприкінці XIX ст. ставила насамперед питання дослідження змісту літературного твору, його соціальної сутності, яка в художньому полотні втілена особливим образом. Вона була засобом пізнання добутку за допомогою життя. Тому літературна критика була й залишається важливим фактором у взаєморегулюючій системі художньої літератури й суспільства.

В історії українського літературознавства Франко розробив проблеми теорії й історії критики. Теоретичні основи Франка-критика мали вирішальний вплив на розвиток усього українського літературознавства. Саме від І. Франка в нашій науці про літературу виробився такий тип письменника, який вважає своїм обов'язком писати не тільки художні твори, але й публіцистичні, літературно-критичні статті, філологічні, соціологічні, історичні, філософські дослідження.

Незважаючи на всі деформації розвитку українського літературознавства ХХ ст., пов'язані з пануванням тоталітарної системи, традиції І. Франка-критика вплинули на теоретичне мислення української гуманітарної науки ХХ-ХХI ст.

Ще до смерті Франка з нього поспішили зробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За схематичними образами "Великого Каменяра" та "українського Мойсея" приховувалися суперечності Франкової натури, нюанси його політичних переконань. Лише віднедавна літературознавці й критики почали тверезо підходити до оцінки культурної спадщини Франка. В усякому разі, я вважаю, що його образ потребує переоцінки, дослідження під абсолютно новими кутами зору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Див.: Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. -- Т. 48. -- К.: Наукова думка. -- 1980. -- С. 8.

2. Див.: Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. -- Т. 26. -- К.: Наукова думка. -- 1980. -- С. 5 -- 399.

3. Наєнко М. К. Історія українського літературознавства : навч. посібник / М. К. Наєнко ; -- Київ: Академія, 2001. -- С. 75 -- 97.

4. Громадський друг. -- 1878. -- 11.05. -- №2.

5. Див.: Історія української літературної критики. Дожовтневий період. -- С. 225.

6. Бернштейн М. Д. Українська літературна критика 50-70-х років ХIХ ст. -- К.: Вид-во АН УРСР, 1959. -- С. 134-392.

7. Гром`як Р. Т. Історія української літературної критики : навч. посібник / Р. Т. Гром`як ; Український Вільний Університет. -- Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. -- С. 131 -- 175.

8. Правда. -- 1873. -- Ч. 1. -- С. 1-2.

9. Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. У трьох книгах. Книга друга: навч. посібник / Упоряд. П. М. Федченко. -- К.: Либідь. 1998. -- С 77 -- 85.

10. Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. У трьох книгах. Книга друга: навч. посібник / Упоряд. П. М. Федченко. -- К.: Либідь. 1998. -- С 98 -- 102.

11. Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. У трьох книгах. Книга друга: навч. посібник / Упоряд. П. М. Федченко. -- К.: Либідь. 1998. -- С 116 -- 134

12. Франко Зібрання творів: У 50-ти томах. -- К.: Наукова думка., 1984. -- Т. 48. -- С. 489.

13. Див.: Зоря. -- 1887. -- №1. -- С. 16.

14. Див.: Басс І. І., Каспрук А. А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. -- К.: Наукова думка, 1983. -- С. 113.

15. Науковий часопис українознавства «Україна» (1907 -- 1932): Покажчик змісту. -- К, 1993. -- С. 3.

16. Киевская старина. -- 1886. -- Т. ХVI. -- Декабрь. -- С. 728.

17. Житє і Слово. -- 1895. -- Кн. 6. -- С. 485-486.

18. Див.: Р. Кирчів. Творчість Івана Франка в критиці Григорія Цеглинського // Наукові записки Тернопільського педуніверситету ім. В. Гнатюка. Серія Літературознавство». -- Вип. 4. -- Тернопіль, 1999. -- С. 153-164.

19. Дорошенко І. Іван Франко -- літературний критик. -- Львів: Вид-во Львівського університету ім. І. Франка, 1966. -- С. 210.

20. Франко І. Краса і секрети творчості: Статті, дослідження, листи/ Упорядн., примітки та імен. покажчик Р. Гром'яка і Ф. Пустової. -- К: Мистецтво, 1980. -- С. 57-58.

21. Франко І. Краса і секрети творчості. -- С. 444.

22. Див.: Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. -- Т. 27. -- К.: Наукова думка. -- 1980. -- С. 45 -- 345.

23. Див.: Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. -- Т. 41. -- К.: Наукова думка. -- 1980. -- С. 12 -- 72.

24. Див.: Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. -- Т. 31. -- К.: Наукова думка. -- 1980. -- С. 118 -- 272.

25. Див.: Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи// Зібр. творів: У 50-ти томах. -- Т. 30. -- К.: Наукова думка. -- 1980. -- С. 214 -- 216.

26. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х томах. -- Т. 2. -- К.: Наукова думка, 1970. -- С. 298 -- 302.

27. FrankoIwan. O literaturzepolskiej/ Wyborudokonaі i opracowaіMikoіajKuplowski. -- Krakуw, 1979. -- S. 7.

28. Міцкевич А. Wielkautrata. Історична драма з рр. 1831 -- 1832 з додатком життєпису А. Міцкевича та вибору його поезій у перекладі на українську

Размещено на Allbest.ru