Художня парадигма жіночих характерів у прозі Павла Загребельного в контексті української літератури

У центрі характеристики моделі світу П. Загребельного - образ шляху і мандрівника. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом - своєї сутності, до якої прагне людина (Яр Совинський - “Брухт”).

Митець подає здебільшого життєписи героїв-чоловіків середніх літ через авторську розповідь, діалоги, монологи, характеристики інших персонажів або наділяє їх здатністю філософськи мислити в середньому та зрілому віці, коли вони позбуваються абсолютної ілюзорності й самовільно зрікаються будь-яких претензій на свою вищість і намагаються осмислити і переоцінити свої стосунки з жінками.

П. Загребельний формує новий тип жінки - української “бізнес-леді”, показуючи трагізм радянської дійсності, інтерпретуючи її страшні наслідки, коли головною метою в житті стало не народження дитини, а набуття матеріальних цінностей, майна, що є еквівалентом влади. Сильні жінки й слабкі чоловіки - центральний конфлікт. Саме такою є головна героїня Євдокія Ледва.

«Брухт» обвалюється на сприйняття кількома болісними лавинами. Перша - найочевидніша, люта сатира. Сюжет - лише нагромадження декорацій, що викликають збридження: пострадянська руїна, сконцентрована в образі Кузьми Ягнича, колишнього «червоного директора» металургійного гіганта в Кучугурах, враженого хворобою Альцгеймера. Колись всесильний лев - тепер карикатура, живий труп, чиє існування потрібне винятково не багатьом паразитам - дружині (вона ж колега Ледва, акула-тигриця-самиця, бізнес-леді, спрагла влади, помсти та іншого самоствердження) та її непримітному «партнерові», фінансовому генію Нулю. Третій паразит - найцікавіший. Це гуманітарій-захребетник. Історик, що зазнав краху в кримінальному бізнесі, авантюрист і еротоман Ярема Совинський. Усі вони - більшою мірою елементи загальної інсталяції під назвою «Брухт».

Споглядаючи життєвий шлях Євдокії - це історія жінки, яка не знала власної гордості і достоїнства. Деморалізована, знецінена сама собою заради багатства. У цьому творі ми спостерігаємо за повним падінням жіночої душі і цілковитою диструкцією, яка перетворюється в брухт.

Всі ці люди шукають ілюзії порятунку, відчуття справжньості, якого позбавлені неймовірні прибутки, що дозволяють, ніби, придбати людей, повагу, вплив. Ця історія напрочуд передбачувана. Зрозуміло, що Ягнич помре, а разом із ним помре вся імперія багатств. Для Євдокії , в першу чергу, смерть «вічного утримувача» буде втратою всіх засобів для існування.

Для порівняння, можна взяти героїню із роману Уласа Самчука «Чого не гоїть огонь», Віру Ясну. Це людина, яка «спізнала весь бруд і ницість, і вже нічим її в цьому світі не здивуєш». Головний герой Яків Балаба теж, як і Ярема Совинський потрапив у повну залежність до жінки-вамп, яка втратила духовність своєї жіночності «Така гарна, а така зіпсована!». Це ж саме можна сказати і про Євдокію.

І, якщо в повістях Загребельного, ми простежуємо хоч якесь каяття і виправдання, то у цьому романі, де на першому плані, звісно ж, історичний злам пострадянської України за часів Кравчука і Кучми, автор навіть не намагається поставити жінку вище, ніж чоловіка. Здавалося б могла бути вище, навіть у такому суспільстві, але - ні! Отже, цей роман є свідченням того, що занепад, деградація і «брухт» душі жінки цілком можливий.

Висновки

літературний загребельний повість

Можна зробити висновок, не тільки у літературі, а й у реальному житті бачимо, що роль жінки у сенсі тілесному, сексуальному з погляду протилежної статі така ж примітивна і сприймається як належне. Коли мова йде, власне, про жіночу тілесність, то чоловіки надають перевагу фізично привабливим, красивим, а також практичним жінкам.

Питання гендерної рівності одне з найобговорюваніших у сучасному світі. Нині у вузі, на роботі, в мистецтві - у суспільстві точаться постійні суперечки: що ж, все ж таки, може Жінка і яке її місце в житті.

Лише останні кілька десятиліть проблема рівності чоловіка і жінки дискутується вільно і на серйозному рівні. Така, може здатися, нав'язана феміністичним рухом ідея рівноправ'я або навіть безкомпромісної вищості жіночої статі насправді не виникла з мильної бульбашки. Цьому передувала думка про однозначний вищий статус Чоловіка, яка тисячоліттями була закарбована в свідомості людства. І лише в кінці ХVIІІ століття зусиллями Мері Волстонкрафт ця теорія почала потроху "давати тріщину".

Література як інструмент, котрий найбільш тонко відчуває найменші порухи в настроях суспільства, має свою історію ставлення сучасників, літературознавців, письменників до Жінки як рівноправного кандидата на творення мистецьких полотен.

Щодо української літератури, то в кінці ХІХ ст. завдяки Ользі Кобилянській з'являється ще один тип літературної героїні - жінка-аристократка. Багато критиків вважають, що творчість Ольги Кобилянської дає початок руху емансипації в Україні, проте, якщо порівняти героїнь її творів і «змужнілих» героїнь сучасних романів, спільного знайдемо мало. Героїня Ольги Кобилянської - представниця української інтелігенції, освічена, витончена, мистецько обдарована, з гарними манерами і сильною життєвою позицією.

Значну деформацію в поняття жіночності внесла Жовтнева Революція. Перевернувши з ніг на голову ціле суспільство, вона внесла зміни і в життя українського жіноцтва. В літературі дедалі частіше з'являється образ жінки-будівниці комунізму, для якої на перший план виходять не любов, чуйність, чистота, а примарні цінності нової ідеології. Вона дефемінізується, стаючи безстатевим гвинтиком у тоталітарній машині. Країну втягнуто у переділ матеріальних цінностей колишнього СРСР.

Святе Письмо завжди виводить жінку насамперед як жінку, причому створіння при всій його гріховності значно моральніше, розумніше, красивіше й відповідальніше від чоловіка. Про праматір Єву в Біблії говориться у шість разів більше, розлогіше й краще з точки зору оцінювання вчинків та проступків, ніж про праотця Адама. Коли ж велика маткова кровотеча (а отже, те саме “відкриття (оприлюднення) крові”, яке вважалося особливо табуйованим, стає зримим навіть не для одного чоловіка, а для всіх), для життя самої жінки починає становити загрозу, Біблія знову ж таки, правда, вже у Новому Завіті, стає на бік жінки, а не догми й подає однозначний приклад зцілення такої хворої Ісусом Христом, причому табу в цьому випадку не застосовується ні до присутніх чоловіків, ні до самої “нечистої”, яка посміла торкнутися одягу Богочоловіка), порушивши всі тодішні норми, оскільки у такому випадку дотиком автоматично передавала свою “нечестивість” іншим. Гуманний погляд на жінку в Біблії зберігається навіть у тому випадку, коли жінка чинить кримінальний злочин.

Отже, простежуючи взлети й падіння, як духовні, так і кар'єрні, жінки у творах Загребельного останніх десятиліть ХХ століття, можна зробити висновок, що вагомий вплив має те, в якому оточенні формується та чи інша особистість, на якому історичному етапі, і що прирівнюється да найважливіших цінностей у житті. На мій погляд, все у цьому житті залежить тільки від самої людини і за всі вчинки, погані чи добрі, доведеться нести відповідальність. На основі досліджуваних творів, ми спостерігаємо різні архетипи жіночої душі, рушійними силами якої ставали різні чинники: чоловіки, влада, прагнення до самодостатності, саме через яких у суспільстві було втрачено найдорожчі цінності для жінки: самоповага, гордість, основне призначення прекрасної статі. Це сталося тому, що жінки самі дозволили цьому статися, зрівняли себе з нічим, і тільки вони зможуть це виправити. В першу чергу, виховати повагу до самої себе, і не забувати про свої обов'язки.

Таким чином, жінка на тлі історії та культури завжди відігравала помітну роль, проте лише нині її вклад у розвиток суспільства поступово визнається громадськістю.

Отже, художня творчість 50-90-х рр. Павла Загребельного є багатогранною, оскільки складається з багатьох складників: мистецького неспокою, новаторського пориву, емоційної та експресивної образності. Щоразу нові прозові з'яви цього продуктивного митця доводять оригінальність, інформативну насиченість, аналітичність мислення їх автора. Така характеристика справедлива і для добре відомих, хрестоматійних романів митця - "Диво", "Розгін", "Я, Богдан", "Роксолана", "Південний комфорт", і для творів, що вийшли друком у 90-ті роки - «Брухт», «Гола душа». «Ангельська плоть», «Попіл снів»,які продовжують дивувати читачів і критиків у ХХІ столітті.

Література

1. Авксентьєва Г., Котляренко Л. Жанрові параметри «Голої душі» Павла Загребельного. / «Теоретична і дидактична філологія». Випук 13.- 2012. С.67-70.

2. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. - К.: Факт, 2003. - 320с.

3. Агеєва В. Філософія жіночого існування// Бовуар Симона де Друга стать/ Пер. з франц.: В 2 т. Том 1. - К.: Основа, 1994. - С. 5-21.

4. Бобіньова Г. Семантика образу жінки у творчості П. Загребельного. / Матеріали ІІІ науково-практичної конференції магістрантів ХНПУ імені Г.С. Сковороди (17-18 листо-пада 2011 р., м. Харків) / За заг. редакцією голови ради молодих учених, канд. пед. наук, доц. К.А. Юр'євої. - У 2-х частинах. - Частина І. - Харків: ХНПУ, 2011. - С.26-27.

5. Вовчок Марко. Три долі. - К.: Фоліо - 2008, С.350.

6. Галич О., Нестерук С. Символіка прози Павла Загребельного 90-х років. // Вітчизна - 1999, № 5-6. - С. 130-134.

7. Голобородько Я. Актуальний ноесис Павла Загребельного./ Я. Голобородько // Кур'єр Кривбасу - 2011. № 9-10, С. 314-320.

8. Голобородько Я. Обереги патріарха. Соціумне і особистісне в останніх творах павлв Загребельного. // Вісник національної академії наук України. 2009 - №8, С. 52-63.

9. Джеймс У. Психология. М.: Педагогика, 1991, С. 56-80.

10. Загребельний П.А. Ангельська плоть.: Пригодницька повість. -К.: Укр. письменник, 1993. -- 125с.

11. Загребельний П.А. Брухт: Роман; Гола душа: Повість. - Харків: Фоліо, 2003. - С.393.

12. Загребельний П. Попіл снів. - К.: Український письменник, 1995. - 159с.

Размещено на Allbest.ru