Роль Івана Франка в розвитку української літератури

Мабуть, тим визначається геніальність письменника, що його твори і через століття хвилюють, зашиваючись не лише художнім літописом минулого, а й животворним джерелом естетичного збагачення кожного нового покоління, засобом виховання особистості.

2.3 Драматургія

Іван Франко був талановитим драматургом, основоположником українського наукового театрознавства -- істориком і теоретиком драми і театру, активним театральним критиком, невтомним перекладачем драматичних творів.

Ще в молодших класах Дрогобицької гімназії Іван Франко почав цікавитися театром і драматургією. З часом цей інтерес переріс у велике захоплення. Написав понад сімдесят спеціальних наукових розвідок, внісши вагомий вклад в українську науку про театр. їх читацька аудиторія -- багатолюдна: друкувались вони в українській, російській, польській, чеській, німецькій періодиці.

«Драма -- моя давня страсть»,-- говорив Франко. Ця «страсть» надихала великого письменника і вченого до дальшої роботи в цьому напрямі.

Наукова «географія» Франка-театрознавця дуже широка: український театр і драматургія в Галичині і на Наддніпрянщині -- шкільна і вертепна драма, інтермедії, драматичні твори 1. Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, Ю. Федьковича; російський театр і драматургія М. Гоголя, О. Островського, О. Пушкіна, JI. Толстого, Л. Чехова, Максима Горького; зарубіжний театр і драматургія зарубіжних авторів -- В. Шекспіра, Ф. Шіллера, В. Гете, Дж. Мільтона, Г.-Є. Лессінга, Г. Ібсена та інших. До того ж, Іван Франко переклав багато драматичних творів -- з російської і зарубіжних літератур. Найважливішими працями про театр і драматургію е «Руський театр у Галичині», «Наш театр», «Руський театр», «Русько-український театр (історичні обриси)», «Збірник творів М. Л. Кропивницького», «Писання І. П. Котляревського в Галичині», «Буря» О. М. Островського», «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)» та інші.

Франко був пристрасним поборником народного, «мужицького», театру, вважав його школою життя, трибуною «пропаганди поступових і світлих думок», «підоймою поступу і просвіти». Послідовно і гаряче обстоював високі принципи ідейності сценічного і драматургічного мистецтва, побудованого на засадах критичного реалізму, невтомно боровся проти буржуазного мистецтва, безідейності розважальної мелодрами.

Свої вимоги до театру Франко чітко висловив у програмній статті «Наш театр». Він писав: «Коли театр має бути школою життя, то мусить показувати нам те життя, зображувати і аналізувати його прояви, будити в слухачах критику сього життя, будити почуття, що такі і такі прояви є добрі, а тамті погані. А щоби така критика була вірна, мусить бути повною і всесторонньою, опиратися на повнім і широкім зображенню суспільності. Театр, котрий піддає прилюдній критиці тільки деякі дрібненькі явища, осмішує або клеймує тільки деякі невеличкі, покутні хиби, а лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недоліки суспільності, той театр ніколи ке стане вповні національним, не буде школою життя або буде злою школою».

Такі погляди Франка на театр йдуть від його революційно-демократичного світогляду, матеріалістичної естетики. Вони виростали на кращих традиціях російської, української і зарубіжної драматургічної класики, зміцнювались на творчому досвіді великих майстрів сценічного мистецтва. Письменник постійно дбав про «хліб насущний» для театру -- про репертуар, справжню народну драму для народного театру. Його п'єси -- свідчення гармонійної злагодженості драматургічної теорії і практики, науки і художньої творчості.

У драматургію Іван Франко активно входить у першій половині 90-х років XIX ст. (хоч у цьому жанрі виступав значно раніше). Тоді створив свої найкращі п'єси, що стали окрасою українського театру,-- «Украдене щастя», «Рябина», «Учитель», «Сон князя Святослава», «Будка ч. 27», «Кам'яна душа», «Майстер Чирняк».

Шлях Франка-драматурга до театру був складним і болісним. Власті калічили Франкові твори. Галицьку цензуру лякав викривальний пафос його п'єс. Письменникові доводилось долати адміністративні перепони, цензурні бар'єри. Бували випадки, коли він переробляв, «підправляв» деякі свої драми, щоб тільки їх побачив глядач.

Драматичним творам Івана Франка властивий суворий реалізм. Зокрема картина його одноактної п'єси «Будка ч. 27» цілком вихоплена з життя. Вона соціально-побутова, написана з класових позицій. Гнів і обурення викликає в глядача (читача) підлість куркуля Прокопа Завади, приваблює мужність знедоленої Ксені, яка мстить багатієві за свою кривду. Такою ж викривальною є комедія «Учитель». Вчитель Омелян Ткач виступає проти соціального зла, неправди. П'єса «Учитель» -- трагічна сторінка історії освіти в Галичині. П'єсою «Украдене щастя» Іван Франко вказує трудящим, де криється причина їхньої трагедії. Тож недаремно австрійська цензура не допускала її до постановки в такому вигляді, в якому її написав автор.

Сценічне народження п'єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року у львівському театрі «Руська бесіді». На прем'єрі був присутній письменник. Хоч драма йшла в зміненому, як каже автор, скаліченому, варіанті, доктору Іванові Франкові було присвоєно високий титул талановитого драматурга, справжнього майстра. Це одностайно визнали прогресивний глядач і демократична критика. Бурхливі оплески, увінчання автора лавровим вінком, схвальні відгуки в пресі -- все це вилилось у грандіозне свято перемоги української сценічної культури.

3. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ТА ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

І. Франка займають переклади з європейських літератур. Він не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад 30 розвідок про Т.Шевченка. Такою науковою студією, як «Із секретів поетичної творчості» І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків «Науково-літературний вісник» об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.

Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. «Такої великої голови в цілій Австрії нема», - почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через «політичне минуле» (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти «законного порядку» тощо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя.

Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі, на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст, що досліджував проблеми, зв'язані зі скасуванням панщини і впровадженням капіталістичних відносин у селі. Зокрема, не тільки теоретично, але і на практиці намагався роз'ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка.

Видаючи у 1914 р. збірку «Із літ моєї молодості», він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення - бойову маршову пісню «Гей, Січ іде». До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.

4. СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ. ВШАНУВАННЯ ПАМ`ЯТІ ПИСЬМЕННИКА

У 1956 році Всеесвітня Рада Миру прийняла рішення вшанувати сторіччя геніального сина українського народу, мужного борця за волю, братерство і мир між народами. Зорхе Соломеа Борда тоді говорив: «Для Всесвітньої Ради Миру, яку я маю неоціненну честь представляти перед своїм народом, є надзвичайно приємною справою рекомендувати усім народом земної кулі святкувати перше сторіччя одного з найкращих синів України. Для Всесвітньої Ради Миру життя і творчісті Івана Франка є щасливим, вдалим синтезом кращих і високих цілей». Цими словами значною мірою визначається світове значення спадщини І. Я. Франка.

Все те, що він зробив, здається непідвладним зусиллям однієї людини. Заледве чи «знайдеться, - пише І. Ю. Журавська, - визначне явище в світовій літературі, яке тією чи іншою мірою було визначене Франком як перекладачем, критиком, або видавцем». Він дає рідному народові твори світових класиків у своїх перекладах: роман Чернишевського «Що робити?», поему Гоголя «Мертві Душі», твори Гончарова, Тургенєва, сонети і трагедії Шекспіра, «Прометей» і «Фауст» Гете, поезії Гейне. Він пише статті про творчість Данте, Байрона, Шіллера, Гюго, Золя та багатьох інших письменників.

Невтомним Каменярем на шляхах прогресу, Вічним революціонером і Титаном праці ввійшов Іван Франко в історю української та світової літератури і громадсько-політичної думки.

Спадщина геніальних письменників завжди входить у скарбницю загальнолюдської культури. А Іван Франко був видатною постаттю. Його твори мали по-справжньому світовий резонанс. Разом з тим він здобутки світової культури робив надбанням рідного народу. Звернемося до статті О. Гончара «Подвиг Каменяра»:

«Мабуть, немає в світі такого народу, до культури якого не сягали Франкові зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. Невситима душа письменника з отим її «semper tiro» прагнула черпати з усіх культур, з духовних набутків Заходу і Сходу, черпала, щоб передати це все потім своєму народові, розширюючи його погляди на світ, на людство, і робилося це для того, щоб і в такий спосіб збагачувати власну культуру і вдосконалювати знання, уявлення, мистецькі смаки свого народу. Нам дорога ця Франкова широчінь, войовничий інтернаціоналізм його творчості, так само, як і його непримиренність до хуторянства, провінційності.

Так, Франко вмів широко мислити, заобрійно бачити, в душі в нього не вигасала ідея братерства й солідарності між народами, але відступництво від свого народу було йому огидне, до тих, хто забував, чиїм він хлібом вигодований, якою мовою випоєний, Франко не знав паощади».

Якби не І. Франко, багато перлин світової лірики не прийшло б до українського читача.

Він прокладав мости дружби між народами і їх духовними скарбами. Найвідоміші твори І. Франка перекладені майже всіма мовами народів світу.

Для світової культури він багато зробив як уважний поцінювач її художніх скарбів, як теоретик-аналітик, що бачив за поодинокими фактами літературного життя певні тенденції.

Ще за життя Івана Франка його твори перекладалися багатьма мовами народів світу. Видатн європейські вчені посилалися у своїх працях на його дослідження в різноманітних галузях науки, високо оцінювали його переклади з інших мов українською. Ставилося питання про присудження українському письменникові Нобелевської премії (1915 р.). Однак у 1916 році він передчасно помер, а посмертно ця премія не присуджується.

У плеяді визначних письменників України І. Я. Франко - перший перекладач болгарської народної творчості українською мовою. У Болгарії публікуються переклади його віршів із збірки «Зів`яле листя», «Каменярі», оповідання «До світла», «Як пан собі біди шукав» та ін., що мали вплив на передову суспільну думку країни.

Художній досвід І. Франка чеські і словацькі письменники-реалісти почали використовувати в 90-х роках ХІХ ст. Утверджуючи критичний реалізм в українській літературі, він допомагав чеським і словацьким письменникам.

Творчість І. Франка, його громадська і політична діяльність високо оцінювалися передовою Росією. У тому, що поезія українського письменника стала відомою російському читачеві.

Український письменник відіграв значну роль і духовному відродженні білорусів. У своїх наукових, літературознавчих працях він був дуже уважним до історії білоруського народу, його культури.

Ще за життя письменника грузинські журнали «Квалі» і «Моамбе» видрукували його оповідання. У наші дні перекладено грузинською мовою його твори майже всіх жанрів..

У 1906 році з`вився перший переклад Івана Франка вірменською мовою. Зараз є понад сорок таких творів.

Починаючи з 1891 року, перекладаються твори Івана Франка литовською мовою ,які відповідали і завданням розвитку самої литовської літератури. По-азейбарджанськи почав звучати Франко в 1941 році. (зараз уже перекладено повість «Борислав сміється», поезії «Каменярі», гімн «Наймит», притчі). Стомовно звучать твори Великого Каменяра на просторах нашої рідної країни і багатьма мовами далеко за її межами. Під час святкування Франківського ювілею (1986 р.) керівник Відділу вивчення і поширення культур ЮНЕСКО Едуард Монік, виступаючи на урочистому мітингу, присяченому відкоиттю в селі Івана Франка літературно-меморіального музею.Ім`я Івана Франка сьогодні в ореолі слави і визнання. Рідне село І. Франка назване його іменем. Неподалік від музею-садиби, відбудованої до 125-річчя від дня народження письменника, пролягла через Франків гай «Стежка поета», пообіч якої стоять задумливі дерев`яні скульптури за сюжетами його творів. Ім`я І. Франка присвоєно Львівському університету, Дрогобицькому та Житомирському педінститутам. З іменем Каменяра на борту несеться по морських хвилях велетенський теплохід, який щороку перевозить понад 13 тисяч пасажирів. В одному з круїзів «Іван Франко» зробив виток довкола південноамериканського континенту. Корабель побував у зоні айзбергів і районах китового промислу, успіщно пройшов відому своїми навігаційними труднощами, оповиту серед моряків легендами протоку Дрейга.

У Львові в будинку, де останні роки жив І. Франко, в 11940 році відкрито літературно - меморіаальний музей.

Урочисто відзачаються його ювілеї, які наближають Франка до нас, роблять нашим сучасником.

У 1964 р., 31 жовтня, відбулося урочисте відкриття чудового монументального пам`ятника І. Франку у Львові біля університету його імені.

Письменники вчаться у І. Франка, осмислюють секрети його творчості, дієвості його слова, але, як пише В. Коротич: «Поети лиш тоді стають Франками, Коли живуть, як він, Лиш так, як він…»

Сьогодні митці вчаться у Івана Франка бути громадянами, всією силою таланту служити своєму часові, сприяти своєю творчістю у розв`язанні пекучих проблем сучасності, все життя зміцнювати мости дружби між народами, ширити ідеї гуманізму.

ВИСНОВКИ

Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої" Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації. Розпадаючись на дві практично незалежні "підособистості" - Франка-суспільного діяча та Франка - поета, митця - він водночас поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста, етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора... а також політика, агітатора, революціонера. Можливо, саме цій різноманітності сфер, в яких проявлявся талант Франка, він зобов'язаний несерйозним, часто ворожим ставленням з боку сучасників, як політичних противників, так і нейтральних, не залучених до суспільно-політичної конфронтації кіл Галичини. В усякому разі, феномен Івана Франка - універсальної особистості, генія, людини нового часу, що набагато перегнала свою добу, вченого і митця європейського рівня, яких мало в історії української культури - не отримав належного вивчення та оцінки ані за польської, ані за радянської влади. Поляки не розголошували досягнення української інтелігенції та її батька, радянська ідеологія зробила з Франка ляльку, виставивши на загальний позір тільки одну з сотень його граней - Франка-революціонера. Тим часом як саме цим внутрішнім протистоянням, постійним конфліктом між різними полюсами особистості Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. Безперечно, внесок Франка у процес формування галицької інтелігенції, кристалізації духовної еліти, а відтак і консолідації української нації є величезним і, можливо, досі не до кінця оціненим. Ще до смерті Франка з нього поспішили зробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За схематичними образами "Великого Каменяра" та "українського Мойсея" приховувалися суперечності Франкової натури, нюанси його політичних переконань. Лише віднедавна літературознавці і критики почали тверезо підходити до оцінки культурної спадщини Франка. В усякому разі, його образ потребує переоцінки, дослідження під абсолютно новими кутами зору.

Размещено на Allbest.ru