Художнє новаторство драматурга М. Старицького

Маруся, довіряючи Гірею, признається йому, що кохає за те,

Що ти не став невільників держать,

Що ти змінив жорстокості на ласку,

Що твій гарем тепер взяв людську стать...

За те, що дав еси мені двох діток

Любесеньких, гарнесеньких... та ще

За те, що ти поклявсь мені пророком,

Що до життя вважатимеш мій край

І що його не будеш руйнувати.

Вона доходить навіть до висновку, що минуле вже не вернеться, що коріння її «в турецькій вже землі». [21; 173]

І саме в цю хвилину невільницька козача пісня «Ой у полі два явори» долетіла до неї й зруйнувала все дощенту. Глибоке патріотичне почуття, здавалось, поховане навіки, спалахнуло дивним полум'ям, спаливши особистий спокій, щастя й віру героїні в зрадливого пашу:

Горить... пече... Україна моя

Озвалася сльозами... застогнала!

Велика любов у серці Марусі повела її без вагань до невільників, хоч вона й не знала.ще, кого вона там побачить, але несхибно вже рішала, що --

Повинна я забуть себе для них...

Спалахнула велика любов, викликала палку ненависть в душі героїні драми, повела її на муки, на боротьбу в ім'я свободи для братів, в ім'я батьківщини.

Саме в тяжких муках, в гострій боротьбі, яка дедалі загострюється й ускладнюється іншими ситуаціями, коли Маруся зустрілась з Лесею, з матір'ю, з козаками-невільниками і Сохроном, коли переконалась в соціальній зрадливості Гірея,-- розгортається дія драми «Маруся Богуславка».

Народна дума оминає питання про дальшу особисту долю героїні, бо надто тяжка її провина. Тільки заради її патріотичного вчинку -- визволення козаків-невільників -- вона оспівана в народі. Саме цим підкреслюється, у всій силі звеличується почуття патріотизму, якого ніщо не може знищити.

В драмі Старицького героїня Маруся теж, не вагаючись, виконує святий громадський обов'язок. Вона не тільки звільняє козаків, обдуривши Гірея, але й дає зброю звільненим козакам, і навіть хоче тікати разом на Україну.

Але набуті зв'язки тиснуть на неї з надмірною силою, й тоді виникає найбільша для неї суперечність:

Тут діточки... тут батько любий їх...

Там мати, люд, дружина, край коханий...

Всякі спроби Марусі подолати цю суперечність в напруженій боротьбі виявились марними, й вона стала на трагічний шлях. Вона вирішила, що «єдина порада -- смерть».

І тільки труп її і діти, бо «душа її у них» та пам'ять про попівну-бранку Марусю Богуславку поплили з вільними козаками через море «на ясні зорі, на тихі води» -- «а Україну.

Років десять тому була спроба В. Чаговця перекомпонувати драму, а особливо образ Марусі. В цій «композиції», що була поставлена в деяких театрах, Маруся ненавидить Гірея, а він її, хоч вона все-таки владна пашівна й мати двох дітей, і вони ведуть між собою спочатку приховану, а дедалі відвертішу смертельну боротьбу. Маруся з насолодою сама вбиває Гірея, жменька козаків-невільників перемагає ціле військо яничарів, і Маруся з дітьми відпливає на Україну. [31; 411]

Навряд чи слід доводити, що ця «композиція» нівечила класичний твір і зокрема образ Марусі Богуславки.

М. Старицький, розгортаючи сюжет драми білим п'ятистопним ямбом, в напруженій дії створив не тільки романтизований образ Марусі, але й ряд таких життєво-правдивих індивідуалізованих характерів, як Ганна -- мати Марусі, Степан -- брат її, Сохрон -- її наречений, Леся -- подруга її, Гірей -- її чоловік, а також чимало менш значних епізодичних персонажів драми.

Іноді драматург наділяє героїв драми мовою надмірної для них пишноти й філософічної узагальненості. Прикладом може бути хоча б такий уривок з монолога Марусі, зверненого до Сохрона (І дія):

Хіба тобі, мій орле, мало раю?

Хіба тебе і він не вдовольни?

Чого ж ждать прийдешньої хвилини,

Коли оця сучасна чарівна?

Коли б моя була над часом воля,--

Я б крикнула цій миті; «Зупинись

В своїм прудкім польоті; ти прекрасна,

Ти радістю мені сповняєш світ!» [22; 680-681]

Ідучи за народною думою та мотивами народних пісень, М. Старицький правдиво відтворив картини історичного минулого українського народу, його незламність в боротьбі проти турецько-татарських загарбників.

«Маруся Богуславка» М. Старицького ввійшла в класичну спадщину української драматургії, досить широко використовувалась для постановки на сцені і, зокрема в радянському театрі, по праву користуючись великим успіхом у широкого глядача.

Висновки

Життя і творчість Михайла Петровича Старицького показує, що він пройшов важкий, але славний шлях боротьби за прогресивну українську літературу, залишивши значну поетичну, драматургічну та прозову спадщину. Про його заслуги перед українською літературою влучно сказала Леся Українка в привітальному листі з нагоди 30-річчя літературної діяльності письменника: «Втішно єсть думати, що настав-таки час, коли замовкло всяке глузування та клепання, а вимовилась вголос честь і дяка, справді належна тому, хто увесь вік свій дбав, «щоб наше слово не вмерло». І коли наше слово зросте і зміцніє, коли наша література займе почесне місце поруч з літературами інших народів... тоді, спогадуючи перших робітників, що працювали на не вправленому, дикому ще ґрунті, українці певне спогадають добрим словом Ваше ймення».

Ці слова стали пророчими. Спадщина М. Старицького користується широкою популярністю. Його кращі поезії стали хрестоматійними, основні п'єси не тільки перевидаються, але й ставляться на сценах радянських театрів, а кращі прозові твори, видані масовими тиражами, стали надбанням мільйонів читачів.

Палко люблячи свою батьківщину, М. Старицький віддав усі свої сили і здібності справі розвитку демократичної культури, яка сприяла посиленню боротьби за соціальне І національне визволення українського народу.

Животворна сила волелюбного українського народу, який в дожовтневому минулому героїчно боровся за своє соціальне і національне визволення, художньо відтворена в усній народній творчості, в творчості таких виразників інтересів трудящих, як народний поет-революціонер Т.Г. Шевченко та його послідовники, що вийшли з народу.

Ця непереможна сила тоді гнобленого народу приваблювала також кращих вихідців з різночинних верств тогочасного суспільства, збуджувала в їх серцях щиру любов до трудящих.

Вдячний народ ніколи не забуває тих, хто своєю творчістю допомагав йому в боротьбі, збагачував його духовну міць, сіяв «розумне, добре, вічне» (М. Некрасов).

Саме таким серед українських демократичних діячів другої половини XIX і перших років XX століття був Михайло Петрович Старицький -- поет і прозаїк, перекладач і організатор видань, визначний драматург! один з славетних корифеїв української сцени.

При всіх суперечностях і недоліках його широкої творчої натури, в основі її полум'яніє любов до українського народу, глибокий патріотизм, демократичне почуття братерства до російського і всіх слов'янських народів.

Творчість М. Старицького викликала злобне роздратування і глузування чорносотенців, а також українських буржуазних націоналістів.

I. Франко першим, особливо в галузі поезії, з властивою йому науковою проникливістю визначив достойне місце і значення М. Старицького в історії української літератури і театрального мистецтва. Після І. Франка до наукового розуміння творчої спадщини письменника мало додано нового: навпаки, чимало було наплутано буржуазними націоналістами, які фальсифікували і після, смерті автора його твори.

До революції творчість М. Старицького була невідомою широким масам трудящих. Тільки після Великого Жовтня твори класика української літератури вивчаються в школах. За сорок років Радянської влади їх неодноразово видавали як в республіканських, так і в союзних видавництвах, кращі п'єси М. Старицького не сходять зі сцени професійного та народного театрів. Найближчим часом у Держлітвидаві України вийде багатоатомне видання творів письменника.

В 1940 році широко було відзначено сторіччя з дня народження письменника. В пресі з'явилося ряд статей і спогадів, в яких по-новому висвітлено творчість М. Старицького. Але найбільш ґрунтовною з наукових праць про творчість видатного українського письменника є поки що розділ у книзі «Історія української літератури» (том І, Вид-во АН УРСР, К-, 1954, стор. 409--424).

У роботі була розглянута історична драма Михайла Старицького «Маруся Богуславка».

Досліждення показали, що драма як жанр дуже розповсюджене явище в літературі. Багато письменників звертали свою увагу безпосередню на цей жанр, насамперед Михайло Старицький. Який присвятив багато років свого життя драматургії.

Найвідоміші його твори «Маруся Богуславка» та «Богдан Хмельницький».

Історична драма, як жанровий різновид має свою специфіку: прив'язаність до конкретного часу, зображення історичної постаті, зосередження уваги на історичних фактах і возвеличення національно-патріотичних поривань українського народу.

Звісно ж драма має певну класифікацію:

· Драма-феєрія Леся Українка “Лісова пісня”

· Історична драма «Володимир» Феофана Прокоповича

· Мелодрама Іван Гушалевич «Підгоряни»

· Трагедія В. Пачовський «Роман Великий»

· Комедія М. Старицький «Мартин Боруля»

Життя і творчість Михайла Петровича Старицького показує, що він пройшов важкий, але славний шлях боротьби за прогресивну українську літературу, залишивши значну поетичну, драматургічну та прозову спадщину. Про його заслуги перед українською літературою писала та говорила велика кількість письменників та літературознавців.

Ідучи за народною думою та мотивами народних пісень, М. Старицький правдиво відтворив картини історичного минулого українського народу, його незламність в боротьбі проти турецько-татарських загарбників.

Cписок використаної літератури

1. Літературознавчий словник-довідник, Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. -- Київ: Видавництво «Академія», 1997. -- с.214--216

2. Ільницький М. Людина в історії. - К.:ВЦ Академія, 1989. - 396с.

3. Працьовитий В.С. Українська історична драматургія: навчальний посібник / В.С. Працьовитий, Львівський національний університет ім. І. Франка.-Л.: Вид.центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009.-209 с.

4. Старицький М.П. М. Старицький. Вибрані твори./ М.П. Старицький - К.: Наукова наукова,1960.-480 с.

5. Старицький М. Бібліотека драматурга: П'єси. - Ленінград: Мистецтво, 1958.- 600 с.

6. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів.-2-е видання, виправлено і доповнено / А.О. Ткаченко -К.: ВПЦ Київський університет, 2003.-448 с.

7. Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. -- К., 2010. -- С. 814-815.

8. Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. -- К., 2008. -- С. 72-74, 107-110, 120, 129, 266.

9. Жадько Віктор. У памяті Києва: столичний некрополь письменників. -- К., 2007. -- С. 2, 11, 47, 51, 122, 377.

10. Жадько Віктор. Український некрополь. -- К., 2005. -- С. 297.

11. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954--1989, 1993--2000.

12. Франко І., М.П. Старицький, ЛНВ, кн. V-VII. -- Л. 1902.

13. Пчилка О., М.П. Старицкий. Памяти товарища. «Киевская Старина», кн. V -- VI -- К., 1904.

14. Старицикий М. Зо мли минулого. Уривки спогадів, ж. «Нова Громада», кн. 8. -- К., 1906.

15. Зеров М. Літературна позиція М. Старицького. ж. «Життя і Революція», кн. 6. -- К., 1929.

16. Куриленко Й., М.П. Старицький. -- К., 1960.

17. Сокирко Л., М.П. Старицький, ж. «Літературна критика», ч. 11-12. -- К., 1940;

18. Скрипник І. Михайло Петрович Старицький. У кн. Матеріали до вивчення історії української літератури, т. III. -- К., 1960;

19. Сокирко Л. М. П. Старицький. Критико-біографічний нарис. -- К., 1960;

20. Комишанченко М. Михайло Старицький. -- К., 1968.

21. Бібліографія в словнику «Українські письменники», т. III, 1963. -- С. 169-192;

22. Разбойник Кармелюк. -- К.: Дніпро, 1988. -- С. 680-681.

23. Старицький М. Твори у шести томах. -- К.: Дніпро, 1988. -- т. 1 . -- С. 6-11.

24. Мороз Л. Деякі особливості трагедії... - С. 188.

25. Історія української літератури: у 8 т. - Т. 4. (4,2). - К., 1965. - С. 355.

26. Старицький М. Твори: у 8 т. - Т. 4. - К., 1964. - С. 270.

27. Старицький М. Твори. - Т. 4. - С. 252.

28. Томашевський С. Новини нашої літератури // ЛНВ. - Л., 1899. - Т. VIII. - С. 139.

29. «Історія української літератури» - том І, Вид-во АН УРСР, К-, 1954, с.409-424.

Размещено на Allbest.ru