Мовні особливості творів Маркіяна Шашкевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра Української мови

Курсова робота

з історії української мови (в т.ч. літературної)

на тему: «Мовні особливості творів Маркіяна Шашкевича»

Дніпропетровськ 2014

Реферат

Курсова робота складається з 35 с., 20 позицій списку використаної літератури та 3 ресурсів з інтернету.

Перелік ключових слів: М. Шашкевич, говір, лексика, синтаксис, стилістика, українська мова, українська літературна мова, фонетика.

Курсова робота складається зі вступної частини, двох розділів, висновку, списків джерел фактичного матеріалу та використаної літератури.

У вступній частині подаються загальні відомості щодо значення творчості Маркіяна Шашкевича, описується біографія Маркіяна Шашкевича, формулюються мета, завдання роботи, визначається актуальність та практичне значення роботи.

У першому розділі аналізується розвиток української літературної мови в західних областях України в першій половині ХІХ ст., а також розглядаються погляди мовознавців стосовно мовних особливостей творів М. Шашкевича.

У другому розділі розглядаються мовні особливості творів М. Шашкевича, визначається їх цінність для української мови.

У висновках викладені результати проведеного дослідження, зроблені теоретичні узагальнення щодо особливостей та цінностей мовних особливостей творів Маркіяна Шашкевича.



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади у вивченні мовних особливостей творів Маркіяна Шашкевича

1.1 Розвиток української літературної мови в західних областях України в першій половині ХІХ століття

1.2 Шашкевичезнавство. Погляди мовознавців на мовні особливості творів М. Шашкевича

Розділ 2. Мовні особливості творів Маркіяна Шашкевича

2.1 Лексика творів і поезій М. Шашкевича

2.2 Синтаксис творів і поезій М. Шашкевича

2.3 Стилістика творів і поезій М. Шашкевича

2.4 Говіркові особливості шашкевичевої мови

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Маркіян Семенович Шашкевич - видатний письменник 30-40-х років ХІХ століття, літературна, мовна творчість та прогресивна діяльність якого стала важливим суспільним фактором, що визначив дальшу демократичну тенденцію культурного розвитку на західноукраїнських землях.

Маркіян Семенович Шашкевич - письменник, один із зачинателів української літературної мови та нової української літератури в Галичині, громадсько-культурний діяч. Народився в 1811 р. у селі Підліссі (тепер Золочівського району Львівської області) в сім'ї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях. Навчався з 1829 р. у Львівській семінарії, одночасно слухав філологічний курс в університеті, займався самоосвітою. Під час навчання розгорнув активну громадську діяльність. Ще у гімназійний період Маркіян Шашкевич почав писати вірші. 21 лютого 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й «вільнодумство». Проте Шашкевич знову вступає до Львівської семінарії і по закінченні її (1838р.) став попом на селі.

На літературну ниву Шашкевич вступив 1835 року, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І «Голос галичан». «Голос галичан» має важливе значення з огляду на ряд аспектів: перше - те, що він був написаний українською мовою. До цього часу в таких випадках вживалася або латинь, або німецька мова. Написавши його українською мовою Маркіян Шашкевич демонструє іншим семінаристам, духовенству, всьому суспільству можливість та право звертатися нею навіть до цісаря. Цим він утверджує рівноправний статус української мови з іншими мовами, що їх тоді використовували в Галичині; друге - це унаочнення можливості використання української мови в таких піднесено урочистих випадках, як уродини цісаря.

Найбільш повно та ємко роль і значення Маркіяна Шашкевича охарактеризував провідник політичного життя галицьких українців кінця ХІХ - початку ХХ ст., депутат австрійського парламенту та галицького сейму, адвокат Євген Олесницький, зазначаючи, що, це той, хто «серед памороки крайної реакції, серед сумерків повного національного занепаду сучасного йому покоління, в хвили, коли житє народне стануло на точці закостенїлої мертвоти - осьвітив ясним блеском кромішну тьму, оживив завмираючий організм нациї сьвіжою народною струєю і положив підвалини до житя національного в тій части вітчизни нашої, положив основи, що приготовили землю Галича до сеї задачі, яку прийшлось їй сповняти в другій половині минулого віку, яку сповняє вона і нині стаючи захистом для культурної і громадської сили всеї України і політично національним речником українського питання в Европі» [18, с. 36].

Наступним кроком до вивільнення руської мови з духовної та політичної резервації стала Шашкевичева проповідь рідною мовою 14 жовтня 1836 року у львівському храмі Св. Юра. Слід наголосити на тому, що Шашкевичеві проповіді написано наддністрянською говіркою, що започаткувала формування західного варіанту нової української літературної мови на основі південно-західних діалектів.

І. Франко також підкреслював, що мова Шашкевича (найістотніше серед усіх членів «Руської трійці») впливала на загальне інтелектуальне відродження, яке було «органічним виявом загального розумового збудження і народного самоусвідомлення, яке прокинулося». До уведення в активний обіг мовознавчої спадщини Шашкевича чи не найбільше долучився академік М. Возняк. Він зосередив увагу на вагомих аспектах, без розуміння яких неможливе повне осмислення мовно-національної концепції М. Шашкевича. Зокрема, це стосується розкриття джерельної бази -- народної творчості, ролі М. Шашкевича як реформатора правопису: «Маркіян безсмертний тим, що він був у свій час революціонером і поступовцем у нашому народному житті, висуваючи на перший план простий народ з його мовою і піснею». М. Шашкевич щиро прагнув та намагався перевести писемність на живу народну мову [19, с. 12].

У 1837 році з'являється збірка «Руської трійці» - «Русалка Дн?стровая» випереджаючи на три роки появу Шевченкового «Кобзаря», що спричинила пожвавлення українського культурного та духовного життя в Галичині до відродження на західноукраїнських землях письменства рідною мовою. Українська народна мова залунала не тільки в літературі, але й в приватному вжитку [13, с. 13].

У літературі визначився Маркіян Шашкевич як поет-новатор, творам якого притаманні чітко виражені національні мотиви, любов до рідного краю, м'які, ніжні ліричні тони, нескладна символіка. Перлиною ліричної поезії стала його «Веснівка». Серед творів поета - балади «Погоня», перші в українській літературі сонети «До***», «Сумрак вечірній». Слід зауважити, що найранішим датованим віршем Шашкевича є сонет «До***», позначений 1833 роком. Наскільки відомо, Маркіян Шашкевич першим в історії української літератури почав писати сонети [18, с. 160]. У творах на історичну тематику Маркіян Шашкевич у дусі ідей визначної пам'ятки українського літописання та політичної думки, знаменитої «Історії Русів», із змістом якої був обізнаний, поетизував героїчне минуле народу, його давні державницькі традиції («Згадка», «Болеслав Кривоустий під Галичем», «О Наливайку», «Хмельницького обступлення Львова», «Споминайте, браття милі»).

Актуальність нашого дослідження зумовлено тим, що багато мовознавців розглядали діяльність Шашкевича досить однобоко, зосереджуючись переважно на періоді існування «Руської трійці» та зовсім не цікавлячись організаційною сутністю поетової творчості [18, с. 8]. А ось про Маркіяна Шашкевича як граматика досі майже нічого не говорилося, хоч окремі його мовознавчі матеріали опублікували свого часу М. Тершаковець та М. Возняк [18, с. 63]. Тому ми прагнемо виправити цю помилку, дослідивши мову творів М. Шашкевича.

Об'єкт дослідження: твори та поезії Маркіяна Шашкевича.

Предмет дослідження: особливості мовотворчості М. Шашкевича: говіркові, лексичні, синтаксичні, стилістичні особливості його творів і поезій.

Мета дослідження: дослідити мовні особливості творів Маркіяна Шашкевича.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- подати картину розвитку української літературної мови в Західній Україні у першій половині ХІХст;

- розглянути та проаналізувати погляди мовознавців на мовні особливості творів М. Шашкевича;

- дослідити говіркові особливості мови творів М. Шашкевича;

- дослідити лексику творів М. Шашкевича;

- дослідити синтаксис творів М. Шашкевича;

- дослідити стилістику творів М. Шашкевича.

Теоретичне значення дослідження: виявляється в тому, що аналіз мови творів Маркіяна Шашкевича сприяє поглибленню загальної теорії курсу історії української мови як навчального предмету філологічних факультетів.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріал курсової роботи може бути використаний у курсі історії української мови як навчального предмету філологічних факультетів.



Розділ 1. Теоретичні засади у вивченні мовних особливостей творів Маркіяна Шашкевича

1.1 Розвиток української літературної мови в західних областях України в першій половині ХІХ століття

Ми вважаємо, що доцільно буде розглянути мовну ситуацію в Галичині та Західній Україні в першій половині ХІХ ст.

Розвиток української літературної мови на заході України в першій половині ХІХ ст. проходив у дещо відмінних проти Східної України і значно складніших суспільно-політичних умовах.

Коли після поділу Польщі в 1772 р. Галичина, а в 1787 р. Буковина опинилась у складі Австрійської імперії, культура цих земель являла собою жалюгідну картину. На початку свого панування австрійський уряд, одержавши від Польщі Галичину та Буковину, вирішив використати українців з метою паралізувати все ще триваючий опір польських феодалів. Для цього було відкрито ряд українських шкіл та запроваджено «русинську» або «руську» (тобто книжну староукраїнську, переповнену польськими та російськими словами і виразами) мову в середніх і вищих учбових закладах [2, с. 173].

В 1774 р. вийшов закон про організацію в Галичині початкових шкіл, куди було допущено рідну мову учнів. «Руська» (староукраїнська мова) мова стає предметом викладання в духовних семінаріях. В 1786 р. дозволяється викладання «руською» мовою на богословському та філософському факультетах Львівського університету. Проте, невдовзі всі поступки українцям скасувались, школи закривались. Ліквідувались українські кафедри у Львівському університеті, припинялися видання руською мовою та суворо заборонявся ввіз книг із Росії. Таким чином, українська мова опинилася поза законом [2, с. 173].

Ці дії австрійської адміністрації в свою чергу викликали незадоволення в країні та посилення національно-визвольного руху. Закриття українських шкіл в 1805-1813 рр. до такої міри активізувало рух за рідну мову, що австрійські правителі змушені були в 1818 р. знову відновити руську мову в школах. Стан із школами, безумовно, відбивався на розвитку культури та освіти. Підручник граматики слов'яноруської мови, хрестоматії релігійного змісту, які складалися для потреб школи, позначені убогістю наукової і методичної думки.

Майже повний застій був у художній літературі. Першою спробою того часу в цій галузі було перекладене з німецької Й. Левицьким «Домоболіє проклятих». Автор написав свій твір книжною мовою, насиченою старослов'янськими й польськими словами та формами, з незначною домішкою народної лексики в дусі літературної традиції кінця ХVIII ст. такою ж приблизно мовою писав Й. Левицький [2, с. 174].

На фоні цієї літературної та наукової мізерії 20-х років до деякої міри вигідно виділяють трактат «В?домость о русаком язіц?» І. Могильницького (1824).

У «В?домості», написаній тоді, коли офіційним був погляд на українську мову як діалект польської, Могильницький визнавав українську мову самостійною, що, виділившись із східнослов'янської спільності, оформилась в окрему мову. Твердження Могильницького, звичайно, містили й невірні тлумачення та положення. До них, зокрема, можна віднести той погляд, що українська книжна мова в період Київської Русі вже цілком сформувалася та пізніше протягом свого розвитку не зазнавала ніяких змін. Він також ототожнював українську та білоруську мови ХV-ХVIІ ст.[2, с. 174].

«В?домості» І. Могильницького була першою в ХІХ ст. розвідкою про особливості української мови західних областей, що за словами О. Маковея, «давала молодому поколінню русинів, як Йосифові Левицькому, Йосифові Лозинському, Маркіяну Шашкевичу і його товаришам, першу наукову основу для розуміння становища руської мови поміж іншими слов'янськими мовами…» [2, с. 175].

«В?домость», хоч і написана книжною староукраїнською мовою з елементами церковнослов'янської та польської мов і переповнена штучними формами й закоренілими синтаксичними будовами. Вже ж своїм інтересом до рідного слова, цитатами з фольклорної та розмовної мови свідчила про заперечування існуючої книжної традиції неписаними кодексами живої мовної дійсності і тим передувала появі народної мови в літературі 30-х років.

Перші прояви національно-культурно відродження в Західній Україні належать до 30-х років, до періоду зародження буржуазних відносин і активізації революційних сил. З'являються в Галичині збірники Вацлава з Олеська (Вацлава Залєського) - «Piesni polskie I ruskie ludu galicyjskiego» (1833), що містив тексти 576 і ноти 72 український пісень, та Паулі Жеготи - ««Piesni ludu ruskiego w Galicji» (т. І, 1839; т. ІІ, 1840), до якого було включено 541 пісню, передмову та словничок до них.

Паралельно з цим у 1834 р. виходить німецька граматика української мови Й. Левицького, що становила невдалу компіляцію граматики російської мови А. В. Таппе, рукописних І. Могильницького, П. Паславського та граматики М. Лучкая. Слідом за Могильницьким Левицький визнає в своїй граматиці самостійність мови народу, що населяє землі Східної і Західної України, вводить у вжиток деякі діалектні морфологічні риси (наприклад: закінчення Ор.в. одн. іменників, прикметників і займенників жін..р. -оу, -еу, енклітичні форми займенника) та подає невелику хрестоматію з творів російських письменників, західноукраїнських, зокрема закарпатських, і зразки народної словесності. [2, с. 176].

Після першої спроби латинізації українського письма, ініціатором якої був польський феодал барон Ганер, у 30-х роках такі спроби виходять вже з кіл галицько-української інтелігенції. Польонізація та латинізація охопили не тільки верхи, вони поширювалися також низи, сільську інтелігенцію, головними представниками якої було духовенство. Навіть по селах священики почали виголошувати проповіді польською мовою та намагалися розмовляти цією мовою вдома, або користуватися так званим язичієм (мішаниною польської, церковнослов'янської й української мов). Мовою діловою, мовою культури була польська та часом латинська й німецька [2, с. 176].

Невелика кількість тогочасних українських культурних діячів сильно занепокоїлась тодішньою ситуацією тому не дивно, що вони шукали можливості для збереження української мови, української культури. Серед таких культурних діячів, на нашу думку, варто відзначити Д. Зубрицького, І. Могильницького, Й.Левицького, Й. Лозинський.

В 1834 році свідомі молоді люди (Я І. Вагилевич, Головацький, М. Шашкевич та їх соратники І. Головацький, Г. Ількевич, М. Мінчакевич, М. Кульчицький, М. Устіянович) об'єднуються в гурток «Руська Трійця». Головною метою програми гуртка було: через освіту й літературний поступ розбудити свідомість західноукраїнського народу.

Розвиток літературної мови в Галичині в той час міг піти кількома шляхами: а) могла й далі вживатися традиційна книжна мова - слов'яно-руська; б) жива народна мова; в) мова польська [2, с. 187].

В 1834 році молодий священик Й. Лозинський виступив з конкретним проектом азбучної реформи, що був опублікований в часописі «Rozmaitosci Lwowskie» під назвою «O wprowadzeniu abecadla do pismiennictwa ruskiego». В своїй статті Лозинський бере під сумнів можливість висловлювання українською мовою. Він називає її невиробленою, без граматики, а найважливіше, на його думку те, що кирилична азбука тепер вже зовсім непридатна для української мови. Він вказує цілу низку недоліків кирилиці, а саме «перенасичення» азбуки літерами, що утруднює її засвоєння та передачу звуків, брак позначення для нових звуків. Саме тому Й. Лозинський пропонує латиницю в польській версії як найвідповідніший алфавіт для української мови. Також, слід зауважити й те, що Лозинський висуває та підтримує аргумент «європеїзації» українського письменства. Він прагне довести, що саме через польське абецало можна та потрібно «ввести українську літературу в загальний комплекс західноєвропейських літератур». Невдовзі принципи свого проекту Лозинський застосовує на практиці, публікуючи польським абецалом етнографічну розвідку «Ruskoje wesile opysanoje czerez J. Lozinskoho z Peremyszly» [2, с. 188].

Питання українського письменства й азбуки було також ключовим для гуртка «Руської Трійці». У відповідь на проект Лозинського М. Шашкевич виступив із своїм трактатом, теж польською мовою - «Азбука і Abecadlo» [2, с. 189].

Шашкевич, пункт за пунктом, аналізує проект Лозинського та свою критику базує на тогочасних працях визначних славістів, діячів слов'янського відродження (Копітар). Вживаючи лінгвістичні аргументи, Шашкевич не так обстоює кирилицю, як доводить, що польське абецало ще не придатніше для української мови, ніж кирилиця. На підтвердження цього Шашкевич навіть наводить слова одного як він каже «мислячого поляка»: «Czyz podobna, aby Abecadlo polskie doststeczne bylo do wyrazenia wszystkich ruskich glosow, kiedy nie jest doskonalym do addania wszystkich polskich» Вдруге проти проекту Лозинського виступив Шашкевич, рецензуючи його «Ruskoje wesile» в «Русалці Дністровій», де підкреслив велике історичне значення кириличного письма для українського письменства [2, с. 189].

Готуючи збірник «Русалка Дністрова», Шашкевич розумів, що справу азбуки та правопису треба негайно розв'язувати. Після тривалих дискусій вирішено вживати кириличну реформовану азбуку - гражданку, про яку Шашкевич вже робив натяки у своєму трактаті та застосувати фонетичний правопис. На таку думку Шашкевича та його гурток наштовхнула сербська правописна реформа Вука Караджича. Від сербів було навіть запозичено літер. Висунуто гасло: «Пиши, як чуєш, а читай, як бачиш» [2, с. 190].

В «Русальці Дністровій» вперше на практиці було застосовано модифіковану азбуку, фонетичний правопис, впроваджено в галицьке письменство живу українську народну мову [2, с. 190].

В 1842 році у Галичині розростається нова «війна» з приводу двох типів правопису: між прихильниками етимологічного й фонетичного правописів. Кінець тому поклав Словник Є. Желехівського і «Руська граматика» С. Смаль-Стоцького та Ф. Партера (1893). В правописі, який затвердив уряд, фонетика перемогла.

Немалі заслуги Шашкевича і в розвитку української літературної мови. Він вважав, що для підвищення народної свідомості «через освіту й літературу» народну мову треба піднести на вищий рівень. Для досягнення цієї мети Шашкевич звернув увагу на два пункти: 1) духовенству він прагнув довести, що українська мова є розвиненою для того аби висловити найвищі у тодішньому розумінні патетичні речі; 2) замлякам-семінаристам хотів сказати, що рідну мову неодмінно треба вводити у сферу культурного життя, щоб суспільству відкрилися можливості широкого спілкування українською мовою [9, с. 85].

1.2 Шашкевичезнавство. Погляди мовознавців на мовні особливості творів М. Шашкевича

Сучасне шашкевичезнавство розвивається принаймні в двох площинах: інформаційно-пізнавальній та академічній. Академічна -- чітко простежується в спеціальному числі “Записок Наукового Товариства імені Шевченка” (філологічна секція), де згруповано публікації до 200-річчя від народження Шашкевича і 150-річчя від смерті Шевченка. Поруч із відомими шашкевичезнавцями, -- Романом Кирчівим, Феодосієм Стеблієм, Михайлом Шалатою тут виступають дослідники, які спеціалізуються у такій важливій проблематиці, як перекладацька спадкоємність (Микола Легкий. “До історії перекладання “Короледвірського літопису” українською мовою: Маркіян Шашкевич та Іван Франко”). Спадкоємність творчих зв'язків між Шашкевичем та Франком досліджує Валерій Корнійчук через дискурс романтичної традиції [13, с. 5].

Відомо, що мовознавець Наталя Хобзей працює над темою “Мова проповідей о. Маркіяна Шашкевича”, а в “Записках” приверне увагу її стаття “Мовний світ Маркіяна Шашкевича”.

Серед визначних шашкевичезнавців, на наш погляд, варто виділити Михайла Шалату. Як упорядник і редактор, він заново вивірив і скрупульозно дослідив історичне, політичне, фольклорно-етнографічне тло, на якому вирізьблюється феноменальний прорив Шашкевича та його побратимів, ґрунтовно пояснює передумови появи першої книжки в Галичині живою народною мовою. Саме благоговійне ставлення М. Шалати до предмета дослідження, на нашу думку, допомагає розшифрувати суть Маркіянового проекту, заглибитися в його метафорики, захопитися “ладом і складом” його писань (передмов, коментарів, публіцистики), заново відкрити його “переводи”, подивуватися красі записаних ним “Пісень народних”.

Хочемо зацитувати М. Шалату: “… поет відповів чітко й вичерпно: “Я випробовував свої сили руською мовою, яка значно відрізняється від мови церковної і великоросійської (московської) і хотів заложити наріжний камінь для її дальшого розвитку, і тим самим зародити нестачі руської літератури ” [21].

Досі найповнішим виданням писань Маркіяна Шашкевича як оригінальних, так і перекладних залишається видання, яке підготував ще до столітнього ювілею майбутній академік Михайло Возняк і яке побачило світ у Львові 1912 року як окремий „Збірник фільолоґічної секції Наукового Товариства ім. Шевченка" [18, с. 15].

Найвідомішою частиною творчого спадку М. Шашкевича є його поетичні твори. Цікаво, що перший Шашкевичів друкований вірш - „Голос галичан", написаний із нагоди 67-х уродин цісаря Франца І, який не друкували у збірках поетових творів за радянських часів. Майже всі інші вірші, які збереглися (близько трьох десятків, включно з польськомовними поезіями „A wiesz ty?.." і „Moje niebo"), були дозволені до друку. Стосовно хронології Шашкевичевих віршів, то ми мусимо спиратися переважно на дати першодруків, а не автографів. Відтак наступну групу творів становлять ті, які з'явилися під обкладинкою „Русалки Дністрової" в 1837 р. (деякі з них, очевидно, були написані швидше і входили до складу попередніх альманахів „Руської Трійці": „Син Русі" та „Зоря" - відповідно 1833 і 1834 рр.): „Згадка", „Погоня", „Розпука", „Веснівка", „Туга за милою" та „Сумрак вечірній". Решта поезій М. Шашкевича побачила світ уже після його смерті в 1843 р. Зокрема, до першої частини «Вінка русинам на обжинки» (Відень, 1846) завдяки зусиллям Я. Головацького ввійшли такі Шашкевичеві вірші (крім друкованих у „Русалці Дністровій"): „Побратимові, посилаючи йому пісні українські" (дума), „Бандурист" (фраґмент із задуманої, але недописаної поеми „Перекинчик басурманський"), „Нещасний" (теж фрагмент, інша авторська назва якого - „Безрідний"), „До ***", „Дністрованка" (інша назва - „Марусенька мила..."), „Думка", „Підлисся", „Лиха доля", „До милої" та фраґмент „Руська мати нас родила..." Також, найімовірніше, Я. Головацький був ініціатором публікації невідомого до 1849 р. вірша М. Шашкевича „Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139". Відтоді й аж до 1912 р., коли вийшло друком згадане Вознякове видання „Писань" М. Шашкевича, українському читачеві не були доступні інші Маркіянові поезії на історичну тематику, зокрема дві найвідоміші з них: „О Наливайку" та „Хмельницького обступленіє Львова". Очевидно, причину такого замовчування, перепон для друку варто шукати у прокозацькому (а відтак багато для кого - антипольському) спрямуванні цих творів. Оригінальні Шашкевичеві вірші з'явилися як літературні новинки: 1852 р. - фрагмент-чотиривірш „Відкинь той камінь, що ти серце тисне!"; 1860 р. - „Опихане, пане?" та польськомовні „A wiesz ty?.." і „Moje niebo"; 1862 р. - „Над Бугом"; 1886 р.- „Поза тихий за Дунай... "; 1887 р.- „Слово до чтителей руського язика"; 1905 р.- „Син любимому отцю", „Вірна", „Туга", „Місяченько круглоколий закрився хмарою..." та фрагмент „Ти, конику..." (теж немає у виданні М. Шалати 1982 р.); 1911 р.- фрагмент „Перед зорями в люту негоду..." [22].

З огляду на Шашкевичеві «слов'янські» зацікавлення як органічне доповнення його оригінальної творчості постають його переклади та переспіви. Цей загалом невеликий корпус текстів становлять переклади та переспіви „Пісень народних сербських" (сім - за М. Возняком, шість - за М. Шалатою, який у своєму виданні не подає пісні „Олень і Віла"), понад десяток - чеських „Пісеньок" і фрагментів „Краледвірського рукопису" та „Суду Любушиного", а також - частини поеми „Канівський замок" польського поета С. Ґощинського. Додамо ще два переклади грецької „Анакреонтики", що їх уперше опублікував 1969 р. М. Шалата, і дотепер до кінця не з'ясовану історію зі справою Шашкевичевого перекладу „Слова о полку Ігоревім" чи його частин [19, с. 96].

Ще Я. Головацький у статті „Пам'ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу" згадував, що той планував „переробити нинішнім наріччям піснетворіння староруське „Слово о полку Ігоря" свобідною мірою українських козацьких дум". Водночас, як твердить М. Возняк, у 1864 р. Наталь (Анатоль) Вахнянин твердив, що сам тримав у руках „Маркіяновий манускрипт вельми поетичного перекладу „Слово о полку Ігоря". У 1883 р. о. Йосиф Крушинський, чиєю власністю, за словами Н. Вахнянина, і був той манускрипт, зізнався, що справді мав переклад всього „Слова...", тільки прозою, проте „вже від довшого часу не може найти його між паперами". На жаль, слідів повного Маркіянового чи то віршованого, чи прозового, чи перекладу, чи переспіву „Слова о полку Ігоревім" не вдалося віднайти і досі. Дотепер мусимо задовольнятися єдиним невеликим перекладеним фрагментом - прозовим „Плачем Ярославни" з 1833 р. [15, с. 64].

У багатьох виданнях Шашкевич постає майже винятково як поет, а серед його прозових творів переважно вказують і наводять лише казку „Олена". У виданні М. Шалати до «статей» зараховано ще чотири прозові тексти: «Азбука і абецадло» (переклад із польської), „Руське весілля", „Передслів'я", яким відкривалася „Русалка Дністровая", і „Старина". Тим часом насправді прозова спадщина М. Шашкевича значно ширша [23]. На думку М. Возняка, її взагалі варто поділити на три групи: україномовну, перекладну та польсько-мовну. Тоді до першої, крім згаданих творів, належатимуть іще „Псалми Русланові", розвідка „О запорожцях і їх Січі" та шість проповідей: „Слово Боже к народу в Святий день Богоявлення", „Проповідь на Вознесіння", „Проповідь слова Божого в день преподобного отця нашого Онуфрія", „Проповідь слова Божого на Рождество Пресвятої Богородиці", „Проповідь на празник" і „Блаженні милосердні, яко помилувані будуть". Також сюди варто долучити кілька прозових фрагментів: „До читателя", „Проєкт фонетичної правописі" та „Казка Богдана Хмельницького". До другої групи - перекладних творів - належать такі тексти різних тематики та формату: „Любителі слов'янщизни в народів чужосторонніх", „Помста і великодушшя", „О слоні" („Про слона"), з книги „Memoriale vitae sacerdotalis", „Зерцало Християнське", „З євангелії св. Матея" та „Переклад євангелії св. Івана". Нарешті, польською мовою (третя група), крім „Азбуки і Abecadla", постали розвідка „Goscinnosc w Serbiji", „Проповідь Євангельська на Успіння Пресвятої Богородиці" та „Гомілія на Вознесіння Господнє" [4, с. 168].

Спадщина Шашкевича, хоч і невелика кількісно, показує його багатогранність. Вона привертає увагу дослідників передусім тому, що є документом часу та зберігає великі історико-пізнавальні цінності доби. Споглядаючи на діяльність Шашкевича з історичної перспективи, бачимо його заслуги у справі розвитку нової української літератури в Галичині, її мови, азбуки й правопису. «Маркіян безсмертен тим, - говорив Іван Франко, - що він був на смій час революціонером-поступовцем у нашому народному життю, висуваючи па перший план простий руський народ з його мовою і піснею та видержуючи в ідеалах своєї молодості до смерті».



Розділ 2. Мовні особливості творів Маркіяна Шашкевича

2.1 Лексика творів і поезій М. Шашкевича

мовний особливість твір Шашкевич

Аналізуючи та досліджуючи лексику творів та поезій Маркіяна Шашкевича, ми виділили такі тематичні групи лексики як:

- лексика, пов'язана зі станом особи, її почуттями: горює, униває, нудить, жалкується, плаче, тужить, затужив, стався сумненьким, сумує, розпука, сумно, тяжко, туга-сум; любо, весела, радость, приголубить, поцілує, добро, радуйтесь, тішить, любує. Дана лексика присутня у таких віршах «Вірна», «До***»,« До милої», «Згадка», «Туга», «Туга за милою», «Лиха доля», «Місяченько круглоколий закрився хмарою», «Моє небо», «Над Бугом». Наприклад : «На темнії ліси гонить та й зворами блудить, там горює, униває, тяжко серцем нудить» [20, с. 43], «Як то сумно нині в нас!» [20, с. 87].

- лексика на позначення відрізків часу: смерком, раненько, день, весна, нічку, день білий, весну раненьку, вечором тихеньким, опівніч, година, літа, солодка нічка, літ сорок, осінь повненька, весна миленька. Зустрічаємо дану тематичну групу у таких віршах як «Бандурист», «Безрідний», «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Веснівка», «Вірна», «Думка», «Над Бугом», «Підлисє», «Пісеньки і грачки діточії», «Син любимому отцю», «Сумрак вечерній», «Хмельницького обступлєніє Львова». Наприклад: «Весна миленька, надія літо, осінь повненька, бо в стогах жито» [20, с. 61], «Вже літ сорок і два їх бесіду знає» [20, с. 54].

- лексика на позначення назв тварин. Хочемо зауважити, що найбільш вживаною твариною у творчості Маркіяна Шашкевича є кінь («Болеслав Кривоустий під Галичом», «Вірна», «Думка», «О Наливайку», «Погоня», «Хмельницького обступленіє Львова») : ворон коню, скоропадський кінь, конику-воронику. Наприклад: «Враг, напасник сановитий, на чужім коні втікав» [20, с. 100]. Назви тварин зустрічаються в таких віршах «Бандурист», «Безрідний», «Погоня», «Чи знаєш ти?»: вовк доїдає, змія, рибонька, поли, бджоли, пчілка. Наприклад: «Може, ліг вже де в байраці, та й вовк доїдає» [20, с. 42], «…стадами весело заграє долина, а в річці рибонька аж носить водою…» [20, с. 87].

- лексику на позначення назв птахів зустрічаємо у таких поезіях «Бандурист», «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Думка», «Вірна», «Згадка», «Моє небо», «Підлисє», «Побратимові», «Погоня», «Поза тихий за Дунай», «Розпука», «Серед поля край могили», «Син любимому отцю», «Туга», «Туга за милою»: ясний сокіл, голубонько, голобонько сивий, ластівка, мій сокіл, ворон чорнокрилий, соловійчик, руські соколята, зозуля, голубка сивенька, кругавець («яструб»), жайворонче, орел, галка, Соловій. Наприклад: «…до твоєї соколоньком я прилечу хати. Не плач, не плач, голубонько…» [20, с. 65], «Летить ворон чорнокрилий, - за ним загуділо» [20, с. 59].

- лексика на позначення рослинного світу зустрічається у таких віршах як «Вірителеві», «О Наливайку», «Опиха, пане?», «Підлисє», «Туга», «Чи то вірли крильми б'ються?» та в оповіданні «Олена»: густа трава, трава зелененька, густих бур'янах, калиноньку, зеленій сосниці, дуб старенький, липа зеленіла, калина стояла. Наприклад: «Крутий берег, по березі трава зелененька, серед трави край берега калина червоненька» [20, с. 58].

- лексика на позначення військових атрибутів присутня у таких поезія М. Шашкевича «Болеслав Кривоустий під Галичом», «О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова» та в оповіданні «Олена»: рушниць, стрілєли, самопалів, меч ясний, шпарка стріла, довгі списи, ясними топірцями. Наприклад: «…в крепкі руки меч ясний, шпарка стріла най засвище…» [20, с. 54], «Ударили з самопалів - двори погоріли» [9, с. 62].

- лексика на позначення ойконімів (різновид топоніма): Львів, Біла Церков, Києва, Дубровнич, Русі. Дана тематична група наявна у таких поезіях «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Згадкка», «О Наливайку», «Побратимові», «Слово до чтителей руського языка», «Хмельницького обступлєніє Львова». Наприклад: «А у місті Білій Церкві лиш звізди згасали, ударили з самопалів, і коні заграли» [9, с. 64].

- лексика на позначення антропонімів (різновид топоніма): Наливайко, Болеслав, Ярослав, Любушин, Хмельницький, Юля, Марусенька, Олена, Семенку, Юрця, Василько, Данилко, Дмитро, Медведюк. Ми можемо зустріти у віршах «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Дністрованка»», «Згадка», «О Наливайко», «Чи знаєш ти?» та в оповіданні «Олена». Наприклад: «Бач, Болеслав гордовитий поклоном низеньким впав…» [20, с. 28].

- лексика на позначення гідронімів (різновид топоніма): Дніпрі, Дністра, Сяне, Дунай, Дніпром-Славутицьою, Волтавою, Бугом. Зустрічаємо дану тематичну групу у поезіях «Бандурист», «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Згадка», «Над Бугом», «Поза тихий Дунай», «Сумрак вечерний», Наприклад: «Грими, Дністе, шуми, Сяне!» [20, с. 42].

- астронімічна лексика: ясні зорі, небеса, сонце ясне, чорними хмарами, зірочками, ясним небом, сонічко тепленьке, сонце на небі, місяченько круглоколий. Астронімічна лексика наявнв у віршах «Бандурист», «Безрідний», «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Веснівка», «Вірна», «Думка», «Згадка», «Лиха доля», «Місяченько круглоколий закривався хмаркой», «Моє небо», «Сумрак вечерній», «Туга», «Туга за милою», «Чи то вірли крильми б'ються?». Наприклад: «…що ви мою ясну зорю та під себе вбили» [20, с. 78], «…щоби я була, як сонце красна, як зоря, ясна…» [9, с. 72].

- лексика на позначення місцевостей: степом, крутий берег, темні ліси, дібровонька, лугах, болота, дуброви, луки, байраці, густі ліси, кургани, чагарами. Лексику на позначення місцевості зустрічаємо у поезіях «Бандурист», «Болеслав Кривоустий під Галичом», «Вірна», «О Наливайку»,«Побратимові», «Погоня», «Сумрак вечерній», «Туга» та в оповіданні «Олена». Наприклад: «Гей, на степу сивий туман, кургани курились, не по однім козаченьку вдовиці лишились» [20, с. 65], «Через болота, через могили, через дуброви, через луки!» [20, с. 71].

- лексика кольору: чорнії ворони, сивий туман, ясні зорі, красні звори, ясний сокіл, трава зелененька, калина червоненька, день білий, білі сніги, золота глава, зозуле сивенька, зелена сосниця. Використання лексики кольору М. Шашкевичем, на нашу думку, один із проявів народно-поетичної традиції. Тому не дивно, що зустрічаємо її майже у всіх віршах Маркіяна Шашкевича. Проте розмаїття кольорів творам М.Шашкевича не властиве. Найчастіше поет вживає лексеми на позначення чорного та білого, червоного кольорів та їх відтінків, що характерно для української народної пісні. Так, ліриці поета властиві традиційні поетичні образи зі сталими означеннями, як от: красна дівчина, ясні зорі, чорна хмара.

Найтонші нюанси душевних почуттів М. Шашкевич передає за допомогою прикметників кольору із суфіксами суб'єктивної оцінки. Наприклад: «Крутий берег, по березі трава зелененька. Серед трави край берега калина червінька» («Туга») [20, с. 45], «Очі мої сивенькії сльозоньки залляли» («Місяченько круглоколий…»)[20, с. 56].

Відомо, що в поетичному мовленні виразниками кольору можуть бути крім прикметників, різні частини мови: іменники, дієслова, прислівники. Кожна з них, передаючи колір, зберігає свою специфіку. Дієслова, наприклад, можуть передавати колір у розвитку. Щоб відтворити колір як результат процессу. М. Шашкевисч найчастіше використовує особові дієслова: «При битім гостинці липа зеленіло»(«Опихане, пане?») [20, с. 61], «Світ вже смерком почорнів»(«Погоня») [20, с. 101].

Значно рідше звертаэться М.Шашкевич до іменників як засобу передачі кольору: «Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла…»(«Сумрак вечерній») [20, с. 76]. Прислівники у цій функції виступають лише в поодиноких випадках.



2.2 Синтаксис творів і поезій М. Шашкевича

Аналізуючи творчість Маркіяна Шашкевича, ми звернули увагу на народнопісенний синтаксис його поезій та експресивний синтаксис оповідання «Олена».

Більшість поезій М. Шашкевича написані мовби на мелодію української пісні. Народопісенна осонова цих поезій простежується передусім у плідному використанні ампліфікованих рядків дієслів-присудків, що уточнюють зображувані картини, динаміку подій, сприяють створенню відповідної ритміки, національного колориту: «І головку к листям тулить, плаче і ридає» [20, с. 54], «Там горює, униває, тяко серцем нудить» [20, с. 87]. В активному вживанні багатих піснним емоційним зарядом прикладових конструкцій, що виявляють позитивне чи негативне ставлення того, хто говорить, до висловлюваної ним думки: «На могилі-верховині милого спращала» [20, с. 101], «Молодиці-козаки стоять доокола» [20, с. 65].

Особливий відтінок пісенності вносять словосполучення з емоційно забарвленими пестливо-здрібнілими епітетами різних форм: повної стягненої (трава зелененька, сумрак студененький), повної нестягненої (гілля буйненькоє, очі сивенькії) та короткої ( тверд камінь, молод Наливайко).

Підсилення ліричної оригінальності поезій досягаються словосполученнями із постійними епітетами, що властиве народній пісні: біле личко, чорні брови, бита стежка, дрібні листя, бистрі коні, чорнії ворони.

В окремих випадках ритміка вірша будується на зразок фольклорних тавтологічних словосполучень: «Ні тя мислями змислити, ні думок здумати, ні очима тя глянути, лиш згадков згадати» [20, с. 49].

Про народний характер мови поезій М. Шашкевича свідчать також частовживані пісенні зачини: «Ой, ти, доле моя доле...» [20, с. 84], «Ой у чистім полі да близько дороги» [9 с. 67], «Гей, річенько бистренька, гей стань, подивися» [20, с. 106].

Поезія М. Шашкевича набуває народопісенного колориту завдяки використаного в монологічному ті діалогічному мовленні риторичних звертань різної структури та емоційгого заряду: «Ей ти, водо, ти бистрая, люта розлучнице» [20, с. 101], «Де злетіла-сь, голубонько сивенька, миленька?» [20, с. 48], «Ходим, коню, в чужиноньку» [20, с. 96], «Скажи, скажи, тихий вітре» [20, с. 86].

Експересію живого мовлення передають прості речення різної будови та характеру за метою висловлювання: «Ударили з самопалів -- двори погоріли» [20, с. 58], «Гей, хто русин, - за ратище, в крепкі руки -- меч ясний!» [20, с. 103].

В оповіданні “Олена” серед величезного арсеналу зображально-виражальних засобів М. Шашкевич використовує експресивні синтаксичні фігури. Шашкевич прозаїк як засіб експресії використовує все багатство синтаксичних форм простого речення. За інтонаційно-синтаксичним оформленням тут переважають речення розповідні. Однак мовленню первонажів властиве часте вживання питальних і особливих окличнх конструкцій: «Щось ти нам сумний... Кажи, може, яка лиха пригода?» [20, с. 56], «А музика! Там-то музика! - перебив дружба». 112,117 [20, с. 48].

Найчастіше трапляються речення з опущеним дієсловом-присудком зі значенням спонукання (наказу, команди) до активної дії, що ствоює рухливі, не переобтяжені зайвим словесним матеріалом діалоги: «А ватажко: - Коні -- в байраки, хлопці -- за дуби!.. Федь -- на чати!» [9, с. 116].

Художньо-образний ефект авторського тексту і мовлення персонажів створюється явищами ускладнення синтаксичної структури речення. Так, цілісну експресивно-зорову картину опирського курища автор компонує з допомогою однорідних іменників-додатків: «Семенко сумував, присмотруваючись тотим дивоглядом зукоса: то рушницями, то ясними топірцям...то барильці з горівкою» [9, с. 114].

Не позбавлені художньої значущості повтори певних членів речення, переважно присудків, з метою зосередити увагу читача до дії: «Заспівав-єм єму відому пісеньку о татарах...; а заспівав-єм єму до серце, - і полюбив м'я вельми» [9, с. 115]. Виразні в стилістичному ключі і відокремлені означення, часто з обставинним відтінком, та відокремлені прикладки, що містять у собі певну оцінно-експресивну характеристику: «...часами вовк, голодом пертий, дивими завив голосами» [9, с. 113], «...потанцюємо з грабителями, вражими синами!» [9, с. 115].

Експресивно-естетичне навантаження несуть різні за структурно-граматичною природою порівняння, зокрема т. зв. “предикативні”: «...голос єго -- грім серед літа», «...лице в неї -- як соненько ранком» [9, с. 115]. Такими та подібними порівняннями дуже насичені описи портретів Олени і Медведюка.

Якщо говорити про складні речення, то тут знаходимо всі типи, відомі тепер у літературній мові, хоч поширеність певних синтаксичних структур неоднакова. Домінують власне безсполучникові речення та поєднанні безсполучниковим звязком компоненти складних синтаксичних конструкцій, що відповідає тенденції усного мовлення і допомагає стисло, інтонаційно чітко висловлювати думку: «Челядь граблива поборена: одна порубана, друга повязана» [9, с. 117].

2.3 Стилістика творів і поезій М. Шашкевича

Мовностилістичні особливості оповідання М. Шашкевича «Олена»

Мовно-поетична образність твору «Олена», на нашу думку, тісно пов'язана з народно-розмовними та фольклорними джерелами. Автор вживає в оповіданні уривки з обрядових пісень, дум. Тут часто трапляється метафоричні вирази, різноманітні і за структурою. І за стилістичною роллю порівняльні конструкції. Переважно ці конструкції виступають частинами складних речень та вводяться за допомогою слів як, мов, що, котрі можуть іноді опускатися: «…дівчат, як звід на небі, а всі красні. А найкраща Олена - сама молода…лице в неї - як сонечко ранком, а очі - як зірнички перед досвітом, голосочок - як дзвіночок, а ноги - вітрець легенький, а руки - сніжок біленький, а сама як… як гарная ланя» [9, с. 115]. Іноді порівняння виражаються орудним відмінком іменника: «…розбіглися вітром по байраках за кіньми..», «…щоб ся коровай вдав красен та ясним сонцем на столі засіяв…» [9, с. 116].

Порівняльні конструкції служать засобом своєрідної типізації образів. М. Шашкевич часто бере їх із природного оточення та підсилює постійними епітетами, характерними для усної народної творчості: «Станув Медведюк піднебесною Чорногорою, барки єго - у Бескидах камінь; дуб - єго правиця; брови єго - як дві чорні хмари; а очі -го - з-під тих хмар дві мовні; а борода єго - ніч темна, осіння, а голос єго - грім серед літа...вергся на врага - буй-туром валив» [9, с. 117].

Важливої зображально-виражальної вагомості та краси набувають у Шашкевича фразеологізми, які він черпає з народної скарбниці. На випадок прямого використання фразеологізмів ступінь вияву їх експресивності певною мірою зумовлений місцем у реченні. Якщо фразеологізм перебуває у постпозиції, він становить образну вершину контексту. І навпаки: спостерігається значення експресії, коли усталений вислів розміщений у препозиції, - у такому разі усталені словосполучення ( як і слова у вільному вжитку) мають логічний відтінок пояснення, уточнення: «… скоро взрів тумани по корчах,волосє му горою ся звело…кров ся стинала» [20, с. 97], «І Семен…при найменшім лопоті застигав, бо то, відав, з лихим - не з пирогами» [20, с. 45], «Не страхайся. - промовив Данилко, - не такий страшний дідько старшний, як його малюють» [20, с. 65]. Цікавим, на наш погляд, є те, що М. Шашкевич вживає в одному реченні два метафоричні фразеологізми, які може вільно трансформувати: «…верг на мене чорним соколиним оком, як би гранею м'я обсипав» [20, с. 71], « Але Семенові не до солі було, взрівши єго…бо такого ні видав, ні слихав, ні видумати не міг» [20, с. 104].



Предметні типи звертань у ліриці М. Шашкевича

Досліджуючи мовні особливості творів М. Шашкевича, ми виділили сім груп предметних звертань у ліриці письменника:

1) До приятелів, близьких людей. Вони створюють уявну діалогічну ситуацію, найближчу до реальної, мовного діалогу, можливо в реальній усній комунікації: «Дайте руки, юні други, серце к серцю най припаде» [20, с. 85], «Нене рідная! Вволи ми волю» [20, с. 81], «Доню, голубко! Жаль мені тебе» [20, с. 94], «Ой. Як тяжко, побратиме, тверд камінь голодати» [20, с. 56].

2) До осіб, віддалених у просторі й часі (героїв, ворогів, політичних діячів). Ці звертання зближують світ та читача, поглиблюють поетичне пізнання. Наприклад: «Гей, молодиці, ща свободу!» [20, с. 58], «Вертайтесь. Вражі ляхи, з соромом до міста!» [20, с. 44], «Отак, Николаю, вкраїнські вірлята і веселять душу, й серце зігрівають» [20, с. 47].

3) До образів створених уявою та фантазією. І таких, що не мають денотатів у реальному світі. Наприклад: «Боже, ах, Боже, То твоє діло!» [20, с. 53], «Живе в печалі! Боже, коли б радості» [20, с. 61].

4) До рідних місць, країни: «Підлисецька горо біла! Як тебе не бачу, так ми тяжко» [20, с. 52].

5) До рослин (квітів, дерев), до близьких людині тварин, птахів: «Ростіть ми, цвіточки, райськіїї діточки» [20, с. 47], «Ти, зозуле сивенькая, закуй ми сумненько» [20, с. 82], «Ходім, коню, на Украйноньку степами блукати» [20, с. 58].

6) До явищ природи, що сприяє розширенню масштабів внутрішнього світу людини. Наприклад: «Скажи, скажи, тихий вітре, як ся мила має?!» [20, с. 71], «Ой місяче-місяченьку, тихенько думаєш» [20, с. 104], «Гей, річенько бистренькая, гей, стань подивися» [20, с. 65], «Грими, Дністе, шуми, Сяне» [20, с. 75], «Не згасайте, ясні зорі» [20, с. 48], « А бодай ви, лихі води, в лугах заблудили» [20, с. 49].

7) До внутрішнього світу людини: «Там спочинеш, моя думко, в зеленій сосниці» [20, с. 98], «Журбо, тяжка розлучнице, чом не пропадаєш?» [20, с. 78], «Доле ж моя, зоре ж моя, коли ж засвітаєш?» [20, с. 98].

Аналіз дає підставу стверджувати, що всі названі типи предметних звертань, наявних у ліричних творах М. Шашкевича, є результатом особливого поетичного світосприймання автора та наповнюють поезію глибоким змістом.

Стилістичні функції засобів словотвору в поезії М.Шашкевича

Часто серед афіксальних дериватів у творах поета трапляються назви зі значенням модифікаційності -- особливо прихильності, пестливості, які створюють щирий, задушевний, ліричний тон, служить показу романтичної винятковості обставин: Украйнонька, слізоньки, словенько, думочка, вітросенько, соловійчик, червенька, туженько, додомоньку.

Ми вважаємо, що велике семантичне навантаження мають у поезіях образні складення: молодці-козаки, орда-канюка, пан-бояр, могила-верховина. У творах наявна система поетичних образів: цвіт-воля, коник-вороник, батьки-князі. Значний стилістичний ефект є використання своєрідних словотвірних моделей: вітре-вітросеньку, місяцю-місяченьку, мило-солодко, мило-немно.

Характерологічну функцію виконують у поезіях М. Шашкевича яскраві назви-прикладки: над Дніпром-Славутицьою, Отця Славутиці, у водах-Дніпрі. Засобам образності служать у творах М. Шашкевича складні прикметники: легкокрилий, чорнокрилий, скорокрила.

Для творів М. Шашкевича характерне вживання емоційно забарвлених дієслів з однаковим префіксом, що дає можливість точніше та образніше передати особливості вчинків, стану персонажів, дати емоційну оцінку зображуваного: затужив, заплакав, заспівав; засяє, заквітчає, заграє; застогне, заплаче, засковиче.

М. Шашкевич вдається також до антонімічних пар, що увиразнює думку, посилює поняття, збільшує напруженість тексту: радость-туга, радость-печаль.

2.4 Говіркові особливості шашкевичевої мови

Фонетичні особливості мови Маркіяна Шашкевича:

1) постійне "а", "я" в словах: сьвяткувати, святкуют сьвято, розягає, всякий, говорят, творят ("Голос Галичан"), а ся каю ("Син любому отцю"), потїшиш ся, всяка деревина, колодязь, тяжко ("Підлисє"), жаль ("Веснівка"), гіля, ся, пальцями, взяв, зляк ся, взяв князь, небожатка, судило нам ся, вершка ся дохаплюют, на довго ся задрімало, приймут тя, оприкрасят, родитися ("Передслівє"), дівчата з молодицями витрясали, саджати, придивилялась, княгиня, промовляти, глянув, подяковав, лисиця, чагарами ("Олена"), приберется, говорят дївчата, жаль ("Бандурист"), тяжкі мраки днесь лягают ("Згадка").

2) поруч правильних, загальнолітературних "а", "я", маємо також частково їх замінники "е", "є" рідко "ї", що характерні для наддністрянського, гуцульського, над прутського говорів. Наприклад: стрілєли, житє, обступленє, весїлє, весїлєчко, волосєчко, щастє ("Олена"), передслівє, заранє, загородє, лахматє ("Русалка Дністровая"), житє, горйованє, щастє ("Псалми Русланові"), спомаганє, ся розлигає, весіллє ("Плач Ярославни"). В цьому випадку, на наш погляд, Шашкевич користується особливостями подільсько-волинської перехідної суміші та граматикою О. Павловського.

3) постійне вживання твердих дієслівних закінчень: щезают, гоніт, говорят, скорит, веселять, загрівают, тужит. Вони зустрічаються в багатьох говорах зокрема в подільському та полтавському.

4) Шашкевич уживає твердих закінчень в іменниках чоловічого роду на -ец: вітрец, отец, танец, вінец, наконец, гостинець, наметец. Вживання твердого звука [ц], зокрема, є характерною ознакою наддністрянського говора.

5) пом'якшені "ц", "с", "з" перед губними в сполученні з "і", "я": цьвітка, світ, сьвітьом ("Згадка", "Безрідний"), зьвір, зьвізди, свято, але рідко заспіваю ("Згадка"), заспівайте ("Болеслав").

6) суміш пом'якшених і непом'якшених прикметникових закінчень: - ский та -ський, -цкий та - цький: руский, київського, райської, але руська мати, козацький, передвіцький, городський, українска, вкраїнські, рускі, руская, ханчкії ("Плач Ярославни").

7) м'яке "р", але буває теж тверде: бурянах, закряче, орют, але мрачка, закракав ("Погоня").

8) відсутність м'якого звука [т] у закінченнях дієслівних форм 3-ї особи однини й множини теперішнього часу та 2-ї особи множини наказового способу: блукают, болиш, воюют, відвернут, вложат, жиют, звут, лежат, любіт, летит, належиш, підводят, стоит, творят, ходіт, чинят.

9) йотований голосний звук [є] в давньокири-личному графічному вияві: житє, здоровлю поряд із паралельними формами житя, здоровля.

10) архаїчна дієвідміна в зворотних дієсловах з рухом "ся": голубили-смо ся, миловали-смо ся, проходжали-смо ся, побратали-сьмо ся, держали-смо ся ("Русалка Дністровая"), що-сте ся позабували ("Олена").

11) архаїчні прикметники та займенники: зеркало чистоє, незмущенноє, великоє дїло, лїто тепленькоє, румяноє личко.

12) архаїчні займенники: якоє, такоє, кто, дай ми го тепер маєш, що го видїв, наганув си, всьо, котрий, тая, з нею кохає, сесю, тот, котрий, ід нему, в ню, в єго души.

13) деякі оригінальні форми у відміні іменників: орудованьох, услівйом, пірйом, житьом, ройом, мечом, по книжниць ох, в безвістьох, по костьх, по корчох, люденькове, мужеве ("Проповіді"), столїтей, сторон, радость і радощі, милость, піснь велика, русков крівлев, стрілов і стрілою, під полов, з пісеньков ("Бандурист"), ватрою матерйою, водою, піснев, казков, гадкою, крепков, шпарков стрілою, на кони, у земли, к земли, бандуриста ("Плач Ярославни"), з кухльом, по сухім ломачю, конец моїй пісни, на веселю, при огни ("Олена").

...