Особливості поезій різних зарубіжних авторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Бодлер Ш. Поезія в прозі «Вікна»

1. Історико-культурний контекст: у 2 п. 19 ст епіцентр культурно-мистецького життя Європи перемістився до Франції, де проза розвивалася у міметичному руслі, а проза довгий час залишался романтичною. З розвитком «наукового світу» зростала роль символів та знаків. В контексті кризи західної цивілізації, а саме християнства як її основної опори, завданням словесності стає не прикрашання дійсності, а пошук нової релігії, сенсу життя. Письмо набуває екзистенційного виміру - символізм.

2. Світоглядно-естетичний контекст: Новітня літературна течія у Франції виникла, відштовхуючись від поетичного романтизму та доробку групи «Сучасний Парнас». Відбувається перегляд поетичної традиції; французький символізм, як контрреакція проти науковості та романтизму.

Митець - це складова частина живого космосу, він дотичний до Духу, який творить життя. Поет - обранець, який не виховує натовп, а створює красу. Для цього він винаходить мову, що здатна передати стани відкриття світу - це чиста поезія. Це мова, яка передає красу вічну, ірреальну, що передається натяком і навіюванням. Велика роль відводиться творчій уяві та стану гармонії в душі поета: раз пізнавши світ у його істинності, він не може жити за законами цього ницого сус-ва - він стає асоціальним. Митець виходить за межі традиційної образності - шукає красу неземну, нелюдську. Тому поет звертається до сфери непоетичного: гріх, бруд, збочення. Для символіста форма вірша залежить віл особистого смаку, втрачаючи значення канону. поезія стилістика уайльд кіплінг

3. Жанрова специфіка: поезія в прозі - короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть з фрагментами спорадичного римування - до поезії. Художні ознаки і особливості фрагменту, стираються межі між поезією і прозою, відкидається розмір і ритм.

4. Поетикально-стильові особливості: Бодлер дивиться не як романтики - з вікна, а у вікно, таким чином заглядаючи в інший вимір, який йому допомагає пізнати фантазія. Пізнання того, що відбувається за вікном, можна назвати «самопізнанням». Вікно - це внутрішнє і зачинене вікно не заважає уяві символіста, який завдяки цьому і може фантазувати.

У творі присутня сугестія - мистецтво навіювання вражень, створення ефекту присутності у творі (автор каже, що бачить на власні очі, але насправді це його уява).

Внутрішній хронотоп, що виникає всередині реального міського хронотопу, забезпечує рух всередину - від світу зовнішнього, реального до внутрішнього, до заграничності реального світу, простору, безпосередньо пов'язаного з саморефлексією поета, трансцендентному, мета і призначення якого укладено в осягненні вічного, нескінченного, повноти буття, а для Бодлера - це ще й спосіб наблизитися до прекрасного. Поет дивиться в «вікна», знаючи, що за кожним з них «б'ється життя, марить життя, страждає життя», Бодлер занурюється і в глибину своєї душі. Зовнішнє реальний простір (хронотоп міста) в «Вірші у прозі» протистоїть внутрішньому простору творчої особистості (внутрішній хронотоп).

Верлен "осіння пісня"

1. Верхній рівень ідейно-образний: Цей вірш відображає опис осінної природи та, в той же час, опис внутрішнього стану ліричного героя, котрий навіяний приходом осені. Осіння природа постійно змінюється, так само змінюються і відчуття та почуття ліричного героя. Важливо звернутися до осені як символу самотності, грусті, тривоги, безповоротності. Ліричний герой прирівнює себе до мертвого листка, у котрого вже немає надії, він просто зірваний з дерева. Важливим також є образ годинника, що відмірює останні хвилини життя. Осінь всюдисущьна, від неї не можна втікти або сховатися. Мотив кінця, прощання, неможливості повернутися до прекрасного. Мотив смерті : душа героя порівнюється з листком, який опав з дерева.

2. Середній стилістичний: стилістичні засоби, синтаксичні конструкції: Твір насичений епітетами, лексика емоційно-забарвлена мотивом туги, взиває до почуттів.

3. Нижній фонетично-звуковий рівень: Мелодія та настрій вірша поглиблюється з кожною строфою, спочатку ритм уповільнюється тіканням годинника та спогадами ліричного героя, а потім пришвидшується за рахунок гострого ритму вітру.

Верлен "Спів без слів"( збірка « Пісні без слів»»)

1. Верхній рівень ідейно-образний: Цей вір переповнений мотивом туги головного героя, яка не має підстав. Лейт-мотивами є мотив дощу, як плачу серця, туги міста, мотив ночі, що є надзвичайно вадливим, адже саме в ночі душа стає вразливою, чуттєвою, відкритою для туги, цей мотив є відголос сям романтизму, та мотив самотності, адже ліричний герой страждає саме через свою самотність, і вважає найгіршим те, що він вимушений сумувати на самоті

2. Середній стилістичний: присутні питальні і окличні риторичні конструкції, що ніби включають звертання ліричного героя до почуттів читача, підсилюють його страждання. Текст насичений епітетами, що підсилюють його образність, взивають до почуттів

3. Нижній фонетично-звуковий рівень: ритміка вірша кульмінаційно посилюється у другій строфі та вниз падає до кінця вірша. Темп чіткий, гострий» зниспадає після пунктуаційних знаків.

2. Верлен «Поетичне мистецтво»

Верхній рівень ідейно-образний: Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» - поетичний маніфест символізму. «Найперше -- музика у слові» -- такою є головна теза поета. Поняття музикальності трактується досить широко: подолання поезії всього, що заважає ліричному самовираженню (законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту). Музика - новий засіб вираження поетичного світовідчуття. Назва вірша має також символічний характер : вона підкреслює свідоме прагнення Верлена створити естетичну концепцію нового часу(символізм та імпресіонізм). Тематика вірша: інтуїтивне пізнання таємничого світу людських почуттів, природи, думок, мрій.

2. Середній стилістичний: Відсутні негармонійних звукосполучення, наявні алітерації (збігу приголосних) та асонанси (збігу голосних). Текст насичений епітетами, що підсилюють його образність. Вірш насичений окличними реченнями, римування майже відсутнє.

3. Нижній фонетично-звуковий рівень: Вірш «обривається» на півслові: "А решта все -- література", синтаксична фігура умовчання разом зі зміною ритму в останніх рядках ще раз підкреслює межу поміж раціоналістичною "літературою" і справжнім "поетичним мистецтвом".

3. Ібсен Г. «Ляльковий дім»

1. Історико-культурний контекст (період, напрям або течія, його коротка характеристика).

В кін. 19 ст.- на поч.. 20 ст. з'являється новий тип драми. Актор незадоволений роллю маріонетки, тому він всіляко намагається корегувати роль, репліки, костюми. З'являється нова професія - режисер. Нова драма - це спроба вжитися в акторську роль. Режисура - окрема діяльність, наслідок - виникнення аматорських театрів та театральних систем. Нова драма - нетрадиційний характер драми: тяжіння до наукового та соціального аналізу і орієнтацію на актуальну проблематику сучасності. Нова драма генетично пов'язана з натуралізмом та символізмом.

2. Світоглядно-естетичний контекст

Особливість нової драми - це не умовна дійсність , а модель життя, максимально наближена до реальності. Драма Ібсена - простір гострих соціальних дискусій, різка критика суспільних правил. У драмі показаний світогляд тогочасної жінки, яка розривається між двома догмами: з одного боку це офіційні правила та особиста етика. Конфлікт - внутрішня драма героя.

3. Жанрова специфіка

За жанром твір Ібсена - аналітична драма. Вона має грунт, спільний з реалістичним романом: сучасний конфлікт в сучасних умовах. аналітичність виявляється у таких аспектах:

ь у центрі стоїть не головний персонаж, а певна суспільна проблема.

ь Дійсність подається у двох вимірах: зовнішньо (експозиція) і внутрішньо.

ь Ситуація розгортається на прикладі сім'ї (камерність).

ь Трагічний зміст поступово проступає крізь поверховий добробут.

ь Принцип відкритої кінцівки

ь Драма ідей, коли герой - носій певної ідеї, вступає в дискусію.

ь Драма починається там, де закінчується.

4. Поетикальні особливості

Мова Нори уривчаста, побутова, монолог майже відсутній. Дуже важливим є ремарки. Вони створюють інший пласт, додає смислу фрази, надає символізму. Це своєрідне повійне дно зовнішньої простоти. Зовнішня дія головного персонажа - споглядання, критика дійсності, роздуми, можливо, істерія.

4. Р. Кіплінг «Синові» ( “If”). За перекладом Є. Сверстюка

1. Верхній рівень ідейно-образний

У цьому вірші Кіплінг піднімає на вищий рівень такі вічні людські чесноти як мужність, енергійність, стійкість у будь-яких життєвих ситуаціях. У вірші яскраво вирізняється власна філософія Кіплінга, що направлена на розвиток, це своєрідне направлення вперед, вгору. Власне, головна ідея поезії - залишитися людиною попри всі життєві труднощі, трагедії, попри порушення будь-яки моральних обов'язків. Тільки своїми діями людина рухає цивілізацію. Коли всі сили вичерпані, коли немає ніякого бажання розвиватися та йти вперед, коли опустилися руки, людина може і повинна віднайти в собі сіли, «стиснувши зуби», не відмовитися від своїх людських власних ідеалів, триматися в їхньому руслі, а тому - йти тільки вперед (мотив романтизму streben nach Oben). За жанром поезія - заповіт.

2. Середній стилістичний рівень

Текст поезії складається із 13 підрядних речень, що вводяться за допомогою сполучника if (якщо). Більшість із них - багатокомпонентні речення, вони складають неоднорідні підрядні ( в тому числі часові) та однорідні підрядні, що поєднуються сполучниками but, or, and. Через це кількість умов за рахунок таких сполучників збільшується. Останні два рядки („Yours is the Earth and everything that's in it, And-which is more you'll be a Man, my son",Тоді весь світ тобі належить, сину, І більше: ти - Людина, сину мій.) виражені наслідком, що витікає з усіх поставлених підрядних умови. Ці два рядки - складносурядне речення, що складається з двох частин, пов'язане сполучником and. Троп: або дактиль, або амфібрахій (з оригіналу на англ.), в укр. - хорей.

3. Нижній фонетично-звуковий рівень

В оригіналі рима будується за схемою: АВАВ. Завдяки паузам та підрядним реченням ритм злагоджений. Строфіка: кожна строфа має відносно незакінчену думку завдяки підрядним реченням. Думка закінчена лише на останніх двох рядках в останній строфі. Немає асонансу та алітерації.



1. Історико-культурний контекст (період, напрям або течія, його коротка характеристика).

Поезія та взагалі вся творчість Кіплінга відноситься до періоду неоромантизму. Цей період - своєрідне відродження літературних тенденцій 1-ї пол.. 19. ст.. (романтизм). Неоромантизм - одна з перших течій модернізму у Європі. Також цей напрям - реакція на літературні настрої 2-ї половини 19. ст.., насамперед декадансу та реалізму, де описується буденне, поверхове та звичайне. Причина появи напряму - відмова від реалістичної традиції і концентрації на символізмі.

2. Світоглядно-естетичний контекст + філософія

Неоромантизм виростає на основі ідей Ніцше та Шопенгауера - це новий тип індивіда та індивідуалізму. З'являється пафос заперечення будь чого у життя (нігілізм). Неоромантизм - потреба переглянути європейські традиції через культивування двох начал: діонісійського та аполоністичного. З'являється нова концепція надлюдини - особистий міф, релігія, кодекс честі. Наслідок - розкриття нових можливостей слова, звідси - подолання декадансу, бо в центрі світу - сильна особистість, яка знаходить сили перебороти стан хвороби, себе, утвердження через мотив оновлення. Відмінність неоромантизму від романтизму: романтик - геній над сірою масою, неоромантик - видобуває героїзм із внутрішньої моралі, кодексу людини, яка є такою, як і всі інші.

3. Жанрова специфіка

Поезія відноситься до жанру заповіт (послання). Це лист-звернення до певної особи. В основі послання лежить не приватний, частковий інтерес, а такий, що являє собою достатньо широку і значиму цінність.



5. Кіплінг Р. «Балада про Схід і Захід»

Верхній рівень ідейно-образний

«Балада про Схід і Захід» належить до циклу "Казармених баладад" з їх військовою тематикою й розмовним стилем, то можна зробити цікаве припущення: своєрідна естетика і художність збірки з'явились завдяки тому, що колоніальні "туземці" і солдати представлені рівними супротивниками, їх війна має атональній характер і ця "гра" співпадає з грою естетичною, тобто творчістю. "Казармені балади" не вийшли за межі культури, незважаючи на "грубість" мови і теми, яка залишилась у межах культури, як і уявлення автора про війну. Вірш Кіплінга стилізовано під солдатські пісні (поданий вірш не є винятком), і авторське "я" немов би розчиняється у мовній стихії, яка співвідноситься з героєм. Все оцінюється Кіплінгом за законами Великої Гри. Навіть така, здавалося б, не ігрова ситуація, як війна. Подібне сприйняття сягає античних часів, походить від героїчного епосу. В такому контексті стає яснішим порівняння автора з Гомером. Адже для Гомера війна була чимось на зразок змагання, спортивної боротьби. Противник заслуговує на повагу, якщо веде війну за правилами, будь то троянці у Гомера або афганець Камал у Кіплінга.

Середній стилістичний рівень

Архаїчні корені образної системи підказали Кіплінгу найбільш відповідний у цьому випадку жанр - баладу, яка є однією з найдавніших форм європейськогофольклору і літератури.

Зіткнення двох ворогів - представників різних цивілізацій - Сходу (Камал) і Заходу (син полковника) змальовано не як протистояння цивілізації і дикунства, а як сутичку двох рівних противників, двох вовків із різних зграй: Камал вцепился в него рукой и посмотрел в упор. "Ни слова о псах, - промолвил он, - здесь волка с волком спор".

Порівняння воїна з вовком сягає своїм корінням індоєвропейської міфології. Вовк - істота, наближена до бога. Так, у скандинавській міфології вовк співвідносився з ватажком бойової дружини або з богом війни. У останній якості вовк виступає і у давньогерманській традиції. Вовк супроводжує бога Одіна. До цієї групи архетипів належить і порівняння війська, військового загону з вовчою зграєю.

Нижній фонетично-звуковий рівень

О, Запад есть Запад, Восток есть Восток, и с мест они не сойдут,

Пока не предстанет Небо с Землей на Страшный

Господень суд

Но нет Востока и Запада нет, что племя, родина, род,

Если сильный с сильным лицом к лицу у края земли встает?

Балада має кільцеву композицію, рядки, наведені вище, повторюються в кінці твору. Весь він - немовби відповідь на питання, болюче і в той же час просте.

6. Дж. Конрад «Серце темряви»

1. Історико-культурний контекст. «Серце темряви» відноситься до неоромантизму. Неоромантизм - це умовне найменування комплексу різноманітних течій в європейській художній культурі кінця ХІХ - початку ХХ століття, що виникли передусім як реакція на позитивізм в ідеології та натуралізм в мистецтві та відродили ряд естетичних принципів романтизму - пафос особистої волі,заперечення повсякденного, культ ірраціонального, потяг до фантастики тощо. Сюди відносять французький символізм, постімпресіонізм.

2. Світоглядно-естетичний контекст. Естетика неоромантизму базується на ідеях Фр. Ніцще, який пропонує новий тип ідеалізму: пафос заперечення, нігілізм.Оскільки епоха Порубіжжя є кризовою, викишкає потреба переглянути європейські традиції. Ніцше здійснює цей перегляд через 2 начала : діонісійське та аполонівське.Під впливом Ніцшеанської філософії виникає переворот у культурі - починається нова розробка картини світу та поняття особистості. У центрі світу стоїть сильна особистість, або ж та, яка знаходить сили перебороти стан хвороби. Герої знаходяться у пошуках нової духовності, що в просторовому вимірі роману реальна, як екзотична подорож із Зх на Сх.(діалог двох культур). Тобто ПОДОРОЖ В СЕБЕ виходить на перший план.Мірилом людини є гуманність

3. Жанрова специфіка. «Серце темряви» - це пригодницька повість, що відноситься до пригодницької літератури,. Жанр пригодницької літератури, пригодницького роману сформувався в середині XIX століття на хвилі романтизму і неоромантизму з характерним для них прагненням бігти від міщанської повсякденності у світ екзотики і героїзму.

4. Поетикальні особливості

У повісті, на відміну від романтиків, людина виходить на 1й план, а природа - на 2й.

Місто у повісті постає темним, герой хоче втекти відміста, бо воно давить на нього.

Мотив темряви. Темрява є зовнішньою і внутрішньою. Вона розглядається як насилля, щось невідоме, як темрява самого народу.

Хронотоп ріки: ріка - шлях до темряви. Вона також є цивілізаційним каналом, про проводить цивілізаційну силу.

Постать росіянина: зх. Читач сприймає його прислужливим/сервільним, іншим,який пристосовується до різних умов, росіянин - імаго, що вводить Марлоу в інший світ. Через образ росіянина розкривається російська релігійність. Він є як провідником, так і жрецем.

Курц та дикуни: Курц осягнув знакову систему дикунів та підкорив їх своєю головною зброєю - переконуючим, проникливим голосом. Курц вибудовує тоталітарний режим на релігії поклоніння.



7. Малларме С. Поезія «Блакить», «Вікна», «Мереживо»

1.Історико-культурний контекст:

У 2 пол. ХІХ ст. епіцентр культурно-мистецького життя Європи перемістився до Франції, де проза розвивалася у міметичному руслі, а проза довгий час залишалася романтичною. З розвитком «наукового світу» та ств. індустріального суспільства зростала роль символів та знаків. В контексті кризи західної цивілізації, а саме християнства як її основної опори, завданням словесності стає не прикрашання дійсності, а пошук нової релігії, сенсу життя. Письмо набуває екзистенційного виміру - Символізм. Новітня літературна течія виникла у Франції, відштовхуючись від поетичного романтизму та доробку групи «Сучасний Парнас».

2. Світоглядно-естетичний контекст:

Символізм перепрацьовує здобутки парнасців та Романтизму : дійсність має два виміри: емпіричний та ідеальний (духовний); митець - складова частина живого космосу, дотичний до Духу, який творить життя =? поет - обранець, який створює красу =? для цього він винаходить мову, що здатна передати стани відкриття світу - це чиста поезія. Це мова, яка передає красу вічну, ірреальну, що передається натяком і навіюванням; велика роль відводиться творчій уяві та стану гармонії в душі поета: раз пізнавши світ у його істинності, він не може жити за законами цього ницого суспільства - він стає асоціальним. Митець виходить за межі традиційної образності - шукає красу неземну, нелюдську. Тому поет звертається до сфери непоетичного: гріх, бруд, збочення; характерна цікавість до межових станів.

3. Жанрова специфіка:

Стефан Малларме у своїй поезії протиставив «прямому зображенню речей» мистецтво «натяку», «навіювання», в жорсткій формулі закріплюючи творчу практику поетів свого покоління.

Направляючи всі свої зусилля до цієї мети, Малларме йшов від реального джерела враження; ускладнюються нескінченні, суб'єктивні аналогії, що витісняють прозорі алегорії перших віршів. Постійні абревіатури, еліпси, інверсії, вилучення дієслів - все створює враження таємниці; таїнством ставала і сама творча робота. Кожне слово набувало в шифрі поезії Малларме особливе значення, і кожному слову поет віддавав багато годин пошуків. Втілюючи Вічність, Малларме шукав досконалості абсолютної Краси.

4. Поетикально - стильові особливості:

Вікна:

У даному вірші вікна виступають символом притулку, захисту від навколишнього ворожого світу. Поет прагне сховатися, втекти «від грубих і бездушних калік, що в ситості встигли заскніти» («de l 'homme а l' в me dure vautr ї dans le bonheur »). Малларме звертається у вірші до теми віддаленості поета від звичайних людей. Ті, хто оточує поета, - це «жадібних пси», які «збирають в комірках задушливих для ощенившейся подруг гнилу харчі» («ses seuls app ї tits mangent, et qui s 'ent до te а chercher cette ordure pour l 'offrir а la femme allaitant ses petits »). Для цих людей головне в житті - матеріальна сторона. Поет порівнює себе з хворим, який вже не може лежати в ліжку і приймати ліки, йому необхідно підійти до вікна - не для того, щоб зігріти тіло, але щоб «світло побачити на камені» - «pour voir du soleil sur les pierres », вдихнути« західний теплий дим »-« les ti і des carreaux d 'or ». Це дає йому відчуття життя: «він живий!» - «Il vit ».

Блакить:

Тема глухого кута, який міститься в «Блакиті» відноситься трудність вираження художній ідеал в словах, а не просто стерильність або відсутність творчості, які ускладнюють акт творіння. Тема поеми є проблемою листа, проблема творчості, завдання знаходження потрібних слів і правильного середовище, щоб висловити поетичний чутливість. Завдання полягає також у пошуку правильний спосіб підключення думки, щоб створити послідовну художню форму.

Блакить представляє нескінченне і вічне, ідеал, який поет ніколи не може сподіватися досягти; саме його існування знущається над поетом, вражає його поет повинен боротися, щоб прийти якомога ближче до художнього ідеалу "в спокійній іронією."; вірші та поетичні символи не можуть бути вічними, але вони можуть витримати за свого власного життя.

Нудьга у поемі представляє стогони або нудьгу, повторювана тема в символістів працює. Смерть, називають художньою смертю; Душа поета обмежується станом забуття, порожнечею.

Мереживо:

Абстрактна ідея відсутності як такого й разом з тим внутрішньої, щиросердечної спустошеності, самітності, що лежить в основі сонета, передається за допомогою таємничих, як би зашифрованих образів, що виникають зненацька й підкоряються не прямим, а непрямим рядам асоціацій. Їхній зміст пояснимо лише із всієї сукупності світорозуміння поета: "сумнів верховної Гри" (досвітня година), "вічна відсутність ліжка" (самітність), "порожнє музичне небуття" (творче безсилля) і др. Малларме руйнує звичні семантичні й синтаксичні зв'язки слів і виражень, допускає інверсії цілих фраз і навіть віршів, переноси окремих частин мови й членів речення, шукає несподівані словосполучення заради граничної асоціативної стислості й ритмічної музикальності. Це надзвичайно утрудняє розуміння його добутків. Сонет "Мереживо" досить характерне для "герметичної" манери.

8. Малларме С. Поезія в прозі «Люлька»

1. Історико-культурний контекст:

У 2 пол. ХІХ ст. епіцентр культурно-мистецького життя Європи перемістився до Франції, де проза розвивалася у міметичному руслі, а проза довгий час залишалася романтичною. З розвитком «наукового світу» та ств. індустріального суспільства зростала роль символів та знаків. В контексті кризи західної цивілізації, а саме християнства як її основної опори, завданням словесності стає не прикрашання дійсності, а пошук нової релігії, сенсу життя. Письмо набуває екзистенційного виміру - Символізм. Новітня літературна течія виникла у Франції, відштовхуючись від поетичного романтизму та доробку групи «Сучасний Парнас».

2. Світоглядно-естетичний контекст:

Символізм перепрацьовує здобутки парнасців та Романтизму : дійсність має два виміри: емпіричний та ідеальний (духовний); митець - складова частина живого космосу, дотичний до Духу, який творить життя =? поет - обранець, який ств. красу =? для цього він винаходить мову, що здатна передати стани відкриття світу - це чиста поезія. Це мова, яка передає красу вічну, ірреальну, що передається натяком і навіюванням; велика роль відводиться творчій уяві та стану гармонії в душі поета: раз пізнавши світ у його істинності, він не може жити за законами цього ницого суспільства - він стає асоціальним. Митець виходить за межі традиційної образності - шукає красу неземну, нелюдську. Тому поет звертається до сфери непоетичного: гріх, бруд, збочення; характерна цікавість до межових станів.

3. Жанрова специфіка:

Поезія в прозі - короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть з фрагментами спорадичного римування - до поезії. Стираються межі між поезією і прозою, відкидається розмір і ритм.

4. Поетикально-стильові особливості:

Поезія у прозі «Люлька» («Трубка». Описание увиденного после того, как герой начал курить. Поет хотів працювати, але не був готовий до того, що покинута люлька примусить його забути про роботу. Він згадує Францію, свої враження та почуття, усе у його пам'яті залишилося таким, як було. Також спогаду про кохану).

Для Малларме головне малювати не річ, а враження від неї, мить, коли поет може доторкнутися до смислу предмета. =? Сугестивна поетична мова: поезія має не називати, не описувати предмет, а навіювати його образ, асоціації, аналогії («Мой табак отдавал темной комнатой…»); активізується музичність поезії, провідна роль належить синтаксису, поезія - лінгвістична музика.

9. Уайльд О. «Саломея»

Історико-культурний контекст

Кінець 19 - початок 20ст - час бурхливого розвитку драми. Актор демонструє невдоволення роллю маріонетки в руках автора - намагається сам коригувати свою роль. Режисура постає самостійним видом творчості, що призводить до виникнення новаторських театральних систем.

Світоглядно-естетичний контекст

Дійсність потворна, неестетична=>витворення краси на матеріалі власного життя(теза про елітарність, аристократизм мистецтва), тому естетський театр - апофеоз яскравості, гарного смаку, вибухає красою. Це театр-картина, де продумані всі деталі з точки зору їх впливу на глядача (це сугестивний театр).

В «Саломеї», незважаючи на те, що дія її відбувається в часи зародження християнства, знайшли відображення релігійно-філософські проблеми і тенденції сучасної Уайльду Європи: занепад християнства, зміцнення атеїзму, поява постдарвінізма і агностицизму. Ця проблематика висвітлена як за допомогою головної героїні, так і другорядних персонажів.

Уайльд: мистецтво - не наслідування життя. Тому історична Саломея(покорна) відрізняється від героїні Уайльда(охоплена пристрастю).

Жанрова специфіка

Нова драма -- драма, що означає нетрадиційний характер постановки, концентрація на актуальних проблемах сучасності, а не звернення до героїки минулого + тяжіння до наукового та соціального аналізів. Поряд з аналітичною інтелектуальною драмою виникає опозиційна худ система - символістський театр, близькою до якого є естетська драма О. Уальда. Естетська драма Уайльда розрахована для читання, вона емоційна, символічна, присутня синестезія (драма ароматів), для того, щоб зробити глядача учасником драми.

Уайльд захоплюється біблійними сюжетами, накладаючи сучасність та міф. Це спроба витворити новий міф, нову парадигму буття. Своїй сучасності, де пристрасть замінена вузькими нормами вікторіанської моралі, естет протиставляє міфологічну добу, яка сповнена пристрасті, де Ерос і Танатос ототожнюються: за танець Саломеї вбивають святого. Пристрасть настільки могутня, що не боїться смерті, а прагне її.

Поетикально-стильові особливості

В основі трагедії історія Соломії, персонажа Нового Завіту. Саломея - пасербиця тетрарха Ірода, яка звабила його виконанням Танцю Семи Покривал. До жаху вітчима і на радість своєї матері Іродіади вона вимагає в нагороду голову пророка Іоканаана (в Біблії Івана Хрестителя) на срібному блюді. Героїня доходить до збочення - вона не тільки бажає смерті об'єкту свого кохання, але й цілує його в мертві вуста.

10. Метерлінк М. «Сліпі»

1. Історико-культурнии? контекст: світоглядна криза в драматургії. розвиток європейської драми к.19 - п. 20 ст. - невдоволення актора роллю маріонетки в руках автора =>реорганізація театральної справи. На початку 80-х в Європі з'являються вільні театри - демократизація мистецтва, соціально-психологічна проблематика, принцип експерименту.

2. Світоглядно-естетичнии? контекст: виникнення нової драми - тяжіння до наукового і соціального аналізу та орієнтація на актуальну проблематику сучасності. Мета театру залізти в душу глядача і героя, застосувати принцип експерименту, розкритити соц.-психологічну проблему, герої - пересічні персонажі.Зв'язок з натуралізмом і символізмом.

Герої Метерлінка живуть поза дією і думкою, так виникає статичний театр - театр стану,а не дії. Основним завданням якого є створення атмосфери проявлення Несвідомого.

Натуралізму на сцені протистоїть символістська драма (Уальд, Метерлінк): має ліричний характер, відмовляється від точних декорацій на користь сугестивності, наголос на поет. Глибині діалогу та пауз.

3. Жанрова специфіка: нова драма - це драма почувань, передчуттів, докорів сумління, драма неспокою. Це новий тип конфлікту.

4. Поетикально-стильові особливості: Основними поняттями його драматургії є тиша, очікування, страх, сліпота. Герої безіменні - представники роду людського. Межова ситуація голого часу - для героїв час зупиняється - вони чекають. Зміст драми складає динаміка відчуттів. Моделюється ситуація екзистенційної замкнутості людства у світі. 12 сліпих - апостоли. Священник вивів звідти, де не буває сонячного світла (небуття) і вів до океану (простір ідеального життя - вічність,рай). Священник помирає - Бог помирає. Сліпі здатні піти за будь ким - навіть за собакою - людство не здатне інтерпретувати навколишню дійсність.

Сліпонароджені - буденна міщанська свідомість, яка мріє повернутися у тихий куточок чорного замку, де було темно, тепло і давали їсти.

Немовля бачить, але не може сказати - люди демонструють реакцію на зовнішній світ, але не дію.

Відкрита кінцівка. Властива сугестивність: мовчання затягує у себе. Мотив мандрів - пошук себе



11. Рембо А. П'яний корабель. Голосні. Поезія в прозі Місто

П'яний корабель

1. Верхній рівень ідейно-образний: Це творча сповідь геніального підлітка, осмислена й чітко продумана, яка була навіяна авторові враженнями юнацького читання, його захопленням морем і романтикою морських пригод. І хоча автор твору до цього часу не бачив ані моря, ані кораблів, творча уява малювала юнакові лазурне море, вишукану бригантину під шовковими вітрилами, яка несеться у безмежний морський простір назустріч вітрам і незвичайним пригодам. Корабель без керма й вітрил -- це символічний, розгорнутий образ поета. Він, цей поет, відчуває себе наче сп'янілим від безмежності простору й невгамовної жадоби до мандрівок, пригод. Він прагне відкривати нерозгадані таємниці, невідомі землі.

2. Середній рівень: твір насичений епітетами, порівняннями, які формують загальну картину в уяві читача, використання метафори.

3. Нижній фонетично-звуковий рівень: настрій підсилюється з кожним рядком, спочатку ритм є повільним, наприкінці ритм підсилюється через підсилення змісту, кінець знову повільний

Голосні

1. Верхній рівень ідейно-образний: У «Голосних» Рембо визначає колір голосних звуків. Здійснюючи цей художній експеримент, він орієнтується на вірш Шарля Бодлера «Відповідності». «Король поетів» (саме так Рембо називав Бодлера) стверджував, «що звук, запах, форма, колір» створюють єдність і між ними існує відповідність. Цієї єдності намагались досягти символісти для вираження того, що неможливо передати словами, для створення образу -- символу.

2. Середній рівень: твір налючує багато звукових та смислових повторів

3. Нижній фонетично-звуковий рівень: вірш будується не на римі а на ритмі та звукових повторах

Місто

1. Верхній рівень ідейно-образний: Рембо висміює гонитву за гігантськими масштабами і гордовиту розкіш буржуазного міста, над яким, "крім колосальних творінь сучасного варварства, височіє офіційний акрополь" і "всі класичні зодчі дива відтворені в дивно циклопічному дусі", а драбини міністерств такі, наче їх "спорудив якийсь Навуходоносор півночі". У другому вірші в прозі, також названому "Міста" (XVII), Рембо в хаотично нагромаджених, фантастичних образах малює кипіння міського життя, майбутні громадські бурі.

2. Середній рівень: твір налічує багато звукових та смислових повторів

3. Нижній фонетично-звуковий рівень: поезія набуває форму прози так і форму віршів

12. Гамсун К. Пан

1. Історико-культурний контекст:

Імпресіонізм розвивається з академізмом, критика Класицизму. Кінець ХІХ ст. характеризується зміною світоглядних орієнтирів: криза віри, відчай, апокаліптичність, доля більшості (сірої маси) - бездумно проживати життя, завдання обраних - спробувати зберегти особистість.

У 70-х р. ХІХ ст. франц. Клод Моне виставляє картину «Слід сонця. Враження», за аналогією з якою отримує назву новітній напрям живопису - Імпресіонізм. Згодом він переходить і на літературу. Джерело Імпресіонізму, як і Натуралізму - природничі науки, розвиток техніки, а саме оптики.

2. Світоглядно-естетичний контекст:

Ознаки мистецтва: експериментальний характер, еклектичність (мікс стилів), синтез. Але не для відновлення традиції, а як спосіб наближення полярностей. Митець збирає уламки традицій і ств. щось нове. Імпресіонізм декларує життєподібність та природність зображення, це мім етичний вид мист., це мистецтво вражень. Прагнення до фотографічності, достовірності, фіксації миті, що минає, тобто фіксації руху. Відмова від усталених філософських ідей та теорій. Світ слід зображати так, як його бачить око. Настрій доби - релятивізм - впевненість у відносності будь-якого знання, переконання у неоднозначності істини.

Література співвідноситься із живописом. Девізом митця стає зображення тільки того, що він бачить і тільки так, як він бачить. Література ґрунтується на чуттєвих враженнях, що виникають від спостереження дійсності. Темою художніх текстів стає - художник і живописець, а сам письменник є письменником-живописцем.

3. Жанрова специфіка:

«Пан» започаткував психологічний роман. Риси імпресіоністичного роману: первинно-суб'єктивний характер фактор (на першому плані зображенні враження героя, його переживання та внутрішній стан); у тексті не має єдиної інтриги, текст стає відкритою структурою, а замість події показуються довільні враження; оповідь стає фрагментарною; збільшується вага опису, який стає метою письма; особлива увага приділяється побутовим деталям, зовнішності людини, пейзажу; у конструюванні оповіді важливу роль відіграє сугестія, тобто навіювання вражень на читача; еклектичність зображення (слово об'єднує маленькі деталі роздріб ленного світу). Опис героя можна намалювати, тобто передати фарбами та кольором.

4. Поетикально-стильові особливості:

Схожість Глана з Паном у полягає також у тому, що він мав безмежну владу над жіночими серцями. Роман «Пан» складний за проблематикою. Він порушив філософські і морально-етичні проблеми: сенс людського буття, сутність щастя і страждання, стосунки людини і природи, їх взаємоіснування. Пейзаж у романі «Пан» відіграє важливу, так як на його тлі відбувається основні події, природа, зображена у творі, є життям і натхненням головного героя Томаса Глана.

Переказ. В основі сюжету цього твору - показ кохання на фоні природи, яка повинна служити прикладом гармонії. Однак, на думку письменника, люди не хочуть прислуховуватись до голосу природи та свого розуму, тому самі порушують стосунки між собою. Роман складний за своєю проблематикою, він розкриває філософські та морально-естетичні проблеми, такі, як сенс людського існування, сутність справжнього щастя, стосунки людини і природи.

Головний герой роману - лейтенант Томас Глан, який жив на півночі Норвегії у 1955 році в будинку біля моря. Головне в його житті - злиття його душі з природою. Він живе далеко від людей зі своїм псом Езопом. (міфологічність). Томас відчуває себе зайвим серед людей, які збираються заради розваг у будинку місцевого багатія Мака.

Основною темою роману є показ кохання, яке існує як непереборна сила, що не піддається контролю розуму.

Томаса кохали одразу дві жінки - Едварда, дочка багатія Мака, та Єва, дружина коваля. Але кохання в творі незрозуміле, божевільне, приречене. Воно захоплює героїв і, як будь-яка природна стихія, дуже небезпечне.

Природа підкорила душу Глана, але кохання до Едварди було настільки сильним, що навіть сама природа не змогла перебороти це почуття.

Зі знайомством із Томасом змінюється внутрішній світ і Єви. Із покірної господарки вона перетворюється на особистість, незалежну та кохаючу. Біля неї головний герой відчуває тепло, відпочиває душею, набирається снаги. Але любов, як вольова стихія, вимагає жертв. Гине під час вибуху міни Єва, від'їжджає недосяжна Едварда.

13. Уайльд. О. Портрет Доріана Грея

1. Наприкінці 19 ст. у Великобританії виникає непримиренна реакція на вікторіанство (культ стриманості, скромності, благопристойності) і позитивізм - еститизм. Розвивається новий для Європи тип художника - це естет, для якого Краса стала найвищою і єдиною цінністю, а насолода нею - сенсом життя. Це захоплення приходить разом із мистецтвом Сходу, для якого тип прихильника Прекрасного є типовим. Остання чверть 19 ст. в Англії характеризується підвищеною увагою до соц. проблем (англо-бурська війна, проблеми робітників, передчуття кризи великої імперії). У мистецтві ця проблематика виливається у прерафаелітську критику сус-ва з позиції краси: дійсність визнається потворною, неестетичною, антигуманною. Екзистенційної ваги набуває витворення штучної краси на матеріалі власного життя.

2. До середини 80-х декаденство стає загальним модним світовідчуттям у Європі. Це аморальність, естество, дендизм, які реалізуються не стільки в окремих видах мистецтва, скільки як стиль життя. Ідеалом буття стає штучність, що заперечує недосконалість природного світу. Для естетизму хар-не невдоволення буржуазною мораллю, як і мораллю взагалі.

3. Жанр твору - інтелектуальний роман. Інтелектуалізм у літературі виявляється у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у порушенні й художньому втіленні важливих проблем. Разом з тим «Портрет» - імпресіоністичний роман: він складається з настроїв, кольорів, звукопису; дія і рух майже відсутні, характеристики героїв відсунуті на других план. Зате дуже багато уваги приділено опису предметів розкоші і костюмам.

4. Образи Уайльда символічні: Доріан Грей уособлює вічну молодість, лорд Генрі - проповідник ідей гедонізму (філософії безмежного насолоди), Безіл Холлуорд представлений як служитель Мистецтва, Сибіла Вейн - втілення театральності життя. Портрет - символ мистецтва, символ його непідвласності часу, переваги над життям. «Речі-символи»: Доріан збирає коштовності, антикваріат, носить модний одяг. Таким чином, він дивиться на світ крізь мистецтво. Він навіть збирає релігійний одяг, хоча сам невіруючий - тільки тому, що вона представляє для нього інтерес як мистецтво.

14. Флобре Г. «Пані Боварі»

1. Історико-культурнии? контекст. Французький реалізм XIX сторіччя проходить в своєму розвитку два етапи. Перший етап - становлення і затвердження реалізму як ведучого напряму в літературі представлений творчістю Беранже, Меріме, Стендаля, Бальзака. Другий пов'язаний з ім'ям Флобера - спадкоємця реалізму стендалевско-бальзаковского типу і попередника «натуралістичного реалізму» школи Золя. Флобер змальовує та досліджує життя Франції середини ХІХ століття: деградацію людської душі, відчутне нівелювання культурних цінностей, мистецтва, науки, політики, релігії, побуту, їх провінціалізацію. Вже на початок сорокових років складається в своїй основі система поглядів Флобера на мир, людину і мистецтво. Перший твір, що відобразив світорозуміння і естетичні принципи зрілого Флобера - «Пані Боварі».

2.Світоглядно-естетичнии? контекст. Флобер увійшов у літературу як творець об'єктивного роману, у якому автор повинен бути подібним до Бога -- створити свій світ і піти з нього геть, тобто не нав'язувати читачеві своєї оцінки описаного у творі. Усе життя і творчість письменника були протестом проти світу буржуа. Для нього "буржуа" - це символічна назва всього жадібного, егоїстичного, бездуховного, вульгарного і низькопробного. Літературними авторитетами для Флобера були В. Шекспір і О. Бальзак. Флобер ішов власним шляхом у літературі, відмінним від О. Бальзака і Ф. Стендаля, виробляючи свої естетику та стиль. "Об'єктивний стиль" розроблений Флобером, став одним із провідних принципів його реалізму, а пізніше був прийнятий іншими французькими письменниками (Гі де Мопассаном, Емілем Золя, натуралістами). Об'єктивізм, за Флобером, - це відсутність автора у творі. Письменник намагається створити нову літературу, що базується на науковому мисленні. Він прагнув встановити зв'язок між психологічною та фізичною природою людини, показати фізіологічну основу пристрастей, глибокий психологізм життя як героя, так і суспільства.Підґрунтям філософських переконань письменника стали ідеї Б. Спінози: його етика, його пантеїзм виявилися вельми близькими для Флобера, як і думка про причинну залежність всіх явищ одне від одного. Причому, фаталістичний характер цієї залежності, сформульованої Спінозою, засвоїв і Флобер.

3. Жанрова специфіка. «Пані Боварі» - реалістичний соціально-психологічний роман середини ХІХ ст. Критики назвали твір одним з найбільших досягнень реалізму в літературі. Психологізм Флобера виявляється в його умінні точно передавати словами ледь відчутні душевні імпульси, «рух пристрастей». Головна особливість Флобера полягає у його авторській позиції. Автор не звертається до читата, немає авторських реплік - його авторська позиція відображається у самому сюжеті і в конфлікті, в розстановці персонажів, в стилі твору.

4. Поетикально-стильові особливості. Основна тема твору визначена самим письменником у підзаголовку роману: "Провінційні звичаї". Письменник використовує психологізм, як ознаку власного творчого стилю та методу. Значну увагу автор приділяє проблемі обумовленості характеру героя навколишнім середовищем, теми кохання та втрачених ілюзій. Образ Емми Боварі - завдання пошуку універсалій людського життя. Вводить новий термін «боваризм» - намагання уявити себе іншим, ніж ти є насправді. Це відчуття переживають майже всі герої роману. Композиційна структура роману:

1. Роман побудований як життєпис Шарля;

2. Зміна героя після другого одруження Шарля;

3. Смерть Емми - і на сцені знову Шарль до його смерті.

В основі твору лежить героїзація (романтизація) образа Емми (історія Емми як героїчний протест проти сірого, вульгарного світу). Емма - жінка з перекрученою свідомістю й перекрученими почуттями. Чому? Тому що все це зумовлено романтизмом! У неї патологічне бажання щастя, бажання бездумно наслідувати романтичний образ (читання книжок). Її ідеал неосмислений, незрозумілий. Автор дуже ретельно змальовує характери героїв та деталі їхнього побуту. Їм переконливо відтворений колорит французької провінції 19-го століття, показана бездушна буржуазна атмосфера. Також в книзі немає жодного однозначно позитивного героя. Автор змінюючи зовнішність, показує духовний занепад на зовнішньому вигляді персонажа(потрети-характеристики Емми від трьох осіб). Значну роль займа фізіологія : сцена помирання Емми, потворніть каліки-жебрака => показати трагізм буденної реальності.

Флобер використовує метафори(передають емоції в образах, відповідним характеру персонажу), різноманітні описи(свідчить про вміння поводитись з даними сприйняття), іронію, елементи романтичної культури.

15. Б. Шоу. Пігмаліон

1. Історико-культурнии? контекст

Творчість Бернарда Шоу відноситься до літератури кінця 19-го - початку 20-го століття. Період характеризується пошуком нового як у суспільному житті (науково-технічний прогрес), так і у літературі (пошук нових жанрів, сюжетів, мотивів). Для даного періоду є характерною поява такої професії, як режисер. Причому режисер автономізується (виходить з тіні автора).

2. Світоглядно естетичний контекст

Характерними рисами доби є: підвищений інтерес до внутрішнього стану людини, потяг до штучного, парадокласного, амбівалентного, аморального (не у значенні чогось поганого, а у значенні чогось нового, незнаного для суспільства).

3. Жанрові особливості

За жанром драма Б. Шоу вважається «новою драмою», основними ознаками якої є:

· парадоксальність ( суперечність загальноприйнятим догмам, поняттям)

· композиція: зав'язка дії - розвиток дії - дискусія

· аналітичність

· основними темами нової драми є конфлікт поколінь, проблеми шлюбу, становлення жінки у суспільстві (у даній драмі)

· мікс комедії та трагедії

· відкрита розв'язка

· наявність авторських ремарок з метою точного відтворення дій

4. Поетикальні особливості

У драмі присутній інтертекст. Драма являється пародійною модернізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею (за міфом: П. був скульптором і ненавидів жінок. Одного разу він зробив скульптуру прекрасної жінки Г. Афродіта покарала його за женоненависництво і зробила так, що він закохався в скульптуру). У драмі Б. Шоу двоє чоловіків (Хіггінсон та Пікерінг) б'ються об заклад, що Хіггінсон зробить з простої, забитої дівчини квіткарки герцогиню. У кінці п'єси Хіггінсон виграє парі та розуміє, що він не може без дівчини.

У драмі присутня апологія штучності, яка виражається у костюмах, прикрасах дівчини.

Наявним є мотив ляльки (Еліза як механізм, яким управляє лялькар - Хіггінсон).

Окрім того, у творі присутні експеримент. Виховуючи з Елізи герцогиню, Хіггінсон ставить її у експериментальне положення, наприклад, приводить дівчину до своєї матері, щоб подивитись як себе поводитиме дівчина.

MASARYK UNIVERSITДT IN BRЬNN

1.Бодлер «Відповідності»

Ідейно - образний.

Основа теорії відповідностей Бодлера - принцип єдності світу і різноманіття взаємозв'язків всіх його елементів. Бодлер звертається до роздумів Гофмана (ідея відповідності між квітами, звуками і запахами). Вірш "Відповідності" - гімн красі, в якому оспівується краса навколишнього світу природи, який оточує людину. У ньому говориться про те, що чуттєві речі є символами прихованої реальності і тому можуть існувати відповідності (Correspondances) між її виразами в запахах, кольорах і звуках. Також тут розвивається думка про закономірні зв'язки між чуттєвими явищами і їх сутністю. Даний твір є надзвичайно музичним. Невеликий за обсягом, він насичений різноманітними звуками. Людина, потрапляючи у світ природи, яку поет називає суворий храм, іде лісами символів, і душа її наповнюється акордами звуків, де все єдино: і світло і темрява ночі.

Оточуючий світ, природа, у Бодлера - "чудовий храм" (повернення до античності) зі своїм влаштуванням, а всі її фарби, звуки, запахи, зрештою - лише різні "коди" однієї мови, якими вона про себе сповіщає. Об'єктом зображення Шарля Бодлера стають відповідності: між фізичною існуванням і духовною сферою, а також між світом чуттєвих форм і світом вигаданих ідей. Очевидно, ці відповідності проявляються у Бодлера у світі природи і людини: "Природа - суворий храм", в якому неможливо навіть "невиразний звук таємно" упустити, тому "лісами символів бреде" "збентежений чоловік". Швидше за все, це збентеження викликано тією гармонією, яка панує в природі, адже "в ній поєднуються пахощі, і звуки, і кольори. Відповідності у нього призводять до взаємопроникнення і навіть повного злиття: так "запах незайманий" чистий, як луг, а "високий звук гобоя" святий, як тіло дитяче. Ще дивовижніше, що "злиття ладану і амбри і Бензоїлу" створюють урочистий, але при цьому "розпусний аромат", адже ладан - церковне масло, а бензоїл додають до сексуальної парфумерії. Тут вже поет натякає на перворідний гріх.. І довершує злиття "вищих дум захват і кращих почуттів екстаз".

Бодлер підходить до визначення місця людини в цьому світі також по-іншому. Призначення людини в мистецтві - висловлювати реальне життя, в якій все змішується: краса і потворність, високе і низьке, добро і зло. Це часом дійсно відповідає один одному. Звідси і назва вірша.

Таким чином, Шарль Бодлер, який знаходиться між "захопленням життя" і "жахом" перед нею, відчуває сплін і шукає свій ідеал, втілює своєю поезією феномен, названий Гегелем "нещасною свідомістю". Це означає, що свідомість роздвоєна, розірвана, тому перебуває в стані "нескінченної туги". Навіть сам Бодлер називав себе "істериком" і "песимістом", зануреним у світ власних похмурих фантазій. Все це, однак, і створює особливий стиль Шарля Бодлера, який вже не сплутаєш ні з ким.

Стилістичний.

У вірші переважає звуковий символізм. Завдяки таким особливостям, як компактність форми, висока стилістична щільність, складні алегоричні образи, сконструйовані в тісному переплетенні тем, які відсилають до різних аспектів реальності, відбувається побудова поезії на основі синтезу мистецтв і синестезії.

Фонетично-звуковий рівень.

Даний твір за формою і жанром представляє з себе класичний сонет, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів.

2.Бодлер «До перехожої»

Ідейно-образний рівень

Вірші Ш.Бодлера, що стали, де епіграфом, а де сюжетом для авторів естетики зникнення, описують досвід переживання часу. «Жага небуття», «Відповідності» і «Перехожі» дають можливість виділити особливі типи часу: «часу секундної стрілки» і «часу повинування».

...