Архетипна пам'ять та її семіотичні відповідники у творах Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 82.091:821.111(73)+821.161.2

АРХЕТИПНА ПАМ'ЯТЬ ТА ЇЇ СЕМІОТИЧНІ ВІДПОВІДНИКИ У ТВОРАХ ВОЛТА ВІТМЕНА ТА БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА

10.01.05 - порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ДУБРОВА ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури та теорії літератури Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: докторант кафедри теорії літератури та компаративістики Циховська Елліна Дмитрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, професор кафедри зарубіжної літератури Нарівська Валентина Данилівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара;

кандидат філологічних наук, в. о. доцента Хлибова Наталія Олександрівна, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, завідувач кафедри іноземних мов факультетів гуманітарного профілю.

Захист відбудеться «19» жовтня 2010 р. об 11.год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1):

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8):

Автореферат розіслано « 17 » вересня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К 08.051.12. В. П. Біляцька

АНОТАЦІЯ

Дуброва О. В. Архетипна пам'ять та її семіотичні відповідники у творах Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010. архетипний міфопоетичний вірш лірика

Дисертація є першим в українському та зарубіжному літературознавстві комплексним порівняльно-типологічним дослідженням поезії Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича. Робота присвячена виявленню особливостей функціонування архетипного та міфопоетичного шару як структурної єдності в текстах віршів американського та українського поетів, що є домінантним у творах; визначенню низки культурологічних, релігійних, національних та індивідуальних чинників, що становлять основу архетипного шару лірики Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича. На основі теоретико-методологічних засад текстуального аналізу, що ґрунтується на розвідках К. Г. Юнга, Г. Башляра, М. Еліаде, Ю. Лотмана, С. Пригодія, Л. Тарнашинської та ін., окреслюється типологія використання Волтом Вітменом та Богданом-Ігорем Антоничем семіотичних відповідників архетипної пам'яті, зокрема в діапазоні першостихій землі, води, вогню та повітря, що модифікувалися в різноманітні архетипні образи.

Ключові слова: архетип, міф, знак, символ, першообрази, архетипна пам'ять, хронотоп, модифікація, семіотичні відповідники.

АННОТАЦИЯ

Дуброва О. В. Архетипическая память и ее семиотические соответствия в произведениях Уолта Уитмена и Богдана-Игоря Антонича. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

Диссертация является первым в украинском и зарубежном литературоведении архетипическим сравнительно-типологическим исследованием лирических произведений Уолта Уитмена и Богдана-Игоря Антонича. В работе исследуется специфика функционирования архетипического слоя как структурного целого в стихотворениях американского и украинского поэтов, что является доминирующим фактором при создании их лирики. Анализируются первообразы коллективного подсознательного как фундаментальные составляющие архетипической памяти. Определяется универсальная структурно-семиотическая основа художественного творчества, которой является психологический феномен архетипа. Он же составляет общий формальный принцип (образец) организации подсознательных смыслов, проектируемых в текст

В работе доказано, что общность архетипических мотивов и схем настолько универсальна для человеческого бытия, что можно утверждать: архетипичность является основой человеческого мышления и культурной традиции, которая реализует свою универсальность в механизмах становления традиции искусства слова. Причина же особенного внимания к архетипическим источникам со стороны Уолта Уитмена и Богдана-Игоря Антонича объясняется вечным стремлением обоих поэтов к познанию трансцендентного мира и единения с ним. Именно в ирреальном мире Уолт Уитмен и Богдан-Игорь Антонич пытались найти отгадки тайн своего существования, декодировав давние архетипы, сконцентрированные в архетипической памяти человечества.

В диссертации анализируется неординарное мировосприятие американского и украинского поэтов, что стало основой для сложного, объемного творческого процесса, связанного с уровнем познания мира, природных явлений и зависящего не только от политических и социальных обстоятельств наций, а от религиозных составных их народов. Своеобразие Уолта Уитмена и Богдана-Игоря Антонича состоит в гармоническом объединении и воссоздании народных и фантастических образов и символов, уходящих корнями в давние языческие времена и представших в их творчестве постоянными открытыми системами, способными к самообновлению и самообогащению образной реализации архетипической памяти. Для осмысления общечеловеческих ценностей поэты использовали библийный сюжетно-образный материал, отыскивая в библийных архетипах и мифах мировоззренческую мудрость времени. Стремясь осознать глубину и природу художественной образности библийной мифологии, Уолт Уитмен и Богдан-Игорь Антонич осознанно обогащали свои лирические произведения деталями, мотивами, образами и сюжетами, взятыми оттуда, и связывали веру в сверхъестественные силы, поклонение языческим богам с христианскими законами и моралью. Поганско-християнская образность произведений исследуемых авторов соединила общие мировые мифы и архетипы: подытоживая опыт прошедших поколений, их личный миф создавался из соцумов, пространственно-временных координат, окружающих поэтов как субъектов физического существования.

В работе исследуется художественная реализация эволюции взглядов на человека американским и украинским поэтами, в результате которой был создан своеобразный миф художников о человеке с учетом его комплексного мифологически-поэтического анализа как социоприродного и космопланетарного существа, в котором в целом синтезировались общие природные, биологические, психические, социальные и культурные характеристики индивида.

Аргументировано, что показательной особенностью творчества Уолта Уитмена и Богдана-Игоря Антонича как поэтов была их космологичность и космогоничность. Главнейшим же аспектом реализации мифопоэтического мировосприятия (на уровне времени и пространства) для исследуемых авторов был именно семиотический, характеризующийся вневременностью и отсутствием хронотопной локализованности.

На основе теоретико-методологических работ К. Г. Юнга, Г. Башляра, М. Элиаде, Ю. Лотмана, С. Пригодия, Л. Тарнашинской и др. анализируется типология использования семиотических соответствий архетипической памяти (первостихий земли, воды, огня и воздуха) в творчестве американского и украинского поэтов. В работе доказано, что архетипические символы и образы, отображаемые в структуре художественных текстов поэтов в диапазоне основных стихий миросозидания, организовывали поэтическое пространство Уолта Уитмена и Богдана-Игоря Антонича по принципу универсального построения мира, макрокосма. В соответствии с этой моделью, выступающей своеобразной семиотической системой, наполненной образно-символическими элементами, которые являются основой Вселенной, для исследуемых авторов четыре главные космические константы - земля, вода, воздух, огонь - являлись теми силами, чья энергия влияет на формирование как окружающей среды, так и на формирование внутренней сути человека как микрокосма.

Ключевые слова: архетип, миф, знак, символ, первообразы, архетипическая память, хронотоп, модификация, семиотические соответствия.

SUMMARY

Dubrova O. V. Archetypal Memory and Its Semiotics Accordances in Works by Walt Whitman and Bohdan-Ihor Antonych. The Manuscript.

Thesis for receiving a candidate degree in philology studies. - Speciality 10.01.05 - Comparative literature study. - Dnipropetrovsk National University by Olesya Gonchara. - Dnipropetrovsk, 2010.

The thesis is the first attempt in Ukrainian and foreign literature study to make a complex typological and comparative analysis of the works by W. Whitman and B.-I. Antonych. In the dissertation the author systematically explores the functioning of the archetypal and mythopoetical layer as structural unity in the texts of American and Ukrainian poets which is dominant in their works; defines the number of cultural, religious, national and individual factors which are basic for the archetypal layer of W. Whitman's and B.-I. Antonych's lyric poetry. The methodology of the text interpretation is based on the theoretical and methodological conceptions of C. G. Jung, G. Bachelard, M. Eliade, Yu. Lotman, S. Prygodiy, L. Tarnashynska and others. Such an approach proved to be useful and productive for the text analysis. The typology of using by W. Whitman and B.-I. Antonych the archetypal memory semiotics accordances (first world elements, such as Soil, Water, Fire and Air), which modified into different archetypal images, is outlined.

Key words: archetype, myth, sign, character, prototypes, archetypal memory, chronotop, modification, semiotics accordances.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Наразі спостерігається все частіше звернення митців до спадщини минулого, що спровоковано низкою таких чинників: соціально-політичні та економічні негаразди кінця XX й початку ХХІ ст., нові відкриття в царині природничих наук і поява нових видів мистецтва. У сучасному літературознавстві активно розвивається важливий і перспективний архетипний підхід, що дозволяє розкрити наступність у суспільному житті, нерозривний зв'язок часів, прояви архетипної пам'яті; формується новий погляд на людину, її сутність і призначення на Землі.

Компаративне дослідження творчості Волта Вітмена (1819-1892) та Богдана-Ігоря Антонича (1909-1937) зумовлене наявністю значних збігів у структурі архетипного шару їхніх поезій. Творчість митців є важливим етапом розвитку всієї світової літератури, що охопив суспільні, економічні, політичні, естетичні, духовні й культурологічні аспекти людського буття, спричинивши появу й активізацію в традиційній американській та українській поезіях нових проблемно-тематичних і стильових пошуків, чому сприяв насамперед страх митців перед глобальними проблемами, розчарування у вибраному суспільством шляху розвитку, що могло закінчитися трагічною загибеллю людської спільноти; час, коли люди відчували «тугу» за новим, кращим, гармонійним життям і прагнули до нього.

Дисертація є першою в Україні спробою компаративно-типологічного аналізу творчості Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича з урахуванням впливу архетипної пам'яті, спрямованого на віднаходження та обґрунтування семіотичних адекватів архетипної пам'яті в художніх світах митців, які жили в перехідні епохи. Останні, як відомо, відзначаються загостренням інтересу до архетипної пам'яті поколінь, символів і образів минулого. Проте нарізно творчість американського та українського митців неодноразово була предметом наукового аналізу. Зокрема Н. Абієва розглядала поетику збірки Волта Вітмена «Листя трави»; її функціонально-стилістичні особливості вивчала В. Демецька. Поезіям Волта Вітмена присвячені наукові студії Т. Михед, А. Старцева, М. Стріхи. Творчу спадщину американського митця вивчали Т. Венедиктова, М. Мендельсон, К. Чуковський. Жвавий інтерес як вітчизняних, так і зарубіжних літературознавців і письменників (Ю. Андрухович, О. Буряк, С. Гординський, М. Ільницький, В. Махно) викликає творчий доробок Богдана-Ігоря Антонича. Вивченню міфосвіту українського поета присвячена монографія О. Пономаренкo; поезія Богдана-Ігоря Антонича піддається різновекторному тлумаченню в численних наукових розвідках Ю. Коваліва і М. Новикової. Нещодавно вийшла друком праця польської дослідниці Л. Стефановської «Антонич. Антиномії», у якій розглянуто питання двомовності Богдана-Ігоря Антонича в контексті його зв'язів із польською літературою.

Відтак наукова актуальність дослідження зумовлена необхідністю компаративного вивчення творчості Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича з урахуванням впливу архетипної пам'яті та міфів на формування художньої свідомості митців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дослідження виконане як складова комплексної теми «Інтерпретація художнього твору в контексті світової літератури» кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради з проблеми «Класична спадщина і сучасна художня література» при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України 08 квітня 2008 року (протокол № 2).

Мета дисертаційної роботи - проаналізувати семіотичні кореляти архетипної пам'яті в художній спадщині Волта Вітмена і Богдана-Ігоря Антонича.

Метою передбачено вирішення таких завдань:

-- виявити лінгвістичний код семіотики художньої літератури та основні аспекти функціонування архетипної пам'яті як універсальних форм світовідчуття;

-- констатувати спільне й індивідуальне в ліричних текстах американського та українського поетів з урахуванням антропологічно маркованих чинників;

-- визначити особливості художньої реалізації й функціонування язичницьких та християнських архетипів у текстурі Вітменової та Антоничевої поезії;

-- розкрити архетипні знаки космологічності й космогонічності та міфосимволіку часопростору в ліриці Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича;

-- проаналізувати модифіковані образи першостихій та їх вплив на формування поетичного світогляду Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича.

Об'єктом дисертаційної роботи є збірки поезій Волта Вітмена «Листя трави» («The Leaves of Grass») та Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (1931), «Велика гармонія» (1932 - 1933), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія» (1938), «Ротації» (1938).

Предметом дослідження є архетипний та міфопоетичний рівень творчості американського й українського поетів і реалізація семіотичних адекватів архетипної пам'яті (архетипних значень, символів та образів), наявних у текстах їхніх творів.

Різні аспекти дослідження архетипу, міфу й архетипної пам'яті в літературознавстві апелюють до різноманітних теоретичних, методологічних і термінологічних засобів аналізу. Тому, наприклад, окремі та загальні теоретичні поняття етнографії (Дж. Фрейзер), релігієзнавства (М. Еліаде), психології (З. Фройд, К. Г. Юнг), філософії (М. Гайдеґґер, С. К'єркегор,), антропології (А. Ленг, Е. Тайлор, Дж. Фрейзер), історії літератури, теорії літератури й компаративістики (О. Астаф'єв, І. Будний, М. Ільницький, С. Пригодій та ін.), структуралізму (К. Леві-Строс, Ю. Лотман, В. Пропп), фольклористики (В. Пропп, І. Франко та ін.), загальної теорії міфу (М. Костомаров, О. Лосєв, Є. Мелетинський, О. Потебня), теорії дослідження пам'яті (С. Вигонський, Е. Дюркгейм, П. Нора, М. Хальбвакс) і складають комплексну методологічну основу, що дозволяє осмислити архетип, міф й архетипну пам'ять у повному обсязі їх змістової та функціональної реалізації в художньому мисленні Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича.

Для досягнення визначеної мети роботи та розв'язання сформульованих завдань був застосований комплекс методів дослідження, використання яких зумовлено сучасними вимогами літературознавчої компаративістики. Найактуальнішими при вивченні предмета дослідження є такі: аналітичний (для розгляду першоджерел і філософської, естетичної, культурологічної літератури з теми); порівняльно-типологічний (сприяє усвідомленню своєрідності поетичного стилю Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича, аналізу лірики поетів у контексті розвитку національної і світової літератур, виявленню спільних і відмінних рис поезій американського й українського митців); міфокритичний - критика першостихій, трансформовані образи яких виразно зреалізовуються в досліджуваних поезіях, актуалізуючись через утілені архетипні символи і значення (за Ґ. Башляром); архетипний (для системного дослідження феномену міфопоетичного світовідношення й архетипної пам'яті) та герменевтичний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в дисертації вперше:

-- проаналізовано архетипний шар поетики Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича в межах архетипології першостихій (землі, вогню, води, повітря), першообразів колективного підсвідомого і з погляду архетипіки Самості, Мандрівника, Бога, співця-пророка, пошуків сенсу людського буття;

-- виявлено низку типологічних збігів і розбіжностей у відображенні архетипних знаків космологічності та космогонічності й міфосимволіки часопростору в художньому світі американського та українського поетів;

-- розкрито специфіку поєднання язичницьких і християнських архетипів у творчості Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для подальшого вивчення творчості українського та американського поетів при розробці як загальних курсів у вищих навчальних закладах (історія американської та української літератур XIX та XX ст., теорія літературної критики), так і в спецкурсах з американської та української літератур; при вивченні й дослідженні проблем сучасної компаративістики; архетипної критики, семінарах, у курсових, дипломних роботах; науково-методичних посібниках, присвячених побутуванню архетипних та міфологічних конструкцій у тканині художнього тексту, а також для удосконалення і специфікації підходів до аналізу архетипного й міфопоетичного рівня літературних творів. Уможливлюється компаративне вивчення творчості поетів у межах курсу історії світової літератури, що слугуватиме запорукою поглибленого дослідження зв'язків між американською та українською літературами.

Особистий внесок здобувача. Обґрунтовано вплив архетипної пам'яті на формування міфопоетичної свідомості Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича; виявлено й проаналізовано семіотичні кореляти архетипної пам'яті в образних системах поетичних творів американського та українського митців; встановлено спільне й індивідуальне у текстурі віршів Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича з урахуванням антропологічно маркованих чинників; визначено особливості художньої реалізації й функціонування язичницької і християнської символіки в текстах Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича; досліджено модифіковані образи першостихій та їх вплив на творчість митців. Водночас усі головні концепти дисертації, висновки і сформульовані наукові ідеї належать автору.

Апробація результатів дисертації здійснена на засіданнях кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету. Ключові аспекти дослідження викладені в доповідях на Міжнародних конференціях («Актуальні проблеми філології та американські студії» (Київ, 23-24 квітня 2008), «Литература, искусство и гуманитарные науки XXI века в перспективе глобализационных процессов» (Харків, 17-18 вересня 2008), «Людина. Мова. Культура» (Горлівка, 3 квітня 2009), «Місто - як - текст: літературні проекції» (Бердянськ, 10-11 вересня 2009), «Мова як світ світів. Поетика текстових структур» (Київ, 8 грудня 2009), «Актуальні проблеми філології: мовознавство, літературознавство, методика викладання філологічних дисциплін» (Маріуполь, 23 квітня 2010), «Мариністика в художній літературі» (Бердянськ, 9-10 вересня 2010) та Всеукраїнських конференціях («Мова та лінгвокультурна комунікація» (Бердянськ, 15-16 жовтня 2009), «Слобожанщина: літературний вимір» (Луганськ, 12 лютого 2010), «Пріоритети сучасної іноземної філології» (Бердянськ, 15-16 вересня 2010).

Результати розвідки представлені в 11 публікаціях автора, 10 з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційної роботи визначаються логікою вивчення означеної проблеми і сформульованими завданнями. Загальний обсяг роботи - 211 сторінок, з них - 191 сторінка основного тексту. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 212 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтована актуальність і доцільність обраної теми, розкрита сутність і стан вивчення наукової проблеми, сформульована головна мета і завдання, визначений об'єкт, предмет дослідження, представлена теоретично-методологічна основа, розкрита наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подані дані про апробацію роботи та можливість упровадження.

Перший розділ «Художня творчість як одна з форм репродукції архетипної пам'яті» присвячено розгляду теоретичних історико-літературознавчих та методологічних проблем архетипу, міфу, архетипної пам'яті та її семіотичних інваріантів у працях вітчизняних та зарубіжних науковців.

У підрозділі 1.1 «Першообрази підсвідомого - основа архетипної пам'яті людства» підкреслюється, що одна з найголовніших характеристик архетипу є його глибинна спорідненість із структурами людської психіки на рівні колективного підсвідомого й, відповідно, архетипної пам'яті, яка синтезує соціальний та індивідуальний досвід суспільства і завдяки творчій фантазії письменників репрезентується в художніх творах і загальносеміотичних знаках культури. Цей процес здійснюється не безпосередньо, а за допомогою різних образів та образних структур (символів, метафор, сюжетів тощо), тобто крізь призму найзагальніших семіотичних адекватів архетипної пам'яті, кожен з яких є загальною складовою всієї макроструктури художньої творчості. Відтак генетичний зв'язок художньої творчості з семіотичними відповідниками архетипної пам'яті зумовив постійну наявність у літературі архетипів, архетипних образів, символів, міфологічних мотивів і сюжетів. Окрім загальних ознак архетипу, письменники в художніх творах намагаються зберегти його універсальність, спроможність синтезувати та відтворювати всі сторони буття суспільства. Однак навіть на сьогодні в українському літературознавстві бракує узагальнювальних теоретичних праць про важливу роль архетипу й архетипної пам'яті в художній творчості взагалі й національній зокрема.

Щодо архетипної пам'яті, то в дослідженнях учених (С. Вигонський, Е. Дюркгейм, Н. Карпухіна, П. Нора, Я. Орон, М. Хальбвакс та ін.) простежується думка про існування не тільки індивідуальної, а й загальнолюдської підсвідомості. Наразі науковий світ користується великою кількістю термінологічних синонімів «колективного підсвідомого» К.Г. Юнга: родові уявлення, архаїчні прошарки психіки, первинні образи, міфологічна свідомість, історична ідентичність, генетична пам'ять, родова пам'ять тощо. Підвищене зацікавлення проблемою архетипної пам'яті зумовлене кризовим станом сучасного суспільства, у якому простежується забуття власних витоків, традиційних цінностей, втрата глибинних зв'язків з минулими поколіннями, що так чи інакше примушує звертатися до соціально-історичного досвіду, транслятором якого й виступає архетипна пам'ять.

Проаналізувавши праці вчених, присвячених проблемі пам'яті та її функціонуванню у свідомості суспільства, ми довели: більшість науковців стверджують думку про те, що свідоцтвом пам'яті, зокрема архетипної, є колективні психічні константи - міфи, легенди, казки, релігійні вірування, які тематично збігаються з психічним індивідуальним досвідом людини. Відтак пам'ять, а передусім архетипна пам'ять та її інваріанти (архетипні символи, образи, мотиви, сюжети тощо) є складовими, що становлять підґрунтя сучасного буття всієї людської спільноти через збереження первісних (архетипних) смислів, хоча матеріальні носії й репрезентанти (мови, коди) цих смислів різні.

Під час розгляду поетичних текстів Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича нами було простежено активне використання митцями архетипних символів та образів, що не є простими збігами, оскільки на рівні колективного підсвідомого, на нашу думку, існує деяка історична, генетична, а отже, архетипна пам'ять, яка концентрує в собі основні константи загального людського досвіду - морального, естетичного, соціального. Творча особистість володіє феноменальною здатністю розшифровувати первісні, архетипні смисли й образи, використовуючи їх у художніх творах, тим самим повертаючи людству напівзабуте та загублене. І тут йдеться вже не про «ренесансність смислів», а про реставрацію, своєрідну археологію смислообразів.

Отож наявність у сучасній художній творчості архетипів і архетипних образів є доволі розповсюдженим і закономірним явищем, яке потребує детального вивчення. Цей процес пов'язаний з побудовою цілісної картини буття людей у Всесвіті, заснованого на гармонійній взаємодії всіх сфер існування на планеті, формуванням чуттєвого сприйняття навколишнього світу, що включає багатий досвід національного й світового мистецтва та культури. Постійне свідоме звернення письменників до архетипної пам'яті, архетипних образів і символів (як один із проявів самостійної міфотворчості), які є головним інструментарієм при побудові художнього твору й виразниками, репрезентантами традиційних національних і світових культурних моделей, є основним видом взаємодії художньої творчості з міфами й психоаналізом.

У підрозділі 1.2. «Семіотичний простір як інформаційний код архетипної пам'яті» окреслені терміни дисертаційного дослідження, а саме такі поняття, як «знак», «символ», «культурна традиція» та «семіотика»; проаналізовано праці вітчизняних і зарубіжних учених (О. Астаф'єв, Е. Кассірер, О. Лосєв, Ю. Лотман, Ч. Моріс, Ч. Пірс, М. Рубцов), присвячені семіотичним процесам у контексті художньої творчості.

Спираючись на наукові розвідки Ю. Лотмана, де йдеться про текст культури, а поняття культури стає центральним, фактично витісняючи поняття знаку, нами проаналізована лотманівська концепція тексту, що, виходячи з означення будь-якого літературного твору як моделюючого та семіотичного, здійснює когнітивну та комунікативну функції. Його текст є категорією, що не ідентична літературному твору, проте складає його справжню субстанцію. Відповідно, за Ю. Лотманом, «культурний досвід становить процес, що відбувається в межах семіотичних та комунікативних структур, або в межах культурної самосвідомості та метасистем, побудованих нею для опису та організації всього семіотико-комунікативного функціонування, і нарешті, у вигляді досвіду існування в межах комунікативних механізмів культури, що регулюються, з одного боку, кодами, стабілізуючими систему, з іншого - кодами, дестабілізуючими її» ¹.

Відтак культура, духовні традиції, архетипні конструкти, а отже, й архетипна пам'ять загалом становлять знакову систему, що виступає посередником між людиною та навколишнім середовищем. Вона виконує функцію відбору та структурування інформації про зовнішній світ. Відповідно, різні народи можуть по-різному виконувати цей відбір, проте структура його залишається сталою для всього людства - образи та архетипи, закодовані в семіотичному просторі існування людини, є спільними, тобто загальними.

Другий розділ «Синкретизм язичницьких і християнських вірувань у структурі віршів американського та українського поетів» зорієнтовано

У підрозділі 2.1. «Репрезентація язичницького політеїзму у творах Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича» доведено, що своєрідний світогляд митців став підґрунтям для складного й багатогранного творчого процесу, спрямованого на пізнання Всесвіту та природних явищ, який залежав не лише від політичної, культурної й соціальної ситуації, а від релігійних вірувань їх народів. Вітменівська та антоничевська «релігії» були просякнуті життям їхніх предків, від знання й розуміння яких залежало буття сучасного суспільства.

Поетичне мислення Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича має багаторівневу структуру. Метою його є віднаходження і трансформація головних національних та загальних міфологічно-релігійних архетипів й архетипних образів, що, синтезуючись на текстовому рівні, допомогли б сучасному поколінню усвідомити найголовніші духовні цінності й надбання: розуміння вічності буття; взаємозв'язку людського життя з буттям усіх форм і сфер Всесвіту; адекватне сприйняття особистістю своєї праформи, пракультури; філософське «вкорінення» в первісну релігію своїх пращурів. Отже, у роботі акцентовано на неповторності художнього мислення митців, що полягала в гармонійному поєднанні, трансформації та художньому відтворенні національних і фантастичних образів та символів народів, змістовне підґрунтя яких становили язичницькі вірування предків. Ці архетипні образи й символи постали у творчості американського та українського поетів своєрідними образними структурами, здатними самостійно тлумачити, оновлювати та збагачувати розгортання прасвідомості, архетипної пам'яті. Для осмислення загальнолюдських пріоритетів митці використовували релігійний сюжетно-образний матеріал, відшукуючи в національних та світових архетипах і міфах багатовікову мудрість народу.

У підрозділі 2.2. «Трансформація християнських канонів в аспекті міфотворчості американського й українського митців» доведено, що Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич, прагнучи заглибитися в природу художніх образів і символів національної міфології предків і свідомо збагачуючи свою лірику деталями, мотивами та сюжетами, водночас пов'язували язичницьку віру в надприродні сили, поклоніння поганським богам з християнськими законами та мораллю. Своєрідного філософсько-символічного змісту й тлумачення набули образи Ісуса Христа, долі, віднаходження сенсу людського буття тощо, що функціонували в творчому доробку Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича на рівні архетипів (наприклад, співець-пророк), трансформованих образів (Ісус Христос).

Поєднання язичницьких і християнських основ зумовило специфіку сприйняття Волтом Вітменом та Богданом-Ігорем Антоничем людської долі (запозичуючи різноманітні варіанти зображення долі людини з народно-міфологічних уявлень, поети надавали їй набагато глибшої інтерпретації: то трактуючи її як ту, що надається людині Богом при народженні, або визначаючи її залежно від людської життєдіяльності), Бога, таланту, призначення людини на землі. Особливо знаковими в їхній поезії є випадки, коли доля окремої особи (дана їй Богом) проектувалася й на долю всієї людської спільноти, а поети постали у вигляді своєрідної призми, крізь яку висвітлювалися різноманітні зв'язки людини з навколишнім світом, як-от: Людина - Людина, Людина - Суспільство, Людина - Природа, Людина - Всесвіт.

У цьому підрозділі також зазначено, що у творчості Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича яскраво відлунюються не тільки язичницькі та християнські вірування, у їхніх поезіях знаходимо відгомін інших релігій та філософій. Поети наголошували на важливості й першоголовності релігії кожного суспільства, народу, яка мала глибокі корені, мудрість та досвід, яких не повинно позбавляти себе людство лише через те, що це «чужа» релігія. Натомість насаджування іншої, «досконалішої» віри могло призвести лише до непорозуміння, ворожнечі та кровопролиття.

Відтак спільною рисою лірики Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича є поєднання християнської символіки з язичницькими віруваннями предків. Постійна присутність архаїчних і християнських архетипів зосереджена на єдності з майбутнім, які в художньому світі американського та українського поетів легко позбавляються всіх кордонів, у результаті чого вони спроможні вільно переходити одне в одне. Ця «безмежність» часопросторових координат та можливість їх поєднання у всіх площинах світотворення підтверджує унікальність сприйняття, тлумачення та декодування архетипної пам'яті поетами.

У третьому розділі «Концепція людини в поетичній міфології Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича» йдеться про створення поетами власного, своєрідного міфу про людину з урахуванням її комплексного міфологічно-поетичного аналізу як соціоприродної та космопланетарної істоти, у якій поєдналися загальні природні, біологічні, психічні, соціальні та культурні характеристики індивіда. Перебудова людини і світу - та надмета, яку ставили перед своєю поезією митці: вічне повернення до першопочатків, першооснов буття і вічне оновлення.

У творчості досліджуваних поетів віднайшла художню реалізацію еволюція поглядів на людину впродовж розвитку як гуманітарних, так і філософських наук у вигляді своєрідної схеми: спочатку людина сприймалася лише як мала частка Всесвіту, згодом зацікавлення викликав внутрішній світ людини, набуло значущості превалювання людського життя над усіма іншими сферами буття, причому акцент робився на її моральній сутності, особливості, відмінності від тварин, що призвело до протиставлення духовного тілесному. Досліджуючи єдність соціального й індивідуального характеру суспільства в часопросторовому континуумі, Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич звертали увагу не лише на побутові обставини життя людини, а й на її внутрішній духовний світ і особливо на взаємозв'язки з природою («Стою незворушний», «Пісня про самого себе», «З виру нутрівного океану», «Ми двоє, як довго були ми обмануті», «Йдучи травою степовою», «Пісня про широкий шлях» - Волт Вітмен; «Праліто», «Ліс», «Елегія про перстень пісні», «Життя по-грецькі біос», «До істот з зеленої зорі», «З зелених думок про одного лиса» - Богдан-Ігор Антонич).

Аналізуючи сучасне їм суспільство, митці зіткнулися з проблемою своєрідного погляду людей на себе і навколишній світ: оголосивши себе найвищою формою розвитку на Землі, вони почали тлумачити своє існування як надприродне, ігноруючи гармонійні взаємовідносини з природою і Всесвітом. Волту Вітмену та Богдану-Ігорю Антоничу була неприйнятна думка про найвище право людини панувати над усіма іншими життєвими формами, тому що «розумністю», мудрістю, довершеністю маркований не лише світ людей, а й рослин і тварин, які за законами природи мають однакові права й повинні розумно співіснувати за єдиними законами справедливості та рівноправ'я.

Таким чином, поети, визнаючи різні (як язичницькі, так і християнські) гіпотези про походження та існування людини, склали особисте, своєрідне її тлумачення як біосоціальної істоти, що поєднала в собі природний, соціальний та духовний смисли життя. Абсорбуючи давні вірування своїх предків, первісні уявлення про світ та буття, актуалізуючи архетипну пам'ять своїх народів, Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич витворили власну концепцію існування людини та природи: вони сприймали людину як частину природи та один із її продуктів, постійно акцентуючи на значенні природи в людській життєдіяльності. Митці вважали, що за правильного застосування антропологічного принципу сучасне суспільство врешті-решт усвідомить, що людина є породженням самої природи, тому й намагалися перетворити їх (і людину, і природу) в єдиний, універсальний і головний концепт своєї творчості.

У четвертому розділі «Семіотичні кореляти архетипної пам'яті у поезії Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича крізь призму першостихій буття» досліджена специфіка міфопоетичного мислення майстрів, що характеризувалося відношенням до природи як до живого організму, звідси - антропоморфізм моделі Всесвіту та психоморфізм усіх явищ і предметів. Нами доведено, що в основі художнього світовідчуття поетів лежить ідея гармонійного поєднання органічного та неорганічного світів, реалізована у створеній ними поетичній моделі світу. Переважно вона базувалася на поєднанні сутності стихій - першооснов буття, що модифікувалися в образах-архетипах. Така гармонія зумовила мажорне відтворення метафоризованого Всесвіту в творчості поетів.

У підрозділі 4.1. «Архетипні знаки космологічності й космогонічності та міфосимволіка часопростору в ліриці Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича» аргументовано, що показовою рисою творчості Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича була їх космологічність та космогонічність. Найголовнішим серед аспектів прояву міфопоетичного світосприйняття (на рівні часу та простору) для досліджуваних митців був саме семіотичний, що характеризувався позачасовістю та відсутністю хронотопної локалізованості. Завдяки глибині поетичної уяви хронотоп поетів часто виходив за межі конкретно-історичного буття, що допомогло ліричним героям Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича сприймати світ та осмислювати явища дійсності в площині архетипів.

Художньому мисленню авторів притаманна первісна свідомість, основу якої становили міфологічні джерела й архетипи предків, свідомість, яку французький вчений Л. Леві-Брюль назвав «логікою партиципації» (причетності). Для міфологічної свідомості митців було характерним постійне усвідомлення взаємопов'язаності, взаємозалежності й навіть тотожності світу природи і людини, макрокосму і мікрокосму, через що Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич визначаються в дисертації як творці складних моделей світоустрою. Наявність своєрідного типу художнього мислення, основаного на гармонійному поєднанні уявного та реального світів відповідно до власної системи поціновувань, відображає особливість Антоничевої та Вітменової поезії.

Проте головним спільним елементом, що поєднує естетичний світогляд обох творців, є постійна напружена духовна спрямованість на реконструкцію тих часових зв'язків, що впродовж віків поступово руйнувалися та розпадалися завдяки розвиткові сучасної людини. Визнаючи циклічну теорію часу, поети наголошували на взаємозв'язку всіх часових категорій - минуле існує в теперішньому, теперішнє - у майбутньому, де розмиваються чіткі межі між ними й людина становить лише малу частку від усього світового еволюційного процесу. Відповідно до звичайного сприйняття, час завжди має проходити шлях від минулого до майбутнього через теперішнє (тож події, що відбулися, назавжди залишаються історією), звідси - незворотній характер часу. Проте, згідно з художньою парадигмою митців, минуле, уся історія людства, його життя завжди залишаються складовими теперішнього й існують лише в такій площині.

Щодо теперішнього, то найскладнішим завданням для людини, на думку Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича, є пережити насиченість та емоційність моменту. Однак у цьому теперішньому моменті неможливо звільнитися від «отрути минулого та майбутнього» (М. Бердяєв), від жалю за минулим та від страху перед власним майбутнім. Майбутнє і минуле є складовою теперішнього, і лише завдяки цьому воно активно твориться та розвивається. Саме на такому своєрідному світоуявленні, постійному пригадуванні та поверненні до минулих сфер існування, що становлять основу архетипної пам'яті людства, і ґрунтується космологізм Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича.

Для митців головним шляхом подолання часових бар'єрів були спогади, людська пам'ять, а саме прапам'ять (архетипна пам'ять) як певний внутрішній біологічний зв'язок з головними константами буття, своєрідний еквівалент вічності й безконечності. Як переконані Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич, кожна окрема людина, зазвичай, смертна. Проте вона знаходить своє вічне продовження в наступних поколіннях, оскільки активується прапам'ять - «спадкова» пам'ять зберігає те, що минуло.

У художньому світі поетів наскрізним мотивом було ствердження важливості часу в житті кожного суспільства та окремої особи. Людство, на думку митців, повинно усвідомлювати свою співпричетність з рухом часу, невід'ємність свого співіснування з тим, що відбувається навколо нього. У творах Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич творили власну новітню концепцію поетичного часу: тонко відчуваючи найменші відмінності сучасного їм часового простору від минулих історичних епох, усвідомлюючи ту історичну дистанцію, що існує між різними етапами розвитку людства і завдяки якій визначається місце людини в загальній схемі спадкоємного наслідування, вони водночас по-своєму інтерпретували співвіднесеність категорій вічного та минущого. Їхнім головним бажанням було найповніше використати можливості часу, невід'ємно пов'язані з категорією вічності як найголовнішим сполучником різних історичних, культурних і релігійних епох. Тому таким важливим уважали поети повернення до власних, національних духовних цінностей, витворених народом упродовж тисячоліть, до тих глибинних, архетипних образів та священних оберегів, що вважалися рятівними в первісних людей.

Поети розсували межі художнього часу, вдало використовуючи міфологізацію в зображенні реальних подій. Міфологічне світосприйняття та формування власних часопросторових моделей Волтом Вітменом та Богданом-Ігорем Антоничем були спрямовані в майбутнє: поети створили картину «ідеального суспільства», де на одному рівні синтезувалися соціальні, історичні, психологічні, об'єктивні та суб'єктивні часові категорії. Вибудовуючи власну модель світових параметрів часу, поети мали змогу то пришвидшувати, то сповільнювати час, навіть заміщувати його відповідно до внутрішнього стану свого ліричного героя, для якого не існувало простору в суто географічному розумінні, а тому він переосмислював його у зв'язку з власними та національними переживаннями й подіями.

Отже, категорія вічності, що сприймалася Волтом Вітменом та Богданом-Ігорем Антоничем як найголовніша з форм реалізації безсмертя, найбільш вдало втілилася митцями саме в циклічній доктрині часу, яка є абсолютною щодо свого міфологічного походження. Це пояснюється здатністю обох авторів, долаючи межі історичного часу та часове відчуження людської свідомості, відтворювати у творчості архаїчні, архетипні моделі існування суспільства. Час як одна з основних філософських категорій становить головну складову поетичної моделі світу Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича, характеризуючи ту чи іншу стадію розвитку людства, і поряд з якою гармонійно існують інші, не менш важливі, компоненти цієї моделі, як-от: простір, причина, зміна, тлінність, циклічність тощо. У сукупності ці категорії утворюють «сітку координат», за допомогою якої поети намагалися сприймати навколишній світ та вибудовувати свої власні поетичні образи.

Таким чином, як онтологічні погляди язичників, так і християнство мали великий вплив на формування поетично-космологічного світогляду митців, позаяк були основані на божественних законах світоустрою й людей. Проте, використовуючи у творах елементи християнської релігії, Волт Вітмен та Богдан-Ігор Антонич усвідомлювали людину (відповідно до язичницького світогляду) як елемент космогонічної матриці, маленьку органічну частину космосу, що прагнула дорівнятися і злитися з природою. Цей нерозривний зв'язок був важливою домінантою у творчості американського та українського митців.

Підрозділ 4.2. «Модифікація архетипних першостихій у поетиці Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича» доводить, що в один ряд із природою митці ставили архетипні символи та образи, які наявні у структурі художніх текстів поетів у діапазоні основних стихій першотворення - землі, води, вогню і повітря. Поетичний простір майстрів вибудовувався за принципом універсальної трирівневої (міфологічної) моделі світу, макрокосму, де небо стало духовною «батьківщиною» Бога, земля належала реальному світу людей, підземним світом володіли темні, демонічні сили. Отож відповідно до цієї структури, яка виступає своєрідною семіотичною системою, наповненою символічними елементами - основами всього Всесвіту, в образній системі американського та українського митців чільне місце належить архетипам першостихій, або чотирьом головним космічним константам, що є тими природними силами, могутня енергія яких впливає на формування як навколишнього середовища, так і на формування внутрішньої сутності людини як мікрокосму.

Волт Вітмен і Богдан-Ігор Антонич володіли та вдало оперували багатьма універсальними архетипниими образами (художньо-поетична інтерпретація основних стихій світотворення (земля, вода, вогонь, повітря), різноманітними солярними, лунарними та астральними символами (сонце, місяць, зорі, хмари), образами часопросторового континууму з присутністю бінарних опозицій (світове дерево, ліс, місто, сад, дорога та шлях, день/ніч, весна/зима тощо), що становлять головне «архетипне ядро» мови світової культури (Б. Тихолоз).

Центральною і визначальною в поетичному космосі Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича є стихія землі (цей образ-універсалія став наскрізним лейтмотивом уже в ранній творчості митців), що, за їхнім світоглядом, становила стрижень усього буття. Завдяки їй набуває вагомості існування людей, тварин, рослин, птахів, тому в широкому розумінні земля - єдиний живий організм, що об'єднує всіх в один Космос. Зміфологізувавши її, поети зробили землю предметом обожнення, поклоніння і захоплення, вищим аксеологічним критерієм, носієм коду пам'яті всіх людських радощів та страждань.

Відтак стає зрозумілим потужнє подання в ліриці Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича архетипу землі, який веде до розуміння найголовніших молекул творчості - до їх самих. Утілення першостихії землі є однією з найяскравіших складових архетипного шару поетики митців, яке, засвідчуючи творчу реконструкцію архетипів, представляє широкий спектр поетично-філософських роздумів поетів і ґрунтується на опорних архетипних модифікаціях, що своїми витоками мають архаїку землі: архетипи матері-землі, домівки, батьківщини, трави, дерева, дороги (шляху), міста, що поєднували горизонтальні та вертикальні координати художнього світу поетів, виконували функції єднальних ланок «небесної» та «земної» площин буття.

У поетикальній системі художнього світу Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича з-поміж первинних стихій активно присутня акватична міфотопіка, що характеризується варіативністю, багатогранністю та контрастністю. Творчі орбіти майстрів збігалися у площині відтворення архетипу води, водна стихія була близька їм обом. Тому їхні поезії акумулюють у собі безліч так званих «водних» метафор, спрямованих на посилення змістовності та символічності образів у діапазоні цього архетипу. Якщо земля для митців була сталою одиницею, центром, основою, підвалиною світу і її характеристики залишалися в їхній творчості практично незмінними, то вода, стихія водного простору мала досить тривалий еволюційний розвиток.

«Водний комплекс», що розгортався в рядках Вітменових та Антоничевих віршів, цілком можна назвати міфопоетичним, оскільки ця прастихія набула метафоричного значення, виступила своєрідним кодом, ядром, що є значно ширшим, ніж звичайний символ води. Митці розглядали воду не просто як певну стихію, а як принцип буття, що вдало семантизувався як у водному, так і в людському довкіллі. У поетичному доробку Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича стихія води - це різновекторний архетипний комплекс, який в охудожнених варіантах постав як символ плинності та мінливості буття, безмежжя і водночас як динамічний процес постійного оновлення; символ первісної енергії та світла. Топіку Вітменового та Антоничевого поетичного гідросвіту структурують різноманітні архетипні образи (джерела, річки, моря, океану, дощу, хвиль, водоспаду), що вплітаються в художню канву твору саме тоді, коли ліричний герой (а отже, і сам автор, який є уособленням усього людства) потребує оновлення й очищення своєї духовної суті.

Відтак варіативність та різноманітність архетипних образів водної першостихії світотворення становлять змістовно-структурну основу міфопоетичного гідроейдосу Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича. Семіотично розшифрований «код» води в їхніх творах є шляхом до вирішення найголовніших та найфундаментальніших питань людського життя - буття-небуття, життя-смерть, народження-помирання тощо.

Через те, що Волт Вітмен і Богдан-Ігор Антонич зверталися переважно до фольклорних архетипних образів, намагалися зануритися в їх універсальний зміст, презентуючи власну, авторську інтерпретацію національних символів, то осердя їх міфопоетичного світу сконцентровано й навколо архетипу вогню - однієї з основних стихій міфомислення. Перед поетичним світоглядом митців вогонь відкривав можливість вільно відтворювати в рядках поетичних творів внутрішній і зовнішній світ як природи, так і людини. Специфіка втілення цієї першостихії в художніх текстах поетів розкривається через різноманітні архетипні (солярні, лунарні та астральні) образи - сонця, місяця, зірок, ранку.

Через солярний архетипний образ у творах Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича реалізовується ідея колової моделі людини, що трактувалася авторами як усвідомлення неможливості вічного тілесного людського існування. Проте, вдосконалюючи свою художню концепцію, митці почали сприймати людину як гармонійне поєднання матеріального та ідеального, а модель кола стала для них своєрідним втіленням авторської ідеї про абсолютизацію людини як особистості.

Прикметно, що, крім сильних солярних символів, якими насичена поезія майстрів слова, наскрізним є лунарний мотив. Пов'язаний з прадавніми віруваннями, він став символом традиційної зміни дня й ночі, світового колообігу тощо.

Отже, можна стверджувати, що міфологічна палітра вогню в поетичному універсумі Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича рецептивно багатовимірна, глибоко філософська та смислопороджувальна. Шляхом вдалого художнього переосмислення традиційних фольклорно-релігійних мотивів та образів-символів поети вдало вивели власні оригінальні міфопоетичні вогняні образи, що мали різне семантико-функціональне навантаження.

Останньою, найменш використаною, проте не менш яскравою, у поетичній спадщині Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича залишається «найлегша» прастихія - повітря. Те, що її міфопоетичний образ виявлений найскупіше в художньому світі поетів, пов'язане, передусім з тим, що функціонально-семантична варіативність цієї першостихії незначна загалом у всій світовій міфології. Її семантичне ядро у творчості досліджуваних поетів становлять архетипні значення запаху, смаку, світла, польоту, легкості тощо, а також архетипні образи неба, вітру та хмар.

Концептуалізація архетипної першостихії повітря в художньому універсумі Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича виявляється в насиченні поетичного простору внутрішнім динамізмом, що асоціюється з постійним рухом, надприродним подихом буття. Повітряна субстанція, яка оживала у творах авторів, перетворювалась на своєрідну міфологічну істоту, що має власне особливе життя. Умовна присутність найлегшої стихії світотворення постійно відчутна у Вітменових та Антоничевих поезіях при створенні пейзажів, картин людського буття, структуруванні художнього універсуму. Міфопоетична парадигма повітряної світотворчої першостихії постала в ліриці Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича низкою художньо втілених архетипних образів (вітру, хмар, бурі, тиші, руху, кольору тощо), які зазнали міфологізіції на мікро-, макро- та мегарівнях їх художнього буття.