Візія України в польській еміґраційній літературі на прикладі творчості Єжи Стемповського та Юзефа Лободовського

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

ВІЗІЯ УКРАЇНИ В ПОЛЬСЬКІЙ ЕМІҐРАЦІЙНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ЄЖИ СТЕМПОВСЬКОГО ТА ЮЗЕФА ЛОБОДОВСЬКОГО)

10.01.05 - порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Вознюк Ольга Миколаївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Гнатюк Михайло Іванович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, Сиваченко Галина Миколаївна головний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України;

кандидат філологічних наук, доцент Остапчук Тетяна Павлівна Чорноморський державний університет імені Петра Могили, доцент кафедри теорії та практики перекладу.

Захист дисертації відбудеться “20” жовтня 2010 р. о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4)

Автореферат розісланий “16” вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У літературно-культурному дискурсі проблема візії Іншого, рецепції образу Іншого в літературі набула особливого значення у зв'язку з розвитком постколоніальних студій та міжнаціональних діалогів. Імагологічні дослідження, започатковані як окремий вид компаративних студій у літературознавстві з початком 1950-х років, пов'язані з французькою школою “Анналів”. Вони набувають особливої актуальності в постколоніальний період вивчення рецепції Іншого. Інший, який присутній у просторі Свого, завжди накладає відбиток на Нього, а тому рецепція Іншого не лише відображає ознаки Іншого, але й ідентифікує Свого. Імагологи вважають за необхідне дослідити особливості Іншого й Свого, за допомогою яких створюється акт порозуміння, відбуваються взаємовпливи культурних особливостей у суспільному просторі. Ця проблема набула особливої ваги, коли в постколоніальний період у світовому літературному процесі з марґінесу вийшов Інший, який до того часу не був об'єктом дослідження в тексті. Присутність Іншого в літературно-культурному просторі стала поштовхом для вивчення Його особливостей та переосмислення рецепції Іншого на тлі національних літератур.

Вивчення образу Іншого започатковуються ще в античних описах нових країн та незнаних народів. Однак лише з ХІХ ст. починає виокремлюватися літературний образ Іншого як об'єкт студій, що бере початок у трактаті мадам де Сталь “De l'Allemagne” (“Про Німеччину”, 1810 р.). Імагологічні літературознавчі дослідження про Іншого розвиваються на науковому рівні у працях представників французької школи “Анналів” (“Annales”) у другій половині ХХ ст. Теоретичний аспект рецепції образу Іншого вивчається в ряді праць зарубіжних дослідників, зокрема, у роботах Жана Марі Карре (Jean-Marie Carre), Маріуса Франсуа Ґуаяра (Marius-Francois Guyard), Даніеля-Анрі Пажо (Daniel-Henri Pageaux), Гуго Дисеринка (Hugo Dyserinck), Джоепа Лірсена (Joep Leerssen), Манфреда Беллера (Manfred Beller), В. Хорева, Ц. Тодорова, Е. Саїда та ін. Серед українських вчених на особливості Іншого в літературному тексті звертали увагу І. Франко, Д. Наливайко, М. Ільницький, В. Будний, Н. Моренець, М. Павлишин, Л. Грицик, О. Веретюк, В. Орєхов, М. Брацка та ін.

З огляду на це, зосередження на проблемі візії українця як Іншого в зарубіжній літературі стає особливо актуальним, адже рецепція українця як Іншого у світовому контексті потребує ґрунтовного вивчення та осмислення, вона стає новим етапом у розвитку українських імагологічних студій. Йдеться тут не про ретрансляцію позиції іноземного автора про українця як Іншого, а про ґрунтовне осмислення літературного етнообразу українця як Іншого в контексті імагологічного вчення, що розкриває нові особливості рецепції українців.

Фактор сусідства є одним із основних аспектів, який необхідно враховувати при вивченні образу Іншого, оскільки територіальна близькість етнічно Іншого дає можливість безпосереднього спілкування з Ним, що створює комунікативний акт на основі розуміння Іншого. У цьому руслі українсько-польські культурні взаємини посідають особливе місце, оскільки історичне минуле обох народів стає основою для імагологічного дослідження. У зв'язку з цим візія українця як Іншого в польській літературі потребує ґрунтовного вивчення, адже протягом історії вона зазнавала модифікації, що, у свою чергу, впливало на українсько-польські культурні та історичні взаємини.

У польському літературно-культурному коді створився певний літературний етнообраз українця як Іншого, що позначався не лише суб'єктивністю автора, але й культурно-суспільним стереотипом, який побутував у соціумі та накладав свій відбиток як на письменника, так і на читача. Перебування польських митців на еміґрації після Другої світової війни стало новим виміром рецепції українця як Іншого. Існування в умовах культурного коду Іншого та створення літературного етнообразу українця як Іншого стало основою для переосмислення постаті українця в польському культурному дискурсі.

Переломним моментом у візії українця як Іншого в польському повоєнному дискурсі стала діяльність польського еміґраційного часопису паризької “Культури”, редактором якого був Єжи Ґедройц. Паризька „Культура” створила нову візію українця як партнера, одними з активних прихильників цієї ідеї були польські письменники Єжи Стемповський та Юзеф Лободовський, які у статтях на шпальтах часопису та у своїх творах показали інше сприйняття українця як Іншого, відмінне від стереотипів польської культури.

Творчість Єжи Стемповського, який описував Україну та українську історію в есе, представляв культуру українця польському читачеві, майже невідома в українському літературознавстві. Серед польських науковців постать Єжи Стемповського як одного із засновників сучасного польського есе досліджується у працях А. С. Ковальчика, А. Середницького, Л. Сірик. Поетична спадщина Ю. Лободовського є предметом зацікавлення польських дослідників, серед яких А. Якубовська-Ожуґ, І. Шиповська. Варто зазначити, що лише після 1989 року спадщина поета була відкрита для вивчення в Польщі.

Актуальність теми нашого дослідження зумовлена відсутністю імагологічного підходу у вивченні українця як Іншого у творчості Єжи Стемповського та Юзефа Лободовського в українському літературознавстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з напрямом роботи кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Дослідження проводилося як складова частина комплексної теми „Проблема літературознавчої методології: теоретичний та компаративістичний аспекти” (№ державної реєстрації 0106U005909). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 30/3 від 30 березня 2005 року). Тему скоординовано на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 4 від 3 листопада 2009 року).

Метою дослідження є осмислення імагологічного літературного етнообразу українця як Іншого в польській еміґраційній літературі на прикладі творчості Є. Стемповського та Ю. Лободовського; систематизація відповідного термінологічного апарату; формування моделі аналізу літературного етнообразу Іншого та з'ясування особливостей реалізації візії українця як Іншого в літературному тексті польських письменників. Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачено вирішення таких завдань:

· висвітлити основні теоретичні тенденції дослідження образу Іншого в сучасному літературознавстві;

· обґрунтувати принципи імагологічного аналізу літературного етнообразу Іншого в літературному тексті та визначити роль окремих складових його презентації;

· на основі окресленого тематичного спектру дослідити реалізацію візії українця як Іншого в літературних творах польських еміґраційних письменників;

· встановити особливість функціонування візії українця як Іншого в творах окремих польських письменників, звертаючи увагу на спільні та відмінні підходи імагологічного вияву українця як Іншого в літературному тексті;

· охарактеризувати вплив творчої індивідуальності митця на реалізацію літературного етнообразу українця як Іншого в літературних творах та зазначити вплив візії авторів на культурно-суспільний код польського реципієнта.

Об'єктом дослідження є художні твори Є. Стемповського та Ю. Лободовського, а також їхні наукові та культурологічні праці й епістолярна спадщина.

Безпосереднім предметом наукового дослідження в дисертації є літературний етнообраз українця як Іншого, виражений у літературній та публіцистичній діяльності Є. Стемповського та Ю. Лободовського.

Специфіка об'єкта та предмета дослідження вимагала комплексного підходу для досягнення поставленої мети, тому методологічною основою дисертації стало поєднання різних методів. Під час дослідження особливостей творення літературного твору про українця як Іншого продуктивним виявився психологічний метод. Зважаючи на контактні зв'язки з українцем як Іншим, особливо актуальними були контактно-типологічний та зіставний методи. Ґрунтовна характеристика образної системи творів митців стала можливою при використанні типологічного методу, а принцип наближення до світу авторської уяви письменника про літературний етнообраз українця як Іншого пов'язаний із феноменологічним та герменевтичним методами. Відзначаючи роль реципієнта Іншого, ми використовували також метод рецептивної естетики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації:

· здійснено спробу систематизації методів аналізу проблеми рецепції та візії Іншого в імагологічному дослідженні;

· підкреслено необхідність удосконалення термінологічного апарату й запропоновано шляхи розв'язання термінологічних непорозумінь;

· окреслено механізми реалізації візії Іншого письменником в умовах еміґрації;

· визначено взаємовплив культурного етнокоду на рецепцію Іншого;

· проаналізовано зміну візії України в контексті польської культурно-літературознавчої думки;

· вперше висвітлено проблему українця як Іншого у творчості Є. Стемповського в українському літературознавстві;

· вперше запропоновано компаративний аналіз візії України в творчості Є. Стемповського та Ю. Лободовського.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення дисертації доповнюють та уточнюють наявні концепції імагологічних досліджень українця як Іншого як у польському, так і в українському літературознавстві. Висновки праці становлять основу для подальших імагологічних пошуків Іншого в літературних студіях. Результати наукової роботи можна використати для підготовки курсів лекцій з імагології, методології літературознавчих студій, української та польської літератури, спецкурсів, а також для створення підручників та навчальних посібників до цих курсів.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорена та рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 6 від 17 березня 2010 р.). Матеріали дисертації використовувались на практичних заняттях під час проходження аспірантської педагогічної практики у Львівському національному університеті імені Івана Франка, а також на заняттях зі студентами Варшавського університету (Польща, 2007 рік). Результати дослідження були оприлюднені на наукових семінарах кафедри та звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка за 2004 - 2008 роки. Основні положення дисертації апробовані на таких наукових конференціях і семінарах: 13 - 14.01.2005 - Міжнародна конференція “Humanities in New Europe”, Vitautas Magnus University, м. Каунас, Литва; 22 - 23.03.2005 - Міжнародна конференція “Rossica Iuvenum”, Остравський університет, м. Острава, Чехія; 16 - 18.05.2006 - Міжнародний славістичний колоквіум, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів, Україна; 10 - 12.04.2007 - Міжнародна конференція “Не Схід, не Захід - просто Європа. Європейські дискусії інтелектуалів (1945 - 1989)”, м. Ксьонж, Польща; 15 - 17.05.2007 - Міжнародна наукова конференція “Париж Лондон - Мюнхен - Нью Йорк. Повереснева незалежна еміґрація на мапі не лише польської культури”, м. Бялисток, Польща; 28 - 29.05.2007 - Міжнародна наукова конференція “Конфронтація і діалог в текстах польської культури”, Підляська академія, Інститут польської філології, м. Сєдльце, Польща; 29 - 31.05.2007 - Міжнародна інтердисциплінарна конференція “Література, культура, толерантність”, м. Лодзь, Польща; 19 - 21.06.2007 - Всеукраїнська наукова конференція молодих учених в Інституті філології при НАН України, Київ, Україна; 9.04.2008 - Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених “Діалог культур: лінгвістичний та літературознавчий виміри”, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут філології, м. Київ, Україна; 10 - 11.04.2008 - Всеукраїнська наукова конференція “Новітня теорія літератури: проблеми літературної антропології”, Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, м. Тернопіль, Україна; 16 - 18.04.2008 Міжнародна Інтернет-конференція “Українська література і загальнослов'янський контекст”, м. Бердянськ, Україна; 15 - 16.05.2008 XVII Міжнародний славістичний колоквіум, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів, Україна; 15 - 18.07.2008 - Варшавська Східноєвропейська конференція “Warsaw East European Conference: Freedom and Power”, Варшавський університет, м. Варшава, Польща; 15 - 18.07.2009 Варшавська Східноєвропейська конференція “Warsaw East European Conference: East-Central Europe: Independence - Totalitarin Regimes - Independence”, Варшавський університет, м. Варшава, Польща.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових статей, 9 з яких вміщено у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (загальний обсяг роботи - 223 сторінки, з них 195 сторінок основного тексту) та списку використаних джерел (288 позицій)).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її наукову новизну, визначено мету й завдання, методологічну базу дисертації. Охарактеризовано стан вивчення проблеми, розкрито її теоретичну та практичну цінність. Висвітлено відомості про апробацію основних положень дисертації та опублікованих праць.

У першому розділі - “Імагологічні дослідження Іншого в літературознавстві” - проаналізовано процес становлення імагологічних студій у зарубіжому та українському літературознавстві, розглянуто термінологію імагологічних досліджень, представлено основні європейські та українські концептуальні засади імагології. Зокрема, проаналізовано проблему поняття стереотип та його вплив на візію Іншого в міжкультурному контексті, зосереджено увагу на проблемі використання понять імаготип, імідж, image, гетерообраз, збірний етнообраз, літературний етнообраз, візія та обґрунтовано власну позицію щодо використання цих термінів в імагологічному дослідженні. У підрозділі - “1.1. Рецепція візії Іншого в імагологічному дискурсі” - здійснюється аналіз проблеми образу Іншого на тлі філософського розуміння цієї проблеми. Оскільки одним з головних завдань наукової роботи є дослідити проблему літературного етнообразу Іншого, то для цього необхідно проаналізувати екзистенцію Іншого в культурно-філософському вимірі. Літературний етнообраз Іншого, який створює письменник, залежить від моменту (термін, під яким ми розуміємо час та місцезнаходження письменника під час написання твору), що накладає свій відбиток не лише на розуміння Іншого, але й на етнообраз Іншого, який створює письменник. Звісно, що ознайомлення з культурою Іншого та перебування з Ним у контакті сприяє глибшому розкриттю Його у літературному етнообразі. Неправильне ж сприйняття культурних знаків Іншого, незнання та нерозуміння Його культури, історії, мови створює хибний літературний етнообраз Іншого, який пізніше може вкорінитись у суспільстві. Рецепція Іншого під впливом ідеологій та політичних цілей може спричинити, на думку Ц. Тодорова, до знищення поняття Іншого в культурному дискурсі. На підставі аналітичного вивчення проблеми рецепції Іншого, спираючись на праці відомих філософів Ж. Лакана, М. Бубера, Е. Левінаса, П. Рікера та ін. вважаємо, що імагологічна рецепція Іншого в системі співвідношень “письменник-Інший-читач” перебуває у складній парадигмі впливів багатьох чинників, серед яких назвемо обізнаність письменника та читача про Іншого, момент написання твору та культурно-історичні фактори сприйняття стереотипу про Іншого.

Проблема моменту творення літературного етнообразу Іншого розкривається в підрозділі - “1.2. Перспектива візії Іншого з позиції еміґрації”, - де розглядаються екзистенційні проблеми процесу творення літературного етнообразу Іншого поза межами батьківщини. В еміґраційному дискурсі постає проблема не лише творення, але й самовизначення письменника. Оскільки митець перебуває на терені Іншого, то він сам стає Іншим у відношенні до того, на чиїй території він перебуває, тобто створюється модель Я (Інший) - Інший (Свій). Як стверджує польський дослідник М. Питаш, на еміґрації виникає проблема відповідальності письменника перед рідною культурою, батьківщиною та ускладнюється можливість реалізувати своє творче я. Звідси й випливає модель відношень “послідовний - письменник - еміґрант - непослідовний”, де митець реалізує не лише своє творче я, але й свою громадянську позицію. Літературний етнообраз Іншого, який твориться в умовах еміґрації, зазнає безпосереднього впливу моменту перебування письменника та його особистої позиції до Свого та до Іншого. Отож на еміґрації відбувається переосмислення власного досвіду письменником та створюється нова перспектива візії Іншого, яка втілюється в імагологічному літературному етнообразі Іншого.

Візія українця як Іншого в умовах сусідських відносин становить ґрунтовний матеріал для імагологічної розвідки, оскільки географічно близьке розташування та культурна близькість створюють умови для існування образу Іншого у широкому спектрі його прояву. Цій проблемі присвячено підрозділ - “1.3. Візія українця як Іншого в польському літературному дискурсі”, - де проаналізовано стереотип українця в польській культурі та літературі. Українсько-польський культурний дискурс розвивався в умовах комунікативних відношень Свій-Інший, змінюючи при цьому коґнітивну наповненість обох термінів впродовж історії. Побутування негативного стереотипу зумовлювалось й козацько-польськими війнами та іншими історичними подіями. В добу романтизму в польській літературі відбувається перелом візії українця як Іншого на тлі так званої “української школи” польського романтизму, де українець-Інший переходить у новий імагологічний вимір українець-Свій. На ґрунті позиціонування Свого щодо Іншого відбувається національна самоідентифікація та усвідомлення власних етнічних особливостей. Як стверджує польський дослідник С. Ульяш, Україна стала великим відкриттям польського романтизму, що допомогло сформувати національну ідентичність поляків. У міжвоєнний період імагологічна візія українця як Іншого перебувала в амбівалентному стані, однак переважало негативне сприйняття українця, що було наслідком історико-культурних українсько-польських відносин. Після Другої світової війни у зв'язку з втратою Польщею колишніх територій створюється візія України як аркадійної землі, як втраченого раю, до якого прагнуть повернутися, а з другого боку - загострюється негативне сприйняття українця як Іншого у зв'язку з історичними обставинами.

Новим виміром українсько-польських відносин та новою візією українця як Іншого в польському літературно-культурному дискурсі стає діяльність польського еміґраційного часопису паризької “Культури”, про що йдеться у підрозділі - “1.4. Еміґраційна візія українця з перспективи паризької “Культури”. Завдяки діяльності редактора часопису Єжи Ґедройця, а також кола його однодумців, відбувся перелом імагологічної рецепції українця в польській свідомості. Першим кроком до цього стала публікація на шпальтах часопису листа польського священника Юзефа Маєвського із закликом залишити Львів українцям, а Вільнюс - литовцям. Запровадження рубрики “Українська хроніка” на шпальтах часопису, де повідомлялося про події радянської України, життя української еміґрації, стало переломним етапом у розумінні українця як Іншого в польському культурному просторі. Публікувалися на шпальтах часопису й відомі українські культурні діячі, серед яких були Ю. Шерех-Шевельов, Б. Левицький, Л. Мосендз, Є. Маланюк, І. Лисяк-Рудницький. Вагомою була публіцистична участь Є. Стемповського та Ю. Лободовського на сторінках паризької “Культури” в контексті українсько-польських взаємин. Польські автори створили нову платформу для українсько-польського діалогу. Імагологічний аналіз тематики статей, присвячених українській проблематиці на шпальтах часопису, дозволяє зробити висновок, що польських авторів найбільш цікавили питання української історії від давнини до сьогодення, української релігійної проблематики, сучасної літератури тощо. Натомість українські автори висвітлювали діяльність української еміґрації, української культури, яка знищувалась радянською системою. У 1959 р. Є. Ґедройць видав українською мовою антологію “Розстріляне відродження”, яку підготував Ю. Лавріненко, і яка й досі залишається величезним надбанням української культури.

Імагологічна проблема візії Іншого в літературному вимірі перебуває у взаємодії з багатьма факторами, які впливають на письменника під час написання твору, а саме моменту написання, обізнаності з культурою Іншого та Його розуміння, особистої громадянської позиції щодо Іншого, впливу стереотипів на сприйняття Іншого. Українсько-польські взаємини перебували впродовж історії в неоднозначному трактуванні культурно-історичного дискурсу, тому вивчення цих питань допомагає розв'язати дилему Свій-Інший.

У другому розділі - “Українець як Інший у творчості Єжи Стемповського” - порушується проблема літературного етнообразу українця як Іншого на матеріалі творчості польського еміґраційного письменника. Зокрема, у підрозділі - “2.1. Візія України Єжи Стемповського на шпальтах часопису паризької “Культури” - представлено аналіз українця як Іншого у вимірі еміґраційної перспективи бачення цього питання. Єжи Стемповський, запровадивши серію есе під назвою “Нотатки вайлуватого перехожого” (“Notatki niespiesznego przechodnia”), неодноразово підіймав на шпальтах часопису імагологічну проблему рецепції поляками українців, а також описував автовізію власного народу. Обґрунтовуємо тут впровадження терміну літературна автовізія на означення рецепції автором власної нації, що позначається суб'єктивністю сприйняття письменника.

Єжи Стемповський був одним з чільних авторів паризької „Культури”, співпрацював з часописом від перших випусків до дня смерті у 1969 р., брав активну участь у налагодженні контактів з українською еміґрацією. За час співпраці з “Культурою” Є. Стемповський опублікував понад сотню статей, найпопулярнішими серед яких були есе, де письменник розглядав актуальні питання з історії культури, літератури, мистецтва, політики, українсько-польських взаємин. Це був своєрідний щоденник роздумів, який редактор Єжи Ґедройць публікував майже в кожному числі часопису впродовж п'ятнадцяти років.

Варто відзначити, що автовізія письменника, яка є досить критичною щодо власного народу, ґрунтується на об'єктивізмі. Письменник ставав понад автостереотипами, які панували в польському суспільстві, виражаючи свою позицію стосовно цього питання.

Україніка Є. Стемповського органічно вплітається в творчість письменника і чітко демонструє позицію автора. Перед публікацією листа священика Ю. Маєвського стосовно українського питання Є. Стемповський висловлював тезу, що не варто чекати на повернення Львова і Вільнюса, що полякам потрібно відмовитись від цієї ідеї. У цьому випадку письменник пропонував змінити рецепцію українця як Іншого в польській ментальності на зацікавлення Ним як Іншим, ввести Його в новий вимір партнерських відносин та вести із Ним діалог.

Тема української культури, літератури була близька письменникові й завдяки особистим контактам з українськими культурними діячами, що й проаналізовано у підрозділі - “2.2. Діалог Є. Стемповського з українською інтеліґенцією”. Українець як Інший присутній у житті митця з раннього дитинства. Він виховувався на Волині та спілкувався з місцевими людьми українською мовою. Власне позитивне сприйняття українця як Іншого з дитинства сприяло подальшому глибокому розумінню українців та української культури. В листуванні з Є. Ґедройцем польський есеїст демонструє не лише ґрунтовне знання української історії, культури, звичаїв, сучасної політичної ситуації, а, насамперед, сприйняття українця як Іншого та рівноправне Його трактування. Серед діячів української еміґрації, яких особисто знав письменник, були Л. Мосендз, Є. Маланюк, Л. Чикаленко, В. Прокопович. Інших видатних особистостей української культури есеїст згадує у листуванні з редактором паризької “Культури” Є. Ґедройцем, а саме: С. Гординського, Ю. Клена, П. Филиповича, Ю. Шевельова, Ю. Лавріненка, І. Кошелівця, М. Рудницьку, М. Рильського, У. Самчука, М. Лебедя. Отже, Є. Стемповський ґрунтовно знав не лише культуру українця як Іншого, але й контактував з чільними представниками української інтелектуальної еліти.

Перебування у міжвоєнній Варшаві сприяло знайомству Є. Стемповського з українським поетом Є. Маланюком. Дружба між ними мала спільне підґрунтя й у їхніх творчих поглядах. Як і Є. Стемповський, український письменник за взірець поетичного світобачення брав давньогрецьку культуру, традиції якої віднаходив у степовій Елладі. Україна для Є. Стемповського також насамперед асоціювалася з берегинею прадавніх традицій давньогрецької культури, яка уже зникла на теренах Європи. Сліди цієї культури польський есеїст віднаходив у кожному знакові-палімпсестові. Наголошував есеїст і на здатності українського народу берегти прадавні звичаї та передавати їх із покоління в покоління.

У підрозділі - “2.3. Есеїстика Єжи Стемповського” - проаналізовано творчий доробок польського письменника, охарактеризовано основні особливості стилю літератора. Є. Стемповського вважають одним із найвидатніших есеїстів ХХ століття у польській літературі поряд з Т. Боєм-Желінським. У польській есеїстиці перевага належала еміґраційним письменникам, які досить часто використовували цей жанр у своїй творчості. Еміґрація стає особливим місцем для творчості, де письменник вільний від усіх культурно-суспільних норм свого суспільства й може подивитись на ситуацію з іншої перспективи. На еміґрації збереглась неперервність розвитку польського есе, яке друкувалося в польській еміґраційній періодиці та знаходило своє місце в листуванні між культурними діячами. Свідченням цьому є також і листування Є. Стемповського, оскільки його листи - це справжні есе, які спрямовані не лише до адресата, але загалом, до ширшої аудиторії й носять дидактичний характер.

Є. Стемповський свою творчість окреслив терміном “марнування паперу” (“czernienie papieru”), скромно оцінюючи свій талант. Насправді ж есеїст ставив високі вимоги до творчості. Так, особливу увагу письменник, перші проби пера якого припадають на 1929-1939 роки, приділяв стилеві есе та мові, вважаючи це головною особливістю твору та основним засобом правильного порозуміння з читачем. Суб'єктивність, яка притаманна жанрові есе, є головним аспектом есеїстки Є. Стемповського. Саме тут письменник розкрив свій талант і літературного критика, і предвісника майбутнього (образ Кассандри - один із улюблених образів автора). Основою життя для Є. Стемповського була мудрість класиків, на яких він завжди спирався у своїх судженнях, що яскраво простежується у його творах на гуманістичну тематику. Це впливало також на стиль письменника, який характеризується особливою манерою есеїста робити певні відступи, які пояснюють історичні моменти, або стосуються якогось одного факту, що суттєво може доповнити, розкрити вибрану тему.

Джерелом творення для Є. Стемповського є подорож. Подорож не лише дає матеріал для створення есе, але, насамперед, стає основою для осмислення буття людини, огляду діяння історії, яка неперервно переходить із вчора у сьогодні, а із сьогодні в завтра. І той, хто не знає, що було вчора, на думку Є. Стемповського, не зрозуміє, що буде діятися в майбутньому. Подорожі, які здійснює письменник, це подорожі пошуку себе, своєї традиції, європейської культури. Перспектива мандрівки розкривала не лише багатство Іншого, інших культур, але й давала можливість розкрити власне я та побачити нові аспекти Іншого.

У підрозділі - “2.4. Літературний етнообраз українця в есеїстиці Є. Стемповського” - проаналізовано візію українця як Іншого. Долина Дністра, місце, де виростав письменник, постає в есеїстиці Є. Стемповського не лише як терен ближчої батьківщини, а як терен, де люди різних національностей уміли порозумітися та жити в згоді. Територія долини Дністра стає своєрідним пунктом спостереження за Іншим, вивчення Його особливостей. Письменник використовує імагологічний підхід в описі не лише українця як Іншого, але й звертає увагу на самовизначення людей на території долини Дністра. Есеїст чітко розрізняє поляка й українця і сприймає українську культуру в тому багатогранні, в якому вона розвивалась на цих землях. Особливу увагу приділяє митець проблемі візії України та українця як Іншого у польському суспільстві. Як зазначає письменник, українець як Інший фактично не був присутній у польському культурному дискурсі, Його “недобачали”, Його культурою не цікавились та не вивчали, не намагалися зрозуміти. У зв'язку з цим Є. Стемповський критично ставився до візії України Г. Сенкевича, яка переросла в загальнонаціональний польський стереотип щодо України.

Українську літературу автор розглядає в контексті європейської культурної традиції. На жаль, незакінченим залишився рукопис письменника під назвою “Іноземний читач та українська література” („Czytelnik obcy i literatura ukrainska”), де автор зазначає, що знання про українську літературу серед поляків майже відсутнє, немає також зацікавленості українською культурою та українською мовою.

Отже, літературний етнообраз українця як Іншого Є. Стемповський змальовує толерантним, з багатою народною культурою, яка зберігає звичаї прадавніх цивілізацій співучого та працьовитого народу. Есеїст звертає більше уваги на внутрішні характеристики українця як Іншого, відзначаючи Його відкритість на діалог з іншим. Важливим джерелом для пізнання Іншого стає для Є. Стемповського мандрівка українською землею, безпосереднє спілкування з українцем як Іншим, особистий контакт з Його культурою. На думку есеїста, саме таке безпосереднє спілкування дає змогу краще пізнати Іншого. Для кращого розуміння культури та культурних особливостей Іншого потрібно не лише мати хист спостерігача та аналітика, але й знати мову Іншого, оскільки це стає запорукою для порозуміння з Іншим.

У третьому розділі - “Візія України Юзефа Лободовського” - зроблено імагологічний аналіз українця як Іншого в поетичній та публіцистичній спадщині письменника. У підрозділі - “3.1. Україніка Ю. Лободовського на шпальтах паризької “Культури” - здійснюється аналіз публікацій письменника в імагологічному контексті. Ключовою публікацією, яка фактично започаткувала українську проблематику на шпальтах паризької “Культури” та викликала великий резонанс і в колах української еміґрації, була стаття Ю. Лободовського “Проти почвар минулого”. Автор розвідки аналізував українське питання та демонстрував реалізацію візії українця як Іншого в польському еміґраційному просторі, а заразом й зміну цієї візії та переосмислення ментальної рецепції образу українця як Іншого з позиції еміґрації. Ю. Лободовський наголошував, що на шпальтах часопису потрібно запровадити лекції про українців для того, щоб поляки дізналися про історію своїх сусідів та про їхню культуру, оскільки незнання свого сусіда породжувало нерозуміння українця як Іншого у польському суспільстві. Публіцист представляв на шпальтах часопису проблематику української історії від найдавніших часів, розкривав невідомі для польської нації історичні факти та впроваджував своєрідну лекцію про українця як Іншого.

Критик активно представляв польському читачеві українську літературу як у материковому, так і в еміґраційному її вимірі. Українська література, на думку публіциста, страждала через відсутність безперервності історичного розвитку, оскільки її еліта винищувалась радянською владою поколіннями, тому певні літературні напрями просто не були розвинені. Літературна спадщина попередніх поколінь залишалась недоступною нащадкам в результаті чого утворювався певний культурний вакуум, який заповнювався просталінською літературою. Ю. Лободовський був єдиним перекладачем української поезії на сторінках часопису впродовж багатьох років його існування. Він ознайомив читача “Культури” зі зразками української поезії, зокрема, представив на шпальтах часопису творчість Лесі Українки, М. Зерова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Маланюка та ін.

Національний герой чи національний еталон Іншого може зовсім не промовляти до реципієнта іншої національності або іншого культурного кола. Таким чином, окреслюється нове коло проблематики рецепції національних героїв Іншого в просторі рецепції етнообразу Іншого. Проблема ця нова і не порушувалась досі в теоретичних дослідженнях з імагології. Складність рецепції, - назвімо умовно, - національних героїв Іншого полягає не лише в культурно-історичному просторі реципієнта, а й у знаковості постаті в міжнародній культурній спадщині. Національний герой Іншого переосмислюється реципієнтом, де останній надає йому свого власного значення.

Зрозуміло, що творчість Т. Шевченка та Л. Українки, як і багатьох інших українських письменників, Ю. Лободовський сприймав інакше, ніж українці, не лише на суб'єктивному рівні, а й варто підкреслити, на рівні польського критика літератури. Особливо актуальним питання розуміння національного героя Іншого стає в критичних оглядах української літератури Ю. Лободовського, зокрема, в характеристиці творчості С. Гординського, О. Стефановича, О. Лятуринської, Н. Лівицької-Холодної, М. Ореста. Серед української еміґраційної літератури виділяв польський критик постать І. Багряного та його “Сад Гетсиманський”, даючи йому означення унікального твору з-під пера людини, яка зуміла показати розпад системи, пройшовши крізь неї сама.

Діалог націй може реалізуватися на основі контактних зв'язків письменників. Так, Ю. Лободовський приділив багато уваги на сторінках часопису Є. Маланюку. Називав його однією з яскравих постатей української літератури на еміґрації. Ю. Лободовський зазначав, що поезія Є. Маланюка присутня в європейському просторі за посередництвом перекладів німецькою, французькою та іншими мовами. Сам же польський критик опублікував на сторінках “Культури” двадцять три переклади поезій українського письменника.

У підрозділі - “3.2. Поетична візія України Ю. Лободовського” - представлено образ українця як Іншого в поетичній творчості польського письменника. Зацікавленість українською культурою була зумовлена походженням поета, а саме, його предок (за власним зізнанням письменника) був козак Лобода. Специфіка рецепції Іншого у випадку Ю. Лободовського ускладнюється генеалогічною лінією письменника. Отже, створюється нова модель рецепції, яку можемо назвати Інший-близький або Інший-свій.

Впродовж усього життя звертався письменник до образу України у своїй творчості. Так, на еміґрації поет опублікував твори на українську тематику серед яких поема “Святославові Гординському” (“Swiatoslawowi Hordynskiemu” (1947 р.)), поетичні книги “Золота грамота” (“Zlota Hramota” (1959 р.)), поема “Триптих про зруйнований костел” (“Tryptyk o zamordowanym Kosciele” (1984 р.)) та ін. У 1996 р. у Львові вийшла друком збірка перекладів українською мовою вибраних поезій Ю. Лободовського на українську тематику “Пісня про Україну”.

Програмною збіркою з української тематики була “Золота грамота” (“Zlota Hramota” (1954 р.)), у якій автор створив літературний етнообраз українця на тлі українсько-польських історичних та культурних відносин, починаючи з часів Київської Русі до сучасності. Ліричний герой поезії Ю. Лободовського представляє себе нащадком козаків, підкреслюючи цим своє ставлення до України, яку вважав своєю “духовною батьківщиною” та “найпершою отчизною”. Він відчував себе розірваним між двома батьківщинами, які намагався примирити у своєму серці і звертався з проханням до України визнати його власним сином. Отже, Україна постає як Інша земля, Інша батьківщина, яку сам ліричний герой називає першою. Проте наратор вагається, намагаючись примирити у собі дві душі двох націй. Можемо ствердити, що Україна для Ю. Лободовського була духовною батьківщиною, яку він сам обрав для себе, відчуваючи духовний зв'язок з цим народом по батьківській лінії.

Імагологічна візія України розкривається ним в історії української держави, що має глибокі і давні традиції. Ю. Лободовський наголошує на історичному минулому українців, на витоках їхньої державності та розкриває невідомі сторінки історії українця як Іншого для польського суспільства. Ліричний герой наголошує, що давня слава української землі допоможе їй вийти з неволі. Ю. Лободовський наполягає на тому, що знання історії Іншого відкриває нові горизонти для розуміння Його відмінності та для сприйняття Його як Іншого. Українська історія прирівнюється автором до Гомерового епосу, що діється за зразком античної трагедії, проте митець надає універсальності українській історії. Україна приваблює поета своєю контрастністю, своєрідний рай на землі - Україна стає місцем боротьби та трагедії, поєднує античну традицію, візантійську культуру, поганські обряди та дотримується стародавніх звичаїв, що вже майже втрачені в сучасній Європі.

Ще одним показником українськості в Ю. Лободовського виступає земля, яка детермінує людське життя. Українська земля в поета постає берегинею знаків усіх цивілізацій. Відбувається сакралізація української землі та переосмислення культурних кодів, які вона зберігає та за допомогою яких промовляє до поколінь. Отож впроваджується новий маркер на означення Іншого, а саме - територія, земля, що є основною для розрізнення Свого та Іншого.

Письменник дозволив собі критикувати літературний етнообраз українця як Іншого у творчості Г. Сенкевича, звертаючи увагу на те, що автор “Вогнем і мечем” у багатьох випадках приписує українцеві як Іншому невластиві ознаки, що спотворює образ українця як Іншого в українсько-польському контексті. Зазначимо, що це імагологічне дослідження Ю. Лободовського ґрунтується на добрій обізнаності з українською культурою, історією та знанням мови.

Отож Ю. Лободовський створив у своїй поезії багатоаспектний етнообраз України, обираючи її за власну духовну батьківщину та намагався примирити у душі ліричного героя дві культури, дві батьківщини, Свого та Іншого, при цьому українця як Іншого він часто в пошуках внутрішньої рівноваги обирав за Свого. Україна постає як батьківщина за вибором, до якої повертається ліричний герой, йдучи шляхом пошуку свого генеалогічного начала. Письменник змалював ліричний етнообраз України в багатоаспектному його вимірі, розкриваючи історичну проблематику українця як Іншого.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, представлено характерні імагологічні ознаки літературного етнообразу українця як Іншого у творчості Єжи Стемповського та Юзефа Лободовського. Письменники, перебуваючи в умовах еміґрації, створили візію українця як Іншого, відмінну від стереотипу українця у польському культурному дискурсі.

На еміґрації письменник створює візію Іншого, яка зумовлюється ревізією і культурного стереотипу Іншого, що побутує в соціумі письменника, і моменту творення літературного тексту, над яким тяжіє зміна координат перебування письменника. Митець сам потрапляє в ситуацію, де він стає Іншим, а отже, рецепція культурно Іншого, яка була притаманна йому на батьківщині, також зазнає змін.

Таким чином, письменник постає на еміґрації перед проблемою реалізації відношень “письменник-еміґрант”, чи “еміґрант-письменник”, де важливим є поняття послідовності реалізації цих концептів. У залежності від того, що письменник ставить за мету перебуваючи на еміґрації, чи літературну творчість, чи національно-політичний аспект, реалізація його поетичного таланту перебуватиме в різній мірі залежності від культурного поля Іншого, в якому він перебуває. Безумовно, реалізація творчого таланту письменника у силовому полі Іншого буде позначатися й проблемою вибору мови писання, оскільки творчість рідною мовою може бути неможливою в умовах еміґрації, або не відповідатиме вимогам еміґраційного життя письменника. Є. Стемповський та Ю. Лободовський реалізовували свій творчий геній польською мовою на еміґрації, утверджуючи поняття послідовного письменника-еміґранта.

Є. Стемповський і Ю. Лободовський розкрили рецепцію літературного етнообразу українців, України як рівноправного Іншого у діалозі з польською культурою. Обидва письменники наголошують на важливості цього рівноправного діалогу для майбутнього обох націй, оскільки лише такий діалог відкриває шлях до розуміння Іншого та самоідентифікації Свого на тлі цього Іншого. У зв'язку з цим Ю. Лободовський зосереджує увагу на важливості примирення між обома націями та створення дискурсу порозуміння і взаємовибачення та взаємопрощення. Ліричний герой поезії Ю. Лободовського звертається до українця як Іншого з проханням забути минулі незгоди та будувати майбутні добросусідські відносини на рівних правах. Є. Стемповський звертає особливу увагу на вміння гідно попрощатися з колишніми теренами, залишити в минулому колонізаторську візію українця як Іншого, що була притаманна польському культурному дискурсу протягом багатьох років, та прийняти українця як Іншого в повноті Його ознак. Есеїст критикує польських еміґраційних авторів, які надалі не помічають, що українські землі завжди були насамперед українськими, що українці мають право на незалежність і мають високо розвинену культуру. Зокрема, наголошує літератор на особливості української еміграції, яка на відміну від польської не могла похвалитися такою кількістю інтелігенції, яку мала українська еміґрація. Варто зазначити, що співпраця між двома еміґраціями налагоджувалася досить важко, про що неодноразово згадував у листуванні Є. Ґедройць. Основною перешкодою був негативний досвід історичного минулого та тяжіння негативного стереотипу щодо українця як Іншого у польському культурно-науковому дискурсі.

Реалізація візії України в обох польських еміґраційних письменників збагачується різножанровістю літературних творів. Ю. Лободовський розкриває літературний етнообраз України в поетичних рядках багатих на художні символи, звороти, епітети, метафори та означення, які надають літературному етнообразові України різнобарвного відтінку. Для підсилення ефекту автор вживає й українізми, які чітко вписуються в контекст та дозволяють глибше передати реалії українця як Іншого, підкреслюючи Його етнічні особливості. Є. Стемповський, який реалізував свій талант у жанрі есе, не застосовує великої кількості поетичних засобів літературного стилю для передачі літературного етнообразу українця як Іншого, натомість зосереджує свою увагу на суті речей, намагаючись передати їх глибинний історико-культурний зміст, який дав би можливість краще зрозуміти українця як Іншого. Есеїст також вплітає українізми, проте не так часто, як Ю. Лободовський.

Візія України, представлена Ю. Лободовським та Є. Стемповським, стала кроком до діалогу двох культур у післявоєнні часи, коли проблема толерантності та розуміння Іншого стояла особливо гостро. З часом, завдяки діяльності паризької “Культури”, українсько-польський діалог став реальним і на терені материкової України та Польщі. Літературний етнообраз українця як Іншого, представлений у творчості Є. Стемповського та Ю. Лободовського, також висвітлений на шпальтах часопису “Культура”, стали тими чинниками, які вплинули на зміну візії українця в польському культурному дискурсі.

поетичний візія літературний етнообраз

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Вознюк О. Візія України Єжи Стемповського / Ольга Вознюк // Зб. наук. праць ЛНУ ім. І. Франка Проблеми слов'янознавства. - Львів, 2007. - Вип. 56. - С. 237 - 246 (0,8 др. арк.).

2. Вознюк О. Візія України у збірці "Золота грамота" Ю. Лободовського / Ольга Вознюк // Актуальні проблеми слов'янської філології: Лінгвістика і літературознавство / Відп. ред. В. А. Зарва. - К. : Освіта України, 2008. - Вип. XV. - С. 371 - 377 (0,5 др. арк.).

3. Вознюк О. Імагологічна візія України у творчості Єжи Стемповського / Ольга Вознюк // Актуальні проблеми слов'янської філології: Лінгвістика і літературознавство / Відп. ред. В. А. Зарва. - К. : Освіта України, 2008. - Вип. XІХ. - С. 237 - 242 (0,5 др. арк.).

4. Вознюк О. Рецепція українця як Іншого у польському літературознавстві / Ольга Вознюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Ред. кол. Г. Ф. Семенюк (гол. ред.), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - Київ, 2007. - Вип. 28. - Ч. 2. - С. 377 - 387 (0,8 др. арк.).

5. Вознюк О. Рецепція українця як Іншого у працях Юзефа Лободовського на шпальтах паризької “Культури” / Ольга Вознюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Ред. кол. Г.Ф. Семенюк (гол. ред.), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - Київ, 2008. - Вип. 31. - Ч. 2. - С. 509 - 520 (0,6 др. арк.).

6. Вознюк О. Стереотип як чинник формування візії Іншого. / Ольга Вознюк // Studia methodologica. Антропологія літератури: комунікація, мова, тілесність / Укладач Папуша І. В. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Випуск 25. - С. 62 - 66 (0,4 др. арк.).

7. Вознюк О. Україніка Єжи Стемповського та Юзефа Лободовського на шпальтах паризької “Культури” (1947-1969) / Ольга Вознюк // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2008. - Вип. 13. - С. 132 - 138 (0,6 др. арк.).

8. Вознюк О. Українець як інший в імагологічному тексті польського еміграційного часопису паризької “Культури” / Ольга Вознюк // Славістичні записки. Серія: Літературознавство. - Вип. № 5 (9). - Тернопіль : вид. ПВНЗ ТЕІПО “Castrum spinosum”, 2009. - С. 32 - 40 (0,5 др. арк.).

9. Вознюк О. Візія України Єжи Стемповського на шпальтах польського еміґраційного часопису паризької “Культури” / Ольга Вознюк // Studia methodologica / Зб. наук. праць / За ред. О. Лещака. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 28. - С. 88 - 93 (0,5 др. арк.).

Додаткові публікації

1. Вознюк О. Компаративистская традиция в украинской литературе / Ольга Вознюк // Rossica Iuvenum. - VI. Mezinarodni studentska vedecka conference. Filozoficka fakulta Ostravske university v Ostrave. - Ostrava, 2005 - s. 137 - 140 (0,4 др. арк.).

2. Voznyuk О. The Polish-Ukrainian dialogue on the pages of Jerzy Giedroyc's “Kultura” / Olha Voznyuk // Warsaw East European Conference 2008 “Freedom and Power”. Abstracts. - Warsaw : Parva 3, 2008 - P.61 (0,2 др. арк.).

3. Вознюк O. Проблеми імагології в контексті сучасних імагологічних досліджень / Ольга Вознюк // Олександр Галич - особистість, учений, громадянин. - Луганськ : Знання, 2008. - С. 227 - 238 (0,5 др. арк.).

4. Voznyuk О. The vision of the life of the Ukrainian intelligentsia in Soviet Union on the pages of J. Giedroyc's journal “Kultura” / Olha Voznyuk // Warsaw East European Conference 2009 “Independence - Totalitarian Regimes - Independence”/ Abstracs. - Warsaw : Parva 4, 2009 - P.54 - 55 (0,2 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

Вознюк О. М. Візія України в польській еміґраційній літературі на прикладі творчості Єжи Стемповського та Юзефа Лободовського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2010.

У дисертації вперше в українському літературознавстві розглядаються проблеми імагологічної візії українця як Іншого у творах Юзефа Лободовського та Єжи Стемповського. В дослідженні розглянуто проблеми імагології як в українському, так і в зарубіжному літературознавстві; проаналізовано питання творення літературного етнообразу Іншого в умовах еміґрації та запропоновано нові можливості аналізу цієї проблематики. У контексті імагологічних досліджень візії України в польській літературі дисертантка пропонує нові можливості вивчення Іншого, формулює нові концепти та поняття проблематики, а також пропонує міждисциплінарний погляд на дослідження проблеми Іншого в літературознавстві. Автор вперше в українському літературознавстві розглядає проблему візії Іншого з позиції еміґрації в контексті імагологічних досліджень та пропонує власні способи вирішення цього завдання, впроваджуючи наукові поняття, такі як: момент, імагологічний текст та ін. У роботі порівнюються літературні етнообрази українця як Іншого у творчості Єжи Стемповського та Юзефа Лободовського, авторка простежує еволюція візії України на прикладі польського культурного дискурсу, а також розглядається зміну концепту Свій-Інший в умовах близькоспоріднених культур.

Різнорідний матеріал, який використано в роботі, засвідчує необхідність ґрунтовного дослідження проблеми імагологічної візії Іншого в українських літературознавчих дослідженнях.

Ключові слова: імагологія, візія, Інший, літературний етнообраз, стереотип.

АННОТАЦИЯ

Вознюк О. М. Визия Украины в польской эммиграционной литературе на примере творчества Ежи Стемповского и Юзефа Лободовского. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Институт литературы им. Т. Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2010.