Літературно-мистецька періодика в соціальнокомунікаційному просторі України початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

УДК 007:82-92:316.77:316.324.8(477)(043.3)

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПЕРІОДИКА В СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 27.00.01 -- теорія та історія соціальних комунікацій

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук із соціальних комунікацій

ІВАНОВА ОЛЕНА АНДРІЇВНА

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор АЛЕКСАНДРОВ Олександр Васильович, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, завідувач кафедри журналістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент ФІНКЛЕР Юрій Едуардович, Галицький інститут імені В. Чорновола Національного університету «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри гуманітарної підготовки та соціальних комунікацій

доктор філологічних наук, доцент ПОПЛАВСЬКА Наталія Миколаївна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри журналістики

доктор наук із соціальних комунікацій, доцент БУТИРІНА Марія Валеріївна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю

Захист відбудеться «18» січня 2011 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано «19» листопада 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент В. М. Корнєєв

ЗаГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Внаслідок стрімкого розвитку інформаційних технологій наприкінці ХХ -- початку ХХІ ст. сформувалось інформаційне середовище, що поступово витворює новий тип суспільства. Сьогодні триває перехід до нових форм культурного життя, а не тільки формування нової інфраструктури -- глобальної інформаційної. Проникаючи в усі сфери соціокультурного буття, ці зміни реалізуються й у зоні соціальних комунікацій. Одним із соціальних полів, а -- відповідно -- сегментом царини соціальних комунікацій є художня література як сфера творчої діяльності. Через утвердження глобальних трансформацій культури нинішній загальноцивілізаційний та особистий досвід літератури постає феноменом розриву, коли вчорашня сталість думок про неї (горизонт очікування, стабільність історії постатей, жанрів, напрямів, шкіл, ґрунтовність теорії, висота авторитетів) втрачає свою вагомість та адекватність. Перманентний перегляд і нове ствердження цінності мистецтва слова актуалізує проблему комунікаційного вписування літератури як соціокультурного феномена в контекст епохи. Соціальні комунікації, де реалізує себе мистецтво слова сьогодні, визначають його соціокультурний -- ціннісно-функціональний і комунікаційний -- статус, дослідження якого може стати джерелом усвідомлення цінності й ваги художньої літератури в конкретних історико-культурних обставинах, як і чинником осмислення нових властивостей культурної реальності в аспекті її комунікаційного потенціалу.

Література наразі «вливається» в загальний контекст глобальних інформаційних потоків і дій, що й спричиняє актуальність її вивчення з точки зору соціальнокомунікаційних процесів. У контексті осмислення нових форм комунікації виникають підстави для адекватного розуміння досвіду літератури, котрим володіє культура сьогодення, оскільки сучасна вербальна творчість є наслідком не тільки власних мутацій, а й результатом упливів з боку інших сфер суспільної діяльності, що реалізуються через зміну функцій і ціннісних характеристик літератури та трактуються чи то як її еволюція, чи то як мутація, чи то як колонізація політикою, рекламою, мас-медіа тощо. Власне культура сьогодення вже отримала чималу кількість тлумачень. Теоретики нової епохи нерідко пророкують близьку «смерть» літературній творчості, відтак є потреба з'ясувати обґрунтованість таких думок, як і перевірити твердження про прихід нової ери й формування надзвичайної соціальної влади мас-медіа та інформаційних технологій в умовах сучасної культури через вивчення соціальнокомунікаційних контактів і впливів літератури. За таких умов нагальною є потреба комплексного дослідження соціальних комунікацій щодо літератури. Його підґрунтям має стати наукова база сучасної гуманітаристики, зокрема літературознавства, філософії, теорії масової комунікації, соціології, комунікативістики, оскільки сьогодні все активніше стверджується, що продуктивною є нова парадигма наукового знання -- дослідження проблемних ситуацій, котрі не мають чіткої локалізації в межах однієї науки, а визнаються важливими для більшості гуманітарних спеціальностей. Натомість слід зорієнтувати таке дослідження на комунікативістику як методологію знання, де спосіб дослідження явищ наближується до їхніх комунікаційних ознак як онтологічних (М. Бахтін, Ж. Бодріяр, П. Бурдьє, Ю. Габермас, М. Зубрицька, Р. Інгарден, М. Кастельс, Ю. Лотман, Н. Луман, М. Мак-Луен, Дж. Пітерс, П. Слотердайк Ф. Уебстер), та теорію соціальних комунікацій і практичну соціологію преси (О. Александров, В. Буряк, О. Вартанова, В. Владимиров, О. Гриценко, В. Демченко, Л. Землянова, І. Зернецька, В. Іванов, С. Квіт, Н. Кирилова, Н. Костенко, І. Михайлин, Н. Непийвода, Б. Потятиник, Г. Почепцов, Т. Приступенко, В. Різун, Н. Сидоренко, Л. Федотова, Ю. Фінклер, І. Фомічова, О. Холод, Б. Черняков, А. Чічановський, В. Шкляр). Перспектива дослідження соціальних комунікацій щодо літератури полягає у вивченні феноменальності життя літератури в соціальнокомунікаційному просторі сучасності, експлікатором чого є, зокрема, й періодика про мистецтво слова. Актуальність роботи обумовлена й необхідністю формування системної картини сучасної української літературно-мистецької періодики як специфічного медіасуб'єкта, який є центром соціальнокомунікаційних процесів щодо літератури, чого у вітчизняній науці ще не було здійснено, що стало б внеском у формування бази інформаційних моделей сучасного комунікаційного простору України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження здійснено в межах комплексних програм науково-дослідних робіт кафедри журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Діалог у мистецтві слова» (№ 0101U001412, 2000-2005 рр.), «Дослідження парадигм сучасного масовоінформаційного простору» (№0107U003867, 2006-2011 рр.).

Мета дослідження -- дати науково обґрунтоване комплексне пояснення діяльності української літературно-мистецької журнальної періодики, що є суб'єктом представлення та формування ціннісно-функціонального й комунікаційного статусу художньої літератури в соціальнокомунікаційному просторі початку ХХІ ст., виявити та описати специфіку цього статусу.

Визначена мета дослідження зумовила розв'язання таких завдань:

систематизація уявлень про початок ХХІ століття як соціокультурний простір сучасності, де здійснюється літературна та мас-медійна діяльність;

визначення та опис комунікаційних особливостей сучасності, зокрема щодо організації інформаційного та мас-медійного просторів;

встановлення креативного та рецептивного потенціалів художньої літератури, систематизація форм і тенденцій його реалізації в сьогоденні;

побудова концептуальної моделі літературно-мистецького журнального видання;

опис літературно-мистецької періодики сучасної України як окремого сегменту мас-медійного простору;

моніторинг відображення в українській літературно-мистецькій періодиці картини суспільних процесів щодо взаємозв'язків літератури та соціуму;

дослідження моделей комунікації між простором літератури й соціумом, що презентуються періодикою як продуктивні в сучасних умовах;

діагностика програмності й верстки сучасних українських часописів, що опікуються літературою;

тлумачення бачення літературно-мистецькими виданнями функціональності простору літератури та принципів його впорядкування;

аналіз характеру та впливовості коментування сучасними українськими літературно-мистецькими виданнями літератури як феномена.

Об'єкт дослідження -- соціальнокомунікаційні процеси щодо літератури в соціокультурному просторі України початку ХХІ ст. Предмет дослідження пропонованої дисертації комплексний: сучасний ціннісно-функціональний і комунікаційний статус літератури, з одного боку, і літературно-мистецьке журнальне видання як концептуальна модель та як сегмент української журнальної періодики, що експлікує соціальні комунікації щодо літератури, презентує та формує цей статус -- з іншого.

Основний матеріал дослідження -- провідні українські журнальні видання про літературу: «Київська Русь», «ШО», «Кур'єр Кривбасу», «Книжник-review», «Березіль», «Сучасність», «Дзвін», «Київ», «Дніпро» та «Вітчизна». Критерієм хронологічної локалізації матеріалу став початок ХХІ ст., який розуміється як розгортання нового типу глобальної світової культури, що охоплює своїм впливом і Україну 2000-х рр. Безпосередній матеріал дослідження, що підлягав детальному багатоаспектному аналізові, -- контент та формат зазначених літературно-мистецьких часописів протягом першого півріччя 2007 р. Додатково було опрацьовано відомості щодо функціонування видань у 2005 та 2009 рр., щоб спостереження та висновки були ґрунтовнішими й відображали динаміку виявлених тенденцій. Загальна кількість опрацьованого матеріалу -- 102 випуски (66 за 2007 р., 18 -- 2005 р., 18 -- 2009 р.). Сучасну українську журналістику в дослідженні розглянуто синхронно, поза межами історико-журналістського процесу, значна увага при цьому приділена проблемі континууму сучасної української літературно-мистецької журнальної періодики.

Методи дослідження. Метод побудови моделі видання використовувався для створення концептуальної моделі літературно-мистецького журналу. Структурний метод аналізу текстів масової комунікації застосовано для вивчення можливостей випуску журналу як цілого на рівні композиційного (формального) та архітектонічного (змістовного) потенціалів його структури. Можливості контент-аналізу були використані для вивчення змісту повідомлень літературно-мистецьких видань про ціннісно-функціональний статус літератури та аналізу їхніх комунікативних намірів. Метод аналізу встановлення пріоритетів застосовувався для окреслення кола тем і проблем, на яких акцентує літературно-мистецька періодика як вартих найбільшої уваги аудиторії. Дослідження літературно-мистецької періодики було також герменевтичною роботою та передбачало розуміння тих рецепцій літератури, що з'явились у мас-медійному контексті. Цей метод у поєднанні з іншими методами моніторингу надав можливість діагностувати стан літературно-мистецької періодики сучасної України, а також зробити певні прогнози щодо її розвитку. Під час вирішення окремих завдань дослідження на різних його етапах використовувались емпіричні та теоретичні прийоми: спостереження, опис, класифікація та систематизація.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що у вітчизняній науці вперше здійснено комплексне багатоаспектне дослідження діяльності української літературно-мистецької журнальної періодики, що є медіасуб'єктом, який здійснює представлення та формування ціннісно-функціонального й комунікаційного статусу літератури в соціокультурному просторі початку ХХІ ст. комунікація література періодика потенціал

До наукового обігу введено категорію «культура тотальної інформаційності» на позначення сучасності як етапу становлення нового типу суспільства, описано її комунікаційні особливості, зокрема реалізовані на рівні організації інформаційного та мас-медійного просторів.

Встановлено комунікаційні фактори, а також систематизовано й описано форми й тенденції креативної та рецептивної реалізації художньої літератури в умовах сучасності.

Побудовано концептуальну модель літературно-мистецького журнального видання, що базується на функціональних ознаках часопису як специфічного медіасуб'єкта, описано його комунікаційний потенціал.

У дисертації вперше у вітчизняній науці про журналістику здійснено системний кількісно-якісний моніторинг сучасної української літературно-мистецької журнальної періодики на основі дослідження її контенту, комунікативних намірів, аудиторної орієнтації, потенціалу формату. Запропоновано власне бачення програмності й настановних дій сучасних українських часописів, що опікуються літературою. Здійснено діагностику та прогнозування діяльності українських літературно-мистецьких журналів в умовах культури тотальної інформаційності.

Дослідивши літературно-мистецьку журнальну періодику як комунікатора щодо літератури, ми проблематизували питання розмивання межі між літературою як соціокультурним простором та іншими осередками соціальної дійсності, нівелювання автономності цього поля, втрати авторитету та «символічного капіталу» й мистецтва слова, і журналу про літературу; виявили фактори неефективності комунікації між виробниками та споживачами мистецтва слова; описали тенденцію до «горизонталізації» (семантичного спрощення, технологізації) літератури на рівні і письма, і читання як шляху гармонізації відносин літератури та її публіки; пояснили причини та наміри зацікавленості різних суб'єктів (митців, читачів і журналістів) у реалізації соціальних комунікацій щодо літератури в соціокультурних умовах сучасності.

Наукова достовірність результатів дослідження засвідчена зібраними емпіричними відомостями, що унаочнені у вигляді таблиць та діаграм, забезпечена теоретико-методологічною обґрунтованістю вихідних положень, застосуванням комплексу взаємодоповнювальних методів аналізу, репрезентативністю джерельної бази дисертації та фактичного матеріалу.

Теоретична і практична цінність результатів дослідження. Наукові положення дослідження мають важливе значення для ґрунтовного й повноцінного вивчення сучасної української журналістики та сфери соціальних комунікацій. Основні результати зумовлюють цілісне уявлення про функціонування літературно-мистецької періодики в сучасному соціальнокомунікаційному просторі, пояснюють характер соціальних комунікацій щодо літератури, що дає можливість збагатити теорію та історію соціальних комунікацій у методологічному та методичному аспектах. Основні результати дослідження можуть слугувати для побудови концептуальних моделей медіасуб'єктів, що працюють на різні зони соціокультурної реальності, діагностики мас-медійної роботи сучасних «товстих» часописів, прогнозування комунікаційних тенденцій нового типу культури. Результати, висновки, емпіричні спостереження можуть бути застосовані практиками масової комунікації, редакціями літературно-мистецьких ЗМК для самоконтролю та планування роботи, зібрані й прокоментовані відомості можуть стати внеском у формування бази інформаційних моделей сучасного інформаційного простору України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної дослідницької роботи дисертантки, здійсненої в 2001-2010 роках. Висновки й рекомендації, зокрема і ті, що характеризують наукову новизну, зроблені автором особисто.

Апробація роботи. Дисертація була обговорена й схвалена на засіданні кафедри журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Основні результати дослідження були оприлюднені в наукових доповідях, виголошених автором на конференціях і семінарах. Серед них Міжнародна конференція «Дискурс як об'єкт філологічної науки» (Харків, 2001); П'ятий міжнародний Конгрес україністів (Чернівці, 2002); Міжнародна науково-практична конференція «Глобалізація та проблеми вітчизняного медіапростору» (Запоріжжя, 2005); Шостий міжнародний Конгрес україністів (Донецьк, 2005); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні процеси міжкультурної взаємодії і мовна практика» (Тирасполь, 2005); Науково-практична конференція «Актуальні проблеми журналістикознавства» (Одеса, 2005); Науково-практична конференція «Журналистика в 2005 году: трансформация моделей СМИ в постсоветском информационном пространстве» (Москва, 2006); Міжнародна наукова конференція, присвячена 40-річчю кафедри теорії літератури і художньої культури «Донецкая филологическая школа: итоги и перспективы» (Донецьк, 2006); ІІІ Международная конференция «Современное информационное пространство: журналистика и медиаобразование» (Алушта, 2007); 62-га Наукова конференція професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечникова (Одеса, 2007); Международный Форум русистов Украины «Проблемы развития русистики как полиаспектной науки в эпоху мировой глобализации и интеграции» (Ялта, 2008); І Всеукраїнська наукова конференція «Регіональні ЗМІ України: історія, стан і перспективи розвитку» (Луганськ, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Журналістика 2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти» (Київ, 2008); VІІ Міжнародний науковий семінар «Предъявление мира в гуманитарных дискурсах ХХІ века» (Луганськ, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології ХХ століття» (Одеса, 2008); ІV Международная конференция «Современное информационное пространство: журналистика и медиаобразование» (Алушта, 2008), Міжнародні дні науки Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (Київ, 2009), VIII Международный симпозиум «Крым и мировая литература» (Феодосія, 2009), Міжнародна наукова конференція «Журналістика 2010: методологія досліджень у галузі соціальних комунікацій» (Київ, 2010) та IX Международная научная конференция «Межкультурные коммуникации: научные школы и современные направления лингвистических исследований» (Алушта, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано монографію, 21 наукову статтю у фахових наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України, матеріали та тези доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків і списку використаних джерел (368 позицій). Повний обсяг роботи -- 462 сторінки, основний зміст -- 419 сторінок, таблиці (16) та діаграми (57) -- 49 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та її зв'язок з науковими програмами кафедри журналістики ОНУ імені І. І. Мечникова, де виконувалася робота; визначено мету й завдання дисертації, її об'єкт і предмет; наведено використані методи дослідження; розкрито наукову новизну; окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та запропонованих висновків; з'ясовано особистий внесок здобувача; поінформовано про апробацію роботи на конференціях та наведено відомості про опубліковані праці.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення тих явищ, що стали предметом дослідження, розкрито наукове підґрунтя та концептуальний апарат дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.1. «Соціокультурний простір початку ХХІ століття як культура тотальної інформаційності» увагу зосереджено на встановленні принципових ознак сучасності як соціокультурного простору, в якому функціонує художня література та літературно-мистецька періодика.

У пункті 1.1.1. «Теорії та концепції сучасного суспільства» здійснено огляд теорій та концепцій сучасності, які формують уявлення про найважливіші риси культури сьогодення. Зокрема, йдеться про економічні теорії нового («постіндустріального») суспільства (Д. Белл, М. Кастельс, Й. Масуда) як коло поглядів на розвиток сучасності; технологічні концепції нового («технотронного» чи «технологічного») суспільства (Зб. Бжезінський, Дж. Гелбрейт, Г. Йонас, Дж. Несбіт, Г. Шиллер); гуманітарні концепції, де цей тип суспільства називається «постгуманітарним» (Н. Вінер, Н. Луман, В. Маккалок, У. Матурані, Дж. фон Нейман, Х. фон Ферстер, Н. Хейлз, К. Шеннон, Гі Дебор, Ж. Бодріяр); інформаційні теорії нового суспільства (Н. Луман, Ф. Махлап, О. Тоффлер, Т. Умесао). Окремо було приділено увагу культурологічним теоріям нового суспільства, які зосереджені на сфері культури й називають його «постмодерним» (В. Беньямін, П. Бурдьє, Ю. Габермас, Ю. Жицінський, С. Леш): останнім часом триває де-диференціація полів (окремих соціальних сфер -- економіки, політики, мистецтва), їхнє нове об'єднання; мистецтво стає неауратичним.

У пункті 1.1.2. «Характеристика культури тотальної інформаційності» доводиться, що обраний для дослідження сучасності феноменологічний підхід визначає культуру початку ХХІ століття як таку, котра виправдано допускає суперечливі твердження про себе, тому що вона трансформується при нас і сприймається з позицій «тут і тепер». Наголошено, що новий тип суспільства постає як об'єкт міждисциплінарних досліджень, оскільки реалізується в різноманітних виявах у загальному контексті розвитку цивілізації, та підкреслено, що вивчення феноменів соціокультурної сфери сучасності можливе лише з урахуванням ознак нового типу суспільного буття. З метою дослідження сучасного соціокультурного простору запропоновано введення категорії «культура тотальної інформаційності» для позначення нинішнього етапу розвитку людства в загальному векторі інформаційного суспільства, який переживається й усвідомлюється як сучасність. Розглядати певний простір (сферу, реальність) як підпорядкований принципу тотальності -- бачити окремі його вияви, стани, компоненти як такі, що взаємно впливають і пов'язані єдиними законами (позиція прихильників сучасної некласичної наукової парадигми В. Гоча, В. Кулініченка, В. Кизими). Введена категорія дає можливість об'єднати контекст різних гуманітарних наук (літературознавства, філософії, політології, соціології, теорії масової комунікації та комунікативістики) спільним науковим апаратом для вивчення соціокультурних феноменів.

У пункті 1.1.3. «Специфіка інформаційного порядку сучасності» детально описано особливості сучасної культури як культури тотальної інформаційності, що реалізуються у сфері інформаційних відносин: глобальність, мережність, цифровізованість (чи дигіталізованість), віртуальність, масовізованість (чи масифікованість) та медіатизованість. Наголошено, що культуру тотальної інформаційності як етап у розвитку людства слід відрізняти від інформаційного середовища (інфосфери), котре існує в будь-якому типі культури, проте найсуттєвіші ознаки нової інформаційної реальності виявлені у формуванні нових властивостей інформаційного простору та нових комунікаційних ознак, що визначають властивості власне культури. Зараз формуються нові принципи і комунікативної поведінки, і соціокультурного буття.

Культура тотальної інформаційності як новий соціальний контекст змінює життя літератури. У підрозділі 1.2. «Формування і функціонування художньої літератури в умовах сучасної культури» розкрито питання умов і механізмів функціонування мистецтва слова початку ХХІ століття та доведено необхідність вивчення літератури як соціокультурного феномена.

Пункт 1.2.1. «Літературно-естетична діяльність як об'єктивація креативного досвіду сучасності» та пункт 1.2.2. «Читання як об'єктивація рецептивного досвіду сучасності» присвячено аналізу змін літературно-мистецької діяльності. Літературний твір у культурі тотальної інформаційності вміщений у контекст нових комунікаційних можливостей інформаційного простору, що створює загрозу його статусу самоцінного феномена. Сучасний креативний (виробництво) і рецептивний (сприймання) досвід літератури демонструється такими помітними в нинішніх соціокультурних обставинах тенденціями, як технологізація та масовізація письма й читання (рецептурна обізнаність автора, трендовість твору, формування й широке поширення соціокультурних настанов на споживання однотипної літературної продукції), архітектонічно-композиційна та жанрова трансформація літератури (фрагментарність, нелінійність викладу, порушення причинно-наслідкових зв'язків, композиційна розрізненість, розмивання, застигання й стагнація жанрових форм), віртуалізація світу літературного твору, нівеляції межі між фактуальними й фікціональними творами, медіатизованість рецептивного досвіду як його залежність від повідомлень у мас-медіа, а також загальна антиномічність, різновекторність літературно-мистецького досвіду (письма) та літературно-рецептивної діяльності (читання), що виявляється у відсутності літературного процесу як очевидного руху літератури та єдиної читацької спільноти, що має інтерсуб'єктивний досвід читання. Сучасна література вимагає активного читача, непересічного, готового до гри, відповідальної та самостійної інтерпретаційної роботи, натомість читання втрачає можливість бути престижною справою, втрачаються навички серйозного читання, формується некритичний в оцінках, керований, пасивний та нетворчий тип читача. Підпорядкування заданим стратегіям читання забезпечує стабільність спілкування з літературою.

Зона активності літератури, царина пошуків і трансформацій мистецтва слова в сучасності, де реалізуються суперечливі тенденції, породжує такий різновид літературної продукції, яку було запропоновано назвати «горизонталізованою літературою» (або «знесамоціненою літературою»). Горизонталізація -- це позбавлення літератури недосяжно високого авторитету й зняття тягаря відповідальності з читача за необхідність бути гідним діалогу з нею. «Горизонталізована література» не претендує на місце ні масової, ні високої літератури, але існує як реакція на них, використовуючи їхні літературно-мистецькі й літературно-рецептивні механізми; зберігає пам'ять про літературний твір як самоцінний феномен і спрощує креативну та рецептивну реалізацію літератури в умовах культури тотальної інформаційності.

У пункті 1.2.3. «Методологія вивчення соціокультурного статусу літератури» описано підґрунтя аналізу соціокультурних позицій літератури в сучасних умовах. Зокрема, доведено, що дослідження соціокультурного статусу літератури вимагає кореляції декількох підходів, які мають скласти інтегровану методологію дослідження. Статус літератури в суспільстві -- експлікація ситуативної специфічності властивостей і функцій мистецтва слова, характер їхнього сприйняття й усвідомлення, а також особливості соціальних комунікацій, до яких залучена література як соціокультурний феномен. Це зона перетину інтересів декількох галузей знань: у який спосіб функціонує мистецтво як соціокультурне явище і що таке досвід суспільства про мистецтво -- це сфера інтересів соціології мистецтва (Т. Адорно, Ю. Баб, М. Вебер, Г. Гагоорт, Б. Гройс, Л. Гудков, Є. Добренко, Б. Дубін, Е. Дуков, В. Жидков, М. Каган, Т. Куришева, Д. Лукач, Б. Овчарек, Ю. Осокін, Г. Плеханов, Н. Рубакін, В. Фріче, А. Хаузер); література як феномен, що існує за власними законами та є джерелом унікального досвіду, вивчається літературознавством (М. Бланшо, Б. Гаспаров, М. Гаспаров, М. Гіршман, О. Жолковський, М. Зубрицька, В. Ізер, Р. Інгарден, Дж. Каллер, Т. Касаткіна, Ю. Лотман, П. Рікер, І. Смірнов, Н. Тамарченко, Цв. Тодоров, В. Тюпа, О. Чудаков, Г. Яусс).

Питання про те, чим визначається, як регламентується та яким чином здійснюється комунікація літератури із соціумом і культурою; що відбувається, коли зустрічаються твір та аудиторія; які функціональні характеристики має мистецтво слова сьогодні та як вони оцінюються й за що цінуються, -- це зона наукових інтересів літературознавства, орієнтованого на дослідження комунікаційності літератури. Альтернативність цієї позиції полягає перш за все у введенні широкого соціального контексту в царину літературознавчих дослідницьких практик, якого б аспекту естетичної діяльності це не стосувалося. Підкреслено, що соціально-історична конкретність комунікаційності й ціннісно-функціональних характеристик літератури підлягає об'єктивному аналізу, оскільки характеризується специфічними соціальними формами спілкування, у яких виявляє себе література. Загальна методологічна настанова запропонованого підходу -- аналіз рецептивних практик у контексті конкретно-історичного розвитку як процесу становлення феномена літератури, що має визначений соціокультурний (ціннісно-функціональний і комунікаційний) статус, виступаючи продуктом спільної, хоч і плюральної, діалогічної естетичної діяльності автора, героя й читача, та занурюється в соціальні комунікації.

Соціокультурний ціннісно-функціональний статус літератури -- це категорія, що розкриває зміст і форми побутування літератури в конкретних реаліях культури. Проблема, яка окреслюється в такому ракурсі сприйняття позицій науки щодо літератури як предмету дослідження, зводиться до визначення стабільних і нестабільних факторів її природи. Стабільність уберігає її від розчинення, нестабільність надає динамічності існування: література постає як зміна її станів. Щоб бачити літературу як стабільно-нестабільне утворення, треба перейти від вивчення індивідуальних характеристик літератури до дослідження її розгортання, руху, поведінки в соціокультурних обставинах. Література постає і розкривається у контактах з конкретною історико-культурною ситуацією, а її динаміка розуміється як взаємодія цього соціального поля з іншими, як процес і результат взаємовпливу. Принципові теоретичні положення обраного підходу формувалися під впливом теорії структурно-функціонального аналізу В. Парсонса, теорії соціальних полів П. Бурдьє, теорії систем Н. Лумана, концепції естетичного досвіду Г. Яусса, літературознавчо-соціологічних ідей М. Бахтіна.

У другому розділі «Методика вивчення літературно-мистецької періодики як суб'єкта представлення та формування ціннісно-функціонального статусу художньої літератури» обґрунтовано вибір напряму дослідження обраного об'єкта, описано розроблену методику його аналізу.

У підрозділі 2.1. «Мас-медіа в культурі тотальної інформаційності» розкрито специфіку функціонування ЗМК у нових умовах. Сьогодні мас-медіа -- це медіасередовище, яке, з одного боку, є органічною вагомою часткою інформаційного простору, реалізує його якості й тенденції розвитку, а з іншого -- є суб'єктом і каналом інформаційно-комунікаційних відносин. Це простір для комунікування різних соціальних інститутів, соціальних суб'єктів, що потребують спілкування, взаємодії, порозуміння та ідентифікації. Суспільство нового типу формується через швидкий розвиток і конвергенцію інформаційних і комунікаційних технологій. Через опертя на дослідження сучасної вітчизняної журналістики (В. Владимиров, О. Гриценко, В. Демченко, В. Іванов, С. Квіт, І. Паримський, Т. Приступенко, В. Різун, Ю. Фінклер, О. Чічановський, В. Шкляр) констатовано, що попри і стихійну, і свідому скерованість України на новітні тенденції, нам доведеться пройти ще значний шлях медіареформ для того, щоб українські ЗМК долучилися до загальносвітового мас-медійного процесу.

Серед тенденцій розвитку медіасфери розглянуто такі: комерціалізація мас-медіа, перетворення інформації на привабливий товар та засіб контролю споживача, стандартизація, уніфікація мас-медійного продукту, зменшення інформаційно-комунікаційної різноманітності медіапродукції, збіднення змісту інформаційних повідомлень тощо. Це -- засоби корекції дійсності, як і поширені сьогодні технології фрагментації, інсценізації реальності та вибудовування пріоритетності в подачі окремих повідомлень, що притаманно мас-медійній діяльності. Наголошено також на тому, що ЗМК формують (тому що так собі уявляють світ) суспільну свідомість, і самі ж у результаті змушені реагувати, пристосовуватися до цих уявлень, враховувати у вибудовування своїх комунікацій. Рефлексія реальності, яку здійснює журналістика, -- це не лише виголошена думка (хоч і вона має суттєве значення), а також критерії та умови бачення. Мас-медіа -- це демонстрація того, як власне суспільство описує себе, оскільки позиція мас-медіа закорінена в принципах сприйняття дійсності соціумом («спостереження другого порядку» або «спостереження спостерігачів», за Н. Луманом, що потребує дослідження не в категоріях викривлення, а в категоріях конструювання реальності), вони виявляють знаки культури для самої культури, важливі як фактори її самоусвідомлення. Наголошено на переконливості такої позиції та її адекватності розумінню діяльності літературно-мистецької періодики: видання про літературу -- артикуляція досвіду сучасності як культури тотальної інформаційності і про інформаційні та комунікаційні можливості мас-медіа, і про потенціал мистецтва слова, і про власний поступ.

У підрозділі 2.2. «Мас-медіа і простір літератури» доведено, що для вирішення окресленої проблеми комунікаційного вписування літератури як соціокультурного феномена в контекст сучасної епохи (початкової стадії інформаційного суспільства) на теренах України треба зосередити дослідницьку увагу на соціальних комунікаціях щодо літератури, центром яких є літературно-мистецький журнал.

Літературно-мистецьке журнальне видання -- це спеціалізований ЗМК, який конструює (через селективний відбір фактів і коментарів) образ літератури як соціокультурної реальності; транслює його аудиторії, спілкуючись з якою, навіює їй цей образ, формуючи цим і аудиторію; встановлює контакт між літературою та соціумом в аспекті координації запитів та очікувань споживачів і пропозицій виробників; надає слово творцям літератури, проте також лише на умовах селекції, реалізуючи у своїй комунікаційній діяльності уявлення культури про соціокультурний ціннісно-функціональний статус мистецтва слова. Журнал -- це розповідь і розповідач про поточне життя літератури, що позиціонується на фоні пережитого минулого та очікуваного майбутнього як її образ у динаміці й змінах, шануванні традиції та очікуванні новаторства. Періодика про мистецтво слова характеризується соціальною інституціалізованістю і виступає самостійним гравцем у просторі соціальних комунікацій з, для і про літературу, який їх упорядковує, санкціонує й забезпечує реалізацію. У розмовах про літературу і для літератури у сфері мас-медіа має місце інтерсуб'єктивний контакт і формується контекст (поточних, суперечливих, вільних, ангажованих, щирих, неправдивих, цікавих, тривіальних, глибоких тощо) вражень, висловлених у компетенції й логіці ініціатора такої комунікації -- літературно-мистецької періодики, що у свою чергу дозволяє досліджувати і її як експлікованого спостерігача та комунікатора. У ЗМК мистецтву слова також надається можливість «прямої» актуалізації, це комунікація з літературою у формі публікації творів та публічних виступів літераторів (інтерв'ю, коментар, нарис, рецензія тощо). Літературно-мистецька періодика -- це репрезентоване уявлення про літературу певної епохи разом зі всіма правилами, керуючись якими, суспільство надає літературі соціокультурного статусу.

Літературно-мистецька періодика як об'єкт дослідження доступна для системного опису: цілий спектр наукових питань підлягає продуктивному розв'язанню через застосування детально розробленої методики аналізу текстів (герменевтичний структурний аналіз, контент-аналіз) та методики аналізу мас-медійних процесів (метод вивчення встановлення пріоритетів, метод побудови моделі видання, контент-аналіз).

У підрозділі 2.3. «Комплексний моніторинг літературно-мистецької періодики як спосіб дослідження соціальних комунікацій щодо художньої літератури» описано параметри застосованого в дослідженні системного моніторингу літературно-мистецької періодики сучасної України, розробленого згідно з теоретико-методологічним підґрунтям роботи та з урахуванням потенціалу наукових методів, що використовуються сучасною гуманітаристикою загалом та науками про соціальні комунікації зокрема (контент-аналіз, метод побудови моделі, метод вивчення встановлення пріоритетів, структурний та герменевтичний методи). Ключовим методом став контент-аналіз, решта -- доповнювали та забезпечували розкриття конкретних питань у межах комплексного дослідження. Окремі емпіричні відомості й спостереження підлягали зіставленню, перевірці на взаємообумовленість і взаємоузгоджуваність; кількісно-якісно впорядковані відомості щодо окремого видання тлумачились як унікальна позиція в інформаційному просторі і порівнювалися з відомостями про інші видання, узагальнювалися для визначення особливостей комунікаційної діяльності цього типу мас-медіа; проводилося взаємне проектування спостережень і результатів дослідження. Генеральна сукупність, яка підлягала детальному аналізу, -- десять всеукраїнських літературно-мистецьких журналів за 2005-2009 рр. Вони мають найвищі показники обсягу, накладу та сталу аудиторну орієнтацію; література для кожного з них є провідною проблемно-тематичною зоною, яка систематично розробляється. Періодом, вибраним для дослідження цього мас-медійного масиву, стало п'ятиріччя, що в роботі розуміється як період виявлення рис культури тотальної інформаційності в українському соціокультурному контексті.

У третьому розділі «Сучасна українська літературно-мистецька журнальна періодика як медіасуб'єкт» літературно-мистецькі журнальні видання досліджені як концептуальна модель та описані як окремий мас-медійний сегмент. Також увагу приділено програмності української літературно-мистецької періодики, аудиторній орієнтації та цілісності випуску журналу.

У підрозділі 3.1. «Концептуальна модель літературно-мистецького журналу» наголошено, що в дослідженні обрано підхід, який зосереджується на функціональному (комунікаційному, прагматичному) аспекті журналістики (розробляється в працях О. Зернецької, В. Іванова, Н. Костенко, Б. Потятиника, Є. Прохорова, В. Різуна, Ю. Фінклера, О. Холода, А. Чічановського): мас-медіа розглядається як комунікатор, що має свої стратегії діяльності, мету та засоби; у соціологічному плані порушуються питання впливу преси на соціум, відповідальності, функціонального діапазону, у комунікаційному -- питання технологій спілкування комуніканта й комуніката.

З позицій функціонального підходу літературно-мистецька періодика -- система з нестійкою динамічною рівновагою, оскільки, з одного боку, має різнопланові функції в соціальнокомунікаційному середовищі, а з іншого -- постійно реагує на зовнішні впливи. Доведено, що видання, присвячені літературі, треба номінувати «літературно-мистецька періодика» з огляду на їхні функціональні ознаки та розробити відповідну модель цього типу ЗМК.

Концептуальна модель літературно-мистецького видання, накреслена й детально описана в цьому підрозділі, містить визначення предмета зацікавлень такого типу мас-медіа, особливостей цільової аудиторії, комунікування з відповідним соціокультурним простором та характеру впливу на кожного з учасників комунікаційного процесу. Вона демонструє уявлення про те, чим постає літературно-мистецька журнальна періодика як медіасуб'єкт у сфері соціальних комунікацій щодо літератури, пояснює характер здійснюваної нею роботи та містить функціональні параметри цього типу ЗМК.

У підрозділі 3.2. «Системний огляд усеукраїнської літературно-мистецької журнальної періодики» викладено результати вивчення української періодики, зосередженої на літературі, у перспективному плані формування картини журнальної культури України початку ХХІ століття в літературно-мистецькому її сегменті. Проведене в межах цього кола питань окреме контент-аналітичне дослідження передбачало визначення того, які проблемно-тематичні зони суспільного життя розробляються виданнями, наскільки широкий їхній тематичний діапазон. Показники змісту інформаційних повідомлень, що відстежувалися: рівень інформативності видань, тематичний діапазон, співвіднесеність тематичних ліній у виданнях, співмірність інтересу до минулого й сучасності, проекція простору літератури на інші соціокультурні контексти.

За кількістю матеріалів лідерами серед усеукраїнських літературно-мистецьких журналів за 2005-2009 рр. є «Книжник-review», «ШО», «Кур'єр Кривбасу», хоча матеріали у цих виданнях є не надто розлогими, аутсайдерами -- «Дніпро», «Вітчизна» та «Березіль», хоча загальний обсяг кожного номера -- значний, що свідчить про об'ємність матеріалів, а також вказує на бажання журналів формувати (або підтримувати) погляди аудиторії на літературу, спосіб її бачення, а не презентувати своїм читачам поточне життя мистецтва слова у його розмаїтості. За період 2005-2009 рр. увага до літератури як соціокультурного простору дещо слабшає, як і зацікавленість суспільною проблематикою, проте зростає інтерес до мистецтва в цілому.

Кожне з видань самостійно вирішує питання віднайдення балансу щодо розподілу уваги між сучасністю й минулим, літературою та іншими тематичними зонами, обсягом і кількістю матеріалів. Проте, за комплексом показників інформативності «найбагатшими» виявилися журнали «Київська Русь», «Кур'єр Кривбасу» (протягом 2005-2009 рр.), а «найбіднішими» -- «Дніпро» (до 2009 р.), «Київ» та «Вітчизна» (у 2009 р.) як дві зони -- відповідно центру й периферії -- у континуумі, який займають усеукраїнські літературно-мистецькі журнали, між ними -- поле комунікаційної діяльності цього типу медіасуб'єкта в сучасному українському інформаційному просторі.

Намірам, потенційним можливостям й фактичним реалізаціям літературно-мистецьких видань як специфічного медіасуб'єкта, що характеризується особливостями формату та комунікаційної діяльності, присвячено підрозділ 3.3. «Програмність і верстка видань про літературу». У пункті 3.3.1. «Комунікативні наміри журналу як медіасуб'єкта» ознаки кожного з десяти всеукраїнських літературно-мистецьких журналів були проаналізовані в контексті реалізації виданнями програми дій, що властива цьому функціональному типу мас-медіа. Наголошено, що діяльність літературно-мистецьких видань тлумачиться як посередницька місія в контексті масового спілкування (В. Різун) та проблематизовано питання програмності роботи видання про літературу. Цей медіасуб'єкт, як спостерігач, здійснює концептуалізацію дійсності, формує позицію щодо неї (зокрема, простору літератури), з якої і веде комунікацію, тому програмність може бути ідентифікована.

У контексті порушених питань увагу було зосереджено на статусі коментаторів літератури на сторінках періодики. Значна частка коментаторів зсередини простору літератури («ШО», «Березіль», «Київська Русь») свідчить про наміри видань забезпечити скорочення дистанції між читачем та митцем через встановлення безпосереднього їхнього контакту та бажання виносити судження й оцінювати літературу за її власними законами; мала («Дніпро», «Сучасність», «Дзвін») -- означає схильність видань до підтримування статусу відстороненості від простору літератури та прагнення оцінювати мистецтво слова за встановленими над ним критеріями. Комунікаційну діяльність значної частини часописів («Книжник-review», «Кур'єр Кривбасу», «Київ») можна інтерпретувати як схильність зберігати зовнішню позицію щодо простору літератури як провідну і бажання компетентної та внутрішньо прийнятної власне для літератури розмови про неї. Кількість коментаторів (найбільше у «Книжника-review», найменше -- у «Дніпра» та «Кур'єра Кривбасу») можна тлумачити як налаштованість одних часописів на широку дискусію про літературу та інших -- на розмову про неї винятково з «ключовими особами», яких обрав журнал. Перша позиція відкрита й плюралістична, друга -- закрита й авторитарна. Проте, перша -- швидше втрачає свіжість, хоч і залишається актуальною, друга -- надає перевагу ґрунтовності реакцій. Досліджувані видання за кількістю коментаторів (і, відповідно, за стратегіями діяльності) розташовуються між цими двома крайніми точками.

Літературно-мистецька періодика здійснює встановлення пріоритетів у вигляді трансляції різними типами комунікантів-коментаторів закликів до активності (і мистецької, і читацької спільноти, а також влади, суспільства загалом) та констатацій певного стану простору літератури й соціокультурного контексту, найбільша частка котрих стосується літературної творчості (30 %) та літературної продукції (17 %), менше хвилює періодику літературна традиція (7 %) та нове літературне покоління (6 %). Верстка в контексті суспільної проблематики також простежуються. Активістами цієї програми є «Сучасність», «Дніпро», «Березіль», «Кур'єр Кривбасу» та «Київ». Найчастіше настановні дії торкаються питань формування національної свідомості (52 %), стосунків з Росією (20 %) та державної політики (10 %).

Редакційна політика часопису скерована на відповідну цільову аудиторію. Горизонт очікування видання щодо аудиторії містить ціннісні орієнтації, до яких апелює цей медіасуб'єкт та які він пропонує аудиторії. Про ці аспекти діяльності літературно-мистецької періодики мовилося в пункті 3.3.2. «Аудиторна орієнтація видання». Встановлюючи контакт з читачем, літературно-мистецька періодика підтримує інтерес до читання («Київська Русь», «ШО», «Книжник-review»), керує читанням («Кур'єр Кривбасу», «Дніпро», «Дзвін», «Київ»), хоч і апелює до різних варіантів читацького досвіду. Для «Київської Русі» важливим є зближення з читачем у поглядах на літературне життя, створення для зацікавлених у житті літератури спільного комунікаційного поля для зустрічі й порозуміння. «ШО» має на меті демократизм у відносинах з читачем, загострення акцентів у осмисленні літератури, прагне ввести літературу в царину публічності та висвітлити зону актуального мистецтва. У варіанті «ШО» літературно-мистецька періодика виявляється цікавішою за саму літературу, про яку пише, хоча при цьому і не розвиває читача, на відміну від «Книжника-review», завжди компетентнішого за свого читача, якого прагне просвітити. «Дніпро», «Дзвін», «Київ», «Березіль» та «Сучасність» -- журнали, що репрезентують інституціональний дискурс українського літературного процесу, надаючи можливість висловитися лідерам визнаного літературного руху через розлогі розмови. «Кур'єр Кривбасу» охоче посилається в судженнях на науковців та апелює до стабільного горизонту очікування підготовленого й вихованого на якісній літературі читача. Суттєвих змін в аудиторній орієнтації за 2005-2009 рр. не було помічено.