Поетичне моделювання прекрасного в українському фольклорі: Традиційний ідеал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ПОЕТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПРЕКРАСНОГО В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ: ТРАДИЦІЙНИЙ ІДЕАЛ

Семененко Вікторія Петрівна

10.01.07 - фольклористика

Київ - 2010

Анотація

Семененко В.П. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 - фольклористика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2010.

У дисертації проаналізовано способи художнього моделювання дійсності в українському фольклорі. Основну увагу зосереджено на висвітленні традиційного ідеалу людини в різних видах і жанрах усної творчості. Наголошено, що зображення ідеальної людини пов'язане з пошануванням культу предків, а також з героїзацією, ліризацією як способами освоєння світу. Ідеальне минуле на рівні суспільного ідеалу має безпосередній стосунок до менталітету народу, ідей патріотизму і проектується в майбутнє, а на рівні родинно-обрядового, особистісного життя відбувається певна констатація ідеальної сфери через ідеалізацію.

Поетичне моделювання прекрасного, зображення ідеальної людини залежить не тільки від світоглядних уявлень народу, його менталітету, а й певною мірою від жанрової специфіки творів фольклору. Основою поетичного моделювання в казках є фантастичний елемент, бажане тут стає дійсним; у легендах і переказах, думах та історичних піснях ідеалізується, як правило, домінанта патріотизму через концепти волі, віри, слави; у пареміях переважає морально-етична складова ідеалу; у колядках та щедрівках сфера ідеального переноситься в майбутнє; натомість у поховальних голосіннях образ людини ідеалізується через ретроспекцію і констатацію сучасного, але без проекції в прийдешнє. Дослідження традиційного ідеалу людини на прикладі фольклорних видів і жанрів засвідчило наявність стійких фундаментальних соціонормативних компонентів народного світогляду і культурних концептів, що відіграють роль стабілізатора духовно-культурного розвитку і оптимізують сферу майбутнього, виправдані логікою народного світогляду і культури.

Ключові слова: традиція, ідеал, ідеалізація, менталітет, моделювання прекрасного, жанрова специфіка, образ людини.

Аннотация

Семененко В.П. Поэтическое моделирование прекрасного в украинском фольклоре: традиционный идеал. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - К., 2010.

В диссертации впервые в украинской фольклористике анализируется поэтическое моделирование прекрасного в устном народном творчестве в аспекте выявления основных констант традиционного идеала человека. На междисциплинарной методологической базе философии, эстетики, этнопсихологии и филологической рассматриваются источники форми-рования моделей прекрасного в фольклоре в связи с возникновением во времена синкретизма способа превращения космического (небесного) в земное, сакрального в профанное, священного в обыденное и наоборот.

Раскрывается содержание таких понятий и категорий, как фольклор, менталитет, идеал, общественный идеал и идеал человека, проявление системы моделирования прекрасного в разных, наиболее репрезентативных жанрах: сказках, легендах и преданиях, думах и исторических песнях, пословицах и поговорках, колядках и щедровках, а также семейно-обрядо-вом фольклоре (в частности, в похоронных причитаниях - «голосіннях»). Поэтическое моделирование прекрасного в каждом из жанров имеет свою специфику. В сказках преобладает фантастический элемент, что обеспечивает совершенность действия в достижении героем цели. Здесь идеализируется представитель народа как свидетельство потенциальной возможности каждого, преодолевая препятствия, сформировать себя, достичь желаемого. В легендах, преданиях, думах, исторических песнях идеальным становится герой, главной чертой которого является патриотизм. При этом существенную роль отведено таким концептам, как воля (свободолюбие), родная вера, слава. Паремийные жанры идеализируют преимущественно морально-этические достоинства человека, его гармоническое поведение в общественной среде. В колядках и щедровках человек изображен на пути к желаемому, своей светлой мечте. Микрокосм (человек) и макрокосм (мир, вселенная) здесь пребывают в идеальной гармонии. Желаемое как действительное с точки зрения идеала в похоронных причитаниях становится невозможным, здесь идеализируется преимущественно прошлое человека. Художественный прием ретроспекции в причитаниях выполняет существенную функцию идеализации человека, его главных морально-этических качеств. Лишь относительно умерших детей, кроме характеристики краткого идеального прошлого и настоящего, идеализируется вообразимое будущее как желаемое: жизнь в раю.

В диссертации подчеркивается, что фольклор является специфической формой отражения действительности, он не только полифункционален, но и обладает чертой воспроизведения идеальной модели общественных и личностных ценностей, при этом общественные идеалы конкретизируются в личности и через личность, а личностные имеют значение лишь тогда, когда стают общественно важными.

Ключевые слова: традиция, идеал, идеализация, менталитет, имидж, поэтическое моделирование, жанровая специфика, образ человека.

Summary

V.P. Semenenko. Poetic Modeling of the Beautiful in the Ukrainian Folklore: Traditional Ideal. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of Science in Philology degree in the specialization 10.01.07 - Folklore Studies. Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2010.

The thesis analyzes the methods of artistic modeling of reality in the Ukrainian folklore. The focus is made on the presentation of the traditional ideal of man in various types and genres of the oral folk arts. It has been emphasized that the image of an ideal man is associated with honoring the cult of ancestors as well as glorification, lyrization as world exploration methods. The ideal past at the level of the public ideal has a direct relation to the mentality of a nation, patriotic ideas and is projected to the future, and at the family and ceremonial, personal life the ideal sphere is ascertained through idealization.

Poetic modeling of the beautiful, representation of an ideal man depends not only on the world view of the nation, its mentality, but to some extent on the genre specificity of folk art works. The foundation of the poetic modeling in fairy tales is a fantastic element, where the desired becomes real; in legends, traditional stories, ballads and historical songs, the idealized element is generally dominated by patriotism through concepts of will, faith, and fame; in paroemiae, moral and ethic component of the ideal prevails; in Christmas carols and songs, the ideal domain is conveyed to the future; and in funeral lamentations the image of man is idealized through retrospection and statement of the present, yet projected on the future.

The studies of the traditional ideal of man based on folklore types and genres have shown that there are persistent fundamental socio-normative components of the national world outlook and cultural concepts acting as a stabilizer of the spiritual and cultural development and optimizing the realm of the future justified by the logic of the national world outlook and culture.

Key words: tradition, ideal, idealization, mentality, modeling of the beautiful, genre specificity, image of man.

ідеал фольклор обрядовий

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційної теми. У сучасному глобалізаційному світі найактуальнішою проблемою стає пізнання феномену людини як осердя вивчення закономірностей життя давніх культур і цивілізацій, трансформації суспільств протягом тисячоліть, з'ясування онтологічної природи етносів і націй, а відтак дослідження їхньої ментальності, психології, прогнозування агресивних і толерантних форм співіснування тощо. У контексті таких методологічних підходів набуває важливого значення вивчення стабільних факторів розвитку, що пов'язані з традиційними формами духовно-практичного освоєння світу людиною, зокрема з формуванням ще з періоду синкретизму сфери універсалій, що набували ознак ідеалу як соціонормативної характеристики і зберігали як для колективу, так і для індивіда домінантну роль. Цей процес формування традиційного ідеалу як компонента народного світогляду відбувався безпосередньо з формуванням мови, мислення, першоелементів світогляду і яскраво відображений у фольклорі. Адже однією з найважливіших рис світогляду (незважаючи на різні моделі: космоцентричну, теоцентричну, антропоцентричну) була й залишається протягом тисячоліть сфера уявного, бажаного, пов'язана з духовно-практичним освоєнням довкілля. У фольклорі сфера прекрасного, довершеного, бажаного заполонює весь простір, що пов'язаний як з образами природи, речей, так і людини. Специфіка фольклорних жанрів неодмінно впливає на концентрацію цієї ідеальної сфери, надто коли це стосується безпосередньо традиційного ідеалу людини.

В українській (та й, зрештою, європейській і світовій) фольклористиці майже немає спеціальних досліджень ідеалу у фольклорі загалом та ідеалу людини зокрема. Опрацьований як філософська категорія (ідеал, ідеальне) чи категорія естетики (естетичний ідеал), ідеал людини у фольклорі досі не знайшов системного висвітлення, можливо, ще й із тих причин, що зусилля науковців були зосередженні на пізнанні далеких минулих епох, у яких шукали джерел формування народностей та націй з метою самовизначення, самоідентифікації.

Про ідеальний образ людини у фольклорі принагідно писали ще в добу романтизму, коли відбувалося нагромадження великої кількості уснопое-тичних матеріалів - передусім народних пісень і дум. М. Максимович, М. Го-голь, І. Срезневський, П. Лукашевич, О. Бодянський, М. Костомаров, П. Ку-ліш чимало прислужилися утвердженню в науці думки про високий розвиток усної традиційної творчості народу в минулому, кожен по-своєму реалізовуючи й актуалізовуючи імператив «До джерел!». Для дослідників і збирачів усної народної поетичної творчості у період романтизму було одним із пріоритетів розглядати твір як мистецьке поєднання в ньому краси з історичним наповненням; естетичний компонент засвідчував давність походження фольклору, своєрідність світосприймання та світовідтворення українців. Відтак це послужило основою вивчення ідеального, символічного у зіставленні з реальним побутовим на прикладі обрядової та необрядової лірики та епіки (М. Максимович, Я. Головацький, М. Костомаров). Згодом помітний внесок в осмислення ідеального світу окремих образів казок, легенд, пісенних жанрів, дум, замовлянь, голосінь, загадок здійснили О. По-тебня, П. Чубинський, М. Драгоманов, П. Житецький, І. Франко, М. Павлик, М. Сумцов, Б. Грінченко, В. Шухевич, Д. Яворницький, Я. Новицький, В. Гнатюк, М. Грушевський, І. Свєнціцький, К. Сосенко, Ф. Колесса, В. Петров та ін.

У ХХ столітті ідеал у фольклорі вивчали мало - за окремими жанрами і лише з позицій класових. У зв'язку з активізацією наукових пошуків та вдосконаленням фольклористичної методології в другій половині ХХ століття розпочато вироблення нових підходів до розуміння багатьох явищ фольклорної традиції. Праці М. Рильського, О. Дея, І. Березовського, М. Шубравської, М. Шульги, І. Денисюка в Україні, В. Гусєва, О. Лосєва, К. Давлєтова, А. Петрухіна, Б. Путилова, К. Чистова у Росії містять постановку проблеми дослідження естетичного ідеалу у зв'язку з реалістичним мистецтвом. Не позбавлені раціональних міркувань, ці не зовсім спеціальні щодо вивчення ідеалу у фольклорі студії на сьогодні сприймаються як певний етап його опосередкованого осмислення. Нині багато уваги етичному та естетичному компонентах в усній традиційній культурі приділяють філософи М. Попович, С. Кримський, фольклористи Л. Копаниця, В. Буряк, В. Давидюк, І. Зварич, М. Дмитренко, О. Киченко, Н. Лисюк, Н. Ярмоленко, С. Китова, О. Яковлева, О. Павлов, О. Гінда, Я. Поліщук, Я. Гарасим, О. Вертій, І. Швед та ін.

За сучасних умов, коли предметне поле фольклористики окреслюється чіткіше, поєднуючи широке й вузьке розуміння поняття «фольклор», є можливість врахувати найрізноманітніші праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, що вивчали чи пізнають усну творчість як багатошарове й багатовекторне явище традиційної нематеріальної культури, культури переважно вербальної, комунікативної, але й такої, що є своєрідним спадком давніх і нових епох, адже, за висловом американського вченого А. Дандеса, «фольклор універсальний: був завжди і, швидше за все, буде завжди» Дандес А. Фольклор: семиотика и/или психоанализ. - М.: «Восточная литература», 2003. - С.13..

У центрі фольклорних творів завжди перебуває людина, стосується це народної фантастики, обрядово-ритуальної сфери, героїчної поезії чи побутових жанрів. Ця людина у фольклорі - своєрідний образ самого народу як ідеального носія безсмертя. Звідси відповідно й випливає погляд на ідеал людини у фольклорі як на традиційний конструктивний елемент, що дає можливість пізнати багато аспектів світогляду народу, його менталітету, національного складу мислення, закономірностей динаміки усної нематеріальної культури, естетики колективної творчості та визначенні пріоритетів людської діяльності в контексті внутрішніх та зовнішніх чинників інформаційно-культурного обміну, формування майбутнього образу світу. Відтак пізнання через фольклор людини як представника народу, нації за сучасних умов набуває особливої наукової актуальності, адже спрямоване на вдосконалення самої людини, практику взаємин у співвідношеннях «людина - людина», «людина - соціум», «людина - нація», а ширше: «нація - нація», «людина - людство».

Вивчення поетичного моделювання прекрасного у фольклорі, ідеального образу людини актуалізується ще й із тієї причини, що герої усної творчості, як правило, перебувають у стані стресів, афектів, конфліктів, що потребують своєрідних вирішень чи емоційних «нейтралізацій» - таких, щоб гармонізували особистість та її взаємини з іншими представниками соціуму, і пов'язана з віднаходженням головних смислів концептосфери прекрасного в усній культурі. Морально-етичний, естетичний ідеали безпосередньо пов'язані із психологізмом фольклору. Цей аспект потребує більше уваги. Інтроспекція психоаналітичного методу на фольклорному матеріалі дозволяє глибше розкрити проблему ідеального героя як сформованої Самості, котра пройшла складний шлях індивідуації через ряд ініціацій (тут важливим об'єктом є казки, обрядова календарна та родинна творчість - купальська, весільна, поховальна тощо). Опис ідеального у фольклорі, таким чином, зачіпає, з одного боку, проблему послідовного аналізу світогляду і психологічних рис народу, а з іншого - питання змістовних функціональних властивостей універсалій і поетичних форм у фольклорному контексті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з науковими програмами та плановою темою кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні проблеми філології» (№ 2 БФ 044-01. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Г.Ф. Семенюк), а також узгоджується із актуальними фолькло-ристичними дослідженнями в Україні, що здійснюються відділами фолькло-ристики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського (м. Київ), Інституту народознавства (м. Львів) Національної академії наук України, іншими науковими осередками, університетськими центрами.

Мета дисертації полягає в системному дослідженні проблеми поетичного моделювання прекрасного в українському фольклорі, традиційного ідеалу людини на матеріалі творів епічних, ліричних жанрів.

Для досягнення поставленої мети ставимо перед собою такі завдання:

актуалізувати потребу вивчення поетичного моделювання прекрасного у фольклорі;

розглянути поняття ідеалу, ідеалізації в контексті загальносвітоглядних уявлень народу;

крізь призму народного ідеалу розкрити проблему «менталітет і фольклор»;

проаналізувати специфіку традиційного ідеалу людини відповідно до жанрової природи фольклору: у фантастиці (казка, легенда), козацькому епосі (думи, історичні пісні), обрядово-ритуальній (календарна та родинна творчість);

охарактеризувати етнообрази жінок і чоловіків (гендерний підхід);

відзначити роль фольклору для формування образів національних героїв.

Об'єкт дослідження - різножанрові твори українського фольклору: казки, легенди, перекази, прислів'я та приказки, колядки та щедрівки, голосіння; образи-персонажі з погляду народних уявлень та оцінок.

Предмет дослідження - поетичне моделювання прекрасного, специфіка відображення традиційного ідеалу людини у фольклорі.

Джерельну базу дисертації становлять численні видання фольклору різних жанрів, що побачили світ протягом двох століть (класичні збірки М. Цертелєва, М. Максимовича, П. Лукашевича, А. Метлинського, П. Куліша, І. Рудченка, П. Єфименка, П. Чубинського, Я. Головацького, М. Драгоманова, І. Манжури, І. Франка, Б. Грінченка, В. Гнатюка, Д. Яворницького, Ф. Колесси, К. Грушевської та ін.), а також архівні матеріали з рукописних фондів ІМФЕ НАН України, сучасні записи усної творчості (С. Мишанича, В. Сокола, І. Павленко, В. Мицика, наші власні).

Методи дослідження. У дисертації застосовано ті методи дослідження, що відповідають методології фольклористики: описовий, історико-генетичний (М. Костомаров, О. Котляревський, О. Веселовський, М. Грушевський, Ф. Колесса, О. Дей, Л. Дунаєвська, Р. Кирчів, С. Азбелєв, В. Давидюк, Н. Малинська, В. Буряк), структурно-семантичний (О. Потебня, К. Леві-Строс, В. Пропп, М. Бахтін, Ю. Лотман, Р. Барт, Л. Копаниця), порівняльно-типологічний (М. Драгоманов, М. Сумцов, Б. Путилов, Є. Мелетинський, В. Гусєв, Г. Пермяков, В. Гацак, Н. Шумада), психоаналітичний (З. Фройд, К.-Ґ. Юнґ), онтологічний (А. Менеґетті). Описовий забезпечує повноту охоплення емпіричного матеріалу. Завдяки історико-генетичному методу з'ясовуються генеза ряду образів та жанрова природа фольклору. Структурно-семантичний метод дозволяє пізнати значення фантастичних та реалістичних образів. Закономірності формування образів різних етнічних традицій, спільне й відмінне в них з'ясовуються через порівняльно-типологічний метод. Важливість психоаналітичного та онтологічного методів полягає в розкритті архетипів та генотипів художньої свідомості, вивченні мотиваційної сфери життєдіяльності особистості у фольклорі.

Наукова новизна роботи продиктована обраним аспектом дослідження: вперше в українській фольклористиці системно розглянуто поетичне моделювання прекрасного у фольклорі, традиційний ідеал людини на рівні образів-персонажів із з'ясуванням впливу жанрової специфіки усної народної творчості та закономірностей функціонування світогляду, формуванням стрижневих рис ментальності спільноти. Простежено ряд особливостей ідеалізації дійсності у фольклорі та домінантних ознак у характеристиці героїв, у тім числі й героїв національних. Уперше порушено питання про образ покійної людини як ідеальної у зв'язку з пройденим нею земним шляхом, пошануванням культу предків, турботою про безсмертя.

Методологічною основою дисертації стали класичні праці вітчизняних та зарубіжних дослідників у галузі фольклористики, етнології, етнопсихології, психоаналізу, філософії, естетики, лінгвістики, в яких порушено проблеми ідеалу людини, суспільного ідеалу, менталітету, функціонування усної традиційної культури, естетики фольклору.

Теоретичну основу для написання роботи забезпечили фундаментальні студії українських і зарубіжних учених, котрі досліджували феномен фольклору у зв'язку з мовою, мисленням, уявою, ціннісними орієнтаціями тощо. З українських дослідників це такі постаті, як М. Косто-маров, П. Юркевич, І. Нечуй-Левицький, О. Потебня, М. Драгоманов, І. Франко, М. Сумцов, М. Грушевський, Ф. Колесса, В. Перетц, В. Петров, Г. Ващенко, а також учені останніх десятиліть і сучасні: фольклористи, етнологи М. Грицай, О. Дей, М. Пазяк, М. Гайдай, Л. Дунаєвська, І. Денисюк, О. Таланчук, Р. Кирчів, С. Росовецький, Л. Копаниця, Н. Малинська, В. Давидюк, М. Гримич, О. Бріцина, О. Івановська, О. Кісь, психологи, педагоги, філософи М. Шлемкевич, М. Стельмахович, М. Парнюк, М. Попович, С. Кримський, В. Храмова, В. Янів, А. Баронін, Л. Шевцова, О. Стражний та ін. Із зарубіжних науковців варто назвати такі відомі імена: Дж. Фрезер, Е. Тайлор, З. Фройд, К.-Ґ. Юнґ, К. Леві-Строс, Е. Кассірер, А. ван Геннеп, Б. Малиновський, Е. Фромм, М. Еліаде, Р. Барт, Е. Сепір, Г.- Ґ. Ґадамер, Е. Нойманн, М.-Л. фон Франц, А. Дандес, Д. Саука, росіяни О. Веселовський, В. Пропп, О. Фрейденберг, М. Бахтін, М. Кравцов, В. Гусєв, А. Петрухін, Є. Мелетинський, К. Чистов, В. Анікін, О. Лосєв, В. Топоров, Г. Гачев, Л. Виноградова, С. Толстая, С. Неклюдов, Т. Левкієвська, Т. Агапкіна, білоруси А. Федосик, О. Морозов, Г. Барташевич, І. Крук та ін.

Практичне значення дисертації: можливість використання теоретичного матеріалу для подальших наукових розробок актуальних проблем «ідеал і фольклор», «світогляд і фольклор», «менталітет і фольклор», «психологізм фольклору», написання монографій, підручників, навчальних посібників для аспірантів, студентів, підготовки спецкурсів з фольклористики, етнології, етнопсихології у вищій школі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати роботи апробовано на таких наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Філологія в Київському університеті: історія та сучасність», присвяченій 200-річчю М.О. Максимовича (2004), ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України» (2005), IY Міжнародній конференції «Наукова та літературна спадщина П.П. Чубинського у державотворчих процесах України» (2006), Всеукраїнській науковій конференції «Тарас Шевченко: контекст європейський та національний» (2006), Всеукраїнській науковій ювілейній конференції «Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка: До 150-річчя від дня народження» (2006), Y Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України», присвячених Павлу Чубинському (2007), фольклористичних читаннях, присвячених пам'яті професора Л.Ф. Дунаєвської (2008, 2009).

Дисертацію в повному обсязі та автореферат роботи обговорено, схвалено й рекомендовано до захисту на засіданні кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де робота й виконувалась.

Публікації. Основні положення дисертації, результати і висновки проведеного дослідження висвітлено в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України, загальним обсягом 2,5 друк. арк.

2. Основний зміст роботи

У «Вступі» подано загальну характеристику роботи: обґрунтовано актуальність теми, сформульвано мету й завдання роботи, окреслено стан вивчення проблеми, розкрито об'єкт і предмет аналізу, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, форми їхньої апробації, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ - «Ідеал. Менталітет. Фольклор. Базові теоретичні домінанти». Три його підрозділи концептуально пов'язані і присвячені виокремленню й аналізу філософських і фольклористичних набутків у науковому висвітленні досліджуваної моделі українського традиційного ідеалу та специфіки його відображення в усній творчості. Подано дефініції основних понять, що лягли в основу наукового дискурсу, відзначено етнічні особливості традиційної культури. Актуалізовано проблему людини як у загальнофілософському плані, так і вужче - людини у фольклорі.

Підрозділ 1.1. - «Поняття ідеального: ідеал, ідеалізація» - розкриває методологію дослідження філософсько-естетичної категорії ідеалу та однієї з форм поетичного моделювання прекрасного у фольклорі - ідеалізації. Найближче до питання моральних та естетичних ідеалів для українців підійшли філософи, провідники вітчизняної науки про культуру. Аналізуючи психічну вдачу українців та їхні моральні й естетичні ідеали, вчені наголошували, що фізичне і духовне у представників нації залежить від расової субстанції (Д. Донцов, Ф. Вовк), такі інтелектуали ХІХ - початку ХХ століття, як М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, В. Гнатюк, М. Грушевський показали вплив природно-географічного та історичного чинників на формування особливостей національного характеру, але «первні українського етносу» (Ю. Липа), історія народу, звичаї, традиції, обряди, фольклор накладають суттєвий відбиток на мотиваційну діяльність кожної особи, трактуючи традиційний ідеал як складну, вибудовану на національних засадах динамічну креативну структуру (П. Юркевич, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, Я. Ярема, В. Липинський, П. Гнатенко). Водночас наголошено на універсальності ідеалу як філософської категорії, а також на тому, що ідеал людини у фольклорі формувався як своєрідний критерій прекрасного в реальному (норма, зразок для наслідування) або омріяному житті (бажане дійсне), пов'язаний з потребами життя і культури. Звідси відповідно випливає ідеалізація дійсності та головних персонажів як позитивних героїв, добротворців, котрі втілюють у собі найкращі риси соціуму.

У фольклорі як мистецтві колективної творчості сфера ідеального (пошук ідеалу-абсолюту в тім числі й через ідеалізацію) - неодмінна умова, адже пізнання дійсності відбувається шляхом десакралізації, перетворення Божого на людське і - варто наголосити - навпаки: від буденного, реального, земного, людського до священого, трансцедентного, космічного. Відтак сфера фольклору - це сфера естетичного освоєння дійсності з конкретним виявом універсального ідеалу на рівнях соціуму й особистісному з відповідними нормативними категоріями прекрасного (краси, гармонії), істини, що співвідносяться з такими поняттями, як міра, мораль (суспільна та індивідуальна, особистісна), краса фізична і духовна (внутрішній світ), добро і зло, любов і ненависть, доля - недоля тощо. Трансформація універсального ідеалу на індивідуальному рівні в образах фольклору набуває конкретних персоналізованих форм, проте не позбавляє їх традиційної нормативності, а, отже, зберігає цінності надіндивідуальні, художньо імперсональні, «першоступеневі» (Л. Дунаєвська).

«Суспільний ідеал та ідеал людини у фольклорі» розкрито в підрозділі 1.2. У дисертації виділено два рівні становлення ідеалу, кожен із них уконкретнює концепцію національної специфіки української фольклорної культури, дозволяє дати сутнісну оцінку складної багатовікової історичної долі українського народу, його характеру, психічних прикмет, традиційного укладу життя, світогляду, релігійних вірувань, звичаїв і обрядів, здатну визначити сенс і мету життя людини.

Зокрема, наголошено, що фольклор як форма суспільної свідомості не тільки відображав духовно-практичне освоєння людиною світу, використовуючи колективну пам'ять культурної спадщини минулого, але й формував певні ціннісні орієнтації, що з часом трансформувалися в суспільні сподівання, ідеали. Вироблення суспільного ідеалу та його органічний зв'язок з ідеалом людини безпосередньо випливали з життєдіяльності спільноти. Поява суспільного ідеалу на рівні емпіричної свідомості пов'язана з первіснообщинною епохою, при розпаді якої виник героїчний епос. Суспільний ідеал формувався на основі змішування двох різних світоглядів (язичницького і християнського), поставав у творенні бажаного майбутнього через сферу різноманітних народних уявлень, фантазій, утопій (історико-героїчних, соціально-побутових легенд, апокрифів), опертий на надприродність чи надреальність зображуваних явищ, а, найперше, на суспільні та моральні пріоритети і традиційні народнопоетичні приписи. У фольклорі сфера ідеального була підпорядкована саме здійсненню надій та сподівань, що особливо видно з творів героїко-фантастичного змісту, де представники колективу набували ідеалізації через гіперболізацію сили та розуму як запоруку успіху. Ця програма ідеального постає у вигляді традиційних мотивів (чудесне народження, незвичайна зовнішність, надприродні здібності, велетенська, магічна, таємнича сила, магічні перетворення) та їхніх реалізацій у фольклорних текстах (в думах - «Про Самійла Кішку», «Дума про козака Голоту», «Хмельницький і Барабаш», в історичних піснях - «Пісня про Байду», «Гей не дивуйтеся, добрії люди», «Кармалюка я вродився», в легендах - «Довбуш і чорт»). У давніх за походженням обрядових творах також можна простежити зв'язок людини з соціумом, проте коло того соціуму обмежене: вужче - родом, ширше - однопоселянами (жителями сіл, протоміст), сусідами-краянами.

Відтак суспільний ідеал народу втілено передусім у тих видах і жанрах фольклору, що безпосередньо пов'язані з політичним, соціально-економічним життям: історичних піснях, переказах, думах, соціально-побутових піснях. Фактор ідеалізації суспільства і людини через фольклор, традиційними засобами оформлення світогляду в систему своєрідно характеризує менталітет етнічної спільноти. Вчені наголошують на нерозривності особистісних та суспільних ідеалів: справжні особистісні ідеали неодмінно стають суспільними, а суспільні набувають сили й ваги тоді, коли набувають значення особистісних.

У підрозділі 1.3. - «Фольклор як виразник народного світогляду, менталітету» - йдеться про роль свого етносу в етнічній картині світу та відображення в традиційній культурі різноманітних моделюючих систем ідеалу суспільного та особистісного з урахуванням жанрової специфіки усних творів. Якщо, скажімо, казка слугує концентрованим символічним шляхом оволодіння змістом внутрішніх процесів природної психічної динаміки, апробованим протягом століть засобом «підживлення», відновлення внутрішньої цілісності, гармонізації персонажа, то народна пісня є яскравим модальним вираженням глибинних особистісних психо-емоційних станів, переживань людини. Фольклорні ментальні моделі ідеалу, що є віддзеркаленням духовного ототожнення людини зі своїм народом та виразом її етнічного самовизначення, створюють жанровий простір народної словесності і мають ознаки певних категорій, «чуттєвих еталонів»: героїчність (казка, легенда, переказ, дума, історична пісня), чутливість (лірика соціально-побутова, про кохання, сімейне життя; ліро-епіка - балада), спостережливість, мудрість (прикмети, прислів'я та приказки, загадки), сум, переживання, ідеалізація (поховальні голосіння) тощо. Категорія ментальності, за даними фольклору, традиційної обрядовості - важливий компонент для характеристики ідеалу людини та прогностичних візій її дій в умовах динамічних глобалізаційних викликів сьогодення.

У другому розділі - «Ідеальний образ-персонаж: фантастичне та реалістичне» - модель прекрасного у фольклорі розглянуто крізь призму образної структури, що має дві форми світовідтворення як світопізнання, що відповідно пов'язані з уявою, вимислом та документально-реалістичним зображенням. У центр розгляду поставлено образ-персонаж та його ідеальне наповнення характерними ознаками, що їх формують дві художні картини світу (символічна і реалістична) у завершеній єдності тексту.

Підрозділ 2.1. - «Ідеальний герой народної казки» - присвячений послідовному аналізу казкової «навмисної поетичної фікції» (В. Пропп) в усіх епізодах творів в аспекті висвітлення людської особистості, наділеної рисами, що викликають в інших захоплення і прагнення самовдос-коналюватись, не як формально-конструктивний компонент фольклорного твору, а як фольклорна концептосфера.

Вітчизняні та зарубіжні казкознавці досі майже не зосерджували уваги на сфері ідеального героя. Більше йшлося про походження («історичні корені» - В. Пропп) казок, їхню еволюцію, структуру, зв'язок із соціумом (П. Лінтур, І. Березовський, Г. Сухобрус, В. Юзвенко, Л. Дунаєвська, В. Давидюк, О. Бріцина, Д. Зеленін, О. Формозов, О. Лебедєва, П. Троянов), дослідники прагнули, як правило, віднайти в казках модель фантастичного соціуму й персонажа у зв'язку з реаліями життя, зовнішнім виявом (вчинками, діями), але аж ніяк не з реаліями уяви, ідеального ірраціонального світу. Втім, для розуміння суті образу ідеального героя і, ширше фольклорного світобачення та етнічного уявлення про світ, важливо встановити «універсальну логіку перетворення всього в усе» (О. Лосєв) у фольклорній традиції: пізнання, осмислення і відтворення дійсності. Такий підхід дозволив сформулювати певні орієнтири, за якими доцільно інтерпретувати традиційний ідеал людини як вияв українського психологічного етнотипу в багатоманітних жанрах усної творчості. В різних видах казок цей ідеал, спрямований до антропоцентричної парадигми, має специфічні особливості і пов'язаний із розвитком та розширенням людської свідомості, становленням морально-етичних, естетичних, дидактичних (успадкованих від архаїчної моделі міфологічно-ритуальної табуїстики) принципів суспільного життя, з більшою чи меншою концентрацією фантастичних та реалістичних елементів, міфічного чи соціального типу героїзації.

Поняття ідеальної людини в казках передусім пов'язаний із виокремленням групи позитивного спрямування на чолі з героєм-добротворцем. У найдавніших казках риси ідеальності персонажів були безпосередньо пов'язані з дотриманням унормованих підходів до організації життєдіяльності. При цьому герой-переможець виконує якусь одну функцію, лише йому притаманну (як, скажімо, рак із казки «Коза-дереза»). Тому у фольклорному епосі про тварин, який найбільшою мірою має ознаки докласового родового суспільства (В. Давидюк), ідеальними є не фантастичні герої, а певна умова, результат: звільнення від напасті, халепи, що в неї вони потрапили («Як чоловік ловив вовків», «Ведмежа лапа»), братання-одруження («Про щирого Пса», «Сірко»), змагання у фізичних та розумових здібностях («Заєць та Іжак», «Лисиця та Рак», «Як Заєць Ведмедя в колодязі втопив»). Водночас ідеал людини тут можна опосередковано пов'язати не з творцями й носіями казок, які закладали в сюжети уявлення про перемогу життя над смертю, добра над злом, про торжество справедливості й відновлення світоладу як бажаного середовища існування, а із знаковою природою фольклорного слова, що прагне окреслити й виразити все те, що відбувається в сакральному і профанному світі. Своєрідним перехідним типом від казок про тварин до героїко-фантастичних є багатоваріантний сюжет «Івасик Телесик» (СУС, 327 С, F). Цим сюжетом народ утверджує ідеал кмітливого, справедливого героя, продовжувача роду, захисника природи. Рівень екологічної свідомості героя-добротворця як представника народу, як видно з казок, достатньо високий, адже ідеалізація позитивного образу-персонажа передбачає різновекторні його характеристики.

У чарівних казках крізь стрімкий, майже детективний перебіг подій і складні конфлікти з неодмінною перемогою добрих сил, розмаїту систему типів персонажів (концептів) головний герой - учасник ініціаційного обряду, здобувач волі для інших, фізично дужа, великорозумна, гожа, чесна і порядна людина, борець за справедливість і за особисте щастя (Котигорошко, Іван-Побиван, Іван - мужичий син, Бух Копитович, Іван Голик, Чабанець та ін.) репрезентує у свідомості народного оповідача ідеальну фольклорну картину світу та її елементів в узагальнених, типових культурних семіотичних значеннях, фольклорних концептах, раніше узятих на думку узагальнених ментальних стереотипах - ідеалах. Для казки акцент фольклорного концепту «герой» переноситься на соціальну сторону життя, що полягає в позиціонуванні ідеї створення родини. Тут чарівні сили гублять свою етнографічну детермінованість і стають втіленням тотемів, оберегів, побратимів-богатирів, вірних друзів, соціальних сил, які стають на захист справедливості, а герой казки - не надприродна істота, а людина, член цього соціуму, що має певні риси, діє за законами людської спільноти, завдяки чому і здобуває казковий щасливий кінець. Казкове одруження стає ніби найвищою цінністю і для казкового героя і водночас пропагандою створення сім'ї переважно шляхом ілюстрації образів ідеального чоловіка і дружини.

Найчисельніші соціально-побутові казки зосереджені на відображенні традиційного ідеалу людини в умовах соціального або сімейного конфлікту, відповідно провідна проблема тут не боротьба зі стихіями природи чи злими незрозумілими силами, хтонічними істотами, а людини з людиною. До найважливіших рис ідеального героя соціально-побутової казки належать: розум (хитрість як розум), мудрість, кмітливість, працьовитість, справедливість, чесність, великодушність (форма внутрішньої шляхетності), безстрашність, оптимізм. Етичне тут тісно переплетене з естетичним, дидактичним. Із властивою казці фантастичною складовою для ідеального героя немає нічого неможливого. У казці, на відміну від інших видів і жанрів фольклору, категорія ідеалу у філософському її розумінні здобуває специфічну ознаку здійснення, реалізації, відтак мета та засоби її досягнення для людини стають не лише випробуванням, але й здобутком.

Отже, становлення людини як особистості з позицій народного ідеалу - основна тема казок. Цей ідеал народної фантастики формує універсальний образ-персонаж, який має функцію світотворення: без цього головного героя-добротворця світ би загинув, перетворився на суцільну темряву зла. Герой-добротворець ніби уособлює генетичні родові традиції морально-етичних взаємин, ролі родини, пошанування культу предків, батьків, загалом старших - навіть незнайомих. Харизматичність головного героя полягає в тому, що він не відокремлює себе від спільноти, не зраджує її інтересів, а відтак одержує через подолання перешкод і здійснення ряду подвигів велику доленосну нагороду: одружується на найкращій дівчині - царівні, королівні; здобуває не тільки матеріальне багатство, але - і це найважливіше - владу, стає володарем казкової держави (в уяві народу - ідеальним справедливим керманичем, що, зрозуміло, було соціальною утопією, адже поєднати дійсність давню «архетипну» і нову соціально-класову нереально); він ідеалізується задля віри в краще майбутнє та прикладу іншим, адже казка була ефективним засобом навчання й виховання особистості, розважала людину, гармонізувала її внутрішній світ, спонукала до дії. Через вимисел, фантазію, уяву людина перетворювала світ відповідно до свого ідеалу, а, отже, через традиційну творчість, зокрема казку, змінювалася на краще й сама. У структурно-сюжетній системі наративу цього жанру постійно діє фольклорний закон пропорційної адекватності: злочинець карається, а знедолений, добротворець із тяжких доленосних випробувань виходить переможцем, отримує матеріальні й духовні блага. Цей казковий «happy end» - потужний символ вічного тріумфу добра з погляду традиційного народного ідеалу людини й суспільства. Таким чином ідеалізована людина ставала сама собою, соціалізувалася відповідно до народного світогляду, менталітету, здобувала безсмертя.

Підрозділ 2.2. - «Легенди та перекази: специфіка нарації ідеального героя» - засвідчує, що в усній народній неказковій прозі образ людини підноситься на богатирський п'єдестал, наділяється рисами чудодійників і ідеалізується своєрідними засобами: якщо в легенді фантастична складова спрямована переважно на гіперболізацію героя та подоланих ним перешкод, суперників, то в переказі герой, як правило, - історична документальна особа, постать чи безіменний представник народу, який здійснює патріотичний подвиг, боронячи рідний край, Батьківщину. Важливо, що народ ідеалізує свого представника-богатиря, а не представника влади. Демократизм і гуманізм світоглядних уявлень українців, як видно з легенд і переказів, загалом своєрідна усна традиція зображення героїв, не дозволяє ідеалізувати владу як абсолют, а якщо й трапляється захоплення нею, то це стосується чи поетичної біографії легендарного героя, «вільного козака» (І. Франко) - Палія, Довбуша, Кармалюка, чи воїнів-полководців, що «ведуть своє військо, військо Запорізьке хорошенько» («Пісня про Сагайдачного»). Таких керманичів одноплемінники називали не царем, королем чи будь-яким іншим начальником, а «батьком», що підкреслювали міцність і довірливість стосунків, повагу, готовність пожертвувати заради іншого чи товариства своїм життям.

Оскільки в легендах і переказах за інформацією чи передачею певних знань відчувається і якась ідея, тенденція, то вона вимагає втілення в різних прийомах нарації, пов'язаних з жанровим кодом, найвищої фантастичної образності, підпорядкованої життєвим практичним завданням: у легендах навіть документальний герой набуває фантастичних рис (як, скажімо, кошовий Іван Сірко), а в переказах змальовується більш реалістично і є еталоном лицарської честі, справедливості, моральності, сили духу, краси.

У жанровому арсеналі легенд і переказів є чимало способів ідеалізації героїв та героїнь, змалювання їхньої мужності, життєвої сили і хоробрості, щедрості, вірності рідній землі та краянам - мотивів (незвичні або й надприродні обставини їх народження), образів, ситуацій, характеристик, прийомів (перетворення на символічні дерева та кущі або уславлення через називання їхніми іменами природних об'єктів, могил), в яких своєрідно втілюється народний оптимізм і віра, зберігається, пошановується і увічнюється пам'ять про патріотів.

Ідеалізація патріотизму героїв в легендах та переказах пов'язана з тією особливістю, що наші співвітчизники не були загарбниками, а вимушено воювали, захищаючи власні землі й життя, або ж ходили в походи для визволення побратимів та загалом українського люду з неволі, з ясиру. У зв'язку з організованими формами боротьби (ця боротьба набуває не локаль-ного, а національно-визвольного характеру) на історичній арені з'являються достовірні реальні постаті ватажків, котрі в усній народній творчості під-носяться до вершин ідеалу (Б. Хмельницький, І. Богун, І. Сірко, М. Кривоніс, М. Залізняк, У. Кармалюк та ін.).

Схожий до образів легенд та переказів ідеальний герой дум та історичних пісень, що розглянутий у підрозділі 2.3. - «Ідеальний образ козацького епосу - дум та історичних пісень». Основним об'єктом наукових пошуків у цьому підрозділі була візія історизму в героїчному епосі як «явища ідейного порядку» (В. Пропп), а поетизації епічних героїв - як ідеальних через готовність самопожертви як «вищої форми героїзму» (С. Грица) задля рідного народу з прагненням «зажити доброї слави» у формуванні стійкого, водночас динамічного змістового канону української народної епіки.

Ще один посутній складник патріотизму як ідеальної характеристики героя є, окрім слави, концепт своєї віри. Відтак рідний край (Батьківщина), рідна віра, честь і слава - стрижневі концепти, навколо яких твориться силове поле ідеального образу людини в думах та історичних піснях. Головний герой дум та історичних пісень, безперечно, козак-запорожець, що його в суспільній свідомості ідеалізовано відповідно до народних сподівань про честь і братерство, місії служити рідній землі, громаді, товариству, Україні, які, можливо, найкраще передає паремія «Горді не від гонору, відважні не від геройства, шляхетні не від пихи».

Вагомою складовою унікальності українських народних дум є не тільки своєрідна речитативна, з нерівноскладовим віршем, форма епічних творів, спосіб їх виконання кобзарем, лірником під супровід кобзи, бандури чи ліри, а передусім наявність епічного героя-козака, котрий в очах народу є ідеальним: вийшов із народу, відстоював його інтереси, давав надію на краще майбутнє. Цей третій елемент ідеального образу «творчого героя» надзвичайно важливий, бо пов'язаний із формуванням як особистісних, так і соціальних, суспільних ідеалів (хай навіть часом і утопічних).

Епічний герой дум не є відображенням велета, богатиря, котрий втілював у собі гіперболізовану силу колективу. Це герой не фантастичний, як у казках, не узагальнено-неозначений щодо формування Самості в плані індивідуації, як давній билинний богатир чи герой чарівних казок. Це конкретний тип людини, котра позбавлена таких компонентів, як чудесне народження, умирання-воскресіння тощо. Тобто цей герой - реальна людина з народного кореня, що має лицарські риси характеру і є носієм історичної оборонно-визволительської місії. Звідси й формування ідеальних рис людини в думах: від побутових, спільних морально-етичних норм і правил поведінки (дума «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі») до героїчної стереотипії, властивої не всій масі народу, а тій верстві, що активно боролася за права знедолених, поневолених, за волю й свободу, відтак - за власну державність («Дума про козака Голоту»). Ідеальним у свідомості народу козак ставав тоді, коли: по-перше, перемагав, виганяв ворога з рідної землі, визволяв своїх братів і сестер, побратимів, земляків (Самійло Кішка, «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславська»), по-друге, коли гинув у запеклій боротьбі з ворогом, не втративши честі (Іван Коновченко, Хведір Безрідний). Мотиви багатьох сюжетів дум та історичних пісень підтверджують другий пункт особливо яскраво. У центр уваги тут поставлено концепт слави. Ця слава здобувається лише одним шляхом: вірним служінням Батьківщині, товариству, побратимам. Славними, тобто ідеальними з погляду народу, були «браття козаки запорожці», загалом козаки, які виборювали волю, захищали одвічні цінності українців-хліборобів та прагнення до власної незалежності й державності. Слава як найвища ідеальна нагорода по-різному здобувалася й поширювалася, тому вона загалом характеризує «безіменних героїв» (Ф. Колесса), але в кожному конкретному випадку по-своєму: то більшою, то меншою ціною здобувалася на тривалий час або й «на віки». Ці «славні люди» - втілення високих народних ідеалів, виховний потенціал діянь яких зберігається протягом багатьох поколінь.

Ідеальний герой українських народних дум та історичних пісень загалом має системний характер, певну роль у досягненні цієї системності відіграла й специфіка самих жанрів, зокрема обов'язкова гіперболізація героїв, привнесення в їх біографії елемента незвичайності і чудовості, а в деяких творах - переважно в історичних піснях - корелюється конкретно-історичними обставинами, ситуаціями. Так, герої невільницького циклу дум («Дума про невільників», «Плач невільника») в повнішій мірі втілюють концепт віри і разом з тим засуджують віровідступництво людей, ніж персонажі творів про Хмельницького та його соратників, хоч ця своя віра в думах є наскрізною і становить один зі складників патріотизму як мети діяння, а отже, рису ідеальну. Відтак народний героїчний епос представляє розгалужену систему народних цінностей (ставлення до війни, ворога, волі, віри, честі, кохання). Ідеальними з погляду народу були ті герої народних дум та історичних пісень, які мали мету, усвідомлювали свою місію, покликання і не сходили з обраного шляху.

Підрозділ 2.4. - «Специфіка ідеалу людини в пареміях» - на основі гендерної методології розкриває характеристики жінок і чоловіків переважно засобами таких прикметних жанрів, як прислів'я та приказки. Основоположними характеристиками людського ідеалу, як засвідчують паремії, для українців було й залишається гармонійне поєднання фізичної краси з багатим внутрішнім світом.

Складовими ідеальної парадигми з погляду української ментальності стали фізичне й моральне здоров'я, зокрема такі риси, як жіноча врода, чоловіча сила, розум, вірність, чесність, правдивість, справедливість, задушевність, чуйність, працьовитість, а також патріотизм, волелюбність, жертовність тощо. Надперсональність ідеалу втілюється в конкретні формули родинно- та суспільно-побутового життя, родинного виховного досвіду естетизації особистості - естетизм повсякденного буття, своєрідний звід народних законів і порад, дотримання яких робить кожного щасливим, успішним, реалізованою особистістю.

Для українського менталітету надзвичайно важливий такий концепт, як доля, органічно пов'язаний із категорією свободи/несвободи. Свобода передбачає вибір, певні раціонально-емоційні зусилля й відтак творення-прийняття долі. Доленосні рішення людини не завжди детерміновані ідеалом, проте містять його у формі певної утопії чи уламку, зредукованого на основі обставин, що склались (компромісу, конформізму, ілюзії та ін.). Відповідно до можливості вибору й самореалізації загалом ставлення українців до долі як фатуму не зовсім властиве. Щоправда, фольклор фіксує неоднозначні позиції в моделі «людина - доля». З одного боку, це давнє світоглядне уявлення про народження людини з даною їй долею, про Божий наділ людині, а з іншого - віра в те, що завжди можна змінити свою долю на краще, вона залежить від самої людини. Прислів'я та приказки ілюструють обидва пласти такого моделювання: архаїчної моделі-фатуму, що здобула своєрідне «підживлення» в умовах експлуатації людини людиною; і новішої моделі соціальної активності, що засвідчує наявність оптимізму людини, потребу вибору відповідно до ідеалу.

Розділ третій - «Поетизація людини в народній обрядовій творчості» - розкриває особливу специфіку виявів моделювання прекрасного в усній творчості співвідносного з природою, що призводить до актуалізації його функціонального аспекту - творення іншої реальності.

У підрозділі 3.1 - «Природа як засіб формування ідеального в людині» - йдеться про взаємопроникнення тематичних полів «світ природи» і «світ людини» в аспекті осягнення топологічних структур її буття, почуттів, моралі, органічний гармонійний приклад краси природи для наслідування людиною в своєму житті, аксіологічної значущості природи, мудрого співіснування людини і природи. Ця паралель віддавна зафіксована у фольклорі принаймні у трьох вимірах: як «коефіцієнт реальності» (О. Аста-ф'єв) у художній свідомості, як словесні символи, як форма об'єктивації художнього ідеалу. Відповідно вербальний вимір природи у текстовому просторі фольклору - художня універсалія, а символічне значення образів продиктоване стереотипами щодо предметів, явищ, істоти (зірка, місяць, сонце, вогонь, вода, ворон, зозуля, пара голубів), що виступає символом і виконує роль психологічного паралелізму, зіставлення, нерідко - контрасту. Зауважимо при цьому, що семіотизація психологічних проблем походить із рослинного світу. Це особливо властиве українській народній обрядовій ліриці та пісням про кохання й родинне життя.

У підрозділі 3.2. - «Ідеалізація персонажів у колядках та щедрівках» - простежено особливості величання людини в зимовій календарно-обрядовій творчості: ідеальний господар, ідеальна господиня, ідеальний парубок. ідеальна дівчина. Підкреслено одну з найважливіших функцій ідеалізації персонажів - прогностичний оптимізм. При ідеалізації людини застосовано модель природовідповідності й очікуваного позитивного результату (вдалого заміжжя дівчини, доброго приплоду худоби, багатого врожаю), що сприяє радості господарів, «звеселенню їхнього дому». Поетичне моделювання прекрасного відбувається з допомогою паралелі: природа - людина. Як у природі досягнуто ідеалу, гармонії, так і серед людей наповненість, самодостатність природи передбачає таку ж саму ідеальну картину й для людини. Сивая зозуленька облітає сади, три тереми: “А в першому - красне сонце, //А в другому - ясен місяць, //А в третьому - дрібні зірки. //Ясен місяць - пан господар, //Красне сонце - жінка його, //Дрібні зірки - його діти. Колядки та щедрівки: Зимова обрядова поезія трудового року /Упоряд., передм. і приміт. О.І. Дея; нотний матеріал упоряд. А.І. Гуменюк. - К.: Наук. думка, 1965. - С.50.