Поетичне моделювання прекрасного в українському фольклорі: Традиційний ідеал

З органічного оптимізму природи людина переносила у своє життя ідеал стосунків, із світлою вірою дивилась у завтрашній день. Отже, мета колядок і щедрівок - «дім звеселити» (О. Потебня), спрогнозувати щасливе майбутнє через символічну ідеалізацію самої людини (ідеальний господар, охоронець роду і родини, ідеальна господиня, ідеальний парубок, ідеальна дівчина, ідеальні діти) не як побажання, а як дійсність, підвищивши її суспільний статус та господарський стан тощо.

Особливості ідеалізації людини на рівні sakrum|profanum з'ясовано в підрозділі 3.3. - «Образ ідеальної людини в родинно-обрядовому фольклорі: поховальні голосіння». Буденне, побутове, земне з погляду вічності набирає вагомих рис та оцінок, що безпосередньо пов'язані з ідеалізацією як протистояння смерті, як бажання підтримувати порядок у Космосі, як протиставлення порядкові безладдя, тобто у вічному закономірному циклічному відродженні життя в усіх його формах. Культ предків та ідея безсмертя - логіка дійств поховального ритуалу і основні концепти поховальних голосінь. Тому логіка ритуальних вчинків живих при померлому наповнена глибокою повагою і визнанням безсумнівного авторитету предків, а механізми ідеалізації померлої людини мають стабільний характер і складають основні мотиви голосінь.

В українській традиційній обрядовості голосіння над померлим було передусім прерогативою рідних, тих, на чию долю випало горе. Це відповідало архаїчній традиції, менталітетові селянської родини з її невеликою заможністю з одного боку, а з іншого - з турботою про небіжчика, якому чужий плакальник міг бути не бажаний.

За різними рівнями поетичного моделювання дійсності (функціонально-тематичним, віковим, гендерним) в голосіннях виокремлено п'ять основних категорій: 1) плач за старшими з роду, сім'ї (за дідом, бабою); 2) плач дорослої дочки за мамою; 3) плач жінки за чоловіком; 4) плач матері за дитиною; 5) плач сестри за братом, сестрою. У голосіннях за старшими, за мамою, за чоловіком особливо акцентується на працьовитості, хазяйновитості, мудрості, альтруїзмі як складниках ідеалу людини -представника українського етносу. В цій п'ятиярусній моделі особливо виділяється другий пункт: плач дочки за матір'ю. Хоч образ померлої матері в українській традиції ідеалізується як загальнолюдська категорія, проте егоїзм живих при цьому може падати до нульової точки, коли брати до уваги готовність дочки піти разом із матір'ю в могилу. Чи не найбільш естетизована група творів, що стосується четвертої номінації: плачу матері за померлою дитиною. Оплакуючи рідну дитину, мати водночас оплакує і свою майбутню нещасну долю. Ідеалізація маленької дитини тут набирає іншого характеру, ніж у голосіннях за дорослими. Дитина постає в образі чистого янгола, котрий не має гріхів, а тому постає в уяві плакальниці небожителем, Господь забирає її до себе в рай: ідеальна істота має належати ідеальному світові, а на землі такого світу не знайти.

На відміну від інших жанрів, де поетичне моделювання прекрасного стосується діючих персонажів з характеристикою конкретних вчинків і сфери майбутнього, в поховальних голосіннях в узагальненій (типізованій) формі констатується ідеальне минуле померлої людини, яка ідеалізується з метою пошанування культу предків, задобрення злих духів, а також для збереження родової честі й гідності, як запоруки безсмертя, семантика якого виражає циклічність вічного буття.

У загальних висновках підсумовано результати дослідження, викладено його основні висновки, окреслено шляхи й перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.

Універсальність ідеалу - це своєрідна ціннісна естетична, морально-етична та дидактична норма, вироблена традицією, отже, традиційний ідеал людини містить усталену, матричну нормативність. Людина з погляду її духовно-практичної сутності втілює особистісний та суспільний ідеали, відображаючи узагальнений досвід людей, родові, групові, суспільні потреби й інтереси, фольклор продукує такі нормативні цінності (такий традиційний ідеал), що стають своєрідною універсальною сукупністю об'єктивних за змістом значень бажаного уявного дійсного та відповідним критерієм оцінок реального. Поетичне моделювання прекрасного, онтологізм традиційного ідеалу у фольклорі містить компоненти художньо-функціональні, конкретно-чуттєві образи, що дозволяють людині самореалізовуватись уявно з проекцією на здійснення. Відтак традиційний ідеал у фольклорі має не абстрактний характер, а конкретний, із збереженням жанрової специфіки, хоча й при тому превалюють нормативні цінності надіндивідуальні, художньо імперсональні, що формують певні узагальнені типи уявлень і прагнень, часом соціально-утопічних, ілюзійних.

Ідеал людини у фольклорі формувався тривалий час як своєрідний оцінковий критерій прекрасного в житті. Тим дійсність у фольклорних творах здебільшого міфологізована (поетизована), героїзована, ліризована з метою наближення її до ідеалу. Саме тому головні персонажі усних народних творів переважно позитивні, втілюють у собі найкращі людські риси як представники ідеалізованого соціуму чи групи, етносу, нації. Вони є носіями певного типу менталітету. Традиційний ідеал, співвідносячись із менталь-ністю народу, втілюється в різних жанрах фольклору по-своєму. До найбільш репрезентативних видів фольклору, що відображають ідеал людини, належать календарно-обрядові (передусім величальні пісні - колядки та щедрівки), родинно-обрядові твори (весільні пісні, голосіння), казки, легенди, перекази, прислів'я та приказки тощо.

У казках ідеальний герой завжди має позитивну мету й досягає її, утверджує добротворчість, любов і злагоду, соціальну активність, справедливість, вірність. Як правило, цей герой проходить ряд ініціацій для формування Самості, становлення особистості й займає помітне місце в соціумі. Із ментальністю, ідеалом безпосередньо пов'язана патріотична складова фольклору. Ідеальною у фольклорі постає лише та людина, яка втілює ідею патріотизму, живе за законами честі, моральності, краси. Такий образ козака-запорожця, гайдамаки часів Коліївщини, історичної постаті - видатної особи: Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса, Івана Сірка, Максима Залізняка, Олекси Довбуша, Устима Кармалюка. Рідний край, рідна віра, честь і слава - основні концепти, навколо яких твориться силове поле ідеального образу людини в українських народних думах та історичних піснях. Відтак завдяки поетичному моделюванню прекрасного формується ідеальний образ національного героя - захисника Вітчизни, лицаря, готового до самопожертви. У легендах, переказах, прислів'ях та приказках, думах, історичних піснях моделюється ідеальний типовий образ, котрий стає прикладом для наслідування й зберігається в народній пам'яті протягом століть.

У фольклорі традиційний ідеал людини має універсальний характер, охоплює різні сфери життєдіяльності жінок і чоловіків. Основна увага в них зосереджена на духовно-практичному осягненні світу за морально-етичними та естетичними законами й приписами. Ідеальною людина постає як з погляду фізіології (будова тіла, його краса й гармонія, врода), так і з погляду внутрішньої краси, ладу тіла з душею і духом. Надперсональність ідеалу втілюється в конкретні формули родинно- та соціально-побутового життя - своєрідний звід народних законів і порад, дотримання яких робить кожного щасливим, успішним, реалізованою особистістю.

У прислів'ях та приказках, весільному фольклорі, піснях про сімейне життя можна спостерегти поетичну модель руйнування ідеалу - повного (крах ілюзій) або часткового (форма компромісу, прагматичного мінімалізму). Те, що було спрямоване в майбутнє, бажане, можливе, раптом стає реальним, але не таким бажаним чи й зовсім не бажаним. Відповідно ідеал втрачає властивості мрії, високої мети, регулятивної оптимістичної функції й набуває своєрідного песимістичного статусу «заземлення», часом у формі пасивного протесту, «примирення», «терплячості», а подеколи - агресії та неприйняття.

Поетизація світу людини відбувалася через світ природи (образи космогонічні, рослин, тварин), яка була ідеальним зразком для наслідування. Пізнаючи природу, людина глибше пізнавала й саму себе, порівнювала стани й властивості довкілля із власним побутом, взаєминами між людьми, емоціями, почуттями, вчинками тощо. Це властиве найбільше обрядовій ліриці. Картина світу в піснях моделюється таким чином, щоб через природу відобразити життя людини в родині й суспільстві. Давні величальні пісні українців - колядки та щедрівки - яскраве свідчення органічного поєднання космічного й земного, природного й людського, сакрального й профанного. Величання - спосіб зображення традиційного ідеалу людини в образах переважно селянської хліборобської родини, представників трьох поколінь: старшого (дід і баба), середнього (батько й мати), молодшого (парубок, дівчина, діти). Важливим моментом у структурі такого величання є увага до пошанування культу предків і наближення людини до мрії. У колядках та щедрівках змальовується ідеальне сучасне та ще більш ідеальне майбутнє; герої як носії традиції опоетизовуються й стають ідеальними.

У поховальних голосіннях ідеалізується людина в минулому часі. Пам'ять про померлу людину зберігається вже не у формі образу-ідеалу, а лише у формі ідеалізованого образу. Цей образ пов'язаний передусім із реальним життям людини, з її самоздійсненням, взаєминами з родиною, суспільством. В оплакуванні померлих виокремлюється естетизована ідеалізація дитини, що має не лише ретроспективний характер, але й прогностичний. Останній момент стосується переконання про визначення ідеального місця для вічного перебування померлої дитини, а також усвідомлення власної гіркої долі плакальниці (як правило, матері). Культ предків та ідея безсмертя - основні складові моделей ідеального образу людини в поховальних голосіннях.

Дослідження традиційного ідеалу людини на прикладі таких фольклорних видів і жанрів, як казки, легенди, перекази, думи, історичні пісні, прислів'я та приказки, колядки та щедрівки, поховальні голосіння засвідчило наявність стійких фундаментальних соціонормативних компонентів, що в лоні народного світогляду відіграють не тільки роль стабілізатора духовно-культурного розвитку, своєрідної багатовікової матриці, але й співвідносяться зі сферою майбутнього, оптимізують її. Людина, таким чином, здобуває глибоку причетність як до світу минулого з культом предків, історичною пам'яттю, так і до світу майбутнього. Зображення ідеальної людини у фольклорі виправдане логікою народного світогляду турбуватися про неперервність роду, високість та міць духу, багатство душі, красу і вроду тіла.

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях:

1. Семененко В.П. Проблема ідеалізації казкового героя в українському фольклорі (традиція і фальсифікат) / Семененко В.П. Література. Фольклор. Проблеми поетики. - Вип.17. - К.: КНУ, 2003. - С.131-136.

2. Семененко В.П. Ідеал краси в українській народній пісенності поч. ХІХ ст. (на матеріалах записів М.О. Максимовича) / Семененко В.П. Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. - Вип.11. - К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2004. - С.365-368.

3. Семененко В.П. Фольклорні джерела ідеалів краси в творчості О. Довженка / Семененко В.П. Літературознавчі студії. - Вип.13. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. - С.331-336.

4. Семененко В.П. Ідеальний образ дівчини в українському фольклорі (за матеріалами народних паремій) / Семененко В.П. Література. Фольклор. Проблеми поетики. - Вип.32. Присвячений 170-річчю від дня народження П. П. Чубинського. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. - С.376-383.

Размещено на Allbest.ru