Міфологічна парадигма поезій Миколи Воробйова

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

МІФОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ПОЕЗІЙ МИКОЛИ ВОРОБЙОВА

10.01.06 - теорія літератури

Демидюк Лілія Мирославівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені івана Франка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Галета Олена Ігорівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Зварич Ігор Михайлович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри психології, декан факультету педагогіки, психології та соціальної роботи

АНОТАЦІЯ

Демидюк Л.М. Міфологічна парадигма поезій Миколи Воробйова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2010.

Дисертацію присвячено розгляду проблеми міфотворчості в літературі на матеріалі поезії Миколи Воробйова. У роботі розглянуто теоретичні питання взаємозв'язків літератури та міфу, основна увага зосереджена на питанні авторської міфотворчості. Центральним є поняття міфологічної парадигми як найбільшої структурної одиниці авторського міфу. Досліджено роль символу у процесі міфотворення. Символ потрактовано як місце зустрічі міфу та літератури; підпорядкований у художньому тексті авторській логіці міфомислення він стає основним чинником формування міфологічної парадигми.

Міфологічна парадигма визначена як така, що складається із пов'язаних за значенням метатропів, кожен з яких об'єднує семантично близькі символи. Виокремлення домінантних символів у поезіях М.Воробйова, з'ясування їх семантики у різних контекстах, дозволило згрупувати символи у метатропи, простежити формування міфологічної парадигми, яка за семантичною забарвленістю охарактеризована як есхатологічна.

Ключові слова: міфотворчість, авторський міф, міфологічна парадигма, символ, метатроп, вертикальний контекст, герменевтика, інтерпретація, семантика, есхатологія.

ANNOTATION

Demydyuk L.M. Mythological paradigm of Nickolay Vorobyov's poetries. - Manuscript.

Dissertation on obtaining scientific degree of candidate of sciences on speciality 10.01.06 - theory of literature. - the Lviv National University named after Ivan Franko Lvi, 2010.

Dissertation is devoted to consideration of problem of myth creativity in literature on material of Nickolay Vorobyov's poetry. The theoretical questions of interrelations of literature and myth are considered in work, basic attention is concentrated on the question of author myth creativity. Notion of mythological paradigm as most structural unit of author's myth is central. A role of symbol is explored in the process of myth creativity. A symbol is interpreted as a summit place/venue of myth and literature; inferior in an artistic text to author logic of mуtomislennya he becomes the basic factor of forming of mythological paradigm.

A mythological paradigm is defined as such, that consisting from methatropes linked between themselves by content each of which unites semantically close symbols. The selection of dominant symbols in N.Vorobyov's poetries, defining of their semantics in different contexts, allowed to group symbols into methatropes, to trace forming of mythological paradigm which due to semantic colour is described as eshatological.

Keywords: mуth creation, authors myth, mythological paradigm, symbol, methatrope, vertical context, germenevtic, interpretation, semantic, eshatology.

АННОТАЦИЯ

Демыдюк Л.М. Мифологическая парадигма поэзий Николая Воробъева. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2010.

Диссертация посвящена проблеме мифотворчества в литературе, рассмотренной на примере поэзии Николая Воробъева. В работе затронуты теоретические вопросы взаимосвязи литературы и мифа, основное внимание сосредоточено на авторском мифотворчестве. Центральное место занимает понятие мифологической парадигмы как самой крупной структурной единицы авторского мифа. Исследована роль символа в процессе мифотворчества. Символ интерпретируется как средство взаимопроникновения элементов мифа и литературы; подчиненный в художественном тексте авторской логике мифомышления он становится основным фактором формирования мифологической парадигмы. Мифологическая парадигма, по определению, состоит из связанных по значению метатропов, каждый из которых объединяет семантически близкие символы.

Повторяемость символов, семантика которых восходит к мифологическому срезу культуры, приближает поэзию писателя к мифотворчеству, поскольку автор из отдельных частей предыдущих мифов создает новый сказ. По принципу творчества это напоминает бриколлаж, описанный К.Леви-Строссом. Оставаясь в рамках литературы, писатель использует мифологические приемы несколькими способами: как проявление индивидуального взгляда на мир (миф как личностная история), как апеллирование к авторитету мифологических значений и структур, и как применение родственного типа творчества и сохранение скрытой (для мифа - сакральной) информации. Совокупность таких способов включения мифа в литературный контекст свидетельствует об авторском мифе писателя, который охватывает все его творчество. Не следует считать мифом отдельное авторское произведение, так как линия мифологического сказа надстраивается над разными текстами (где писатель сознательно или бессознательно прячет ее в глубину текста), каждый из которых содержит лишь отдельную часть целостного сообщения. Наличие такой скрытой линии не препятствует пониманию каждого из текстов в отдельности. Но для полного раскрытия информации нужно установить мифологическую связь с другими текстами автора. Поэтому к анализу стихотворений Н.Воробъева привлечен вертикальный контекст, и ближайший - Киевская школа с ее основополагающей мифологичностью, и наиболее отдаленный - литературно-культурные памятники, вобравшие в себя давнюю мифологию и являющиеся основой создания новых мифов. Вертикальный контекст дает возможность выявить семантические пласты в символе, проследить способ развития мифологических элементов в текстах автора.

Сравнивая разные произведения Н.Воробъева, было обнаружено постоянство символической системы поэта. Анализ доминантных символов в поэзии проявил их семантическую взаимосвязаность и тематическую сгруппированность. Системность использования тех или иных символов свидетельствует о бриколлажном методе письма, который на текстовом уровне проявляется посредством повторения доминантных символов в разных авторских контекстах. В поэтических текстах Н.Воробъева символы образуют бинарные оппозиции, образующие символы с медиативной семантикой. Медиация противоположностей создает метатроп круга, основной смысл которого - цикличность, постоянное возвращение к первоначалу - выражается в семантике символов колодца, ожерелья, кружения. Особо выделяется семантика символа солнца, принадлежащего одновременно и к метатропу света, и к метатропу круга. Метатропы света, тьмы и круга образуют основную мифологическую парадигму поэзии Н.Воробъева. Детальный анализ семантики символов, формирующих эти метатропы, выявляет эсхатологический миф в поэзии Н.Воробъева.

Анализ семантики символов в поэзии Н.Воробъева дал возможность определить тематические свойства мифологической парадигмы поэта: наиболее ярко выражены эсхатологические мотивы. На содержательном уровне эсхатология в поэзии автора разветвляется на мировую и индивидуальную. Мировая типологически подобна индийской эсхатологической модели, основное значение которой - цикличность. Индивидуальная эсхатология близка к христианской мифологической модели жизни и смерти человека. Цикличность бытия всех элементов Вселенной - основной смысл поэзии Н.Воробъева. Анализ поэтических текстов Н.Воробъева позволяет сделать вывод о наличии в его творчестве эсхатологической мифологической парадигмы, основывающейся на взаимосвязи семантики доминантных символов. Такая мифологическая парадигма превалирует в творчестве Н.Воробъева, но не исключает наличия других.

Определение доминантных символов в поэзии Н.Воробъева, анализ их семантической значимости в разных контекстах позволили сгруппировать символы в метатропы, проследить формирование мифологической парадигмы поэта, являющейся признаком создания авторского мифа.

Ключевые слова: мифотворчество, авторский миф, мифологическая парадигма, символ, метатроп, вертикальный контекст, герменевтика, интерпретация, семантика, эсхатология.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дослідження взаємозв'язків міфу та літератури українське літературознавство активізувало у 80-90-х р.р. ХХ ст. Теоретичним підґрунтям для досліджень стали праці зарубіжних учених (К.Ґ.Юнґа, К.Леві-Строса, Н.Фрая, М.Еліаде та ін.). Увагу українських дослідників привертає міфопоетика художнього твору, а також способи вияву міфотворчості в літературі. Виявлення міфологічних сюжетів, образів та з'ясування особливостей їхнього функціонування в художньому творі поширилось у літературознавстві й стикається з меншими труднощами, ніж розв'язання таких питань, як міфологічна природа літературного твору, міфотворчість у рамках літератури, співвідношення літератури та міфу в межах словесного мистецтва. Розробка теоретичного підґрунтя для вирішення перелічених питань в українській науці про літературу тільки починається. Відбувається це шляхом інтерпретації та осмислення літературних творів з погляду міфокритики з подальшим виявленням у цих творах міфологічних структур та міфологічного способу творення. Питання спорідненості міфу та літератури вилилось в розробку поняття авторського міфу. В українському літературознавстві проблемі міфотворчості присвячені праці Григорія Грабовича «Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка», Оксани Забужко «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу», Тетяни Мейзерської «Проблеми індивідуальної міфології: Міфотворчість Т.Шевченка», Ярослава Поліщука «Міфологічний горизонт українського модернізму» та ін., які на матеріалі української літератури намагаються довести наявність міфотворчості в літературі.

Вивчення проблеми авторської міфотворчості на прикладному рівні готує матеріал для подальших теоретичних узагальнень. Але для цього недостатньо спиратися на творчість кількох знакових постатей, таких як Т.Шевченко та Леся Українка. Виникає потреба у розширенні кола об'єктів міфокритичної інтерпретації.

В українській літературі ХХ ст. Володимир Моренець простежує «кілька яскравих міфологічних сплесків». Одним із таких сплесків є творчість поетів Київської школи, яка може стати відповідним матеріалом для дослідження авторського міфу в літературі.

Повернення до міфології, засадничо важливе для поетів Київської школи, реалізується в поетичних текстах через насичення їх міфологічними символами і сюжетами. Ця міфологічність у кожного автора виявляється в свій спосіб. Для Василя Голобородька характерне повернення до язичницького світогляду, поєднаного з органічним фольклоризмом. Для Михайла Григоріва актуальною є первісність, у значенні справжності, до-іменність як ознака злитності елементів буття в їх першоствореній недоторканості. У поезії Віктора Кордуна Валентина Колесник віднаходить індивідуальну та всесвітню космогонію, яка формує авторський міф. Важливо, що у своїй розвідці В.Колесник виокремила можливість витворення авторського міфу на базі загального міфопоетичного світогляду. Таким чином, авторський міф зберігає зв'язок з класичними міфами і водночас відрізняється від них тим індивідуальним змістом, що його заклав автор.

На деяких аспектах міфологічності поезії Миколи Воробйова - есхатологічних мотивах, бінарних опозиціях, синтезі та колажі - зосереджували свою увагу Анатолій Макаров, Олександр Найден, Василь Івашко, Лукаш Луцький, Тарас Пастух. Проте, ретельне дослідження зв'язків поезії М.Воробйова з міфом в літературознавстві не проводилось.

Поезія Миколи Воробйова типологічно відмінна від поезії Тараса Шевченка та Лесі Українки, тож дослідження його літературної міфотворчості дозволяє по-новому застосовувати методологічний інструментарій. До того ж, творчість Т.Шевченка та Лесі Українки є завершеною і може слугувати матеріалом для дослідження результату авторського міфотворення в літературі, натомість поезія М.Воробйова як сучасного автора перебуває в постійному становленні; досліджуючи її, можна виявити особливості авторського міфотворення як процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідної теми «Проблеми літературознавчої методології: теоретичний та компаративістичний аспекти» (номер держ. реєст. 0106U005909) на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета дослідження - обґрунтування поняття міфологічної парадигми як основної структурної одиниці авторського міфу, виокремлення складових міфологічної парадигми - символу та метатропа, дослідження особливостей їх функціонування в художніх творах, визначення способів інтерпретації індивідуального міфологічного повідомлення.

Для досягнення цієї мети необхідне вирішення таких завдань:

1) теоретичний розгляд понять міфу та міфотворчості, їх реалізації у літературі;

2) характеристика авторського міфу як цілісного світогляду;

3) дослідження символу як структурного елементу міфу, розгляд основних функцій символу та його здатності виступати елементом вертикального контексту та простором інтерпретації;

4) окреслення поняття міфологічної парадигми як сукупності метатропів, що складаються із взаємопов'язаних значень символів;

5) характеристика поетики текстів М.Воробйова в контексті Київської школи; зосередження уваги на тих особливостях письма, які свідчать про міфологічний спосіб творення;

6) детальний аналіз семантики домінантних символів у поезіях М.Воробйова шляхом залучення вертикального контексту;

7) згрупування значень символів у метатропи, об'єднання метатропів у міфологічну парадигму, виявлення її основного змістово-сюжетного навантаження;

8) визначення ролі міфологічної парадигми у формуванні авторського міфу.

Об'єктом дослідження є поетичні тексти Миколи Воробйова зі збірок «Пригадай на дорогу мені» (1985), «Місяць шипшини» (1986), «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990), «Іскри в слідах» (1993), «Човен» (1999), «Срібна рука» (2000), «Слуга півонії» (2003), «Оманливий оркестр» (2006).

Предметом дослідження є міфологічна парадигма поезій М.Воробйова як сукупність згрупованих значень символів і як структурна одиниця авторського міфу.

Методи дослідження базуються на окремих положеннях теорії та філософії міфу (К.Ґ.Юнґ, О.Лосєв, Н.Фрай, О.Фрейденберг, М.Еліаде, О.Косарєв), основних принципах структуралізму та структурної семіотики (К.Леві-Строс, Р.Барт, Ю.Лотман, Н.Рубцов), теорії вертикального контексту та інтертекстуальності (О.Ахманова, І.Гюббенет, Н.Фатєєва та ін.); використовуються елементи герменевтичного підходу (Г.-Ґ.Ґадамер, П.Рікер). Поєднання цих методів дослідження дозволяє, враховуючи специфіку творчості М.Воробйова, комплексно розглядати проблему міфотворчості в літературі, простежувати наявність логіки міфомислення у конкретних поетичних текстах. Теорія та філософія міфу забезпечує формулювання основних методологічних понять: індивідуальний міф, авторський міф, міфотворчість у літературі. Принципи семіотики та структуралізму уможливлюють виокремлення важливих структурних одиниць авторського міфу - символу та міфологічної парадигми. Теорія вертикального контексту та герменевтичний підхід допомагають розкрити змістове наповнення поезій Миколи Воробйова, виявити їх зв'язок з міфологічним пластом культури.

Наукова новизна дослідження полягає у виокремленні та застосуванні поняття міфологічної парадигми як найбільшої структурної одиниці авторського міфу. Для характеристики міфологічної парадигми використано відомі в гуманітарній науці поняття символу та метатропа, рамки функціонування яких у роботі розширено: вони виконують роль структурних елементів авторського міфу. У роботі в загальних рисах окреслено структуру авторського міфу: він складається з однієї або кількох міфологічних парадигм, які формуються із пов'язаних за значенням метатропів, кожен з яких об'єднує близькі за значенням символи. Така схема авторського міфу запропонована вперше й апробована на матеріалі творчості Миколи Воробйова. Для інтерпретації символів у поезії М.Воробйова використано поняття вертикального контексту, розроблене у лінгвістиці, проте, як виявилося, може бути плідним і в літературознавстві. У роботі чітко розмежовані понятття міфопоетики та міфотворчості, які досі часто використовували як взаємозамінні. Також розмежовано те, що можна дослідити у міфі (міф-текст) і те, що протистоїть науковому аналізу (міф-дійсність).

Науково-практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в процесі подальших досліджень взаємозв'язків міфу та літератури, індивідуальної міфотворчості та структурних особливостей авторського міфу, враховані при написанні монографій, підручників, навчально-методичних посібників, у розробці лекційних курсів, спецкурсів та спецсемінарів з теорії та історії літератури, літературної творчості, культурології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи оприлюднено в доповідях, виголошених на таких конференціях: VIII Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2005), VI Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2006), Міжнародній науковій конференції «Криза теорії» (Чернівці, 2007), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Література в системі міждисциплінарних зв'язків» (Львів, 2007), Всеукраїнській науковій конференції «Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології» (Тернопіль, 2008), науковій конференції «Осягаючи літературу на перехрестях віку (до 75-річчя з дня народження Миколи Ільницького)» (Львів, 2009), щорічних звітних конференціях та наукових семінарах кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім.І.Франка (2005 - 2008). В цілому дисертація обговорювалася на наукових семінарах цієї ж кафедри (2009, 2010) під керівництвом професора, член-кореспондента НАН України М.М.Ільницького. За темою дисертації опубліковано 9 статей у наукових виданнях ВАК України загальним обсягом 4,5 арк.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (перші два мають по три підрозділи, третій має шість підрозділів), висновків. Загальний обсяг роботи - 215 сторінок, із них 198 сторінок основного тексту. Додається список використаних джерел (207 позицій).

міф символ поезія семантика

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі стисло охарактеризовано стан і перспективи досліджень міфотворчості, обґрунтовано актуальність та новизну теми дослідження. На основі визначальних рис поетики Київської школи та Миколи Воробйова як одного з її представників вмотивовано вибір теми, визначено об'єкт та предмет дослідження. Сформульовані мета та завдання роботи, які необхідно вирішити для розкриття теми. Аргументовано методи дослідження, коротко описано науково-практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - «Проблема міфу та міфотворчості в концепціях українських та зарубіжних дослідників» - проаналізовано дослідження, присвячені проблемам міфу та міфотворчості, узагальнено важливі для дисертаційної роботи ідеї.

У першому підрозділі - «Міфотворчість як позачасове явище» - зосереджено увагу на проблемах визначення міфу, з'ясування причин його витворення. Розглянуті концепції зарубіжних дослідників, зокрема тих, у працях яких ідеться про позачасову актуальність міфу та міфотворення. Визначено важливі для всієї роботи питання: чи можливий міф у літературі, якщо так, то чи він перебуває в межах літератури, чи виходить за її рамки; що є цим міфом - усі твори автора чи їх частина; з яких елементів і в який спосіб твориться міф у літературі.

У дисертаційній роботі міф розглянутий як ментальний феномен, породжений міфологічним мисленням, що існує в людській свідомості поряд з логічним (науковим). На основі концепцій К.Леві-Строса, Я.Голосовкера та О.Лосєва міф визначено як синтетичний підхід до дійсності, що пропонує співпереживання зі світом, а не його дослідження. Це всеохопне інтуїтивне знання, яке не розчленовується на раціональні складові та містить непроминальні цінності.

Щодо причин виникнення міфу думки вчених розвиваються у двох напрямках: 1) міф виникає внаслідок реакції на зовнішні чинники як спосіб пристосування до певних закономірностей світу (Дж.Фрейзер, Б.Малиновський, Е.Дюркгайм, Л.Леві-Брюль та ін.); 2) міф виникає внаслідок дії внутрішніх, тобто особистісних чинників як спосіб їхньої реалізації (Е.Кассірер, В.Вундт, З.Фройд, К.Ґ.Юнґ, Дж.Кемпбелл та ін.). Прихильники обох позицій визнають міф результатом функціонування міфологічного мислення, яке виконує важливу роль у формуванні світогляду.

Поєднати два протилежні підходи щодо причин виникнення міфу вдалось Клоду Леві-Стросу. Він вважає, що міф виникає як наслідок реалізації особистісних потреб людини, поєднує прагматичні та непрагматичні аспекти життєдіяльності спільноти. Міф як спосіб упорядкування духовних цінностей та уявлень моделює повсякденний спосіб життя і структуру суспільства. Концепція міфотворця як бриколера К.Леві-Строса містить думку про те, що міф може мати автора, який його сконструював. Цей учений вважає міфотворчість результатом функціонування міфологічного мислення, тому причина міфотворчості криється в самих можливостях людської психіки.

Присутність логіки, тобто певного ряду послідовно зумовлених закономірностей у способі творення міфу, відстоює Я.Е.Голосовкер. Його концепція руху образів у міфах, означення їх сукупності терміном «смислообраз» перегукується із пропозицією К.Леві-Строса «визначати кожен міф як сукупність усіх його варіантів». З такого погляду міф - це не лише одиничний текст культури, а єдність цих текстів з погляду способу міфотворення.

Важливо, що результати досліджень К.Леві-Строса в первісних суспільствах актуальні для дослідження сучасного міфотворення, оскільки цей вчений аналізував структуру міфів, а не їх змістове наповнення. Структура міфу в різні історичні періоди може наповнюватись актуальним саме для цієї епохи змістом, який у межах міфу поєднується з архаїчними смисловими константами. На тому, що міфологічне мислення та його реалізація у міфотворчості притаманні людям всіх часів наголошував також О.Потебня. Якщо врахувати міркування К.Леві-Строса, Я.Голосовкера та О.Потебні, стає очевидною можливість витворення міфу у різних сферах людської діяльності.

Теретичну базу осмислення міфотворчості доповнює концепція індивідуального міфу Олексія Лосєва, згідно з якою міфотворцем є кожна людина. Індивідуальна міфотворчість виявляється у щоденному житті як певна система інтуїтивних знань. Цю міфотворчість людина скеровує у різні сфери, навіть у побутове мовлення (про що також говорив О.Потебня). Закономірно виснувати, що митець виявляє у своїй творчості риси індивідуального міфу.

Виникає потреба розмежувати поняття індивідуального та авторського міфу. Індивідуальний міф кожна людина творить сама для себе, для свого внутрішнього збудування, тому цей термін доречний у психології та філософії. Авторський міф найтісніше пов'язаний із мистецтвом, - сферою, у якій поняття автора має важливе значення. Авторський міф виникає на базі індивідуального міфу і до його конструктивної функції долучає комунікативну. Не кожен індивідуальний міф може перетворитись у авторський з тієї простої причини, що не кожна людина є поетом, художником чи музикантом. У сфері мистецтва відбувається перетворення індивідуального міфу в авторський. Це перетворення може відбуватися з різною інтенсивністю; про авторський міф можна говорити тоді, коли прояви міфологічного мислення яскраві та чітко виражена міфологічна структура творів того чи іншого автора. У тому випадку, коли авторський міф виконує соціоформуючу функцію, він перетворюється на колективний. Проте не завжди колективний міф виникає у сфері мистецтва, часто він формується у площинах політики чи релігії, для яких поняття авторства не таке важливе, як для мистецтва. Тому не кожен авторський міф може перетворитись у загальносуспільний чи загальнонаціональний, тобто колективний, і не кожен колективний міф виникає з авторського міфу, швидше він базується на індивідуальному міфі і чинником до його виникнення можна вважати суголосність певної кількості індивідуальних міфів. Витворення індивідуального, авторського та колективного міфів залежить від сфери діяльності, у якій реалізується потреба міфотворчості.

У другому підрозділі - «Міф як текст в аспекті взаємовідносин міфу та літератури» - визначено межі того, що в міфі можна дослідити, і того, що дослідженню не підлягає (для такого розмежування запропоновано терміни міф-дійсність та міф-текст), тут також з'ясовано способи взаємодії міфу та літератури.

Дослідники не раз констатували, що міф опирається науковому аналізу, керуючись зовсім іншою логікою, ніж наука. З міфологічного погляду, світ цілісний на мікро- та макрорівнях. Натомість наука розбиває дійсність на окремі ділянки, а ці ділянки розщеплює на елементи. Оскільки міф уникає фрагментарності, то, за своєю суттю, протистоїть науковому аналізу. Ролан Барт твердив, що міфолог (той, хто рефлексує над міфом) ризикує знищити його своєю рефлексією. За такої ситуації рятівною видається позиція О.Лосєва, який вважає, що міф потрібно досліджувати не ззовні, а зсередини, оскільки занурення в середовище міфу дозволяє відчути найважливіше - цілісність. Натомість Р.Барт стверджує, що міфолог, здійснюючи мисленнєві маніпуляції, втрачає «живий, безпосередній міф як процес світопереживання», зате отримує «здійснений факт», тобто міф в аспекті дослідження, дешифрування. Міф уже не розлядається як цілісність: в ньому розмежовується смисл і форма, а тому стає можливим прочитання і тлумачення. Напрошується висновок: міф, який підлягає дослідженню, функціонує як міф-текст і його можна розглядати як систему знаків певної ділянки суспільного життя (мистецтва, політики, ідеології тощо), та певним чином інтерпретувати. Натомість міф, який проживається і сприймається як цілісність, варто означити як міф-дійсність, який потребує не дослідження, а співпереживання. Раціональні маніпуляції над міфом-дійсністю перетворюють його у міф-текст.

Взаємодія міфології та літературної творчості може відбуватися в різний спосіб. Найпомітнішим для дослідницького ока є залучення міфологічних сюжетів та образів до художніх творів. Цей вид взаємодії міфології та літератури дослідники означують терміном «міфологізм» і трактують його як своєрідну літературну інтерпретацію міфологічних елементів, яка формує міфопоетику літературного твору. Є.Мелетинський, окрім міфологізму в літературі, виділяє самостійну міфотворчість, основними рисами якої вважає стихійність та інтуїтивність, і як приклади міфотворення розглядає романи Ф.Кафки та Дж.Джойса. Такий вид взаємодії міфу та літератури, як авторська міфотворчість, є досі мало дослідженим.

Окремі аспекти концепції авторського міфу окреслені у дослідженнях американських міфокритиків Н.Фрая, Р.Чейза, М.Бодкін та ін. У працях цих дослідників міфопоетика та міфотворчість чітко не розмежовані та не визначені, натомість наголошено на тісному зближенні міфу та літератури, аж до їхнього злиття. Важливим є не стільки сам метод інтерпретації літератури за посередництвом міфу, розроблений представниками американської школи міфокритики, скільки доведення факту міфотворчості в літературі та з'ясування важливих її рис - повторюваність структурно-семантичних елементів та їх кореляція з міфологічним шаром культури.

Авторський міф є результатом взаємодії міфології та літератури. Міфологічні структури, вияви міфологічного мислення, що присутні у творчості письменника, дозволяють говорити про цю творчість як про міфотворчість. Художній твір, не позбуваючись рис літератури, набуває рис міфу. Його можна розглядати і як літературний твір, і як результат міфотворчості. Окремо від того виду мистецтва, в якому створений, авторський міф існувати не може.

У третьому підрозділі - «Проблема авторського міфу в українському літературознавстві» - здійснено аналіз концепцій міфотворчості в дослідженнях українських літературознавців. Праці, присвячені цій проблематиці, поділені на дві групи. До першої належать дослідження з чітко вираженою спробою концептуалізації поняття авторського (або індивідуального) міфу в літературі (статті Богдана Рубчака, Марії Моклиці, Андрія Гурдуза, монографії Григорія Грабовича, Тетяни Мейзерської, Оксани Забужко, Петра Іванишина, Ігоря Зварича); до другої зараховані праці, автори яких зосереджують свою увагу на інтерпретації творчості того чи іншого письменника з позиції міфокритики і до теоретичних міркувань щодо авторського міфу вдаються лише побіжно (монографії Стефанії Андрусів, Ярослава Поліщука, Ольги Слоньовської, статті Леоніда Плюща, Олександра Найдена, Ігоря Маленького, Валентини Колесник, Володимира Моренця та ін.). Важливо враховувати результати дослідженнь обох груп, оскільки вони виявляють зацікавлення літературознавців проблемою взаємин міфу та літератури і дозволяють побачити цілісну картину напрацювань в українському літературознавстві щодо теми авторського міфу.

Найбільш видимою проблемою стає відсутність узгодженого визначення авторського міфу та послідовного використання цього терміна. Часто вживають термін «індивідуальний міф», або ж використовують «обхідний маневр»: говорять про міфотворчість та міф у літературі без конкретної термінології (це, зокрема, праці Б.Рубчака, Т.Мейзерської, Л.Плюща). В деяких випадках застосовують цілий ряд начебто синонімічних термінів. Наприклад, Г.Грабович щодо сукупності поетичних текстів Шевченка як синоніми вживає терміни «індивідуальний міф», «індивідуальна міфотворчість», а також говорить про міфологічний код поезій і міфопоетику Шевченка, не витлумачуючи різниці в значенні цих термінів. Я.Поліщук стосовно творчості Лесі Українки непослідовно використовує терміни «колаж міфосюжетів», «авторський міф». Досліджуючи творчість Шевченка, О.Забужко описує авторський міф, інтерпретує його, залучаючи в теоретичну базу результати досліджень широкого кола науковців, але не дає чіткого визначення авторського міфу. Термін, який вона запроваджує - «національно-консолідуючий авторський міф» - можна сприймати як назву різновиду авторського міфу. На необхідності впровадження терміна «авторський міф» у літературознавстві наголошують Марія Моклиця, Андрій Гурдуз, проте його детальну розробку залишають для подальших студій.

Ще однією проблемою є те, що саме можна вважати авторським міфом: окремий твір письменника, певну кількість творів чи усю творчість. Б.Рубчак вважає міфом окремий твір, якщо в ньому є міфологічні елементи на змістовому та формальному рівнях (зокрема, у способі висловлювання). Для Г.Грабовича та інших дослідників (Забужко, Мейзерська, Плющ) міф у літературі - це сукупність текстів, і важливими є взаємоперегуки між цими текстами. Відповідно, митець творить тільки один міф. Більшість з названих дослідників вважає, що міфотворчість виявляється у житті та творчості автора, проте дослідити її можна, зосередившись і на одному або кількох творах.

У дисертації авторський міф розглядається як такий, що передбачає не просто використання деяких елементів міфу у процесі літературної творчості, а витворення з цих елементів нового міфу за допомогою логіки міфомислення. Авторський міф охоплює всю творчість письменника, проте ознаки міфотворчості в окремих творах можуть виявлятися з різною інтенсивністю.

Для успішного дослідження авторського міфу доречно звернути увагу на тих письменників, творчість яких засадничо пов'язана з міфом. Одним із них є Микола Воробйов, якого зачисляють до Київської школи поезії. Важливим принципом творчості цих поетів В.Кордун називає «повернення до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості». Міфологія стає глибинним контекстом доробку цих поетів. Міфологічне мислення у їхній творчості виявляється у спробі впорядкувати світ і осмислити його цілісність нераціональним способом. У поезії Київської школи здійснюється спроба відновити зв'язок слова із явищем, яке воно називало, що переростає у відновлення міфологічного світогляду, не стільки у змістовому аспекті, скільки в самому способі мислення.

Поетична творчість М.Воробйова пов'язана з міфом двома способами: 1) міф як спосіб творення - поєднування сталих елементів та викладання із них щоразу нової цілісності. Цими елементами для поета є домінантні символи, які, переходячи з тексту в текст, не створюють ефекту повторюваності, а лише оприявнюють нашарування попередніх значень поряд із новим; 2) міф як змістове наповнення - есхатологічні мотиви яскраво виражені у відповідних тематичних циклах та наявні імпліцитно у семантиці символів поезій М.Воробйова. Космогонія на змістовому рівні присутня як відлуння далекого минулого та бажана можливість у мабутньому. Теперішність у поезіях виявлена як передчуття неминучої кінцесвітності.

У дисертаційній роботі увага зосереджена на інтерпретації поезій М.Воробйова з високим рівнем символізованості. Розкодування семантики символів за допомогою авторського та вертикального контекстів дасть змогу виявити їхню значеннєву варіативність, яка формує парадигму значень. Кореляція значень символів з міфологічним пластом культури, а також наявність міфологічного способу творення дозволяють говорити про міфологічну парадигму в поезії цього автора, яка є найважливішим структурним елементом авторського міфу.

У другому розділі - «Функціональні аспекти взаємозв?язку міфу та символу» - здійснюється дослідження теоретичних аспектів сутності символу, його функціональних ролей у тексті та зв'язків з міфом.

Перший підрозділ - «Символ як елемент міфологічної оповіді» - присвячений розгляду двох основних видів зв'язків символу з міфом та з мистецтвом. Їх можна виокремити на основі концепції О.Лосєва. Дослідник не раз говорив про спорідненість та взаємозалежність символу і міфу: символ може походити із міфу, тоді можна говорити про міфологічний символ, а може перерости у міф.

Символ стає місцем зустрічі міфу та мистецтва - ті символи, які викристалізувалися з міфу, продовжують функціонувати в культурному просторі як важливі організаційні елементи. Взяті з первинної міфологічної картини світу, символи переносять значеннєву енергетику міфу в наступні культурні епохи. Здатність символу зберігати в згорненому вигляді великі тексти дозволила Ю.Лотману охарактеризувати символ як механізм пам'яті культури.

Перехід символу в міф, на думку О.Лосєва, може відбуватися в межах художньої літератури, але не кожен символ стає міфом. Тож можна зробити висновок, що не кожен художній твір, у якому є символи, матиме відчутний зв'язок з міфом. Перехід символу у міф залежить від його символічної насиченості та від рівня узагальнення. Якщо рівень узагальнення у символі високий - він стає місцем згрупування явищ світу за певною провідною ознакою: усе розмаїття світу сприймається як похідне від одної чи кількох сутностей. У такий спосіб символ переходить у міф. У міфі узагальнення досягає рівня універсалізації, яка забезпечує цілісне усвідомлення світу: позірні протилежності можуть трактуватися як подібні та пов'язані, навіть взаємоперехідні явища. Тож, якщо символи у межах художнього твору мають високий рівень символічної насиченості та узагальнення, вони надають цьому творові міфологічного звучання. В цьому випадку символи стають елементами нового міфу, який формується в літературі.

Символ виконує в культурі різноманітні функції (медіативну, організаційну, світоглядно-пізнавальну, адаптаційно-регулятивну та комунікативно-інформаційну). Це дало підстави М.Рубцову стверджувати, що «вся сукупність символів, які відтворюють та транслюють індивіди тієї чи іншої культурної спільноти, є парадигмою їх мислення». Перелічені функції символу можна спроектувати і на вужчий контекст - творчість того чи іншого письменника, для текстів якого характерна посилена символізованість. Сукупність символів в цьому випадку відображатиме систему мислення письменника, якщо ж символи стають елементами нового авторського міфу - можемо говорити про міфологічну парадигму.

У художньому тексті впорядкована сукупність символів стає організаційним чинником. Символи витворюють каркас значень, у межах якого формуються інші формально-змістові елементи тексту. Повторюваність символів у межах одного тексту, сукупності текстів одного автора, текстів представників якогось мистецького напряму дозволяє простежити систему значень, властиву творчості того чи іншого письменника, мистецького напряму тощо. Відповідність структури та семантики системи символів художнього тексту міфологічним структурам та смислам дозволяє говорити про переростання символу в міф.

У другому підрозділі - «Символ як елемент вертикального контексту» - з'ясовано, в який спосіб символ транслює міфологічні значення у художній текст і яким чином вони потрапляють у новий міф. Обґрунтовано спосіб розкриття семантики символу за допомогою вертикального контексту.

Символ у тексті репрезентує широкий культурний контекст, який можна розглядати в горизонтальній та вертикальній проекціях. Розгортання семантичного наповнення символу як одиниці художнього тексту залежить від текстового оточення, тобто від горизонтального контексту, а також від інтелектуально-інтуїтивних здібностей реципієнта, який зуміє проникнути в історико-філологічний контекст, накопичений символом упродовж тривалого періоду функціонування в текстах культури. Історико-філологічний контекст певного літературного твору, який виявляється у формі перегуків з іншими художніми творами, О.С.Ахманова та І.В.Гюббенет називають вертикальним контекстом цього твору. Елементом вертикального контексту може бути будь-яка текстова одиниця, але для символу функція збереження історико-філологічного контексту літературного твору найбільш характерна. Культурно-історична інформація, яка зберігається в семантичних пластах символів, неоднорідна, оскільки до попередніх значень додані нові і не всі з них одночасно виявляються у художньому тексті. К.Ґ.Юнґ указував на те, що в багатьох випадках можна прослідкувати розвиток семантики символу майже впритул до пракоренів. Етапи цього розвитку, відбиті в семантиці символу, будемо вважати його вертикальним контекстом. Отож, виступаючи елементом вертикального контексту в літературному творі, символ зберігає внутрішній вертикальний контекст, який у будь-якому тексті реалізується лише частково, що і зумовлює невичерпність семантики символу та можливість багатолінійного тлумачення того тексту, у якому він функціонує як засіб створення художньої дійсності.

У роботі на означення діалогу між текстами використано термін «вертикальний контекст». Зв'язки між текстами не є безпосереднім предметом дослідження, а лише складовою інструментарію для виявлення потенційної семантики символів. Тому необхідний термін, який не відволікає увагу на подальшу деталізацію форм і виявів перегуків між текстами. Термін «інтертекстуальність», що у концепції Ж.Женетта, розростається в окрему терміносистему (паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність та архітекстуальність), був би для цього дослідження надто «громіздким».

Якщо елементом вертикального контексту є символ, виявлення прихованого повідомлення художнього тексту стає особливо актуальним. В ситуації, коли елементи вертикального контексту можуть бути не лише усвідомленими (або неусвідомленими) з боку автора, а й просто випадковими, відбувається приєднання творчості письменника до «вертикального контексту текстового універсуму», в якому діалог між текстами можливий без свідомої волі автора. Читач може вловлювати зв'язки між текстами, в деяких випадках сам їх налагоджувати; важливо, щоб прихований потенціал тексту був реалізований в процесі читання та інтерпретації. В такому разі необхідні певні культурологічні знання, які стають важливим фактором читацького наближення до тексту. Використовуючи символ, письменник долучає свою творчість до загальнолюдського контексту, засвідчуючи неперервність традиції; читачеві символ дозволяє у творі будь-якого культурного періоду віднайти актуальний для себе зміст.

У третьому підрозділі - «Символ як простір інтерпретації» - йдеться про невичерпність семантики символу, що вимагає герменевтичного підходу в процесі інтерпретації багатозначних структур, таких як символ і міф. Розкриття семантики символів дозволяє згрупувати їх у метатропи, які формують міфологічну парадигму, що є найбільшою одиницею авторського міфу.

Символ розглядається як наймісткіша форма авторських та читацьких творчих пошуків, оскільки він дозволяє сконцентровано виразити загальні ідеї, які потребують або розлогого формулювання, або взагалі важко піддаються точному окресленню. Обираючи міфологічні моделі і символи для своєї творчості, митець, як правило, не керується настановами свідомості (звичайно, тут не йдеться про використання міфологічних мотивів задля їх літературної обробки, а про ситуацію, коли з окремих елементів міфів постає новий авторський міф), тому в процесі інтерпретації семантики символу важливі не стільки авторські інтенції, скільки збережена в самому символі інформація. Визначити точно першоджерело символу майже неможливо. Читач часто вкладає у символ особистий, близький і дорогий саме йому зміст. Семантична структура символу відкрита, оскільки узагальнення про пізнану дійсність, які вона містить, не можуть бути остаточними.

Щоб зрозуміти значення символу, потрібна взаємодія раціонального й ірраціонального способів пізнання. Поєднання інтуїції та дискурсивного знання в процесі інтерпретації є важливим правилом герменевтики. Інтуїтивне охоплення цілісності створює попередній начерк смислу, який деталізується у процесі подальшого дослідження тексту. За Полем Рікером, герменевтичний процес спрямований насамперед на розкодування значень символів як багатосмислових структур. Тобто, завдання герменевта - виявляти приховані смисли. Тут очевидний зв'язок герменевтичної теорії з теорією вертикального контексту: усвідомлення того, що багатозначний текстовий елемент містить інформацію з попередніх текстів, визначає для герменевта напрям інтерпретації.

Для розкриття семантики символу в творчості того чи іншого автора необхідно зіставляти аспекти значень символів у різних контекстах - фрагмент одного тексту може увиразнювати значення фрагменту з іншого тексту. Для систематизації символів у художніх творах доречно використовувати поняття метатропу, яке ввела Н.Фатєєва для дослідження повторюваних текстових елементів та виявлення закономірностей міжтекстових зв'язків. У дисертації поняття метатропу використано на означення тематично згрупованих значень символу, що входять до міфологічної парадигми.

Наявність міфологічних парадигм у творчості письменника свідчить про формування авторського міфу, дійсне (тобто занурене в дійсність) значення якого залишається таємницею автора, читачеві та інтерпретатору залишається його текстове втілення, яке й може підлягати літературознавчому аналізу з тою умовою, що герменевт, розробляючи свою лінію розуміння, залишає текстові можливість говорити. Почутий голос тексту може бути записаний іншим інтерпретатором по-іншому. В цьому полягає невичерпність тексту і постійна актуальність інтерпретації.

Повторюваність символів, семантика яких закорінена в міфологічному пласті культури, наближає творчість письменника до міфотворчості, оскільки з уламків попередніх міфів автор складає нову оповідь. За принципом творчості це нагадує бриколаж, описаний К.Леві-Стросом як спосіб міфотворення. Залишаючись у рамках літератури, письменник залучає міф до власної творчості кількома способами: як вияв індивідуального погляду на світ (міфу як особистісної історії), як апелювання до авторитету міфологічних значень та структур, і як застосування спорідненого типу творчості та збереження прихованої (для міфу - сакральної) інформації. Сукупність цих способів трансляції міфу в літературу дозволяє говорити про авторський міф письменника, до якого належить уся його творчість в її цілісності. Не варто вважати міфом якийсь окремий авторський твір, бо лінія міфологічної оповіді надбудовується над текстами (якщо виявлена інтерпретатором, письменник, натомість, свідомо чи несвідомо заховує її у глибину тексту), кожен з яких містить лише якусь частину цілісного повідомлення. Наявність такої прихованої лінії оповіді не перешкоджає розуміти кожен із текстів зокрема. Але тлумачення підтексту, вимагає встановлення зв'язків з іншими текстами автора для повного розкриття прихованої інформації.

У третьому розділі - «Міфологічна парадигма поезій Миколи Воробйова: досвід інтерпретації» - основна увага зосереджена на розкритті семантики символів, виявленні їх взаємозв'язків. Простежено формування метатропів та міфологічної парадигми, яку за тематичним критерієм можна означити як есхатологічну.

У першому підрозділі - «Інтерпретація вірша «Сон» М.Воробйова в контексті Київської школи» - для розкриття семантики домінантних символів вірша «Сон», окрім авторського контексту, залучено контекст творчості поетів Київської школи. У творчості представників цього угрупування відбувається символізація повсякденних реалій, які наголошують на незмінності людського існування серед природних і простих явищ світу: камінь, пісок, вода, дерево, метелик, світло, темрява, птах, джерело та ін. Подібність процесів символізування дозволяє розглядати поезії М.Воробйова у контексті системи символів Київської школи для того, шоб виявити особливості функціонування символів та розкрити їх семантику.

Центральним у вірші «Сон» зі збірки «Іскри в слідах» є символ колодязя із найбільш видимим значенням виходу в інший світ, зупинки часу, присутнє також значення кола, яке підсилюється семантикою символу намиста як замкненої нитки. Узагальнене значення вірша можна охарактеризувати як циклічність, повторюваність життєвого кола, в такому разі колодязь набуває також значення поворотного пункту в циклі «минання - вічність», повторюваність закономірностей людського життя зафіксована у семантиці намиста. «Сон» як тематична площина розгортання значень вірша функціонує також як символ із вираженим значенням циклічності: після сну настає пробудження з перспективою подальшого засинання. Ще одна важлива деталь - «птиць зграї кружляють» - підсилює загальне значення вірша. Пов'язаність земного і потойбічного у семантиці символів лісу, птахів, колодязя, сну підкреслює думку про взаємоперетікання духовного та матеріального, відображає основний закон руху елементів світобудови - по колу.

М.Воробйов, використовуючи символи із національної та світової культур, створює особливий авторський контекст, який неможливо не враховувати при аналізі якогось конкретного вірша. Взаємодоповнюваність поезій Воробйова, можливість розуміння одного вірша, залучаючи фрагменти з інших віршів, свідчить про текстовий колаж, у який фрагменти з інших текстів (зокрема поетів Київської школи, фольклорні твори) потрапляють лише як сконцентровані у семантиці символу значення. У поезії Воробйова символ є основним засобом встановлення зв'язку між самими авторськими текстами та іншими текстами культури. Символи функціонують як певний набір елементів, з якими автор витворює щораз нове міфологічне повідомлення. Інтерпретація вірша «Сон» не розкодовує цілісне значення цього міфологічного повідомлення, але яскраво показує сам спосіб творення тексту - бриколаж, і дозволяє вивести узагальнене значення циклічності, центральне та наскрізне у поезіях М.Воробйова.

У другому підрозділі - «Вертикальний контекст давніх пам'яток літератури у поезії М.Воробйова» - семантика символів розкрита через зіставлення домінантних символів у поезії Воробйова з символами, присутніми у фундаментальних памґятках культури - Біблії, Корані, Рігведі, Китайській Книзі перемін. Ці книги впродовж тривалого часу впливають на розвиток культури, поєднують міфологічний та літературний пласти культури. Увібравши міфологію, ці памґятки дали поштовх для мистецтва та витворення нових міфів. Символи, віднайдені у цих текстах, слугують вертикальним контекстом для поезій Воробйова. Це не свідчить про те, що автор свідомо спирався на ті чи інші джерела у творчості, але допомагає виявити глибинну семантику символів, яка може бути повґязана з цими текстами незалежно від волі автора.