Міфологічна парадигма поезій Миколи Воробйова

Для розгляду обрано вірш «Затвердне вогнище» із циклу «Зміни» (зб. «Іскри в слідах»). Здійснено детальний аналіз семантики таких символів, як «дерево», «сонце», «ніч», «темінь», «вогонь», «зірка», «тінь», «червоний», зґясовано змістове наповнення вірша. Без розкриття семантики символів цей вірш, як і багато інших віршів М.Воробйова, може залишитись для читача незрозумілим. Щоправда, необов'язково розкриття семантики має відбуватися інтелектуальними зусиллями, іноді читач інтуїтивно може відчувати сконцентровані у символах значення.

Центральним у вірші, як формально, так і змістово, є рядок «дерева із сонця випадуть», який можна вважати кульмінаційною точкою розвитку дії (наявність дії - ще одне зближення поезії з міфом). Цей рядок ділить вірш на дві частини: у першій - символічний опис занепаду, у другій - можливість відродження. Залежно від того, як саме тлумачити цей рядок, буде уточнюватись і загальна «картина» вірша. Важливо, що символ у вірші може містити кілька значень одночасно. Наприклад, тлумачення символічного вислову «дерева із сонця випадуть» як відходу з життя людей, або як порушення світопорядку, чи як втрати орієнтирів в суспільному розвитку - варто розуміти як взаємодоповнююче: одне значення не заперечує інше. Зберігається загальна думка про необхідне оновлення світу через його знищення, а потім нове створення. Такі уявлення про світовий розвиток, за свідченням М.Еліаде, пронизують всі етапи культурного розвитку людства, але найяскравіше вони виявляються у міфології. У цьому вірші М.Воробйова присутня антитеза «стерня - жито», яку можна трансформувати в антитезу «смерть - життя», що виводить загальну ідею вірша як переродження, нового початку історії людства, тобто ЗМІНИ.

Третій підрозділ - «Есхатологія як реконструкція дійсності у поезії М.Воробйова» - присвячений аналізу поетичних циклів «Зміни» та «Енергія кінця світу» задля виявлення у них тематичних міфологічних ліній. Космогонія та есхатологія - опорні точки кружляння міфологічної думки. Циклічний розвиток буття - основна модель міфології, яка підпорядковує собі всі роздрібнені явища дійсності. У розглянутих поезіях «Сон» та «Затвердне вогнище» відображене мале коло космогонічного циклу (цикл сну і пробудження, який у вірші Воробйова має узагальнююче екзистенційне значення) і велике коло (як модель циклічного буття всесвіту загалом і людського суспільства зокрема). Здебільшого поезія цього автора забарвлена есхатологічними мотивами, космогонія присутня як відгомін минулого, або як передчуття віддаленої перспективи. Есхатологія у творчості Воробйова розгортається як індивідуальна та всесвітня. Яскравим прикладом індивідуальної есхатології є цикл «Енергія кінця світу» зі збірки «Слуга півонії», всесвітня есхатологія найбільш промовисто виражена у циклі «Зміни» із збірки «Іскри в слідах». Мотиви есхатології присутні і в багатьох інших віршах цього поета, частково вони залучені до аналізу як авторський контекст, проте детальному аналізу підлягають названі цикли як найвдаліші приклади основної спрямованості поезій Воробйова.

У поетичних текстах М.Воробйова розгортаються, сконцентровані у символах, міфологічні сюжети. В основу індивідуальної есхатології покладено переплетення єгипетської та християнської традицій. Неоднозначне трактування стану людини після смерті, закладене у семантиці символів, функціонує у текстах циклу «Енергія кінця світу» як приховане повідомлення, яке для свого оприявнення потребує залучення релігійно-культових пам'яток давньої літератури. Виявлення у текстах М.Воробйова домінантних символів та їх зіставлення з аналогічними у текстах Біблії, Єгипетської Книги Мертвих, Ріг-Веди та інших сприяє розкриттю семантики цих символів та з'ясуванню узагальненої міфологічної схеми індивідуальної есхатології в поезії М.Воробйова.

Центральним у віршах циклу «Енергія кінця світу» є символ темряви, «Трунок темряви», «у розколині синього», «споночів мармур світу» - тематична лінія темряви, що пронизує увесь цикл. Нерозривний зв'язок світла і темряви, їх взаємоперехід оприявнює ще одну лінію циклу - лінію світла. Переплетеність ліній світла і темряви у циклі виявляється у таких рядках, як «у пітьмі надмірного, що належить дневі», «спокушений світлом серед темних світлоносців на шляху» і свідчить про їх тісну взаємодію та взаємозалежність, про поступовий перехід від темряви небуття до світла безсмертя.

Індивідуальна есхатологія переростає у всесвітню, це випливає з переконання, що людина і всесвіт взаємозв'язані та взаємозалежні, тому підпорядковані єдиним законам. Цикл віршів «Зміни» М.Воробйова у згорненому вигляді відображає розлогу концепцію замкненості буття в колі «творення - руйнування». Взаємопроникнення протилежностей спостерігається у семантиці символів цих віршів і сигналізує про порушення світового порядку, про деформацію кордонів між добром і злом, світлом і темрявою. Парадоксальність стає основною рисою світу, що наближається до катастрофи. Есхатологічне передчуття відчитується в таких рядках М.Воробйова: «І найчорніші зерна / означатимуть сонце», «Випадуть такі сніги, / що почорніють ворони». Поступове повернення до Хаосу супроводжується зміщенням космічного центру, який поєднує небо і землю. Стираються кордони між протилежностями, що свідчить про невпинне розхитування світопорядку. Саме такі значення можна відчитати в деяких фрагментах циклу «Зміни»: «І церква, що розвалилась, / один раз буде ранком, / другий раз - вечором», «дерева із сонця випадуть, / і ніч ростиме», «І спиляне буде дерево, / І сонце повернеться». Занурення в Хаос, з погляду міфології, є закономірним етапом існування Всесвіту - лише в такий спосіб може відбуватись оновлення. Узагальнене значення циклу «Зміни» перегукується з індійською міфологією, у якій детально розроблена система уявлень про циклічний розвиток Всесвіту. Найменша одиниця циклу - юга (епоха) - починається «світанком» і закінчується «сутінками». Отож, схема розвитку Всесвіту - це збільшена копія добового циклу. Символізм дня і ночі використовується також для означення періодів людського життя. Циклічність буття Всесвіту, взаємозв'язок творення і руйнування витворюють подієву модель, яка лежить в основі поетичних текстів цього циклу.

Четвертий підрозділ - «Поезія як реконструкція мови у творчості М.Воробйова» - присвячений дослідженню есхатологічних мотивів у творчості поета, які присутні не лише у віршах, а й у самій творчій настанові. Поет вдається до реконструкції мови, що є засобом для реконструкції дійсності. Відчуття конфлікту мови і дійсності спонукає до оновлення мови, яке може бути потрактоване як повернення до первинного стану гармонії: єдності імені та речі.

Мотив повернення до первинної досконалості світу виявляється на образно-символічному рівні текстів та як спосіб поетичного філософування з приводу взаємопов'язаності та взаємозалежності буття і мови. Простежуючи повторюваність словесних конструкцій, їх наповнення символічним (ірраціональним) та філософським (раціональним) змістом у поезії Миколи Воробйова можна виявити цілісну концепцію називання та безіменності, яка є кореляційною парою до творення і руйнування - базових точок розвитку міфологічних сюжетів. Безіменність як єдність усіх елементів буття пов'язується з первісним мисленням, яке охоплює світ в цілісності: «повернення до / первісного мислення / є ключем до світу без назв…». Повернення до безіменності як первинної цілісності світу видається бажаним, бо ж створити нову мову і за її посередництвом новий світ можна лише з уламків зруйнованої мови і зруйнованого світу. Есхатологічний мотив із образно-символічного рівня переходить на світоглядно-філософський: «серед руїн знаходять двері», «будуючи - завше руйнуєш».

В аспекті осмислення суті мови поезія М.Воробйова наближається до філософських міркувань М.Гайдеґґера. Кожен з них, у властивий йому спосіб, розглядає мову як шлях до сутності світу, відповідно - неточне називання викривляє пізнання дійсності. Мова видається і благом, і небезпекою: вона дозволяє людині сформувати світ довкола себе, але, водночас, ув'язнює її у своїх межах, віддаляючи від людини той світ, що не названий. Цілісність розпадається на частини - назване і неназване: «Міріади назв - щоб розділити нас. / Безкраї пустелі неозначеного буття». Повсякденне вживання позбавляє мову її світоформуючої функції, аж до повного руйнування цілісності речі та її назви, що провокує також і руйнування гармонії світу. Порятунком видається повернення до прамови як єдності речей і назв, це означатиме сутнісне впорядкування світу, відновлення порушеної гармонії: «якби відновити прамову то можна наблизитись до перших знань». На думку М.Гайдеґґера, «прамовою є поезія як становлення буття». Пошук істинної мови, яка була на початку, важливий для відновлення гармонії та впорядкованості існуючого світу. Для цього поет злущує шари буденності, добуваючи зерна слів: «І тільки ті, що зрізані до зерен, / пролітатимуть землю в майбутньому сонці» - у цих словах відчутне передчуття майбутньої космогонії, яка можлива тільки після зруйнування теперішнього роз'єднаного світу мови і дійсності.

П'ятий підрозділ - «Міфотворчість у поезії Миколи Воробйова» - містить узагальнення попередніх підрозділів та характеристику основних рис міфологічної парадигми поезій М.Воробйова. Така міфологічна парадигма є центральною для творчості цього автора, але не виключає наявності інших, менш важливих за значенням для характеристики міфологічного забарвлення поезії М.Воробйова.

У міфологічній есхатологічній парадигмі поезії М.Воробйова можна виокремити такі характерні особливості: протиставлення темряви і світла стає синонімічним до бінарної опозиції «смерть - життя», яка деталізується у таких бінарних опозиціях: «стерня - жито», «сон - пробудження», «ніч - день», «руїни - цілісність», «неназване - ім'я». Семантику символів та символічних висловів «затвердне вогнище», «ніч ростиме», «дерева із сонця випадуть», «стане вогонь таємницею», «темінь первісна багатством кожного», «розцвів фіолетовий сон», «трунок темряви», «споночів мармур світу», «у розколині синього» можна згрупувати в метатроп темряви. У поезіях М.Воробйова цей метатроп поєднується із метатропом зупинки часу та небуття, що виявляється у семантиці таких символічних конструкцій: «сосновий ліс», «зерно, що про нього забув господар», «поснули квіти», «зачинене літо», «мармур світу у пустці розкрився», «літо без хвиль», «крила жуків, але вже без жуків», «руїни сплять» та ін. Медіація бінарної опозиції «світло - темрява» помітна у таких фрагментах: «у пітьмі надмірного, що належить дневі», «срібло у затінку», «серед темних світлоносців», «найчорніші зерна означатимуть сонце», «ночі і палаючі голови в них», «в раю - найтемніші зорі», «церква, що розвалилась один раз буде ранком, другий раз - вечором», окрім того, медіативною семантикою наділені символи фіолетового кольору, зірки, тіні. Очевидним стає взаємоперехід світла і темряви, а отже, і творення та руйнування, смерті та життя, сну та пробудження. Медіація протилежностей витворює метатроп кола, деталізоване значення якого - циклічність, постійне повернення до першопочатку - виявляється у семантиці таких символів як колодязь, криниця, намисто, кружляння. Семантика символу сонця особлива тим, що належить одночасно і до метатропу світла, і до метатропу кола. Таким чином, метатропи світла, темряви та кола утворюють міфологічну парадигму поезій Миколи Воробйова. Детальний аналіз семантики символів, які формують ці метатропи, виявляє есхатологічний міф у поезії Воробйова.

ВИСНОВКИ

Підсумок дослідження міфологічної парадигми поезії Миколи Воробйова. Наявність міфологічної парадигми дозволяє говорити про процес витворення авторського міфу, який у випадку М.Воробйова ще триває. Міфологічна парадигма визначена як найбільша структурна одиниця авторського міфу (який може складатись як з однієї, так і з кількох парадигм). Формують міфологічну парадигму метатропи - згруповані за значенням символи. Символ є найменшою структурною одиницею авторського міфу.

Аналіз домінантних символів у поезії М.Воробйова виявив їхню семантичну взаємопов'язаність та тематичну згрупованість. Системність використання тих чи інших символів свідчить про бриколажний метод творення, який на текстовому рівні виявляється через повторення домінантних символів у різних авторських контекстах. Зіставивши уривки різних творів цього автора, вдалося виявити сталість символічної системи Воробйова, яка переходить із вірша у вірш в різних варіантах. У поетичних текстах М.Воробйова символи утворюють бінарні опозиції, що провокує виникнення символів з медіативною семантикою. Медіація протилежностей витворює метатроп кола, деталізоване значення якого - циклічність, постійне повернення до першопочатку - виявляється у семантиці таких символів, як колодязь, криниця, намисто, кружляння. Особлива семантика символу сонця, що належить одночасно і до метатропу світла, і до метатропу кола. Метатропи світла, темряви та кола утворюють міфологічну парадигму поезій Миколи Воробйова. Детальний аналіз семантики символів, які формують ці метатропи, виявляє есхатологічний міф у поезії Воробйова.

До аналізу поезій М.Воробйова залучений вертикальний контекст (найближчий - Київська школа із засадничою міфологічністю та найбільш віддалений - літературно-культові пам?ятки, які увібрали давню міфологію та часто слугують поштовхом до витворення нової). Вертикальний контекст дозволяє виявити семантичні шари у символі, а також прослідкувати спосіб розвитку міфологічних елементів у текстах цього автора.

Розкриття семантики символів допомогло з?ясувати тематичне забарвлення міфологічної парадигми поезій М.Воробйова. Найяскавіше виражені есхатологічні мотиви. На змістовому рівні есхатологія у поезії цього автора поділяється на всесвітню та індивідуальну. Всесвітня типологічно подібна до індійської есхатологічної моделі, основне значення якої - циклічність. Індивідуальна есхатологія споріднена із християнською міфологічною моделлю життя та смерті людини. Тут додаються авторські значення, такі як сумнів у лінійності людського життя, прагнення циклічності. Циклічність буття всіх елементів всесвіту - загальне значення поезій М.Воробйова. Бажання реконструкції дійсності, заміни теперішнього світу новим, присутнє на семантичному рівні поезій М.Воробйова, виявляється також у ставленні поета до слів та законів їхньої сполучуваності. Творча настанова повернення до першопочатку спонукає поета відкидати звичні (буденні) значення слів і відшукувати їхні першонаповнення, доступні лише втаємниченим у процес називання-творення. На переконання М.Воробйова, слово формує дійсність, але тільки тоді воно є істинним, коли вміщує у собі означувану дійсність. Ставлення до мови як до шляху до нового творення поєднує поезію М.Воробйова із філософією М.Гайдеґґера. Винайдення нової мови означало б початок космогонії. Об'єднання дійсності та мови було б поверненням до первинної досконалості згідно з міфологічною моделлю, за якою нове творення завжди є відновленням і наслідуванням першого творення. У поезії М.Воробйова майбутня космогонія - як віддалена ціль, до якої він прагне наблизитись. Проте сам рух поетичної думки відбувається у просторі поступового накопичення ознак і фактів близького завершення існуючої системи речей.

Говорячи про авторський міф у літературі, варто пам'ятати, що тексти, які його формують, належать до літератури. Міфом можна вважати лише те цілісне повідомлення, яке надбудовується над текстами. Кожен текст може мати свій окремий зміст і, водночас, містити частинку загального змісту. Якщо твори одного автора формують цілісність, яку можна проінтерпретувати як оповідь- це перший вагомий факт виокремлення авторського міфу. Важливими є спостереження за способом творення, оскільки він виявляє наявність чи відсутність логіки міфомислення. Для авторського міфу визначальною є загальна міфологічна модель, яку автор наповнює своїм змістом. Перегуки з іншими текстами, наближеними до міфологічного пласту культури, є наслідком не свідомого вкраплення у текст міфологічних елементів, а виявом міфологічного світогляду, який має певні константи, що виявляються в різних текстах культури.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Демидюк Л. Київська школа поезії в літературно-критичних оглядах сучасників. Основні риси творчості / Лілія Демидюк // Мандрівець. - 2005. - № 2 (березень - квітень). - С. 40 - 48.

2. Демидюк Л. Мотиви індивідуальної есхатології у поетичному циклі М.Воробйова “Енергія кінця світу” / Лілія Демидюк // Мандрівець. - 2005. - № 5 (вересень - жовтень). - С. 54 - 61.

3. Демидюк Л. Символи як елементи вертикального контексту та їх семантика у поезії М. Воробйова / Лілія Демидюк // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. - Вип.12. - К. : Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2006. - 284 с. - С. 212 - 223.

4. Демидюк Л. Авторський міф як спроба реконструкції дійсності / Лілія Демидюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. Наук. Праць. - Вип. 24. - Ч. 1. - К. : Акцент, 2006. - С. 398 - 414.

5. Демидюк Л. Інтерпретація вірша “Сон” М.Воробйова у контексті “київської школи” / Лілія Демидюк // Слово і час. - 2007. - № 5. - С. 66 - 77.

6. Демидюк Л. До проблеми інтерпретації літератури в сучасному українському освітньому процесі / Лілія Демидюк // Дивослово. - 2007. - № 8. - С. 16 - 17.

7. Демидюк Л. Проблема авторського міфу в українському літературознавстві / Лілія Демидюк // Питання літературознавства : Науковий збірник. - Вип.75. - Чернівці : Рута, 2008. - 360 с. - С. 304 - 317.

8. Демидюк Л. Концепція прамови у поезії М.Воробйова та філософії М.Гайдеґґера / Лілія Демидюк // Вісник Львів. Ун-ту. Серія філологічна. - Вип. 44. - Ч. 1. -Львів : Львів. ун-т ім. І.Франка, 2008. - 316 с. - С. 61 - 71.

9. Демидюк Л. Міф як текст в аспекті взаємовідносин міфу та літератури / Лілія Демидюк // Studia metodologica. Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології - Вип. 24 : Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. - Тернопіль : Ред.-вид. відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - С. 27 - 31.

Размещено на Allbest.ru