"Мати й мачуха" в українській та німецькій казковій прозі (опозиція образів)

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СІКОРСЬКА ІННА МИКОЛАЇВНА

УДК 398.21: [821.161.2+ 821.112.2]

«Мати й мачуха» в українській та німецькій

казковій прозі (опозиція образів)

10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Сегеда Сергій Петрович,

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України, головний науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр»

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Гуляк Анатолій Борисович,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури

кандидат філологічних наук

Янковська Жанна Олександрівна,

Національний університет «Острозька Академія», доцент кафедри культурології і філософії

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розіслано «15» березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Наумовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна фольклористика вимагає проведення різноаспектного аналізу фольклорного тексту як цілісного смислового утворення у його подієвому аспекті із залученням історичного, соціологічного та звичаєвого контекстів. Скомплікованість предметних полів гуманітарних наук є неминучою, адже філологія має на меті дослідити фольклорний текст як гармонійний цілісний, не лише власне філологічний, продукт архетипної пам'яті, емоції, думки, психологічних настанов людини як члена суспільства. Фольклор «у чистому вигляді» не можна відокремити від національної культури, суспільної свідомості, способу життя та художнього відображення картини світу. М.Грушевський стверджував, що фольклор «має дати читачеві ключ до архіву людських документів, до фонограм одшедших поколінь: навчити розбирати голоси різних, ближчих і дальших, часів і знаходити в них відбиття людського життя й його умов. Не тільки як факт соціального життя в собі, але як ключ до пізнання взагалі всього соціального життя на різних стадіях розвою чи то окремого народу, чи то цілих комплексів, рас, груп і нарешті - цілого людства, пам'ятки словесної творчості мають значення найбільше, незрівнянне...». Учений наголошував: поетична творчість - не тільки соціальний факт, але і соціальна функція громадянства, яка є виявом бачення індивідом його світу. Адже фольклор - спільне знання і спільне надбання етносу, соціальної групи, окремих індивідів, що репрезентує традиційні колективні цінності.

Дослідження національних традицій, генетичної пам'яті народу, культурного досвіду поколінь на рівні опозиції образів «матері - мачухи» шляхом переосмислення функціонування та розвитку національної усної словесності, чільне місце в якій належить казковій фольклорній прозі як динамічній формі творчої енергії народу, а також виокремлення спільних та відмінних із німецькою традицією рис дає змогу репрезентувати сучасному світові інформацію про минуле і сьогодення двох європейських етносів. Комплексне системне вивчення на історико-генетичному, функціональному, поетичному та компаративному рівнях образної антиномії «мати-мачуха» сприятиме осмисленню самобутньої казкової палітри української та німецької фольклорних традицій.

Актуальність теми дисертації зумовлена потребою ґрунтовного аналізу образної системи казкового епосу, зокрема художньої антиномії «мати-мачуха», її функціонального, прагматичного навантаження, історичних витоків та генези. Глибинне наукове пізнання уможливлює компаративний підхід, що є підґрунтям дисертаційного дослідження, його методологічним осердям; зіставлення української та німецької народнопоетичних традицій сприятиме з'ясуванню спільних та відмінних рис на рівнях: міфологічному, історичному, звичаєвому, художньо-поетичному. міфологічний європейський фольклорний мати мачуха казковий

Критичний огляд праць, присвячених окремим аспектам теорії фольклору, зокрема специфіці образотворення казкового епосу, переконує, що хоча світові наукові школи спеціально чи побіжно інтерпретували образну антиномію «мати-мачуха», декодували її смислове наповнення як символи небесних тіл та пір року (міфологічна школа), пояснювали походження образу мачухи з індійських казок про «підмінну дружину» (міграційна школа), проте вітчизняна фольклористика під цим кутом зору не вивчала чарівну «жіночу» казку, спеціально не спрямовувала свої дослідницькі пошуки у цій царині, залишивши поза увагою смислогенез та онтологію образної антиномії попри її частотну текстову реалізацію в цьому жанрі. Дисертаційна праця покликана заповнити теоретичну лакуну дослідження образної системи української та німецької чарівної казки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації відповідає науковим програмам і навчальним планам кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема темі «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (шифр - 06БФ044-01).

Метою дослідження є з'ясування взаємодії міфологічного, фольклорного мислення та історичного буття європейських етносів, продуктом креативної сили яких є фольклорні тексти; аналіз образів «мати» й «мачуха» як художньо-ідейної антиномії казкового епосу.

Мета конкретизована у таких дослідницьких завданнях:

- виявити особливості трактування образу «жінки-матері» в теоретичних дослідженнях з міфології, фольклору, історії, культурології, психології та права;

- з'ясувати соціально-історичні та звичаєві чинники формування фольклорних стереотипів «рідна мати» і «зла мачуха»;

- окреслити ареал поширення в Україні та Німеччині казкових текстів, яким притаманна художньо-образна антиномія «мати-мачуха», послуговуючись порівняльними покажчиками та каталогами казкових сюжетів;

- ідентифікувати типові для української та німецької фольклорної традиції національно самобутні сюжетотвірні мотиви («мати допомагає дитині - мачуха шкодить пасербиці»);

- довести, використовуючи методологію аналітичної психології (за К.-Г.Юнгом), що антиномія «мати-мачуха» є фольклорним втіленням амбівалентності архетипу Великої Матері;

- розкрити специфіку казкових сюжетів, у яких образ жінки-матері є цілісним, сталим, та тих, де образ жінки-матері роздвоюється і поляризується залежно від конотацій оповідача.

Об'єктом дослідження є тексти українських казок (у збірниках П.Куліша, І.Рудченка, П.Чубинського, І.Манжури, Б.Грінченка, В.Гнатюка, О.Роздольського, В.Лесевича; Ю.Яворського, М.Возняка, Л.Дунаєвської, В.Юзвенко, Г.Сухобрус, С.Пушика) та німецьких (у збірниках Й.Халтріха, Л.Бехштайна, Я. і В.Грімм, В.Вольфа).

Предметом дослідження є художня образна антиномія «мати-мачуха», її смислова та функціональна наповненість в українській та німецькій казковій прозі.

Методи дослідження. Комплексний характер дослідження передбачає інтеграцію ряду наукових методів. У дисертації застосовано метод системного аналізу, що дозволяє здійснити систематизацію дослідницького матеріалу, накопиченого різними галузями гуманітарних знань про традиційну культуру. Для глибокого і всебічного осмислення образів «матері» й «мачухи» в українському та німецькому фольклорі, для з'ясування тенденцій їх розвитку та взаємозв'язків із фольклорною традицією актуалізовано ейдологічний рівень в межах компаративних фольклористичних студій образів-персонажів. Використано також історико-генетичний метод, який дозволяє виявити стадіальний характер еволюції культурного феномену та його соціальні чинники; структурно-типологічний та метод аналітичної психології К.-Г. Юнга, що забезпечує з'ясування загальнолюдської та національно-самобутньої природи походження фольклорних образів.

Теоретико-методологічна основа дисертації - наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників народної творчості (В.Анікін, О.Афанасьєв, Л.Бараг, І.Березовський, О.Бріцина, Т.Бенфей, Ф.Буслаєв, Н.Ведьорнікова, Р.Волков, Л.Виноградова, В.Гнатюк, брати Я. і В.Грімм, М.Грушевський, В.Давидюк, Л.Дунаєвська, В.Жирмунський, П.Іванов, О.Івановська, Ф.Колесса, Є.Мелетинський, Н.Новіков, С.Ольденбург, Е.Померанцева, В.Пропп, В.Путілов, О.Таланчук, Н.Толстой, Д.Фрезер, П.Чубинський), проблем культурології та етнології (М.Бахтін, Я.Білик, Е.Дюркгайм, М.Еліаде, С.Сегеда, В.Топоров), філософських та психологічних проблем культури (М.Бердяєв, С.Гроф, І.Кант, З.Фройд, К.Юнг).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше здійснено спробу комплексного аналізу образів «мати» й «мачуха» на матеріалі української та німецької казкової прози із залученням історичного, соціологічного та звичаєвого контекстів;

- виявлено характерні особливості сталого художнього образу «мати-мачуха» в його бінарній семантиці залежно від завдання сюжетної програми фольклорного тексту;

- простежено трансформаційні процеси, властиві образові Матері, з'ясовано його домінантно-психологічну особливість в українській та німецькій казковій традиціях;

- запропоновано метод паралельного аналізу суспільно-історичних передумов виникнення образу мачухи в українській та німецькій казковій прозі;

- шляхом порівняльного аналізу двох європейських казкових традицій спеціально проаналізований художній образ сирітки на рівнях: міфопоетичному, семантичному, семіотичному;

- обґрунтовано, що колізія «пасербиця-мачуха» притаманна обом казковим репертуарам, проте природа конфлікту різна;

- доведено, що антиномія «мати-мачуха» генерує образну дихотомію «сирітка-пасербиця».

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів та висновків дисертаційної роботи у викладанні нормативних і спеціальних курсів із фольклористики, етнології, культурології, на спецкурсах та семінарах із соціології, етнопедагогіки, на філологічних факультетах університетів та педуніверситетів, у написанні пошукових досліджень із філологічних, педагогічних, психологічних проблем (курсових, бакалаврських та магістерських робіт), підготовці посібників з усної народної творчості, етнології та культурології, а також у викладанні української та зарубіжної літератур.

Апробація результатів дисертації. Розділи дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічному семінарі кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Були виголошені автором на наукових конференціях: ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України» (Бориспіль, 2005р.) Всеукраїнська міжвузівська наукова конференція «Іван Франко і творення української суверенної держави» (Київ, 2006р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Павло Чубинський: традиції національної культури та формування етносвідомості» (Бориспіль, 2007р.), Всеукраїнські наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2007р.), Всеукраїнські наукові фольклористичні читання, присвячені Лідії Дунаєвській (Київ, 2008р.), Всеукраїнські наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2009р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено у шести опублікованих працях автора, які розміщено у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структуру дисертації визначили її мета та завдання. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що включає 284 позицій. Загальний обсяг роботи - 214 сторінок, з них - 188 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обгрунтовано актуальність обраної теми дисертації, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено теоретико-методологічну основу, методи та джерельну базу, означено ступінь розробки теми і наукову новизну, розкрито теоретичне й практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про апробацію положень дисертації, а також структуру та обсяг роботи.

У Першому розділі - «Художня модифікація образу жінки в українському та німецькому фольклорі» - здійснено огляд головних теоретичних положень фольклористичних студій про образи «мати» і «мачуха», схарактеризовано ключові чинники формування образу жінки в народному світогляді в ході історичного розвитку.

У першому підрозділі - «Наукові казкознавчі традиції: історіографія та методологія» - систематизовано видання німецького та українського казкового епосу, проаналізовано фольклористичні праці, які прямо чи опосередковано стосуються антиномії «мати-мачуха».

Збирання пам'яток української словесності триває з кінця ХVІІІ століття. Чарівні «жіночі» казки вміщені у виданнях ХІХ («Українські народні перекази» (1847) та «Записки про Південну Русь» (1857) П.Куліша, «Народні південноросійські казки» (1869, 1870) І.Рудченка, «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (Т.2, 1878) П.Чубинського, «Казки, прислів'я і т.ін., записані в Катеринославській і Харківській губерніях» (1900) І.Манжури, «Із уст народу» (1901) Б.Грінченка, серія «Етнографічного збірника» Наукового товариства імені Шевченка тощо) та ХХ століть («Українські народні казки» (1953) Г.Сухобрус, «Українські народні казки, легенди, анекдоти» (1957) В.Юзвенко, «Казки Буковини» (1973) М.Івасюка та В.Бесараба, «Казки Підгір'я» (1976) С.Пушика, «З живого джерела» (1990) та «Золота книга казок» (1990) Л.Дунаєвської та ін).

Неоціненними для вивчення німецької казкової прози про матір та мачуху є тексти та наукові коментарі до них у відомому збірникові казок Я. і В.Гріммів «Дитячі казки» (Т.1 - 1812, Т.2 - 1815, Т.3 - 1822). Визначними збирачами німецьких казок були Й.Вольф («Німецькі казки та легенди» (1845) та Л.Бехштайн («Книга сказань Тюрингії» (1858), «Німецька казка» (1845)), Й.Халтріх («Саксонські народні казки із Трансільванії» (1891)), І.Кьолер («Твори про казки та народні пісні» (1894)), К.Пленцат «Східно- та західнопруські казки і анекдоти, впорядковані за типами» (1927)), та ін.

Певною мірою досліджуваної нами тематики стосуються праці іноземних дослідників: Р.Волкова «Казка. Розвідки із сюжетотворення народної казки» (1924), Г.Гемпеля «Казка Фрау Холле» та її типи» (1929), В.Лінке «Проблема мачухи в казках германських народів» (1933), А.Рут «Цикл Попелюшки» (1951), Є.Мелетинського «Герой чарівної казки» (1968).

Сучасне вітчизняне казкознавство наголошує на своєрідності, самобутності та національному колориті української фольклорної традиції: О.Бріцина враховує соціально-історичний контекст виникнення образів і мотивів; В.Давидюк досліджує автентику казкових сюжетів та образів із залученням археологічних артефактів; у центрі дослідницьких пошуків Л.Дунаєвської - міфопоетика та ритуальний аспект.

У другому підрозділі - «Етнокультурні чинники формування художнього образу жінки» - здійснено спробу системного аналізу образу жінки з точки зору історичної правди та її відображення у фольклорній традиції, досліджено бінарну опозицію чоловічого та жіночого первнів.

У міфологіях різних народів чоловічий та жіночий первні розглядаються як полярні (бінарні опозиції), які постають як несумісні, діаметрально протилежні сутності. Бінарній опозиції статей підпорядковується вся просторово-часова реальність світу. Співвідношення «чоловіче-жіноче» вписане в архетипову структуру світобудови, представленої образом Світового Дерева. Традиційно верхня його частина ототожнюється з конструктивним (чоловічим) началом та світлом, нижня ж (жіноче начало) символізує темряву і хаос.

У фольклорному образі жінки поєднані архаїчні й християнські погляди та цінності, спільною для яких стала ідея актуалізації ладотворчого потенціалу жінки (уособлення Природи) під дією конструктивного чоловічого начала, за яким визнавалась культурницька місія.

Фольклорний образ жінки постійно еволюціонує, модифікується залежно від історичних та соціальних чинників.

Ідеальний образ жінки у фольклорі типізований, узагальнений, він формується у руслі народного світогляду, менталітету і зберігає свою привабливість як зразок для наслідування.

У третьому підрозділі - ««Мати й мачуха» як художньо-ідейна антиномія» - автором комплексно вивчено явище антиномії «мати-мачуха» стосовно передумов її виникнення, поширення та фукціонування у казковій прозі українського та німецького народів.

З точки зору міфологічного аналізу антиномія «мати-мачуха» складає найдавнішу опозицію міфопоетичної моделі світу «свій-чужий». М.Новікова та І.Шама доходять висновку, що долюдське, а власне, загальнобіологічне протиставлення «свій-чужий» у просторовій площині конкретизується насамперед як опозиція білого світу і потойбіччя, людського і нелюдського просторів на макроскопічному рівні та дому і лісу - на мікроскопічному.

Історичними передумовами антиномії «мати-мачуха» було протистояння свого роду, уособленням якого є мати, та чужого, а значить - і ворожого, який репрезентує мачуха. Звичаєвим правом накладалося табу на шлюбний обмін між родами, оформлене ідеологічно на рівні фольклорних стереотипів: кровна матір - «рідна мати», мачуха - «погана мати», «зла мачуха». Смислогенеруючими є також соціальні та економічні відносини, які виникають у зв'язку з появою мачухи у родині.

В усній словесності декларується аксіологічна шкала народу, в якій «мачуха» номінує найбільше зло. Якщо образ злої мачухи в казках змальовано безпосередньо, то образ матері мислиться опосередковано. Отже, колізію «мачуха-пасербиця» слід розглядати як опозицію «мачуха-мати», оскільки і в українських, і в німецьких казках мачуха з'являється лише після смерті матері, яка трансформується (здебільшого в тотема), здійснюючи свою покровительську функцію стосовно сирітки - допомагаючи своїй дитині навіть після своєї смерті. Тож пасербиця є уособленням материнського роду на противагу мачусі.

Родина з рідною матір'ю протиставляється родині з мачухою, мати - мачусі, пасербиця - рідній дочці мачухи, тобто протиставлення «дідової» та «бабиної» дочки слід розглядати також крізь призму уособлення материнського та нематеринського роду, а отже, як антиномію «мати-мачуха».

У німецькій фольклорній традиції мачуха наділена міфологічними рисами відьми, інколи навіть людоїдки («Білосніжка»). Образи мачухи (і її дочок, які наділені нелюдськи рисами - одне чи три ока тощо) та пасербиці співвідносні з опозицією «нелюд/людина». В українських казках і мачуха, і її дочка мають соціальну природу.

Зазначена опозиція і в німецьких, і в українських казках набуває художнього вираження за допомогою антитези, яка в німецькому казковому епосі акцентує на портретній характеристиці (зовнішності пасербиці та мачушиної дочки), а в українському - моральній (працелюбстві і доброму серці «дідової дочки» та лінощах і бездушності «бабиної дочки»).

У четвертому підрозділі - «Мати й мачуха» в аспекті вивчення народних юридичних звичаїв» - проаналізовано українські звичаї щодо правового статусу матері та мачухи, здійснено порівняльний аналіз зі звичаєвими німецькими відповідниками.

Права жінки напряму пов'язані з її майновим становищем. Оскільки за українським звичаєвим правом жінка була розпорядницею рівної з чоловіком частки сімейного (спільно набутого) майна, повноправною спадкоємицею «материзни» та весільного віна і посагу, то це давало їй правову захищеність. У Німеччині жінка не могла розпоряджатися майном без дозволу чоловіка.

В Україні, на відміну від німецької звичаєвої традиції, жінка після смерті чоловіка здійснювала представницьку функцію на громадських зібраннях. Звичаєве право захищало також інтереси та права її дітей.

Жіноче право, зокрема спадкове, не поширювалося на дружину у другому шлюбі, тому мачуха була обмеженою в правовому полі. Це пояснюється усталеними поглядами народу на другий шлюб як явище негативне, яке навіть церква не освячувала. Крім того, таким чином народ захищав права сироти.

У другому розділі - «Архетип матері. Еволюція образу в українській та німецькій фольклорній традиції» - з'ясовано ті чинники, які впливали на формування та ґенезу образу матері у фольклорі.

У першому підрозділі - «Велика Богиня у давніх культурах» - увагу закцентовано на витоках архетипного образу Матері, на його амбівалентності та детально аналізуються його складові - Мати-Земля, Велика богиня, Богородиця, рідна мати.

У процесі формування ментальних установок українців суттєву роль відіграє архетип Великої Матері, який набув реалізації у культі Великої Богині, відомому з часів трипільської культури і трансформованому з часом у культ Богородиці.

Українській традиції притаманні язичницький культ Матері-Землі, який є варіантом поширеної у багатьох архаїчних народів релігії Великої Матері і включає в себе стихійні аспекти (мати-земля, природа, родючість) та християнську пошану до Богородиці, співвідносну з християнськими духовними цінностями (любов, милосердя, страждання).

У візантійській традиції підкреслюється материнство Богородиці, на відміну від західної церкви, зокрема німецької, де акцент робиться на цнотливості Марії.

Вчений-психолог К.-Г.Юнг наголошував на амбівалентності архетипу Матері, його полярному образному наповненні: в позитивному - життєдайність, доброта, підтримка; в негативному він може означати дещо таємне, загадкове, темне (безодню, світ мертвих, все те, що вселяє жах і що неминуче, як доля). Взаємозв'язок творення і деструкції, народження та смерті у своїй єдності творять безперервний цикл життя.

У кельтів широко засвідчене поклоніння жіночим божествам, що називаються матерями: Matres, Matrae, Matronae. Культ Богинь-Матерів є найдавнішим в релігії та міфології і германців, що свідчить про близькість та взаємовплив релігійно-міфологічних традицій обох народів.

Образ Матері - домінанта колективного досвіду, надзвичайно давнього (матріархат) та актуального (рідна мати) водночас. Материнське імаго початково двоїсте і розщеплене на хтонічний аспект родючості, достатку, сексуальності і ефірно-повітряний аспект чистоти, цнотливості.

У другому підрозділі - «Міфологічна картина світу та трансформація образу матері в українській та німецькій казковій прозі» - здійснено компаративний аналіз текстів української та німецької казкової прози, котрі містять мотиви трансформації образу матері - її перетворення після смерті задля допомоги своїй дитині на тотема (тварину або рослину) чи фетиш.

У казках цієї тематичної групи сирітку захищають від чужого та ворожого роду мачухи і реалізують материнську покровительську функцію тотеми (в українців - корівка, теличка, бичок; у німецьких варіантах - коза; спільними для обох традицій є дерево, птаха) та фетиші (лялечка).

Трагічний образ матері, перетвореної на зозулю, яка прилітає оплакувати своїх погублених мачухою дітей, притаманний українській фольклорній традиції і є чужим для німецької казкової прози. Сюжетною основою цих казкових варіантів є пісня-плач матері-зозулі.

Образи матері-рисі, кози, щуки характерні лише для української чарівної казки, образ же матері-качки («утки») є спільним і для німецького, і для українського казкового епосу.

На відміну від німецької казки («Про королеву-утку»), де діалог між царицею-уткою, яка прилітає до своєї дитини, і кухарем побудований на чергуванні питань та відповідей, що свідчить про їхній генетичний зв'язок зі стародавньою обрядовістю, зокрема ініціальною, для української типовими є ліричні монологи матері до своєї дитини як засіб передачі душевних переживань у найтрагічніші моменти її життя.

Підставою для трансформації образу матері є відносини між мачухою і пасербицею. Порятунок та допомогу пасербиця може знайти лише у померлої матері, яка діє за допомогою чарівних сил, тварин чи предметів. Тому конфлікт між мачухою і пасербицею можна співвіднести з конфліктом між мачухою і матір'ю.

У третьому підрозділі - «Покровительство як материнська функція» - проаналізовано українські та німецькі казкові варіанти, в яких міфологічна істота, жінка похилого віку, замість померлої матері відіграє роль дарувальника. Її функція полягає в оцінюванні проходження героєм випробувань і нагородженні його або покаранні. У казках це - Баба-Яга, Фрау Холлє, кобиляча голова, добра бабуся (жінка), що допомагає дівчині, тощо.

Найвідомішими сюжетами цього типу є німецька казка «Фрау Холлє» («Frau Holle»), а в українській казковій традиції - «Кобиляча голова». Потрапивши до межового простору між цим світом і потойбіччям - криниці (в німецьких казках) або лісу (в українських казках), - дівчина повинна пройти випробування, для чого їй потрібна сильна підтримка. У таких казках покровительство як материнську функцію виконують дарувальники.

Образ Фрау Холлє в німецькій казці уявляється нам уособленням прогресивних добрих сил. Він мало деталізований зовні, але основні його функції виражені яскраво: допомагати герою і шкодити антигерою казки. В деяких варіантах ці функції виконують русалка, гольда, «жінка з криниці», старий дід.

У слов'янському фольклорі поширений образ Баби-Яги, який у групі казок про мачуху і пасербицю має позитивний характер, оскільки виконує материнську функцію покровительства.

Цю ж функцію стосовно сирітки здійснює і самобутній образ українських казок кобиляча голова. Можна припустити, що образ кобилячої голови закорінений у тотемізмі.

І в українських, і в німецьких казках основне призначення мешканки потойбічного світу (жінки, баби, Фрау Холлє, Баби-Яги, кобилячої голови) - стояти на сторожі справедливості: винагороджувати добро та чесність і карати зло.

Третій розділ - «Міфологічні мотиви виникнення образу мачухи» - має три підрозділи.

У першому - «Генеза образу. Міфологічні витоки та історичне підгрунтя» - досліджено походження образу мачухи в українській та німецькій фольклорних традиціях шляхом порівняльного аналізу міфологічних уявлень народів, історичних передумов та фольклорних джерел.

Екскурс у германо-скандинавську міфологію дає можливість зрозуміти міфологічні мотиви творення образу мачухи. Мачуха - жінка, взята з іншого племені (йотунів). В уявленні первісної людини представники чужого племені були ворогами, людоїдами. В деяких примітивних культурах слова «людина з іншого племені» та «людоїд» - синоніми.

Згодом образ людоїда - велетня-злого духа трансформується у відьму, а ще пізніше у мачуху. Внаслідок «олюднення демонологічного персонажу» відбувається трасформація міфу.

Такі ж процеси властиві і українській традиції. Історично світогляд українців має три основні рівні: міфологічний, демонологічний, християнський, - за якими образ мачухи еволюціонує від велетнів до Мари (Марени ) - відьми - мачухи.

В українському фольклорі збереглися легенди про велетнів, що жили колись на землі і давно вимерли. Відомості про них досить суперечливі. У німецькому фольклорі велетні залишили вагоміші згадки про себе, ніж в українській фольклорній традиції. У процесі художньої трансформації образ велетня роздвоюється, перетворюючись на дві протилежні категорії фольклорних персонажів: героїв-богатирів, з одного боку, і змія, Баби-Яги, відьми, інших казкових злотворців - з іншого. Велетні й відьми - це дві іпостасі генетично єдиного образу. Подальша інтерпретація образу велетня у його дуальному, роздвоєному вигляді спричиняє виникнення образу Мари або Марени, що тісно переплітається надалі з образом відьми.

Образ Мари має індоєвропейські витоки і є спільним для німецької та української традиції. У слов'янській міфології - це злий дух, як і Марена, уособлення смерті, мору. Пізніше Мара втратила свій зв'язок зі смертю, але зберегла шкідливий для людини характер, здатність змінюватися. У календарній обрядовості Мара - опудало, яке спалюють на вогнищі (так само, як спалювали відьму) або топлять у воді в ніч на Івана Купала. За очисною теорією і вогонь, і вода є стихіями, які служать очищенням від злих сил та нечистих духів - відьом (Едвард Вестермарк, Євгеній Монгк, пізніше і Дж. Фрезер).

Подібні звичаї існують у багатьох інших індоєвропейських народів. Німецькі парубки в Баварії роблять «Pfingstl» - антропоморфне солом'яне опудало, яке топиться у воді. Вранці в день Святого Руперта (тобто у вівторок на Масляну) опудало кладуть за селищем у яму і спалюють. Цей обряд називають «похованням Смерті».

Із запровадженням християнства образ Мари (Марени) поступово відходить на периферію, зберігаючи актуальність в календарно-обрядовій практиці, а її місце посідає відьма - вже не господарка природи, а істота, пов'язана з нечистою силою. Відьми, на відміну від міфологічних персонажів, живуть поміж людей і зовні нічим не відрізняються від звичайних смертних. Образ відьми в народній творчості має безпосередній зв'язок з дияволом та суголосний із образом Марени, яка, за народними уявленнями, мала 13 дітей, котрі народилися внаслідок злягання зі Змієм. Українці наділяли відьму надприродними якостями: вона керує погодою, вміє собою закривати зорі й місяць, пасе корів-хмар тощо. Відьми можуть насилати на людей хвороби, викрадають малих дітей, наводять зуроки. Відьма у воді не тоне, може обертатися кішкою, мишею, жабою, навіть неживими предметами.

В германській міфології Вальпургієва ніч - час щорічного шабашу відьом, які злітаються на мітлах і вилах на гору Броккен і збираються з іншою нечистю навколо сатани. Вони намагаються перешкодити весні, насилають зуроки на людей і худобу. В селах перед Вальпургієвою ніччю проводиться магічна церемонія вигнання відьом.

Образ мачухи ввібрав у себе типові риси образів злотворців. Найчастіше мачуха намагається знищити героя обманом, за допомогою чарів, що робить її подібною з образом відьми.

Поняття мачухи виникає тоді, коли у шлюб вступає жінка, чужа роду чоловіка. Шлюбний закон регламентував межі шлюбного обміну. Вважалося, що дружина, взята за межами роду, призводить до нещастя. Це використано у казкових сюжетах різних народів. При переході від ендогамного до екзогамного шлюбу виникає конфлікт між пасербицею та мачухою, викликаний верховенством мачухи в родині, а також претензіями на спадок материнського роду пасербиці.У казках мачуха ставить героєві складні завдання, виконання яких повинно неминуче призвести до загибелі дівчини, або сама намагається звести її зі світу, як це в давніх текстах робить людоїд, велетень, злий дух. Внаслідок олюднення демонічного персонажа казки відбувається заміна злого духа-людоїда людиною з чужого племені - національним ворогом, а в казці - жінкою із чужого племені, мачухою.

У другому підрозділі - «Колізія «мачуха-пасербиця» у німецькій казці» - дослідниця, базуючись на зіставленні варіантів німецької казкової прози з українською, доходить висновку, що колізія мачухи-пасербиці по-різному представлена у німецьких і українських казках. Основна відмінність між ними полягає в тому, що в українських варіантах мотиви ворожнечі мачухи і пасербиці мають соціальну природу, німецькі ж відповідники - міфологічну.

Серед казок цього типу чільне місце посідає казка «Попелюшка» («Aschenputtel»). Свого часу її досліджували М.Е.Кокс («Сіндерелла» (1893)) та швецька дослідниця А.Б.Рут («Цикл Сіндерелла» (1951)). Остаточний перехід від патріархального роду до малої сім'ї породжує колізію «мачуха-пасербиця». Порушення ендогамії, наслідком чого є послаблення родового захисту сироти, художньо втілюється і на рівні архітектоніки казкового сюжету: розвиток конфлікту між мачухою і пасербицею відбувається через кумуляцію складних завдань, які ставляться знедоленій (зокрема, Попелюшці).

У дисертації автор закцентовує увагу на дуальному характері функцій мачухи: з одного боку, вона хоче звести зі світу героя-знедолену, а з іншого - це призводить до реалізації його потенційних можливостей.

Пасербиця в аналізованих варіантах казок - добра, працьовита, слухняна, терпляча, шляхетна. Переважна більшість казкових сюжетів обох народів містить у своїй структурі мотив «мачуха випробовує пасербицю» (змушує її тяжко працювати: кужелю прясти, відділити зерно від крупи, вимести сажу тощо). На допомогу пасербиці приходять чарівні сили.

Дисертант доходить висновку, що у німецьких варіантах герой-помічник опосередковано, через пасербицю (Попелюшку, Білосніжку тощо), випробовує і героя-судженого: він має довести свою відповідність ідеальному образові ймовірної нареченої, а саме - відшукати власницю чарівного черевичка (Попелюшку), оживити (Білосніжку) та ін. Допомога чарівного помічника знедоленій супроводжується табуюваннями (часова, просторова і комунікативна регламентація): героїня повинна повернутися додому до опівночі (Попелюшка), не повинна покидати меж «свого» простору, спілкуватися з чужинцями (Білосніжка). Герой-суджений компенсує незавершеність ініціальної програми знедоленої, реалізуючи її вповні, результатом чого є шлюб. В українських же казках цей момент відсутній.

У деяких казкових сюжетах пасербицю переслідує не мачуха, а рідна мати. Цей мотив є давнішим, ніж переслідування з боку мачухи, няньки чи опікуна. Такі сюжети зафіксовані у збірниках казок М.Левченка «Як заздра мати хотіла дочку свою стратити» та братів Грімм «Білосніжка» («Schneewittchen»).

У німецькій народній казці «Білосніжка» мачуха переслідує пасербицю через заздрощі красі дівчини. Образ мачухи у «Білосніжці» наділений якостями відьми, ворожки. В українських відповідниках мачуха переслідує і хоче звести зі світу дівчину не безпосередньо, а за допомогою відьми. У німецьких варіантах основними фігурантами є мачуха та пасербиця, і конфлікт будується переважно навколо них, в українських казках зазвичай колізія грунтується на протиставленні дідової дочки та бабиної, хоча функція мачухи як злотворця є аналогічною.

Розгорнута характеристика образу мачухи дає підстави розглядати німецькі казки, в яких мачуха має яскраво виражені міфологічні риси («Білосніжка»), як свідчення архаїчніших сюжетів. Українська ж казкова традиція, попри елементи фантастики, сконцентровані в образах кобилячої голови, Баби-Яги, чорта, старого діда, лісовика, в чиє житло посилає мачуха пасербицю, відзначається наскрізно пронизаним соціальним звучанням, оскільки мачуха постійно пригнічує і переслідує пасербицю.

Українська казка реалістично змальовує пригноблене становище пасербиці в сім'ї, вона - служниця для злої мачухи та сестер. Мачуха не дає пасербиці міфічних завдань, а змушує виконувати важку роботу. Ідеалізація пасербиці поглиблюється за рахунок наділення її позитивними якостями та рисами характеру.

У підрозділі третьому- «Художнє протиставлення сироти і бабиної дочки в українській казковій традиції» - дисертант зосереджує увагу на тому, що для української «жіночої» казки характерне протиставлення дідової та бабиної дочок.

Таке протиставлення проаналізовано на рівнях: 1) моральні якості; 2) шляхи і результати проходження ініціальних випробувань; 3) ставлення до матеріальних цінностей; 4) винагорода та покарання.

В Україні популярний казковий сюжет «Про дідову дочку та бабину дочку», за яким пасербицю завозять у ліс (зазвичай, це робить батько на вимогу злої мачухи), де вона зустрічає кобилячу голову або Бабу-Ягу, яка її випробовує, а потім винагороджує. Мачуха, заздрячи пасербиці, посилає в ліс свою рідну доньку, яка гине або повертається ні з чим (АА 480*В).

В основі казок цього типу - дві паралельно протилежні дії: перша пов'язана з випробуванням та винагородою дідової дочки, а друга - з випробуванням та покаранням бабиної.

На відміну від німецьких чарівних казок, у всіх українських варіантах цієї казкової групи (за показником казкових сюжетів Андреєва М.П.) портретна характеристика дідової та бабиної дочок відсутня, протиставляються лише моральні якості шляхом гіперболізації позитивних рис дідової дочки та негативних - бабиної. Пасербиця є найзворушливішим образом української чарівної казки, що втілив ідеал доброчесної дівчини. Вона завжди скромна, старанна, довіряє сестрі, хоча знає, що та її обманює. На відміну від неї, бабина дочка - ледача, зла та дурна.

Пасербиця не суперечить волі мачухи, жаліє батька і смиренно приймає все, що приготувала їй доля. Тим самим вона виявляє повагу до батька. Отже, дідова дочка є виразником етично-моральних норм народу.

Протиставлення зображення найкращих рис сирітки та найгірших бабиної дочки традиційно розкривається в мотивах випробування дівчат працею. У дисертації висловлено гіпотезу, що це - рефлексія давніх посвят дівчат у господині.

За свою працю і терпіння пасербиця одержує щедру винагороду. Дідова дочка отримує від кобилячої голови стільки добра, що ледве довозить додому. Натомість бабина, не давши миші галушечку, гине. Дидактика цієї сюжетної розв'язки є прозорою: прагнення до матеріального, повна відмова від багатства духовного призводить до загибелі - як духовної, так і фізичної. Ця ідейна і моральна оцінка, притаманна казці, покликана виразити гуманне прагнення народу, ідеалізацію ним знедолених. Казка вирішує сімейний конфлікт виключно на користь гнаної героїні.

У збірниках казок, зібраних О.Роздольським, Б.Грінченком, І.Манжурою, М.Гиряком, В.Гнатюком, протиставлення дідової та бабиної дочки виявляється через колізію невістки та свекрухи або тещі та свекрухи, що є нашаруванням пізнішого періоду, витоки якого - у маніфестації опозиції «мати-мачуха».

В українських варіантах «жіночих» казок дівчина-сирота, яку виганяють з дому, найчастіше проявляє себе в трьох найважливіших для господині сферах: доглядає дерево (пошанування предків), обмащує піч (охорона сімейного вогнища), вичищає криницю (реалізація материнської функції).

У німецьких варіантах казок цього циклу невинно гнану пасербицю возвеличуюють, а її антигероя, мачушину дочку, соромлять, наділивши їх протилежними властивостями (золота/у смолі). В більшості казкових текстів пасербицю і дочку мачухи Фрау Холлє приводить до великих воріт, де ллється на сирітку золотий дощ і вона стає золотою, тоді як на дочку мачухи - смоляний і вона покривається смолою. У казці мовиться: «залишилася мачушина дочка на все життя у смолі», «від цієї ледащиці смола вже ніколи не відстане, до кінця її днів». Характерно, що людина-невдаха німецькою перекладається як Pechvogel («покрита смолою пташка»). В українських варіантах відсутні такі аналоги.

За нормами звичаєвого права українців, йдучи до шлюбу, дівчина мала придане - скриню, яку готувала їй мати. У казці материнську функцію виконує чарівний помічник, покровитель: баба в лісовій хатинці дарує сирітці скриню з худобою. Бабина дочка замість скрині з добром привозить з лісу - місця випробувань - повну скриню гадюк (черепків тощо). Сюжетна розв'язка варіюється, проте наголошується, що дідова дочка виходить заміж, а бабина - так і залишилася дівкою. Інколи посоромлена мачуха та її дочка продовжують жити поряд зі щасливою пасербицею.

Німецькі казки, де фігурують пасербиця та рідна дочка мачухи, не містять деталізації причин протиставлення двох героїнь. Увагу зосереджено на конфлікті між мачухою та пасербицею. Зазвичай, він зводиться до короткої вступної формули про злу мачуху, яка не любила пасербицю, або повідомлення, що у мачухи була рідна дочка і пасербиця.

У четвертому підрозділі - «Ініціальні мотиви чарівних «жіночих» казок» - висвітлено ініціальні мотиви українських та німецьких чарівних казок, героями яких є «мачуха» та «пасербиця».

У всіх казках, де фігурує мачуха та пасербиця, головною героїнею є дівчина, що вступає в «доросле» життя, починаючи свій шлях у казці з підліткового віку. Серед загальних сюжетних елементів виділяються такі: 1) героїня перебуває в перехідному періоді - вже не дитина, але ще не жінка; 2) дівчина має мачуху, а не рідну мати; 3) батько поводиться стосовно дочки пасивно, не заступається за неї і не підтримує; 4) як правило, у дівчини є зведені сестри, котрі є для мачухи рідними дочками і до яких вона добра; 5) дівчина повинна пройти смертельні випробовування, з якими вона справляється на відміну від зведених сестер; 6) наставник (людина, тварина або чарівна істота) допомагає дівчині справитися з випробовуванням, підтримує або навіть рятує її; 7) винагорода дівчині -наречений, з яким героїня щаслива; 8) казка завершується посоромленням, а іноді і смертю мачухи.

Такі казки описують у символічній формі ініціацію героїні, яка відповідає переходові з дитячого віку в період статевої зрілості.

Основна роль мачухи в жіночій казці - дати уявлення про кризу середини життя. Казкові персонажі відображають народні уявлення про найголовніше завдання людини - продовження роду: із втратою репродуктивної функції жінка витісняється на периферію життя. Це пояснює непопулярність і нечисленність сюжетів, де головними героями є старці та баби: вони можуть бути лише другорядними персонажами - добротворцями або ж злотворцями. У казках головними є герой-дитина («Гензель і Гретель», «Гусаки-лебеді»), героїня-дівчина («Золотий черевичок», «Про бабину дочку та дідову»), героїня-зріла жінка («Підмінна дружина», «Мати-рись»).

Здебільшого у казках про мачуху та пасербицю обидва персонажі перебувають у найкризовішому періоді, перехідному моментові - періодові зміни життєвих завдань. Дисертант виокремлює у «жіночій» чарівній казці два типи ініціацій: одну проходить дівчина (перехід у жіночу фазу), іншу - жінка (перехід у старечу фазу). Оскільки ініціації пов'язані зі знанням трансцендентного порядку, що веде до нового, вищого способу існування, то у казках пасербиця, оволодівши цим знанням, перетворюється зазвичай на багачку, царівну тощо, тим самим підвищуючи свій соціальний статус. Казка містить також альтернативні шляхи розвитку героїні, що веде до стагнації, краху, смерті (мачуха).

ВИСНОВКИ

У Висновках підсумовуються основні результати дослідження.

На основі проведеного у дисертаційній праці аналізу всіх доступних наукових джерел, об'єктом вивчення яких були образотворча система казкового епосу, зокрема підсистема жіночих образів, типологія сюжетів і мотивів чарівної казки, дисертантка доходить висновку, що, попри значний масив теоретичних праць, образи «мати» і «мачуха» не були об'єктом спеціального комплексного дослідження: розвідки науковців були спрямовані чи на з'ясування поетики (Л.Дунаєвська, Н.Ведьорнікова,), чи функцій (А.Нікіфоров, В.Пропп,), чи походження сюжетів (Т.Бенфей, І.Больте), не розглядалися як антиномія (взаємовиключна суперечність),

Використання методу комплексного аналізу із урахуванням міфологічного, історичного, культурологічного, антропологічного, звичаєвого аспектів дало змогу дослідити смислогенез і функціональну наповненість антиномії, простежити спільне та відмінне в українській та німецькій казковій реалізації.

З'ясовано, що підґрунтям фольклорних стереотипів «рідна мати», «зла мачуха» є міфологічні (культ Богині-Матері), соціально-історичні (ендогамія-екзогамія), звичаєві (неписані норми спадкового жіночого права) чинники.

За покажчиками сюжетів (А.Аарне, Н.Андрєєва, Л.Барага, І.Березовського, К.Кабашнікова, Н.Новікова) виявлено ареал поширення казкових текстів, яким притаманна художньо-образна антиномія «мати-мачуха». В Україні у «жіночих» казках домінують сюжети про дідову та бабину дочку, у Німеччині - про конфлікт мачухи і пасербиці.

Спільними для української і для німецької казкових традицій є сюжетотвірні мотиви «мати допомагає дочці», «мачуха випробовує пасербицю», проте реалізація цих мотивів - національно самобутня.

В українській чарівній «жіночій» казці покровительську функцію мати здійснює не опосередковано, а шляхом трансформації в образи звірів, птахів, предметів. Це спостереження дало можливість стверджувати, що в українському казковому епосі збереглися рудименти архаїчних релігійних уявлень - тотемізму, анімізму, фетишизму.

У німецькому казковому репертуарі мати допомагає дочці не безпосередньо, а залучаючи чарівних помічників (гномів та ін.). Дисертант доходить висновку, що смислове ядро цієї реалізації породжене звичаєм авункулату, рефлексії якого зберегла німецька чарівна казка і дотепер.

Мотив «мачуха випробовує пасербицю» в українських казках набуває художнього вираження зазвичай двома шляхами: «загадує» виконати неможливу роботу (за один: деньспрясти круг прядива, зіткати полотно, зшити сорочку); відсилає дідову дочку до лісу (посилає на вірну смерть). Такі випробовування у дисертації прокоментовано як ініціальні, де ліс - сакральний ініціальний простір.

Компаративний аналіз засвідчив, що мотифему випробування розгортає у німецькому казковому репертуарі аломотив: мачуха завдає безпосередньої шкоди пасербиці (дає чарівний предмет, покликаний звести дівчину зі світу).

У дисертаційній праці обґрунтовано, що в українських варіантах мачуха реалізує задану етнічною свідомістю програму переважно на «своєму» (хата, подвір'я) просторовому локусі чарівної «жіночої» казки, натомість у німецьких фольклорних текстах - на «чужому» (ліс, бал).

Дослідження показало, що розкриття повною мірою образу мачухи у «жіночій» казці неможливе без урахування смислового наповнення образу батька. Попри те, що цей образ у жіночій казці є доволі пасивним, у німецькій казковій прозі він виконує ідеологічно стабілізуючу функцію: мачуха шкодить пасербиці тільки за відсутності батька. В українській чарівній казці мачуха, навпаки, змушує батька відвести «дідову дочку» до ініціального простору.

У дисертації доведено, що для німецької чарівної казки характерний також мотив випробовування і героя-судженого, який має підтвердити свою відповідність ідеальному образові ймовірної нареченої. В українських відповідниках такий аломотив відсутній.

Усе вищенаведене дає підстави вважати, що художній образ мачухи в українській казковій традиції є результатом тих звичаєвих і соціальних реалій, які притаманні українству: правова захищеність жінки, її представницька місія у громадських сходах, звичаї успадкування тощо.

Аналіз казкового матеріалу засвідчив, що антиномія «мати-мачуха» в німецьких текстах виявляється через конфлікт «мачуха-пасербиця», а в українських - «дідова дочка-бабина дочка». Розвиваючи думку Є.Мелетинського про те, що в казці важливий контраст рідної (покійної) та нерідної матері, ми хотіли б доповнити: родина з рідною матір'ю протиставляється родині з мачухою, мати - мачусі, пасербиця - рідній дочці мачухи, тобто протиставлення «дідової» та «бабиної» дочки варто розглядати також крізь призму уособлення материнського та нематеринського роду, а отже, як антиномію «мати-мачуха».

Метод аналітичної психології Юнга дав можливість обґрунтувати антиномію «мати-мачуха» як єдність протилежностей, фольклорну реалізацію амбівалентного архетипу Великої Матері. Образ жінки-матері інтерпретується суб'єктом творчості залежно від програми, яку виконує казковий персонаж: мачуха водночас поєднує у собі ознаки Доброї Матері («рідної матері») стосовно її рідної дочки (дочок) та Грізної Матері («злої мачухи») - щодо пасербиці.

Отже, феномен «мати-мачуха» є тією системою координат, яка структурує загальнолюдське, етнічне та індивідуальне розуміння добра і зла, життя і смерті.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сікорська І. М. Образ Попелюшки в західноєвропейській та українській фольклорній традиції / І. М. Сікорська // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : Акцент, 2006. - Вип. 22, ч. 2. - С. 453-458.

2. Сікорська І. М. Родинні звичаї, пов'язані з дитиною, та їх художнє відображення у фольклорі Павла Чубинського / І. М. Сікорська // Літературознавчі студії : зб. наук. праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2006. - Вип. 17. - С. 109-114.

3. Сікорська І. М. Образ жінки-матері у праці І. Франка «Жіноча неволя в руських піснях народних...» / І. М. Сікорська // Літературознавчі студії : зб. наук. праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2006. - Вип. 18. - С. 171-178.

4. Сікорська І. М. Ґенеза образу мачухи в західноєвропейській та українській фольклорній традиції. Міфологічна казка та історична дійсність / І. М. Сікорська // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : Акцент, 2006. - Вип. 24, ч. 2. - С. 659-675.

5. Сікорська І. М. «Мати» й «мачуха» в аспекті вивчення народних юридичних звичаїв (за матеріалами «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» Павла Чубинського) / І. М. Сікорська // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2009. - Вип. 31. - С. 454-468.

6. Сікорська І.М. Сирітка як концентр жіночих образів народної казки / І. М. Сікорська // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2009. - Вип. 32. - С. 383-388.

АНОТАЦІЇ

Сікорська І.М. «Мати й мачуха» в українській та німецькій казковій прозі (опозиція образів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 - фольклористика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації вперше у вітчизняній фольклористиці зроблено спробу комплексно дослідити художню образну антиномію «мати-мачуха» в українській та німецькій казковій прозі. Проаналізовано великий пласт джерельних матеріалів з цієї проблематики, виявлено відповідники казкових сюжетів у німецьких та українських фольклорних текстах, на основі яких досліджено ґенезу сталого художнього образу «мати-мачуха» в його бінарній семантиці у двох європейських казкових традиціях.

...