Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Феміністська критика США: проблеми генезису і становлення (компаративний аспект)

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Козлова Катерина Олександрівна

Дніпропетровськ-2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Таврійського національного університету імені Володимира Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент ПОЛХОВСЬКА Олена Василівна, Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського, завідувач кафедри англійської філології.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук НАРІВСЬКА Валентина Данилівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент ГАЛКІНА Яна Вікторівна, Миколаївський державний педагогічний університет імені Василя Сухомлинського, доцент кафедри філологічної підготовки.

Захист відбудеться "24" лютого 2010 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий "23" січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 В.П. Біляцька

Загальна характеристика роботи

џ виявити джерела, що сприяли зародженню феміністської критики США у порівнянні з аналогічними процесами у Франції, посилаючись на можливі запозичення і впливи;

џ окреслити хронологічні межі поетапного розвитку феміністської критики у США і Франції, спільне та відмінне в цих процесах;

џ визначити засади і методологічні орієнтири ранніх праць критиків-феміністок, їх роль у розвитку феміністського напряму;

џ простежити напрям еволюції феміністської критики, її зміст, досягнення і прорахунки, суперечливість і дискусійність у напрацюваннях 70-80-х років ХХ століття;

џ акцентувати роль нео- і фрейдистських теорій у формуванні і побутуванні феміністської критики в американській і французькій модифікаціях;

џ проаналізувати ставлення до марксизму й особливості послуговування ним у формуванні феміністських концепцій науковцями США і Франції;

џ осмислити роль найвидатніших представниць феміністської критики США в її становленні і розвитку (Е. Шоуолтер, К. Міллет, К. Хейлбраін, Л. Робінсон, А. Колодні, С. Гілберт, С. Губар, Е. Моерс) у порівнянні з набутками і діяльністю французьких науковців (С. де Бовуар, Ю. Крістєва, Л. Ірігарей, Е. Сіксу);

џ осягнути зміст взаємодії і протистояння феміністської афроамериканської критики і критики білих жінок США.

Об'єктом дослідження є праці американських феміністок: Showalter E. Forwards a Feminist Poetics (Е. Шоуолтер Нова феміністська критика), 1985; Fetterly J. The Resisting Reader: A Feminist Approach to American Fiction (Дж. Феттеpлі Читач, що чинить опір), 1977; Friedman S. Creativity and Childbirth Metaphor (С. Фрідман Творчість і метафора дітородіння: гендерні відмінності в літературі), 1989; Gilbert S., Gubar S. The Madwoman in the Attic (Гілберт С., Губар С. Божевільна на горищі), 1979; Kolodnу A. Dancing through the Minefield (Колодні А. Танці на мінному полі), 1985; Millet K. Sexual Politics (Міллет К. Сексуальна політика), 1970; Moers E. Literary Woman (Моерс Е. Літературні жінки), 1978; Moi T. What is a Woman? Sex, gender and the Body in Feminist Theory (Мої Т. Що таке жінка? Секс, гендер і тіло в феміністській теорії), 1993; Morris P. Literature and Feminism: An Introduction (Морріс П. Літературна і фемінізм: Вступ), 1993, а також праці Б. Сміт, Б. Ціммерман, П. Швенгера, М. Спренгейзер, Дж. Флігер, К. Нім, М. Пуві, Н. Ходоров та ін.; французьких дослідників: Beauvoir S. de The Second Sex (1970).С. де Бовуар Друга стать; Cixouz L. The Newly Born Woman. Сіксу Л. Заново народжена жінка; Cixouz L. The haugh of the Medusa (1976). Cіксу Л. Сміх медузи; Irigaray L. Ce sexe qui n'est par un (1977).Л. Ірігарей Несамотня стать; Irigaray L. De Cantre femme (1974).Л. Ірігарей Друга жінка, а також праці З. Фрейда, Ж. Лакана, Ю. Крістєвої.

Предметом дослідження є специфіка становлення і розвитку феміністської критики США у порівнянні з особливостями французької феміністики в історико-теоретичній рефлексії науковців-феміністок.

Методологічною основою дисертації є праці провідних науковців, фахівців у сфері американської і французької критики - Н. Висоцька, Т. Денисова, Д. Затонський, О. Звєрев, С. Зенкін, І. Ільїн, О. Козлов, О. Цурганова, Н. Пахсар'ян, Н. Торкут; з теорії й історії компаративістики - Л. Грицик, Р. Гром'як, І. Лімборський, Д. Наливайко, В. Нарівська, А. Нямцу, Г. Сиванченко.

Основними методами дослідження, поряд із загальнофілософськими методами аналізу і синтезу, є: компаративний аналіз, спрямований на вивчення культурно й етнічно специфічних критичних напрямків феміністської орієнтації (американської і французької, "чорної” і "білої" та ін.) як у їх взаємовпливах і зв'язках, так і протистоянні різних етапів розвитку напрямку; культурно-історичний підхід, через який генезис феміністської критики розглядається в широкому соціокультурному контексті; типологічний метод, послуговування яким дозволяє виявити типологічні відповідності літературно-критичних явищ (окремих праць, покладених в основу їх методологій і прийомів, основних тем). Застосовуються також елементи системного і структурного аналізу, інтертекстуального аналізу. Зважаючи на предмет дослідження, автор роботи висвітлює методологію марксистського і психоаналітичного літературознавства, при цьому не вдаючись до науково-критичного інструментарію названих напрямків.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена:

џ власне матеріалом дослідження - у вітчизняному літературознавстві феміністська критика не досліджувалася, а отже, завдання представленої дисертації - заповнити цю прогалину; вперше проведено аналіз генезису і розвитку американської феміністської критики, її теоретичних основ і місця в літературознавстві США;

џ ракурсом дослідження та застосування комплексної методики, оскільки питання розвитку критичних шкіл розглядалися традиційно, у межах теорії літератури без залучення компаративного підходу; у дисертації виявлений складний взаємозв'язок праць американських і французьких критиків-феміністок, проведено порівняння позицій представниць "білої" і "чорної” феміністської критики, окреслено особливості кожного етапу становлення напрямку;

џ запропонованою поліцентричною концепцією, яка актуалізує багатовекторний зв'язок феміністського літературознавства США з аналогічним напрямом французької критики.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть слугувати матеріалом для подальшого дослідження як самої феміністської критики, так і для вивчення проблем сучасного зарубіжного літературознавства в цілому. Крім того, матеріали роботи можуть бути використані в курсах лекцій з історії літературної критики та історії сучасної зарубіжної літератури, а також науковцями, фахівцями з історії зарубіжної критики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені в доповідях на міжнародних конференціях: "Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства і мистецтвознавства" (Севастополь, 2005, 2009), "Трансатлантичний досвід: взаємодія культур, експеримент, переосмислення і оновлення традицій” (Мінськ, 2007), "Взаємодія слов'янського й англосаксонського світів: діалог культур" (Мінськ, 2008), "Світова література на перехресті культур і цивілізацій" (Севастополь, 2008).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел, який нараховує 181 позицію. Повний обсяг дисертації 189 сторінок, із них 177 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовуються актуальність роботи, наукова новизна і практичне значення, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні основи, наукова новизна.

Перший розділ - "Зародження і ранній етап розвитку феміністської критики США" - складається з чотирьох підрозділів. У першому з них - 1.1 "Американська феміністська критика в оцінках вітчизняних і зарубіж-них науковців" - наголошується, що феміністська критика США визначається українськими й зарубіжними дослідниками як явище неординарне, однак її досягнення в літературознавстві (як практичні, так і теоретичні), а також особливості окремих гілок усередині даного напрямку, питання взаємозв'язку з французькою критикою не набули належного осмислення й оцінки. Зазначається, що в українській науці про літературу можна знайти лише короткі згадки про цю потужну течію в літературознавстві США. Хоч і багато ідей феміністського напрямку використовуються вітчизняними вченими безпосередньо в практиці критичного аналізу, але їх впровадження здійснюється без належного осмислення методологічних засад, наукової специфіки.

У зарубіжній науці про літературу, уключаючи російську, феміністській критиці приділялась значна увага (у працях І. Ільїна, Б. Лейч, Е. Шоуолтер, П. Морріс, Ч. Реджистер), але й серед них відсутні ґрунтовні дослідження, які б охоплювали ключові її аспекти. Осягнення феномену феміністської критики зарубіжними науковцями позначається певною розпорошеністю, різноспрямованістю.

Об'єднувало американських науковців прагнення дослідити різні аспекти початків, джерел феміністської критики, окреслити склад і роль окремих її представників у становленні одного з пріоритетних критичних напрямів, обґрунтувати власне критичні принципи. Залежно від заявленої мети, означені питання були актуалізовані і висвітлені. Так, у У книзі Б. Лейча "Американська літературна критика від тридцятих до вісімдесятих” (1988) зроблена спроба обґрунтувати чинники, що вплинули на формування феміністської критики, окреслити її історичні межі, визначити головні етапи в її розвитку. Науковець небезпідставно пов'язував становлення феміністської критики з піднесенням жіночого руху в 60-70-ті роки, що їй передував, проте залишав поза увагою роль творчих особистостей, відомих науковців у процесі народження феміністської критики. Ця лакуна заповнена в книзі П. Морріса "Література і фемінізм: Вступ" (1993). Водночас, характеризуючи праці окремих критиків-феміністок, П. Морріс звернув увагу на їх агресивність, шокуючу читачів "іконоборчу атаку" на авторитетних письменників-чоловіків, що, як виявилося з часом, стало чи не основною прикметою ранньої феміністської критики - як американської, так і європейської. Проте навіть за певної фрагментарності і непослідовності здійснене П. Моррісом давало достатньо підстав для узагальнень щодо появ нового напряму.

Група дослідників - Е. Шоуолтер, Ч. Реджистер та ін., що представляли феміністський напрямок, зробила спробу охарактеризувати власні набутки. У статті Ч. Реджистер "Американська феміністська критика: Бібліографічний вступ" (1975) теж відзначається тісний зв'язок феміністської критики із суспільним рухом феміністок, указується на необхідність вироблення літературних підходів до аналізу власне художніх ознак творів, а не тільки до їх політичних аспектів, що традиційно приваблювали феміністок. Дуже цінними для розуміння сутності феміністської критики видаються праці Е. Шоуолтер, найвидатнішої американської представниці цього напрямку ("Вступи” до редагованих нею збірників "Нова феміністська критика" (1985) і "Говорячи про гендер” (1989)). Увага Е. Шоуолтер зосереджена на перспективах феміністського літературознавства, в рамках яких лунають заклики напрацьовувати власну методологію дослідження літератури, долаючи тиск "чоловічих" підходів, до яких вона відносить марксизм і психоаналіз. А втім попри досить детальний виклад основних принципів критики, характеристику етапів її становлення, феміністки не спромоглися достатньою мірою дистанціюватися для більш об'єктивної і глибокої оцінки.

Здебільшого інформаційними щодо зазначеної проблеми є напрацювання російських літературознавців. Так, І. Ільїн розглядає як американську, так і французьку феміністську критику в контексті постмодернізму і постструктуралізму. Його дослідження характеризуються інформаційністю, тобто викладом, тлумаченням наявних сукупних знань, дескриптивних за функцією своєю з валюативними вкрапленнями (чинники, зміст напряму, призначення). При цьому окремим критикам-феміністкам, особливо тим, хто стояв біля джерел напряму, приділено явно недостатньо уваги. І все ж дослідження І. Ільїна - якісний крок у сфері інформаційних знань про феміністську критику, що поєднувало його доробок з багатьма американськими працями.

У підрозділі 1.2 "Предтечі: етап становлення фемінізму" характеризуються основні етапи зародження і розвитку фемінізму США. Зокрема, увиразнюється роль взаємодії літературознавства з суспільними процесами часу, вплив феміністського руху 60-х років на становлення феміністського напрямку у літературознавстві США. Наголошується, що найбільш відомою феміністкою-літератором середини ХІХ століття була М. Фуллер, яка редагувала впливові журнали "Дайел" і "Нью-Йорк трибюн”, крім того, опублікувала в 1845 році книгу "Жінки в ХІХ столітті”. Це був час, коли створювалися різні жіночі ліги, члени яких активно боролися за права жінок. У першій половині ХХ століття ситуація змінилася. Жіночий рух помітно спадав як у США, так і в країнах Західної Європи, але тимчасово. Уже в 60-ті роки спостерігається його різке піднесення. Особливу роль у цьому процесі відіграла книга Б. Фрідман "Жіноча містика”, що закликала жінок відновити активну боротьбу за свої права. Ще більш радикальні думки містилися в книзі К. Міллет "Сексуальна політика” (1970). Орієнтуючись на марксизм, автор говорила про революцію, в якій провідною силою повинен стати не пролетаріат, а жінки. Водночас книга К. Міллет була однією з перших впливових праць, що торувала шлях до власне феміністської критики.

У підрозділі 1.3 "Розробка теоретичних основ феміністської критики: позиції Е. Шоуолтер, К. Хобран, С. Гільберт, А. Колодні, Л.С. Робінсон” розглядаються спроби феміністської критики 70-х років ХХ століття обґрунтувати власні теоретичні засади. Акцентується методологічна орієнтація представників феміністського літературознавства, зокрема, плюралізм. Наголошується, що найбільш активну позицію в розробці міцного теоретичного підґрунтя напряму займала Е. Шоуолтер, праці якої ознаменували перехід від емпіричної критики до систематизації теоретичних основ феміністського літературознавства. Е. Шоуолтер заявляла, що у феміністської критики є свій "предмет, голос і теорія”, але при цьому не виключалися можливості застосування наявних методів і практик критичного аналізу. Вона виділяла дві течії у феміністській критиці: ідеологічну й "гінокритику" в трьох її різновидах (біокритика, культурна і психологічна гінокритика). Предметом "гінокритики" є, на думку Е. Шоуолтер, "тема, стиль, жанр і структура жіночого письма”, а також "психоаналітика жіночої літературної традиції”. Біологічна, або "органічна”, критика орієнтується, за твердженням Е. Шоуолтер, на "текстуальну анатомію, до уваги береться здатність жінки до народження, вигодовування і виховання дітей”, що не може не відображатися в літературі - їх тексти обов'язково "говорять через материнство”. Для виявлення цієї відмінності слід вдаватися до "культурної моделі”, зокрема, аналізувати специфіку "жіночої мови”, порівнюючи в контексті культури твори жінок і чоловіків. Нарешті, виявляючи психологічну "модель відмінності”, Е. Шоуолтер пропонує зосередитися на ставленні жінок-письменниць до процесу творчості, детермінованого статевою належністю. Е. Шоуолтер хоч і не заперечує використання її соратницями чоловічих теорій, зокрема дуже привабливих для багатьох - психоаналізу й марксизму, однак попереджає про шкоду від надмірного захоплення ними, оскільки ставилася до них, як відображено в дисертації, досить стримано. Неприйнятна для неї й інша крайність - вимога деяких феміністок взагалі виключити чоловічу літературу і критику зі сфери своїх інтересів. Критик виступає за гендерний підхід, тим самим виводить феміністське літературознавство на плюралістичне поле осмислення сексуальних і расових відмінностей.

У підрозділі до того ж аналізуються праці феміністок, де порушуються питання теоретичної орієнтації жіночої критики, зокрема дослідження К. Холброн, С. Гілберт, А. Колодні, Л.С. Робінсон. К. Холброн і С. Гільберт обстоювали феміністські ідеї в галузі освіти і науки, виступали за перегляд історії літератури з позицій фемінізму. Проблема традиції в жіночій творчості і питання канону розглянуті у статтях А. Колодні і Л. Робінсон.

У підрозділі 1.4 "Багатоаспектність феміністської критики США: виокремлення "чорної” та "лесбійської критики" наголошується, що вже на ранній стадії розвитку феміністської критики в США в ній з'явилися різні течії, зокрема "чорна" критика. Проведений порівняльний аналіз "чорної” критики з основним напрямком феміністської критики виявив низку особливостей першої: увага до тем расової дискримінації, боротьба за визнання афро-американської літератури і критики, протистояння літературознавству, що відбиває домінуючий "чоловічий" погляд чи позиції протилежної сторони. Програмною працею "чорних” феміністок стала стаття Б. Сміт "На шляху до чорної феміністської критики" (1985). Автор статті зазначає, що афро-американські письменниці і критики перебували в особливо важких умовах - їх ігнорували не тільки літератори-чоловіки, але й колеги-жінки (наприклад, Е. Моерс, яку Б. Сміт звинувачує в расизмі). А втім афро-американська література потребувала власної критики, здатної змінити ситуацію і показати "глибоку оригінальність і витонченість цієї специфічної гілки літератури”. Інша знакова праця - стаття Д. Макдоуелл "Нові перспективи "чорної” жіночої критики”, де, на відміну від Б. Сміт, автор застерігає від надмірного захоплення ідеологією, оскільки це може зашкодити естетично-літературознавчому аналізу.

Середина 80-х років: вагомо заявила про себе й лесбійська феміністська критика не тільки в США, а й у країнах Західної Європи, однак говорити про її повне визнання зарано, причиною того є слабкість її методологічних установок, надмірна політизованість, вузькість проблематики. У підрозділі аналізується одна з найважливіших ранніх праць лесбійської орієнтації - стаття Б. Циммерман "Чого ніколи не було: Огляд лесбійської феміністської критики" (1985). Основною метою діяльності критиків-лесбійок, на думку Б. Циммерман, має бути "визначення лесбійського канону” в літературі, що є непростим завданням, оскільки лесбійські мотиви багатьох творів, зокрема Ш. Бронте, Е. Діккінсон, В. Вульф, глибоко замасковані.

Другий розділ - "Еволюція феміністського літературознавства: від сексу до гендера" - складається з двох підрозділів. У першому з них - 2.1 "Теорія і практика гендерного підходу у феміністській критиці США" - аналізуються особливості американської феміністської критики на межі 70-80-х років ХХ століття. Її еволюція характеризується двома основними моментами: по-перше, якщо в кінці 60-х - на початку 70-х років основну увагу критики-феміністки приділяли засудженню чоловічої гегемонії в усіх сферах життя, включаючи і літературознавство, то на кінець десятиліття і в 80-ті роки акцент змістився на проблеми власне жіночої літератури; по-друге, змінився інтерес до сексуальних проблем на користь більш широких - гендерних. Сам термін "гендер” як більш складний конструкт, що охоплює не тільки біологічні особливості особистості, а й соціальні, культурні, психологічні, увійшов до понятійного апарату феміністської критики. Гендерний підхід мав низку переваг, оскільки розширював горизонти пізнання, залучаючи до дослідження досягнення суміжних наук. За словами Е. Шоуолтер, гендерний підхід слугує "виявленню соціальних, культурних і психологічних значень, накладених на біологічну сексуальність”.

Результати еволюції від сексу до гендера були зафіксовані в збірнику статей під редакцією Е. Шоуолтер "Говорячи про гендер” (1989), до якого увійшли статті не тільки жінок, але й чоловіків, зокрема П. Швенгера "Чоловічий погляд”, автор якої аналізує низку творів письменників-чоловіків з метою виявити в них винятково чоловічі гендерні риси: тему "мужності”, що визначає не тільки зміст, а й стиль творів, він знаходить у творах Е. Хемінгуея і деяких інших авторів. Представленість гендера в літературі аналізується й іншими критиками. Так, американка С. Фрідман у статті "Творчість і метафора дітородіння: гендерні відмінності в літературі”, слідом за француженкою Е. Сіксу, говорить про "поезію жіночого тіла”, що пов'язана з дітородінням і продукує "життєдайні” метафори. Твори жінок характеризуються як більш живі і "теплі" і протиставляються сухій "фалічній” і надмірно інтелектуальній літературі чоловіків.

У статтях С. Гілберт і С. Швейк наголошується на особливостях прояву гендера у творах про війну. Тема війни провокує критиків порушувати не тільки суто літературні, але й широкі соціальні, філософські і психологічні проблеми.

Аналіз досліджень дає підстави стверджувати, що феміністська критика США того періоду зробила якісний крок уперед. Свідченням цього є, по-перше, розширення предмета дослідження, яким стають твори не тільки жінок, а й чоловіків у гендерному і компаративному аспектах (причому основою порівняння слугують чоловічі і жіночі тексти одного періоду); по-друге, перенесення фокусу на художню цінність самого твору, авторський стиль - за умови збереження опозиції "чоловічий - жіночий" (П. Швенгер, Д. Леверенц), гендерні метафори і символи (С. Фрідман); по-третє, розробка тем загальнолюдського значення (тема війни і смерті, наприклад, у працях С. Гілберт, С. Швейк) зі збереженням акценту на жіночому сприйнятті.

У підрозділі 2.2 "Гендерна проблематика в дослідженнях Е. Моерс, С. Гілберт і С. Губар" проаналізовані дві фундаментальні і надзвичайно впливові праці, видані в кінці 70-х років, - книги Е. Моерс "Літературні жінки" (1977) та С. Гілберт і С. Губар "Божевільна на горищі” (1979), у яких переосмислені романи відомих англійських письменниць Джейн Остін, Шарлотти й Емілії Бронте, Вірджинії Вулф, а також Жорж Санд та ін., а книги маловідомих авторів-жінок уведені в коло літературознавчих досліджень. Критики-феміністки вперше закцентували увагу на ізольованості письменниць у культурному середовищі епохи і парадоксальних їх взаємозв'язках, що й обумовило формування особливого стилю жіночої поезії і прози. Доцільним з огляду на це є порівняльний аналіз відмінностей символіки (або значень одного й того ж символу) у текстах жінок і чоловіків. С. Гілберт і С. Губар актуалізують думку про наявність особливої жіночої традиції, ґенезу якої вони вбачають у літературі ХІХ століття на тлі розробки теми ув'язнення і втечі.

У центрі уваги Е. Моерс - історія жіночої літератури від М. Уолстонкрофт до В. Вулф. Особливістю дослідження Е. Моерс є те, що, на відміну від багатьох своїх колег, вона вдається до теорій З. Фрейда чи Ж. Лакана. Як представниця гендерного підходу до літератури, вона порушує низку соціальних, економічних і політичних проблем, проте її методологія вільна і від іншого популярного у феміністок підходу - марксистського. Головним предметом її аналізу є власне література, з її тематикою, образною системою і стилем творів жіночої літератури. Заслугою Е. Моерс є намагання подолати вузькість деяких феміністських поглядів щодо питання про літературну традицію, яка для критика є універсальна, а не поділена на "чоловічу” і "жіночу”.

Аналіз критичних досліджень дозволяє констатувати, що методологічна база феміністського літературознавства розширилася за рахунок біографічного, текстуального методів, психологічного і соціологічного, гендерного підходів, літературознавчий аналіз став переважним, а послуговування психологічними та марксистськими концепціями звелися майже нанівець.

Третій розділ - "Феміністична критика і психоаналіз" - складається з двох підрозділів і присвячений розгляду питань становлення феміністської критики під впливом розмаїтих концепцій психоаналізу.

3.1 "Фрейдизм і неофрейдизм: їх відмінності і характер впливу на американських і французьких критиків-феміністок”. Фрейдизм і неофрейдизм чинили значний вплив на методологію феміністської критики. Однак ставлення до психоаналізу з боку критиків феміністського напрямку характеризується амбівалентністю - палка прихильність одних феміністок межувала з байдужим, а почасти і ворожим ставленням до нього інших. Так, неприйняття неофрейдизму як у США (Е. Шоуолтер, К. Міллет), так і Франції (С. де Бовуар) контрастувало з активним його послугуванням Дж.А. Флігер, Т. Нім та Л. Ірігарей, Ю. Крістєвою. З одного боку, феміністки не визнавали аполітизм психоаналітиків, а також їх лого - і фалоцентризм (вчення З. Фрейда про комплекс кастрації”, акцент Ж. Лакана на символі фалоса і т. ін.), з іншого - критики-феміністки (Дж. Андерсон, С. Регланд-Салліван, М. Спренгейзер, Л. Ірігарей, Дж. Геллон, Ю. Крістєва та ін.) широко використовували лаканівські концепції мови і символу, вчення про жіночу сексуальність, концепцію "дзеркального відображення”.

У підрозділі порівнюються концепції класичного психоаналізу З. Фрейда і теорії його впливого послідовника, неофрейдиста Ж. Лакана. Головна розбіжність полягає у трактуванні ними жіночої сексуальності й основ жіночої психології. Ж. Лакан, на відміну від фрейдистів, основною фігурою, що впливає на психологію дівчинки, зробив не батька, а матір. Це руйнувало всесилля горезвісних комплексів Едипа й Електри й відкривало можливість для формування нових підходів до багатьох "жіночих" проблем. Теорії Лакана мали особливу популярність з огляду на те, що їх автор долучає вчення про "доедиповий період” до розвитку психіки дитини, а крім того, поєднує психоаналіз із сучасними теоріями мови й культури. Вчення З. Фрейда використовувалося дещо менше, через його орієнтацію переважно на психологію чоловіків. Зазначається, що багато феміністок змогли подолати догматизм психоаналізу, а деякі запропонували власні оригінальні ідеї в межах неофрейдизму (наприклад, теорія Н. Ходоров про "циклічність материнства”).

Як типовий зразок психоаналітичного підходу до критики наведено дослідження М. Спренгейзер "Мати Єва: тема падіння у творах сучасних письменниць-жінок" (1989), в якому широко використані лаканівські теорії, до того ж указується, що стосункам дочки і матері у світовій літературі приділялося недостатньо уваги, значно менше, ніж стосункам синів і батьків. Критик аналізує декілька жіночих романів, в яких тема "дочка - мати” є домінуючою. Подібні ідеї висловлювалися в дослідженнях як американських критиків (Дж. Геллон, Е. Регланд-Салліван), так і французьких науковців (Л. Ірігарей).

Значне місце в підрозділі відведено розробкам Ю. Крістєвої, яка поєднала декілька підходів до проблем літератури (зокрема, психоаналітичний і семіотичний, деконструктивістський і соціологічний), що суттєво вплинуло на літературно-критичну думку американських феміністок.

У підрозділі 3.2 "Особливості застосування психоаналізу у феміністській критиці США кінця 70-80-ті роки” зазначається, що психоаналітичний метод дослідження поєднувався у багатьох дослідників-феміністок з іншими підходами і методами (наприклад, семіотичний підхід Ю. Крістевої, соціологічна методика К. Нім, М. Пуві, елементи рецептивної критики Дж. Феттерлі з її теорією "читача, який чинить опір”). Показовим для американської та французької критики є вкраплення в літературно-критичний аналіз автобіографічних елементів (Л. Ірігарей, Дж. Феттерлі та ін.).

У подальшому своєму розвитку феміністська критика широко й різноманітно послуговувалася концепціями психоаналізу, підтвердженням цього є дослідження Дж. Флігер "Цікава прогулянка утрьох: психоаналіз, фемінізм, література” (1989). Його автор зробила спробу проаналізувати зв'язки психоаналізу й фемінізму у фрейдистському дусі, тобто як стосунки "дочок-феміністок” зі своїми "батьками” - З. Фрейдом і Ж. Лаканом. Дж. Флігер схвалює використання теорій психоаналітиків феміністками, до того ж зазначимо, як у фрейдистському, так і лаканівському аспектах, наголошуючи на збільшенні прибічниць цих теорій.

Особливу увагу в підрозділі приділено аналізу праць, присвячених класикам американської та англійської літератури, зокрема В. Шекспіру і Ш. Бронте. Однією з них є стаття К. Нім "Конструювання жіночої сексуальності в епоху Ренесансу" (1989) про творчість В. Шекспіра з застосуванням підходу, що поєднує "психоаналітичні і матеріалістичні" чинники. Аналізуючи драми В. Шекспіра, К. Нім зазначає, що в них діють типові для епохи Відродження стереотипи в зображені жінок. Вони слабкі, скоряються у своїй поведінці продиктованим їх чоловіками правилам, винятком хіба що є комедія "Віндзорські насмішниці”, в якій жінки демонструють почуття власної гідності й здатні себе захистити та посоромити чоловіків). У методологічному плані до К. Нім близька її колега М. Пуві, автор статті "Проклята раса: гувернатка і Джейн Ейр" (1989), у вигляді якої поряд із психоаналітичним методом М. Пуві застосовує історичний і соціологічний підходи.

У підрозділі проаналізовані дві фундаментальні праці психоаналітичної орієнтації - книги Дж. Феттерлі "Читач, що чинить опір” (1977) і Н. Ходоров "Репродуктивність материнства: психоаналіз і соціологія гендера" (1978). Дж. Феттерлі у своїй книзі докладно розглянула роман Е. Хемінгуея "Прощай, зброє!" як зразок численних романів про романтичне кохання, в яких, на її думку, все фальшиве, романтична ж оболонка є лише маскування істинного ставлення героя до героїні. Висновки Дж. Феттерлі почасти викликають сумніви, але вони характерні також і для цілого ряду критиків-феміністок.

Н. Ходоров у своєму дослідженні ґрунтується на теоріях З. Фрейда і Ж. Лакана у поєднанні з марксизмом. При цьому критик не сприймає теорії психоаналітиків і марксистів як догми, він лише додає власні ідеї до деяких фундаментальних положень означених теорій.

У четвертому розділі дисертації - "Феміністська критика у Франції і США: порівняльний аналіз” - розглянуто особливості французької школи феміністської критики та її вплив на розвиток адекватних явищ в США. Порівняльний аналіз у даному випадку не передбачає аналізу надбань французької феміністської критики в повному її обсязі, він спрямований на те, щоб відтінити й глибше зрозуміти деякі аспекти її американського аналога.

Підрозділ 4.1 "Феміністське літературознавство у Франції: марксистська, психоаналітична і постструктуралістська орієнтація” демонструє ступінь впливу французької феміністської критики на американську. Особливо впливовим виявилося фундаментальне дослідження С. де Бовуар "Друга стать" (1952), що з'явилося значно раніше, ніж перші феміністські праці в США.С. де Бовуар доводить непереконливість фрейдизму й наголошує на марксистських теоріях (Бебеля, Енгельса), аналізуючи художню творчість під кутом зору історичного матеріалізму. Автор дійшла висновку, що жінки утворюють особливий "клас”, на зразок пролетарів, але, на відміну від останніх, вони роз'єднані й дещо пасивні у своїй "класовій” боротьбі проти всіляких форм чоловічої експлуатації. Якщо пролетарі "здійснили революцію в Росії, то жінки "ніколи не виходять за межі символічних закликів”. Такі революційні заклики лунали пізніше і з боку марксистсько орієнтованих феміністок у США (К. Міллет). Підкреслюючи досить важливу роль соціальних факторів у житті жінок, С. де Бовуар указує як на побічну роль факторів біологічних, що їх представники "правлячого класу”, тобто чоловіки, використовують для визначення жінок як неповноцінних істот, у такий спосіб принижуючи їх соціальний статус. Ці думки С. де Бовуар пізніше набудуть свого розвитку й в американській критиці, зокрема М. Віттінг.

Французька письменниця на прикладі аналізу низки творів авторів-чоловіків - Стендаля, Лоуренса, Клоделя, Монтерлана й Бретона - продемонструвала зображений у них спотворений образ жінки, що переважно має відбиток ідей автора-чоловіка. Прикладом активного використання ідей С. де Бовуар може слугувати книга Т. Мої "Що таке жінка?: секс, гендер і тіло у феміністській теорії” (1999), в якій дослідниця закликає спиратися не на концепції З. Фрейда чи Ж. Лакана, а на ідеї С. де Бовуар.

Марксистський підхід характерний і для інших французьких критиків-феміністок - Л. Ірігарей, Е. Сіксу, Ю. Крістєвої, а втім у їх працях застосовані й інші методи дослідження - психоаналітичний, семіотичний, формальний, до того ж з високим рівнем теоретизування й філософською навантаженістю.

Аналізу марксистських переважно праць американських феміністок присвячений і підрозділ 4.2 "Марксистський напрямок у феміністському літературознавстві США”. Марксистська методологія (у різноманітті своїх течій) широко застосовувалася і багатьма американськими феміністками (М. Уотерс, Л. Робінсон, М. Віттінг, К. Міллет), кожна з яких пропонувала низку цікавих ідей і оригінальних інтерпретацій художніх творів із застосуванням соціологічного підходу у поєднанні навіть з постструктуралістськими теоріями, як у випадку з М. Віттінг. Соціологічний підхід у поєднанні з марксистською орієнтацією особливо яскраво проявився у фундаментальному дослідженні К. Міллет "Сексуальна політика”, положення якого перегукуються з ідеями книги С. де Бовуар "Друга стать”.

У підрозділі розглянуто програмну працю М. Уотерс "Фемінізм і марксистський рух" (1972). Вважаючи себе представником "революційного" крила марксизму, М. Уотерс стверджувала, що тільки це крило повинне очолити рух феміністок в усіх його проявах. Революційному фемінізму протиставляється "буржуазний”, що об'єднує немарксистські підходи до літератури, зокрема формалізм.

Дещо пізніше в США були опубліковані статті М. Віттінг, француженки за походженням, яка мешкала в США й писала англійською мовою. Вже сама по собі ця обставина свідчить про досить тісний зв'язок французьких і американських феміністок. Хоча М. Віттінг активно послуговувалася марксистськими працями, вона, на відміну від М.Е. Уотерс і Л. Робінсон, не була радикальною марксисткою й акцентувала не політичні аспекти, а літературні, вдаючись до застосування, зокрема, формальної методології.

Основну увагу в підрозділі приділено матеріалам докторської дисертації К. Міллет "Сексуальна політика” (1970). Проведений порівняльний аналіз цього дослідження з фундаментальної працею С. де Бовуар "Друга стать" виявив численні збіги в ідеологічному і методологічному аспектах цих праць. Як і її французька попередниця, К. Міллет на прикладі багатьох творів продемонструвала, що автори-чоловіки, зокрема Г. Міллер і Н. Міллер, спотворено й упереджено зображають жінок. У підрозділі зазначені і деякі відмінності позиції К. Міллет від підходів С. де Бовуар: значно більше уваги приділено аналізу літератури ХІХ-ХХ століть.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Відзначено стрімке становлення феміністської критики в Сполучених Штатах Америки. Аналіз наявної літератури з проблеми свідчить, що в українському літературознавстві така потужна літературно-критична течія не достатньо вивчена. Немає системних і всебічних її досліджень і в зарубіжній науці про літературу, включаючи і російську, хоча не можна не відзначити значущість деяких висновків, зроблених у працях І. Ільїна, Б. Лейча, Е. Шоуолтер, П. Морріс, Ч. Реджистер. Це ще раз підкреслює актуальність даного дослідження, у якому зроблена спроба дати загальну картину генезису феміністської критики в США, а відтак продемонструвати особливості окремих гілок усередині даного напрямку (зокрема "чорної” та лесбійської критики), специфіку методологій, ґрунтованих на психоаналізі, марксизмі, постструктуралістських теоріях. Важливим елементом даного дослідження є те, що в ньому простежується взаємозв'язок американської й французької феміністської критики, пропонується порівняльний аналіз різних аспектів літературно-критичних і теоретичних праць представниць обох країн.

Виникнення феміністської критики було підготовлене попереднім рухом феміністок, що почався в ряді країн у першій половині ХІХ століття, а посилився на хвилі зростаючої політичної активності жінок у 60-ті роки ХХ століття. Таким чином, досліджуваний напрямок у літературознавстві США спирається на потужну традицію феміністського руху у сфері освіти й політики. На початковому етапі свого розвитку феміністська критика була зосереджена на боротьбі з гегемонією чоловіків у всіх сферах життя. При цьому гострій критиці піддавалися не тільки політичні і соціальні інститути, а й "чоловіча” література й культура.

Представниці феміністської критики робили спроби сформувати власну теоретичну базу, яка з самого початку характеризувалася плюралізмом. Найбільш активну позицію в розробці міцного теоретичного фундаменту феміністського літературознавства займала Е. Шоуолтер, чиї праці ознаменували перехід від емпіричної критики до систематизації теоретичних основ. Е. Шоуолтер виділяла дві течії у феміністській критиці: ідеологічну й гінокритику. Дослідниці та її соратницям удалося піднести феміністське літературознавство на плюралістичне поле осмислення статевих і расових відмінностей. З часом інтерес критиків-феміністок зміщувався в бік проблем власне "жіночої" літератури, що довгі роки знаходилася, на їх думку, під гнітом чоловічої літератури. Так, К. Хейлбран і С. Гілберт виступили за перегляд історії літератури з позицій фемінізму, зробивши спробу визначити "канон" жіночої літератури, її специфіку, художні й мовні особливості. Проблема традиції в жіночій творчості й питання канону були розроблені в статтях А. Колодні й Л. Робінсон.

Вже на ранній стадії розвитку феміністської критики в США в ній сформувалася "чорна" критика. Широке обговорення расових проблем у межах літературознавства і критики - явище типово американське, практично не характерне для європейської критики. Проведений компаративний аналіз "чорної” критики з основним напрямком феміністського літературознавства виявив низку її особливостей: увагу до тем расової дискримінації та їх відображення в літературі, боротьбу за визнання афро-американської літератури й критики, протистояння літературознавству, що відображає домінуючий чоловічий погляд або позиції не афроамериканців.

Одним із відгалужень американського феміністського напрямку є лесбійська критика, що долучила до критичного дискурсу низку нових тем, хоч як на примітну ознаку можна вказати на хиткість її методологічних установок, надмірну політизованість, вузькість проблематики.

Наприкінці 70-х і у 80-ті роки відбувається зміщення акценту феміністських досліджень на більш широкі гендерні проблеми. Гендерний підхід розширив горизонти феміністського літературознавства, свідченням чого слугує розширення предмета дослідження, яким стають твори не тільки жінок, а й чоловіків у гендерному і компаративному аспектах, і перенесення фокуса на художню цінність самого твору, авторський стиль (статті П. Швенгер, Д. Леверенц, С. Фрідман та ін.). А втім "жіночий погляд” на проблеми літератури був збережений. Гендерна проблематика стала головною у фундаментальних дослідженнях Е. Моерс, С. Гілберт і С. Губар, з огляду на які були переосмислені багато відомих романів англійських письменниць, а книги маловідомих авторів-жінок були введені в літературознавчий дискурс. Критики-феміністки вперше вказали на ізольованість письменниць у культурному середовищі епохи й парадоксальний зв'язок одна з одною, що обумовило формування особливого стилю жіночої поезії й прози. Значущою є також ідея про відмінність значень одного й того ж символу в текстах жінок і чоловіків (С. Гілберт, С. Губар). Заслуга Е. Моерс вбачається в намаганні подолати вузькість деяких феміністських поглядів на питання про літературну традицію, яка для критика має бути універсальна, а не розділена на "чоловічу” і "жіночу”. Методологічна база феміністського літературознавства розширилася також за рахунок біографічного, текстуального методів, психологічного і соціального підходів.

Теоріями марксистів і психоаналітиків послуговувалися як американські, так і французькі критики. Ставлення до психоаналізу було неоднозначним. Якщо одні феміністки сприймали його з великим ентузіазмом, то інші - якщо й не вороже, то досить стримано, розглядаючи його як одне з типово чоловічих вчень, неприйнятних для жінок. Так, невизнання, скажімо, фрейдизму й неофрейдизму (С. Шоуолтер, К. Міллет, С. де Бовуар) контрастувало з активним його використанням (Дж.А. Флігер, М. Спренгейзер, Т. Нім в США і Л. Ірігарей і Ю. Крістєвою у Франції). Феміністки не визнавали аполітизм психоаналітиків, а також їх лого - і фалоцентризм, хоча Дж. Андерсон, С. Регланд-Салліван, М. Спренгнейзер, Л. Ірігарей, Дж. Геллон, Ю. Крістєва й інші широко використовували лаканівські концепції мови й символу, вчення про жіночу сексуальність, концепцію "дзеркального відображення”. Фрейдизм і неофрейдизм мали значний вплив на методологію феміністської критики. Критики-феміністки змогли подолати догматизм психоаналізу, а деякі (наприклад, Н. Ходоров) запропонували власні оригінальні ідеї в межах неофрейдизму. Ключовими для американських і французьких критиків-феміністок стали проблеми інтерпретації стосунків "мати - дочка" в художній літературі, розвитку концепцій особистості та "дзеркального відображення”.

Французька феміністська критика чинила значний вплив на становлення аналогічного явища в США. Особливо впливовим виявилося фундаментальне дослідження С. де Бовуар "Друга стать”, опубліковане значно раніше за перші феміністські праці у США, де письменниця продемонструвала непереконливість фрейдизму й наголосила на значущості марксистських теорій (Бебеля, Енгельса), аналізуючи художню творчість під кутом зору історичного матеріалізму.

Марксистський підхід характерний і для інших французьких критиків-феміністок - Л. Ірігарей, Е. Сіксу, Ю. Крістєвої. Однак в їх працях застосовані й інші методи дослідження, зокрема психоаналітичний, семіотичний, формальний. Необхідно відзначити високий рівень теоретизуваня й філософську навантаженість праць французьких дослідниць. Марксистська методологія (у розмаїтті своїх течій) широко застосовувалася і багатьма американськими феміністками (М.Е. Уотрес, Л. Робінсон, М. Віттінг, К. Міллет), кожна з яких запропонувала цікаві ідеї і оригінальні інтерпретації художніх творів.

Необхідно зазначити, що дане дослідження не претендує на вичерпне розкриття теми розвитку феміністської критики. Перспектива вбачається в розробці питань, пов'язаних із творчістю окремих критиків, із залученням порівняльного аналізу щодо методологій феміністського напряму інших країн.

феміністська критика франція

Основні положення дисертації, викладені в таких публікаціях автора