Творчість Теодора Шторма: поетика та проблематика

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ПАВЛЮК ХРИСТИНА БОГДАНІВНА

УДК 821.112.2.09

ТВОРЧІСТЬ ТЕОДОРА ШТОРМА: ПОЕТИКА ТА ПРОБЛЕМАТИКА

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

МЕГЕЛА Іван Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри зарубіжної літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук

РИХЛО Петро Васильович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури;

кандидат філологічних наук

БОБИНЕЦЬ Степан Степанович,

Ужгородський національний університет, доцент кафедри французької мови та зарубіжної літератури.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Літературознавчі дослідження останньої третини ХХ та початку ХХІ ст. відзначаються посиленою увагою до процесу самоусвідомлення національних літератур, до витоків проблеми конструювання національної ідентичності письменника. Очевидною є необхідність сучасних підходів, які б давали змогу усвідомити особливості національної художньої традиції як найсуттєвішої складової в історії кожної літератури. Наявність нових студій, що інтерпретують факти історії різних літератур у широкому контексті, дає змогу виявити у них цілу низку знакових філософських, культурологічних та власне естетичних домінант. Дослідження світової літератури пов'язане із проблемою культурної цілісності, єднальним началом якої виступає національно-культурний компонент, відображений у локальних літературних процесах. За визначенням словацького науковця Д. Дюришина, дотичність літератур різних епох дає змогу усвідомити світ літератури як динамічну єдність; при цьому цілісність світової літератури жодним чином не повинна позбавляти національні літератури їхньої індивідуальності та специфічних особливостей розвитку. творчий шторм поет новеліст література

Актуальність дослідження. Ознайомлення із художнім надбанням німецького письменника др. половини ХІХ ст. Теодора Шторма ( Theodor Storm, 1817-1888), дає змогу глибше усвідомити важливі суспільні та історико-культурні процеси тогочасної Німеччини, і у такий спосіб розглядати національну німецьку літературу в цілісному контексті культури означеної доби. Нагальна потреба у дослідженні літературно-естетичних аспектів творчості одного з найпомітніших німецьких письменників ХІХ ст. Т. Шторма у сучасному культурному контексті є очевидною. Українське літературознавство наразі відчуває гостру потребу в розширенні корпусу художніх творів, включених до наукового обігу, позаяк лише через новітнє осмислення конкретних літературних феноменів мислимо сформувати питомо українську рецепцію світової літератури загалом та окремих національних літератур зокрема.

Дослідженню творчості Теодора Шторма, витонченого лірика і майстра малої прози, було присвячено не надто багато наукових робіт радянських літературознавців (відзначимо праці Є. Брандіса, Ж. Саркісян, А. Бакалова), з-поміж яких немає жодної монографічної; тим більше не випадає говорити про комплексне її дослідження. В українському літературознавстві довкола постаті Т. Шторма існує певний інформаційний вакуум. Серед сучасних праць про новеліста найбільш вагомими видаються роботи російської дослідниці О. Кирдянової, присвячені лейтмотивній та образній системі, специфіці оповідної структури та художнього світосприйняття у новелах письменника. Таким чином, актуальність вивчення літературної спадщини та аналізу закономірностей і принципів розвитку творчого методу митця обумовлена відсутністю достатньої інформації про видатного німецького письменника в українській науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі світової літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в руслі планової теми «Нариси історії зарубіжної літератури ХХ ст.» (Держ. реєстр. номер 0102U007096). Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 8 від 22.05.2003 року) та на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 28.05.2009 року).

Метою роботи є окреслення основних закономірностей становлення й розвитку творчої особистості Т. Шторма як поета і новеліста в контексті виникнення національного різновиду реалізму у Німеччині, означеного терміном «поетичний реалізм».

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1) окреслення головних етапів розвитку художньої системи Т. Шторма, визначення їхніх характерних рис та зв'язків з історико-культурним контекстом; 2) актуалізація теоретичних засад та змісту німецького поетичного реалізму, а також його впливу на подальший розвиток німецької літератури; 3) висвітлення поняття Heimatkunst (обласницька література) у контексті загальнонімецького літературного процесу другої половини ХІХ ст.; 4) дослідження контекстуальних домінант поетичних та прозових текстів Т. Шторма у колі німецьких поетичних реалістів та письменників-обласників; 5) виділення та інтерпретація провідних тем, ідей, проблем, мотивів, структури, побудови нарації у прозових творах письменника з метою виокремлення домінант його духовно-естетичного пошуку; 6) аналіз специфіки оповідної структури та лейтмотивної системи як форми функціонування культурних кодів у поетиці новел митця; 7) оприявнення специфіки та гетерогенності національно-культурного компоненту як найбільш яскравої етноментальної риси творчості Т. Шторма крізь призму авторської картини світу.

Об'єктом дослідження є оригінальні тексти новел Т. Шторма («Іммензее», «Зелений листок», «В замку», «Вершник на білому коні», цикл «гузумських новел» та історичних хронік). До аналізу залучено низку поетичних текстів митця, що раніше не перекладалися українською мовою, та зразки фольклорних джерел (автентичні північнонімецькі замовляння, народні пісні, балади, перекази), як такі, що здійснювали значний вплив на формування Т. Шторма як письменника.

Предмет дослідження становлять особливості розвитку художньої системи письменника та прикметні риси поетики у контексті авторського поетично-романтичного світосприйняття. Окремо відзначається важливість ґрунтовного аналізу творів Т. Шторма на історичну тематику для глибшої рецепції всього прозового доробку письменника. Зацікавлення історією призвело до появи значної кількості творів європейської літератури про минувшину. Найпопулярнішими у німецьких поетів-романтиків були балади та пісні на історичні сюжети, а також новоутворений жанр історичної поеми. Творчість самобутнього німецького новеліста також не залишилась обабіч історичної тематики. На вершині свого творчого злету Шторм долучився до написання творів у жанрі історичної новели-хроніки, що за обсягом та проблематикою радше скидалися на повісті. У радянському літературознавстві першу спробу вивчення зазначених творів здійснила Ж. П. Саркісян у 70-х роках ХХ ст.

Методологічна основа дослідження зумовлена поставленими завданнями, специфікою матеріалу та станом його теоретичного осмислення. У роботі взято на озброєння генетичне вивчення творчості Т. Шторма, що реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного методів, які в сукупності дають можливість простежити процес виникнення і здійснення задуму, встановити стимули до творчості, джерела тематики, пояснити причини існування в творчості митця її жанрово-стильових домінант.

Теоретичні засади роботи складають напрацювання провідних українських та зарубіжних науковців у галузі історії літератури зазначеного періоду (праці С. Тураєва, Д. Наливайка, М. Гуляєва, О. Димшица, В. Жирмунського, Д. Затонського, А. Беркгоута, Ф. Мартіні), роботи, присвячені проблемам поетики та специфіці новелістичного жанру (праці М. Бента, Ф. Білецького, Г. Клочека, А. Михайлова, О. Юрчука, Л. Віттманна, Б. фон Візе), а також країнознавчі та фольклорно-міфологічні розвідки (праці І. Бусигіної, І. Рассохи, В. Войтовича, А. Нямцу, М. Реутіна, Ж. Патерсон, Г. Шнайдера). Крім того, використовуються окремі філософські дослідження Л. Бурбо, П. Гуревича, О. Демидова, А. де Сузнель.

У роботі комплексно досліджується літературна спадщина Т. Шторма як самобутнє і яскраве явище в історії німецької літератури. Здійснена спроба систематизації творчості митця, малодослідженого у вітчизняному літературознавстві, розгляд її у контексті загальноєвропейського літературного процесу визначає наукову новизну роботи.

Дослідження сприяє подальшому визначенню місця творчого доробку Т. Шторма в історії німецької новелістики та оприявнення його впливу й значення для європейського літературного процесу. Практичну цінність дослідження зумовлює також можливість використання матеріалів та висновків дисертації для розробок курсів зарубіжної літератури, а також спецкурсу з німецької літератури.

Апробація результатів дисертації. Тези та висновки дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наступних наукових конференціях: Всеукраїнська наукова конференція «Міф у політиці й літературі» (Миколаїв, 2003), VI, VII i ІХ Міжнародні науково-теоретичні конференції молодих учених (Київ, 2003, 2004, 2007), наукові конференції у рамках VIII і ІХ Слов'янознавчих читань (Миколаїв, 2003, 2004), щорічні науково-методичні конференції «Могилянські читання» (Миколаїв, 2006-2009), Міжнародна наукова конференція «Криза теорії» (Чернівці, 2007), Міжнародна науково-практична конференція «Мови і світ» (Кіровоград, 2008), Всеукраїнська наукова конференція «Тілесність у контексті літератури» (Миколаїв, 2008). Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення дисертації, викладені у низці публікацій, які вміщено у фахових виданнях.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел (210 позицій). До основної частини увійшли чотири розділи, кожний з яких складається з окремих підрозділів. Обсяг дисертації - 207 сторінок, з них 189 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і основні завдання роботи, окреслено об'єкт, предмет, методологічні підходи, охарактеризовано стан вивченості проблеми, вказано на наукову новизну та практичне значення отриманих результатів і запропоновано шляхи їх практичного застосування, а також наведено основні відомості щодо апробації роботи та вказано на її зв'язок з науковими програмами, планами та темами.

У першому розділі роботи - «Творчий спадок Теодора Шторма у системі загальнонімецьких літературних надбань» - проаналізовано історіографічну та джерельну базу дослідження, розглянуто історичні та теоретичні передумови виникнення реалістичної школи у німецькій літературі ХІХ ст., охарактеризовано явища поетичного реалізму та обласницької літератури.

У підрозділі 1.1. - «Рецепція творчості Т. Шторма у зарубіжному та вітчизняному літературознавстві» - подано загальну характеристику дослідженості літературного доробку Т. Шторма упродовж ХХ ст. на батьківщині митця та виокремлено найбільш вагомі вітчизняні штормознавчі студії. Серед перших найбільш ґрунтовних робіт про Шторма виділено дослідження Г. Єсса та А. Бізе. У цих працях вперше наголошувалося на чіткому зв'язку поетики Шторма із романтичною традицією. Увагу вітчизняних дослідників та критиків другої половини ХХ ст. привертали передусім твори пізнього Шторма. Д. Калниня прагнула визначити його місце й значення для німецької літератури другої половини ХІХ ст.: дослідниця розглядала становлення ідейно-естетичних поглядів письменника у контексті німецької обласницької літератури. У другій половині ХХ ст. Б. Вальдман та Р. Данилевський дослідили письменницький епістолярій, аналізуючи листування Т. Шторма з І. Тургенєвим. Згодом, у 1976 році, з'явилась праця московської дослідниці Ж. Саркісян, присвячена проблемам творчого методу письменника на матеріалі новел останнього періоду творчості. Тут наголошувалося на життєвості і плідності традицій реалізму у художній практиці Шторма та у німецькомовній літературі ХХ ст. загалом. Своєрідне продовження цих традицій Ж. Саркісян вбачала у творчості письменників ХХ ст.: Т. Манна, Б. Келлермана, С. Цвайга, З. Ленца. Значну увагу проблематиці штормівського реалізму приділяли Р. Самарін, Є. Брандіс, М. Гуляєв, С. Тураєв та ін. Зазначається, що більшість дослідників аналізувала творчість Шторма лише у контексті обласницької літератури і під кутом зору радянської ідеології, яка заперечувала наявність містичних елементів у доробку митця. До двотомного зібрання прозових творів письменника, виданого у Москві 1965 року, не увійшли новели жахів та відверта інтимна лірика, насичена елементами еротизму та чуттєвості. Поетичні твори митця окремою збіркою у нас ще не друкувались. У той час як у нечисленних працях вітчизняних германістів творчий шлях Шторма характеризувався здебільшого у загальних рисах, конкретні питання художнього втілення багатьох принципів письменника, а також проблеми жанрової специфіки, художньої майстерності та співвідношення романтичного й реалістичного начал у творчості митця розглядалися лише побіжно.

Сучасні німецькі дослідження прозової спадщини письменника, що належать перу К. Лааге, Ф. Мартіні, Х. Вінкона, видаються цікавими й актуальними завдяки актуалізації домінанти загадковості. Дослідники наголошують на превалюванні зображення подружнього життя, кола родинних проблем. Попри тематичну обмеженість і традиційність, оповідну елегійність і нечітко окреслену авторську позицію новели Шторма справляють ефект нерозгаданості. Відзначається, що новеліст став новатором у царині малої прози за рахунок кількох чинників: зняття зовнішньої подієвої напруги та підсилення внутрішньої дії, яке оприявнюється не за принципом розгорнутої психологізації, на що вказували попередні літературознавці, а шляхом використання лейтмотивної техніки, заснованої на вільних асоціаціях.

З-поміж сучасних російських досліджень новелістики Шторма варто виділити праці О. Кирдянової, присвячені лейтмотивній та образній системі, специфіці оповідної структури і художнього світосприйняття у новелах письменника. Характерною особливістю його поетики дослідниця вважає насамперед знижену подієвість зовнішньої ситуації, яка компенсується активізацією внутрішньої дії і застосуванням лейтмотивної техніки, що дає змогу новелісту сконцентрувати свою увагу на окремих часопросторових лакунах. Найбільш вагомими образами-символами авторської мотивної системи є садиба, сад і дім, що уособлюють знакові етапи життєвого шляху штормівських персонажів. Аналіз просторових домінант, символіки різноманітних лейтмотивних конструктів (портрет, вікно), мотиву дому як локусу роздумів героя, а також фокусування уваги на складних соціально-психологічних аспектах творчості Т. Шторма, зокрема, на геронтологічній проблематиці, видається доцільним з огляду на глибинний психологізм новелістики митця.

У підрозділі 1.2. - «Поетичний реалізм як стильова домінанта національної німецької літератури другої половини ХІХ ст.» - йдеться про найбільш характерні риси реалістичного напряму в тогочасній німецькій літературі. Специфіка німецької літератури після 1848 року полягала в тому, що критика романтизму, розпочата в країні у 30-ті роки ХІХ ст., була переважно теоретичного характеру, що й визначило характер німецького реалізму 50-90-х років. І хоча у творчості Ройтера, Раабе, Шторма, Фонтане бракувало епічної потужності та реалістичної переконливості, помилковим, однак, видається намагання розглядати доробок цих письменників виключно у рамках обласницької літератури. Їхнє значення слід розуміти ширше: це і накопичення образного та сюжетного матеріалу, і художнє опанування конкретності життя, і збереження національно-культурного компоненту. Німецькі письменники зазначеної доби прагнули вловити сутність тогочасної дійсності у різноманітті плину життя, при цьому уникаючи його тривіального уподібнення. Виділення національного різновиду реалізму у Німеччині, означеного терміном «поетичний реалізм», видається цілком природним та доцільним явищем. Вперше зазначений термін використав критик і драматург Отто Людвіг, маючи на думці прозаїків останньої третини ХІХ ст. Він акцентував у творчості цих митців правдиве побутописання у поєднанні із суб'єктивним началом: життєвий матеріал ніби пропускався крізь індивідуальну призму оповідача. Програмні положення післяреволюційного поетичного реалізму були спрямовані не на безжальний аналіз суспільної дійсності, а на пошук «золотої середини», балансування між об'єктивною істиною та тим законом, який у свідомості тогочасних митців вкладався у це поняття. Представники поетичного реалізму розробляли локальні сюжети, що були підказані самим життям, проте в їхніх творах не було нищівної критики тогочасного суспільно-політичного ладу. Таким чином, поетичний реалізм визначається як синтез реального та ідеального начал, закономірного та випадкового, індивідуального і типового, об'єктивного життєвого змісту та суб'єктивного авторського переживання.

Т. Шторм, В. Раабе, Т. Фонтане та інші тогочасні прозаїки сприйняли ці тенденції, і у їхній творчості було присутнє певне поєднання методів поетичного й критичного реалізму. Самобутня ж творчість Теодора Шторма виходить поза межі обласництва. В ній знайшли своєрідне відображення гуманістичні та реалістичні літературні традиції, екстраполяція власне ідеалізованого уявлення про народну державу на суспільні проблеми рідного північнонімецького містечка Гузума, що поступово поглинався егоїстичним розрахунком та прусським формалізмом. Лірична вдача Шторма виявилася у виборі ним камерного новелістичного жанру; загалом, творам письменника притаманні елементи сентиментальної ідилії та яскраво виражений північнонімецький локальний компонент.

У другому розділі - «Самобутність психологізму в ліриці Т. Шторма» - на матеріалі поетичних текстів митця висвітлюються особливості розвитку його художньої системи та прикметні риси поетики у контексті авторського поетично-романтичного світосприйняття. Унікальність лірики Шторма полягає в обраній письменником тематиці, у центрі якої стоїть сам автор та його переживання, пов'язані із життям близьких йому людей. Відвертість, щирість переживань та почуттів Шторма сприяли широким ліричним узагальненням; поет розповідав про власні радощі й страждання й у такий спосіб передавав загальні настрої молоді Шлезвіга 1840-х - 1850-х років, коли активна частина німецького суспільства перебувала у пошуках нових ідеалів.

Підрозділ 2.1. - «Мотив кохання у ліриці Шторма: від страждання до гармонії» - присвячено аналізові авторської концепції кохання в інтимній ліриці.

Письменника завжди цікавили психологічні проблеми інтимних стосунків: він чітко фіксував суперечності людського серця, прагнув передати поетичними засобами зовнішні ознаки душевних переживань своїх персонажів. Наголошується, що сутність концепту кохання в потрактуванні митця дуже багатогранна: це і об'єктивно життєдайний закон, якому слід беззастережно підкорятися, і демонічно-жорстока пристрасть, здатна розбивати серця і нівечити душі закоханих. Поряд із цариною чуттєвого потягу й пристрасті, що нівелює етичні заборони, письменник відкрив для німецькомовної лірики поезію сімейних стосунків, щастя й радощів подружнього кохання. Справжнє кохання для поета базувалося на гармонії душі й тіла, надійно поєднуючи закоханих спільним високим ідеалом. У світовій поезії небагато прикладів такої віри у високу силу кохання і такого прагнення розуміння, розради, подружньої ніжності і ласки, як у творах Шторма-поета.

У підрозділі 2.2. - «Буття ліричного героя у часі та просторі» - виокремлюються головні ознаки трактування часу, аналізується структура часопростору у ліричному доробку Т. Шторма.

Час і простір, що здатні активно впливати на людські почуття, багато в чому визначили неповторну своєрідність як поетичної, так і прозової творчості митця. Особлива композиція новел з героєм, що поринає у спогади, вперше була апробована саме у ліриці. На прикметності теми часу наголошували вітчизняні і західноєвропейські дослідники, вказуючи на важливе місце спогадів як чинника, що організує композиційну структуру новел і поезій Шторма. Головною ознакою трактування часу письменником вважається ретроспективність його оцінки. Ліричний герой почасти перебуває у сьогоденні й минулому, його очима поет намагався порівняти атмосферу минувшини із сучасністю, весну із осінню життя.

Важливий момент психологічного відображення зовнішнього світу для Шторма - це інтерпретація просторових відносин в душі, почуттях і думках ліричного героя. Місце дії більшості ліричних творів Шторма - провінція Шлезвіг-Гольштайн, де поет народився і виріс. Художній простір його лірики являє собою своєрідне енергетичне поле між ліричним героєм та його мрією; переважно це батьківщина, дім, сад, зрідка степ, ліс чи узбережжя. Художній простір його лірики пов'язаний із художнім часом, утворюючи майже нерозчленоване поняття часопростору (за М. Бахтіним).

У підрозділі 2.3. - «Мотиви самотності та смерті у філософсько-містичних ліричних циклах поета» - увагу зосереджено на оприявненні у творчості Шторма характерних ознак дуалізму середини ХІХ ст. Цей вплив позначився на нестабільності та трагізмі індивіда, що втрачав віру у християнську ідею безсмертя і гостро відчував свою самотність і відокремленість від соціуму. Подібні настрої трансформувалися у ліричному доробку митця, спричинивши, за Й. Мюллером, появу поезій елегійно-філософського звучання.

Поетична спадщина Шторма складає 356 опублікованих творів, при цьому у десятій частині всіх поезій аналізуються різноманітні аспекти проблематики життя та смерті, висловлюється намагання так чи інакше усвідомити мету людського буття в світі. У ліричних творах, присвячених тематиці смерті, автор підіймав одвічні питання: чи й справді існує посмертя нашої свідомості, за якою вгадується те, що називається душею, чому нам не дано знати про те, що буде за незворотнім тощо. Ці та інші питання, дотичні означеній тематиці, залишаються відкритими; проте атмосфера цвинтарного спокою, задуми та тиші, яка увиразнює поезії Шторма, переносить реципієнта у протопостір і проточас, де немає ні зла, ні добра, ні минулого, ні майбутнього. У роботі наголошується на самобутності, музичності поезій Шторма; кращі віршовані твори були покладені на музику і стали популярними романсами. Пісенні інтонації властиві не лише віршам, що спираються безпосередньо на сюжети з фольклору, а й пейзажній та інтимній ліриці. У таких віршах, як «Гіацинти», «Жіноча рука», «Місто», простежується чіткий ритмічний візерунок, який чудово передає не тільки саму атмосферу, а й психологічні колізії героя кожного з творів.

У третьому розділі - «Особливості ранньої прози Т. Шторма» - проаналізовано перші прозові твори митця у контексті розвитку poйme en prose, зосереджено увагу на самобутності архетипних структур у ранніх новелах настрою.

Вплив романтичної традиції на ранню новелістику Шторма позначився перш за все на принципі створення ліричного, душевного настрою. В його художній техніці також активно використовувався прийом спогаду з метою показу поступового розвитку характерів. Йдеться не про механічне запозичення художньої техніки романтиків, романтичного ліризму, - ліризм цей помітно трансформувався: за сюжетну основу обиралася буденна подія з реального життя, а акцентувалася лише незвичайність емоційного переживання. В центрі уваги письменника - не аналіз власного «я» і не виключна романтична особистість, а людина, сформована значною мірою середовищем. Перші прозові твори Т. Шторма - це переважно ситуативні картини, різноманітні варіанти новели настрою («Іммензее»). Це серія впорядкованих психологічних епізодів чи ліричних замальовок. З техніки нанизування психологічних ситуацій розвивалася складна структура психологічного конфлікту у новелах пізнього Шторма. Психологізм, настроєвість, а також найтонші відтінки переживань за допомогою образів-символів виділяються як головне досягнення Шторма-новеліста раннього періоду. Майстерність Шторма-прозаїка зростала разом із розвитком Шторма-поета. І хоча ранню прозу митця, загалом реалістичну, відрізняли глибокий ліризм та сугестивність, суть мистецтва письменника полягала в органічному злитті лірики та епосу. Епічна тенденція посилилася у новелах настроїв і набула широкого розгортання в жанрі історичної хроніки.

У підрозділі 3.1. - «Акварельні» етюди, казки та ліричні замальовки. Вірші у прозі» - йдеться про початок творчої діяльності Т. Шторма у царині малої прози.

Для ранньої прози митця властива вузькість тематики, зокрема, обмеження її географічними рамками Шлезвіг-Гольштайну, що не завадило йому відтворити вже у перших прозових замальовках істотні риси старого патріархального життя і нового товарно-грошового світу, передати гостроту суперечностей між ними. У ранніх творах Шторм постав як цільний художник, хоча й дещо скутий романтичними канонами. В його прозорій ритмічній прозі вчуваються мелодичні звучання, переливаються ніжні неяскраві барви, статичний світ нагадує натюрморт. З-поміж ранніх прозових творів письменника виділяються казки. Цей жанр він використовував з метою осягнути філософські основи буття, взаємостосунки людини й суспільства. Фольклорний епос в обробці Шторма надзвичайно багатий, у ньому поєдналася архетипна субстанція народної свідомості з філософією письменника. У центрі казок Шторма - явища загальнолюдські, а філософська авторська корекція та жанрова своєрідність дозволяють говорити про неповторність обробленої автором казкової тематики, в якій поєдналися минуле, теперішнє і майбутнє. Найбільш характерні для Шторма авантюрно-пригодницькі казки - новели з гострим драматизмом дії, напруженим сюжетом і композиційною сталістю.

Із середини 40-х років Шторм перейшов до написання прозових творів: спочатку це фрагментарна проза - невеликі ліричні етюди та замальовки «В залі», «Марта та її годинник», «Воскресла» - своєрідні вірші у прозі, що їх П. Гейзе влучно назвав «ліричними новелами». У передмові до збірки «Казки літа та пісні», письменник запропонував власне жанрове визначення своїх прозових творів - ситуації. У фрагментарних формах із послабленою фабулою відсутність сюжету компенсувалася ілюзією замальовки з натури, влучністю впевнених штрихів ескізного рисунка, пластичністю деталей, свіжістю барв й багатством мистецьких спостережень. Прозові етюди Шторма відзначаються майстерним відтворенням настроїв, почуттів, душевних станів. У багатьох замальовках простежується зменшення навантаження на зовнішнє зображення, зростає роль внутрішнього монологу, що сприяє суб'єктивізації вражень та відчуттів. Митець вибудував власний світ образів та символів прозово-поетичних мініатюр, у яких віднайшли самобутнє втілення теми самотності душі, заперечення реальності, меланхолії, звернення до внутрішнього світу людини. Специфіка ранньої прозової творчості Шторма засвідчила дифузні характеристики жанру поезії в прозі та прозової мініатюри (відтінковість, ескізність, напівтони), спроби поєднання малярських, музичних та інших форм засобами художнього слова. Прозово-поетичним мініатюрам письменника притаманна глибока ліричність, що корелює з внутрішніми рефлексіями ліричного героя, експресивність семантичних зображально-виражальних засобів, особлива ритміко-інтонаційна організація, фрагментарність, почасти безфабульність, настроєвість та символічна образність.

У підрозділі 3.2. - «Іммензее» та «Зелений листок» як найкращі зразки новели настрою» - подається аналіз специфіки оповідної структури та лейтмотивної системи зазначених творів з метою оприявнення культурних кодів у поетиці цих новел.

Новела «Іммензее» - один із шедеврів світової новелістики ХІХ ст. Основу твору складає не сюжет і не події, а відтінки, нюанси настроїв, швидкоплинних переживань. Вже у «Іммензее» виявилась майстерність Шторма-прозаїка як тонкого психолога та поета природи. Новели настроїв письменника ліричні за своєю суттю; ця ліричність нагадує творчість Мьоріке, вона стане особливою прикметою багатьох творів німецької новелістики вже після Шторма. Новела «Імензее» є яскравим свідченням того, як імпресіоністичні риси (фіксація миттєвих вражень, увага до деталей, пейзажні замальовки) істотно збагатили мистецтво Шторма новими засобами відтворення та поглибили його психологізм, звернений безпосередньо до інтуїції реципієнта, орієнтований на його здатність до асоціативного мислення. Звернення автора у новелі до архетипних структур засвідчило прагнення до впорядкування сучасного письменникові світу, протистояння хаосу життя, відновлення пріоритету споконвічних людських цінностей.

Появу психологічного етюду «Зелений листок» із ледь окресленою сюжетною лінією мотивують спогади солдата Габріеля, запозичені зі старого записника. Як і у «Іммензее», тут теж спостерігається примхливе дивосплетіння поезії та прози, твір пересипаний уривками з народних пісень та приповідок, інкрустований рядками авторських віршів, внаслідок чого мініатюра набула романтичного флеру: марення переходять у реальність, мрія гармонійно зливається із дійсністю. Проте поступово пейзажна новела, ідилія відпочинку на далекому від бурхливих подій хуторі, серед лісу, пахощів степових квітів та трав перетворюється на політичний, революційний памфлет. Новела «Зелений листок» - тенденційний твір, появу якого спричинили політичні події, що вплинули на патріотичну свідомість Шторма. Автора цікавили не зовнішні обставини (війна з Данією), а їх суб'єктивне сприйняття героєм, почуття та думки, які вони викликали.

Головну увагу в підрозділі 3.3. - «Використання лейтмотивної техніки у ранніх прозових творах» - зосереджено на оприявненні еволюції новелістичної майстерності Т. Шторма, на місці мотиву дому у системі мотивів дім-сад-садиба, розглянуто вагомі елементи лейтмотивної техніки митця.

Кожна із зазначених просторових домінант символізує суттєвий етап чи момент життя героя, а сукупно вони утворюють наративну схему сюжетної лінії новел та організують статичні елементи і локуси, з яких персонажі Шторма починають або завершують свій шлях. У контексті ранньої прози митця усталений мотив дому оприявнений найбільш повно. Найчастіше зазначений елемент виконує підготовчу функцію стосовно сюжетних подій чи психологічних епізодів, до того ж у ньому наявний сталий комплекс складників, які повторюються практично в кожному творі (дім-сіни-коридор-сходи-кімната-зала). Робиться висновок, що у ранній новелістиці Т. Шторм загострював психологічну проблему самореалізації свого героя, виявляючи в ній декілька важливих аспектів: пошук гармонії між суспільним та природним життям, з'ясування вагомості споглядання / конструювання дійсності, втеча, звільнення від пут кохання.

У четвертому розділі роботи - «Пізня новелістика Т. Шторма у контексті авторської міфопоетичної картини світу» - в центрі уваги опинилися проблеми міфопоетики фольклору та його місця у духовному бутті письменника як представника північнонімецького етносу (фризи).

Друга половина 70-х та 80-ті роки - останній період творчості Шторма. Досягнувши вершини художньої зрілості, він займався написанням психологічних новел, публікацією цікавих побутових етюдів, автобіографічних нарисів та серії історичних хронікальних повістей. При висвітленні композиційних особливостей новел 1850-1860-х років «При панському маєтку», «В замку», «Університетські роки», відзначається активне розширення часопросторових меж у творах письменника, поступовий розрив із технікою нанизування ситуацій і використання принципу ущільнення дії. Окремі ситуації поєднуються не зовнішніми засобами, а через сюжетну дію, - у той час як у ранніх прозових творах окремі картини за своєю внутрішньою композицією були завершеним полотном, і кожний епізод набував свого змісту й значення лише співвідносячись з цілим. У зазначених творах новеліст подав строкату картину життя німецького суспільства: письменника цікавили провідні і другорядні ідейні течії часу, питання родини, виховання й моралі. Увагу митця привертав внутрішній світ людей, що різняться своїм соціальним становищем, переконаннями, нормами поведінки та психологією; він зосереджувався на духовних аспектах буття особистості, оприявнюючи сутність людського світоспоглядання. Письменник заглиблювався в царину невизначених душевних переживань, прагнень до іншого життя, мрій, сподівань, передчуттів, вірувань у таємниче й містичне. У картині світу новелістики Шторма визначальною є орієнтація на міфопоетичну модель та фольклорний базис; художній шлях письменника, що нерозривно пов'язаний із багатовіковою легендарною спадщиною північної Німеччини, ґрунтувався на різних іпостасях народного пантеїзму, закорінених у прадавніх часах.

У підрозділі 4.1. - «Відображення авторської картини світу у внутрішньому світові героїв «гузумських новел» - йдеться про перехід Т. Шторма до більш розгорнутого змалювання дійсності, коли новела як художня форма кореспондує з повістю.

Яскравим взірцем творчої еволюції новеліста слугує твір «В замку», в якому він найбільш повно показав складні суспільні процеси, що відбувались у тогочасній Німеччині, подав найбільш виразні картини німецького суспільства після політичних подій 1848 року. У новелі чітко окреслено перехід до більш реалістичного зображення дійсності. Лірична двозначність та романтична невизначеність, елегійна мрійливість, меланхолія поступаються місцем епічному плину подій, що розвиваються у часі і групуються навколо одного конфлікту. Замість персонажів, лише поіменованих й змальованих декількома штрихами, з'являються особистості, індивідуальні характери, обдаровані усією повнотою життєвих барв, їх поведінка і переживання обумовлені реальними суспільними суперечностями, залежністю від матеріального стану та упереджень. Якщо ранні новели Шторма нагадували акварельні етюди, то, починаючи з новели «В замку», письменник перейшов до жанрового живопису. Трагічний конфлікт, викликаний безправним становищем жінки, визначив проблематику новели «Університетські роки», яка, поряд із новелою «В замку», виявилася найбільш доцільною для характеристики авторської концепції жіночності, водночас, у контексті характеротворення чоловічих образів найбільш помітною видається новела «Лісовий куточок». У циклі творів про художників «Поле-лялькар», «Тихий музикант», «Психея» Т. Шторм торкався питання про роль і призначення митця. Письменник не поділяв тогочасної концепції мистецтва, незалежного від суспільного життя, та уявлень про художника, який, перебуваючи у творчому екстазі, з позицій «чистої краси» виявляє таємничі глибини своєї душі і підіймається над натовпом, заповнюючи мистецтвом порожнечу життя. На противагу бінарній опозиції художник - суспільство, Шторм ввів тандем художник - бюргер, в якому складові компоненти не лише не протиставляються один одному, а й виявляють, за твердженням Ж. Саркісян, яскраві риси ідентичності в окремому індивідуумі. Художник у Шторма - не геній-одинак, що усвідомлює свою власну обраність, виключне становище і руйнує всі зв'язки із дійсністю, а людина своєї доби, що владно впливає на всі колізії її реальної долі як художника і як людини. У циклі пізніх новел-повістей: «Карстен Опікун», «Пан радник», «Ганс та Гайнц Кірх» знайшли яскраве втілення жахливі катастрофи, до яких призводить руйнація патріархальних звичаїв та добрих традицій, що єднають людину з рідним краєм та родинним гніздом, антагонізм та одвічний конфлікт батьків і дітей.

У пізній творчості Шторма встановилося нове співвідношення романтичної та реалістичної тенденцій. З одного боку, новеліст начебто залишився в рамках тематики, до якої переважно звертались і романтики - теми мистецтва, кохання, нерозуміння індивіда у буржуазному суспільстві, увага до історичного минулого, до сюжетів з народного життя. З іншого боку, ця тематика отримала у нього принципово нове, реалістичне наповнення та втілення.

Підрозділ 4.2. - «Минуле Фрисландії у циклі історичних хронік» - присвячено історичним хронікам Шторма, позаяк цей жанр посідав чільне місце у пізній творчості письменника.

Шторм створив своєрідну форму цього жанру, синтез новели-спогаду, легенди та історичної хроніки. Письменник звертався у своїх хроніках до феодального минулого Німеччини; увагу Шторма привертав феодальний устрій у його найбільш зрілих формах. Специфіка жанру новели-хроніки визначає особливості її стилю. Одним із найважливіших формальних компонентів новел-хронік Шторма є мовна стилізація: прагнучи занурити читача у атмосферу минулих епох, письменник звертався до свідомої архаїзації, уникаючи водночас уподібнення своїх хронік антропологічним есеям. Народно-язичницька схильність митця до світу привидів, примар та містики з особливою силою виявилася саме в історичних хроніках 1876-1885 років: «Aquis submersus», «Рената», «Екенгоф», «Літопис роду Грісхусів», «Свято у Гадерслевгусі», «У сусідньому будинку ліворуч». Зазначається, що, останні десятиліття своєї творчої діяльності письменник розробляв проблему національного характеру. Пізні новели-хроніки репрезентували цілу галерею образів і типів, що належали до різних прошарків суспільства і втілювали різні площини національної етнопсихології. Митця цікавили не стільки складники національного характеру, скільки психічні властивості німців, зокрема мешканців Фрисландії; виписуючи самобутні портрети гузумців чи голштинців, письменник послуговувся тезою про стильову однаковість ландшафту, людини й укладу життя. Шторм ставив своїх героїв у екстремальну ситуацію, зображував переломні моменти в їхньому житті, коли найбільш чітко виявляються не лише духовні якості людини, а й логіка її поведінки та вчинків, обумовлена цими якостями. Тема минувшини набула для письменника принципово важливого значення, оскільки історичний погляд сприяв виявленню витоків психологічних властивостей сучасників.

Спираючись на історію рідного краю, використовуючи багаті історичні джерела, Шторм створив «Хроніку Грісхуса» - трагічну розповідь про занепад старовинного рицарського роду, «Свято у Гадерслевгусі» - історичну повість про сімейний конфлікт, який зруйнував дві родовиті рицарські родини, а також новелу «Рената». Картина далекого минулого в історичній хроніці «Екенгоф» постала в особливо похмурих тонах. На зміну патріархальному дворянству прийшли нові, буржуазні господарі життя, утверджуючи світ жорстокості, грубості, нестримності звичаїв. Забезпечити достаток будь-яким способом, - таким є життєвий принцип юнкера Генніке. Як і у новелі «Aquis submersus», об'єктом критики у «Екенгофі» стало німецьке юнкерство. Розкриваючи соціальне підґрунтя конфлікту, а заразом й весь глибинний механізм історичних подій минулого, Шторм основну увагу зосередив на психології деспотизму. Аналіз зрілої творчості Шторма в жанрі історичної хроніки характеризує його як об'єктивного аналітика, тонкого спостерігача життя, психолога, що досліджував душевний стан людини у його нерозривному зв'язку із побутом, культурою та історією. Заглибленість у багатий історичний фактаж, ретельність у відображенні національно-історичної атмосфери часу, героїко-романтичний пафос, гармонійне поєднання романтичних і реалістичних засобів відтворення дійсності, збалансованість правди історичної і авторського домислу - це ті визначальні типологічні виміри жанру історичної хроніки, що давали змогу Т. Шторму втілювати у своїх творах провідні риси власної міфологічно-романтичної картини світу.

У підрозділі 4.3. - «Повість «Вершник на білому коні» як синтез художньо-естетичних пошуків письменника» - простежуються інтертекстуальні зв'язки означеної новели із прадавніми переказами, фризькими віруваннями й легендами та химерними міфологічно-філософськими замовляннями.

Тонке розуміння народних характерів, органічне сприйняття традицій народної творчості відчувається в останньому творі Шторма - монументальній новелі «Вершник на білому коні». Епічна оповідь про «фаустівську» працю будівничого гребель Гауке Гайєна навіяна північнофризькими легендами. Вихідна позиція автора у «Вершнику» особливо патріотична: творчі сили нації визначають її життєздатність і велич; вічні цінності створюються самим етносом; у народному середовищі виникають героїчні перекази і легенди, що передаються від покоління до покоління. Сама назва свідчить про міфологічне спрямування новели, насиченої мотивами північнонімецького фольклору. Саме з нього й був запозичений автором образ таємничого вершника на білому коні, поява якого віщує нещастя. В цьому творі Шторма цікавили не містичні мотиви самі по собі, а своєрідний фрисландський колорит, який пояснює, як дійсність поступово перетворюється у народній свідомості на міф. З цим пов'язане введення в сюжет етнографічних побутових подробиць, змалювання фризьких обрядів та народних ігор, у яких бере участь Гауке, забарвлення мови нижньонімецькими діалектизмами. Ефект казковості, пов'язаний зі сприйняттям певної інформації при одночасному усвідомленні її неможливості й вигаданості, у новелі відсутній: містичні ворожіння, замовляння, пророкування, як і поява примарної кінної постаті, сприймаються як речі дивовижні, небуденні, та все ж позбавлені елементу фантастичності чи неправдоподібності. Відзначається, що новела «Вершник на білому коні» - найвищий щабель творчої еволюції й блискуче завершення більш ніж сорокарічного письменницького шляху Теодора Шторма. Майстер психологічної новели, він зумів органічно поєднати соціальне мотивування розвитку подій з перенесенням дії у межі казкових фольклорних уявлень. Раціональність, критико-реалістичний зміст і поетизація дійсності знаходяться у Шторма в стані художньої рівноваги. У новелі «Вершник на білому коні» репрезентовано авторську фольклорно-міфологічну парадигму художньої моделі світу, суголосної первісному давньогерманському міфокомплексу. Безкінечна смислова перспектива одвічних символічних образів, зафіксованих у цьому знаковому для письменника творі, не передбачає його однозначної інтерпретації.

ВИСНОВКИ

У Висновках узагальнено результати дослідження. На матеріалі відомих та деяких маловідомих новел Т. Шторма, включених у загальний контекст формування реалізму у німецькій літературі, окреслені головні етапи розвитку художньої системи митця, визначені їхні характерні риси та зв'язок із загальнонімецькими історико-культурними процесами.

У результаті порівняльно-історичного розгляду естетичних принципів найбільш яскравих німецьких прозаїків означеного періоду В. Раабе, Т. Шторма, О. Людвіга, Т. Фонтане та ін. визначено теоретичні засади та зміст терміну «поетичний реалізм», з'ясовано його вплив на подальший розвиток німецької літератури, висвітлено поняття обласницької літератури у контексті загальноєвропейського літературного процесу другої половини ХІХ ст. Програма німецького поетичного реалізму вимагала рівноваги між критикою та ідеалізацією, поетизацією дійсності та загальнолюдського в символах; вимагались не активна соціальна практика, не викриття причин руйнації людського, а пошук можливостей для збереження й розвитку особистості в обмеженій життєвій сфері, впевненість у майбутньому, оптимізм. Водночас, Heimatkunst - обласницька література, що набула розповсюдження у 70-80 роках ХІХ ст., характеризувалася провінційною обмеженістю та вузькою тематикою життя певного регіону. В останнє десятиліття перед об'єднанням Німеччини письменники-обласники мовби поспішали закарбувати риси місцевої своєрідності, патріархальні звичаї німецької глушини, які поступово руйнувалися під тиском нових соціальних відносин. Німецькі майстри слова, які працювали за принципом поетичного реалізму, зробили відчутний внесок в опанування літературою реальної дійсності повсякденного життя, не руйнуючи при цьому зв'язків з естетичними засадами романтизму.

Дослідження контекстуальних домінант поетичних та прозових творів Т. Шторма у колі німецьких поетичних реалістів та письменників-обласників дало змогу виявити суголосні теми, мотиви, образи та історико-типологічну спорідненість поезій та новел митця із відповідними творами російських класиків. Ліричні твори Шторма суголосні поезіям А. Фета і Ф. Тютчева, новели письменника оприявнюють спільні риси із творами І. Гончарова та І. Тургенєва. У процесі аналізу були знайдені їхні спільні та специфічні ознаки, оприявнена різнобарвна тематична палітра, а також акцентовано глибокий психологізм як вагому спільну рису творчості зазначених митців.

Виділення та інтерпретація провідних ідей, проблем, структури, стилю та побудови нарації у новелах письменника сприяло виокремленню домінант його духовно-естетичного пошуку. Самобутня творчість Шторма виходить поза межі обласництва, у ній знайшли своєрідне відображення гуманістичні та реалістичні літературні традиції; митець екстраполював власне ідеалізоване уявлення про народну державу на суспільні проблеми рідного північнонімецького містечка Гузума. Вплив пізнього романтизму оприявнюється у доробку письменника аж до 50-х років ХІХ ст. Творам новеліста притаманні елементи сентиментальної ідилії, а також яскраво виражений північнонімецький локальний компонент. Т. Шторм став новатором у царині малої прози за рахунок зняття зовнішньої подієвої напруги та підсилення внутрішньої дії, яке здійснюється не стільки за принципом розгорнутої психологізації, скільки шляхом використання лейтмотивної техніки, заснованої на вільних асоціаціях. Посутнього значення у роботі надано творам Т. Шторма у жанрі історичної хроніки, здійснено аналіз специфіки оповідної структури та лейтмотивної системи як форми функціонування культурних кодів у їх поетиці. Історичні хроніки засвідчили, що напрям, який обрав письменник стосовно репрезентації минувшини на своєму творчому шляху, суттєво відрізнявся від літературних тенденцій, зорієнтованих, переважно, на фальсифікування, замовчування історично вагомих фактів. До історичного минулого рідного краю письменник звертався не з позицій вченого-антиквара, для якого найбільш вагомими у цій царині є такі чинники як стиль та форма, а перш за все як поет, що прагнув зазирнути в душу людини, яку від сучасності відділяє декілька століть.

У дослідженні оприявнено специфіку та гетерогенність національно-культурного компоненту, який по праву вважається найбільш яскравою етноментальною рисою творчості Т. Шторма. Відтворюючи у новелах міфофольклорні першоджерела, формуючи у реципієнта інтерес до історії та культури північнонімецького ареалу, митець прагнув до максимально повного відображення етнонаціональної специфіки Шлезвіг-Гольштайну. Превалююче міфопоетичне світовідчуття є тим локальним центром, у якому перетинаються художній шлях новеліста та багатовікова легендарна спадщина північної Німеччини. У підсумку зазначається, що ознайомлення із художнім надбанням самобутнього німецького письменника другої половини ХІХ ст. Тедора Шторма дає змогу глибше усвідомити важливі суспільні та історико-культурні процеси тогочасної Німеччини, і у такий спосіб розглядати національну німецьку літературу в цілісному контексті всієї культури зазначеної доби.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Павлюк Х. Міфологічні мотиви та фольклорні елементи у пізній новелістиці Теодора Шторма / Х. Павлюк // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Вип. 5. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2004. - С. 168-172 (0,4 др. арк.).

Павлюк Х. Мотив смерті у новелі Теодора Шторма «В замку» / Х. Павлюк // Література Фольклор Проблеми поетики : [зб. наук. праць]. - Вип. 28. - Ч.1. - К. : Твім інтер, 2007. - С. 565-575 (0,4 др. арк.).

3. Павлюк Х. Постать Теодора Шторма крізь призму історіографічних розвідок / Х. Павлюк // Новітня філологія. - Вип. 7 (27). - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - С. 146-154 (0,3 др. арк.).

4. Павлюк Х. Відображення романтичного авторського світовідчуття в «гузумських новелах» Теодора Шторма / Х. Павлюк // Питання літературознавства : Наук. збірник. - Вип. 75. - Чернівці : Рута, 2008. - С. 80-89 (0,6 др. арк.).

5. Павлюк Х. Картина світу у творах Теодора Шторма крізь призму давньогерманського фольклору / Х. Павлюк // Наукові записки. - Вип. 75 (4). - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - С. 277- 282 (0,6 др. арк.).

6. Павлюк Х. Селянство як парадигмальне явище у європейській та українській літературі епохи «зламу віків» / Х. Павлюк // Новітня філологія. - Вип. 10. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С. 316-329 (0,7 др. арк.).

7. Павлюк Х. Криза патріархальності у контексті концепту ДІМ / Х. Павлюк // Наукові праці : Наук.-метод. журнал. - Т. 81. - Вип. 68. - Філологія. Літературознавство. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - С. 51-59 (0,5 др. арк.).

АНОТАЦІЇ

Павлюк Х.Б. Творчість Теодора Шторма: поетика та проблематика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено малодослідженій в Україні ланці історії німецької літератури другої половини ХІХ ст. - творчості новеліста Теодора Шторма - з огляду на поетику та проблематику його творів та у контексті етноментального зв'язку із міфотрадицією і фольклорними джерелами північної Німеччини. Предмет дослідження становлять особливості розвитку художньої системи письменника та прикметні риси поетики його новел у контексті авторського поетично-романтичного світосприйняття.