Типологія та поетика персоналізму в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції

Соціально-історичний дискурс автобіографічної прози першої хвилі російської еміграції об'єднує твори різних жанрів, які знаходять тенденцію до взаємопроникнення і нашарування. Поєднання різноманітних стильових тенденцій і наративних прийомів дозволило письменникам-емігрантам всебічно представити особистість в її ставленні до історії, соціуму, епохи, а також особливості суспільної свідомості в різних просторово-часових вимірах (минуле і сучасне, дійсне і бажане, реальне і міфологізоване).

У четвертому розділі «Етичний рівень персоналізму в автобіографічній прозі еміграції першої хвилі», який містить три підрозділи, розглянуто етичні позиції митців, художнє дослідження в автобіографічній прозі еміграції відносин між людьми в епоху культурного зламу. Ретроспекція переживань в авторській свідомості поєднується з апеляцією до явищ культури й актуалізацією проблем «провини» і «відповідальності». Представники «білого руху» і творча інтелігенція опинились на спільних позиціях стосовно питання особистої та історичної етики. персоналізм російський проза еміграція

Предметом дослідження в підрозділі 4.1. «Етикоцентричність автобіографічної прози І. Буніна, І. Шмельова, М. Осоргіна, Н. Теффі» стали засоби художньої реалізації концептів «провина» і «відповідальність» в мемороцентристських текстах еміграції першої хвилі. Концепти «провина» і «відповідальність» обумовили структуру та поетику мемороцентристських текстів еміграції першої хвилі. Автори автобіографічних творів намагались розібратися в минулому і дати етичну оцінку подіям 1910-1920-х років, які стали ключовими для розвитку історії. Нерідко письменники брали відповідальність на себе, тому тема особистої відповідальності в соціумі домінує в емігрантській літературі першої хвилі.

Увага письменників-емігрантів зосереджена на ключових моментах національної історії, на колективному русі мас. Проте поняття «народ» і «влада» спроектовані на індивідуальне відчуття суспільних потрясінь. У зв'язку з цим категорії «ми» та «вони» визначають особливості авторського погляду в літературі еміграції, яка відзначається загостреним відчуттям наратором власної відповідальності та безпосередньої участі в тому, що відбувається. Авторській герой-інтелігент відчуває особисту відповідальність за те, що допустив зло, не зумів протистояти йому діями чи вчинками (І. Шмельов, З. Шаховська, В. Корсак).

Художнє відображення «зла» в межах етичного дискурсу емігрантської літератури визначається різними векторами особистої відповідальності, які простежуються у творах письменників. У відображенні «зла» як такого, що прийшло ззовні, увага авторів зосереджена на соціально-політичних питаннях. Головними дійовими особами в художньому світі автобіографічної прози стають різні політичні сили (представники червоного і білого рухів, історичні лідери), народ (натовп). Один із героїв «Солнца мертвых» І. Шмельова називає винним у зруйнуванні громадянського миру народ, а інший герой вважає, що всю провину повинна взяти на себе інтелігенція, яка зазнала західного впливу.

У відображенні всесвітнього «зла» письменники еміграції використовують різні засоби посилення суб'єктивації нарації. При цьому етичний рівень персоналізму з'єднується з релігійно-філософським, що призводить до синтезу стильових тенденцій. Ліричні відступи поєднуються з публіцистичними роздумами, узагальненнями, риторичними звертаннями. Інтонації сповіді та відвертості чергуються з критикою та високою патетикою. У наративній структурі простежується перехід від побутових описів до зображення настроїв мас, духовної атмосфери суспільства. Етичний дискурс емігрантської літератури обумовив жанрову дифузію в окремих творах, де виявились елементи роману-мандрівки, роману-міфу, роману-щоденника, роману-життєпису. Спрямованість на зображення плину історії крізь особисте переживання визначає наявність романних елементів у мемороцентристській літературі того часу.

Концепт «провина» знаходить художнє втілення в різних типах авторської позиції. Одні автори шукали витоків суспільного хаосу в зіткненні різних громадських сил, у вчинках політичних діячів, у захопленості західними впливами, у модерністських пошуках межі століть. Інші бачили головну причину «зла» у долі, збігу обставин. Категорія «провина» як «злочин» в автобіографічній прозі російської еміграції першої хвилі безпосередньо співвідноситься з концептом «зло» (у широкому історичному та філософсько-етичному значенні). Для багатьох письменників-емігрантів революція є безперечним «злом». Проте були й такі, які переворот в історії не вважали абсолютним «злом» (М. Осоргін, о. Сергій (Булгаков)), оскільки російська інтелігенція загалом поділяла ідеї про необхідність соціальних перетворень, а відповідальність за негативні сторони революції покладала на конкретних людей або темні сили людської душі в умовах хаосу. Водночас деякі письменники прагнули крізь жах революції й подальших трагічних подій побачити в людях риси, які були нерозкриті в буденних умовах. Ситуація вигнання в автобіографічній прозі певною мірою стає рубіжною, вона визначає звернення героїв до того, що вони раніше не усвідомлювали і чому не надавали значення, а в них самих відбувається відродження втрачених цінностей, пам'яті, релігійності і вироблення нових етичних орієнтирів.

«Зло» в автобіографічній прозі письменників першої хвилі еміграції представлене рельєфно й масштабно. Історичний зміст даного поняття (порушення звичного устрою, революційні зміни, війна) накладається в мемороцентристській прозі на його етичний зміст: зло як етична деформація людини під впливом насильства, втрата моральних цінностей. Есхатологічні мотиви, відчуття глобальної й персональної катастрофи визначають своєрідність оповіді в автобіографічній прозі. У підтексті відчутні етичні домінанти й координати, які сприяють втіленню ідей гуманізму. Етичні категорії, що знайшли відображення в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції, визначають і систему персонажів, які згруповані за принципом «свій» (тобто відповідний етичним переконанням автора) і «чужий». Концепт «дім» (або «антидім») в етичному дискурсі літератури російської еміграції пов'язаний з внутрішнім простором персонажа, його етичними орієнтаціями і цінностями.

У підрозділі 4.2. «Концепції «добра» і «зла» в автобіографічному творі «Времена» М. Осоргіна» досліджено новий тип героя-особистості, яка від романтики й захоплення революцією приходить до вимушеної зовнішньої еміграції, але не йде в еміграцію внутрішню.

Зображуючи революцію, М. Осоргін дає їй визначення «найсвятіша», вважаючи, що вона була синонімом політичної свободи. Герой митця дозволяє простежити, як трансформувалося самовідчуття і світогляд відданої революції особистості, яку реальні життєві обставини змусили усвідомити руйнування колишніх ідеалів. Утім навіть найстрашніші пореволюційні роки М. Осоргін оцінює як позитивні, тому що це був час активної роботи думки, протиставлений автором мертвому спокою й одноманітності європейського життя. Революція оцінюється митцем з позиції етики як справжнє, повнокровне життя. Водночас письменник вважає, що ідеали революції були втрачені під впливом побутових проблем, насильства, жорстокості.

Центром текстової структури в прозі М. Осоргіна є образ долі, яка в свідомості автора поєднує історичне й особисте буття. В автобіографічній оповіді М. Осоргіна виявилися риси індивідуального стилю митця: фрагментарність і суб'єктивність у побудові сюжету, відсутність точних дат, незначна кількість топонімів, документів, витягів із листів або відгуків сучасників. Автор прагне до художнього узагальнення подій і явищ.

У підрозділі 4.3. «Відображення проблеми провини й відповідальності у прозі В. Корсака, Н. Теффі, І. Шмельова» проаналізовано проблемно-тематичні комплекси у творчості емоційних опонентів революції. Зображуючи конкретний історичний відрізок часу в епопеї «Солнце мертвых», І. Шмельов відтворює атмосферу повільної смерті природи й людей. Автор сприймає власну долю як трагедію, демонструє різні типи реакцій людини на умови зовнішньої несвободи, культурну ізоляцію, відсутність надії, руйнування колишніх етичних цінностей.

У роботі розкрито «внутрішню» еміграцію героїв І.Шмельова та В. Корсака («У белых»), яка розпочинається набагато раніше, аніж вони усвідомлять і висловлять бажання полишити країну. Навіть у своєму нинішньому будинку оповідач не відчуває себе господарем, а лише перехожим, який готується відійти у небуття - в еміграцію. Автори сприймають нових господарів життя теж як «перехожих». Тому заглиблення в себе, усунення від реального життя, поетизація світу природи стають духовним притулком і захистом від зовнішнього світу, сповненого смертей і трагедій. Отже, в автобіографічній прозі простежується перехід від безнадії до пошуку культурних і соціальних цінностей, які можуть стати опором насильству.

Звертаючись до поняття «дім», якого її позбавила доля, Н. Теффі у своїй книзі «Воспоминания» розкриває конфлікт між людиною і трагічними обставинами. Образ дому локалізований там, де немає ані тривоги, ані страху. Головне для героїні - не бути на самоті, відчувати свою необхідність і захищеність.

Підкреслюючи свою «загубленість», Н. Теффі апелює до хронотопу, знищеного новою владою: «як ми всі забули час, не знаємо, не розуміємо свого становища ані в часі, ані в просторі». Мемороцентризм в оповіді письменниці виявляється тісно поєднаним з егоцентризмом, навіть тоді, коли наратор використовує форму «ми» замість «я».

У дисертації відзначено постійну зміну модусу дому на сторінках «Воспоминаний». Коли з холодного і брудного вокзалу («антидому») персонажі прямують до невідомого будинку, то в описі жахливої станції виникають привабливі риси, а колишній «рідний» готель, що був притулком упродовж короткого часу, стає чужим і чорним, коли його треба терміново полишити, бігти від загрози, що насувається.

Такі трансформації Н. Теффі пояснює впливом некерованої сили - «долі». Доля в тексті може виступати як прояв обставин, життя, Бога. Позитивне начало революції Н. Теффі раніше вбачала в оновленні життєвих умов, народженні нових людей - рішучих, сильних духом. Проте згодом авторська позиція змінюється. Н. Теффі розкрила невідповідність результатів революції й очікувань інтелігенції, бажання повернутися в минуле. Тому радість віднайдення притулку в Києві обумовлена спробою авторки повернути втрачене минуле.

Етичний рівень персоналізму в автобіографічній прозі 1920-1940-х років дає можливість уточнення поняття «еміграція», яке автори розглядали як злочин проти особистості, трансформацію соціальних, релігійних и етичних координат, а також як втрату дому й батьківщини, як загрозу знищення власного «я».

Дисертацію завершують висновки, в яких підбито підсумки дослідження.

Комплексне вивчення автобіографічної прози першої хвилі російської еміграції показало, що персоналістський вектор визначає проблемно-тематичну та естетичну своєрідність творчості письменників. Бажання створити нову культуру і разом з тим усвідомлення письменниками відповідальності за збереження культури колишньої зумовило синтез модерністських і реалістичних начал в емігрантській літературі.

Незважаючи на різноманітність авторських підходів до зображення кризових явищ 1910-1920-х років і індивідуальних стилів, ідейно-естетичним центром в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції є зображення духовного стану і суперечливого світогляду людини-вигнанця, що намагається осмислити крізь призму особистої долі соціально-історичні, філософські й психологічні причини драми суспільства на зламі епох. Письменники-емігранти у творах автобіографічного змісту прагнули розкрити специфіку людської реакції на втрату дому, сім'ї, соціального стану, етичних засад і одночасно вказати ті етичні опори, які здатні зберегти самоідентифікацію особи в умовах інкультурації й загрози фізичного знищення.

Вивчення провідних ідейно-художніх тенденцій в осмисленні дійсності письменниками, філософами, історичними діячами, які виступали як мемуаристи в складних історичних умовах, дозволило системно вивчити різнорідний текстовий матеріал і виділити основні рівні персоналізму в автобіографічній прозі еміграції першої хвилі: релігійно-філософський, соціально-історичний, етичний. Вони виявляються в тематиці й проблематиці, системі мотивів і хронотопі, характерології й особливостях авторської позиції, жанровій своєрідності і стилі творів.

Конститутивною ознакою творів письменників-емігрантів є мемороцентризм. Введення даної категорії обумовлено зміненою (у порівнянні з автобіографічною прозою метрополії) метою мемуарної творчості в еміграції: не тільки відтворити конкретні прикмети втраченої культури, але й привернути увагу читача до обставин Великого Розколу, усвідомити його причини і вплив на життя окремої особистості й суспільства загалом.

Відірвані від рідного ґрунту, художники відобразили у своїй творчості не тільки низку соціальних і побутових реалій, але й переосмислили історичні явища епохи: роль народу (маси) та індивідуальності в історії, трансформацію гендерного начала в кризових умовах, значення національних складових у політичному процесі.

Проведений у дисертації аналіз текстів переконує, що ціннісні домінанти художнього світу авторів-емігрантів формують такі провідні мотиви, як жертовна любов, почуття обов'язку, співчуття та релігійний гуманізм. Спираючись на реалістичні традиції, письменники в автобіографічній прозі прагнули до художнього узагальнення трагічних обставин, що стали типовими, до аналітичного зображення дійсності, до дослідження внутрішніх процесів нового художнього типу - людини-вигнанця. Установка на історичну достовірність, глибокий психологізм і відвертість авторської позиції визначає поетику автобіографічної прози першої хвилі російської еміграції.

В автобіографічних творах виявилися й тенденції модернізму, які були зумовлені прагненням авторів розкрити філософські та естетичні пошуки інтелігенції межі ХIХ - ХХ століть, відчуття відчуженості від батьківщини й культури, утвердження нових ціннісних орієнтирів у трагічних умовах. Особистість у творах письменників-емігрантів постає не тільки як тип «епохи», але і як «духовний симптом» (О. М. Звєрєв), як етичний камертон щодо нових подій. Образ людини-вигнанця в автобіографічній прозі першої хвилі еміграції наділений особливою внутрішньою силою, здатністю до одухотворення і відтворення цілісності світу, де зруйновані колишні засади.

Проблема побуту й буття особистості в просторі географічної і духовної еміграції об'єднує різножанрові твори письменників-емігрантів, визначає мотивно-тематичний комплекс автобіографічної прози першої хвилі російської еміграції.

Імпліцитний бунт особистості проти історичного порядку виражається в автобіографічній прозі письменників-емігрантів через художнє «створення» своєї історії, наполегливий пошук рис минулого в майбутньому і навпаки. Межова ситуація прощання з батьківщиною стає для авторів приводом для усвідомлення проблем історичної і культурної пам'яті і разом з тим для осмислення подальшої перспективи долі особистості й суспільства. Постійна зміна точок зору з минулого в сучасне і майбутнє і навпаки, інтерференція різноманітних часових планів сприяє розкриттю трагізму реальної дійсності і процесу його складного усвідомлення у внутрішньому просторі людини.

Внутрішня напруженість в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції створюється за рахунок зіткнення позиції наратора не тільки з сучасним, а й з минулим. Авторські переживання «корегують» минуле, надають йому відтінку трагізму. Суб'єктивні оцінки минулого суперечливі і складні.

Минуле для письменників-емігрантів виступає в текстах як своєрідний притулок душі мандрівника, позитивний або негативний досвід, ідеалізований втрачений світ. Звідси бажання авторів спогадів проникнути крізь матеріальну оболонку у світ духовний, прихований, особистісний. Зіткнення особистого начала та історичної сили відбувається в автобіографічних текстах, перш за все, в культурній площині, в духовно-етичній сфері, тому пам'ять наратора фіксує зображення як матеріальної, так і внутрішньої культури оповідача однаково детально.

Таке розкриття теми особистої пам'яті обумовлене підкресленою установкою авторів на пізнання трагічного світу в його різних іспостасях. Особливості поетики автобіографічних творів визначаються не тільки філософськими поглядами письменників, але й есхатологічністю їх світовідчуття в кризову добу.

У художньому світі автобіографічних творів помітне намагання письменників естетичними засобами подолати трагічний розрив між звершеним і задуманим. Автори-емігранти, які були й головними героями своїх спогадів, наполегливо шукали власне призначення в змінюваному світі.

Поетика персоналізму в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції простежується у відповідній системі образотворчих засобів. Створення ретро-картин у поєднанні з синхрон-картинами, порушення хронології подій, асоціативний зв'язок описів, експресивні стильові прийоми забезпечують постійну зміну точок зору нараторів у часі й просторі, допомагають відтворити апокаліпсичну картину світу. Специфічною особливістю такого роду творів є посилена увага авторів до процесів, що відбуваються в духовному житті центрального персонажа, котрий перебирає на себе функції наратора. Символічного значення набувають реалістичні подробиці зовнішнього (оточуючого) і внутрішнього (психологічного) світу, оскільки вони розкривають особливості світовідчуття героя.

Рівні персоналізму в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції визначають, передовсім, ключові концепти, які формують картину світу і зумовлюють риси поетики творів: «Отець / батько (релігійно-філософський рівень)», «дім» (соціально-історичний), «провина / відповідальність» (етичний рівень).

На релігійно-філософському рівні концепт «батько» може виступати як «Отець Небесний» у А. Сурожського або як постать реального, земного батька у В. Набокова. Проте значення сили, захисту акцентується в обох варіантах, причому в деяких авторів субконцепт «захисник (покровитель, заступник)» може бути виражений в образі брата (у О. Семенова-Тян-Шанського) чи навіть матері (І. Савін, З. Шаховська). Незважаючи на такі різні індивідуальні втілення, у критичних умовах революції, громадянської війни, полону, еміграції усвідомлення спорідненості з батьком «по крові» в автобіографічній прозі письменників-емігрантів замінювалося пошуком духовного Батька в значенні «Бог, Спаситель».

Зміщення побутового плану до символізації можна простежити й у концепті «дім», який представлений на соціально-історичному рівні як ключовий, а на інших рівнях - як периферійний. Якщо на одному полюсі персоналістської парадигми даного дискурсу опиняються твори тих авторів, для яких дім пов'язаний, перш за все, із затишком, спокоєм, захищеністю, комфортом (І. Шмельов, В. Корсак, І. Савін, Н. Теффі), то до протилежного полюсу належить творчість тих, для кого дім - не просто помешкання, а простір свободи (М. Осоргін, А. Денікін, В. Оболенський, І. Одоєвцева). Серединне положення посідають автобіографічні твори, де дім зображено як образ садиби, в якому поєднуються сімейна лінія (рід) і лінія історико-соціальна (традиції, звичаї, устої). Це творчість тих авторів, які велику увагу приділяли внутрішньому життю персонажів, їх духовній еволюції, зв'язку із втраченою культурою (З. Шаховська, В. Набоков, О. Семенов-Тян-Шанський).

Індивідуальне втілення концепту «відповідальність» на етичному рівні персоналізму в автобіографічній прозі набуло особливої значущості в аспекті провини, що відчували емігранти не тільки через вимушену втечу, але й через весь хід історії, починаючи зі зламу ХIХ - ХХ століть. Цей концепт має подвійну природу в способах прояву авторської позиції. У творчості одних письменників відповідальність за те, що відбувається, покладалася на конкретних людей, політичні та соціальні сили, естетичні та філософські помилки інтелігенції, у тому числі й самих авторів. Проте в низці автобіографічних творів як основна причина трагедії суспільства постає доля, приречення як збіг обставин, багато в чому випадковий, ірраціональний і стихійний.

Важливим для даного рівня є і концепт «зло», через конкретну історичну ситуацію представлений більш панорамно, аніж концепт «добро». На прикладі даного концепту можна простежити процес «внутрішньої» еміграції, що виражається в латентному протистоянні режиму.

У зв'язку з цим особливої уваги заслуговують твори, які дозволяють виявити особливості зображення російськими емігрантами українського топосу як місця «ближньої еміграції», встановити своєрідність авторської картини світу й осмислення конкретного історичного моменту. На українських сторінках російської автобіографічної прози розкриваються такі риси її художнього пафосу, як співчуття та ідеалізація минулого (окреслена в дослідженні як «емігрантський міф»). Російська автобіографічна проза першої хвилі російської еміграції з її настановою не так на відтворення конкретних подій, як на їх відчуття (і передбачення), переживання (і співпереживання) просякнута особливим ліризмом, який набуває різних форм втілення: від виразних деталей і символів до схвильованих монологів (прямих і внутрішніх). Ліричним почуттям (світлим чи тривожним) художньо маркований і образ України у творчості письменників-емігрантів.

У дисертації відзначено, що у творах, написаних у вигнанні, російські емігранти розходилися в оцінці України з тим зображенням українських реалій, яке присутнє в російській літературі до жовтневого перевороту 1917 року. Одні емігранти бачили в Україні далекий, рятівний рай, інші - останній притулок білого руху, плацдарм для подальшої еміграції, треті - політичний і соціальний хаос.

Україна в автобіографічних творах російських емігрантів показана як місце відчуження, що дозволило авторам сфокусувати увагу на тих подробицях, які мало що значили в мирний час для російської еміграції. Саме тут російська інтелігенція переживала «транзитність» свого соціального та історичного стану, відчувала нестабільність як минулого, так і сучасного життя. Українські сторінки спогадів російських письменників демонструють ставлення різних соціальних груп до революційних перетворень, які локалізувалися в даному топосі, а також важкий процес усвідомлення особистістю нових історичних реалій і соціального зламу. У розробці української теми автори показали, що «еміграція внутрішня» може бути не менш драматична, ніж «еміграція зовнішня». Трагедія 1917-1920-х років зображена в автобіографічній прозі, перш за все, як злам - соціальний, культурний, національний, духовний.

У зображенні Великого Розколу категорія «зло» втілена в різних образних трансформаціях: хаос, більшовики, німецькі окупанти, темні інстинкти натовпу тощо. Шляхи порятунку суспільства від «зла» автори бачили по-різному: від європейської інтервенції до християнської місії.

У творах, де «зло» трактувалося як таке, що прийшло ззовні (насильство, ідеологічні зсуви, знищення свободи та ін.), увага авторів сфокусована на соціально-політичних та історичних питаннях, а об'єктом художнього зображення ставали різні політичні сили (діячі червоного й білого руху, державні лідери, натовп тощо).

У даній групі текстів використовуються елементи публіцистики, філософських і соціологічних узагальнень, риторики і критики (відносно натовпу, суспільства, епохи в цілому). Разом з тим у творах, в яких автор бере на себе особисту відповідальність за всесвітнє зло, простежується посилення суб'єктивації оповіді, ліричні одкровення та філософсько-психологічні сентенції автобіографічного персонажа.

Утвердження в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції переваги особистісного начала зумовлено загрозою нівеляції особистості в умовах еміграції.

На основі аналізу типів оповіді (суб'єктивної та об'єктивної) і їх співвідношення в емігрантській прозі в роботі виділено магістральні наративні тенденції у творах письменників-емігрантів. Стосунки людини (автобіографічного героя) з історією, Богом, іншими людьми реалізовані в автобіографічній прозі через субконцепти «батько земний», «притулок», «зло-хаос», «доля», характерні для суб'єктивної оповіді. Процес формування нових відносин людини із соціумом знаходить вираження в субконцептах «катастрофа», «Отець», «космос», «страх», «мучеництво», які засвідчують об'єктивацію оповіді й прагнення автора привернути увагу до глобальних проблем людського існування.

Художні стратегії письменників-емігрантів тісно пов'язані з жанрово-стильовими тенденціями кінця XIX - початку XX століття, коли розвиток індивідуально-авторської свідомості зумовив значне оновлення літературних форм за рахунок синтезу і пошуку нових засобів відображення незавершеної, динамічно змінюваної дійсності. В автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції спостерігається взаємодія і взаємопроникнення жанрів, що надає творам поліфонізму художнього звучання.

У релігійно-філософському дискурсі автобіографічної прози взаємодіють елементи таких жанрів, як роман-епопея, роман-життєпис, нарис, сповідь, проповідь, інтерв'ю тощо; у соціально-історичному дискурсі - роман-життєпис, повість-хроніка, роман-епопея, риторичні жанри; в етичному дискурсі - роман-подорож, роман-міф, роман-життєпис, щоденник та ін. Письменники першої хвилі російської еміграції нерідко схильні до жанрової гри (наприклад, В. Набоков часто вдається до прийому створення анти-автобіографії, а на тих сторінках творчості З. Шаховської і Н. Теффі, де йдеться про «нову владу», виявляється фантасмагорична образність).

Характерною особливістю автобіографічної прози є поєднання різних стильових компонентів (особисті спогади, історичні довідки, листи, уривки з газетних статей, документів тощо). Опанування різноманітного матеріалу, що відображає духовний, історичний і соціальний досвід особистості, у творах письменників-емігрантів здійснюється різноманітними художніми засобами: через часові і просторові зрушення, ліричні (філософські, публіцистичні) відступи, пряму цитацію, алюзії, ремінісценції тощо.

Відчуття власної причетності до великих і трагічних подій знайшло відбиток у фіксації конкретних імен, місць, фактів, зображенні реальних історичних діячів і подій. Установка на предметність конкретних деталей сприяє відтворенню ходу не тільки «загальної», але й «особистої історії» у творах письменників-емігрантів. Прагнення авторів до збереження вічних начал зумовило широке використання біблійних і загальнокультурних символів, накладених на реальний історичний контекст.

Жанрово-стильова своєрідність автобіографічної прози першої хвилі російської еміграції сприяє розкриттю магістральної теми - вигнання і повернення, а також відтворення культурного фону епохи і утвердження пріоритету особистості в умовах інкультурації.

Проведене дослідження типологічних і поетикальних особливостей автобіографічної прози першої хвилі російської еміграції на основі персоналістського підходу може бути продуктивним при подальшому вивченні літератури XX століття.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Резник О.В. Великий Раскол: взгляд с того берега (автобиографическая проза первой волны русской эмиграции): монография / Оксана Володимирівна Резнік. - Симферополь, «Доля», 2010. - 336 с.

Рецензии:

2. Андрущенко Е. А. Рецензия на монографию Резник О.В. «Великий Раскол: взгляд с того берега (автобиографическая проза первой волны русской эмиграции)» // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер. Літературознавство. - Харьків ППВ «Новое слово», 2010. - Вип. 2 (62). - Ч. 1. - С. 166-168;

3. Берестовская Д. С. «Листая страницы гражданской войны...» (Рецензия на монографию Резник О.В. «Великий Раскол: взгляд с того берега (автобиографическая проза первой волны русской эмиграции)») // Культура народов Причерноморья. - 2010. - № 180. - С. 109-112;

4. Дербенева Л.В. Рецензия на монографию Резник О.В. «Великий Раскол: взгляд с того берега (автобиографическая проза первой волны русской эмиграции)» // Східнослав'янська філологія. Літературознавство. - Вип. 18. - Горлівка, вид-во ГДПІІМ, 2010. - С. 364-366)

5. Резник О.В. «Это было бы смешно...» (к 130-летию со дня рождения Н.А.Тэффи) / О.В. Резник // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 2002. - № 3. - С. 21-25.

6. Резник О.В. Украина и гражданская война: к постановке проблемы / О.В. Резник // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 66. - С. 111-114.

7. Резник О.В. “Окаянные дни” И.А.Бунина: страницы гражданской войны на Украине / О.В. Резник // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 2005. - № 6. - С. 21-24.

8. Резник О.В. Украина в творчестве Н.А.Тэффи (гендерный аспект) / О.В. Резник // Вопросы русской литературы. - Симферополь, ТНУ. - 2005. - № 11 (68). - С. 68-78.

9. Резник О.В. «Солнце мертвых» И.С. Шмелева в контексте эмигрантской литературы о гражданской войне / О.В. Резник // Культура народов Причерноморья. - 2006. - № 74. - Т. 2. - С. 167-172.

10. Резник О.В. Украина и гражданская война в творчестве И.Савина / О.В. Резник // Нова філологія. - Запоріжжя, ЗНУ, 2006. - Вип. 25. - С. 189-193.

11. Резник О.В. «Было множество невероятного в искусственном соединении разных людей, стрелявших из пушек и пулеметов…» (Украина и Крым в творчестве Гайто Газданова) / О.В. Резник // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 111. - С. 82-85.

12. Резник О.В. Тип художественного сознания в автобиографической прозе М. Осоргина / О.В. Резник // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2007. - № 765. - С. 144-146.

13. Резник О.В. «Киевский текст» и литература русской эмиграции / О.В. Резник // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип.9. - Т. 9 (97). Художня література в контексті культури. - С. 233-237.

14. Резник О.В. Типы художественного мышления в художественной автобиографии русской эмиграции / О.В. Резник // Питання літературознавства. - Вип. 74. - Чернівці. - 2007. - С. 116-121.

15. Резник О.В. Концепт Дома в романах М. Булгакова «Белая гвардия» и М. Осоргина «Сивцев Вражек» / О.В. Резник // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2007. - № 787. - С. 197-200.

16. Резник О.В. «Страстная энергия памяти» Владимира Набокова / О.В. Резник // Русский язык и литература в учебных заведениях. - № 1. - 2008. - С. 17-22.

17. Резник О.В. Революция: харьковские страницы женской мемуаристики («Таков мой век» З. Шаховской) / О.В. Резник // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер. Літературознавство. - 2008. - Вип. 3 (55). - Ч. 1. - С. 103-108.

18. Резник О.В. «Путь русского офицера» А.И. Деникина: к проблеме жанра / О.В. Резник // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер. Літературознавство. - 2008. - Вип. 3 (55). - Ч. 2. - С. 57-62.

19. Резнік О.В. Мемороцентристська проза військово-політичного типу першої хвилі еміграції / О.В. Резнік // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 141. - С. 111-113.

20. Резник О.В. Женская мемуаристика первой волны русской эмиграции и З.А. Шаховская / О.В. Резник // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 143. - С. 109-112.

21. Резник О.В. Мемуары А. Семенова-Тян-Шанского: личность, осиянная Киево-Печерской Лаврой / О.В. Резник // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 147. - С. 29-33.

22. Резнік О.В. Реалістичний тип художньої свідомості в емігрантській літературі / О.В. Резнік // Мандрівець. - 2008. - № 7. - С. 62-66.

23. Резник О.В. Этический уровень персонализма в русской эмигрантской литературе первой волны / О.В. Резник // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер. Літературознавство. - 2009. - Вип. 2 (58). - Ч. 2. - С.73-83.

24. Резник О.В. Тип художественного сознания в автобиографической прозе И. Одоевцевой / О.В. Резник // Лінгвістичні студії. - Донецьк, 2009. - Вип. 18. - С. 186-190.

25. Резнік О.В. Комплексний підхід до вивчення автобіографічної прози: принципи, підстави, класифікація / О.В. Резнік // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 164. - С.148-152.

26. Резнік О.В. Персоналізм як ключове теоретичне поняття і методологічна основа емігрантськой автобіографічної прози / О.В. Резнік // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - С. 284-289.

27. Резник О.В. Художественный мир англоязычной прозы В.В. Набокова / О.В. Резник // Крымский Набоковский научный сборник. Вып.3. Проблемы синтеза в культуре. - Симферополь: Крымский Архив, 2003. - С. 47-51.

28. Резник О.В. Украина и Крым в творчестве Н. А. Тэффи и И. С. Шмелева (гендерный аспект) / О.В. Резник // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. -Т. 6. - Ч. 3. Художня література в контексті культури. - С. 209-215.

29. Резник О.В. Крым в творчестве И.С. Шмелева / О.В. Резник // Педагогическая жизнь Крыма. - 2005. - № 5-6 (24 -25). - С. 9-12.

30. Резник О.В. Украина и гражданская война: взгляд русского эмигранта (страницы творчества В.Корсака) / О.В. Резник // Східнослав'янська філологія. Літературознавство. - Вип. 10. - Горловка, Издательство ГДПИИЯ, 2006. - С. 69-76.

31. Резник О.В. Гражданская война и Украина в произведениях писателей-эмигрантов первой волны / О.В. Резник // Дослідження молодих науковців в галузі гуманітарних наук. - Горлівка, Видавництво ГДПІІМ, 2006. - С. 162-165.

32. Резник О.В. Одесский дискурс в творчестве русской эмиграции первой волны // Русистика и современность. Сборник научных статей. - Одесса, «Астропринт», 2007. - С. 134-142.

33. Резник О.В. Изучение автобиографической прозы первой волны русской эмиграции / О.В. Резник // Східнословянська філологія: від Нестора до сьогодення. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Горлівка, 2008. - С. 240-242.

34. Резник О.В. От мемороцентризма - через антропоцентризм - к теоцентризму (духовные искания русской эмиграции первой волны) / О.В. Резник // Духовная традиция в русской литературе. - Ижевск, Издат. дом «Удмуртский университет», 2009. - С. 363-373.

35. Резник О.В. Автор в мемороцентристской прозе военно-политического типа (1-я волна русской эмиграции) / О.В. Резник // Пушкинские чтения - 2009. Материалы XIV международной научной конференции «Пушкинские чтения» / под общей ред. В.Н. Скворцова; отв. ред. Т.В. Мальцева. - СПб.: ЛГУ им. А.С. Пушкина, 2009. - С. 215-220.

АНОТАЦІЯ

Резнік О.В. Типологія та поетика персоналізму в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Сімферополь, 2010 р.

Дисертація присвячена дослідженню типологічних та поетикальних особливостей втілення персоналізму в автобіографічній прозі першої хвилі російської еміграції. Персоналізм кваліфікується як світовідчуття, яке внаслідок історичних і соціальних причин виявилося адекватним духовним пошукам і запитам російської еміграції.

Типологічні особливості парадигми персоналізму в російській прозі першої хвилі еміграції, а також ключові концепти російської автобіографічної прози періоду еміграції та пов'язані з ними теми, мотиви, образи, засоби поетики виявлені у творчості І. Буніна, А. Денікіна, В. Набокова, М. Осоргіна, Н. Теффі, А. Сурожського, З. Шаховської, І. Шмельова та ін. Наративні стратегії представників першої хвилі російської еміграції досліджено в історико-літературному контексті доби. Вперше у вітчизняному літературознавстві розглянуто позиції російських авторів-емігрантів щодо топосу України, ідейно-художні рішення української теми в діаспорній літературі 1920-1940-х рр.

Ключові слова: автобіографічна проза, література еміграції, персоналізм, жанр, мемороцентризм, концепт, художній простір, час, мотив, образ, наративні стратегії, автор.

SUMMARY

Reznik O.V. Typology and poetics of personalism in autobiographical prose of the first wave of Russian emigration. - Manuscript.

The thesis for a doctor's degree on the speciality 10.01.02 - Russian Literature. - Tavrida National University named after V. I. Vernadsky, Simferopol, 2010.

The thesis is devoted to the research of typological and poetical peculiarities of embodiment of personalism in autobiographical prose of autobiographical prose of the first wave of Russian emigration.

Personalism is defined as disposition that as a result of historical and social reasons turned out to be corresponding to the spiritual quest and demands of Russian emigration. Typological features of paradigm of personalism in Russian prose of the first wave of emigration so as key concepts of Russian autobiographical prose of emigrational period and dealed with them subjects, motives, conceptions, modes of poetics were brought to light in works of I. Bunin, M. Osorgin, N.Teffy, V. Nabokov, Z. Shekhovskaya, A. Surozhsky, A. Denikin and others. Narrative strategies of the representatives of the first wave of Russian emigration were investigated in historical and literary context of epoch. For the first time in literary studies of our country the positions of Russian authors-йmigrйs towards the topos of Ukraine, the basic idea of Ukrainian theme in Diaspora literature of 1920-1940-s are examined.

Key words: autobiographical prose, the literature of emigration, personalism, memorycentrism, concept, genre, artistic area, time, motive, conception, narrative strategies, an author.

АННОТАЦИЯ

Резник О.В. Типология и поэтика персонализма в автобиографической прозе первой волны русской эмиграции. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, 2010 г.

Диссертация посвящена изучению типологических и поэтологических особенностей воплощения персонализма в автобиографической прозе первой волны русской эмиграции. Персонализм квалифицируется как мироощущение, которое вследствие исторических и социальных причин оказалось актуальным для духовных поисков и запросов русской эмиграции. Исходя из этого, в работе выделены и проанализированы различные уровни художественного воплощения персонализма в автобиографической прозе русской эмиграции 1920-1940-х годов. Типологические особенности парадигмы персонализма в русской прозе первой волны эмиграции, а также ключевые концепты русской автобиографической прозы периода эмиграции и связанные с ними темы, мотивы, образы, средства поэтики выявлены в автобиографических произведениях представителей первой волны русской эмиграции (В. Набоков, Н. Тэффи, И. Бунин, И. Шмелев, М. Осоргин, В. Корсак и др.). Нарративные стратегии представителей первой волны русской эмиграции изучены в историко-культурном и литературном контексте эпохи.

В диссертации рассмотрены жанрово-стилевые тенденции в развитии автобиографической прозы первой волны русской эмиграции. Типология и поэтика персонализма в автобиографической прозе первой волны русской эмиграции изучена в русле общего движения философской мысли и культурного диалога. Впервые в отечественном литературоведении рассмотрены позиции русских авторов-эмигрантов в отношении топоса Украины, идейные и художественные решения украинской темы в диаспорной литературе 1920-1940-х гг.

В работе выявлен конститутивный признак произведений писателей-эмигрантов - мемороцентризм. Введение данной категории обусловлено изменившейся (по сравнению с автобиографической прозой метрополии) целью мемуарного творчества в эмиграции: не только воссоздать конкретные приметы утраченной, уходящей культуры, но и привлечь внимание читателя к обстоятельствам «Великого Раскола», осознать его причины и влияние на жизнь отдельной личности и общества в целом. В работе установлено, что оторванные от родной почвы художники отразили в своем творчестве не только ряд социально-бытовых реалий, но и переосмыслили исторические явления эпохи: роль народа (массы) и индивидуальности в истории, трансформацию гендерного начала в кризисных условиях, значение национальных составляющих в политическом процессе.

На основе анализа разножанровых произведений писателей-эмигрантов доказано, что желание создавать новую культуру и вместе с тем осознание писателями ответственности за сохранение культуры прежней обусловило синтез модернистских и реалистических начал в эмигрантской литературе. Типология эмигрантской автобиографической прозы, в основе которой лежит дифференциация авторских художественных систем и их систематизация на различных уровнях персонализма, позволила выявить отличительные признаки, функции и поэтику «литературы в изгнании».

Ключевые слова: автобиографическая проза, литература эмиграции, персонализм, мемороцентризм, концепт, жанр, художественное пространство, время, мотив, образ, нарративные стратегии, автор.

Размещено на Allbest.ru