Феномен свободи у творчості Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

УДК 821.161.2(09),,18”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Феномен свободи у творчості Тараса Шевченка

10.01.01 - українська література

Шкрабалюк Анна Олександрівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук СМІЛЯНСЬКА Валерія Леонідівна, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, завідувач відділу шевченкознавства.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор ШТОНЬ Григорій Максимович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії української літератури та шевченкознавства;

- кандидат філологічних наук, доцент ПАХАРЕНКО Василь Іванович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри української літератури та компаративістики.

Захист відбудеться “19” травня 2010 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “16” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Тарас Шевченко у своїй творчості виразив не лише глибини власної індивідуальності, втілив не тільки образ своєї нації, свого народу та обличчя своєї епохи, а й ширший погляд на світ у поняттях, що набули значення загальнолюдських і вічних. У його творах представлений широкий спектр моральних і духовних цінностей, універсальних категорій буття, чи не найвизначальнішою з яких є категорія свободи.

Людина, її сутнісна визначеність та свобода як найважливіший елемент цієї визначеності - тема, обшир якої важко перебільшити. Поняття свободи існувало у людській свідомості завжди, як і сама потреба у свободі. Будь-які роздуми про феномен свободи наштовхуються на вельми суперечливий характер цього поняття. Свобода - це величезне щастя, але й величезна відповідальність. Її відчайдушно прагнуть, але від неї й не менш відчайдушно тікають.

Особливе місце української нації серед інших націй світу, уявлення про її своєрідність, ментальну специфіку, національний колорит багато в чому визначаються творчістю Тараса Шевченка. Особлива увага у спадщині геніального митця надається ідеї свободи, адже йдеться чи не про найуніверсальніше визначення людської сутності. Проблема свободи належить до центральних проблем творчості поета. І своєю творчістю, і власним життям Шевченко являє ідею свободи як найважливіший чинник існування людини. Саме свободу поет розумів як передумову щастя і як необхідну умову розкриття істинної природи людини. Для нього життя в його найвищому сенсі ґрунтується на осягненні людиною свободи.

Говорити про всебічне осягнення Шевченка не доводиться, доки вичерпно не буде досліджено основні загальнолюдські духовні та моральні універсалії, такі як Бог, істина, свобода, добро, правда, справедливість, любов, слава тощо у його творчості. Серед них важливе місце посідає свобода - та найбільша людська цінність, яка протягом усієї історії людства викликає особливе піднесення духу в кожного народу й у кожної людини.

Сьогодні доводиться заново відкривати феномен Шевченка, розглядати його творчість насамперед як втілення вічних тем та цінностей, які звульгаризовувалися, а інколи просто замовчувалися, особливо ідея свободи. Адже радянські дослідники бачили в ній тільки антикріпосницьке та антицарське спрямування - революційну боротьбу за соціальне визволення народу, в кращому разі - боротьбу за національне відродження та національні ідеали. Зауважимо проте, що проблема свободи є непорівняно ширшою і масштабнішою. Усе ще бракує досліджень, у яких концепт свободи у Шевченка розглядався б насамперед у філософському ракурсі та з погляду загальнолюдських цінностей.

У шевченкознавстві вже порушувалося питання проблеми свободи у творчості Шевченка, але й донині немає ґрунтовної праці, присвяченої цій категорії, а лише окремі статті у збірниках наукових праць чи у періодичних виданнях (Л. Луців «Тарас Шевченко - співець української слави і волі», Р. Іваничук «Співець свободи», Л. Тарнашинська «Поет духовної свободи», М. Криволапов «Апостол правди і свободи», О. Орлик «Апостол правди і свободи»). Але, декларуючи свободу у назві, їхні автори відзначали любов Шевченка до батьківщини, його прагнення волі для українського народу, його неоціненний внесок у відродження національної ідеї, не вдаючись безпосередньо до аналізу проблеми.

Автор статей «Проблема внутрішньої свободи в творчості Тараса Шевченка» та «Еволюція шевченкового ідеалу свободи» Є. Прісовський, розглядаючи проблему свободи, не зміг відійти від заангажованості радянського часу з притаманною йому однобічністю. У його дослідженнях творчість Шевченка трактувалася передусім з позицій позаестетичних, зокрема, ідеологічних.

По-новому підійшли у своїх статтях до аналізу проблеми свободи у творчості Шевченка такі сучасні дослідники, як І. Дзюба («Універсальні мотиви в Шевченковій поезії: Воля» та Л. Задорожна («Свобода людини як філософська основа проблеми Шевченка ,,Сон”. Аксіологічний і онтологічний аспекти»). Але вони зосереджують увагу лише на окремих аспектах проблеми, тому донині свободу у творчості Шевченка не досліджено повноосяжно. Передовсім це стосується повістей, дослідження яких в останні роки ХХ ст. та на початку ХХІ ст. суттєво відрізняються від попередніх новим підходом, однак проблемі свободи у прозовій спадщині Шевченка не присвячено жодної монографії.

Ідея свободи хвилювала мислителів протягом багатовікової історії людства. Аналітичний інтерес до неї присутній на усіх етапах розвитку філософії: від античності до таких напрямів філософської думки ХХ ст., як персоналізм, екзистенціалізм та ін. Сутнісні сили людини дають їй усі необхідні суб'єктивні можливості бути вільною, тобто діяти на свій розсуд, та дають змогу розширювати сферу власної діяльності. У цій можливості й закорінені витоки усіх тріумфів і трагедій людини.

Проблема свободи широка та багатоаспектна. Не існує єдиного визначення поняття свободи. Найзагальніше з них: свобода - це «здатність людини вільно визначати підстави своїх дій і відповідно реалізовувати себе», а відсутність можливості вибору рівнозначна відсутності свободи - несвободі; свобода ж у значно ширшому розумінні - це «особливий спосіб детермінації духовної реальності» Див.: Філософський енциклопедичний словник / [ред. кол. : В. І. Шинкарук, Є. К. Бистрицький, М. О. Булатов та ін. / НАНУ ; Ін-тут філософ. ім. Г. С. Сковороди]. - К. : Абрис, 2002. - С. 570-571.. Це право бути особистістю, право на унікальність та на власну долю. Це свобода особистих досягнень, це можливість відбутися, залишити по собі помітний і важливий слід, це сенс життя людини. Атрибутивними ознаками свободи як духовного феномена є вибір і відповідальність. Максимум свободи досягається тоді, коли всі духовні та природні здібності людини піддаються найбільшому випробуванню, де людина сама як вільна особистість найпотрібніша, де вона незамінна. Філософська думка XIX ст. стверджує, що свобода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами й цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально наявних умов. Отже, свобода не абсолютна, а відносна, тому реалізується в житті у спосіб вибору конкретного плану дій.

Упродовж дослідження творчість Тараса Шевченка розглянуто крізь призму таких типів свободи: фізичної, соціальної та національної (різновиди зовнішньої свободи), а також моральної та духовної (різновиди внутрішньої свободи).

Перший тип - фізична свобода - набуває особливого значення для Шевченка, адже поет в силу життєвих обставин усвідомлює, який великий вплив має її наявність чи відсутність на існування людини. Різновидами зовнішньої свободи є також соціальна й національна свобода (другий та третій тип). Ці два типи свободи охоплюють буття народу в цілому і мають значний вплив на самореалізацію окремої особистості. Для Шевченка соціальна й національна свобода - це необхідна умова не лише повноцінного життя та розвитку всього народу, а й особистого щастя кожної людини.

В основі зовнішньої свободи лежить потреба свободи для самореалізації людини, тобто тієї свободи, котру не обмежує ув'язнення, рабство, гніт однієї нації над іншою, ані інші обмеження. Зовнішня свобода є природною і необхідною умовою становлення, реалізації та утвердження внутрішньої. Адже практична реалізація внутрішньої свободи особистості здійснюється завдяки об'єктивній можливості, тобто зовнішній свободі, для такої діяльності. Зовнішня свобода - це не свобода робити все, що хочеш, з тим, щоб інші люди не сміли ні в чому заважати (сваволя), але й свобода віри, поглядів і переконань, в яку ніхто не має права втручатися з насильницькими приписами і заборонами; свобода від недуховного і протидуховного тиску, від примусу й заборон, від грубої сили, погроз і переслідування. Розуміти зовнішню свободу як формальну і безмірну - це велика й небезпечна помилка: зовнішня свобода є умовою внутрішнього самозвільнення; саме від цього вона отримує своє істинне значення і свій глибокий зміст.

Якщо зовнішня свобода виключає насильницьке втручання інших людей у духовне життя людини, то внутрішня свобода звертає свої вимоги вже не до інших, а до самої людини. Моральна свобода (четвертий тип), яка є різновидом внутрішньої свободи, - це діалектична єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки як здатність людини мати владу над своїми вчинками. Моральна свобода є сутнісною властивістю людини, і такою ж сутнісною й співмірною масштабам цієї свободи є відповідальність. Відповідальність - атрибут свободи, який нерозривно з нею пов'язаний та завжди її супроводжує. Той, хто діє вільно, цілком відповідає за свої дії та вчинки. Саме через згадане сутнісне поєднання свободи з відповідальністю перша постає не тільки безкінечно жаданою для кожного індивіда, а й тягарем. Відповідальність як невід'ємна складова та вимога моральної свободи - явище складне, від неї неможливо ухилитися чи сховатися. Саме тому моральна свобода є не лише найвищим добром і великою цінністю для людини, а й тим, чого людина часто уникає, лякаючись відповідальності. Тому людське існування сповнене не лише прагнення свободи, а й протилежного - втечі від неї.

Реалізацією моральної свободи є моральний вибір - це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту поведінки відповідно до особистих моральних настанов. Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає перевагу певній лінії поведінки, керуючись власним уявленням про моральні цінності та ідеали. Діяльність можна кваліфікувати як моральну тоді, коли вона базується на вільному виборі добра в ситуації протистояння добра і зла. Утверджуючи свободу, людина виступає творцем власного морального світу, вона сама для себе встановлює закон дій - створює свій категоричний імператив (І. Кант), неодмінно бере на себе відповідальність за свої вчинки. Моральний вибір є обов'язковою умовою реалізації моральної свободи.

П'ятий тип - духовна свобода - християнське розуміння свободи; це найвищий вимір свободи, в основі якої - усвідомлення людиною свого високого призначення, ідея милосердя, всепрощення, любові до ближнього та здатність до самопожертви. Свобода в своїй найглибшій суті - це саме духовна свобода, тобто свобода духу, а не тіла й не душі (І. Ільїн). Духовна свобода особистості базується на вірі в Бога. Віруючи в Господа, людина створює свій реальний життєвий центр і будує, виходячи з нього, свою душу, завдяки цьому вона сама стає живою духовною єдністю, набуває зрілого й вивершеного духовного характеру. На цьому шляху людина здобуває головну ціль свого життя, адже, попри все, їй дано можливість вибудувати духовну свободу всередині самої себе. Духовна свобода допомагає людині знайти силу здолати будь-які труднощі, випробування й сягнути високої духовності - самозаглиблення, очищення, спокою й умиротворення.

Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності осмислення творчості Тараса Шевченка з погляду такої основоположної категорії, як свобода, котра є важливим чинником своєрідності світогляду та тематично-образної системи творчості поета й дослідження якої стане ще одним кроком до осягнення феномену митця.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами й темами. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 22 лютого 2007 року) та на засіданні Наукової ради з проблем «Класична спадщина і сучасна художня література» Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 4 від 4 грудня 2008 року) і узгоджено із загальним планом науково-дослідних робіт відділу шевченкознавства в межах теми «Шевченківська енциклопедія у 4-х томах» (номер державної реєстрації 0108U000937).

Мета дисертаційної роботи: дослідити та проаналізувати проблему свободи у творчості Тараса Шевченка. Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

– з'ясувати зміст та обґрунтувати значення концепту «свобода» як філософського, культурного та естетичного;

– простежити вплив українського фольклору на формування концепту «свобода» у світогляді Тараса Шевченка;

– дослідити спільне та відмінне у потрактуванні ідеї свободи у творчості Тараса Шевченка та філософській системі Григорія Сковороди;

– простежити вплив світового Романтизму на трактування поняття «свобода» у світогляді й творчості Тараса Шевченка;

– осмислити ідею свободи у Святому Письмі та простежити її інтерпретацію Тарасом Шевченком;

– окреслити і систематизувати розмаїття смислів, які вкладав Тарас Шевченко у концепт «воля» у поезії;

– дослідити проблему свободи у прозових та драматичних творах, епістолярії та Щоденнику;

– узагальнити зміст концепту «свобода» в художній та документальній спадщині поета.

Предмет дослідження: проблема свободи у творчості Тараса Шевченка.

Об'єкт дослідження: літературна спадщина Тараса Шевченка (поезія, повісті, драматичні твори), його Щоденник та листи.

Методи дослідження. У роботі застосовано історико-порівняльний та комплексно-системний методи. У полі зору опиняється художній текст не так окремою структурою, як системою цінностей - вираженням світогляду автора. Вибір цих методів зумовлено тим, що кожен митець, його світобачення та система цінностей перш за все є вираженням певної культурної епохи, а його творчість - великою мірою обличчям тієї епохи, в умовах якої вона виникла, та його власного унікально-неповторного бачення світу. Тому увага зосереджується на тих основних філософських та естетичних концепціях, котрі безпосередньо впливали на формування культурного контексту доби і, як наслідок, на формування світогляду Тараса Шевченка. Складна багаторівнева природа концепту свободи обумовила застосування комплексного підходу. Принцип наукової об'єктивності зумовив використання аналітичного методу дослідження, що передбачає вивчення філософської та культурологічної літератури, а також осмислення та дослідження творчості Шевченка вже через їхню призму. Окрім того, в роботі застосовуються дедуктивний, індуктивний та зіставний методи.

Наукову новизну дисертації зумовлено частковим характером праць попередників, у яких іноді просто зазначалася наявність поняття свободи у творчості Шевченка без аналізу проблеми. Також варто зауважити, що дослідники звернули увагу лише на окремі аспекти, пов'язані з проблемою свободи у літературній спадщині поета, які не відбивають її глибинності й важливості для його творчості. Дослідження полягає у розкритті множинності значень, які Шевченко вкладав у поняття «свобода», та у спробі висвітлення цілісної картини концепту свободи у творчості поета. Дисертація є першою спробою комплексного аналізу та нового прочитання творів Тараса Шевченка крізь призму філософської проблеми свободи та першою спробою системного аналізу творчості Шевченка з погляду категорії свободи та інших пов'язаних з цією категорією морально-ціннісних домінант. У роботі систематизовано та переглянуто здобутки й досвід попередніх досліджень, присвячених проблемі, осмисленій в роботі. У процесі дослідження творчості Шевченка запропоновано власну узагальнену класифікацію - на основі різних філософських інтерпретацій ідеї свободи.

Теоретичне значення та практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що вона покликана заповнити інформаційну та аналітичну прогалини, які виникли в шевченкознавстві з ідеологічних причин у радянський період унаслідок замовчування та вульгаризації поняття свободи. У роботі розглянуто проблему свободи у творчості Шевченка не вузько класово, а як філософську категорію, яка перебуває в тісному взаємозв'язку з цілим комплексом складних морально-етичних проблем. Адже одним із найважливіших завдань сучасного шевченкознавства є осягнення Шевченка як поета не лише національного, а й світового, вселюдського.

Практичне значення отриманих результатів полягає в подальшому їх використанні під час поглибленого і комплексного вивчення творчої спадщини Шевченка з погляду загальнолюдських цінностей. Досвід дослідження також принесе практичну користь у викладанні курсу історії української літератури ХІХ ст. у вищих навчальних закладах. Матеріали роботи можуть бути використані для подальших науково-літературних розробок із досліджуваної теми. Запропонований напрям дослідження також може виявити продуктивність при застосуванні його до вивчення творчості інших митців, визначних постатей української літератури, осмислення ідеї свободи у творчості яких є так само важливим.

Апробація результатів дослідження. Апробація результатів дисертації здійснювалася в процесі її обговорення у відділі шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та у формі доповідей на наукових конференціях: Всеукраїнська наукова конференція «Образ світу в творчості Т. Шевченка: бачення національного та загальнолюдського» (13 березня 2007 року, КНУ імені Тараса Шевченка); Всеукраїнська наукова конференція молодих учених «Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (11 квітня 2007 року, КНУ імені Тараса Шевченка); Міжнародна наукова конференція «Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики» (24 жовтня 2007 року, КНУ імені Тараса Шевченка); Шевченківська наукова конференція (12 березня 2008 року, КНУ імені Тараса Шевченка); Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених «Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри» (9 квітня 2008 року, КНУ імені Тараса Шевченка); Міжнародна наукова конференція «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (22 жовтня 2008 року, КНУ імені Тараса Шевченка); Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 195-річчю від дня народження Тараса Шевченка (КНУ імені Тараса Шевченка); Х Міжнародна наукова конференція молодих учених (23 - 25 червня 2009 року, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).

Структуру дисертаційної роботи зумовлено логікою дослідження, специфікою об'єкта й предмета дослідження й основними його завданнями, методами аналізу, що застосовуються для розв'язання теоретичних проблем. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (193 позиції). Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з них 182 сторінки основного тексту.

Публікації. Результати наукового дослідження висвітлені у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність та новизну теми, визначено об'єкт, сформульовано мету та конкретні завдання дослідження; проаналізовано стан наукового вивчення обраної проблеми; окреслено методи та теоретичну базу роботи.

У першому розділі «Особливості формування концепту «свобода» у світогляді Тараса Шевченка: впливи та джерела» розкрито історичний, культурний та філософський контекст становлення ідеї свободи у світогляді Тараса Шевченка.

У підрозділі 1.1. «Свобода як визначальне поняття світогляду генія» досліджено зв'язок між поняттями свободи та геніальності. Творчість геніїв людства не можна осягнути, якщо не зрозуміти, чому їхні твори продовжують хвилювати й вражати людей протягом століть. Пояснити безсмертя геніальних творів мистецтва можна насамперед тим, що вони відображують не тільки власну епоху, а й виходять далеко за її межі, сягаючи в глибокі пласти культури. Тарас Шевченко успадкував і зберіг у своїй творчості надбання попередніх духовних досягнень народу та загальнолюдські цінності, які не втратять свого значення, доки існуватиме людство. У творчому феномені Шевченка поєднались такі визначні здобутки загальнолюдської культури, як Святе Письмо, неоціненні скарби українського фольклору, спадщина античної, європейської та української літератури й філософії, осмислені та доповнені унікальністю поетового сприйняття. фольклор свобода шевченко драматичний

Яскравою рисою творчості Шевченка та особливістю втілення його образу митця є профетизм, уособлення поета-пророка, покликаного розбудити свій народ та вивести його з неволі. Загальнолюдське ж значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовну скарбницю людства, привнісши в неї нове, тільки йому притаманне, неповторне сприйняття ідеї краси, добра, любові, правди. Він став втіленням ідеї свободи як невід'ємної складової душі українського народу, відданість якій він довів своїм життям і творчістю, заклавши таким чином світове сприйняття нашого народу як свободолюбного та високоморального, а звідси принципового і здатного на високий подвиг заради здобуття свободи, яка завжди була і залишається найвищою загальнолюдською цінністю. Поняття свободи і генія невіддільно пов'язані, адже там, де немає духу свободи, не може бути геніальності.

У підрозділі 1.2. «Вплив українського фольклору на формування концепту свободи у світогляді Тараса Шевченка» досліджено вплив народної творчості на формування ідеї свободи у Шевченка. Творча спадщина Шевченка належить до фундаментальних цінностей української національної культури, а ідея свободи була і є однією з основ української духовності. Усне поетичне слово, в якому втілилася душа українського народу, стало одним із джерел неповторних художніх образів і тих основоположних ідей, серед яких й ідея свободи, яка ґрунтувалася на тих ідеалах, якими був перейнятий фольклор. Шевченко звертається до фольклору не тільки в дусі романтизму, для нього це значно більше, ніж просто замилування красою та милозвучністю народних витворів. Воскресити в художніх образах героїчне минуле означало для Шевченка обґрунтувати право України на національне відродження в сучасну йому епоху, викликати патріотичні почуття в співвітчизників, відродити в душі кожного українця прагнення свободи, людської та національної гідності як необхідної умови цієї свободи. Поет дуже точно зумів визначити основу розвитку народу, яка забезпечує йому існування та завдяки якій народ має шанс на відродження та продовження, тому у своїй творчості він так багато присвятив найважливішому, що є у кожного народу, - його історії та з особливою силою наголосив на неперебутності історичної пам'яті. Шевченко не просто зображував історію України, він висловлював своє власне бачення історичних подій та дій історичних осіб. Воно неодмінно базувалося на позиції захисту свого народу від будь-якого поневолення, на обстоюванні незалежності народу, що має право на свою державність, мову та віру.

У підрозділі 1.3. «Ідея свободи у Святому Письмі та її інтерпретація у творчості Тараса Шевченка» простежено, що глибоке осягнення Тарасом Шевченком поняття свободи могло сформуватися на основі найавторитетніших джерел. Одним із них було для Шевченка Святе Письмо, і лише осягнення цього факту дає змогу з'ясувати істинне розуміння митцем ідеї свободи.

Свобода - не тільки філософська категорія, а й перш за все релігійно-філософська, де вона виражається у морально-етичній категорії «свобода волі». Крізь всю творчість Шевченка проходить ідея про те, що людина - істота особлива, виняткова, і життя своє має базувати на любові та свободі, бо це в її суті, це дане їй Богом. І ніяким чином не повинна одна людина поневолювати іншу, ні фізично, ні морально, ні духовно, бо це повністю суперечить Господній волі й покликанню людини в цьому світі. І єдине, до чого це може призвести - до тотального зла.

Уся творчість Тараса Шевченка просякнута роздумами над споконвічною проблемою добра і зла. Поет вирізняє такі вияви людського зла та головні його причини, як гординя, заздрість, безбожність, мстивість. Жорстоким і гріховним для Шевченка є шлях помсти, але ще гіршою є рабська покора. Коли шлях до вільного, щасливого життя закритий, людина зазвичай обирає долю або мстивого бунтаря, або покірного раба, але навіть бунтарський шлях Шевченко не вважає таким ганебним, як рабський. Адже цей шлях повністю позбавляє людину свободи, перетворює її на «гнилу колоду», яка свідомо відмовляється від повноти життя, щастя, зрештою - від самої себе.

У розділі 1.4. «Творчість Тараса Шевченка та філософія Григорія Сковороди: два виміри свободи» проаналізовано філософію Г. Сковороди як одне із важливих джерел впливу на формування світогляду Т. Шевченка. Простежено багато споріднених ідей у творчому доробку цих двох митців і багато відмінного, а радше, індивідуального і неповторного. Вище над усе поет і філософ ставили свободу. В основі їхньої творчості - боротьба з бездуховністю людини і захист, утвердження свободи. Вони обоє вперто йшли важким і неповторним власним шляхом, але кожен із них надавав людині статусу особливого, неповторного, самобутнього, величного. Ідеалом людини для Сковороди є особистість, що відстоює вільний вибір та індивідуальну відповідальність згідно з власною природою. А основою творчої системи Шевченка є фізична і духовна свобода всього народу, з яким він був єдиним цілим. Ось чому Сковорода шукав відповіді у самій людині, а Шевченко - в бутті народу. Якщо для Сковороди в основі філософії - серце, вільне від усякого рабства світу, суєти, пристрастей, сприйняття свободи як самодостатнього існування, то для Шевченка - серце, яке бунтує проти неправди, несправедливості, проти зла, поневолення особистості на рівні духовному, моральному, релігійному, фізичному, соціальному.

Хоч і непросто сприймати поміркованість поглядів Сковороди на тлі непримиренності Шевченка, але у своїх працях філософ обстоював ідею рівності між людьми, права кожного, незалежно від соціального становища, на щастя й свободу, вважаючи свободу найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства він бачив у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй завдяки розуму й внутрішньому чуттю.

У розділі 1.5. «Проблема свободи у творчості Шевченка в контексті романтичного світогляду» розкрито вплив світового та українського Романтизму на формування Шевченкового концепту свободи. Простежено, яке значення у Романтизмі відіграла ідея свободи, в чому своєрідність ідеї свободи в Шевченковому романтичному сприйнятті, бо лише уважно вдивляючись у взаємодію народних джерел і тієї культурної атмосфери, в якій зростав його талант, можна осягнути унікальний та глибокий зміст творчості поета.

Романтизм Шевченка тісно переплетений із національно-визвольними прагненнями нації, її відродженням. Його образ історичного минулого ґрунтувався на народних уявленнях про Запорозьку Січ і козацтво та відповідав настанові поета звеличити героїчну боротьбу народу за волю. Шевченко звертався до минулого заради пробудження національної самоповаги, усвідомлення й утвердження власної давньої та героїчної історії. Саме для майбутнього потрібен був героїчний образ України, не тієї, що вже ніколи не вернеться, а тієї, яка ще відродиться в душах її синів, витіснивши зі свідомості кожного українця ганебний дух покори.

Шевченко, однак, не став лише продовжувачем розроблених романтиками естетичних принципів, а створив свою неповторну романтичну естетику. І це винятково яскраво виявилося в його громадянських мотивах. Основою новаторства Шевченка є те, що він свідомо прагнув не обмежуватися скаргами на сучасність, а й художньо пізнати закономірності соціуму та вплинути на його подальший історичний розвиток. Виражена в творах Шевченка художня концепція митця вперше в українській літературі стала концепцією художника-громадянина, перейнятого не так романтикою суму, як романтикою боротьби проти суспільного зла й недолі батьківщини, романтикою свободи.

У другому розділі «Свобода як найбільша цінність людського буття у поетичній творчості Тараса Шевченка» проаналізовано, як ідею свободи у творчості Шевченка виражено в концепті волі. Концепт «воля» у Шевченковій поезії надзвичайно багатий змістовно і за своїм смисловим наповненням не має аналогів не тільки в українській, а й у світовій літературі та філософії. Це ще раз доводить те, що Шевченкова поезія не тільки глибоко коріниться у світовій традиції, а й водночас і розвиває, збагачує її. Слово «воля» у Шевченка набуло специфічності, індивідуальності - як в семантиці, в змістовому наповненні, так і в емоційному забарвленні.

У розділі 2.1. «Художня парадигма свободи як волі» з'ясовано, що для поезії Шевченка характерне вживання концепту «воля» з наданням йому глибинного значення та поєднанням його з іншими поняттями, які розширюють його семантичний діапазон. Набуваючи не тільки загальновживаних, а й індивідуально-авторських рис, концепт волі представлений різноманітним смисловим наповненням, що свідчить про надзвичайну важливість та цінність цього поняття для Шевченка. Уявлення про особисту, громадянську, національну свободу визначає зміст, власне, всієї його творчості. Шевченкова воля поєднувала повноту і національного, і соціального, й етичного ідеалів. Цим зумовлено гостроту викриття і всілякого деспотизму, і національного поневолення України, і духовної несвободи людини в Російській імперії, і духовного насильства московського православ'я, і гіркі роздуми про схильність людей до вчинення зла та ворогування.

У розділі 2.2. «Проблема зовнішньої свободи» розкрито важливість володіння людиною зовнішньою свободою, яка набуває для Шевченка особливого значення, адже поет усвідомлює, наскільки великий вплив володіння нею має на внутрішню свободу людини, на можливість чи неможливість її реалізації в обставинах несвободи. В основі зовнішньої свободи лежить потреба соціальної свободи для самореалізації людини, тобто необхідність відсутності рабства, гніту з боку іншого народу, інших фізичних обмежень. Воля у Шевченка складає безмірну, абсолютну цінність буття особистості. В такому розумінні вона - вище начало, не співмірне з жодним іншим благом. Протест проти самодержавної тиранії виступає у Шевченка як законний і виправданий, спрямований проти соціального й національного гніту, церковних догм та переслідувань на ґрунті релігії.

Утвердження внутрішньої свободи особистості звучить у багатьох шевченківських творах. Внутрішня і зовнішня свобода у Шевченка взаємопов'язані та взаємоспричинені. Поет показав, що без внутрішнього звільнення свобода зовнішня неможлива (соціальна та національна свобода), особиста свобода стає сходинкою до свободи і волі всього народу, і навпаки, відсутність зовнішньої свободи перешкоджає розвиткові та реалізації внутрішньої свободи людини.

У пункті 2.2.1. «Фізична свобода» досліджено фізичну свободу в поезії Шевченка, що позначається лексемою воля і стосується особистої свободи людини й виражає стан людини, яка не перебуває ані під арештом, ані в ув'язненні чи в неволі.

У віршах Шевченка «казематного циклу», у його засланській поезії на перший план виходять мотиви особистої свободи в опозиції до наскрізного мотиву неволі. Саме в ситуації ув'язнення поет відчуває спільність своєї долі з долями інших людей. При загальному значенні концепту «неволя» як відсутності свободи в низці контекстів домінантною виступає відсутність фізичної свободи, що найбільше простежується у Шевченковому циклі «У казематі» та поезії періоду заслання. Арешт, каземат, солдатська каторга стали важким випробуванням у долі поета. Тому воля дуже часто персоналізується і є невід'ємною антитезою неволі. В емоційному й смисловому планах ці поняття тісно пов'язані.

У пункті 2.2.2. «Соціальна свобода» визначено, що набуття свободи для людини - це моральний, соціальний, історичний імператив, критерій її індивідуальності й рівня розвитку суспільства. Обмеження соціальної свободи особистості, жорстка регламентація її свідомості та поведінки зашкоджує як окремій людині, так і суспільству в цілому. Кріпосництво, панщина - одна з головних тем Шевченкової поезії. Концепт волі у значенні зовнішньої свободи набуває ще одного різновиду: волі як звільнення від кріпацтва.

У пункті 2.2.3. «Національна свобода» пояснено принципову цінність національної свободи у творчості Шевченка. Національна свобода в найрізноманітніших її проявах - один з наріжних каменів цивілізації, відповідно до того, як вона формувалася протягом історії людства. Крок за кроком люди впродовж усієї історії відвойовували, утверджували й розвивали це своє фундаментальне право, причому кожне посування вперед у його осягненні підсилювало відчуття автентичності людського буття, супроводжувалося спалахами творчої енергії й високого ентузіазму. Чи не найголовнішим виявом екзистенційної свободи є історичний вибір людини. Творчість Шевченка напрочуд яскраво втілює протест поета-романтика проти будь-яких форм тогочасної несвободи. Свобода - одна з найфундаментальніших, найважливіших цінностей буття нації.

У розділі 2.3. «Проблема внутрішньої свободи» розкрито важливість аспекту самовизначення людини у розумінні суті внутрішньої свободи. Завдяки останній вона має свої власні принципи, погляди, переконання, цінності й здобуває духовну незалежність, навіть усупереч зовнішнім обставинам. Тільки внутрішня свобода забезпечує справді вільний вибір, і так закладається дієва, творча суть особистості. Свобода у своєму зовнішньому прояві є інтенціональною - особистості притаманне прагнення до самореалізації.

Внутрішня свобода людини у поезії Шевченка поєднує в собі моральну та духовну свободу та означає право розпоряджатися своїм життям, своєю долею. Це також одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки з певною метою (воління), здатність до подвигу, прощення, милосердя, право розпоряджатися своїм життям, своєю долею (свобода воління) та свобода думки.

У пункті 2.3.1. «Моральна свобода» розкрито глибину розуміння Шевченком моральної свободи. Етичний аспект свободи безпосередньо стосується самого людського суб'єкта, його волевиявлення й лише опосередковано - соціальних обставин його життєдіяльності. Людина мусить бути вільною, щоб мати змогу робити належний вибір, приймати рішення, брати на себе відповідальність за свої дії. Формуючи підвалини моральної самореалізації особистості, свобода корелюється з необхідністю вибору основоположних ціннісних орієнтирів.

Шевченко не підпорядковував людину узвичаєним, традиційним ідеалам поведінки та добропорядності. «Внутрішня людина» повсякчас зберігала у свідомості поета значення чогось найважливішого, абсолютного. Моральна свобода у Шевченка розкривається як можливість вибору свого власного шляху, шляху свого серця.

У пункті 2.3.2. «Духовна свобода» проаналізовано ідею духовної свободи у поетичній творчості Шевченка. Впродовж тисячоліть історії християнства свобода утверджується як один з найглибших внутрішніх вимірів існування людини, людського «я». «Я» - це «свобода», - знаходимо ми, зрештою, в С. К'єркегора. Оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування (екзистенції), то свобода безпосередньо виявляє себе у людській життєдіяльності, що становить взаємодію духовних (свідомих і несвідомих) і природних (тілесно-біологічних) чинників. Атрибутивними ознаками свободи як духовного феномена є вибір (адже духовний «простір» є плюралістичним «полем можливостей») і відповідальність (корелят необхідності у сфері духу).

Ідея духовної свободи у Шевченка базується передовсім на християнській ідеї любові до ближнього. У Шевченка Христос посідає центральне місце в історії людства, адже якраз у Ньому було розв'язано головну проблему людини - проблему свободи. В основі шевченківського розуміння ідеї свободи перебуває християнська філософія, яка і є визначальною для творчості поета. Ідея духовної свободи у Шевченка тісно пов'язана з категорією правди, яка у нього є синонімом Божого закону, своєрідним морально-етичним виміром волі.

У третьому розділі «Специфіка інтерпретації ідеї свободи у прозовій та драматургічній спадщині Тараса Шевченка» розкрито особливості потрактування ідеї свободи у повістях, драмах, Щоденнику та листах Шевченка. Прозова творчість Шевченка невід'ємна від його поетичної спадщини. Неможливо говорити про цілісність світоглядної системи поета і про категорію свободи як один з найважливіших складників цієї системи без залучення прозових творів Шевченка, зокрема, його повістей, драматичних творів, Щоденника та листів, у яких автор багато уваги приділяє проблемі свободи і дослідження яких дасть можливість простежити всі аспекти цієї проблеми у його літературній творчості.

У підрозділі 3.1. «Моральний вимір свободи у повістях та драматичних творах» досліджено проблему морального вибору. Моральна свобода у прозовій спадщині Шевченка - явище складне, вона є не тільки найвищим добром і великою цінністю для людини, а й часом стає важким тягарем відповідальності за свої вчинки. Вміння розрізнити, де добро, а де зло, не дається героям творів Шевченка легко, вони заслуговують його стражданнями й доброчесністю, і тільки тоді здобувають право на щастя. Їхнє індивідуальне відчуття свободи є неповторним і глибоко особистісним.

У повістях та драматичних творах Шевченка зустрічаємо різні вияви свободи, але на перший план виступає саме свобода моральна як один з різновидів внутрішньої свободи. У прозових творах Шевченка, як і в багатьох поетичних, наявність чи відсутність моральної свободи стає причиною вчинків дійових осіб, вибору ними того чи іншого життєвого шляху.

Ідеальний Шевченків герой є глибоко віруючою людиною, яка, дотримуючись Божих заповідей, гідно переносить життєві випробування та страждання. А його щастя можливе тільки за умови володіння моральною свободою та як результат її реалізації. У творах Шевченка потужно звучить ідея християнського милосердя, ідея, що пронизує усю творчість письменника, особливо останніх років. Герої Шевченка відзначаються безкомпромісним дотриманням власних моральних принципів та незламністю духу як виявом внутрішнього протесту проти антилюдяних норм, несумісних із моральними принципами людини, і часто через це входять у конфлікт із середовищем.

Свобода особистості якнайтісніше пов'язана з її життєвою позицією, точкою зору стосовно свого місця та ролі в суспільному житті, що визначається її переконаннями, ідейністю, совістю. Для Шевченка свобода полягає передусім у тому, щоб самому визначати закони та норми власної діяльності, не визнаючи ані зовнішнього диктату, ані тиску. Поет ніколи не сприймав і не сповідував того, що суперечило б його переконанням та моральним засадам. Свобода для Шевченка виявилася тією найбільшою цінністю, в прагненні до якої людина тільки й може зреалізувати себе як особистість і на засадах якої має будувати своє життя.

У підрозділі 3.2. «Свобода як центральна проблема Щоденника» розкрито особливості втілення ідеї свободи у Щоденнику, в якому вона також є однією з провідних проблем. Сторінки Щоденника свідчать про трагедію духовного та морального занепаду, яка відбувалася на очах поета впродовж десяти років солдатської служби. Шевченка лякає повна втрата людських цінностей, відступ від споконвічних традицій. Поет називає три речі, які, на його думку, є найціннішими в житті людини: сім'я, батьківщина і свобода. Він вважає, що без них життя людини беззмістовне та порожнє, тому виховання, яке їх відкидає, Шевченко вважає нелюдським. Він не може змиритися з тим, що військове середовище викорінює в людині все людське і перетворює її на істоту без натяку на моральні цінності й без прагнення свободи. Трагедія військової людини в сприйнятті поета полягає не стільки в наявності ворожої системи в особі царя, генералів, командирів, офіцерів та інших чинів, хоч вона і робить життя цієї людини, яка туди потрапила нестерпним, скільки в її духовному занепаді. Тому так важливо для Шевченка - зберегти свободу в своєму серці, адже це і є свобода внутрішня, духовна, яку не можна знищити в людині ніякими обмеженнями, заборонами, тюрмами, тортурами.

У розділі 3.3. «Ідея свободи в епістолярії» розкрито присутність цієї ідеї у листах Шевченка, які стають ще одним підтвердженням того, яким важливим і болючим було для поета це питання, і ще раз підтверджують тезу про те, що він «як жив - так і творив». Тут тема свободи набуває глибоко-особистісного, але разом з тим не втрачає свого загальнонаціонального звучання. Правильність своїх ідей та переконань Шевченко довів власним життям, ціною мук та втрати особистого щастя. Як у житті, так і в його творчості свобода зовнішня та внутрішня невід'ємні одна від одної, становлять єдність, цілісність, абсолютну свободу, найвищий її вияв, на який здатна людина.

Як і в поетичній спадщині Шевченка, у його листах знаходимо чітке протиставлення понять воля - неволя, і ці поняття співмірні й мають ту саму множинність смислів і значень, що й у його поезії. Думки багатьох написаних Шевченком на засланні листів тісно переплетені з висловленими у Щоденнику. На засланні до нього приходить розуміння суті духовної свободи. У своїх листах, так само як і в поезії, Щоденнику, повістях, поет найбільше підносить ідею християнського всепрощення, милосердя та любові до людини, потрактовану як справжню суть християнства. Біблійні образи все частіше і частіше з'являються у його листах в процесі усвідомлення ним ідеї духовної свободи. У листах Шевченка, написаних після повернення із заслання, знаходимо згадки про заходи щодо відміни кріпацтва («про волю»). І тут знову на перший план виходить проблема зовнішньої (фізичної) свободи, але вона нерозривно пов'язана з внутрішньою - моральною та духовною. Адже проблема не тільки в зовнішній неволі, за нею стоїть втрата людської гідності, потреба свободи, вільного існування людини і народу в цілому та вічних цінностей, без яких життя людини не має змісту. Аналіз його листів стає ще одним кроком до глибшого осягнення ідеї свободи у світогляді поета. Постійна боротьба внутрішньої свободи людини з її долею складає, по суті, життя людини. І сама велично-трагічна доля Шевченка є уособленням людської гідності, за якою стоять вічні ідеали свободи.

У Висновках сформульовано основні підсумки виконаного дослідження. Концепт свободи відбиває умови, за яких можливе вільне світоглядне самовизначення особистості, її духовне становлення, розвиток, самоактуалізація. У філософському аспекті свобода - особлива якісна визначеність людського життя, яка відбиває внутрішню здатність суверенного суб'єкта до вільного самовизначення щодо граничних життєво-смислових засад свого буття.

Свобода у творчості Шевченка - це один із тих універсальних та вічних світових мотивів, осмислення якого допомагає краще зрозуміти його як поета не лише національного, а й вселюдського, це та найбільша людська цінність, лише в прагненні до якої людина може зреалізувати себе як особистість. До виразних рис Шевченкового бачення проблеми свободи належить теза про єдність свободи - зовнішньої та внутрішньої. Свобода для Шевченка - це та морально-ціннісна основа, що від першопочатків живила й утверджувала націю.

У творчій спадщині Шевченка знайшли відображення світогляд, ментальність, свідомість українського народу, його звичаї, вірування та моральні цінності, серед яких чи не найважливіше місце належить свободі, саме тому спадщина поета посідає визначне місце в історії національної культури України.

Спираючись на попередній історичний досвід боротьби за свободу, осмислюючи й узагальнюючи його, поет пробуджує в душах українців прагнення свободи. З цією метою він звертається до історії української нації, передусім визначних подій національно-визвольної боротьби XVII - XVIII ст. Шевченко її звеличує, опоетизовує, прославляє, створює на її основі легендарні образи, які стають втіленням ідеї свободи. Поет не сприймав дійсності, позначеної втратою свободи для українського народу не тільки в історичному плані, а й у духовному, тому відроджував у пам'яті співвітчизників героїчне минуле, пробуджуючи усвідомлення власної гідності та гордості. Поет, якнайширше осягнувши сенс і значення поняття свободи, у своїй творчості поєднав розкриття неповторного внутрішнього світу, унікальності окремої людини та історичної долі всієї української нації.

Ідею свободи у творчості поета найяскравіше втілено в концепті волі, який багатий змістовно і широко репрезентований у Шевченковій поезії. Набуваючи не тільки загальновживаних, а й індивідуально-авторських рис, зміст концепту представлений різноманітним смисловим наповненням, що свідчить про надзвичайну важливість та цінність його для Шевченка. Концептуальні ознаки лексеми воля в семантичному просторі поета відзначаються поєднанням волі з іншими поняттями - славою, правдою, долею, добром, які утворюють комплементарні пари і розширюють семантичний діапазон концепту. Концепт «воля» у творах поета співвідноситься з численними лексемами, що сприяє появі нових контекстуальних значень. Виявлено таке смислове наповнення аналізованого концепту: «прагнення», «бажання», «мрія», «простір», «цінність», «потреба», «неволя», «необхідність», «духовна сила», «нескореність», а також безліч інших відтінків значень та векторів розвитку. Такий арсенал концептуальних ознак суттєво розширює смислову структуру концепту «воля» у творчості Шевченка. Значна семантична наповнюваність досліджуваного концепту, вербалізація різноманітними мовними засобами дає підстави вважати його одним із найважливіших концептів української культури.

У Шевченковій інтерпретації воля отримує різнобічні характеристики. З одного боку, це найбільша цінність у житті народу та окремої людини, тому вона «дорога», «свята», «воленька». З іншого боку, боротьба за волю пов'язана з горем, стражданнями, кровопролиттям, тому вона «руйнівна», «кривава». Поетова душа постійно перебувала між двома полюсами - любові, милосердя й скорботного гніву. Любов та милосердя й були, власне, Шевченковим вибором, а гнів, боротьба, «ножі» - це те, до чого невблаганно штовхало життя, чого вимагала жорстока реальність.

Мотив волі у Шевченка неодмінно йде в парі з мотивом слави - вони супутні та взаємоспричинені. Ті історичні події, які здобулися на велику славу в народу, стають у Шевченка «уроками» для майбутніх поколінь, головним з яких є імператив боротьби за волю. Ця боротьба, навіть якщо вона закінчується поразкою, накладає глибокий відбиток на свідомість і майбутнє народу, закладає до його імунної системи спротив, неприйнятність рабства. Основне завдання для Шевченка - спонукати людину до руйнації рабського комплексу в собі, інакше марно сподіватися здійснення національних ідеалів. Як результат - сильна духом, вольова особистість, для якої національна ідея є чітко осмисленою і усвідомленою системою ціннісних орієнтацій.

Більшість героїв Шевченка є носіями моральної свободи, а оскільки відповідальність - це зворотний і необхідний бік свободи, то кожен вибір, який вільно здійснює людина, вимагає від неї відповідальності за нього. Здійснюючи моральний вибір, герої Шевченка свідомо віддають перевагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявленням про моральні цінності. Моральні вчинки його героїв є свідомими і добровільними, вони - результат самовладання особи, свободи волі та особистого вибору. Більше того, моральна активність особистості часто розгортається на тлі драматичних процесів історії, перетворюючись на тяжке моральне випробування, коли людині доводиться платити за свій моральний вибір фізичною свободою, здоров'ям, а часом і життям. Для Шевченка моральна свобода є найвищим добром й великою цінністю для людини, його герої не тікають від свободи і не бояться відповідальності. А ідея духовної свободи має за основу християнську ідею любові до ближнього. Із нею у поета нерозривно пов'язані ідеї милосердя, всепрощення, любові та жертовності, а також роздуми про людську долю, про високе призначення людини у світі, про істинний сенс її перебування на землі.

Об'єктом дослідження є не тільки поезія, а й повісті Тараса Шевченка, що розглядаються як цілісне, самобутнє явище української прози XIХ століття. Результати дослідження спростовують тезу про другорядність прози Шевченка. Повісті Шевченка пройняті ідеєю свободи й моральності людини. Звертаючись до опису своєї сучасності, автор порушив різноманітні теми та проблеми, серед яких визначальне місце посідає проблема моральної свободи, змалював долю талановитих кріпаків, показав, як кріпосницька система гальмує духовний розвиток народу.

Ідея свободи є наскрізною і в поезії, і в повістях, і в Щоденнику, і в драматичних творах, і в листах поета. Як у поетичних, так і в прозових творах Шевченка свобода фізична, соціальна й національна, моральна та духовна невід'ємні одна від одної. В усій своїй творчості поет цілісний та послідовний. Свобода - це Божий дар, найбільший здобуток і скарб кожної людини, а й разом з тим - важкий тягар, витримати який дано далеко не кожному. Шевченків герой не тікає від свободи, а прагне й шукає її. Всі герої у Шевченка внутрішньо вільні. Своєю творчістю поет стверджує те, що навіть за найнесприятливіших зовнішніх обставин - переслідувань, різного роду утисків, зневаги - усередині свого єства кожна людина володіє простором свободи, і цю свободу ніхто не може в неї відібрати.