Творчість Ю. Полякова в контексті російської реалістичної прози кінця ХХ – початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК 821.161.1-3.09 "198/200" + 929 Поляков

10.01.02 - російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Творчість Ю. Полякова

в контексті російської реалістичної прози

кінця ХХ - початку ХХІ століття

Нестерук Вікторія Володимирівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Чернієнко Лариса Володимирівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри всесвітньої літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Комаров Сергій Анатолійович, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, докторант кафедри російської і світової літератури.

Захист відбудеться "11" листопада 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221-А.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано "8" жовтня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Разуменко

Анотації

Нестерук В.В. Творчість Ю. Полякова в контексті російської реалістичної прози кінця ХХ - початку ХХІ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Х., 2010.

У дисертаційній роботі систематизовано уявлення про різноманіття реалістичних течій у сучасній російській літературі. Досліджено принципи функціонування іронічного реалізму в текстах прозаїчних творів одного з найбільш популярних російських письменників рубежу ХХ-ХХІ ст. - Ю. Полякова. Подано цілісне уявлення про систему реалістичного напряму в сучасній російській літературі, а також розкрито специфіку розуміння іронії в сучасній гуманітарній науці, виявлено специфіку течії іронічного реалізму.

Уперше запропоновано періодизацію творчості Ю. Полякова, осмислено характерні риси кожного з періодів, представлено детальний аналіз найважливіших для виявлення авторської позиції прозаїчних творів. Досліджено еволюцію індивідуального авторського стилю. Окрему увагу приділено системі основних літературних та стилістичних прийомів реалізації іронії в прозі Ю. Полякова.

Ключові слова: реалізм, іронія, іронічний реалізм, світосприйняття, троп, метатекстуальність, психологізм, авторська картина світу, функція іронії, мовна гра, іронічні засоби.

Нестерук В.В. Творчество Ю. Полякова в контексте русской реалистической прозы конца ХХ - начала XXI столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2010. реалізм іронічний письменник

В диссертационной работе систематизированы разрозненные представления о системе реалистического направления в современной русской литературе. Исследованы проявления иронического реализма в текстах прозаических произведений популярного современного русского писателя Ю. Полякова.

В первом разделе - "Творчество Ю. Полякова в контексте современных литературоведческих интерпретаций иронии и реализма" - дается аналитический обзор литературы по проблемам реализма и иронии преимущественно в современном гуманитарном знании. Разрабатываются положения теории иронического реализма как одного из течений в системе реалистического направления. Течение иронического реализма трактуется как субъективный взгляд сомневающегося автора на объективную реальность и предполагает объективный подход к отбору фактов и при этом субъективную их оценку. Отдельно исследуется пласт критических источников по творчеству Ю. Полякова.

Второй раздел - "Эволюция иронического в прозе Ю. Полякова: от приемов изображения до мировоззренческой позиции" - отражает результаты исследования конкретных прозаических произведений писателя в проекции на течение иронического реализма. Впервые создана периодизация творчества Ю. Полякова с учетом тематической наполненности текстов, функций и способов реализации иронии, типологии персонажей, особенностей композиции. Прослеживается эволюция индивидуального авторского стиля и в частности принципов функционирования иронии.

Предлагается подробный анализ прозаических произведений Ю. Полякова, которые являются принципиально важными для выявления авторской позиции и его картины мира. Определяются доминанты в творчестве писателя в плане тематическом и стилевом.

В третьем разделе - "Средства создания иронического эффекта в прозе Ю. Полякова" - осмысливается система основных литературных и стилистических приемов реализации иронии в прозе Ю. Полякова. Поскольку современный филологический анализ предполагает комплексный подход к рассмотрению художественных средств и приемов, выделены две группы: лингвистические и собственно литературоведческие. Одним из основополагающих принципов является языковая игра на разных уровнях текста, что влечет за собой большую степень воздействия на читателя. Писатель уделяет особое внимание слову на разных уровнях языка: фонетическом (иронический прием - аббревиация, неологизация); морфемном (неологизация, авторская этимология); лексическом (неологизация, создание каламбуров, авторская этимология, иронические эпитеты); синтаксическом (повторы, однотипные конструкции). Объединение всех перечисленных единиц на текстовом уровне порождает все виды игры с чужими высказываниями - аллюзии, реминисценции, парафраз; усиление содержания слов и словосочетаний - создание афоризмов, сравнений, метафор, оксюморонов. При этом принципиальное значение имеет создание индивидуально-авторских лексических и фразеологических единиц.

Выявляются характерные черты индивидуального авторского стиля: языковая игра, которая реализуется в ряде лингвистических и литературных приемов; афористичность языка, способствующая концентрированности содержания, стремление к системности, реалистической упорядоченности текста; афоризмы играют в тексте структурообразующую и смыслообразующую роли; публицистичность стиля, которая определяется совмещением реалистического принципа отбора объектов осмысления, ироническим пафосом и социальной проблематикой; метатекстуальность и автобиографизм - основополагающие принципы смысловой организации текстов; философичность, выраженная во внутренних монологах персонажей и авторских отступлениях.

Ключевые слова: реализм, ирония, иронический реализм, мировосприятие, троп, метатекстуальность, психологизм, авторская картина мира, функция иронии, языковая игра, иронические средства.

Nesteruk V. V. Creative Works by Yu. Polyakov in the Context of Russian Realistic Prose of the Ending of 20th - Beginning of the 21st Century. - Manuscript.

Thesis for Candidate of Philology Degree (speciality 10.01.02 - Russian literature). - Kharkiv National Pedagogical G. S. Skovoroda University. - Kharkiv, 2010.

In thesis ideas about varied realistic streams in modern Russian literature are systematized. Principles of ironical realism functioning are probed in texts of prosaic works by one of the most popular authors at the border of XX - XXI centuries - Yu. Polyakov. An author of research gives the integral picture of the realistic direction system in modern Russian literature, and also exposes the specific of understanding of irony in modern humanitarian science. The specific of the ironical realism flow are revealed.

A division into periods of creative work by Yu. Polyakov is first given, the personal features of each period are comprehended, the detailed analysis of major for the exposure of author position of prosaic works is present. The evolution of individual author's style is probed. Separate attention is spared on the system of basic literary and stylistic receptions of realization of irony in prose by Yu. Polyakov.

Keywords: realism, irony, ironical realism, perception of the world, trope, methatextuality, psychologism, author's picture of the world, function of irony, linguistic game, ironical facilities.

Загальна характеристика роботи

Рубіж ХХ-ХХІ ст. - складний перехідний історичний період. Бурхливі соціальні процеси, які відбувалися напередодні нового тисячоліття, знайшли відображення практично в усіх сферах діяльності сучасної людини, включаючи літературу. На зламі епох у літературних колах тривають суперечки, розпочаті ще у ХХ ст., також з'явилася низка нових неоднозначних явищ, які вже сьогодні викликають живий інтерес і полеміку з боку теоретиків літератури та письменників, але яким ще належить дати професійну оцінку.

Одним з найбільш актуальних питань є специфіка існування й функціонування реалістичної літератури на сучасному етапі. Вивченню генезису реалізму присвячено чимало праць (О. Гуревич, Мих. Ліфшиць, Д. Лихачов, П. Ніколаєв, П. Палієвський, В. Переверзєв, С. Петров, Б. Сучков). Сучасне бачення реалізму відображено в дослідженнях М. Абашевої, П. Басинського, В. Бондаренка, В. Гусєва, А. Латиніної, Н. Лейдермана, М. Ліповецького, А. Мережинської, А. Немзера, Г. Нефагіної, В. Руднєва, Л. Чернієнко, М. Черняк, С. Чуприніна та ін. Проте погляди науковців часто діаметрально протилежні, що не сприяє виробленню єдиного визначення реалізму в теперішньому його розумінні. Крім того, у публікаціях сучасних критиків вивчення реалізму не є домінантним, а стає супутнім, фоновим завданням.

Тезу про кризу реалізму було оголошено ще наприкінці ХІХ ст., про його смерть - на початку ХХ ст. Однак, аналіз літературної ситуації сьогодні спростовує обидва судження. Реалістичні тенденції привертають увагу дослідників різноманіттям і багатоаспектністю, складається враження, що саме реалізм став тим напрямом, що може найбільш повно відобразити задум автора, які б художні інтенції письменник не мав. У наш час реалізм, продовжує успішно функціонувати й знову стає магістральною тенденцією сучасної російської літератури, незважаючи на те, що його не можна назвати "класичним".

Крім активізації реалістичних тенденцій у літературному процесі кінця ХХ - початку ХХІ ст., слід звернути увагу й на іронізацію творів усіх родів і жанрів. Життєві реалії змушують дослідників визнати факт поширення іронії та її еволюції з фігури мовлення чи стилістичного прийому до рівня світогляду. Це зумовило формування окремої літературної течії - іронічного реалізму, одним з найяскравіших представників якої є прозаїк-іронік Ю. Поляков. Творчості цього митця на сьогоднішній день присвячено всього одну філологічну монографію А. Большакової "Феноменология литературного письма. О прозе Юрия Полякова". Зважаючи на те, що літературну діяльність письменник розпочалав ще в 1980-х роках і його мистецький доробок нараховує близько двох десятків творів, цього явно недостатньо. Таким чином, актуальність дисертаційної роботи зумовлена активізацією в сучасній літературі інтересу до таких важливих понять, як реалізм та іронія, перш за все в проекції на творчість Юрія Полякова як одного з визначних авторів рубежу тисячоліть.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою комплексної теми "Сучасний літературний процес: напрями, течії, жанрові модифікації, типологія персонажів", яку розробляє кафедра всесвітньої літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єкт, предмет, мета й завдання дисертації формулювалися з урахуванням стану вивченості індивідуального творчого методу та ідіостилю Ю. Полякова, з огляду на проблеми й питання, не висвітлені достатньою мірою в сучасних дослідженнях: проблематику, систему персонажів, характерні особливості стилю автора тощо.

Об'єкт дослідження - проза Ю. Полякова (базові тексти: повісті "Сто дней до приказа", "ЧП районного масштаба", "Работа над ошибками", "Апофегей", "Парижская любовь Кости Гуманкова", "Демгородок", "Небо падших", "Возвращение блудного мужа", "Подземный художник", кіноповість "Мама в строю", романи "Козленок в молоке", "Замыслил я побег…", "Грибной царь").

Предмет дослідження - еволюція прози Ю. Полякова в проекції на його індивідуальний творчий метод і відповідно до загальних закономірностей розвитку російської реалістичної прози рубежу тисячоліть.

Мета дослідження - розгляд специфіки прози Ю. Полякова як представника сучасного реалізму.

Сформульована мета передбачає постановку та розв'язання таких завдань:

1. Систематизувати різні інтерпретації реалістичних течій у сучасній російській літературі.

2. Окреслити основні особливості розвитку сучасної російської прози реалістичного напряму.

3. Визначити місце Ю. Полякова в системі течій реалізму рубежу тисячоліть як представника іронічного реалізму.

4. Виявити та проаналізувати концептуальні прояви іронічного реалізму в індивідуальному авторському методі відповідно до періодизації його творчості.

5. Розглянути специфічні функції іронії в текстах Ю. Полякова.

6. Простежити еволюцію ідіостилю письменника від 1980-х рр. до поч. ХХІ ст.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань застосовано комплексну методику дослідження. У ході роботи було використано у взаємозв'язку та взаємозалежності такі методи: 1) культурно-історичний метод, який дав можливість виявити історично-культурні впливи в художніх творах Ю. Полякова; 2) генетичний метод, що сприяв визначенню умов формування та розвитку індивідуального стилю автора в руслі іронічного реалізму; 3) метод інтертекстуального аналізу, який дозволив виявити зв'язок текстів Ю. Полякова з творами інших авторів і проаналізувати його роль у структурі та змісті книг; 4) біографічний метод, використаний для аналізу фактів життя письменника в проекції на його художні твори; 5) соціологічний метод, що допоміг визначити місце автора в системі російської сучасної літератури; 6) елементи методу комп'ютерного контент-аналізу, які дозволили виявити деякі принципи словникової організації тексту прозаїка.

Наукова новизна та теоретична значущість дисертації. Уперше здійснено спробу систематизовані автором дисертаційної роботи принципи іронічного реалізму спроектувати на творчість Ю. Полякова. У дослідженні розширено уявлення про систему реалізму в сучасній російській літературі; виявлено системні принципи поетики Ю. Полякова, що окреслює нові підходи, які уточнюють зв'язки художнього простору тексту та об'єктивної реальності.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці курсу "Історія російської літератури ХХ ст. (новітній період)", спецкурсів і спецсемінарів з проблем сучасного літературного процесу, теорії літератури, під час підготовки курсових, дипломних або магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати роботи викладено на міжнародних наукових конференціях: "Мова і культура" ім. проф. С. Бураго (Київ, 2007), IV і V Міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених Європейському Дню мов (Луганськ, 2007, 2008),"Пред'явлення світу в гуманітарних дискурсах XXI століття" (Луганськ - Женева, 2008), "Культурологічні аспекти вивчення та викладання літератури. Сучасна теорія та практика" (Луганськ, 2008), "Російська мова як фактор розвитку духовності в сучасній Україні" (Луганськ, 2008), "Східнослов'янська філологія: Від Нестора до сьогодення" (Горлівка, 2008), "М.В. Гоголь та світова література: до 200-річчя з дня народження" (Луганськ, 2009), "Рівноправ'я української та російської мов - основа консолідації народу України" (Луганськ, 2009),"Російська мова та література в Україні: проблеми вивчення та викладання" (Горлівка, 2009); VI Міжнародному семінарі "Норми та парадокси свідомості й мислення. Їх прояви в сучасному суспільстві, культурі та мові" (Луганськ - Женева, 2006); V і VI Міжнародних форумах "Дні слов'янської писемності та культури" (Луганськ, 2007, 2009); XIII і XIV Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (Харків, 2008, 2009); всеукраїнських наукових конференціях: "Каразинські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2008), "Новiтня теорiя лiтератури i проблеми літературної антропологiї" (Тернопіль, 2008), "Тiлеснiсть у контекстi лiтератури" (Миколаїв, 2008), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 90-річчю Дніпропетровського національного університету, "Лiтература в контекстi культури" (Дніпропетровськ, 2008); XIV Кримських міжнародних читаннях І. Л. Сельвинського "Іронія, сатира, комізм, гумор, сарказм в естетичній практиці ХХ століття" (Сімферополь, 2008).

Публікації. З проблем дослідження опубліковано 16 робіт, з них 13 статей у наукових виданнях, що входять до затвердженого ВАК України списку наукових спеціалізованих видань, 3 тез.

Мета й завдання зумовили структуру дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 178 найменувань. Обсяг роботи - 188 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено об'єкт і предмет, указано на зв'язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, наукову новизну, практичне значення, методи дослідження матеріалу, подано відомості про апробацію.

Перший розділ - "Творчість Ю. Полякова в контексті сучасних літературознавчих інтерпретацій реалізму" - містить аналітичне узагальнення матеріалу джерел, пов'язаних з проблемою дослідження та станом її вивченості в сучасному літературознавстві. Основну увагу приділено питанням, що становлять концептуальну базу наукового аналізу, який ґрунтується на генезисі та основних властивостях реалістичного напряму в літературі, розвитку поняття "іронія" у філософії, естетиці та літературознавстві, а також визначенням основних теоретичних положень сучасної продуктивної реалістичної течії - іронічного реалізму.

Парадокс реалізму полягає в тому, що при аналізі та художньому відтворенні реальності представники практично кожної літературної течії чи напряму вважають, що вони максимально наближені до неї. Реалізм - це суб'єктивне переломлення об'єктивної реальності - й ідеальної, і матеріальної. Людина (у літературному аспекті - автор) не заперечує ані існування понять, ані існування речей. Вона рефлексує, відображає у своїй творчості власне розуміння побачених нею істинних сторін життя. Реалізм - це баланс між ідеальними й матеріальними проявами реальності.

Переосмислення досвіду авторів ХХ ст. дало поштовх до появи нових творів, а також зумовило можливість взаємовпливу різних естетичних систем, наприклад, модернізму й реалізму, постмодернізму й реалізму тощо. Таким чином виникли два масштабних напрями в реалістичній літературі - неореалізм та постреалізм, у яких незмінною залишається реалістична компонента, яка передбачає спроби осягнути об'єктивну реальність, але змінюється саме ставлення до реальності, до можливості її осмислення. Так, виникнення неореалізму в першій половині ХХ ст. характеризується модерністським поверненням до зображення побуту, життя, як воно є, відтворенням "розгримованого життя"; увагу до мови, усіх її можливостей; інтерес до метафізичної реальності - і все це на основі реалістичного способу відображення світу. Сучасний постреалізм увібрав, крім реалістичної основи, певні принципи постмодернізму, а саме: ставлення до реальності як до хаосу, але організованого реалістичними законами детермінізму; людина-персонаж розглядається у своїй єдності, індивідуальності, яка все ж відчуває на собі вплив певного суспільства. Крім того, постреалізм декларує неможливість однозначної оцінки того, що відбувається: усі істини відносні, тому треба відтворювати реальність з об'єктивної позиції, указуючи на всі прояви життя.

На зламі століть система традиційного реалізму стала надзвичайно розвиненою. Особливістю сучасної літератури, яка розпочалася, на думку Г. Нефагіної, у 80-х роках ХХ ст., є відсутність "чистих" (класичних, традиційних) жанрів, напрямів. Абсолютне взаємопроникнення різних стильових елементів призвело до створення синтетичних течій у літературі. Історичною передумовою для виникнення сучасної розгалуженої системи реалістичних течій був монологізм соціалістичного методу. У змістовному плані слід ураховувати відзначений В. Гусєвим аспект, що на зламі етапів розвитку (а межа тисячоліть, без сумніву, є саме таким зламом) відсутній чіткий моральний орієнтир, який супроводжується процесом переосмислення цінностей. Також особливістю цього періоду є, за словами Н. Лейдермана та М. Ліповецького, "кидання з однієї крайності до другої", при цьому відбуваються певні руйнування, що зумовлюють внутрішній розвиток літературних напрямів. Реакцією стало виникнення окремих течій, об'єднаних за принципом змістовної та формальної організації, зокрема реалістичних, і появи термінів, що їх позначають, - від лояльних (романтичний реалізм, іронічний реалізм) до саркастичних і гротескних. Проте всі науковці визнають, що реалізм у реалістичній літературі знову превалює (П. Басинський уважає його "стрижневим" напрямом), надаючи авторам можливість проявити себе якнайкраще в будь-якій течії - від фантастичної до гротескної, ураховуючи творчі інтенції та ставлення письменника до реальності. Функціонування багатьох його форм - ознака активної практичної розробки літераторами реалістичних традицій. Звичайно, не можна однозначно стверджувати, що автори працюють у дусі класичного реалізму, але й заперечувати існування його специфічних рис сьогодні було б безпідставним. Одну з причин такої активізації, на думку А. Мережинської, можна бачити в тому, що сучасні митці знову повертаються до літературної традиції, до вже існуючих творів та зразків героїв, а це може сприйматися як своєрідна ностальгія за високими стверджувальними орієнтирами.

Крім явної тенденції до реалізму, у сучасній літературі можна спостерігати ще один процес - її іронізацію. Як і в будь-який інший час, зміна державного устрою, суспільних уявлень характеризується необхідністю переосмислити накопичені духовні цінності та досягнення й зробити висновки. Ефективним каталізатором такого процесу є іронія.

Іронія представлена в літературі доволі широко: вона може функціонувати в тексті в якості тропа, засобу оповідання, структуроформувального принципу твору, відображення авторського емоційного настрою, онтологічної категорії. Це призводить до труднощів у її розпізнаванні: до цих пір не склався точний перелік ознак, що відрізняли б іронічний вислів від неіронічного. Крім того, не виділено жодну універсальну якість, яка була б необхідним компонентом іронії. Сама по собі іронія має двоїстий характер: по-перше, вона висміює реальність, піддає сумніву її істинність, а по-друге, тим самим вона перевіряє цю дійсність "на міцність" - і підтверджує її або спростовує.

Методологічно значущим для цього дослідження є розуміння іронії не тільки як літературного прийому, тропа (як це прийнято в традиційному літературознавстві), але й як категорії, яка має багато явних і неявних зв'язків з іншими естетичними, культурологічними, філософськими явищами. Якщо іронія не спрямована на знищення, вона стає інструментом освоєння нових реалій життя чи переоцінки старих - і головну роль у цьому процесі буде відігравати сумнів або непорозуміння.

Беззаперечною перевагою іронії є різноманіття конотативних характеристик. На відміну від багатьох інших естетичних категорій, іронія не належить виключно до системи комічного, вона може виражати практично всю гаму відчуттів автора, опосередковано через сприйняття персонажу, а також читача чи глядача (у драматургійних творах). Сучасна іронія збагачена рисами всіх історичних її типів: античної (як засобу пізнання істини при розгляданні проблеми одночасно з протилежних позицій), ренесансної (як викриття й привернення уваги до життєвих проблем), романтичної (як зміщення акцентів на внутрішній світ автора та героя, засобу подолання недосконалості сьогодення з метою створення кращого майбутнього), модерністської (нерідко - як утрати впевненості в непорушності істин) і, нарешті, постмодерністської (як подолання інертності, замкненості свідомості, подолання пафосу, засобу конструювання нового - мозаїчного, кліпового - типу мислення). Таким чином, іронія стає універсальним продуктивним засобом пізнання й відображення світу.

Ми вважаємо, що процес іронізації на сучасному етапі має всеосяжний характер, починаючи від побутового спілкування та закінчуючи творами всіх родів і жанрів. У художньому тексті іронія поширилася на всі його рівні.

Найбільш яскраво зазначені особливості проявилися у творах іронічного реалізму, виділення якого з усього потоку реалістичних напрямів ґрунтується не на типові художнього узагальнення (у різних творах одного напряму він може бути різним), а на типові естетичної оцінки. Оскільки необхідною умовою реалістичного тексту є ціннісна орієнтація автора стосовно навколишньої реальності, в іронічному реалізмі ми виділяємо в якості такої іронію. У жанровому відношенні іронічний реалізм доволі традиційний: у ньому переважають романна форма, повість і оповідання, однак можливе й деяке розширення меж класичних жанрів залежно від авторського задуму.

Іронія нової течії реалізму проявляється не просто на рівні стилістичної фігури чи художнього прийому (тропа), хоча й це обов'язково присутнє в тексті. Можна говорити про загальне її проникнення на всі рівні твору, починаючи з фонетичного й закінчуючи надтекстовим. Важливою особливістю є те, що автори, які працюють у руслі іронічного реалізму, покликані не просто фіксувати світ і життя в усіх його проявах, а творчо вловлювати закономірності буття та, посилюючи деякі типові риси, відтворювати їх у літературі. Інструментом такого посилення й постає іронія.

Течія іронічного реалізму представлена яскравими письменниками (О. Галін, С. Довлатов, І. Губерман, О. Меліхов, Ю. Поляков, В. Токарева), кожний з яких має власні індивідуальні особливості, але яких поєднує відображення реальності за допомогою канонічних реалістичних елементів, а також виражене іронічне ставлення до життєвих реалій. Тотальна іронічність у творах реалізму, про який іде мова, не лише виправдана, але логічна та природна, тому що відображає його сутність і допомагає авторам найбільш адекватно оцінити й відтворити реалії епохи. Різноманітність стильових прийомів і засобів іронії, спрямованість авторської думки переважно на злободенні, часто політичного характеру проблеми сприяє популярності книг. Не можна стверджувати, що твори іронічного реалізму повні концептуальної та стильової новизни, але вміння письменників-іроників органічно поєднувати традиції класики та експерименти в сфері сюжетопобудови, типології персонажів, мови й особливо в вирішенні проблеми "автор - читач" вигідно відрізняє представників цієї течії серед загальної маси сучасних письменників.

Одним з авторів, які продуктивно працюють у руслі іронічного реалізму, є Юрій Поляков. Відомий читачам ще з 1980-х років, він продовжує писати масштабні твори й сьогодні. Незважаючи на те, що його літературний шлях займає період більш ніж 20 років, дослідженню його творчості присвячено дуже мало філологічних праць. Автори більшості критичних статей висловлювали лише власний погляд на проблеми, порушені у творах письменника, а не вивчали художню значущість його книг чи особливості його індивідуального методу та стилю.

Другий розділ - "Еволюція іронічного в прозі Ю. Полякова: від прийомів зображення до світоглядної позиції" - присвячено розгляду еволюції творчості письменника. Особливу увагу приділено трансформаціям іронії в текстах. Творчість Ю. Полякова багатожанрова та багатопроблемна, але іронія присутня в різному обсязі та формах у всіх його творах. Так, у ранніх повістях, які зробили автора відомим ("ЧП районного масштаба", "Сто дней до приказа" та ін.), іронія частіше підтекстова, тому що час, у який створювалися ці книги, і теми, які порушував письменник, не дозволяли іронізувати відкрито. Твори більш пізнього періоду ("Козленок в молоке", п'єси "Левая грудь Афродиты", "Хомо эректус, или Обмен женами") відрізняє іронія багатошарова. Вона стає лейтмотивною та знаходить більш "витончені" форми. Твори, які були написані з 1997 по 2005 рр. ("Замыслил я побег...", "Грибной царь"), виводять іронію на новий рівень - життєвої позиції й автора, і героїв. В останніх за часом створення книгах ("Гипсовый трубач, или Конец фильма", "Гипсовый трубач. Дубль два") іронія знову стає тропом, що дозволяє говорити про зміну індивідуального авторського стилю.

На формування методу та стилю Ю. Полякова вплинуло багато чинників, що стосуються переважно його біографії: професійна філологічна освіта (учитель російської мови та літератури, кандидат філологічних наук), робота - у школі (звідти, як продовження класичних традицій російської літератури, - прагнення спрямувати читача в правильному, на думку автора, напрямку), у партійних організаціях, у сфері журналістики. Окремої уваги заслуговує той факт, що Ю. Поляков - глибоко віруюча людина. Це багато в чому пояснює його позицію абсолютно войовничого несприйняття деяких сучасних явищ морального плану.

У процесі вивчення прози Ю. Полякова виникла необхідність періодизації його творчості. Ми спробували поєднати твори письменника на підставі найбільш значущих ознак: тематичного наповнення, функцій і засобів реалізації іронії, типології персонажів, особливостей композиції. У зв'язку з цим виділяємо чотири періоди:

1) 1980-1990;

2) 1990-1997;

3) 1997-2005;

4) з 2005 р. до сьогоднішнього дня.

До першого віднесено такі твори автора: "Сто дней до приказа" (1980, 1987), "ЧП районного масштаба" (1981, 1984), "Работа над ошибками" (1985 - 1986), "Ветераныч" (1986), "Апофегей" (1987 - 1988), "Парижская любовь Кости Гуманкова" (1989-1990). Для них характерний невеликий обсяг (повість), а також те, що письменник намагався репрезентувати власне бачення реального життя у вузькопроблемній площині: є одна головна проблема, до якої приєднуються ще дві-три, що розкриваються не так детально, у процесі розвитку основної. Іронія спочатку використовується як стилістичний літературний прийом, а потім трансформується в спосіб художнього світосприйняття.

Другий період творчості Ю. Полякова характеризується активізацією сатиричного початку. Сюди належать кіноповість "Мама в строю" (1990), повість "Демгородок" (серпень 1991 - вересень 1993) і роман "Козленок в молоке" (1995). Основні питання, порушувані автором, стосуються особливостей зміни історичної парадигми й деяких специфічних наслідків, пов'язаних з нею, наприклад, у літературі.

Третій виділений нами період - з 1997 по 2005 р. У творах цього етапу (повісті "Небо падших" і "Возвращение блудного мужа", романи "Замыслил я побег...", "Грибной царь") провідною темою є аналіз стосунків між чоловіком і жінкою на широкому соціальному тлі: політичних змін, еволюції моральних і культурних цінностей. Письменник намагається висловити свою думку практично з усіх питань, які хвилюють його, тому істотним недоліком є переобтяжена проблематика кожного твору. Іронія на цей період стає світоглядною позицією автора.

У творах останнього етапу - з 2005 р. по сьогоднішній час ("Гипсовый трубач, или Конец фильма", "Гипсовый трубач. Дубль два") можна спостерігати черговий еволюційний виток авторського ідіостилю, у якому помітно відступ від іронічної лінії. Ю. Полякова як людину, яка займає активну соціальну позицію, не можуть не турбувати труднощі сучасного життя; засобів іронії, на думку автора, недостатньо для висловлення його ідей і впливу на читача. Більш доречно говорити про повернення письменника до традицій психологічного реалізму з переважанням елементів реалізму гротескного, ніж до іронічного. Іронія знову, як і в ранніх повістях Ю. Полякова, стає тропом.

Основною проблемою, яка цікавить письменника, є сучасна людина в усіх її специфічних проявах: психологічне становлення, поведінкові особливості в життєвих ситуаціях, доля "маленької людини" тощо. У різні періоди письменник звертається до тих чи інших проблем, багато їх аналізує, але людина завжди залишається в центрі авторського осмислення.

У цілому, характеризуючи перший період, відзначимо основні його риси. В ідейно-тематичному змісті автор розглядає еволюцію характеру людини під впливом нових для неї умов: армії; конфлікту вчителя з представниками молодого покоління; переоцінки власного життя в кризовий період; зіткнення прагматичних інтересів з гуманними й загальнолюдськими; стан закоханості.

Уже в перший період творчості Ю. Поляков заявив про себе як про талановитого побутописьменника (у широкому розумінні поняття "побут"), який уміє синтезувати багато подробиць і деталей повсякденного життя своїх персонажів з серйозними філософськими роздумами. У ранніх творах іронічність частіше за все притаманна саме "побутовій" частині оповідання, а філософські відступи мають інший характер (ностальгічний).

Іронія у творах першого періоду відіграє роль перш за все літературного прийому, діючи підтекстово. Хоча в повістях "Апофегей" і "Парижская любовь Кости Гуманкова" іронія вже стає особливістю світовідчуття якщо ще не автора, то вже головного персонажа.

У ранніх повістях Ю. Полякова іронія виконує дві основні функції, а саме: 1) як засобу подолання пафосу - політичного, ідеологічного; 2) як способу вирішення культурно-естетичних протиріч життя. Перший період творчості Ю. Полякова стає базою для формування індивідуального авторського стилю, який легко впізнати. Уже на цьому етапі визначається проблематика всіх наступних творів автора, а також включення іронії в систему художнього освоєння письменником реальності.

Твори другого періоду творчості Ю. Полякова об'єднані в окрему групу не лише за хронологічним принципом, але й на підставі істотних змін у деяких проявах іронічного реалізму. По-перше, письменник уже не просто використовує іронію, але доводить її до такої міри, що реалістичне оповідання може наповнюватися фантастичними елементами, які сприймаються двояко: як дійсно можливі і як неможливі одночасно. По-друге, поряд з різними формами іронії в оповідну тканину впроваджуються інші прояви сатири.

В історичному контексті час написання цих творів (1990 - 1997 рр.) був доволі складним періодом у житті всієї країни й зокрема тих людей, які гостро переживають і за неї, і за долю народу, і за майбутнє. Думки, викладені в книгах, стали реакцією письменника на політичні події (хвилювання, а потім і путч у серпні 1991 р., ситуацію 1993 і т. п.) і на ті ідеї, які існували в суспільстві. У творах цього періоду ми бачимо художнє осмислення історичних подій, але глибокого соціального аналізу в них немає. Це було спробою зафіксувати час, що суттєво вплинуло на стиль письменника. На передній план виходить публіцистична складова - і в цьому проявляється одна з особливостей другого етапу.

У повістях "Демгородок", "Мама в строю" і романі "Козленок в молоке" читач знаходить роздуми автора про все, що відбулося в СРСР, а потім і в більшості країн теперішнього СНД, але думки ці частіше невербалізовані, тому що сатиричний стиль, який домінує у творах зазначеного періоду, і фантастична сюжетна лінія виражені більш явно.

Характеризуючи весь другий період творчості Ю. Полякова, відзначимо домінування сатиричних прийомів створення художнього світу творів. Письменник піддавав сатиричному висміюванню багато нових явищ життя. Таким чином він намагався привернути увагу читача до тих зрушень у свідомості пересічного громадянина, які сталися внаслідок відомих історичних подій. Головні теми, що цікавлять автора, - це відносини влади й суспільства (повість "Демгородок"), совісті й честі (роман "Козленок в молоке"), любові (кіноповість "Мама в строю", повість "Демгородок"), міжособистісних стосунків. У цих творах за допомогою засобів комічного під виглядом абсолютно нормальних явищ (наприклад, деммістечок або неіснуючого роману) Ю. Поляков змальовує ненормальність суспільної ситуації, ті небезпечні тенденції, яких необхідно уникнути. Незважаючи на те, що детального соціального аналізу ми не спостерігаємо, однак у читача формується певне уявлення й розуміння ідей, закладених письменником у творах.

Авторська іронія виконує низку функцій: сюжето-, стиле- й пафософормувальну. Крім того, вона є основним прийомом змальовування персонажа й головною формою авторського самовираження. У книгах другого періоду іронія все більше виходить на позиції способу світосприйняття Ю. Полякова. Це виявляється в принципах організації художнього світу твору - в особливому погляді на всі явища, відображені в тексах.

Останній твір другого періоду творчості Ю. Полякова, що якнайповніше включає елементи постмодернізму (роман "Козленок в молоке"), став перехідним етапом до реалізму. Поява роману - унікальна подія для літератури: письменник розвінчує міфи про ту діяльність, у якій сам він - фігура відома, можна сказати, розкриває професійну таємницю. До того ж достовірність оповідання не викликає в читача сумніву, що ситуація реальна, перед нами твір реалістичний, а не постмодерністський. Автор говорить про можливу реалізацію іронічно переломлених ідей у сьогоденні. І формальний, і змістовний бік роману спрямовано на вирішення одного завдання - спростування стереотипного погляду на життя та літературу. Естетика постмодернізму дозволяє максимально розкрити основну ідею твору. Увесь спектр постмодерністських прийомів, використаних письменником, відіграє в тексті принципово важливу роль: автор за допомогою елементів постмодерну змушує читача піддати сумніву в загальноприйняті факти, правила, традиції, що суперечні вічним, духовним істинам. Важливо відмітити, що Ю. Поляков у цілому не приймає постмодерністське бачення світу. Він використовує деякі його форми у своїх - реалістичних - цілях. Ми стверджуємо, що роман "Козленок в молоке" - твір реалістичний, з елементами постмодернізму, а не постмодерністський, оскільки обидві ці художні системи проявляють себе перш за все на змістовному рівні, а вже потім - на формальному. Так, реалізм відтворює логічно та хронологічно зумовлену реальність сюжету; постмодернізм створює власну реальність, явища в якій не існують і не розвиваються за законами життя.

Третій період творчості Ю. Полякова обмежено з 1997 по 2005 р. Ці твори засвідчують остаточно сформований авторський стиль і визначає коло особливо важливих проблем. Іронія повертає собі провідні позиції в художньому методі письменника.

Аналізуючи твори цього періоду творчості Ю. Полякова, відзначимо прояв нового методу художнього освоєння світу, який закріпився в характерному індивідуальному стилі автора й може бути названий іронічним реалізмом. Іронія стає способом світосприйняття письменника, що переноситься в першу чергу на персонажів і є видимим у всіх творах.

Реалістичний принцип відбору фактичного матеріалу, який визначає логіку відображення реальності в художньому світі творів, у поєднанні з іронічним пафосом і соціальною проблематикою зумовлюють публіцистичність стилю Ю. Полякова.

Визначимо однією з головних рис прози письменника філософічність, оскільки глибоким роздумам про життя й про окремі його прояви автор відводить значне місце. Також заслуговує на увагу посилення сповідальності як характерної особливості творів цього етапу. Це - загальна тенденція російського літературного процесу останнього десятиріччя, що знайшло віддзеркалення і в індивідуальному стилі письменника.

Провідною темою творів третього періоду стає людина та сім'я на тлі змінних умов життя. Вектор авторської уваги переключається з соціально-політичної обстановки до внутрішнього світу персонажа. Окреме місце в книгах займає проблема стосунків між людьми, у першу чергу між чоловіком і жінкою.

Розглядаючи сучасний реалістичний напрям, ми відзначаємо в ньому авангардні, модерністські, постмодерністські елементи, і проза Ю. Полякова не є в цьому плані винятком. Вплив постмодерністської естетики відобразився на творчому методі письменника, зокрема це виявляється в метатекстуальності його прози. Під метатекстуальністю ми розуміємо смисловий, а інколи й сюжетний зв'язок творів Ю. Полякова між собою. З одного роману в інший кочують герої, теми, тобто з'являються наскрізні мотиви, персонажі; багато героїв пов'язані один з одним діловими або родинними стосунками. Їхні характери, намічені в одному творі, деколи розкриваються вже в інших. Це дозволяє автору широко охопити сучасне суспільне життя й виявити глибинні взаємозв'язки явищ - з одного боку; з іншого - максимально виразити свою художню та соціальну позицію як іронічного реаліста.

Відмітимо ще одну особливість прози Ю. Полякова: у його творах активне автобіографічне джерело. Письменник говорить про те, про що знає з великою мірою достовірності - з власного досвіду. Уважний розгляд біографічних даних і тематики книг дозволяє знайти їх тісний зв'язок.

Аналіз наведених фактів дає підстави стверджувати: актуалізація іронії в реалістичному напрямі сучасної літератури втілилася в продуктивній течії іронічного реалізму, яка в основному зорієнтована на створення творів для "середнього класу" (так звана "мідл-література"), хоча бувають винятки, що підтверджують головну тенденцію (Д. Донцова - іронічна проза для масового читача; О. Меліхов - лише для "підготовленого").

У третьому розділі - "Засоби створення іронічного ефекту в прозі Ю. Полякова" - феномен іронічного реалізму розглядається на прикладах з прозаїчних творів письменника.

Окреме питання в іронічному реалізмі становить система прийомів і особливих засобів створення іронічного ефекту. Оскільки філологічний аналіз тексту передбачає комплексний розгляд елементів літературознавчих і лінгвістичних, ми також виділили дві групи засобів створення іронії.

Філологічна освіта, а також постійна робота з писемними текстами суттєво вплинули на Ю. Полякова, що знайшло відображення в його творах. Особлива увага автора до слова, а звідси й різні види мовної гри - одна із специфічних рис ідіостилю письменника.

Значним шаром для дослідження є авторські оказіоналізми: "наглый министреныш", "запредельный сволочизм", "верлибрятина", "борчиха", "телорасхититель", "креслоборцы", "бровеносец", "скатерть-самопьянка". Оказіоналізми стають центром вислову, приймаючи на себе основне смислове й емоційне навантаження.

Цікавий прийом, який успішно функціонує у творах письменника, - гра з абревіатурами. У тексті можна знайти нові авторські скорочення, що при промовлянні вголос створюють комічний ефект; також Ю. Поляков пропонує власні розшифровки вже відомих абревіатур - залежно від контексту вони мають іронічний відтінок: КГБ - "Комитет Глубинного Бурения", МОПИ (Московський обласний педагогічний інститут) - "Московское общество подруг инженеров", МВТУ (Московське вище технічне училище) - "Мало выпил - трудно учиться" чи "Мы вас тут угробим".

Близьким до неологізації прийомом, до якого часто вдається Ю. Поляков, є авторська етимологія: "Про СПИД, чай, слыхали? - Конечно, - кивнул Свирельников, сообразив, что пращуры, называя нехорошего человека "аспид", возможно, предчувствовали этот грядущий бич соития... А ведь и "бич" - почти "ВИЧ"..."; "Халатность... Наверное, от слова "халат". Ну да: когда на человеке не рабочая одежда, а какая-нибудь хламидия, он и к делу относится соответственно - халатно. Нет, не хламидия, а хламида".

Особливу увагу необхідно приділити каламбурам у прозі Ю. Полякова: з використанням паронімів: "...он выглядел как человек скорее состоявшийся, нежели состоятельный", "...бдительность и "бздительность" - вещи разные"; каламбури, в основі яких лежить надання словам неочікуваних значень: "Ну, а чего хорошего в физиологии? Господь мог бы и животный низ сделать подуховнее. - Например? - Ну, не знаю... Ну, потерлись носами - и через девять месяцев на сносях... - Но носки тогда бы носили не на ногах... - включился в игру Свирельников. - Грубо! - поморщилась она. - А развод называли бы разнос... - А насильников - носильниками. - Лучше! - похвалила Тоня. - А хороших мужей - сносными. - А плохих жен - относительными... - А рогоносцев носорогами" (виділення автора. - В. Н.); ті, що засновані на поєднанні елементів стійких висловів у межах одного речення: "...преподаватель, допускающий такую форму воздействия, как удаление нарушителя дисциплины с урока, рискует оказаться осужденным в лучшем случае завучем, в худшем - народными заседателями..."; поєднання в межах одного речення слів і виразів з різних сфер уживання: "Аспирантам второго года обучения родина иногда доверяла ведение семинарских занятий"; каламбури, засновані на багатозначності слів, на поєднанні непоєднуваних слів, протилежних або несумісних за значенням: "...сидели две курящие девицы... одетые по-рабочему: лаковые туфли на высоченных каблуках, короткие - по самую срамоту - юбки и воздушные кофточки с глубоким вырезом". Наслідком такого поєднання в межах одного вислову є ефект несподіванки. Ще один вид каламбурів - ті, які ґрунтуються на порушенні внутрішнього логічного зв'язку слів у реченні, - використання висловів з різних стилів мови. У прозі Ю. Полякова це проявляється під час використання канцеляризмів і кліше в повсякденному мовленні, при описі подій в оповіданні: "...плелись на совхозное поле, чтобы выковыривать из земли и сортировать "корнеплод морковь" - именно так значилось в нарядах... втаскивали в кузов гигантские "авоськи", набитые "корнеплодом морковь"". Чужорідність канцеляризмів у побутовому мовленні підкреслює іронічність у співвідношенні назви й суті явища.

Оксюморон - також один із засобів реалізації іронії, заснований на поєднанні непоєднуваного: "обменивались смертельно ласковыми взглядами", "искренне соврал сын", "Пошел ты... - поблагодарил я его за мудрый совет".

Творчість Юрія Полякова - класичний приклад цілеспрямованої афоризації тексту. Підтвердженням тому служить кишеньковий цитатник "Слово за слово", у якому зібрано найяскравіші афоризми з творів письменника різних років. Світ, відображений у творах Ю. Полякова, хаотичний, тому афоризм органічно додає йому впорядкованості. А оскільки в основі творчого методу митця лежить іронічне світовідчуття й усі твори буквально просякнуті іронією, тому більшість афоризмів є іронічними. Можна виділити кілька груп афоризмів: про життя "Жизнь - это череда глумливых совпадений", "Человек - волк-одиночка! Нет, сначала волчонок, а потом уж волк!"; про професії, з якими він сам був пов'язаний: "Школа - это вредная привычка, в которой со временем находишь удовольствие", "Журналист ведь вроде смоляного чучулка - потом не отцепишься"; про талант: "Талант как взятка. Надо уметь всучить...", "Актерский талант - это емкая глупость"; про літературну діяльність: "Ведь с повестью - как с женщиной: если ты, обнимая ее, думаешь о другой, разрыв - просто вопрос свободного времени", "Поэт всегда должен быть готов любить женщину и читать свои стихи!"; про родинно-побутові взаємини: "Мужчина становится образцовым семьянином только тогда, когда заводит любовницу. До этого он просто зануда и производитель грязного белья".

У прозі Ю. Полякова достатньо багато порівнянь. Письменник удається в основному до розгорнутих порівнянь, щоб не просто зіставити кілька об'єктів, але й дати їм характеристику. Це можуть бути: опис зовнішності: "В такие минуты казалось, что у нее под платьем не шелковое уступчивое тело, а академическое собрание сочинений Салтыкова-Щедрина в двадцати томах"; внутрішні особливості явища: "В нацеленном на меня взгляде было столько ненависти, что ее вполне могло хватить на геноцид какого-нибудь малого народа..."; сутність певних процесів: "Я понимал: спасать ее от гнева Любимого Помощника - то же самое, что останавливать собственной шеей падающий нож гильотины..." тощо.

Метафоричний світ творів Ю. Полякова є окремим предметом для вивчення, оскільки представлений надзвичайно великою кількістю образів. Трапляються також і приклади об'єднання в межах одного речення порівняння й метафори: "Башмаков видел ее (директрису ліцею. - В. Н.) всего пару раз мельком, но сразу понял: эта надзирательница вырабатывает стервозность в промышленном количестве, как большая ГЭС - электричество".

У романах та повістях автора наявна також і іронічна гіпербола: "Оленька обладала такими длинными ногами, произраставшими из такой восхитительной попки, что мужики на улице сворачивали шеи и сшибали фонарные столбы"; "Посмотрев на эту несчастную..., полагаю, многие русские девы, мечтающие в своих блочных халупках о выгодах древнейшей профессии, навсегда отказались бы от этой мысли и пошли работать шпалоукладчицами". Ремінісценції та алюзії також функціонують у текстах письменника в іронічному контексті: "...у меня бывала Ужасная Дама"; "Елена Павловна была элегически грустна, но при моем появлении - надежды юношей питают! - кажется, повеселела"; "Не знаю, как у других, а у меня есть одно странное свойство: идешь, допустим, в какое-нибудь незнакомое место и непременно надеешься встретить там, "средь шумного бала", необыкновенную, потрясающую устои жизни женщину".

Ю. Поляков використовує прийом парафрази для визначення власного ставлення до сучасного життя: "...обеспечить себе человеческую жизнь в том идиотском обществе, которое рождено, чтоб Кафку сделать былью..."; "Однако Москва предполагает, а Вашингтон располагает".